ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Іван Потьомкін
2024.10.30 13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики

Сонце Місяць
2024.10.29 13:13
зась-оргії десь & ніколи впусту загинути
реальність підлота поспіх
я (ти) може звертався стривайте
смішні злодії карлики злоті
намолені зимні тіні досконалі незграбні
діти дзеркалень ключі & слова тим
хто полюбляв у цих вікнах
одну зачудовану в одн

Козак Дума
2024.10.29 10:32
Виціловує теплим дощем
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.

І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,

Володимир Каразуб
2024.10.29 09:16
В твоїх очах вітри небес
Змішали світ зелено-сірий
І мов закоханий Паріс,
Стоїш на палубі триреми.

Мовчиш і жертвуєш усім,
Своєю славою та містом,
Уста цілують, тільки дійсність

Володимир Каразуб
2024.10.29 08:48
Можливо гроза зазиває тебе підійти
І закинути погляд у море зеленого шуму,

Чи світло небес розплітаючи стрічки з-під хмар
Зазирає в кімнату рядками живих поезій.

Ти читаєш немов стенограму схвильованих снів
Де записаний спалах напевне зринає мину

Юрій Гундарєв
2024.10.29 08:47
Традиція вставати під час виконання хору «Алілуя», що завершує другу з трьох частин ораторії Генделя «Месія», народилася після того, як приголомшений музикою британський король Георг Другий скочив на ноги, змусивши встати і всіх присутніх…


Генделева

Микола Соболь
2024.10.29 06:17
Покличе осінь в золоті сади
де вже налиті грона винограду.
Пора у вирій, птахо? То лети.
Для мене жовтопадова розрада
і бабиного літа переспів
куди миліші дальньої дороги.
Човпу кудись у ліпоті садів
під вітру незрівнянні монологи.

Віктор Кучерук
2024.10.29 04:27
На себе змушуєш чекати
В оцій дрімливій німоті
Беріз, що гнуться вайлувато
Й скидають шати золоті.
Порошить очі нудна мжичка,
Та віра зменшує нуду, –
Топчу зволожену травичку
І терпеливо далі жду.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Віктор Кучерук - [ 2021.06.05 08:40 ]
    Наїзниця
    Прозорячи небо зраділо,
    Палають стожари вогнем,
    А жінка оголеним тілом
    Приманює мовчки мене.
    Долонями пестить обличчя,
    Вмостившись, немов на коні, –
    І поглядом пристрасно кличе
    Згоріти в любові вогні.
    Покірно скорившись жадобі,
    Схмелівши від грішних щедрот, –
    Розщеплюю ніжно суглоби
    І плоттю обтяжую плоть.
    Любов’ю і щастям вростаю
    В наїзницю милу мою,
    Бо права на відступ не маю
    До ранку в шаленім бою.
    Рішуча, солодка, гаряча
    Зомліла на грудях моїх, –
    Лиш перса тугі і тремтячі
    Її заспокоїть не зміг...
    04.06.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  2. Юлія Івченко - [ 2021.06.02 06:49 ]
    Чудний чоловік.
    у мене є один чудний чоловік,
    який падає на голову, як перший зимовий сніг.
    скидає у меседж розкішні троянди, вітає кавою,
    у нього очі кольору ночі такі глибокі, як колодязі Аравії.

    кожного вечора ставить на мене рибацькі сіті.
    пише привітно:
    — Hello! Місячне Сяйво! Я хочу тебе зігріти…
    у його голові вітер, громи гормонів і драйвові танці Шакіри,
    наче шакал, вивчає мене, затікаючи інжировим медом під шкіру.

    його люблять жінки в срібних серпанках на віях за те, що він Серпень:
    дозрілий на досвід, мужній в плечах, на борошно літ перетертий …
    він відсилає халву з ізюмом, східне серце та казку рахат-лукуму…
    обіцяє цілувати кожну тріщинку, навіть, у старості, п’яточці лунній!

    у його багажі—древні мудрості виходять, як сині річки із берегів,
    він говорить словами Омара Хайяма величні істини своєї старої землі:
    —Налите вино негідником із криштальним келихом розбивай об асфальт!
    як Мудрий гіркої отрути у глинянім глечику подає--, до денця допий і вродиться сад!

    він знає, що врізані квіти потрібно дарувати, а вірші писати не за прогнозами,
    жінок робити царівнами буднім днем, а хліб добувати власним розумом.

    бачить у мені слов’янське світло і солодку начинка із полуниці,
    тому що я ніколи йому не відповідаю , міркуючи прагматично:
    — Нехай краще у кулаці— синиця!

    на вушко мені сказали усі білобокі сороки, що хоч раз на рік
    у кожної теж з’являється такий чудний чоловік!





    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (3)


  3. Микола Соболь - [ 2021.06.01 05:25 ]
    Крихітка добра
    За кожним вчинком янголи стоять
    із чорними, чи білими крильми.
    Та на землі найбільша благодать,
    напевно, – залишатися людьми.
    У людяності є найвищий сенс
    нехай він допоможе у житті,
    бо не помер навіки, а воскрес,
    хто був за нас розп’ятим на хресті.
    Не плоть до Бога лине, а душа.
    Крім неї усе тлінне на землі.
    І не врятує грішника грошва…
    Лиш добрі справи сяють і в золі.
    31.05.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (7)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2021.06.01 00:47 ]
    Із циклу
    Англійський парк — Пашкевича* творіння,
    Чи арборетум — звуть отак його.
    Різновидів багато там насіння
    Щороку жде утілення свого.

    Він був заснований після Потоцьких,
    Уже минуло майже років сто...
    Все для утіх духовних, а не плотських,
    Немов у мрію — чарівний місток.

    Стоять алеї, наче у тумані,
    Козацький — вабить погляд — ялівець.
    Жасмин розкине пахощі духмяні —
    Ідеш, немов сп’янілий — навпростець.

    Не знаю, чи охопите усе Ви?
    Магнолія, катальпа — сорок п’ять
    Рослинних видів вивів нам Пашкевич,
    Донині там доглянуті стоять.

    В час реконструкції сад збагатили,
    Й чудової весняної пори
    Самшит, ялини саджено уміло,
    Всього різновидів - сімдесят три.

    Акації, клен гостролистий, буки,
    Горіх медовий, гінкго і фундук,
    Дуби трудящі виростили руки,
    Над липою бджолиний в’ється звук.

    Це свято для душі — як ніжна панна,
    Що квітку нам нагадує сама,
    Милується на дерево тюльпанне,
    І аромат вдихає крадькома.

    Тут — насолода витончена раю,
    Як очі заворожені гостей
    Високу вроду в серце убирають,
    Й тоді духовно кожен з них росте.

    І вогник світлий все життя не гасне,
    Як на форзиції він — золотий.
    Щоб дарувати світові прекрасне -
    Зерно летить в удобрені грунти.

    Вклонімося травині й деревині,
    І мудра думка хай до нас прийде —
    Викохують в садах не лиш рослини -
    Гуманних, доброзичливих людей.

    27 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  5. Юлія Івченко - [ 2021.05.31 16:02 ]
    Про Майю.
    це жінка Майя. із своїми принципами і неадекватною поведінкою.
    любить PROSECCO , лікарську ковбасу і каву із пряженим молоком.
    пише свої мемуари, обирає найкращі строї і гріє серце радянською грілкою.
    для своїх високих злетів і щоденних подінь завжди готує власний аеродром.

    її не розуміє двірник, продавчиня риби і, навіть, рідний син.
    вона вміє зчиняти скандал і шукати собі проблеми на голову.
    а вчора якийсь чоловік у чорній сорочці і білих брюках її у кіно запросив,
    і збігся весь двір подивитись на їх тандем, і охкав, і ахкав, наче вони з’явилися голими!

    —Ця жінка Майя, певно, має уже артрит, а, може, хворіє отим художником,
    який тепер пише із неї портрети і носить до квартири ніжні конвалії?
    —шаруділи сусіди, як миші, у своїх плітках і не могли зрозуміти за що він її обожнює.
    —Чому це комусь нічого? А їй усі подарунки романтичної Італії?

    вона останнім часом помолоділа, як раніш не натягує посмішку.
    Стала така привітна, що хоч прикладай до рани, або ложками їж, як мед.
    проміння складає у слоїки, у душі-- співає арії , а вдень дітей обдаровує грушами.
    Замислено ранком мовила до нашого двірника, який любить рахувати зірки:
    — Ви Архімед!

    він ще тоді довго чухав потилицю, розглядаючи абрикосовий цвіт…
    посміхаючись, у під’їзді змітав мережані павутинки.
    а потім бурмотів під носа:
    —От сороки- заздрисниці! Своїми язиками самі собі вкорочують вік…
    А Майя що?... Навіть, дуже культурна жінка!




    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (6)


  6. Тетяна Левицька - [ 2021.05.30 19:34 ]
    Хвороба Альцгеймера
    До будинку для літніх людей на світанку
    день у день до дружини приходив дідусь.
    Відчиняв тихо двері : "Вітаю, Оксанко!
    Як здоров'ячко, мила?" - всміхався у вус.

    А вона дивувалася, не впізнавала.
    Придивлялась до рис, що ясніли теплом.
    Годував її з ложки, вкривав покривалом,
    припадав до щоки сивочолим чолом.

    Він дивився у вицвілі очі, а бачив
    синьооку красуню, таку молоду.
    Зігрівав її руки цілунком гарячим,
    шепотів їй на вушко: "Ще завтра прийду".

    А коли повертався додому, спитали:
    "То чому ж Ви приходите кожного дня?
    Все одно ця старенька Вас не пам'ятає,
    хто провідував вчора і де вся рідня."

    І дідусь відповів: "Хай свій вік доживає,
    посміхається сонцю без смутку й жалю.
    Мені досить того, що її пам'ятаю
    і ще досі цю жінку жалію й люблю.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  7. Юлія Івченко - [ 2021.05.29 14:36 ]
    Він брав парасолю...
    він брав парасолю, чорну свою парасолю.
    він йшов крізь дощі на важку і потрібну роботу.
    вона була схожа йому на юну, тендітну Асоль,
    оту, що не втратила віри чекати його усоте.

    він дихав так важко, він, може, вхопив застуду…
    розчулено серце її кричало:
    — Та ти ж бережися!
    на два різних міста однакові спалахи амплітуди,
    і ратуші над ліхтарями, і смуток Франкового листя…

    —Вона мені в серце вгризається, тече у мені по венах,
    вона, як колюча стерня і стежка моя нездоланна…
    отой її другий в нестямі насіяв осіннінього терна,
    отой її третій ще й досі мостить їй гострий гравій.

    отой її другий ще й досі блукає по квітах її інстаграму,
    отой її третій ніяк не нап’ється англійського віскі …
    а я її перший і дую крізь простір на кожну маленьку рану!
    а я не дозволю, щоб ті перехожі про неї казали різко!

    вона у своїй квартирі із вікнами на Льва Толстого
    заварювала травичку— ромашку, календулу, шавлію,
    для нього плела обереги і кликала в свідки Сварога,
    а губи її рожеві... вже осені смайлики ставили.

    він дихав так важко, він, може, вхопив застуду…
    розчулено серце її кричало:
    — Та ти ж бережися!
    на два різних міста однакові спалахи амплітуди,
    і ратуші над ліхтарями, і смуток Франкового листя…




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" 5.5 (5.76)
    Прокоментувати:


  8. Тетяна Левицька - [ 2021.05.26 16:46 ]
    Сама
    Я прийшла у цей світ сама
    Й полишатиму наодинці,
    Як настане остання зима,
    І чекатиме смерть на зупинці.

    І ніхто не зарадить тому
    Доленосному, чорному дійству.
    Обірву, врешті-решт, - тятиву,
    Що єднала мене із суспільством.

    Не чекаючи гарних промов,
    Ні про що не жалкуючи всує.
    Все пізнала - і зраду й любов -
    Поміж злом і добром балансую.

    Може, декому й не додала
    Цукру, меду, лимону до чаю.
    Ідеальною я не була,
    Намагалася бути, я знаю...

    Не шукала широких доріг,
    Без полуди на оці - планиди.
    Світять кожному зорі вгорі,
    Від народження й до панахиди.

    26.05.2021р.






    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (11)


  9. Віктор Кучерук - [ 2021.05.25 08:57 ]
    Обрій
    Сьогодні, мов колись,
    Я бачу світ недобре, –
    Куди не подивись –
    Упреться погляд в обрій.
    Як довгий мур, закляк,
    Міцніючи потому, –
    І що за ним та як –
    Донині невідомо.
    Кінці з’єднавши враз,
    Тримає відстань стало,
    Хоч добігає час
    Свого кінця помалу.
    25.05.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (4)


  10. Юлія Івченко - [ 2021.05.25 04:48 ]
    Голодний пес.
    Навпроти моєї квартири стоїть сліпий чоловік,
    його шерсткі долоні покриває ліс звивистих рік,
    його серце стукає відповідно усім календарям,
    у нього є десь свій дім і свій намолений храм.

    Його чоло вкривають крапельки свіжого поту,
    його рюкзак пахне хлібом і чаєм із бергамотом,
    він дивиться на мене і мені здається бачить більш,
    ніж отой, що тримає за спиною нагострений ніж…

    Я питаю у нього:
    — Чого вам? Хліба, води, чи молока?
    А він посміхається і гладить бороду… і не зника.
    Він соромиться, певно... Переступає з ноги на ногу.
    Він трошечки схожий обличчям до нашого Бога.

    Який ніколи не чує, що б я у нього не просила!
    Я розумію на цій грішній землі не має великого дива,
    але коли у мене не вистачає сили знов підійматись із колін,
    хтось мене гладить по голові…Можливо, це, навіть, він?

    А цей чоловік говорить:
    —Люба, досить просити.
    Краще подякуй небесам, що в теплі, здоров’ї і сита.
    Зараз я піду поволі, а ти забирай свій протест!
    Забула сказати... З ним завжди блукає голодний пес.



    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (5)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.25 00:57 ]
    Із циклу
    Ця статуя зажурена “Зима”
    Раніш стояла там, де “Семиструмінь”,
    Подоба старця сивого німа.
    Він голову схилив свою в задумі.

    Упізнаємо ми, це Одіссей,
    Але в літах... Такий сумний, журливий.
    Його уява думкою несе
    В Ітаку рідну, де він жив щасливо.

    Раніше, парку думали знавці,
    Що то було на острові Цірцеї,
    Де у полоні зносив муки ці,
    Й за Батьківщиною тужив своєю.

    Але ж тоді не був герой старий...
    Не мав такої й близько він ознаки.
    То — наслідки Афіниної* гри,
    Як повернувся, врешті, до Ітаки,

    І знав, що там чекають женихи,
    Що залицялися до Пенелопи.
    В подобі старця, задумом лихий,
    Він спрямував до свого дому стопи.

    І тільки в нім скінчилася ця гра,
    Узявши лука, в праведному гніві,
    Нахаб гидких на горло покарав,
    Й вернув свою подобу й став щасливий.

    Всі “за” і проти” зваживши коли,
    Творці сучасні, парку будівничі,
    В Ітаку статую перенесли.
    Це — історично правильно й логічно!


    15 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (27)


  12. Володимир Невесенко - [ 2021.05.22 20:49 ]
    Ущухли розриви мінні

    Ущухли розриви мінні.
    У вирвах димить земля.
    І полиски на камінні
    засяяли віддаля.
    І тихо вітри голосять
    над степом, де в’ється дим…
    А ластівки глину носять
    з окопу де ми сидим.

    Тривожні буяють мислі,
    та, краще, про це мовчи.
    Тріпочуть бинти обвислі
    на зраненому плечі.
    І відблиски очі сліплять,
    мов кулі об скелю – кресь!..
    А ластівки гнізда ліплять
    за звітреним яром десь.

    Був обстріл й така запарка,
    що й досі іще пече.
    І в роті гірчить цигарка,
    і щемно кровить плече.
    І вітру немає спину,
    і виблиски в очі б’ють…
    А ластівки носять глину
    і десь свої гнізда в’ють.

    07.04.21


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Прокоментувати:


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.18 18:57 ]
    Музика гаїв
    Конвалії, конвалії, конвалії,
    Як рясно вас насіяла весна!
    Це - музика природи величальная
    Дзвіночками видзенькує вона.

    Конвалії, конвалії, конвалії
    Вигойдує на луках вітерець.
    Мов паличкою у концертній залі він
    На ксилофоні грає, як митець.

    Я слухаю, я слухаю, я слухаю
    І ніжністю у серці так щемить.
    За щастя це гаїв пресвітлих духові
    Вклоняюся і дякую щомить!

    24.04 – 9.08.7518 р. (Від Трипілля) (2010)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.17 21:23 ]
    Із циклу
    Як хороше посидіти в задумі
    У затінку дерев, затишних віт,
    Де водограй чарівний “Семиструмінь”
    Відтінків сім веселки ллє на світ.

    З семи річок б’ють ниточки красиві,
    Сім днів у тижні, і звучать сім нот,
    Сім запахів у квітах в цьому диві,
    І від семи Богів — букет щедрот.

    І спогадами про події давні
    Дзюркочуть-жебонять води слова -
    Як затремтіли Фіви семибрамні,
    Коли їх Македонський штурмував.

    На років сім на острів Огігії
    У мандрах Одіссея занесло.
    Про милу волю він тихенько мріяв,
    Як до Каліпсо втрапив у полон.

    Платани, кедри, сосни, кипариси,
    Фіалки і лілеї — рай земний!
    І на обличчі і безсмертя риси
    Вже проступити мали, та вони

    Ці знади і обіцянки Цірцеї
    Героя спокусити не змогли.
    Він за Ітакою тужив своєю,
    Благання слав у небо із імли.

    І зглянулись Боги. Його звільнили.
    І він поплив додому на плоту.
    Здавалось, замаячив берег милий...
    На жаль, ще ні. Феаків теплоту

    Судилося пізнати Одіссею,
    Аж доки справді вирушить зумів
    Він до Ітаки рідної своєї...
    Багато є про це вже книг, томів...

    В полоні у сучасної Цірцеї
    І мій герой ліричний побував.
    І теж сім літ, подібно Одіссею,
    Лилися з уст розпачливі слова

    В надії на взаємність у коханні
    Складалися і вірші, і пісні...
    Лиш сивина волосся вкрила рання,
    Звучало вироком жорстоке “Ні!”

    І в тихій, темній Розпачу Алеї
    Уже про смерть з’являлися думки...
    Любов справдешня з темряви тієї,
    Від чар його звільнила на роки.

    Заряд кохання, мов електроструму,
    Єство усе пронизав залюбки...
    Дзвенить красою ніжний “Семиструмінь”,
    Про щастя все навіює думки.

    13 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  15. Іван Потьомкін - [ 2021.05.16 22:33 ]
    Обрізання


    Відтоді, як з ночов кленових
    Мене життя закинуло в цей світ,
    Не пригадаю дядька Хведося
    Без стружок та олівця за вухом.
    Теслею був знаний
    Дядько на Канівщину всю.
    А в Грищенцях
    Його вважали ще й диваком.
    Не пив і не палив.
    Цуравсь ікон і церкви.
    Штундою був дядько і говорив мені:
    «Повсюди, Бог, Іванку.
    Повсюди Його око».
    По роботі дядько допізна читав.
    В селі бібліотеки не було,
    І він в суботу вирушав до Канева.
    З книжками заходив до перукаря Арона.
    Сказати б, нелегального в юдеїв ребе.
    Про що годинами вони там говорили,
    Я здогадавсь уже в Єрусалимі,
    Коли занурився у Книгу Книг...
    ...Двом характерникам було про що погомоніть.


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (3)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.16 16:15 ]
    Не минає любов (пісня)
    1
    Вже розтанули, люба, останні сніги,
    І трава висівається в гаю.
    Ген із висі ясної послали Боги
    Нам любов, що живе, не минає.

    Комашинка найменша, стеблинка мала,
    І берізка із рідного краю
    Оживає, цвіте од любові тепла,
    Що навколо усе огортає.

    ПРИСПІВ:
    Понад світом бринить, як весна чарівна,
    Ця божествена музика наю.
    Все недобре мине, наче пісня сумна,
    А любов, а любов — не минає.
    2
    Зникла з неба холодна зимова імла,
    Сяє сонце і синь неокрая...
    Доторкнулась до твого й мойого крила
    Та любов, що живе, не минає.

    Дай же руку, моя найдорожча, мені,
    Хай ворота одчиняться раю.
    І підемо назустріч ми вічній весні,
    Де любов, що живе, не минає.

    ПРИСПІВ:
    Понад світом бринить, як весна чарівна,
    Ця божествена музика наю.
    Все недобре мине, наче пісня сумна,
    А любов, а любов — не минає.

    12 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  17. Юлія Івченко - [ 2021.05.15 16:34 ]
    Дорослі вірші.
    У наших людях можна зустріти різне —
    можна — відпити меду, можна — і трутизни́,
    можна навіки забути про те що обдерта вітчизна,
    але вона не забуде… та і не щезне звісно.

    Часом я бачу, як люди полюбляють плітку
    і самі стають, як плітки́ у суспільних спілках.
    З гілки на гілку можна плигнути і не тільки…
    та чи витримають ті вантажі бідні гілки?

    Ну і не тільки… про різне... про вічне… про інше…
    про те, як хтось пише, а хтось читає вірші,
    про те, що минають епохи і грядуть катаклізми,
    що "ковід" потрібно сприймати без драматизму,

    що кохати треба скоріш допоки не пізно,
    і кохати так, щоб потім пригадати, дати і риси,
    щоб навіки зробити прикольне тату чи пірсінг,
    вибачати перше — собі, а потім долати кризу.

    Ми не вази із квітами, щоб подобатись кожному,
    бо хтось вірить у Бога, а хтось спорожнений…
    Що ті, хто ходять пішки — теж добрі до грóшей,
    а ті, хто їх має при владі — давно перероджені.

    Уже у цьому усьому і є абсолютний баланс:
    катастрофи — народження — секс — несплата за газ,
    груші, що ти мені закинув прямо на Марс!
    про те, що тепер я готова сприймати будь-яких Вас!

    У наших людях можна зустріти різне —
    можна — відпити меду, можна — і трутизни́,
    можна навіки забути про те, що обдерта вітчизна,
    але вона не забуде… та і не щезне звісно.



    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (2)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.15 15:22 ]
    Із циклу
    Що за диво? Аж завмерла вись.
    Чи у неї відібрало мову:
    Ніби змій повітряний спустивсь
    Дуже гарний, різнокольоровий

    На красивий, стрижений газон...
    І перетворився враз на квіти.
    Й чарівливо так запах озон...
    Як від захвату не заніміти?!

    Зі смарагдових кілець усіх
    Змійових навкруг кущі постали.
    Й килим там літаючий приліг,
    Де троянди, чорнобривці, кали...

    Ніби на сопілці грав чаклун
    Український, ще й і наш сучасник.
    І перетворив зміюку злу
    На чаруючу квіткову казку!

    6 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  19. Оксана Дністран - [ 2021.05.15 14:17 ]
    ***
    Жовті нарциси –
    Сонця ковток,
    Прагнення висі,
    Світлих думок.

    Іскри емоцій –
    Бризками з вуст.
    Літо невдовзі.
    Зимно чомусь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  20. Микола Соболь - [ 2021.05.15 12:10 ]
    Одна з ночей
    Розсипом зорі у небі
    та битий Чумацький шлях.
    Небесний до кого Лебідь
    плине сьогодні у снах?
    Тихо стікають хвилини,
    сяюча повня краса,
    час він такий швидкоплинний,
    впала ранкова роса…
    Випиті сни без останку
    із піднебесся ріки.
    День починається зранку
    де вигорають зірки.
    15.05.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Прокоментувати:


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.13 21:08 ]
    Тетяна Левицька Територія любові
    Віч-на-віч щастя слухаю сонет,
    мій візаві - ясний, багатогранний.
    Твій поцілунок - бурштиновий мед,
    смакую ніби вперше і востаннє.

    У погляді хмільних бузкових чар
    від магнетичності не відірватись.
    Збираю серця ніжності нектар
    з твоїх долонь любистку, рути, м'яти.

    Вдихаю Неба свіжий аромат
    і за мовчання дякую й розмови.
    Рожево квітне яблуневий сад
    на чуйній території любові.

    Годинник зупинився у душі.
    на позначці дванадцять в напівтиші.
    Заграй, на чорно білі клавіші
    лягають неповторним вальсом вірші.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (1)


  22. Галина Сливка - [ 2021.05.08 12:43 ]
    А на війні, як на війні
    А на війні, як на війні,
    Гудуть гармати,
    Ковтає смерть батьків, синів
    У жерло страти.
    Відвоювати майбуття,
    Поклавши душі
    За дорогих сердець биття,
    Мов хліб насущний, -
    Така звитяга зі звитяг,
    Така робота,
    Щоб не торкалися життя
    Біда й скорбота.
    Тому вогнем палахкотять
    У полі маки.
    То за буття кроволиття
    Живі ознаки.
    То наших добрих мирних літ
    Ціна і сила.
    То заповіт про цвіт і плід,
    Про щастя крила.


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.06 20:34 ]
    Із циклу
    Кохання острів чарівливий,
    Солодке море*, Верхній став.
    Віки над ними — хмари сиві -
    Усім розтулюють вуста.

    І захвату слова злітають,
    Як лебеді чи павичі...
    Як сон прекрасний в літнім гаю -
    Вдень, вранці, ввечорі, вночі.

    Купають верби пишні коси
    В ясній смарагдовій воді.
    Чи то розчісують волосся
    Русалки звабні молоді?!

    Пливе гондола романтична
    У сяєві сріблястім хвиль.
    І спів окрилений велично
    Ллє почуття щемливий хміль.

    І білий пароплав “Софія”
    Кокеток-панночок несе
    Туди, де здійснюються мрії,
    Що змінюють життя усе.

    З нещасних робляться, о диво!
    Щасливими, немов цей вірш.
    А хто прийшов сюди щасливим,
    Іще стає він щасливіш**.

    Від бід усіх мов панацея,
    Став тихий диво-острів цей.
    Що звавсь раніш Анти-Цірцеї,
    Явив мені своє лице.

    Чи спрямував сюди Всевишній
    За розум взятися мене?
    Сюди прийшов запеклий грішник
    З життя, що робить з нас свиней.

    У нім пресвітлого не густо,
    Густа лиш бруду течія.
    Крізь прірву гнилі і розпусти
    На дно буття спустився я.

    Мов з острова вернувся Ея***...
    Занапастила там вона -
    Чаклунка навісна Цірцея
    Й дала подобу кабана.

    А ще — в собі це не любив я -
    Одна з моїх найгірших рис.
    Про це є вислів чи прислів’я -
    Самозакоханий Нарцис.

    Пихатий, зверхній і цинічний,
    Відчув я враз твоє тепло,
    Немов кохання поклик вічний,
    Де снить рожевий павільйон.

    Сердечком висіяні квіти,
    І ти — прекрасна — біля них.
    Зі мною стала гомоніти
    Між верб розкішних чарівних.

    І промінь сонця золотистий
    В очах замріяних відбивсь,
    Немов зірок рясне намисто
    До ніг твоїх поклала вись.

    Коштовні неба всі блавати
    Тобі — за щастя цей полон -
    Я захотів подарувати,
    Як Бог прекрасний — Аполлон!

    Із острівної диво-пущі
    Подяку слав у небеса.
    Що так подіяла цілющо
    На мене вся оця краса.

    І правило життєвих лоцій,
    Як плив у далі голубі -
    Немов Софії — граф Потоцький -
    В коханні вірним буть тобі.

    Навчись — чи бідний чи багатий -
    Шляхетний каже так народ:
    В коханні треба віддавати!!!
    І це — найвища з насолод!

    Від насолоди оцієї,
    Бо я любив тебе одну —
    На острові Анти-Цірцеї
    Людську подобу повернув!

    5 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
    Київ, квартира. 1г. 20 хв.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  24. Володимир Невесенко - [ 2021.05.05 22:41 ]
    А душа, мабуть, має крила

    А душа, мабуть, має крила,
    як у ангелів чи у птиць.
    Онде зранку чиясь тужила
    в мідних виблисках зоряниць.
    Невеличка, легка, прозора –
    ледь трималася в вишині.
    Чи то ранена, чи то хвора,
    чи привиділось так мені.

    В дзвоні тихім, в диму оманнім
    поміж хмар, як поміж людьми,
    білим ангелом в небі раннім
    трепетала вона крильми.
    Чи згубилась, чи заблудилась,
    чи покинула десь когось?
    І здавалося, утомилась,
    і знесилиться вже ось-ось.

    Та неждано повіяв вітер,
    завихри́в доокола світ,
    стрімким подувом крила видер,
    і розсипав, як цвіт із віт.
    А душа – без надій, терпляче
    поривалась на тло земне.
    І вчувалося – ніби плаче,
    і на поміч зове мене...

    Але що це? – Була, та щезла.
    Я ж до небонька не здіймусь...
    І, мов крига у серці скресла,
    й стало сумно мені чомусь.
    Головою тряхнув – не видко.
    Тільки схлипи то тут, то там...
    Душа маревом зникла швидко,
    а про крила я здумав сам.

    28.01.21


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  25. Олександр Сушко - [ 2021.05.05 19:28 ]
    Садівничий
    Каюся. В гріху страшному винен.
    Краще б всохла змалечку рука.
    Бо щепив любов до України
    Сонним і байдужим землякам.

    Сад - не сад, дерева як тараньки,
    Висхлі, вкриті тлею, геть криві.
    Не до сонця тягнуться голляки,
    А до чорнодушної Москви.

    Не розквітли білопінні вишні,
    Тільки скроні огортає в сніг...
    Садівник із мене нікудишній,
    А поет ще гірший - бачить Біг.

    Вибилася з сил нещасна муза
    Вичерпав і я увесь талант.
    Та боюсь - не вистачить й Ісуса,
    Аби оживити мертвий сад.

    05.05.2021 р.




    Рейтинги: Народний 7 (5.39) | "Майстерень" 7 (5.74)
    Коментарі: (3)


  26. Віктор Кучерук - [ 2021.05.05 08:45 ]
    Треба
    Щоб ти красивою була, –
    Збирав, немов пилок бджола,
    Щодня у жмені ранні роси
    І безутратно їх приносив,
    Щоб ними вмитися могла
    І красивішою була.

    Щоб час красу не поборов,
    Тебе беріг я від обмов,
    Тому всіляка небилиця
    Згасала швидше блискавиці
    Без заперечення умов,
    Щоб біль красу не поборов.

    Щоб красивіше стала ти,
    Багато треба перейти
    Доріг неходжених навколо,
    Але без втоми і без болю
    Свої обов’язки нести,
    Щоб красивіше стала ти.
    05.05.21



    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  27. Сергій Губерначук - [ 2021.05.05 06:49 ]
    Покарання Господнє 1
    Не без того, щоб грішити,
    ти живеш і будеш жити.
    Хай у тих, чиї пороки,
    ти береш-береш уроки.
    Хай за те, що хтось підхопить –
    людство галасу наробить.
    Стане душ твоїх багато.
    Стане гріх, і стане свято.
    Адже всі до болю схожі –
    там, де слава, там і гроші.
    Суєта породить хаос,
    людство, яко збірний фалос,
    пробиватиме святині
    повсякчасно, прісно й нині.
    Але взавтра – не без того –
    більший пеніс стане Богу.
    Гріх, як грім, за ним – полуда, –
    дасть Ісус, Аллах та Будда.

    9–10 листопада 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (1)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.04 09:21 ]
    Із циклу
    В “Софіївці” не тільки краєвиди,
    Дива вражають втілених ідей.
    Ви царство мертвих можете відвідать
    Живими, як Орфей чи Одіссей.

    Тут озеро округле теж є мертве,
    Не видно в ньому бурунів із хвиль.
    Й туристи всі — цікавості то жертви -
    Спостерігають вічний мертвий штиль.

    Харон-перевізник сідає в човен,
    Запрошує гостей до нього він.
    І не гребе веслом — в цім диво нове -
    Відштовхується палиця від стін

    В його руках, бо тут — вузька протока,
    І непроглядь така, хоч в око стрель!
    Кидає промінь в русло нешироке
    З поверхні вниз продовбаний тунель

    Чи люк вузький, освітлює недовго.
    І знову човен кане в небуття...
    Чотири світлячки такі чудові,
    Немов людські періоди життя:

    Дитинство, далі молодість і зрілість,
    І старість. Вже за нею — мертвих світ,
    І темрява, неначе у могилі,
    В якій сумний панує Бог Аїд.

    За перевіз Харон бере оплату -
    Мерцю кладуть монету під язик.
    Так в Греції. В “Софіївці” ж співати
    Чи вірш читать — він до такого звик.

    В Європі штучна річка ця — найдовша -
    За двісті двадцять метрів довжина.
    І для здоров’я звивиста, хороша -
    Не має зовсім протягу вона.

    Із річки Стікс вертаємось до раю -
    При світлі Амстердамський шлюз постав.
    Він воду й з нею човен піднімає!
    О диво! Він пливе у Верхній став.

    Контраст вражає, створений Богами,
    Із підземелля майже в небеса
    Вознестися. І ставу панорама
    Чарує, мов небачена краса!

    2 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  29. Володимир Невесенко - [ 2021.05.01 20:50 ]
    Палата. Ліжко. М'ята постіль

    Палата.
    Ліжко.
    М’ята постіль.
    Руді розводи кров’яні…
    Який вже тиждень
    ходить поспіль
    вона за мури
    кам’яні.

    Тут зі шпитальних
    сірих вікон,
    немов з якогось потойбіччя,
    глядять суворі –
    різні віком –
    чиїсь бліді
    сумні обличчя.

    Глядять на сад
    і склеп похмурий,
    і на безвихідь,
    і на мрії,
    на зубцюваті
    в снігу
    мури,
    на блякле сонце,
    що ледь гріє…

    Вона спішить.
    Там син нездужий –
    один –
    мов згусток больовий.
    Уже безсилий
    і байдужий,
    та все ж живий…
    Іще – живий…

    Згасають мрії,
    як примари,
    в які чуття не обрядись.
    Он промайнули
    санітари
    з пустими ношами
    кудись.

    Шкребе у горлі від карболки.
    Від горя –
    сльози потекли.
    В хустинці – ті
    страшні осколки,
    що сину тіло
    посікли.

    О, ця війна...
    Війна!..
    Війна! –
    Кінця і краю їй не видко…
    На скронях – снігом –
    сивина:
    – Синочку мій!
    Живи! Я швидко…

    Ось і палата.
    Лікар тут.
    І хтось іще.
    І санітари.
    А на підлозі –
    бинт і джгут,
    і син, укладений на ма́ри*.

    Як осягти той жах думками?
    І де та –
    з болями – скрижаль?..
    А лікар
    лиш розвів руками:
    – Ми не спасли його,
    на жаль.

    Це відгукнулося, як постріл,
    як – отой вибух на війні…
    Пуста палата,
    м’ята постіль,
    руді розводи кров’яні…

    ма́ри – ноші для перенесення мерців

    14–16.01.21


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  30. Володимир Невесенко - [ 2021.04.29 19:39 ]
    Він нелюбов’ю відболів

    Він нелюбов’ю відболів,
    боявсь любов’ю захворіти.
    Та до безпам’ятства волів
    її небачену зустріти.
    Зустріти тихо, як мету,
    далеку, сяйну і звабливу –
    чужу, надуману – оту,
    що заявлялася у сниво.

    Він знав її із дум і снів,
    боявсь її лиця блідого.
    Ніяковів і червонів,
    й стидив себе немолодого.
    І гнав кохання, що пекло́,
    як біль, як вигадка, як спалах.
    І відчував її тепло,
    коли вона у мріях спала.

    Він перед нею не грішив,
    забув про борг і про благання.
    І потай з віршів ніжно шив
    собі намріяне кохання.
    Все, що у вірші ті лягло,
    було нестерпне, як обуза.
    І сталось так, як не могло –
    явилась в білій сукні Муза.

    09.01.21


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Прокоментувати:


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.29 12:17 ]
    Із циклу
    Токували раніше отут фазани,
    Вже тепер невідомі нікому.
    Прикрашали столи, чудо-парки вони -
    Царські птахи для царського дому.

    Ці об’єкти зручні для мисливської гри -
    Дуже товсті і малорухливі.
    Вигравали веселки усі кольори
    На пір’їнах самців, наче диво.

    Готували з їх м’яса розкішне філе,
    І вина наливали по вінця.
    Якщо звем павича всіх птахів королем,
    Фазани тоді — герцоги й принци.

    І для них будівничі створили тут рай,
    Відкладали яєчка самиці.
    Освіжає повітря дзвінкий водограй,
    Їсти й пити є повно для птиці...

    Час минув, і все зникло, неначе у сні,
    Ані сліду — від птиці цієї.
    Залишились опудала лиш набивні
    Експонатами — в міні-музеї.

    Революції, війни — всі стани знесли,
    Зникла каста і аристократів.
    І настрахане людство незчулось, коли
    Всіх масони взялись урівняти.

    І братаються: пан і колишній плебей,
    Буржуа, проститутки, бандити.
    Й ким ти є: наркоман, лесбіянка чи гей —
    Це байдуже злодійським елітам.

    Не розводять вже більше розкішних птахів,
    І прекрасних садів не будують.
    Лиш розводять на гроші наївних “лохів”,
    Сатані царство Боже це — всує.

    Вороння й горобці. І голота іде,
    Як дивитись на все це обридло.
    Як же мало лишилось шляхетних людей,
    Переважно - недолюдки й бидло.

    Але є іще справжні в нас трудівники,
    Що цей парк доглядають щоднини.
    І я вірю, що праці їх всіх завдяки
    Ця краса буде жить, не загине.

    Коли повінь знесла у фазанника дах,
    І до Критського аж лабіринту
    Віднесла, піднялись подолати цей жах
    Трударі, їм вдалось відновити

    Геть по крихті усе, водограй збудувать,
    Вже співають тут горлиці ніжні.
    Павільйон оточили дерева й трава -
    Виглядає тепер він розкішно.

    Не втомлюся директору* славу співать,
    Колективу всьому — грім овацій.
    Рукотворні на кожному кроці дива -
    Це плоди їх шляхетної праці.

    26-28 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  32. Володимир Невесенко - [ 2021.04.28 14:22 ]
    Завечоріло... Вдалині

    Завечоріло…
    Вдалині
    згасало сонце.
    І пломеніли кров’яні
    калини ґронця.
    І вітер вихори крутив
    довкруг пилюжні.
    І звідкілясь лунав мотив
    про дні сутужні.

    А ми у затінку в саду
    котру годину
    вели розмови про біду
    і про рутину.
    І про життя,
    і про війну,
    про смерть і долю…
    І він дививсь у далину
    й крививсь від болю.

    Мовляв,
    очухаюсь від ран
    і знов – до бою,
    й осколок цей,
    як талісман,
    візьму з собою.
    Там на війні – війна! –
    й тому
    не так вже й нудно…
    А я завидував йому
    в душі
    підспудно…

    І він туди поїхав знов –
    в останню битву.
    Прощався стримано,
    немов
    читав молитву.
    І вітер чорні хмари гнав,
    і дощ нахлинув…
    А вже учора я узнав,
    що він загинув…

    12.01.21


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Прокоментувати:


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.23 11:01 ]
    Із циклу
    Видіння це підвладне тільки снові,
    В день сонячний заглянемо сюди.
    Метелики он різнокольорові
    Б’ють крильцями на пелені води.

    Це вхід в античний храм. За пеленою -
    Богині чарівливий силует.
    І вродою цією неземною
    І Бог*, і смертний милувавсь. Поет**

    Оспівував, звеличував Фетіду,
    Її з Пелеєм довгу боротьбу
    Й кохання, що життя дало Пеліду,
    Що у Троянської війни добу

    Як Ахіллес, прославився й загинув,
    Уражений Парісом у п’яту...
    О ці метаморфози часоплину -
    Тепер Венери статуя отут

    Оголена, за божою росою,
    Осипана перлинами, стоїть.
    Цією дивовижною красою
    Навіки вражений. Видіння нить

    Розпалює уяву. Самоцвіти
    Розсипані веселкою сяйні...
    Я б теж хотів скарби усього світу
    Коханій класти до прекрасних ніг,

    Як граф Потоцький втілював тут мрії,
    І чудеса творив усе нові.
    Що любить божевільно він Софію -
    Не на словах, на ділі всім довів!

    21 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.21 23:50 ]
    Квітневий мінор
    Стоять берези занімілі,
    І вітер їх не колихне.
    Ясні творці моїх ідилій -
    Завжди розраджують мене.

    Чому ж сумують їхні тіні?
    Принишкло птаство поміж віт.
    Коли ось-ось заллє цвітіння
    Красою ніжною цей світ?!

    А, може, просто — вечір, тиша...
    І туга-темрява сія?
    І я саму тебе залишив,
    Печальна радосте моя?!

    21 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.20 17:48 ]
    Із циклу
    І

    (легенда)

    Каліпсо, німфа, в гроті цім жила
    На Огігії — острові чималім.
    Була, по суті, це чаклунка зла,
    Що на свиней людей всіх обертала.

    Цірцея, Кірка звали ще її,
    І ось пригода трапилася з нею -
    Знов чари випробовує свої
    На гостеві, цареві Одіссею.

    Та дужим був цей дивний мандрівник,
    Ганебним не піддався він стосункам,
    Бо сам людьми повелівати звик...
    І в нього закохалася чаклунка.

    Протримала вона сім довгих літ
    В своїм полоні владаря Ітаки,
    Над Одіссеєм зглянувся Олімп,
    І надіслав од Зевса божі знаки.

    Благав Богів так слізно Одіссей,
    Щоби дали побачить землю рідну...
    І Зевс прислав з Гермесом кадуцей*
    І небокрай на острові розвиднивсь.

    Була на Огігії там краса -
    І кипариси, й кедри, і платани...
    Але зовуть у мандри небеса,
    За Пенелопою так серце в’яне.

    “Негайно відпустити!” — Зевс прорік -
    І волю вишню вволила Цірцея.
    І змайстрував плота цар-чоловік,
    До Батьківщини вирушив своєї.

    З очей упала звабна пелена,
    І вирвався герой із псевдораю.
    Омана тим кохання не страшна,
    Хто вірно й самозречено кохає.
    *Кадуцей (гр.) — божий указ.

    ІІ

    (реальність)

    Здається, що природній грот оцей,
    Та він зі скелі видовбаний вміло.
    Допоки всім явив своє лице -
    В каменярів не раз долоні мліли.

    Опора кругла — з шахів мов тура -
    Могутній дах єдина підпирає.
    І водоспаду гуркітлива гра -
    Мов грім гримить у цім куточку раю.

    Квартет із труб музичить у стіні -
    Одна водою, троє — акустичні.
    І звуки там відлунюють страшні,
    Лунає лева рик систематично.

    І стіл для бенкетів отам стоїть -
    Гули картярські пристрасті в цій залі.
    З усіх усюд хмільні багатії
    Невдач і радощів в ній зазнавали.

    А на фронтоні, трохи угорі,
    Лице козацьке висічене мужнє.
    Гуляли тут колись богатирі -
    Очима совали каміння пружно.

    Сліди лишились царської стопи,
    І під склепінням гротового даху
    Цар Олександер чай солодкий пив
    На камені, що зветься “черепаха”,

    З Софією. Вона була вдова
    Тоді, у році вісімсот двадцятім.
    Потоцького там вибиті слова,
    Котрі гостям всім варто прочитати:

    “Залиш навік про горе пам’ять тут,
    І щастя ти прийми в цім гроті віще.
    Якщо щасливий, то повинен буть
    Віднині набагато щасливішим!”

    Яка краса душі і чистота
    В словах оцих, що звернені до людства.
    Яка у них шляхетність, висота,
    Як в лебедів, що в небо вознесуться!

    19 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.18 20:01 ]
    Із циклу
    Як на картині Сурикова* ніби -
    Розкажуть про Суворова вони -
    Мостом коротким з’єднані ці глиби -
    Що через Альпи перехід здійснив.

    Долає гори армія солдатів,
    Фельдмаршал на коні із ними там.
    Доводиться униз усим стрибати...
    Хтось гине... Та досягнута мета.

    Бо підкорились неприступні скелі,
    І ворог був розбитий у бою.
    Обличчя воїнів уже веселі,
    Мов чорт підтримку їм надав свою.

    Як піднялася Польща із Костюшком
    Звільнитись від загарбників стопи.
    Узяв Суворов табір той на мушку,
    І у крові всю Прагу потопив.

    Так передмістя звалося Варшави...
    Наслухався повстанської клятьби.
    У здобутті гіркої тої слави
    Теж чорт йому, напевне, пособив.

    Надвоє всіх поляків роз’єднали
    За принципом: діли і владарюй!
    Костюшка — перша партія, що впала,
    Бо стала із Росією на прю.

    І друга, що уся — з конфедератів
    В Тарговиці заснована була
    У короля щоб владу відібрати,
    І в дружбі із імперією зла -

    Росією — усю Річ Посполиту
    Під себе підім’яти далебі.
    Щоби свою політику творити,
    Потоцький першу скрипку взяв собі

    У цій впливовій партії магнатів -
    Як найбагатший. Думалося так -
    По-своєму державу будувати,
    Та не збулася мрія золота...

    І Чортів міст отой над водоспадом
    На честь Суворова звели тоді,
    Коли Потоцький в Тульчині так радо
    Приймав його і дружбу з ним водив.

    Софії чари, тости, анекдоти,
    Усіх оберігали від нудьги.
    Потоцького Суворов заохотив:
    Одружуйтеся, друзі дорогі.

    Був Щенсний чуть слова такі щасливий,
    Вони припали графу до смаку.
    Він спорудив “Софіїівку” - це диво,
    Про друга згадку залишив таку.

    Не знав, сердешний, що його одурять
    Облесні катерининські орли.
    І руки кріпаків отой похмурий
    Місток на славу дідькові звели.

    І Австрія, і Пруссія, й Росія
    Роздерли Польщу всю на три шматки.
    Тоді Потоцький з жаху заніміє:
    Річ Посполита зникла навіки.


    16 — 18 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  37. Микола Соболь - [ 2021.04.18 05:05 ]
    Сонечко
    Сіло на руку сонечко,
    ніби подмухала мама.
    Стало відразу – сонячно
    цими похмурими днями.
    Очі примружу від щастя,
    ось вона поруч зі мною…
    Мо́, хоч тепер мені вдасться
    неньку торкнути рукою…
    Ранка загоїлась швидко,
    а вона ж сильно боліла…
    Що ж ти так рано, лебідко,
    своє полишила тіло?
    11.04.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Прокоментувати:


  38. Микола Соболь - [ 2021.04.16 06:39 ]
    Небо заплач!
    Небозводе, сьогодні заплач,
    завоскуй свої сльози туманом.
    Час летить невгамовно, навскач.
    Людська щедрість скоріше омана.

    Ошукають у храмі святих,
    править світом лукавість, облуда…
    Наживатись на бідних не гріх,
    розмірковують збочені люди.

    Але хто перед вічністю Ми?
    Чи багато знаходим відвітів?
    Залишатися просто людьми
    все складніше стає в цьому світі.
    10.04.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (2)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.15 20:40 ]
    Справжній чоловік (До 85-ліття батька Олега Чорногуза) (пісня)
    Батьку, ти один у мене є,
    А матусі більше вже немає.
    Ти здоров`я бережи своє,
    Не спіши іти за небокраї.
    Ти завжди є синові взірцем
    У родині, в праці – гордість роду.
    Бо завжди відмінним є борцем
    За свободу рідного народу.

    ПРИСПІВ:
    Батьку мій ти – справжній чоловік,
    Збудував будинок всій родині.
    По-козацьки захищати звик
    Мир, добро і щастя в Україні.

    На твоєму дружньому плечі
    Змалку був я: грали у футбола,
    Ти мене писати вірші вчив
    І уся пишалась мною школа.
    Не Морозов Павлик мій герой,
    Бо від тебе слушні чув поради,
    Гріх найтяжчий чинить в світі той,
    Хто свою родину підло зрадив.

    ПРИСПІВ:
    Батьку мій, ти – справжній чоловік,
    Збудував будинок всій родині.
    По-козацьки захищати звик
    Мир, добро і щастя в Україні.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  40. Ігор Шоха - [ 2021.04.15 08:22 ]
    Потім
    Коли умру, не хочеться зотліти.
    Життя і так точили хробаки...
    аби душі у пеклі не горіти –
    хай полум’я поглине на віки.

    На камені – один рядок поезій:
    « Усім живим світитиму в імлі...»
    А від золи моєї у землі
    пожива буде молодій березі.

    Полегшає комусь на цю вагу...
    А заодно і збудуться повір’я:
    коріння вип’є сили і снагу,
    осінній вітер листям їх розвіє.

    І, може, залунають як пісні
    і думи, і слова... і десь у лузі
    похилиться у невимовній тузі
    бодай одна калина по мені.

    Та аж тоді душею відпочину
    як прилечу в обітований край,
    об’єднаний в єдину Батьківщину
    від вільної Кубані по Дунай.

    Помрію... на Тарасовій могилі,
    де дух його нескорений витав,
    але не на... а в Україні милій
    у полум’ї Майдану і заграв.

    Тоді й порвемо вікові кайдани
    Московії, і скинемо ярмо
    і змиємо рабів її клеймо...

    Хай душі не ятрять криваві рани
    і хай не мають спокою тирани,
    допоки ми у Слові живемо.

    04.2021


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (2)


  41. Іван Потьомкін - [ 2021.04.14 18:40 ]
    Ізраїлю 73


    На карті світу він такий малий.
    Не цятка навіть. Просто крапка.
    Але Ізраїль – це Тори сувій,
    Що кілометрами розгорнеться зненацька.
    І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
    Аби зробить юдеїв мертвими,
    Молочних не побачить рік,
    Духмяного не покуштує меду.
    Ох, скільки ж їх було... Отих,
    Що з переможним криком
    Єрусалимські штурмували стіни.
    І тільки Олександр Великий
    Зійшов з коня і став
    Перед пророком на коліна.
    Отак і тим, хто зна,
    Що з миром йде в обитель Бога,
    Земля Ізраїлю відкриється до дна,
    І до святинь без опору простелеться дорога.



    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (2)


  42. Віктор Михайлович Насипаний - [ 2021.04.14 13:29 ]
    Хто мудріший?


    - Нас питали у садочку, - каже мамі Ната,-
    Хто насправді розумніший, люди чи звірята?
    Я сказала, певно, звірі. Так виходить, мамо.
    Бо вони від нас мудріші. Кажу чесно й прямо.
    Хоч не хочеш, на роботу ти ходити мусиш.
    Ну а кицьку працювати зроду не примусиш!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.12 21:01 ]
    Із циклу
    Там, поза Критськими ходами
    Є композиція із брил,
    Де камені лежать рядами -
    Їх Бог зробив на свій копил.

    Амфітеатром, напівколом -
    На лави схожі чи стола.
    Учитель походжав довкола -
    Афінська школа тут була.

    Вона заснована Платоном,
    І цвів букет його ідей.
    Людей великих ціле гроно
    Нам виховав філософ цей.

    Хотіли в диспутах збороти
    Епікурейців стоїки.
    Спудеєм був і Арістотель,
    Вчивсь Македонський залюбки.

    Колись під куполом ротонди
    Шкільна ховалася земля.
    І філософський камінь онде
    Студентам суть свою являв.

    7 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.10 10:00 ]
    Із циклу
    Чи замку старовинного уламок?
    Чи арфи чарівливий силует?
    Безверхе диво стало перед нами -
    Тополі білої сяйний квартет

    Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
    Талановитий, мудрий садівник.
    Потоцького родини світле древо
    Красується між каменів сумних.

    Нащадки Станіслава й Жозефіни -
    Влодзімеж, Станіслав і Ярослав,
    І Єжи Щенсний, первісток родини -
    Картяр, гульвіса, ранню смерть пізнав.

    Що батька був улюбленець ласкавий,
    І мачуху зрадливо покохав...
    Носій розбещений сумної слави,
    Життя він утопив своє в гріхах.

    Влодзімеж був найбільше богу милий,
    Найменш зажерливий з братів своїх,
    Що спадщину з Софією ділили,
    За Польщу рідну у бою поліг...

    І хоч красиве дерево без віття -
    Його не знищив невблаганний час.
    Із дев’ятнадцятого ще століття
    Є садівництва пам’ятка у нас.

    5 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  45. Микола Дудар - [ 2021.04.09 20:19 ]
    ***
    У подумках своїх про вишкіл і повагу
    Де кожен з нас підскарбій і рушій
    Спочатку я заколотив би брагу
    І кілька діб посидів би у ній…

    У подумках своїх про смертне і безсмертне
    Де кожен з нас державець і ключар…
    Зізнався б я вам, людоньки, відверто
    Якби ж не прогуляв свій Божий дар…

    У подумках своїх про міру і ладунки
    Де кожен з нас митець і поводир
    Я згадую кальобухи малюнки…
    І день коли впихнули у мундир…

    У подумках своїх затісно і незручно
    09.04.2021.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (2)


  46. Сергій Гупало - [ 2021.04.06 19:07 ]
    * * *
    Між вогнями стояв і дивився на неї,
    А вона гордовито шмагала думками його.
    І призахідне сонце пливло по алеї,
    Не хотіло сідати, щоб все це скінчилось бігом.

    І розгойданий час розтягнувся надовго
    Та й засвідчив остигле минуле, інтимне, святе.
    Ніч не йшла і не йшла, хтось у паркові човгав
    І посеред вогнів обізвався, сказавши не те.

    Голубки вогневійно повітря хитали.
    Він очиці протер, а вона вихилялась, ішла
    У величчя небаченого ритуалу.
    Під ногами – дими і вугілля, і шлак.

    Це побачив дідусь, що руками розводив –
    Ну ніяк не згадати, чи бачив подібне колись,
    Бо інакшими стали і символи, й коди,
    І, напевно, кохання по-іншому людям болить.

    До вогнів – зусібіч наближалися води.
    Усвідомити варто: позаду ще б гірше було.
    Та одначе це все не озвалося плодом –
    Безнадійно зламалося, плюхнуло ніби веслом.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.71)
    Коментарі: (2)


  47. Володимир Бойко - [ 2021.04.06 11:53 ]
    Весна і місто
    Вечірнього міста розвеснені крила
    Грайливо голублять дівочу красу.
    Я лину до тебе, як птах, моя мила,
    Несу тобі пляшку і ковбасу.

    Мелодія кличе людей на забаву
    І нам не годиться від них відставать...
    Ми пляшку доп’єм і під лавку поставим
    І в гречку стрибнем, аж кущі затріщать.

    І будуть над нами вмлівати блавати
    І пахнути м’ята, любисток й чебрець.
    Як добре отак у кущах раювати
    І чути закоханий стукіт сердець.

    1989-2021


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (2)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.05 16:36 ]
    Із циклу
    У холоди всі статуї накриті*...
    Але громада каменів оця
    Символізує лабіринт на Криті -
    Така відкритість — дуже до лиця.

    Як у живих, в цих каменів душа є,
    Мов гурт відпочиваючих тварин.
    Їх сніг і дощ, і лід лиш прикрашають...
    Чи збоку глянь, чи знизу, чи згори...

    Це — за легендою — застиглі гори.
    Між них — покручені, вузькі ходи.
    І можна заблукать — собі на горе,
    І страшно людям йти було сюди.

    На Криті правив Мінос — цар премудрий,
    Торгівлею нажив чимало він.
    Та горя завдали афінські люди -
    У Аттиці його загинув син.

    Він іншого спромігся породити,
    Обставинам коритися не звик.
    Та різними на світ приходять діти...
    Цей Мінотавр. Він був людино-бик.

    Лякало всіх страховисько погане.
    За вбитого, щоб вгамувати гнів,
    Приносили у жертву афіняни
    Щороку кращих дочок і синів.

    Син Посейдона, пасинок Егея**,
    Тесей-герой повстав супроти зла.
    Помірятися силою своєю
    Із Мінотавром доля повела.

    Він під землею жив у лабіринті,
    І жертви, як заходили туди -
    Ніхто назад із них не міг вже вийти -
    Такі були заплутані ходи.

    В Тесея закохалась Аріадна -
    Чарівна й мудра Міноса донька.
    Дала меча й клубок ниток доладний,
    Щоб з лабіринту шлях він відшукав.

    І прив’язав до каменя ті ниті,
    Пішов, клубок розмотуючи вниз.
    І у двобої злім, несамовитім
    Він Мінотавру голову розніс.

    Чудовисько завмерло страхітливе.
    І залунав у лабіринті сміх.
    І нитка Аріадни чарівлива
    На світло денне вивела усіх,

    Кого дали у жертву Мінотавру...
    Стелився шлях із Криту до Афін...
    На нім Тесея не чекали лаври,
    Зазнав лиш горя у дорозі він.

    На острів Наксос прибули одначе.
    Про Аріадну вістку хтось приніс -
    Бог Зевс в дружини іншому призначив...
    Щасливець не Тесей — бог Діоніс!

    Вітрила чорні в розпачі змінити
    На білі наш герой забув тоді,
    Як переможцем вернеться із Криту —
    Просив так пасинка Егей, в біді

    В зелені хвилі кинувся із горя,
    Тесей утратив батька рано так.
    Шанують його пам’ять греки. Море
    Егейським стало зватися відтак!

    *Так оберігають статуї у “Софіївці” від морозу, снігу і дощу.

    **Егей — афінський цар.

    3 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  49. Ігор Деркач - [ 2021.04.04 21:36 ]
    Кроки весни
    Знову весна одчиняє куліси
    світу на сцені в моєму краю:
    білі підсніжники квітнуть у лісі,
    проліски сині цвітуть у гаю.

    Наче Великдень... ось-ось і засяє
    чудо-веселкою із-за небес,
    ніби світає уже за Дунаєм,
    віє луною католицьких мес.

    Може, когось і у іншому світі
    десь у едемі чекає цей рай...
    Не надивитися на первоцвіти,
    радує душу квітневий розмай.

    І напуває росою-сльозою
    очі фіалок у сонячні дні...
    та веселіше на серці мені,
    наче іду на побачення з тою,
    що усміхалась до мене весною
    в юній, зеленій, ясній далині.

    04/21



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.03 17:48 ]
    Із циклу
    Пил століть на полях єлисейських осів,
    Добрі духи в раю тут бродили.
    А тепер уманчани вигулюють псів,
    І з сімейних радіють ідилій.

    Ці місця чарівливі — для праведних душ,
    Сам Орфей на кіфарі тут грає,
    За Вітчизну загиблий іде гордо муж,
    І великі поети в цім гаю

    Тут бесідують мирно в лаврових вінках...
    Квітів пахощі, свіже повітря,
    Пісня птаства чарує усіх гомінка,
    Між дерев — подих лагідний вітру.

    І в Парижі є теж Єлисейські поля,
    І тече біля них річка Сена.
    Їх красу оспівала французька земля
    Ніжним тембром співця Джо Дассена.

    ...А гранітний місток звався мостом рослин
    Ув оцій екзотичній оселі.
    У горшках і діжках кипариси росли
    Між лимонів, азалій, камелій.

    І згадався мені Олександер Дюма-
    Син, з камеліями його дама*.
    Ця безпристрасна квітка, байдужість сама,
    Гра в кохання породжує драми.

    Маргарита Готьє** чи Марі Дюплессі***,
    А у Верді вона — Травіата****!
    Скільки в жертву, скажіть, цій бездушній красі
    Доль принесено — дуже багато.

    Чи Софія Потоцька такою була?
    З чар її виріс парк цей чудовий...
    Приховала від нас двохсотлітня імла
    Цю одвічну загадку любові...
    _________________________________
    *”Дама з камеліями” - найвідоміша книга Олександра Дюма-сина.
    ** Маргарита Готьє — головна героїня “Дами з камеліями”.
    ***Марі Дюплессі — чарівна француженка, куртизанка, прототип Маргарити Готьє.
    ****”Травіата” - знаменита опера італійського композитора Джузеппе Верді, В основу якої ліг сюжет роману А.Дюма-сина “Дама з камеліями”.

    22 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   159