ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Володимир Бойко
2024.02.25 08:54
Краще незадоволений геній, ніж задоволений ідіот. Російськими цінностями вимощена дорога до пекла. Колись противника обкладали матом, нині – компроматом. Вираз «Можем повторить» - відлуння московитських запойних традицій. Диванні стратеги укр

Віктор Кучерук
2024.02.25 06:52
За вікнами сходить світання
І спішно яскравим стає,
А в дзеркалі видно згасання
Нестримно печальне моє.
За вікнами далеч безкрая
І ранку упевнений крок,
А в дзеркалі сутінню зяє
Близький і глибокий куток.

Микола Соболь
2024.02.25 05:50
Що ти плачеш? На тобі перо,
паперовий лист, чорнила трохи…
Опиши, як заревів Дніпро.
Чи, то ковбик так після гороху?
Читачу подобається драйв,
трохи сексу, бо без нього пісно,
він шепне на вушко: «It's My Life»,
і вона віддасться йому, звісно.

Ігор Шоха
2024.02.24 19:56
Диявола не бачили ні разу,
але усюди є його рука
у вигляді зеленої зарази.
Воно і тут у ролі віршомаза
ще удає із себе козака.

***
Поети є реальні, і ніякі,

Тетяна Левицька
2024.02.24 14:56
Лебідкою густий туман
над озером розправив крила.
Злетів у вирій фіміам
з родючої землі кадилом.

Світанок небо засліпив,
сховав за обрієм почвари,
і сонця фотооб'єктив

Артур Сіренко
2024.02.24 11:49
Що ховається в глибині троянди
У сокровенній серцевині пелюсток?
Ніщо.
Порожнеча, з якої виникло все.
І в якій все тоне і розчиняється,
Запитую в цієї пишної квітки:
Ти пам’ятаєш про що я снив?
Пам’ятаєш мої блукання

Віктор Кучерук
2024.02.24 05:17
Ще час не вивітрив з кімнати
Парфумів пахощі хмільні
Тієї жінки, що багато
Дарила радощів мені.
А ти вже брязкаєш ключами
І швидко робиш звичний вдих,
Та на балкон прямуєш прямо,
Де я розгублено затих.

Роксолана Вірлан
2024.02.23 20:13
Кажете - любити ворогів?
Що ж: тоді, ненавиджу з любов'ю
і з любов'ю - свідками Боги-
меч встромляю ворогу між брови.

І нема провини і гріха,
що рука піднята не здригнеться
вивільнити з зайди прілий хлам,

Іван Потьомкін
2024.02.23 18:28
Як крик того, кому зламали руку,
Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
Новим листочкам, що творили крону...
Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
З райського саду, в який Адама поселив Господь.
Мало що зродилось

Леся Горова
2024.02.23 09:08
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби.
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю.
В чому і ще швидкоплинність така і мінливість?
Сковзує со

Світлана Пирогова
2024.02.23 08:53
Очі у журбі, думки снують далеко.
І ніяк не вгамувати щем сердечний,
Не забути його людськість, давню ґречність,
Погляд в мирне небо і політ лелечий.

Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
Десь пропала в пр

Віктор Кучерук
2024.02.23 05:22
Врізалася клином
Зграя журавлина
В почорніле скупчення хмарин, -
Розчахнула сміло
Нерозривно ціле,
Ні на мить не стишуючи плин.
Подалася далі
Над моїм причалом

Сергій П'ятаченко
2024.02.22 22:08
беззоряно-чорне знов небо знов мапа країни червона
недремне вночі потойбічне чигає по той бік кордону
від мокрого снігу ці ночі стають більш важкі і вологі
зустрілися на перехресті нічному нічні дві тривоги

у першої голос журливий він душу до денця

Євген Федчук
2024.02.22 20:01
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ні

Ігор Деркач
2024.02.22 17:44
А у юрби немає серця.
Таке буває де-не-де,
коли здається,
що ідеться
про те, чого нема ніде.

***
А на війні до перемоги

Олена Побийголод
2024.02.22 15:52
Із Володимира Войновича

Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:

капусточки качан,

Ярослав Чорногуз
2024.02.22 12:38
Німіють щастя висі неозорі,
Ніяких поміж них нема розмов.
Неначе звуки із консерваторій,
Вібрують тонкострунно, бо любов

Як дама у кокетливім капорі* --
Тремтлива, ніжна, витончена мов --
Нечутний навіть стук її підборів -

Леся Горова
2024.02.22 11:28
Несмілий березень грозиться снігопадом,
Стерніють ще незорані поля,
Синички розтеленькалися радо,
І раптом - чутно пісню солов'я.

Звідкіль так рано? Де взялась, пташино?
Зима не встигла за поріг піти,
А люба серцю пісня ніжно лине

Тетяна Левицька
2024.02.22 09:38
Поки вірю тобі, як собі — берегтиму
те, що небо в дари нам послало.
Бо закохана жінка — душі берегиня,
а бездушна — загострене жало.

Спрагле серце болінням виснажують думи,
і нема їм кінця, а ні краю.
Відстань вивітрить шлейфи солодких парфумів,

Світлана Пирогова
2024.02.22 08:57
Малюєш в пам*яті графітом
П*янку зимову жінку-вишню,
Подарував би самоцвіти,
Але ж чомусь тобі не втішно.

Натхненно лінії виводиш,
Вишневий післясмак зимою.
До серця б знати усі коди,

Віктор Кучерук
2024.02.22 05:33
Немає більше що казати,
Та й чи потрібно говорить,
Якщо можливість є поспати
Цієї тужної пори.
Блукає тиша по кімнаті
І морок хату затопив, –
Немає більше що казати,
Крім побажання: Мирно спи!..

Сергій Губерначук
2024.02.21 20:43
Моя кохана пахне часником
і убиває всі мої мікроби,
я злизую, мов з миски язиком,
з її натертих ніг пітний доробок.

Вона солона, ніби океан.
Вона недраяна, як темні ночви.
Її боїться кожен мій фаланґ.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2024.02.22 12:51 ]
    Музика кохання (вінок сонетів)
    І

    Німіють щастя висі неозорі,
    Ніяких поміж них нема розмов.
    Неначе звуки із консерваторій,
    Вібрують тонкострунно, бо любов

    Як дама у кокетливім капорі* --
    Тремтлива, ніжна, витончена мов --
    Нечутний навіть стук її підборів -
    М'який, невловний шурхіт підошов.

    Вона не уподібниться актрисі --
    Підступна обережність звірини --
    До жертви підкрадатися десь в лісі.

    Ні, то жахливе вміння Сатани...
    З небес лунає чарівлива пісня --
    Кохання чують музику вони.
    _________________________
    *КапОрі - авторський наголос.

    ІІ

    Кохання чують музику вони --
    Спочатку флейта пестощі леліє.
    Тоді - гобой, мов дихання весни,
    Злітає птахою на крилах мрії.

    О! скрипка приєдналася до них --
    Тонким вібрато ллється-шаленіє...
    Рояль додасть мелодій чарівних,
    Він пророкує, наче той месія.

    Аж раптом дисонансів цілий рій --
    Джмеля політ - проказа й лепрозорій!
    Чи мухи крик у сітях упирів --

    Черговість уповільнень і прискорень --
    Любові чорно-білий буревій --
    Освідчення в щемливому мінорі.

    ІІІ

    Освідчення в щемливому мінорі,
    О мить така хвилююча, тонка,
    Між дива фантастичних траєкторій --
    Політ кохання. Божа то рука,

    Що музику тримає у покорі.
    Вона - немовби чайка та морська --
    Чекає, поки трем її огорне,
    Настане поцілунку мить п'янка.

    Оркестр уже втомився нас чекати.
    Панує настрій знічено-сумний.
    Чом не звучать рапсодії, кантати?

    Ось диригент виходить головний
    Симфонією щастя привітати,
    Де звук скрипковий -- ніжний, осяйний.

    ІV

    Де звук скрипковий, ніжний, осяйний
    Основою мелодії проляже.
    Кларнет навіє променисті сни --
    Віолончель заструменить міражно,

    Легатну вив'яже арфістка нить,
    Ці злотокраплі чудо-макіяжу --
    Вже на палітрі ксилофон дзвенить --
    Хай про кохання сонячне розкаже.

    Литаврів раптом чуть важкий удар!
    Ось протидія - туби ще й валторни --
    Душевний біль здіймається до хмар...

    Та диригент сторінку перегорне,
    І ллється Божа радість, як нектар --
    Тремтить, аж серце тепле упокорить.

    V

    Тремтить, аж серце тепле упокорить,
    Вібрато на бандурі те густе,
    Що при майстернім пальців переборі --
    Чарівних струн звучання золоте

    Дає душевних сяєво озорень --
    Таке величне й водночас просте,
    Як сонце на курортах Євпаторій --
    Веселкою між хвиль морських цвіте.

    У музиці туман, буває, висне --
    Примарні вимальовує тони --
    Нелегко дихать од нестачі кисню...

    Та здійметься величний спів ясний
    Любові промінь там яскраво зблисне!
    О скільки в нім краси і новизни.




    О скільки в нім краси і новизни,
    Хай світ увесь осяє, зігріває.
    Його щоб доньки милі та сини
    Пізнали щастя весняного раю!

    Пустелі, гори, сонячні лани,
    У океані -- острови Гавайї,
    Сейшели ще й Мальдіви, шлях земний
    Усе живе -- ЛЮБОВ благословляє!

    Ненависть так набридла вже усим!
    Повітря свіже злістю закупорить.
    Але вогонь священний не згасить...

    Безмежжя океанських акваторій
    Кохання пестить звуками роси,
    Де голоси божественного хору.

    VІІ

    Де голоси божественного хору,
    Крильми підносять килим-чудоліт,
    На лЕгкому* господньому моторі,
    Злітаючи понад верхів'ям віт.

    Ті відчуття при висоти наборі
    Неначе в акробатиці - кульбіт,
    Напився мов -- чар-зілля мандрагори,
    Фантастика, любові це -- зеніт.

    Хоча б з такої висоти не впасти --
    Внизу десь провокують кажани.
    Даремні сподівання склеїть ласти**!

    Поганий настрій, люба, геть жени!
    Піїт співає про кохання часто,
    Неначе птаство гомінке весни.
    __________________________
    *ЛЕгкому - авторський поетичний наголос напротивагу словниково-прозаїчному наголосі легкИй.
    ** Склеїть ласти - померти, загинути.

    VІІІ

    Неначе птаство гомінке весни
    Симфонія ця -- шоста, пасторальна!
    О скільки тут краси і новизни --
    Бетховенська природи сповідальня.

    Лелеко дивовижний, промайни,
    Хай музика лунає величальна.
    Любовне воркування з низини
    Там чути голубине, як зі спальні.

    А терція зозулі, скільки в ній
    Глибин філософічних без кордонів --
    Кує літа лиш парочці одній,

    Що тішиться коханням безборонно...
    Але між нотами бува пирій --
    Секунди, септими іще й тритони*...
    ____________________________
    *Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанси - неприємні звуки гармонії, також із сфери музики.

    ІХ

    Секунди, септими, іще й тритони
    Ці антиподи раю на землі.
    То складові пекельних какофоній,
    Музичний сатанинський горе-плід.

    Не знає заборон ані кордонів,
    Горлянку світу здушує в петлі,
    Від скреготу жахного звуків тонуть
    "Титаніки" - найкращі кораблі.

    Але існує світло дивовижне
    Його завжди оспівує піїт,
    Бо рани гоїть людям рідним, ближнім...

    Любов'ю зветься, весь лікує світ,
    Хоч деякі мотиви б'ють по крижах
    Ввірвались дисонансом, як ковід.

    Х

    Ввірвались дисонансом, мов ковід,
    Суспільство хворе, музика -- подібна.
    Пий вітамінний комплекс "Квадевіт"
    Й тоді століття ти зустрінеш гідно.

    Буває, що аж кидає у піт
    Від опусів, котрі вславляють хибно.
    В наморднику -- людина, пес і кіт.
    Навушники потрібні теж їм, видно.

    Та ліки є од явищ цих гнилих --
    Універсальні, де Природи лоно.
    Любов'ю називаються вони...

    Красою нищать брехні, заборони!
    Лиш ненадовго дітища тих лих
    Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...

    ХІ

    Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...
    Насичують потворністю відтак,
    Руйнується краса ясних гармоній,
    Коли туди втручається тупак.

    То горе-композитора долоні...
    Невже епохи виродження знак?
    Чи дуло вже приставила до скроні
    Війна в жахнім вировищі атак?!

    Нам не дано одразу зрозуміти...
    Та все минає... Йде добро у бій
    І сіє навкруги любові квіти.

    Бо навіть люті стоголовий змій
    Хоч музику зібрався отруїти...
    Та Бог Ярило чар являє свій.

    ХІІ

    Та Бог Ярило чар являє свій,
    Весна приходить неповторним дивом
    У сукні різнобарвній, золотій,
    Обдарувавши усміхом щасливим.

    Сама любов поглянула з-під вій --
    Розтанув сніг під променем сяйливим.
    Кохана, поцілунками зігрій,
    Мене торкнися лагідно, пестливо.

    А музика? Уже не дисонанс,
    Душа в щемливих звуках м'якне, тоне
    Зворушує, розчулює романс...

    Високих почуттів розквітлі грона
    Аж до небес ясних підносять нас,
    Знов консонансів скачуть білі коні.

    ХІІІ

    Знов консонансів скачуть білі коні,
    (Здається, серце вистрибне з грудей!)
    Летять через бар'єри-перепони
    Туди, куди мелодія веде.

    Вона уяву слухача полонить,
    Рум'янить навіть личенько бліде.
    Й тоді звучить, коли літають дрони,
    Та пісня про кохання молоде.

    Нехай чорти епохи руйнівної
    На шабаш позлітаються мерщій,
    Їм не здолати сили панівної --

    Любові, що вершиною є мрій -
    Сміються щастям скрипочки, гобої,
    І співом зависають у траві...

    ХІV

    І співом зависають у траві...
    Трембітами вигукують тромбони.
    Всі інструменти здійняли борвій,
    Керованої бурі Посейдоном.

    Шаліють, наче при любовній грі,
    Влаштовують змагальні перегони.
    А піаніст немовби одурів --
    Кураж піймав - музика-цар в короні.

    Ще й головою недарма трясе,
    Величні акцентуючи акорди --
    Скидає негативне так усе...

    Зі сцени йде ледь змучений та гордий,
    Закоханим він радощі несе --
    Німіють щастя висі неозорі.


    МАГІСТРАЛ

    Німіють щастя висі неозорі
    Кохання чують музику вони --
    Освідчення в щемливому мінорі,
    Де звук скрипковий, ніжний, осяйний

    Тремтить, аж серце тепле упокорить,
    О скільки в нім краси і новизни,
    Де голоси божественного хору,
    Неначе птаство гомінке весни.

    Секунди, септими, іще й тритони*
    Ввірвались дисонансом, мов ковід,
    Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...

    Та Бог Ярило чар являє свій,
    Знов консонансів скачуть білі коні,
    І співом зависають у траві...
    --------------------------------------------------
    *Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанс -- неприємний звук гармонії,
    консонанс - приємний звук гармонії.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  2. Самослав Желіба - [ 2024.02.18 10:50 ]
    Єдиний вірш, написаний із думкою про...
    Між серцем і умом – широка прірва, мила,
       І ум пручається, як серце гомонить.
    Хоч розуму вогонь чуттєва гасить хвиля –
        У ревній боротьбі проходить кожна мить.

    Шляхами почуттів, однак, життя проходить,
       А мудрості твої – це тільки тьмяний блиск,
    Далека красота, неісходимих ходів,
       Що, поки молода, тобі не стануть ближч.

    Всі мудреці – із тих, хто вщерть уже постарів,
        Хто захолов уже та близиться до меж,
    Що їх лиш перетнуть невидимі примари.

    Нерівні вояки у цім зійшлися герці:
        Чому мовчить закон, коли лютує меч?
    Що ж розум одповість, як заговорить серце?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  3. Самослав Желіба - [ 2024.02.17 23:01 ]
    Думка
    Тускна зоря блищить над електричним світом
       У пошуках очей, чутливих до краси,
    Аби зогріти їх своїм правдивим світлом,
       Але світлодіод від них закрив її.

    Невдовзі вибухне, далека та незнана,
       Або в себе саму провалиться зоря,
    І в майбутті колись по клаптиках туману
        Припустить астроном, що десь вона була.

    Це буде відкриття порожньої химери,
        І розрахунки нам на мертвій площині
    Безцвітним олівцем пласку накреслять сферу.

    Так і за штучністю нікчемисьок гучних
        Ховаються у нас талановиті люди,
    Що вся увага їм – сухар посмертних штудій.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2024.02.08 16:20 ]
    Німіють щастя висі неозорі (вінок сонетів)
    І

    Які розлиті в небі, мов живі.
    Немовби діти сонячного кола,
    Ці зайчики стрибають у траві
    І усміхається усе довкола.

    Весну життю засмученому зви,
    Хай подарує радість ясночола,
    Краси твоєї бачу я розвій,
    Ми меланхолію тяжку збороли.

    Хоча вона, вертається, бува,
    Стискає біль єство душі крилате,
    Ллє на папір зворушливі слова...

    Печаль - творець, стражданнями багатий,
    Коли народжує пісень дива --
    Так хочеться любов'ю світ обняти!

    ІІ

    Так хочеться любов'ю світ обняти,
    Коли щасливий сам, тоді тобі
    Приходить думка, як аристократу --
    Розцілувати далі голубі,

    Частину людству радості віддати,
    Щоб жити перестало у журбі.
    Степи безкраї, чарівні Карпати,
    Осонцено всміхались далебі.

    Нехай вітрила чорні надимає
    Нещастя лютий невигойний біль,
    Злетілась круків-паразитів зграя...

    Та сила є цей смерті водевіль
    Скінчити врешті, кляту гру одчаю,
    І зупинити гради божевіль.

    ІІІ

    І зупинити гради божевіль,
    Бездушності засліплення огидне,
    Благання матері чи удови
    Не спинять ката руку очевидно.

    Із нього маску чемності зірви --
    Тиранисько на троні жалюгідне --
    Щур коронований серед повій,
    У бункері захований негідник.

    Але ми шляхом ідемо своїм --
    (Лікуємось без путінської вати!)
    Де про кохання плачуть солов'ї,

    Витьохкує в гаях любові свято,
    Понищило вже сяєво її
    Жахливе мракобісся дурнувате.

    ІV

    Жахливе мракобісся дурнувате,
    Воно ще довго житиме навкруг --
    Народу слуги чи дегенерати?!
    Чимало тарганів, а також мух

    У головах політиків завзятих
    Північного сусіда. Мов оглух,
    Воює підло, величезні втрати --
    По трупах лізе цей монгола друг.

    Коли настане мир? - питання людства.
    Весна, любов прилине в кожний двір?
    Тоді вже, як лелеки засміються!

    Скона останній мертводухий звір,
    Пощезне царство хижого падлюцтва,
    Яке сльози не варте удови.


    V

    Яке сльози не варте удови,
    О скільки доль, розтрощених війною!
    Колись напишеться прекрасний твір,
    Як всупереч біді кохались двоє.

    Десь бахкає убивця-бузувір
    Здається, що востаннє ми з тобою
    Під рев снарядів, (мій читачу -- вір!),
    Із відчуттів любились гостротою.

    А потім поступово стихло все:
    Був день отой подіями багатий,
    Куди ріка життя усіх несе?

    В лютневі спогади сумної дати*.
    І де сховати біль тяжкий пісень
    Сестри, матусі... Краще розіп'яти.
    ________________________________
    *24 лютого 2022 року - страшний день повномасштабного вторгнення військ рф в Україну.



    Сестри, матусі... Краще розіп'яти,
    А чи забуть годиноньку лиху
    Хоч до кінця війни далекувато
    Абстрагуватись треба від жаху*,

    Любов руйнує, зносить всі загати,
    Лікує навіть психіку крихку,
    І настрій нам навіює крилатий,
    Дарує хміль солодкому гріху.

    А як реальність увірветься злюча
    Страшніша, аніж бурі снігові,
    Долини уявляються квітучі

    Серед яких бузок уже зацвів,
    О, як позбутися чумного Дуче** --
    Одного нелюда аби нові...
    _____________________________
    * ЖахУ - авторський наголос.
    Дуче** - італійський диктатор Муссоліні. Тут асоціація з Путіним.

    VІІ

    Одного нелюда аби нові
    Не падали на голову жахіття.
    Яриле наш -- любов благослови --
    Так хочеться знов чистої блакиті,

    Щасливих лиць веселих матерів,
    Шедеврів од закоханих піїтів.
    Хай веселково б погляд твій зорів,
    В обіймах умлівали ми щомиті.

    Та світ звихнувся... Бо комусь пече --
    Зумів сусід собі всього надбати --
    Народ падлючий заздрісних нікчем --

    Загинеш ти, московіє, проклята.
    Щоб кров засохла, й тільки лиш плачем
    У цій війні закінчилися втрати.


    VІІІ

    У цій війні закінчилися втрати?
    Та, мабуть, ні. Ще довго утюги*
    Північного сусіда будуть м'яти
    Донбасу й Криму доли і луги...

    Кричатимуть від жаху немовлята,
    Ракети нарізатимуть круги,
    А ППО зуміє позбивати
    Аж так, щоб все здригнулось навкруги.

    Але невидима любові сила,
    Побачивши Азовське море сліз,
    Натхненням цю навалу зупинила...

    Бо воїни -- незламності заміс,
    Герої ЗСУ - цілуйте милих,
    Нехай зірки лиш падають униз...
    _____________________________
    *утюги - танки.


    ІХ

    Нехай зірки лиш падають униз...
    Бажання загадаємо таємні.
    Приємний приготуємо сюрприз
    Одне одному - дивувать взаємно.

    О Нізамі, Хайям або Гафіз --
    Середньовіччя пронизали темне
    Поезії кохання, наче спис,
    У вічності лишились недаремно.

    Лейла й Меджнун. Як музика - слова,
    Ці візерунки ніжності в декорі,
    А хтось же вам кохатись не давав...

    І марними були переговори...
    Хай заховає любощів дива
    Природа поміж верб чи осокорів.

    Х

    Природа поміж верб чи осокорів
    Вона дає розраду, як ніхто.
    Лікує тіло, наче санаторій,
    Ковтнеш повітря свіжого ковток,

    Душа, утомлена від бутафорій,
    Там розкривається, немов бутон.
    Справжнішає на лузі чи у зворі,*
    Відвідуючи Божий пантеон.

    А від кохання -- мавки, повітрулі --
    Втекти не можуть, творять свій стриптиз
    Перед купанням в озері заснулім...

    Ярило підглядає там крізь хмиз...
    Хай дасть і нам такі розкішні гулі,
    Людей утішить ласками беріз...
    ______________________________
    *Зворі - лісі (діалект.)

    ХІ

    Людей утішить ласками беріз...
    Як розвіває вітер поетично
    Смарагди чарівливі ніжних кіс.
    А стовбурів ці вигини пластичні?!

    Театру діти -- виходи на "біс" --
    Завжди красиві - в травні, липні, січні...
    Граційно випливають із куліс,
    Вклоняються і дивляться заклично...

    Не всіх вражає мовчазна краса...
    Комусь потрібні залпи із "Аврори"!
    Щоб заридали кров'ю небеса!

    Уже дістало - клацання затворів!
    Любов ачи ненависті оса?!
    Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?

    ХІІ

    Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
    Ні, нація творців - різниця в тім
    Поміж народами, один з них - орій,
    А інший -- нищить цінності святі.

    Дві протилежності -- MEMENTO MORI*,
    Лелека й ворон - символи оті --
    Злетілись для кривавих тут "розборів",
    Між білим, ну і чорним у житті.

    Пасує світле почуттям високим,
    Хоч світ падлюцтва нерви так погриз.
    Хай на веселці відпочине око.

    Вона порозливає барви скрізь.
    О люде мій, ти - добрий, не жорстокий!
    Кохання нам потрібен парадиз...
    ___________________________
    *MEMENTO MORI - пам'ятай про смерть, крилатий латинський вислів.

    ХІІІ

    Кохання нам потрібен парадиз...
    Хоча би острів серед океану...
    На нім не розвивали щоб туризм!
    Безлюдним був і у тумані танув.

    Блакить небесна, пальма, кипарис...
    Ізверху падає солодка манна,
    Захищена лагуна, ми злились,
    Удвох купаємось - любов нірванна!

    А уночі -- легенький спів цикад,
    Постійний штиль, ніде немає штормів.
    Виходять зорі, ніби на парад...

    Тут обійдімось без обсерваторій...
    Життя -- рахат-лукум чи мармелад,
    Німіють щастя висі неозорі.

    ХІV

    Німіють щастя висі неозорі...
    Хай буде так, урешті, унизу.
    Щоб люди не ховалися по норах
    Через московії жахну бузу.

    Могли собі шампанське відкупорить,
    Пустить печальних спогадів сльозу,
    Підняти келих за любов надворі,
    Під мирним сонцем знов творить красу.

    Вона вже винятком із правил стала,
    Волошка - то рабиня кропиві,
    Бо першої навколо - дуже мало...

    Кохання вітре, із-за гір повій,
    Хай сяють зір смарагди і опали,
    Які розлиті в небі, мов живі.


    ХV

    МАГІСТРАЛ

    Які розлиті в небі, мов живі
    Так хочеться любов'ю світ обняти,
    І зупинити гради божевіль,
    Жахливе мракобісся дурнувате,

    Яке сльози не варте удови,
    Сестри, матусі... Краще розіп'яти
    Одного нелюда аби нові
    У цій війні закінчилися втрати.

    Нехай зірки лиш падають униз...
    Природа поміж верб чи осокорів
    Людей утішить ласками беріз...

    Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
    Кохання нам потрібен парадиз...
    Німіють щастя висі неозорі.

    січень - лютий 7531 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2024.01.29 22:51 ]
    Шлях на Парнас
    І

    То ендорфінів фантастичних море --
    Де тижні, як веселки барви ті.
    На промені так тремолює обрій --
    А ми в якомусь диво-забутті

    Осонцені і при відкритій шторі
    Вбираємо цілунки золоті,
    Всі пестощі усміхнених просторів,
    Найкращих квітів пахощі густі.

    Та провокаціям не забаритись:
    "Це блеф - кохання чисте -- знаєм вас,
    Які там Попелюшки чи харити!!!"

    Таке про себе чули раз у раз...
    Казки життя -- їх прагнемо творити!
    Вони мов ельфи, оточили нас.

    ІІ
    Вони мов ельфи, оточили нас,
    Нове щоразу плетиво сюжетів,
    Допоки зАпал їх творить не згас...
    О, ці високі мріяння поетів!

    Розкидані по світу для прикрас
    Чи насолоди споглядань естетів.
    Як божевільний вічності екстаз
    На місці чільному між раритетів.

    Творцю куплетів треба інший світ
    Пізнать, щоб після довгих обговорень
    Його хмільний фантазії політ

    На п'єдестал високий запроторить
    Вітію* міг. Він свій залишив слід
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі.
    ______________________________
    *Вітія - поет.


    ІІІ
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі
    Приходили обом чарівні сни:
    Мов ті метелики, ми на просторі
    Все пурхали між квітами весни --

    Творили плетиво фантасмагорій.
    Стрибав із нами промінь осяйний --
    Небесний свідок наших перетворень
    Як упивались дивом білизни.

    Імла чигала також десь за рогом --
    Там Чорнобог наш кожен порух пас,
    І кола креслив, ставлячи облогу.

    Та нападав на нього лютий сказ,
    Бо захищала криця Білобога,
    Минав у щасті непомітно час.

    ІV
    Минав у щасті непомітно час
    Коли ми разом - дощ похмурий квітнув.
    З життям реальним виникав контраст,
    Усе навколо сяяло привітно.

    Неначе вгору -- між небесних трас --
    Літак той "Мрія" -- твориво елітне --
    Нас підіймав туди, де Божий глас
    Ростив красу - Едему сад тендітний.

    Бувало, налітала сарана,
    З'їдала вже й бадилля помідорів,
    Бо правив бал бездушний Сатана...

    Але Господь під землю запроторив.
    Завжди нещадна там велась війна,
    Забулися розпуки дні суворі.

    V
    Забулися розпуки дні суворі,
    Розвіяли вітри омани глум,
    Все те, що нам святим було учора,
    Вже кануло у Лету, як в імлу.

    Не спокусити скринею Пандори*,
    Нема дурних втішати кабалу.
    Пегаса краще гойного пришпорить
    Натхненно уподібнитись орлу.

    Та пам'ятать легенду про Ікара** --
    Летіть посередині повсякчас! --
    Колись його накрила Божа кара...

    Хай порятує досвіду запас...
    Закохана до божевілля пара --
    Ми линули увись, аж на Парнас.
    _____________________________
    *Скриня Пандори - згідно з грецькою міфологією, вмістилище бід і нещасть.
    **Ікар - у грецькій міфології був сином славетного ремісника Дедала. Ікар відомий за переказом про те, як намагався разом з батьком утекти з Криту, використовуючи крила, які Дедал виготовив з пір'я та воску. Спочатку Дедал застерігав Ікара про самовпевненість, а потім зарозумілість, наказуючи йому не літати ні занадто низько, ні надто високо, щоб морська волога не забила його крила або сонячна спека не розтопила їх. Ікар проігнорував вказівки Дедала, злетів надто близько до сонця, чиє тепло розтопило віск і Ікар впав у море, де й загинув.


    Ми линули увись, аж на Парнас,
    Де збуджені збиралися поети,
    Перлини виставляли напоказ,
    Читаючи ронделі та сонети.

    Таланти, графомани водночас
    Являли несмак чи високі злети
    Творінь. Там речень музика лилась
    Ясних катренів, лагідних терцетів.

    Бувало так, що заздрощі гнилі
    Плели інтриги серед площі зборів,
    Доводячи вразливих до петлі...

    Любов позаганяла зло у нори,
    Перемагали слова королі
    І очі сяяли далекозорі.

    VІІ
    І очі сяяли далекозорі --
    Моя душа співала про любов,
    Відкинувши рутину злу теорій --
    Війна спочатку, а тоді - альков.

    Це почуття живе у кожній спорі,
    Молекулі чи атомі або
    Поміж тілець драглистих інфузорій,
    Усесвіту закладених основ.

    Хоч де-не-де страхають чорні діри --
    Вмістилище відходів-метастаз --
    Нема кохання там. В це легко вірить,

    До казки ми потрапили якраз,
    Де піснею Орфеєвої ліри
    Шлях торував окрилений Пегас.

    VІІІ
    Шлях торував окрилений Пегас,
    Взаємопроникали ми словами,
    Тілами теж, аж розгорявся враз
    Той запал, що наснажує роками.

    Плекали грона вишуканих фраз
    Вітійствували ніжності медами,
    Душа немов причмелена якась,
    Вбирала Божу ласку із вітрами.

    Ох, заїдали ревнощі раніш...
    Трясли шторми, напевне в дев'ять балів...
    Ряснів, бувало, ними навіть вірш.

    Кохання справжнє -- ще міцніше сталі
    Укуси шершнів зла усе слабіш --
    Як стріли, до підков не долітали.

    ІХ
    Як стріли, до підков не долітали --
    Чи надто високо знялися ми?
    Або Пегаса чари небувалі
    Нас затуляли сильними крильми.

    Повідкривалися небесні далі,
    Крізь марево сльотавої зими.
    Із кубками натхненного граалю*
    Зустрів Бог Велес, вийшовши з пітьми.

    Вона тримає у гидкій напрузі
    Отих, що світло в міці круговій
    Плекають, суперечать чорній смузі...

    Та жовто-сині стяги бойові
    Розвіяли на сонячному крузі
    Всі підступи ворожі - се ля ві*.
    _________________________
    Се ля ві* - таке життя (фр.)

    Х
    Всі підступи ворожі - се ля ві* -
    Неначе наступи неандертальців
    Московії -- дикунські, лобові --
    Розіб'є жар палкий протуберанців --

    Осонцені Вкраїни вартові --
    Несхитно захищають рідні шанці,
    Степи і гори, хащі лісові --
    Безстрашні аси бойової праці.

    Та ця нескорена, могутня рать
    Ще й про любов святу не забувала:
    Тварин-безхатченків погодувать,

    Весілля грать між воїнів загалу,
    Як звук війни - набридливий той тать --
    Летів кудись убік собі помалу,

    _________________________
    Се ля ві* - таке життя (фр.)

    ХІ
    ..Летів кудись убік собі помалу,
    Недобрий вітер, адже в цім житті
    Минуще все - розбійники-вандали
    Чи душі чисті, праведні, святі.

    Отож, допоки ще не відпалали
    Шалені почуття прекрасні ті,
    Смарагди літа, осені опали
    Вбираймо, наче миті золоті,

    Запам'ятай, ці щастя намистини --
    Як оберіг, коли біди сувій
    Нас обів'є і темрява поглине,

    Душити прийде гоголівський вій...
    Настане ранок, сатанисько згине,
    Бо по руках був зв'язаний борвій...

    ХІІ
    Бо по руках був зв'язаний борвій...
    Та інші неприборкані вітриська.
    Еол* сховав у міх їх, мовив: "Вій!"
    Лише зефір** супутній досить низько

    Навіюванням пестив спини дві.
    Немов руки підтримка товариська.
    Тож не страхають хмари дощові
    Уже Парнас омріяний так близько!

    Невже розв'яжем знову той мішок?
    З цікавості дурної й на поталу
    В стихії незагнузданої шок

    Потрапим? Ні, летіти краще чвалом,
    І слухати, як сяєвом зірок
    Гормони радості нам вальси грали.
    _______________________________
    *Еол - бог вітру (гр.)
    За «Одіссеєю», Еол прийняв Одіссея на своєму острові, а на прощання подарував йому міх, у якому зберігалися несприятливі вітри. Він суворо заборонив розв'язвувати міх без крайньої потреби. Поблизу Ітаки супутники Одіссея з цікавості розв'язали міх і випустили на свободу всі супротивні їхньому шляху вітри, які збили корабель з наміченого шляху та погнали його назад до Еолії. Цього разу Еол відмовив Одіссеєві в гостинності.
    **Зефір - назва одного з грецьких вітрів.

    ХІІІ
    Гормони радості нам вальси грали,
    Чи не цього ми прагнемо усі?!
    Горіти полум'ям свойого шалу,
    Служить стосунків золотій красі?!

    Здається, що життя для цього мало:
    Ходить удвох по сріберній росі,
    Любитись палко, дарувать корали,
    Вдихати пахощі садів, лісів...

    У дні важкі, коли біда приходить,
    Горять жалоби свічі воскові --
    За руки взявшись, зустрічать негоду...

    Відбитися від тисячі зневір,
    І знов ловити хвилі насолоди,
    Які розлиті в небі, мов живі.


    ХІV
    Які розлиті в небі, мов живі
    Нарешті, вже Боги до нас прихильні.
    Мене руками, серце, оповий,
    Бо знаю, як мене ти любиш сильно.

    І я - півбожевільний чоловік --
    Немов із наркотичної курильні --
    Душею прикипів, мабуть, навік --
    Красою зачарований невільник.

    Не дайте з того стану вийти, ні!
    Найкраща із усіх моїх вікторій*
    Неначе Македонський -- на коні --

    Підкорювач кохання територій --
    Лечу у сяйві еротичних снів,
    То ендорфінів фантастичних море.
    ____________________________
    *Вікторій - перемог.

    ХV

    МАГІСТРАЛ

    То ендорфінів фантастичних море
    Вони мов ельфи, оточили нас,
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі
    Минав у щасті непомітно час.

    Забулися розпуки дні суворі,
    Ми линули увись, аж на Парнас,
    І очі сяяли далекозорі,
    Шлях торував окрилений Пегас.

    Як стріли, до підков не долітали --
    Всі підступи ворожі - се ля ві* -
    Летів кудись убік собі помалу,
    ..
    Бо по руках був зв'язаний борвій...
    Гормони радості нам вальси грали,
    Які розлиті в небі, мов живі.
    __________________________
    *Се ля ві - таке життя (фр.)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)