На соснах появились свечи –
зелёные младенцы мая.

Гармония весны
и вече
зелёного лесного рая.

Но рай лесной сегодня продан.
Купили деньги, что не пахнут:
...........................
...........................

26 апреля 1986 года в 1 час 23 минуты
на Чернобыльской АЭС при замене
стержня произошёл пожар, затем
ядерный взрыв.
30 апреля 1986 года с 12-00 до 16-00
Киев окатила радиоактивная волна
от второго взрыва на Чернобыльской АЭС.

1

Киев. Левый берег.
30-е апреля. 1986 год.12-00.
Уровень радиации 200 миллирентген в час.

– Что случилось?
– Где идёт война?
– Ах, волна!..
– Чего ж шумишь напрасно?
– Радиоактивная волна…
– Двести? Это что – опасно?
– …………………………….!
– Почему ж правительство молчит?
– Чистит к Маю нимбы и короны.
– Как – удрали?!
– Прихватив ключи
от штабов гражданской обороны*…
– Не остри – готовится парад.
– Отменить не трудно.
– Жди! А как же!
Выйти на трибуну каждый рад.
– Выйти – да, но умереть – не каждый.
– Говорят, Щербицкому** стоять
выпало на праздничной Голгофе,
чтоб Европу
радовал опять
её утренний
привычный кофе…
– Но и дети введены в игру! –
ещё месяц заниматься в школе…
– С детских яслей и дошкольных групп
вывезут…
– Когда?
– Не знаю…
– Вскоре…
– Жён с детьми, с прислугою вчера
вывезло высокое начальство,
отменив банкеты, вечера…
– Жаль, об этом информируют не часто.
– В респираторах от пыли…Из Жулян.
– Это же предательство! вот суки!
– Видимо нервишки их шалят,
долго ли устать – народа слуги!..
– Эти слуги за казённый стол
служат.
И себе, и ради денег!..
– Надо ли взрывать реактор, чтоб
высветить их души
на рентгене?

2

Информация
! Из официального заявления
постоянного представительства
Финляндии при ООН:
"Уровень радиации,
требующий предупреждения населения, –
20 миллирентген в час, а уровень,
требующий радиационной защиты по тревоге, –
200 миллирентген в час".
! Из учебного пособия
"Радиоактивные загрязнения и их измерения",
Москва, Энергоиздат, 1986 год:
"При ежедневном воздействии дозы
0,02 – 0,05 Р (20 – 50 миллирентген в час)
уже наступают изменения в крови".

3

Киев. Штаб гражданской обороны.
30-е апреля. 1986 год. 14-00.
Уровень радиации тот же.

Нарастающий,
сверлящий стены
звук.
Мимо сводок ЦСУ***
секретным кодом
по каналам связи ПВО****
в Москву
Киев прорывается,
как чёрным ходом.
А в Москве –
уже по случаю торжеств
ставили на стол
вина, чуть меньше, чем канистру…
– Слушаю! Диктуйте! – резкий жест.
"Гриф СС. ТГ. Москва. Министру.
Киев под угрозой. Отдаю приказ
о противоядерной пункт "В" тревоге…"
Замигал на пульте
лампы красный глаз.
– Если б так мы думали на Волге…
– Что вы думали у маминой груди
скажете жене.
По форме принимайте!..
Генерала, видимо, "звонок" предупредил –
обнаглел:
– Но вы хоть понимаете!..
В сорок первом – ни на шаг…
и в осень ту
мы смогли,
и немца сокрушили…
(Обезличенное "мы" всегда в ходу
там, где "я" – ещё не заслужили).
– Слушай, генерал,
я не встречал
таких и там, в ту осень.
В какой щели
прятался, сучок, –
и рубанул сплеча.
– Зря орёте. Ждите сообщений.
Здесь всё знают…
Замер телефон.

4

Киев. Правый берег. Львовская площадь.
30-е апреля. 1986 год. 14-00.
Уровень радиации 50 миллирентген в час.
Официальных сообщений нет.

Не отвыкнут женщины от красных роз –
аромат любви
не сгубят в розах изотопы.
В Киеве на розы –
всё такой же спрос,
те же очереди
и всё те же толпы…

Кро-вью-роз-на-пол-ним-
и-сво-ей-
го-ро-да-блед-не-ю-щи-е-ве-ны-
ко-ло-ко-лом-бу-дет-он-зве-неть-
ро-зо-вый-и-не-о-бык-но-вен-ный…

Киев к празднику готовится всерьёз:
в магазины люд идёт лавиной,
и торчат из сумок – к аромату роз –
хлеб, конфеты, марочные вина…

Кро-вью-роз-на-пол-ним-
и-сво-ей-
го-ро-да-блед-не-ю-щи-е-ве-ны-
ко-ло-ко-лом-бу-дет-он-зве-неть-
ро-зо-вый-и-не-о-бык-но-вен-ный…

Выпьют все: министр, школяр, инспектор школ,
вождь пригубит мрамора устами…
Весь народ, с детьми, по Киеву пешком
двинул за шампанским и цветами….

Кро-вью-роз-на-пол-ним-
и-сво-ей-
го-ро-да-блед-не-ю-щи-е-ве-ны-
ко-ло-ко-лом-бу-дет-он-зве-неть-
ро-зо-вый-и-не-о-бык-но-вен-ный…



Всё идёт, идёт,
идёт людской поток.
Час торговли и покупок время!
…А мне кажется –
с пожитками Подол*****
в Бабий Яр идёт,
влача эпохи бремя.

Сто-о-ой-те!
Сто-о-ой-те!
Снова
в нашей памяти провал:
в Киеве! –
не с "Три-майл айленд"
в Гаррисберге сити –
оккупантом входит радиация в права
на цветах –
на листьях –
на плаката ситце –
в ломте хлеба –
в молоке –
в глотке воды –
всем и поровну отмеривая долю
от Чернобыльской АЭС
и от беды –
что и в правнуках воскреснет
чёрной болью…

…Не отвыкнут женщины от красных роз –
аромат любви
не сгубят в розах изотопы.
В Киеве на розы –
всё такой же спрос,
те же очереди,
и всё те же толпы.

5

Киев. Первая программа радио. 30-е апреля
1986 год. 19-00. Уровень радиации тот же.
Официальных сообщений нет.

"От Совета Министров СССР

На Чернобыльской атомной электростанции
продолжаются работы по ликвидации
последствий происшедшей аварии.
В результате принятых мер
за истекшие сутки выделение
радиоактивных веществ уменьшилось,
уровни радиации в районе АЭС
и в посёлке станции снизились…
цепной реакции ядерного топлива
не происходит, реактор находится
в заглушенном состоянии.
…Работа предприятий, колхозов,
совхозов и учреждений идёт нормально".
ЭТО БЫЛО ПЕРВОЕ СООБЩЕНИЕ ПО РАДИО

6

Киев. Газета "Известия". Среда.
30 апреля 1986 года. 19-00.
Уровень радиации тот же.
Официальных сообщений нет.
Полстраницы занимает
"Вручение государственных наград".
Ниже – всего восемь строк:

"От Совета Министров СССР
На Чернобыльской атомной электростанции
произошла авария, повреждён
один из атомных реакторов.
Принимаются меры по ликвидации
последствий аварии.
Пострадавшим оказывается помощь.
Создана правительственная комиссия".
ЭТО БЫЛО ПЕРВОЕ СООБЩЕНИЕ В ГАЗЕТАХ.

7

Киев. Телевизионная программа "Время".
30-е апреля. 1986 год. 21-00.
Уровень радиации тот же.
Официальных сообщений нет.

Правде –
лишь дозиметры верны,
правда –
измеряется в рентгенах,
правдой –
установим суть вины
диктора,
весёлого, как кенар…
Не убий молчаньем –
не солги.
Ложь и нож –
оружие убийцы.
Уже дети носят лжи долги
на лучами обожжённых
лицах.
Мир един,
и нет своей судьбы.
Есть судьба
Всея Земли Народа…
……………………………………
Сукин сын!
ты сплюнул ложь с губы,
внук проклянёт тебя –
урода.

8

Киев. Крещатик. Парад.
1-е Мая. 1986 год. 10-00.
Уровень радиации тот же.
Официальных сообщений нет.

Глядя в прицелы со всех телекамер,
Киев транслирует майский парад.
Вождь в полный рост,
запрессованный в камне,
бровью повёл:
начинайте, пора.
Стал на трибуну весь клан власть имущих:
каждый – по чину, шеренгой бок в бок,
каждый – успевший под райские кущи,
каждый – правитель, почти полубог…

Бьют барабаны!
Бьют барабаны!
Маршами будничность не щадя.
Бьют барабаны!
Бьют барабаны!
Флаги –
на праздничных площадях.
Жёлтые, синие,
голубые, красные.
Юное, сильное
племя
празднует!..
А над ликующим морем флагов
пламенный лозунг
слова простёр:
"Мирные флаги!
Сближайте фланги!
Флаги войны –
в костёр!"
Сильные руки –
и мира знамёна –
древко к древку, к ряду – ряд.
Плеском оваций плещут знамёна –
люди
знамёнами говорят…

…Глядя в прицелы со всех телекамер,
Киев транслирует майский парад.
Дети с мороженым
машут руками,
лица курсантов,
кричащих "ура",
трактор в макете
и сварочный робот,
мама с флажком
и ребёнком двух лет…
Смотрит жестокий парад вся Европа…
Утренний кофе.
Цветы на столе.


ЭПИЛОГ

ИНФОРМАЦИЯ
– Спустя полгода, уже в сентябре,
костюмчики детей всё так же
будут излучать майские рентгены.
– На пресс-конференции в Москве
6-го мая 1986 года впервые будет
названа цифра радиоактивной
заражённости зон, прилегающих
к Чернобылю: "…в Киеве в связи
с изменением метеоусловий уровень
радиации несколько повысился
от нормального, и составляет
0,2 миллирентгена в час".
ЭТО БУДЕТ ЛОЖЬ,
НО УЖЕ НЕ МОЛЧАНИЕ.

Киев. 6-е мая. 1986 год.

Над Киевом поплыли облака,
тяжёлые
и тихие такие.
И падает –
плывут они пока –
дождь изотопов,
как десант, на Киев.
А во дворах стреляет детвора,
строчит в упор,
в плену отряд десанта!..
Детей война –
по-прежнему –
игра,
и дождь – лишь дождь
над крышами
детсада.

Киев. 10 мая. 1986 год. 2 часа дня.

Пошёл настоящий летний дождь.
Как любили мы с дочерью
бродить под таким дождём!


Киев. 16-е мая. 1986 год.
Дети эвакуированы.

Сквозь окна ветер свищет в щели.
Горячий ветер, чёрный пир.
Мертвы
в детсадике качели,
и мёртвым кажется
весь мир.



*На штабах гражданской обороны
лежала обязанность оповещения населения
о военной или стихийной опасности,
организации населения при эвакуации
и подготовке к обороне.
**Щербицкий Владимир Васильевич –
первый секретарь ЦК Компартии Украины.
По тому времени, первое лицо
с полномочиями вседержителя всея
Украинской Советской Социалистической
Республики с населением в 50,8 млн. человек.
***ЦСУ – центральное статистическое управление
в Москве, куда ежедневно передавались
сводки деятельности республик СССР.
****ПВО – войска противовоздушной обороны.
*****Подол - один из древних районов Киева,
в котором в основном проживали евреи.

Молитва «О Боже мій»

О Боже мій,
якщо Ти є,
з’явися світлом
в цій імлі.
Дивись, як гине
все Твоє
на нашій –
не своїй землі.

У святості
Твоїх турбот,
чи переможе
у борні,
чи буде в правді
мій народ? –
ох не однаково
мені.

Невже замовк
Твій Божий глас
життя на небі
і в миру.
Невже з народом
в лихий час
в неволі, плачучи,
умру.

О Боже мій,
якщо Ти є,
з’явися світлом
в цій імлі.
Дивись, як гине
все Твоє
на нашій –
не своїй землі.

2009-04-08, 6-00

Ми втрачаємо свідомість,
щось таке, що на зразок
совісті. Натомість
честі не втрачаємо візок.
Тягнемо і тягнемось підвести
до вершини прагнення богів
два кінця, які ніяк не звести:
перший – друзів, другий – ворогів.
Чи з колін, чи з черева чужого:
з’їдені – то ми самі –
печією від чужого Бога.
Українець, вихворій, зумій!
Ти ж і розум, і краса народу
в протосвятості Богів-Людей.
Годі дути на холодну воду.
Глянь у небо – де ж той іудей?
Тільки простір йде Чумацьким шляхом,
тільки простір – Бога Божий Світ.
Не крови долоні чужим цвяхом –
Бог один, і не чужий, а свій.

2008-11-07

«От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчиться!.. В нас дери,
Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!»

Тарас Шевченко, Кавказ

масони знову
тягнуть кучму
тобі народе
в президенти
оту стару
смердючу кучу
єдиний боже
де ти
невже нема
крім іудеїв
людини божої
у крісло
а де ж твої господь
ідеї
на всі часи
і прісно
……………………
кучмáни
блюми
адельгейми
президенти
воші
крали всі
по тій же схемі
гроші – влада – гроші
пора б нажертися
та де там
їм все замало
їм все затісно
……………………….

МІНЯЮ КРІСЛО ПРЕЗИДЕНТА
НА ЕЛЕКТРИЧНЕ КРІСЛО!

2009-03-06

Пісня

(З книг «Нас не подолати» і
«Ось опудало влади, можна бити».
Як нагадування.)

Завтра –
знову бій за правду,
від болю – до болю,
то на Раду,
то на зраду –
за твою, країно, долю.
За надію
й щастя крихту,
без яких нам і не бути,
подолаймо ж, браття,
кривду.
За майбутнє!
За майбутнє!
По безладдю,
по руїнах –
до свого йдемо Собору.
Будь собою,
Україно,
Україно –
будь собою!

14.12.04 р

Кожен вождь під прапором своїм
а держави прапор – на полиці.
І у кожного вождя на пиці:
все, що можна з'їсти – з'їм,
все, що можна вкрасти – вкрав.

На лютневих заходах біля Київської мерії
спрямованих як проти свавілля клану Чернівецького,
так і за його свавілля – жодного разу не було
державного прапора. Всі маніфестанти йшли
під прапорами своїх вождів і не завжди безкорисно.
Так було і 26.02.09 р., де майоріли
прапори БЮТ, Партії регіонів, Блоку Литвина,
Соціалістичної партії, чорні прапори
«Молодь проти корупції» тощо.
Але все-таки пощастило мені:
на Майдані я побачив Державний прапор України
(дивись фото), під прапором стояла скринька
із щілиною для пожертв: «Збір коштів
на підтримку наметового містечка «Геть усіх!».
Туди я і кинув свою останню гривну.

або ж день
Святого Валентина

На майдані
біля церкви
попи стелють
ліжка:
«Поцілуй!»
Кого зачепить –
тим за ліжко –
знижка.
Та і від Святого
дещо
тим посвяченим
в зятя:
поцілунок-ліжко-теща
довжиною
у життя.

2009-02-14

«Накрав – і в опозицію!»

(Вислів Голови Верховної Ради
України, 2009-02-16, ICTV)

Крадій
з повітря збагатів,
і має
надприбутки.
Та зрозумів –
в багатстві тім
людиною
не бути.
До буцегарні
йде крадій
для інших
прецедентом.
Він радий
розвитку подій…
Не встиг –
обрали президентом.
Тепер всю банду
здоганя
з усіх своїх
позицій –
пасе
троянського коня
вождів
від опозиції.

2009-02-16

Акція протесту проти свавілля клану Леоніда Черновецького.
Хрещатик. Біля Київської мерії, 2009-02-12, 10-30


Людські Майдани не вмирають

Людські Майдани не вмирають,
в борні та єдності народ стоїть.
Він стримує ворожу зграю
і паханів, і ханів всіх століть.
Прокинься, сестро,
станьмо разом.
Хай буде серцем твій майдан.
Ще є у нас і міць і розум
країни виправити стан.
Ти – українка, я – українець,
шлях український – твій і мій.
Майдану міць – катам гостинець:
вже здох їх триголовий змій.
То і катам туди дорога.
А ми пліч о пліч – ти і я –
своє знайдемо щастя й Бога,
єдина будемо сім’я.

або ж замордована столиця

замор
дована
столиця
замор
дованих
рабів
чорно
брова
біло
лиця
із масонами
на пів
для рабів –
хрест аделаджі**
для масонів –
чорний мер
ще не знав
такої лажі
київ –
мульті
мільйонер
пий киянине
зі смаком
сечу
чорта із чортів
закуси
отим що з маком
животій
як животів
замор
дована
столиця
замор
дованих
рабів
на пів висохла
криниця
та й суспільство
вже на пів
двічі
дурня обирало
найдурнішого
з дурних
президент
відкрив забрало
та й зробив
щоб переміг
дурень той
столиця ж дура
з президентом
тет а тет
хай живе
кандидатура
президента
й президент


*Чорний мер
Леонід Черновецький
вже готується
до третіх виборів
у мери Києва,
або ж у прем’єри України:
роздає по пред’явленні
паспорта чорні пайки.
**Сандей Аделаджа – пастор секти
«Посольство Боже»,
віру якого прийняв столичний голова
(Леонід Черновецький), підтримуючи
Сандея Аделаджу
у розкраданні України.

Стоїть сосна поміж дерев
таких, як і вона.
Коріння смокче сік землі.
І тим живе сосна.
І я висмоктую життя,
своє життя –
коктейль гіркий.
Я квітці голову відтяв,
в салат додав, як огірки.
А квітка, певно, що жива,
з ножа збігає кров…
Якщо це не лише слова,
то, може, то і є "любов"?

Свободоманія масонів,
де на масоні –
теж масон,
і на «Свободі»,
не «на зоні» –
масони
від офшорних* зон.
Масонів клан –
у нашім раї! –
терпи, козаче,
животій! –
аж поки не втечуть
……………………..
масони –
покидьки оті.
Масон зжирає –
що посієш.
Терпи, козаче,
животій,
аж поки не втечуть
в Росію
масони –
покидьки оті.
Тай що від тих масонів
ждати.
Терпи, козаче,
животій,
аж поки не втечуть
у Штати
масони –
покидьки оті.

*Життя терміну «офшор»,
дало англійське відбиття «off shore»,
дослівно «поза берегом».
Під офшорною діяльністю розуміється
діяльність комерційної компанії
поза юрисдикцією якої-небудь держави.
В Україні власниками таких кампаній
є масони при владі.

2009-01-24

Як сумно, що моя надія –
той Президент в чужій країні.
Не мій, який як ворог діє
в моїй убогій Україні.
Як сумно – що у двобою
звичайний хлопець чорношкірий
повести прагне за собою
і мій народ до Правди й Віри.

2009-01-21

Мой кот Никита тихо спит,
и даже не мурлычет.
Он не храпит и не сопит,
он без дурных привычек.
Когда же холодно ему –
хвостом укроет лапы.
Он – домовой в моём дому,
он даже лучше папы.

2002 г.

Біле небо, біле поле
і думки зимою вкриті.
Насолоду п’ю із болем
чи то віку, чи то миті.
Біль на біль, на насолоду,
а життя не яскравіше.
П’ю, як воду святу воду,
щоб не було гірше.
Білим полем, білим болем
вітер біль здіймає.
Я іду зимовим полем,
а слідів немає.
Де той обрій – видноколо,
за яким обом нам бути?
Біле небо, біле поле,
шлях зимою скутий.

Вітрила в просторі душі,
вітрила в просторі любові.
І дві душі – на дві межі,
і серце знову прагне бою.
В борні тих душ і я почув
соборний дзвін і дзвін підкови…
До тебе втомлено лечу
життям святим і загадковим.
В сузір’ї спогадів знайду
любові промінь Діви-Єви.
Із променю і наших дум
заквітне сад наш
яблуневий.

2009-01-10

Від віршування мене нудить,
та знову хочеться напиться
тих звуків, що клює Жар-птиця,
ковтає рими, розум будить.

Чи то є тяга до любові,
до істини зачаття і життя,
де рима – в пелюстках дитя,
і почуттів – любові повінь?

10.04.08

(за темою віршів Є. Кудашевої «Елочка»*)

У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка ялинонька
Зеленою була.

Співала Завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай!»
Вкладався снігом Сніговій,
вкривав зимовий гай.

Там заєць із зайчатами
Під гілками стрибав,
Тоді як вовк, голодний вовк
У полі десь гасав.

Під новий рік Морозко Дід
Прийшов в казковий ліс,
Зрубав красу-ялиноньку
І дітворі поніс.

І ось в вбранні святковому
На радощі дітей
Ялинкою казковою
До нас вона іде.


*Пісню «Елочка» написав композитор Л. Бекман на слова (російською мовою) Є. Кудашевої.

(сказка для взрослых)

Зима уже в снегах
готова к январю
в червонных сапогах
зажечь зимы зарю.
Червонный Дед Мороз,
трезвейший Николай,
везёт подарков воз
дворам, где – ни кола,
где божья детвора
и божий весь народ
от каждого двора
встречает у ворот.
И вот подъехал воз –
от божьих дел пример.
А в нём – не Дед Мороз,
а дед миллионер.

Наша сила – президент,
як свої кайдани,
наше горе – президент,
як чужа Москва.
Поки сонечко зійдé,
стелються тумани,
поки сонечко зійде,
очі з’їсть москаль.


Гинуть верби, гине дуб
і душа козацька.
Чужі верби, чужий дуб,
чужий подих наш.
Вже біда жене біду,
вже країна – цяцька,
в чужині – чужу біду.
Українець, зваж.


Як же нам – живим братам
доленьку здобути?
Де ж до Бога ті врата
шлях той до спокути?

Чи не чуєш – із віків
стогін того віче!
Україна козаків
вже до зброї кличе.

Кінь, козак і кулемет –
то святого трійця.
Небо наше – наш намет,
воля українця.

2008-05-28

Найбільший злодій вкрав у більшого.
А більший вкрав у меншого.
А менший вкрав у меншого за нього.
А менший меншого – іще у меншого.

І кожен крав і в нього крали,
аж поки менших не задрали.

Якби ж то крали з головою –
міністр, банкір, і сам з братвою!

Нема нічого «більшим» красти.
Ні те що різати, а й пасти.

А більший той все краде й краде.
І він, і той електорат,
який і досі дуже радий,
що в брата краде – рідний брат.

2008-12-13

на хабар не назбирав
ключнику святому
за ключі від райських брам
та і чорту ж тому
не посіяв не зорав
не знайшов з під тину
з аделаджею* накрав
чорту на свитину

*Сандей Аделаджа – пастор секти «Посольство Боже».
Єпископ Московського патріархату Бориспільський Антоній, називаючи найбільш небезпечні релігійні культи, вказав і на «Посольство Боже», віру якого прийняв столичний голова(Черновецький) , підтримуючи його пастора Сандея Аделаджу. За хабар Чернівецькому Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) побудувала капличку біля підвалин Десятинної церкви, сподіваючись загарбати саму церкву, яку вирішено відновити(збудувати)..


2008-12-13

Від рабства не звільняють,
а звільняються.
Ми українці досі ще в рабах.
Міняються царі, вожді міняються,
а ми – Розп’яті на стовпах.
Подай нам волю від вождя, чи Бога.
Подай і переконай у тім.
Бо ми самі – стара епоха,
і в тій епосі, як в пітьмі.
Не віримо, що ми красиві
і сильні. Та ховаємось в ниття.
Втрачаємо на дурнів сили,
на злодіїв втрачаємо життя.

2008-11-05

Я не бачу тебе. Та є передчуття
очікування щастя і любові.
І це мій шлях до тебе – у життя,
і подорож обох нас у любові повінь.
Ми тягнемось до неба. Наша хіть –
як вхід і вихід через піхви Бога.
Любов – то Всесвіт, а життя – то мить.
Та їм обом – одна дорога.

Господи Боже,
Єдиний Господи Дажбоже!
Твоє ім’я – Святе ім’я,
Святий народ, Свята сім’я.
Твій Божий Світ
і світ людини –
Єдиний Світ,
народ єдиний.

Господи Боже!
Єдиний Господи Дажбоже!
Допоможи мені,
моїй сім’ї,
моїй родині,
моїй країні Україні
землі уславлених батьків.

Дай благодать Твоїй дитині
з руки Твоєї, Боже, нині,
у всі часи і навіки-віків.

Господи Боже!
Єдиний Господи Дажбоже!
Допоможи нам.

Господи Боже!
Єдиний Господи Дажбоже!
Дай силу нам у вірі нашій.

«…нема тепер нічого…
ні Бога навіть, ні півбога.
Псарі з псарятами царять…»

Тарас Шевченко,
«Якось-то йдучи у ночі…»

Зелені ягоди калини,
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги.
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ,
змужніє він коли?

Зелені ягоди калини –
гарячі символи землі –
землі країни України,
яка крокує у імлі
до того Бога, що є світло,
до того неба, що є Бог.
Старенька вже,
старенька й свита,
і довгий шлях до перемог.

Не стали гетьмани царями
і вільними не стали ми.
Народ ще правиться псарями
з псарятами – отими псами.
Не Богом.
Та і не людьми…

І чорна доля чорним полем
волає, не вщухає біль.
І чорна думка серце коле
і кличе на останній бій.

2007-12-02 – 2008-11-17

Біда і купи величезні.
Смердить сміття.
Кружляють круки.
Накрав – посунься,
інший в черзі
до горла тягне
«чисті руки»…

На те і вибори,
щоб знати
в обличчя
тих масонів-гертцлів –
з блискучої
нової знаті –
які країні
цілять в серце.

Іди і продавайся,
хлопе!
Купують
фірташі-ах-піні.
Від тебе пузо їх
не лопне,
бо міць його –
в твоїм терпінні.

2008-10-31, зошит «Історії політичної істерії»

Який Святий?!
Який там Бог?!
І крав, і брав «все до копійки».*
Набрався вже, «як сучка блох»,*
як годував банкірів пики.
Не будуть згадувати нас.
Та і нема за що згадати.
Хіба що: «крали про запас –
і Президент, і депутати».
В країні криза. Чорні дні,
і чорна вже країни риса…
Проти народу на війні
і Президент на ймення Криза.

* Цитуються вислови з промови «лідера» під оксамитовими прапорами в телепрограмі «Свобода на Інтері», 2008-10-31

2008-11-01, зошит «Історії політичної істерії»

або ж
промова Першого бухгалтера
по всіх каналах телебачення України

Епіграф 1

«Господин Искариотов,
Патриот из патриотов…
Вскрикнет громко: «Гласность! гласность!
Проводник святых идей!»…
О всеобщем зле от взяток
Он не вымолвит двух слов…»
Пьер-Жан Беранже

Епіграф 2

«Народ для нього – інтер’єр,
як і оксамитові прапори
в його «патріотичних» хоромах».

Передмова

На фоні оксамиту прапорів
бухгалтер заблукав в промові –
чи збанкрутив, чи погорів,
чи ще поп’є людської крові.

Промова

«Сплати, народ, корпоративний борг
бухгалтера із бандою банкірів!
Бо сплачувати матимеш й за морг,
як зроблять Україні харакірі».

Післямова

І борзописці журики від ЗМІ –
тисячоголовий змій з брехнею в кожній –
вже агітує за ідею змін
на стягнення з народу більших коштів.

2008-10-21, зошит «Історії політичної істерії»

Наторгував на посмішку єхидни той Блін твін
за голоси на пОкорм клану олігархів.
Тепер і сам їх купить: є Житомир-Харків.
На тих же виборах позачергових – блін!

2008-10-25, зошит «Історії політичної істерії».

Якщо шашку не поб’єш –
шашку забере за фук
спікер кольору під беж, *
гриль із півня – ЄЦенюк.

беж – банда економічних живодерів.

2008-10-21, зошит «Дитячі віршики»

Горобець – птаха невелика,
а літати вміє.
Я годую цю пташину
крихтами батона.
Відломлю – пташині кину.
Знову відломлю – і покладу в долоні.
Пташка сяде лапками на пальці,
дзьобом схопить – і злітає долі:
ще мені не довіряє птаха.
Цар Землі для неї – небезпечність.
А для себе я – не цар,
бо літати не умію.

11.06.07

Немає півня – кури не несуться.
І вже останнє смажимо яйце.
Країна в суїциді. Знову суть ця
у Президенті з хлопцями «ЄЦ»*.
Обридли нам – бандитів пики ситі:
і той, і ті – не варті і гроша.
ТАК! Україна в суїциді,
і злодії вже п’ють на брудершафт.

*«ЄЦ» – партія деребану України «Єдиний центр».

14 жовтня 2008 р., зошит «Дитячі віршики»

Перший корупціонер –
і в країні перший.
Зуб - за зуб і нерв - за нерв:
хто – дурний, хто – менший.
Сумно спогади про нас
стали на папері:
«Вони крали в себе газ
для чужих імперій».
«Повій вітре»… не повій,
там чужинців орди,
там політиків-повій
і магнатів морди.
Вже продали, як повіт,
оптом, по одинці
землю, мову, Заповіт
хлопи українці…
Як прокинутися, як
сон той зупинити.
Мрії сохнуть, як будяк,
що росли, як квіти.
Поіржавіли ножі
у могилі волі,*
зашкарубіли в іржі
й душі наші голі.

*«Народ склав… легенду про
таємний скарб, захований на Чернечій горі.
В легенді розповідалося про те,
що разом з тілом великого Кобзаря на горі
заховані чудодійні мечі, які тільки чекають,
щоб їх узяв у свої руки народ і розметав
світ неправди й неволі,
проклятий гнівним віршем Кобзаря».
(1939 р., травня 8. – З повідомлення про відвідання
учасниками шевченківського пленуму
правління Спілки радянських письменників СРСР
могили Т.Г.Шевченка).
Легенда легендою, але саме ці чудодійні мечі
у тому ж 1939 році 4 квітня радянська влада
шукала на могилі Тараса Шевченка.
Для чого, під прикриттям пошуку місця
для будівництва нового пам’ятника,
розрили святу могилу і відкрили склеп Пророка.
Теперішня влада буремної України переховує
чудодійні мечі, щоб – не дай Боже! – не дістались вони народу.

Володимир Мацуцький

(народна приспівка)

Ну ж і хлопець, сучий син!
Правду збреше в очі.

Як порве свої труси –
влізе у жіночі.

*2-го жовтня 2008 року Перший чиновник України
перешкоджав Другому летіти в Москву
на офіційні переговори
з приводу Договору постачання газу в країну.
Для цього Перший забрав у Другого(чарівної жінки)
державний літак на прогулянку з «любими друзями».

2.10.08, зошит «Дитячі віршики».

Місто – шматок заліза,
затиснутий між каміння,
ні досвіду, ні уміння,
розперте, як валіза.

І той, хто сюди увіпхнеться –
непроханий він і зайвий,
відсоток в чужому «займі»,
що позикою посміхнеться.

Ті позики – вже кредити,
відсоток за хліб і місце.
Та вже і відсоток не їсться,
бо те відберуть бандити.

У поверх – життя щілину –
вживешся в смердючім ліфті.
Реальність – як фіфті-фіфті
сміття і життя з полину.

Вечерю із страв-фекалій
з’їси і заллєшся брудом
з водою мереж міськбуду,
і сечо-вина в бокалі.

А зранку – візьмеш роботу,
як дещицю з потом солі,
віддячиш з такої долі
отим же із сіллю потом.

18.09.08

Не було іншої від нас кандидатури,
як той – не злодій, але злодіїв права.

Аж вже як вибрали, побачили: він дурень.
Тепер своя при владі дурнів голова.

Зошит «Дитячі віршики»

И не было у нас иной кандидатуры

И не было у нас иной кандидатуры,
лишь та – не вор, но для воров права.

Когда же выбрали, увидели: у дури
теперь своя при власти голова.

Зошит «Дитячі віршики»

19.09.08

«Ех, нам би таких злодіїв та розбійників –
що колись, що тепер, але інші в нас –
і злодії, і розбійники – далеко не державники,
аж ніяк не державники!»
Євген Гуцало, «Буслаєвщина, або ж…»

Патріоти своєї кишені,
з прапорами – підкова і НУ,
не наїлись із серцем пряжені,
кожен з них про партнера збагнув:

злодій злодія принципи зрадив,
злодій злодію – честі іржа,
злодій злодія нищити радий,
злодій злодію – в спину ножа.

Вже не тішить приватна корова –
сорок шість мільйонів сосків –
вже не тішить й корову полова
крадіїв – патріотів – совків.

20.09.08

Де москаль,
той сучий син?
Де отрута –
діоксин?

Доотруїти
вже рад
брехуна
електорат.

*тетрахлордібензапародіоксин

Зошит «Дитячі віршики»

«У телепередачі «З Савіком Шустриком»
пан Шустер дозволив пану Олегу Скрипці
знущатися з Гімну України»

Шустрий Шустер
від лакеїв
шустрить шустрих
не від них.

Тих – в лайно,
цього – в єлеї,
України Гімн –
під дих.

6.09.08, Зошит «Дитячі віршики»

Повстань, кріпацькая країно,
свою виборювати владу!
В країні більше буде ладу,
як будемо – одна родина.

А тих, хто ділить на отари,
на клани «цапів» і «хохлів»,
будує не країну, хлів –
на шибеницю, чи в татари!*

Магнатів клани – під сокиру,
та і магнатів – під ножа,
комуністична – то іржа.
Не з ними прагнути нам миру.

Із прапором беріть і вила –
хай буде чистою душа,
не продавайтесь за гроша –
і буде нам країна мила,

і буде нам своя країна,
ніхто не буде тут в біді.
Будуймо миром спільний дім –
ім’я якому – Україна.

«…монголо-татари не залишили по собі жодного специфічного сліду, окрім створеної й розквітлої… Московської держави, що на довгі століття зберегла й ординський спосіб управління, й побут, і звичаї, і безліч завідомо татарських боярських родів». Галина Могильницька , «Хроніка великого ошуканства».

Ангелы летают,
миротворцы.
Крестами-самолётами,
с крестами
такими же,
как носят горцы
и молятся им
ангела устами.
Ангелы летают –
из России! –
ассы
проимперского парада.
Так американцы
в Хиросиме –
Бог и бомба –
то, что надо!
А внизу –
бесстрашны мародёры.
И тоже ангелы,
и под крестами.
В кровавой святости
и волк матёрый –
молитвой к Богу
ангела устами.

12.08.08

У народу України
завжди на одного ворога більше,
ніж у народу Росії.
Якщо у народу Росії вороги –
комуністи, злодії, олігархи,
то у народу України –
комуністи, злодії, олігархи
і Росія – трьохсотлітній вовк.

10.08.08, Зошит «Дитячі віршики»

Життя за дивом пізнається,
без дива – то не є життя.
Якщо в собі себе відтяв,
одна частина продається.
І сам не знаєш, де то гірша
і не вгадаєш де той шлях
до тих винагород і блях,
чи до останнього рядка із вірша.
І все життя ідеш до дива
і крок за кроком відстаєш.
Аж поки світ не впізнаєш:
чи сльози то, чи Божа злива.
І як мені того не знати,
що диво – кожен – то є сам
і нива, і вишневий сад,
і та країна, що є мати.
Чого ж маленький та безликий –
в своїм, але чужім краю
мордуюсь в пеклі, впізнаю
не лики, а чужинців пики.
І де ж те диво? Нам на горе
не в рідній стомленій землі –
у несвідомості в імлі,
де не святий свідомість оре.

Позлітались сатаністи
на релігії руїни.

Зголоднілись. Що б поїсти?
З’їли захід України.

4.08.08, Зошит «Дитячі віршики»

По полпридурка на престоле,
по пол юродивых,
по полрелигии в пистоле.
Стреляет вроде бы.

На полпути во иудеи,
на пол в Христа – в полдушеньки,
в пол конской силы, в пол-идеи –
одна шестая сушеньки.

Рабы России, Украины –
всё люди божии.
Славян апостолы – равнины.
В придурки дожили.

25.07.08

(Розмова селян. Село Любарці,
Бориспільський район).
«Озброєні загони керовані енкеведистами
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
В селах померли всі діти віком до 8 років»

…той оситняк* не сниться,
що замість хліба їв,
як мацав люд
в колисці,
шукаючи зерно?
Вже не просієш в ситці
те борошно,
все змів
єврей, і навіть в мисці
залишив саме дно.

Ти бачиш,
як хлопчина
в болоті рве ситняк?
Як плаче
в тім болоті
безсилий і страшний?
Він плаче,
як причинний,
бо голод пупа втяг.
Ні духу вже, ні плоті,
лиш очі – з порожнин.

Нарве – складе до купи:
для брата і батьків.
Та те що склав – поцупив
голодний, як і він.
Життя в жидів не купиш.
Біда з усіх боків.
Приплівсь до хати, стукав –
ніхто не відповів.

Останній вже, єдиний,
на призьбу ліг грудьми.
В живих – і ні людини
немає між людьми.
Бо ті, що ще живії,
через годину мруть.
Усіх катюга виїв
у Бога і в миру.

9.04.07

*оситняк, ситняк (розмовне, любарецьке) – багаторічна або однорічна рослина родини ситникових, схожа на очерет, росте переважно на болотах і луках.

«Жив собі піп,
Околоту сніп.
Пішов піп по ринку,
Чи не купить яку дешевинк»
Олександр Пушкін

«Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на замлі нікому
Не поклонітесь. Все брехня –
Попи й царі…»
Тарас Шевченко, «Неофіти»


Що не піп – то і бог
і, начебто, єдиний.
І кожен з них – то ох! –
який всесильний.

К твоїм –
свої додасть гріхи –
святі попівські.
Його навар – його прихід –
прибуток свійський.

Бо в череві
прихід його
з хрестом на ньому.
І черево його – ого! –
в ціну знайому.

Хрестом крокує він у рай,
чи то із раю.
О скільки тих христових зграй –
послів Ізраїлю!

Спитай, раб Божий, у попа:
хто він, такий «хороший»?
Ось і божественна стопа,
а ось і гроші.

Спитай – який його закон,
і в свого Бога
краде скільки?
Чи бачать Ідоли з ікон
як служить він
Мамоні тільки?

Чи допоможе він тобі
розправити коліна,
як стане твій народ на бій,
вся Україна?

Спитай –
чи любить він Людей,
їх Небо,
Сонце, Квіти?
«Раб божий» – христо-іудей.
Попа молитва –
звідти.

19.06.08

Бачиш, жінка іде?
- Я бачу валізи.
- Вірно. Ці валізи моя жінка несе.

Гримнув дідько із барлога.
Придивились – то Балога.

Досі гримає дверми
від барлога – до тюрми.

11.07.08. Зошит «Дитячі віршики»

Приїхав москаль у Львів.
Прикинувсь українцем: мовчить,
з рота і язика не висуне свого російського
(бо мови не знає, звичайно ж, української,
а може і своєї – вони ж там усі на суржиках).
Мовчить – і все. Його штовхають,
тиснуть у транспорті,
палець на нозі розчавили, а він мовчить.
Просто мовчати, коли їсти не хочеш –
це не диво (і Президент мовчить, бо ситий),
а от коли на зубі другий день не було і крихти –
що тоді?
Так вже склалось у людей: їси – не розмовляєш,
розмовляєш – не їси. В Україні все навпаки:
не розмовляєш – не їси, розмовляєш – їси,
щоб було видно – чи український язик смакує
українське сало. Всі народи виборюють волю,
українці – мову. Та так виборюють, що аж
рідної її цураються.
Тож і мовчить москаль, а як мовчить –
то, звісно ж, і не їсть.
Але голод – не тітка. Попрямував до кафешки,
від якої російським носом учув струмок
смачних пахощів українських страв.
По дорозі купив синьо-жовтого прапорця
та ще й помаранчевого, приклав до грудей,
іде, як на дзот герої Вітчизняної.
Тільки-но він на поріг – до нього офіціант
у національному вбранні: “Добрий день!
Будь ласка, заходьте...” Москаль зніяковів:
“Так это же…»
– “Добрий день, будь ласка, заходьте”.
І він зайшов, сів до столу. “Їсти? Пити?” –
почув над головою, і все зрозумів.
“Пити – їсти!” – скоромовкою вигукнув
весело і вдячно.
І вже, як нагорода, на столі йому постали:
дві стрункі чарочки, кухоль пива,
пляшка патріотичної горілки “Петро Дорошенко –
Гетьман водка” і здоровенна миска
з патріотичним борщем “Полтавський”.
П’є москаль, не квапиться, борщем закушує,
навколо дивиться, людей розглядає.
Інтелігентні люди у кутку за столиком
тиху пісню співають. Аж ось – музики з’явились,
почали співати, та так гарно та солодко!
Не втримавсь і москаль, почав підспівувати:
“В кві-і-ітах гру-у-уші, яблуні та ви-и-ишні.
По-о-пливли тумани по воді. Катери-и-ина
в річці прати вийшла, за-а-аспівала пісню
в самоті. За-а-аспівала пісню, сумувала...”
Росіянин так заходивсь співати, що не помітив
як перейшов на рідну мову: “Ой, ты, песня,
песенка девичья, ты лети за ясным солнцем вслед
и бойцу-у-у на дальнем пограничье о-о-от
Катю-у-уши передай привет”.
”Привет” – це вже було занадто. Хтось у кутку –
як грюкне кухлем у підлогу: “Ти чого, кацап,
виєш тут забороненою мовою?!”,
аж скло полетіло вгору.
Та росіянину знову ж таки пощастило:
кремезний козак з оселедцем на блискучий макітрі
зрадів, що є кого захищати, і кинувсь на образників.
Москаль, поки його забули, поклав у кишеню
пляшку з “гетьманом”, схопив три скибки хліба
українського з українською ковбасою,
миску з борщем і навшпиньках – до дверей.
З’ясування стосунків вже дістало апогею:
пиво “Львівське“ разом з пляшкою
пропливло йому повз вухо і з силою відчинило
двері, крізь які він прудко і проскочив.
Сів москаль на лавочці поруч з гостинною
кафешкою, п’є “Гетьмана Дорошенка”,
борщем закушує і дивиться,
як українці один одного скальпують.
“И чого им неймется? Борщ и по-китайски –
борщ. А вкусный – только украинский.”
Постукав ложкою по волошковому півнику
на дні порожньої миски, засумував.
“Жаль, добавки не дадут:
некогда хохлам борщ варить”.

15-27 липня 2000 року

Їде інтелігентний киянин у маршрутці.
Всі місця зайнято, музика грає, люди чемні:
один до одного на “ви”, ще й “будь ласка”.
Зупинилась маршрутка,
взяла ще одного пасажира – гарну дівчину
з крутими стегнами.
Зігнулась вона в еротичній позі
(бо ж стеля не пускає),
стоїть до інтелігентного киянина сідницею.
І така ж гарна сідниця: очей не одірвати.
Ні, думає той, краще уступлю місце.
Тепер сам стоїть, складений удвічі,
сідницею до людей, відчуває їх подих.
А водій знову зупинив маршрутку:
заштовхнулось ще десятеро пасажирів під його
підтакування: “Ставайте щільніше, стулюйтесь!
Не соромтесь: ви ж у транспорті!”
Але вже не було куди стулятися.
Підняли по одній нозі: ще чотири пасажири
заштовхнулось. Призвичаїлись, поїхали.
Аж ось – жіночий голос: “Сідайте нам на коліна”.
І всі підхопили: “Сідайте, сідайте!”
Коли всі зігнуті влаштувались на колінах жінок,
з’ясувалось, що у маршрутці багато простору.
Зраділий водій загальмував машину і заштовхнув
ще сім пасажирів, які постали складені у двічі,
у вже згаданій позі. Цього разу на інтелігентного
дивилась сідниця спітнілого дядька в немитих,
драних штанях. Дихати ставало все важче.
”І що я наробив! – застогнав інтелігентний пасажир, –
краще б милувався красивою сідницею молодої жінки,
так ні, на чоловіків потягнуло”.
Висновок: інтелігентність і ввічливість у маршрутці –
це питання сексуальне.

Серпень 2000 р.

Януковича яйце
вкрала партія «ЄЦ».
Таке собі яйце-презент
тобі, наш любий Президент.

10.07.08, 12-00, 5-й телеканал

Єдиний Бог – Безмежний Всесвіт.
То Простір.
В Просторі – Земля.
Омана не зруйнує все це,
яка в душі твоїй,
як тля.
Бо Ти – частина
і Безмежність,
бо Ти – нічого
і Ти – Все.
Ти Сам від Себе –
є залежність,
Тобою Всесвіт
Світ несе.

Та Ти – не Бог:
не та свідомість,
Ти розум
з черевом з’єднав.
Життя – окиснення,
натомість,
дорога Всесвіту – одна.

Чи зможе Богом
стати смертний,
чи розіп’ятий
на хресті?
Від дня народження
до смерті –
життя
у мавпи на хвості.
Весь вік
караємось не за що
до самогубства
без душі
хто на хресті,
хто – шию в зашморг
в рабах –
гріши, чи не гріши…

Дивись –
як сходить Сонце в Небо –
Святе і Чисте, як колись.
І нам очиститись вже треба:
не церкві –
Всесвіту молись.

22.06.08

Людина – темная тварина:
не кінь, не кіт
і не собака.
Людина
всім тваринам винна.
І не собака,
та все ж гавка.
Слабка, розумна
і жорстока,
страшна тим розумом
і Богу,
який вже й не дотягне
строку,
бо він обрав
не ту дорогу.
Собака – очі не сховає,
тихенько гавкне
і не збреше.
І котик
добру душу має.
А коник –
то і кінь, і вершник.
То є питання до Живого:
«Убогий світ – і є – той божий?
Чи то Ти Сам творив убого,
чи то Диявол перехожий?»
Людину Ти родив від мавпи
(Тобі вже попелу не стало,
як рай варганив
з пеклом навпіл
і лив за шкіру
наше сало)…
Тоді вже пекло затопили,
було де грітися Святому.
І коник там (бо від кобили),
і котик
(став святим потому).
Та хто ж з святих
попрати схоче
Покрову ту –
чим люди вкриті…
Ти заміси людину,
Отче,
із попелу
в своїм кориті.
Хай знову йде до Тебе Каїн
і Авель
з жертво-хабарами.
Тоді і Ти
свій кинеш камінь
у тих повій,
що таборами,
чи то колінами йдуть –
Амен!

13.06.08

«Уряд Януковича у 2006-2007 роках
крав зі швидкістю 60 доларів на секунду».
(З радіо, телебачення та газет)

Усі крадуть
у цій країні.
Хто більше,
а хто менше.
Від тих часів крадуть.
І нині –
теж не востаннє,
як не вперше.
Один вкраде добра
в півгривні,
а інший
на мільярд вкраде.
Обидва перед Богом винні.
Та де ж той Бог?
Та віра де?
А, може, нам
свою країну
продати богу-москалю.
Хай покарає і дитину
за ту провину,
без жалю.
О Боже!
Дай же нам не красти,
не руйнувати
спільний дім,
себе звільнити
від напасти
і об’єднатися…
А втім…
Який святий
вкрав нашу віру,
ті наші будні
і свята,
ту рідну віру –
моці міру?
Яка ота
душі сльота?
І де ж та людськість,
дУші чисті,
діла і помисли братів?
Нема душі –
немає честі,
немає нації…
А втім…
Невірний брате українцю!
Невірний нації й землі,
ти – уподібнився гостинцю
чужим богам
в чужий імлі.
Якої ж ще чекати кари! –
від не своїх -
чужих богів.
Самі себе
ми обікрали.
Своя біда.
Свої борги.

16.06.08

усі крадуть
у цій країні
хто більше
а хто менше
від тих часів крадуть
і нині
теж не востаннє
як не вперше.
один вкраде добра в півгривні
а інший
на мільярд вкраде
обидва перед Богом винні
та де ж той Бог
та віра де
а може нам свою країну
продати жидо-москалю
хай з’їсть країну
цю дитину
та й із хохлами
без жалю
о Боже
дай же нам не красти
не руйнувати спільний дім
себе звільнити від напасти
та об’єднатися...
а в тім…
?

6 червня 2008 року

одна надія – президент
хоч має він мету не нашу
бери намет і кулемет –
і на майдан – варити кашу
яку ти звариш – поїси
якщо не з’їсть
тебе сильніший
він теж голодний
сучий син
та ще й у депутатській ніші
регіонали
литвини
нашісти
єврекомуняки
ніхто не визнає вини
та й депутати з них ніякі
але з’їдять
смачний презент
чекай коли спасибі скажуть
одна надія – президент
хоч має він мету не нашу

4.04.07

Комедія

«Та отечество так любить,
так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду точить!..»

Тарас Шевченко, Сон

Бандити, як прийшли до влади,
мордують дурника-народ.
Та між собою не поладять:
хто має «рота», а хто «рот».

Прийшли бандити й до бабусі:
«Така стара, а ще живеш.
Борги не сплатиш –
хрякне в вусі,
та ще й в ментовку попадеш».

Та бабця в вухо бандюгана
сама як хрякне де з руки,
ще й одібрала два нагани,
на них тримала два курки.

Чкурнули хлопці по підмогу,
до бабці збіглись вороги:
«Ти не сплатила меру й богу,
віддай квартиру за борги!».
Та вже й прогнали із квартири:
бо в бабці тільки гривня є
од мера, що бюджет затирив,
з того –
по гривні й роздає.

Посіла бабця на подвір’ї
на купі кинутих речей.
Нема ні бога, а ні віри,
вже й сліз немає із очей.

– Не вмерла від голодомору,
та, мабуть, вже кати доб’ють.

– Чого сидиш? Дали ж комору,
диван на плечі – і у путь!

І бабця підвилась, крехтіла,
диван на плечі – і пішла.

На ринку
за диван купила –
сучасний танк
і два ствола.

Залізла в танк,
до влади править:
«І де ж тут той, що президент?
Що хабара за підпис править,
та вимагає ще й презент…
Так ось де сучи «любі друзі»,
ті, що забрали рідний дім!
Крадете, любі, по заслузі…
Навчить-но красти як…
А в тім…»

Гармату швидко так прицілив,
вже як шарахне в той палац.
Всі повтікали, хто був цілим,
іще прицілив, – бац! та бац!
Щоб вже якраз – контрольний постріл.
– А де ж прем’єр, той бандюган?
Сидить в клозеті втретє поспіль,
є в нього танки і наган.

Тож бабця –
знову до базару.
Купила бомбу із ядром.
Аж дивиться –
в стволі Азаров
і Янукович із відром.
Прем’єр несе пальне до танку,
щоб бабцю тую вбити враз.
Психічну вигадав атаку
із покидьків, отих зараз.

Якій там суд?! Які закони?!
Од крадія добра не жди…
А, може, то не «Регіони» –
євреї, в котрі теж іди?

Посіли в танки й депутати
із президентом.
Танк на танк.
Та бабця всім спроможна дати
по дулі кожному.
Ось так!

І почалась за правду бійка.
«Оце, либонь, вже почалась».
Ціна тим покидькам – копійка.
Та й всім бандюгам сучим – зась!..

Аж дивиться –
на діжці з медом
людина божа –
мер киян.
Він з гречкою
і з божим вето
на постріл в Чер, Аза і Ян.

На вето бабця наплювала,
чеку зірвала:
– Геть той гріх!
Із України геть, навала! –
та бомбу кинула у них.

І стався вибух
тої сили,
що всю навалу
геть знесло…
І тільки Боже, сивий-сивий,
іде у полі повз село.

4 листопада 2006 р.

(з сучасної історії України)

Продажні наші «Регіони»,
продажна «Наша Україна»,
усе на гроші важать і на
чиновницькі погони.

За гроші ті – ягня забито,
все на терезах – задля крісла.
А від грошей у душах – криза:
у крісло мостять зад бандита.

31.07.06

Чого мені треба
на цім білім світі?
Чого повстаю
проти ворогів долі?
Невже моє сонце
мені не посвітить
у колі своїх,
у дружньому колі?
Невже з України
женуть українців
на панщину ляха,
на панщину німця?..
Ми гинемо, брате,
в бою поодинці.
Обіймемось, брате,
ще келих – по вінця.
Дивись – наша доля
у наших долонях!
На злеті і воля –
ми знову на конях!..
У дикому полі,
у дикій погоні
цю дику країну
несуть наші коні.

1.04.07

«Треба міняти правила гри»
Віктор Ющенко, 18.09.07

Наперсточники
домовляються:
під яким наперстком буде куля.
Та вже й не так поміж собою лаються.
Бо знають:
їм – прибуток, а народу – дуля.
І кожен з них
про той народ піклується:
останнього витягує гроша.
Країна порожніє, як і клуня ця,
ні хліба, ні снопів – наперстки та іржа.
Країна кланами і клонами збагачена -
конгломератом майже не людей.
Ми, начебто, все чуємо, все бачимо.
Та де ж ті люди?
Справжні люди де? –
які б змогли не красти...
Де ж ти той –
що мав країну вести, як Мойсей?
Нема таких.
Людей і землю – з Богом хто –
все ними під наперсток вперто.
Все!

Ти добре почуваєшся в своїй країні?
Чи вже вона є не своя?
Чи все чуже тобі в країні Україні?
Між тим, країна дійсно вже чужа.
«Страна» пайків, субсидій, пільг
і черги до халяви,
з народом, який продасть за той пайок
свій голос виборів
і чорту.
А ти свій голос продавав за скільки?
За двадцять гривень?
А майоріння прапорцем вождя?
Пів сотні гривень за три години, якщо зранку?
За ту півсотню скількох людей завів в оману?
Чи почуваєшся героєм?
А може зрадником народу та радієш?
Вже до кормління крадії добрались
і, може, ти тим паханам своє плече підставив.
Напрацювався ти на них, аж мовою змінився.
А мова українця – це зброя українця.
Без мови українець – то є раб.
А зараз вже країні дуже важко.
Народу важко.
Останнюю хлібину олігархи одбирають.
Все до Москви звезуть –
як борг за допомогу обдурити українця
на чорних виборах бандюг тих в депутати.
Таке було, згадай, під час голодомору.
Ніхто не кинувся країну захистити:
так зване людство все мовчало.
Не захищаємо і ми – ні долю, ні свою країну,
і мовчимо, бо змусили себе мовчати.
А влада робить цигарки
та ллє отруту по пляшках.
Мужі все п’ють, бо з малку боягузами живуть.
Жінки все торби та горілку носять.
Це зветься бізнесом, а жінка – діловою.
Що думаєш про те як жити далі?
Чи може матінку проп’єш із москалем?
Тоді купуй ту пляшку із пластмаси
і пляшку з перцем де написано «Горілка» –
за чаркою ти справжній патріот.

16.01.07

(з книги «Ось опудало влади…»)

На нашій – не своїй землі
Тарас Шевченко, «В казематі»

І що то за державні люди? – що кожен в Раду зверху преться!
Кого ненавидить, кого він любить з кишенею, де було серце?
Кому потрібна там співачка, чи той, хто від яйця зімлів,
шофер-підсрачник, бовдур, швачка, крадій і нафти і землі?
Як ми – народ такої долі – все це терпімо, хоч на пів?
Хотілось зримувати «волі», та де там воля у рабів!
Як все це зможемо здолати, хоч зрозуміти цю біду?
Моя країно, Божа Мати! Ти знов танцюєш під дуду
отих, хто у багнюку тягне розумних стадо і дурних –
народ, який ще поки тяглий, в ярмі працюючий на них.
Не перебільшую! Прокинься! Дивись – вже не твоя земля.
Новий пахан, єврей якийсь-то шанують долари Кремля.
За долари – звання Героя, земля країни, стіл і дім,
за долари – народ, як зброя, і влада іменем Твоїм!

4 серпня 2007 р.

пісня

Вершник-герой Гандхарва
протягом року мандрував Варою –
Великим Слов'янським "Простором",
втіленням якого, а ще часу, він і ставав,
повернувшись до рідного племені.
Там заздалегідь порядкували вівтар.
І коли Гандхарва віддавав жерцям
себе-й-коня на заклання – то він вже
вважався символом Всесвіту (Простору-й-Часу).
Народ ставав стійким і непереможним.

Степом шлях.
Вершник на коні –
Простір-Час в просторі землі.
Слов’янський шлях.
Гандхарва.

Мій народ
шляхом тим іде.
Навкруги – попіл та вогонь.
Слов’янський шлях.
Гандхарва.

Сто жерців,
сто людських благань,
сто синів – на вівтар вогню.
Слов’янський шлях.
Гандхарва.

Стань з колін,
український рід.
Доля-шлях – є спаситель твій.
Слов’янський шлях.
Гандхарва.

5 квітня 2006 р.

27 травня 2007 року на Республіканському
стадіоні Олімпійський під час гри
Динамо Київ – Шахтар Донецьк
в присутності Президента Ющенка,
Прем’єра Януковича і Генерального прокурора
Піскуна(Фурмáна)(члена Партії Регіонів)
відбулось побиття київських вболівальників
донецьким Беркутом.
Серед вболівальників, більшість з яких – діти ,
є постраждалі. Вражає єдність Президента,
Прем’єра та Ген прокурора.
(З телебачення та газет)

Не чуєш горе в цій країні? –
відчуєш горе на собі,
коли не вистачить зубів
від влади боронитись нині.
Як заберуть доньку в повії,
а сина вб’ють, як в чужині,
тоді і заволаєш – «ні!»
тій владі із чужинців-зміїв.
Вже й Україна не тобі:
чужеє панство в ній панує,
а з ним тебе, раба, мордує
той, хто цькує на мордобій.
Іди, дивись –
на стадіоні,
де і прем’єр присутній, де
кийками б’є твоїх дітей
донецький «Беркут» – кат в законі.
Чи знайдеш сили ти на захист
себе, дітей, старих батьків
від чорних «Беркута» кийків?..
Для влади побиття – це «захід».
Вони на дітях – всіх лякають,
щоб кожен з нас про них мовчав,
коли їм в голові – сеча,
в душі – не хрест, а камінь.
Хто зможе дати по заслузі
катам народу в цій землі?
Чи вже від страху й ти зімлів,
пасеш останніх боягузів?!
А, може, й ти, як ті –
без Бога?
Країни горе – не тобі?..
Якщо не станеш ти на бій,
твоє життя – вже ні для кого.
Знай, Україна є і буде
під небом, на землі своїй:
народу гнів, як суховій,
знесе всю погань, і забуде.

2.06.07

Ви виборювали владу,
я – виборював життя.
В цій одежі не до ладу –
біла нитка пошиття.

Шив червоною на долю,
помаранчеву додав.
Та в душі від зради й болю
нитка чорна, як біда.

Черга. Давно такого не було.
За чергою – плакат: «Все по вісім гривень!»
Це second-hand. Ганчір’я – не фуфло:
американський рівень.

Підхожу, бачу – сорочки
з бавовни і якраз під розмір,
фланель-фламінго, кліточки.
В такій сорочці – теле-Познер.

А цю носив той чоловік,
якій віддав з теплом і хлібом,
щоби зігрітися я зміг,
країна не здавалась хлівом.

До тіла міряю – якраз,
і тіло – брила.
І, певно, я в сорочці – ас.
Чужа душа – мою зігріла.

Легионерам кланов
или
шабашникам «пид прапорамы»

Стоять на жизнь, легионеры!
За день – не менее полста.
Пенсионеры, пионеры
с брехней пахана на устах.

Над головой заплещет тряпка –
знак опознания – чей клан.
И запах кухни – для порядка,
и запах денег. Пуст карман.

Не так щедры миллионеры:
пора копеечку беречь.
А за одно – беречь и нервы:
покушать – сытно, мягко – лечь.

(з книги "Ось опудало влади...")

Навибирали вас з лайна потроху
оті, що й досі є лайно.
Чужинцю дякуйте, суцізі, лоху,
совку, який в лайні давно.
Звичайно ж, ви не українці:
кого обрали, хто обрав.

Що треба вам? Які гостинці –
із нашої біди, із нашого добра?
Та ви ж давно всіх обікрали:
чого немає – не вкрадеш.
Чого вам в Україні мало?
Яких не вистачає веж?
А, може, тягнете до рабства?

Раб-українець – це якраз
для комуністів і для панства,
та й гроші є у тих зараз.
То хай панує ота погань –
їй і вклонитися не гріх:
дала ж колись вождя і бога
і гроші дасть, хоч на горіх!
І шлях свій будемо ми мати,
щоб хоч кудись ішов народ,
як Україна вже не мати,
а шлях ще біля Жовтих Вод.

«Нема ж любови, нема ж згоди
Од Жовтої взявши Води;
През незгоду всі пропали,
Самі себе звоювали».*

Хто за чужі подався гори,
хто до своїх не підійде,
хто вже згадав голодомори –
забув своя країна де,
де українець, де суціга,
чужинець, що країну гне...
Шлях до майбутнього – то фіга,
як на шляху згубив багнет.
Ти українець. Не дай, Боже,
свідомість втратити: хто ти –
в раби скують, в скоти, бо кожен
прикутий вже до срамоти…
Рубай ланцюг, ставай на крила,
бери найкраще від життя,
жени оті паскудні рила
і після них змети сміття!

25.10.06

*З «Думи пана Гетьмана Мазепи».
У битві під Жовтими Водами Б. Хмельницького
з поляками (1648) на боці поляків
воювали частини українців.

Чи знесилена ти
Жанна д'Арк?
Чи спис не піднімеш,
Чи меч – із картону?
Чи є ще той дар –
твій божественний дар:
втягти короля
на напірники трону.
Король вже розумний
і ходить в жиди,
і перст його там
помужнів для погрози.
Тобі він готує
одну із жердин –
багаття.
І дрова
підкинуть «морози».
О д'Арк-полонянка,
життя – ешафот.
І кат на плацу –
це якраз для сокири.
Порожньо над вогнищем,
плаче фагот,
іржуть
інквізитори віри.
То стисни на біль
бойовий кулачок,
і меч – вже до праці,
і серце – в долоні.
Народ – дурачок,
і король – дурачок,
невіглас-прем’єр
у патроні.
Ти чуєш? –
Крокує шляхами норд-вест
той самий народ,
і в строю – кожен п’ятий.
Тобі – так! – тобі
донести той хрест
і, може, не бути
на ньому розп’ятій.

3 серпня 2006 року

З французької історії 1430-1431 ріку:

30 травня 1431 року. Руан.
Площа старого ринку.
Королівський суддя подає знак сержантам.
Вони піднімаються на ешафот,
стягують Жанну і підводять до судді.
Він повинен оголосити свій вирок.
Але англійці так гучно виявляють
своє невдоволення затягуванням процедури,
що суддя нехтує цією формальністю
і одразу ж передає дівчину кату:
«Виконуйте свій обов’язок»…
О четвертій годині пополудні
вогнище догоріло.
Попіл і кістки кинули у Сену.
Говорили, що серця Жанни
вогонь не торкнувся.
Їй було 19 років.

Через 25 років (7 червня 1456 р.)
справу Жанни д'Арк було переглянуто:
карний вирок оголосили судовою помилкою,
саму Жанну визнано невинною.

(з книги "Ось опудало влади...")

Чи добудуєш ти хатину,
чи добудуєш дім, чи ні?
Скоріше втратиш Україну
на Україні в чужині,
якщо своє лише будуєш
і дбаєш тільки про своє…
Не твій народ, як ти не чуєш
і Бог не твій, як дзвін не б’є,
за волю в бій тебе не кличе.
У ворога
твоє обличчя,
бо кров твою, твій розум п’є
і сам себе не визнає.

1.12.06.

Який-то дивний ліс жовтіє
і зеленіє в далині.
Чи доля вже не животіє,
чи то є знову сон мені?
Чи то прокинувся здоровим
і сильним на своїй землі?
Траву доскубують корови,
стирчать з землі хати малі.
Всі під соломою.
Під стріху
злітають ластівки.
Гніздо
будують –
свого віку віху.
Весь день будують.
Дзьоб-гвіздок
єднає слиною будівлю,
і небо крилами бринить.

А я чекаю на неділю,
святу неділю, на ту мить,
як вийде дівчина до церкви
з червоним бантом у косі.
І де ж та церква – аж у центрі.
Туди і тягнуться усі.
І я іду, та далеченько
та дівчина-краса іде,
вже як доросла, тихо, чемно
із батьком бесіду веде.
То і мені б із нею поруч
та з батьком –
все ж не сирота
в оту лиху дитинства пору,
де горе горше на свята.

Та ось і церква, наче мати,
старенька мати між людей,
не більша від старої хати
та більша Всесвіту.
І де
тепер оті красиві люди
і мужні силою землі?..
І хто мене од цього збудить?
Вже і душею я зімлів,
вже серце стисло – аж до болю.
Ковтну сльозу, змахну біду.
І знов до матері іду
на цвинтар той, що йде по полю.

8.11.06

(з книги "Ось опудало влади...")

і шахтар і доля
в парі
в чорну кліть
та в чорну нору
стався вибух
в чорній тарі
витягли
обох на гору
почорніла сива мати
все осиротіло
страшно дітям
обіймати
батька чорне тіло
а магнати все біліють
і сорочка біла
ще знагліють та спідліють
при владі дебіла
та ще й падлюки
не заплатять
а батько загинув
як пошити
чорне плаття
зібрати могилу

29.08.06

(з книги "Ось опудало влади...")

Ти добре наївся
із нашої миски,
любові
з долоні попив.
Не зміг ти почути
народ український
і зрадив.
Це, майже, убив.

Нехай же до Господа
втягне за вухо
тебе твій народ:
«Чи Господь сотворив».
На борщ наш із печі
ти добре подмухав?
Їси не своє,
бо той борщ не зварив.

23.11.06

(з книги "Ось опудало влади...")

Земля незорана тобою,
не сіяна твоїм зерном
не буде силою в двобою,
бо не тобі життя дано.
Бо не тобі земля і небо
і не для тебе рідний дім,
бо ти не робиш те, що треба,
ти сам в собі на самоті,
ти раб рабів, і все-то плачеш
і меч твій гине у іржі…
Своїм життям за все заплатиш,
якщо свої тобі – чужі.

26.11.06

«У бога за дверми лежала сокира»
Тарас Шевченко

Навала дурнів в Україну,
навала ворогів.
Чи гине Світ, чи я загину,
моя країно?
З берегів
Дніпра зникають сиві кручі,
чуже, неначе, стало все.
І не реве колись ревучий,
і кров ворожу не несе
у синєє море.
Як подолати моє горе,
Тарасе мій, єдиний боже?
Хто із народу в силі зможе
народ повести за собою
до того праведного бою,
коли народ себе спасе?

А, може, ми самі є дурні,
свої не платимо борги?
Шукаємо ту правду в урні
серед заклятих ворогів.
В своїй країні – де ж та правда? –
без України ми, біда.
Безсила й Господа порада:
і Гóспода купили господá.

20.10.06

(з книги "Ось опудало влади...")

Все бачу, все чую, все розумію.
І розум палає, і серце клекоче.
Я хочу зрубати ту голову змію,
та змій – триголовий.
Регоче.

Він знову над нами і вже наді мною.
І меч я здіймаю і тягнуться руки:
я знову іду, я зміцнію війною,
не здохнуть від голоду чорнії круки.

Рубаю, рубаю ті голови змію,
і кров його чорна із шиї дзюркоче.
Все бачу, все чую, все розумію.
Мій розум палає і серце клекоче.

23.11.06

( з книги "Ось опудало влади...")

Знайди мені в Талмуді,
чи в Біблії знайди
хоч згадку, хоч пів згадки
про наш прадавній рід.
Не знайдеш, бо немає
в тих книгах про народ
Трипільської культури,
що пращуром є нам.
Талмуд – це про євреїв
і Біблія про них.
Якщо ж не про євреїв,
з книжок тих – про дурних.
І раб-самаритянин,
і гой, бо не єврей –
не стільки в Божій вірі,
як в здоланих рабах.
А втім, твоя то воля
за ким ти в Рай підеш,
де на шляху спочинеш,
і хліб, і сіль з’їси…

Та є один Син Божий
на цій, твоїй землі,
який тяжкою смертю
всі смерті переміг,
створив Кобзар, як свято,
як Біблію людей,
де є на всі питання
і відповідь, і Бог.
В земнім житті-стражданні
за праведний народ
він за твою країну
розп’ятий на хресті.

А ти – не українець,
бо з храму вірі втік,
бо України Бога
в тім храмі не знайшов.
Та буде час – і кожен
в той Храм ввійде, як цар,
бо Храм той – є країна
і Сина і Отця,
ввійде в країну вольну
на свято перемог
з Тарасом – Сином Божим
і Словом, що є – Бог.

Післяслово

Та церква, яка канонізує
українського Месію
Тараса Григоровича Шевченка,
зможе вважатися українською.

4.08.07

(з книги "Ось опудало...")

На небі – повний місяць,
як колесо від воза Феба.
І ні хмарини – чисте небо,
лиш колесо на небі висить.
Така-то в Бога там погода
без ненажерливих попів.
Усе сповна там, не напів,
до всього є своя нагода.
З нагоди й я оце пишу
про місяць той і Рай у Бога,
бо бачу вже – біжить дорога
і я по ній туди біжу.
Ледь-ледь встигаю, в ноги – біль,
і в серце – сум, і темінь – в розум.
Якщо ж це все підняти разом,
то, мабуть, я і не в собі.
В чужому тілі вже душею,
в чужому часі розум мій.
Ягня – праворуч, зліва – змій.
Іду між ними, як межею.
Тут кожен сам – собі, і кожен
за кожний вчинок відповість:
як не почув благую вість,
по тій межі пройти не зможе.
Чи зміг і я ту вість почути,
коли кричали лихварі,
коли Господь на зір хворів
і не до тих з’являвся в чуді?
І знов те чудо не про нас –
ще не гуртуються слов’яни,
і доля їх ще досі в’яне,
як хворе яблуко на Спас.
А українці – поодинці,
і кожен брата продає,
та дві копійки виграє,
а з тим – від ворога по пиці…
Дивлюсь – вже місяць став за хмари:
Рай заливає під дощем.
Вже й храм старий зламався вщент.
Чи вщент зламали яничари?
А Бог Святий на те мовчав,
мовчали з ним і служки ситі.
Ніхто не зміг йому тій миті
свого підставити плеча.
Стрибнула повінь і на землю.
Вже під водою береги.
Господь і сила берегинь
покинули небес оселю…

Та цур отим! То сон мені,
о пів на третю марив наче:
все як в житті було, тим паче
не в зливі людство, у лайні

30 липня 2007 року

Поетом можеш ти не бути.
Без мови – Господи, єси! –
ти ланцюгом за горло скутий
і кажеш «єм», коли їси.
Ти особистий втратив прояв,
як язика твій брат відтяв.
А рідна мова – то є зброя
в борні за волю і життя.

Своєї ти позбувся мови,
чужої вчитись не зумів.
Ти маєш зиск з тієї змови
і тридцять срібних у сумі.
Ото і все, бо України
немає в тебе, московіт.
Ти сам собі – суддя і винний,
тобі країна – чужий світ.

Покручомовний* українець
під тим – російським каблуком,
по всіх світах – вже як гостинець,
якщо не бидлом – кріпаком.
То, може, розум буде? – Згодом:
на рідну землю ниць впадеш
і будеш мовою з народом,
і патріотом, може, теж.

Ти – українець. То є прояв.
Не змінюй мову на сміття.
Народу мова – то є зброя
в борні за волю і життя.

*Покруч – 1. Потомство, виведене
від схрещення різних порід тварин.
2. Спотворене, покалічене слово.

8.11.06

Неначе білі голуби –
над Києвом сміття літає.
Вже неба фарби голубі
ніхто не пам’ятає.
Змінилось все – земля і небо,
і люди, що на ній ще є.
І може, так воно і треба.
Господь борги не віддає:
він покаянь від нас чекає,
як є ще розум і душа.
Людина ти, але не Каїн:
не вбий цю землю за гроша.
Змети сміття до тої купи,
де сам – сміття, та з купи злізь.
Своє згубив, чуже не купиш
в тобі зневіра, заздрість, злість.
Не купиш квітку і травину,
бо вже не буде й пелюстка.
Трава – гаряча та жорстка
не вибачить тобі провину.
І де те місто? Де той сад?
Земля і небо – віртуальні.
Саджаєш яблуню в свій site,
ростуть – твої діла погані.

19.03.07

Чиє це місто?
І для кого?
Неначе місце
самого Бога.
Пахучі квіти,
пахуче море.
Туди і відти
орач оре.
Один у полі.
Один в турботі.
Та дві тополі.
Та вечір потім.
На чорнім полі
той клекіт птаха,
неначе долі
моя ознака.
У поле вийду,
візьмусь до плуга.
Себе не видам.
Зникає туга…
Невже далеко
шукаю долі,
де птаха клекіт
на чорнім полі?

30.10.06

Ти квітка пристрасті й любові,
любити – сенс твого життя.
Пливеш життям, як човен повен
любові двох до забуття.
В тобі – те дане є від Бога –
з усіх світів, і ти – то все:
твій розум, красота, епоха –
що пристрасть і любов несе.
Усе до ніг – тобі – любимій
за розум твій, твій божий стан,
твої безмежнії обійми,
твої гріховнії вуста.

4.08.07