Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юлія Гладир (1985)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Із циклу «ВОВЧІ ДУМИ»
    БАЛАДА ПРО ВТЕЧУ
  •   * * *
    Біле тіло твоє пружно падає в ніч,
    Наче струмінь вершків, що впадає до чашки.
  •   * * *
    Під подушкою ще залишаються сни.
    Ще не встигли втекти, прилягли відпочити.
  •   * * *
    На розрізані струнами пальці посипалось сонце,
    Щоб знеболити світ, нагадавши на мить про життя.
  •   * * *
    Як засвітиться зірка найперша над Кіровоградом,
    І нахилиться місяць над аркушем хмари шорстким,
  •   * * *
    Ти, мов кішка, примружуєш очі,
    І, здається, ось-ось замуркочеш.
  •   ***
    Це місто, стоптане тобою
    До болю в м’язах і кістках.
  •   * * *
    Дерева рвали на собі волосся.
    Сичали пересохлі їх вуста.
  •   * * *
    Промчалася «швидка» мурашками по тілу.
    Ще над одним життям нависла небезпека.
  •   ***
    Я твоя половинка друга.
    Ніхто ж бо інший!
  •   ***
    Поетеса пече пиріжки.
    А життя – мов шекспірівська п’єса, –
  •   КОЛЕКЦІЯ КЛЮЧІВ
    Колекція ключів від тисячі кімнат,
    В яких ти вчора був, а завтра вже не будеш.
  •   В ЧОВНІ ХАРОНА
    Ще ніч підкрадалась байдуже.
    Бродило вино в гранях грон.
  •   SALUT*
    Цей хлопець із очима Джо Дассена
    Комусь - вже батько й ніжний чоловік.
  •   * * *
    Стихає кроків кулеметна черга.
    Відходиш в тінь, як ватажок гебреїв.
  •   * * *
    Я тебе відігрію від холоду, болю мій, болю!
    Я тебе заховаю за пазуху каменем. В очі
  •   * * *
    Заблукало життя між жовтавих кульбаб,
    Обірвалася хмара, повисла на груші.
  •   * * *
    Грозить гілок прачорна свастика.
    Паркану лінії скісні.
  •   Мій вирок
    Так хочеться слова. Так хочеться слова. До сліз.
    Остання секунда. За нею лишається хаос.
  •   * * *
    Мій польський скрипалю!
    Розпачливо плавиться скрипка.
  •   ПРО НАБОЛІЛЕ
    Ти так рідко даруєш квіти,
    що й забула, коли востаннє.
  •   ЧОЛОВІК ІЗ МИНУЛОГО
    Чоловік із минулого.
    Ні, не мого. Просто так.
  •   МОЄ ПОКОЛІННЯ?
    Старіє Вакарчук. Він майже наш ровесник.
    Ошукана душа співає злим контральто.
  •   * * *
    Тебе немає поряд. Тільки ніч
    Надходить, ніби кров'ю проступає
  •   * * *
    Так б'ється скло, довічний лейтмотив.
    Ступає ніч, затверджена печаткою.
  •   ЛИСТОПАД
    Цей місяць мій. Від перших чисел і
    До того, що трактується як тридцять.
  •   * * *
    Спливає поволі ранкового сонця вітряк.
    Забилося серце, немов зі старої дзвіниці.
  •   * * *
    Маргарита виходить за нелюба заміж.
    Не вдягай замалої комічної маски.
  •   ТАК ДАВНО...
    Заспівали завісами двері. Долоні сплелись.
    Так давно не дощило, хоч бийся чолом об одвірки.
  •   * * *
    Мені б вікно дивитися на світ,
    На місяць із тавром старого храму.
  •   * * *
    В осінніх архівах опалого листя
    Нечитані стоси пожовклих ідей.
  •   Р.
    Ми зустріли світанок. Зустрілися ще раз - і зникли
    З поля зору дощів на щоках у прадавнього Львова.
  •   Przyszłe pożegnanie
    Twoje palcy, muzyczne i mocne,
    Zapomniałam, lecz jutro już wspomnę.
  •   Не в білому
    Ти не питай, чому я в чорному
    Прийшла сьогодні. Небо хмариться.
  •   * * *
    Він пішов назавжди. Він ніколи до тебе не верне.
    Тільки витканий дощ – наче грубий шматок полотна,
  •   Nie o miłości
    Już jesień, Panie. Czy my się spotkamy?
    Już jesień, Panie! Dalej długa zima.
  •   Кілька строф тиші
    Ліворуч голуби визбирують зернята.
    По праву руку - кіт із лисячим хвостом.
  •   …Замість останнього листа. В останній день і дощ останній вересня…
    Я любила тебе кожну хвильку життя свого. Навіть
    Ще до того, коли ми зустрілись. У кожен мій вірш
  •   Жінка і дощ
    До вікна мого вчора заглянула
    жінка самотня.
  •   * * *
    Безмовності моїх осінніх днів
    Нагадують зелені ниви літа,
  •   Танець
    Дурне дівчисько, мрії заповітні
    Долоньками плекаєш обома.
  •   * * *
    Гортаю сни, немов чужий альбом,
    Де незнайомі спогади й обличчя,
  •   * * *
    Заломлені промені рук вже осінніх дерев
    Так віддано й дружно сплелись над порожнім будинком.
  •   * * *
    В кімнаті цій давно вже не живуть.
    Тепер вона - притулок для любові,
  •   Спогади з минулого життя
    В минулому житті ти був котом,
    Я ж – кицькою твою вивчала душу.
  •   * * *
    Євгенові Маланюку
  •   Повернення на Україну
    Вертаюся до тебе, як із вирію.
    Шалено м'язи крил міцних напружую.
  •   * * *
    Забилось неба серце в глибині.
    Візьми життя – мені його замало.
  •   * * *
    Ну от і все. Мої серпневі сни
    Забули стежку до твоєї брами.
  •   * * *
    Я темної ночі зриваюся з чорної скелі,
    Мов сон фантастичний порушено пострілом ранку.
  •   * * *
    Недавні друзі – в вирій журавлями,
    По різні боки міста барикад.
  •   * * *
    У краї моєму ростуть прямо з неба
    Високі дерева верхівками вниз.
  •   * * *
    Мої джинси пропахли багаттям.
    Я ще чую останні акорди.
  •   * * *
    Як же знову замало дощу.
    Як тебе знову не вистачає.
  •   * * *
    Чи стала я з роками щасливіша?
    Чи той це шлях, яким тепер іду?
  •   * * *
    Прощай, наш ніжний символ, псевдогруша,
    Заквітчана трояндами й травою,
  •   * * *
    Розіп’ято гітару на стіні.
    В голівку грифа міцно вбито цвяха.
  •   * * *
    Наче заєць, пробіг сірий кіт зі смугастою спиною.
    Сум слідкує за мною з такою великою довбнею.
  •   * * *
    Пахне степом асфальт
    цього дивного дикого міста.
  •   * * *
    Поети горді, безнадійно горді.
    Мене до поцілунків не привчай.
  •   * * *
    Залиште все, залиште все, як є.
    Я й так люблю теперішній мій статус.
  •   * * *
    Наші долі записані
    зовсім на різних пергаментах,
  •   Вірш тигрового кольору
    Мороз повісив на вікні
    Тигрову шкірку.
  •   * * *
    Збиваєшся на кожній ноті "фа",
    Холоне кров у вирізьблених венах.
  •   * * *
    Я з літер крижаних твоє складаю ймення.
    В калюжі від зими лишилась тільки ніч.
  •   У ЧЕКАННІ ЗЕЛЕНОГО СВІТЛА
    Заворожено очі
    вдивляються в цятку червону.
  •   * * *
    Я вірності вірити хочу твоїй. Та не віриться.
    Знаходити правду в очах і словах, а не в ігриках.
  •   * * *
    Сховалося сонце за пазуху обрію –
    Камінь.
  •   Без назви
    * * *

  • Огляди

    1. Із циклу «ВОВЧІ ДУМИ»
      БАЛАДА ПРО ВТЕЧУ

      ти дав мені лапу вовче
      хоч я цього й не просила
      боялася впасти в очі
      містичні твої безсило

      боялась чіпких обіймів
      не вийти з яких живою
      вп’ялися безжально в біль мій
      і серце зайшлося кров’ю

      слухняно ходив ти слідом
      й себе дозволяв торкатись
      і часто вплітала квіти
      я в хутро твоє пухнасте

      ми й здобич на двох ділили
      немов з однієї зграї
      й щовечір на жовтих схилах
      немов вовченята грались

      і ліс був для нас фортеця
      під небом дощем прикритим
      гадалось мені що й серце
      твоє я змогла зігріти

      було б так довіку звісно
      жбурнули ж мені в обличчя
      що в іншому боці лісу
      чекає тебе вовчиця
      . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
      пробач мій коханий в ночі
      я вкрала для втечі крила
      ти дав мені лапу вовче
      я ж думала приручила

      2013



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * *
      Біле тіло твоє пружно падає в ніч,
      Наче струмінь вершків, що впадає до чашки.
      В ночі рухи статичні й слова мовчазні.
      В ночі все є для того, щоб вже не пручатись.

      Ця заварена ніч несказанно гірка.
      Гіркотою відсутності вірного шляху.
      Її міцність тотожна коньячним зіркам.
      Ти ж не джин, ти не будеш улазити в пляшку.

      Ти простий пагінець, що проб’є гіркоту,
      З тебе виросте скоро палке гостре сонце.
      Траєкторію шляху твого непросту
      Чітко виведе промінь уздовж горизонту.

      2012



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Під подушкою ще залишаються сни.
      Ще не встигли втекти, прилягли відпочити.
      Відкривай чорні книги очей і дочитуй,
      Жалюгідний цей світ відбивається в них.

      Під подушкою ще сірий зайчик засів,
      Отой самий, в якого зрубали ялину.
      Він приніс тобі свій запізнілий гостинець,
      Ти ж давно вже не віриш в гостинці зайців.

      Ти поглянеш на нього крізь кригу очей.
      В нього інша ялинка, як й інші вже зими.
      В нього зграї онуків, він весь зовсім сивий.
      А прийшов крізь твій сон і сидить за плечем.

      Ти давно вже не віриш коханню й казкам
      І спиваєш цей світ, як гірку давню юшку.
      Прочиняє бабуся небесний Сезам
      І гостинчик від зайця кладе під подушку.

      Як прокинешся ти, а вона відповість:
      «Він приходив так рано, не міг залишитись.
      Поспішав, бо у нього малесенькі діти…»
      Отакий твій невидимо-видимий гість!

      …Як прокинешся ти. Все було й не було.
      Скільки розуму збито «машиною часу»!
      Закривавлений стовбур і сніг – біле тло,
      І гірлянди в руках у черствого мовчання…

      11.02.2012



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      На розрізані струнами пальці посипалось сонце,
      Щоб знеболити світ, нагадавши на мить про життя.
      Вічно вістрями нот відчайдушно блукали босоніж,
      Хоч боялись ножа, як нескошені вчасно жита.

      На розрізані струнами пальці всідаються круки.
      Крихти сонця склювали, на черзі – гаряча ще кров.
      Чорне пір’я червоним на білі спускається руки
      Трохи сили ще є на останній над прірвою крок.

      2011



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      Як засвітиться зірка найперша над Кіровоградом,
      І нахилиться місяць над аркушем хмари шорстким,
      В ту непрошену ніч ти мене ще не зречено зрадиш –
      Й зі зболілого серця злетить нездійсненного дим.

      Наші тіні між ребер асфальту в промінні Рентгена.
      Чорні тіні – на білих, а білі – на чорному тлі.
      Де калюжі хриплять, як запалені тяжко легені
      Захмелілим дощем і даремним теплом ліхтарів.

      Як закотиться зірка остання за Кіровоградом,
      І надщерблений місяць допише свій реквієм сну,
      Попливе чорна хмара в долоні мої, наче правда.
      Наче правда, яка не пробачить солодку брехню.

      грудень, 2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Ти, мов кішка, примружуєш очі,
      І, здається, ось-ось замуркочеш.

      У тролейбусі холод і звичка,
      Змерзли лапки твої в рукавичках.

      І під шапкою – гострені вушка.
      В’ється сніг у пухнасту подушку.

      Тільки гляне хтось, наче на диво,
      І подумає: «Певно, щаслива…»

      Що в тролейбусі з вітром зимовим
      Посміхаєшся всім загадково.

      Та ніхто не збагне, що насправді
      Ти живеш у порожній кімнаті.

      Колискові складаєш, лиш тільки
      Їх немає кому муркотіти.

      Просто хай крізь тепло твого серця
      Хоч когось віра в щастя торкнеться…

      26.01.12



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      Це місто, стоптане тобою
      До болю в м’язах і кістках.
      До тріску зламаних підборів.
      До пальців, стиснутих в кулак.

      Зімни з минулим чорний аркуш.
      Йому лишився лиш вогонь.
      Десь іній бродить сонним парком
      Й до серця проситься твого.

      Десь тиша бродить сонним лісом,
      По зав’язь зав’язавши світ.
      А ліс дрімає жовтим лисом,
      Укутавшись в пуховий хвіст.

      І сумно шелестять дерева
      Жалобний марш у стилі «рок».
      Любов – прогуляна перерва.
      Життя – невивчений урок…

      27.10.11



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      Дерева рвали на собі волосся.
      Сичали пересохлі їх вуста.
      Все, що минуло, зникло, знебулося,
      Здіймалося, воскреснувши, з хреста.

      Колючі брови небо напинало,
      Повіками тріпочучи, мов птах.
      І кожен лист, як грамота пропала,
      З-під шапки запорожця вилітав.

      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. * * *
      Промчалася «швидка» мурашками по тілу.
      Ще над одним життям нависла небезпека.
      Ще декілька облич, від болю сполотнілих,
      І біла стежка сліз – як чорні муки пекла.

      Таке скупе життя, що в мить гірких конвульсій
      Здається тільки сном, з якого прагнеш вийти.
      Та пишуться вірші пришвидшеннями пульсу,
      Відправивши рости куценькі заповіти…

      2011



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ***
      Я твоя половинка друга.
      Ніхто ж бо інший!
      Це не просто сплетіння душ. А
      Сплетіння віршів.

      Розчиняєшся в жовтім тумані
      Сухого листя.
      Назавжди leri, oggi, domani*
      Ця довга відстань.

      24.10.11



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      Поетеса пече пиріжки.
      А життя – мов шекспірівська п’єса, –
      То в отруєних краплях п’янких,
      То на відстані кулі Дантеса.

      На зап’ясті тонкої руки
      Траєкторія почерку леза.
      Дозрівають в печі пиріжки,
      Наче стопи в рядках у поезій…

      18.10.11



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. КОЛЕКЦІЯ КЛЮЧІВ
      Колекція ключів від тисячі кімнат,
      В яких ти вчора був, а завтра вже не будеш.
      Там колір твоїх снів й думок важкий каскад.
      Там болю терпкий смак із присмаком отрути.

      Ключі з чужих замків тримаєш під замком.
      Ілюзія життя, що зібране в шухляду.
      Пройти ще раз туди, порушивши закон.
      І хоч не зробиш так, п’янить тебе ця влада.

      Мовчання чорний смерч і розпачу стіна.
      Гарячі краплі сліз в долоні замерзають.
      Колекція ключів від втрачених кімнат.
      Останній шанс знайти єдиний ключ від раю.

      2011



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. В ЧОВНІ ХАРОНА
      І
      Ще ніч підкрадалась байдуже.
      Бродило вино в гранях грон.
      І наші заблукані душі
      В човні перевозив Харон.

      На той бік бурхливого Стіксу,
      Де шляху назад не було.
      І сонце з-за неба завіси
      В воді розбивалось веслом.

      І все було схоже на свято.
      Цей берег тому – ніби клон.
      І чайки літали завзято.
      Та шляху назад не було.

      І наш перевізник невтомний
      Розмову підтримав скупу.
      Й ковтнув радо пива, немовби
      Давно він про міф свій забув.

      ІІ
      Йдемо з потойбіччя, змарнілі.
      Гарчить песик Цербер у сні.
      У тебе за спиною ліра
      І кроки мої негучні.

      З туману надій, тих, що згасли,
      Свій човен Харон підведе.
      І душі, загублені в часі,
      Відправить назад, до людей.

      Я йду за тобою, як в танці.
      Каміння минаю ряди.
      Ти тільки назад не оглянься,
      Бо раптом я зникну кудись.

      Та долю карбовану нашу
      Ніхто ще змінити не встиг.
      На мить в мої очі заглянеш,
      Щоб втратити їх назавжди.

      2011



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. SALUT*
      Цей хлопець із очима Джо Дассена
      Комусь - вже батько й ніжний чоловік.
      Дарма, що десь розгойдується Сена
      У берегів легенькому човні.

      Він не співає кантрі чи шансону.
      Та й колискових синові. Облиш.
      Хіба що в ніч, задумливу й безсонну,
      Майне димком видіння про Париж.

      А зранку все продовжиться те саме:
      Серпневий сніг. Сніданок. Метушня.
      Сіренький дощ накрапає сльозами
      Скрипковий ключ в асфальтне зебреня.

      ...Цей хлопець - із очима Джо Дассена,
      Хоч перехожі все ж не впізнають.
      А десь далеко - спорожніла сцена,
      І в мікрофон шепоче хтось: "Salut!"

      09.04.2011



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *
      Стихає кроків кулеметна черга.
      Відходиш в тінь, як ватажок гебреїв.
      Промов до мене голосом Шевченка!
      Зійди мені вечірньою зорею!

      Дозволь побути трохи не собою.
      Хвилину. Дві. Чи вічність. Чи востаннє.
      Хтось пророкує час гострити зброю.
      Той самий, що ніколи не настане.

      Вологі віти витканого раю.
      Сподіване відродження - занепад.
      І ти смиренно й віддано згораєш,
      Іскриш високим полум"ям до неба.

      Душі в земній зневірі темно й тісно.
      Такі мізерні щастя вбивчі дози.
      Я знаю: ти повернешся у пісні,
      В яку сплетуться пальці й струни кобзи...

      9.03.2011



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *
      Я тебе відігрію від холоду, болю мій, болю!
      Я тебе заховаю за пазуху каменем. В очі
      Не дивись тим, що завтра зрубають у полі тополю.
      Не дивись тим, що листя гаряче безжалісно стопчуть.

      Я тебе загорну в оксамитову тишу стежками,
      Де ходили століття босоніж у вицвілих свитах.
      Озирайся на голос. Він буде сьогодні ласкавий.
      Не дивися назад. Ти ще зможеш спочатку любити.

      Сто дванадцять світів, і немає ні волі, ні правди.
      Сто дванадцять кімнат, і немає притулку приблуді.
      Захлинається Бог, пропливаючи повз автостраду.
      Забуваються прізвища друзів і недругів. Будень.

      Я тебе заховаю до часу, відточиться камінь,
      Хоч нестерпно ступати не вперше на шлях від провінцій.
      А коли обберу густо вквітчані сни колючками,
      Будеш більше боліти. З душею любові по вінця.

      2011



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *
      Заблукало життя між жовтавих кульбаб,
      Обірвалася хмара, повисла на груші.
      Я дивлюся на світ жовтим зором раба.
      Я не знаю, що значать слова й боротьба.
      Всі завмерли в чеканні нечуваних зрушень.

      А низенька ще тінь атакує асфальт,
      Із жагою мистецтва стискаючи крейду.
      Розтинає країну минуле навал.
      Крізь малого життя ніжнотонну вуаль
      Пробивається критик теорії Фрейда.

      В тебе збиті коліна. До блідості щік
      Ти малюєш асфальт. Грім ударить дверима.
      Гострим спалахом блискавки зникнеш мерщій.
      Зі щетини асфальту змивають дощі
      Білі залишки посттеатрального гриму…

      2011




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      Грозить гілок прачорна свастика.
      Паркану лінії скісні.
      Мов на малюнку першокласника,
      Летить униз лапатий сніг.

      На рукавичку білу дівчинці
      Кладе пухнасту лапку пес.
      І тільки ми, неначе біженці,
      Йдемо від світу, що воскрес.

      У співжитті полону з волею,
      Де за горою ліс принишк,
      Зіниці болісно проколює
      З-під снігу кров горобини…

      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Мій вирок
      Так хочеться слова. Так хочеться слова. До сліз.
      Остання секунда. За нею лишається хаос.
      Оркестрами вулиць в антракті нічному озвалось
      Невиспане місто, химерне, немов обеліск.

      Зирне з-за лаштунків пітьми в зал очима свічок
      Й заселиться в душу самотність. У пеклі вендети
      Я стану сьогодні єдиним твоїм диригентом.
      Я винесу вирок плачем крізь солоний смичок.

      Ще кілька хвилин - і завісу розітне по швах.
      Ступає статечно світанок на шлях Немезіди.
      Та сонце не зійде. Ні зараз, ні завтра не зійде,
      Допоки всі сльози не виллються в спраглі слова.

      2011



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      Мій польський скрипалю!
      Розпачливо плавиться скрипка.
      Збираються хмари
      в далеку дорогу на дощ.
      Я буду вслухатись
      в твій біль до останнього скрику.
      До першої краплі
      над нотами наших недоль.

      Ти викрешеш сонце.
      Вогонь на повіках і пальцях
      Чужими сльозами
      за мною летітиме вслід.
      Коли повернуся
      до рідного серця, скрипалю,
      Зіграй там, далеко,
      цей дощ для моєї землі...

      09.02.2011



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ПРО НАБОЛІЛЕ
      Ти так рідко даруєш квіти,
      що й забула, коли востаннє.
      Ти говориш: "Не це важливо.
      Головне ж - почуття!", які
      ти ніколи в житті не зваживсь
      народити мені словами.
      Ти говориш, ми - формалістки.
      Ну, а хто ж тоді в біса ви?!.

      06.12.10



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. ЧОЛОВІК ІЗ МИНУЛОГО
      Чоловік із минулого.
      Ні, не мого. Просто так.
      Ти ввірвався в сучасне
      й не хочеш ставати минулим.
      Я б тебе на хресті
      вже здійсненних бажань розіпнула.
      Тільки ти вже й без того
      розіп'ятим був на хрестах.

      Чоловік із минулим.
      Вгортає нас ніч в чорний шовк.
      Чи остання, чи перша
      з тих двох і єдиних на півдні.
      Я катую себе.
      Я сиджу над абеткою гінді.
      Ще допоки не пізно.
      Допоки ще світ не зійшов.

      Ще допоки не пізно,
      допоки не дивиться Бог,
      І мовчання величне,
      й слова ще, і місяць у повні,
      Ти мій вірний коханий,
      мій геній і мій співрозмовник…
      Тільки як же нам бути,
      якщо нам не бути удвох?!.

      18-19.12.10



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. МОЄ ПОКОЛІННЯ?
      Старіє Вакарчук. Він майже наш ровесник.
      Ошукана душа співає злим контральто.
      Ми вибули давно, хто з віршів, а хто – з весен.
      Ми вписані в ряди похованих Вконтакті.

      На шиї мікрофон, як завжди, носить хустку.
      Він б'ється, як і ми, в сценічному екстазі.
      Коліна збиті в нас. Це два криваві згустки
      З дитинства проросли, з асфальту й аж до сказу.

      Хоч молимося все ж, хто голубу, хто – круку,
      Ми вплетені в одну Всесвітню павутину.

      Старіє Вакарчук, прискорюються рухи.
      Сьогодні надішлю тобі його на стіну.

      16.12.10



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. * * *
      Тебе немає поряд. Тільки ніч
      Надходить, ніби кров'ю проступає
      Крізь наші недовиплекані дні,
      Заломлені в промінні листопаду.

      Від осені лишається лиш «інь».
      Б'ємось об кришталевих мрій споруди.
      Не загубись на тлі чужих площин.
      Зігрій мене, хоч подумки, в цей грудень!..

      2010



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. * * *
      Так б'ється скло, довічний лейтмотив.
      Ступає ніч, затверджена печаткою.
      Сьогодні я до Вас іду на «ти».
      Якщо в полон не візьмете – прощатися.

      Як легко несподівано піти
      В порожній світ стежками кривуватими.
      Як тяжко, взявши ключ у дрімоти,
      Лишати серце під твоєю вартою.

      2010



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. ЛИСТОПАД
      Цей місяць мій. Від перших чисел і
      До того, що трактується як тридцять.
      Останні сни заломлюються в склі.
      Строката рана більше не ятриться.

      Ворожі знаки вздовж імлистих трас.
      Не тішить сонце. Милостиню ласки
      Беру, хоч симулюю, мов жебрак,
      Якому гріх і мідяка покласти.

      2010



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      Спливає поволі ранкового сонця вітряк.
      Забилося серце, немов зі старої дзвіниці.
      Ти дивишся вгору і мрієш про дощ із відра
      Тієї води, що в чужій причаїлась криниці.

      Заплетені коси думок, наче риска скісна.
      Далеких доріг потай болісно зраджена вірність.
      Та горнуться знову, пробачивши слабкості знак.
      І я відкладаю на потім питання всі спірні.

      2008



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. * * *
      Маргарита виходить за нелюба заміж.
      Не вдягай замалої комічної маски.
      Буде віск і вівтар. Але тільки не з нами.
      Ти цього так хотів, мій невінчаний Майстре?

      Буде чорна земля сивий дощ марно пити.
      Хоч і довгих років накують гороскопи.
      Чи побачиш востаннє свою Маргариту?
      Все одно догорає безслідно рукопис.

      А над містом пливе на мітлі ніч-видіння.
      Чудернацькі думки, громіздкі, як гекзаметр.
      Тільки попіл від слів. І від музи – лиш тіні.
      Маргарита втекла від коханого заміж…

      2010



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. ТАК ДАВНО...
      Заспівали завісами двері. Долоні сплелись.
      Так давно не дощило, хоч бийся чолом об одвірки.
      Надіслала мені вчора осінь останній свій лист.
      Я схопила його, наче подих, у соннім повітрі.

      Так давно не писалось… Давно не писалося так!
      Утікала душа то від пекла, то рвалася з раю.
      Тільки листя смиренно металось по різних світах.
      І, впадаючи в сонце, за обрієм тихо згорало.

      Ревно стукало серце, наблизити прагнуло строк
      До ранкового світла. Натомість – обвуглений вечір.
      Так давно не дощило. В потоці сухих пелюсток
      Ми не чули дверей, що співали в німій порожнечі…

      2010



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. * * *
      Мені б вікно дивитися на світ,
      На місяць із тавром старого храму.
      Й того, який ще й досі сам не свій
      Від слів моїх. А власних знову бракне.

      З душі ходити в душу навпрошки.
      Стелити ніжно ніч на ложе шовком.
      Та пальців розплітаються стежки,
      Загорнуті в забутий нами жовтень...



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. * * *
      В осінніх архівах опалого листя
      Нечитані стоси пожовклих ідей.
      Загорнута в осінь колекції Лиса,
      На подіум вулиці вийшла модель.

      Застигла вербою від гострого щему.
      Від поглядів хижих, як жала комет.
      І журиться в тиші чужа наречена.
      Віршує сльозами їй клен. Він поет.

      Із гілки на листя збігаються строфи.
      Злітає вниз аркуш. Напився сповна.
      Читай мою душу. Впивайся в мій профіль.
      На вістрях вітрів тільки не розпинай.

      Не кидай на землю. Назад. На автівок
      Розмазані погляди повінню сліз.
      Я ніжний пергамент з осінніх архівів.
      Я з зошита клена загублений лист...

      27-30.10.10



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Р.
      Ми зустріли світанок. Зустрілися ще раз - і зникли
      З поля зору дощів на щоках у прадавнього Львова.
      Я по бруку бреду, напівбоса й напівбез'язика.
      Ти ж мовчиш крадькома. Ти ж ніколи вже не заговориш.

      Не дивуйся тому, що страждаю рядки тільки зараз,
      На річницю прощання. Й сама вже не знаю, навіщо
      В цій пустелі вогнем намальована ніч обізвалась,
      Ожививши словами безсоння твої недовіщі.

      Не впізнаєш мене. В нас на двох буде спільний лиш натовп
      У гірляндах дощів на дахи й голоси металеві.
      Кілометри думок і напружені траси-канати,
      Наче вени на лапах надійних у срібного лева...

      червень - жовтень, 2010



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Przyszłe pożegnanie
      Twoje palcy, muzyczne i mocne,
      Zapomniałam, lecz jutro już wspomnę.
      Kiedy w czarnym pokoju ta noc nas
      Znów przytuli do serca, bezdomnych.

      Będzie w okna zaglądać nie księżyc.
      I nie deszcz będzie stukać do ramy.
      Nic nie będzie, prócz ciszy i księgi.
      I dwóch dusz, co na ziemi są same.

      Popłyniemy potem w różnych łodziach.
      W różne strony. Na ranek. Na zawsze.
      Tylko szary, jak półmrok, przechodzień,
      Nie w mych oczach, lecz wszystko zobaczy...

      19.10.10



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Не в білому
      Ти не питай, чому я в чорному
      Прийшла сьогодні. Небо хмариться.
      Безока ніч наосліп згорблено
      Пішла, спираючись на палицю.

      Ти не дивись очима-жорнами.
      Не повертай минуле щебетом.
      Осінню пісню в тиші вчора нам
      На річці проспівали лебеді.

      Втрачав мету без весел човен наш.
      І захлинувся врешті хвилями.
      Пробач мене за те, що в чорному.
      Бо не судилось бути в білому.

      17 - 18 жовтня 2010 року



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. * * *
      Він пішов назавжди. Він ніколи до тебе не верне.
      Тільки витканий дощ – наче грубий шматок полотна,
      Аж до пізнього ранку молотиме кавові зерна,
      Заливаючись потом над ветхим верстатом вікна.

      Він пішов назавжди. Не відняти його у розлуки,
      Як не витягти з серця стрілу, що не вцілила в мур.
      Похиливши чоло, в безнадії стискаючи лука,
      На тяжкій чорній хмарі сидить безпорадний Амур.

      2008



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Nie o miłości
      Już jesień, Panie. Czy my się spotkamy?
      Już jesień, Panie! Dalej długa zima.
      I nikt tych palców zagrzać nie potrafi.
      Zamarły na klawiszach pianino.

      Już jesień, Panie. Jak to będzie ciężko.
      Pamiętać nic. Spodziewać się... Lecz dość już!
      A listki, co padają z drzew na ścieżkę,
      Chcą słów... Żadnego słowa o miłości!

      04-12.10.10



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Кілька строф тиші
      Ліворуч голуби визбирують зернята.
      По праву руку - кіт із лисячим хвостом.
      Ховається в під'їзд. Фотограф каже: "Знято!".
      За блискавкою - грім. І тиші кілька строф.

      А він, рудий, таки утік від об'єктива.
      Злітають голуби, відчувши мить гірку.
      Над містом і мостом нависли негативом
      Великі шмаття хмар.
      ...І канули в ріку.

      Червоний небокрай. Невизбирані зерна
      Зібрав осінній дощ - проявник і фіксаж.
      А з глянцевих калюж, зупинена майстерно,
      Прекрасна мить життя дивилась в небеса.

      2-3 жовтня 2010 року



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. …Замість останнього листа. В останній день і дощ останній вересня…
      Я любила тебе кожну хвильку життя свого. Навіть
      Ще до того, коли ми зустрілись. У кожен мій вірш
      Ти приходив як Доля, що думала я, не злукавить.
      Я її викликала на сповідь на білий папір.

      Я любила тебе до ув'язнення в грішній цій плоті,
      Коли ти ще хлоп'ям говорити вчив тиху струну.
      Я волосся твоє цілувала промінчиком жовтим,
      Кращі в світі сюжети тобі готувала до сну.

      Я не переставала любити тебе і в моменти,
      Коли ти забувався у пестощах інших жінок.
      До народження ще я хотіла від того померти,
      Що з тобою вже я не станцюю весільний танок.

      …Тож коли ти прийшов, я так довго чекала й любила.
      Тільки пізно тепер викликати нам щастя на біс.
      Я тобі віддаю свої сповнені мріями крила,
      Вірші й серце, яке й так належало тільки тобі.

      Я любила тебе одночасно востаннє і вперше,
      Як викреслював відчай твій слід із моєї душі.
      Розливалася фарба, ламався графітовий стержень.
      Ти приходив у сни, прокрадався в чергові вірші.

      Я втрачала себе, а мені ти, на жаль, не належав.
      Я чекала тебе. Ти ж ховався за ночі світи.
      Я любила тебе… Як ніхто. Я губилася в межах.
      І тому що люблю, я не можу тепер не піти.

      2010



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Жінка і дощ
      До вікна мого вчора заглянула
      жінка самотня.
      Наче птаха сумна, що спустилася
      з грішних небес.
      Не до вирію їй. Під дощем
      вересневим намокла.
      Від води захищала в долонях писання якесь.

      Не просилась зайти. Півхвилини
      стояла без руху.
      Відвернула чоло й за дощем
      певним кроком пішла.
      Щось хотіла сказати, та дощ би
      усе те підслухав.
      Чи впізнала себе в прямокутнику сірого скла...

      23.09.2010



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      Безмовності моїх осінніх днів
      Нагадують зелені ниви літа,
      Що сховані в очей сумних на дні,
      Дощами сліз даремними политі.

      Безмовності моїх осінніх снів
      Такі багатотомні й непривітні.
      Пожовкла пустка виростила сніг.
      Кульбаби в полі більше не розквітнуть.

      Безмовності моїх осінніх слів -
      Німіє крик до літа наостанок.
      В долоні в мене сонця теплий слід,
      Як та сніжинка, що от-от розтане...

      20 вересня 2010 року



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Танець
      Дурне дівчисько, мрії заповітні
      Долоньками плекаєш обома.
      То схопиш руку, підняту в повітрі,
      То в очі зазирнеш не крадькома.
      Який він гарний, цей поляк! Аж bаrdzo.
      Яке у нього правильне чоло!
      Та більше, ніж партнеркою до танцю,
      Йому не станеш, що б там не було.
      Ховає погляд вій солодким злетом -
      Чи ж винен, що подобається всім?
      А танець так кружляє, мов планета
      Пливе навколо власної осі.
      Та в затишну кав'яреньку Торуня
      Я більше вже ніколи не прийду.
      Посію смутку зернята на струнах.
      Врожай думок у пісню заплету.
      І може, він ще прийде на spotkańje
      В твої неповні двадцять. Все одно.
      Його я вчора бачила востаннє.
      Я з мрій даремних виросла давно.

      З "Торуньських спогадів"

      13 - 16 вересня 2010 року



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Гортаю сни, немов чужий альбом,
      Де незнайомі спогади й обличчя,
      Де щастя, вже далеке, нам обом
      Так личить...

      2009



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      Заломлені промені рук вже осінніх дерев
      Так віддано й дружно сплелись над порожнім будинком.
      І горнеться ніжно до стін жовте листя старе.
      Мов пес, що в надії пошкрябує лапами в шибку.

      Мов сльози, що дивно чомусь так пасують до щік
      І ваблять заглянути в випиті круками вікна.
      Дитячу голівку немов, поливають дощі
      Посивілий дах, що ніяк до мовчання не звикне.

      Сполохалась ніч у вікні від чудних голосів.
      Зашкрябали псом нетерплячим листки в сірі стіни.
      ...То радіо грає. Мов свічка горить в гарбузі,
      Якого самотність придбала на "День Хеллоуіна".



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      В кімнаті цій давно вже не живуть.
      Тепер вона - притулок для любові,
      Якій є місце тільки в вірша слові,
      Що більшить рану в серці ножову.
      В кімнаті цій, даровані ночам,
      Були б, напевне, разом ми щасливі.
      Заходили б до нас під вечір зливи,
      І сніг щоранку грітися на чай.
      Сідали б голуби на груш гілля.
      Зозуля - довгих літ кувати злегка.
      Прийшов би час, і завітав лелека,
      Тримаючи у дзьобі немовля.
      В кімнаті цій зажурений рояль,
      Дубова шафа із очима в вічність.
      І тіні безпритульні дві, мов свічі.
      Завмерли. На стіні сирій, стоять.

      5 вересня 2010 року.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Спогади з минулого життя
      В минулому житті ти був котом,
      Я ж – кицькою твою вивчала душу.
      Писалося життя в черговий том,
      І ніч за ніччю падала, мов груші.

      Вдивлялись прудколапі кішечки
      В твоїх очей зелені заметілі.
      Ти ж був моїм. Ти був один такий.
      І я одна тебе так розуміла.

      Ховались миші марно в свій нічліг,
      Коли ми йшли на полювання разом.
      В лабетах лап, надійних і міцних,
      Моє життя земним ставало раєм.

      І бились в траєкторії кривій
      Ті самі груші. Падав сніг на карту.
      І наші кошенята у траві
      Вистрибували з радісним азартом.

      Смугасті спинки. Темно-синій став.
      Стікав сік сонця на липневі квіти.
      І кожне ти по черзі підкидав
      Тепер пухкими лапами без кігтів.

      Черговий том написано давно.
      Підходив сон до нашого покою.
      Під місяця напівсухе вино
      Ти муркотів котячу колискову.

      Коли ж ви засинали, в тиші мить
      Чудні думки до мене йшли нізвідки:
      Якби з тобою стали ми людьми,
      Яким би ти був гарним чоловіком…

      14 – 15 серпня 2010 року



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. * * *
      Євгенові Маланюку

      Ну, що, поете? Трішечки послухай
      Про те, як день згортається в сувій.
      Зелений берег синьої Синюхи.
      Там, біля груші, був будинок твій.

      Поете, я ще чую схлип колиски,
      Мов голос долі, знаний наперед.
      Вдивляюся в твоє обличчя зблизька,
      Як на воді в високий очерет.

      Чи хто про тебе ще згадає нині,
      Вживаючись у горду роль рядка?
      Як на твоїй маленькій батьківщині
      Приходом ночі повниться ріка!..

      29.07.2010, м. Новоархангельськ, Кіровоградська область



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. Повернення на Україну

      Вертаюся до тебе, як із вирію.
      Шалено м'язи крил міцних напружую.
      Зі спрагою кирилицю визбирую
      На надписах, розквітлих серцю ружами.

      Немов журавка – зерня, биті холодом.
      Мов першокласник в «Букварі» затаєно,
      Що водить пальцем з недитячим поглядом –
      Читаю і не вірю, що читаю їх!

      Вертаюся до тебе, мов забігана
      Вовчиця, що от-от досягне схованки.
      Вриваюсь гостро поглядом, як іклами,
      У трав і квітів світ, воскреслий подумки.

      Тримай міцніше віжки, дивний віснику!
      Неси мене, мов лист, поштовим голубом.
      Ніч ворона всіма своїми кінськими
      Пришвидшить зустріч не вогнем, а полум'ям.

      Рубай мене словами, мов сокирою.
      Ще трішки… Захлинаюсь кілометрами.
      Вертаюся до тебе, як із вирію.
      Із крилами, в обійми розпростертими!..

      26.07.2010



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * *
      Забилось неба серце в глибині.
      Візьми життя – мені його замало.
      Між нами містом випещена ніч
      Навіки стала.

      Забилось небо хмарами долонь
      У жовті сни моїх даремних марень.
      Я кулею летітиму до скронь.
      І все ж безкарно.

      Забилось небо зоряне, крихке
      Об чорну ніч у вирі самозречень.
      І плине кров зі стелі на паркет
      У порожнечу.

      Зірки летять, мов іскри навісні.
      Твої слова напам’ять вже не вчу я.
      Забилось неба серце у мені.
      Ніхто не чує.

      20.03.2010



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. * * *
      Ну от і все. Мої серпневі сни
      Забули стежку до твоєї брами.
      І я віддам любов свою задарма
      Найпершому, бо й ранок затісний.

      Я з нього виростала крадькома,
      Немовбито з улюбленого светра.
      Ти ж з номеру мобільного, що стертий,
      Почуєш ніч гудками кількома.

      Колись і я топилася в словах,
      Та виринала в полі кров’ю маків.
      І шепотіла, все забувши: «Мавко!» –
      До себе чи до часу, – «Не спливай!»

      Коли вросту в нічний стернистий сум,
      А з пальців крапотітиме зелене,
      «Вона понад усе любила клени» –
      Скажи про мене тій, що п’є росу…

      2009



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. * * *
      Я темної ночі зриваюся з чорної скелі,
      Мов сон фантастичний порушено пострілом ранку.
      Холонуть міста, наче в Квітки, сумні й невеселі.
      Я вже не дивуюсь фіналу гіркущої правди.

      Немає рятунку від тебе й тим паче себе.
      Вже дихає прірва нечуваним мороком досі.
      Вичавлює сонце знекровлених променів стебла,
      Скорочує зустрічей довгих невипиті дози.

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *
      Недавні друзі – в вирій журавлями,
      По різні боки міста барикад.
      А на землі від снігу темні плями
      Промінням сонце п’є, мов лимонад.

      Чужих облич із кожним роком більше,
      І з кожним кроком більше бракне слів.
      Ти слабкістю своєю найсильніша,
      Поглянь, як опір сонцю чинить лід!

      Квітень, 2010



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *
      У краї моєму ростуть прямо з неба
      Високі дерева верхівками вниз.
      У краї моєму самотньо без тебе.
      Тому так тривожно зітхають вони.

      До мене простягне засніжену руку
      Тонка яблунева самотність німа.
      Ти прийдеш, я знаю, по теплому бруку,
      Тим шляхом, якого за снігом нема.

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *
      Мої джинси пропахли багаттям.
      Я ще чую останні акорди.
      Твої пальці приборкують струни,
      Наче тигрів у шість голосів.
      Я вливаюсь у кожен твій атом.
      Цей вогонь береже від негоди
      Моє серце, перейняте струмом,
      Як дощем – ледь зійшовший посів.

      Я крізь броди болотного бруду
      Бескінечно брестиму до тебе,
      Коли ніч загратовано стисне
      Всю мою монохромну печаль.
      Щоб заснути у тебе на грудях,
      Захлинутися кольором неба.
      Коли раптом не вистачить кисню,
      Пити світ з-за твого лиш плеча.

      Я вросла в твою душу мінливу,
      В кожну думку твою заповітну.
      Я повірила в те, як нестерпно
      Без вогню чути пристрасті дим.
      Не згасити його першій зливі,
      Що весною потужно розквітне.
      …Ми лишаєм на попелі теплім
      Поцілунків солоні сліди.

      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      Як же знову замало дощу.
      Як тебе знову не вистачає.
      Над криницею чорного чаю
      За тобою в думках полечу.

      Ти загорнеш мене в листопад
      Сонних віршів у прожилках сосен,
      Де слова будуть пахнути сонцем,
      Де летітимуть зграї назад.

      А поки що холонуть вуста,
      І тебе я собі пробачаю.
      Розбивається чашка із чаєм,
      Над рядками нічного листа …



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. * * *
      Чи стала я з роками щасливіша?
      Чи той це шлях, яким тепер іду?
      Вже й яблуньку, якій писала вірші,
      Зрубали біля кореня в саду.

      Вдивляюся в тенета кіл на зрубі,
      Знайомих ліній згустки впізнаю,
      Що на долоні витесані грубо, –
      Мов долю там накреслено мою.

      Близьких дерев зосталося так мало.
      Змиває дощ бабусині сліди.
      Я цілу ніч садком цим проблукала
      В полоні смутку, смутку й самоти.

      Зрубай мене в цю пору вечорову
      При кореню. Я з-під землі стою.
      Хай, може, хтось в моїй застиглій крові
      Колись побачить істину свою.

      Квітень, 2010



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    20. * * *
      Прощай, наш ніжний символ, псевдогруша,
      Заквітчана трояндами й травою,
      Задивлена в палке безхмарне небо,
      Де мешканці твої – дзвінкі сороки –
      Приймали частих гостів негостинно.
      Чи хто тепер відвідає тебе?

      Прощай, хистка фортеця двох коханців,
      Які палили вогнища, що згасли,
      Й були найщасливіші на планеті…
      Невже цього замало? Як же снила
      ВОНА найпершим квітом псевдогруші.
      Один лиш вітер попіл рознесе.

      Господарі на кілька світлих митей…
      До нас востаннє мандрівний собака
      Прибіг на запах їжі, та боявся
      Ступити за безпечну зовсім відстань.
      Як ВІН покликав змученого звіра…
      О як все спонукало до думок…

      Прощай, о псевдогруша, вічний символ
      Любові, що не зникне з видноколу,
      Розбившись об буденність. Ні. Ніколи.
      Прощай. Ні. До побачення, маслино!
      ВОНИ колись повернуться до тебе
      За почуттям, за словом, за теплом…

      2009



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. * * *
      Розіп’ято гітару на стіні.
      В голівку грифа міцно вбито цвяха.
      Завмерли струни, мовби крижані,
      Знекровлені артерії відваги.

      Мов мишеня, ловлю на деку пил.
      Ятряться рани, знов поллється кров з них.
      Та пальці дотикаються, й кипить
      Воскреслий звук на хвилях сплаву бронзи.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * *
      Наче заєць, пробіг сірий кіт зі смугастою спиною.
      Сум слідкує за мною з такою великою довбнею.
      Вже внезлічне скажу ці пекельні слова: «Відпусти мене!»
      В суєту самоти, між людей з нелюдською подобою.

      Кошенятко мале з перебитою надвоє ніжкою,
      Я б забрала тебе, та немає у мене ще прихистку.
      Наближається ніч велетенською чорною кішкою,
      Накриває тебе й довго-довго не спить над колискою…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. * * *
      Пахне степом асфальт
      цього дивного дикого міста.
      Пахнуть степом калюжі,
      сліпучі, як вістря меча.
      Недолугі слова
      у погоні за зляканим змістом
      Мерехтять китайками
      на мужніх козацьких плечах.
      Навкруги – дикий світ.
      Навкруги – незбагненне роздолля.
      Хан втікає, мов миша,
      у купці своїх посіпак.
      Запорожцям в цю мить
      усміхається латана доля,
      Над якою ридав
      і молився поет і кріпак.
      Кобзарі загримлять
      Перунами у хмар тугі струни,
      Заголосить земля
      булавою з колючками міст.
      В невпокорену душу
      мотив цей засіється струмом,
      Недолугі слова
      порідняться у форму і зміст.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. * * *
      Поети горді, безнадійно горді.
      Мене до поцілунків не привчай.
      З тобою ми йдемо в одній когорті,
      Так що плече торкається плеча.
      Ми – дикуни, складні й багатогранні.
      Нас мало хто оцінить і збагне.
      Рубці поразок щедро вкрили рани.
      Забудь, як не забув іще мене.
      Поети горді, безнадійно горді.
      Падіння, так падіння. Злет, так злет.
      Вже не благально, твердо крикну: «Годі!»,
      А ти все шлях скеровуєш вперед.
      Серця сплелись в нечуванім акорді,
      Бринить безсмертям викуваний твір.
      Поети горді, безнадійно горді.
      Не говори й словам оцим не вір.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. * * *
      Залиште все, залиште все, як є.
      Я й так люблю теперішній мій статус.
      Я й так люблю все те, чому не статись.
      Зоріє лиш ім’я мені твоє.

      Мені одне: я знаю, що ти є.
      І хай нас потім грішниками спалять.
      Твій голос серце вивчило напам’ять
      І кожен звук натхненно й спрагло п’є.

      Залиште все, залиште все, як є.
      Хай сонце сіє квітом зелень стебел,
      Хай висне місяць стомлений на небі,
      Котрий себе в воді не впізнає.

      Залиште все, залиште все, як є…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. * * *
      Наші долі записані
      зовсім на різних пергаментах,
      Що надійно лежать
      на полиці під пилом думок.
      А душа ще мовчить,
      наче й досі не вивчила грамоти,
      І не прагне словес.
      І годинник нещадно замовк.
      Неприборкані вії
      розверзнуте небо проколюють.
      Розмальовано ніч
      не для нас, не для нас, не для нас…
      І недбалі слова,
      непрочитані сталою долею,
      Не сприймає душа
      і знайомі значки проклина.
      Я так хочу лишитись
      у цій замаскованій схованці,
      Хоч втікатиму вічність
      у всі поцейбічні світи,
      Вириваючи душу
      з долонь твоїх болісно й похапцем,
      Як невдячний нащадок
      зрікається рідних святинь.
      А зіниці ножами
      пожовклий пергамент розпорюють.
      Він жадає вогню.
      Зародився в душі Герострат.
      Перекреслюю світ
      сірником. Почуттів бутафорія
      Навпіл душу розітне,
      нове збудувавши із втрат.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Вірш тигрового кольору
      Мороз повісив на вікні
      Тигрову шкірку.
      Вже вкотре ця смугаста ніч
      Втрачає зірку.

      Жаринки-сльози крижані -
      На щоки шибки.
      Щось обривається в мені
      Струною скрипки.

      Ще мить солону в напівснах
      Проб"є гортанно.
      І тигр із жовтого вікна
      В імлі розтане.


      21 січня 2010 року



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    28. * * *
      Збиваєшся на кожній ноті "фа",
      Холоне кров у вирізьблених венах.
      І гасне день між аркушів зелених,
      І гасить біль непрохана строфа.

      Немає місця. Ночі лиш стіна
      Сховає все, відкинуте нещадно.
      Хотіли збожеволіти від щастя,
      Та щастя збожеволіло до нас...



      2009



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    29. * * *
      Я з літер крижаних твоє складаю ймення.
      В калюжі від зими лишилась тільки ніч.
      Ти не дивися вслід, не повертай до мене,
      Не зігрівай долонь. Хай будуть крижані.

      Якби я лиш змогла... Та вже в провулках сонних
      Із вицвілих калюж ніч змахує крилом.
      Останні я кладу крижинки на долоні,
      З яких твоє ім"я стікає джерелом...



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. У ЧЕКАННІ ЗЕЛЕНОГО СВІТЛА
      Заворожено очі
      вдивляються в цятку червону.
      Жовта ніч, мов чаклунка,
      завмерла в квадратах квартир.
      Крок від тебе вперед,
      вибухає зеленого вогник.
      І розділить одне
      сірий злодій у смужку-пунктир.
      Кілометри дощу,
      кілометри гнучкого чекання.
      Не пришвидшуй його,
      хоч на мить в неймовірне повір.
      А червоний не гас,
      мов надія, тривожна й остання,
      Й зафарбовував душу
      в ніким не написаний вірш.
      Сірий ворог не спав,
      з-під коліс підкрадавсь, мов гадюка.
      Та, ламаючи всі
      перешкоди і правила гри,
      Я іду на червоне,
      зберігши тепло поцілунку.
      Поки світ у вікні
      під червоним промінням горить…

      2008



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. * * *
      Я вірності вірити хочу твоїй. Та не віриться.
      Знаходити правду в очах і словах, а не в ігриках.
      Над шляхом моїм вороння пролетіло й розтануло.
      Не зникни зненацька й до завтра не перелистай мене.

      Так дихає вітер у вікана самотнього поїзда.
      Нікого - на світі, крім двох персонажів із повісті,
      Яку не допише рука молодого письменника.
      Не буде розв"язки. Рядок обірвавсь на прийменнику...

      31.12.2009 р.



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. * * *
      Сховалося сонце за пазуху обрію –
      Камінь.
      А ніч, згасла свічка, підкрадеться коброю.
      Карма.
      Старе чорне дерево – скіфською бабою
      В сажі.
      Ти тінь мою топчеш даремно незграбно так.
      Стань же.
      Холонуть останні розсипані іскорки
      Вогнищ.
      І песик над ними – душа моя спізнена –
      Стогне.

      * * *


      Оголеним нервом душі доторкаюсь до древа
      І серця корінням вростаю у надра земні.
      Крізь нетрі дощів, тих, що б’ють об асфальт кришталево
      Своїм чорним лихом, коли наближається ніч.
      Я чую тоді сповідь неба, загублену в часі,
      Записану вітром на місяця лазерний диск.
      І листя думок, з-під землі проростаючи вчасно,
      За мить опадає і плине, і плине кудись…





      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Без назви
      * * *

      Кошенятко з душею пантери заплющить очі:
      «Я не можу без тебе, не можу без тебе, вовче!»
      Забери мене геть, забери мене геть з собою,
      Розривається серце нестерпно вночі від болю.
      А не можеш, візьми, розірви моє тіло навпіл,
      Я так хочу відчути себе в твоїх сильних лапах.
      Тільки ночі в одну не з’єднаються вже ніколи.
      Рвуться наші ліси в різні боки залізних колій.

      2008



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38