•  Із циклу «ВОВЧІ ДУМИ»

БАЛАДА ПРО ВТЕЧУ

•  * * *

Біле тіло твоє пружно падає в ніч,
Наче струмінь вершків, що впадає до чашки.

•  * * *

Під подушкою ще залишаються сни.
Ще не встигли втекти, прилягли відпочити.

•  * * *

На розрізані струнами пальці посипалось сонце,
Щоб знеболити світ, нагадавши на мить про життя.

•  * * *

Як засвітиться зірка найперша над Кіровоградом,
І нахилиться місяць над аркушем хмари шорстким,

•  * * *

Ти, мов кішка, примружуєш очі,
І, здається, ось-ось замуркочеш.

•  ***

Це місто, стоптане тобою
До болю в м’язах і кістках.

•  * * *

Дерева рвали на собі волосся.
Сичали пересохлі їх вуста.

•  * * *

Промчалася «швидка» мурашками по тілу.
Ще над одним життям нависла небезпека.

•  ***

Я твоя половинка друга.
Ніхто ж бо інший!

•  ***

Поетеса пече пиріжки.
А життя – мов шекспірівська п’єса, –

•  КОЛЕКЦІЯ КЛЮЧІВ

Колекція ключів від тисячі кімнат,
В яких ти вчора був, а завтра вже не будеш.

•  В ЧОВНІ ХАРОНА

Ще ніч підкрадалась байдуже.
Бродило вино в гранях грон.

•  SALUT*

Цей хлопець із очима Джо Дассена
Комусь - вже батько й ніжний чоловік.

•  * * *

Стихає кроків кулеметна черга.
Відходиш в тінь, як ватажок гебреїв.

•  * * *

Я тебе відігрію від холоду, болю мій, болю!
Я тебе заховаю за пазуху каменем. В очі

•  * * *

Заблукало життя між жовтавих кульбаб,
Обірвалася хмара, повисла на груші.

•  * * *

Грозить гілок прачорна свастика.
Паркану лінії скісні.

•  Мій вирок

Так хочеться слова. Так хочеться слова. До сліз.
Остання секунда. За нею лишається хаос.

•  * * *

Мій польський скрипалю!
Розпачливо плавиться скрипка.

•  ПРО НАБОЛІЛЕ

Ти так рідко даруєш квіти,
що й забула, коли востаннє.

•  ЧОЛОВІК ІЗ МИНУЛОГО

Чоловік із минулого.
Ні, не мого. Просто так.

•  МОЄ ПОКОЛІННЯ?

Старіє Вакарчук. Він майже наш ровесник.
Ошукана душа співає злим контральто.

•  * * *

Тебе немає поряд. Тільки ніч
Надходить, ніби кров'ю проступає

•  * * *

Так б'ється скло, довічний лейтмотив.
Ступає ніч, затверджена печаткою.

•  ЛИСТОПАД

Цей місяць мій. Від перших чисел і
До того, що трактується як тридцять.

•  * * *

Спливає поволі ранкового сонця вітряк.
Забилося серце, немов зі старої дзвіниці.

•  * * *

Маргарита виходить за нелюба заміж.
Не вдягай замалої комічної маски.

•  ТАК ДАВНО...

Заспівали завісами двері. Долоні сплелись.
Так давно не дощило, хоч бийся чолом об одвірки.

•  * * *

Мені б вікно дивитися на світ,
На місяць із тавром старого храму.

•  * * *

В осінніх архівах опалого листя
Нечитані стоси пожовклих ідей.

•  Р.

Ми зустріли світанок. Зустрілися ще раз - і зникли
З поля зору дощів на щоках у прадавнього Львова.

•  Przyszłe pożegnanie

Twoje palcy, muzyczne i mocne,
Zapomniałam, lecz jutro już wspomnę.

•  Не в білому

Ти не питай, чому я в чорному
Прийшла сьогодні. Небо хмариться.

•  * * *

Він пішов назавжди. Він ніколи до тебе не верне.
Тільки витканий дощ – наче грубий шматок полотна,

•  Nie o miłości

Już jesień, Panie. Czy my się spotkamy?
Już jesień, Panie! Dalej długa zima.

•  Кілька строф тиші

Ліворуч голуби визбирують зернята.
По праву руку - кіт із лисячим хвостом.

•  …Замість останнього листа. В останній день і дощ останній вересня…

Я любила тебе кожну хвильку життя свого. Навіть
Ще до того, коли ми зустрілись. У кожен мій вірш

•  Жінка і дощ

До вікна мого вчора заглянула
жінка самотня.

•  * * *

Безмовності моїх осінніх днів
Нагадують зелені ниви літа,

•  Танець

Дурне дівчисько, мрії заповітні
Долоньками плекаєш обома.

•  * * *

Гортаю сни, немов чужий альбом,
Де незнайомі спогади й обличчя,

•  * * *

Заломлені промені рук вже осінніх дерев
Так віддано й дружно сплелись над порожнім будинком.

•  * * *

В кімнаті цій давно вже не живуть.
Тепер вона - притулок для любові,

•  Спогади з минулого життя

В минулому житті ти був котом,
Я ж – кицькою твою вивчала душу.

•  * * *

Євгенові Маланюку

•  Повернення на Україну

Вертаюся до тебе, як із вирію.
Шалено м'язи крил міцних напружую.

•  * * *

Забилось неба серце в глибині.
Візьми життя – мені його замало.

•  * * *

Ну от і все. Мої серпневі сни
Забули стежку до твоєї брами.

•  * * *

Я темної ночі зриваюся з чорної скелі,
Мов сон фантастичний порушено пострілом ранку.

•  * * *

Недавні друзі – в вирій журавлями,
По різні боки міста барикад.

•  * * *

У краї моєму ростуть прямо з неба
Високі дерева верхівками вниз.

•  * * *

Мої джинси пропахли багаттям.
Я ще чую останні акорди.

•  * * *

Як же знову замало дощу.
Як тебе знову не вистачає.

•  * * *

Чи стала я з роками щасливіша?
Чи той це шлях, яким тепер іду?

•  * * *

Прощай, наш ніжний символ, псевдогруша,
Заквітчана трояндами й травою,

•  * * *

Розіп’ято гітару на стіні.
В голівку грифа міцно вбито цвяха.

•  * * *

Наче заєць, пробіг сірий кіт зі смугастою спиною.
Сум слідкує за мною з такою великою довбнею.

•  * * *

Пахне степом асфальт
цього дивного дикого міста.

•  * * *

Поети горді, безнадійно горді.
Мене до поцілунків не привчай.

•  * * *

Залиште все, залиште все, як є.
Я й так люблю теперішній мій статус.

•  * * *

Наші долі записані
зовсім на різних пергаментах,

•  Вірш тигрового кольору

Мороз повісив на вікні
Тигрову шкірку.

•  * * *

Збиваєшся на кожній ноті "фа",
Холоне кров у вирізьблених венах.

•  * * *

Я з літер крижаних твоє складаю ймення.
В калюжі від зими лишилась тільки ніч.

•  У ЧЕКАННІ ЗЕЛЕНОГО СВІТЛА

Заворожено очі
вдивляються в цятку червону.

•  * * *

Я вірності вірити хочу твоїй. Та не віриться.
Знаходити правду в очах і словах, а не в ігриках.

•  * * *

Сховалося сонце за пазуху обрію –
Камінь.

•  Без назви

* * *