ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.18
04:38
Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст
2025.10.17
23:05
Вже ні чарів, ні спокуси,
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
2025.10.17
21:50
Із тиші комори,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
2025.10.17
21:49
Так буває, вір не вір,
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
2025.10.17
16:29
Щоб не пускати дим у очі
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
2025.10.17
15:14
Коли тобі сняться рожеві сни,
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
2025.10.17
13:56
І велелюдно,
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
2025.10.17
12:29
На порозі волоцюга
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
2025.10.17
11:13
А косо-око-лапих не приймає
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
2025.10.17
10:44
Вийшов друком альманах сучасної жіночої поезії "Розсипані зорі", 50 поетес.
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Любов і поезія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов і поезія
От не люблять у нас чоловіки жінок і все. І не сказав би, що геть дурні, але трохи недоумкуваті – це факт. Як можна кричати на істоту, яка тобі народила дітей? Де у світі окрім людської спільноти прийнято гнути матюччя в сторону прекрасної статі?
Поспостерігайте які любовні рулади шкваркочуть чубаті одуди своїм половинкам, як витанцьовують біля своїх самичок. І це щороку! До самої смерті! А подивіться як дбають про своїх курочок півники: черв’ячка побачать – кличуть товарок до здобичі, у разі небезпеки кидаються навіть на бабу з дідом, які щодня їм дають їсти. Гавкун ніколи не вкусить суку, привітно вихляє хвостиком, коли її бачить. А у нас?
Побралися, з’їздили на море черево попекти - і починають гризти одне одного, як собака кістку. І ці вияснення стосунків часто слухають сусіди, скрушно хитаючи головами. В хід ідуть ополоники, коси, молотки, сокири. В приступі гніву можуть задушити, застрелити або навіть з'їсти. Почуття б'ють через край, і все це в ім'я чистої та непорочної любові. Наче.
От скаже жінка «люби мене, бо я красіва» - і всьо, крапка. Ніяких різночитань, ніяких інших варіантів бути не може. Бачили очі, що брали? Так тепер їжте аж до самого гробу і не видригуйтеся. А то починають хлипати: не склалося, розлюбив, зрадили мене і вся така інша ахінея.
Жінці потрібно віддаватися до останку. А так – то горілка засмоктує у вир алкогольних пригод, то страсті-мордасті на кшталт мисливства, рибальства, комп’ютерних та рольових ігор. Або починає чоловік писати вірші та забуває про жінку взагалі. Оце, я вам скажу,- найстрашніша халепа, яка може очікувати в подружньому житті. Вразила ця хвороба і мою куму. В саме серце.
Чоловік у неї був знатний господар – орав землю, розводив бджіл, тримав садок. Аж тут до його рук потрапив вінок сонетів поета Ярослава Чорногуза «Світло кохання». Творіння там гарні, аж бризкають почуттями. Ось вам приклад, шановні:
«Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.»
Начитався чоловік отаких могутніх красивостей, наснажився вічним і… пропав для сім’ї. Закинув косу, забув про м'які жінчині циці – шкребе пером аж гай шумить. Сидить згорблений біля столу, ні на що не реагує. Солодятко вже й ззаду без нічної сорочки стало, притулилося тілесами до чоловіка, муркоче, зваблює. А той сидить як пень, тільки вряди-годи за вухом чухає, обдумуючи чи варто вжити неомодерний фразеологічний зворот, щоб у читачів кебета догори дригом стала.
І видно, що страждає чоловік, мучиться, інколи навіть слізки скрапують на бороду. Жінка не втерпіла, всілася на руки, обняла за шию, шукає кармінові вуста свого легеня буйногривого аби поцілуватися. А той голову просунув їй під пахвою – і продовжує писати вічне. Ні на що не реагує. Заклятий.
Думала його якось відволікти, налила марочного бренді десятилітньої витримки та поставила кухля перед носом на письмовому столі. А чоловік не звертає уваги навіть на святу воду, пише, розмовляє сам із собою, жестикулює, наче веде з кимось бесіду. Здогадалася Мотря, що це навроки наслані. Руки в ноги і до нас прибігла.
– Біда у мене, сусідко,- плаче жінка. – Не звертає на мене уваги Микола ніякої. Писунка у нього. Якогось Чорногуза почитав і сказився геть.
- А як у вас та книжка з’явилася у хаті, згадаєш? – запитала моя мудра дружина.
Задумалася Мотря, лоба наморщила, то одну брову підніме, то іншою грає, навіть пальцями по губах водить - так старається згадати.
- Знаю! – вигукнула сусідка. – Твій чоловік її і дав! Ще й якусь "Ніч еротичної поезії" на додачу.
Крутнула мені вухо дружина і каже:
- Ану, неси сюди Чорногузові творіння. І оту "Ніч еротичної поезії" прихопи. Відаю, що в тебе по два примірники тих бісівських писань. Ти одну книжку ніколи не купуєш.
Похнюпивши голову я пошкандибав до етажерки з поетичними скарбами. Вона у мене стоїть у дальному кутку курнятника, за старими ночвами під побитим міллю бабусиним рядном, яка померла років сорок тому. Ховаю я від жінки красне письмо, бо страх як лютує, коли мене бачить не з лопатою в руках, а згорбленим над пустопорожнім читанням. Вкусила навіть якось, коли наважився їй трохи почитати свого. Ось таке, наприклад:
«Коли приходжу втомлений до краю
В домівку, в тихий затишок сім’ї,
Мене дружина радо зустрічає
І болі вичаровує мої.»
- Ти нащо людям розказуєш інтимні подробиці нашого життя? – гарикнула тоді жінка і ляснула ляпачкою по носі. – Як у тебе вистачає нахабства показувати людям отаке сороміцтво? – і знову гепнула мене мухобійкою, але вже по лівому вусі.
І правильно зробила! Бо чоловікові належить свою дружину з ранку до ночі тільки на руках носити, виконувати усі забаганки, а уночі тішити так, щоб Амур із Венерою плескали у долоні і вигукували «Браво, маестро!».
Здмухнув я пилюгу з лірики, витер засохлі курячі цятки з обкладинок і поніс їх на страту в пазуриська розлючених гарпій.
Поклав на стола спочатку корону сонетів відомого майстра. Згорбилися жінки над фоліантом, читати почали, губами ворушать. А я відійшов на безпечну відстань у темний куток, взяв у руки рогача і укляк, готуючись відбиватися від знавіснілих фурій.
Бачу, у жінок обличчя розпогодилися, очиці заблистіли грайливими вогнями, згодом вони обнялися і кінцівку першого магістрала почали читати уголос, дуетом!
«Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!»
Кіт Жоржик по цих словах нявкнув і втік із хати, а я напружився, бо такою чаклунською силою повіяло від цих слів, що аж фіранки на вікнах задрижали.
Підняла дружина на мене свій затуманений погляд і каже:
- Ось так повинен муж думати про свою жінку. Якщо і про мене щось подібне напишеш – ніколи на тебе голос не підніму.
А Мотря сидить і плаче. А як виплакалася, то каже:
- Гарно пише чоловік. Може, і мій щось подібне шкребе? То що ж мені робити?
-Терпи,- одказала жінка. – Людей на світі багато, а поетів – одиниці. Це як птахи-Фенікси, як цвіт папороті – річ рідкісна і для душевного спокою необхідна. І хоч я знатна відьма, але проти такого чаклунства безсила. Чорні навроки знімаю запросто, а чисту і незаплямовану енергію ніщо знищити не здатне. Для того аби твій чоловік не виснажився передчасно – ось тобі настоянка. До смерті буде писати тільки про любов і природу. А це саме те, що потрібно людям у їхньому житті. Решта дурниці, вір мені.
Дружина вклала сусідці до рук карафку з чар-зіллям і хутко випхала за двері.
А на ранок прийшла Мотря до нас у гості нерозчесана, босоніж з палаючими від щастя очицями. Дала нам гуску і сказала:
Закінчив муж поему, мені присвятив. Читав три години. Я його потім борщем нагодувала, твого-чар зілля туди нахлюпавши. Ось, на хвилинку вирвалася з обіймів чоловіка аби подякувати. Все, біжу, чуєте – гукає до себе.
І подріботіла знову до себе в господу.
- А ти, чоловіче, що писав сьогодні уночі, га? – підняла брову на мене жінка і вхопила до рук ляпачку. – Знаю, що писав, мені кіт Жоржик уранці все розповів.
Вийняв я з-за пазухи пошарпаного блокнотика, сів на ослінчику аби ноги не дрижали, набрав повітря у груди і…
«Вірш осонцив сторінку,
Співає кохання струна.
Ти з'явилась із неба
Усміхненим ангелом, люба.
Я люблю тебе, жінко!
У цім таємниці нема.
Дай тебе пригорну,
Поцілую кармінові губи .
Впала враннішня зірка,
На лузі дзвенять голоси,
І шепоче травиця
Мелодію спокою тихо.
Я люблю тебе, жінко!
Як чисту небесную синь -
Ти для мене єдина
У світі коштовність і втіха.
Простелюся барвінком,
Пташиною тьохну між віт,-
Скільки років пройшло,
А на серці - розвеснений квітень.
Я люблю тебе, жінко!
Для мене ти сонячний світ,
Життєдайна ріка,
Без якої мені вже не жити.»
Як опинився в ліжку - не пам’ятаю. Кіт Жоржик, який лежить під боком і люто вилизує хвоста муркнув, що дружина мене сама на руках несла, аж бігом.
А до "Ночі еротичної поезії" дівчата так і не дійшли, одного Чорногуза вистачило аби їх звести з розуму. Відсьогодні мені дозволено лопату до рук брати тільки коли бажання буде. А так – тільки вірші та любов. Отакі пироги, панове.
Надворі треті півні заспівали, а я ще не спав. Ідіть, читайте поезію, а мені треба хоч трохи подрімати. Все, годі теревенити, заплющую очі, бо жінка ворушиться, не приведи Господи ще розколошкаю ненароком.
21.03.2019р.
Поспостерігайте які любовні рулади шкваркочуть чубаті одуди своїм половинкам, як витанцьовують біля своїх самичок. І це щороку! До самої смерті! А подивіться як дбають про своїх курочок півники: черв’ячка побачать – кличуть товарок до здобичі, у разі небезпеки кидаються навіть на бабу з дідом, які щодня їм дають їсти. Гавкун ніколи не вкусить суку, привітно вихляє хвостиком, коли її бачить. А у нас?
Побралися, з’їздили на море черево попекти - і починають гризти одне одного, як собака кістку. І ці вияснення стосунків часто слухають сусіди, скрушно хитаючи головами. В хід ідуть ополоники, коси, молотки, сокири. В приступі гніву можуть задушити, застрелити або навіть з'їсти. Почуття б'ють через край, і все це в ім'я чистої та непорочної любові. Наче.
От скаже жінка «люби мене, бо я красіва» - і всьо, крапка. Ніяких різночитань, ніяких інших варіантів бути не може. Бачили очі, що брали? Так тепер їжте аж до самого гробу і не видригуйтеся. А то починають хлипати: не склалося, розлюбив, зрадили мене і вся така інша ахінея.
Жінці потрібно віддаватися до останку. А так – то горілка засмоктує у вир алкогольних пригод, то страсті-мордасті на кшталт мисливства, рибальства, комп’ютерних та рольових ігор. Або починає чоловік писати вірші та забуває про жінку взагалі. Оце, я вам скажу,- найстрашніша халепа, яка може очікувати в подружньому житті. Вразила ця хвороба і мою куму. В саме серце.
Чоловік у неї був знатний господар – орав землю, розводив бджіл, тримав садок. Аж тут до його рук потрапив вінок сонетів поета Ярослава Чорногуза «Світло кохання». Творіння там гарні, аж бризкають почуттями. Ось вам приклад, шановні:
«Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.»
Начитався чоловік отаких могутніх красивостей, наснажився вічним і… пропав для сім’ї. Закинув косу, забув про м'які жінчині циці – шкребе пером аж гай шумить. Сидить згорблений біля столу, ні на що не реагує. Солодятко вже й ззаду без нічної сорочки стало, притулилося тілесами до чоловіка, муркоче, зваблює. А той сидить як пень, тільки вряди-годи за вухом чухає, обдумуючи чи варто вжити неомодерний фразеологічний зворот, щоб у читачів кебета догори дригом стала.
І видно, що страждає чоловік, мучиться, інколи навіть слізки скрапують на бороду. Жінка не втерпіла, всілася на руки, обняла за шию, шукає кармінові вуста свого легеня буйногривого аби поцілуватися. А той голову просунув їй під пахвою – і продовжує писати вічне. Ні на що не реагує. Заклятий.
Думала його якось відволікти, налила марочного бренді десятилітньої витримки та поставила кухля перед носом на письмовому столі. А чоловік не звертає уваги навіть на святу воду, пише, розмовляє сам із собою, жестикулює, наче веде з кимось бесіду. Здогадалася Мотря, що це навроки наслані. Руки в ноги і до нас прибігла.
– Біда у мене, сусідко,- плаче жінка. – Не звертає на мене уваги Микола ніякої. Писунка у нього. Якогось Чорногуза почитав і сказився геть.
- А як у вас та книжка з’явилася у хаті, згадаєш? – запитала моя мудра дружина.
Задумалася Мотря, лоба наморщила, то одну брову підніме, то іншою грає, навіть пальцями по губах водить - так старається згадати.
- Знаю! – вигукнула сусідка. – Твій чоловік її і дав! Ще й якусь "Ніч еротичної поезії" на додачу.
Крутнула мені вухо дружина і каже:
- Ану, неси сюди Чорногузові творіння. І оту "Ніч еротичної поезії" прихопи. Відаю, що в тебе по два примірники тих бісівських писань. Ти одну книжку ніколи не купуєш.
Похнюпивши голову я пошкандибав до етажерки з поетичними скарбами. Вона у мене стоїть у дальному кутку курнятника, за старими ночвами під побитим міллю бабусиним рядном, яка померла років сорок тому. Ховаю я від жінки красне письмо, бо страх як лютує, коли мене бачить не з лопатою в руках, а згорбленим над пустопорожнім читанням. Вкусила навіть якось, коли наважився їй трохи почитати свого. Ось таке, наприклад:
«Коли приходжу втомлений до краю
В домівку, в тихий затишок сім’ї,
Мене дружина радо зустрічає
І болі вичаровує мої.»
- Ти нащо людям розказуєш інтимні подробиці нашого життя? – гарикнула тоді жінка і ляснула ляпачкою по носі. – Як у тебе вистачає нахабства показувати людям отаке сороміцтво? – і знову гепнула мене мухобійкою, але вже по лівому вусі.
І правильно зробила! Бо чоловікові належить свою дружину з ранку до ночі тільки на руках носити, виконувати усі забаганки, а уночі тішити так, щоб Амур із Венерою плескали у долоні і вигукували «Браво, маестро!».
Здмухнув я пилюгу з лірики, витер засохлі курячі цятки з обкладинок і поніс їх на страту в пазуриська розлючених гарпій.
Поклав на стола спочатку корону сонетів відомого майстра. Згорбилися жінки над фоліантом, читати почали, губами ворушать. А я відійшов на безпечну відстань у темний куток, взяв у руки рогача і укляк, готуючись відбиватися від знавіснілих фурій.
Бачу, у жінок обличчя розпогодилися, очиці заблистіли грайливими вогнями, згодом вони обнялися і кінцівку першого магістрала почали читати уголос, дуетом!
«Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!»
Кіт Жоржик по цих словах нявкнув і втік із хати, а я напружився, бо такою чаклунською силою повіяло від цих слів, що аж фіранки на вікнах задрижали.
Підняла дружина на мене свій затуманений погляд і каже:
- Ось так повинен муж думати про свою жінку. Якщо і про мене щось подібне напишеш – ніколи на тебе голос не підніму.
А Мотря сидить і плаче. А як виплакалася, то каже:
- Гарно пише чоловік. Може, і мій щось подібне шкребе? То що ж мені робити?
-Терпи,- одказала жінка. – Людей на світі багато, а поетів – одиниці. Це як птахи-Фенікси, як цвіт папороті – річ рідкісна і для душевного спокою необхідна. І хоч я знатна відьма, але проти такого чаклунства безсила. Чорні навроки знімаю запросто, а чисту і незаплямовану енергію ніщо знищити не здатне. Для того аби твій чоловік не виснажився передчасно – ось тобі настоянка. До смерті буде писати тільки про любов і природу. А це саме те, що потрібно людям у їхньому житті. Решта дурниці, вір мені.
Дружина вклала сусідці до рук карафку з чар-зіллям і хутко випхала за двері.
А на ранок прийшла Мотря до нас у гості нерозчесана, босоніж з палаючими від щастя очицями. Дала нам гуску і сказала:
Закінчив муж поему, мені присвятив. Читав три години. Я його потім борщем нагодувала, твого-чар зілля туди нахлюпавши. Ось, на хвилинку вирвалася з обіймів чоловіка аби подякувати. Все, біжу, чуєте – гукає до себе.
І подріботіла знову до себе в господу.
- А ти, чоловіче, що писав сьогодні уночі, га? – підняла брову на мене жінка і вхопила до рук ляпачку. – Знаю, що писав, мені кіт Жоржик уранці все розповів.
Вийняв я з-за пазухи пошарпаного блокнотика, сів на ослінчику аби ноги не дрижали, набрав повітря у груди і…
«Вірш осонцив сторінку,
Співає кохання струна.
Ти з'явилась із неба
Усміхненим ангелом, люба.
Я люблю тебе, жінко!
У цім таємниці нема.
Дай тебе пригорну,
Поцілую кармінові губи .
Впала враннішня зірка,
На лузі дзвенять голоси,
І шепоче травиця
Мелодію спокою тихо.
Я люблю тебе, жінко!
Як чисту небесную синь -
Ти для мене єдина
У світі коштовність і втіха.
Простелюся барвінком,
Пташиною тьохну між віт,-
Скільки років пройшло,
А на серці - розвеснений квітень.
Я люблю тебе, жінко!
Для мене ти сонячний світ,
Життєдайна ріка,
Без якої мені вже не жити.»
Як опинився в ліжку - не пам’ятаю. Кіт Жоржик, який лежить під боком і люто вилизує хвоста муркнув, що дружина мене сама на руках несла, аж бігом.
А до "Ночі еротичної поезії" дівчата так і не дійшли, одного Чорногуза вистачило аби їх звести з розуму. Відсьогодні мені дозволено лопату до рук брати тільки коли бажання буде. А так – тільки вірші та любов. Отакі пироги, панове.
Надворі треті півні заспівали, а я ще не спав. Ідіть, читайте поезію, а мені треба хоч трохи подрімати. Все, годі теревенити, заплющую очі, бо жінка ворушиться, не приведи Господи ще розколошкаю ненароком.
21.03.2019р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3096 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3096 seconds