Захлинаючись часом, долаючи кола пітьми,
Ідучи навмання, на маяк, а чи світло в тунелі
Ми воліємо все ж залишатись у чомусь дітьми
І чекаємо дива, принесеного на тарелі.

І далекі світи, що постійно в уяві живуть,
В далині мерехтять і їх сяйво не гасне ніколи.
А життя лише сон, що триває завжди наяву,
І частенько стає не спіраллю, а замкненим колом.

І буває, що хочеться все розпочати з нуля,
Але досвід набутий не завжди рятує від болю,
Та надія незгасна від розпачу нас визволя,

Потрапляє у серце і душу лікує поволі.
Всі невдачі тьмяніють, якщо споглядати здаля,
Тільки пам'ять незмінно приходить – і спогади колють.

2014