Сьогодні я полишу всі епітети
...
Сховаюсь там, де небо пахне кленами.
Цупкий папір, дешевий олівець...
Я щиро зав’яжу слова катренами,
нехитро так, бо я ж і не митець.

Химерити не будуть в них метафори,
навіщо серце пхати у вуаль?
...
Що літо знов прослалось гобеленами
із ніжно-свіжих і тривожних трав.
Я теж отак вертатиму рефренами,
ламаючи граніт твоїх октав.
...
Залишусь знову недопоетесою,
якій потрібен лиш один поет.

Ірина Саковець

Сьогодні я позбудуся епітетів -
Кому потрібен зайвий антураж?
Удалину майнуло красне літечко,
За журавлями осінь скрикне враз.

Я у траві, між хвилями зеленими,
Дивлюсь на сонце й хмарну каламуть,
Там, де праліс шумить у небі кленами,
Що рвуться вгору – листя їх, мабуть,

Хотіло б швидше від дощу сховатися,
Що і по кроні й стовбуру січе…
А за вікном художник у краватці
Картуз насунув ледь не на лице.

О, він – митець! А як мені - мисткинею,
Поеткою назватись? Хай їм грець!
А, знаєш, скоро віршувати кину я,
Порву папір, зламаю олівець.

Забуду я рефрени з гобеленами,
Вуаль, граніт і рим печальних злет
Та що є сили до небес полину і
Знайду тебе, що ім'ярек - поет.


23.09.2014

* Натхнення: Ірина Саковець "***" ("Сьогодні я полишу всі епітети") (http://maysterni.com/publication.php?id=91819)