ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Стрельна. Bagatelle*

В. Герасимову.

Гілля глодин, що захльостує литі-ковані ґрати.
Безкінечність, що вісімкою ровера принюхується до коридору.
Просторінь поглинають літаючі апарати,
і легені тут не при ділі, скільки не сіпай штору.
О, взірця тинькування – місячної парсуни
гідний, ич, – із-за тріщинок ніяковий в браваді
з громовицями флігель! за оруди рудої дюни
віднаджений од єдвабів блідої морської гладі.
Те і чіпає серце – і душу – в окаменінні
Амфітрити, тритонів, нівечених знічев’я
тіл, що самі краєвиди украй нікудишні,
що фронтон – пристановище, далебі, кінцеве.
Ось на що уповали жанни, ядвіги, лялі,
павли, тезки, євгенії, ледарі і чистоплюйки:
таким дзеркалам ось бажані, у них і попоявляли
грудей напастям, як губ під ті поцілунки.
Багато хто – ба, усі! – у світі вітрів-етерів
варті митей любові, бодай їх і духопелив,
не збавляючи обертів ні в стратосфері,
ані в штучному вакуумі торопкий пропелер.
Цілував би їх гаряче, затяжним, як стрибок в порожню за люком,
мокрим французьким способом! Ба – віддав би й кокарду
за звізду в головах – і повітряним крив цілунком,
і воскреснув, пригублюючи, наче десантник, мапу.
<1987>
-------------------------------------------------



Bagatelle*
Єлизаветі Леонській

І
Очманіння липневих бульварів, коли,
як банкноти вві сні,
вищезають кудись гонорово шумкі міліарди.
І, як решта, зорини бриньчання срібло́м жовтизні
несусвітних полів ластів'ячого ирію карти.
Вечір липне до пліч, мимохідь гризучи козинак,
умістивши красунь з їхнім чаром у профіль камеї;
від великих кохань залишається рівности знак
в поперечинах голих лавок костеніти з алеї.
І нічний аквілон м’язу млявому тче волокно,
як можливе життя, нашорошений торсає гарус;
у рванині піткань від землі відпливає фоно
в рукотворні борвії, здійнявши лакований парус.

II
Лиш міста знають правду про пам’ять, про уступи
сходів до кас
розкурочених гнізд, про звитягу стопи над краєчком.
І нічого нема безкінечніш життя після нас,
воскресіннями ловких, як післані на ніч кур’єрським.
А за спиною вам – рук, що кинули кості, яса –
чи кивком, мелькома – в бік нічим не оплачених лотів,
чи пасажем навкидь, – закидаючи вас в небеса,
із-під пальців акордом зголоситься сума цих сходів.
Ба, що ближче зоря, то бракує перил;
у квартир –
вигляд пірваних хмар, попоятих квадратністю,
тюлем,
і спіралям версти з грамофона, сягаючи зір,
ліпше кинутись притьма у ноги, підставлені стульцем.

III
Нетривкий, як думки у хмарин про блакиті свої,
час життя, беручись опиратися терміну смерти,
надихається звуком сріблених рулад солов’їв,
відцентровою голкою ширячи кін круговерти.
Так творяться світи, адже радіус кіл, біжучи
їх садами й назирці керуючись пильною віссю,
неприкаяним пальцем на слух підбирає ключі
до буття по собі, в безголоссі тамуючи пісню.
Так падкі до промінь просторіні; так пальці сліпця
негодящі спинитись, заскочені окликом "Світло!"
Так осяяна річ набуває подоби лиця.
Що чорніша платівка, тимдуж їй дограти несила.




* Абищиця, усіляччя {франц.)


---------------------------------

BAGATELLE *


Елизавете Леонской
I
Помраченье июльских бульваров, когда,
точно деньги во сне,
пропадают из глаз, возмущенно шурша, миллиарды.
И, как сдача, звезда дребезжит, серебрясь в желтизне
не от мира сего замусоленной ласточкой карты.
Вечер липнет к лопаткам, грызя на ходу козинак,
сокращает красавиц до профилей в ихних камеях;
от великой любви остается лишь равенства знак
костенеть в перекладинах голых садовых скамеек.
И ночной аквилон, рыхлой мышце ища волокно,
как возможную жизнь, теребит взбаламученный гарус,
разодрав каковой, от земли отплывает фоно
в самодельную бурю, подняв полированный парус.

II
Города знают правду о памяти, об огромности
лестниц в так наз.
разоренном гнезде, о победах прямой над отрезком.
Ничего на земле нет длиннее, чем жизнь после нас,
воскресавших со скоростью, набранной к ночи курьерским.
И всегда за спиной, как отбросив костяшки, рука
то ли машет вослед, в направленьи растраченных денег,
то ли вслух громоздит зашвырнувшую вас в облака
из-под пальцев аккордом бренчащую сумму ступенек.
Но чем ближе к звезде, тем все меньше перил;
у квартир —
вид неправильных туч, зараженных квадратностью,
тюлем,
и версте, чью спираль граммофон до конца раскрутил,
лучше броситься под ноги взапуски замершим стульям.

III
Разрастаясь как мысль облаков о себе в синеве,
время жизни, стремясь отделиться от времени смерти,
обращается к звуку, к его серебру в соловье,
центробежной иглой разгоняя масштаб круговерти.
Так творятся миры, ибо радиус, подвиги чьи
в захолустных садах созерцаемы выцветшей осью,
руку бросившим пальцем на слух подбирает ключи
к бытию вне себя, в просторечьи — к его безголосью.
Так лучи подбирают пространство; так пальцы слепца
неспособны отдернуть себя, слыша крик «Осторожней!»
Освещенная вещь обрастает чертами лица.
Чем пластинка черней, тем ее доиграть невозможней.

* Чепуха, всякая всячина {франц.)

[1987]


• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2015-03-23 14:25:26
Переглядів сторінки твору 1884
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.765 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.468 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.17 16:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2015-05-03 21:37:55 ]
Иосиф Бродский

Стрельна
В. Герасимову
Боярышник, захлестнувший металлическую ограду.
Бесконечность, велосипедной восьмеркой принюхивающаяся к коридору.
Воздух принадлежит летательному аппарату,
и легким здесь делать нечего, даже откинув штору.
О, за образчик взявший для штукатурки лунный
кратер, но каждой трещиной о грозовом разряде
напоминавший флигель! отстраняемый рыжей дюной
от кружевной комбинации бледной балтийской глади.
Тем и пленяла сердце - и душу! - окаменелость
Амфитриты, тритонов, вывихнутых неловко
тел, что у них впереди ничего не имелось,
что фронтон и была их последняя остановка.
Вот откудова брались жанны, ядвиги, ляли,
павлы, тезки, евгении, лентяи и чистоплюи;
Вот заглядевшись в чье зеркало, потом они подставляли
грудь под несчастья, как щеку под поцелуи.
Многие - собственно, все! - в этом, по крайней мере,
мире стоят любви, как это уже проверил,
не прекращая вращаться ни в стратосфере,
ни тем паче в искусственном вакууме, пропеллер.
Поцеловать бы их в правду затяжным, как прыжок с парашютом, душным
мокрым французским способом! Или - сменив кокарду
на звезду в головах - ограничить себя воздушным,
чтоб воскреснуть, к губам прижимая, точно десантник, карту.
<1987>