Жили по сусідству Зозуля і Плиска
на тихім узліссі на березі річки,
дружили давненько, бо мешкали близько,
хоч зовні не схожі – були як сестрички.

Зозуля яєчко підкинула Плисці,
а плисчине хижо розбила і з'їла.
Зростає підкидьок в родинній колисці,
міцніє, нівроку, і духом, і тілом.

Піклується ненька, годує малечу,
заледве на всіх вистачає небоги.
Лягла їй нелегка робота на плечі,
а в серці пташини – глибока тривога.

Росте зозулятко, ненатле й зухвале,
братів випихає з батьківської хати –
хапузі чужого повік буде мало.
В турботі про всіх розривається мати.

Зозуля лиха не натішиться сином
і тільки радіє сусідському горю.
І тануть надії крилаті, і гинуть
пташата, яких не почують простори...

Пильнуйте себе, щоб при слушній нагоді
вам ворог підступний не вкрався в довіру,
бо так непомітно зникають народи,
коріння втрачаючи, землю і віру.