Когось такі сповіді не на жарт стривожать. Скажуть - ми святенники. У нас одна поезія в голові чи ще якась дурня. А наспрапвді - це нещасні, позбавлені тепла і ласки люди, на яких інколи страшно дивитися такі вони настовбурчено-войовничі та зачохлені у морок власної кволості духу та тіла. А Ви - молодець! Ворушіть той монастир людських дущ, гоніть монашок на світло. Хай хоч на старість навчаться пізнати радощі цього незбагненно прекрасного життя.

Супер, маладца!))) Мені було 16 ,
а подобались двадцятирічні жінки)))

Хотіла написати, що сподобалось, та мову відібрало, мабуть, що не вільна.

Покайтеся та на колінах мені, о Віто Парфенович!!! Я накладу єпітимію, покривши Вас єпітрахілью... І Ви почнете писати щиросердноквітометафорячі вірші і навіть у кумканні жабеняток почуєте солов"їний спів... А ІНАКШЕ- НЕ ПОЧУЄТЕ!!!!!!!!!!!!!!!)))))))))))))))

Для необізнаних Єпитрахи́ль[1][2][3] (варіанти написання «єпітрахиль», «єпітрахіль»)[2], а також попи́нка (грец. επιτραχηλιον — «те, що навколо шиї») — приналежність богослужбового облачення православного священика і єпископа — довга стрічка, що огинає шию і обома кінцями спускається на груди.
Вікіпедія)))