Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.28
21:20
Безсилий я стати кращим
В розрізі твоїх амбіцій.
Хіба що зіграю в ящик
В не зовсім старому віці.
Віночком мене прикрасиш,
Про мене подумаєш гарно,
Ще слів теплих скажеш масу.
В розрізі твоїх амбіцій.
Хіба що зіграю в ящик
В не зовсім старому віці.
Віночком мене прикрасиш,
Про мене подумаєш гарно,
Ще слів теплих скажеш масу.
2026.06.28
21:11
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.06.28
20:40
Сосни в білому вбранні —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.
Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.
Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —
2026.06.28
15:32
Сновидіння — схлип свічада,
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
2026.06.28
15:23
Йшов чоловік по дорозі, уже притомився.
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку
2026.06.28
15:21
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.
Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.
Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п
2026.06.28
13:10
Лютує дикий ураган
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.
Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.
Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
2026.06.28
10:42
знову цей червень хмарний
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
2026.06.28
07:33
Не загладити провину,
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
2026.06.28
07:18
Розділ VIІІ. ЧОРНИЙ ЯР САНЛІСЬКОГО ЛІСУ
«Тому, хто тримає моє серце у своїх долонях.
Раулю, я пишу ці рядки латиною – мовою, якою мої судді виголошуватимуть нам анафему, але пишу їх кров’ю свого серця. Коли ти читатимеш це, я буду серед королівського
2026.06.27
19:25
«ЦЕ БУЛО ВЧОРА, А СЬОГОДНІ…»
Під обкладинкою цієї книжки зібрані доволі відверті і промовисті вірші. Мабуть, про них можна сказати словами одного чужого класика: «виходячи на дорогу, душа озирнулась…» Душа, розхристана на вітрах і на життєвих перехрест
2026.06.27
18:55
СІМ НОТ НА ПАГОРБІ
«ТИ ПОМІЖ МРІЙ ЗАСТРЯГ НАВІЧНО»
ПОШУКИ СПІВРОЗМОВНИКА У ВІРШАХ МИКОЛИ ДУДАРЯ
Микола Дудар – поет трішки наївний, трішки інфантильний, але передусім – дуже балакучий. Поетична картина його поезії базується на діалогах, які часто пер
2026.06.27
14:56
А що, якщо ніщо не є правдивим -
усе лиш неоспале вібрування.
І не здивуєш, аніяким дивом
мене - холоднолику, дику панну.
Хоча, направду, дякую за каву,
за зірну гущу в небному горняті,
заземлення в розмову нелукаву,
усе лиш неоспале вібрування.
І не здивуєш, аніяким дивом
мене - холоднолику, дику панну.
Хоча, направду, дякую за каву,
за зірну гущу в небному горняті,
заземлення в розмову нелукаву,
2026.06.27
13:28
Людина, якій нікуди іти,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
2026.06.27
08:41
радіо співає про кохання
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
2026.06.27
07:06
Настане завтра добрий час, -
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Вірші
/
класика*
Astralis (Friedrich von Hardenberg)
На літньому світанні, юнаком
Пульсацію життя свого почув
Уперше я – коли губилась крізь
Одвертіші захоплення любов
Я прокидавсь потрохи і вимога
Злиття основ у нероз’ємну суміш
Настирливішала із миті в мить
Блаженство – лук натягнутий буття
Я осереддя світла, джерело
Котре струмує пристрастю, в яке
Вертає всяка пристрасть, з багатьох
Порогів, знов зібравшися у спіл
Чи знали, дивлячись на мене –
Ви, очевидці – був я той
Сновида, що себе зустрів сперш там
На вечері відраднім? Чи зійшов
На вас ласкавий страх від збудження?
Занурений у келихи медові
Я духмянів і колисався цвіт
Серпанком золотим. Себе джереллям
Було пручання ніжне, все лилось
Крізь мене й понад, ледь мене здіймавши
Коли до приймочки пилок потрапив
Був поцілунок по застіллю тім
Я злився у зворотний свій потік –
Враз блискавка – тоді я ворухнувся
Нитки тендітні й келих похитнувши
Віддав ураз я, ствердившися сам
Земні чуття на спожиття думкам
Ще я не зрів, та мерехтіли зорі
Крізь сутності моєї непрозорість
Все звіддалік, блукаючи крізь пута
Відлунь часів колишніх і майбутніх
З любові, туги, здогадів явившись
Був ріст свідомості немов політ
Лиш тільки спалахнула в мені хіть
Той час пізнав я біль якнайгостріший
Буяє світ за пагорбом привітним
Слова пророка – крила, повні вітру
Вже не окремість щодо Гайнріха й Матільди
Котрі з’єднались в образ обопільний
Як народився та сягнув я неба
Завершились із тим шляхи земні
В спасенну перетворюючу мить
Настав для часу відтепер занепад
Що позичав, прохає поверніть
Новий розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом скутих
Анікому не явлене майбутнє
Вчорашній дім, обридлий вам
Віднині незвичайний храм
›Спільне у всім & все у Спільнім
Божий лик у камені й зіллі
Божий дух у людях & звірах
Хай всякий розум у це повірить
Час із простором у негаразді
І майбуття минулим провадить‹
Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Іде прагрá всіх природних сил
& Слухаються могутніх слів
Всесвітній предковічний дух
Обертаючись, розквіта навкруг
Всяке мусить привітне стріти
І через нього проростати й зріти
Всякого в будь-чим явний слід
І спрага, з будь-чим іншим зустрівшись
Улитися у самий глиб
Знаходить іншу посутності свіжість
І сотні дум до зринаючих діб
Є світом сон & сном є світ
Але за вірою час на діла
Із далечі, де непрозірна мла
Пензля у фантазії взяти
Нитки за її велінням сплітати
Там заштрихувати, тут розмалювати
В чаду магічному згинуть нарешті –
Туга & хіть, життя & смерть, у
Якнайінтимнішій симпатії –
Ті, хто любов найвищу ствердять
Не зціляться від ран її
З болем зірвати пов’язь прагнуть
Що зір їх внутрішній хистить
Й самотнім найвірніший стане
Щоб морок світу відпустив
& Плоть розчиниться на сльози
Труною світ цей обернеться
До неї, у гіркій знемозі
Впаде, мов попіл долу, серце
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Astralis (Friedrich von Hardenberg)
На літньому світанні, юнаком
Пульсацію життя свого почув
Уперше я – коли губилась крізь
Одвертіші захоплення любов
Я прокидавсь потрохи і вимога
Злиття основ у нероз’ємну суміш
Настирливішала із миті в мить
Блаженство – лук натягнутий буття
Я осереддя світла, джерело
Котре струмує пристрастю, в яке
Вертає всяка пристрасть, з багатьох
Порогів, знов зібравшися у спіл
Чи знали, дивлячись на мене –
Ви, очевидці – був я той
Сновида, що себе зустрів сперш там
На вечері відраднім? Чи зійшов
На вас ласкавий страх від збудження?
Занурений у келихи медові
Я духмянів і колисався цвіт
Серпанком золотим. Себе джереллям
Було пручання ніжне, все лилось
Крізь мене й понад, ледь мене здіймавши
Коли до приймочки пилок потрапив
Був поцілунок по застіллю тім
Я злився у зворотний свій потік –
Враз блискавка – тоді я ворухнувся
Нитки тендітні й келих похитнувши
Віддав ураз я, ствердившися сам
Земні чуття на спожиття думкам
Ще я не зрів, та мерехтіли зорі
Крізь сутності моєї непрозорість
Все звіддалік, блукаючи крізь пута
Відлунь часів колишніх і майбутніх
З любові, туги, здогадів явившись
Був ріст свідомості немов політ
Лиш тільки спалахнула в мені хіть
Той час пізнав я біль якнайгостріший
Буяє світ за пагорбом привітним
Слова пророка – крила, повні вітру
Вже не окремість щодо Гайнріха й Матільди
Котрі з’єднались в образ обопільний
Як народився та сягнув я неба
Завершились із тим шляхи земні
В спасенну перетворюючу мить
Настав для часу відтепер занепад
Що позичав, прохає поверніть
Новий розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом скутих
Анікому не явлене майбутнє
Вчорашній дім, обридлий вам
Віднині незвичайний храм
›Спільне у всім & все у Спільнім
Божий лик у камені й зіллі
Божий дух у людях & звірах
Хай всякий розум у це повірить
Час із простором у негаразді
І майбуття минулим провадить‹
Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Іде прагрá всіх природних сил
& Слухаються могутніх слів
Всесвітній предковічний дух
Обертаючись, розквіта навкруг
Всяке мусить привітне стріти
І через нього проростати й зріти
Всякого в будь-чим явний слід
І спрага, з будь-чим іншим зустрівшись
Улитися у самий глиб
Знаходить іншу посутності свіжість
І сотні дум до зринаючих діб
Є світом сон & сном є світ
Але за вірою час на діла
Із далечі, де непрозірна мла
Пензля у фантазії взяти
Нитки за її велінням сплітати
Там заштрихувати, тут розмалювати
В чаду магічному згинуть нарешті –
Туга & хіть, життя & смерть, у
Якнайінтимнішій симпатії –
Ті, хто любов найвищу ствердять
Не зціляться від ран її
З болем зірвати пов’язь прагнуть
Що зір їх внутрішній хистить
Й самотнім найвірніший стане
Щоб морок світу відпустив
& Плоть розчиниться на сльози
Труною світ цей обернеться
До неї, у гіркій знемозі
Впаде, мов попіл долу, серце
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
