Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.13
15:12
Що відбувається у світі?
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
2026.10.13
14:44
Він прокидався в лісі,
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
2026.10.13
10:46
Де ви, герої діорами
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
2026.10.13
10:06
У Баден-Бадені москалики* й цикади,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
2026.10.13
07:35
Знову осінь: дощ і сирість,
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
2026.10.12
22:04
у кращому разі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
2026.10.12
17:23
Наступний дубль? . .
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
2026.10.12
15:28
Жовтень ступає у шовкових шатах,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
2026.10.12
12:23
Я іду в елегійнім тумані
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Вірші
/
класика*
Astralis (Friedrich von Hardenberg)
На літньому світанні, юнаком
Пульсацію життя свого почув
Уперше я – коли губилась крізь
Одвертіші захоплення любов
Я прокидавсь потрохи і вимога
Злиття основ у нероз’ємну суміш
Настирливішала із миті в мить
Блаженство – лук натягнутий буття
Я осереддя світла, джерело
Котре струмує пристрастю, в яке
Вертає всяка пристрасть, з багатьох
Порогів, знов зібравшися у спіл
Чи знали, дивлячись на мене –
Ви, очевидці – був я той
Сновида, що себе зустрів сперш там
На вечері відраднім? Чи зійшов
На вас ласкавий страх від збудження?
Занурений у келихи медові
Я духмянів і колисався цвіт
Серпанком золотим. Себе джереллям
Було пручання ніжне, все лилось
Крізь мене й понад, ледь мене здіймавши
Коли до приймочки пилок потрапив
Був поцілунок по застіллю тім
Я злився у зворотний свій потік –
Враз блискавка – тоді я ворухнувся
Нитки тендітні й келих похитнувши
Віддав ураз я, ствердившися сам
Земні чуття на спожиття думкам
Ще я не зрів, та мерехтіли зорі
Крізь сутності моєї непрозорість
Все звіддалік, блукаючи крізь пута
Відлунь часів колишніх і майбутніх
З любові, туги, здогадів явившись
Був ріст свідомості немов політ
Лиш тільки спалахнула в мені хіть
Той час пізнав я біль якнайгостріший
Буяє світ за пагорбом привітним
Слова пророка – крила, повні вітру
Вже не окремість щодо Гайнріха й Матільди
Котрі з’єднались в образ обопільний
Як народився та сягнув я неба
Завершились із тим шляхи земні
В спасенну перетворюючу мить
Настав для часу відтепер занепад
Що позичав, прохає поверніть
Новий розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом скутих
Анікому не явлене майбутнє
Вчорашній дім, обридлий вам
Віднині незвичайний храм
›Спільне у всім & все у Спільнім
Божий лик у камені й зіллі
Божий дух у людях & звірах
Хай всякий розум у це повірить
Час із простором у негаразді
І майбуття минулим провадить‹
Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Іде прагрá всіх природних сил
& Слухаються могутніх слів
Всесвітній предковічний дух
Обертаючись, розквіта навкруг
Всяке мусить привітне стріти
І через нього проростати й зріти
Всякого в будь-чим явний слід
І спрага, з будь-чим іншим зустрівшись
Улитися у самий глиб
Знаходить іншу посутності свіжість
І сотні дум до зринаючих діб
Є світом сон & сном є світ
Але за вірою час на діла
Із далечі, де непрозірна мла
Пензля у фантазії взяти
Нитки за її велінням сплітати
Там заштрихувати, тут розмалювати
В чаду магічному згинуть нарешті –
Туга & хіть, життя & смерть, у
Якнайінтимнішій симпатії –
Ті, хто любов найвищу ствердять
Не зціляться від ран її
З болем зірвати пов’язь прагнуть
Що зір їх внутрішній хистить
Й самотнім найвірніший стане
Щоб морок світу відпустив
& Плоть розчиниться на сльози
Труною світ цей обернеться
До неї, у гіркій знемозі
Впаде, мов попіл долу, серце
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Astralis (Friedrich von Hardenberg)
На літньому світанні, юнаком
Пульсацію життя свого почув
Уперше я – коли губилась крізь
Одвертіші захоплення любов
Я прокидавсь потрохи і вимога
Злиття основ у нероз’ємну суміш
Настирливішала із миті в мить
Блаженство – лук натягнутий буття
Я осереддя світла, джерело
Котре струмує пристрастю, в яке
Вертає всяка пристрасть, з багатьох
Порогів, знов зібравшися у спіл
Чи знали, дивлячись на мене –
Ви, очевидці – був я той
Сновида, що себе зустрів сперш там
На вечері відраднім? Чи зійшов
На вас ласкавий страх від збудження?
Занурений у келихи медові
Я духмянів і колисався цвіт
Серпанком золотим. Себе джереллям
Було пручання ніжне, все лилось
Крізь мене й понад, ледь мене здіймавши
Коли до приймочки пилок потрапив
Був поцілунок по застіллю тім
Я злився у зворотний свій потік –
Враз блискавка – тоді я ворухнувся
Нитки тендітні й келих похитнувши
Віддав ураз я, ствердившися сам
Земні чуття на спожиття думкам
Ще я не зрів, та мерехтіли зорі
Крізь сутності моєї непрозорість
Все звіддалік, блукаючи крізь пута
Відлунь часів колишніх і майбутніх
З любові, туги, здогадів явившись
Був ріст свідомості немов політ
Лиш тільки спалахнула в мені хіть
Той час пізнав я біль якнайгостріший
Буяє світ за пагорбом привітним
Слова пророка – крила, повні вітру
Вже не окремість щодо Гайнріха й Матільди
Котрі з’єднались в образ обопільний
Як народився та сягнув я неба
Завершились із тим шляхи земні
В спасенну перетворюючу мить
Настав для часу відтепер занепад
Що позичав, прохає поверніть
Новий розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом скутих
Анікому не явлене майбутнє
Вчорашній дім, обридлий вам
Віднині незвичайний храм
›Спільне у всім & все у Спільнім
Божий лик у камені й зіллі
Божий дух у людях & звірах
Хай всякий розум у це повірить
Час із простором у негаразді
І майбуття минулим провадить‹
Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Іде прагрá всіх природних сил
& Слухаються могутніх слів
Всесвітній предковічний дух
Обертаючись, розквіта навкруг
Всяке мусить привітне стріти
І через нього проростати й зріти
Всякого в будь-чим явний слід
І спрага, з будь-чим іншим зустрівшись
Улитися у самий глиб
Знаходить іншу посутності свіжість
І сотні дум до зринаючих діб
Є світом сон & сном є світ
Але за вірою час на діла
Із далечі, де непрозірна мла
Пензля у фантазії взяти
Нитки за її велінням сплітати
Там заштрихувати, тут розмалювати
В чаду магічному згинуть нарешті –
Туга & хіть, життя & смерть, у
Якнайінтимнішій симпатії –
Ті, хто любов найвищу ствердять
Не зціляться від ран її
З болем зірвати пов’язь прагнуть
Що зір їх внутрішній хистить
Й самотнім найвірніший стане
Щоб морок світу відпустив
& Плоть розчиниться на сльози
Труною світ цей обернеться
До неї, у гіркій знемозі
Впаде, мов попіл долу, серце
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
