Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
2025.11.16
10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
2025.11.16
02:27
Під прицілом чарівної Геби*
блискавка не вдарила тебе?
Будеш жити поки є потреба
зачерпнути море голубе.
Мрій затято про Гаваї тихі,
в фінікових пальмах острови.
Щоб яругою блукало лихо
блискавка не вдарила тебе?
Будеш жити поки є потреба
зачерпнути море голубе.
Мрій затято про Гаваї тихі,
в фінікових пальмах острови.
Щоб яругою блукало лихо
2025.11.15
22:18
Хлопець вирвшив улаштувати
похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Вірші
/
класика*
Astralis (Friedrich von Hardenberg)
На літньому світанні, юнаком
Пульсацію життя свого почув
Уперше я – коли губилась крізь
Одвертіші захоплення любов
Я прокидавсь потрохи і вимога
Злиття основ у нероз’ємну суміш
Настирливішала із миті в мить
Блаженство – лук натягнутий буття
Я осереддя світла, джерело
Котре струмує пристрастю, в яке
Вертає всяка пристрасть, з багатьох
Порогів, знов зібравшися у спіл
Чи знали, дивлячись на мене –
Ви, очевидці – був я той
Сновида, що себе зустрів сперш там
На вечері відраднім? Чи зійшов
На вас ласкавий страх від збудження?
Занурений у келихи медові
Я духмянів і колисався цвіт
Серпанком золотим. Себе джереллям
Було пручання ніжне, все лилось
Крізь мене й понад, ледь мене здіймавши
Коли до приймочки пилок потрапив
Був поцілунок по застіллю тім
Я злився у зворотний свій потік –
Враз блискавка – тоді я ворухнувся
Нитки тендітні й келих похитнувши
Віддав ураз я, ствердившися сам
Земні чуття на спожиття думкам
Ще я не зрів, та мерехтіли зорі
Крізь сутності моєї непрозорість
Все звіддалік, блукаючи крізь пута
Відлунь часів колишніх і майбутніх
З любові, туги, здогадів явившись
Був ріст свідомості немов політ
Лиш тільки спалахнула в мені хіть
Той час пізнав я біль якнайгостріший
Буяє світ за пагорбом привітним
Слова пророка – крила, повні вітру
Вже не окремість щодо Гайнріха й Матільди
Котрі з’єднались в образ обопільний
Як народився та сягнув я неба
Завершились із тим шляхи земні
В спасенну перетворюючу мить
Настав для часу відтепер занепад
Що позичав, прохає поверніть
Новий розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом скутих
Анікому не явлене майбутнє
Вчорашній дім, обридлий вам
Віднині незвичайний храм
›Спільне у всім & все у Спільнім
Божий лик у камені й зіллі
Божий дух у людях & звірах
Хай всякий розум у це повірить
Час із простором у негаразді
І майбуття минулим провадить‹
Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Іде прагрá всіх природних сил
& Слухаються могутніх слів
Всесвітній предковічний дух
Обертаючись, розквіта навкруг
Всяке мусить привітне стріти
І через нього проростати й зріти
Всякого в будь-чим явний слід
І спрага, з будь-чим іншим зустрівшись
Улитися у самий глиб
Знаходить іншу посутності свіжість
І сотні дум до зринаючих діб
Є світом сон & сном є світ
Але за вірою час на діла
Із далечі, де непрозірна мла
Пензля у фантазії взяти
Нитки за її велінням сплітати
Там заштрихувати, тут розмалювати
В чаду магічному згинуть нарешті –
Туга & хіть, життя & смерть, у
Якнайінтимнішій симпатії –
Ті, хто любов найвищу ствердять
Не зціляться від ран її
З болем зірвати пов’язь прагнуть
Що зір їх внутрішній хистить
Й самотнім найвірніший стане
Щоб морок світу відпустив
& Плоть розчиниться на сльози
Труною світ цей обернеться
До неї, у гіркій знемозі
Впаде, мов попіл долу, серце
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Astralis (Friedrich von Hardenberg)
На літньому світанні, юнаком
Пульсацію життя свого почув
Уперше я – коли губилась крізь
Одвертіші захоплення любов
Я прокидавсь потрохи і вимога
Злиття основ у нероз’ємну суміш
Настирливішала із миті в мить
Блаженство – лук натягнутий буття
Я осереддя світла, джерело
Котре струмує пристрастю, в яке
Вертає всяка пристрасть, з багатьох
Порогів, знов зібравшися у спіл
Чи знали, дивлячись на мене –
Ви, очевидці – був я той
Сновида, що себе зустрів сперш там
На вечері відраднім? Чи зійшов
На вас ласкавий страх від збудження?
Занурений у келихи медові
Я духмянів і колисався цвіт
Серпанком золотим. Себе джереллям
Було пручання ніжне, все лилось
Крізь мене й понад, ледь мене здіймавши
Коли до приймочки пилок потрапив
Був поцілунок по застіллю тім
Я злився у зворотний свій потік –
Враз блискавка – тоді я ворухнувся
Нитки тендітні й келих похитнувши
Віддав ураз я, ствердившися сам
Земні чуття на спожиття думкам
Ще я не зрів, та мерехтіли зорі
Крізь сутності моєї непрозорість
Все звіддалік, блукаючи крізь пута
Відлунь часів колишніх і майбутніх
З любові, туги, здогадів явившись
Був ріст свідомості немов політ
Лиш тільки спалахнула в мені хіть
Той час пізнав я біль якнайгостріший
Буяє світ за пагорбом привітним
Слова пророка – крила, повні вітру
Вже не окремість щодо Гайнріха й Матільди
Котрі з’єднались в образ обопільний
Як народився та сягнув я неба
Завершились із тим шляхи земні
В спасенну перетворюючу мить
Настав для часу відтепер занепад
Що позичав, прохає поверніть
Новий розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом скутих
Анікому не явлене майбутнє
Вчорашній дім, обридлий вам
Віднині незвичайний храм
›Спільне у всім & все у Спільнім
Божий лик у камені й зіллі
Божий дух у людях & звірах
Хай всякий розум у це повірить
Час із простором у негаразді
І майбуття минулим провадить‹
Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Іде прагрá всіх природних сил
& Слухаються могутніх слів
Всесвітній предковічний дух
Обертаючись, розквіта навкруг
Всяке мусить привітне стріти
І через нього проростати й зріти
Всякого в будь-чим явний слід
І спрага, з будь-чим іншим зустрівшись
Улитися у самий глиб
Знаходить іншу посутності свіжість
І сотні дум до зринаючих діб
Є світом сон & сном є світ
Але за вірою час на діла
Із далечі, де непрозірна мла
Пензля у фантазії взяти
Нитки за її велінням сплітати
Там заштрихувати, тут розмалювати
В чаду магічному згинуть нарешті –
Туга & хіть, життя & смерть, у
Якнайінтимнішій симпатії –
Ті, хто любов найвищу ствердять
Не зціляться від ран її
З болем зірвати пов’язь прагнуть
Що зір їх внутрішній хистить
Й самотнім найвірніший стане
Щоб морок світу відпустив
& Плоть розчиниться на сльози
Труною світ цей обернеться
До неї, у гіркій знемозі
Впаде, мов попіл долу, серце
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
