Невеличкі міста, де годі почути правду.
Та і куди вам вона, навіть якщо була.
В’яз у вікні шумує, підтакуючи ландшафту,
знайомому хіба потягу. Відкись гуде бджола.

Судячи по кар’єрі на перепутті, витязь
сам тепер світлофор; плюс, по курсу – ріка,
і сута різниця дзеркала, у яке ви дивились,
з охочими вас забути, не бозна щоби яка.

Зачинені в спеку, віконниці обвиті пліткою
або просто плющем – заздалегідь, про всяк.
Набігом до передпокою, засмаглий підліток
у вас відбирає будучину, постаючи в трусах.

Поволі, але смеркається. Сутінь буцім не проти
форми вокзальної площі, зі статуєю й т.і.,
де погляд, в якім читається "Та пішов ти",
прямісінько пропорційний відсутній її товпі.


---------------------

И. Бродский

Август

Маленькие города, где вам не скажут правду.
Да и зачем вам она, ведь всё равно — вчера.
Вязы шуршат за окном, поддакивая ландшафту,
известному только поезду. Где-то гудит пчела.

Сделав себе карьеру из перепутья, витязь
сам теперь светофор; плюс, впереди — река,
и разница между зеркалом, в которое вы глядитесь,
и теми, кто вас не помнит, тоже невелика.

Запертые в жару, ставни увиты сплетнею
или просто плющом, чтоб не попасть впросак.
Загорелый подросток, выбежавший в переднюю,
у вас отбирает будущее, стоя в одних трусах.

Поэтому долго смеркается. Вечер обычно отлит
в форму вокзальной площади, со статуей и т. п.,
где взгляд, в котором читается «Будь ты проклят»,
прямо пропорционален отсутствующей толпе.

1996