М. Б.

Ти знаєш, у тенетах темноти
немога оку зчислити нараз,
відмотуючи горя у версти,
несосвітенні далечі між нас.

І цифри якось сходяться в слова,
і онде здоганяє і тебе
бентега, яка слідує від А,
надія, що повадилась до Б.

Два мандрівці у ніч по ліхтарю
несуть і пропадають у пітьмі,
помноживши розлуку на зорю,
тримаючи незустрічі в умі.


***



Шум зливи притлумляє, далебі,
салют мімози з пилом по кутах.
Як ножицями вісімки – в добі
вечірнє обнуління від "тік-так",
і талією вужча циферблат,
подобою гітари – й поготів.
У тої, що дає гітарі лад,
волосся бант скидається на гриф.
Її долоня пеститиме шаль.
А пасемець торкни її, чи пліч –
і кріпне, і вилунює печаль;
і нікуди втекти осмуті віч.
Ми тут самі. І, окрім віч, щораз
’дне одного напроти, у пітьмі
більш нічому поєднувати нас
у навкісно ґратованій тюрмі.
<1964>
***
-----------------------------

И. Бродский

Для школьного возраста

М. Б.


Ты знаешь, с наступленьем темноты
пытаюсь я прикидывать на глаз,
отсчитывая горе от версты,
пространство, разделяющее нас.

И цифры как-то сходятся в слова,
откуда приближаются к тебе
смятенье, исходящее от А,
надежда, исходящая от Б.

Два путника, зажав по фонарю,
одновременно движутся во тьме,
разлуку умножая на зарю,
хотя бы и не встретившись в уме.
31 мая 1964

***

Шум ливня воскрешает по углам
салют мимозы, гаснущей в пыли.
И вечер делит сутки пополам,
как ножницы восьмерку на нули -
а в талии сужает циферблат,
с гитарой его сходство озарив.
У задержавшей на гитаре взгляд
пучок волос напоминает гриф.

Ее ладонь разглаживает шаль.
Волос ее коснуться или плеч -
и зазвучит окрепшая печаль;
другого ничего мне не извлечь.
Мы здесь одни. И, кроме наших глаз,
прикованных друг к другу в полутьме,
ничто уже не связывает нас
в зарешеченной наискось тюрьме.

<1964>