Мне скучно, бес…

А. С. Пушкин

I
Я єсьм антифашист і антифауст.
Іх лібе жить, обожнюючи хаос.
Іх бін прохай, ґеноссе офіцірен,
дем цайт цум Фауст дещицю шпацірен.

II
Він, з огляду на польську пропаганду,
у Кракові тужив по фатерлянду,
не в філософськім, власне, діаманті
мав сумнів, а у власному таланті.
Хустинки подавав жінкам підняті.
Було, гарячкував в питанні статі.
У поло в факультетській грав команді.

Він постигав картярський катехизис,
і куштував плоди картезіанські.
Колодязі копав артезіанські
егоцентризму. Витончена хитрість,
що нею користався Клаузевіц,
від роду не була йому знайома,
бо фатер арбайт червонодеревець.

Цумбайшпіль, бушувала глаукома,
чума, холера унд туберкульозен.
Він рятувався шварце папіросен.
Його цигани вабили і маври.
Він вибився був з часом в бакалаври.
Здобув ліценціата потім лаври,
співав спудеям: "Кембрій… динозаври…"

Питомий німець. Я. Німецький ум.
Тим паче, що коґіто ерґо сум.
Німеччина, звичайно, юбер аллєс.
(Плюс віденські, приємні вуху, вальзес)
Він не зітхав за Краковом, не кпив, а
на бричці трясся, позаяк отримав
і кафедру, і чесний кухоль пива.

III
Сіяє в хмарах місяць-молодчина.
Важезний фоліант. Над ним – мужчина.
Чорніє межи брів густих морщина.
В очах – арабських плетив чортовина.
В руці тремтить кордовський чорний грифель,
в кутку – на відрух брів пильнує в профіль
арабський попечитель Меф-ібн-Стофель.

При свічах. Шарудить мишва з-під шафи.
"Ґерр доктор, північ". "Яволь, шлафен, шлафен".
Дві чорні пащі позіхають: "мяу".
Нечутно з кухні входить ідіш фрау.
В руках її шипить омлет зі шпеком.
Ґерр доктор мітку робить на конверті:
"Ґотт штрафе Інґланд, Лондон, Франсіс Бекон".

Ідуть літа, але й чорти уперті.
Приходять і відходять роки, гості…
Погоди, дат, одінь згадати годі…
І пеленою літ все шито-крито.
Він знав арабську, нехтував санскритом.
Пізненько, вже в літах, була відкрита
ним айне кляйне фрейлен Маргарита.

Тоді він у Каїр відбив депешу,
в якій заповідав чортяці душу.
Приїхав Меф, і він переодягся.
Став до свічада, сам переконався
у переродженні, як і свічада рамця.
Букет узяв і в бодуар дівиці
подався з ним. Унд vеnі, vіdі, vіcі.

IV
Іх лібе ясність. Я. Іх лібе точність.
Іх бін просити факт, і без ремарок.
Ви натякайт, що він любив квіткарок.
Іх тямить, даст іст ґанце терміновість.
Я, оборудка махт дер ґроссе мінус.
Ді тойчно шпрахе, махт дер ґроссе сінус:
душа і серце найн ґехапт на виніс.

Потуги люду, аллєс, марнославні
в "Спинися, мить! Прекрасна ти!" омані.
Диявол межи нас, і він, принаймні,
цю фразу неодмінно впізнає.
Одначе, чоловік, майн лібе ґеррен,
у кращих почуттях своїх не певен,
і бреше раз у раз, як сивий мерин,
нехай, як Ґете, маху не дає...

Унд ґроссер діхтер Ґете дав описку
в сюжеті, буцім недругу для зиску.
І Томас Манн згубив свою підписку,
а шер Гуно доістерив артистку.
Мистецтво є мистецтво є мистецтво…
Спів у раю збавляє від позерства.
Ді Кунст ґехапт правдива, або мертва.

Він, зрештою, боятися міг смерти.
Він чортівню пізнав, одмінно решти.
Він з’їв дер доґ в Галені чи Ібн-Сіні.
Дас вассер осушити міг в коліні.
Він визначав вік дерева в поліні.
Він знав, куди веде зірок дорога.

Та доктор Фауст ніхц не знав про Бога.

V
Є містика. Є віра. Є Господь.
Одмінність є між них. І є єдинство.
Цим – шкодить, а того – рятує плоть.
Зневіра – сліпота, якщо не свинство.

Бог поглядає зверху. Люд – уверх.
А інтерес різнить кут зору Menschen.
Бог органічний. Так. А люди, ґерр?
Отож бо, що залежні від обмежень.

І стінами, і стелею, чий дах
іржа, бува, злигає з цвіллю тиньку.
Лукавий лестить серцю не за так,
і вже життя де-де, та трафить дідьку.

Таким був доктор Фауст. Отакі
Марло і Ґете, Томас Манн і маси
співців, інтеліґентів різних кіл,
унд читачів далеко инших класів.

Один потік змітає їх сліди,
їх колби – доннерветтер! скріпні узи…
І дай їм Бог спитатися: "Куди?!" –
та чути, що услід волають Музи.

А чесний німець сам дер веґ цурюк,
не ждатиме, коли його попросять.
Він вальтер дістає із теплих брюк
і назавжди іде у вальтер-клóзет.

VI
І дійсно, фрейлейн: вас іст дас "інкубус"?
Інкубус дас іст айне кляйне глобус.
Нох ґроссер діхтер Ґете виклав ребус.
Унд злючі журавлі уосени,
у веймарськім тумані, надто вредні:
ключ вихопили прямо із кишені.*
Й дозори Еккерманові даремні.**
І ми, матрозен, жертви мілини

Є істинно духовні надзадачі.
А містика засвідчує невдачі
намог із ними впоратись: дорадчі,
іх бін, думки конають від зусиль.
Цумбайшпіль, стеля, дах – берімо вище.
На ту ж поему, на людину – ніцше.
І зараз бачу Богоматір в ніші,
добрячий фриштик, поданий в постіль.

І знов зептембер. І нудьга при повні.
В моїх ногах помуркування гойні.
У подушках – колун, думки холодні…
Оце би шнапсу… себто… апґемахт.
Яволь. Зептембер. Курвиться характер.
Буксує в полі, диркаючи, трактор.
Іх лібе жить з "Фелькішер Беобахтер".***
Ґут нахт, майн лібе ґеррен. Я. Ґут нахт.

* посилання на сюжет балади Ф. Шиллера « Івікові журавлі».
** посилання на роботу Й-П. Еккермана «Розмови з Ґете».
*** (нім. «Völkischer Beobachter» ( «Народний спостерігач») — щоденна газета, орган нацистської партії у Німеччині. виходила з 1920-х років і до падіння Третього Рейху

Иосиф Бродский

Два часа в резервуаре

Мне скучно, бес…
А. С. ПушкинI
I
Я есть антифашист и антифауст.
Их либе жизнь и обожаю хаос.
Их бин хотеть, геноссе официрен,
дем цайт цум Фауст коротко шпацирен.

II
Но подчиняясь польской пропаганде,
он в Кракове грустил о фатерланде,
мечтал о философском диаманте
и сомневался в собственном таланте.
Он поднимал платочки женщин с пола.
Он горячился по вопросам пола.
Играл в команде факультета в поло.

Он изучал картежный катехизис
и познавал картезианства сладость.
Потом полез в артезианский кладезь
эгоцентризма. Боевая хитрость,
которой отличался Клаузевиц,
была ему, должно быть, незнакома,
поскольку фатер был краснодеревец.

Цумбайшпиль, бушевала глаукома,
чума, холера унд туберкулезен.
Он защищался шварце папиросен.
Его влекли цыгане или мавры.
Потом он был помазан в бакалавры.
Потом снискал лиценциата лавры
и пел студентам: «Кембрий… динозавры…»

Немецкий человек. Немецкий ум.
Тем более, когито эрго сум.
Германия, конечно, юбер аллес.
(В ушах звучит знакомый венский вальс.)
Он с Краковом простился без надрыва
и покатил на дрожках торопливо
за кафедрой и честной кружкой пива.

III
Сверкает в тучах месяц-молодчина.
Огромный фолиант. Над ним — мужчина.
Чернеет меж густых бровей морщина.
В глазах — арабских кружев чертовщина.
В руке дрожит кордовский черный грифель,
в углу — его рассматривает в профиль
арабский представитель Меф-ибн-Стофель.


Пылают свечи. Мышь скребет под шкафом.
«Герр доктор, полночь». «Яволь, шлафен, шлафен».
Две черных пасти произносят: «мяу».
Неслышно с кухни входит идиш фрау.
В руках ее шипит омлет со шпеком.
Герр доктор чертит адрес на конверте:
«Готт штрафе Ингланд, Лондон, Франсис Бекон».

Приходят и уходят мысли, черти.
Приходят и уходят гости, годы…
Потом не вспомнить платья, слов, погоды.
Так проходили годы шито-крыто.
Он знал арабский, но не знал санскрита.
И с опозданьем, гей, была открыта
им айне кляйне фройляйн Маргарита.

Тогда он написал в Каир депешу,
в которой отказал он черту душу.
Приехал Меф, и он переоделся.
Он в зеркало взглянул и убедился,
что навсегда теперь переродился.
Он взял букет и в будуар девицы
отправился. Унд вени, види, вици.

IV
Их либе ясность. Я. Их либе точность.
Их бин просить не видеть здесь порочность.
Ви намекайт, что он любил цветочниц.
Их понимайт, что даст ист ганце срочность.
Но эта сделка махт дер гроссе минус.
Ди тойчно шпрахе, махт дер гроссе синус:
душа и сердце найн гехапт на вынос.

От человека, аллес, ждать напрасно:
«Остановись, мгновенье, ты прекрасно».
Меж нами дьявол бродит ежечасно
и поминутно этой фразы ждет.
Однако, человек, майн либе геррен,
настолько в сильных чувствах неуверен,
что поминутно лжет, как сивый мерин,
но, словно Гете, маху не дает.

Унд гроссер дихтер Гете дал описку,
чем весь сюжет подверг а ганце риску.
И Томас Манн сгубил свою подписку,
а шер Гуно смутил свою артистку.
Искусство есть искусство есть искусство…
Но лучше петь в раю, чем врать в концерте.
Ди Кунст гехапт потребность в правде чувства.

В конце концов, он мог бояться смерти.
Он точно знал, откуда взялись черти.
Он съел дер дог в Ибн-Сине и в Галене.
Он мог дас вассер осушить в колене.
И возраст мог он указать в полене.
Он знал, куда уходят звезд дороги.

Но доктор Фауст нихц не знал о Боге.

V
Есть мистика. Есть вера. Есть Господь.
Есть разница меж них. И есть единство.
Одним вредит, других спасает плоть.
Неверье — слепота, а чаще — свинство.

Бог смотрит вниз. А люди смотрят вверх.
Однако, интерес у всех различен.
Бог органичен. Да. А человек?
А человек, должно быть, ограничен.

У человека есть свой потолок,
держащийся вообще не слишком твердо.
Но в сердце льстец отыщет уголок,
и жизнь уже видна не дальше черта.

Таков был доктор Фауст. Таковы
Марло и Гете, Томас Манн и масса
певцов, интеллигентов унд, увы,
читателей в среде другого класса.

Один поток сметает их следы,
их колбы — доннерветтер! — мысли, узы…
И дай им Бог успеть спросить: «Куды?!» —
и услыхать, что вслед им крикнут Музы.

А честный немец сам дер вег цурюк,
не станет ждать, когда его попросят.
Он вальтер достает из теплых брюк
и навсегда уходит в вальтер-клозет.

VI
Фройляйн, скажите: вас ист дас «инкубус»?
Инкубус дас ист айне кляйне глобус.
Нох гроссер дихтер Гете задал ребус.
Унд ивиковы злые журавли,
из веймарского выпорхнув тумана,
ключ выхватили прямо из кармана.
И не спасла нас зоркость Эккермана.

Есть истинно духовные задачи.
А мистика есть признак неудачи
в попытке с ними справиться. Иначе,
их бин, не стоит это толковать.
Цумбайшпиль, потолок — предверье крыши.
Поэмой больше, человеком — ницше.
Я вспоминаю Богоматерь в нише,
обильный фриштик, поданный в кровать.

Опять зептембер. Скука. Полнолунье.
В ногах мурлычет серая колдунья.
А под подушку положил колун я…
Сейчас бы шнапсу… это… апгемахт.
Яволь. Зептембер. Портится характер.
Буксует в поле тарахтящий трактор.
Их либе жизнь и «Фелькиш Беобахтер».
Гут нахт, майн либе геррен. Я. Гут нахт.

Сентябрь 1965, Норенская