Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Пророцтво
М. Б.
Ми житимем удвох, на кілька миль
самі, за височенним валом дамби
від континенту, в сутіні довкіл
саморуч перевішеної лампи.
Ми почнемо за картами двобій,
начуємось, як стугонить прибій,
покашлюючи, пестуючи мрію
під рвійну шарпанину вітровію.
Я постарію, дехто – навпаки.
І вийде так, як учать піонери,
що йтиме лік на дні – не на роки –
відведені нам до нової ери.
Як і навспак Голландії народ,
з тобою ми посадимо город,
насмажимо і устриць за порогом,
поживимось і сонця восьминогом.
Нехай над огірками дощ линé,
засмага ескімоські витне штучки,
і на рамені палець твій торкне
обачної незайманої смужки.
Я на ключицю в дзеркало зирну,
і борозну помічу навісну,
і давній гейгер в олов’яній рамці
на вицвілій і запітнілій лямці.
Зима найде, завіє укриття
зі осоки і нам небесна манна.
А щойно світу явимо дитя,
наречемо його Андрій, чи Анна.
І зморщеному личику як слід
прищепиться батьківський алфавіт,
чий перший звук зі видихом супутнім
окріпне і зголоситься в майбутнім.
Ми в карти назмагаємось, і от,
із козирями якось, норд чи ост
нас віднесе за лінію відливу.
І наш дітвак у хвилю вередливу
задивиться: ба, невтямки, чому
метелики колотяться об лампу,
коли настане час – уже йому
назад перебиратися – за дамбу.
------------------------------------
И. Бродский
Пророчество
Мы будем жить с тобой на берегу,
отгородившись высоченной дамбой
от континента, в небольшом кругу,
сооруженном самодельной лампой.
Мы будем в карты воевать с тобой
и слушать, как безумствует прибой,
покашливать, вздыхая неприметно,
при слишком сильных дуновеньях ветра.
Я буду стар, а ты — ты молода.
Но выйдет так, как учат пионеры,
что счет пойдет на дни — не на года, —
оставшиеся нам до новой эры.
В Голландии своей наоборот
мы разведем с тобою огород
и будем устриц жарить за порогом
и солнечным питаться осьминогом.
Пускай шумит над огурцами дождь,
мы загорим с тобой по-эскимосски,
и с нежностью ты пальцем проведешь
по девственной, нетронутой полоске.
Я на ключицу в зеркало взгляну
и обнаружу за спиной волну
и старый гейгер в оловянной рамке
на выцветшей и пропотевшей лямке.
Придет зима, безжалостно крутя
осоку нашей кровли деревянной.
И если мы произведем дитя,
то назовем Андреем или Анной.
Чтоб, к сморщенному личику привит,
не позабыт был русский алфавит,
чей первый звук от выдоха продлится
и, стало быть, в грядущем утвердится.
Мы будем в карты воевать, и вот
нас вместе с козырями отнесет
от берега извилистость отлива.
И наш ребенок будет молчаливо
смотреть, не понимая ничего,
как мотылек колотится о лампу,
когда настанет время для него
обратно перебраться через дамбу.
1 мая 1965
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
