Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
хвороби, заздрість, війни!
Майстерно підкуєш блоху,
крізь мури пройдеш вільний.
Хай не ятрять старі борги
твої сердечні рани.
Воскреснеш з пороху трухи
це і є той Божий Схід.
Хто в любові до людини –
той тримає Духа плід.
Чую дотик, Східний вітер
чулить душу неспроста,
бачу тему далі літер,
Не підпускати до близьких відносин,
І відмовляти в сексі навідріз.
А ми нічо, і зайвого не просим.
Закоханість - це саме той засіл,
Де сіль кохання, цукор і гірчиця,
Часник образ... Збираймося за стіл,
Говорить у тяжкім гріху
І в те, що невблаганні жорна
Все перетворять на труху.
Не віриться, що найдорожче
Впаде мінливості листом.
Побита, зношена дорога
Поміж вербових віт
І плеск озерної води
Збудив півсонний світ.
Пахучих лілій аромат
Доносився, - просив
Вдихати зблизька благодать
Квітучої краси.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Чомусь прикидаюся сильним та зовні здоровим.
А хмара на небі підтягує ношу важку,
Що схожа частково на сиву примару ворони.
І навіть якщо у минулому сенси вбачав,
То зараз уже розгубив притаманну гостинніс
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки
Кроками нестримної ходи,
Де майбутні храми та осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Бра
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. З циклу "Липневе інтермеццо" 4
з поверненням. Заваж в своїй манері,
до кого тепер в друзі попадеш,
і чи кому потрібен? До вечері
купи собі солодкого вина,
сядь до вікна й міркуй собі потроху:
у всім твоя, одна твоя вина.
От і гаразд. І дякувати Богу.
Як добре, що нема ні уз, ні скріп,
як добре, що нема кому винитись,
як добре, що ніхто тебе по гріб
любити не давав собі обітниць.
Як добре, що ніколи у пітьму
чиясь рука тебе не проводжала,
як хороше укотре одному
брести кудись від гомону вокзалу.
Як хороше, що хтось не заважа
запнутись у нещирості сумлінній
й збагнути, як не квапиться душа
погодити наступні переміни.
--------------------------
И. Бродский
Воротишься на родину. Ну что ж.
Гляди вокруг, кому еще ты нужен,
кому теперь в друзья ты попадешь?
Воротишься, купи себе на ужин
какого-нибудь сладкого вина,
смотри в окно и думай понемногу:
во всем твоя одна, твоя вина,
и хорошо. Спасибо. Слава Богу.
Как хорошо, что некого винить,
как хорошо, что ты никем не связан,
как хорошо, что до смерти любить
тебя никто на свете не обязан.
Как хорошо, что никогда во тьму
ничья рука тебя не провожала,
как хорошо на свете одному
идти пешком с шумящего вокзала.
Как хорошо, на родину спеша,
поймать себя в словах неоткровенных
и вдруг понять, как медленно душа
заботится о новых переменах.
1961
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
