Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На уроці географії
мапа є із Батьківщиною.
Хоч масштаб у неї зменшений,
а займає всю стіну!
І розказує учителька
із натхненністю незмінною
Кипить казан, тече смола рікою.
Лишається до скроні піднести
Холодну цівку вогкою рукою –
І гримне постріл… Прощавай, життя!
Я сплачую останній твій рахунок.
Хай виб’є куля з голови сміття
для нього я немила.
В душі глибока рана,
а може — фініш мрій.
Але, якщо серйозно,
хоч за вікном морозно,
та бідкатись не стану —
що він уже не мій.
Приваблива вітринка.
Чи справді є такою
Сучасна сильна жінка?
- Варити вам вечерю?
Знущаєтесь? О, небо!
Я зачиняю двері -
В січні. Дощик у дворі.
Піду в двір, поївши борщик.
Жаль, не скажеш дітворі…
В сніжки їм вже не зіграти.
Лижи змокли, ковзани…
Двір такий, що не впізнати,
Боже славний, борони…
Хай подивиться оком потужним, тугим.
Хай пропалює око до дна, пропікає до неба,
Хай випарює вщент алкогольний і зморений дим.
Ти пірнеш до основ небуття, у прадавні закони.
Ти пізнаєш глибини незнаних
Тому і заявляю завгодя:
За геноцид вкраїнського народу
Не Бог їм буде - стану я суддя.
Я добре знаю міру покарання
За вбивство і калічення людей, -
На ланцюгах істоти негуманні
Нікого не лякатимуть ніде...
Нас було колись троє січневих. Лишився один.
Та життя стало чорним, гірким і нестерпно-трагічним,
А вінець йому - спомин і безліч стареньких світлин.
Не рятує ні сніг, ні коріння твоє королівське,
Вже
Солодке, наче січневий вечір.
Він робив вино
З крапель липневої зливи,
П’янке, наче квіти троянд.
Він лишав глибокі сліди
На їдкій пилюці доріг –
Може він був
Душа під шаром надтонкої шкіри.
Тому щасливі ми хіба що в снах,
Для нас там грають фантастичні ліри.
Зустріли ніч самітниця й монах...
Сонети - дві симфонії зневіри.
Приречене мовчання на вустах,
Голландський ельф.
Прилетів у Київ.
Поблукав поміж дерев.
Заснув у Софії.
Дзвін уранці калатав.
Монастир попідмітав.
Осінь бачив українську.
На сон минущий, поверховий,
Мов попіл від німих свічад,
Який спадатиме на скроні.
Горітиме у нас свіча,
Яку не здатні погасити
Всі демони. Торкне плеча
Там плавають, мов риби, сонні вірші.
І янголиним золотим пером
Малюю звуки, запахи і тишу.
А кольори чудесні! Тільки глянь!
Відтінок кожен - геніальна пісня!
Сплітаю воєдино Інь та Янь
Ваш корпоратив.
Всі чекають
Дивних див,
Хоч і знають:
Див нема.
Просто грудень
тасуються покірні вояки
і... нотабене –
чучело зелене
розпочинає гру у піддавки.
***
А ніж розпочинати рокіровку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. З циклу
з поверненням. Заваж в своїй манері,
до кого тепер в друзі попадеш,
і чи кому потрібен? До вечері
купи собі солодкого вина,
сядь до вікна, оговтуйся потроху:
у всім твоя, одна твоя вина,
от і гаразд. І дякувати Богу.
Як добре, що немає уз і скріп,
як добре, що нема у чім винитись,
як добре, що ніхто тебе по гріб
любити не давав собі обітниць.
Як добре, що ніколи у пітьму
чиясь рука тебе не проводжала,
як добре в цілім світі одному
іти у ніч від гомону вокзалу.
Як хороше, поквапно в ніч руша,
піймати в маячні себе самітній
і подиві, як зважено душа
заздалегідь піклується про зміни.
--------------------------
И. Бродский
Воротишься на родину. Ну что ж.
Гляди вокруг, кому еще ты нужен,
кому теперь в друзья ты попадешь?
Воротишься, купи себе на ужин
какого-нибудь сладкого вина,
смотри в окно и думай понемногу:
во всем твоя одна, твоя вина,
и хорошо. Спасибо. Слава Богу.
Как хорошо, что некого винить,
как хорошо, что ты никем не связан,
как хорошо, что до смерти любить
тебя никто на свете не обязан.
Как хорошо, что никогда во тьму
ничья рука тебя не провожала,
как хорошо на свете одному
идти пешком с шумящего вокзала.
Как хорошо, на родину спеша,
поймать себя в словах неоткровенных
и вдруг понять, как медленно душа
заботится о новых переменах.
1961
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
