Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Зі смутком і ніжністю
А. Горбунову
Вечеряли лапшею знов, і ти,
Міцкевичу, у роті й ріски
не мавши, не торкався до їди.
Тому, без ризику з-за миски
злобити медбратів своїм смаком,
я плівся перегодом за тобою
до убиральні, де чекав відбою.
"Еге ж, за січнем лютий, а слідком
і березень." – Оривки точок зору,
сіяння кахелю, фарфору,
кришталь води змивав дзюрком.
Міцкевич ліг, з оранжевого вічка
свого більма не зводячи, до ліжка.
А, може, долю звидів і пізнав…
Бабанов в коридор медбрата визвав.
Я кляк лицем до темного вікна,
мов застував спиною телевізор.
"А бачив, Горбунов, який там хвіст!"
"А око!" – "Або наріст, – вочевидь,
то був плавець?" – "Як гуля, чи нарив".
Весь лютий, що минав в дворі,
ми зоряних на оці мали Риб,
чесали тім’я і зціпляли пельки
в тім місці, де підлога в мокроті.
Де рибу подають, бува, на стіл,
але не подають ножа й виделки.
------------------------------
И. Бродский
С грустью и с нежностью
А. Горбунову
На ужин вновь была лапша, и ты,
Мицкевич, отодвинув миску,
сказал, что обойдешься без еды.
Поэтому и я, без риску
медбрату показаться бунтарем,
последовал чуть позже за тобою
в уборную, где пробыл до отбоя.
«Февраль всегда идет за январем,
а дальше — март». — Обрывки разговора,
сверканье кафеля, фарфора;
вода звенела хрусталем.
Мицкевич лег, в оранжевый волчок
уставив свой невидящий зрачок.
А может, там судьба ему видна…
Бабанов в коридор медбрата вызвал.
Я замер возле темного окна,
и за спиною грохал телевизор.
«Смотри-ка, Горбунов, какой там хвост!»
«А глаз какой!» — «А видишь тот нарост
над плавником?» — «Похоже на нарыв».
Так в феврале мы, рты раскрыв,
таращились в окно на звездных Рыб,
сдвигая лысоватые затылки,
в том месте, где мокрота на полу.
Где рыбу подают порой к столу,
но к рыбе не дают ножа и вилки.
16 июня 1964
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. З циклу "Липневе інтермеццо""