Вечеряли лапшею знов, і ти,
Міцкевичу, у роті й ріски
не мавши, не торкався до їди.
Тому, без ризику з-за миски
злобити медбратів своїм смаком,
я плівся перегодом за тобою
до убиральні, де чекав відбою.
"Еге ж, за січнем лютий, а слідком
і березень". – Оривки точок зору,
сіяння кахелю, фарфору
кришталь води змивав дзюрком.

Міцкевич ліг, з оранжевого вічка
свого більма не зводячи, до ліжка.
А, може, долю звидів і пізнав…
Бабанов в коридор медбрата свиснув.
Я кляк лицем до темного вікна,
мов спиною їм застив телевізор.
"А бачив, Горбунов, який там хвіст!"
"А око!" – "Або наріст, – вочевидь,
то був плавець?" – "Як гуля, чи нарив".

Весь лютий, що минав в дворі,
ми зоряних на оці мали Риб,
чесали тім’я і зціпляли пельки
в тім місці, де підлога в мокроті.
Де рибу подають, бува, на стіл,
але не подають ножа й виделки.



***

Чаювання

"Цієї ночі снивсь мені Петров.
У головах стояв, як того червня.
Я навіть поцікавилась знічев’я
здоров’ям, і прокинулася знов".
Вона зітхнула і перевела
зір на гравюру в дерев’яній рамці,
де чоловік в солом’яній панамці
вів на шлеї похнюпого вола.
Він чоловіком був її сестрі,
але кохав свояченицю; в цьому
зізнавшись, у відпустці рік по тому,
позаторік, він утонув в Дністрі.
Віл. Рисові ділянки. Неба звід.
Погонич. Плуг. У скибі борозновій,
як зернята, "на спомин Івановій",
і, нижче – нерозбірливіше: "від".
Чай спито. Я підводжусь з-за стола.
В її зіницях вгадується цятка
зорі, і розуміння, що, зненацька
воскресни він, вона б йому дала.
Вона мене проводить. У дворі
її позір береться в поволоку,
підспудно потураючи зорі,
математично недоступній оку.


***

Шум зливи притлумляє, далебі,
салют мімози з пилом по кутах.
Як ножицями вісімки – в добі
вечірнє обнуління від "тік-так",
і талією вужча циферблат,
подобою гітари – й поготів.
У тої, що дає гітарі лад,
волосся бант скидається на гриф.

Її долоня пеститиме шаль.
А пасемець торкни її, чи пліч –
і кріпне, і вилунює печаль;
і нікуди втекти осмуті віч.
Ми тут самі. І, окрім віч, щораз
дне одного напроти, у пітьмі
більш нічому поєднувати нас
у скісно заґратованій тюрмі.

***

------------------------------

И. Бродский


С грустью и с нежностью

А. Горбунову


На ужин вновь была лапша, и ты,
Мицкевич, отодвинув миску,
сказал, что обойдешься без еды.
Поэтому и я, без риску
медбрату показаться бунтарем,
последовал чуть позже за тобою
в уборную, где пробыл до отбоя.
«Февраль всегда идет за январем,
а дальше — март». — Обрывки разговора,
сверканье кафеля, фарфора;
вода звенела хрусталем.

Мицкевич лег, в оранжевый волчок
уставив свой невидящий зрачок.
А может, там судьба ему видна…
Бабанов в коридор медбрата вызвал.
Я замер возле темного окна,
и за спиною грохал телевизор.
«Смотри-ка, Горбунов, какой там хвост!»
«А глаз какой!» — «А видишь тот нарост
над плавником?» — «Похоже на нарыв».

Так в феврале мы, рты раскрыв,
таращились в окно на звездных Рыб,
сдвигая лысоватые затылки,
в том месте, где мокрота на полу.
Где рыбу подают порой к столу,
но к рыбе не дают ножа и вилки.

16 июня 1964

***

Чаепитие

Сегодня ночью снился мне Петров.
Он, как живой, стоял у изголовья.
Я думала спросить насчет здоровья,
но поняла бестактность этих слов.

Она вздохнула и перевела
взгляд на гравюру в деревянной рамке,
где человек в соломенной панамке
сопровождал угрюмого вола.

Петров женат был на ее сестре,
но он любил свояченицу; в этом
сознавшись ей, он позапрошлым летом,
поехав в отпуск, утонул в Днестре.

Вол. Рисовое поле. Небосвод.
Погонщик. Плуг. Под бороздою новой
как зернышки: на память Ивановой
и вовсе неразборчивое: от...

Чай выпит. Я встаю из-за стола.
В ее зрачке поблескивает точка
звезды — и понимание того, что,
воскресни он, она б ему дала.

Она спускается за мной во двор
и обращает скрытый поволокой,
верней, вооруженный его взор
к звезде, математически далекой.

<1964>

***

Шум ливня воскрешает по углам
салют мимозы, гаснущей в пыли.
И вечер делит сутки пополам,
как ножницы восьмерку на нули -
а в талии сужает циферблат,
с гитарой его сходство озарив.
У задержавшей на гитаре взгляд
пучок волос напоминает гриф.

Ее ладонь разглаживает шаль.
Волос ее коснуться или плеч -
и зазвучит окрепшая печаль;
другого ничего мне не извлечь.
Мы здесь одни. И, кроме наших глаз,
прикованных друг к другу в полутьме,
ничто уже не связывает нас
в зарешеченной наискось тюрьме.


1964