
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.
Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна диво-діво,
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…
Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,
Лютий повторить серпень.
Рік під ногами рипне.
Наше кохання терпне.
Руки твої прогрію
радістю після горя.
Вірю в свою Марію,
повільно
скафандри свої з амальгами
вдягають за люстром
тож я користуюся цим аби спільно
втекти із фасеточним людством
від пристінків чисел
Яка до себе вабила здаля.
Було спочатку легко, босоного,
Та задалеко бігало маля.
Неначе це не я, воно ж – окреме…
Були на виріст одяг і думки.
Ряхтлива засіяла діадема,
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…
Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.
Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…
І начебто нечіпаний ніким…
І більшає увага до металу,
І зменшується попит до музик.
Закутий в день - праобразом братання…
Навіщо вам переспів й пересказ?
Ти визвеш на двобій себе востаннє.
Мороз тріскучий на зорі,
Але удень яскраве сонце
Весняно світить у віконце.
На хідниках довбають лід,
Асфальт скидає сніжний гніт,
До сонця гріє сіру спину,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

З Іосіфа Бродського. Коментар(уривок).(З поеми «Хода»)
а ми у кирзі відбиваєм крок,
ми звиклі до обмежень у їді,
роками лиш на хлібі та воді,
а то й без ріски в роті, рік у рік
продовжувати надилися рід,
твердити генералів імена,
от і на "хакі" мода не мина;
терплячі, тихі та веселуни,
жили ми від війни і до війни,
малої, ба, чи більшої – хутчій
тим у крови – своїй або чужій.
Це звично нам. І нас не похитне
ні вибухом, бодай і всеплане-
тним, ані неміччю – страхіть
не те що усвідомити – в’явить.
Тож мовкну, позаяк не ущуха
в лісах геополітики юга.
Життя і смерть і до небес нудьга.
А далі – геж, яка не є – зима.
Пишу, а труб колінця у домах
заціплі – і прикручується кран,
і вата прокладається між рам,
тепер ти домосід, а ще звіздар,
повітря зі кватирки календар
жовтневий сіпа, і зима в умах;
і бачу я, що за церковним садом
неоковирна бляха на дахах
коли і марить чим, то снігопадом.
----------------------------------
И. Бродский. Коментарий(отривок).(Из поемы "Шествие")
Кошмар столетья – ядерный грибок,
но мы привыкли к топоту сапог,
привыкли к ограниченной еде,
годами лишь на хлебе и воде,
иного ничего не бравши в рот,
мы умудрялись продолжать свой род,
твердили генералов имена,
и модно хаки в наши времена;
всегда и терпеливы и скромны,
мы жили от войны и до войны,
от маленькой войны и до большой,
мы все в крови – в своей или чужой.
Не привыкать. Вот взрыв издалека.
Еще планета слишком велика,
и нелегко все то, что нам грозит
не только осознать – вообразить.
Но оборву. Я далеко залез.
Политика. Какой-то темный лес.
И жизнь и смерть и скука до небес.
Что далее. А далее – зима.
Пока пишу, остывшие дома
на кухнях заворачивают кран,
прокладывают вату между рам,
теперь ты домосед и звездочет,
октябрьский воздух в форточку течет,
к зиме, к зиме все движется в умах,
и я гляжу, как за церковным садом
железо крыш на выцветших домах
волнуется, готовясь к снегопадам.
сентябрь - ноябрь 1961, Ленинград
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "