У світі доста є речей
пороблених на збут
і заохочених очей
купити що-небудь.

І ось життя – уже актив,
а у пасиві кров
і гумовий презерватив,
любов і нелюбов.

Та як би ти не зискував,
ощадив, як умів,
дивись, як мало ти продав,
як мало ти купив.

Твоя крамниця прогорить,
ти вистрибнеш з вікна,
але говорить Хтось згори,
що це не новина.

О, Він укоськував азарт
наїздом кілька ден
в борделі, схожім на базар,
і місті – на бордель.

Якби Він тут і не бував,
не навівав нам сни,
якби ГОСПОДЬ НЕ НАБИВАВ
КРАЇНІ ЦІЙ ЦІНИ,

то хто поперед короля
умів їй дати лад,
і люд щасливий опісля
дивитись міг назад,

і хтось нетягу пожалів,
і хтось дзвонив затим
у вбогій цвинтаря імлі
на мого тліну дим.

І попіл звіяв! Як лупу
заціплих в млі погрудь!
Немов і не було. А БУВ,
та сам таким не будь.

Бувай, мій пасинок, мій син,
учись, як слід горіть,
і косим поглядом окинь
вітчизну мимохіть.

І помовчить над нами час,
невидимий, як я,
і слава викрикне чиясь
німа, і не моя.

І віку міткою взнаки
меткий не по літах,
ховай, мій пасинку, зівки
усмішкою в устах,

вдихай і сперму, і бензин,
і все, що надихне,
іди в великий магазин
і не картай мене.


------------------

Иосиф Бродский.


Шествие. Романс торговца.



На свете можно все разбить,
возможно все создать,
на свете можно все купить
и столько же продать.

Как просто ставить жизнь в актив,
в пассив поставив кровь,
купив большой презерватив,
любовь и нелюбовь.

Но как бы долго не корпел,
но сколько б ни копил,
смотри как мало ты успел,
как мало ты купил.

Твой дом торговый прогорит,
ты выпрыгнешь в окно,
но Кто-то сверху говорит,
что это все равно.

Ох, сколько б Он не наезжал
по несколько недель
в бордель, похожий на базар,
и в город на бордель.

Когда бы Он здесь не бывал,
но приходил во сны,
когда б ГОСПОДЬ НЕ НАБИВАЛ
СТРАНЕ МОЕЙ ЦЕНЫ,

то кто бы взглядывал вперед,
а кто по сторонам,
смотрел бы счастливый народ
назад по временам,

и кто-то думал обо мне,
и кто-нибудь звонил
когда бы смерть пришла - в огне
меня бы схоронил.

И - пепел по ветру! Как пыль,
не ладанку на грудь!
как будто не было. НО БЫЛ.
Но сам таким не будь.

Прощай, мой пасынок, мой сын,
смотри, как я горю,
и взором взглядывай косым
на родину свою.

Над нами время промолчит,
пройдет не говоря,
и чья-то слава закричит
немая, не моя.

В погонах века своего,
мой маленький простак,
вступай, мой пасынок, в него
с улыбкой на устах,

вдыхая сперму и бензин
посередине дня,
входи в великий магазин,
не вспоминай меня.

сентябрь - ноябрь 1961, Ленинград