Руар помер. Чотири дні тому
Загін хозар у землі русів вдерся.
Пробравсь, як тать. Не стрілися йому
Сторожі русів. У смертельнім герці
Князь той набіг злодійський зупинив.
Але стріла уп’ялася у груди.
Три дні потому він іще прожив
І ось помер. Зійшлись з округи люди
В останню путь Руара провести,
Як то покони предків вимагали.
Велике княже тіло на шести
Дубових дошках на дворі поклали.
Убрали князя в одяг дорогий,
Сережка в усі золота блищала.
Лежав князь серед двору, як живий,
А люди все підходили, прощались.
Стояв над градом плач. Жінки собі
Обличчя аж до крові роздирали.
Весь двір од велелюддя аж рябів.
Ішли усі. Бо ж князя добре знали
І поважали за вояцький хист,
За мужність і сміливість, добру вдачу.
Він за життя був скрізь жаданий гість,
Тому то люд жаліє князя й плаче.