"5". Сім останніх рядків? Не впевнений. В цілому вірш написаний на властивому поетесі рівні її полум’яного поетичного подиху - не вище, і не нижче. Гарно, що є цей вірш, дуже добре, що є в нас Ліна Костенко. Але раз нам дані тут, на сторінці вірша, можливості аналізувати, то викажу свою думку, своє враження – “гарно, але не прекрасно.”
Я так зрозумів, що тут Ліна Костенко, в основному, намагається поетично зрозуміти і закріпити словесно і чуттєво образ Ван Гога, образ титана малярства, чиї роботи, та й образ життя, до сих пір є зразком для сучасних людей. На що опиралася поетеса, входячи в образ Ван Гога? Якщо "за плодами ви пізнаєте" його, то, боюсь, що за плодами видніє інший Ван Гог.

"Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
Осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп‘ятий світ.
Я – надгроб‘я на цьому цвинтарі."

Жодний із цих рядків, як на мене, не відноситься до тематики його картин, до стильових особливостей, манер його живописання. Так, саме живописання, бо Життя б'є через природу, і в першу чергу, природу світла зі всіх його полотен. Закручені кипариси (не Париж, південь Франції), гойдання поверхні хлібів, клуботання об'ємів повітря - це зовсім не розіп'ятий світ! Це просто вітер, і просто сонце, це подих Життя - і це все безконечно глибше за ідею розп'ятого світу. Де тут "мертві барви"? І про кого це - "Вчора був я король королів"? Якщо це писалося про Вінсента, то коли і хто вважав його за життя королем королів? Чи він сам себе таким вважав? Навряд чи. Про таке, наскільки відомо, ніхто з його оточення не згадував, та й саме життя Ван Гога не дає приводу вважати, що він вважав себе колись королем королів. "Несуттєво" - скажете ви, - звичайно несуттєво стосовно Вінсента, але суттєво для тканини цього вірша. Бо хіба це не продовження цієї ж думки - про "вчора був я король королів":

"Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня,
Залатаних терпінням,
Я кулаки до смерті донесу"

Ліна Костенко малює таким чином природу його зростаючого божевілля? Так, динаміку такого процесу їй вдається показати. І жорсткі переломи темпів (хребта) твору теж вдаються, що ніби посилює ефект. Але хіба це про Ван Гога? Хіба у цьому природа саме його "хвороби"? Звідки авторкою взяте таке, нібито Ван Гогівське, бачення: "На мольбертах розп‘ятий світ.” “Я – надгроб‘я на цьому цвинтарі."
"Чорним струсом палеозою переламано горам хребти", "Струменіє моє склепіння", "Я кулаки до смерті донесу"?
Звичайно тут тільки моя думка супроти думки шановної Ліни Костенко, але природа "збожеволення" Вінсента видається мені зовсім іншою.
"Нікому зі смертних не дано побачити Творця нашого і залишитись живим" - так ось Вінсент, як на мене, найближче підійшов до розуміння Творця, який є Світло, підійшов до передачі природи Божественного, занурився у безконечні глибини Прекрасного, звідки так і не зумів навчитись повертатися сюди, у суспільні цінності, в безглузде існування мас. На полотнах бачу саме це і нічого іншого – чорного, і зламаного.

Що ж стосується вірша, то він є і буде. І це прекрасно. Кожен отримуватиме від нього своє - одні насолоду прочитання і порозуміння, інші - бажання по своєму вирішити ті моменти, ті задачі, які поставила своїм твором Ліна Костенко.