Тетянко, гадаю "геній" і "людина" - то сіноніми. Видається, що тільки геній може залишитися людиною, чи пак дитиною з цікавими великими очима в цьому брутальному середовищі звірів джунглів повсякдення.
Знаєте, я приймаю Ваше захоплення твором, втім чомусь особисто мені зовсім не сподобалося.
Розумієте, Таня, я не написав би цього, якби пані Костенко не була дійсно геніальним митцем. Я читав сусідні роботи і реально куйовдився в клубок від тих слів. А тут... Хтозна, може Іван Микорлайчук - то надто важливий архетип особисто для мене, що будь-яка вербалізація його образу видаватиметься мені невдалою. Можливо так. Адже зверніть увагу на мій профайл, Таня. Я поважаю Вонга Кар Вая та Кім Кі Дука, Мікеланджело Антоніоні та Ларса Фон Трієра, втім там зазначена зовсім інша людина. Людина=геній.

Абсолютно так, Таня.
Ви вже якось пробачте мені цей свавільний плагіат, адже, будучи чимось наближеним до постмодерну, я позиціонуватиму цей вербальний перфоманс немов гіперлінк на коментар, що був Вами залишений трохи раніше.

Ще трохи рефлексії стосовно саме цього твору, якщо можна.
Знаєте, Таня, в математиці є така процедура як скорочення. Тож, в архітектурі саме цього твору дуже багато очевидного як на мене. Мій варіант міг би бути таким:

Іван косив аж ген
десь по корчі.
Хрести, лелеки,
мальви і жоржини
були його.

Звичайно, я смішуся і граюся, втім цим прикладом хтів би більш зрозуміло передати особисту позицію. Просто занадто зайвого в творі. Видається, саме тут доречно було б пані Костенко викорстати повітряні фортеці тиші. Немає наголосу на просторі! Я не відчуваю, що навколо Івана, що косить траву, цілий косомос, він завалений непотрібними словами, зрештою як і мій коментар.