То з півночі сніг, з Московії. Я його спочатку спостерігав на дахах та колесних парах потягів, а це вже випав. Світло можна не вмикати - настільки біло навіть у кутках.
Навесні з Секлетою замиримось. Та й люди забудуть. Кого цікавлять якісь плітки - навіть про те, що було?
Забудуть. І серце заб'ється по-весняному.

З повагою,
Г.С.

Не втратите :)
Ліричні сплески та амурні історії викликають аналогічні відчуття. І виникає поезія - не та, що базується творчих планах щось написати, комусь щось до якоїсь дати зробити, або щось давно усім знайоме спробувати увіковічнити всоте, а для себе, може, вперше чи -надцяте, а та, що хай не на всі 100%, а все ж якась нова. У дрібницях, у часі чи у засобах літературно-художнього оздоблення.
Тому ніяких особливо примітних змін не очікується. Можливо, це стара тематика - любов-кохання-зальоти-сплески-чутки, та як історія - вона новітня :)
Дякую за поздоровлення.
Лопата дочекалась роботи :)

Намагаюсь не викликати сумних вражень. А крутилися рифми іншого кола: наприклад, "скелети", бо опори ліній електричних передач нагадують саме їх. З їхніх ребер сповзає сніг. Стовпи звичайних мереж - телеграфні або мобільного зв'язку у шапках та беретах, бо сніг не падає вертикально.
Про таємницю мовчатиму. Слава Богу, що вона мені (якщо я не помиляюсь) невідома.

З Новим роком і свіжим снігом. Якщо його немає, то він впаде, а якщо є, то навесні розтане.

Дякую, пане Іване.
Старі (як і саме кохання) історії, але вже у інших часових сегментах :)

З новим роком, свіжим снігом, новими творами etc.

Тітка (а це не дивина для багатодітних родин) - ровесниця дружини. Якщо не вигадує, бо досвід, досвід... Он воно що.

А гарно, чи не так?
Мій ЛГ (читай - я) знаходиться біля хати. Для нього сніг починається від неї. Стояв би він біля обрію, то для нього усе, що він бачить, починалось би звідти.
Тебе міг зацікавити ще один епізод, в якому йдеться про течії (нестримні струги), але я ж не той поет, у творах якого вдячний читач шукає підтексти. Тому я не розповідатиму про те, що саме підмиває береги. Ти гарно знаєш сам. Вода :)

а може і гарбузи...

Чим цікаве рондо, крім перетікання однієї строфи у наступну і римуванням, яке нагадує східне - бейти etc? Ще, НМСДД, елементом повтору (рефреном), як у данному випадку, "по-хазяйськи".
Бо яким оком треба дивитись на те, що нас оточує? Байдужим? Хазяйським по-радянському ("і всє вокруг совєтскоє і всє вокруг мойо"), чи якимсь по-хазяйському іншим? Я дивлюсь своїм. Точніше кажучи, обома. І цей рефрен я підбирав. Він для того існує, щоб все було на своїх місцях - і трішки про погоду, і трішки про усе потроху.

З повагою і подякою,
Г.С.

Якась його частина працюватиме на майбутній врожай, якась - збагатить водоносні горизонти, а деяка - отак, як бачите :)
На ній тримається і високе мистецтво (гончарне, образотворче etc).

Намагаюсь знаходити час :)
Це не дуже легко, бо вірші не народжуються технічно досконалими, і це не верлібри, і тому вони потребують цього самого часу. А смішливість мені допомагає багато у чому. Я і працюю с гумором. Намагаюсь жартувати так, щоб сміялись не з мене, і не для заохочення або на засадах трайбалізму, а так, як сміються, коли насправді смішно.
Тим більше, що в населених пунктах, в одному з яких перебуває мій ЛГ, взимку відбувається щось на зразок канікулів. На городі робити взимку немає чого.
Погодував свійську тварину, протопив пічку, приготував сніданок, відкинув сніг від хатини у декількох напрямках, котика повеселив - та й вилежуйся собі на пічці зі смартфоном чи леп-топом :) Або можна піти до Секлети. Та вже добу як ми не розмовляємо. Пише мені смс-ки, а я роблю вигляд, що вони мене не цікавлять. Нехай відчує, як ото на селі одній дівувати.

А до собачої буди тітонька-Зима приторочила снігові омети.
Українська мова - це, як мінімум, невичерпна криниця для митців - поетів, поетес, графоманів і графоманок :)