Колись було морозиво і кава.
Тепер частіше кава і коньяк.
Приходжу я, красива і лукава,
не вгадуючи – раптом він маньяк.

А що, маньяк – це теж, мабуть, цікаво.
Не буде більше недопитих кав.
Не скажуть – в голові лиш той і кава,
а той її ніколи не кохав.

Тому й коньяк з’явивсь, мій вірний Юда,
іскаріотить знов шипшинуватий чай.
Прийшов нізвідки і піде в нікуди,
не кажучи ні "здрастуй", ні "прощай".

Не йде маньяк, мабуть, мене боїться –
в очах моїх маньячить маньячня.
А каву п’ють непізнані обличчя,
а я сьогодні тістечка і чай.

Бо я сьогодні добра кобропані,
скрутилася клубочком і пишу.
Звари, баристо, кави, отим паням, що п’яні
від коньяку й кохання, і львівського дощу.

1/09/2012