Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
2026.11.10
20:26
Не знадобиться відпускати
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
2026.11.10
20:17
Перед тим, як назавжди покинуть
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
2026.11.10
18:06
«Які ми гарні!»- пишаються суцвіття,
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
2026.11.10
12:22
А наш взірець – Сцевола Муцій,
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
2026.11.10
07:14
Радію вранішньому світлу,
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
2026.11.09
23:45
отакої, буркоче собі під сиві вуса достопамятний улюблений протагоніст, відомий за попередніми епізодами, шкандибаючи додому через дитячий майданчик, де пісочниця зі собачим лайном, отакої · у манері одиноких під старість усіма забутих уперто не вмираючих
2026.11.09
16:15
Друзі до мене прийшли вчора, надвечір
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
2026.11.09
15:58
Усі шишки на ялинці
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
2026.11.09
14:35
Дід в гірському селі під Женевою
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
2026.11.09
12:39
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.11.09
11:24
А вже листопад із сумними вітрами,
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
2026.11.09
09:29
Де ті духи що дрімають,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Полонез: варіації
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Полонез: варіації
І
Осінь твоєї півкулі ячить "курли".
На охлялій державі дає слабини підпруга.
І, хоча вікно не закрите, кути у млі
до сорочки звикають, як центру круга.
А як лампу ввімкнеш, хоч куди б доніс
на самого себе, і перо – за свідка.
І нема могили, рівняти ніс
в піаніні невтішного Фредеріка.
В повню жниво з чужої обом казни
обдаровує сріблами мочажина.
А повернись до стіни, і сни
відти посунуть, як та дружина,
навпрошки на задвірки, рвучи кільце
конопель. І лахміть не прикриють лати.
І тому, що всі на одне лице,
тридцять трьох поодинці не гріх кохати.
ІІ
Черепиця фільварків і жовтий тиньк
сумовитих обійсть, і карнизів брови.
То колеса по вісь у багні, то кінь
хвицне місяць коров’ячий гонорово.
І мигають стоги, завалившись в Буг,
і задкує вільшаник, п’ючи з корзинок;
і в розораній хмарі свинцевий плуг
не вістить полегші для піль озимих.
У поділ, у вовнинки панчіх – реп’ях
учепивсь потерчам, а кігтить, що кревник.
На міцнющі нитки небеса про всяк
зашиває дощем – і прощай Коперник!
І кришталик тьмяніє, і никне геть
тіло розсипом родимок в сукні з пíтьми.
Нетривкий, ледь угаданий силует,
ти не гожа упасти в чиїсь обійми.
ІІІ
Розумію, кохають і без надій,
не навзаєм. І вільні, як син Кібели,
цінувати імлу і тонути в ній,
з нею і трапити в твої землі.
Можна, цяту за цятою, ліпші з рис
із молекул двоїти пером сугубим.
Чи відбитись в свічаді: мовляв, дивись,
ти – це я; позаяк – а кого ми любим,
крім себе? За талан, взагалі – мовчок:
і гати, не гати на майбутнє греблі,
те детонує, як бомба, що
полишає неторканими лиш меблі.
Не дібрати, від кого і хто утік:
ані час, ані простір для нас не зводня,
але, як його бути завжди, довік,
нам обвикатись уже сьогодні.
<1981>
Осінь твоєї півкулі ячить "курли".
На охлялій державі дає слабини підпруга.
І, хоча вікно не закрите, кути у млі
до сорочки звикають, як центру круга.
А як лампу ввімкнеш, хоч куди б доніс
на самого себе, і перо – за свідка.
І нема могили, рівняти ніс
в піаніні невтішного Фредеріка.
В повню жниво з чужої обом казни
обдаровує сріблами мочажина.
А повернись до стіни, і сни
відти посунуть, як та дружина,
навпрошки на задвірки, рвучи кільце
конопель. І лахміть не прикриють лати.
І тому, що всі на одне лице,
тридцять трьох поодинці не гріх кохати.
ІІ
Черепиця фільварків і жовтий тиньк
сумовитих обійсть, і карнизів брови.
То колеса по вісь у багні, то кінь
хвицне місяць коров’ячий гонорово.
І мигають стоги, завалившись в Буг,
і задкує вільшаник, п’ючи з корзинок;
і в розораній хмарі свинцевий плуг
не вістить полегші для піль озимих.
У поділ, у вовнинки панчіх – реп’ях
учепивсь потерчам, а кігтить, що кревник.
На міцнющі нитки небеса про всяк
зашиває дощем – і прощай Коперник!
І кришталик тьмяніє, і никне геть
тіло розсипом родимок в сукні з пíтьми.
Нетривкий, ледь угаданий силует,
ти не гожа упасти в чиїсь обійми.
ІІІ
Розумію, кохають і без надій,
не навзаєм. І вільні, як син Кібели,
цінувати імлу і тонути в ній,
з нею і трапити в твої землі.
Можна, цяту за цятою, ліпші з рис
із молекул двоїти пером сугубим.
Чи відбитись в свічаді: мовляв, дивись,
ти – це я; позаяк – а кого ми любим,
крім себе? За талан, взагалі – мовчок:
і гати, не гати на майбутнє греблі,
те детонує, як бомба, що
полишає неторканими лиш меблі.
Не дібрати, від кого і хто утік:
ані час, ані простір для нас не зводня,
але, як його бути завжди, довік,
нам обвикатись уже сьогодні.
<1981>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
