Батькові присвячую...

…За роками, що йдуть перехожо,
те, що йде собі, йде собі, йде..,
що ж ти, татку, мене розтривожив
в переддення весни, в переддень…

Просто вийшов, як є, на дорогу,
і пішов аж за сонце й за сніг,
розбудивши вселенську тривогу
і спаливши мене у мені.

Знов чекаємо весня і літня –
так було у нас завжди в сім’ї…
Ти ж спішив, не діждав навіть квіту,
і тепер твої справи – мої…

Знав би, татку, як важко без тебе.
Мама – хвора, твій син - у світах…
А мені ж бо все чується в небі,
як журливо вертається птах…

Що ж ти, татку…та я ж і не встежу
за отим, що не встиг, бо – сама…
Я ще й досі шукаю ту стежку,
ту, якою пішов і… нема.

9 березня - вселенська поминальна субота