Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Умілий поет (поетична післяпародія)
Поет уміє краще багатьох
Ловити миті, ткати думи віщі,
Аби відчути, розуміти вічне,
Щоб серце озивалося тьох-тьох…
Олександр Печора
Я відчуваю, розумію вічне.
Повірите? Це не пусті слова.
Десь у ставку об’єкт біологічний,
А серце озивається – ква-ква.
...
І серце тенькне лагідно – хрю-хрю.
...
Це Галя із відром іде по воду.
А серце аж заходиться – тьох-тьох!
Валерій Голуб
Олександр Печора, Валерій Голуб
Поет уміє краще багатьох…Спитаєте – а що ж це він уміє?
А солов'їно тьохкати: тьох-тьох!
Козою мекати. Шипіти, наче змії.
А ще уміє песиком: гав-гав!
І котиком понявкати, до речі.
Кохану зупинити: відра став! -
Й коромисло завдати їй на плечі.
О, не лише уміє це поет -
Він може навіть вірша написати!
Коли в душі назріє творчий злет,
Поета годі витягнути з хати…
У стайні безперервно кози: ме!
Голодний пес із ланцюга зірветься.
Втече котяра з дому в той момент.
Зажуриться кохана десь під вечір.
Їй би радіти: чоловік - поет!
А та шкодує - заміж вийшла нащо.
Ішов би той умілець краще геть,
Бо не поет - справжнісіньке ледащо.
21.05.2013
* Натхнення: Олександр Печора "Поет уміє краще багатьох" (Олександр Печора, Антологія «Калинове гроно» (Полтава, «Полтавський літератор», 2010. Том 3, с.226),
Валерій Голуб "СЕРЦЕ ТЕНЬКНЕ ЛАГІДНО - ХРЮ-ХРЮ (Літ. пародія)" (http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425959)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Про початок і кінець... історії (поетична післяпародія)"
