Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Умілий поет (поетична післяпародія)
Поет уміє краще багатьох
Ловити миті, ткати думи віщі,
Аби відчути, розуміти вічне,
Щоб серце озивалося тьох-тьох…
Олександр Печора
Я відчуваю, розумію вічне.
Повірите? Це не пусті слова.
Десь у ставку об’єкт біологічний,
А серце озивається – ква-ква.
...
І серце тенькне лагідно – хрю-хрю.
...
Це Галя із відром іде по воду.
А серце аж заходиться – тьох-тьох!
Валерій Голуб
Олександр Печора, Валерій Голуб
Поет уміє краще багатьох…Спитаєте – а що ж це він уміє?
А солов'їно тьохкати: тьох-тьох!
Козою мекати. Шипіти, наче змії.
А ще уміє песиком: гав-гав!
І котиком понявкати, до речі.
Кохану зупинити: відра став! -
Й коромисло завдати їй на плечі.
О, не лише уміє це поет -
Він може навіть вірша написати!
Коли в душі назріє творчий злет,
Поета годі витягнути з хати…
У стайні безперервно кози: ме!
Голодний пес із ланцюга зірветься.
Втече котяра з дому в той момент.
Зажуриться кохана десь під вечір.
Їй би радіти: чоловік - поет!
А та шкодує - заміж вийшла нащо.
Ішов би той умілець краще геть,
Бо не поет - справжнісіньке ледащо.
21.05.2013
* Натхнення: Олександр Печора "Поет уміє краще багатьох" (Олександр Печора, Антологія «Калинове гроно» (Полтава, «Полтавський літератор», 2010. Том 3, с.226),
Валерій Голуб "СЕРЦЕ ТЕНЬКНЕ ЛАГІДНО - ХРЮ-ХРЮ (Літ. пародія)" (http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425959)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Про початок і кінець... історії (поетична післяпародія)"
