Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Умілий поет (поетична післяпародія)
Поет уміє краще багатьох
Ловити миті, ткати думи віщі,
Аби відчути, розуміти вічне,
Щоб серце озивалося тьох-тьох…
Олександр Печора
Я відчуваю, розумію вічне.
Повірите? Це не пусті слова.
Десь у ставку об’єкт біологічний,
А серце озивається – ква-ква.
...
І серце тенькне лагідно – хрю-хрю.
...
Це Галя із відром іде по воду.
А серце аж заходиться – тьох-тьох!
Валерій Голуб
Олександр Печора, Валерій Голуб
Поет уміє краще багатьох…Спитаєте – а що ж це він уміє?
А солов'їно тьохкати: тьох-тьох!
Козою мекати. Шипіти, наче змії.
А ще уміє песиком: гав-гав!
І котиком понявкати, до речі.
Кохану зупинити: відра став! -
Й коромисло завдати їй на плечі.
О, не лише уміє це поет -
Він може навіть вірша написати!
Коли в душі назріє творчий злет,
Поета годі витягнути з хати…
У стайні безперервно кози: ме!
Голодний пес із ланцюга зірветься.
Втече котяра з дому в той момент.
Зажуриться кохана десь під вечір.
Їй би радіти: чоловік - поет!
А та шкодує - заміж вийшла нащо.
Ішов би той умілець краще геть,
Бо не поет - справжнісіньке ледащо.
21.05.2013
* Натхнення: Олександр Печора "Поет уміє краще багатьох" (Олександр Печора, Антологія «Калинове гроно» (Полтава, «Полтавський літератор», 2010. Том 3, с.226),
Валерій Голуб "СЕРЦЕ ТЕНЬКНЕ ЛАГІДНО - ХРЮ-ХРЮ (Літ. пародія)" (http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425959)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Про початок і кінець... історії (поетична післяпародія)"
