Так склалося, що наприкінці 90-х я повернулася до рідного села, в осиротілу батьківську хату, і залишилася там на два роки. Дорослий погляд на сільське буття, доповнений спогадами з дитинства, і надихнув мене на написання цього циклу, в основі якого – реальні події, сюжети. Змінені тільки імена. А, оскільки саме родзинкою дев’яностих стала неймовірна популярність заморських серіалів, над назвою довго думати не довелося.
Хтось, можливо, знову дорікне мені: мовляв, негоже кепкувати з мешканців села, їхня доля й так нелегка. Цей цикл – не насмішка, а добра іронія, так би мовити, «зсередини». Це зараз я знаю, що на два роки, а тоді думалося: назавжди. А окремі фрагменти - навіть з власного життя
Отож, не судіть строго.

Моїм односельцям не скажу якого села на Сумщині. Світлій пам’яті моїх батьків.

Вступ.

На серіали нині мода:
Як тільки серія нова –
Біжать сусідоньки з города,
Щоб не прогавити, бува.
Лишають сапки чи лопати,
Картопля миється дощем,
Яку устигли накопати,
Бо там – такий душевний щем!
У донни Бейджі іменини,
Весь день чекала – не прийшов.
А Роза матиме дитину,
У неї – амнезія, шок!
Марія Віктора Карено
Не любить… Що у нім хибить?
Шалені пристрасті. Ой нене!
Коли ж те ділечко робить?
І плачуть очі – карі, сині,
Улітку і посеред зим,
А у хлівах бунтують свині,
У них міняється режим.
Нехай худоба буде сита,
А замість «мила» - сміху шквал!
Дозвольте щиро запросити
На український серіал!

Хоча у цьому серіалі
Орейро і нема Наталі,
Нема Дієго і Мігеля,
Ні Маріанни, ні Ракелі,
Та є Миколи і Явдохи,
Про Василя і Гната трохи.
Є навіть Юлька, та, що гляне –
І наче хто вам гривню дав.
Вона за паспортом Уляна,
Та хто в той паспорт заглядав?
Живе Уляна, себто Юлька
Не в Ріо і не в Акапулько,
А в невеличкому селі.
Таких багато на землі,
На нашій славній українській,
Де збереглися ще дідівські
Примовки, звичаї, пісні,
І неодмінно на стіні
Ще й зараз - вишиті картини,
Окраса кожної хатини.

Так от, живуть собі селяни,
Петри, Параски та Уляни,
Хто як уміє, хто як може,
Щасливих літ пошли їм, Боже.

***
Жили у злагоді сусіди,
Ділили радощі і біди.
Було, один свиню заріже,
Поділить сало і м'ясце –
І для родини кусень свіжий,
І по сусідах рознесе.
А потім той, а потім інший,
Приємно й зручно водночас.
Бо часто є шматочок свіжий
І солонина про запас.
Коли жінки ішли на ланку,
Співало з ними все село
І радо слухало селянку -
Магнітофонів не було.
Поволі підростали дітки,
Всім хутірцем до школи йшли.
Сварились іноді сусідки,
Та більше в злагоді жили.
З'явився перший телевізор,
Його придбав сусід Сергій.
Впаде лиш темряви завіса –
До нього всі ішли мерщій.
Іван купив нову машину.
Чи хто хворіє, не дай Біг,
Весілля в кого чи хрестини –
Іван везе усюди всіх.
Такий був дружний хутірець,
Тепер же звівся нанівець.

***
Пройшли роки, настали зміни,
«Реформа,»- каже голова.
Хоч як не гни у полі спину-
Заробиш грошей дідька з два.
Корові чхати на реформу,
Аби давали більше корму.
А де набратися кормів?
Втекли до міста, хто зумів.
Аби було за що придбати
Для посівної дизпальне,
Авансом треба продавати
Той урожай, що хтось пожне.
А щоб скосити й змолотити,
Знов треба влазити в кредити.
Та й з ходовим не солод парком –
Не вистачає запчастин.
Життя у борг, як за Ремарком,
Читав тут грамотний один…

(Далі буде)
1998