ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Валентина Попелюшка (1967) / Вірші / Український серіал

 Український серіал. Шоста серія.
Розваг в селі не так багато,
Зате доволі різних справ.
А балачки – то справжнє свято,
Хай тільки привід хто би дав.
Вже трохи стихли ахи–охи
Навколо фельдшерки Явдохи.
Жила вона за трактористом,
Не дай Господь, щоб хто так жив.
Таким Петро був норовистим,
Ні зá що жінку часто бив.
То попідтинню п’яний спав,
А якось геть кудись пропав.
Явдоха кілька днів шукала –
Нема ніде її Петра,
Та їй новини розказала,
Ота буфетниця, котра
В закусочній «Жіночі сльози»
На кшталт місцевого Спінози:
«В селі сусіднім листоноша -
На кінозірку, кажуть, схожа.
Вона приглянулась Петрові,
Коли бульдозером своїм
На пилораму звозив дрова
І десь угледів там її.
Немов хлопчисько, закохався,
Та так у неї і остався.
Рубає дрова не за гроші –
За поцілунки листоноші.»
Почула те Явдоха бідна,
Як заголосить: «Мамо рідна!
Така ганьба - хоч лізь в петлю!
І б’є, пройдисвіт, а люблю».
Та плач не плач, - Петро не чує
І з «кінозіркою» ночує.
На землю темрява спустилась –
Явдоха вікна бить пішла,
В селі чужому заблудилась,
Потрібну хату не знайшла.
Та щоб даремно не ходити,
Зайшла у перший-ліпший двір
І заходилась вікна бити,
Страшна у гніві, наче звір.
На брязкіт вискочив із хати
Із криком: «А на тебе грець!»
І наміром відлупцювати
Місцевий агроном, вдівець.
А там Явдоху він побачив,
Вона у темряві ще «Ах!»
Стоїть під вікнами і плаче,
Іще прекрасніша в сльозах.
Її господар заспокоїв
І до своїх завів «покоїв».
А що вже там вони робили –
То, мабуть, знає тільки Бог:
Чи то розбиті вікна склили,
Чи, може, чай пили удвох.
Одне невдовзі прояснилось –
Явдоха там і залишилась.
Живе, немов у себе вдома.
«А що? Який мій, - каже, - вік?»
І жінка є у агронома,
І у Явдохи чоловік.
Ото єднання двох сердець!
На цьому б казочці й кінець,
Та через місяць десь по тому
Петро приплентався додому.
Чи розлюбила чорноброва,
З таким розклáдом - не дива,
Чи порубав усі вже дрова,
Чи ностальгія - теж бува.
Зайшов Петро в порожню хату –
І гірко так, хоч вовком вий.
Що маєш – треба цінувати,
А ні – то сам тепер живи.

1998
(Далі буде)




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-09-10 19:18:14
Переглядів сторінки твору 1967
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.039 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.961 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Україні з любов"ю
Автор востаннє на сайті 2017.11.02 20:23
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Нінель Новікова (М.К./М.К.) [ 2013-09-10 19:28:54 ]
Так, це вже справжня "Санта Барбара" по-українськи.
Браво. Валентино! Гарний би вийшов телесеріал, якби екранізувати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентина Попелюшка (Л.П./М.К.) [ 2013-09-10 19:32:13 ]
А знаєте, Ніло, після описаного у "серіалі" періоду життя у мене з'явилася така примовка:"У коджного з нас - своя Санта-Барбара", а подальше життя стільки разів підтверджувало її зміст! Думаю, про кожного зніми серіал - і глядачам нудьгувати не доведеться.
"То лі єщо будєт!":))
Так що заходьте і надалі!
Дякую!