
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
2025.07.09
04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
2025.07.09
01:03
Назва.......................................................................Стор.
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Валентина Попелюшка (1967) /
Вірші
/
Український серіал
Український серіал. Шоста серія.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український серіал. Шоста серія.
Розваг в селі не так багато,
Зате доволі різних справ.
А балачки – то справжнє свято,
Хай тільки привід хто би дав.
Вже трохи стихли ахи–охи
Навколо фельдшерки Явдохи.
Жила вона за трактористом,
Не дай Господь, щоб хто так жив.
Таким Петро був норовистим,
Ні зá що жінку часто бив.
То попідтинню п’яний спав,
А якось геть кудись пропав.
Явдоха кілька днів шукала –
Нема ніде її Петра,
Та їй новини розказала,
Ота буфетниця, котра
В закусочній «Жіночі сльози»
На кшталт місцевого Спінози:
«В селі сусіднім листоноша -
На кінозірку, кажуть, схожа.
Вона приглянулась Петрові,
Коли бульдозером своїм
На пилораму звозив дрова
І десь угледів там її.
Немов хлопчисько, закохався,
Та так у неї і остався.
Рубає дрова не за гроші –
За поцілунки листоноші.»
Почула те Явдоха бідна,
Як заголосить: «Мамо рідна!
Така ганьба - хоч лізь в петлю!
І б’є, пройдисвіт, а люблю».
Та плач не плач, - Петро не чує
І з «кінозіркою» ночує.
На землю темрява спустилась –
Явдоха вікна бить пішла,
В селі чужому заблудилась,
Потрібну хату не знайшла.
Та щоб даремно не ходити,
Зайшла у перший-ліпший двір
І заходилась вікна бити,
Страшна у гніві, наче звір.
На брязкіт вискочив із хати
Із криком: «А на тебе грець!»
І наміром відлупцювати
Місцевий агроном, вдівець.
А там Явдоху він побачив,
Вона у темряві ще «Ах!»
Стоїть під вікнами і плаче,
Іще прекрасніша в сльозах.
Її господар заспокоїв
І до своїх завів «покоїв».
А що вже там вони робили –
То, мабуть, знає тільки Бог:
Чи то розбиті вікна склили,
Чи, може, чай пили удвох.
Одне невдовзі прояснилось –
Явдоха там і залишилась.
Живе, немов у себе вдома.
«А що? Який мій, - каже, - вік?»
І жінка є у агронома,
І у Явдохи чоловік.
Ото єднання двох сердець!
На цьому б казочці й кінець,
Та через місяць десь по тому
Петро приплентався додому.
Чи розлюбила чорноброва,
З таким розклáдом - не дива,
Чи порубав усі вже дрова,
Чи ностальгія - теж бува.
Зайшов Петро в порожню хату –
І гірко так, хоч вовком вий.
Що маєш – треба цінувати,
А ні – то сам тепер живи.
1998
(Далі буде)
Зате доволі різних справ.
А балачки – то справжнє свято,
Хай тільки привід хто би дав.
Вже трохи стихли ахи–охи
Навколо фельдшерки Явдохи.
Жила вона за трактористом,
Не дай Господь, щоб хто так жив.
Таким Петро був норовистим,
Ні зá що жінку часто бив.
То попідтинню п’яний спав,
А якось геть кудись пропав.
Явдоха кілька днів шукала –
Нема ніде її Петра,
Та їй новини розказала,
Ота буфетниця, котра
В закусочній «Жіночі сльози»
На кшталт місцевого Спінози:
«В селі сусіднім листоноша -
На кінозірку, кажуть, схожа.
Вона приглянулась Петрові,
Коли бульдозером своїм
На пилораму звозив дрова
І десь угледів там її.
Немов хлопчисько, закохався,
Та так у неї і остався.
Рубає дрова не за гроші –
За поцілунки листоноші.»
Почула те Явдоха бідна,
Як заголосить: «Мамо рідна!
Така ганьба - хоч лізь в петлю!
І б’є, пройдисвіт, а люблю».
Та плач не плач, - Петро не чує
І з «кінозіркою» ночує.
На землю темрява спустилась –
Явдоха вікна бить пішла,
В селі чужому заблудилась,
Потрібну хату не знайшла.
Та щоб даремно не ходити,
Зайшла у перший-ліпший двір
І заходилась вікна бити,
Страшна у гніві, наче звір.
На брязкіт вискочив із хати
Із криком: «А на тебе грець!»
І наміром відлупцювати
Місцевий агроном, вдівець.
А там Явдоху він побачив,
Вона у темряві ще «Ах!»
Стоїть під вікнами і плаче,
Іще прекрасніша в сльозах.
Її господар заспокоїв
І до своїх завів «покоїв».
А що вже там вони робили –
То, мабуть, знає тільки Бог:
Чи то розбиті вікна склили,
Чи, може, чай пили удвох.
Одне невдовзі прояснилось –
Явдоха там і залишилась.
Живе, немов у себе вдома.
«А що? Який мій, - каже, - вік?»
І жінка є у агронома,
І у Явдохи чоловік.
Ото єднання двох сердець!
На цьому б казочці й кінець,
Та через місяць десь по тому
Петро приплентався додому.
Чи розлюбила чорноброва,
З таким розклáдом - не дива,
Чи порубав усі вже дрова,
Чи ностальгія - теж бува.
Зайшов Петро в порожню хату –
І гірко так, хоч вовком вий.
Що маєш – треба цінувати,
А ні – то сам тепер живи.
1998
(Далі буде)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію