Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентина Попелюшка (1967) /
Вірші
/
Український серіал
Український серіал. Шоста серія.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український серіал. Шоста серія.
Розваг в селі не так багато,
Зате доволі різних справ.
А балачки – то справжнє свято,
Хай тільки привід хто би дав.
Вже трохи стихли ахи–охи
Навколо фельдшерки Явдохи.
Жила вона за трактористом,
Не дай Господь, щоб хто так жив.
Таким Петро був норовистим,
Ні зá що жінку часто бив.
То попідтинню п’яний спав,
А якось геть кудись пропав.
Явдоха кілька днів шукала –
Нема ніде її Петра,
Та їй новини розказала,
Ота буфетниця, котра
В закусочній «Жіночі сльози»
На кшталт місцевого Спінози:
«В селі сусіднім листоноша -
На кінозірку, кажуть, схожа.
Вона приглянулась Петрові,
Коли бульдозером своїм
На пилораму звозив дрова
І десь угледів там її.
Немов хлопчисько, закохався,
Та так у неї і остався.
Рубає дрова не за гроші –
За поцілунки листоноші.»
Почула те Явдоха бідна,
Як заголосить: «Мамо рідна!
Така ганьба - хоч лізь в петлю!
І б’є, пройдисвіт, а люблю».
Та плач не плач, - Петро не чує
І з «кінозіркою» ночує.
На землю темрява спустилась –
Явдоха вікна бить пішла,
В селі чужому заблудилась,
Потрібну хату не знайшла.
Та щоб даремно не ходити,
Зайшла у перший-ліпший двір
І заходилась вікна бити,
Страшна у гніві, наче звір.
На брязкіт вискочив із хати
Із криком: «А на тебе грець!»
І наміром відлупцювати
Місцевий агроном, вдівець.
А там Явдоху він побачив,
Вона у темряві ще «Ах!»
Стоїть під вікнами і плаче,
Іще прекрасніша в сльозах.
Її господар заспокоїв
І до своїх завів «покоїв».
А що вже там вони робили –
То, мабуть, знає тільки Бог:
Чи то розбиті вікна склили,
Чи, може, чай пили удвох.
Одне невдовзі прояснилось –
Явдоха там і залишилась.
Живе, немов у себе вдома.
«А що? Який мій, - каже, - вік?»
І жінка є у агронома,
І у Явдохи чоловік.
Ото єднання двох сердець!
На цьому б казочці й кінець,
Та через місяць десь по тому
Петро приплентався додому.
Чи розлюбила чорноброва,
З таким розклáдом - не дива,
Чи порубав усі вже дрова,
Чи ностальгія - теж бува.
Зайшов Петро в порожню хату –
І гірко так, хоч вовком вий.
Що маєш – треба цінувати,
А ні – то сам тепер живи.
1998
(Далі буде)
Зате доволі різних справ.
А балачки – то справжнє свято,
Хай тільки привід хто би дав.
Вже трохи стихли ахи–охи
Навколо фельдшерки Явдохи.
Жила вона за трактористом,
Не дай Господь, щоб хто так жив.
Таким Петро був норовистим,
Ні зá що жінку часто бив.
То попідтинню п’яний спав,
А якось геть кудись пропав.
Явдоха кілька днів шукала –
Нема ніде її Петра,
Та їй новини розказала,
Ота буфетниця, котра
В закусочній «Жіночі сльози»
На кшталт місцевого Спінози:
«В селі сусіднім листоноша -
На кінозірку, кажуть, схожа.
Вона приглянулась Петрові,
Коли бульдозером своїм
На пилораму звозив дрова
І десь угледів там її.
Немов хлопчисько, закохався,
Та так у неї і остався.
Рубає дрова не за гроші –
За поцілунки листоноші.»
Почула те Явдоха бідна,
Як заголосить: «Мамо рідна!
Така ганьба - хоч лізь в петлю!
І б’є, пройдисвіт, а люблю».
Та плач не плач, - Петро не чує
І з «кінозіркою» ночує.
На землю темрява спустилась –
Явдоха вікна бить пішла,
В селі чужому заблудилась,
Потрібну хату не знайшла.
Та щоб даремно не ходити,
Зайшла у перший-ліпший двір
І заходилась вікна бити,
Страшна у гніві, наче звір.
На брязкіт вискочив із хати
Із криком: «А на тебе грець!»
І наміром відлупцювати
Місцевий агроном, вдівець.
А там Явдоху він побачив,
Вона у темряві ще «Ах!»
Стоїть під вікнами і плаче,
Іще прекрасніша в сльозах.
Її господар заспокоїв
І до своїх завів «покоїв».
А що вже там вони робили –
То, мабуть, знає тільки Бог:
Чи то розбиті вікна склили,
Чи, може, чай пили удвох.
Одне невдовзі прояснилось –
Явдоха там і залишилась.
Живе, немов у себе вдома.
«А що? Який мій, - каже, - вік?»
І жінка є у агронома,
І у Явдохи чоловік.
Ото єднання двох сердець!
На цьому б казочці й кінець,
Та через місяць десь по тому
Петро приплентався додому.
Чи розлюбила чорноброва,
З таким розклáдом - не дива,
Чи порубав усі вже дрова,
Чи ностальгія - теж бува.
Зайшов Петро в порожню хату –
І гірко так, хоч вовком вий.
Що маєш – треба цінувати,
А ні – то сам тепер живи.
1998
(Далі буде)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
