Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.20
15:43
Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
2026.07.20
13:43
Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
2026.07.20
12:40
О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
2026.07.20
11:16
Насіялось стільки...Насіялось маку.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
2026.07.20
10:31
Розділ ІІІ: Ціна однієї перлини
Римські генерали вміли рахувати золото мішками, але вони не вміли рахувати розкіш. На другий вечір бенкету Антоній сидів на парчевих подушках, розхристаний, з масним від печеної дичини підборіддям і затуманеним поглядом
2026.07.20
09:43
літо йде
через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
2026.07.20
09:30
Ярослав Олегович Чорногуз — видатний поет, патріот України, людина з вразливим серцем, щедрою душею та самобутнім гумором був моїм наставником, найкращим другом, який завжди мене підтримував, надихав та вселяв віру в свої можливості.
Серед його учнів бул
2026.07.20
07:33
Море хвилями дзвінкими
Б'є об скелі мовчазні
І мені назустріч линуть
Любі здавна позивні.
Рвійний вітер хвилі гонить
Без вагання та зусиль, -
Невгомонні та солоні
Всюдисущі бризки хвиль.
Б'є об скелі мовчазні
І мені назустріч линуть
Любі здавна позивні.
Рвійний вітер хвилі гонить
Без вагання та зусиль, -
Невгомонні та солоні
Всюдисущі бризки хвиль.
2026.07.20
01:30
Вода солона на столі
як символ сліз в чужій землі.
Гірка трава, і не одна,
як згадка рабського вона.
Сумною б трапеза була,
та ось рух ангела крила
дає надію на життя
як символ сліз в чужій землі.
Гірка трава, і не одна,
як згадка рабського вона.
Сумною б трапеза була,
та ось рух ангела крила
дає надію на життя
2026.07.19
20:36
Після кожного виступу Кіо
Продавались направо й наліво
Дефіцитні кролі,
Невеличкі й малі
З комбінату в циліндрі у Кіо.
Довела до тюрми лотерея
Одного з дідусів Гемінґвея.
Продавались направо й наліво
Дефіцитні кролі,
Невеличкі й малі
З комбінату в циліндрі у Кіо.
Довела до тюрми лотерея
Одного з дідусів Гемінґвея.
2026.07.19
18:53
Мені було лиш дев'ятнадцять,
А їй більше двадцяти трьох,
Вона мене дуже кохала,
І нам було добре удвох.
Вона була дуже гарна,
В мене аж виростали крила
Поруч з нею,
А їй більше двадцяти трьох,
Вона мене дуже кохала,
І нам було добре удвох.
Вона була дуже гарна,
В мене аж виростали крила
Поруч з нею,
2026.07.19
16:47
Хто збирав шовковицю,
Згадує й за хліб.
В ступах пил в косовицю
Проситься в політ.
Бийся дощик в озеро,
В хату Лукаша.
Там де ранком росяно,
Знайдеш слід вужа,
Згадує й за хліб.
В ступах пил в косовицю
Проситься в політ.
Бийся дощик в озеро,
В хату Лукаша.
Там де ранком росяно,
Знайдеш слід вужа,
2026.07.19
15:45
Ніч на землю опустила чорне покривало.
В небі зорі, наче маку хтось по нім розсипав.
Ароматом неймовірно п‘янким пахне липа
І виспівують цикади вечірні хорали.
Жебонить ледь чутно річка, вербам миє коси.
А над річку невелике вогнище палає.
Розсілася
В небі зорі, наче маку хтось по нім розсипав.
Ароматом неймовірно п‘янким пахне липа
І виспівують цикади вечірні хорали.
Жебонить ледь чутно річка, вербам миє коси.
А над річку невелике вогнище палає.
Розсілася
2026.07.19
14:36
Бунт посередностей - це бунт юрби гнилої,
Що розпинає завжди на горі,
Це фарисеї в масках і елої,
Вовки в овечих шкурах, трунарі.
Бунт посередностей змете усе на світі,
Що має лик, а не лише мурло.
Так паразити на веснянім цвіті
Повзуть настирливо,
Що розпинає завжди на горі,
Це фарисеї в масках і елої,
Вовки в овечих шкурах, трунарі.
Бунт посередностей змете усе на світі,
Що має лик, а не лише мурло.
Так паразити на веснянім цвіті
Повзуть настирливо,
2026.07.19
13:56
Розділ IІ: Аромат мирри на річці Кідн
Тарс задихався від спеки. Марк Антоній сидів на ринковій площі на судейському кріслі, оточений своїми легіонерами. Він був роздратований. Цариця Єгипту запізнювалася вже на тиждень.
Раптом з боку річки донісся д
2026.07.19
13:48
ЧАСТИНА ДРУГА: МАРК АНТОНІЙ. Тінь під деревом граната
«Прийди до мене, о Володарю Сили, бо серце моє відкрите для твого заліза.
Твій рев чути серед народів, але в моєму домі ти знайдеш свій спокій і своє золото».
(З написів на стінах храму Ха
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Темза в Челсі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Темза в Челсі
Темза в Челсі
І
Листопад. Світило, здіймаючись натще, ще
завмирає на банці соди у склі аптеки.
Вітер прискіпується до цупких речей:
труб, віт дерев, людини, якій невдержки.
Чайки на огорожі, дзьобають щось жиди;
неколісний транспорт повзе по Темзі,
мовби сірою польовою, петляючи без нужди.
Томас Мор видивля у незбувній бентезі
правобережний обрій і вкоськує її млість.
Погляд напріч змагає міццю сталевий міст
принца Альберта; і, будьмо дійсно чесні,
це найліпший спосіб податись з Челсі.
ІІ
Нескінченна вулиця, далечі наздогін,
добігає ріки, упершись в залізо стрілки.
Тіло сипле на землю кроки з цупких штанин,
і дерева стоять, буцім черги, падкі до дрібки
осетрини хвиль; цим, як мало хто,
Темза вигадує щодо риби.
Мрячка застує вид на трубу Аґрипи.
Пильний зір, задивлений літ на сто
наперед, не мине й побурілий портик,
сородний вивісці "бар" в чеснотах,
чередичку барж, ансамбль водостічних флейт
і бус біля галереї Тейт.
ІІІ
Місто Лондон прекрасне, а надто у дощ. Ні жерсть
цій мокві не завада, ні кепі або корона.
Зонтороби в цім кліматі здатні, врешт,
скористатись і шансом зійти до трону.
Коли сонця катма, чи грошви, і тінь
не тримається пліч, щоб іти назирці,
у місті, де, як не темни цеглин,
молоко буде вічно біліти на вогкім східці,
можна, взявши газету, зіткнутись із
статтею про пішого і моторошний наїзд,
і лишень на абзаці об тім, як болить рідні,
видихнути в полегші: плачуть не по мені.
ІV
Власне, до мене зверталась не
любов і не Муза, а непоквапний, кволо-
звукий, питливий, безбарвний голос;
я озивався, чулий, куди він гне.
"Як ти жив стільки років?" – "Як буква "г" в "ого".
"Як воно почувалось?" – "Залежно від дорожнечі".
"Що тобі любіш в світі зі усього?" –
"Ріки та вулиці – тяглі, тривалі речі".
"Згадується минуле?" – "Якось була зима.
Я гасав на санках, і мене продуло".
"Ти боїшся смерти?" – "Ні, це та сама тьма;
цій – що стіл, що стілець: в’їдливе, чорне сусло".
V
Повітря, бач, розкошує, бере від життя сповна,
що куди нам, живе собі голубою
долею ирію, звіюючись над головою
і ніде не кінчаючись. Із вікна
шпилі бачаться, труби, тьмавий дахів свинець;
це – величного світу сира грибниця,
де бруківка, учителька й годівниця,
самохіть означа і його кінець
дочасний… Займається ранок, підвозиться пошта…
Тяжко увірити бодай уві щось, та,
відколи є правий берег у Темзи, є
лівий берег у Темзи. Це віри додає.
VІ
Місто Лондон прекрасне на часі, на всі часи.
Серце хіба відстає від Великого Бена.
Темза тече до моря, набухла, як повна вена,
і буксир перед Челсі дере баси.
Лондон – місто прекрасне. Иріями і вшир
мимохіть безбережніш він річища у пониззі.
І коли в нім спиш, номери в телефонній книзі
коловерті років мішма сягають цифр
астрономічної масти. І палець, що крутить диск
зимної повні, зводить безбарвний писк
"зайнято"; й чутніша засторога
ця неминуча, ніж голос Бога.
1974
І
Листопад. Світило, здіймаючись натще, ще
завмирає на банці соди у склі аптеки.
Вітер прискіпується до цупких речей:
труб, віт дерев, людини, якій невдержки.
Чайки на огорожі, дзьобають щось жиди;
неколісний транспорт повзе по Темзі,
мовби сірою польовою, петляючи без нужди.
Томас Мор видивля у незбувній бентезі
правобережний обрій і вкоськує її млість.
Погляд напріч змагає міццю сталевий міст
принца Альберта; і, будьмо дійсно чесні,
це найліпший спосіб податись з Челсі.
ІІ
Нескінченна вулиця, далечі наздогін,
добігає ріки, упершись в залізо стрілки.
Тіло сипле на землю кроки з цупких штанин,
і дерева стоять, буцім черги, падкі до дрібки
осетрини хвиль; цим, як мало хто,
Темза вигадує щодо риби.
Мрячка застує вид на трубу Аґрипи.
Пильний зір, задивлений літ на сто
наперед, не мине й побурілий портик,
сородний вивісці "бар" в чеснотах,
чередичку барж, ансамбль водостічних флейт
і бус біля галереї Тейт.
ІІІ
Місто Лондон прекрасне, а надто у дощ. Ні жерсть
цій мокві не завада, ні кепі або корона.
Зонтороби в цім кліматі здатні, врешт,
скористатись і шансом зійти до трону.
Коли сонця катма, чи грошви, і тінь
не тримається пліч, щоб іти назирці,
у місті, де, як не темни цеглин,
молоко буде вічно біліти на вогкім східці,
можна, взявши газету, зіткнутись із
статтею про пішого і моторошний наїзд,
і лишень на абзаці об тім, як болить рідні,
видихнути в полегші: плачуть не по мені.
ІV
Власне, до мене зверталась не
любов і не Муза, а непоквапний, кволо-
звукий, питливий, безбарвний голос;
я озивався, чулий, куди він гне.
"Як ти жив стільки років?" – "Як буква "г" в "ого".
"Як воно почувалось?" – "Залежно від дорожнечі".
"Що тобі любіш в світі зі усього?" –
"Ріки та вулиці – тяглі, тривалі речі".
"Згадується минуле?" – "Якось була зима.
Я гасав на санках, і мене продуло".
"Ти боїшся смерти?" – "Ні, це та сама тьма;
цій – що стіл, що стілець: в’їдливе, чорне сусло".
V
Повітря, бач, розкошує, бере від життя сповна,
що куди нам, живе собі голубою
долею ирію, звіюючись над головою
і ніде не кінчаючись. Із вікна
шпилі бачаться, труби, тьмавий дахів свинець;
це – величного світу сира грибниця,
де бруківка, учителька й годівниця,
самохіть означа і його кінець
дочасний… Займається ранок, підвозиться пошта…
Тяжко увірити бодай уві щось, та,
відколи є правий берег у Темзи, є
лівий берег у Темзи. Це віри додає.
VІ
Місто Лондон прекрасне на часі, на всі часи.
Серце хіба відстає від Великого Бена.
Темза тече до моря, набухла, як повна вена,
і буксир перед Челсі дере баси.
Лондон – місто прекрасне. Иріями і вшир
мимохіть безбережніш він річища у пониззі.
І коли в нім спиш, номери в телефонній книзі
коловерті років мішма сягають цифр
астрономічної масти. І палець, що крутить диск
зимної повні, зводить безбарвний писк
"зайнято"; й чутніша засторога
ця неминуча, ніж голос Бога.
1974
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Листи династії Мінь"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю"
Про публікацію
