Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Темза в Челсі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Темза в Челсі
І
Листопад. Світило, здіймаючись натще, ще
завмирає на банці соди у склі аптеки.
Вітер прискіпується до цупких речей:
труб, віт дерев, людини, якій невдержки.
Чайки на огорожі, дзьобають щось жиди;
неколісний транспорт повзе по Темзі,
мовби сірою польовою, петляючи без нужди.
Томас Мор видивля у незбувній бентезі
правобережний обрій і вкоськує її млість.
Погляд напріч змагає міццю сталевий міст
принца Альберта; і, будьмо дійсно чесні,
це найліпший спосіб податись з Челсі.
ІІ
Нескінченна вулиця, далечі наздогін,
добігає ріки, упершись в залізо стрілки.
Тіло сипле на землю кроки з цупких штанин,
і дерева стоять, буцім черги, падкі до дрібки
осетрини хвиль; цим, як мало хто,
Темза вигадує щодо риби.
Мрячка застує вид на трубу Аґрипи.
Пильний зір, задивлений літ на сто
наперед, не мине й побурілий портик,
сородний вивісці "бар" в чеснотах,
чередичку барж, ансамбль водостічних флейт
і бус біля галереї Тейт.
ІІІ
Місто Лондон прекрасне, а надто у дощ. Ні жерсть
цій мокві не завада, ні кепі або корона.
Зонтороби в цім кліматі, врешті-решт,
скористаються шансом зійти до трону.
Коли сонця катма, чи грошви, і тінь
не тримається пліч, щоб іти назирці,
у місті, де, як не темни цеглин,
молоко буде вічно біліти на вогкім східці,
можна, взявши газету, зіткнутись із
статтею про пішого і моторошний наїзд,
і лишень на абзаці об тім, як болить рідні,
видихнути в полегші: плачуть не по мені.
ІV
Текст для мене надиктувала не
любов і не Муза, а рівномірний, в долі з
звуком, питливий, безбарвний голос;
я озивався, чулий, куди він гне.
"Як ти жив стільки років?" – "Як буква "г" в "ого".
"Як воно почувалось?" – "Залежно від дорожнечі".
"Що тобі любіш в світі зі усього?" –
"Ріки та вулиці – тяглі, тривалі речі".
"Згадується минуле?" – "Якось була зима.
Я гасав на санках, і мене продуло".
"Ти боїшся смерти?" – "Ні, це та сама тьма;
цій – що стіл, що стілець: в’їдливе, чорне сусло".
V
Повітря, бач, розкошує, бере від життя сповна,
що куди нам, живе собі голубою
долею ирію, звіюючись над головою
і ніде не кінчаючись. Із вікна
шпилі бачаться, труби, тьмавий дахів свинець;
це – величного світу сира грибниця,
де бруківка, учителька й годівниця,
поготів означа і його кінець
дочасний… Займається ранок, підвозиться пошта…
Тяжко увірити бодай уві щось, та,
відколи є правий берег у Темзи, є
лівий берег у Темзи. Це віри додає.
VІ
Місто Лондон прекрасне на часі, на всі часи.
Серце хіба відстає від Великого Бена.
Темза тече до моря, набухла, як повна вена,
і буксир перед Челсі дере баси.
Лондон – місто прекрасне. Иріями і вшир
мимохіть безбережніш він річища у пониззі.
І коли в нім спиш, номери в телефонній книзі
коловерті років мішма сягають цифр
астрономічної масти. І палець, що крутить диск
зимної повні, зводить безбарвний писк
"зайнято"; й чутніша засторога
ця неминуча, ніж голос Бога.
1974
Листопад. Світило, здіймаючись натще, ще
завмирає на банці соди у склі аптеки.
Вітер прискіпується до цупких речей:
труб, віт дерев, людини, якій невдержки.
Чайки на огорожі, дзьобають щось жиди;
неколісний транспорт повзе по Темзі,
мовби сірою польовою, петляючи без нужди.
Томас Мор видивля у незбувній бентезі
правобережний обрій і вкоськує її млість.
Погляд напріч змагає міццю сталевий міст
принца Альберта; і, будьмо дійсно чесні,
це найліпший спосіб податись з Челсі.
ІІ
Нескінченна вулиця, далечі наздогін,
добігає ріки, упершись в залізо стрілки.
Тіло сипле на землю кроки з цупких штанин,
і дерева стоять, буцім черги, падкі до дрібки
осетрини хвиль; цим, як мало хто,
Темза вигадує щодо риби.
Мрячка застує вид на трубу Аґрипи.
Пильний зір, задивлений літ на сто
наперед, не мине й побурілий портик,
сородний вивісці "бар" в чеснотах,
чередичку барж, ансамбль водостічних флейт
і бус біля галереї Тейт.
ІІІ
Місто Лондон прекрасне, а надто у дощ. Ні жерсть
цій мокві не завада, ні кепі або корона.
Зонтороби в цім кліматі, врешті-решт,
скористаються шансом зійти до трону.
Коли сонця катма, чи грошви, і тінь
не тримається пліч, щоб іти назирці,
у місті, де, як не темни цеглин,
молоко буде вічно біліти на вогкім східці,
можна, взявши газету, зіткнутись із
статтею про пішого і моторошний наїзд,
і лишень на абзаці об тім, як болить рідні,
видихнути в полегші: плачуть не по мені.
ІV
Текст для мене надиктувала не
любов і не Муза, а рівномірний, в долі з
звуком, питливий, безбарвний голос;
я озивався, чулий, куди він гне.
"Як ти жив стільки років?" – "Як буква "г" в "ого".
"Як воно почувалось?" – "Залежно від дорожнечі".
"Що тобі любіш в світі зі усього?" –
"Ріки та вулиці – тяглі, тривалі речі".
"Згадується минуле?" – "Якось була зима.
Я гасав на санках, і мене продуло".
"Ти боїшся смерти?" – "Ні, це та сама тьма;
цій – що стіл, що стілець: в’їдливе, чорне сусло".
V
Повітря, бач, розкошує, бере від життя сповна,
що куди нам, живе собі голубою
долею ирію, звіюючись над головою
і ніде не кінчаючись. Із вікна
шпилі бачаться, труби, тьмавий дахів свинець;
це – величного світу сира грибниця,
де бруківка, учителька й годівниця,
поготів означа і його кінець
дочасний… Займається ранок, підвозиться пошта…
Тяжко увірити бодай уві щось, та,
відколи є правий берег у Темзи, є
лівий берег у Темзи. Це віри додає.
VІ
Місто Лондон прекрасне на часі, на всі часи.
Серце хіба відстає від Великого Бена.
Темза тече до моря, набухла, як повна вена,
і буксир перед Челсі дере баси.
Лондон – місто прекрасне. Иріями і вшир
мимохіть безбережніш він річища у пониззі.
І коли в нім спиш, номери в телефонній книзі
коловерті років мішма сягають цифр
астрономічної масти. І палець, що крутить диск
зимної повні, зводить безбарвний писк
"зайнято"; й чутніша засторога
ця неминуча, ніж голос Бога.
1974
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Листи династії Мінь"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю"
Про публікацію
