Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
2025.11.11
19:33
Бабине літо пішло по-англійськи —
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
2025.11.11
18:09
Знов клята меланхолія крадеться,
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
2025.11.11
18:05
До вчительки питання має Таня:
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
2025.11.11
16:24
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
2025.11.11
10:20
Сколобочився під ранок
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
2025.11.11
10:11
Жовтневі сонячні ванни
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
2025.11.11
10:04
Десь там, далеко, а не тут, в рову,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
2025.11.11
06:57
Артур Курдіновський
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
2025.11.10
23:45
Осінній день, осінній день,
Сміється – вже ріденьке – листя.
Немов замріяних пісень
Сяйнули блискітки вогнисті.
Озерна рінь, озерна рінь
Несе своє текуче срібло,
Вібрує чарами… Вгорі
Сміється – вже ріденьке – листя.
Немов замріяних пісень
Сяйнули блискітки вогнисті.
Озерна рінь, озерна рінь
Несе своє текуче срібло,
Вібрує чарами… Вгорі
2025.11.10
22:37
Щоб троянди рук твоїх не зранили,
Я шипи безжально відривав...
Невтямки, чому мене ти зрадила,
Як для того привід не давав?
Ти у вазу квіти ті поставила
І бентежно погляд відвела...
Так, любов не втиснути у правила –
Я шипи безжально відривав...
Невтямки, чому мене ти зрадила,
Як для того привід не давав?
Ти у вазу квіти ті поставила
І бентежно погляд відвела...
Так, любов не втиснути у правила –
2025.11.10
22:14
Закинуте подвір'я,
як думки, які давно згасли,
як мрії, перетворені на попіл,
зарослі травою.
Закинуте подвір'я
обростає самотністю,
тривогою і відчаєм.
Закинуте подвір'я,
як думки, які давно згасли,
як мрії, перетворені на попіл,
зарослі травою.
Закинуте подвір'я
обростає самотністю,
тривогою і відчаєм.
Закинуте подвір'я,
2025.11.10
22:07
Голів трьох щодня, щогодини
єдиного тіла війни
доводиться чути родинам –
майстри оман діла вони.
Подай кожен жертву їм щиру,
а кращі, всі в курсі, життя
лишень за обіцянку миру –
єдиного тіла війни
доводиться чути родинам –
майстри оман діла вони.
Подай кожен жертву їм щиру,
а кращі, всі в курсі, життя
лишень за обіцянку миру –
2025.11.10
19:15
Із Йосипа Бродського (1940-1996)
1
Закінчивши всі іспити, вона
в суботу в гості запросила друга.
Смеркалось, і закупореним туго
здавався глек червоного вина.
1
Закінчивши всі іспити, вона
в суботу в гості запросила друга.
Смеркалось, і закупореним туго
здавався глек червоного вина.
2025.11.10
17:28
І знову рана. Знову шрам.
В душі нема живого місця.
Ось так, повіривши словам,
Благословив осіннє листя.
Гортаю вкотре записник
У марних пошуках кохання,
Бо за інерцією звик
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В душі нема живого місця.
Ось так, повіривши словам,
Благословив осіннє листя.
Гортаю вкотре записник
У марних пошуках кохання,
Бо за інерцією звик
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Темза в Челсі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Темза в Челсі
І
Листопад. Світило, здіймаючись натще, ще
завмирає на банці соди у склі аптеки.
Вітер прискіпується до цупких речей:
труб, крон дерев, людини, якій невдержки.
Чайки на огорожі, дзьобають щось жиди;
неколісний транспорт повзе по Темзі,
мовби сірою польовою, петляючи без нужди.
Томас Мор видивля у незбувній бентезі
правобережний обрій і вкоськує її млість.
Блеклий погляд змагає міццю сталевий міст
принца Альберта; і, будьмо дійсно чесні,
ліпшим чином годі податись з Челсі.
ІІ
Нескінченна вулиця, далечі наздогін,
добігає ріки, упершись в залізо стрілки.
Тіло сипле на землю кроки з бгання штанин,
і дерева стоять, буцім черги, падкі до дрібки
осетрини хвиль; цим, як мало хто,
Темза вигадує щодо риби.
Мряка застує оку трубу Аґрипи.
Пильний зір, проникний сюди на сто
літ вперед, узрить побурілий портик,
сородний вивісці "бар" в чеснотах,
чередичку барж, ансамбль водостічних флейт
і бус біля галереї Тейт.
ІІІ
Місто Лондон прекрасне, а надто у дощ. Ні жерсть
цій мокві не завада, ні кепі або корона.
Лиш меткі в виробництві зонтів на честь
учти клімату тут конкуренти трону.
Поготів, коли туго зі грішми й тінь
не тримається пліч і не йде назирці,
в середмісті, де, як не темни цеглин,
молоко буде вічно біліти на вогкім східці,
можна, носом в газету, зіткнутись зі
шпальтою про роззяву, що переймав таксі;
і лиш глядьма в абзац об тім, як болить рідні,
у полегші зітхнути: болі не по мені.
ІV
Ці слова мені диктувала не
любов і не Муза, а неквапливий, кволо-
звукий, допитливий, бляклий голос;
я озивавсь, певен, куди він гне.
"Як ти жив стільки років?" – "Як буква "г" в "ого".
"Як воно почувалось?". – "Залежно від дорожнечі".
"Що тобі любіш в світі зі усього?" –
"Ріки та вулиці – тяглі, тривалі речі".
"Згадується минуле?" – "Якось була зима.
Я гасав на санках, а мене продуло".
"Ти боїшся смерти?" – "Ні, це та сама тьма;
затривке до віч, в’їдливе, чорне сусло".
V
Повітря, бач, розкошує, бере від життя сповна,
що куди нам, живе собі голубою
долею ирію, звіюючись над головою
і ніде не кінчаючись. Зі вікна
шпилі бачаться, труби, тьмавий дахів свинець;
це – величавого світу сира грибниця,
де бруківка, учителька й годівниця,
поготів означа і його кінець
дочасний… Займається ранок, довозиться пошта…
Тяжко увірити бодай уві щось, та,
відколи є правий берег у Темзи, є
лівий берег у Темзи. Це віри додає.
VІ
Місто Лондон прекрасне на часі, на всі часи.
Серце лишень відстає від Великого Бена.
Темза тече до моря, набухла, як повна вена,
і буксир перед Челсі дере баси.
Лондон – місто прекрасне. Иріями і вшир
він пустивсь берегів її течії у пониззі.
І коли в нім спиш, номери в телефонній книзі
коловерті років мішма сягають цифр
астрономічної масти. І палець, що крутить диск
зимної повні, зводить безбарвний писк
"зайнято"; й кратніше засторога
ця неминуча, ніж голос Бога.
1974
Листопад. Світило, здіймаючись натще, ще
завмирає на банці соди у склі аптеки.
Вітер прискіпується до цупких речей:
труб, крон дерев, людини, якій невдержки.
Чайки на огорожі, дзьобають щось жиди;
неколісний транспорт повзе по Темзі,
мовби сірою польовою, петляючи без нужди.
Томас Мор видивля у незбувній бентезі
правобережний обрій і вкоськує її млість.
Блеклий погляд змагає міццю сталевий міст
принца Альберта; і, будьмо дійсно чесні,
ліпшим чином годі податись з Челсі.
ІІ
Нескінченна вулиця, далечі наздогін,
добігає ріки, упершись в залізо стрілки.
Тіло сипле на землю кроки з бгання штанин,
і дерева стоять, буцім черги, падкі до дрібки
осетрини хвиль; цим, як мало хто,
Темза вигадує щодо риби.
Мряка застує оку трубу Аґрипи.
Пильний зір, проникний сюди на сто
літ вперед, узрить побурілий портик,
сородний вивісці "бар" в чеснотах,
чередичку барж, ансамбль водостічних флейт
і бус біля галереї Тейт.
ІІІ
Місто Лондон прекрасне, а надто у дощ. Ні жерсть
цій мокві не завада, ні кепі або корона.
Лиш меткі в виробництві зонтів на честь
учти клімату тут конкуренти трону.
Поготів, коли туго зі грішми й тінь
не тримається пліч і не йде назирці,
в середмісті, де, як не темни цеглин,
молоко буде вічно біліти на вогкім східці,
можна, носом в газету, зіткнутись зі
шпальтою про роззяву, що переймав таксі;
і лиш глядьма в абзац об тім, як болить рідні,
у полегші зітхнути: болі не по мені.
ІV
Ці слова мені диктувала не
любов і не Муза, а неквапливий, кволо-
звукий, допитливий, бляклий голос;
я озивавсь, певен, куди він гне.
"Як ти жив стільки років?" – "Як буква "г" в "ого".
"Як воно почувалось?". – "Залежно від дорожнечі".
"Що тобі любіш в світі зі усього?" –
"Ріки та вулиці – тяглі, тривалі речі".
"Згадується минуле?" – "Якось була зима.
Я гасав на санках, а мене продуло".
"Ти боїшся смерти?" – "Ні, це та сама тьма;
затривке до віч, в’їдливе, чорне сусло".
V
Повітря, бач, розкошує, бере від життя сповна,
що куди нам, живе собі голубою
долею ирію, звіюючись над головою
і ніде не кінчаючись. Зі вікна
шпилі бачаться, труби, тьмавий дахів свинець;
це – величавого світу сира грибниця,
де бруківка, учителька й годівниця,
поготів означа і його кінець
дочасний… Займається ранок, довозиться пошта…
Тяжко увірити бодай уві щось, та,
відколи є правий берег у Темзи, є
лівий берег у Темзи. Це віри додає.
VІ
Місто Лондон прекрасне на часі, на всі часи.
Серце лишень відстає від Великого Бена.
Темза тече до моря, набухла, як повна вена,
і буксир перед Челсі дере баси.
Лондон – місто прекрасне. Иріями і вшир
він пустивсь берегів її течії у пониззі.
І коли в нім спиш, номери в телефонній книзі
коловерті років мішма сягають цифр
астрономічної масти. І палець, що крутить диск
зимної повні, зводить безбарвний писк
"зайнято"; й кратніше засторога
ця неминуча, ніж голос Бога.
1974
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Листи династії Мінь"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю"
Про публікацію
