Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.05
10:22
королівські лучники
королівська кіннота
шикуються
у надвечірньому
вітрі
танцюючі маски
танцюють
у глядацьких енергіях
королівська кіннота
шикуються
у надвечірньому
вітрі
танцюючі маски
танцюють
у глядацьких енергіях
2026.07.05
06:00
ЕПІЛОГ: СРІБНА ЗОРЯ НАД ГАЛЛІЄЮ
Останні роки Анни були схожі на тихий золотий вечір після буремного дня. Вона більше не втручалася у дрібні придворні інтриги. Її срібна голова була зайнята іншим – вона будувала монастирі, замовляла книги в далеких зем
2026.07.04
21:21
люцифер сем кіт сіаму
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
2026.07.04
19:53
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2026.07.04
16:15
I How Local Harmony Becomes a Contour of Metaharmony
The Image of the Work: From a Creative Method to an Aesthetic–Philosophical Category
The foundation of traditional artistic creation, in most cases, is the aspiration toward an integral unity—whet
2026.07.04
13:59
Я не хочу дивитись в обличчя абсурду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
2026.07.04
13:43
липня народилася видатна українська поетеса Тетяна Левицька.
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
2026.07.04
12:39
Мене, зшитого за незнаними лекалами,
заносить подумки до петель річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Для усвідомлення мого і міркувань
багато їх, але й не досить,
а мій талан земний –
долати невідомості дорогу.
Потік петляє так, мов генний код,
заносить подумки до петель річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Для усвідомлення мого і міркувань
багато їх, але й не досить,
а мій талан земний –
долати невідомості дорогу.
Потік петляє так, мов генний код,
2026.07.04
12:27
Гвинтики і шайби,
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
2026.07.04
10:49
поліція моралі
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
2026.07.04
09:57
Пливуть за роками
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
2026.07.04
07:56
За мною вслід плететься щодоби,
Знесилене неспинною ходою, -
Усе оте, що я уже зробив
У вічній боротьбі з самим собою.
Минулим справам не веду лічби,
Просиджуючи цілі дні за чаєм, -
Лише в думках з'являється "якби",
Та і "чому" нікуди не зника
Знесилене неспинною ходою, -
Усе оте, що я уже зробив
У вічній боротьбі з самим собою.
Минулим справам не веду лічби,
Просиджуючи цілі дні за чаєм, -
Лише в думках з'являється "якби",
Та і "чому" нікуди не зника
2026.07.04
05:44
Розділ XІV: ПОПІЛ СИРИНА* ТА ВІЧНІСТЬ НА ПЕРГАМЕНТІ
1075 рік. Париж. Палац Сіте. Король Філіп І, уже зрілий і могутній володар, сидів за великим дубовим столом, заваленим хартіями. Поруч із ним стояла Анна. Рауля вже не було на цьому світі – він пішов
2026.07.03
22:45
На відстані руки,
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
2026.07.03
20:00
Говори до мене тонкосердно -
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
2026.07.03
14:10
Я з балкону дивлюся на темний проспект.
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю
І
Збіг березень. Приємна дивина:
день більшає. Нівроку, умлівіч.
На часі впасти поглядові на
прискіпливого ока варту річ.
Cтілець, скажімо. Бажано – впритул.
Тому зведімось з нього і дивім:
затиснутий між просторових скул,
що каже про данину татарві,
він біля метра сягу висоти
і вширшки сантиметрів сорока,
і роблений (для росту є сади)
з підручних (бо докладена рука)
коричневих матерій. Цю потугу
звели до камуфляжу в Царстві Духу.
ІІ
Річ, вміщена у простір, ніби в Аш-
два-О, іде на ризик, не з відра
узявшись той тіснити. Але ваш
позір у бризки-витрішки не гра
абиде. Далебі, між голих стін
стілець, зате, як той наполеон.
А що було б отут, аби не він?
Повітря лиш. Гойдалися б либонь
пилинки. І позір їх віддаля
легесенько б усотав, далі сам
ковзав стіною, вікнами, після –
пронизуючи скло, сягав би за,
де ні речей, і просторінь яснá,
хоча і дещо випукла вона.
ІІІ
Що знак м’який у профіль, чи то пак,
що "вісімка" квадратами в анфас,
стілець уміє виставитись так,
що ваше око випередить вас.
І вбачить порожнечу: межи ніг
(коричних, достеменно чотирьох)
повітря лиш. Штурни одну із них,
скинь з себе все – що тій стіні горох.
Повітря. Ви вгамовуєте лють.
Ви в гніві, вам лишається одно:
ривок – все дригом, й далі – будь-що будь,
та максимум, що оголиться, – дно.
Фанера, цвяхи, пил, іржа штирів,
товар, що в ніздрі вашій перезрів.
ІV
Четвер. Стілець, утім, – анітелень.
Стоїть, як стій, з учора. Ніби вкляк.
Ніхто і не торкав його за день,
не сів, і не покинув свій піджак.
І простір, ніби сутінок бджолу,
річ, що її давно не користав
господар, обертає (у незлу
вечірню мить) в коричневий кристал.
Стілець – на дибки. Вперся чотирма.
Погожий день. Б’є шосту. І за мить
ви лаєтесь, що тут його катма,
хоч онде, як укопаний, стоїть.
І хто те зна, якої ще мари
навіяти не годні вечори.
V
Матерія гартується в борні,
оспіваній легендами як слід.
Для меблів утворився світ, чи ні,
творець, утім, і їх заздалегідь
уречевив – у оному числі,
аби перелічити, для гаразд
щось визнати чужим. І постелив
матеріям не пуп’янки троянд,
але цвяхи. Адже, аби не гвіздь,
усе б, як є, розпалося мигцем
на стійки, поперечини. Ваш гість
не міг би користатися стільцем.
Тож цілісністю, як і за пуху
завсідника, річ дякує цвяху.
VІ
Стільцю взнаки дається порожня
плюс повні матер’яних розмаїть
в пропорції простій: і маячня
у шані там, де пусто вочевидь.
Що зиску від полемік, на копил
словес вітіюватих – у серцях
і зопалу, коли казиться стіл
на сороміцькі витівки стільця?
До речі, стіл – сумлінна площина.
А стулець – вертикалити мастак.
І лампочку вгвинтити, річ ясна,
він осідлає стіл, а не навспак.
І, вниз пилком, тичинкою зі стелі
осяється стеблина й инші меблі.
VІІ
Недільне пообіддя. Часу хлань
стільця не уїдає так, як плоть
їсть поїдом затято – і тіла,
і до постав підігнаний шевйот.
Стільцю не лячні вимахи сокир
і полум’я багать не дивовиж.
І повеням років наперекір,
він випірне жвавіше, аніж фіш.
Він за ужитком випередить гімн
і мову, і свідомість, і матрац.
Розхитаний, він дійде до підмін,
які на око виявити зась.
А голос віщий зважитись не пріч –
матерія скінченна. Та не річ.
<1987>
Збіг березень. Приємна дивина:
день більшає. Нівроку, умлівіч.
На часі впасти поглядові на
прискіпливого ока варту річ.
Cтілець, скажімо. Бажано – впритул.
Тому зведімось з нього і дивім:
затиснутий між просторових скул,
що каже про данину татарві,
він біля метра сягу висоти
і вширшки сантиметрів сорока,
і роблений (для росту є сади)
з підручних (бо докладена рука)
коричневих матерій. Цю потугу
звели до камуфляжу в Царстві Духу.
ІІ
Річ, вміщена у простір, ніби в Аш-
два-О, іде на ризик, не з відра
узявшись той тіснити. Але ваш
позір у бризки-витрішки не гра
абиде. Далебі, між голих стін
стілець, зате, як той наполеон.
А що було б отут, аби не він?
Повітря лиш. Гойдалися б либонь
пилинки. І позір їх віддаля
легесенько б усотав, далі сам
ковзав стіною, вікнами, після –
пронизуючи скло, сягав би за,
де ні речей, і просторінь яснá,
хоча і дещо випукла вона.
ІІІ
Що знак м’який у профіль, чи то пак,
що "вісімка" квадратами в анфас,
стілець уміє виставитись так,
що ваше око випередить вас.
І вбачить порожнечу: межи ніг
(коричних, достеменно чотирьох)
повітря лиш. Штурни одну із них,
скинь з себе все – що тій стіні горох.
Повітря. Ви вгамовуєте лють.
Ви в гніві, вам лишається одно:
ривок – все дригом, й далі – будь-що будь,
та максимум, що оголиться, – дно.
Фанера, цвяхи, пил, іржа штирів,
товар, що в ніздрі вашій перезрів.
ІV
Четвер. Стілець, утім, – анітелень.
Стоїть, як стій, з учора. Ніби вкляк.
Ніхто і не торкав його за день,
не сів, і не покинув свій піджак.
І простір, ніби сутінок бджолу,
річ, що її давно не користав
господар, обертає (у незлу
вечірню мить) в коричневий кристал.
Стілець – на дибки. Вперся чотирма.
Погожий день. Б’є шосту. І за мить
ви лаєтесь, що тут його катма,
хоч онде, як укопаний, стоїть.
І хто те зна, якої ще мари
навіяти не годні вечори.
V
Матерія гартується в борні,
оспіваній легендами як слід.
Для меблів утворився світ, чи ні,
творець, утім, і їх заздалегідь
уречевив – у оному числі,
аби перелічити, для гаразд
щось визнати чужим. І постелив
матеріям не пуп’янки троянд,
але цвяхи. Адже, аби не гвіздь,
усе б, як є, розпалося мигцем
на стійки, поперечини. Ваш гість
не міг би користатися стільцем.
Тож цілісністю, як і за пуху
завсідника, річ дякує цвяху.
VІ
Стільцю взнаки дається порожня
плюс повні матер’яних розмаїть
в пропорції простій: і маячня
у шані там, де пусто вочевидь.
Що зиску від полемік, на копил
словес вітіюватих – у серцях
і зопалу, коли казиться стіл
на сороміцькі витівки стільця?
До речі, стіл – сумлінна площина.
А стулець – вертикалити мастак.
І лампочку вгвинтити, річ ясна,
він осідлає стіл, а не навспак.
І, вниз пилком, тичинкою зі стелі
осяється стеблина й инші меблі.
VІІ
Недільне пообіддя. Часу хлань
стільця не уїдає так, як плоть
їсть поїдом затято – і тіла,
і до постав підігнаний шевйот.
Стільцю не лячні вимахи сокир
і полум’я багать не дивовиж.
І повеням років наперекір,
він випірне жвавіше, аніж фіш.
Він за ужитком випередить гімн
і мову, і свідомість, і матрац.
Розхитаний, він дійде до підмін,
які на око виявити зась.
А голос віщий зважитись не пріч –
матерія скінченна. Та не річ.
<1987>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Темза в Челсі"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Персидська стріла"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Персидська стріла"
Про публікацію
