Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.11
13:27
Я не марную час у муках,
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
2026.07.11
13:19
пригадував як падав дощ
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
2026.07.11
09:22
У холодних кам’яних стінах австрійського монастиря Адмонт догорають останні години життя Анастасії Ярославни – середульшої доньки Ярослава Мудрого та колишньої королеви Угорщини. За вікном лютує груднева ніч, ніч під Різдво 1074-го року Божого, а в напівт
2026.07.10
21:34
Поїдем до кінотеатрів
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи
Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи
Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне
2026.07.10
19:57
Пливе Земля –
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
2026.07.10
15:48
Розкололося літо на дві половини,
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
2026.07.10
13:21
У снігах безконечних потоне
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
2026.07.10
12:37
незнамо де на шальках
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
2026.07.10
07:03
На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю
І
Збіг березень. Приємна дивина:
день більшає. Нівроку, умлівіч.
На часі впасти поглядові на
прискіпливого ока варту річ.
Cтілець, скажімо. Бажано – впритул.
Тому зведімось з нього і дивім:
затиснутий між просторових скул,
що каже про данину татарві,
він біля метра сягу висоти
і вширшки сантиметрів сорока,
і роблений (для росту є сади)
з підручних (бо докладена рука)
коричневих матерій. Цю потугу
звели до камуфляжу в Царстві Духу.
ІІ
Річ, вміщена у простір, ніби в Аш-
два-О, іде на ризик, не з відра
узявшись той тіснити. Але ваш
позір у бризки-витрішки не гра
абиде. Далебі, між голих стін
стілець, зате, як той наполеон.
А що було б отут, аби не він?
Повітря лиш. Гойдалися б либонь
пилинки. І позір їх віддаля
легесенько б усотав, далі сам
ковзав стіною, вікнами, після –
пронизуючи скло, сягав би за,
де ні речей, і просторінь яснá,
хоча і дещо випукла вона.
ІІІ
Що знак м’який у профіль, чи то пак,
що "вісімка" квадратами в анфас,
стілець уміє виставитись так,
що ваше око випередить вас.
І вбачить порожнечу: межи ніг
(коричних, достеменно чотирьох)
повітря лиш. Штурни одну із них,
скинь з себе все – що тій стіні горох.
Повітря. Ви вгамовуєте лють.
Ви в гніві, вам лишається одно:
ривок – все дригом, й далі – будь-що будь,
та максимум, що оголиться, – дно.
Фанера, цвяхи, пил, іржа штирів,
товар, що в ніздрі вашій перезрів.
ІV
Четвер. Стілець, утім, – анітелень.
Стоїть, як стій, з учора. Ніби вкляк.
Ніхто і не торкав його за день,
не сів, і не покинув свій піджак.
І простір, ніби сутінок бджолу,
річ, що її давно не користав
господар, обертає (у незлу
вечірню мить) в коричневий кристал.
Стілець – на дибки. Вперся чотирма.
Погожий день. Б’є шосту. І за мить
ви лаєтесь, що тут його катма,
хоч онде, як укопаний, стоїть.
І хто те зна, якої ще мари
навіяти не годні вечори.
V
Матерія гартується в борні,
оспіваній легендами як слід.
Для меблів утворився світ, чи ні,
творець, утім, і їх заздалегідь
уречевив – у оному числі,
аби перелічити, для гаразд
щось визнати чужим. І постелив
матеріям не пуп’янки троянд,
але цвяхи. Адже, аби не гвіздь,
усе б, як є, розпалося мигцем
на стійки, поперечини. Ваш гість
не міг би користатися стільцем.
І тим, що ціла, звабивши пуху
завсідника, річ дякує цвяху.
VІ
Стільцю взнаки дається порожня
плюс повні матер’яних розмаїть
в пропорції простій: і маячня
у шані там, де пусто вочевидь.
Що зиску від полемік, на копил
словес вітіюватих – у серцях
і зопалу, коли казиться стіл
на сороміцькі витівки стільця?
До речі, стіл – сумлінна площина.
А стулець – вертикалити мастак.
І лампочку вгвинтити, річ ясна,
він осідлає стіл, а не навспак.
І, вниз пилком, тичинкою зі стелі
осяється стеблина й инші меблі.
VІІ
Недільне пообіддя. Часу хлань
стільця не уїдає так, як плоть
їсть поїдом затято – і тіла,
і до постав підігнаний шевйот.
Стільцю не лячні вимахи сокир
і полум’я багать не дивовиж.
І повеням років наперекір,
він випірне жвавіше, аніж фіш.
Він за ужитком випередить гімн
і мову, і свідомість, і матрац.
Розхитаний, він дійде до підмін,
які на око виявити зась.
А голос віщий зважитись не пріч –
матерія скінченна. Та не річ.
<1987>
Збіг березень. Приємна дивина:
день більшає. Нівроку, умлівіч.
На часі впасти поглядові на
прискіпливого ока варту річ.
Cтілець, скажімо. Бажано – впритул.
Тому зведімось з нього і дивім:
затиснутий між просторових скул,
що каже про данину татарві,
він біля метра сягу висоти
і вширшки сантиметрів сорока,
і роблений (для росту є сади)
з підручних (бо докладена рука)
коричневих матерій. Цю потугу
звели до камуфляжу в Царстві Духу.
ІІ
Річ, вміщена у простір, ніби в Аш-
два-О, іде на ризик, не з відра
узявшись той тіснити. Але ваш
позір у бризки-витрішки не гра
абиде. Далебі, між голих стін
стілець, зате, як той наполеон.
А що було б отут, аби не він?
Повітря лиш. Гойдалися б либонь
пилинки. І позір їх віддаля
легесенько б усотав, далі сам
ковзав стіною, вікнами, після –
пронизуючи скло, сягав би за,
де ні речей, і просторінь яснá,
хоча і дещо випукла вона.
ІІІ
Що знак м’який у профіль, чи то пак,
що "вісімка" квадратами в анфас,
стілець уміє виставитись так,
що ваше око випередить вас.
І вбачить порожнечу: межи ніг
(коричних, достеменно чотирьох)
повітря лиш. Штурни одну із них,
скинь з себе все – що тій стіні горох.
Повітря. Ви вгамовуєте лють.
Ви в гніві, вам лишається одно:
ривок – все дригом, й далі – будь-що будь,
та максимум, що оголиться, – дно.
Фанера, цвяхи, пил, іржа штирів,
товар, що в ніздрі вашій перезрів.
ІV
Четвер. Стілець, утім, – анітелень.
Стоїть, як стій, з учора. Ніби вкляк.
Ніхто і не торкав його за день,
не сів, і не покинув свій піджак.
І простір, ніби сутінок бджолу,
річ, що її давно не користав
господар, обертає (у незлу
вечірню мить) в коричневий кристал.
Стілець – на дибки. Вперся чотирма.
Погожий день. Б’є шосту. І за мить
ви лаєтесь, що тут його катма,
хоч онде, як укопаний, стоїть.
І хто те зна, якої ще мари
навіяти не годні вечори.
V
Матерія гартується в борні,
оспіваній легендами як слід.
Для меблів утворився світ, чи ні,
творець, утім, і їх заздалегідь
уречевив – у оному числі,
аби перелічити, для гаразд
щось визнати чужим. І постелив
матеріям не пуп’янки троянд,
але цвяхи. Адже, аби не гвіздь,
усе б, як є, розпалося мигцем
на стійки, поперечини. Ваш гість
не міг би користатися стільцем.
І тим, що ціла, звабивши пуху
завсідника, річ дякує цвяху.
VІ
Стільцю взнаки дається порожня
плюс повні матер’яних розмаїть
в пропорції простій: і маячня
у шані там, де пусто вочевидь.
Що зиску від полемік, на копил
словес вітіюватих – у серцях
і зопалу, коли казиться стіл
на сороміцькі витівки стільця?
До речі, стіл – сумлінна площина.
А стулець – вертикалити мастак.
І лампочку вгвинтити, річ ясна,
він осідлає стіл, а не навспак.
І, вниз пилком, тичинкою зі стелі
осяється стеблина й инші меблі.
VІІ
Недільне пообіддя. Часу хлань
стільця не уїдає так, як плоть
їсть поїдом затято – і тіла,
і до постав підігнаний шевйот.
Стільцю не лячні вимахи сокир
і полум’я багать не дивовиж.
І повеням років наперекір,
він випірне жвавіше, аніж фіш.
Він за ужитком випередить гімн
і мову, і свідомість, і матрац.
Розхитаний, він дійде до підмін,
які на око виявити зась.
А голос віщий зважитись не пріч –
матерія скінченна. Та не річ.
<1987>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Темза в Челсі"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Персидська стріла"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Персидська стріла"
Про публікацію
