Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.29
00:56
Питає вчителька: - Де був учора ти?
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
2025.12.29
00:12
дружня пародія)
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
2025.12.28
22:35
Небритої щоки торкнувся спокій,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
2025.12.28
22:17
Всіх читав та люблю я
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
2025.12.28
16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
2025.12.27
14:02
Розмовляють гаслами й кліше
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
2025.12.27
12:49
Страх нагадує кригу,
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
2025.12.27
02:11
Боже, припини війну!
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю
І
Збіг березень. Приємна дивина:
роздався день. Нівроку й умлівіч.
На часі впасти поглядові на
прискіпливого ока варту річ.
Cтілець, скажімо. Бажано – впритул.
Отож, зведімось з нього і дивім:
в лещатах просторовости, що скул,
крім просторіні гожих татарві,
він біля метра сягу висоти
і вширшки сантиметрів сорока,
і роблений (для росту є сади)
з підручних (бо докладена рука)
коричневих матерій. Цю потугу
воліють оминати в Царстві Духу.
ІІ
Річ, вміщена у простір, ніби в Аш-
два-О, іде на ризик, не з відра
узявшись той тіснити. Але ваш
позір у бризки-витрішки не гра
абиде. Далебі, між голих стін
стілець, зате, як той наполеон.
А що було б отут, аби не він?
Етер, що коливав собі спокон
пилинки. І позір їх віддаля
легесенько б усотав, далі сам
ковзав стіною, вікнами, після –
пронизуючи скло, сягав би за,
де ні речей, і просторінь яснà,
хоча і дещо випукла вона.
ІІІ
Що знак м’який у профіль, чи то пак,
квадратиками – вісімка в анфас,
стілець уміє виставитись так,
що ваше око випередить вас.
І вбачить порожнечу: межи ніг
(коричневих – до речі, чотирьох)
теж порожньо. Крутни його, трусни,
всю одіж скинь, – що тій стіні горох.
Там пусто. Ви у розпачі, – авжеж,
ви дієте, бо вам не все одно.
Скипиш, бува, убік його жбурнеш,
та максимум, що виявиться, – дно.
Фанера, пил, штирі, чия іржа
на кіз зі ваших ніздрів не зважа.
ІV
Четвер. Стілець, утім, – анітелень.
Стоїть, як стій, з учора. Ніби вкляк.
Ніхто і не шукав його за день,
не сів, ані не вивісив піджак.
І простір, ніби сутінок бджолу,
річ, що її давно не користав
господар, обертає (у незлу
вечірню мить) в коричневий кристал.
Стілець – на дибки. Вперся чотирма.
Погожий день. Б’є шосту. І за мить
ви лаєтесь, що тут його нема,
хоч онде, як укопаний, стоїть.
І хто їх зна, якої ще мари
навіяти не годні вечори.
V
Матерія гартується в борні,
оспіваній легендами як слід.
Для меблів утворився світ, чи ні,
творець, утім, і їх заздалегідь
уречевив – у оному числі,
аби перелічити, для гаразд
щось визнати чужим. І постелив
матеріям не пуп’янки троянд,
але цвяхи. Адже, аби не гвіздь,
усе б, як є, розпалося мигцем
на стійки, поперечини. Ваш гість
не міг би користатися стільцем.
Тож цілісністю, як і за пуху
завсідника, річ дякує цвяху.
VІ
Стільцю взнаки дається порожня
плюс повні матер’яних розмаїть
в пропорції простій: і маячня
у шані там, де пусто вочевидь.
Що зиску від полемік, на копил
словес вітіюватих – у серцях
і зопалу, коли казиться стіл
на сороміцькі витівки стільця?
До речі, стіл – сумлінна площина.
А стулець – вертикалити мастак.
І лампочку вгвинтити, річ ясна,
він осідлає стіл, а не навспак.
І, вниз пилком, заплетена стеблина,
осяюючи инші меблі, зблимне.
VІІ
Недільне пообіддя. Часу хлань
стільця не уїдає так, як плоть
їсть поїдом затято – і тіла,
і до постав підігнаний шевйот.
Стільцю не лячні вимахи сокир
і полум’я багать не дивовиж.
І повеням років наперекір,
він випірне жвавіше, аніж фіш.
Він за ужитком випередить гімн
і мову, і свідомість, і матрац.
Розхитаний, він дійде до підмін,
які на око виявити зась.
А голос віщий – виявить. Сиріч –
матерія скінченна. Та не річ.
<1987>
Збіг березень. Приємна дивина:
роздався день. Нівроку й умлівіч.
На часі впасти поглядові на
прискіпливого ока варту річ.
Cтілець, скажімо. Бажано – впритул.
Отож, зведімось з нього і дивім:
в лещатах просторовости, що скул,
крім просторіні гожих татарві,
він біля метра сягу висоти
і вширшки сантиметрів сорока,
і роблений (для росту є сади)
з підручних (бо докладена рука)
коричневих матерій. Цю потугу
воліють оминати в Царстві Духу.
ІІ
Річ, вміщена у простір, ніби в Аш-
два-О, іде на ризик, не з відра
узявшись той тіснити. Але ваш
позір у бризки-витрішки не гра
абиде. Далебі, між голих стін
стілець, зате, як той наполеон.
А що було б отут, аби не він?
Етер, що коливав собі спокон
пилинки. І позір їх віддаля
легесенько б усотав, далі сам
ковзав стіною, вікнами, після –
пронизуючи скло, сягав би за,
де ні речей, і просторінь яснà,
хоча і дещо випукла вона.
ІІІ
Що знак м’який у профіль, чи то пак,
квадратиками – вісімка в анфас,
стілець уміє виставитись так,
що ваше око випередить вас.
І вбачить порожнечу: межи ніг
(коричневих – до речі, чотирьох)
теж порожньо. Крутни його, трусни,
всю одіж скинь, – що тій стіні горох.
Там пусто. Ви у розпачі, – авжеж,
ви дієте, бо вам не все одно.
Скипиш, бува, убік його жбурнеш,
та максимум, що виявиться, – дно.
Фанера, пил, штирі, чия іржа
на кіз зі ваших ніздрів не зважа.
ІV
Четвер. Стілець, утім, – анітелень.
Стоїть, як стій, з учора. Ніби вкляк.
Ніхто і не шукав його за день,
не сів, ані не вивісив піджак.
І простір, ніби сутінок бджолу,
річ, що її давно не користав
господар, обертає (у незлу
вечірню мить) в коричневий кристал.
Стілець – на дибки. Вперся чотирма.
Погожий день. Б’є шосту. І за мить
ви лаєтесь, що тут його нема,
хоч онде, як укопаний, стоїть.
І хто їх зна, якої ще мари
навіяти не годні вечори.
V
Матерія гартується в борні,
оспіваній легендами як слід.
Для меблів утворився світ, чи ні,
творець, утім, і їх заздалегідь
уречевив – у оному числі,
аби перелічити, для гаразд
щось визнати чужим. І постелив
матеріям не пуп’янки троянд,
але цвяхи. Адже, аби не гвіздь,
усе б, як є, розпалося мигцем
на стійки, поперечини. Ваш гість
не міг би користатися стільцем.
Тож цілісністю, як і за пуху
завсідника, річ дякує цвяху.
VІ
Стільцю взнаки дається порожня
плюс повні матер’яних розмаїть
в пропорції простій: і маячня
у шані там, де пусто вочевидь.
Що зиску від полемік, на копил
словес вітіюватих – у серцях
і зопалу, коли казиться стіл
на сороміцькі витівки стільця?
До речі, стіл – сумлінна площина.
А стулець – вертикалити мастак.
І лампочку вгвинтити, річ ясна,
він осідлає стіл, а не навспак.
І, вниз пилком, заплетена стеблина,
осяюючи инші меблі, зблимне.
VІІ
Недільне пообіддя. Часу хлань
стільця не уїдає так, як плоть
їсть поїдом затято – і тіла,
і до постав підігнаний шевйот.
Стільцю не лячні вимахи сокир
і полум’я багать не дивовиж.
І повеням років наперекір,
він випірне жвавіше, аніж фіш.
Він за ужитком випередить гімн
і мову, і свідомість, і матрац.
Розхитаний, він дійде до підмін,
які на око виявити зась.
А голос віщий – виявить. Сиріч –
матерія скінченна. Та не річ.
<1987>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Темза в Челсі"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Персидська стріла"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Персидська стріла"
Про публікацію
