Так осінь повільно відійде
У млу, невідомість, туман.
Здійсниться небачене дійство
В танку невідомих примар.

Навшпиньках відходить осінній
Казковий і лагідний дим,
Який принесе нам спасіння
У час неминаючих зим.

У пеленах осені сонце
Народить новітні слова.
Прокинеться зранена совість
І ввійде в законні права.

Так осінь з листами у вічність
Навшпиньках підійде до нас.
І так невблаганності вірність
Дарує небесний екстаз.

16 вересня 2025

З'їдає душу болісна саркома.
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.

Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
В жахітті нескінченному чи сні.

Несеться крізь веселу "кукарачу"
Відлуння заштампованих порад:
"Будь сильним! Знай, чоловіки не плачуть!"
Ніхто не плаче. Сльози - не формат.

Іде весна, омріяна відлига,
Та відступили люті холоди.
Відкрита на столі Червона Книга.
Святу любов я вписую туди.

Пробудження, немов із поля битви
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.

Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
У боліснім народженні судьби.

Це прокидання - відкидання масок,
Відхід від штампів, пройдених шляхів.
Прокинуться колись оспалі маси
Для творчості із глибини віків.

14 вересня 2025

Знову до минулого йду в гості,
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!

Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
Серце, що боротися не в силах.

Ми гуляли Маріїнським парком,
Не розгублені в дрібних турботах.
Цілував нас вересень так палко,
Пристрасно, мов травня перший подих.

Поцілунок нас підняв ще вище,
Майже до самісінького раю.
Я тобі читав незграбні вірші,
Щось про осінь. Вже не пам'ятаю.

Тільки день. І знову шум вокзалу.
Висновки зарано ще робити.
Щось мені в дорогу ти поклала,
Я був дотиком твоїм зігрітий.

Знаєш, я тепер пишу про інше...
Зникли всі надії за дверима.
Не зустрілися з тобою більше.
Ми були занадто молодими.

Сам себе запитую з журою:
Ми були? Чи не було нас зовсім?
Ти кудись побігла за весною...
А мене навіки вкрала осінь...

Випльовуючи вірш новий
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!

Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
Солодких відгуків багато.

Скрізь оприлюднюють рядки
Самі приховані таланти!
Геть граматичні словники
Та застарілі фоліанти!

Запам'ятайте головне:
Щоб стати визнаним поетом,
Сьогодні треба лиш одне -
Підключення до Інтернету.

Як тяжко розуміти те,
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.

Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
Минулих болів і турботи.

Так вислизають із-під ніг
Можливості, надії, шанси,
Наближуючи той поріг,
Де не писатимуться станси.

Так розтає пророча тінь,
Яку ми так і не пізнали.
Натомість хижий чародій
Збиратиме роззяв до зали.

Важливі люди проминуть
Повз нас, немов пісок крізь пальці.
Нам лаштуватися у путь,
Як у нові химерні танці.

13 вересня 2025

Зливаєш сотні тонн потів
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!

Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен о́браз твій, мов птах,
сягає у блакить далеку!

Хай замалюється чоло,
високе, горде, надкосмічне!..
Ти стешеш го́ру над селом –
і місто з’явиться античне!

Ти кожне слово пронесеш,
мов дивну амфору з напо́єм,
і хто почує – скаже те́ ж,
бо заворожений тобою!

Мистецтво – вишуканий гріх!
Театр – розкиданий по світу!
Продайте нам возів – на всіх,
старий Кайда́ше-Шептекіто!!

20 грудня 2000 р., Київ

Римовано буяють квіти
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!

Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!
Це та беззахисна душа,
Яка крихкий будує панцир,
Що зруйнувати можна вмить!
Нас на земні не кличе танці,
На крилах в небеса летить.

Вона збирає по краплинках
Відлуння полум'яних слів.
Поезія - це не розминка
Для недалеких пліткарів.

Вона - розрада і тривога,
Корона літа і зими.
Не смійте витирати ноги,
Її топтати чобітьми!

Сьогодні квітень синьоокий -
Відвертий, щирий візаві.
Хай у серцях тремтить неспокій,
Який підкаже: ми - живі.

Живе на згарищі кохання
Усупереч глухим світам.
І ставить незручні питання,
Шукати відповіді - нам.

Поезія - шляхетна панна,
Тонка, немов квітнева віть.
До товстошкірих - невблаганна...
Ви нею дихайте й живіть!

Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.

У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Вві сні небачені слова.

Чарівна паличка постане
Вві сні крізь біль і німоту.
Прозріння прийде у тумані,
Впіймавши сутність на льоту.

Вві сні відкриється таємне,
Приховане в золі сум'ять.
Крізь хащі непролазні, темні
Долинуть голоси розп'ять.


12 вересня 2025

Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.

Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Відповідав беззвучно білий сніг.

Кажу собі: "Тут вижити не зміг ти!"
Мого дитинства найцінніші крихти
Надійно сон мінорний береже.

У цій життєвій клятій веремії
Мою геть безпритульну душу гріє
Те тьмяне світло. Тепле та чуже.

Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.

Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
А на дні відкриється вина.

Я ворота відчиню для духу.
Лиш би не прийшов лукавий біс.
Розрізню пророка і злодюгу
В мерехтінні в'язів і беріз.

Я відкритий для проміння сонця
І для мороку могутніх слів.
Відчиню у світ новий віконце
Для свободи юних берегів.

10 вересня 2025

Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.

В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Окресляться сумні видіння.

Ця глибина не омина
На світовому перехресті,
Як випита до дна вина,
Мов з попелу думки воскреслі.

В туманній сизій глибині
Тобі відкриються картини
Майбутнього, де паладин
Співатиме пісні дитинні.

Впаде із осені листок
Перепусткою у майбутнє,
Як неоплачений квиток
У Лету чи в безсмертя сутнє.

7 вересня 2025

Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.

Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Там, де папороть світить в ясній і п'янкій далині.
Продираюсь крізь спогади, вмиті рясними дощами,
Де народяться твори в гіркому сумнім полині.

Продираюсь крізь час із тернами і дротом колючим,
Крізь туманність доби і спіралі лихих протиріч.
Я шукаю епох і світів гармонійне співзвуччя,
Поєднання в мелодію звуків далеких сторіч.

25 серпня 2025