Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмують
І історія на пам‘ять одна мені спала,
Як москалі в сорок другім теж Крим визволяли.
Було так, у сорок першім німці в Крим ввірвались,
Москалів загнали в море, до Керчі дістались,
Один лише Севастополь досі опирався
І Манштейн його узяти дарма намагався.
Москалям же не до того – німці під Москвою,
Уже, навіть до Кремля їм подати рукою.
Але дощі, бездоріжжя наступ зупинили.
Москалям дали можливість підтягнути сили.
А з морозами і зовсім німців відігнати.
Москалі раденькі – можуть-таки воювати.
У кількох місцях зібрались наступ учинити.
Та і Крим, у числі тому від німців звільнити.
Аж дві армії стягнули на Тамань за зиму,
Щоби витурити німців чимскоріше з Криму.
Операцію «таємно», звісно готували,
Але німці про москальські усі плани знали.
Бо ж ті в радіоефірі вільно говорили,
А німці всі ті розмови слухати уміли.
Дві дивізії москальські, що десантувались –
Двадцять тисяч попід Керчю навіки зостались.
Москалів то не навчило – Сталін же чекає,
Отож, армія по трупах наступати має.
Про підтримку із повітря зовсім не подбали.
Авіація німецька все контролювала.
Про надійне постачання чи про медсанбати
Ніхто із тих генералів не схотів подбати.
Тим не менше, дві армії наступ розпочали,
Одна - морем, друга – льодом до Криму попали.
Хоча німців і румунів було не багато,
У шістнадцять разів менше, як порахувати,
Але їм оту армаду удалось спинити,
Феодосію, більш того, удалось «звільнити».
Що цікаво, москалі, як сюди наступали,
Тут румуни полонених москалів тримали.
Вісім тисяч. Як дізнались про наступ, рвонули.
І про табір, й полонених одразу ж забули.
Полонені побачили, не стали чекати,
Теж рвонули…в Сімферопіль захисту шукати
Від москалів. А ті тільки у місто попали,
Поранених у шпиталях німців повбивали.
А декого із немічних притягли до моря,
Облили водою, щоб ті замерзли вже скоро.
Правда, в місті їм не довго вдалося всидіти,
Скоро німці оговтались та й вибили звідти.
В Євпаторію так само москалі ввірвались,
За три дні, однак нікого в живих не зосталось.
Отож, скоро німці наступ москальський спинили.
Ті лиш Керченський півострів зайняти зуміли.
У найвужчім його місці і бились лобами
Аж до травня, поки німці все ж прийшли до тями.
З Севастополя частину війська відізвали,
Дивізію цілу танків з Франції пригнали.
А москалі своїх гонять і гонять в атаки
По відкритім степу. Адже генерали з ляку,
Не дивилися на втрати, людей не жаліли,
Бо ж сталінський наказ, звісно, виконать хотіли.
Долю Павлова всі знали, інших генералів,
Під сталінський гнів потрапить зовсім не бажали.
Генерал Козлов, що Кримським командував фронтом,
Може би «дурдом» спинити отой був не проти.
Та ж Сталін натикав всюди своїх комісарів,
Що «ябеди» на військових постійно писали.
При Козлову стирчав Мехліс, прислужливий дурень.
Щоб Сталіну догодити, він аж ліз зі шкури.
Тями не мав воювати та, одначе ж, брався.
А Козлов же слухать мусив, бо того боявся.
Десь півроку серед степу москалі стояли,
Кожен день вони окопи німців штурмували.
Устеляли землю трупом та не зупинялись.
Самим же окопи рити їм заборонялось.
Бо ж потрібно наступати, нічого сидіти,
Треба шлях на Севастополь все одно пробити.
Багатьом той перешийок зробивсь за могилу.
За півроку більше сотні тисяч положили.
Із них більше сорок тисяч було тільки вбитих.
Не збирались генерали москалів жаліти.
Все прорватись сподівались, наступ готували,
Двісті п‘ятдесят десь тисяч тут війська зібрали.
Танків більше як три сотні і пхалися вперто
На вузькому перешийку в двадцять кілометрів.
Німці ж все прорахували і сили збирали.
Літаки зарані їхні все атакували,
Що з‘являлося на морі і на дно пускали,
Щоб москалям допомога в Крим не поступала.
В Феодосії тим часом сили гуртували,
Москалям «сюрприз» травневий тихцем готували.
Поки у їх оборону москалі вбивались,
Німці уже до наступу швидко зготувались.
Не полізли в лоб, нанесли удар на них з півдня,
Де найслабша оборона у москалів, видно.
Прорвали ту оборону, оточувать стали
Військо, що його у наступ гнали генерали.
Тим би швидко відступити за вал Кіммерійський,
Там би можна в оборону поставити військо
І успішно відбиватись. Але ж генерали
Без сталінського наказу й кроку не ступали.
Поки на наказ чекали, вже і пізно було,
Бо німці шлях перекрили і кільце замкнули.
Майже все угрупування у кільце попало,
Усі інші чимскоріше на Керчь відступали.
Авіація німецька весь час бомбувала,
Відступаючим спокою й миті не давала..
А москальська?.. Із Тамані поки долітає,
Тут уже її Люфтваффе німецьке стрічає.
Польові ж аеродроми німці захопили,
На землі усі москальські літаки спалили.
Хто в оточення потрапив, мусили здаватись.
А куди було нещасним солдатам діватись?
Сто сімдесят тисяч тільки у полон попало.
За здобич десь двісті танків в бою німцям стали.
Літаків чотири сотні, трактори, машини,
Ще гармати й міномети. Німцям усе цінне.
Вони все під Севастополь потім перегнали,
Тою зброєю, фактично місто й доконали.
Ті, що в кільце не попали, на Керчь відступили.
Але їх одні причали пусті тут зустріли.
Рятувать ніхто й не думав. Прийшлось відбиватись,
Потім у каменоломнях під Керчю ховатись.
Довго з ними возитися німці не схотіли,
Напустили туди газів та і потруїли.
А у німців, кажуть, втрати в вісім тисяч вклались,
З них поранених сім тисяч в шпиталях зостались.
Та дванадцять танків лише москалі підбили.
Отак москалі ганебно Крим знов полишили.
Скоро впав і Севастополь. Тисячі солдатів
Залишили генерали отам помирати.
Звісно, Сталін розізлився на тих генералів,
Що ідею таку гарну ганебно «просрали».
Познімав з посад, понизив у званнях, одначе,
Не розстрілював, бо добре й вину свою бачив.
Мехліса прогнав в тришия – прислужливий дурень.
Дививсь на ту кримську карту розбитий, понурий.

Цього літа, напевно, не буде білих ночей в Петербурзі.

Сонце не захоче, щоб вночі на фасадах виднілась латинська буква.
Пітьма заховає тих, у кого залишилось пару слів наразі.
Цього літа сонце буде потрібне там, де біль і мука,
щоб біль і мука стали початком свободи, а не потурали зневазі.

Петербургу залишився один крок до Ленінграда,
але, можливо, він уже майорить червоним.
Колись я мріяв поїхати до цього граду,
але, на жаль, його придавило троном.

Тепер туди лиш одна дорога — на чорті,
як колись літав між зірками козак Вакула.

Ти ніколи не здогадаєшся, скільки потрібно жмутів
правди підкинути в душу, щоб там, як в печі, спалахнуло.
Але зазвичай цю правду кидати немає сенсу;
від правдивого факту часто віє брехнею.
Віра в Христа не значить, що людина після кулі воскресне.
Куля просто зробить людину землею.

Цього літа багато чого буде інакше;
якщо взагалі саме літо буде.
Людині варто перейняти досвід у пташки,
щоб стати вільною від крові та бруду.

Або краще піти за пітьмою
впевненим, жвавим кроком,
та стати нічим (тобто собою).
Назавжди,
а не тільки на пару десятків років.

Травень 2022

Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Звісно, там брехні багато, не про все сказали.
Але, ніде правди діти – все ж перемагали.
Але крім тих переможних були й інші битви,
Про які москалі хочуть менше говорити.
Бо, чи вони їх програли, чи так воювали,
Що десятки й сотні тисяч даремно поклали.
Ось така і Ржевська битва – зовсім «небагато»,
Кажуть понад два мільйони тут москаль утратив.
І нічого не добився. Німці Ржев лишили
Тоді, коли самі, власне того захотіли.
Там була не одна битва, а три чи чотири,
Бо ж москалі більше року пнулися із шкіри,
Аби того Ржева взяти. Чому так старались?
Чому армії москальські об Ржев розбивались?
Ото, як москалі взимку фашистів погнали
Від Москви, то ті далеко досить відступали,
Поки змогли зупинитись й в оборону стати,
Щоби москалям не дати далі наступати.
Більш дві сотні кілометрів москалі їх гнали.
Лиш під Ржевом оборону їхню не здолали.
Вузький виступ, що від Вязьми до Ржева прогнувся,
Наче палець величезний до Москви тягнувся.
Сто п‘ятдесят кілометрів до Москви від нього.
А Сталін же боягуз був і боявся того,
Що звідсіль знов німці вдарять на Москву раптово
І йому трястись від страху доведеться знову.
Він, як нинішній правитель, був страхополохом.
Теж від старості вже мозок обріс його мохом.
Літаком літать боявся, їздив лиш «Паккардом»
Броньованим, бронепоїзд іще мав, щоправда.
Пару раз був за кордоном за всі свої роки –
В Тегерані і Потсдамі, бо ж там на всі боки
Його армія стояла – тож не страшно було.
А на фронті, біля фронту про нього й не чули.
Один раз бував, щоправда і під Ржевом саме,
Коли звільнене вже місто було москалями.
Чого він туди попхався? Хто то може знати?
Не загиблих пом‘янути, а свій страх прогнати?..
Отож, німців відігнали від Москви, одначе,
Сталін в виступі отому небезпеку бачив.
Дві армії там німецькі міцно окопались,
Віддавати за так місто зовсім не збирались.
Отож, той «стратег великий» Жукова покликав,
То ще один «полководець» москальський «великий».
Дав два фронти, велів виступ той Ржевський прибрати.
В того розуму достало з двох боків узяти,
Ударити, щоби в «лантух» Моделя загнати.
Модель, звісно, був не дурень - «майстер оборони»,
Недаремно генеральські він носив погони.
Знав, де москалі ударять, звісно ж, готувався.
Як москалі, на «авось» лиш він не покладався.
Як москалі із двох боків на Вязьму попхали,
Німці глибоко пробитись їх арміям дали,
Тоді швидко оточили, у кільце узяли.
Цілу армію в тій битві москалі поклали.
Втративши вісімсот тисяч, москалі спинились.
Не те, щоби в кільце взяти німців, не добились.
Німці собі іще добрий шмат землі забрали.
Москалі притихли трохи, битись перестали.
Жуков Сталіну жалівся, що сил мало має.
Німець аж до Сталінграду вже шлях прокладає.
Там резерви ой, як треба, бо ж у фронті діри.
А Жукові ті резерви «важливіш» допіру.
Сталіну до Сталінграду теж діла немає,
Оборону, хто як хоче, той так і тримає.
Тут Москва «у небезпеці», його власна дупа.
Тож він Жукову резерви і віддає тупо.
Зрозумівши, що у «лантух» Моделя не взяти,
Жуков рішив по частинах його вибивати.
Кинув танки на Сичовку, щоб її відбити,
Німці танками армаду ту змогли зустріти.
Наступ москалів відбили. Хоч ті й далі пхали,
Цілі армії безжально в полях убивали.
Другий фронт на Ржев ударив, але теж нарвався.
Врешті в жовтні все ж до Ржева москаль і прорвався.
Ненадовго. Німці скоро москалів прогнали.
Десь чотириста аж тисяч за цей час поклали.
Але того, мабуть, мало. Жуков навісніє,
Трупами шлях укладе він та взяти зуміє
Клятий Ржев. У листопаді він знов починає
Битись лобом в оборону – «авось» проламає.
Знову вирішив у «лантух» він німців узяти,
Незважаючи, звичайно ні на які втрати.
Фронт Калінінський ударив на містечко Білий,
Війська Західного фронту назустріч насіли.
Перші все-таки прорвались, а другі застрягли,
Хоч у силі перевагу величезну мали.
Поки Західний фронт чухавсь, німці в кліщі взяли
Армії, які на Білий браво наступали.
Довелося із резервів знову сили брати,
Щоб оточених в зимових лісах визволяти.
Двісті тисяч положили в снігових заметах.
Думаєте, розумніші зробилися?! Де там.
Новий наступ у березні почати збирались,
Тяглись сюди ешелони, війська підтягались.
Та вже Сталінград відбувся, вже Паулюс здався.
Що ще один котел буде, Гітлер налякався.
Дав команду аби Модель почав відступати,
На новий москальський наступ велів не чекати.
Німці й стали відступати без паніки, чітко
У бої лиш ар‘єргарди уступали зрідка.
Москалі ж приготувались та й атакували,
Але всі їхні удари в пустоту попали.
Бо там німців вже не було, вони уже «вшились»,
На лінії оборони новій зупинились.
Аж на сотню кілометрів німців «відігнали»,
Для Москви тепер загрози вже не існувало.
Ржев – одні лише руїни від нього зостались.
Звісно, москалям трофеїв в боях не дісталось.
Хоч боїв важких не було, «вільно» наступали,
Але сто п’ְятдесят тисяч москалі поклали.
Німці ж за весь час десь триста тисяч втрати мали,
Що поранені і вбиті чи в полон попали.
Отак вона й закінчилась – ота Ржевська бійня,
Бо ж москалів воювати не навчили війни,
Які вони починали чи провокували.
Бо ж Московія постійно тільки й воювала.

Ніхто не хоче з нас війни,
Ніхто не хоче воювати,
Один з приборі сатани,
Життя шоб людям забирати.

Віки триває боротьба,
Добра зі злом.--криваві рани,
Жнивує матінка Земля,
Чи то колись вже перестане?

Мільйони літ вже тут живем,
Народ,чи нація,-всі ж люди,
Разом покінчити б зі злом,
І буде щастя,й радість буде.

Та поміж нас живе біда,
І щастя довго ше небуде,
До пок різниця ше жива,
І є малі й великі люди.

Воно ж бо віриться в добро,
І щастя кожен хоче мати,
Шоб жити мирно і в любві,
....Ніхто не хоче воювати!

01.02.2024. s.v.r.

Коли закінчиться війна,
І ми дамо все до пор'ядку,
=Братів= спитаємо сповна,
Чому залізли нам у грядку?

Кому потрібні смерть і сльози,
Розбиті пусткою міста,
Кому оце все до вподоби,
Щоб ціла людськість була зла?

Вмирають люди злою смертю,
Рахунок мертвих все ступа,
Руїни,згарища,хвороби,
Терпить моя свята земля.

Нас триста літ татари гнули,
І не змогли ніяк зігнуть,
Ми рід,ми нація єдина,
І ворогам нас не скорить.

Як бджоли в вулику живуть,
Збирають мід,працюють мирно,
Після роботи спати йдуть,
Живуть і трудяться невпинно.

Так наші люди миру хочуть,
Терпіти можуть біль і страх,
Але нелізьте нам у вулик,
Бо всі зберемся у кулак.

Повстануть всі,-і ті найменші,
Зберемся як ті бджоли враз,
І так докажеме кусати,
Шо путлєр змінить свій указ!!!

16.03.2022 s.v.r.

У ніч на 15 червня внаслідок масованого ракетного удару Росії по Києву відбулося пряме влучання в Успенський собор Києво-Печерської Лаври.

Від диму задихаються святі
на вогнянім хресті.

У полумʼї кричить Успенський храм -
це виклик небесам.

Горітимуть у пеклі упирі -
спокутувати гріх.

2026 рік

В моїй рідній країні війна,
Вмирають невинні люди.
Й неспокій мене огорта,
І серце постійно - в тривозі.
Ракети летять по містах -
Руйнують вчорашнії мрії
Їх безліч було до війни, -
Та стали лиш пилом довкола.
Сьогодні дорослими стали усі,
З маленькою мрією в серці.
Тепер в Всіх бажання одне -
Щоб спокій прийшов в Україну!!

Колись... коли закінчиться війна,
Ми знову вернемось додому.
І зрозуміємо яка цьому була ціна,
І більш ніколи не боятимемось грому.
Бо грім пройде, і страх разом піде,
Ми будем жити і радіти кожній миті.
Бо сонце українськеє зійде,
І ми зуміємо радіть дрібниці.
Для нас важлива є і буде кожна мить,
Бо ми живі і вічно жити будем!

Плач сирен. Смартфон цвірінькнув.
Наповзають дронів хвилі.
На Лук’янівському ринку
вже палає дім торгівлі.
Я лежу, спішити – зайве:
не для всіх безпечний бункер,
до метро – півночі займе,
а підвал – нехлюйства маркер.
Та все ж встану до молитви
за всіх рідних, за Вкраїну.
Вірш останній – долі витвір,
з ним до предків я полину…

Сильний вибух. Дім підстрибнув.
Затремтіли вікна й двері.
Людство вже не має стриму
в цій квадратомордій ері.
Дістаю кота з-під ліжка
І збираюсь на подвір’я,
в укриття, де тишком-нишком
влада чистить свої пір’я.

Ні, не там, біля підвалу
ми з котом (підвал в ремонті).
Не чекав ніхто навалу
гнид в тилу, та і на фронті…
Постріл, постріл, знову постріл.
Дронопад і дроноспалах.
Де знайти нам мирний острів,
щоб вночі країна спала?..

Кіт із рук додому рветься.
Повертаємось додому.
Чую, як котяче серце
геть не вискочить додолу.
Слава Богу, вікна цілі,
грім війни не так вже чути.
Хлопці влучно б’ють по цілях:
нам з котом живими бути.
Вже відбито гнид атаку,
в сон свят-Київ-град порине.
Рано вранці, на світанку
нас живими день зустріне.

Травень 2026

Район наш вважають спальним,
але сплять тут, здається, не дуже…
Бабуся долає маршрут лікувальний -
і враз на очах одужує.

На гойдалці хлопець летить, мов вітер,
кросівкою б‘є з льоту у сонце,
а ця жінка поливає квіти
прямо з віконця.

А ось тримає молодий тато
на сильних руках доньку сповиту.
Це справді велике свято -
побачення перше зі світом.

Тягне дівчинка-мати тендітна
до дитсадка сина на самокаті,
а там його вже зустрічають діти…
Чи можна таких здолати?!

2026 рік

Моя Україна – це квіти ясні,
що тільки на волі цвітуть,
моя Україна – подих весни,
що зігріває крізь холод та лють.

Моя Україна – не штучна межа,
що з болю та страху постала.
Моя Україна – людина жива,
що хлібом гостей зустрічала.

Українець, татарин, білорус або грек –
для мене усе це єдине.
Ти – рідна людина для мене навік,
бо ти і є Україна!

Грузин, росіянин, єврей чи поляк –
на спільній землі ми родина.
Для мене назавжди ти брат і земляк,
бо мати у нас – Україна!

Малята в темнім пологовім домі
до нас рученята свої простягають,
усі ті, кому так бракує любові,
в дитячім будинку нас вірно чекають:

Немає різниці – свої чи чужі,
для мене сім’я неподільна.
Усі вони разом – діти мої.
А діти мої – це моя Україна.

Ти, помираючи, знову воскрес,
коли серце наповнене Світлом.
Моя Україна – це голос Небес,
що лине Новим Заповітом.

Моя Україна – це серце моє,
де гинуть образи й зло,
де кожного дня оживає нове,
розквітли любов і добро.

Україна – це краще у кожному з нас,
це мужність, це віра й прощення.
Так світу потрібна вона у цей час,
щоб душам вернути натхнення.

Моя Україна – це праведний шлях,
що треба нам гідно пройти до кінця,
без страху, без кривди, з любов’ю в очах
і в ньому шукаючи – стріти Творця.

Моя Україна – сльози всіх матерів,
що не втомились любити,
роками чекають живими синів,
які рідну землю пішли боронити.

Моя Україна – це справжня Любов,
якою можливо лише ділитись.
Вона неподільна, неначе Душа,
і тільки в Любові їй дано розчинитись.

Моя Україна – не статус, не бренд,
не кумир, не влада, не сила.
Моя Україна – це ніжність батька
і радість рідного сина.

Її збережи, мій сину, живою,
бо вона так красива!
У серці завжди хай буде з тобою
саме ця – твоя Україна!

2018

Талановитого актора-міма зі Сумщини знали як «живу скульптуру». Він популяризував цей вид мистецтва в Україні та за кордоном. Дарував те, що сьогодні всім нам так не вистачає, - посмішку.
Його життя обірвалося на 32-му році у бою під Куп‘янськом…
Він захищав нас.

Скульптура у бронзі -
струнка, бородата
виблискує на сонці,
ігноруючи натовп…

Та раптом зморшки вкрили чоло,
сяє посмішкою лице золотаве -
і всі проблеми, як рукою, зняло,
ще б крила, і можна літати!

Пірнати у небо - чисте, прозоре,
і попри всі сльози любити,
як хрест, нести безутішне горе,
щоб далі крізь біль жити…

Скульптура у бронзі
струнка, бородата
виблискує на сонці -
постать солдата.

2026 рік