О, ці святі у рясах, що сотні ставлять на коліна!

Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.

Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.

Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.

Я тут — «бездушна скотина» — посеред храму слухаю твою молитву.

Вдихнувши запах ладану, завмираю. Чекаю поклону —

І бачу хвости, що підіймають ваші спідниці.

Та не помічають вони зневірених...

У такі храми потрапляють, лише продавши душу.

Кому молитися мені?

Тій, що душу продати не хоче, навіть не побачивши ціни.
2026р

Що значить - опинитися в ніщо,
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?

З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
Людині, ніби лозунги прориву.

З нічого народилися буття,
Вселенський задум і космічний виклик.
Тепер іде в ніщо без каяття
Те, що зродилось у всесвітній вирві.

9 квітня 2025

Коли зламалася востаннє — Вона втратила змогу кричати. Натягнула посмішку, мов струни гітари, Та почала вдавати.

Немов сильним вітром зірвана бляха — Скручена, дряпана — додолу впала. Зневірена, довірена... Вона — сила вмирати.

Лиш доторки чужих бридких рук Змушують страждати. Їй так хотілося просто кохати… Гірка холодна кава з фусом, Що хочеться блювати. Вона настільки звикла страждати, Що, облизавши губи, буде ковтати.

Більше не тягне її до сонця — На ньому згорає, тепло не огортає. Під стоптаним снігом вона реготає: «Насипте ще! Топчіться! Танцюйте!» — Щоб її розковзати.

Лиш блискуча і слизька, Вона і вас зможе, і буде ламати. Гірким поцілунком з фусом, Що покладе на лопатки. Сила падіння змушує не вдихати.

Вона вже щаслива, що інші страждають… Але хотіла просто кохати.

2026р

Така невизначеність у погоди.
Цей шал вітрів, як чорна меса снів.
Шукаємо пригоди, як нагоди
Поглянути у дзеркало світів.

Ми стоїмо на кризі парадоксів,
На кризі нерозв'язаних питань.
І шал вітрів полине, ніби доказ
Небачених, нечуваних благань.

Продує вітер вичахлі ідеї
І вогнище розпалить бунтівне
Із попелу всесвітньої Вандеї,
Яка своїм мечем не промине.

6 квітня 2025

Зазирнути в безодню ніщо, а безодня на тебе
Хай подивиться оком потужним, тугим.
Хай пропалює око до дна, пропікає до неба,
Хай випарює вщент алкогольний і зморений дим.

Ти пірнеш до основ небуття, у прадавні закони.
Ти пізнаєш глибини незнаних світів,
Подолавши споруджені небом товсті перепони,
А земні подолавши упевнено і поготів.

І пізнавши до дна небуття, ти пізнаєш цвітіння
І буяння життя, невтолимий і ясний порив.
Вип'єш часу вина, увійшовши в палке безгоміння
І відкинувши сумніви, наче болючий нарив.

Увійшовши у білий налив невідомих історій
І вдихнувши їх пахощі, мовби небесний нектар,
Ти здолаєш тенета ненависті, злоби, апорій
І відчуєш страждання, як посланий Господом дар.

6 квітня 2025

Так шкода витрачати час
На сон минущий, поверховий,
Мов попіл від німих свічад,
Який спадатиме на скроні.

Горітиме у нас свіча,
Яку не здатні погасити
Всі демони. Торкне плеча
Те янгольське крило стосиле.

Куди години відпливуть?
В яку безодню чи у прірву?
Не зрозуміємо ми суть,
Таємну, дику, богорівну.

Спливли години в нікуди,
У небуття. А їх нам жалко.
Пірнають мрії назавжди
У Стікс, який ударить жалом.

4 квітня 2025

Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.

Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
Ловить образи на вітрах.

Заблукали надійно й навічно
У Едемських зарослих садах,
Де глибини невтолено кличуть,
Мов забутий, невтілений прах.

Сколихнули неторкані суті.
Так загубить слова вертопрах.
Ніби сонце розвіює сутінь.
Йде натхнення, мов сивий монах.

Ми шукаєм натхнення в калюжах,
У зарослих нудних смітниках,
У спіралях важких еволюцій
І у темних, жорстоких віках.

30 березня 2025

Безконечно гудуть ваговози
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.

Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
Берло волі і хрест каяття.

Ваговози несуть тріумфально
Честь і волю далеких шляхів.
Даленіє незайманий факел,
Ніби прапор забутих віків.

І у цьому протяжнім гудінні
Ми відчуємо голос небес,
Що проб'ється у ніжнім тремтінні
Крізь багнюку фальшивих словес.

22 березня 2025

І
Феєричне колесо Ярила
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
і правонаступники Пілата...
..............................................
не рідіє плем’я сатани,
котимося у нову епоху
другого пришестя іс-ти-ни
не на довго, але слава Богу,
свято повертається у сни.

ІІ
А реально мало цього світу
шутому дияволу боліт
і заполоняє білий світ
капище поганської еліти –
окаянних нелюдів сини
коронують ідола війни,
чергове опудало Арея,
обране наївними людьми.
Не лікує сказу Панацея
і не покладаючись на неї,
силі свого духу завдяки
б’ють нечисту силу вояки,
гідні свого пращура Атея...
...............................................
Нація рождається! Амінь...
всупереч позицій за і проти
іродів, верховних ідіотів
жалюгідних жадібних країн.

ІІІ
Кагани сучасного батия
обагрили кровію мечі,
гасне промінь світлої надії,
що месія прийде уночі
покарати злісного тирана
і запеклих наших ворогів
за болючі і глибокі рани
і за сльози неутішних вдів.
за оази, де тепер пустеля,
а поміж зруйнованих осель
мають жити діти підземелля
із евакуйованих земель.
Цей вертеп ракетами накрила
гарпія вселенської пітьми.
Мацає, чи не здаємось ми...
...............................................
є ще порох, вистачає сили!
Поки небо їде колісьми,
ще одну Америку відкрили –
мафія скаженої горили
покотила колесо зими.

12.2025

Я іду крізь незміряне поле
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.

Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
І обмежений, бережний страх.

Він покличе у далі зникомі,
У нестійкість, несталість морів.
І проляжуть шляхи невідомі,
Плинна мудрість легких кураїв.

Так нестале набуде конкретність
І слова набуватимуть плоть.
Так буття переможно і ревно
Входить в те, що призначив Господь.

23 лютого 2025

Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.

Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Над царством нескінченної зими.

Ці паростки проб'ються, ніби слово,
Яке чекали всі, яке врятує всіх,
Яке здолає брехні і полову.
До нас іде весна, мов первозданний гріх.

21 лютого 2025

Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.

Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
Яка б'є безжалісно під дих.

У ярах глибоких і могутніх
Я згубив надію рятівну.
Даленіють невситимі гуни,
Знищуючи слово і струну.

20 лютого 2025

Безсоння, як страшна пустеля,
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.

Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
Не залишивши нам снаги.

Безсоння поведе у морок,
У море вигаслих думок.
Безсоння поведе в прозоре
Чистилище сумних зірок.

Безсоння - янгол чи примара?
Дарунок чи важкий тягар?
Безсоння у тенета манить,
Де править вічності звіздар.

14 лютого 2025

Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.

Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.

Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.

Куди вона діла сакральні сніги?
Давно загубились її береги.

Про зиму величну забули давно.
Її ми побачимо лиш у кіно.

І посох могутній зими загубивсь.
І канула думка в непізнану вись.

22 січня 2025

Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.

Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
І крізь сніг пропливають верблюди.

Що промовить ледь танучий сніг?
І для кого він буде причастям?
Він для світу зробив те, що міг,
Переливши в хурделицю щастя.

16 січня 2025

Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.

Зорі тумà утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього на мить:
Слабшають і маліють погляди захололі,
Тільки одна Венера бàйдуже пломенить,

Прямо до мене в шибку. Світло свого привіту
Променем павутинним поруч плеча кладе.
Пізній грудневий ранок тужиться золотіти.
І на окрайці неба ніяковіє день.

Що принесе - гадати буду по мірі дійства.
Шпичавий і голчастий ніч залишає пул.
Мають вагу лиш миті: ті, що минули - дійсні,
Інші і не розгледиш, навіть коли впритул.

Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.

Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Чекаєш, як дива, самої зими.

А вулиці нині пустельні й безсніжні,
Побриті під бокс і закуті в ніщо.
Не падає сніг на акації ніжні.
І вже не надіється світ ні на що.

12 січня 2025

Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.

Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Крізь плач і розпачливий стогін.

Ітимеш уже в нікуди,
У безвість, в ніщо, в невідомість.
А сніг постирає сліди,
Немов недописану повість.

Ітимеш у розпад, в туман,
У розпач, у сни, у кошмари.
Ітимеш у біль і обман,
На слово зникоме примари.

9 січня 2025

Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.

Я поринув у первісні брили,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Що пророчі слова прокричить.

Я шукаю нетлінного слова
І мелодій розкутих, як мить.
Відокремлю від слова полову
Й пил віків, що над нами шумить.

Зазираю у книги священні
І не можу дістатися дна.
Відкидаю кайдани буденні.
П'ю з ріки неземного вина.

1 січня 2025

В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.

У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
В ненависті - любов, як вищий дар.

І головне - у лезі між світами
Не впасти в крайності, немов у гріх.
В лабетах протилежностей зі сталі
Розколюється мудрість, мов горіх.

30 грудня 2024

Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.

Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
Під брудом, ніби покривалом.

Повільно відступа зима
Під тиском бруду і стихії.
І побудована тюрма
Вже не укриється в завії.

Зима утворить нищівне
Стовпотворіння Вавилона.
На чистий аркуш упаде
Тавро тривалого полону.

23 грудня 2024

Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.

Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
Щоб кинути сніг у серця назавжди.

Дивлюсь у туман неозорий, тужавий
І хочу читати його письмена.
Я чую, як холод потужний, іржавий
Шепоче у вуха нові імена.

Я йду крізь туман всеохопний, всевладний
До вічних скрижалей, до вічних пізнань.
А хаос жорстокий, свавільний, безладний
Штовхає у спину в непізнану твань.

11 грудня 2024

Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.

Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Мов нагороду на путі сумній.

Безсонні ночі в карцері похмурім
У казематі страчених бажань.
Від світу ти відсторонився муром
З каміння і утрачених жадань.

3 грудня 2024

Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.

Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.

Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.

Літо мчиться у ніщо, у прах
На сімох невтолених вітрах.

Не здолає споконвічний страх
Те, що не подужав лютий крах.

Не відмолить совісний монах
Ті гріхи, які прийшли у снах.

І тепер кричи в безодню слів -
Лиш відлуння пролунає гнів.

Не знайдеш себе в болотах тих,
Де монах загинув і затих.

Ти дихнеш в лице святих беріз
Буревієм із вогню і сліз.

7 серпня 2024

Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.

У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспали,
Ніби голос затихлий у сумі лісів.

Наш поет утомився від вічного гніту,
Що сягає корінням у товщу віків.
Наглий холод упав на незайманість цвіту.
Сніг упав на галявину вільних років.

А Словенія манить теплом надвечірнім,
Де притулок знайшов сивочолий поет,
Де думки і страждання його відпочили
Від колючих, болючих залізних тенет.

18 липня 2024

Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.

Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Не наведе надійних переправ.

Іржаве листя вдарило в обличчя,
Мов ляпас неба, ніби крик вночі.
І запах осені тривкий і вічний,
Немов тривожні журавлів ключі.

Іржаве листя - золото від Бога,
Безцінний подарунок небуття.
І будь-яке пояснення убоге
Не відміняє силу каяття.

13 липня 2024

світло упорядкованих електрокуль
хаотичне мислення і
блукання у пошуках краси
тихо, ледве чути власний пульс

блискавки теорій та ідей
від неможливих до
«а чом би й ні?»
досліджував Одіссей

сколихнути б відображення у воді
тіні житлових мікрорайонів
пусті місця скупчення людей
бурлеск асиметричних балконів

перший закон термодинаміки
циклічність подій
шкільні теми із ботаніки

це електричні метаморфози?

відрізок, промінь, чи пряма
і чи сталий рівень прогресії
яка різниця?
хіба не достатньо лиш… повітря?

зупинка, сфокусований кадр
смачне повітря, теплий дотик
шелестить у листі котик
піти купити молока

08.2025

Повертаюсь по колу в свої рубежі,
Стоячи на новій небезпечній межі,
Де уже не лякають старі міражі,
Де і страхи тікають, немовби вужі.

І цей рух по спіралі, прадавній закон,
Він мене закував у цепи заборон,
Де не пройде вродлива тендітна Манон,
Запросивши в гармонію первісних лон.

Нам не вирватись з давнього цього шляху,
Що судився, як фатум, на нашім віку.
Ми сидим, як ворони на ветхім суку,
Проклинаючи долю безжальну таку.

Повертаюсь по колу в ніщоту, у крах,
Де спочине навіки утомлений страх,
Де надії розвіють на лютих вітрах,
Де енергія гасне в безмежних віках.

8 січня 2024

Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.

Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Де не бачимо сонця букетів.

Я не хочу в галері зими
Запрягтися навік, безстроково.
Хочу бачити усміх трави
І порвати сталеві закови.

20 грудня 2023

Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.
І світ кудись подівся.
Мов осяйний алмаз,
Погасили всі події.
Страшніше від проказ
Це лихо, о Маріє!

Я бачу вдалині
Диявола і Бога.
За обрієм мені
Судилася дорога,
Яку в негоди дні
Пройду я, мов знемогу.

До отчого порога
Мені не добрести.
Надія і тривога
Скували, мов кати.
Зника дорога строга.
Руйнуються мости.

Безгудість обійма.
Намацую я нитки.
Мене несе зима,
Як трепетна молитва.
А сенсу більш нема.
Руїни після битви.

20 грудня 2023

Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.

Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Пурга замітає сліди.

І щось монотонне, бездушне
Лягає важким тягарем.
Конвеєр безжалісно душить,
Мов сотні залізних ярем,

Штовхає в отруйну пучину,
Руйнуючи творчість в душі.
І замість троянд у долині
Ростимуть рясні спориші.

19 грудня 2023

Мене жене гостроконечний сніг,
Мов кара неба чи лиха примара.
Як Жан Жене, наздоганяє сміх.
Примарою стає гірка омана.

Мене жене непереможний сніг.
Він вічний, він біблійний і арктичний.
Сніг падає, немовби пес, до ніг
І вмить стає тілесний і античний.

Ніщо в мені не спинить цей політ,
Цю манну, що спадає ледь відчутно,
Ту, що дарує цей тендітний цвіт,
Який за комір потрапляє чуло.

Мене женуть списи жахних снігів,
Вони мене прохромлюють, мов тура.
І сиплеться завія із віків
На мене, як на флейту трубадура.

11 грудня 2023

Ці марення і візії природи
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.

Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
Впіймавши лиш вигадливий абсурд.

Фантазія, настояна на спирті
Стрімких снігів і навісних вітрів,
Несеться полем у нестримнім спринті
І падає в безмежності морів.

9 грудня 2023

Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.

І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
У вічність загляне безкраю.

Стоїш серед степу один,
Шукаєш стілець, як рятунок.
І хтось принесе із годин
На небі настояний трунок.

Ти вип'єш його аж до дна
Й сп'янієш навік, як заклятий.
І скосить невинна вина,
Повівши нечутно на страту.

8 грудня 2023

Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.

В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Звучить, як оголеність суті.

На сцену зайдуть кістяки,
Актори, яких не чекали.
Ці долі лихі жебраки
Зіграють на арфах печалі.

8 грудня 2023

Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Втонувши в плазмі болісного краху.

Кричи у поле, в хугу, в німоту,
І голос розчиняється в просторах.
А відповідь замерзне на льоту,
Упавши в прірву в невблаганних горах.

8 грудня 2023

Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Усю повноту каяття.

Та розум згасити не здатні
Всі пекла потуги страшні.
Впаде переможений зрадник
На полі в палкій боротьбі.

Кулак підійматиме розум
З руїн, із уламків цеглин.
Він здатен розширити розмах
З кутка до вселенських вершин.

Отрута для тіла і духу
Відступить, як військо німе.
Лише для чутливого слуху
Безодня відкриє себе.

29 листопада 2023

Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Який виходить, як поважний жрець.

Тут голос розчиняється у ваті
Невизначеності і німоти.
Ідеш у невідомість, як заклятий,
Без жодної вагомої мети.

28 листопада 2023

У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Куди впадуть незлічені роки.

Ця посмішка - завершення процесу,
Округлість долі, кпини небуття.
Як вияви фатального ексцесу,
Це буде крапка в сяйві каяття.

27 серпня 2022

Іду у ліс розбійницький, таємний
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.

Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
У безгомінності кривавих ран.

Ініціація німого лісу -
Це найжорстокіший шлях у нікуди.
А листя сиплеться у горло бісу
І залишає трепетні сліди.

8 листопада 2023

Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.

У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
Яка промовляє, як мудре видання.

У ризику є повноцінне життя.
Над прірвою ти пізнаєш найповніше
Ціну існування і сенс небуття,
Які ти вливаєш в розпечені вірші.

8 листопада 2023

О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.

Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Яка зірвала голос у клятьбі.

Лише б у зміні ролей і облич
Не втратити себе, єдину вісь.
Не падати у зміні рамп і свіч
Перед кумиром, що глаголить вість.

Тоді заглиблення у сотні лиць
Не здатне стерти первісне, твоє.
Перед мамоною не впавши ниць,
Писатимеш ти небом житіє.

6 листопада 2023

Весною уже сонце повернулось...
До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.

Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Це – матері, що втратили дитину.

Голосить покалічене довкілля
Над звичаями нашого народу…

Колись Надсила, пі́дстилка застільна...
Весна іде! Тремти і плач, Природо!
2011

На стадіоні перемог і втрат
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.

Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
Тебе в безжальності спекотних прерій.

Була ти переможцем тут не раз
У спорті, і науці, і мистецтві,
Шліфуючи для неба свій алмаз,
Небачену чарівність і майстерність.

1 жовтня 2023

Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.

Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
І зникне в снігах, як жебрак.

Торкнеться цей сонячний промінь
Рамен, як невинне дитя,
Роменом дихнувши в долоні
Для радощів і каяття.

16 вересня 2023

Проляже творчість у тривозі.
Зло у добрі, добро - у злі.
І світ застиг на півдорозі,
Як сойка на однім крилі.

Ці парадокси й силогізми
Над нами виснуть, ніби меч,
Як не відстріляні ще гільзи,
Що принесуть вогненний смерч.

Оці питання проростають
З глибин душі, неначе сни.
Вони згущаються, мов зграї,
Щоб нападати з-за стіни.

Удар же їхнього кастета
Нас кине в присмерк, у хаос.
Це почерк їхнього стилета,
Що жалить гірше сотні ос.

11 серпня 2023

Ця книжка окроплена кров'ю
Моєю із вічних начал.
Настане кінець славослов'ю.
І прийде в надійний причал

Те слово вогненне, омите
Потоками, що принесуть
Прозріння, немовби столику
Освячену космосом суть.

І крапля червона упала
На білий священний папір,
Немов на небес покривало,
Позначивши жертвою твір.

30 липня 2023

Вичерпаність моря, вичерпаність долі.
У долині свічі гаснуть, як тополі.

Запанує пустка у гаю печальнім
І на землю ляже, як шатро мовчання.

Перегрів таланту є нічим не кращим,
Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.

Перегрів таланту, він знецінить вартість
Тих потуг, що вперлись об небесну варту.

Вичерпаність долі висушить оазу,
Де шукав спочинок споконвічний в'язень.

Вичерпаність долі гейзером заб'ється,
Де осколки бризок доторкнуться серця.

29 липня 2023

Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.

Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.
Небесний меч, як невблаганний вирок.

Цей плід червивий, немічний, гнилий.
У нього знвйдеш вхід, але не вихід.
Ти у садку, знесилений, сумний,
Ідеш в єдиний нездоланний вимір.

24 липня 2023

У полі, в лісі чи в саду
Не клич біду, не клич біду.

У самоті чи на виду
Не клич біду, не клич біду.

Не клич біду на свій поріг,
Пізнавши таємний гріх.

Жени її подалі геть.
Вона підступна, ніби смерть.

Немов змія, повзе в траві.
Її бенкет лиш на крові.

Вона сама прийде, як тать,
Калічити і убивать.

Її обличчя у рубцях.
Там промінь істини зачах.

11 липня 2023