Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.

Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.

Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".

Та ж були ми разом день і ніч удвох,
Ревнощі ти сиплеш, наче той горох.

Ось тепер й до мертвих вже ревнуєш ти --
Як це пережити? - Господи прости.

Ти скажи їй правду з віщих твоїх губ:
Він одномандатник, тобто однолюб!

Із розлуки плачу я вже кілька діб,
Хочеться живому полягти у гріб.

Мученик кохання - вся у тому суть,
Ось мене на цвинтар людоньки несуть!

А ти йдеш і плачеш, гіркі сльози ллєш,
Й за тобою схлипує майже весь кортеж.

А як вже до ями підійдуть вони,
Я тоді зненацька встану із труни.

Хтось із того дива вимовить матюк,
А когось ухопить раптом кондратюк.

Я скажу їм: "Люди. Я люблю всіх вас,
Та ще не нажився, ще не накохавсь!"

Усміхнуся й з личка твого стру журу:
Не ревнуй, дурненька, а то справді вмру!

18 листопада 7533 р. (Від Трипілля)

кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати

у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
дочекаються нового мітингу

оголошу усім анафему
відлучу їх від власної церкви
світ подібний на курячу ферму
почуваюсь як півня рештки

закричу на усі легені
подумки, ні до кого не дійде
відчепіться від мене, олені
запаркуйтесь десь деінде

зароблю якусь копійчину
вторгую на чорному ринку
однак нам заможно не жити
виписуй нову кредитку

сірим пензлем і сірою фарбою
намалюю на сірому камені
буде пам'ятник жирною крапкою
нашим мріям у юності раненим

помию лице і бороду
та інші місця важливі
бережіть свої нерви змолоду
а мої вже не годні, віджили

відкоркую фляшку шампанського
поцілую взасос цю днину
дочекаюсь сумного вечора
не досплю ще одну годину

земля обертається люто
її вісь нахилена трошки
і настане колись лютий
і проорю нові зморшки

Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині, хто не ідіот,
іспанський відчуває сором
за неотесаний народ,
що упирається до скону,
мовляв, – корупції нема...
але Феміда не німа
і чує потойбічні дзвони,
і часом діє не сама –
на утлому човні Харона
не уміщається юрма.
І оніміють навіжені
смішні недолюдки скажені,
коли їх не прийме земля
ані по блату за зелені,
ані за зайві теревені,
ані за золоте теля.

11.2025

Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
до себе притулитись
я не дозволю.
Я даю урок
моїй єдиній.., що на відстані
від мене.

1 липня 1994 р., Київ

раз десять авторів
рукописии післали
та не було листів
один з них не стерпів
і от їх дев’ять стало

і дев’ять авторів
рукописи післали
один чекав сто днів
а потім озвірів
і от їх вісім стало

тих вісім авторів
рукописи післали
один відмову стрів
умить протверезів
і семеро їх стало

сім бравих авторів
рукописи післали
та видавець збурів
комусь забракло слів
і шестеро їх стало

шестірко авторів
рукописи післали
один бідака впрів
післав редакторів
і п’ятеро їх стало

п’ятірко авторів
рукописи післали
та із п’ятьох голів
одну відсіяв гнів
і четверо їх стало

четвірко авторів
рукописи післали
та видавець крутив:
то хтів то розхотів
і три ж четвірка стало.

всі троє авторів
рукописи післали
один аж п’ять разів
та не буває див
і ось їх двоє стало.

два автори по тім
рукописи післали
один з ним був чужим
домовилися з тим
кого своїм вважали

і ось одненький той
що на коротку ногу
друкується уже
бо кум і протеже
й лічилка не про нього

09.11.25

Ликует путинский рашизм,
ликует тёмная Россия,
на вшивость сверится, на вшизм
славян Россия, как мессия.

Те собиратели земель,
те проповедники рашизма
серёж – иванушек – емель
под флаг построили фашизма.

И вот уже их главный вор
несёт славянам Украины
бесправье, смерть, голодомор,
войны разруху и руины…

Запущен смерти бумеранг,
открыт Пандоры чёрный ящик.
Не защитит ни чин, ни ранг –
умрёт и вящий, и не вящий.

Умрёт Россия-полицай,
в грехах покается Европа,
мир осознает до конца
какому злу в ладони хлопал.

19 марта 2014 год

світло упорядкованих електрокуль
хаотичне мислення і
блукання у пошуках краси
тихо, ледве чути власний пульс

блискавки теорій та ідей
від неможливих до
«а чом би й ні?»
досліджував Одіссей

сколихнути б відображення у воді
тіні житлових мікрорайонів
пусті місця скупчення людей
бурлеск асиметричних балконів

перший закон термодинаміки
циклічність подій
шкільні теми із ботаніки

це електричні метаморфози?

відрізок, промінь, чи пряма
і чи сталий рівень прогресії
яка різниця?
хіба не достатньо лиш… повітря?

зупинка, сфокусований кадр
смачне повітря, теплий дотик
шелестить у листі котик
піти купити молока

08.2025

Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої «ЧЕТИ»*
всі народи скуті.
Не зберуться у кулак
та не вдарять разом
в ту Росію, той Гулаг,
ту заразу…

Поміж нас, Європа де?
Де шановна пані?
Вже біда й до неї йде –
кацапи погані.

То збираймо сили враз
без вагань і бюрократів.
Спільна зброя – це для нас,
не для Трампа, не для Штатів.
Вдарим разом звідусіль
по отій мордяці
в Україні – свят-Русі,
і в Росії-ср.ці.

16 серпня 2025 рік

* і в українській мові слово "чета" існує,
але воно є застарілим і означає
військовий загін, відряд, взвод,
або партію людей, що складає певну одиницю.
У вірші використане слово з руської мови (не російської).

Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.

Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
Щоб свого кендюха напхати.

Он личка ніжного овал
На трасі, мов картина з Лувра,
Шукаєш жінки ідеал,
А то лише продажна курва.

Аристократи й королі
Палаци, замки будували.
А торгаші на цій землі --
Як стадіон - торгові зали.

Торгуйний центр воно звело,
У кріслах там сидять "кидали" --
(Розводять "лохів" на "бабло"),
Їм усе мало, мало, мало.

Бо добре служать Сатані,
Їм кров людська - вино червоне!
І роблять гроші на війні,
І совість у вині тім тоне.

Над світом повиса туман --
І чесна праця вже не в моді.
Політика-брехня, дурман -
Продажне бидло верховодять.

Кому поезія краси --
Висока, праведна здалася?
Хіба її ти продаси
Гидкій, безликій, сірій масі?!

Торгує книгами поет,
Вже не літа думками в небі.
Беруть ті твори в туалет,
Щоб скористатись при потребі.

18 жовтня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

***
А косо-око-лапих не приймає
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.

***
А балом правлять люди-тріпачі
і сатані віддаємо належне....
ці діячі
щось мають уночі,
а вранці висувають протилежне.

***
А нині бути жертвою ідей
політикана майже кожен може,
але іде
сафарі на людей
і мирне небо їм не допоможе.

***
А на очах народу знову гине
сакральна жертва... жодної вини
нема у сина
рідної країни,
та цього мало слугам сатани.

***
А Україну ще не розп’яли,
але готують молоток і цвяхи
чужі орли...
та і свої козли
ведуть її, роковану на плаху.

***
А саміти кочують у Шанхай...
ніхто не знає, що там буде далі.
Що не співай,
а «хінді русі бхай»
усе ще хіт на цьому фестивалі.

***
А China теж не знає, що співати
по-за-очі конаючій рідні...
із азіата
не буває брата
ні США, ні самураю, ні русні.

Анотація
А білий світ не красять ?удаки,
Гаага їм не роздає цукерки...
хіпують урки, орки та абреки
і навпаки:
правіють ліваки,
лівіють боягузи на віки,
кацапи-пси і біси з табакерки.

10/25

*
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.

Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Та не усім тут райське свято…

Плоди тропічні не смакують
І сонце лагідне не тішить.
Усе Адамові тут всує –
Нудьга-самотність усе глибше…

Творець збентеживсь негараздом,
До себе Ангела покликав
І відіслав його з наказом,
Котрий слід виконати тихо.

Створити подругу Адаму
Творець додумався нарешті.
І щоб розкішна вийшла дама,
Зробити треба було дещо…
*
Заснув Адам і сон глибокий.
Підкрався Ангел і ребро
Із правого дістав він боку,
Творцю поніс оте добро.

Насвистуючи, Ангел рушив-
Закінчив справу нелегку.
Хотів він прислужитись дуже,
Та Чорт зустрівся на шляху.

Похизувався Ангел, схоже,
Ребром, добутим серед ночі.
Нечистий запитав, чи може
Побачити на власні очі.

І ледь до лап ребро узяв він,
Чкурнув – лише запорошило.
Лиш рота Ангел встиг роззявить,
Побіг за Чортом, що є сили.

Та той утік. Ото бідося.
Та посміх хитрий на лиці.
Хоч наздогнати не вдалося,
Та хвіст лишився у руці.

Задумав Ангел щось лукаве.
Зметикував, а що робити.
Бо мусів завершити справу.
Залишилось вчинити хитро.
*
Застав Творця Ангелик сплячим,
Хвоста підсунув для творіння.
Так у жінок, збагнути лячно,
Узялось дідькове насіння.

Та не лише в них хвостик бісів.
Ще - милий янгольський обман,
Халатність Богова, в довісок, –
Три компоненти милих дам.

Отак живем. І поряд з нами
Так, ніби марні всі страхи,
Живуть прекрасні любі дами.
І несповідні їх шляхи…
13.10 2025

Круглий стіл врівноважив стосунки,
Бо не має він гострих кутів.
Зайві списи, мечі, обладунки –
Сперечаються всі хто хотів.
Всі балакають скільки завгодно,
Та не чують нікого довкіл.
Рот заткнув би тому з ким незгодний,
Тільки руки коротші за стіл.
Кожний думку плекає найкращу,
Ніби хвиля морський камінець.
Пропонують всі, навіть ледащі,
Та хіба є у круга кінець?
Сонце втомлене впало додолу,
Беззмістовні лунають слова,
І нарешті від круглого столу
Вже квадратна стає голова!

21.07.2025 р.

Село розбомблене під обрій,
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.

Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
Іще повернуться сюди.

Та скільки горя ще зазнають,
Допоки схаменеться світ.
Прийдуть до пекла замість раю --
Складай, плането, заповіт.

Усіх накриє чорна хмара,
Китай і Індія удвох --
Півсвіту ядерним ударом
Розіб'ють, щоби світ цей здох.

Росії друзі -- демократам
Промиють мізки назавжди,
Нас полікує "мирний" атом,
Дасть демократії п.зди.

Ви, оптимістики хоробрі,
В "неописуемый восторг"
Прийдете. Буде вам все добре --
Та тільки років через сто!

23 вересня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Побажавши: «Пропадом гори».

Янгол у сльозах – йому ця втрата,
Як на охоронця, незначна.
Зграя вороння́, така завзята,
Щось до мене каркає вона.

Не на сніг, бо петрає в погоді.
Може, так вона пораду шле:
«Досить, не стенай, вмирати годі,
Не настільки вже тобі і зле».

Свиснув їм. І вся моя подяка.
Крилами махнули і знялись.
Осінь, як і літо, теж ніяка.
А бували кращими колись.

©  2009 – 2025

Можна, я не буду нічого "употреблядь",
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?
Ні? То хто в цілому світі
вас рятує од пристріття
нашої української смерті?
Удруге було.
А це вже втретє.

13 квітня 2004 р., Київ

Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Усю повноту каяття.

Та розум згасити не здатні
Всі пекла потуги страшні.
Впаде переможений зрадник
На полі в палкій боротьбі.

Кулак підійматиме розум
З руїн, із уламків цеглин.
Він здатен розширити розмах
З кутка до вселенських вершин.

Отрута для тіла і духу
Відступить, як військо німе.
Лише для чутливого слуху
Безодня відкриє себе.

29 листопада 2023

Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Який виходить, як поважний жрець.

Тут голос розчиняється у ваті
Невизначеності і німоти.
Ідеш у невідомість, як заклятий,
Без жодної вагомої мети.

28 листопада 2023

У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Куди впадуть незлічені роки.

Ця посмішка - завершення процесу,
Округлість долі, кпини небуття.
Як вияви фатального ексцесу,
Це буде крапка в сяйві каяття.

27 серпня 2022

І
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.

ІІ
Не рахували тузи-королі,
що прислуговують чорту,
скільки убитих, жофреїв-калік
до молодих ще, своїх, анжелік
не повертають із фронту.

Не вистачає жадобі їди,
шут у сідлі Буцефала
Семірамідині хоче сади,
ну, а великому другу орди
премії шнобеля мало.

Війнам нема і не буде кінця,
поки немає порядку
у голові головного борця,
що покоряє уми і серця
у вояжі на Аляску.

Не розуміє зелена шпана
із шапіто, що кумиру хана,
поки очима еліти
буде та сама рудава мана
і не рятує ніяка війна
шибеника з підворітні.

ІІІ
Не голіафа, а біса в норі
і ненажерливу пащу
викурять воїни наші,
та не отримали богатирі
щит і Давидову пращу...
волі немає, тому на порі,
поки тасується Боже журі,
маємо долю пропащу...
.......................................
люди, обранці яких – упирі,
комедіанти і тайні щурі,
не заслуговують кращу.

08.2025

Іду у ліс розбійницький, таємний
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.

Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
У безгомінності кривавих ран.

Ініціація німого лісу -
Це найжорстокіший шлях у нікуди.
А листя сиплеться у горло бісу
І залишає трепетні сліди.

8 листопада 2023

Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.

У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
Яка промовляє, як мудре видання.

У ризику є повноцінне життя.
Над прірвою ти пізнаєш найповніше
Ціну існування і сенс небуття,
Які ти вливаєш в розпечені вірші.

8 листопада 2023

О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.

Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Яка зірвала голос у клятьбі.

Лише б у зміні ролей і облич
Не втратити себе, єдину вісь.
Не падати у зміні рамп і свіч
Перед кумиром, що глаголить вість.

Тоді заглиблення у сотні лиць
Не здатне стерти первісне, твоє.
Перед мамоною не впавши ниць,
Писатимеш ти небом житіє.

6 листопада 2023

На стадіоні перемог і втрат
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.

Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
Тебе в безжальності спекотних прерій.

Була ти переможцем тут не раз
У спорті, і науці, і мистецтві,
Шліфуючи для неба свій алмаз,
Небачену чарівність і майстерність.

1 жовтня 2023

Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.

Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
І зникне в снігах, як жебрак.

Торкнеться цей сонячний промінь
Рамен, як невинне дитя,
Роменом дихнувши в долоні
Для радощів і каяття.

16 вересня 2023

Проляже творчість у тривозі.
Зло у добрі, добро - у злі.
І світ застиг на півдорозі,
Як сойка на однім крилі.

Ці парадокси й силогізми
Над нами виснуть, ніби меч,
Як не відстріляні ще гільзи,
Що принесуть вогненний смерч.

Оці питання проростають
З глибин душі, неначе сни.
Вони згущаються, мов зграї,
Щоб нападати з-за стіни.

Удар же їхнього кастета
Нас кине в присмерк, у хаос.
Це почерк їхнього стилета,
Що жалить гірше сотні ос.

11 серпня 2023

Ця книжка окроплена кров'ю
Моєю із вічних начал.
Настане кінець славослов'ю.
І прийде в надійний причал

Те слово вогненне, омите
Потоками, що принесуть
Прозріння, немовби столику
Освячену космосом суть.

І крапля червона упала
На білий священний папір,
Немов на небес покривало,
Позначивши жертвою твір.

30 липня 2023

Вичерпаність моря, вичерпаність долі.
У долині свічі гаснуть, як тополі.

Запанує пустка у гаю печальнім
І на землю ляже, як шатро мовчання.

Перегрів таланту є нічим не кращим,
Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.

Перегрів таланту, він знецінить вартість
Тих потуг, що вперлись об небесну варту.

Вичерпаність долі висушить оазу,
Де шукав спочинок споконвічний в'язень.

Вичерпаність долі гейзером заб'ється,
Де осколки бризок доторкнуться серця.

29 липня 2023

Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.

Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.
Небесний меч, як невблаганний вирок.

Цей плід червивий, немічний, гнилий.
У нього знвйдеш вхід, але не вихід.
Ти у садку, знесилений, сумний,
Ідеш в єдиний нездоланний вимір.

24 липня 2023

У полі, в лісі чи в саду
Не клич біду, не клич біду.

У самоті чи на виду
Не клич біду, не клич біду.

Не клич біду на свій поріг,
Пізнавши таємний гріх.

Жени її подалі геть.
Вона підступна, ніби смерть.

Немов змія, повзе в траві.
Її бенкет лиш на крові.

Вона сама прийде, як тать,
Калічити і убивать.

Її обличчя у рубцях.
Там промінь істини зачах.

11 липня 2023

Лунає крик зозулі з тої далі,
Де ти живеш в надії та печалі,

Де розчинились мрії і думки,
Де йдуть назад змарновані роки.

Я продерусь крізь зелень живодайну,
Крізь сумніви стривожені і давні

До тої хати, де мені злилися
Життя і серце, як незнані висі.

Я спробую знайти жар-птицю долі,
Де похитнулись верби і тополі.

Я віднайду такі таємні миті,
Які у листя ніжно перелиті.

І вибухне любов, де не чекали,
Як знайдена утрачена Каяла.

Я там знайду початок у дороги,
Де зорі падають безмовні й строгі.

9 червня 2023

Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шукать рятівний амулет,
Аби вийти із нього в погожу долину.

Місто-привид як наслідок лютих боїв,
Де зійшлись дві армади, страшні і нещадні.
А тепер тут панує лиш сон кураїв,
Лиш руїни споруд у молитві нещасній.

5 червня 2023

Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
чоловік долає дюйми.

Сподівається доплисти,
не тому, що надхоробрий:
чоловік – начальник річки,
як здолає – нагородить.

Ще залишилося трішки.
Хвилі – втомлені заблуди.
Чоловік – наїзник річки,
як здолає – то забуде.

Схаменутися не кличте.
Зачекалось невеселе.
Чоловік – наплічник річки,
як набридне – скине з себе…

Липень 2023

Це вже ніколи не повернеться,
Немає вже шляху назад.
Минуле відлетіло з вереском,
Немов грайливий зорепад.

Ці усмішки і сльози намертво
Вросли в минуле, як трава.
Укрились листям рухи й наміри,
Хоч обертом йшла голова.

"Ніколи знову!" - ми почуємо
Той клич, що землю потряса.
І ворон з темного минулого
Не сотворить нам чудеса.

Ніколи більше не повториться:
У парку дівчина сидить
У день святковий. Ніжно торкнеться
Об серце відлетіла мить.

25 травня 2023

Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Я іду і рву на шматки
Ці пагілля терпкі і шорсткі.

Я укритись не можу, на жаль,
В трав'яну турботливу шаль,

Прочитати книгу її,
Де злилися букви живі.

Я впаду в траву, в забуття,
Де кінець і початок життя.

17 квітня 2023

Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Неможливо знайти в аморальності совість,
У розрізнених звуках - гармонії повінь.

Ти пірни у криницю німих парадоксів,
Ніби в трюм до розгнузданих диких матросів.

Не знайшовши там сенсу, ти вийдеш на волю,
Відкарбуєш у скелі призначену долю.

Але як подолати лиху аритмію,
Від якої і розум безсило німіє?

Мабуть, ніяк, бо час відбиває нещадно
Аритмію, в якій не написано щастя.

9 квітня 2023

Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

Ця трава закриває красу,
Поховавши у путах ясу.

Філософський камінь впаде
У траву, не здійснившись ніде.

І гарячі сльози впадуть
У траву, не зьагнувши суть.

Що тепер ми шукаємо в ній?
Сенс, який заніс сніговій.

Чи збагнемо її письмена
У стихії, де править мана?

Ця трава поглинає усе,
Що натхнення святе принесе.

Ми б'ємося об ґрати її,
Об темниці її вікові.

8 квітня 2023

Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.

Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Палаючого розуму, що ночі
Спалив для праведних палких дерзань,
Пожертвувавши маревом бажань.

Цей текст згубився на полях просторів
Комп'ютерних чи, радше, бісівських.
Рукопис не горить, а тоне в морі
Новітніх технологій нищівних,
Які змішали доброту і гріх.

6 квітня 2023

Раптовий сніг, немовби кара неба.
Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
Нам кари іншої уже не треба.
Сама ненависть падає до ніг.

Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
Раптовий сніг, як марення вві сні.
Раптовий сніг крізь марево алюзій
Явився парадоксом навесні.

Що нам робити з цим нежданим ритмом?
Куди втекти від Господа гримас?
Космічний холод падає нестримно
У хаотичність й невгамовність мас.

2 квітня 2023

Це запах гною чи троянди?
То діалектика страшна.
І невідомо, чим же пахне
Така полинна чужина.

У розквіті вже є падіння,
І у тріумфу є кінець.
Вінок троянд несе прозріння,
Що це диявольський вінець.

І у вершині є низина,
В багатолюдді - самота.
Так відкололась половина
Від тебе, де цвіли жита.

Ця діалектика вершиться
У душах і на небесах.
І справедливість не здійсниться,
Поки у клітці буде птах.

12 березня 2023

Це грім звучить чи гуркіт канонади?
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.

Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,
Як доля б'є прямісінько під дих.

Роздвоєння не тільки у людини -
Так Всесвіт розколовся, мов яйце.
І в поєдинку люті половини
Пекельним вітром дихають в лице.

8 березня 2023

Останній сніг вже сходить із арени,
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.

Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
У гулі не почуєш крики "за".

Останній сніг, як барс чи як пантера,
Під ноги ніжно й лагідно приліг.
Немовби білими грудьми Венера,
Останній сніг закриє твій поріг.

1 березня 2023

Я хочу пірнути в сніги,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.

Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
Явивши небес письмена.

Я хочу пірнути туди,
До краю небесних святинь.
Сніги замітають сліди,
Ховають надії до скринь.

Слова упадуть назавжди
В яругах крутих, як змія.
Лиш тільки прозріння не жди,
Воно розчинилось в полях.

20 лютого 2023

Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.

Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.

Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.

Де ті слова, що здатні породить
В душі урочу і величину мить?

Де ті слова, що пронизають нас
І над якими непідвладний час?

Слова, які розтоплять пустоту,
Які глаголять істину просту.

Порожня сцена вимовить слова,
Які не розуміє голова.

Та це єдино правильні, живі
Слова, що проростають у траві.

Це слово первозданне, як струмок,
Яке здолає навіжений смог.

13 січня 2023

Як вибори вже задовбали! -
ГраблІ минулі не навчили.
Цим кровожерам за́вжди мало
Добра народного барила.

Навіщо знову обирати
Ту ж саму гидь чи дуже схожу?!
Вола́ Вітчизна: - час, Диктатор,
Навести лад у Кра́ю Божім!

Взірець є світлий - Аугусто!
Його Зоря крайнеба сходить -
"Народовладдя" булька лу́сне.
Тим більш, не нашого народу!..

О Дяка, наші стадіони
МісткІ, Хто ніби передбачив.
Зберем на дріт колючий фонди
Не менші ніж у найбагатших.

Все квартальнуте і пейсате,
Що із липучими руками,
Ще піаністів біснуватих
Там ізолюєм, наче спами.

"Delete" уже на чергуванні...
Вкраїни все гучні́ш волання...
У ро́зпалі піар-змагання...
Помолимось - щоби́ востаннє...

***
А пана, кажуть, по халявах видно.
Висять на павутині біля раю
на розум бідні,
але їм не стидно,
як учорашнє їхнє виглядає.

***
А ляльководи наші й іноземні
однакові і їм нема різниці,
чи мати темні
злочини воєнні,
чи бути одне в одного на нитці.

***
А маємо ми те, що Бог дає,
у тім числі і «гетьмана» такого,
що лоба б’є
за реноме своє,
а піддані – свої лоби за нього.

***
A ми багато що пережили,
бувало, що боялися до смерті,
сміялися, коли
дурні були,
і... обвели навколо пальця черті.

***
А наші шанси здатися русні
на їхній території високі.
І на війні
ми явно не одні:
сім няньок є – політики безокі.

***
А нашому теляті вовка з’їсти –
раз плюнути. От плюне і... нема
авантюриста,
гопника, рашиста,
нувориша і... блазня, зокрема.

Резюме
А ми ще раз Америку відкрили
і, наче ясно, що сліпі були,
але не розуміємо – коли...
поговорили,
плани ухвалили,
ну і... самі себе перемогли.

06.2025

Як гарно бути трішки п'яним...
Життя - неначе уві сні.
І Музам всим своїм коханим
Щемкі присвячувать пісні.

Ти любиш, пестиш всіх їх радо,
Князь тьми слугує мов тобі.
Що за дурні думки про зраду?!
Всим вірний Музам, далебі.

Сидиш на килимі шовковім,
І щастя келихами п'єш.
У кожнім русі, в кожнім слові
Є задоволення своє.

Всі потаємні втілив мрії,
Гамуєш власну ненасить.
І радощі навколо сієш,
Жагою повен кожну мить.

Цілунки, стогони і крики,
Кальян, сигари, анаша.
Розлився скрізь дурман великий,
Розпусна в нім цвіте душа.

В султанській втілений породі,
Ти - повелитель їх усіх.
Ти -- батько рас усіх, народів.
Всі блага біля ніг твоїх.

Ніяких воєн, хай їм трясця!
Кохання живить кожен край.
Всі пийте пригорщами щастя,
Хай буде на Землі цій рай!

23 травня 2025 р.

Я сьогодні зайшов до знайомого хайдзіна, що пише під поетичним псевдонімом Хару-но Канашімі (春の悲しみ). За вікном лив нескінченний травневий дощ, довгий як погляд ченця, що вдягнений в чорне. Після чайної церемонії садо (茶道) ми сіли віршувати. Вишні давно відцвіли, навіть квіти айви загубили свої пелюстки в безодні минулого. Кінець весни навіть птахи зустрічали сльозами, не те що Небо. Тому і не дивно, що випала тема для віршування «Травневий дощ» і я написав таке:

* * *
Горобець сірий
Сів на квітучу акацію.
Травневий дощ.

灰色のスズメ
花の咲いた木の上に座って。
晩春。雨。

* * *
Замовкли птахи.
В порожнечі сірості
Травневий дощ.

鳥たちは静かになった。
灰色の空虚の中で
晩春。雨。

* * *
Вершину Фудзі
Сховала сива імла.
Травневий дощ.

富士山の頂上
灰色の霧に隠れています。
晩春。雨。

* * *
Калюжами йде
Гейша в дерев’яних сандалях.
Травневий дощ.

水たまりを歩く
草履を履いた芸者さん。
晩春。雨。

* * *
Червоне кімоно
Не захистила парасолька
Від цього дощу.

赤い着物
傘は私を守ってくれなかった。
この雨から。

Після віршування ми покликали гейшу в червоному кімоно, але навіть вона не змогла співати і грати на кото, коли падав на землю такий нескінченний і сумний дощ. Навіть смугастий кіт дивився на нас мовчки своїми сумними очима. Ми – четверо поетів (два самураї, гейша і кіт) слухали як падають краплі за вікном у мовчанні.

к гарно бути трішки п'яним...
Життя - неначе уві сні.
І Музам всим своїм коханим
Щемкі присвячувать пісні.

Ти любиш, пестиш всіх їх радо,
Князь тьми слугує мов тобі.
Що за дурні думки про зраду?!
Всим вірний Музам, далебі.

Сидиш на килимі шовковім,
І щастя келихами п'єш.
У кожнім русі, в кожнім слові
Є задоволення своє.

Всі потаємні втілив мрії,
Гамуєш власну ненасить.
І радощі навколо сієш,
Жагою повен кожну мить.

Цілунки, стогони і крики,
Кальян, сигари, анаша.
Розлився скрізь дурман великий,
Розпусна в нім цвіте душа.

В султанській втілений породі,
Ти - повелитель їх усіх.
Ти -- батько рас усіх, народів.
Всі блага біля ніг твоїх.

Ніяких воєн, хай їм трясця!
Кохання живить кожен край.
Всі пийте пригорщами щастя,
Хай буде на Землі цій рай!

23 травня 2025

Не розмовляй із Путіним, Зеленський,
Кинджал йому по яйця зажени.
Бо будеш, наче в опері той Ленський,
Романтиком наївним і дурним.

Ти говори з позиції з ним сили,
І правила свої нав'язуй гри.
Йому лиш крок лишився до могили
Й кацапам всим. Про це з ним говори.

Кажи, як не послухаєш мене ти,
То скоро палець будеш ти смоктать,
Чи Сі Дзінь Піньчику робить міньєти,
Як забере Сибір собі цей тать.

Пу має територій більш ніж треба,
Подавиться Вкраїною, либонь.
Вона пугукне-шваркне скоро з неба
Вже ядерною зброєю до скронь.

Як не поможе в цьому їй Європа.
То скоро винайде її сама,
І вся Па Раша стане жити в жопі,
І вічна вкриє всю її зима.

Так їбане, що мало всим не здасться,
Кондрашка хватить в бункері Хуйла.
Візьми його за яйця, наче трясця,
Його дістать ракетами змогла.

20 травня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Після довгої праці нема заробітку.
Таргани перемерли від голоду в кухні.
Тільки літра вина в кришталевому кухлі,
у який хтось поставив розтріпану квітку.

Є кохана, в якої нема заробітку.
Скоро нас ознайомлять сусіди веселі
з прейскурантами цін на центральній панелі.
Я її не пущу! Сам піду напідпитку.

Є бабуся, в якої нема заробітку.
Тільки пенсія, здута до декількох пенсів.
Уникає всього, мов чудовисько Ненсі,
до якого всі їдуть на озеро влітку.

Мама й тато чекали свого заробітку,
аж набридло старим чорні дні рахувати,
десь поїхали в рай кабана годувати –
їх ту ж ніч обікрали крізь замкнену хвіртку.

Сестри й брат ще й не мали свого заробітку.
Ходять, носять подрані портфелі до школи.
Толку, мабуть що, з того не буде ніколи,
і держава зазна́є страшенного збитку.

Ось країна, в якої нема заробітку,
де працюють усі – та ледь-ледь животіють.
Зовні здається, що власті не менше потіють?
Бо зсередини ми вже потрапили в клітку.

26 грудня 1996 р., Київ