У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.

І надриваються тонкі душевні струни,
не гояться ніяк ментальні рани...
Гадаємо, якого графомана
цей раз Вкраїна Нобелю підсуне...

7.02. 2026

***
А сатира, критика та гумор –
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.

***
А лінія життя, що на долоні,
показує, що ідемо туди
напередодні
завтра, де сьогодні
попутно замітаємо сліди.

***
А не забуті рубаї Хайяма
уже не переплюнути мені,
то плюну прямо
у помийну яму
московії і дикої русні.

***
А нам нав’язують історію,
якої не показує кіно,
та не розжовую
полову я,
а висіваю істини зерно.

***
А я іще живий, та невідомо,
чи дійду у чистилищі юрби
до свого дому
по стезі содому,
де ще панують слуги та раби.

***
А я і зайве плем’я пом’яну,
і кожного верховного дебіла,
і за війну
судитиму шпану,
яка ворота ворогу відкрила.

По темі
А ми раби минулого життя,
хоча рятує те, що попереду,
а не позаду. Зайві каяття.
Нам до пуття
щасливе майбуття,
яке лікує жалами і медом.

01/26

Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.

Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
До скроні важкий пістолет.

Тому не пишу я сонети,
І це - мій великий гріх,
Я б написав їх з десяток,
Якби я писати їх міг.

А я їх не можу писати,
На них в мене не стоїть,
Хоч, може, колись і встане,-
Будьласонька, потерпіть.

Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.

Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
Мабуть, як і я, согрішив дох...

Холодна-аж чорна вода Ахеронта...
Я так і не зміг побувати в Торонто!
Так жаль мені свого земного життя,
Пливу Ахеронтом кудись в небуття...

Я так і не встиг скуштувати лангуста,
Не встиг ознайомитись з прозою Пруста.
Не був у Лос-Анжелесі і в Сан-Франциско,
Пливу Ахеронтом. Кінець мій вже близько.

А що там в кінці? А чи пекло, чи Рай?
Спитать нема в кого. Хоч в човна питай.
А човен мій тихий, а човен мовчить,
Та й пізно питати: вже фініш за мить.

Нарешті з'явилося світло в кінці,
Заграли відбиті стократ промінці.
На радощах ми обнялися з сусідом:
Ми в Умані, брат, а не в царстві Аіда!

Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.

Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
А х.я вам, трикляті москалі!

20.017533 р. (Від Трипілля) (2026).

Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.

В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Є надталановиті!

Що не вірш – то діамант
В короні укрсучліту.
(А також прозу я пишу,
Теж надталановиту!)

З ніг до голови я весь-
Суцільні таланти,
Навіть клякси, що я ставлю,-
І ті бриліанти!

Зацініть:я написав
Віночки сонетів,
Та таких,як я, у світі
Нема більш поетів!

В книзі Ґіннеса мені
Буде надто тісно,
Так що вносити мене
В ту книгу запізно!

Правда, є одна ідея,
Її – nota bene:
Оту книгу Ґіннеса
Треба внести в мене.

Бо я ж один такий поет
На цілій планеті!
Я– Poeto Sapiens,
А всі решта – йєті.

Але є в моїм житті
І прикрі моменти:
Не дають мені спокою
Кляті конкуренти!

Вони сміють роззявляти
Поганого рота,
Критикують мої вірші,-
Хіба ж не сволота?

Заздрять, заздрять всі мені,
І справа, і зліва!
Та ж і як мені не заздрить?
Я ж такий красівий?!

Живу я, мов серед вовків,
О Боже ж мій, Боже!
Мені б за вредність молока
Чи хоч би морожене…

Хлопчик Ейф.
Голландський ельф.
Прилетів у Київ.
Поблукав поміж дерев.
Заснув у Софії.
Дзвін уранці калатав.
Монастир попідмітав.
Осінь бачив українську.
А народу не застав.

Засміявся хлопчик Ейф.
І пустився далі в дрейф.
По чужому світу.
Шукать заповіту.

6 вересня 1994 р., Київ

***
А тактика стратега – діло темне,
тасуються покірні вояки
і... нотабене –
чучело зелене
розпочинає гру у піддавки.

***
А ніж розпочинати рокіровку
за схемою гросмейстера кремля,
то більше толку –
викинути вовку
із шахівниці турка-москаля.

***
А наш величний знову все тасує
з позиції невігласа й шута,
який не чує,
що йому диктує
закон, а не курина сліпота.

***
А еСБеУ вважайте, що не стало.
Відомо, що до чого і чого –
великий карла
розуміє мало,
що є у повноваженнях його.

***
А нам уже по́ фіґу алібаба
і навіть мальований джокер...
але на хіба
ця іспанська ганьба
країнам, що грають у покер?

***
А слуги конвертуються у стійло
одного й того самого ОПе,
те саме шило
замінило мило
і на слизьке міняється тупе.

Реакція
А виборці, що вірили у казку
про мудрого єврея-москаля
сьогодні придивляються здаля,
як цей вояка
лізе на гілляку,
де жде його намилена петля.

01.2026

Не всі поети
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.

Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
А ти любиш котлети.

Хтось ходить в оперу,
Хтось – в оперету,
Хтось їде в Канів,
А хтось канув в Лету.

Не всім офіцерам
Дають пістолети,
Не кожен бухгалтер
Складає бюджети.

Той крутить сальто,
А той- піруети,
Той наклав у штани,
А той- наклав вето.

Таке вже траплялось
На цім білім світі:
Той любив Клеопатру,
А той – Нефертіті.

Хтось пише пейзажі,
Хтось пише портрети,
Хтось робить мінєт,
Хтось карбує монети.

Хтось ходить в гальюн,
А хтось до кльозету.
Хтось пише сонати,
Хтось пише сонети.

31.12.2025

Баба стогне третій день –
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.

Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
Як зарадить цьому лиху.

Лікар оглядає хвору: -
Щоб скоріш піднятися,
Добре було б, саме впору,
Сексом вам зайнятися.

Дід, червоний як граніт: -
Що ти, лікарю, поніс?
Нам по дев’яносто літ.
Ще – старий я комуніст.
І сам ленін, щоб ти знав,
На руках моїх вмирав!

Лікар вислухав, сказав: –
Ефективний припис мій.
Та піду – багато справ.
Без алярму, діду, дій.

Дід пігулок накупив,
Миттю проковтнув усе
І до баби приступив –
Зараз він її спасе…

Зранку баби не впізнати -
Аж літає біля печі.
І парфум по цілій хаті,
Куафюра молодеча.

Дід зажурено прорік:-
Бісова такая ж мати,
Я ж тоді так само міг
Леніна урятувати.
29.12.2025

– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.

23–24 серпня 1996 р., Київ

***
А на кону – на видимому фронті
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.

***
А у раю не яблуко дешеве,
а фіґа виростає. Боже мій,
це явно древо,
на якому Єва
побачила, як спокушає змій.

***
А малороси фронтового тилу
виховуються дронами, але
не заявили,
що пора – на мило
любиме їхнє пугало мале.

***
А будять люд ієрихонські труби
ракет або шахедів з висоти
і... де ж те, – любо,
браття... щоб за чуба
їх із боліт московії тягти.

***
А Пандора відчинила скриню
і ніхто не відає, чого
не радіє пиня,
що і нині
Божа кара не мине його.

***
А кон-че-ні не те що азіати,
а психопати-циніки... здаля
як не бажати
їм усім конати,
коли стає скловатою земля.

Хепіенд
А від Уралу до кінця Європи
немає місця на одній землі
з одного боку воїну-укропу,
людині-гуманісту, філантропу,
а з іншого – бандиту у кремлі
і малоросу-зраднику – холопу,
яким простори Азії малі.

12.2025

Не відчуваю холоду погроз,
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.

За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
І душить всіх глобальне потепління.

П'ятикілометрові смітники
І бурі пилу, люті вітру рухи.
Цим світом правлять, певне, мудаки,
Зими красу забрали й завірюхи.

Колись ми на санчатах із гори
З'їжджали із таким веселим криком.
І грали в сніжки місяців зо три...
Тепер бредем в осінніх черевиках

По вуха вкутані в сумний туман.
Похмурі і стурбовані скрізь лиця.
Поринуть хочу в цей сивушний стан -
До виску поросячого напиться!

21 грудня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

***
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.

***
А мафіозі офісу(у френчі)
не дочекався варіанту Бе...
та ще до втечі
знали всі(до речі)
його як фігуранта еФеСБе.

***
А у тилу, на голову трьохсоті
і переважно із числа совка,
не ідіоти,
але їм охота
усе іще «валяти дурака».

***
А менеджери офісу хороші,
тому допоки ще ідуть бої,
нувориші,
які пиляють гроші,
стоять у черзі на круги свої.

***
А легітимний не рубає руки
розбійникам, бо є таке табу...
і на поруки
узяли придурки
невинного у цім... алібабу.

***
А ті, кому не писані закони
у залі Ради... їм нема ціни,
але у моно
є і чемпіони
у естафеті виносу казни.

Аналіз
А обраний ослами, не ягня
і поважає інколи скотину...
це маячня,
що наше цареня
ну, не щодня, та у лиху годину
доказує – воно, таки, свиня.

12.2025

***
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.

***
А реактивний шут сягає неба,
либонь у п’ятах вся його душа
і є потреба
слати до ереба
сімейку путіноїдів зі США.

***
А це не новина, що є найкращі
із тих, що іменуються людьми...
воюють раша
і Європа наша,
а миряться Америка і ми.

***
А на арені, що не патріот,
то має репутацію погану,
та їхній ідіот
повзе на ешафот
оголеним героєм із екрану.

***
А нація не варта п’ятака,
якщо себе сама не захищає,
але така
іронія гірка
Феміди, що нізащо не карає.

***
А мислячі не знають, на хіба
ці вихідці юродивої раси,
і ця сліпа
глухо-німа юрба,
і ці царі – ні риба, ані м’ясо.

Новація
А на сьогодні і ЄеС, і США
доволі ненадійна креатура...
хоча і модна абревіатура,
та ні гроша,
а може, й відкоша
отримає команда самодура.

12/25

Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
Там кран тече". І це — реальна втеча.
Бо ми ж усі — поети в камуфляжі,
Шукаєм сенс між Кафкою й пивком.
А істина — десь там, на задній стражі,
Махає нам подертим рукавом.
Ми хочем в Оксфорд, чи хоча б у Відень,
Аби там пити шнапс і мудрувать.
Попереду -лише робочий тиждень
І нецензурно щира благодать.
Так і живем: між космосом і кухнею,
Де зорі світять тьмяним ліхтарем.
І коли світ колись нарешті лусне, —
Доп’ємо, ще й за упокій наллєм.
16.12.2025

Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не ненавиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе

нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
В моїй руці лягла твоя рука

та я з легким чекаю нетерпінням.
Це добре, що існує поряд нас
це почуття, приємне й обопільне,

та можна впевнено сказати, що на час
ми хворо вперті, ба ж уперто спільні,
і почуттями нас триває Божий глас.

Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку ря́бу примусила зне́стись,
знена́виділа сусіда
і запросила,
і запросила
сорок старих ґенералів,
вони закурили
і стріху спалили,
і мозок у мазанці спечено,
дурному корисне печиво.

28, 30 грудня 1992 р., Київ

Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.

Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Свого немає серед нас пророка.

І тільки понтовиті брехуни
Злетілись на шабаш, як ті ворони.
І в пащу ненаситної війни
Кидають кращих: і синів, і доньок.

Лишаються не люди, а людці,
Життя пристосуванців наплодило.
Сповив туман кальянових курців
Всіх мареннями сивої кобили.

І тільки зрідка в юрмах, придивись --
Трапляються ясні розумні лиця.
І аура дурману йде кудись,
І вже світліє ніжністю столиця.

Шляхетні в них -- і вчинки, і слова,
І ліхтарі ллють барви веселкові.
Й зима незвичні творить там дива --
Зворушена - розтанула з любові!

1 грудня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

І
Коли попса озвучує «шедеври»,
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культурі і освіті
і настає вибаглива пора
показувати щиро ту єдину
на теренах Європи Україну,
де йде двобій за волю, а не гра.

ІІ
Ні, це не зайве, що і ліра грає,
і є бандура, і лунає спів,
і шаровари дехто одягає...
альтернативи, нібито, немає –
гра в унісон півсотні кобзарів
не варта гри одного Вересая
про воїнів, героїв, бунтарів.
Бо виконавцю, певно, не байдуже,
шо і на сцені є той рубікон,
якому зайві співи в унісон...
..............................................
Феміда у політиці не дуже
допомагає вірити юрбі
її величності... або алібабі
із тисячі і однієї ночі
нової епопеї. Поза очі
сомнамбулою іншої війни
блукаю інде у часи урочі,
описуючи летаргійні сни.

ІІІ
Парафія московії незримо
роз’ятрює кровоточиві стигми.
Сон розуму породжує примар
і плутає яєчню й божий дар.
Моє безсоння гомінке і тихе
навіює нечувані рядки
і повертає неприспане лихо
на пройдені у юності стежки,
у ті літа і явні, і забуті,
якими як сліпий на перепутті
вертаюся дорогою в село
і, нібито, минулому на зло
вигадую і те, що мало бути
і те, що з волі обраного юди
не стало тим, чим бути не могло.

11.2025

Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.

Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.

Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".

Та ж були ми разом день і ніч удвох,
Ревнощі ти сиплеш, наче той горох.

Ось тепер й до мертвих вже ревнуєш ти --
Як це пережити? - Господи прости.

Ти скажи їй правду з віщих твоїх губ:
Він одномандатник, тобто однолюб!

Із розлуки плачу я вже кілька діб,
Хочеться живому полягти у гріб.

Мученик кохання - вся у тому суть,
Ось мене на цвинтар людоньки несуть!

А ти йдеш і плачеш, гіркі сльози ллєш,
Й за тобою схлипує майже весь кортеж.

А як вже до ями підійдуть вони,
Я тоді зненацька встану із труни.

Хтось із того дива вимовить матюк,
А когось ухопить раптом кондратюк.

Я скажу їм: "Люди. Я люблю всіх вас,
Та ще не нажився, ще не накохавсь!"

Усміхнуся й з личка твого стру журу:
Не ревнуй, дурненька, а то справді вмру!

18 листопада 7533 р. (Від Трипілля)

кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати

у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
дочекаються нового мітингу

оголошу усім анафему
відлучу їх від власної церкви
світ подібний на курячу ферму
почуваюсь як півня рештки

закричу на усі легені
подумки, ні до кого не дійде
відчепіться від мене, олені
запаркуйтесь десь деінде

зароблю якусь копійчину
вторгую на чорному ринку
однак нам заможно не жити
виписуй нову кредитку

сірим пензлем і сірою фарбою
намалюю на сірому камені
буде пам'ятник жирною крапкою
нашим мріям у юності раненим

помию лице і бороду
та інші місця важливі
бережіть свої нерви змолоду
а мої вже не годні, віджили

відкоркую фляшку шампанського
поцілую взасос цю днину
дочекаюсь сумного вечора
не досплю ще одну годину

земля обертається люто
її вісь нахилена трошки
і настане колись лютий
і проорю нові зморшки

Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині, хто не ідіот,
іспанський відчуває сором
за неотесаний народ,
що упирається до скону,
мовляв, – корупції нема...
але Феміда не німа
і чує потойбічні дзвони,
і часом діє не сама –
на утлому човні Харона
не уміщається юрма.
І оніміють навіжені
смішні недолюдки скажені,
коли їх не прийме земля
ані по блату за зелені,
ані за зайві теревені,
ані за золоте теля.

11.2025

Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
до себе притулитись
я не дозволю.
Я даю урок
моїй єдиній.., що на відстані
від мене.

1 липня 1994 р., Київ

раз десять авторів
рукописии післали
та не було листів
один з них не стерпів
і от їх дев’ять стало

і дев’ять авторів
рукописи післали
один чекав сто днів
а потім озвірів
і от їх вісім стало

тих вісім авторів
рукописи післали
один відмову стрів
умить протверезів
і семеро їх стало

сім бравих авторів
рукописи післали
та видавець збурів
комусь забракло слів
і шестеро їх стало

шестірко авторів
рукописи післали
один бідака впрів
післав редакторів
і п’ятеро їх стало

п’ятірко авторів
рукописи післали
та із п’ятьох голів
одну відсіяв гнів
і четверо їх стало

четвірко авторів
рукописи післали
та видавець крутив:
то хтів то розхотів
і три ж четвірка стало.

всі троє авторів
рукописи післали
один аж п’ять разів
та не буває див
і ось їх двоє стало.

два автори по тім
рукописи післали
один з ним був чужим
домовилися з тим
кого своїм вважали

і ось одненький той
що на коротку ногу
друкується уже
бо кум і протеже
й лічилка не про нього

09.11.25

Ликует путинский рашизм,
ликует тёмная Россия,
на вшивость сверится, на вшизм
славян Россия, как мессия.

Те собиратели земель,
те проповедники рашизма
серёж – иванушек – емель
под флаг построили фашизма.

И вот уже их главный вор
несёт славянам Украины
бесправье, смерть, голодомор,
войны разруху и руины…

Запущен смерти бумеранг,
открыт Пандоры чёрный ящик.
Не защитит ни чин, ни ранг –
умрёт и вящий, и не вящий.

Умрёт Россия-полицай,
в грехах покается Европа,
мир осознает до конца
какому злу в ладони хлопал.

19 марта 2014 год

світло упорядкованих електрокуль
хаотичне мислення і
блукання у пошуках краси
тихо, ледве чути власний пульс

блискавки теорій та ідей
від неможливих до
«а чом би й ні?»
досліджував Одіссей

сколихнути б відображення у воді
тіні житлових мікрорайонів
пусті місця скупчення людей
бурлеск асиметричних балконів

перший закон термодинаміки
циклічність подій
шкільні теми із ботаніки

це електричні метаморфози?

відрізок, промінь, чи пряма
і чи сталий рівень прогресії
яка різниця?
хіба не достатньо лиш… повітря?

зупинка, сфокусований кадр
смачне повітря, теплий дотик
шелестить у листі котик
піти купити молока

08.2025

Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої «ЧЕТИ»*
всі народи скуті.
Не зберуться у кулак
та не вдарять разом
в ту Росію, той Гулаг,
ту заразу…

Поміж нас, Європа де?
Де шановна пані?
Вже біда й до неї йде –
кацапи погані.

То збираймо сили враз
без вагань і бюрократів.
Спільна зброя – це для нас,
не для Трампа, не для Штатів.
Вдарим разом звідусіль
по отій мордяці
в Україні – свят-Русі,
і в Росії-ср.ці.

16 серпня 2025 рік

* і в українській мові слово "чета" існує,
але воно є застарілим і означає
військовий загін, відряд, взвод,
або партію людей, що складає певну одиницю.
У вірші використане слово з руської мови (не російської).

Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.

Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
Щоб свого кендюха напхати.

Он личка ніжного овал
На трасі, мов картина з Лувра,
Шукаєш жінки ідеал,
А то лише продажна курва.

Аристократи й королі
Палаци, замки будували.
А торгаші на цій землі --
Як стадіон - торгові зали.

Торгуйний центр воно звело,
У кріслах там сидять "кидали" --
(Розводять "лохів" на "бабло"),
Їм усе мало, мало, мало.

Бо добре служать Сатані,
Їм кров людська - вино червоне!
І роблять гроші на війні,
І совість у вині тім тоне.

Над світом повиса туман --
І чесна праця вже не в моді.
Політика-брехня, дурман -
Продажне бидло верховодять.

Кому поезія краси --
Висока, праведна здалася?
Хіба її ти продаси
Гидкій, безликій, сірій масі?!

Торгує книгами поет,
Вже не літа думками в небі.
Беруть ті твори в туалет,
Щоб скористатись при потребі.

18 жовтня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

***
А косо-око-лапих не приймає
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.

***
А балом правлять люди-тріпачі
і сатані віддаємо належне....
ці діячі
щось мають уночі,
а вранці висувають протилежне.

***
А нині бути жертвою ідей
політикана майже кожен може,
але іде
сафарі на людей
і мирне небо їм не допоможе.

***
А на очах народу знову гине
сакральна жертва... жодної вини
нема у сина
рідної країни,
та цього мало слугам сатани.

***
А Україну ще не розп’яли,
але готують молоток і цвяхи
чужі орли...
та і свої козли
ведуть її, роковану на плаху.

***
А саміти кочують у Шанхай...
ніхто не знає, що там буде далі.
Що не співай,
а «хінді русі бхай»
усе ще хіт на цьому фестивалі.

***
А China теж не знає, що співати
по-за-очі конаючій рідні...
із азіата
не буває брата
ні США, ні самураю, ні русні.

Анотація
А білий світ не красять ?удаки,
Гаага їм не роздає цукерки...
хіпують урки, орки та абреки
і навпаки:
правіють ліваки,
лівіють боягузи на віки,
кацапи-пси і біси з табакерки.

10/25

*
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.

Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Та не усім тут райське свято…

Плоди тропічні не смакують
І сонце лагідне не тішить.
Усе Адамові тут всує –
Нудьга-самотність усе глибше…

Творець збентеживсь негараздом,
До себе Ангела покликав
І відіслав його з наказом,
Котрий слід виконати тихо.

Створити подругу Адаму
Творець додумався нарешті.
І щоб розкішна вийшла дама,
Зробити треба було дещо…
*
Заснув Адам і сон глибокий.
Підкрався Ангел і ребро
Із правого дістав він боку,
Творцю поніс оте добро.

Насвистуючи, Ангел рушив-
Закінчив справу нелегку.
Хотів він прислужитись дуже,
Та Чорт зустрівся на шляху.

Похизувався Ангел, схоже,
Ребром, добутим серед ночі.
Нечистий запитав, чи може
Побачити на власні очі.

І ледь до лап ребро узяв він,
Чкурнув – лише запорошило.
Йно рота Ангел встиг роззявить,
Побіг за Чортом, що є сили.

Та той утік. Ото бідося.
Та посміх хитрий на лиці.
Хоч наздогнати не вдалося,
Та хвіст лишився у руці.

Задумав Ангел щось лукаве.
Зметикував, а що робити.
Бо мусів завершити справу.
Залишилось вчинити хитро.
*
Застав Творця Ангелик сплячим,
Хвоста підсунув для творіння.
Так у жінок, збагнути лячно,
Узялось дідькове насіння.

Та не лише в них хвостик бісів.
Ще - милий янгольський обман,
Халатність Богова, в довісок, –
Три компоненти милих дам.

Отак живем. І поряд з нами
Так, ніби марні всі страхи,
Живуть прекрасні любі дами.
І несповідні їх шляхи…
13.10 2025

Круглий стіл врівноважив стосунки,
Бо не має він гострих кутів.
Зайві списи, мечі, обладунки –
Сперечаються всі хто хотів.
Всі балакають скільки завгодно,
Та не чують нікого довкіл.
Рот заткнув би тому з ким незгодний,
Тільки руки коротші за стіл.
Кожний думку плекає найкращу,
Ніби хвиля морський камінець.
Пропонують всі, навіть ледащі,
Та хіба є у круга кінець?
Сонце втомлене впало додолу,
Беззмістовні лунають слова,
І нарешті від круглого столу
Вже квадратна стає голова!

21.07.2025 р.

Село розбомблене під обрій,
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.

Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
Іще повернуться сюди.

Та скільки горя ще зазнають,
Допоки схаменеться світ.
Прийдуть до пекла замість раю --
Складай, плането, заповіт.

Усіх накриє чорна хмара,
Китай і Індія удвох --
Півсвіту ядерним ударом
Розіб'ють, щоби світ цей здох.

Росії друзі -- демократам
Промиють мізки назавжди,
Нас полікує "мирний" атом,
Дасть демократії п.зди.

Ви, оптимістики хоробрі,
В "неописуемый восторг"
Прийдете. Буде вам все добре --
Та тільки років через сто!

23 вересня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Побажавши: «Пропадом гори».

Янгол у сльозах – йому ця втрата,
Як на охоронця, незначна.
Зграя вороння́, така завзята,
Щось до мене каркає вона.

Не на сніг, бо петрає в погоді.
Може, так вона пораду шле:
«Досить, не стенай, вмирати годі,
Не настільки вже тобі і зле».

Свиснув їм. І вся моя подяка.
Крилами махнули і знялись.
Осінь, як і літо, теж ніяка.
А бували кращими колись.

©  2009 – 2025

Можна, я не буду нічого "употреблядь",
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?
Ні? То хто в цілому світі
вас рятує од пристріття
нашої української смерті?
Удруге було.
А це вже втретє.

13 квітня 2004 р., Київ

Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Усю повноту каяття.

Та розум згасити не здатні
Всі пекла потуги страшні.
Впаде переможений зрадник
На полі в палкій боротьбі.

Кулак підійматиме розум
З руїн, із уламків цеглин.
Він здатен розширити розмах
З кутка до вселенських вершин.

Отрута для тіла і духу
Відступить, як військо німе.
Лише для чутливого слуху
Безодня відкриє себе.

29 листопада 2023

Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Який виходить, як поважний жрець.

Тут голос розчиняється у ваті
Невизначеності і німоти.
Ідеш у невідомість, як заклятий,
Без жодної вагомої мети.

28 листопада 2023

У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Куди впадуть незлічені роки.

Ця посмішка - завершення процесу,
Округлість долі, кпини небуття.
Як вияви фатального ексцесу,
Це буде крапка в сяйві каяття.

27 серпня 2022

І
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.

ІІ
Не рахували тузи-королі,
що прислуговують чорту,
скільки убитих, жофреїв-калік
до молодих ще, своїх, анжелік
не повертають із фронту.

Не вистачає жадобі їди,
шут у сідлі Буцефала
Семірамідині хоче сади,
ну, а великому другу орди
премії шнобеля мало.

Війнам нема і не буде кінця,
поки немає порядку
у голові головного борця,
що покоряє уми і серця
у вояжі на Аляску.

Не розуміє зелена шпана
із шапіто, що кумиру хана,
поки очима еліти
буде та сама рудава мана
і не рятує ніяка війна
шибеника з підворітні.

ІІІ
Не голіафа, а біса в норі
і ненажерливу пащу
викурять воїни наші,
та не отримали богатирі
щит і Давидову пращу...
волі немає, тому на порі,
поки тасується Боже журі,
маємо долю пропащу...
.......................................
люди, обранці яких – упирі,
комедіанти і тайні щурі,
не заслуговують кращу.

08.2025

Іду у ліс розбійницький, таємний
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.

Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
У безгомінності кривавих ран.

Ініціація німого лісу -
Це найжорстокіший шлях у нікуди.
А листя сиплеться у горло бісу
І залишає трепетні сліди.

8 листопада 2023

Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.

У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
Яка промовляє, як мудре видання.

У ризику є повноцінне життя.
Над прірвою ти пізнаєш найповніше
Ціну існування і сенс небуття,
Які ти вливаєш в розпечені вірші.

8 листопада 2023

О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.

Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Яка зірвала голос у клятьбі.

Лише б у зміні ролей і облич
Не втратити себе, єдину вісь.
Не падати у зміні рамп і свіч
Перед кумиром, що глаголить вість.

Тоді заглиблення у сотні лиць
Не здатне стерти первісне, твоє.
Перед мамоною не впавши ниць,
Писатимеш ти небом житіє.

6 листопада 2023

На стадіоні перемог і втрат
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.

Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
Тебе в безжальності спекотних прерій.

Була ти переможцем тут не раз
У спорті, і науці, і мистецтві,
Шліфуючи для неба свій алмаз,
Небачену чарівність і майстерність.

1 жовтня 2023

Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.

Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
І зникне в снігах, як жебрак.

Торкнеться цей сонячний промінь
Рамен, як невинне дитя,
Роменом дихнувши в долоні
Для радощів і каяття.

16 вересня 2023

Проляже творчість у тривозі.
Зло у добрі, добро - у злі.
І світ застиг на півдорозі,
Як сойка на однім крилі.

Ці парадокси й силогізми
Над нами виснуть, ніби меч,
Як не відстріляні ще гільзи,
Що принесуть вогненний смерч.

Оці питання проростають
З глибин душі, неначе сни.
Вони згущаються, мов зграї,
Щоб нападати з-за стіни.

Удар же їхнього кастета
Нас кине в присмерк, у хаос.
Це почерк їхнього стилета,
Що жалить гірше сотні ос.

11 серпня 2023

Ця книжка окроплена кров'ю
Моєю із вічних начал.
Настане кінець славослов'ю.
І прийде в надійний причал

Те слово вогненне, омите
Потоками, що принесуть
Прозріння, немовби столику
Освячену космосом суть.

І крапля червона упала
На білий священний папір,
Немов на небес покривало,
Позначивши жертвою твір.

30 липня 2023

Вичерпаність моря, вичерпаність долі.
У долині свічі гаснуть, як тополі.

Запанує пустка у гаю печальнім
І на землю ляже, як шатро мовчання.

Перегрів таланту є нічим не кращим,
Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.

Перегрів таланту, він знецінить вартість
Тих потуг, що вперлись об небесну варту.

Вичерпаність долі висушить оазу,
Де шукав спочинок споконвічний в'язень.

Вичерпаність долі гейзером заб'ється,
Де осколки бризок доторкнуться серця.

29 липня 2023

Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.

Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.
Небесний меч, як невблаганний вирок.

Цей плід червивий, немічний, гнилий.
У нього знвйдеш вхід, але не вихід.
Ти у садку, знесилений, сумний,
Ідеш в єдиний нездоланний вимір.

24 липня 2023

У полі, в лісі чи в саду
Не клич біду, не клич біду.

У самоті чи на виду
Не клич біду, не клич біду.

Не клич біду на свій поріг,
Пізнавши таємний гріх.

Жени її подалі геть.
Вона підступна, ніби смерть.

Немов змія, повзе в траві.
Її бенкет лиш на крові.

Вона сама прийде, як тать,
Калічити і убивать.

Її обличчя у рубцях.
Там промінь істини зачах.

11 липня 2023

Лунає крик зозулі з тої далі,
Де ти живеш в надії та печалі,

Де розчинились мрії і думки,
Де йдуть назад змарновані роки.

Я продерусь крізь зелень живодайну,
Крізь сумніви стривожені і давні

До тої хати, де мені злилися
Життя і серце, як незнані висі.

Я спробую знайти жар-птицю долі,
Де похитнулись верби і тополі.

Я віднайду такі таємні миті,
Які у листя ніжно перелиті.

І вибухне любов, де не чекали,
Як знайдена утрачена Каяла.

Я там знайду початок у дороги,
Де зорі падають безмовні й строгі.

9 червня 2023