ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар

Віктор Кучерук
2026.11.14 08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.

Софія Кримовська
2026.11.13 20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І

Ігор Шоха
2026.11.13 13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,

Вячеслав Руденко
2026.11.13 10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Чорнява Жінка - [ 2008.08.31 23:16 ]
    Перфоманс: Хома&Прочанка*
    * Персонажів озвучили Чорнява Жінка і Ніка Новікова

    Весняна ніч… Примара у кутку -
    Казкова тінь самотньої прочанки...

    (зззззимно, темно. десь перелякано ухає пугач: ууууу-прууууу-хрпууууу-ууууу-хпруууууруруууу; по самотній, як останній зуб діда Павсікасія Митрофановича стежці бадьоро тупцяє тонка дякувата фігура; кругом гидко і непривітно; людей не видно, одні тільки недобиті ерозією скелі, серед яких і ховається обіцяна шинкарем келія - халявна нічліжка для малоймущого семінариста;
    а в найприємнішій перспективі - аж слина чорною свитою потекла - і молоденька прочанка на додачу)

    Хома:
    Самотньо… страшно.
    Йду я до панянки…
    Бо ніц немає місця у шинку!

    (келія. сиро. так же темно, як і на дворі. чимось страшенно смердить - не схоже щоб тут чекали гостей… у кутку сидить сумна тінь прочанки, кокєтліво вертячи сірий череп у руках, і тихо говорить сама до себе, видно, згадуючи кращі часи…)

    Прочанка:
    О, скільки їх, гарячих і живих
    Сюди приходило, і не згадаю…
    Один на місяць, в тиждень… може, в рік?
    А хто ж сьогодні залетить до гаю?

    Ким будеш ти, мій легінь черговий,
    Хлоп'ям безвусим чи кремезним мужем?
    А втім, яка різниця,- біс із ним,
    Хутчей до мене, мій наївний друже…

    Я покажу прохід до раю... ах!
    ...вологий слід холодної льодинки
    по тілові... і тануть у руках
    лілеї - ніжно-пружні половинки…

    і в тебе губ не вистачить пройти
    шовковий шлях від вушка і до стегон...
    і пелюстки лілейні будеш ти
    вціловувати терпко в спраглий терен

    мого палкого тіла… і завмреш
    всього на мить... вдихнеш шалений трунок
    полинно-орхідейний... межі меж...
    і вуст моїх окреслиш візерунок

    червоним, мов вино, по білій шкірі...
    і руки - крила... стрімголов у вирій...
    або у прірву - солодом...
    мій легінь
    розтане у розраї білих стегон...

    і руки - стиснуть перса, мов ранет...
    ми вип"ємо на двох цей згубний келих…
    (аби лише не бачив мій ангелик,
    що виціловує старий скелет)...

    То йди до мене - дихати у такт,
    Скажи лише чарівне слово "ТАК"!
    …………………………………….

    (дія переноситься назад у ліс, де геть змерзлий, злий і голодний Хома все ще шукає шлях до печери, згадуючи незлим тихим трактирника, який і відправив його у цю нелегку путь…)

    Хома:
    "Трі дуба, два аврага і направа,
    А там іді на свєт" (перекривляє)
    Всю ніч ходжу, як дурень… Вже й заграва
    Над обрієм кокєтліво палає…

    Печери ж все нема.
    Та що печера!
    Прочаночки не світить, хоть ти плач!
    Собачий холод і сухий калач -
    Уся моя компанія…
    Холєра!

    (некультурно плює під ноги. аж раптом, у відповідь на такий некультурний вчинок, карою і гнівом Господнім з трави піднімається... з трави піднімається… з трави піднімається сивобородий дід)

    ДідДух:
    Чого кричиш, чому лякаєш тишу?
    Вона господар цих святих країв…

    (Хома злякано задкує, хреститься сам, хрестить Діда, врешті перечіпається і падає на… спину)

    Чи ти полину, хлопче, переїв?

    Хома:
    Дурію, люди! Людоньки! Здурів…

    (починає бити себе по обличчю)

    ДідДух:
    Е ні, тебе я тутка не залишу.
    (ще втнеш чогось, а так - хоч спокійніше…)
    Я - Дух Лісів і Прерій - Сивий Пень!
    Вклонись! Ось так… Я стережу цей край
    Від вандалізму! Чесно - дунь-у-день…
    unlimited workday пропав би хай!

    Хома:
    Боїшся, що умру і завоняюсь?
    Чи розлякаю фауну і флору?

    Дід:
    Якщо й помреш, вонятимеш не скоро…
    Про що це я?.. Ага, давай-но брате,
    Сідай (сідає, наливає), пий.
    І буде тобі щастя, друже мій.

    (Хома п'є, багато і з натхненням. коли кількість випитого стає вже не актуальною, він врешті помічає, що ніякого Діда вже нема, зате дерева галантно розступились і вдалині видніється не одна, а цілих п'ять печер)

    Хома:
    Якого чорта! Тьху (перехрестився)
    От сучий син… оце вже я напився!
    Яку ж з печер обрати, не вкурю…

    Голос з першої печери:
    До мене, милий, я тебе люблю…

    Автор:
    Біжить Хома, летить, мов навіжений…

    Голос Прочанки:
    До мене, Хомо, милий мій, до мене…

    Хома (геть п'яний, але ідіотськи щасливий):
    Ні розум не рятує, ні шолом,
    коли тіла співають цей псалом
    і прагнуть, прагнуть замежових втіх…
    О, Господи, прости мені цей гріх!

    Іди до мене, діво ясноока,
    У любощах забудемось, допоки
    Нам ніч старанно стелить полотно,
    А Місяць заглядає у вікно…

    Автор:
    Давно було усе це, ох давно…
    І лиш ялини знали, як до ранку
    Кохав дурний Хома свою Прочанку,
    Як солодко забувся потім сном,
    Щасливий і з любов'ю у думках,
    Лише Морфей своїх торкнувся струн….

    І як під вечір, як пройшов бодун,
    прокинувся із черепом в руках…
    ах, ах!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 0 (5.61)
    Коментарі: (3)


  2. Наталя Терещенко - [ 2008.08.05 21:54 ]
    ТЕМА №10 (шансон)
    Допоки чоловік потужно і надривно
    Співає свій шансон, і не тамує біль,
    Він ідол і герой, пісні його нестримно
    Стікаючи зі струн, зникають у юрбі.
    А він дає шансон до хрипоти у нервах,
    До болю у серцях, до льоду у крові,
    І у безсонні сон шукає безперервно,
    А у вві сні любов знаходить візавІ,
    Він був, і він пішов, та зовсім недалеко…
    В найближчій із хмарин -лиш подивись довкруж.
    Хтось думав, що його вдалося просто спЕкать,
    А він лишився тут, хоч як очей не мруж.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (11)


  3. Наталя Терещенко - [ 2008.07.30 09:09 ]
    Тема №10
    Сушу рушник над вогнищем із глиці.
    Собачий холод…
    Відкрив баклажку,(спирт нам тільки сниться)
    Лиш по приколу…
    Мій танк стоїть праворуч за смереков:
    Ідуть учіння…
    Я тут один, мій гарнізон далеко,
    Я в нижнім чині…
    Вже місяць я на цій проклятій точці
    Стою на варті…
    Продав штани, лишився у сорочці,
    Тут не до жартів…
    Харчі скінчились, щоки западають,
    Ніхто не пише…
    Якщо до свят про мене не згадають,
    Я пост залишу



    Рейтинги: Народний 5.42 (5.49) | "Майстерень" 5.42 (5.45)
    Коментарі: (8)


  4. Наталя Терещенко - [ 2008.07.29 09:00 ]
    Тема №10
    ***
    Яка відрада через літню річку
    іти убрід з сандалями в руці,
    Коли вже вечір тулиться до нічки,
    І прянощами пахнуть чабреці…
    Рожевий диск, заплутався у вербах,
    А потім покотився в комиші,
    І обійняв за плечі тихий серпень,
    Нашіптуючи пестощі й вірші…
    А ти мене чекаєш на порозі,
    В очах питання, сповнене тривог.
    - Де я була? Та ж серпень по дорозі
    Мене зустрів. Ми й заблукали вдвох.



    Рейтинги: Народний 5.33 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (5)


  5. Ельфійка Галадріель - [ 2008.07.27 21:43 ]
    Яка відрада...
    Яка відрада
    Через літню річку
    Убрід іти з сандалями в руці
    Ногами по гладесеньких камінчиках
    В водичці теплій, наче в молоці

    Скупатись, сидячи на пласкім камені,
    Що пам’ятає ще початок світу,
    І в цій імпровізованій купальні
    Віддатися в полон Купалу-літу.

    Віддати данину йому вінками
    Із квітів польових і маків
    Зав’язаних віршами і піснями
    Що збирані уранці, досвітанку.

    Сховатися у тінь зелених верб,
    Що вкриють і від світу, і від спеки
    Крізь листя їхнє видно синє небо,
    Задивлене у річку, мов у дзеркало.

    Дивитись тихо, як тече вода,
    Прозоро-лагідно лоскоче пальці
    Невпинна й невблаганна, наче час,
    Лишаючи лише цілунки-краплі

    Що діамантами вкривають шкіру,
    На сонці, мов прикрасу, позолочену,
    Яку в майстерні викувало літо,
    Щоб принести її в дарунок осені.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.13) | "Майстерень" 5.25 (5.16)
    Прокоментувати:


  6. Наталя Терещенко - [ 2008.07.26 23:35 ]
    Смачний спогад

    Весняна ніч. Сховалась у кутку
    Казкова тінь самотньої прочанки,
    Із профілем від давньої гречанки,
    А поруч… кошик стиглих маракуй!
    Бажання дике виникло раптово
    Зубами впитись в перестиглий плід,
    Ковтати сік солодкий знову й знову,
    Я весь у лихоманці. Навіть зблід!
    Смачне передчуття вже душу гріє
    Я втратив глузд. У мене майже шок!
    Я наближаюсь…Матінко Маріє!
    А то дідусь із кошиком грушок…
    ……………………………………….
    Почім грушки у Вас? - питаю діда.
    -Недорого, та стиглі ж, і в соку!
    Купив. Так, несподівано, й поснідав.
    Грушки у нас не гірші маракуй.




    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.45)
    Коментарі: (2)


  7. Наталя Терещенко - [ 2008.07.11 08:13 ]
    Пісня подорожнього
    Сушу рушник над вогнищем із глиці.
    Собачий холод! Я до нього звик.
    Що день, то я все далі від столиці,
    Де жив, немов дірявий черевик.
    Не мав ані житла, а ні роботи,
    Не сподівався, навіть, на пайок,
    А в лісі – я без зайвої турботи
    Розвів багаття, скип’ятив чайок…
    Повітря свіже тут, немає чаду,
    Гриби ростуть, від них я гарно сплю,
    Та й на зразки жіночої принади,
    Сховавшись за смереками дивлюсь.
    Отак і просуваюсь до Говерли.
    А там пропасти , може, не дадуть…
    Наметик, тут, однак, у мене сперли,
    Що ж, посушу рушник і знову в путь.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (11)


  8. Наталя Терещенко - [ 2008.07.10 13:58 ]
    Новий бренд
    • "Старий ставок. Цикади оболонка
    Самотньо плаває ногами догори..."
    На дубі надпис: тут була Альонка,
    І Ромця з міста Новий Чугирин.
    Пейзаж космічний постає навколо.
    Велично, по периметру ставка,
    Лежить нетлінна тара з пепсі коли,
    Та інші бренди різних фірм &K
    Отут би спрацював рекламний ролик
    І бренд новий прославив на віки:
    Це покоління обирає колу!!!
    & начисто споганені ставки.


    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" 0 (5.45)
    Коментарі: (3)


  9. Наталя Терещенко - [ 2008.07.09 10:39 ]
    Таємний код

    • Допоки чоловік...тримає марку,
    Не докучай моралями йому,
    Нехай посмокче іноді цигарку,
    Нехай пограє іноді в ля мур,
    Нехай ковтне колись аперитиву,
    Чи з’їздить на рибалку на ставки,
    Удай, що ти закохана і хтива,
    Влаштуй йому цю гру у піддавки.
    Поглянь йому в самісінькі зіниці,
    І прочитай його таємний код.
    ……………………………………….
    Стовідсотковий шопінг у крамницях
    І ти – картинка із журналу мод.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (26)


  10. Наталя Терещенко - [ 2008.07.08 20:21 ]
    СПОВІДЬ САНДАЛІСТА (тема№10)

    • "Яка відрада -
    через літню річку
    Убрід іти з сандалями в руці..."
    Забути хоч на мить
    шкідливі звички,
    І не давити прищик на лиці,
    Не колупати в носі,
    не палити,
    Не гризти нігті! Щастя - ось воно!
    Не зловживати вебом,
    і не пити
    Міцнющу каву, пиво і вино.
    Вночі не зависати
    на Контактах,
    Не забивати смачно косяка,
    Не піклуватись
    про безпечні акти,
    не перейматись точністю кийка.
    Не програвати гроші
    в автоматах,
    Не рипатися більше в казино,
    Не марнувати часу
    і зарплати
    На бари, дискотеки і кіно.
    Позбутись фобій,
    комплексів і маній,
    що дошкуляють як гірке й лихе,
    і не хропіти більше
    на дивані
    яке то щастя, справді е- хе -хе!
    Отак би ніс
    оті сандалі доти,
    Аж поки сніг не ляже на вікно,
    Тримати у руках би їх,
    не проти,
    Із річки, навіть, вийшовши давно.
    Отак і відчував би
    пятой точкой,
    Що можеш пронести їх до весни,
    І стати сандалістом,
    между прочім,
    Реальний кайф, насправді, пацани!



    Рейтинги: Народний 5.67 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (6)


  11. Лаура Тільки - [ 2008.06.13 14:06 ]
    Тема №10
    Яка відрада - через літню річку
    Убрід іти з сандалями в руці,
    А потім впасти втішно під смерічку
    І з’їсти шоколадові млинці.

    Яка приємність – дихати тобою
    Й кидати в воду жабки-камінці…
    А як було важливо, що ми двоє
    Закохано гуляли по ріці…





    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.28)
    Коментарі: (3)


  12. Лаура Тільки - [ 2008.06.10 20:37 ]
    Тема №10
    Сушу рушник над вогнищем із глиці.
    Собачий холод! І чому не спиться?!
    Співає вітер співаночки літні,
    А ніч така студена як у квітні…

    - Агов, малий, виходь із-за копиці,
    Вплети мені у коси полуницю,
    Достатньо підглядати й чавкотіти,
    Чому б удвох рушник не посушити?!

    - Чому б і ні, красуне-чарівнице,
    Уже либонь набридли небилиці…
    Наберу ягід і мерщій до тебе,
    Без зайвих слів, бо їх тобі не треба.

    Я підглядав, бо і мені не спиться,
    А твоє вогнище не гріє, лиш димиться,
    Тому облишмо, люба, мокрі рушники,
    Давай солодкі заплітати пацьорки.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.28)
    Прокоментувати:


  13. Тетяна Роса - [ 2008.06.10 12:10 ]
    ПМ-передоза або вірш за заданими рядками
    "Старий ставок. Цикади оболонка
    Самотньо плаває ногами догори..."
    А їжаки, що обпились пальонки,
    Іржуть в криївці, наче ті огри.
    От в’їлись в мозок їжаки –
    ПМ-передоза дається взнаки!

    "Старий ставок. Цикади оболонка
    Самотньо плаває ногами догори..."
    Змій триголовий переїв нетльонки,
    В печеру заховався до пори.
    До мене в душу лізе страх,
    Бо це вже, мабуть, їде дах.

    "Старий ставок. Цикади оболонка
    Самотньо плаває ногами догори..."
    В очах стовпом стоїть віршів колонка,
    А пам'ять тихо проситься: «Зітри!»
    Ти догралася, нероба,
    Це уже, мабуть, хвороба.

    У моніторі думок оболонки
    Самотньо плавають віршами догори…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)