ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.05.26 21:21
І Пушкін, і Лермонтов тим паче
Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
А другий кров місив в чеченському болоті,
Чекаючи кулі як причастя.
А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи

Тетяна Левицька
2019.05.26 18:48
В палких обіймах терпну, млію,
цілунком зваблюю вуста,
плекаю стомлену надію -
ввіійти в альков любові. Та -
зоря не згасла в соннім небі,
що нам світитеме весь час,
хай Ероса чутливий лебідь
оголених накриє нас.

Нінель Новікова
2019.05.26 12:21
Дзвеніла музика в саду
Щемливим, невимовним горем.
І свіжо й гостро пахли морем
На блюдці устриці в льоду.

Сказав мені: « Я вірний друг!» –
Торкнувся сукні переможно.
О, як з обіймами не схожі

Олександр Сушко
2019.05.26 11:40
Бовдур! Цілий вік на владу гавкав!
Гриз КучмУ, тепер команду "ЗЕ".
Бо - поет! Не безхребетна п'явка,
Що з громади соки тільки ссе.

Як вам слово "більшість" - правда гарне?
Є іще одне слівце "товпа".
- Зупиніться! Стоп! - кричати марно,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:56
У тім краю,
Де ріки
Тихоплинні,
Де райдуги із них
Вологу п’ють,
Ще не завмерла
Мова України.
Вона живе,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:54
Вогнем і мечем захищали державу
І гасли зірниці в очах вояків.
І кров’ю, і потом боролись за славу
Всі наші прапращури і до батьків.

Тепер наша черга ставати до зброї
І землю свою боронити в бою.
Бо наші сусіди на конях із Трої

Віктор Кучерук
2019.05.26 10:02
Вечора відсвіт червоний
Тоне в багровій воді, –
Берегом тупають коні
Сірі і темно-руді.
До прохолодних влоговин,
Чуючи дзенькіт відра, –
Сходять слухняно корови
З пагорбів ситних Дніпра.

Володимир Бойко
2019.05.26 09:28
Людям, вічно набурмосеним,
Видається все не так.
Набурмосені відносини
Дошкуляють, як чиряк.

Ні нещирі перепросини,
Ні фальшивість обіймань,
Не поможуть набурмосеним

Ярослав Чорногуз
2019.05.26 02:13
Моя любов, моя печаль,
Моє кохання чарівливе -
Крізь тиху вечора вуаль
Просвічує сяйливе диво!

І як до нього не спішить,
Й у сні мені цей рай не сниться –
Те тихе полум`я душі,

Юрій Сидорів
2019.05.25 22:23
Магелани загублених рим,
Океанів епічних сіндбади,
Я проханням ділюся моїм -
Заберіть до своєї бригади.

Не боюся авралів і вахт,
Не злякає мене і полундра.
Пропонуйте неписаний фрахт -

Вероніка Новікова
2019.05.25 22:19
Може, поставиш чаю, ввечері трохи лячно.
Ходить довкола слово, сяде на груди — плаче.
Тут, у пустій квартирі, мов на далекій зірці,
солодко тане плитка. А від мовчання гірко.

Може, борги вертала, може, знайшла забуте.
Сядь біля мене трохи. Хай розі

Іван Потьомкін
2019.05.25 21:38
Не по мені,
як намір обганяє розум,
як зверхницька мета
здоровий глузд зміта...

Марґо Ґейко
2019.05.25 20:41
Всміхайся та не влещуйся нічим.
Бо друга можна зрадити й цілунком,
А оди, що звучать занадто лунко,
Двосічними бувають, як мечі.

Нехай твій шлях, невстелений ніким,
Не те, щоб не затоплювала повінь,
Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,

Вячеслав Семенко
2019.05.25 17:13
Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
Небеса, на яких заборони печать,
вже нікого, ніколи, нічим не обмежать.
Але простір лишився моїм назавжди,
хоч поріг підмивають потоки води,
віддзеркалена в ній перекинута вежа.

Хай три виміри, наче кольчуга, скр

Гренуіль де Маре
2019.05.25 13:06
Та хай би вже було як є:
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;

Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –

Світлана Майя Залізняк
2019.05.25 10:22
Мудрощів би всім... Наливайте з діжки!
Запустіть модерні, ярі двигуни.
Був король - утік... проводжали пішки.
Корчували трухле, щось народ наснив.

Піднялись на прю, наварили каші,
роздала сорока... бракне сироті.
Де отут нові, креативні, наші?

Тетяна Левицька
2019.05.25 09:52
Смеркається, спиняє тиха ніч
минулого сум'яття каруселі.
Малинові мазки на чистій стелі 
сумних небес, а канделябри свіч
ще не горять, лише зоря одна
крізь поволоку синю проглядає.
Хтось поступово поза небокраєм
запалює свічки. Чия  вина,

Віктор Кучерук
2019.05.25 06:41
На кордоні совісті спокуса
Душу вперто знаджує щомить, –
То до Галі радо пригорнуся,
То без Олі не вдається жить.
На кордоні совісті затисла
Душу непостійності вина, –
Згадую сьогодні тільки числа,
Бо забулись зовсім імена.

Ігор Деркач
2019.05.25 06:30
Аврал триває. Чубимося знову.
Російське чудо, і немає див.
Зшиваємо державу по-новому,
а націю – як Вова заповів.

***
Ґарантувати – це ще не подія,
яка усе вирішує за раз,

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 22:20
Лад буває лише в раю,
там немає заміни Єві.
Я чарунок отут не таю,
відбиваюсь від ос у мреві.

Є китайський ліхтар, лукум.
Запустити б - та ливні, грози...
Обіцявся іще й самум!

Вячеслав Семенко
2019.05.24 19:45
Коли скоробіжна розсудливість сходить на нас,
уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
вночі поміж сльоти, мокречі, багна,
народиться голос тендітно високий і світлий.

Крізь осад намулу проб'ється нове джерело,
воскресша краплина уперте кам

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 15:02
Кекси медові, третина банана,
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.

Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -

Марія Дем'янюк
2019.05.24 11:56
Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцизу,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до

Ірина Білінська
2019.05.24 11:24
Вона прийшла у понеділок.
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.

Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла

Віктор Кучерук
2019.05.24 07:38
Доцвітають весняні квіти,
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.

Ярослав Чорногуз
2019.05.24 00:01
В час, коли співають солов`ї,
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!

Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував

Тетяна Левицька
2019.05.23 23:28
Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
прохолодне, білорунне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.

Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, под

Іван Потьомкін
2019.05.23 21:07
Лапатий сніг січе у січні.
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запах

Ірина Залюбовська
2019.05.23 17:32
Із якої далини -
з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?

З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди

Ігор Деркач
2019.05.23 08:09
Усім відомо, – де війною віє,
чекай із «іхтамнєтами» Москву.
Конаюча в агонії Росія
колонізує «вату» світову.

Куди не йди, усюди їхнє рило.
Уже й своє – і те гноїть капрал,
а кривославна мафія Кирила

Вячеслав Семенко
2019.05.23 00:12
Вітрилами на хвилях трав
тополі луками пливли,
у відблисках нічних заграв
котився грому перелив.

Шмагали блискавки по склі,
спливали за струмком струмок
лавини недвозначних слів

Вероніка Новікова
2019.05.22 23:44
Ніч збирається на гілках. В чому ти бачиш страх?
Шурхотить у траві, біжить зі струмком, зазирає у дім.
Роздягайся, ходімо.

Не ставай на листок, обійди колосок, не торкайся кори,
на твоєму боці і чорні гори, і їхні вітри.
Як ітимеш повз жовту скелю

Серго Сокольник
2019.05.22 11:52
Як це сталося... Літній день
І кульбабок щасливі личка...
Пригадалося нині, де
Заколисувала травичка,
Нам нашіптуючи казки
Про кохання, і ми кохались,
Приховавши у квіточки
Тіл оголення, і ховались

Тетяна Левицька
2019.05.22 09:23
Навколішках спокутую провину,
а в чому винна, Боже, в чому ж винна?
Плекала літепло пташиним клекотом.
В'язала спицями з альпаки шалі,
із сонця - китиці, з роси - коралі.
Вкривала маківки сусальним золотом.

Стікала по свічі сльозою в храмі,

Олександр Сушко
2019.05.22 09:03
Тихий київський ранок, гроза відгриміла вночі,
Пахне листом зеленим, людва поспішає на працю...
на Донбасі війна, чорт із кров'ю пече калачі.
Трупи з раю везуть, а води по коліна у шанцях.

Голубіють думки, небеса і широкий Дніпро,
Тополина юга об

Ольга Паучек
2019.05.22 08:53
Будує Лелека гніздо на стовпі,
Сім"ю йому треба створити,..
Гілки тихо падають, падають вниз,
Нема їм за що зачепитись.

Той стовп гордовито і струнко стоїть
Туманами весь оповитий,
Електромережива він захисник
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Оля Боняк
2019.05.22

Дмитро Бугера Брилінський
2019.05.22

Світлана Пасенюк
2019.04.24

Ірина Залюбовська
2019.04.22

Ростислав Стадницький
2019.04.22

Вігілант Вігіланттт
2019.04.10

Зоя Войтович
2019.04.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2019.05.19 08:38 ]
    Бенефіс
                 І
    Уже й не знаю, із якого краю
    дарується оказія така –
    явитися на Банковій гультяю
    на інаугурацію Сушка.

    Даруйте, але я не уявляю
    подію дня без мого п’ятака,
    якщо не я, а поетеса Майя
    із винуватця виліпить Франка.

    Вітаючи товариша заочно,
    бажаю подолати рубежі,
    але не зупинятись на межі,
    де є іще каменярі, і точно
    у променях юпітерів наочно
    поезією сяють «Вітражі».

                  ІІ
    У багатьох зоїлів неминуче
    у полі зору є поет Сушко,
    відомий, і ведомий, і ведучий –
    клонований як той Іван Франко.

    Але бракує псевдо Гайявати...
    « Лупайте сю скалу» – це у Франка.
    І я кажу, – як можете, лупайте
    скалу і скелю... Ерато і вату... –
    усе це є в поезії Сушка.

    Ну чим я ще товариша потішу?
    Усе прозоро. Майже як сонет.
    А ось чим! Як поетові поет
    до ювілею зичу цього вірша,
    козачого здоров’я, а найбільше –
    освідчитися Мавці тет-а-тет.

                  ІІІ
    Хай не ревнує поетеса скраю,
    бо і вона – це кров і молоко!
    Хай графоману арію співає
    великий гуру... Ну, а я гадаю,
    що перший учень Феї – це Сашко.

    І – нота бене. Я ще не Спіноза,
    та муляє як у п’яті заноза
    іще одна оказія проста.
    Якщо життя така сувора проза,
    чому воно – гротеск і суєта?

    Ну от свою історію читайте.
    Нема нащадків у Залізняка.
    Дітей зарізав. Умань. Ляхи. Страта.
    Не вірите Тарасу, запитайте,
    та не у мене і не у Сушка.

    19/05/19









    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  2. Галантний Маньєрист - [ 2019.04.13 20:23 ]
    Сни на трьох
    Ігор Римарук:
    „Ці нічні голоси за столом,
    о нестерпно, Мойсею,
    ці нічні голоси
    про загублену неньку Вкраїну!
    Ге-ра-си-м’юк! - не мовчи!
    Й ти, Фiшбeйнe, по-братськи, чарчину
    підійми за словесність
    даровану тут іудею!

    Мойсeй Фiшбeйн:
    „Чортівня загуляла, завила!
    Рятуй мене Отче! -
    Тут один-бо Поет!
    Як клубочеться в грудях, клекоче!
    Цей мовчить, той цілується, тьху,
    і семітське питання -
    чом єдиний у Неньці горланю
    на інших мовчання?!”

    Василь Герасим’юк:
    Я прокинувся в ніч,
    мов зі скелі зірвався смерекою
    у тіснину Дністра,
    так летіла у Рейн Лорелейн!
    От наснилося! –
                       краще б
    цілунки з якоюсь Ребеккою,
    чи ж бо хоч Леді Джейн,
    але не Римарук і Фiшбeйн!..



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  3. Юрій Сидорів - [ 2019.03.29 23:27 ]
    Полювання
    Найгуманніше полювання -
    Без рушниці наперевіс,
    Починається мною зрання.
    І нехай зустрічає ліс -
    Я з мішками прийду з туману
    Вполювати грибів собі.
    А стріляти по них не стану -
    Ні знічев'я, ні по злобі́.
    Відшукаю - і ніжно зріжу
    Під лапатим гілля́м ялин.
    Обмину лісникову хижу
    І високий котеджний клин -
    Та й додому. В мішках на спині -
    Упольовані масляки.
    Не згинався в дугу донині -
    Та даються роки взнаки.

    А для соку торік у квітні
    На собі ще носив діжу -
    Дивувалися люди літні.
    А сьогодні з ціпком ходжу.

    Півлітрову готую банку,
    Та просила моя стара
    Не забути згадати зранку
    Про коромисло й два відра.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  4. Галина Михайлик - [ 2019.03.25 10:26 ]
    7:0
    У час весняних рівнодень
    Лунає світом «Дзень-дзелень!» -
    Поезії всесвітній день
    І уродини у Поета!

    - Між днями бузьків і Галин
    Він серед нас такий один! -
    у сяйві сонячних краплин
    співає радісна планета.

    Чарівна сімка із нулем –
    На сьомім небі - нуль проблем!
    А для поезій – сотні тем,
    І що не день, новіші.

    У королівстві абрикос,
    Груш, яблунь, світанкових рос,
    Весняних благодатних гроз
    Народжуються вірші…

    А дати, цифри – хай там як!
    З роками – лиш густіший смак,
    Тепліш обійми, позаяк –
    Юнак!


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (18)


  5. Марґо Ґейко - [ 2019.02.08 20:45 ]
    Месір
    «На небо, що плавиться воском»,
    Іде по зірковій косі
    Старий прокуратор і тоскно
    Ходу споглядає Месір.
    За ним розчинилась у повні
    Фігура любимого пса,
    Почуто Пілатову сповідь
    І двох прийняли небеса.
    Не біле, не чорне, а сіре
    Сумління, яке він умив.
    Куди ж ви дивились, Месіре,
    В бездарно проґавлену мить?!

    І знов королева на лови,
    Лиш гинуть і діти, і пси:
    Навідліг зерно від полови, –
    Тому замість Генріха син,
    Од трути пітніючи кров’ю,
    Чіплявся за сукню сестри,
    Яку супроводив Коров’єв
    Крізь пекло придворних інтриг
    На бал, де цілують коліно
    Насельники древніх могил,
    Де вкотре «У захваті!»… тліном
    Й взуттям із чужої ноги.

    О, скільки б Майстри не писали
    Євангелій від сатани,
    Месіре, є та, що до зали
    Не піде, хоч як не мани.
    Що б «стала коханкою Босха»
    Та Фауст у серці посів,
    Відкинувши менторський посох,
    Улігся в найглибший з пазів.
    Опісля... то був її вибір,
    Бо гріх дітовбивства душив.
    А Генріх на шабаші випив
    Миттєвість своєї душі.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  6. Наталя Мазур - [ 2019.02.06 21:22 ]
    Тобi би лиш 80 було
    Тобі би лиш вісімдесят було...

    Ховався б день у тіні вечорові,
    А ти гостей чекав би за столом,
    Погладжуючи сиву шерсть котові.

    А лютий замітав би всі стежки,
    І сніг жбурляв на яблуню розлогу.
    Ти б розставляв з напоями пляшки,
    Ліхтар світився би біля порогу.

    Ти завжди так чекав оцього дня,
    Щоб з'їхались і діти, і внучата,
    Щоб за столом зібралася рідня,

    Та вже сім років я не маю тата...

    06.02.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  7. Ірина Вовк - [ 2018.12.23 00:48 ]
    ...І ми ще діти - милі та веселі…
    …і ми ще діти – милі та веселі…
    І хата, наче світиться, нова –
    в чеканні див пресвітлого Різдва
    у білі рядна вбралися оселі,
    і наші всі зібрались за столом
    на «отченаш» - родиною…споло́м…
    Діткаються уста живильних слів –
    І постають з святочної молитви
    обличчя ближні, що в сю мить розквітли,
    як ружі ніжні з ангельських садів…

    …Там мама – юна, мама – молода…
    Там баба з дідом у святочнім вбранні,
    Там ллється в мелодійному зітханні
    Дзвінка старовкраїнська коляда.
    Вершинно так і затишно довкіл –
    І невтямки про долі грізні знаки:
    Пощо́, пощо́ вплелись червоні маки
    У цей небесночистий виднокіл.
    …Ні-ні…не треба…мить цю не згубім –
    вона у часі нам дорожча злота –
    відкриє Небо Зоряні Ворота,
    Різдвяна ніч постукає у дім…

    …І оживе бурхлива течія –
    Із голосів найближчих, найдорожчих,
    І одцвітуть нестримним сміхом рожі
    Святої ночі і Святого дня!
    Різдвяних див блакитні каруселі,
    Де ми ще діти - милі та веселі…




    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  8. Тата Рівна - [ 2018.10.28 22:13 ]
    Дівчинці із крильцями метелика
    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Просто тому що кришталеві черевички стерлися в скельця
    Просто тому що життя — це твій вершник твій пан
    У нього — батіг у нього овес у нього все що врешті-решт має сенс
    А тобі — решта
    Твої вії давно не віяла твої вії посеред балу перетворилися на решета
    Витікає море з твоїх очей й вишиває біллю
    Світлотінями моделює чи то скісний хрест чи ламане дерево
    На щоках- і лишає слід на ранах твоїх білою сіллю

    Ти даремно бігла цим колесом хитким теремом
    Виховання казали тобі бракує —бути чемною
    Хисту казали тобі бракує — повторюєшся темами
    Світла казали тобі бракує — помреш темною

    І ніхто не відкрив що вижити ще те благо що даремно ти
    Бігла старим рипучим колесом приймаючи його за пишний терем
    Приймаючи за даровані хутра власний хвіст
    Приймаючи за слова осанни протяжний свист
    Батога вершника свого превелебного пана

    Ти остання
    Інші майбуть вже впали — безталанні клячі
    Ти остання —
    Інші давно прозріли узріли бачать
    Дивлять в саму суть речей у саму їх сіль
    І не плутають з біллю біль
    Не напитують про мистецтво серед трупняків та іншої гнилі
    Не шукають тепла душевного у могилі
    Не біжать зашорені й очумілі —
    Гривами в лентах а спинами в милі... ти епічна дурепа
    За відвертість надмірну прости
    Пошукати ще треба таких як ти... й не знайти
    Моя дівчинко інструктована в серце самого чорта вишита там решетилівською морокою — взором чистим

    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Ця дорога перетворюється на червоний рушник без вивороту
    А дні втрачають числа

    Смисли стають стислими ніби відкритий куб Левітта Сола
    Хрип твого відчаю переливається у соло

    Бо це ти остання — інші давно зійшли з дистанції пекло надто близько
    Що ж
    Біжи
    Біс із тобою дурне дівчисько
    Дні посіріли ніби нитка-куниця лагідне полотно зносилось у шмату
    Ніби і є ще порох в порохівницях
    Але крім себе нікого стріляти

    Сни твої стають неймовірними як літаючі люди Марка Шагала
    Тільки в кольорі зовсім не так густо — твоя історія червоноязика gusto della busco Жаклін де Жонг
    Лонгрід із постперестроєчних талонів
    Покажи мені свої долоні псевдо мадам Вонг
    Бо здається твої Олімпи Голгофи Говерли Фудзі — не більш як затерті сцени в Кантоні
    І решетилівські зірочки на лініях де замість ліній — гілки хмелика
    Ти зійдеш з дистанції зійдеш із розуму зійдеш на пси
    Дівчинко із крильцями метелика
    Дівчинко блажена єси




















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  9. Тата Рівна - [ 2018.10.19 09:28 ]
    Про поетів (сумний неосаркастичний пієтет)
    Розірвати планету або збудувати планету
    Врятувати планету — планктону потрібна планета
    У поета призначення бути всього лиш поетом
    Архітектором душ — на поета чекають проекти
    Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
    Як імпланти чекають хірургів або деміургів
    Світ — мурований мур чи тюряга для спинних й не впертих
    Світло тільки отим хто уміє розплющити очі
    Світло тільки для тих — хто хоче

    Ваші ж очі заплющені
    Муркотіння заглушене галушками штифтами вкручене у піднебіння
    Ваші горлянки — склепи
    Наші — склепіння божествених нервів
    Ми — проміння —
    Ви — як мертві —
    Спини та животи на поверхні
    Над поверхнею моря над цілим усим океаном
    Ваші спини — кліше
    Медузи Горгони ваших душ — ваші пуза

    І чекати на більше — нізвідки
    У всесвіту
    Більше немає програми захисту непотрібних свідків

    Ви — планктон ви дрібнота і тільки тому бездоганно
    Уникаєте сітки
    Списів та стріл куль ножів і плювків звідусюди
    ВІЧ-ні-SIRI- Гер-труди в дисгармонії плинній —
    Пандора всередині вас
    Церемонізалежні поклоновкалічені усічені задовго до золотого січення
    Дорогесенькі люди — пандемія планети сіра холера землі —
    Мої любі

    А поету усе це зайве
    Ви — буденність а ми будівничі
    Нас не спинять вічні вітчими визвірілі віче чи відчай
    Навіть хаосу крик у вільгу вічність —

    У поета єдине завдання — вольовниче —
    Вам планети даруючи проектуючи та будуючи
    І руйнуючи і лікуючи оперуючи чи емігруючи в іншу систему координат —
    Затуливши собою сонце чи явивши собою сонце
    Насадивши спаливши або написавши божественний сад
    Не порушити ненароком
    Пересічність
    Ваших довічних шляхів до пекла
    Вашої доброї дороги в ваш персональний ад...

    24.08.2018











    - [ ]


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  10. Олександра Христич - [ 2018.10.13 17:26 ]
    Живе і сильне
    Вирує місто, велике місто,
    Будинкам тісно, машинам тісно.
    Асфальт вузенький, до ганку кроки,
    Будинки щільно, без вікон збоку.
    Розмова ллється на різних мовах,
    Не знаю змісту, не чую слова.
    Проходять сім'ї, проходять просто,
    По двоє, троє тут, біля мосту.
    Сміються вголос, в очах все небо,
    Біжать все швидше, бо треба треба.
    Велосипеди, спортивна форма,
    Чудове тіло, засмага в нормі.
    В колясках діти, на самокатах,
    Із ними мама, із ними тато.
    В суботу зранку ідуть до церкви,
    Костюми гарні, такі відверті.
    У чорних кипах до синагоги,
    На перехрестях перестороги.
    Зелене світло, червоне світло,
    Машини їдуть удвох із вітром.
    Багато білих, металік, чорні,
    Сідани, джипи, швидкі, проворні.
    Переїжджають із ліва вправо,
    Прикуті міцно до світу правил.
    Відвести погляд вже неможливо,
    Як кров по жилах, цей рух важливий.
    Багато світла, проміння всюди,
    Блискучі шибки, дзеркальні люди.
    Час не сховати, якщо в долонях,
    Час не спинити, він вже на скронях.
    Миттєвй погляд, там щось, зупинка,
    Це насолода, я - невидимка.
    Я все це бачу, я все це чую,
    Мажорні ноти, буття чарує.

    29 вересня 2018 р
    Субота
    ДФ



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  11. Тата Рівна - [ 2018.10.02 14:11 ]
    Пам’яті Левка Лук’яненка
    Я їх не забуду— отих людей, їхні лиця
    Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
    Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
    І навіть не Гурби....
    Вони ішли як пророки, як провидці
    Вони щось знали, якісь завітні таємниці
    І був між них сивочубий
    З такими легендарними вусами, прямою спиною
    Ніби тятива протягнена крізь нього
    Всі знали його видатною людиною
    Сміливою й незламною, а тому
    Трішки Богом —
    Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
    Священнику свого приходу
    Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
    Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт - про свободу
    Про волю українського духу, народний експеримент —
    Вкотре здобути того привілля
    Яке виполювали з наших голів
    Як баба — зілля

    Морем текли ті люди — великі й малі
    Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
    Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
    Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
    Політики (куди ж без них) - ласуни до профіту
    І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
    Йшли собі як абстракція політичних контекстів
    Ніби сни Сальвадора Далі
    Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
    Так розгорялася Революція на граніті....

    А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
    Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
    Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
    І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
    З жовтого жовтня столичного граніту
    Став Актом про незалежність України —
    Для нас і для всього світу.

    Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
    Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
    І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
    Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
    Такий казковий герой, що героєм і є...

    Проходять наші звитяжці
    Зошити їх — у музеях.
    Тіла їх уже в землі.
    Збудовані колізеі чомусь у млі.
    Сховалося сонце за димом.
    Україна незмінно в вогні.
    І думи рояться роєм —
    Відходять наші герої...

    Та в небі міцнішає братство —
    Небесне вкраїнське лоббі
    До Бога прилинуть наші
    Розкажуть йому все чесно
    І Бог нас освітить німбом
    А може й огріє німбом
    По лобі....

    Немає надій на панство, яке козиряє нині
    Відсвічує в телеекранах по всій країні. —
    Холодні серця в них та очі. Ми знову отара — не паства...

    І тільки небесне братство
    Єдине небесне братство
    Могутнє небесне братство
    Стіною стоїть міцною
    Прямими спинами
    За — Україну і над Україною!

    7 липня 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  12. Ірина Вовк - [ 2018.09.20 09:06 ]
    Фреска "Скоморохи"
    То буде мить ранкового прозріння,
    як вереснева пастораль осіння –
    твоя зоря холодна та висока,
    а ти стоїш безмежно одинока,
    княгине споночілого палацу,
    твою корону віддано паяцу,
    а на нозі твоїй стара панчоха,
    (княгиня у личині скомороха).

    Люд вуликом роїться серед плацу:
    - Дорогу! Квіти! Оплески паяцу!
    Тебе ведуть на кін, немов до трону:
    - Паяце, одягай свою корону!
    - Яка краса – твоя стара панчоха…
    (Княгині личить шмаття скомороха?)

    То буде мить непевності й вагання –
    нестерпна фальш і гра твоя остання.
    Що понесеш, жебрачко, у торбині –
    хліб балагану, титули княгині,
    що, як зоря, холодна та висока,
    серед людей безмежно одинока?

    Ти гідно відрікаєшся від трону,
    ти на поталу кúдаєш корону
    і мовчки віддаляєшся від кону,
    де п’явки рук вп’ялись в твою корону.
    Летить коштовність, оксамит, позліта –
    finita la commedia, finitа.

    Панчоху – зась. Бо люди не пробачать:
    - Ще трохи, блазню, маскоміре, трохи!
    Погляньте, скачуть, бачите ви, скачуть!..

    Ніхто не бачить – п л а ч у т ь скоморохи.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  13. Олександр Козинець - [ 2018.09.15 09:43 ]
    ***
    Мені давно хотілося написати про це.
    Узагальнено чи конкретно – без різниці,
    Що живу у тілі, яке має інше лице.
    Воно мені час од часу ночами сниться.
    Для того хто в небі – це звичайний сюжет,
    Не цікава історія, трохи дивний архаус,
    Де ліричний герой наче справді щасливий уже,
    Попри нав’язаний йому кимось образ хаосу.
    Він знає: не завжди вересень після серпня – ні.
    Йому передує само_тність і само… Достатньо!
    Та в серпні літо пересихає, тепло – на дні.
    Вчить між опалим листям його шукати.
    І кожна нова осінь – пледів нова пора,
    Яка спочиває поки під нашим деревом,
    Це – безліч образів та думок, які я вкрав
    Із чужих історій для запису в моно й стерео.
    Тож добре було з осені почати новий роман,
    Не відкладати, мов справжнє життя, на потім.
    Писати про літо, після його прийде зима
    І таке чисте небо із Богом земним насподі.

    За мотивами вірша Сергія Татчина «Горіх»


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  14. Ігор Деркач - [ 2018.07.08 12:07 ]
    Епітафії дружбі

                  І
    Ось епітафія-автограф:
    « Не пропадай». І цим живу.
    Є білі дні. Немає чорних.
    Перегортаю рандеву.

    У суєті дурної слави
    ми забуваємо слова,
    що і на віддалі – лукаві
    і біля серця – трин-трава.

                  ІІ
    Ну як моїй душі не пропадати,
    коли щезають люди і брати,
    ідейні друзі і живі таланти? ..
    Копнути їх – не треба і лопати,
    аби поопадали з висоти.

    Коли звикаєш до утрати друга,
    то байдуже, куди і як іде.
    Буває – це подія де-не-де.
    Але минає оніміла туга,
    і сонце сяє, й небо не впаде.

    Усе, що кане, нам лише здається,,
    якщо за мить у Лету загуло...
    У небі є надійніше крило.

    Рубцює час болючі стигми серця.
    У пам’яті руйнується фортеця,
    якої там, на щастя, не було.

                  ІІ
    І пані, і панове, чи нарешті
    подужаємо пана у собі,
    що на халяву узуває мешти
    аби топтатись на твоїм горбі?

    Не метрами оцінюється совість,
    не суєта гартує у бою.
    Буває, що і друзі – випадковість,
    являючи ілюзію свою.

    Не ця стезя веде людей у люди.
    Не подвиг – долучатись до ідей,
    коли хвороба більшості людей –
    лише свої вип’ячувати груди..

    Б’ємо у тулумбаси жартома,
    картаємо всерйоз і не по темі.
    Але немає віри у тотеми,
    де щирості ніякої нема.

    У друзі набиватися не гоже.
    Тісні обійми – зайва кабала.
    Зійде іржа Прокрустового ложа,
    якщо полуда зайвою була.

    Колишні боси нині і тоді,
    коли пережили свою даремність
    уже не те, що друзі у біді,
    а недруги, яких з’їдає ревність.

    Вони тебе – у селфі, і у ...спам,
    і з ким попало, і за що попало,
    бо це – вони! Юрма! Один і сам –
    не виживає, де фортуни мало.

    А ще як маєш успіху ковток,
    яким наївно хочеш поділитись,
    то це їх ....дістає ..до печінок.

    Один у полі, знаю, ще не витязь.
    Але у котре маємо урок,
    що нестійке - на те, щоб розвалитись.

                    07.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  15. Ірина Вовк - [ 2018.06.05 11:26 ]
    "Пісня Життя"

    Пісня Життя… ці святкові пташині акорди,
    що волають з вершин: «пробудись!»…
    Посилає Зима, наче луни, розталі офорти:
    – Мамо… мамо… прокинься
    і дзвінко співай, як колись…

    На Голоску* в ліску вже весна владарює, о диво –
    геть же, геть, заметілі, щезайте і йдіть в небуття…

    Прикликаю тебе, пташко з Ирію, душко вразлива,
    Проспівай мені голосом маминим Пісню Життя!..

    Проспівай мені, мамо, лікуй і образи, і рани,
    Наче воду цілющу на втомлені чола пролий…
    Ця Зима промине - і Весна, наче пава, постане,
    і народиться ранок… голублений і голубий…

    Ми усі на Землі – в нетрях часу лишень подорожні –
    Та в розкрилених наших дзвінких і квітучих устах
    Зріють чари хмільні… і слова визрівають неложні…
    І зринає у небо з’ясніле стривожений Птах…

    На Голоску в ліску вже весна владарює, о диво! –
    Вже й веснянка-паняночка,
    наче лу́на з небес, з небуття…
    Прикликаю тебе, пташко з Ирію, душко вразлива,
    Проспівай мені вдосвіта зраночку
    Пісню Життя!..

    – Гей, веснянко-паняночко, у рожевім серпаночку,
    пробуди мою мамочку – з небуття у буття…

    …Вдосвіта зраночку
    прощебечи мені, мамочко,
    Пісню Життя:

    «Ку-ку, ку-ку, птичко мала,
    Ти нам співала, правду сказала,
    Зникла, зникла, зникла Зима».


    5 червня 2018




    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  16. Ірина Вовк - [ 2018.05.18 17:25 ]
    "Ангелу-охоронцю замість молитви"
    Мій Ангеле, храни мене у колі
    людей найближчих, кровію спорідних.
    І відверни думки та вчинки кволі.
    І виплекай зерно з ґрунтів приплідних.

    Мій Ангеле, зміцни мене у Вірі,
    що слів живучих стебла соковиті
    забарвлять в колір свята будні сірі,
    і проростуть крізь товщі… ґрати… сіті…

    Усюди, де літає в непокорі
    свободний дух вкраїнського народу,
    веди мене у радості і в горі,
    мов зірку палахку по небозводу.

    З правічної криниці до колиски,
    де зела розквітають барвінко́ві.
    Храни посвяту мами і невістки
    блаженномирним Ангелом Любові.

    Коли ж мій друг у недруга обкладці
    уразить в спину, смуту заподіє,
    чи буревій промчить по тихій кладці -
    озвись до мене Ангелом Надії.

    І Божа длань із зоряних облачень
    «Ірину» в «Рен»-ім’я* перейменує -
    розтане тіло лебедино, наче
    мене оплаче Ангел, що сумує…

    Осанна ночі й цьому дню – осанна! -
    (захланно, неустанно серце б'ється)…
    Коли утомлюсь жити безталанно -
    мене пригорне Ангел, що сміється!


    З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний. -
    Львів:Сполом,2016)


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)


  17. Ірина Вовк - [ 2018.04.16 10:07 ]
    "Політ над гніздом"
    Веселково Великдень майнув над Шевченківським гаєм.
    Писанково Христос воскресає в пасхальних хлібах.
    Ти жива, моя пташко! – знеможено світу змовляю.
    (Тіло кволе у пташки, та воля зате неслаба)!
    Ти лети, моя пташко, на тихому вітрі попутнім,
    Це ж для тебе убрався у травень оновлений світ.
    Ми всесильні удвох, ми такі незбагненно-могутні,
    із роси, із води – да святиться твій перший політ!

    Ти лети, моя пташко, де міниться в синяві небо,
    де дзвенять з високості знайомі тобі голоси.
    Ми летітимем поруч, бо хто я на світі без тебе.
    (А вернемось додому – нап’ємось води і роси)…
    Ти жива, моя пташко – на те й воскресіння господнє,
    ми обоє з тобою злетіли над ночі пітьму.
    Я щаслива без міри -- приймаю яйце великоднє.
    Я без міри щаслива -- що й гори круті перейму!..

    Ти лети, моя пташко, хай крила – неначе вітрила,
    Полюбовно цілує легесенький вій-вітерець.
    Я для тебе високої Долі у Бога просила.
    А для зморених крил – серед моря малий острівець.
    Я просила для тебе огромного синього неба,
    А для вíтречка – літечка красного, сил – для вітрил.
    Ми летітимем поруч – і більше нічого не треба,
    лиш би там – в високості – був слід від розправлених крил.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013).


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2018.04.07 10:06 ]
    "Привеликодні Страсті"
    Буяє весна, та не зовсім…
    Чи то павутинки в волоссі?
    Устино, дитино,ти хвора –
    і нині, і вчора й завчора…
    Чи то не хвороба, а втома –
    нависла пітьма невагома –
    нависла, як хмара навпроти,
    як пара – без духу і плоти,
    нависла зумисне…Нависла!
    Чи зломана вісь коромисла,
    чи відра не так уже повні,
    чи мить до зловіщої повені?

    Нехай уже швидше розродиться!
    Нехай проминає негода ця!
    Нехай вже громниці натішаться,
    Безумно ударять – і втишаться…

    Бо годі вже темряви… годі! –
    при святі, при світлій господі,
    де свічка палає – громавиця
    (з пітьмою у піжмурки бавиться),
    де ясні очиці у дівочки,
    де Устя виводить гаївочки,
    де віра є в сили приплодні,
    що страсті дають великодні!

    Де коник гривастий у брами б»є…
    Хто вірує – тому і Бог дає!


    2009 рік, зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Козинець - [ 2018.04.04 18:44 ]
    ***
    Ти не думай, що ґрати врятують
    Тебе від втечі,
    Коли будеш ходити по лезу
    Стальних ножів.
    Ти не думай, що думкою можна
    Все заперечити,
    Перекреслити вчинки свої
    Як чужі.
    Але думай про те, що є сила
    духу.
    Що є час, де й каміння
    Стає піском.
    І він тягне тебе до світла
    За вуха,
    Яке не хочеш показувати
    Нікому.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (5)


  20. Ірина Вовк - [ 2018.03.25 10:22 ]
    "І прийде в Україну Чорновіл..."
    … І прийде в Україну Ч о р н о в і л…
    У небеса скипіло споночілі…
    В розкриллі чорнім і в розкриллі білім
    перелетить смертельний виднокіл.

    - Трудітесь, браття!.. Зерня – на порі,
    Бо ізорали нивку ч о р н і в о л и…
    Нас вороги бороли й не збороли,
    хоч омочили кров’ю вівтарі.

    Це смак змагань – завзятих і упертих
    нас трощено в горнилі Чорних Брам…
    Та зріє поле, в небо розпростерте:
    В і л яро плужив, а збирати – вам!

    Cпасенний Муж, котрий відпив причастя…
    Спасенний Муж, котрий причастям став…
    Та спопеліє той, хто у зап’ястя
    з кровавих крихт
    стражденний хліб
    украв!

    Хай Пієти священні омофори
    розвіють пил чумного спориша.
    І час проб’є – і сплине на простори
    розкута
    Ч о р н о в о л о в а
    душа…

    І спалахом Апостола й Пророка,
    з сльозою всепрощення на устах
    воззве над Україною високо
    не Ч о р н и й В і л, а чорно-білий Птах:

    - Прозріте, браття!.. Зерна ж не безкровні!..
    «Хіба ревуть воли, як ясла повні»?..

    1999, зі збірки "...І все ж - неопалима".




    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)


  21. Ірина Вовк - [ 2018.03.23 10:43 ]
    "Епітафія"
    Прилинь до мене, радосте моя…
    Літа між нами плинуть течією,
    А серцю тужно дотиком єлею,
    Коли на мить приходиш ти здаля.

    Минають дні, байдужні до біди…
    Твої сліди – прочинене віконце…
    Коли зайде і в нас вечірнє сонце,
    ти хоч листочком пізнім упади…

    Коли промінчик щастя догорить
    І розітне крило прощальне тишу –
    Тебе на грудях ласкою вколишу:
    Моя лебідко, що тобі болить…

    А мить щемить – летить і квилить час –
    І ронить наша пам'ять сльози-перли
    На пестощі… на те, що ми не вмерли,
    Коли між нас уже немає нас.

    «Мене нема», – голівоньку схиля,
    І гаснуть чари млою безнадії…
    …В мені воскресни знадою лелії –
    Прилинь до мене, радосте моя…

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення" - Львів:Логос, 1997)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  22. Петро Дем'янчук - [ 2018.03.22 00:10 ]
    КАРМА
    Я прошу , я молю , я благаю
    Зупиніться жадоби орли...
    Не пророк , але попереджаю
    Ви на прірві вершини - ганьби...

    Ваш цинізм на межі самогубства
    Ваші дії - ричання пиха
    Із екранів одне потурання
    То біда , то дурна , то війна...

    Від народу чекаєте дива
    Підібрали кнути - пояси
    Все мудруєте з самого рання
    За що здерти , ковтнуть копійки...

    Все Європою марите - чесні
    Під ногами не бачите кров
    Комом тисне в терплячому горлі
    Від плетінь заофшорених змов...

    Кара Божа дістане , зустріне
    І мандат - не зупинить меча
    Навіть пекло вандала не прийме
    Бо він гірший - вселенського зла...


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (3)


  23. Тата Рівна - [ 2018.03.11 14:25 ]
    Відлига у Рівному (післяпрогулянкова рефлексія)
    Рівне тане. Таке вологе
    Як путана стара на побаченні
    Зі своїм черговим мейбі Богом –
    Юним принцом вузького призначення…
    Аполлоном ринкових розкошів,
    Апогеєм її вульгарності.
    Рівне - ода палка ілюзорності
    І бездарності, і базарності.
    І безкарності ще - елегія
    Горор - в дії, стратегія чортиків
    Або просто найгірша стратегія
    Виглядати прицвілим тортиком -
    Монстром, чудиськом, страхом, мимрою...
    Ніби все живе давно вимерло.
    Мовби ясність дощами вимило.
    Наче гостра потреба виникла
    Заховати обличчя за мейкапом
    Гобліна чи строкатої розелли
    З арсеналу пристаркуватих повій,
    Спокусниці рудого Азазелло
    Какофонічної до кінчиків вій...

    Такі емоції від зустрічі -
    Краще б із мужиками - та в баню.
    Але гуляє це місто парками,
    Цмулить каву-чи-чай на майдані,
    Шукає свій власний вчорашній дзень -
    Із репертуару тих самих повій,
    В яких із найцікавіших подій
    В майбутньому – хіба тільки розтин…

    Рівне - тане. Всього лиш - березень.
    Весна, нарешті. Розтань!
    А красиво так, ніби саме тут
    Оселився, прожив та
    Нещодавно умер Вій...

    10 березня 2018. Рівне.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (6)


  24. Ірина Вовк - [ 2018.03.09 10:44 ]
    Роковини Тараса. Дзвонять дзвони...
    Які Тарасу сняться вівтарі
    на тій горі, на тім стрімкім узвишші…
    Об чім блаженне Слово думи пише
    і молиться тихенько до зорі…
    Хіба не все їдно! Не все їдно!
    Бо ще брати таки не заодно,
    бо каламутне ще в джерелах дно,
    а в душах повно золотої скверни,
    іще пан Біг з Украйни гріх не верне
    на голови «воздамшеся за злая»,
    і ще не раз Скорбота заволає
    своє «кру-кру» у сиву далину
    і зродить сніп зони́, чи полину,
    на пагорбах і зрівняних могилах…
    Але й на те і кров шумує в жилах,
    аби вчитать молитви «Кобзаря»
    не те щоб в лад… і рівно монотонно,
    а гнівно так… огненно- співно-мовно,
    кому на спалах, а кому на жах,
    кому на хрест, зчорнілий в попелах,
    аби збудить останнюю колоду,
    аби нову поезію, як моду,
    не бамкали в пустопорожній дзвін,
    бо він як Бог… Все чує й бачить Він…

    …І нам не все одно, бо ми ще в силі,
    бо «Заповіт» співаєм на могилі,
    бо материнський горнемо сувій
    до душ обпалених… Народе страдний мій,
    увий вінець… чоло вінцем увий…
    Допоки зорі попід небесами
    Тарасовими виснуть голосами,
    а над колисками туркочуть ніжно мами
    своїм жаданим чадам, Ти – живий!



    Увійшов до збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (4)


  25. Ірина Вовк - [ 2018.02.19 18:58 ]
    "Майдан: на 4 роковини"
    Ромчику… Гурику… Очі твої тернові…
    Поле Життя несходжене… тихо на Полі Крові…
    Лихо на Полі… Холодом віє лихо…
    Чом же завжди перед боєм – так божевільно тихо…

    Ніч яка – Боже! – тривожна... підступна… свавільна…
    Зараз або ніколи!.. Буде Вкраїна вільна!
    Вільна… велична… розкута – як в піднебессі птаха…
    Мовлено тричі: «БУТИ»!.. Неба простерта плаха -
    «Смерть ворогам»!..

    …Конає
    Лжі безпросвітня темінь...
    Що то готує день нам? - вигострить з серця кремінь?..
    Виносить в серці щемінь… пізні слова любові…
    Що то готує день нам! – Стежку на Полі Крові…

    …А що росте без коріння? -
    тіл крижана безодня…
    …А що зійде без насіння? –
    з сонцем… Небесна Сотня…
    А що по ній заграє? -
    скрипка… між хмари сині…
    серце без сліз заволає:
    «пливе кача́ по тисині»…

    Серце без сліз заплаче – і стрепенеться птаха…
    В крівці терпкій гарячій Неба роздерта плаха…

    «Ка́ча пливе»… Одначе
    людно на Полі Крові –
    Тиха молитва, наче
    пізні слова Любові…

    …Серце стерня поколе… Сповниться болем ущерть:
    «Зараз або ніколи!
    Всі на Майдан!..
    На смерть!»*


    *Останній запис Романа Гурика перед смертю.



    18 лютого 2018р


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (7)


  26. Ірина Вовк - [ 2018.02.18 14:12 ]
    "Сотні, що йде у Небо..."
    …Не гасне, не вмира – витає Дух Свободи,
    На Світло наверта, де ве́рші голубі…
    Вкраїнці – не раби!.. Ми – правнуки народу,
    що волю здобував в кривавій молотьбі.

    Ярій, душе моя – бо буде бій кривавий,
    Утишся, не щеми, вселенськая журо!
    Підуть з життя Сини… Умруть не ради слави,
    А за Любов святу, що серце вберегло.

    …Почезне тіло враз, спаде з очей омана,
    Окропить весь Майдан кривавая яса –
    Сто змовлених «прощай», та Смертю Смерть попрана,
    Сто криків, сто зітхань розірвуть Небеса.

    Спасенна та земля, де впала кров невинна.
    На сум родинних хат зійде Душа Жива.
    «Батьки… Сини… Брати…» - і мовкне Україна…
    І молиться з небес Пречиста Покрова.


    28 лютого 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Вовк - [ 2018.02.15 10:02 ]
    "Звідки ймення Устя, Устя-Златоустя"
    "ЗВІДКИ ЙМЕННЯ УСТЯ, УСТЯ-ЗЛАТОУСТЯ"


    А я слово "Устя"
    завивала в хустя.
    Устя -- у хустині,
    в вишитій свитині:

    -- А я собі Устя,
    Устя - Златоустя!
    Рученькі біленькі,
    устонька пухкенькі.
    З Божого облатка,
    з чистого із златка ...

    От така я Устя,
    Устя - Златоустя!
    Медом розтечуся,
    Богу помолюся --
    злотими устами,
    гожими літами ...

    ... Гомоніть струмочки:
    гарне ймення в дочки!
    Задзвоніть дзвіночки,
    гарне ймення в дочки!
    На яри й лісочки,
    за тини й тиночки:
    що за гарне ймення
    у моєї дочки!

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2003)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (8)


  28. Олександр Козинець - [ 2018.02.01 20:26 ]
    ***
    Їм ніби й добре. Рік удався легкий, без зусиль.
    У привезеній з моря мушлі вона слухає шелест хвиль,
    Він в наушниках – іншу музику, про яку їй ніколи не говорив.
    Все в них звично й буденно. Ніхто не дає вказівок ні з боків, ні згори.
    Їй ночами бачиться сонце, хвилі, невідомі дорожні знаки,
    Він тим часом на балконі курить і думає: все одно вони всі однакові,
    Тож Господь, наперед я прошу тебе, забери
    Весь наступний наш рік. Можеш одразу два або навіть три.
    Він вважає, все найкраще вже з ними сталося, тож вони
    По інерції з моря везуть додому на осінь цибулю та кавуни.
    І хоч все набридає, сходить засмага, минає день там і тут.
    Вони бережуть сім'ю, разом цибулею рятуються від застуд.
    Та приходить літо. Нове, не таке, як було завжди.
    Вона знову хоче на море. Він їй каже в чергове: не їдь, зажди.
    І відтягує час, якого у неї нема. Тож вона вирушає сама.
    І щось в серці його тоншає, стирається мов струна,
    Коли вона виходить волога з води й проти сонця лягає перед всіма.
    Через кілька днів він поспіхом їде за нею туди один.
    Пригадує всю дорогу тепло́, розгалудження ліній її та судин,
    Свої слова, обіцянки старі, емоцій морські відтінки...
    Там він бачить: вона на березі, все, як він собі й уявляв.
    Повагавшися трохи, підходить до неї, мовляв,
    Як ти тут? Та до нього обертається зовсім інакша жінка.
    Він прокинеться. Вони вдвох лежать на вологому рушнику,
    Вона рахує родимки на тілі, камінці на піску,
    Він струсить із себе химерний сон, міцніший клею.
    Потім гляне на море й скаже: Господь, забери
    Назад весь минулий рік, а ще краще – три
    Натомість подаруй мені ще таке літо з нею!



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Булат - [ 2018.01.17 10:20 ]
    Тарасу
    Родився у бідній родині,
    Не знав ні букв, а ні письма.
    Бажання було, і при днині,
    Навчили люди і сума.

    Тоді тринадцятий минало,
    Він пас отару за селом.
    І враз так тихо, ясно стало -
    Поезія була його єством.

    Слова складалися до купи,
    Думки звивалися у вязь.
    Крізь роки несли мови звуки,
    Талант і доля узялась.

    Талант був в нього не єдиний,
    Художник також, хоч куди.
    Малюнками, той час не спинний,
    Листав хвилини від нуди.

    Любив він Неньку і Природу,
    Життя за них своє віддав!
    У кожнім творі їхнюю вроду
    То змалював, то оспівав.

    За думку, царську протилежність,
    В тюрму садили ті кати.
    Не здав він принцип, й незалежність,
    Які б не були там суди.

    Роки прожив, як живуть люди.
    Але не згаяв, не змарнував -
    Думки ясні на всі усюди
    У віршах чітких написав.

    Шляхи становлення великі,
    Півсвіту він один пройшов,
    Щоб кожен з нас, в часи безликі,
    Натхнення й приклад віднайшов.

    (Січень 2018)


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Ірина Вовк - [ 2018.01.14 17:31 ]
    "Оком, чи словом, чи співом..."
    Оком, чи словом, чи співом,
    чи то нечистим посівом –
    темним неправедним гнівом
    розпочинається рік –

    грішним, порочним зачаттям,
    зламаним білим лататтям,
    чи материнським прокляттям –
    гнів несусвітній упік.

    Свічка в руках побіліла,
    свічка в руках обімліла,
    свічка в руках обміліла –
    хуга відьомська гуде –

    холодно ніжкам ізбитим.
    холодно плічкам невкритим,
    холодно вічкам невмитим –
    свічка
    по воду
    іде…

    Снігом – босоніж… скажена!!!
    Снігом – босоніж… блаженна!!!
    Йде в снігопад Магдалена,
    Де всепрощенна Кутя…

    …Спалахом б'є зоряниця,
    Обертом йде паляниця –
    Десь там злучається Трійця:
    Йосиф…
    Марія…
    Дитя…

    Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  31. Сергій Булат - [ 2018.01.12 13:37 ]
    Мої вірші
    В моїх віршах горить неспокій.
    Вони жагу життя в собі несуть,
    Прожитих одним скоком років
    Думок і мрій дорослих каламуть.

    Не знав, забув, чи поталанило,
    Знайшов наразі за таку мету -
    Жар кидати у днів горнило,
    Кувати свою мрію золоту.

    Де легко, важко, загалом - поволі,
    До неї крізь проблеми йдеш,
    Працюєш, до крові в мозолі,
    Друзів і близьких за собою звеш.

    Чи було так, а чи не було,
    Але мабуть таки урозумів -
    Щоб не пропало і загуло
    Давай тому, що захотів.

    Не пхни, крізь силу і до болю
    Свою любов і каяття.
    Не зміниш ти прожиту долю,
    А тільки спалиш майбуття.

    Твої знання - то є неволя,
    А досвід він як корабель.
    Залиш у гавані, чи нові моря
    Пройти йому де загибель.

    Штормить буває, чи ламає,
    Гне стяг додолу, як лозу,
    Знай, що без крові-поту не буває,
    Тре й скуштувати й гарбузу.

    січень 2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  32. Дружня рука - [ 2018.01.06 13:56 ]
    Я знову слухаю тебе, Шопен
    Я знову слухаю тебе, Шопен,
    Ця музика твоя - якась безмежна.
    У ній немає слів,
    Не чути в ній імен,
    Вона така необережна …

    Мабуть тому, що в мені теж живе любов,
    Як та, яка тебе так надихала,
    В мені ти свого слухача знайшов …
    Так як і ти скажу: якби ти знала …

    Якби ти знала,
    Як чудово уночі,
    Коли зірки – думок і мрій вивідачі,
    Ти б мене мабуть тут внизу не упізнала …

    Якби ти знала, як в дощі
    Нас небеса наповнюють любов’ю,
    З-за хмар крилаті посланці
    Втішаються своєю роллю ...

    Кудись лечу далеко, аж за край …
    Наздожени мене, прошу́, впізнай,
    Осіннім вальсом все наповнено й його дощем,
    Під ним стоїть любов з своїм програвачем …

    Мені ти стільки підказав, Шопен,
    Такої ніжності немає в музиці ні в кого,
    Мільйон скерованих у небеса антен,
    Ніколи б не зробили так багато всього …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Ігор Шоха - [ 2017.12.29 21:11 ]
    Ребуси Майстерень(6)
    Остання обойма
    або
    Серія VI

    ***
    У Музи є своя толока.
    Вона являється сама,
    коли перекладає Б???о.
    І як би хто тоді не ойкав,
    вважай – Єсеніна нема.

    ***
    Високе і духовне пропадає,
    коли немає на сторінці цій
    у гущі анонсованих подій
    В????ії і А??и того краю,
    де націю не зраджує П??ій.

    ***
    Поез у стилі рококо
    чимало можна насушити.
    На те і є мій О. ????о,
    аби мішені решетити,
    ціляючи у молоко.

    **
    Поки жаба не дає ще цицьки,
    буде і пародія – о’кей.
    А коли являється Х?????????ий,
    то ніде не дінеться і ??ей.

    ***
    І Донкіхоти рушать гори.
    Найвищий упаде вітряк,
    якщо малює і говорить
    не Я-я-я, а Са????як.

    ***
    Кому ми пишемо – відомо.
    Але не меншає поем.
    Ініціює це свідомо
    за чашею кальяну й рому
    і В???дим??, і е??М.

                                          12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  34. Ігор Шоха - [ 2017.12.29 15:18 ]
    Ребуси Майстерень(5)
    Серія V

    ***
    Її ніщо не налякає
    у епопеї творчих мук
    за долю лірики і краю,
    але елегія минає,
    коли яріє ?у???ук.

    ***
    У неї місія – АТО,
    яку очолює ніхто
    від ордело до Коломиї.
    Є По?????ка од і до,
    а черевички ще пошиє.

    ***
    І на радіо, й на теле
    є щоденно тамада.
    І корупції – біда.
    Викорінює омелу
    оний падре К????а.

    ***
    Онєгіну її ім'я
    було як і поету бли́зьке.
    Я Вам пишу.. На те і я,
    аби на сцені житія
    усі помітили Л??????у.

    ***
    Що не гадай, але дивує мудрий
    із юною душею в унісон.
    Ховає лики за високі мури
    і візії окультної культури
    інкогніто тисячолітній ?о?.

    ***
    Бувають і надійні друзі,
    які не наламають дров,
    леліють лиш одну …із мов.
    «Усе на світі тільки Муза» –
    ще скаже Ю??й Ки??????.

                                          Далі буде


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  35. Олександр Козинець - [ 2017.12.29 13:43 ]
    ***
    Тривожилась. Трималась. Віщункою оберталась…
    Ворожила мені на комір сліди своєї помади.
    Рано бігла з дому, пізно поверталася
    Голодна, спустошена, виснажена, обкрадена.
    Потім півно́чі плакала. Стільки ж – гоїла рани.
    На ранок міняла зачіску, сукню й парфуми.
    Синці під очима затирала пудрою бездоганно
    Одягала усмішку, щоб ніхто й не подумав!
    Спи, золотце, спи! Ночі короткі нині.
    Ранок уже готує вівсяночку, тут, за рогом.
    Та хоча б іноді на роботі – пий чай з малиною
    І їж якесь печиво. Це краще, ніж геть нічого.
    Бо знаєш, краса сьогодні –дуже умовна штука.
    А застудитися легко, у тебе ж душа, мов протяг.
    Хочеш – я так спланую, щоб він у купе постукав
    Прямо на Новий рік, як тільки ти сядеш у потяг?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (8)


  36. Ігор Шоха - [ 2017.12.28 22:48 ]
    Ребуси Майстерень(4)
    Серія ІV

    ***
    – І почутим бути хочу,
    і боюся порчі.
    Отакої! Мало й мало.
    Не турбуйтеся за бали,
    пане В???е Н??і.

    ***
    На солов'я-розбійника у ліс
    ідуть Ілля, Добриня і Попович,
    а в бій іде з ракеткою, на біс,
    і з «перначем-пером» наперевіс
    ачей не дуже мирний Ар?????ич.

    ***
    У ПееМі неміряні штати,
    і поезії місця багато,
    і перо умокати пора.
    Л??я Г??и? уміє писати,
    а немає її «на гора».

    ***
    Перевелися нині д’Артаньяни.
    Овідії описують старе.
    Констанція не залікує рани.
    Лишаються поезії й романи,
    де Г???у??? і де-не-?? М??е.

    ***
    Звичайно – це не Чехов,
    але йому «прозит»,
    що виріс до О???? –
    і ревний мій колега,
    і майже одесит.

    ***
    Чому, не знаю, і чого,
    не реєструються поети
    і реєструється С???о…
    Усі поезії його –
    іще нечувані сюжети.

                                          Далі буде


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (7)


  37. Ігор Шоха - [ 2017.12.28 14:19 ]
    Ребуси Майстерень(3)
    Серія ІІІ

    ***
    На цьому місці і по праву,
    і за законами наук
    повинен бути не лукавий
    і тихий Ві???? ?????ук.

    ***
    Нехай не рветься там, де тонко.
    У Тель-Авіві – не єлей.
    Але у час цікавий цей
    доказує поет По?????ін,
    що українець – це єврей.

    ***
    Чи я не кумекаю дечого,
    чи логіки – як не було?
    За Г?????о – аж загуло.
    «Десятники» із ХХІ-ого
    лягають на євро-крило?

    ***
    Ык на читаку ыкавка напала
    и ся уже не чуе мыломан,
    айби за тоє зайве не ячали,
    що ґарувати мову – айно мало,
    то то́ рече корейкою Ку???.

    ***
    І нині, і далеко не тепер,
    а посеред надії і омани
    поза каньйони, прерії, тумани
    я буду заглядати до озер
    ясних очей самої Ро???????.

    ***
    Давненько не навідує ПееМ
    поетка етнології русалок.
    Та най собі наяди – у гарем,
    до валіде, у партію Гюррем…
    А нам, аби усміхнена – Ми????ик.

                                          Далі буде


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (10)


  38. Ігор Шоха - [ 2017.12.27 20:28 ]
    Ребуси Майстерень(2)
                                          Серія ІІ

    ***
    Не побіліє Чорне море.
    Ай-Петрі не найвищий пік.
    Боротись – місія сувора.
    Але на інші – вищі гори
    ладнає арфу До?????.

    ***
    – Архаїка не умирає, –
    намотую собі на вус.
    Якщо запасу слів немає,
    читаю поетесу М??ю
    і я за Музу не боюсь.

    ***
    Я дихаю, але не ди́шу
    і вже не пи́шу, а пишу́.
    На те і ???а ???????ин,
    аби читали люди вірші,
    а не «подобіє віршу́».

    ***
    Нема претензії до Музи,
    що інде кумкає у лузі,
    у очереті, на вербі...
    І у лагуні Лаперуза,
    де ще немає Ч???????а,
    поети квакають собі.

    ***
    Сяду, почитаю «бранзольєти»
    і почую ліру без доган.
    Ой, гуцули, ви таки поети,
    поки є в поезії ????ан.

    ***
    На ліру надихає молодь,
    та іноді – біда лиха,
    і поки юнь есе готовить,
    то номінацію очолить,
    якщо не ????, то Ш??а.

                                          Далі буде


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (19)


  39. Ігор Шоха - [ 2017.12.27 12:14 ]
    Ребуси Майстерень
    Серія І

    ***
    Учитель віку. Мій буквар –
    його поезія, і Слово,
    і наша українська мова,
    якою володів ????ар.

    ***
    Славити поета не берусь,
    осягти його – пуста затія.
    У шести-десяті – златоуст
    і убита нації надія –
    одіозний, неповторний ??у?.

    ***
    Усе, що пишеш – не твоє,
    не плагіат, але заміна
    всього, що у своє досьє
    вписала і напише Л??а.

    ***
    Не у раю, не у пеклі,
    а на ПееМі як свій,
    ще височіє живий
    і на горі не померклий,
    а у миру́ – ?????ий.

    ***
    Виводять лірику євреї
    на поетичний апогей.
    У Чернівецькій епопеї
    усі Мойсеї як Мойсеї,
    єдиний геній лиш Фі?????

    ***

    Еней і січа бойова,
    і донжуани, й казанови –
    усе це не одні слова,
    але й поезії основа.
    У Л??і – музика жива,
    а у І???а – рідна мова.

                                         Далі буде



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (10)


  40. Сергій Булат - [ 2017.12.25 23:54 ]
    Вогонь життя
    У ритмі днів, в полоні ночей
    Іде неспинний караван,
    Не встигнеш ти підняти очей,
    Як одягнуть журби саван.

    Прожиті дні, прожиті роки
    Я за плечима десь несу.
    Перша любов і перші кроки
    Закриті у полон часу.

    Що буде далі чи не буде?
    Який дарунок доля нам несе?
    Чи радість а чи знову в груди?
    Ляже дорога лісом чи шосе?

    Несе вперед й не випадково -
    В душі закутий ворог ворогів.
    Кандали гне і рве окови -
    Виходить річка волі з берегів.

    Вогонь палає і клекоче,
    Не може спокій світ собі знайти.
    Насилля й біль ще бачуть очі,
    Стороною їх ніяк не обійти.

    Не може дикий ангел тихим бути,
    Його не треба бити і вязать,
    Життів минулих досвід обманути,
    У тленнім тілі душу не розп'ять.

    Ламають руки, ноги, спину
    Спинити і щоб відвести.
    Та знаю я, що хоч і загину,
    Знову й знову буду до цілі йти.

    Життя, як вир, вирує й стогне,
    Крізь школу днів несе кінця печаль.
    Ніколи в них моя рука не дрогне,
    Якби того потім не було жаль.

    Зроблю можливе й неможливе,
    Збудую я, чи правду розкажу.
    Життя коротке та мінливе,
    Собі самому хоч допоможу.

    В віршах туман, на душі спокій,
    Лягають рівно лиш рядки.
    Події днів й майбутніх років
    Забиті мені в долю, як гвіздки.

    Грудень 2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  41. Ірина Вовк - [ 2017.12.18 10:37 ]
    "Миколая: Мамі на мирні сни..."
    Якби на квітоньки – та не морозами,
    На змерзлі вітоньки – та з неба грозами,
    Не мліла б душенька від болю лютого,
    Від болю лютого, у кригу скутого.
    Баскими конями та й дивомо́стами
    Саньми різдвяними стежками простими –
    У заметіленьку та й до родиноньки,
    Та й до вечероньки у святгодиноньки...
    Гей, душе-душенько, кого питаєшся?
    Чи татков-матінков ти називаєшся?..
    Дзвіночки тенькають та й на колядочку –
    Сідай, родинонько, та й до обрядочку...
    Відпий узварочку, мій любий таточку,
    Від’їж вареничків, прелюба ненечко,
    Кутю заправимо медами чистими,
    Сльозами-росами із віч Пречистої...

    Дитя у світ прийде, устане сонечко –
    Віншує ненечка кохану донечку,
    Житами сіється: нехай згадається
    Відлетна душенька, де обертається!
    Утишся в ніч святу, гей горе-боленьку,
    Узри на див-мосту у люлі Доленьку,
    Пресвітлу Доленьку із вод освячених
    Із калачів батьків, у вир’ї втрачених...

    ...Сніги розбавлять ніч... І враз – зійде в о н о!
    ...Неначе й солодко... неначе й солоно...

    В ніч під 18 грудня 2012р.

    (Зі збірки "ОБРАНІ СВІТЛОМ". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  42. Олександр Козинець - [ 2017.12.13 19:30 ]
    Близькість
    Дві жінки вростають одна в одну теплом.
    Між ними – мовчання, злегка помітні блиски.
    Між ними, насправді, усе вже давно відбулось.
    Та це не важливо. Між ними – близькість.
    Вона визрівала з їхніх різних світів,
    Ніжних доторків, що й непомітні нікому;
    Спільних поглядів, помислів, почуттів…
    Близькість між ними з’явилася поступово.
    Та поки існує маленька стіна
    Говорити про єдність вдається на відстані.
    Що потяг зростає – не їхня у тому вина.
    Це трохи лякає, а значить, зміцнює.
    Коли засинають, забувши про час,
    Вцілілі в обіймах, гріють тепло на грудях.
    Залежні постійно від довгих чекань і прощань –
    Це те, що тримає їх, те, що в них далі буде.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  43. Олександр Козинець - [ 2017.12.13 19:31 ]
    ***
    Я знаю жінку, яка поверталася двічі.
    За спиною місто ставало їй сірим тлом.
    Очам тим властивий поспіх та відчай.
    А вся вона – ніби злам перед злом.
    Це – гарна опція, мов чуттєвий тюнінґ,
    Який я не сплутаю ніколи й ні з ким.
    Це – струм, не одразу доступний юним,
    Коли вона злегка торкалась моєї руки.
    В пошуках дому, тіла, тепла і крові,
    Стишую подих, діставшись її грудей…
    Кожна спокуса породжує хибний промінь.
    Якщо люди перетинаються, то коли і де?
    І якщо перетинаються – невже це відчай?
    Що їх тримає разом ще певний час?
    Якщо не любов чи звичай – взагалі навіщо?
    Не я тримаю її – вона це робить за нас.




    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  44. Людмила Шевчук - [ 2017.11.30 21:13 ]
    Оголена
    Коли біль трансформується у слова,
    а бажання - у кольори,
    Намалюй, як я сплю і сміюсь у снах.
    І нічого не говори.

    Коли правда затята і точить ножі
    На відвертість і доброту,
    Ти зміси мене, як сухі коржі,
    І зліпи мене - саме ту.

    І струмками розтане усе неживе.
    А я відьма з країни Оз.
    Все несправжнє, що поруч гукає й пливе,
    Хай минає й проходить повз.

    Мої мрії - похресниці неба й зорі,
    Мої танці - то ритуал.
    Будь собою, нічого не говори.
    Намалюй мене голу з лицем догори.
    Як нікого не малював.
    20.07.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  45. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:46 ]
    століття Якова
    Якове бачиш он падає листя осіннє
    сипле і сипле назем непотрібні роки
    глибоко діду пустив ти могутнє коріння
    тихо в селі лише в лісі завили вовки

    що там нічого не ниє у серці згрубілім
    онде засипало листям могилу жони
    вранці притягнеш туди своє немічне тіло
    діду в сльозах і ув листі прошу не втони


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  46. Тата Рівна - [ 2017.11.16 01:18 ]
    Дівчині-сибіллі
    є люди
    які стимулюють чакри чужими мізками грають чужими членами в нарди та Ґо
    вживають власний статус щоранку мов псевдо ефедрин –
    вона перестала писати вірші бо почала писати цитатник власного его
    плакати над тим що їй незнайоме рухати ним
    ніби горіхами в роті описувати їх шершавість з точки зору професора з медицини
    вона була безумовно у тренді й багато хто йде за такими
    тому що тепер популярно для жінки бути чутливою й синьозаплаканоокою
    бавитись порожніми фразами із вікіпедії у високе чи ворушити давні фантомні болі нації
    але щоб вірили –
    треба мати гарні груди пухкі вуста й котячу грацію
    трьох коханців одночасно і щоби кожен – старший удвічі
    дивитися наївно в очі своїм сучасникам ніби вони гівно а ти – муза-да-вінчі
    або і сама
    прости господи
    мадемуазель да-вінчі-воскресла-із-гробу
    бо мертвяки – як і мистецтво – вічні!

    вона любила об’єктиви й необ’єктивність закоханих у неї підстаркуватих самців
    вона ловила їх останні стрибки й ховала в кишені
    і потім
    заварюючи їм чаї женьшеневі вона почувала себе на сцені
    свою догравала роль із останньої вистави
    себе коронувала і всяко ставила у різні позиції пози та відповідно інструкціям з камасутри
    своїми руками розчісувала хутро
    на їхніх сивих спинах

    вона
    ковтала всі соплі та інші рідини тіла
    приймаючи їх за божественну слину благоговіння
    і тліла
    її душа присмолена до її тіла
    й хотіла аби про неї казали – сама Сивілла
    погляньте он вона – біла
    а всі казали – її поверхня темна – вона сибілла
    вона не доросла ще до жінки яка
    жива просто так
    а не для корИсті чи мужика
    чи власних панічних атак
    що уміють живити деяких мертвих жінок не гірше як хороший коньяк
    вона проклинала всіх хто казав отак
    але всі казали отак

    вона перестала писати вірші бо почала писати Євангеліє від себе
    агіографію власних всенощних і одкровення від панни
    вона кількох перетворила на мощі не розрахувавши з гідазепамом
    ховали їх урочисто бо це були старці з не останніх
    перед гідазепамом вони пили віагру аби догодити панні
    й не втримали жезли своїх життів випадково спустивши сперму та дух

    вона колисала вітер замість колисок
    і це був її єдиний людський рух



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2017.10.18 08:49 ]
    Дружині Раї на день народження
    Хай хуртовина хоч яка змага -
    Допоки ти, допоки ти зі мною,
    Моя дружино й музо дорога -
    Не подола мою духовну зброю!

    Ген сяє в небесах твоя зоря,
    Під вечір опускає світлі вії.
    Мій дух, мій шал поета-бунтаря
    Ти мудро заспокоїти умієш.

    Крикливу не сповідуєш любов,
    Та йду додому я, немов до раю –
    У затишку й комфорту тихий схов…
    Ти не словами, діями – кохаєш.

    І народилась в пору чарівну,
    Де осінь, мов ізвечора й до рання,
    У розквіту свойого мить сяйну
    Під ноги сипле золото кохання.

    В твоїй душі – омріяна весна,
    Чудова ти і мама, і бабуся.
    В родині нашій – постать головна
    І я тебе утратити боюся.

    Хай почуття живе моє святе,
    І осяває шлях до небокраю.
    Зорій мені, як небо золоте,
    Що манить і ніколи не згоряє!

    17.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  48. Ірина Вовк - [ 2017.10.13 10:12 ]
    "Срібна павутина"
    Павутина срібна залетіла в коси,
    А на призьбі літо квапиться спочить.
    Не хвилюйтесь, мамо, - ще не справжня осінь,
    Доки в серці пісня молодо звучить.
    Нам вона розкаже про свої тривоги,
    Про червоне й чорне, квітень, падолист…
    Нитка павутини – пройдена дорога,
    Прохолодних ранків запізнілий лист.
    Візерунком Долі посріблила скроні
    Нитка павутини – місячний стіжок…
    Ми посадим, мамо, літо на ослоні,
    Хай нам вишиває срібний рушничок.

    З раннього

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  49. Ірина Вовк - [ 2017.10.08 13:59 ]
    "Тужливо, себто "ЛЯРГО"
    Сумуєш, липко? Ти в передчутті
    зимової крилатої дороги.
    Опалі долу пасма золоті
    у забутті солодкої знемоги.
    Забулося... про те, що відбуло –
    у кронах нашу мрію колисало.
    Минулося... як спалах відцвіло,
    і в осінь, наче мрево, погасало...
    Таке, як літо – лі́тепле, м'яке,
    діткливе, як мелодія незнана.
    Таке, як щастя – плинне, нетривке,
    немов розтале в безмірі „кохана”...
    Ах, медоносно вихоплена мить!
    Чи струнна туга – як стріла у серці?
    Про що старенька липа шелестить
    крізь переливи відгорілих терцій...
    Забулося... Минулося... Зійшло
    у сум зимовий, віхол тлінні тіні.
    Аж раптом... боже!.. вихром ожило
    безумне в нас – як „Ля́рго” Верачіні...

    Безумне?! В безмір мовлене... Ловлю
    опальне листя – спалене „... ...!”.*


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.10.05 07:08 ]
    "Храни мене, мій Ангеле, храни…"
    Храни мене, мій Ангеле, храни
    супроти чарів Змія-Сатани,
    у чарі з рук його не видно дна:
    мутне вино – вина моя страшна.

    …По сліду – слід і світ – з низьких воріт,
    з чумних боліт чумою зачуміло:
    камінний хрест - на весь твій родовід,
    камінну душу та в камінне тіло.
    Ти тричі камінь… Камінь! А душа
    гріхом пекельним мучиться чужа, -
    спиває кров останнього з ягнят,
    втікає під покров спасенних хат
    послухати, як празно дзвони б’ють,
    коли ведуть ягня на страсну путь…
    Падуть гріхи ягнятком із дзвіниць –
    і ти падеш хрестом камінним ниць,
    а з тіла велетенського Вужа
    крилата вивільняється душа, -
    о не оплакуй тіло, а пророч:
    «Поріг кривавий, Боже, перескоч!
    вмочи невинне тіло в кров мою –
    В Отця і Сина й Духа ві-ру-ю»!

    Храни мене, мій Ангеле, храни
    супроти чарів Змія-Сатани,
    бо в отрочати мого (і́м’я рек)
    ознака крил божественних Лелек.

    …І Дух Лелеки, Предок-богатир
    тобі святочний піднесе потир:
    відпий, відпий цю чару аж до дна –
    гранат гіркий, нектар сього вина,
    аби у страсні дні і дні спасень
    зійшло на тебе чудо воскресень!

    Переступлю поріг – яка розлога
    У світ широкий стелиться дорога…

    …Скалічена, впосліджена, убога
    Вертаєш ти, Надіє, дочко Бога!..

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Сполом,1997)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   14