ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марґо Ґейко
2019.11.20 19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим

Олександр Сушко
2019.11.20 18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."

Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,

Матвій Смірнов
2019.11.20 18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,

Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,

Сергій Губерначук
2019.11.20 16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.

І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без

Козак Дума
2019.11.20 16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –

Тамара Шкіндер
2019.11.20 14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.

Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.

Олександр Сушко
2019.11.20 12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Іван Потьомкін
2019.11.20 10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли

Олексій Кацай
2019.11.20 08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого

Віктор Кучерук
2019.11.20 05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.

Микола Соболь
2019.11.20 05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.

Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,

Ярослав Чорногуз
2019.11.20 03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом

Олександр Сушко
2019.11.20 00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.

Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,

Микола Соболь
2019.11.19 15:06
Така собі у нас оказія –
В Європу йшли, прийшли в Євразію.

Ціди, корчмарю, по крайки вина,
Як не крути це не твоя війна…

Тобі одне: аби «текла» кабза!
І не важливо, що іде гроза…

Олександр Сушко
2019.11.19 14:02
Київ. Ранок. Поділ. Міст метро.
З кручі дивиться в темряву Либідь.
Затуманився сивий Дніпро,
Бо зима береги його білить.

Кров моя із порізаних вен
Світить з дна, де води по коліна.
Плесом хвиля у безвість пливе,

Іван Потьомкін
2019.11.19 10:09
Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
Кричали ми й перебивали один одного, але не сердився ніхто.
До яких уже не пригадати півнів текли наші розмови на відстані

Тамара Шкіндер
2019.11.19 08:05
Притупилося майстра перо,
Зашарілася й зблідла рима.
Муза вдарила під ребро,
Підтяла підступно, незримо.

Загубились найкращі слова,
Між рядками гуляє вітер,
Та йде обертом голова -

Віктор Кучерук
2019.11.19 08:00
Ще недавно сонце гріло
Зрання аж до темноти,
І в багряних заметілях
Не ховалися світи.
Та минає все на світі
Швидко сміхом чи слізьми, –
Вже у груди цілить вітер
Раннім холодом зими.

Олександр Сушко
2019.11.19 00:44
У храмі плаче Бог. Лунають меси звуки,
Кровиця ручаєм стікає на олтар
Ровесників моїх - безногих і безруких,
Убитих у боях, полоні, просто так.

Запалені свічки погаснули від кривди,
Павуча борода вкриває образи.
Ти спав на небесах, коли вмирали ді

Сергій Губерначук
2019.11.18 16:31
Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
Ми обручені, чи що?

Яким треба бути майстром,
аби вирубати з мертвого дерева
собі запоруку!
Якою треба бути необрученою,
аби піти у заручини

Олександр Сушко
2019.11.18 12:30
Вирвано, витолочено печаль
І забуттям переорано пам'ять.
Знов уві сні цілу ніч кричав...
Душу кацапи на дибі палять.

Тризуба ріжуть на серці ножем,
Прицвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,

Іван Потьомкін
2019.11.18 12:17
Не похиляйся над собою,
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.

Тамара Шкіндер
2019.11.18 11:51
Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.

Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,

Юрій Сидорів
2019.11.18 09:35
Морозяних начерків дублі
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Ввижаються знову мені.

Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих.
Я наче побачив Уляну -

Ярослав Чорногуз
2019.11.18 07:47
Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.

Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,

Микола Соболь
2019.11.18 05:18
Він відчував красу на дотик,
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.

Віктор Кучерук
2019.11.18 04:56
Сірість неба, сирість вулиць
І грудей твоїх тепло, –
Мов у втіху обернулось
Те, що розпачем було.
Бо холонув, як статуя,
Й никнув гордо, мов печать,
А тепер – тебе цілую
Так, що губ не роз’єднать.

Марґо Ґейко
2019.11.17 18:42
Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались

Сергій Губерначук
2019.11.17 16:29
Волосся моє стало жовтим,
як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
а з іншого – природно,
як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,

Ніна Виноградська
2019.11.17 12:39
Моя любове сонячна,
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.

Вадим Василенко
2019.11.17 11:00
Вдосвіта тиша – по вінця наповнений дзбанок.
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим і стаєш незапрошеним гостем
сонних дерев, що у воду ввійшли по коліна.
Вогкі й тривкі, древні творива

Олександр Сушко
2019.11.17 10:38
Мій Пегас жує сирі гриби,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.

Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,

Тетяна Левицька
2019.11.17 09:13
Ще раз примусив день грачину зграю
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.

Не залишай мені лише на згадку
гербарію словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Писака Писав
2019.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Юрій Сидорів - [ 2019.11.18 09:33 ]
    La mia canzone
    Моро́зяних начерків дублі
    Лягають на вікна скляні.
    І форми жіночі округлі
    Ввижаються знову мені.

    Як тільки замріяно гляну,
    Зміняється видих на вдих.
    Я наче побачив Уляну -
    Не інших жінок молодих.

    О візіє, образно зрима
    У рамі морозного скла,
    Світліша крила́ херувима,
    Моєю і ти не була.

    Нездійсненого не вернути.
    Упорався, може би, з ним.
    У стані сердечної смути
    І вірш написався сумним.

    І текстом годиться для пісні
    Про вбивчу посутність розлук.
    І про покаяння запізні -
    Я все ж не якийсь тетерук.

    Не збився на tempo rubato -
    Тримаються купи слова,
    Підігнані не кострубато,
    А краще. Плюс пісня нова.

    В Уляни усмі́шка Джоконди.
    Чи смуток. І вже не до снів.
    Брюнетки, шатенки та блонди,
    Послухайте камерний спів
    Про те, що існує дилема:
    Втопитися/жити собі.
    Та тільки це тема окрема.
    Я поки що скнію в журбі...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  2. Юрій Сидорів - [ 2019.11.16 11:59 ]
    Нічне
    Заснув би, може, та не дасть
    Поспати жодної години
    Безсоння творчого напа́сть
    Мені щоночі та щоднини.

    Ні сном, ні духом - наяву
    Ні з ким не сплю.
    Пасу Пегаса.
    Кінець інтимним рандеву.
    А муза що? До сексу ласа.

    За це полюбить і страшка.
    Мене красивого - нізащо.
    Не спати - праця теж важка.
    Та я, до речі, не ледащо.

    Вже третя ранку. Ось і вірш.
    Його на сайт несу скоріш -
    Не під сукно або в шухляду.
    І за наступний вже й засяду.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (10)


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.10.25 13:15 ]
    Горіхи
    Я вам розкажу,
    а з чого́ ж
    мій кожен день починався,
    кожен мій день починався.

    У мене під ліжком у вазі горішки,
    ґрецькі горішки у вазі фіґурній.
    Беру я ще зранку горішка,
    і за горішком горішка,
    і в постілі ранньо-ноктюрній
    музичній такій просто постілі
    ми чуємо перші постріли.

    Це тріщать у тривожних лещатах зубів
    наші з тобою горішки,
    повні горішки, порожні горішки –
    мені все одно які,
    для мене є всі вони ґрецькі,
    ґрець і тільки.

    Тому що трощу я горіхи
    і на твої долоні
    кладу тільки зерна.
    Мені шкаралупа лишається,
    під по́душку нишком складається –
    відходи і лишки від ґрецьких горішків.
    І все;
    все на цьому скінчається.

    Любов і кохання скінчаються.
    Любов і кохання – це ж зерна,
    що вправно тобою
    і швидко тобою,
    і тільки тобою з’їдаються.

    Тоді я напнувсь покривалом квітчастим,
    тоді повернувсь я до стінки – і вчасно...
    Бо ваза моя спорожніла,
    а ти вже мене їла.

    Якщо не правий я,
    якщо не правий я –
    то ти принеси мені
    трішки
    горішків.

    9–10 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною...", стор. 65"


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.09.24 18:01 ]
    Циганський дощ
    Циганський дощ злигався з вітром,
    промчав до сонця – і назад!
    З туману хмар нацупив хитро –
    й заграв ураз на інший лад:
    завівся зливою густою,
    стіною непроглядно став –
    і над землею й над водою –
    то падав ниць, то виростав!..

    Отак і ти, моя вар’ятко!
    Фанатко театральних площ!
    То затанцюєш, мов дитятко,
    дрібнéнько, як циганський дощ,
    то вихором зірвавши одяг,
    чужу увагу прикуєш
    і, ледве викликавши потяг,
    холодним душем обіллєш!..

    Чом ти мінлива, мов погода,
    й кмітлива в межах слів і див?
    Невже природа винна й врода,
    якою Бог не обділив?
    І навпаки – чому постійна
    в усіх відхиленнях своїх?
    Можливо, дійсно, врода винна –
    та й просто так, про людський сміх?..

    Ані доко́рів, ані прощ.
    Твоя душа – циганський дощ!

    22 серпня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 115"


  5. Костинський Борис - [ 2019.09.22 16:30 ]
    Кріпак
    Не знає чітко - чого сам хоче.
    Пітьма в душі, загаслі очі.
    Хода невпевнена, регоче хрипко.
    Долоня квола й мерзотно липка.

    ТБ дає йому якусь розраду.
    "Сватів" смакує і тому радий.
    Працює тупо, бо треба їсти.
    Живе у скруті десь поряд з містом.

    "Ледачий!",- жінка його шпиняє.
    Її давно він не помічає.
    Про себе думає: "Кріпак проклятий!",-
    Коли покурює на ганку хати.

    І так от - день у день... Якось жевріє.
    Не має сенсу, не має мрії.
    Що в світі робиться, йому байдуже...
    Колись він п'яний помре в калюжі.

    21.09.19р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  6. Ігор Деркач - [ 2019.09.19 17:36 ]
    Безумство хоробрих
    Я пам’ятаю юного хлопчину,
    душа якого рвалась у політ.
    Спіткала доля у лиху годину
    і рано полетів у інший світ.

    Малі герої гартували тіло.
    Хотіли жити подихом одним.
    А от ризикувати не уміли,
    аби лишитись цілим і живим.

    Розбігтися по насипу до броду
    і відірвати тіло від землі,
    летіти як у небо журавлі
    за мілину і на широку воду,
    явитися у пам’яті народу
    і канути навіки у імлі.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  7. Сергій Губерначук - [ 2019.09.12 11:38 ]
    Прононс 11
    Євген Геннадійович і Анфіса Афанасіївна
    (на їх вимогу робиться це поіменне вказування),
    сто років улаштовуючи дім,
    на старість черепки побили в нім.

    Подавши в арбітраж свої прохання
    про якнайскорше їх розмежування
    та довідки про ненаявність маразму,
    клигали додому
    робити клізми од головного спазму.

    Уперше в житті не взявшись під ручки,
    вони чвалали мовчки,
    і золоті обручки
    ввижалися старим – уярмленням і пристрітом,
    для одного – катарактою,
    для другого – поліартритом.

    Дома на них чекали пухові кубла,
    де в окремих покоях їх пам’ять ску́бла,
    де снідало охами старе покоління,
    прокльоном вечеряло і скавулінням.

    Вони намагалися через стінку говорити
    і якнайдовше одне одного проморити
    тими спогадами, тими зізнаннями в коханні,
    імітуючи секс в авантюрницькому зітханні...

    І от настав день суду.
    Арбітр демонтував паперів споруду.
    Розумів, що чинити, та не знав, як сказати,
    запрошуючи старезних позивачів до кімнати.

    Анфіса Афанасіївна у сукні з креп-армюру
    не приховувала свою у минулому фігуру.
    Сівши з краєчку на стілець,
    діставши зі шкіряної сумочки
    косметичний олівець,
    дивлячись у люстерко і підводячи очі,
    вдавала, ніби говорити не хоче.

    – Якщо можна, я переб’ю паняночку, –
    так Євген Геннадійович,
    управляючи своє благеньке вбра́ннячко
    (сорочку баєву у штанці ледь не драні),
    розпочав невеличке оповідання:

    – Знаєте, моя рідна сторонка –
    калмицька глибинка, чи пак, "автономка".
    Потім – фронт. Прага.

    – Вино і брага, –
    перебила його дружина.

    – У неї вже давно лопнула пружина, –
    стукаючи пальцем по скроні,
    відрізав старий і потер у долоні.

    – Вона вважає себе фракійкою!
    А потім базікає про своє старослов’янське коріння!
    Краще б вона була звичайною жінкою.
    Корчить із себе незрозуміле створіння.

    Анфіса Афанасіївна закашляла сміхом,
    і мружачи очі в розтулене дзеркальце,
    раптово, безбарвно, напрочуд тихо
    сказала:
    – Дворянка. А в нього істерика це.

    Суддя закляк. Вона відвернулася
    й, напирскавши щось в ротову порожнину,
    невинно, мов дівчинка, посміхнулася:
    – Вибачте, пане. Я хвора людина.
    ... А ви народились у Калмицькій АеРеСеР?
    Теж вибачте,.. сер.

    Попльовуючи у носовичок і язика витираючи,
    викрикнув з болем Євген Геннадійович
    – Я хочу порівну поділити квартиру!
    – Ха!
    Цей самонадійний тип десь віднайшов сокиру,
    не дав спати, півночі б’ючись у двері,
    хотів мені голову відсікти.
    Якщо треба, – я можу на Біблії присягти...

    Суддя:
    – Якщо ваші слова матимуть затвердження письмове
    з боку свідків, тоді не може бути й мови, –
    справа повернеться у бік кримінальний,
    бо це вчинок, Євгене Геннадійовичу,
    надто аморальний".

    – Та невже ви не бачите, що це за птиця?! –
    підскочив старий:
    Ми ж щастя з нею вдоювали по самі вінця,
    вогнем воно гори!

    Яка, до біса, сокира?!
    У неї галюцинації!
    Я хочу розміняти квартиру
    і померти в ізоляції.

    Він припав до стільця, млостю обтікши,
    а вона промовила ще тихіше:
    – Бачте, я за фахом – фізик,
    і в нас є таке поняття – "іонізатор".
    Цей тип – електризує довкілля,
    створює для життя ризик.
    Я живу в окупованій квартирі,
    де цей націоналізатор
    розпоряджається успадкованим мною майном
    і збирається передати його державі.
    Якби він знав, скільки моїм батькам коштувало воно.
    Два хрести в Елісті́ в огорожі іржавій...

    І швидкими руками з вивернутими пальцями
    вона дістала з сумочки фотокартку:
    – Женя. Онук мій. Загинув на війні з афганцями.
    Єдиний спадкоємець нашого достатку.

    Дід поблід. Стара трималася:
    – Ось таке з нами сталося.
    Дочка́ на себе наклала руки,
    втративши сина, одненького мого внука.
    І цей дурачина – усьому причина.
    Благословив дитину в чужу-чужанину.

    – Хто ж міг знати?.. –
    І старий вийшов із кімнати.

    – Хай іде, –
    від цих слів вона літ на сорок помолоділа. –
    Хай іде. Я давно цього хотіла.

    Суддя папери складав у стіл.
    А вона сиділа,
    і папір шелестів.

    – З нього був колись пречудовий хлопчина.
    Ми з батьком були на засланні в Елі́сті.
    У степу, в перевеслах накошеної чини,
    я знайшла його очі сонливо імлисті...
    Однак, у мене спина ниє від пересиджування.
    Пане суддя, закінчуйте це безґлузде досліджування.

    Вона підвелася. Суддя довів її до дверей:
    – Анфісо Афанасіївно,
    державу цікавить ваш музей.
    Там є безцінні ікони, рукописи, документів сила!

    – Не хвилюйтесь.
    Я як зранку виходила – квартиру підпалила...

    Я не можу робити на державу покладання,
    яка відбирає у мене останнє.

    Суддя:
    – Але ж про це писатимуть центральні ґазети.
    Що казатимуть люди,
    дивлячись на ваші портрети?

    – Я впоралася з власним майном.
    Імені не приховую.
    Хай проклинають. І перераховують.

    Се-ер, я – добровільно потопаюча
    і не потребую рятунку від вимираючих.

    Двері рипнули.
    Суддя мав вибирати:
    або спалити все,
    або вмирати.

    15–17 січня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 49–53"


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.09.06 12:06 ]
    Прононс 10
    Скрегонула зубами,
    злості крихту вичавила
    розпиральна машина –
    заражена критицизмом дівчина!
    Довго влюблялася
    у відстороненого фіхтеанця,
    довго вагалася
    запросити до білого танцю!
    Холодною головою
    підпираючи колону дискотечну,
    блимала смолою
    на його посмішку недоречну!
    На його флірти
    та на вдавану безкорисність
    з дівками, які вимагають квіти
    за свою візуальну бридкість!
    "За розумової відсталості,
    поклавшись на попередні домовленості,
    вони легко позбудуться невинності,
    завдяки його красномовності!" –
    скреготала думками дівчина,
    поки хлопець дівчат навінчував.
    "Він – стьожковий черв’як
    на фінній стадії ґрадації.
    Неперероблений шлак
    в азотистоводне́вій реакції!"

    Не встигла дівчина думки
    пооправляти,
    як раптом одеколон п’янкий
    став протравляти
    всі сумніви її, зсередини її
    став виганяти правила дурні.

    Він поруч стояв затуманений, статури атлетичної,
    і голос надлив мови проникливої і звичної:
    "А мені казали, – ви кричатимете на всю глотку.
    А ще розповідали, – ви неабияка поліглотка...
    Мені здається на рідкість
    привабливою ваша незалежність..."
    І вона відчувала до нього близькість
    і водночас протилежність:
    "Ви – щонайбільше – політик
    і – щонайменше – нахаба."
    "А ви – якнайбільше – критик
    і – якнайменше – баба.
    І мені хочеться до вашого серця докричатися."
    "І для цього потрібно до всіх залицятися?
    Так от. Вам не вдасться мене роздобри́ти.
    Це однаково, що розковувати танк
    На тонюсінькі бритви."
    "Я за фахом механік; а ви – поетеса?
    Слово грає, мов риба,
    кинута в поетичні плеса!"
    "Так от.
    Зараз воно заграє всіма своїми плавничками."
    "Невже ви в риму говорите
    навіть матючками?.."
    Вона відкрила конспект і почала вчити
    про дуелі Канта з молитвами Фіхте.

    "Якщо можна,
    я теж прочитаю невелику поему –
    зачіплю брудними руками наболілу тему.
    Ні. Не лякайтеся. Не сексуальну.
    А нашу з вами ... загальну.
    Глобальну!

    Ти могла б домостити і цей утинок шляху
    диким каменем часу і щебенем страху,
    щоб по ньому промчали уланські полки,
    а за ними – піхотні, як віршів рядки –
    на війну з іновірцем, з фашистом і катом!,
    хто любив тебе так, що не зміг подолати.
    Отже, й смерті чекав,
    та й до інших ліпився,
    теж конспекти читав
    і твоєму навчився –
    підійшов до колони
    і став набридати..."
    "І через море одеколону
    примусив перебрідати.
    А коли побачив, що мішень уражена
    і хвилями приголомшена,
    почав їй робити обезкровлення
    віршами хорошими."
    "Ой, вона не всто́яла – і вставила слово,
    а він, просто, тягся до неї..."
    "Він був Казано́ва?"...
    "Ні. Він просто нічого не хотів знати"...
    Вони зблизили погляди. І вона кинула читати.

    Сміялись обоє у білому танці
    в несподіванках вуст
    від коханки – коханцю.

    4 січня 1995 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 44–46"


  9. Сергій Губерначук - [ 2019.09.05 12:46 ]
    Між цим і між іншим...
    Між цим і між іншим
    жиє однина.
    Жиє однина.
    Жиє однина.
    Питає Господь:
    "… чом ти одна?
    …Чом ти одна?
    Ну, чому ж ти одна?"

    Вона відпові́ла –
    і очі одкрила –
    і крила розкрила –
    і Бога зустріла:
    "У мене є Ти,
    а всі інші світи
    я скоро сходила…
    Я хворо сходила…"

    2 травня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 250"


  10. Тата Рівна - [ 2019.08.24 11:35 ]
    про сутність речей
    І.
    поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі —
    я згораю не встигнувши впасти —
    щосезону в мене — літературна осінь
    і будинки із пенопласту —
    сто покоїв — домів глухого Гойі
    муки вибору Ноя
    та дві фури гною з компіляцій і копіпасту.

    IІ.
    я прокидаюся кожного разу коли читаю(ть) вірші
    щоб умерти від сорому чи тиші
    не можу писати не писати не можу
    але ви — не пишіть! —
    залиште по собі спокій дітей із онуками
    запилені серванти з неоМадоннами
    захаращені комоди забиті поламаними телефонами
    шнурами зарядних пристроїв батарейками й візитками
    непотрібних людей
    світ переповнений пластиком та ідеями
    тому він гине від пластику ідей

    ІІІ.
    Еразм Роттердамський точно мав виразку
    й не мав оргазмів
    бо мислення — процес руйнівний з якого не глянь боку —
    сумніви напір архетипів стереотипні штампи
    паузи внутрішнього діалогу
    роздуми — похвала Глупоті найвища
    ці вправи не допомогли навіть Богу
    прямий доказ — усі відомі епохи
    події історії містифікації тліну
    в яких свище вітер розчарувань
    тому —
    не роздумайте
    ні про погане ні про хороше —
    лише гроші й соціальна стабільність
    сексі гроші —
    погляд в чужі спини слина жаги
    й можливо ви не уникнете пострілу в спину
    але позбавитесь смерті від нудьги...

    ІV.
    їх у мене дві — морська царівна та упирівна
    серцево- судинна й душевна ла‘ди
    страшна одноока смішна хромонога
    перша голубить чорта друга боїться Бога
    та часто змінюють на цій вахті одна одну
    ілюструючи дуальність світу й хиби пози
    бо позери незмінно тонуть упавши в гівно
    ніби у хвилі лебединого озера
    під звуки гімнів чи романтичної балади

    їх у мене дві — від натовпів бандерлогів
    ховаються — перша в глибинах друга у тіні
    довічні мої обидві — це вирок дару
    птах розіп‘ятий на небі — доля пташина
    там його самість пустки його — вершина
    двоє у мене їх — віра й розум —
    ще необтяті пишні —
    розгорнувши їх — лину до птаства
    розкинувши ніби руки —
    спускаюся годувати змілілу паству

    дві їх у мене — перша боїться чорта друга голубить Бога
    два їх у мене — не дають упасти

    (с) Тата Рівна, 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  11. Юрій Сидорів - [ 2019.07.14 09:05 ]
    Дорога (сьогодні)
    За віконцем досвітні вогні
    Умлівають в обіймах туману.
    Деренчить органайзер мені,
    І не вимкнеться, доки не встану,
    Щоб іти на роботу важку
    З муляжем бойового нагана,
    Де служу грошовому божку.
    Підготовка стрілка непогана.

    Присідання, стрибки в довжину,
    По району ранкова пробіжка...
    Не старіння ось так віджену,
    То загрозу шпитального ліжка.

    Розім'явшись, кефіру поп'ю,
    І знайшовши на кухні олію
    Та чавунну пательню свою,
    Для сніданку млинців розігрію.

    Надягаю десантний берет,
    До жилетки чіпляю погони.
    Я не бравий гусар з оперет,
    А приватний боєць охорони.

    Помирають нічні ліхтарі,
    Оживають дороги трамвайні.
    І спішать о ранковій порі
    Візники до трамвайної стайні,
    Щоби вийшли залізні воли
    На троєщинські бізнес-маршрути.
    І відомо куди та коли
    Їм за графіком треба відбути.

    А на кожній зупинці юрма
    Ділових пасажирів району.
    Тож доїду між ними всіма
    До метро - і на гілку "червону".

    Під землею вона приведе
    До кінця. І відпустить нагору.
    Стережу тільки там і ніде
    Три вітрини в ломбарді й комору.

    В резюме не писав ні про фах,
    Ні про герб, ні про колір диплома.
    А набридла робота удома
    І таскання антен по дахах.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  12. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  13. Ігор Деркач - [ 2019.05.19 08:38 ]
    Бенефіс
                 І
    Уже й не знаю, із якого краю
    дарується оказія така –
    явитися на Банковій гультяю
    на інаугурацію Сушка.

    Даруйте, але я не уявляю
    подію дня без мого п’ятака,
    якщо не я, а поетеса Майя
    із винуватця виліпить Франка.

    Вітаючи товариша заочно,
    бажаю подолати рубежі,
    але не зупинятись на межі,
    де є іще каменярі, і точно
    у променях юпітерів наочно
    поезією сяють «Вітражі».

                  ІІ
    У багатьох зоїлів неминуче
    у полі зору є поет Сушко,
    відомий, і ведомий, і ведучий –
    клонований як той Іван Франко.

    Але бракує псевдо Гайявати...
    « Лупайте сю скалу» – це у Франка.
    І я кажу, – як можете, лупайте
    скалу і скелю... Ерато і вату... –
    усе це є в поезії Сушка.

    Ну чим я ще товариша потішу?
    Усе прозоро. Майже як сонет.
    А ось чим! Як поетові поет
    до ювілею зичу цього вірша,
    козачого здоров’я, а найбільше –
    освідчитися Мавці тет-а-тет.

                  ІІІ
    Хай не ревнує поетеса скраю,
    бо і вона – це кров і молоко!
    Хай графоману арію співає
    великий гуру... Ну, а я гадаю,
    що перший учень Феї – це Сашко.

    І – нота бене. Я ще не Спіноза,
    та муляє як у п’яті заноза
    іще одна оказія проста.
    Якщо життя така сувора проза,
    чому воно – гротеск і суєта?

    Ну от свою історію читайте.
    Нема нащадків у Залізняка.
    Дітей зарізав. Умань. Ляхи. Страта.
    Не вірите Тарасу, запитайте,
    та не у мене і не у Сушка.

    19/05/19









    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  14. Галантний Маньєрист - [ 2019.04.13 20:23 ]
    Сни на трьох
    Ігор Римарук:
    „Ці нічні голоси за столом,
    о нестерпно, Мойсею,
    ці нічні голоси
    про загублену неньку Вкраїну!
    Ге-ра-си-м’юк! - не мовчи!
    Й ти, Фiшбeйнe, по-братськи, чарчину
    підійми за словесність
    даровану тут іудею!

    Мойсeй Фiшбeйн:
    „Чортівня загуляла, завила!
    Рятуй мене Отче! -
    Тут один-бо Поет!
    Як клубочеться в грудях, клекоче!
    Цей мовчить, той цілується, тьху,
    і семітське питання -
    чом єдиний у Неньці горланю
    на інших мовчання?!”

    Василь Герасим’юк:
    Я прокинувся в ніч,
    мов зі скелі зірвався смерекою
    у тіснину Дністра,
    так летіла у Рейн Лорелейн!
    От наснилося! –
                       краще б
    цілунки з якоюсь Ребеккою,
    чи ж бо хоч Леді Джейн,
    але не Римарук і Фiшбeйн!..



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  15. Юрій Сидорів - [ 2019.03.29 23:27 ]
    Полювання
    Найгуманніше полювання -
    Без рушниці наперевіс,
    Починається мною зрання.
    І нехай зустрічає ліс -
    Я з мішками прийду з туману
    Вполювати грибів собі.
    А стріляти по них не стану -
    Ні знічев'я, ні по злобі́.
    Відшукаю - і ніжно зріжу
    Під лапатим гілля́м ялин.
    Обмину лісникову хижу
    І високий котеджний клин -
    Та й додому. В мішках на спині -
    Упольовані масляки.
    Не згинався в дугу донині -
    Та даються роки взнаки.

    А для соку торік у квітні
    На собі ще носив діжу -
    Дивувалися люди літні.
    А сьогодні з ціпком ходжу.

    Півлітрову готую банку,
    Та просила моя стара
    Не забути згадати зранку
    Про коромисло й два відра.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  16. Галина Михайлик - [ 2019.03.25 10:26 ]
    7:0
    У час весняних рівнодень
    Лунає світом «Дзень-дзелень!» -
    Поезії всесвітній день
    І уродини у Поета!

    - Між днями бузьків і Галин
    Він серед нас такий один! -
    у сяйві сонячних краплин
    співає радісна планета.

    Чарівна сімка із нулем –
    На сьомім небі - нуль проблем!
    А для поезій – сотні тем,
    І що не день, новіші.

    У королівстві абрикос,
    Груш, яблунь, світанкових рос,
    Весняних благодатних гроз
    Народжуються вірші…

    А дати, цифри – хай там як!
    З роками – лиш густіший смак,
    Тепліш обійми, позаяк –
    Юнак!


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (18)


  17. Марґо Ґейко - [ 2019.02.08 20:45 ]
    Месір
    «На небо, що плавиться воском»,
    Іде по зірковій косі
    Старий прокуратор і тоскно
    Ходу споглядає Месір.
    За ним розчинилась у повні
    Фігура любимого пса,
    Почуто Пілатову сповідь
    І двох прийняли небеса.
    Не біле, не чорне, а сіре
    Сумління, яке він умив.
    Куди ж ви дивились, Месіре,
    В бездарно проґавлену мить?!

    І знов королева на лови,
    Лиш гинуть і діти, і пси:
    Навідліг зерно від полови, –
    Тому замість Генріха син,
    Од трути пітніючи кров’ю,
    Чіплявся за сукню сестри,
    Яку супроводив Коров’єв
    Крізь пекло придворних інтриг
    На бал, де цілують коліно
    Насельники древніх могил,
    Де вкотре «У захваті!»… тліном
    Й взуттям із чужої ноги.

    О, скільки б Майстри не писали
    Євангелій від сатани,
    Месіре, є та, що до зали
    Не піде, хоч як не мани.
    Що б «стала коханкою Босха»
    Та Фауст у серці посів,
    Відкинувши менторський посох,
    Улігся в найглибший з пазів.
    Опісля... то був її вибір,
    Бо гріх дітовбивства душив.
    А Генріх на шабаші випив
    Миттєвість своєї душі.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  18. Наталя Мазур - [ 2019.02.06 21:22 ]
    Тобi би лиш 80 було
    Тобі би лиш вісімдесят було...

    Ховався б день у тіні вечорові,
    А ти гостей чекав би за столом,
    Погладжуючи сиву шерсть котові.

    А лютий замітав би всі стежки,
    І сніг жбурляв на яблуню розлогу.
    Ти б розставляв з напоями пляшки,
    Ліхтар світився би біля порогу.

    Ти завжди так чекав оцього дня,
    Щоб з'їхались і діти, і внучата,
    Щоб за столом зібралася рідня,

    Та вже сім років я не маю тата...

    06.02.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  19. Ірина Вовк - [ 2018.12.23 00:48 ]
    ...І ми ще діти - милі та веселі…
    …і ми ще діти – милі та веселі…
    І хата, наче світиться, нова –
    в чеканні див пресвітлого Різдва
    у білі рядна вбралися оселі,
    і наші всі зібрались за столом
    на «отченаш» - родиною…споло́м…
    Діткаються уста живильних слів –
    І постають з святочної молитви
    обличчя ближні, що в сю мить розквітли,
    як ружі ніжні з ангельських садів…

    …Там мама – юна, мама – молода…
    Там баба з дідом у святочнім вбранні,
    Там ллється в мелодійному зітханні
    Дзвінка старовкраїнська коляда.
    Вершинно так і затишно довкіл –
    І невтямки про долі грізні знаки:
    Пощо́, пощо́ вплелись червоні маки
    У цей небесночистий виднокіл.
    …Ні-ні…не треба…мить цю не згубім –
    вона у часі нам дорожча злота –
    відкриє Небо Зоряні Ворота,
    Різдвяна ніч постукає у дім…

    …І оживе бурхлива течія –
    Із голосів найближчих, найдорожчих,
    І одцвітуть нестримним сміхом рожі
    Святої ночі і Святого дня!
    Різдвяних див блакитні каруселі,
    Де ми ще діти - милі та веселі…




    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  20. Тата Рівна - [ 2018.10.28 22:13 ]
    Дівчинці із крильцями метелика
    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Просто тому що кришталеві черевички стерлися в скельця
    Просто тому що життя — це твій вершник твій пан
    У нього — батіг у нього овес у нього все що врешті-решт має сенс
    А тобі — решта
    Твої вії давно не віяла твої вії посеред балу перетворилися на решета
    Витікає море з твоїх очей й вишиває біллю
    Світлотінями моделює чи то скісний хрест чи ламане дерево
    На щоках- і лишає слід на ранах твоїх білою сіллю

    Ти даремно бігла цим колесом хитким теремом
    Виховання казали тобі бракує —бути чемною
    Хисту казали тобі бракує — повторюєшся темами
    Світла казали тобі бракує — помреш темною

    І ніхто не відкрив що вижити ще те благо що даремно ти
    Бігла старим рипучим колесом приймаючи його за пишний терем
    Приймаючи за даровані хутра власний хвіст
    Приймаючи за слова осанни протяжний свист
    Батога вершника свого превелебного пана

    Ти остання
    Інші майбуть вже впали — безталанні клячі
    Ти остання —
    Інші давно прозріли узріли бачать
    Дивлять в саму суть речей у саму їх сіль
    І не плутають з біллю біль
    Не напитують про мистецтво серед трупняків та іншої гнилі
    Не шукають тепла душевного у могилі
    Не біжать зашорені й очумілі —
    Гривами в лентах а спинами в милі... ти епічна дурепа
    За відвертість надмірну прости
    Пошукати ще треба таких як ти... й не знайти
    Моя дівчинко інструктована в серце самого чорта вишита там решетилівською морокою — взором чистим

    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Ця дорога перетворюється на червоний рушник без вивороту
    А дні втрачають числа

    Смисли стають стислими ніби відкритий куб Левітта Сола
    Хрип твого відчаю переливається у соло

    Бо це ти остання — інші давно зійшли з дистанції пекло надто близько
    Що ж
    Біжи
    Біс із тобою дурне дівчисько
    Дні посіріли ніби нитка-куниця лагідне полотно зносилось у шмату
    Ніби і є ще порох в порохівницях
    Але крім себе нікого стріляти

    Сни твої стають неймовірними як літаючі люди Марка Шагала
    Тільки в кольорі зовсім не так густо — твоя історія червоноязика gusto della busco Жаклін де Жонг
    Лонгрід із постперестроєчних талонів
    Покажи мені свої долоні псевдо мадам Вонг
    Бо здається твої Олімпи Голгофи Говерли Фудзі — не більш як затерті сцени в Кантоні
    І решетилівські зірочки на лініях де замість ліній — гілки хмелика
    Ти зійдеш з дистанції зійдеш із розуму зійдеш на пси
    Дівчинко із крильцями метелика
    Дівчинко блажена єси




















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  21. Тата Рівна - [ 2018.10.19 09:28 ]
    Про поетів (сумний неосаркастичний пієтет)
    Розірвати планету або збудувати планету
    Врятувати планету — планктону потрібна планета
    У поета призначення бути всього лиш поетом
    Архітектором душ — на поета чекають проекти
    Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
    Як імпланти чекають хірургів або деміургів
    Світ — мурований мур чи тюряга для спинних й не впертих
    Світло тільки отим хто уміє розплющити очі
    Світло тільки для тих — хто хоче

    Ваші ж очі заплющені
    Муркотіння заглушене галушками штифтами вкручене у піднебіння
    Ваші горлянки — склепи
    Наші — склепіння божествених нервів
    Ми — проміння —
    Ви — як мертві —
    Спини та животи на поверхні
    Над поверхнею моря над цілим усим океаном
    Ваші спини — кліше
    Медузи Горгони ваших душ — тлусті пуза

    Сподіватись на більше — нізвідки
    У всесвіту
    Більше немає програми захисту непотрібних свідків

    Ви — планктон ви дрібнота і тільки тому бездоганно
    Уникаєте сітки
    Списів та стріл куль ножів і плювків звідусюди
    ВІЧ-ні-SIRI- Гер-труди в дисгармонії плинній —
    Пандора всередині вас
    Церемонізалежні поклоновкалічені усічені задовго до золотого січення
    Дорогесенькі люди — пандемія планети сіра холера землі —
    Мої любі

    А поету усе це зайве
    Ви — буденність а ми будівничі
    Нас не спинять вічні вітчими визвірілі віче чи відчай
    Навіть хаосу крик у вільгу вічність —

    У поета єдине завдання — вольовниче —
    Вам планети даруючи проектуючи та будуючи
    І руйнуючи і лікуючи оперуючи чи емігруючи в іншу систему координат —
    Затуливши собою сонце чи явивши собою сонце
    Насадивши спаливши або написавши божественний сад
    Не порушити ненароком
    Пересічність
    Ваших довічних шляхів до пекла
    Вашої доброї дороги в ваш персональний ад...

    24.08.2018











    - [ ]


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  22. Олександра Христич - [ 2018.10.13 17:26 ]
    Живе і сильне
    Вирує місто, велике місто,
    Будинкам тісно, машинам тісно.
    Асфальт вузенький, до ганку кроки,
    Будинки щільно, без вікон збоку.
    Розмова ллється на різних мовах,
    Не знаю змісту, не чую слова.
    Проходять сім'ї, проходять просто,
    По двоє, троє тут, біля мосту.
    Сміються вголос, в очах все небо,
    Біжать все швидше, бо треба треба.
    Велосипеди, спортивна форма,
    Чудове тіло, засмага в нормі.
    В колясках діти, на самокатах,
    Із ними мама, із ними тато.
    В суботу зранку ідуть до церкви,
    Костюми гарні, такі відверті.
    У чорних кипах до синагоги,
    На перехрестях перестороги.
    Зелене світло, червоне світло,
    Машини їдуть удвох із вітром.
    Багато білих, металік, чорні,
    Сідани, джипи, швидкі, проворні.
    Переїжджають із ліва вправо,
    Прикуті міцно до світу правил.
    Відвести погляд вже неможливо,
    Як кров по жилах, цей рух важливий.
    Багато світла, проміння всюди,
    Блискучі шибки, дзеркальні люди.
    Час не сховати, якщо в долонях,
    Час не спинити, він вже на скронях.
    Миттєвй погляд, там щось, зупинка,
    Це насолода, я - невидимка.
    Я все це бачу, я все це чую,
    Мажорні ноти, буття чарує.

    29 вересня 2018 р
    Субота
    ДФ



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  23. Тата Рівна - [ 2018.10.02 14:11 ]
    Пам’яті Левка Лук’яненка
    Я їх не забуду— отих людей, їхні лиця
    Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
    Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
    І навіть не Гурби....
    Вони ішли як пророки, як провидці
    Вони щось знали, якісь завітні таємниці
    І був між них сивочубий
    З такими легендарними вусами, прямою спиною
    Ніби тятива протягнена крізь нього
    Всі знали його видатною людиною
    Сміливою й незламною, а тому
    Трішки Богом —
    Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
    Священнику свого приходу
    Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
    Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт - про свободу
    Про волю українського духу, народний експеримент —
    Вкотре здобути того привілля
    Яке виполювали з наших голів
    Як баба — зілля

    Морем текли ті люди — великі й малі
    Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
    Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
    Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
    Політики (куди ж без них) - ласуни до профіту
    І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
    Йшли собі як абстракція політичних контекстів
    Ніби сни Сальвадора Далі
    Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
    Так розгорялася Революція на граніті....

    А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
    Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
    Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
    І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
    З жовтого жовтня столичного граніту
    Став Актом про незалежність України —
    Для нас і для всього світу.

    Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
    Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
    І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
    Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
    Такий казковий герой, що героєм і є...

    Проходять наші звитяжці
    Зошити їх — у музеях.
    Тіла їх уже в землі.
    Збудовані колізеі чомусь у млі.
    Сховалося сонце за димом.
    Україна незмінно в вогні.
    І думи рояться роєм —
    Відходять наші герої...

    Та в небі міцнішає братство —
    Небесне вкраїнське лоббі
    До Бога прилинуть наші
    Розкажуть йому все чесно
    І Бог нас освітить німбом
    А може й огріє німбом
    По лобі....

    Немає надій на панство, яке козиряє нині
    Відсвічує в телеекранах по всій країні. —
    Холодні серця в них та очі. Ми знову отара — не паства...

    І тільки небесне братство
    Єдине небесне братство
    Могутнє небесне братство
    Стіною стоїть міцною
    Прямими спинами
    За — Україну і над Україною!

    7 липня 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  24. Ірина Вовк - [ 2018.09.20 09:06 ]
    Фреска "Скоморохи"
    То буде мить ранкового прозріння,
    як вереснева пастораль осіння –
    твоя зоря холодна та висока,
    а ти стоїш безмежно одинока,
    княгине споночілого палацу,
    твою корону віддано паяцу,
    а на нозі твоїй стара панчоха,
    (княгиня у личині скомороха).

    Люд вуликом роїться серед плацу:
    - Дорогу! Квіти! Оплески паяцу!
    Тебе ведуть на кін, немов до трону:
    - Паяце, одягай свою корону!
    - Яка краса – твоя стара панчоха…
    (Княгині личить шмаття скомороха?)

    То буде мить непевності й вагання –
    нестерпна фальш і гра твоя остання.
    Що понесеш, жебрачко, у торбині –
    хліб балагану, титули княгині,
    що, як зоря, холодна та висока,
    серед людей безмежно одинока?

    Ти гідно відрікаєшся від трону,
    ти на поталу кúдаєш корону
    і мовчки віддаляєшся від кону,
    де п’явки рук вп’ялись в твою корону.
    Летить коштовність, оксамит, позліта –
    finita la commedia, finitа.

    Панчоху – зась. Бо люди не пробачать:
    - Ще трохи, блазню, маскоміре, трохи!
    Погляньте, скачуть, бачите ви, скачуть!..

    Ніхто не бачить – п л а ч у т ь скоморохи.



    Рейтинги: Народний 0 (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  25. Олександр Козинець - [ 2018.09.15 09:43 ]
    ***
    Мені давно хотілося написати про це.
    Узагальнено чи конкретно – без різниці,
    Що живу у тілі, яке має інше лице.
    Воно мені час од часу ночами сниться.
    Для того хто в небі – це звичайний сюжет,
    Не цікава історія, трохи дивний архаус,
    Де ліричний герой наче справді щасливий уже,
    Попри нав’язаний йому кимось образ хаосу.
    Він знає: не завжди вересень після серпня – ні.
    Йому передує само_тність і само… Достатньо!
    Та в серпні літо пересихає, тепло – на дні.
    Вчить між опалим листям його шукати.
    І кожна нова осінь – пледів нова пора,
    Яка спочиває поки під нашим деревом,
    Це – безліч образів та думок, які я вкрав
    Із чужих історій для запису в моно й стерео.
    Тож добре було з осені почати новий роман,
    Не відкладати, мов справжнє життя, на потім.
    Писати про літо, після його прийде зима
    І таке чисте небо із Богом земним насподі.

    За мотивами вірша Сергія Татчина «Горіх»


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  26. Ігор Деркач - [ 2018.07.08 12:07 ]
    Епітафії дружбі

                  І
    Ось епітафія-автограф:
    « Не пропадай». І цим живу.
    Є білі дні. Немає чорних.
    Перегортаю рандеву.

    У суєті дурної слави
    ми забуваємо слова,
    що і на віддалі – лукаві
    і біля серця – трин-трава.

                  ІІ
    Ну як моїй душі не пропадати,
    коли щезають люди і брати,
    ідейні друзі і живі таланти? ..
    Копнути їх – не треба і лопати,
    аби поопадали з висоти.

    Коли звикаєш до утрати друга,
    то байдуже, куди і як іде.
    Буває – це подія де-не-де.
    Але минає оніміла туга,
    і сонце сяє, й небо не впаде.

    Усе, що кане, нам лише здається,,
    якщо за мить у Лету загуло...
    У небі є надійніше крило.

    Рубцює час болючі стигми серця.
    У пам’яті руйнується фортеця,
    якої там, на щастя, не було.

                  ІІ
    І пані, і панове, чи нарешті
    подужаємо пана у собі,
    що на халяву узуває мешти
    аби топтатись на твоїм горбі?

    Не метрами оцінюється совість,
    не суєта гартує у бою.
    Буває, що і друзі – випадковість,
    являючи ілюзію свою.

    Не ця стезя веде людей у люди.
    Не подвиг – долучатись до ідей,
    коли хвороба більшості людей –
    лише свої вип’ячувати груди..

    Б’ємо у тулумбаси жартома,
    картаємо всерйоз і не по темі.
    Але немає віри у тотеми,
    де щирості ніякої нема.

    У друзі набиватися не гоже.
    Тісні обійми – зайва кабала.
    Зійде іржа Прокрустового ложа,
    якщо полуда зайвою була.

    Колишні боси нині і тоді,
    коли пережили свою даремність
    уже не те, що друзі у біді,
    а недруги, яких з’їдає ревність.

    Вони тебе – у селфі, і у ...спам,
    і з ким попало, і за що попало,
    бо це – вони! Юрма! Один і сам –
    не виживає, де фортуни мало.

    А ще як маєш успіху ковток,
    яким наївно хочеш поділитись,
    то це їх ....дістає ..до печінок.

    Один у полі, знаю, ще не витязь.
    Але у котре маємо урок,
    що нестійке - на те, щоб розвалитись.

                    07.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  27. Ірина Вовк - [ 2018.06.05 11:26 ]
    "Пісня Життя"

    Пісня Життя… ці святкові пташині акорди,
    що волають з вершин: «пробудись!»…
    Посилає Зима, наче луни, розталі офорти:
    – Мамо… мамо… прокинься
    і дзвінко співай, як колись…

    На Голоску* в ліску вже весна владарює, о диво –
    геть же, геть, заметілі, щезайте і йдіть в небуття…

    Прикликаю тебе, пташко з Ирію, душко вразлива,
    Проспівай мені голосом маминим Пісню Життя!..

    Проспівай мені, мамо, лікуй і образи, і рани,
    Наче воду цілющу на втомлені чола пролий…
    Ця Зима промине - і Весна, наче пава, постане,
    і народиться ранок… голублений і голубий…

    Ми усі на Землі – в нетрях часу лишень подорожні –
    Та в розкрилених наших дзвінких і квітучих устах
    Зріють чари хмільні… і слова визрівають неложні…
    І зринає у небо з’ясніле стривожений Птах…

    На Голоску в ліску вже весна владарює, о диво! –
    Вже й веснянка-паняночка,
    наче лу́на з небес, з небуття…
    Прикликаю тебе, пташко з Ирію, душко вразлива,
    Проспівай мені вдосвіта зраночку
    Пісню Життя!..

    – Гей, веснянко-паняночко, у рожевім серпаночку,
    пробуди мою мамочку – з небуття у буття…

    …Вдосвіта зраночку
    прощебечи мені, мамочко,
    Пісню Життя:

    «Ку-ку, ку-ку, птичко мала,
    Ти нам співала, правду сказала,
    Зникла, зникла, зникла Зима».


    5 червня 2018




    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  28. Ірина Вовк - [ 2018.05.18 17:25 ]
    "Ангелу-охоронцю замість молитви"
    Мій Ангеле, храни мене у колі
    людей найближчих, кровію спорідних.
    І відверни думки та вчинки кволі.
    І виплекай зерно з ґрунтів приплідних.

    Мій Ангеле, зміцни мене у Вірі,
    що слів живучих стебла соковиті
    забарвлять в колір свята будні сірі,
    і проростуть крізь товщі… ґрати… сіті…

    Усюди, де літає в непокорі
    свободний дух вкраїнського народу,
    веди мене у радості і в горі,
    мов зірку палахку по небозводу.

    З правічної криниці до колиски,
    де зела розквітають барвінко́ві.
    Храни посвяту мами і невістки
    блаженномирним Ангелом Любові.

    Коли ж мій друг у недруга обкладці
    уразить в спину, смуту заподіє,
    чи буревій промчить по тихій кладці -
    озвись до мене Ангелом Надії.

    І Божа длань із зоряних облачень
    «Ірину» в «Рен»-ім’я* перейменує -
    розтане тіло лебедино, наче
    мене оплаче Ангел, що сумує…

    Осанна ночі й цьому дню – осанна! -
    (захланно, неустанно серце б'ється)…
    Коли утомлюсь жити безталанно -
    мене пригорне Ангел, що сміється!


    З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний. -
    Львів:Сполом,2016)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)


  29. Ірина Вовк - [ 2018.04.16 10:07 ]
    "Політ над гніздом"
    Веселково Великдень майнув над Шевченківським гаєм.
    Писанково Христос воскресає в пасхальних хлібах.
    Ти жива, моя пташко! – знеможено світу змовляю.
    (Тіло кволе у пташки, та воля зате неслаба)!
    Ти лети, моя пташко, на тихому вітрі попутнім,
    Це ж для тебе убрався у травень оновлений світ.
    Ми всесильні удвох, ми такі незбагненно-могутні,
    із роси, із води – да святиться твій перший політ!

    Ти лети, моя пташко, де міниться в синяві небо,
    де дзвенять з високості знайомі тобі голоси.
    Ми летітимем поруч, бо хто я на світі без тебе.
    (А вернемось додому – нап’ємось води і роси)…
    Ти жива, моя пташко – на те й воскресіння господнє,
    ми обоє з тобою злетіли над ночі пітьму.
    Я щаслива без міри -- приймаю яйце великоднє.
    Я без міри щаслива -- що й гори круті перейму!..

    Ти лети, моя пташко, хай крила – неначе вітрила,
    Полюбовно цілує легесенький вій-вітерець.
    Я для тебе високої Долі у Бога просила.
    А для зморених крил – серед моря малий острівець.
    Я просила для тебе огромного синього неба,
    А для вíтречка – літечка красного, сил – для вітрил.
    Ми летітимем поруч – і більше нічого не треба,
    лиш би там – в високості – був слід від розправлених крил.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013).


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  30. Ірина Вовк - [ 2018.04.07 10:06 ]
    "Привеликодні Страсті"
    Буяє весна, та не зовсім…
    Чи то павутинки в волоссі?
    Устино, дитино,ти хвора –
    і нині, і вчора й завчора…
    Чи то не хвороба, а втома –
    нависла пітьма невагома –
    нависла, як хмара навпроти,
    як пара – без духу і плоти,
    нависла зумисне…Нависла!
    Чи зломана вісь коромисла,
    чи відра не так уже повні,
    чи мить до зловіщої повені?

    Нехай уже швидше розродиться!
    Нехай проминає негода ця!
    Нехай вже громниці натішаться,
    Безумно ударять – і втишаться…

    Бо годі вже темряви… годі! –
    при святі, при світлій господі,
    де свічка палає – громавиця
    (з пітьмою у піжмурки бавиться),
    де ясні очиці у дівочки,
    де Устя виводить гаївочки,
    де віра є в сили приплодні,
    що страсті дають великодні!

    Де коник гривастий у брами б»є…
    Хто вірує – тому і Бог дає!


    2009 рік, зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  31. Олександр Козинець - [ 2018.04.04 18:44 ]
    ***
    Ти не думай, що ґрати врятують
    Тебе від втечі,
    Коли будеш ходити по лезу
    Стальних ножів.
    Ти не думай, що думкою можна
    Все заперечити,
    Перекреслити вчинки свої
    Як чужі.
    Але думай про те, що є сила
    духу.
    Що є час, де й каміння
    Стає піском.
    І він тягне тебе до світла
    За вуха,
    Яке не хочеш показувати
    Нікому.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (5)


  32. Ірина Вовк - [ 2018.03.25 10:22 ]
    "І прийде в Україну Чорновіл..."
    … І прийде в Україну Ч о р н о в і л…
    У небеса скипіло споночілі…
    В розкриллі чорнім і в розкриллі білім
    перелетить смертельний виднокіл.

    - Трудітесь, браття!.. Зерня – на порі,
    Бо ізорали нивку ч о р н і в о л и…
    Нас вороги бороли й не збороли,
    хоч омочили кров’ю вівтарі.

    Це смак змагань – завзятих і упертих
    нас трощено в горнилі Чорних Брам…
    Та зріє поле, в небо розпростерте:
    В і л яро плужив, а збирати – вам!

    Cпасенний Муж, котрий відпив причастя…
    Спасенний Муж, котрий причастям став…
    Та спопеліє той, хто у зап’ястя
    з кровавих крихт
    стражденний хліб
    украв!

    Хай Пієти священні омофори
    розвіють пил чумного спориша.
    І час проб’є – і сплине на простори
    розкута
    Ч о р н о в о л о в а
    душа…

    І спалахом Апостола й Пророка,
    з сльозою всепрощення на устах
    воззве над Україною високо
    не Ч о р н и й В і л, а чорно-білий Птах:

    - Прозріте, браття!.. Зерна ж не безкровні!..
    «Хіба ревуть воли, як ясла повні»?..

    1999, зі збірки "...І все ж - неопалима".




    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)


  33. Ірина Вовк - [ 2018.03.23 10:43 ]
    "Епітафія"
    Прилинь до мене, радосте моя…
    Літа між нами плинуть течією,
    А серцю тужно дотиком єлею,
    Коли на мить приходиш ти здаля.

    Минають дні, байдужні до біди…
    Твої сліди – прочинене віконце…
    Коли зайде і в нас вечірнє сонце,
    ти хоч листочком пізнім упади…

    Коли промінчик щастя догорить
    І розітне крило прощальне тишу –
    Тебе на грудях ласкою вколишу:
    Моя лебідко, що тобі болить…

    А мить щемить – летить і квилить час –
    І ронить наша пам'ять сльози-перли
    На пестощі… на те, що ми не вмерли,
    Коли між нас уже немає нас.

    «Мене нема», – голівоньку схиля,
    І гаснуть чари млою безнадії…
    …В мені воскресни знадою лелії –
    Прилинь до мене, радосте моя…

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення" - Львів:Логос, 1997)


    Рейтинги: Народний 0 (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  34. Петро Дем'янчук - [ 2018.03.22 00:10 ]
    КАРМА
    Я прошу , я молю , я благаю
    Зупиніться жадоби орли...
    Не пророк , але попереджаю
    Ви на прірві вершини - ганьби...

    Ваш цинізм на межі самогубства
    Ваші дії - ричання пиха
    Із екранів одне потурання
    То біда , то дурна , то війна...

    Від народу чекаєте дива
    Підібрали кнути - пояси
    Все мудруєте з самого рання
    За що здерти , ковтнуть копійки...

    Все Європою марите - чесні
    Під ногами не бачите кров
    Комом тисне в терплячому горлі
    Від плетінь заофшорених змов...

    Кара Божа дістане , зустріне
    І мандат - не зупинить меча
    Навіть пекло вандала не прийме
    Бо він гірший - вселенського зла...


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (3)


  35. Тата Рівна - [ 2018.03.11 14:25 ]
    Відлига у Рівному (післяпрогулянкова рефлексія)
    Рівне тане. Таке вологе
    Як путана стара на побаченні
    Зі своїм черговим мейбі Богом –
    Юним принцом вузького призначення…
    Аполлоном ринкових розкошів,
    Апогеєм її вульгарності.
    Рівне - ода палка ілюзорності
    І бездарності, і базарності.
    І безкарності ще - елегія
    Горор - в дії, стратегія чортиків
    Або просто найгірша стратегія
    Виглядати прицвілим тортиком -
    Монстром, чудиськом, страхом, мимрою...
    Ніби все живе давно вимерло.
    Мовби ясність дощами вимило.
    Наче гостра потреба виникла
    Заховати обличчя за мейкапом
    Гобліна чи строкатої розелли
    З арсеналу пристаркуватих повій,
    Спокусниці рудого Азазелло
    Какофонічної до кінчиків вій...

    Такі емоції від зустрічі -
    Краще б із мужиками - та в баню.
    Але гуляє це місто парками,
    Цмулить каву-чи-чай на майдані,
    Шукає свій власний вчорашній дзень -
    Із репертуару тих самих повій,
    В яких із найцікавіших подій
    В майбутньому – хіба тільки розтин…

    Рівне - тане. Всього лиш - березень.
    Весна, нарешті. Розтань!
    А красиво так, ніби саме тут
    Оселився, прожив та
    Нещодавно умер Вій...

    10 березня 2018. Рівне.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (6)


  36. Ірина Вовк - [ 2018.03.09 10:44 ]
    Роковини Тараса. Дзвонять дзвони...
    Які Тарасу сняться вівтарі
    на тій горі, на тім стрімкім узвишші…
    Об чім блаженне Слово думи пише
    і молиться тихенько до зорі…
    Хіба не все їдно! Не все їдно!
    Бо ще брати таки не заодно,
    бо каламутне ще в джерелах дно,
    а в душах повно золотої скверни,
    іще пан Біг з Украйни гріх не верне
    на голови «воздамшеся за злая»,
    і ще не раз Скорбота заволає
    своє «кру-кру» у сиву далину
    і зродить сніп зони́, чи полину,
    на пагорбах і зрівняних могилах…
    Але й на те і кров шумує в жилах,
    аби вчитать молитви «Кобзаря»
    не те щоб в лад… і рівно монотонно,
    а гнівно так… огненно- співно-мовно,
    кому на спалах, а кому на жах,
    кому на хрест, зчорнілий в попелах,
    аби збудить останнюю колоду,
    аби нову поезію, як моду,
    не бамкали в пустопорожній дзвін,
    бо він як Бог… Все чує й бачить Він…

    …І нам не все одно, бо ми ще в силі,
    бо «Заповіт» співаєм на могилі,
    бо материнський горнемо сувій
    до душ обпалених… Народе страдний мій,
    увий вінець… чоло вінцем увий…
    Допоки зорі попід небесами
    Тарасовими виснуть голосами,
    а над колисками туркочуть ніжно мами
    своїм жаданим чадам, Ти – живий!



    Увійшов до збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001.


    Рейтинги: Народний 0 (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (4)


  37. Ірина Вовк - [ 2018.02.19 18:58 ]
    "Майдан: на 4 роковини"
    Ромчику… Гурику… Очі твої тернові…
    Поле Життя несходжене… тихо на Полі Крові…
    Лихо на Полі… Холодом віє лихо…
    Чом же завжди перед боєм – так божевільно тихо…

    Ніч яка – Боже! – тривожна... підступна… свавільна…
    Зараз або ніколи!.. Буде Вкраїна вільна!
    Вільна… велична… розкута – як в піднебессі птаха…
    Мовлено тричі: «БУТИ»!.. Неба простерта плаха -
    «Смерть ворогам»!..

    …Конає
    Лжі безпросвітня темінь...
    Що то готує день нам? - вигострить з серця кремінь?..
    Виносить в серці щемінь… пізні слова любові…
    Що то готує день нам! – Стежку на Полі Крові…

    …А що росте без коріння? -
    тіл крижана безодня…
    …А що зійде без насіння? –
    з сонцем… Небесна Сотня…
    А що по ній заграє? -
    скрипка… між хмари сині…
    серце без сліз заволає:
    «пливе кача́ по тисині»…

    Серце без сліз заплаче – і стрепенеться птаха…
    В крівці терпкій гарячій Неба роздерта плаха…

    «Ка́ча пливе»… Одначе
    людно на Полі Крові –
    Тиха молитва, наче
    пізні слова Любові…

    …Серце стерня поколе… Сповниться болем ущерть:
    «Зараз або ніколи!
    Всі на Майдан!..
    На смерть!»*


    *Останній запис Романа Гурика перед смертю.



    18 лютого 2018р


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (7)


  38. Ірина Вовк - [ 2018.02.18 14:12 ]
    "Сотні, що йде у Небо..."
    …Не гасне, не вмира – витає Дух Свободи,
    На Світло наверта, де ве́рші голубі…
    Вкраїнці – не раби!.. Ми – правнуки народу,
    що волю здобував в кривавій молотьбі.

    Ярій, душе моя – бо буде бій кривавий,
    Утишся, не щеми, вселенськая журо!
    Підуть з життя Сини… Умруть не ради слави,
    А за Любов святу, що серце вберегло.

    …Почезне тіло враз, спаде з очей омана,
    Окропить весь Майдан кривавая яса –
    Сто змовлених «прощай», та Смертю Смерть попрана,
    Сто криків, сто зітхань розірвуть Небеса.

    Спасенна та земля, де впала кров невинна.
    На сум родинних хат зійде Душа Жива.
    «Батьки… Сини… Брати…» - і мовкне Україна…
    І молиться з небес Пречиста Покрова.


    28 лютого 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Вовк - [ 2018.02.15 10:02 ]
    "Звідки ймення Устя, Устя-Златоустя"
    "ЗВІДКИ ЙМЕННЯ УСТЯ, УСТЯ-ЗЛАТОУСТЯ"


    А я слово "Устя"
    завивала в хустя.
    Устя -- у хустині,
    в вишитій свитині:

    -- А я собі Устя,
    Устя - Златоустя!
    Рученькі біленькі,
    устонька пухкенькі.
    З Божого облатка,
    з чистого із златка ...

    От така я Устя,
    Устя - Златоустя!
    Медом розтечуся,
    Богу помолюся --
    злотими устами,
    гожими літами ...

    ... Гомоніть струмочки:
    гарне ймення в дочки!
    Задзвоніть дзвіночки,
    гарне ймення в дочки!
    На яри й лісочки,
    за тини й тиночки:
    що за гарне ймення
    у моєї дочки!

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2003)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (8)


  40. Олександр Козинець - [ 2018.02.01 20:26 ]
    ***
    Їм ніби й добре. Рік удався легкий, без зусиль.
    У привезеній з моря мушлі вона слухає шелест хвиль,
    Він в наушниках – іншу музику, про яку їй ніколи не говорив.
    Все в них звично й буденно. Ніхто не дає вказівок ні з боків, ні згори.
    Їй ночами бачиться сонце, хвилі, невідомі дорожні знаки,
    Він тим часом на балконі курить і думає: все одно вони всі однакові,
    Тож Господь, наперед я прошу тебе, забери
    Весь наступний наш рік. Можеш одразу два або навіть три.
    Він вважає, все найкраще вже з ними сталося, тож вони
    По інерції з моря везуть додому на осінь цибулю та кавуни.
    І хоч все набридає, сходить засмага, минає день там і тут.
    Вони бережуть сім'ю, разом цибулею рятуються від застуд.
    Та приходить літо. Нове, не таке, як було завжди.
    Вона знову хоче на море. Він їй каже в чергове: не їдь, зажди.
    І відтягує час, якого у неї нема. Тож вона вирушає сама.
    І щось в серці його тоншає, стирається мов струна,
    Коли вона виходить волога з води й проти сонця лягає перед всіма.
    Через кілька днів він поспіхом їде за нею туди один.
    Пригадує всю дорогу тепло́, розгалудження ліній її та судин,
    Свої слова, обіцянки старі, емоцій морські відтінки...
    Там він бачить: вона на березі, все, як він собі й уявляв.
    Повагавшися трохи, підходить до неї, мовляв,
    Як ти тут? Та до нього обертається зовсім інакша жінка.
    Він прокинеться. Вони вдвох лежать на вологому рушнику,
    Вона рахує родимки на тілі, камінці на піску,
    Він струсить із себе химерний сон, міцніший клею.
    Потім гляне на море й скаже: Господь, забери
    Назад весь минулий рік, а ще краще – три
    Натомість подаруй мені ще таке літо з нею!



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  41. Сергій Булат - [ 2018.01.17 10:20 ]
    Тарасу
    Родився у бідній родині,
    Не знав ні букв, а ні письма.
    Бажання було, і при днині,
    Навчили люди і сума.

    Тоді тринадцятий минало,
    Він пас отару за селом.
    І враз так тихо, ясно стало -
    Поезія була його єством.

    Слова складалися до купи,
    Думки звивалися у вязь.
    Крізь роки несли мови звуки,
    Талант і доля узялась.

    Талант був в нього не єдиний,
    Художник також, хоч куди.
    Малюнками, той час не спинний,
    Листав хвилини від нуди.

    Любив він Неньку і Природу,
    Життя за них своє віддав!
    У кожнім творі їхнюю вроду
    То змалював, то оспівав.

    За думку, царську протилежність,
    В тюрму садили ті кати.
    Не здав він принцип, й незалежність,
    Які б не були там суди.

    Роки прожив, як живуть люди.
    Але не згаяв, не змарнував -
    Думки ясні на всі усюди
    У віршах чітких написав.

    Шляхи становлення великі,
    Півсвіту він один пройшов,
    Щоб кожен з нас, в часи безликі,
    Натхнення й приклад віднайшов.

    (Січень 2018)


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2018.01.14 17:31 ]
    "Оком, чи словом, чи співом..."
    Оком, чи словом, чи співом,
    чи то нечистим посівом –
    темним неправедним гнівом
    розпочинається рік –

    грішним, порочним зачаттям,
    зламаним білим лататтям,
    чи материнським прокляттям –
    гнів несусвітній упік.

    Свічка в руках побіліла,
    свічка в руках обімліла,
    свічка в руках обміліла –
    хуга відьомська гуде –

    холодно ніжкам ізбитим.
    холодно плічкам невкритим,
    холодно вічкам невмитим –
    свічка
    по воду
    іде…

    Снігом – босоніж… скажена!!!
    Снігом – босоніж… блаженна!!!
    Йде в снігопад Магдалена,
    Де всепрощенна Кутя…

    …Спалахом б'є зоряниця,
    Обертом йде паляниця –
    Десь там злучається Трійця:
    Йосиф…
    Марія…
    Дитя…

    Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  43. Сергій Булат - [ 2018.01.12 13:37 ]
    Мої вірші
    В моїх віршах горить неспокій.
    Вони жагу життя в собі несуть,
    Прожитих одним скоком років
    Думок і мрій дорослих каламуть.

    Не знав, забув, чи поталанило,
    Знайшов наразі за таку мету -
    Жар кидати у днів горнило,
    Кувати свою мрію золоту.

    Де легко, важко, загалом - поволі,
    До неї крізь проблеми йдеш,
    Працюєш, до крові в мозолі,
    Друзів і близьких за собою звеш.

    Чи було так, а чи не було,
    Але мабуть таки урозумів -
    Щоб не пропало і загуло
    Давай тому, що захотів.

    Не пхни, крізь силу і до болю
    Свою любов і каяття.
    Не зміниш ти прожиту долю,
    А тільки спалиш майбуття.

    Твої знання - то є неволя,
    А досвід він як корабель.
    Залиш у гавані, чи нові моря
    Пройти йому де загибель.

    Штормить буває, чи ламає,
    Гне стяг додолу, як лозу,
    Знай, що без крові-поту не буває,
    Тре й скуштувати й гарбузу.

    січень 2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  44. Дружня рука - [ 2018.01.06 13:56 ]
    Я знову слухаю тебе, Шопен
    Я знову слухаю тебе, Шопен,
    Ця музика твоя - якась безмежна.
    У ній немає слів,
    Не чути в ній імен,
    Вона така необережна …

    Мабуть тому, що в мені теж живе любов,
    Як та, яка тебе так надихала,
    В мені ти свого слухача знайшов …
    Так як і ти скажу: якби ти знала …

    Якби ти знала,
    Як чудово уночі,
    Коли зірки – думок і мрій вивідачі,
    Ти б мене мабуть тут внизу не упізнала …

    Якби ти знала, як в дощі
    Нас небеса наповнюють любов’ю,
    З-за хмар крилаті посланці
    Втішаються своєю роллю ...

    Кудись лечу далеко, аж за край …
    Наздожени мене, прошу́, впізнай,
    Осіннім вальсом все наповнено й його дощем,
    Під ним стоїть любов з своїм програвачем …

    Мені ти стільки підказав, Шопен,
    Такої ніжності немає в музиці ні в кого,
    Мільйон скерованих у небеса антен,
    Ніколи б не зробили так багато всього …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Ігор Шоха - [ 2017.12.29 21:11 ]
    Ребуси Майстерень(6)
    Остання обойма
    або
    Серія VI

    ***
    У Музи є своя толока.
    Вона являється сама,
    коли перекладає Б???о.
    І як би хто тоді не ойкав,
    вважай – Єсеніна нема.

    ***
    Високе і духовне пропадає,
    коли немає на сторінці цій
    у гущі анонсованих подій
    В????ії і А??и того краю,
    де націю не зраджує П??ій.

    ***
    Поез у стилі рококо
    чимало можна насушити.
    На те і є мій О. ????о,
    аби мішені решетити,
    ціляючи у молоко.

    **
    Поки жаба не дає ще цицьки,
    буде і пародія – о’кей.
    А коли являється Х?????????ий,
    то ніде не дінеться і ??ей.

    ***
    І Донкіхоти рушать гори.
    Найвищий упаде вітряк,
    якщо малює і говорить
    не Я-я-я, а Са????як.

    ***
    Кому ми пишемо – відомо.
    Але не меншає поем.
    Ініціює це свідомо
    за чашею кальяну й рому
    і В???дим??, і е??М.

                                          12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  46. Ігор Шоха - [ 2017.12.29 15:18 ]
    Ребуси Майстерень(5)
    Серія V

    ***
    Її ніщо не налякає
    у епопеї творчих мук
    за долю лірики і краю,
    але елегія минає,
    коли яріє ?у???ук.

    ***
    У неї місія – АТО,
    яку очолює ніхто
    від ордело до Коломиї.
    Є По?????ка од і до,
    а черевички ще пошиє.

    ***
    І на радіо, й на теле
    є щоденно тамада.
    І корупції – біда.
    Викорінює омелу
    оний падре К????а.

    ***
    Онєгіну її ім'я
    було як і поету бли́зьке.
    Я Вам пишу.. На те і я,
    аби на сцені житія
    усі помітили Л??????у.

    ***
    Що не гадай, але дивує мудрий
    із юною душею в унісон.
    Ховає лики за високі мури
    і візії окультної культури
    інкогніто тисячолітній ?о?.

    ***
    Бувають і надійні друзі,
    які не наламають дров,
    леліють лиш одну …із мов.
    «Усе на світі тільки Муза» –
    ще скаже Ю??й Ки??????.

                                          Далі буде


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  47. Олександр Козинець - [ 2017.12.29 13:43 ]
    ***
    Тривожилась. Трималась. Віщункою оберталась…
    Ворожила мені на комір сліди своєї помади.
    Рано бігла з дому, пізно поверталася
    Голодна, спустошена, виснажена, обкрадена.
    Потім півно́чі плакала. Стільки ж – гоїла рани.
    На ранок міняла зачіску, сукню й парфуми.
    Синці під очима затирала пудрою бездоганно
    Одягала усмішку, щоб ніхто й не подумав!
    Спи, золотце, спи! Ночі короткі нині.
    Ранок уже готує вівсяночку, тут, за рогом.
    Та хоча б іноді на роботі – пий чай з малиною
    І їж якесь печиво. Це краще, ніж геть нічого.
    Бо знаєш, краса сьогодні –дуже умовна штука.
    А застудитися легко, у тебе ж душа, мов протяг.
    Хочеш – я так спланую, щоб він у купе постукав
    Прямо на Новий рік, як тільки ти сядеш у потяг?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (8)


  48. Ігор Шоха - [ 2017.12.28 22:48 ]
    Ребуси Майстерень(4)
    Серія ІV

    ***
    – І почутим бути хочу,
    і боюся порчі.
    Отакої! Мало й мало.
    Не турбуйтеся за бали,
    пане В???е Н??і.

    ***
    На солов'я-розбійника у ліс
    ідуть Ілля, Добриня і Попович,
    а в бій іде з ракеткою, на біс,
    і з «перначем-пером» наперевіс
    ачей не дуже мирний Ар?????ич.

    ***
    У ПееМі неміряні штати,
    і поезії місця багато,
    і перо умокати пора.
    Л??я Г??и? уміє писати,
    а немає її «на гора».

    ***
    Перевелися нині д’Артаньяни.
    Овідії описують старе.
    Констанція не залікує рани.
    Лишаються поезії й романи,
    де Г???у??? і де-не-?? М??е.

    ***
    Звичайно – це не Чехов,
    але йому «прозит»,
    що виріс до О???? –
    і ревний мій колега,
    і майже одесит.

    ***
    Чому, не знаю, і чого,
    не реєструються поети
    і реєструється С???о…
    Усі поезії його –
    іще нечувані сюжети.

                                          Далі буде


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (7)


  49. Ігор Шоха - [ 2017.12.28 14:19 ]
    Ребуси Майстерень(3)
    Серія ІІІ

    ***
    На цьому місці і по праву,
    і за законами наук
    повинен бути не лукавий
    і тихий Ві???? ?????ук.

    ***
    Нехай не рветься там, де тонко.
    У Тель-Авіві – не єлей.
    Але у час цікавий цей
    доказує поет По?????ін,
    що українець – це єврей.

    ***
    Чи я не кумекаю дечого,
    чи логіки – як не було?
    За Г?????о – аж загуло.
    «Десятники» із ХХІ-ого
    лягають на євро-крило?

    ***
    Ык на читаку ыкавка напала
    и ся уже не чуе мыломан,
    айби за тоє зайве не ячали,
    що ґарувати мову – айно мало,
    то то́ рече корейкою Ку???.

    ***
    І нині, і далеко не тепер,
    а посеред надії і омани
    поза каньйони, прерії, тумани
    я буду заглядати до озер
    ясних очей самої Ро???????.

    ***
    Давненько не навідує ПееМ
    поетка етнології русалок.
    Та най собі наяди – у гарем,
    до валіде, у партію Гюррем…
    А нам, аби усміхнена – Ми????ик.

                                          Далі буде


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (10)


  50. Ігор Шоха - [ 2017.12.27 20:28 ]
    Ребуси Майстерень(2)
                                          Серія ІІ

    ***
    Не побіліє Чорне море.
    Ай-Петрі не найвищий пік.
    Боротись – місія сувора.
    Але на інші – вищі гори
    ладнає арфу До?????.

    ***
    – Архаїка не умирає, –
    намотую собі на вус.
    Якщо запасу слів немає,
    читаю поетесу М??ю
    і я за Музу не боюсь.

    ***
    Я дихаю, але не ди́шу
    і вже не пи́шу, а пишу́.
    На те і ???а ???????ин,
    аби читали люди вірші,
    а не «подобіє віршу́».

    ***
    Нема претензії до Музи,
    що інде кумкає у лузі,
    у очереті, на вербі...
    І у лагуні Лаперуза,
    де ще немає Ч???????а,
    поети квакають собі.

    ***
    Сяду, почитаю «бранзольєти»
    і почую ліру без доган.
    Ой, гуцули, ви таки поети,
    поки є в поезії ????ан.

    ***
    На ліру надихає молодь,
    та іноді – біда лиха,
    і поки юнь есе готовить,
    то номінацію очолить,
    якщо не ????, то Ш??а.

                                          Далі буде


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (19)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   14