ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір скромного, утім –
містечка, не байдужого до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Утомлений у витівках дивацтв,
бажає Простір збавитись одразу
тут величі, обмежуючи вас

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги

Сергій Губерначук
2020.09.17 09:03
У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,

Тетяна Левицька
2020.09.17 08:50
Якби мене по справжньому любив -
не листувався б з іншими в приваті.
І не зривав би яблучний налив
в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
Якби хоч трошечки мене жалів -
не міг би вдарити, розп'ясти словом.
А розфарбовував усі жалі
ті чорно-білі - пен

Євген Федчук
2020.09.16 19:47
Сидить старий на лавці попід плотом,
На сонці гріє кісточки свої,
Колишні, мабуть, згадує бої.
Які іще на старості турботи?
Заплющив очі й думками вита
У тих часах, коли був воїн бравий,
Ходив для князя добувати славу,
Степами на баскім коні літав…

Тетяна Левицька
2020.09.16 14:33
Вмилось фіалкою стомлене сонце,
спати вляглось залюбки.
Сонячні зайчики у ополонці
копанки, наче - мальки.

Стулює очі насуплений вечір,
хилить голівку свою.
Скиглять химери, чудні поторочі,

Сергій Губерначук
2020.09.16 09:48
Печія пече, а я пишу.
Печія пече, я не лягаю.
Світу цього велетенський шум
більшим болем з волі ремиґає.

Хто замкнувся в келії своїй,
той не просить соди чи розради,
він думками в пущі голубій

Віктор Кучерук
2020.09.16 06:24
Г. С...
Скажу без крихти перебільшень,
В одну єднаючи думки, -
Чим ближче ти - тим далі інші
Усі заманливі жінки.
Твої і молодість, і сила
Непогамовної краси
Мене заручником зробили

Дума Козак
2020.09.16 06:10
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
Над містом вітер гонить хмар отари,
а низом – хвилі в бузькі в береги.

Багряне стелить осінь покривало
і листям роки падають до ніг.
Хоча попереду часу іще немало,

Олександр Сушко
2020.09.15 21:05
Я лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстріл

Ігор Деркач
2020.09.15 20:56
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.

Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,

Тетяна Левицька
2020.09.15 16:40
Блукаю запиленим містом, а спека
розтоплює бруки обабіч бульвару.
Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
Вмикаю зажуру, домівкою марю.

Рогата машина повільно у пробці,
як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
А поряд розсілись дівчата і хлопці

Олександр Сушко
2020.09.15 14:07
Не знаю, ця реальність - сон чи яв?
Творець вже не в пошані, просто нулик.
А чи повірять гої в те, що я -
Пан Бог? Навряд. А скажуть: "Богохульник!"

А потім доженуть і розіпнуть,
Анафемою змиють Божу крівцю.
Церковникам не треба баламут,

Володимир Ляшкевич
2020.09.15 13:45
Сонячна система вискочила з енергетичної ями орієнтовно в 1700 році. Але повноцінне випрозорення - потанення і витончення "захисної сфери" навколо нас сталося ось щойно. Жодні маски, особливо звичного лицемірства, не вбережуть нині від об'єктивності зн

Ірина Вовк
2020.09.15 12:58
Картинка ІV. ЗЕЛЕНЕ ЛИСТЯ НА ДЕРЕВІ РОДУ Дерево Роду малої Ірочки Вовк мало два великих розгалуження – по бабциній лінії родину Стасівих і по дідовій лінії родину Вовків. Але за дивним збігом обставин і бабцина, і дідова генеалогія родоводу оберталас

Іван Потьомкін
2020.09.15 10:42
Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Микола Соболь
2020.09.15 07:23
Це ранок ще чи пізня осінь?
Себе питаю на зорі.
Хтось вимикає ліхтарі,
хтось кине снігу на волосся,
а хтось промовить: «Дивний знак
чи мали це ми на меті?» –
Все сплуталось у цім житті
і не розплутати ніяк…

Віктор Кучерук
2020.09.15 06:39
Коли ти зрадила мені,
Я думав, що не буду жити
У знавіснілім з горя світі,
Але любов сказала: Ні!..
Хоча ти зрадила мені.

Я думав, що не буду жити
Так, як щасливому жилось,

Олександр Сушко
2020.09.14 22:02
Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним? До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день т

Тетяна Левицька
2020.09.14 17:25
Вересневі калинові брості
напилися вже крові землі.
Поки промені у високості
і душею ти не обмілів,
не віддай мене, любий, нізащо
ти ніколи нікому і я,
більш не втрачу рубінове щастя -
купиною буяє здаля.

Олександр Сушко
2020.09.14 14:14
І горілка не п'ється, і думи сумні,
Навіть осінь-чаклунка не тішить як завше.
Бо до страти лишилися лічені дні,
Не ординці рубатимуть голову - наші.

Он, катюга з сокирою йде навпрошки
Через рани мої та палаючі руни.
Не уникнути кари, бо гріх мій

Ірина Вовк
2020.09.14 11:26
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Льві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2020.09.13 08:41 ]
    Заздрість
    Ні слова – тобі, ні півслова – мені.
    Бентежно напружені жести.
    Заточено очі в німій глибині.
    Претензій жахливі інцести.

    Холоне душа, як за кавою чай.
    Дивуюся знову і знову.
    Ти ж ніби й не ворог мені, зачекай?
    Навіщо ця дивна відмова?

    Пора б наздогнати вітри голубі,
    як подих цей теплий і м’ятний!
    Виходить, що винен я сам у собі.
    Мій успіх такий неприйнятний!

    8 квітня 2004 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 226"


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.08.31 08:59 ]
    Скандал
    Я люблю його,
    не заважайте
    і не зневажайте ви мене,
    хто вогонь –
    нехай попалить слайди,
    хто вода –
    нехай позахлине,
    я люблю його,
    і ці концерти
    я даю сере́дночі не вам;
    у торосах торсів
    па́перть вперта
    відправляє будні ваших драм…
    А своє
    я тут відпочиваю,
    я люблю його
    і вас прощаю.

    21 листопада 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 96"


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.08.20 11:30 ]
    Це ти показала, якою буваєш…
    Це ти показала, якою буваєш,
    коли завітаєш у постіль чужу?
    Так от як ти злість фантастично зриваєш!
    Ну, що ж, відсьогодні з тобою дружу…

    Ти, просто, пантера! Ти – буря у склянці,
    з якої я питиму ціле життя!
    Цей вечір і ніч у чарі́вному ґлянці
    зніму на приховану камеру я…

    А згодом, у День Золотого Весілля,
    сховавшись під пледи, тобі покажу:
    розкішні архіви, кохане свавілля,
    те, я́к увійшла ти у постіль чужу!..

    Середа, 9 листопада 2005 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 241"


  4. Тата Рівна - [ 2020.08.14 21:32 ]
    Коротенький вірш про Пані А. Із циклу «Портрети»
    Пані А. помирала одна у незатишнім схроні
    Там фіранки засмикнуті ще від минулого літа
    Там немає нікого кімната порожня й закрита
    Ніби бутель з-під вишень. І вуста мала пані — червоні

    Пані А. — Не Аманда, не Аннушка, не Амелі —
    Просто пані, яку вже ніхто та нікуди не кличе
    Заховала у ковдру несвіжу вологе обличчя
    І безсило долоню впустила, як віть, до землі

    Пані А вже й не знала чи був її час, може, іншим
    Золотавим, барвистим, налитим гріхами й вином
    Пані А помирала. Одна. За масивним столом
    Смерть писала листа їй, були у листі тому вірші

    Про суниці, жагу, про дітей та цілунки солоні
    Все, що смислом стає коли дихати можеш та жити
    Пані А фарбувала вуста неодмінно червоним
    І старалася ще хоч годину у смерті відбити

    Лист дописаний. Врешті, не дивно. Закінчились вірші.
    Закотилась помада кудись, очі стали прозорі
    Пані А віддала свою душу й полинула в зорі
    У світи де ніколи, майбуть, не закінчаться вірші

    © Тата Рівна, із збірки «Дівчинка Босха», 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.08.12 11:20 ]
    Прононс 24
    "У часи фінансово-промислового капіталу
    і оліґархічно-стереоскопічного світобачення
    наше кобзарство на відмі́лині стало
    і підлягає покозаченню!" –
    таким формальним експозе
    Ники́форович одкрив засідання профкому.
    ("От голова! А таке верзе!" –
    подумав Іванович, але не сказав нікому.)
    "Ось покуштуйте! Аґрусове вино!
    Новинка з нашої плодово-ягідної лінії!
    Ну, й чим гірше за виноґрадне воно?
    Але кобзарство
    в нашому господарстві
    усе одно – на відмі́лині!
    Навіщо ми стільки коштів угатили в клуб?
    Нащо наймали іміджмейкера аж із Арзамасу?
    Нам, кров з носа, потрібен не совєцький*,
    а щиро український кобзарський гурт,
    щоб їздив по селах і рекламував продукції масу!
    Таке собі – культурне обжарювання споживача,
    танці з шаблюками, щоб кожен міг беркицьнутися,
    або відмахати кебету, чи дати строкача,
    чи просто у залі сидіти заба́рно й дивитися!"
    Тут Іванович одкришив трохи бринзи і запив вином:
    "Ну, спасибі. 18:00. Пора й линяти."
    Піднявся з-за столу, пришторив вікно.
    "Піду вмикну наші самогонні апарати!"
    "Що за випирання з контексту?!" – заперечив Голова,
    але Йванович уже вийшов і матюкався дорогою.
    "От... свиняча культура! От Україна ... нова́!
    Передушив би їх... усіх, їй-Богу я!.."
    "А без культури – продовжував Никифорович на профкомі,
    ми змогли б нашу землю аґреґатувати?
    Хіба що дописемною мотикою заборонувати!
    Або потрапити, як мій батько, на табірні рудники
    у Республіку Комі!.."

    Неділя, 6 листопада 2005 р., Богдани́

    _______________
    * радянський


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 70–71"


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.08.04 09:34 ]
    Зрадниця
    Триває правда з вуст моєї зрадниці,
    але чи скоро голос мій признається,
    що я порушник перший, а не ти?
    що я повинен, а не ти, піти?

    Минає середа, четвер і п’ятниця –
    навколішках стоїть кохана зрадниця,
    але чи довго я ще буду бігати
    до телефону, щоб на іншу дихати?

    Нічого більш страшнішого не станеться,
    як більш не зрадить зрадникові зрадниця, –
    а що́ як скаже жінка і соратник:
    "Ти – боягуз, але ніяк не зрадник"?

    16 вересня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 149"


  7. Ігор Шоха - [ 2020.07.28 22:59 ]
    Портрети та натюр-морди
    І
    Любителі поезій, вибачайте,
    що чорті-що іде до голови,
    за бучу із лакеями Москви.
    Апологети зелені, прощайте.
    Моя аудиторія на сайті –
    це націоналісти, а не ви.
    Не бійтеся убитого Бандери
    і нації, що нищена до тла,
    нема ума – чекайте есесеру
    і партію, що волю вам дала.
    Відосики від коміка дивіться
    і не дивуйтесь тому зокрема,
    що куму Пу не вистачає місця,
    бо зайнята армійцями тюрма.
    І не переживайте, що на фронті
    не убивають ворога... дарма,
    що меншає все більше патріотів...
    Та є надія, що дурних нема.

    ІІ
    Ой, Порох, Порох... ех, П'єро...
    Так воював за Україну,
    що не помітив Буратіно –
    шута Московії, зеро.

    А нині шиють папи карли
    зелений килим у суди
    і залишають на поталу
    за недохвати і труди.

    За мову і любов до краю,
    за віру й армію – мерсі...
    безвіз ще є, тебе немає...

    Що виступав у всій красі,
    історія запам’ятає,
    а от сучасники не всі.

    ІІІ
    Три шанси мала Україна
    змінити історичний хід,
    аби не впасти у руїну...
    але уже не скресне лід.

    Тепер її загнали в нетрі,
    де хоч-не-хоч – хамелеон...
    Тепер не ті колеги-метри,
    яких влаштовує мільйон.

    Її не слухає еліта,
    її опльовує народ,
    що обирає свій бомонд:
    паяца, бевзя, єзуїта...
    Упала Юля із висот
    і нікуди уже летіти.

    ІV
    Нове лице у плині днів
    йому вдалося поміняти
    не менше десяти разів.
    Та все одно почав линяти.

    Кощій із нього – ні в дугу,
    але усе-таки віщає
    по телеящику пургу,
    що Рашу поведе до раю.

    Іде в Гаагу навмання,
    усім нагадує, щеня:
    із білим стерхом обіймався,
    до Ангеліни залицявся,
    сідає охляп на коня...
    ...усіх обгавкує, свиня,
    неначе із цепу зірвався.

    V
    Не лох, а видатний історик,
    так само як велике Пу.
    Відомий і паяц, і комік,
    що вийшов на його тропу.

    Йому здається дійсно, чесно,
    що є насправді хитрий лис.
    І дякує усім чудесно
    за те, що вибрали на біс.

    Та обіцяти – не шукати
    в яру закопаний талан...
    який із тебе отаман???
    У тебе є Вітчизна-мати???
    Бери шинелю і наган,
    іди в окопи... захищати...

    VI
    Народе, ти і досі ще сліпий?
    Чи з ґлузду з’їхав? Подивись – у полі
    вмирає воїн на передовій...
    То знай, – це вибір твій
    і вирок роковий,
    тому й тебе його чекає доля.

    07.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.07.21 10:45 ]
    Хтось утішить тебе…
    Хтось утішить тебе,
    на комп’ютерну вілу запросить,
    і у власний літак
    через рік ти вже сядеш сама,
    під тобою – міста,
    над тобою – неви́мовний простір,
    у якому опори і віри
    шукати дарма.

    Переймаєшся ти
    дивним випадком долі своєї
    і пливеш у басейні,
    мов риба чиясь золота.
    Ти багата, як Рим,
    як чотири Південні Кореї,
    тільки в бідному серці
    кімнатка любові – пуста.

    27 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 93"


  9. Тата Рівна - [ 2020.06.03 17:25 ]
    Каштани
    Він був алжирцем. Медиком. Звали його Сафір.
    Вона - німкеня Акі, колюча і сувора, мов Спарта
    Його очиська виблискували, ніби французький ампір
    Вона ж як зефірка, wow! Блиску такого варта.

    Ці двоє не були знайомі, не разом ходили до школи
    Жили у різних районах. Він — на Дарниці, вона — у центрі Подолу
    Та одного разу він побачив її у фармації
    У довжезній колійці. Вона стояла за валідолом.
    Текла осінь. Плив листопад сірими вулицями столиці
    Акі сумно чекала своєї черги у самім хвості
    Сафір зазвичай не запам‘ятовував лиця —
    Всі білі однакові у своїй білосніжній чужості.

    Та її очі так гостро шпилили й ніби стискали кістки
    Скелету медичному, що рекламував якусь лабуду в цій аптеці
    Що Сафір не витримав — на мить доторкнувся її руки
    І відскочив, уражений струмом у саме своє серце
    Сафіру схотілося сонця, текіли й кохання з цією
    Привабливою скляною дівчиною з поглядом Діви
    І щоб легалізували нарешті канабіс —
    Хоча би медичний. І ще — повезти її на Мальдіви

    Акі думала: «Чорт! Він дивиться на мене так,
    Ніби хоче душу викрасти. Диявол, шайзі.
    Акі, вирішуй вже швидше — телефонуєш в поліцію
    Чи хильнеш трохи шнапсу і віддаєшся тому заразі...»

    Ці двоє закінчили вечір вечерею у «Монтебло»:
    Вона запивала свій валідол вишуканим Бароло
    Він прикидав рахунок, роздумував що було б
    Якби не аптека й не погляд її суворий.

    А потім до полудня кохалися спрагло так
    Що вітер здіймався, стогнав й піднімав фіранки
    Вони побралися в РАГСі, тому, що на Печерських горбах
    У травні, коли зацвіли київські рожеві каштани.

    Він повіз її на Мальдіви - текілла санрайз текла тілами, ніби на біс
    Акі поступово втрачала зефірність, всотуючи сонце й Сафіра
    Мрії збуваються. О! Якби ще легалізували канабіс. —
    Хоча б медичний... — Мріяв наш медик й душа його тремтіла.

    В листопаді у них народились кучеряві кияни — смагляві близнята
    Акі й Сафір назвали малих традиційно — Марічкою та Хуаном
    На честь Діви Марії, її мами, його тата й — скільки ж можна
    чекати ще — легальної в Україні марихуани.

    Ці четверо, як і зазвичай, вечеряли у «Монтебло»:
    Вона запивала свій валідол вишуканим Бароло
    Він прикидав рахунок, роздумував що було б
    Якби її серце в той вечір не закололо

    Якби не його нестримний потяг до фармацій
    Де пахне, як виявилось, коханням, дівками

    А Київ стояв собі травневий, сльотний, живий
    Вдихав легальний канабіс, дивився як квітнуть каштани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (5)


  10. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.05.28 05:30 ]
    Під дощем
    Краплі сонця бузковою ніжністю,
    наче дотики на листках,
    Я з весіннім дощем надіюся,
    Сподіваюсь на тебе в снах.

    Ми обіймемось ще, зустрінемось,
    І промокнемо наскрізь ми
    Під деревами облетілими,
    Посміхаючись, восени.

    Сміх наш сонну розбудить вулицю,
    Відгукнеться бруківки стук,
    Наче серце, дорога стулиться,
    І заб’ється в долонях звук.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  11. Тата Рівна - [ 2020.05.14 23:36 ]
    Хлопчику із роками чоловіка
    Носом торкаючись стиснених кулаків
    Думу свою простягуєш ніби ноги
    Кожна дорога що призначалася Богу
    Врешті заводить тебе до нових чортів

    Сорту якого — лютого чи простак?
    Біб, авокадо, моркви вогнена піка?
    Сам проростаєш запросто просто так
    Чи потребуєш жінки та чоловіка
    Що прирекли себе полю навіки в дар
    Тісно сплелися тілом думками ляком
    Битими бути ніби чужий собака
    Не породивши авелів на вівтар?

    Хто тобі пише книгу твою пророчу?
    Хто тобі душу викручує ніби жили
    Чуєш, ти народився людиною, хлопче?
    Чи із розсади - сіяли, пересадили? —
    Трохи поливу, сонця тепло крізь плівку
    Добрив лопата, попелу жмені зо три
    Плюнув господар на лоба, а ти розітри
    Врешті, хіба не для цього твоя голівка
    Ізмалечку призначалася та росла
    В голову перетворюючись гарбузову
    Гола корова телятко своє вела
    Вовк їх загриз — і теля, і дурну корову

    Бо не було пастуха, а сама ж— не та
    Звикла чекати захисту і опори
    Понад дві тисячі років нема Христа
    Але про нього ще й досі усі говорять

    Сином він був, чоловіком він був, ходив
    Не за коровою голою а по воді
    Носом торкаючись стиснених кулаків
    Визначся, хлопчику! —
    Жити почнеш
    тоді...


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  12. Марго Гейко - [ 2020.05.09 22:29 ]
    До Дня Перемоги
    Аж прожогом для діда вождя замінив поводир
    Півстоліття тому, як життя перетнуло екватор.
    Вже і правнук доріс, щоб «приносити склянку води»,
    Бо старіє дідусь і ходити йому важкувато.

    Все одно він ніколи на жоден парад не ходив.
    Між стрічок і гвоздик не блищали дідівські медалі,
    Не тягнуло туди, де злилися в єдиний мотив
    П’ять мільйонів пісень, що з роками все далі і далі.

    Не бентежили пам’яті тіні тієї доби,
    Не бентежило й світло, бо дід і його вже не бачив –
    Він погані думки як цвяхи, що стирчали, забив.
    Він старечо радів, бо в житті усе склалося, наче.

    Ювілей Перемоги. Провідують батька сини.
    Патетичні слова, а до слів раритетні дарунки.
    І розчулений дід обережно торкається них –
    Карболітова лампа… У діда здригнулися руки.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  13. Тата Рівна - [ 2020.04.20 21:21 ]
    Секлета
    Жила собі хата,
    Побілена, щедра, тиха.
    А потім — згоріла. —
    Таке лихо!
    Диміла,
    кублилася огнем,
    тріщала
    й розсипалася на вуглини.
    Яких чотири години,
    хирявий вітер,
    квітень спраглий дощу
    на порепаній землі — рани посухи.

    Хазяйка Секлета спалила хату.
    Хотіла випалити стерню,
    щоб молода трава
    по якій ходити босою.
    Та не змогла дати ради вогню.
    І вже тепер буде до скону не рада —
    ходити босою по чужих дворах
    жебраючи підробітку, даху,
    прихистку від зими.
    Спалила хату Секлета —
    подінеться між людьми.
    А люди ж добрі,
    поділяться скибкою хліба, ковтком води.
    Ходи сюди, Секлето,
    бабо дурна,
    розкажи, нащо палила хату?
    Таких як ти, Секлето, багато,
    на всіх не вистачить благодаті й хлібин.
    Вода, Секлето,
    пішла на хату твою, коли гасили —
    немає більше води.
    Іди, Секлето, звідси, йди...

    А що ж там Бог?
    Чи пустить зогрітись до Раю?
    Немає Раю, Секлето,
    дурні раби спалили його...
    догоряє...

    © ТатаРівна, 20.04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  14. Сергій Губерначук - [ 2020.04.10 09:26 ]
    Даремне твоє обличчя…
    Даремне твоє обличчя.
    Воно не ціловане зовсім.
    Ти – ніби між середньовіччя –
    блукаєш не люблена досі.

    Немов на якусь звірицю,
    на тебе я викопав яму
    й чекаю, коли знадобиться
    звільнити тебе так само!

    А ти, моя та́ткова доцьо,
    своїми стежками обходиш –
    і спиш у шовковій сорочці,
    і темні вогні виводиш…

    8 лютого 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 186"


  15. Ігор Деркач - [ 2020.03.10 08:55 ]
    Заповітне слово
    Великі люди і маленькі
    по всіх усюдах на Землі
    ще пам'ятають про Шевченка,
    а особливо – москалі.

    Не помиляється людина,
    що розуміє заповіт, –
    якщо існує Україна,
    то не минає білий світ.

    Ніхто у чукчі чи у німця
    не виключає Божий дар.
    Та у питомих українців
    прироче слово – це «Кобзар» .

    Але кацапія бажає
    і це загарбати собі:
    його хатиночку у гаї,
    його могилу на горбі.

    Поталанило чоловіку:
    у Києві любити дідька,
    а у городі – бузину...
    у хаті – пісню вечорову,
    в неволі – українську мову
    за всіх одному та одну.

    09/03/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Пиріжкарня Асорті - [ 2020.03.02 05:57 ]
    весняне лібрето
    “пора-пора” ~ збагнув поет
    & народив натхненну оду
    лібрето про весну й балет
    народу


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (112)


  17. Сергій Губерначук - [ 2020.02.25 10:37 ]
    Прононс 8
    Пляшковий спосіб знайомства.

    Досить виставлення півлітри самограю,
    одного в’яленого нанайського в’юна
    і односельця – діда Миколая,
    заслуженого українського шерстяника.

    Гопля! Гопля! Язиком Золя.

    Ось чарка за чарчиною несеться.
    Ось аксіоми ставляться під сумнів.
    Ось дід кричить, що пляшечка пустенька,
    а баба – і беззуба, і безумна.

    Де вичерпання нас наповні спирту?

    У керогазі – керосин. У грубі – дрова.
    У хаті – тінь тіні у чорній карсетині.
    Це шугається вістка, стара вістка по хатині
    про те, від чого померла дідова корова.

    А вилошником її, щоб молока не перевернула!

    На столі – перехрестя страв і сфер,
    а у діда вибухнула слів маса:
    "Зрости на Збручі – і не бачити печер,
    в яких шаблі лежать, сточивши ляси?!"

    Відважуймось на безвідносні відсилання...

    Його тендітний розум має хист,
    але суцвіття літ давно зачахлі.
    Це наче надійшов пляшковий лист
    з древньої Нубії чи сучасної саклі.

    А хто кому набрати досвіду звелів?

    Я пишу точнісіньку копію життя
    між адре́сами дідового віроломства,
    пливу напам’ять, мов у бутлі перґамент, я.
    Я відроджую пляшковий спосіб знайомства.

    8, 11 червня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 34"


  18. Ігор Деркач - [ 2020.02.22 17:56 ]
    Синдром щура
                       І
    Не до революції... наразі
    боїмося іншої зарази...
    Є багато цілей та ідей
    і критичну набирає масу
    армія зомбованих людей.

                        ІІ
    Що хвилює автора сьогодні,
    те дратує завтра читача:
    оди у поезії не модні
    ні герою, ні небесній сотні,
    тліє реноме у діяча,

    слуги біомаси ще у моді,
    а Майдану – наче й не було...
    телеящик Рашії на сході
    популяризує у народі
    пугало імперії – Пуйло.

    Вчора гомоніла Україна,
    ну а нині армія совка
    величає свого бабуїна,
    а сім’ю велику і єдину
    обіймає ворога рука.

    Поки ми травили теревені,
    ожили поводирі юрми –
    агенти Московії зелені,
    бігаючи голими по сцені
    і маніпулюючи людьми.

                        ІІІ
    Буйний вітер напинає парус.
    Поки масі імпонує хаос,
    голови окутує пітьма.

    У юрми енергія буяє,
    та у вищій гільдії, буває,
    розуму критичного нема.

    Параноя піднімає
                                 галас,
    палубу історії хитає,
    пацюки дорвались
                            до керма.

    02/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.02.13 09:50 ]
    Аморальний вчинок
    І було світло в усьому домі,
    на всіх поверхах світло сяяло.
    І курив неформал ментолове зілля
    під буквальною назвою "DORAL",
    у своєму томливому закутку
    з підвіконням,
    з шибка́ми, продертими в ніч,
    й орнаментами настінними,
    кожного дня постійними.

    Грала музика в ма́зі,
    конкретно сучасна музика,
    з вібраціями –
    голосовими –
    з перкусіями,
    і фантазії подавали голові
    уроки проституції;
    літали дівки голобокі,
    з’являлися монстри тисячоокі;
    акти статеві
    в новій соціальній формації
    захоплювали хлопця
    сяйвом
    анімаційної прострації...
    Він дзвенів,
    немов телефон,
    і приймав стресовними руками
    пітне тіло як еталон.

    І вибило світло в одному під’їзді,
    по всім стояку,
    у великім будинку,
    по цілому місту.
    Вибило!
    Вибило музику,
    вибило анімацію,
    проституцію вибило і конфіґурацію...
    стін, підвіконня, запиленого кактусу,
    і тіла тремтливого
    від приголосу до анусу.
    Лишалася, що?
    Не-ві-до-мість.
    Підкралася, хто?
    Не-при-то-мність.

    І став неформал – формально нормальним,
    а ґіґантський анклав –
    з-за межі́ стратосфер –
    нічим не визначальним.
    І сигаретна жарина!
    набула якостей комети, –
    як єдине світило!
    падала з висоти планети,
    через підвіконня, шибку, асфальт і маґму
    розтинала астральним кінцем
    космічну діафраґму...

    А вас сповістили про вчинок неформала,
    коли мама за нього в міліції
    гроші виймала?

    20 жовтня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…", стор. 47–49"


  20. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.02.11 05:13 ]
    Джанике з Кирк-Ор (Чуфут-Кале)
    У місті каменю, повітряних фортець,
    Де скеля понад прірвою звиса,
    Тисячолітній вітер, лагідний митець,
    Відточує вікно у небеса.

    Промінням сонця сяє перламутр,
    Крізь моху й черепашнику рядно,
    І плющ по стінах повиває смуток
    За Джанике, змахнувшою крилом.

    Мов срібна гілочка, вона була струнка,
    У спраги час лихий, у листопад смертей,
    Крізь тінь розщелини діставшись до струмка,
    Живильної води принесла для людей.

    І, стомлена від темряви й туги,
    Від трепету хвороби в серці стін,
    Востаннє озирнулась навкруги,
    За сонцем полетіла навздогін.



    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Людвенко - [ 2020.02.10 23:59 ]
    Тобі
    Минає час. Заплутались у вітті
    Чи відголосся, чи забуті сни.
    Мені здається - я іще у літі!
    А бабиної повно сивини...
    Не озираюсь я, прямую далі.
    До зльоту, до останнього "бувай!"
    Колись ти дарував мені конвалії,
    А нині перетнув зимовий край...
    Мені до тебе - бігти-недобігти.
    А часу тінь лише крилом змахне,
    І там, де простір змінює орбіти,
    І ти вже дочекаєшся мене.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4)


  22. Мессір Лукас - [ 2020.02.04 21:01 ]
    *****
    В пошукові дешевих
    Чудес, яких не буває,
    Я обійшов свій квартал,
    Всі інші райони в місті,
    Позаяк доля сліпа.

    Я зберігаю светр,
    У який ти любила влізти.
    Ми слухали Billie Holiday,
    Billie вітала нас
    Із новим роком, ще б пак.

    В мене стоїть токайське,
    Яке ти хотіла би пити.
    В мене стоїть настійно
    На ластовиння твоє.

    Долі не інтересно,
    З ким тобі спати нині.
    В долі мізантропія.
    І нетверезий реп.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  23. Сергій Губерначук - [ 2020.02.02 09:57 ]
    Мораль
    Вислуховую мораль.
    Коло вуст, які ліворуч,
    вихиляється вуаль
    і витає докір поруч.

    Винуватець у мені
    біля грубки кочегарить.
    Ще поси́джу на вогні,
    доки твій мороз не вдарить.

    Ти влаштовуєш теракт
    так підступно, так гостинно –
    цокають до серця в такт
    білих перлів намистини.

    Чую, як тривожно це
    голоси твої стинає.
    І плювки в моє лице
    лиш вуаль перепинає.

    Що мені старовина!
    Дотик з антикваріатом!
    Ти – одна! Ти – викопна!
    Поруч з окаянним братом.

    Висих твій ґотичний шарм
    по коробочках з-під гриму.
    Під вуаллю – злий жандарм
    корчить дівку нескориму.

    Тільки вийду в коридор
    но́ву маску натягнути,
    ти зіллєш у мій кагор
    наготовану отруту!

    А вчиню зворотний хід –
    обшукаю й арештую, –
    сипоне твій гострий лід
    і на смерть розрешетує!

    Що лишається? Мораль.
    Вищі докори сумління
    зайві там, де ти, на жаль, –
    переходиш до гризіння.

    3–4 січня 1998 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | "Перґаменти", стор. 53–54"


  24. Сергій Губерначук - [ 2020.01.05 14:37 ]
    Альпініст
    Оскільки зима – це пора грітися,
    вживати запаси раніше здобутого –
    дозвольте мені біля вас розговітися
    і вдати з себе всім тілом прикутого?

    Відмінно готуєте, тепло вдягаєте,
    кладете в найкращі свої подушки.
    Але все одно – ви мене не знаєте –
    а може, я той, хто збирає вершки?

    Я – альпініст, я долаю вершини
    й падаю часто до ніг жінок.
    Бувають то гори зо́ три аршини,
    то зо́ три гори – один тільки крок.

    Я чесно зізнався – тому й лишуся.
    Хай скресне мороз, і розправиться море,
    хай світ закишить у квітневому дусі –
    ми рушимо з вами в Альпійські гори.

    Але якщо ви боятися схочете,
    то зможете знизу дивитися – ввись.
    Якщо замерзатиму – ви розлоскочете
    самим лише поглядом – тільки дивись!

    Бо ваше тепло дорівнює щастю!
    Це ж фокус – упасти з гори й не розбитися!
    Це знак завести́ альпіністську династію, –
    оскільки зима і пора грітися…

    26 грудня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 177"


  25. Ігор Шоха - [ 2020.01.04 21:44 ]
    Засекречені секрети
    В Полішинеля є один секрет.
    Його використовують піїти –
    якщо не тямиш того, що поет,
    то це і необхідно очорнити.

    А от коли читаєш те, що всі
    у класика поета копіюють,
    не докоряй, усе одно писці
    лише тебе одного не почують.

    Але давайте глянемо увись.
    Нічого не міняє коректура,
    і очі не замилює халтура...
    і як на це совою не дивись,
    чи ти сьогодні лірик, чи колись –
    у кожному живе один Сосюра.

    04.01.20


    Рейтинги: Народний 0 (5.53) | "Майстерень" 0 (5.68)
    Коментарі: (2)


  26. Сергій Губерначук - [ 2020.01.03 14:10 ]
    Країна Я
    А замість яблук, груш, черешень, вишень
    і плодів більш вишуканіших і гарних
    у цій країні, яка така авторитетна і авторитарна,
    кожне дерево плодоносить кожен день і тиждень
    виключно літерами "Я".

    "Я" – великими і ще більшими.
    "Я" – товстими і ще товстішими.
    "Я" – твердими і ще твердішими.
    "Я" – червивими і ще червивішими.
    Виключно літерами "Я".

    Досить стати під деревом
    і сказати: "Я можу!" –
    як плоди одразу ж збільшуються
    і ростуть безповоротно.
    Досить стати під деревом
    і сказати: "Я хочу!" –
    як плоди одразу ж падають
    прямісінько до вашого рота.
    Виключно літерами "Я".

    Важливо у цій країні не перебрати.
    Визначити одне дерево і врожай збирати
    виключно літерами "Я".

    Так ви знайде́те,
    знайде́те,
    знайде́те!!
    власне "Я"
    вашого
    найнайнайкращого автопортрету.

    10 січня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 28–29"


  27. Ігор Деркач - [ 2019.12.02 09:05 ]
    Кармічні стигми
    ***
    І наші сусіди, і ми
    п'ємо і їмо за ґаранта.
    У них – єзуїти тюрми,
    а наші, кого не візьми –
    усі у руці окупанта.

    ***
    Є наміри благі у талалая,
    а нація наказує проте:
    – Не обіцяй і п’яному оте,
    що і тверезий не пообіцяє.

    ***
    Бісу – рогачі, а Богу – свічку,
    владі – буряки, народу – гичку.
    Чоловічки все-таки зелені
    і тому личини їхні – темні.

    ***
    Ні дати, ані взяти –
    ні кайла, ні лопати...
    Не відає личина,
    чи скелю сю лупати,
    чи лупати очима.

    ***
    У безголов’я ум або засне,
    або його натурою немає,
    коли негайне – це не головне,
    а головне за дужки засуває.

    ***
    Усе іде по колу в України,
    але бували інші інтервали,
    коли її виводили з руїни
    або коли до щенту руйнували.

    ***
    Париж і Єлисеєві поля
    очікують Кощія, бабу Йошку,
    недонаполеона і теля,
    якому заманулось цього року
    за руку упіймати москаля.

    12/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Сергій Губерначук - [ 2019.12.01 10:03 ]
    Анахорет
    На вільховім атолі,
    де чорний очерет,
    де риба на берег скаче,
    жиє ґубернатор Анахорет,
    панує і плаче.

    І сиві його смоли,
    мов рідкісний бурштин, –
    слізьми з бороди у воду,
    не броду шукали роки між тим,
    а хоч би колоду.

    Щоб сісти й плисти собі
    за море-океан,
    дістатися то́го світу,
    де в метушні дитсадковий тан
    сюркоче політно.

    Де дамби високі
    і не чорний очерет,
    а помаранчеві гони;
    де народився Анахорет
    у церкві під дзвони…

    Тим часом укорінивсь
    сановний пан-курінь,
    і пані-соха засохла;
    величність-природа
    зреклася борінь,
    бо все передохло.

    Лиш тіло мазохіста,
    хиткий старечий торс,
    в татарці* захрясає….

    Життя в однині не розжилось,
    де смерть в множині нависає.
    _________
    * аїр (бот.)

    19 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 89"


  29. Юрій Сидорів - [ 2019.11.18 09:33 ]
    La mia canzone
    Моро́зяних начерків дублі
    Лягають на вікна скляні.
    І форми жіночі округлі
    Ввижаються знову мені.

    Як тільки замріяно гляну,
    Зміняється видих на вдих.
    Я наче побачив Уляну -
    Не інших жінок молодих.

    О візіє, образно зрима
    У рамі морозного скла,
    Світліша крила́ херувима,
    Моєю і ти не була.

    Нездійсненого не вернути.
    Упорався, може би, з ним.
    У стані сердечної смути
    І вірш написався сумним.

    І текстом годиться для пісні
    Про вбивчу посутність розлук.
    І про покаяння запізні -
    Я все ж не якийсь тетерук.

    Не збився на tempo rubato -
    Тримаються купи слова,
    Підігнані не кострубато,
    А краще. Плюс пісня нова.

    В Уляни усмі́шка Джоконди.
    Чи смуток. І вже не до снів.
    Брюнетки, шатенки та блонди,
    Послухайте камерний спів
    Про те, що існує дилема:
    Втопитися/жити собі.
    Та тільки це тема окрема.
    Я поки що скнію в журбі...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  30. Юрій Сидорів - [ 2019.11.16 11:59 ]
    Нічне
    Заснув би, може, та не дасть
    Поспати жодної години
    Безсоння творчого напа́сть
    Мені щоночі та щоднини.

    Ні сном, ні духом - наяву
    Ні з ким не сплю.
    Пасу Пегаса.
    Кінець інтимним рандеву.
    А муза що? До сексу ласа.

    За це полюбить і страшка.
    Мене красивого - нізащо.
    Не спати - праця теж важка.
    Та я, до речі, не ледащо.

    Вже третя ранку. Ось і вірш.
    Його на сайт несу скоріш -
    Не під сукно або в шухляду.
    І за наступний вже й засяду.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (10)


  31. Сергій Губерначук - [ 2019.10.25 13:15 ]
    Горіхи
    Я вам розкажу,
    а з чого́ ж
    мій кожен день починався,
    кожен мій день починався.

    У мене під ліжком у вазі горішки,
    ґрецькі горішки у вазі фіґурній.
    Беру я ще зранку горішка,
    і за горішком горішка,
    і в постілі ранньо-ноктюрній
    музичній такій просто постілі
    ми чуємо перші постріли.

    Це тріщать у тривожних лещатах зубів
    наші з тобою горішки,
    повні горішки, порожні горішки –
    мені все одно які,
    для мене є всі вони ґрецькі,
    ґрець і тільки.

    Тому що трощу я горіхи
    і на твої долоні
    кладу тільки зерна.
    Мені шкаралупа лишається,
    під по́душку нишком складається –
    відходи і лишки від ґрецьких горішків.
    І все;
    все на цьому скінчається.

    Любов і кохання скінчаються.
    Любов і кохання – це ж зерна,
    що вправно тобою
    і швидко тобою,
    і тільки тобою з’їдаються.

    Тоді я напнувсь покривалом квітчастим,
    тоді повернувсь я до стінки – і вчасно...
    Бо ваза моя спорожніла,
    а ти вже мене їла.

    Якщо не правий я,
    якщо не правий я –
    то ти принеси мені
    трішки
    горішків.

    9–10 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною...", стор. 65"


  32. Сергій Губерначук - [ 2019.09.24 18:01 ]
    Циганський дощ
    Циганський дощ злигався з вітром,
    промчав до сонця – і назад!
    З туману хмар нацупив хитро –
    й заграв ураз на інший лад:
    завівся зливою густою,
    стіною непроглядно став –
    і над землею й над водою –
    то падав ниць, то виростав!..

    Отак і ти, моя вар’ятко!
    Фанатко театральних площ!
    То затанцюєш, мов дитятко,
    дрібнéнько, як циганський дощ,
    то вихором зірвавши одяг,
    чужу увагу прикуєш
    і, ледве викликавши потяг,
    холодним душем обіллєш!..

    Чом ти мінлива, мов погода,
    й кмітлива в межах слів і див?
    Невже природа винна й врода,
    якою Бог не обділив?
    І навпаки – чому постійна
    в усіх відхиленнях своїх?
    Можливо, дійсно, врода винна –
    та й просто так, про людський сміх?..

    Ані доко́рів, ані прощ.
    Твоя душа – циганський дощ!

    22 серпня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 115"


  33. Костинський Борис - [ 2019.09.22 16:30 ]
    Кріпак
    Не знає чітко - чого сам хоче.
    Пітьма в душі, загаслі очі.
    Хода невпевнена, регоче хрипко.
    Долоня квола й мерзотно липка.

    ТБ дає йому якусь розраду.
    "Сватів" смакує і тому радий.
    Працює тупо, бо треба їсти.
    Живе у скруті десь поряд з містом.

    "Ледачий!",- жінка його шпиняє.
    Її давно він не помічає.
    Про себе думає: "Кріпак проклятий!",-
    Коли покурює на ганку хати.

    І так от - день у день... Якось жевріє.
    Не має сенсу, не має мрії.
    Що в світі робиться, йому байдуже...
    Колись він п'яний помре в калюжі.

    21.09.19р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  34. Ігор Деркач - [ 2019.09.19 17:36 ]
    Безумство хоробрих
    Я пам’ятаю юного хлопчину,
    душа якого рвалась у політ.
    Спіткала доля у лиху годину
    і рано полетів у інший світ.

    Малі герої гартували тіло.
    Хотіли жити подихом одним.
    А от ризикувати не уміли,
    аби лишитись цілим і живим.

    Розбігтися по насипу до броду
    і відірвати тіло від землі,
    летіти як у небо журавлі
    за мілину і на широку воду,
    явитися у пам’яті народу
    і канути навіки у імлі.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  35. Сергій Губерначук - [ 2019.09.12 11:38 ]
    Прононс 11
    Євген Геннадійович і Анфіса Афанасіївна
    (на їх вимогу робиться це поіменне вказування),
    сто років улаштовуючи дім,
    на старість черепки побили в нім.

    Подавши в арбітраж свої прохання
    про якнайскорше їх розмежування
    та довідки про ненаявність маразму,
    клигали додому
    робити клізми од головного спазму.

    Уперше в житті не взявшись під ручки,
    вони чвалали мовчки,
    і золоті обручки
    ввижалися старим – уярмленням і пристрітом,
    для одного – катарактою,
    для другого – поліартритом.

    Дома на них чекали пухові кубла,
    де в окремих покоях їх пам’ять ску́бла,
    де снідало охами старе покоління,
    прокльоном вечеряло і скавулінням.

    Вони намагалися через стінку говорити
    і якнайдовше одне одного проморити
    тими спогадами, тими зізнаннями в коханні,
    імітуючи секс в авантюрницькому зітханні...

    І от настав день суду.
    Арбітр демонтував паперів споруду.
    Розумів, що чинити, та не знав, як сказати,
    запрошуючи старезних позивачів до кімнати.

    Анфіса Афанасіївна у сукні з креп-армюру
    не приховувала свою у минулому фігуру.
    Сівши з краєчку на стілець,
    діставши зі шкіряної сумочки
    косметичний олівець,
    дивлячись у люстерко і підводячи очі,
    вдавала, ніби говорити не хоче.

    – Якщо можна, я переб’ю паняночку, –
    так Євген Геннадійович,
    управляючи своє благеньке вбра́ннячко
    (сорочку баєву у штанці ледь не драні),
    розпочав невеличке оповідання:

    – Знаєте, моя рідна сторонка –
    калмицька глибинка, чи пак, "автономка".
    Потім – фронт. Прага.

    – Вино і брага, –
    перебила його дружина.

    – У неї вже давно лопнула пружина, –
    стукаючи пальцем по скроні,
    відрізав старий і потер у долоні.

    – Вона вважає себе фракійкою!
    А потім базікає про своє старослов’янське коріння!
    Краще б вона була звичайною жінкою.
    Корчить із себе незрозуміле створіння.

    Анфіса Афанасіївна закашляла сміхом,
    і мружачи очі в розтулене дзеркальце,
    раптово, безбарвно, напрочуд тихо
    сказала:
    – Дворянка. А в нього істерика це.

    Суддя закляк. Вона відвернулася
    й, напирскавши щось в ротову порожнину,
    невинно, мов дівчинка, посміхнулася:
    – Вибачте, пане. Я хвора людина.
    ... А ви народились у Калмицькій АеРеСеР?
    Теж вибачте,.. сер.

    Попльовуючи у носовичок і язика витираючи,
    викрикнув з болем Євген Геннадійович
    – Я хочу порівну поділити квартиру!
    – Ха!
    Цей самонадійний тип десь віднайшов сокиру,
    не дав спати, півночі б’ючись у двері,
    хотів мені голову відсікти.
    Якщо треба, – я можу на Біблії присягти...

    Суддя:
    – Якщо ваші слова матимуть затвердження письмове
    з боку свідків, тоді не може бути й мови, –
    справа повернеться у бік кримінальний,
    бо це вчинок, Євгене Геннадійовичу,
    надто аморальний".

    – Та невже ви не бачите, що це за птиця?! –
    підскочив старий:
    Ми ж щастя з нею вдоювали по самі вінця,
    вогнем воно гори!

    Яка, до біса, сокира?!
    У неї галюцинації!
    Я хочу розміняти квартиру
    і померти в ізоляції.

    Він припав до стільця, млостю обтікши,
    а вона промовила ще тихіше:
    – Бачте, я за фахом – фізик,
    і в нас є таке поняття – "іонізатор".
    Цей тип – електризує довкілля,
    створює для життя ризик.
    Я живу в окупованій квартирі,
    де цей націоналізатор
    розпоряджається успадкованим мною майном
    і збирається передати його державі.
    Якби він знав, скільки моїм батькам коштувало воно.
    Два хрести в Елісті́ в огорожі іржавій...

    І швидкими руками з вивернутими пальцями
    вона дістала з сумочки фотокартку:
    – Женя. Онук мій. Загинув на війні з афганцями.
    Єдиний спадкоємець нашого достатку.

    Дід поблід. Стара трималася:
    – Ось таке з нами сталося.
    Дочка́ на себе наклала руки,
    втративши сина, одненького мого внука.
    І цей дурачина – усьому причина.
    Благословив дитину в чужу-чужанину.

    – Хто ж міг знати?.. –
    І старий вийшов із кімнати.

    – Хай іде, –
    від цих слів вона літ на сорок помолоділа. –
    Хай іде. Я давно цього хотіла.

    Суддя папери складав у стіл.
    А вона сиділа,
    і папір шелестів.

    – З нього був колись пречудовий хлопчина.
    Ми з батьком були на засланні в Елі́сті.
    У степу, в перевеслах накошеної чини,
    я знайшла його очі сонливо імлисті...
    Однак, у мене спина ниє від пересиджування.
    Пане суддя, закінчуйте це безґлузде досліджування.

    Вона підвелася. Суддя довів її до дверей:
    – Анфісо Афанасіївно,
    державу цікавить ваш музей.
    Там є безцінні ікони, рукописи, документів сила!

    – Не хвилюйтесь.
    Я як зранку виходила – квартиру підпалила...

    Я не можу робити на державу покладання,
    яка відбирає у мене останнє.

    Суддя:
    – Але ж про це писатимуть центральні ґазети.
    Що казатимуть люди,
    дивлячись на ваші портрети?

    – Я впоралася з власним майном.
    Імені не приховую.
    Хай проклинають. І перераховують.

    Се-ер, я – добровільно потопаюча
    і не потребую рятунку від вимираючих.

    Двері рипнули.
    Суддя мав вибирати:
    або спалити все,
    або вмирати.

    15–17 січня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 49–53"


  36. Сергій Губерначук - [ 2019.09.06 12:06 ]
    Прононс 10
    Скрегонула зубами,
    злості крихту вичавила
    розпиральна машина –
    заражена критицизмом дівчина!
    Довго влюблялася
    у відстороненого фіхтеанця,
    довго вагалася
    запросити до білого танцю!
    Холодною головою
    підпираючи колону дискотечну,
    блимала смолою
    на його посмішку недоречну!
    На його флірти
    та на вдавану безкорисність
    з дівками, які вимагають квіти
    за свою візуальну бридкість!
    "За розумової відсталості,
    поклавшись на попередні домовленості,
    вони легко позбудуться невинності,
    завдяки його красномовності!" –
    скреготала думками дівчина,
    поки хлопець дівчат навінчував.
    "Він – стьожковий черв’як
    на фінній стадії ґрадації.
    Неперероблений шлак
    в азотистоводне́вій реакції!"

    Не встигла дівчина думки
    пооправляти,
    як раптом одеколон п’янкий
    став протравляти
    всі сумніви її, зсередини її
    став виганяти правила дурні.

    Він поруч стояв затуманений, статури атлетичної,
    і голос надлив мови проникливої і звичної:
    "А мені казали, – ви кричатимете на всю глотку.
    А ще розповідали, – ви неабияка поліглотка...
    Мені здається на рідкість
    привабливою ваша незалежність..."
    І вона відчувала до нього близькість
    і водночас протилежність:
    "Ви – щонайбільше – політик
    і – щонайменше – нахаба."
    "А ви – якнайбільше – критик
    і – якнайменше – баба.
    І мені хочеться до вашого серця докричатися."
    "І для цього потрібно до всіх залицятися?
    Так от. Вам не вдасться мене роздобри́ти.
    Це однаково, що розковувати танк
    На тонюсінькі бритви."
    "Я за фахом механік; а ви – поетеса?
    Слово грає, мов риба,
    кинута в поетичні плеса!"
    "Так от.
    Зараз воно заграє всіма своїми плавничками."
    "Невже ви в риму говорите
    навіть матючками?.."
    Вона відкрила конспект і почала вчити
    про дуелі Канта з молитвами Фіхте.

    "Якщо можна,
    я теж прочитаю невелику поему –
    зачіплю брудними руками наболілу тему.
    Ні. Не лякайтеся. Не сексуальну.
    А нашу з вами ... загальну.
    Глобальну!

    Ти могла б домостити і цей утинок шляху
    диким каменем часу і щебенем страху,
    щоб по ньому промчали уланські полки,
    а за ними – піхотні, як віршів рядки –
    на війну з іновірцем, з фашистом і катом!,
    хто любив тебе так, що не зміг подолати.
    Отже, й смерті чекав,
    та й до інших ліпився,
    теж конспекти читав
    і твоєму навчився –
    підійшов до колони
    і став набридати..."
    "І через море одеколону
    примусив перебрідати.
    А коли побачив, що мішень уражена
    і хвилями приголомшена,
    почав їй робити обезкровлення
    віршами хорошими."
    "Ой, вона не всто́яла – і вставила слово,
    а він, просто, тягся до неї..."
    "Він був Казано́ва?"...
    "Ні. Він просто нічого не хотів знати"...
    Вони зблизили погляди. І вона кинула читати.

    Сміялись обоє у білому танці
    в несподіванках вуст
    від коханки – коханцю.

    4 січня 1995 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 44–46"


  37. Сергій Губерначук - [ 2019.09.05 12:46 ]
    Між цим і між іншим...
    Між цим і між іншим
    жиє однина.
    Жиє однина.
    Жиє однина.
    Питає Господь:
    "… чом ти одна?
    …Чом ти одна?
    Ну, чому ж ти одна?"

    Вона відпові́ла –
    і очі одкрила –
    і крила розкрила –
    і Бога зустріла:
    "У мене є Ти,
    а всі інші світи
    я скоро сходила…
    Я хворо сходила…"

    2 травня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | " "Усім тобі завдячую, любове...", стор. 250"


  38. Тата Рівна - [ 2019.08.24 11:35 ]
    про сутність речей
    І.
    поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі —
    я згораю не встигнувши впасти —
    щосезону в мене — літературна осінь
    і будинки із пенопласту —
    сто покоїв — домів глухого Гойі
    муки вибору Ноя
    та дві фури гною з компіляцій і копіпасту.

    IІ.
    я прокидаюся кожного разу коли читаю(ть) вірші
    щоб умерти від сорому чи тиші
    не можу писати не писати не можу
    але ви — не пишіть! —
    залиште по собі спокій дітей із онуками
    запилені серванти з неоМадоннами
    захаращені комоди забиті поламаними телефонами
    шнурами зарядних пристроїв батарейками й візитками
    непотрібних людей
    світ переповнений пластиком та ідеями
    тому він гине від пластику ідей

    ІІІ.
    Еразм Роттердамський точно мав виразку
    й не мав оргазмів
    бо мислення — процес руйнівний з якого не глянь боку —
    сумніви напір архетипів стереотипні штампи
    паузи внутрішнього діалогу
    роздуми — похвала Глупоті найвища
    ці вправи не допомогли навіть Богу
    прямий доказ — усі відомі епохи
    події історії містифікації тліну
    в яких свище вітер розчарувань
    тому —
    не роздумуйте
    ні про погане ні про хороше —
    лише гроші й соціальна стабільність
    сексі гроші —
    погляд в чужі спини слина жаги
    й можливо ви не уникнете пострілу в спину
    але позбавитесь смерті від нудьги...

    ІV.
    їх у мене дві — морська царівна та упирівна
    серцево- судинна й душевна ла‘ди
    страшна одноока смішна хромонога
    перша голубить чорта друга боїться Бога
    та часто змінюють на цій вахті одна одну
    ілюструючи дуальність світу й хиби пози
    бо позери незмінно тонуть упавши в гівно
    ніби у хвилі лебединого озера
    під звуки гімнів чи романтичної балади

    їх у мене дві — від натовпів бандерлогів
    ховаються — перша в глибинах друга у тіні
    довічні мої обидві — це вирок дару
    птах розіп‘ятий на небі — доля пташина
    там його самість пустки його — вершина
    двоє у мене їх — віра й розум —
    ще необтяті пишні —
    розгорнувши їх — лину до птаства
    розкинувши ніби руки —
    спускаюся годувати змілілу паству

    дві їх у мене — перша боїться чорта друга голубить Бога
    два їх у мене — не дають упасти

    (с) Тата Рівна, 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  39. Юрій Сидорів - [ 2019.07.14 09:05 ]
    Дорога (сьогодні)
    За віконцем досвітні вогні
    Умлівають в обіймах туману.
    Деренчить органайзер мені,
    І не вимкнеться, доки не встану,
    Щоб іти на роботу важку
    З муляжем бойового нагана,
    Де служу грошовому божку.
    Підготовка стрілка непогана.

    Присідання, стрибки в довжину,
    По району ранкова пробіжка...
    Не старіння ось так віджену,
    То загрозу шпитального ліжка.

    Розім'явшись, кефіру поп'ю,
    І знайшовши на кухні олію
    Та чавунну пательню свою,
    Для сніданку млинців розігрію.

    Надягаю десантний берет,
    До жилетки чіпляю погони.
    Я не бравий гусар з оперет,
    А приватний боєць охорони.

    Помирають нічні ліхтарі,
    Оживають дороги трамвайні.
    І спішать о ранковій порі
    Візники до трамвайної стайні,
    Щоби вийшли залізні воли
    На троєщинські бізнес-маршрути.
    І відомо куди та коли
    Їм за графіком треба відбути.

    А на кожній зупинці юрма
    Ділових пасажирів району.
    Тож доїду між ними всіма
    До метро - і на гілку "червону".

    Під землею вона приведе
    До кінця. І відпустить нагору.
    Стережу тільки там і ніде
    Три вітрини в ломбарді й комору.

    В резюме не писав ні про фах,
    Ні про герб, ні про колір диплома.
    А набридла робота удома
    І таскання антен по дахах.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  40. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  41. Ігор Деркач - [ 2019.05.19 08:38 ]
    Бенефіс
                 І
    Уже й не знаю, із якого краю
    дарується оказія така –
    явитися на Банковій гультяю
    на інаугурацію Сушка.

    Даруйте, але я не уявляю
    подію дня без мого п’ятака,
    якщо не я, а поетеса Майя
    із винуватця виліпить Франка.

    Вітаючи товариша заочно,
    бажаю подолати рубежі,
    але не зупинятись на межі,
    де є іще каменярі, і точно
    у променях юпітерів наочно
    поезією сяють «Вітражі».

                  ІІ
    У багатьох зоїлів неминуче
    у полі зору є поет Сушко,
    відомий, і ведомий, і ведучий –
    клонований як той Іван Франко.

    Але бракує псевдо Гайявати...
    « Лупайте сю скалу» – це у Франка.
    І я кажу, – як можете, лупайте
    скалу і скелю... Ерато і вату... –
    усе це є в поезії Сушка.

    Ну чим я ще товариша потішу?
    Усе прозоро. Майже як сонет.
    А ось чим! Як поетові поет
    до ювілею зичу цього вірша,
    козачого здоров’я, а найбільше –
    освідчитися Мавці тет-а-тет.

                  ІІІ
    Хай не ревнує поетеса скраю,
    бо і вона – це кров і молоко!
    Хай графоману арію співає
    великий гуру... Ну, а я гадаю,
    що перший учень Феї – це Сашко.

    І – нота бене. Я ще не Спіноза,
    та муляє як у п’яті заноза
    іще одна оказія проста.
    Якщо життя така сувора проза,
    чому воно – гротеск і суєта?

    Ну от свою історію читайте.
    Нема нащадків у Залізняка.
    Дітей зарізав. Умань. Ляхи. Страта.
    Не вірите Тарасу, запитайте,
    та не у мене і не у Сушка.

    19/05/19









    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  42. Галантний Маньєрист - [ 2019.04.13 20:23 ]
    Сни на трьох
    Ігор Римарук:
    „Ці нічні голоси за столом,
    о нестерпно, Мойсею,
    ці нічні голоси
    про загублену неньку Вкраїну!
    Ге-ра-си-м’юк! - не мовчи!
    Й ти, Фiшбeйнe, по-братськи, чарчину
    підійми за словесність
    даровану тут іудею!

    Мойсeй Фiшбeйн:
    „Чортівня загуляла, завила!
    Рятуй мене Отче! -
    Тут один-бо Поет!
    Як клубочеться в грудях, клекоче!
    Цей мовчить, той цілується, тьху,
    і семітське питання -
    чом єдиний у Неньці горланю
    на інших мовчання?!”

    Василь Герасим’юк:
    Я прокинувся в ніч,
    мов зі скелі зірвався смерекою
    у тіснину Дністра,
    так летіла у Рейн Лорелейн!
    От наснилося! –
                       краще б
    цілунки з якоюсь Ребеккою,
    чи ж бо хоч Леді Джейн,
    але не Римарук і Фiшбeйн!..



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  43. Юрій Сидорів - [ 2019.03.29 23:27 ]
    Полювання
    Найгуманніше полювання -
    Без рушниці наперевіс,
    Починається мною зрання.
    І нехай зустрічає ліс -
    Я з мішками прийду з туману
    Вполювати грибів собі.
    А стріляти по них не стану -
    Ні знічев'я, ні по злобі́.
    Відшукаю - і ніжно зріжу
    Під лапатим гілля́м ялин.
    Обмину лісникову хижу
    І високий котеджний клин -
    Та й додому. В мішках на спині -
    Упольовані масляки.
    Не згинався в дугу донині -
    Та даються роки взнаки.

    А для соку торік у квітні
    На собі ще носив діжу -
    Дивувалися люди літні.
    А сьогодні з ціпком ходжу.

    Півлітрову готую банку,
    Та просила моя стара
    Не забути згадати зранку
    Про коромисло й два відра.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  44. Галина Михайлик - [ 2019.03.25 10:26 ]
    7:0
    У час весняних рівнодень
    Лунає світом «Дзень-дзелень!» -
    Поезії всесвітній день
    І уродини у Поета!

    - Між днями бузьків і Галин
    Він серед нас такий один! -
    у сяйві сонячних краплин
    співає радісна планета.

    Чарівна сімка із нулем –
    На сьомім небі - нуль проблем!
    А для поезій – сотні тем,
    І що не день, новіші.

    У королівстві абрикос,
    Груш, яблунь, світанкових рос,
    Весняних благодатних гроз
    Народжуються вірші…

    А дати, цифри – хай там як!
    З роками – лиш густіший смак,
    Тепліш обійми, позаяк –
    Юнак!


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (18)


  45. Марґо Ґейко - [ 2019.02.08 20:45 ]
    Месір
    «На небо, що плавиться воском»,
    Іде по зірковій косі
    Старий прокуратор і тоскно
    Ходу споглядає Месір.
    За ним розчинилась у повні
    Фігура любимого пса,
    Почуто Пілатову сповідь
    І двох прийняли небеса.
    Не біле, не чорне, а сіре
    Сумління, яке він умив.
    Куди ж ви дивились, Месіре,
    В бездарно проґавлену мить?!

    І знов королева на лови,
    Лиш гинуть і діти, і пси:
    Навідліг зерно від полови, –
    Тому замість Генріха син,
    Од трути пітніючи кров’ю,
    Чіплявся за сукню сестри,
    Яку супроводив Коров’єв
    Крізь пекло придворних інтриг
    На бал, де цілують коліно
    Насельники древніх могил,
    Де вкотре «У захваті!»… тліном
    Й взуттям із чужої ноги.

    О, скільки б Майстри не писали
    Євангелій від сатани,
    Месіре, є та, що до зали
    Не піде, хоч як не мани.
    Що б «стала коханкою Босха»
    Та Фауст у серці посів,
    Відкинувши менторський посох,
    Улігся в найглибший з пазів.
    Опісля... то був її вибір,
    Бо гріх дітовбивства душив.
    А Генріх на шабаші випив
    Миттєвість своєї душі.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (5)


  46. Наталя Мазур - [ 2019.02.06 21:22 ]
    Тобi би лиш 80 було
    Тобі би лиш вісімдесят було...

    Ховався б день у тіні вечорові,
    А ти гостей чекав би за столом,
    Погладжуючи сиву шерсть котові.

    А лютий замітав би всі стежки,
    І сніг жбурляв на яблуню розлогу.
    Ти б розставляв з напоями пляшки,
    Ліхтар світився би біля порогу.

    Ти завжди так чекав оцього дня,
    Щоб з'їхались і діти, і внучата,
    Щоб за столом зібралася рідня,

    Та вже сім років я не маю тата...

    06.02.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  47. Ірина Вовк - [ 2018.12.23 00:48 ]
    ...І ми ще діти - милі та веселі…
    …і ми ще діти – милі та веселі…
    І хата, наче світиться, нова –
    в чеканні див пресвітлого Різдва
    у білі рядна вбралися оселі,
    і наші всі зібрались за столом
    на «отченаш» - родиною…споло́м…
    Діткаються уста живильних слів –
    І постають з святочної молитви
    обличчя ближні, що в сю мить розквітли,
    як ружі ніжні з ангельських садів…

    …Там мама – юна, мама – молода…
    Там баба з дідом у святочнім вбранні,
    Там ллється в мелодійному зітханні
    Дзвінка старовкраїнська коляда.
    Вершинно так і затишно довкіл –
    І невтямки про долі грізні знаки:
    Пощо́, пощо́ вплелись червоні маки
    У цей небесночистий виднокіл.
    …Ні-ні…не треба…мить цю не згубім –
    вона у часі нам дорожча злота –
    відкриє Небо Зоряні Ворота,
    Різдвяна ніч постукає у дім…

    …І оживе бурхлива течія –
    Із голосів найближчих, найдорожчих,
    І одцвітуть нестримним сміхом рожі
    Святої ночі і Святого дня!
    Різдвяних див блакитні каруселі,
    Де ми ще діти - милі та веселі…




    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  48. Тата Рівна - [ 2018.10.28 22:13 ]
    Дівчинці із крильцями метелика
    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Просто тому що кришталеві черевички стерлися в скельця
    Просто тому що життя — це твій вершник твій пан
    У нього — батіг у нього овес у нього все що врешті-решт має сенс
    А тобі — решта
    Твої вії давно не віяла твої вії посеред балу перетворилися на решета
    Витікає море з твоїх очей й вишиває біллю
    Світлотінями моделює чи то скісний хрест чи ламане дерево
    На щоках- і лишає слід на ранах твоїх білою сіллю

    Ти даремно бігла цим колесом хитким теремом
    Виховання казали тобі бракує —бути чемною
    Хисту казали тобі бракує — повторюєшся темами
    Світла казали тобі бракує — помреш темною

    І ніхто не відкрив що вижити ще те благо що даремно ти
    Бігла старим рипучим колесом приймаючи його за пишний терем
    Приймаючи за даровані хутра власний хвіст
    Приймаючи за слова осанни протяжний свист
    Батога вершника свого превелебного пана

    Ти остання
    Інші майбуть вже впали — безталанні клячі
    Ти остання —
    Інші давно прозріли узріли бачать
    Дивлять в саму суть речей у саму їх сіль
    І не плутають з біллю біль
    Не напитують про мистецтво серед трупняків та іншої гнилі
    Не шукають тепла душевного у могилі
    Не біжать зашорені й очумілі —
    Гривами в лентах а спинами в милі... ти епічна дурепа
    За відвертість надмірну прости
    Пошукати ще треба таких як ти... й не знайти
    Моя дівчинко інструктована в серце самого чорта вишита там решетилівською морокою — взором чистим

    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Ця дорога перетворюється на червоний рушник без вивороту
    А дні втрачають числа

    Смисли стають стислими ніби відкритий куб Левітта Сола
    Хрип твого відчаю переливається у соло

    Бо це ти остання — інші давно зійшли з дистанції пекло надто близько
    Що ж
    Біжи
    Біс із тобою дурне дівчисько
    Дні посіріли ніби нитка-куниця лагідне полотно зносилось у шмату
    Ніби і є ще порох в порохівницях
    Але крім себе нікого стріляти

    Сни твої стають неймовірними як літаючі люди Марка Шагала
    Тільки в кольорі зовсім не так густо — твоя історія червоноязика gusto della busco Жаклін де Жонг
    Лонгрід із постперестроєчних талонів
    Покажи мені свої долоні псевдо мадам Вонг
    Бо здається твої Олімпи Голгофи Говерли Фудзі — не більш як затерті сцени в Кантоні
    І решетилівські зірочки на лініях де замість ліній — гілки хмелика
    Ти зійдеш з дистанції зійдеш із розуму зійдеш на пси
    Дівчинко із крильцями метелика
    Дівчинко блажена єси




















    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  49. Тата Рівна - [ 2018.10.19 09:28 ]
    Про поетів (сумний неосаркастичний пієтет)
    Розірвати планету або збудувати планету
    Врятувати планету — планктону потрібна планета
    У поета призначення бути всього лиш поетом
    Архітектором душ — на поета чекають проекти
    Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
    Як імпланти чекають хірургів або деміургів
    Світ — мурований мур чи тюряга для спинних й не впертих
    Світло тільки отим хто уміє розплющити очі
    Світло тільки для тих — хто хоче

    Ваші ж очі заплющені
    Муркотіння заглушене галушками штифтами вкручене у піднебіння
    Ваші горлянки — склепи
    Наші — склепіння божествених нервів
    Ми — проміння —
    Ви — як мертві —
    Спини та животи на поверхні
    Над поверхнею моря над цілим усим океаном
    Ваші спини — кліше
    Медузи Горгони ваших душ — тлусті пуза

    Сподіватись на більше — нізвідки
    У всесвіту
    Більше немає програми захисту непотрібних свідків

    Ви — планктон ви дрібнота і тільки тому бездоганно
    Уникаєте сітки
    Списів та стріл куль ножів і плювків звідусюди
    ВІЧ-ні-SIRI- Гер-труди в дисгармонії плинній —
    Пандора всередині вас
    Церемонізалежні поклоновкалічені усічені задовго до золотого січення
    Дорогесенькі люди — пандемія планети сіра холера землі —
    Мої любі

    А поету усе це зайве
    Ви — буденність а ми будівничі
    Нас не спинять вічні вітчими визвірілі віче чи відчай
    Навіть хаосу крик у вільгу вічність —

    У поета єдине завдання — вольовниче —
    Вам планети даруючи проектуючи та будуючи
    І руйнуючи і лікуючи оперуючи чи емігруючи в іншу систему координат —
    Затуливши собою сонце чи явивши собою сонце
    Насадивши спаливши або написавши божественний сад
    Не порушити ненароком
    Пересічність
    Ваших довічних шляхів до пекла
    Вашої доброї дороги в ваш персональний ад...

    24.08.2018











    - [ ]


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  50. Олександра Христич - [ 2018.10.13 17:26 ]
    Живе і сильне
    Вирує місто, велике місто,
    Будинкам тісно, машинам тісно.
    Асфальт вузенький, до ганку кроки,
    Будинки щільно, без вікон збоку.
    Розмова ллється на різних мовах,
    Не знаю змісту, не чую слова.
    Проходять сім'ї, проходять просто,
    По двоє, троє тут, біля мосту.
    Сміються вголос, в очах все небо,
    Біжать все швидше, бо треба треба.
    Велосипеди, спортивна форма,
    Чудове тіло, засмага в нормі.
    В колясках діти, на самокатах,
    Із ними мама, із ними тато.
    В суботу зранку ідуть до церкви,
    Костюми гарні, такі відверті.
    У чорних кипах до синагоги,
    На перехрестях перестороги.
    Зелене світло, червоне світло,
    Машини їдуть удвох із вітром.
    Багато білих, металік, чорні,
    Сідани, джипи, швидкі, проворні.
    Переїжджають із ліва вправо,
    Прикуті міцно до світу правил.
    Відвести погляд вже неможливо,
    Як кров по жилах, цей рух важливий.
    Багато світла, проміння всюди,
    Блискучі шибки, дзеркальні люди.
    Час не сховати, якщо в долонях,
    Час не спинити, він вже на скронях.
    Миттєвй погляд, там щось, зупинка,
    Це насолода, я - невидимка.
    Я все це бачу, я все це чую,
    Мажорні ноти, буття чарує.

    29 вересня 2018 р
    Субота
    ДФ

    https://www.youtube.com/watch?v=NtlUozXIPSg&feature=share&fbclid=IwAR38q7631KcbMrIikJdKNukFzpY3c4ARy0Du2h_84N-bnRusn-njOqB9aHk
    Коли заграє маримба,
    Запроси мене на танець, щоб ми погойдувалися в такт музиці.
    Обійми мене міцно,
    Як ледачий океан обіймає берег.
    Потанцюй зі мною...
    Як квітка, що обдувається вітерцем,
    Прогнися зі мною, легко погойдуючись.
    Ти знаєш, як вести мене в танці,
    Залишся зі мною, танцюй зі мною.
    На танцполі можуть бути і інші танцюристи,
    Але, дорогий, я бачу тільки тебе.
    Тільки ти вмієш так вести жінку в танці -
    Коли ми погойдується, мене охоплює тремтіння.
    Я чую звуки скрипок
    Задовго до того, як починає звучати музика.
    Застав мене тремтіти
    одному тобі відомим способом,
    Будь со мной ніжний, потанцюй зі мною.
    Мій улюблений…
    Потанцюй зі мною, примусь мене
    Тремтіти, тримай в своїх обіймах,
    Веди мене в танці,
    допоможи відчути себе невимушено,
    Ти знаєш, як все зробити правильно.
    Потанцюй зі мною На танцполі можуть бути і інші танцюристи,
    Але, дорогий, я бачу тільки тебе.
    Тільки ти вмієш так вести жінку в танці.
    Коли ми погойдується, мене охоплює тремтіння.
    Я чую звуки скрипок
    Задовго до того, як починає звучати музика.
    Застав мене тремтіти
    одному тобі відомим способом.
    Будь со мной ніжний, потанцюй зі мною.
    Застав мене тремтіти
    одному тобі відомим способом.
    Будь со мной ніжний, потанцюй зі мною.
    Застав мене тремтіти
    одному тобі відомим способом.
    Будь со мной ніжний, потанцюй зі мною.
    Потанцюй зі мною,
    Потанцюй зі мною,
    Потанцюй зі мною зараз ...


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   14