ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі сині, мов волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
не жалів грошей на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ти хочеш піти, вириваєш коріння,
а двоє тримають: "...от нам би уміння...
Така запальна, своєрідна, хороша...
та ми зчорнимо, ще нав'яжемо ношу".

Навіщо ексцеси - від шавок брехливих?
Жбурнути б у них звіробою, жаливи.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки,
подібної у брижах складок до
зупиненого ніби моря.
Він же
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи

Олександр Сушко
2019.09.15 18:18
Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Любов Бенедишин
2019.09.15 17:12
Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.

Ніна Виноградська
2019.09.15 16:08
Твоя нещирість в рухах і в словах,
Неправда розмиває береги.
На острові любові – повний крах.
Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

Сумує чайка. З розпачу кричить,
Бо змило буревієм все навкруг.
І острівець, – беззахисний вночі,

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
не знаходжу тепла, лиш свічу за впокій панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
пригад

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
аби були оказії зігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць

Тетяна Левицька
2019.09.13 15:46
Моя нестримна течія о, як же я
не піддаватимусь спокусливій любові
і стримаю жагу, коли камелія
розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
О, як же я, солодкий, як же я?

Ялицею перед тобою, як же ти
зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.

Матвій Смірнов
2019.09.13 11:53
Пів земного терміну промайнуло,
Далі тільки хащі та вітровал,
Навігатор збився... Між тим, минуле
Крізь бетон пробилось, немов трава.

Власне, я поскаржитися не проти,
Розтравити пам`ять старих подій,
Як усі - нормальний міський невротик -

Любов Бенедишин
2019.09.13 09:52
За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
Усе життя по замкнутому колу:
Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
Й немає сили коло розірвати.

12.09.2019

Віктор Кучерук
2019.09.13 06:22
Погаснуть осінні пожежі
Димами пропахлих дібров,
І лісу обвуглені межі
Остудить зимовий покров.
І тільки зостанеться спомин
Про вітру жадливого рев, –
Про стогін, зітхання та гомін
Нездатних пручатись дерев.

Іван Потьомкін
2019.09.12 21:24
Затісно в суєтному сьогоденні…
Кривавицею мерехтить майбутнє…
Невже таким задумано було наш світ?
«А ти в минувшину занурся,- чую голос чийсь.-
Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
Прийнятні сьогоденню, віднайди.
Аби бодай на гріх один йо

Олена Малєєва
2019.09.12 19:33
Поки серце б'ється, я тебе чекаю.
А як засумую... то тебе немає.
Я тобі весела, я тобі щаслива
Я тобі красуня, я тобі грайлива...
Не покинь, не бійся, не забудь, не плач.
Я собі і демон, я собі палач.
Я себе картаю
А за віщо, Боже?

Олена Малєєва
2019.09.12 19:31
Мене мати у любистку купала,
Та, купаючи у травах, примовляла:
«Щоби ручки й ніжки
Були дуже ніжні,
Щоби хлопці любили
І святі, і грішні».
Мені мати коси заплітала,
Заплітаючи так ніжно примовляла:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Вікторія Лимарівна - [ 2019.08.21 11:40 ]
    Кривавий слiд
    (За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

    Кущі, каміння, квіти, друзі
    застерігали: ти не йди!!!
    Благання чулись не байдужі:
    Не наближайся до біди!!!
    Відсторонити, захистити
    Всі намагалися його:
    ВІН – їх надія й має жити!
    Та не судилося того!

    Не врятуватися від долі!
    Та ще й закляті вороги:
    Підступні кроки їх поволі
    здійснити задуми змогли!
    Безвинна жертва заколоту
    покинула брехливий світ!
    Тим, хто здійснив брудну роботу,
    Тримати перед Богом звіт!

    Історія часів минулих…
    Лежить на ній кривавий слід,
    Що й загартованих розчулить,
    Хоча пройшло немало літ.
    Перегортаючи сторінку,
    Забути хочеться сумне.
    Позбутися поганих вчинків
    І зло, дасть Бог, нас обмине!

    21.08.2019
    Свидетельство о публикации №119082103669


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  2. Ігор Якименко - [ 2019.07.12 21:58 ]
    Одна історія
    Історія завжди біжить по колу,
    Лиш декорації переставляє час від час,
    Годину Ради Чорної згадайте ви сувору,
    І чим це все закінчилось для нас?
    Тоді з народом теж всі родичались,
    І плакали, що свитка лиш одна,
    Й на триста років Україну повінчали,
    За світового ката й лихваря.
    Історію хоча б для того треба вчити,
    Щоб не повторювались ці трагічні сторінки,
    І щоб в майбутньому, онуки наші й діти,
    Ніколи не писали нам, такі рядки!

    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  3. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.09 17:21 ]
    Обида
    Внуки Даждьбожі ідуть на смертельний двобій.
    Правнуки Сварги, нащадки дітей Світовида.
    Очі засліплені, розум до слова глухий, -
    встала Обида!

    Встала Обида, і тінь по землі пролягла
    навхрест, розкраявши простір єдиного світу.
    Сплеснули в небі два білих, два чорних крила, -
    встала Обида!

    Встала Обида, і жертви кладуть їй до ніг,
    косять життя, наче те перестояне жито.
    Ворони чорні сідають на кожен поріг, -
    встала Обида!

    Будемо босі брести по горілій стерні,
    буде земля і сльозами, і кров`ю залита, -
    хоч би лишилося це у тривожному сні!
    Встала Обида…

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  4. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.07 17:46 ]
    Еріс
    Рум'яне яблучко вона
    поклала ніжною рукою-
    і світ поглинула війна,
    і кораблі ідуть на Трою.

    Вожді, герої й вояки
    в фалангах, зімкнутих щитами,
    крокують в полум'я рядами
    і не збиваються з ноги.

    Ридають вдови й матері
    і, не ховаючи тривоги,
    принишкли на святій горі
    могутні олімпійські боги.

    Вже не Єлена, не казна,
    не слава - викупом любові
    струмує кров заради крові,
    війною живиться війна.

    Панують хитрість і брехня
    і квінтесенція підлоти -
    троянці вражого коня
    самі заводять у ворота...

    А що ж до цього призвело?
    Вже не повірити нізащо:
    прологом яблучко було
    з коротким висловом: "Найкращій"

    2018















    Рейтинги: Народний 5.42 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (8)


  5. України Сокор - [ 2018.11.18 21:04 ]
    Забвение, год 1933
    Вспомни трагичный год — тридцать третий.
    Как людей придали голоду и смерти.
    Стон раздавался, детский плач,
    И как ликовал убийца-палач.
    Люди спасались в поездках, прошениях.
    Домой возвращали их, - люди в шинелях.
    В надежде остались только поклоны.
    Так, - голодной смертью погибли миллионы.


    Вспомни голодный год - тридцать третий,
    Как люди просили хлеба иль смерти.
    В муках умирал стар и млад,
    Так потухал семейный очаг.
    И каждый день, и на утро -
    Везде валялись трупы, трупы...
    Где одиноко, где их несколько лежали.
    Там мама мертвая, а дети рядом засыпали.

    О, Земля! Ты принимала неомытых,
    Рукой голода убитых,
    Тела твоих детей.
    Зачем взрастила убийцу и палачей?

    Скорблю о ранней гибели усопших,
    Дождями слезы лью.
    Я приняла в объятья изнемогших,
    Чтоб облегчить им тяжкую судьбу.
    У ваших лежу я, плодородна.
    Для жизни всем полна.
    Сила я, - великого и свободного народа,
    На благо жизни, мира и добра.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Ігор Деркач - [ 2018.10.09 21:29 ]
    У барбоса плани Барбароса
    Барбос планує нищити ущент
    усе, що захишає Україну,
    і Rusia вираховує момент,
    аби сильніше вдарити у спину.

    Удар активізує група «Схід».
    І оживають у могилах мерші,
    бо почерк наших нинішніх сусід
    той самий, що веде у 41-ий.

    Історія відома і сумна,
    та невідомо ще, чия вина,
    і хто за це отримає по шиї...

    Перевіряє азимут Батиїв
    «вєлікая родімая страна», –
    чи не дрімає о 4-ій Київ?

    09/10/18


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  7. Ігор Деркач - [ 2018.09.20 09:53 ]
    Дике поле
    І знову чути веремію степу,
    і при дорозі битій – чаєнят,
    у Дикім полі – гетьмана Мазепу,
    а у Полтаві – дикий каганат.

    Петрові завойовує осанну
    та сама дика чота Палія.
    Не повезло у смерті отаману,
    рятує молодого короля.

    Ой не лікує зілля приворотне,
    коли веде любов на манівці.
    Минає слава і немає Мотрі.
    Одне руків’я шаблі у руці.

    І чаєнята квилять ще й донині
    за іскрами у зрадженій родині
    або за кочубеями в селі.

    Чому, коли є вихід із руїни,
    в руці у Мотрі – доля України,
    а за Іваном лиш одні жалі?

    09/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Тата Рівна - [ 2018.05.09 23:29 ]
    про-дати
    восьмого чи дев’ятого...
    ну яка різниця?
    карлстхорський годинник показував відразу
    дві дати
    таке буває
    коли солдати прийшли із різних континентів
    й дотягнули навіщось
    до—тягнули—до—фіглярства
    сівши за стіл переговорів втомленими лярвами
    таке буває
    коли у різників прикриті лиця
    масками балаклавами формулярами
    а трошки згодом погода не підвела нарешті —
    пишною зеленню постдамського парку
    грудьми затулила вікна та драми —
    іншої ночі за круглим столом
    іншими ночами у залі із мармуровими сходами —
    вони сиділи там ніби останні із тамплієрів
    й ховали даму
    свою прекрасну пікову даму
    криваву наречену
    двадцять мільйонів скелетів у власних шафах
    плюс мінус шість
    що пішли та стали пилом
    а вони вижили —
    бо навіть смерть таких не їсть —
    гнилих полко
    водців
    пихатих воєначальників з ликами
    псевдопророків
    гнилих спочатку а потім ще раз прогнилих

    вони сиділи там ніби останні із тамплієрів
    й ділили її придане
    її тіло
    у сухому мов горло викритого єретика
    липнево-серпневому Постдамі

    війна
    вона не минула - тільки взяла паузу
    вона замовкла коли втомилася битися з власними дітьми
    вона прилягла ненадовго бо упирята здолали
    вона прокидалась усі ці роки й починала говорити
    то тут то там по цілому світі її голоси лунали
    то тут то там бачили її лиця
    то тут то там ходили її омени та омани
    війна
    вона пронизала кожного
    ми ситі — її тілом

    кажуть
    першою на землі була Пальміра
    і всі війни потім пішли лише тому
    щоб більше ніхто не мав Пальміри
    лише штучні пальми
    довгі зими
    вічну війну

    і казку про сотворення миру
    в зірковому храмі
    восьмого чи дев‘ятого кривавого травня в Карлстхорті
    і потім
    в кайзерівськім зґвалтованім Постдамі


    8-9 травня 2018

    Авторське виконання віршика за цим лінком: https://youtu.be/KdUjcc75JaQ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (8)


  9. Ігор Шоха - [ 2018.04.14 13:09 ]
    Мої верби
    І
    Помолюсь, буває, і згадаю
    проводи і зустрічі сумні,
    верби і берези біля гаю
    у далекі, ще дитячі, дні.


    Ось і біла хата на помості
    і червона присьба – находу
    мамою підведена. Бо – гості,
    їдуть гості!
    Ну, а я іду,
    я іду у вишитій сорочці
    хрестиком у синьо-золоте....
    А батьки готують кожній дочці
    придане багате, як на те,
    що до мене їдуть дві сестрички
    із Донбасу та із цілини.
    І які то файні вже вони?
    Бо повиростали біля річки
    із лози натикані вербички -
    кожній ще далекої весни.

    ІII
    Ну, а нині – лози над водою,
    на помості - терен і кущі,
    що росли у проливні дощі.
    Їду гомоніти із журбою,
    із тією третьою вербою,
    що мене чекає уночі.

    03.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Вовк - [ 2018.03.25 10:22 ]
    "І прийде в Україну Чорновіл..."
    … І прийде в Україну Ч о р н о в і л…
    У небеса скипіло споночілі…
    В розкриллі чорнім і в розкриллі білім
    перелетить смертельний виднокіл.

    - Трудітесь, браття!.. Зерня – на порі,
    Бо ізорали нивку ч о р н і в о л и…
    Нас вороги бороли й не збороли,
    хоч омочили кров’ю вівтарі.

    Це смак змагань – завзятих і упертих
    нас трощено в горнилі Чорних Брам…
    Та зріє поле, в небо розпростерте:
    В і л яро плужив, а збирати – вам!

    Cпасенний Муж, котрий відпив причастя…
    Спасенний Муж, котрий причастям став…
    Та спопеліє той, хто у зап’ястя
    з кровавих крихт
    стражденний хліб
    украв!

    Хай Пієти священні омофори
    розвіють пил чумного спориша.
    І час проб’є – і сплине на простори
    розкута
    Ч о р н о в о л о в а
    душа…

    І спалахом Апостола й Пророка,
    з сльозою всепрощення на устах
    воззве над Україною високо
    не Ч о р н и й В і л, а чорно-білий Птах:

    - Прозріте, браття!.. Зерна ж не безкровні!..
    «Хіба ревуть воли, як ясла повні»?..

    1999, зі збірки "...І все ж - неопалима".




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)


  11. Ірина Вовк - [ 2018.03.23 10:43 ]
    "Епітафія"
    Прилинь до мене, радосте моя…
    Літа між нами плинуть течією,
    А серцю тужно дотиком єлею,
    Коли на мить приходиш ти здаля.

    Минають дні, байдужні до біди…
    Твої сліди – прочинене віконце…
    Коли зайде і в нас вечірнє сонце,
    ти хоч листочком пізнім упади…

    Коли промінчик щастя догорить
    І розітне крило прощальне тишу –
    Тебе на грудях ласкою вколишу:
    Моя лебідко, що тобі болить…

    А мить щемить – летить і квилить час –
    І ронить наша пам'ять сльози-перли
    На пестощі… на те, що ми не вмерли,
    Коли між нас уже немає нас.

    «Мене нема», – голівоньку схиля,
    І гаснуть чари млою безнадії…
    …В мені воскресни знадою лелії –
    Прилинь до мене, радосте моя…

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення" - Львів:Логос, 1997)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  12. Олександра Христич - [ 2018.02.04 21:24 ]
    Естер
    Царю не вклонилась Вашті непокірна,
    Каміння гірське обминає струмок.
    Одну із красунь обирали в царівни,
    Зібрали багато вродливих жінок.

    Пів року мастили оливою тіло,
    Наступні півроку у пахощах теж.
    Розкішне жіноцтво заходило сміло,
    Царівною в Сузах ? Реальність ? Авжеж.

    Багато ілюзій буває на світі,
    Зробив за царя вибір євнух Гегай.
    Мав сторожа Ксеркс для жінок в своїй свиті,
    Той вибрав Естер серед званих в цей рай.

    Служниць було сім ще й кімната найкраща,
    Плекала у розкошах вроду весь рік.
    Гегай підказав - подарунки ? Нізащо !
    Й що саме почути мав цар-чоловік.

    Якщо захотіти - пів царства за вроду,
    Мудрець Мордехай в сироти із рідні.
    І вибрана Богом спасінням для роду,
    "Померти чи жити" - звучить як ві сні.

    Той жереб упав на дванадцятий місяць,
    Злий ГAман приніс десять тисяч в казну.
    Цар персня свого дав з руки нечистивцю
    На повне понищення всіх, на війну.

    Спасіння євреїв в прихильності неба,
    "Прославили диво" у свято Пурім.
    Зуміла Естер все зробити як треба,
    І стало це свято веселим й гучним.

    04.02.2018
    НЙ

    Пурім - пам'ять про спасіння євреїв більше 2400 р тому в період правління царя Ксеркса (Ахашвероша).
    У 355 році до н. е. верховний сановник при дворі царя домігся від царя прийняття указу про повне знищення всіх євреїв в імперії.
    Стараннями духовного лідера євреїв Мордехая і його племінниці Естер, яка стала дружиною царя, плани ГАмана були зірвані,
    сам він загинув з іншими ворогами.
    День, призначений для знищення євреїв, перетворився на день перемоги.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  13. Надя Семена - [ 2017.12.10 12:03 ]
    Йдуть дощі і сто років самотність...
    Йдуть дощі і сто років самотність
    Тут блукає глухими стежками,
    Прилітають круки лише в гості,
    Та й то іноді, збоєм програми.
    У верхівках дерев свіжий вітер,
    Відкорковує спогади древні,
    Тут колись могли жити й любити,
    І щасливими бути… напевне.
    Горювати… і сльози солоні
    Подорожником котре століття
    Проростають стиха на осонні,
    Ще живі, наче вчора пролиті.
    Диким хмелем кохання забуте
    Заплітає розпатлані вільхи,
    До самотності час тут прикутий,
    Вже сто років. А може ще стільки…
    Йдуть дощі у забутому лісі,
    Нетутешні і трохи магічні,
    Йдуть дощі на моєму Поліссі,
    Йдуть крізь долю мою, такі звичні…
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Валентин Ліпчинський - [ 2017.11.04 18:33 ]
    Про листопад і загадкову Джемму Халід
    Холодний місяць листопад
    Тихенько листячком шурхоче -
    І у такі холодні ночі
    Пригод ми прагнемо й принад.

    А за вікном дзюрчить із труб
    І капає з дахів поволі -
    Та це не страшно, ти ж не в полі,
    А дивишся на вигин губ

    Співачки Джемми в "Ля мінорі",
    Що таємнича й загадкова
    І красивенна дуже й дуже -
    Не каже тільки, чи одружена,

    Хоч ти по вуха закохався -
    Смієшся й плачеш над піснями,
    Вона ж сміється разом з нами
    І каже: "Буде все о'кей!"


    03.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  15. Ігор Шоха - [ 2017.11.02 21:07 ]
    Шоста палата каганату
    Розбійник Мокша не діждався ласки,
    що «воздає» і досі каганат
    героям географії і казки,
    як-то: Сусанін, Мінін і Пожарський,
    а деінде Євпатій Коловрат.
    Гниє у канцеляріях таємних
    історії розтерзаної прах
    на капищах і мощах убієнних,
    що горами росли у болотах.
    Найвищою ставала із віками
    місцина на «Кощієвій» горі,
    де у Кремлі ішли вперед ногами
    один за одним виродки до ями,
    де почивали парії-царі.
    І очевидно, що земні закони,
    формовані на костях і крові,
    утворювали патогенні зони,
    що виїдали глей у голові.
    Тому ще від опричника Івана
    до нинішнього Пу-богатиря
    усі царі язичники-погани,
    які не мають в голові царя.
    А покручі-царевичі, бувало,
    приходили до влади залюбки,
    та неодмінно дурнями ставали,
    хоча у казці – ніби навпаки.
    Історія нічого не міняє.
    На неї уповаємо дарма.
    Недопалок «окурком» умирає.
    Росія залишається тюрма.
    А воля тиранію називає –
    палата шоста, де нема ума.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  16. Ігор Шоха - [ 2017.10.11 23:32 ]
    Минуле завтрашнього дня
    Лишаються далеко не усі.
    Завіялись моголи і татари.
    А й досі ще живемо у ясі.
    Історія Росії і Русі –
    це дві калоші не одної пари.

    Не має свого роду кацапня.
    Її архіви – це одні наклепи,
    фальшовані літописи, брехня...
    Минуле наше завтрашнього дня –
    оце й усі її духовні «скрепи».

    Являються то лисі упирі,
    то носії свинячої щетини.
    І кожне, опинившись на горі,
    усе ще риє ходи у норі
    до ласої шматини України.

    Московія прив'язана до пня,
    що ріс віки у нашому городі
    як дерево чужого їй народу.
    І досі ще вирубує щодня
    і корені, і віти мого роду.

    На щастя, і часи уже не ті,
    і юна зміна інша виростає.
    Історія утопії минає.
    Але, на жаль, не знають і святі,
    яке минуле на її путі
    несамовиту націю чекає.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  17. Ігор Шоха - [ 2017.10.07 12:04 ]
    Участь поколінь
    Поволі наближається майбутнє,
    ущільнюючи пережитий час
    за ко́гось – нами і кого́сь – за нас.
    Не зайві і духовні атрибути
    і тінями минуле і забуте
    поповнює нічний іконостас.

    Являються ровесники-ковбої
    і пішими, і охляп на коні.
    Буває, і полегшає мені…
    Та іноді уже нові герої
    навідуються у мої покої.
    Це ті, кого убили на війні.

    І ті, і сі – не уловимі душі,
    і невмолимі ще, і не байдужі
    до того, що турбує і мене…
    І їх упізнають у тому крузі
    і ОУН, і УПА, що у Союзі
    покинули чистилище земне.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.10.02 09:18 ]
    "Шопеніана. Лист у вічність"
    Не склалося. Я вас люблю, Соланж,
    але так сталось, ви тепер заміжня.
    В сльоту столичну в'їде диліжанс,
    а в нас заплаче цвітом дика вишня.
    І я, як дика вишня, упаду
    доземно в бризках чулості під ноги...
    Спасибі вам за буйність молоду,
    за вперту облюбованість дороги.
    Сьогодні, Соль, я гратиму про час,
    що, нами обертаючи, відходить.
    Прелюд - це Ви... Елегія... Ні, вальс...
    (Терпке вино cп'янить, заколобродить -
    шумке, як ваша юність і краса,
    як хвиля, що возносить на узвишшя,
    як птаха, що зринає в небеса!..)
    Хоч визнаю, безпутнє це заміжжя.
    Безпутні подорожні?! Ні... Обман -
    у тім талан, що в музиці спасіння!
    Жага життя - Аврора Дюдеван.
    Жага розтала, як роса весіння...
    Тепер благаю щастя, Соль, у вас -
    такого щастя, що в цвітінні тоне...
    Я впишу щастя в музику і в Час,
    і в почуття тремкого напівтони.

    Рожевий цвіте, щастячко, пливи -
    бездонне, неоглядне, надвелике...
    Нетлінна Музо, Музико, живи! -
    при доторку до ймення Фридеріка.

    https://www.youtube.com/watch?v=V0XcmzLHc1M&list=RDlAvcmWK7jVE&index=4


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати: | "ІРИНА ВОВК. АРТБЕСІДА."


  19. Ігор Шоха - [ 2017.10.01 22:00 ]
    Чорний ліс
    Була пора – і я у лісі ріс,
    аж поки явори пішли на лати,
    а на ворини – нічого рубати.
    Але новий – той самий Чорний ліс
    по іншому не вмію називати.

    Ішли роки, минаючи літа
    галявинами, де упали роси,
    які не оминали ноги босі.
    Та ось уже і осінь золота
    у сивину вплітає білі коси.

    Чекають і на мене поруби.
    Душа сумує, а на серці любо.
    Оберігають велети дуби
    окраїну далекої доби
    і я, замшілий, ще не ріжу дуба.

    Навідуюсь і нині до села,
    увидіти дерева – аж до неба,
    а іншої оказії не треба.

    Отут ходила дівчинка мала,
    тримаючись за руки тата й мами,
    у Чорний Яр за білими грибами.

    Епоха прошуміла й загула.
    Але яка мелодія була!
    Усе минає чорними лісами.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (1)


  20. Ірина Вовк - [ 2017.09.29 12:51 ]
    "ТІРІТОМБА…" (пісенне, ліричний жарт)
    Кожен вечір, кожен вечір йду до моря, -
    там красуня, як та зо́ря...
    В неї кучері, мов сонечко промінні,
    сік малини на устах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Я на неї подивлюсь - вона сміється,
    їй подобаюсь, здається.
    Де тендітний тонкий стан її проб'ється,
    сміх злітає, наче птах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Раптом бачу, наче дуб стає старезний,
    її батечко кремезний.
    Його тон не делікатний, не облесний -
    бук важкий в його руках...

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Чим скінчилось, догадайтеся самі ви -
    про лункі ударів зливи...
    Та смішливе біле личенько вродливе
    сяє лагідно в очах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!


    (Для вечора італійської музичної класики з голосу Олександри Ленишин. - Львів,1997)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Вовк - [ 2017.09.16 11:41 ]
    "Вічна Наречена"
    Горі Маківці маками цвісти,
    вбиратись в трави і в хрести з берези,
    стікати кров'ю під сталевим лезом –
    і озиватись криком самоти...

    Увінчана барвінком Молода,
    заручена навіки із Бескидом –
    могил стрілецьких тихим краєвидом –
    болить мені твоя жива вода.
    Мій Сину, Батьку, Брате ... Впізнаю
    у буєсті відважну вашу вдачу.
    Щось так тужливо нині солов'ю –
    а я стою в осонні ... і не плачу,
    лише в душі щось тяжко защемить –
    хрести... хрести... могили безіменні –
    опалий пил обламаних суцвіть,
    свята печаль в німому одкровенні.
    Це пам'ять поколінь. Від суєти
    крикливих слів і гасел пустодзвонних –
    летиш крізь час і простір, Муже, ти –
    в кривавих травах, в небесах бездонних...

    Як сарни несполохана хода,
    як віра серця щира й сокровенна –
    гора Маківка – вічна наречена,
    гора Маківка – дівка молода!


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  22. Ірина Вовк - [ 2017.09.11 10:05 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіли русам їх пращури"
    Дощечка 7Ж
    Течуть ріки великі на Русі,
    і многі води їх журчать, співають стародавнє.
    Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
    боролися о вольність руську.

    Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
    – тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
    гасають над ними, плачуть восени,
    а в зимі студеній гурлихають по них.
    І голублять дівоньки і ті це говорять,
    як погибли тії у славі, а не оставили
    землі своєї ворогам.
    Ніби є ми, синове, також потомки
    і не лишимо ми також землі нашої…

    Дощечка 8
    «Боронись, земле руська, і борони сама себе,
    а щоб інші не були на твоїх крячах,
    а тобто ворогам не далася охомитана
    і до воза прив’язана, аби тягла той,
    куди хотять чужії влади,
    а нібито ти хочеш іти сама».

    Дощечка 7А
    «Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
    як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
    А де впала кров наша, там є земля наша,
    і це вороги знають, і це на нас стараються,
    і ці старання їхні марні будуть,
    як вони були і в старі часи отців наших.

    Дощечка 2А
    «…А богів купальте і Дажба шануйте,
    бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    болярин – боярин
    берегинити – бити в береги, плескати на береги;
    гурлихати – воркувати по-голубиному;
    крячі – шия або ж плечі, рамена;
    охомитати – накинути «хомут» на шию;
    хомут – петля для запрягання коней;
    лик – обличчя, образ;
    лики – крики радості, веселощів;
    многоликий – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
    обоз – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    На Русі течуть ріки великі,
    в ріках води журчать многоликі.
    Ріки «многая літа» співають,
    а роки все течуть, все минають.
    Отчі лики в синах не загинуть, –
    тако ріки о них берегинять,
    а вітри буйно віють над ними,
    плачуть в осінь, гурлихають в зими.
    І голублять голубки – дівчата
    тих, що в ноги не вміли крячати,
    ще й тягти на крячах своїх воза
    в хомутах до чужого обозу.
    Єсьми руси і суть такі многі,
    що нікому не падали в ноги,
    а де падали в битві суровій
    там земля наша кровна від крові.
    Бережіть свої руки від крові!
    Будьте, внуки, живі і здорові!


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  23. Ірина Вовк - [ 2017.09.10 11:55 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіла русам хоронителька небесних лук - Марморея"
    Дощечка 3
    «Тримайтесь, браття наші, плем’я за плем’я,
    рід за рід, і бийтеся за себе на землі нашій,
    яка належить нам і ніколи іншим…»

    «… Се ж бо ми є русичі, славці богів наших.
    Співи наші і танці, ігрища і видовища
    на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю
    і беремо пучку землі до рани своєї
    і товчем до неї, аби по смерті міг стати
    перед Марморею і щоб сказала:

    «Не маю винити того, який є повен землі
    і не можу його відділити од неї».

    І боги, будучі там, доречуть від себе:

    «Єси русич і пребудеш ним, бо взяв єси
    землі до рани своєї і приніс її до Нав’я.»

    Дощечка 7Е
    Той бо ніхто інший, тільки рус гордий:
    ані грек, ані варяг, тільки славен роду славного,
    і той іде по співах Матиресвих до лук твоїх,
    Свароже великий.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Марморея – провісниця потойбічного життя, хоронителька лук Сварога, «мара» «морить» людей спекою, голодом, хворобою, війною.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Серед хмар на квітучій алеї
    охорона стоїть Мармореї.
    В охороні – квітуча алея,
    у короні – сама Марморея.
    А на тій на квітучій алеї
    мармуровий палац Мармореї.

    В тім палаці знайди Марморею
    і розмову веди перед нею.
    Стане так Марморея питати:
    хто єси, себто як тебе звати?
    Гордо стій на суді в Мармореї!
    І тоді ти почуєш від неї:

    «Хто шанує найменшого бога,
    пам’ятає про луки Сварога,
    хто тримається племені-роду,
    віри пращурів, пісні народу,
    хто бо рідною повен землею, –
    той бо є нерозлучен із нею.»

    В добру путь! На квітучу алею!
    Добрим будь, не забудь Марморею!


    (З "Дощечкової книги" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Вовк - [ 2017.09.10 11:48 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: чого б'є крилами птиця Матирсва"
    Дощечка 8
    Б’є крилами М а т и́ р с в а – с л а в а і каже
    нам до січі іти, і нам ні до пиру, ні до їжі.
    Маємо спати на сирій землі, а їсти траву зелену,
    доки не буде Русь вольна і сильна.

    Дощечка2А
    Бо ось п т и ц я – М а т и ́р с в а співає… і жде
    вона на часи з іншими, які повертають кола
    Сварожі до нас, і часи тії завше ідуть до нас.
    Говорить М а т и́ р с в а, що як будемо боронити
    землю нашу, удержимося на ній.
    І та все птиця говорить,
    як огонь жару поносячи до нас,
    і головою порушує, та то є гребінь її.

    Дощечка7Е …
    М а т и́ р с в а б’є крилами о боки свої з обох
    сторін, які вогненним сяють світлом до нас,
    всяке перо інше: червоне, синє, жовте і золоте,
    срібне і біле, і ті бо світять, як сонце сару́ме…

    Дощечка7Є
    …а та п т и ц я сонцем не єсть, а тая єсть од
    нього така стала бути.
    …красна п т и ц я несе пращурам нашим огонь
    до домів їх.Так слава наша потече
    до М а т и р е с л а в и і пребуде в ній
    до кінця кінців земських.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Кола Сваро́жі – оберти сонця, які свідчать про вічні і незмінні закони Всесвіту, закони життя і смерті.
    Сару́мий – палаючий, блискучий.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Б’є крилом красна птиця Мати́рсва
    І про руське співа богатирство,
    Кличе пращурів наших на віче,
    Юних воїв вертає до січі.
    Стелить пір’ячком землю могильну
    За Русь вольну, і славну, і сильну.
    Сяють пера, як світло саруме,
    А Матирсва співає нам думи –
    про часи і про звичаї гожі,
    повертає нам кола Сварожі,
    славу русів несе поміж люди,
    а та слава вовіки пребуде.


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" ( у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Вовк - [ 2017.09.09 14:45 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Звідки світять нам душі пращурів"
    Дощечка1
    … то душі пращурів наших дивляться на нас…
    …і ті світять зорями нам од І р у…

    Дощечка 11Б
    То бо єсть красен Ірій, а там Ра-ріка тече,
    яка одділяє свергу од яви…

    Дощечка 7Е
    Пригляньмося до Ірію нашого, а побачимо
    квіти красні, і дерева, і луки, і маємо в'яну
    в'янити од піль тих, житву трудити і яшень полоти,
    і просове збирати до закуть сварожих,
    то бо од богощенства іншого,
    бо земне було прахове, і болісне, і страдне.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Ра-ріка – сонячна ріка, ріка Сонця.
    Ірій, вирій,вирай, рай – край вічного літа, куди відлітають душі
    померлих.
    Сверга – небо, невидимий світ Нави бога Сварога.
    В’яну в’янити – сушити сіно.
    Житву трудити – жати жито.
    Яшень полоти – полоти ячмінь.
    Закуть, закуття – відгороджений кут, місце для зерна.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    О зоре ранкова, займи небокрай
    і нам розкажи про далекий вирай,
    про пташку маленьку,
    що в свиточці сірій
    на зиму завжди відлітає у вирій,
    де сонечко ясне,
    де літечко красне,
    де зірка ранкова палає – не гасне,
    тут скине пташина
    ту свиточку сіру,
    бо знає, вона прилетіла до І р у.

    Той Ірій далекий є квітами рясен,
    І кожен на Ірії весел і щасен,
    бо щастя велике
    тут житву трудити
    і яшень полоти, і в'яну в'янити,
    де сонечко ясне,
    де літечко красне,
    де зірка ранкова палає – не гасне,
    тут річка казкова розлилась не в міру,
    бо знає, вона повноводить до І р у.

    Тече Ра-ріка у спокої і мирі,
    напевно їй райськи пливеться на І р і,
    і пташка зимова
    у свиточці сірій,
    і зірка ранкова
    нас кличуть у вирій.

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Вовк - [ 2017.09.09 14:59 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Хто числить дні наші"
    Дощечка 11Б
    …а Ч и с л о б о г числить дні наші
    і каже богові числа свої, бути дневі Сварожому,
    а чи бути ночі, і про всякого те.

    Ті бо єсть явські і єсть
    во дні божеськім, а в ночі ніякий не єсть,
    тільки бог Дід, Дуб, Сніп наш.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Дід – дух Предка, Праотця.
    Дуб – дух Лісу.
    Сніп – дух Поля.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    В Числобога є мета
    роки числити до ста.
    Треба взяти рахівничку,
    Числобогову сестричку,
    най вона лічить поможе:
    Числобоже, числи, боже!

    Математика проста –
    Вчися числити до ста.
    Для матусі і для тата,
    Куй, зозуленько, достату.
    І зозуленька поможе:
    Числобоже, числи, боже!

    То робота золота –
    роки числити до ста.
    День і ніч, як сон у руку.
    числи діду і онуку,
    числи лісу, числи полю,
    і пошли їм добру долю.

    Най нам Доленька поможе.
    Числобоже, числи, боже!


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Вовк - [ 2017.09.08 18:46 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Чому в Триглава три голови"
    Дощечка 11А
    Се бо тайна велика єсть, бо ж С в а р о г –
    П е р у н єсть і С в і т о в и д.
    Тії два єсть удержувані у Сварозі
    і обидва б і л о б о г і ч о р н о б о г борються,
    їх С в а р о г держить, аби цьому світу
    не бути поверженому.

    Се бо, молячись, перше Т р и г л а в у
    поклонятися маємо і тому велику славу співаємо.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Білобог – бог світла, дня.
    Чорнобог—бог темряви, ночі.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Ми богам співаєм славу,
    поклоняємось Триглаву,
    а Триглав є наш Сварог,
    Чорнобог і Білобог.

    В день ясний і білий з виду
    поклонімось Світовиду.

    В нічку темну, чорноруну,
    поклонімося Перуну.

    Білобог і Чорнобог
    поділили світ на двох.
    Та обурився Сварог:
    я ж бо є верховний бог!

    І щоб поділити славу,
    поклонились ми Триглаву.

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Вовк - [ 2017.09.08 18:27 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:За що ми хвалимо Сварга"
    Дощечка 11А
    Хвалимо і С в а р г а , діда божого,
    бо ж той єсть роду божеського
    начальником і всякого роду джерело
    вічне, яке тече вліті од крині своєї
    і взимі ніколи не замерзає, і його
    воду живлячу п’ючи, живимося, доки
    не перестанемо, як усі до нього
    відійдемо до лук гойних райських.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Сварг,Сваро́г – бог Неба,сонячного вогню і місячного світла,
    бог невидимого світу Нави.
    Го́йний – багатий, щедрий.
    Кри́ня – криниця.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Солодка Молочна Дорога
    веде до дідуся Сварога.

    Бог неба і місяцебог,
    і божий прапрадід – Сварог.

    Де хата багата – не вбога,
    там хвалять дідуся Сварога,
    хоч грізний, та праведний бог
    всевладний дідусьо Сварог.

    Б'є сяйво від місяцерога –
    то день уродин у Сварога.

    Як місяць повненький, без рога –
    то настрій хороший в Сварога.

    Як темінь впаде, не дай бог,
    то гнівно свариться Сварог.

    Та гірше усіх засторог -
    огненно палючий Сварог.

    Пустеля пуста і розлога –
    то кара дідуся Сварога.

    Як будете чемні, онуки,
    Сварог поведе вас на луки...
    А луки ті гойні в Сварога,
    там навіть Молочна Дорога!

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Вовк - [ 2017.09.07 09:31 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Хто нашу землю і звізди держить"
    Дощечка 11А
    І богу С в і т о в и д у славу речемо,
    сей бо став бог П р а в и і Я в и, і тому
    співаємо піснями, яко свят єсь…
    … і через нього бачимо світ видимий
    І Я в і бути, і той нас од Н а в и уберігає…
    … і тому хвалу співаємо, …бо ж той
    землю, сонце наше і звізди держить,
    і світ кріпить.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Світовид – бог осіннього рівнодення; бог видимого і невидимого світу, що бачить чотири сторони світу, яруси Неба, Землі і Підземелля, пори року, тому він Мудрий і Старий.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Був світлий дід,
    він видів світ,
    його назвали Світовид.
    А скільки років
    мав той дід?
    Напевно, кілька тисяч літ!
    Той дід був дивний чоловік:
    північний бік – сніжком посік,
    південний бік – на сонці спік,
    а третій бік – на Сході зник,
    четвертий бік – на Захід втік…
    На цьому ми зупиним лік,
    Бо як то можна, щоби дід
    чотирибоко
    бачив
    світ.

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  30. Ірина Вовк - [ 2017.09.07 09:35 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що то є Яве, Праве і Наве"
    Дощечка 11А
    ...живоття наше суть Я в а єсть текуща,
    а творена в П р а в і. П р а в е бо єсть
    невідомо уложене Дажбом…
    Се бо Дажбо створив нам П р а в е і Я в е ,
    яке єсть світ зорі, що нам сяє.
    І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,
    аши тая удержана була.
    …Я в а коли одійде, смерть єсть.
    Н а в а бо єсть по смерті: до тої єсть Н а в а
    і по тій єсть Н а в а, а в П р а в і єсть Я в.

    Дощечка 7Е
    …а хто умре, до л у к і в Сварогових іде.
    І каже йому С в а р о г:
    «Іди, сину мій, до теї краси вічної
    і там узриш твоїх діда, і бабу, і тітку
    в радощах і веселіях тебе зрячих…
    Ти до їх прибув – возрадувалися о
    житті твоїм вічнім до кінця кінців».

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Яве,Ява,Яв – видимий світ,у якому ми живемо.
    На́ве,Нава,Нав – невидимий світ, у якому живуть душі предків.́
    Пра́ве – правдиве, справжнє, все те, що з нами відбувається.
    А́ши – щоб.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Ти бачиш оком буйність трав?
    То, значить, око бачить Яв!
    Очко ліве, очко праве
    кольорово бачить Яве.
    Те,що Яве, завжди Праве,
    чи то ліве, чи то праве.

    Ти чуєш вушком шепіт трав?
    То, значить, вушко чує Яв!
    Вушко ліве, вушко праве
    галасливо чує Яве.
    Те, що Яве, завжди Праве,
    чи то ліве, чи то праве.

    Ти брав рукою стебла трав?
    То, значить, брав у руки Яв!
    Ручка ліва, чи то права
    доторкалася до Ява.
    Тільки ось у чому справа:
    брала Ява ручка права,
    ну, а ліва несміливо
    повернулася наліво.

    Ти відчуваєш запах трав?
    То, значить, носик чує Яв!
    І наліво, і направо
    квітнуть трави,
    пахнуть трави.
    Бачиш – трави,
    чуєш – трави,
    значить, ти в країні Я в и !

    Якщо ти Яви не впізнав,
    то значить ти в країні Н а в .

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2017.09.06 09:17 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Як Яро ярину родив, Купалво у воді купав, а Лад давав любов і лад"
    Дощечка 7Г
    Прощайся, народе мій, з Ладом
    і творячи люби іди до стягів наших
    і захищай тоті од ворогів на Русі.

    Дощечка 8
    Єдність єсь… Я р о, К у п а л в а,
    Л а д і Дажбо.

    А коли ж К у п а л в а прийде у вінку,
    який возляже на голові його, зотканий
    з віток зелених, і квітів, і плодів, того
    часу маємо бути далеко по Непрі,
    о смерті нашій не мислячи, і життя наше
    на полі єсть красне.

    Дощечка 3А
    …Речемо, які то єсть ласкощі
    божеські до нас і одійдемо ко сну,
    день бо прийде і темнява розтане.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Яро,Ярило – бог весняного сонця, родючості і плідності.
    Купалва,Купайло,Купала – бог літнього дощу,
    роси і води,бог жнив, він «купає» сонце
    у найдовший день року,
    день літнього сонцестояння 24 червня;
    він «омиває» богів, очищає людей,
    благословляє косовицю.
    Лад,Ладо – бог любові і злагоди. Лада – його дружина.
    Ладо та лада – коханий і кохана, наречені.
    Люби – любов.
    Непр – давня назва Дніпра.
    Темнява – темрява.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    На Івана на Купала
    красна зірка з неба впала,
    лада ладонька шукала:
    «Вийди, ладо, на Купала!».

    На Івана на Купала
    лада ладонька пізнала,
    Лада з ладом Лад ладнала
    На Івана на Купала.

    На Івана на Купала
    божа крапля з неба впала.
    Гей. сльоза росою стала
    На Івана на Купала.

    На Івана на Купала
    річка сонечко купала.
    Красне мила-омивала
    На Івана на Купала.

    На Івана на Купала
    зірка місяця кохала,
    зірка серпика прохала
    на Івана на Купала:
    «Купайло,ану
    пожни ярину,
    косою майни
    і май до весни!».

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги"
    (у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  32. Ірина Вовк - [ 2017.09.06 09:24 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Про огнекудрого коваля Перуна і його прізвиська"
    Дощечка 12
    Коли сонце сяє, співаємо хвалу…
    огнищу П е р у н а, що є званий П о т я т и ч
    на вороги…

    Дощечка 5А
    «Це стріли і мечі маємо на вої тії і
    не смієте боятися їх, бо знищу їх до поду,
    і кмота їх буде змішана з землею, подібно,
    як земля на багнах. Звірями будуть вони,
    як поросята умазані гноєм, і смороди свої
    понесуть у сліди свої, і тому говорено
    буде про них – смердячі поросята і свині».
    Се сказавши, П е р у н ь к о кував мечі…

    Дощечка11Б
    Слава богу П е р у н у огнекудрому, який
    стріли кидає на ворогів…,тому що єсть
    той воїнам честь і суд, і яко з л а т о р у н,
    милостив, всеправеден єсть.

    Дощечка 11А
    І богу П е р у н е в і, громовержцю,
    богу війни і боротьби,
    … який нас веде стежкою
    правою до бою і до тризни великої
    по всіх павших, які ж ідуть у життя вічне
    по полку П е р у н а.

    Дощечка 8
    Грім громихає у сверзі синім і маємо
    летіти на ворогів, як ластівки швидкі,
    єдині і гримаві, і та бистрота єсть
    меча нового, руського.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Перун,Перунько – бог війни і боротьби,бог блискавки і грому.
    Вой – воїн.
    Под, до поду – до останнього, до дна.
    Кмота – слід.
    Руно – шерсть.
    Правий – правдивий.
    Сверг – небо.
    Тризна – поминання мертвих, поминки.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Огнекудрий златорун,
    громовержець наш Перун.
    Він у кузні уночі
    нам кує свої мечі.
    Ті мечі, як блискавиці
    шле Перунько з колісниці.
    Громихає громом сверг –
    русин ворога поверг.
    Нам летіти ластівками,
    брати верх над ворогами.
    Знай,тримає сила юна
    меч Перуна-златоруна.
    Наш Перуне, пособи
    воям нової доби,
    ти ж бо праведний і мудрий,
    Златоруне огнекудрий!

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  33. Ірина Вовк - [ 2017.09.05 11:22 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:Яка Гора Красна?"
    Дощечка7А
    Ту бо діємо на спомин гори
    Карпатської. У той час іменувалися
    роди наші к а р п е н и, яке придбали ми,
    бувши в лісах: тим іменем звалось д е р е в о…

    … і старотцове всякого роду
    йдуть судити родичів біля Перуневих д е р е в.
    І також мають той день ігрища
    перед очима старших, і силу юну
    показують юнаші. Бігаючи прудко і танцюючі.

    … а тії юнашів водили до січі зу́рої.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Перуневе дерево, Красне дерево – дерево, обпалене блискавкою, вважалось міченим богом Перуном, а місце навколо нього – святим, Духовим.
    Красний ліс - ліс із Духовими (Красними) деревами.
    Юнаш – юнак.
    Січа – поле бою, там, де «січуть».
    Зу́рий -- чорний, кривавий.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Котра Гора ясна,
    тота Гора Красна
    стоїть у Карпатах
    в Перуневих латах.

    Ті лати вогневі
    палають на древі --
    красніє вогнево
    Перуневе древо.

    І слава отцева
    вертає до древа,
    збирає на віче
    і кличе до січі.

    І сходяться юні
    до Гірки – красуні
    на ігри і танці,
    на красні рум’янці.

    «Гори, гори ясно,
    Буде Горі красно
    Стояти в Карпатах
    В Перуневих латах».

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги". Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  34. Ірина Вовк - [ 2017.09.05 11:05 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Звідки свята ідуть до нас"
    Дощечка 3А
    …Отак маємо боронитися від ворогів,
    як ідуть з трьох кінців світу, звідки
    свята ідуть до нас.
    І ті свята – перше К о л я д ь, і друге Я р,
    і К р а с н а Г о р а, і О в с я н а Велика
    і Мала.

    Дощечка 7А
    Ми ж маємо польові жертви давати
    і од трудів наших – просо, молоко…
    тут ці тобо покропимо о К о л я д і
    ягнячім і о Р у с а л і я х, в день Я р і в,
    також і К р а с н а Г о р а.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Колядь,Коляда – свято народження новорічного сонця,
    місяця і зорі; свято зустрічі пращурів з родиною в день
    зимового сонцестояння – 25 грудня.
    Яр, Ярів день – свято весняного сонця Ярила; свято кохання і шлюбу; свято зустрічі весни першою борозною.
    Ярило – весняне сонце.
    Ярина – зерно весняного посіву.
    Овсяна Мала – урожай з ярини.
    Красна Гора – весняне свято першого грому, свято
    ратної доблесті наших пращурів.
    Русалії – свято літа: водяних, лісових та польових духів; свято зелені, квітів, співучих пташок,всілякої звірини, криниць та джерел з «живою» водою.
    Овсяна Велика -- свято осені; завершення обжинок.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    КОЛЯДА

    З неба,суші і води
    свята йдуть до нас сюди.
    Народила немовля
    взимку матінка – Земля,
    і зимою у віконце
    новорічне світить Сонце,
    Місяць світить і Звізда –
    Йде до хати К о л я д а.
    Зірко, зіронько – Колядко,
    засвітися Немовлятку.
    Місяченьку, ясний братку,
    засвітися Немовлятку.
    Ти, Земелько, грій зернятко,
    усміхнися Немовлятку.
    А в зернятку житній дух,
    а в куті спить сніп – Дідух,
    а в снопі у Дідуху
    спить Коза у кожуху,
    а в Козиній бороді
    буде тепло Коляді.

    ЯРІВ-ДЕНЬ

    Ой над лісом, ой над лугом
    Місяць оре Землю Плугом:
    губить Яр зимові сни,
    Яр вертає до весни.
    І пташиними ключами
    відчиня зелені брами,
    і щебече сто пісень
    для малечі Ярів день.
    Яре сонечко – Ярило
    Землю з зерням відігріло,
    і окрилене весною
    Землю вкрило борозною.

    Буде з тої борозни
    повна повня ярини.

    РУСАЛІЇ

    Ховає у річці ізмалку
    Водя́ник онуку Русалку,
    Водяник Русалку жаліє,
    як білу лелію леліє.

    У літні Русалчині ночі
    у річці Русалка хлюпоче:
    шукай тую воду –
    пізнай того броду,
    а броду не знаєш –
    минай тую воду…

    Русалко – сестричко,
    пильнуй нам водичку,
    даруй в нагороду
    здоров’я і вроду.


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання- 1990).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  35. Ірина Вовк - [ 2017.09.04 08:24 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:Як Колендо розмальовував Яр"
    Дощечка 11Б
    …Сивий Яр…
    …Білояр…
    …Красич…
    …Ростич…
    …Зеленець…
    …Сінич…
    …Соломич…


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Яр, Яровод – рік, пори року.
    Сивий Яр – «старий рік».
    Білояр – зима, «новий рік».
    Ростич, Красич – весна.
    Зеленець – літо.
    Сінич, Соломич – осінь.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Живописець і маляр
    раз пішов Колендо в Яр,
    взяв олію і папір
    і малює до сих пір.

    Не шкодує він кольору
    і малює в різну пору:
    осінь, літо чи зима
    перешкод йому нема.

    Хоч мінлива, та красива
    у Календи барва сива.
    Сивий Яр – старенький дід
    Сивим був і раптом зблід.

    То на діда налетіла
    легкокрила барва біла.
    Білояр у білім строю
    сніжно сяє білизною.

    А коли розтане сніг,
    Красич вийде на поріг.
    Хоч малий у нього ріст,
    та росте зерно і лист,–
    бродить Яром барва краса,
    барва краса, як прикраса.

    Ласа цвітом, ласа плодом
    барва йде за Яроводом.
    І Колендо, наш маляр,
    зеленить Зелéнцем Яр.

    Спіє плодом, квітне цвітом,
    Яр прощається із літом,
    По-осінньому гостинно
    сушить Сінич жовте сіно.
    Жовта барва на кінець.

    Вийшло гарно!
    Молодець!

    (З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  36. Ірина Вовк - [ 2017.09.04 08:04 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:Що дав Дажбо русам і як вони йому дякували"
    Дощечка 4А
    …їжу і питво за часів своїх до смерти…
    Ось їде зі силами многими Дажбо
    на поміч людям, і так страхів не майте,
    бо колись, як і тепер, за нас опікується
    той, що рядить, як хоче. І ось ждемо
    по всі дні на те, як маємо… К о л е н д о …

    Дощечка 11Б
    …Студець, Ледич, Лютець, Сніжич…
    …Травич, Стеблич, Листвич, Квітич…
    …Птичець, Пчолець, Звіринець, Рибич…
    …Доздець, Вітрич, Громич, Звіздич…
    …Липець, Березич…
    …Плодець, Ягодець, Грибич…
    …Житнець,Зернич, Просич, Овсянич…
    …Ключець, Озерець, Водич…

    Дощечка 5А
    …ми походимо від Дажба і стали славні,
    бо славимо богів наших…

    Дощечка 4Б
    …П’ємо суру питну на славу ту
    п’ятикратноденно, огниці запалюємо
    з дубів і також снопа втягаємо
    і речемо хвалу за них.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Дажбо, Даждьбог – бог новорічного сонця, щастя і достатку,
    «дай-бог» наших пращурів.
    Рядити – управляти, порядкувати.
    Колендо – календар.
    Огниця – вогонь, вогнище.
    Ректи – казати, говорити.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Жив безпечно, які слід,
    праотцевий руський рід,
    пильно слухався вимог,
    що рядив йому Дажбог.
    А Дажбог таке рядив,
    Серед добрих діл та див:
    радив русам всі роботи
    поробити до суботи,
    а на співи і дозвілля
    залишалася неділя.
    Так минали дні за днями
    у роботі за піснями.
    Так минали довгі зими,
    зимували руси з ними,
    а минала холоднеча –
    пісня линула лелеча,
    і малим лелечим кроком
    крокував і рік за роком.
    Серед добрих діл та див
    Даж Колендо урядив,
    І велів усім владар
    шанувати календар.

    «Календар-Колендо наш
    урядив рядитель наш,
    повелів велитель наш –
    Дажбо, Даж-бо, Даж».

    (З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  37. Ірина Вовк - [ 2017.09.03 08:12 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:Хто наші пращури і чиї ми внуки"
    Дощечка 8А
    …ми співаємо, що єсьми р у с и,
    …а маємо співи тії од отців наших…

    Того не забуваймо завжди,
    а як єсьми сини отців наших,
    маймо любов до пам’яті їх…

    Дощечка 8Б
    …Кажемо єсьми од їх, які дбають
    за нас. Тож не маємо мольбищ,
    а рядимо ото при студнях і криницях,
    де вода жива тече, і там воля є…

    Дощечка 4А
    … бо ж земля тая р у с ь к а є,
    і тому не зрічетеся її і не забудете її,
    там бо кров отців наших лилася…

    Дощечка 4Б
    Єсьми Д а ж б о в і внуки і не сміємо
    нехаяти слави нашої і завітів.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Пращур – предок роду, праотець.
    Мольбище – оселя для молитви, церква.
    Рядити – правити.
    Студня – колодязь.
    Криниця – джерело.
    Нехаяти – зневажити.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Ой стояла у полі криничка,
    а в криничці – живуча водичка…
    Ой там Доля по полю гуляла,
    мала волю та віри не мала.

    І побачила Доля криничку,
    зачерпнула в долоньку водичку,
    і просяяло сонечком личко:
    на дай-боже, моя рятівничко!

    І з тих пір ми від роду до роду
    пам’ятаєм про Долю і воду,
    а щоб сяяли сонечком личка,
    нас вмиває живуча водичка.

    На дай-боже, наш пращуре-Русе!
    Лий на личко нам сонечко русе.
    Мий, водичко, нам личка і руки,
    єсьми руси і Дажбові внуки!

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  38. Ірина Вовк - [ 2017.09.03 08:32 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:Хто навчав русів орати землю"
    Дощечка 15Б
    В л е с о научив землю орати пращурів…

    Дощечка 4Б
    …і зерно сіяти.
    Так бо шукали тії пращурі огнищанами стати
    і бути землетрудичами…

    Дощечка 3А
    Молимо В л е с а, отця нашого,
    хай потягне в небі ко многості
    суражів і хай зійде на нас
    сурі віщати, золоті кола повертаючи.
    Воспоємо славу суражжю
    і той к о м о н ь злат суражій,
    що скаче в небесі…

    …то бо сонце наше, що світить
    на доми наші, і перед його лицем
    блідне лице огнищ домашніх.

    …і речемо йому ім’я о г н е б о ж е
    і йдемо трудитися, … як боги
    веліли всякому мужу, що чинен є
    трудитися на хліб свій.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Влесо, Велес – бог землеробства і скотарства у стародавніх слов’ян.
    Комонь – кінь.
    Сураж – зеленотрав’я.
    Огнищанин – той, хто має домівку, «домашнє вогнище».
    Віщати -- сповіщати, повідати.
    Злато – золото.
    Чинний – повинний.

    СТОРІНКА_БЕРЕСТИНКА

    Бачиш – золото-огонь
    скаче в небі злат-комонь…
    На комоні тім Велесо
    переплив небесне плесо
    і приніс до нас з небес
    суру, просо та овес.
    І сказав Велесо внуку:
    -- Щоби мати дужу руку.
    вчися труду, бо дано
    люду сіяти зерно.
    Сій зерно, і будеш з татком
    мати хатку у достатку.
    Той достаток дар небес:
    сура, просо та овес.
    Б’є підківкою комонь,
    Сяє в небі злат-огонь,
    гріє хатку, поле, плесо…

    Дякуєм тобі, Велесо!


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги"(в рукописі).Рік написання - 1990)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Вовк - [ 2017.09.02 09:02 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Яку жертву беруть боги Русі".
    Дощечка 4Б
    Боги Русі не беруть жертви людські, ані животини…
    … єдине плоди, овочі, квіти і зерна, і суру питну…
    і мед, і молоко…

    … ніколи живу птицю, ані рибу.

    І це варяги єланські богам дають жертву іншу і страшну чоловічу. А ми того не маємо діяти, бо маємо краснії вінки віри нашої і не маємо крячати за інших стопами чужими.
    (За дощечками «Велес-книги»)


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Варяги єланські – племена древньої Скандінавії, які
    осідали в Греції, переходили «з варяг» «у греки».
    Красний – гарний, або ж огненний.
    Крячати – рачкувати.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Божі ідоли Русі
    брали жертви не усі:
    брали в русів тільки квіти,
    і любили суру пити,
    брали овочі з городу,
    брали з дерева по плоду,
    і ніколи животини,
    ні тварини, ні людини…

    Крові дуже не любили
    і за те варягів били,
    що варяги нам чужі,
    кров’ю лили на ножі.
    Не крячати нам за ними
    за стопами за чужими,
    бо ми власні маєм стяги,
    бо ми руси, не варяги!


    (З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги".Рік написання 1990).


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (1)


  40. Ірина Вовк - [ 2017.09.02 09:03 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Про дев'ятисилу траву сураж і суру"
    Дощечка2Б
    І потяглися ми до полудневого з е л е н о т р а в' я…

    Дощечка 4Г
    … до низин т р а в' я н и с т и х, де були ті злаками многими, там оселились… С у р о ж і бо святою бути над нами.

    Дощечка 5А
    … с у р а на дев'ятисилі і щавлі удяна і на сонці ставлена три дні, потім крізь вовну ціджена, і та буде жертва богам правим, які суть наші праотці…

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Сур’є – сонце.
    Сураж – зеленотрав’я.
    Сура – ритуальний напій, настояний на сонці з 9-ти зел.
    Удяний – настояний


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Сонце – бог і голова,
    сонця божий знак – трава.
    Та трава дев’ятисила
    повертала русам силу,
    і вбивала сили вражі
    питна сура із суражі.
    Де ростуть зелені трави,
    ми коней своїх направим,
    і на ранок на осонні
    будуть грітись наші коні.
    Буде сила вража злитись,
    буде сура з чаші питись,
    і ніхто не переможе
    руса з сурою з сурожі.

    (З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" за сторінками "Велес-книги" - у рукописі. Рік написання 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  41. Ірина Вовк - [ 2017.08.31 07:02 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження18). Фінал
    (Втомлені, наче після спекотливого жнивного дня, Гаремні Троянди опускаються на пагорби Гаремного Саду – відпочивають.
    Погідним надвечір'ям котиться переливами пісня "Обжинкового Вінця". З рук в руки котиться над головами Троянд і сам Вінець, звитий зі стиглої пшениці, прикрашений калиновим гіллям, перев'язаний вишиваною "Долею". Котиться... до Обжинкової Княгині, що наче молода на посаді, чекає тріумфу своєї вроди. Ось вона – притаїлась у глибині Саду – Постать у Білій Льолі, коса її розплетена).

    ХОР Гаремних Троянд
    (співає):

    – "Вже сонце заходить...
    Вже сонце заходить – а місяченько сходить.

    Котився вінок додому...
    Котився вінок додому – просився женців до столу.

    Відкрий, панотче, ворота...
    Відкрий, панотче, ворота – а наш віночок з золо́та.

    Відкрий, панотче, нам брами...
    Відкрий, панотче, нам брами – а наш віночок з перла́ми.

    Відкрий, панотче, кватирку...
    Відкрий, панотче, кватирку – а наш віночок, як зірка.

    Відкрий, панотче, віконце...
    Відкрий, панотче, віконце – а наш віночок, як сонце".

    (доспівавши пісню "Обжинкового Вінця", Гаремні Троянди вдягають його на голову Жінки в Білому").

    ГОЛОС Жінки в Білому
    (в минулому Білої Троянди Щастя):

    – ...Мені Кисмет як нитка повелась...
    Я зріла плодом – значить я збулась.

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – Щаслива Настя...
    – О... щаслива Настя!..

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Не дармо ж ти була Троянда Щастя!

    БАГАТОГОЛОССЯ:

    – ...А раптом, Насте... лихо навернулось...
    – ...А, мо', когось те щастя й не торкнулось...

    ГОЛОС Жінки в Білому:

    – О... щастя мить – торкне й летить – але
    нікому щастя не було мале!
    Так мислив Бог: од віка і до віка
    суть щастя жінки – ласка чоловіка...
    В найвищу темінь... в найскрутніший час –
    як ми любили!.. як любили нас!..

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Прийміте ж нас!.. Ми близькі і далекі...
    Ми Гюль-хасекі і Хуррем-хасекі...
    У плавнях Часу молимо з пітьми
    за вас – людей – бо теж були людьми...
    Тримаймося, як лелі*127, на плаві –
    ми – Ц в і т в Оселі Б о ж і й, ми – живі...

    (Гаремним Садом під мелодійні передзвони похідних дзвіночків лине дівоча щедрівка)

    "В панськім городі росла лелія.
    Хто ї' посадив – панна Марія.
    Як садила говорила...
    Як садила говорила –
    рости, лелія!.. рости, лелія!

    Прийшла до неї матінка її:
    – Урви, Маріє, тої лелії...
    – Не урву я ні листочка,
    бо то моя лелійочка –
    рости, леліє!.. рости, леліє!

    Прийшов до неї миленький її:
    – Урви, Маріє, тої лелії...
    – Урву, урву, лелійочку –
    бо то мому коханочку –
    урву лелію... урву лелію!"

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – ...Ми відбулись...

    ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

    – ...Ми відійшли в минуле...

    ГОЛОС Жінки в Білому:

    – ...У нашім лоні - пуп'янки малі...

    ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

    – ...Ми наливались...

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Ми цвіли...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – ...Заснули –
    З і в' я л и м и Т р о я н д а м и З е м л і.

    (Гаремним Садом раз-по-раз проноситься холодний осінній вітер. Від його доторку Троянди засинають тривалим сном Перемлілої Природи, повільно похиляючись до землі.
    ...Кольорові пелюстки, наче райдужний казковий снігопад облягають Гаремний Сад... рожеві... кремові, пурпурні і білі... з шурхотом опадають долу...
    ...Блаженна мить падінь... Блаженний Сон...)

    ***
    (...Коли сутінки надвечір'я поглибшають, Гаремний Сад знову навідають його невпізнані вартові... На цей раз Жінка в Чорному і Жінка з Лелечими Крилами триматимуть сіті кольору Темної Ночі, усіяні кольоровими зорями. До них вони збиратимуть пелюстки Зів'ялих Троянд).

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    – Пресвята Покрово-Богородице,
    прославлятиму Ім'я Твоє в усякому роді і роді.

    Всяк народжений на землі нехай радіє,
    просвічений Духом...

    ...Нехай святкує Природа Безтілесних Духів, що поважає Тебе...
    ...Твою священну радість Богоматері,
    і нехай співає...
    ...Радуйся, благодатна Богородице, пречиста Вседіво...
    ...Чашу спасіння прийму й Ім'я Господнє призову. Алилуя!..

    (Жінка з Лелечими Крилами виводить співом богонатхненне "Алилуя!")

    (По якімсь часі зір губить таємничі Постаті Жінок, а над Гаремним Садом зависають лишень оті бездонні Сіті... кольору Темної Ночі, густо засіяні зорями, а поміж ними – ...опалі пелюстки Зів'ялих Троянд).

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:
    (співає з-над хмар, незримо тримаючи Сіті):

    – "А-а, а-а... котки два,
    шарі-бурі обидва...
    Один пішов на миші,
    другий люлю колише...

    А ти, коте, бурий,
    пряди срібні шнури...
    А ти, коте чорний,
    сідай в срібний човен...
    Сідай в срібний човен,
    лови рибки повен..."

    З а в і с а


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2017.08.31 07:08 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження17)
    (Троянди бавляться в "Женчика").

    ХОР Гаремних Троянд
    (співаючи, імітує):

    – "Женчичок-бренчичок вилітає,
    високо ніженьку підіймає...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!
    Ой до схід сонечка женчик схопивсь,
    росою чистою женчик умивсь...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!
    Зелене житечко в полі він жав,
    зранку до вечора не спочивав...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!"

    (Над Гаремним Садом панує настрій "обжинок". Одна забава замінює іншу...)

    "Попід хазяйські лози
    скакали дикі кози:
    то в гору, то в долину,
    то в рожу, то в калину...
    А за ними козенята
    поламали ноженята..."

    (Дівчата скачуть змійкою, імітуючи "диких кіз". Окрема пара пропускає їх крізь "ворота" своїх рук. На останніх словах руки опускаються і в "сильце" потрапляє чергова "кізонька".
    ...Обжинковою "Кізонькою" в умовному "сильці" трояндових стебел-рук опиняється Троянда з Фонтану Сліз, її Льолю окрасила осінь двома фарбами – жовтою і багряною!)

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Прийміть мене у гурт... Я – не тутешня.

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – Ти, наче, осінь... краса...
    – ...Ох, сердешня!..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Мене сюди, мов тать, вітрець приніс...
    Низький уклін вам від Фонтану Сліз*121.

    (Кланяється навзаєм)

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (довкола Троянди у Красій Льолі):

    – А де ж твій грунт?..
    – і де... земний твій рай?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Аж ген в Криму стоїть Бахчисарай...
    Ген там і Сад, і Замок, і Альтанка...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – А хто твій рід?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Я – галицька шляхтанка...
    Ми в льолях поруч бігали малі
    стежками Королівської Землі,
    і сяла нам з небес Ясна Лелія...

    (на правах обжинкової "Кізоньки")

    ...Дай, Біг, овес!..

    (Осипає Гаремних Троянд зерном з обжинків)

    ...Потоцька я... Марія...

    ХОР Гаремних Троянд
    (під зливою з обжинкового зерна):

    – ...Дай, Біг, овес! – на стежки наших втеч...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – А як ти звалась тут?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Діляр'-Бікеч...
    Мене привів до царственних алей
    татарський хан... мій пан – Керім-Гірей*122 –
    і я при нім розвилась і розцвила...
    Аллах Акбар!.. бо я його любила!

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – Блаженна... обійшла тебе наруга!..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Блаженна?.. Ні... Мене убила друга...*123

    А що в кохання серце не слабе –
    Керім-Гірей звелів звести дюрбе*124
    у тишині квітучій свого раю –
    ... і стала я Сльозою Хан-Сараю...*125

    Моя вода проймає, наче біль...
    Прийди... Відпий... Я – келих Сенсебіль*126.

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Прийди... Відпий... і стань як перволіс –
    корінням із Душі Фонтану Сліз...

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Відпий свій біль – і спрагу упразни –
    я Сенсебіль... з Червіні й Жовтизни.


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  43. Ірина Вовк - [ 2017.08.30 07:40 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження15)
    ЗОЙК Гаремних Троянд:

    – О К е р в а н Й о л і... Ч о р н а я Д у ш а...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (ствердно, про своє):

    – ...Ахмед-паша... та Ібрагім-паша*108...
    Впіймає вас Феджер у свій капкан...
    (...і я таки вступлю в кривавий тан!)

    ...Усі царі жорстокі і практичні,
    бо точать їх інтриги політичні...

    ГОЛОС Гаремної Троянди в подобі Русалки
    (що ховалась невпізнаною в гурті Бранок-Троянд):

    – ...Та дужче точать серце ріки кровні –
    то ласкощі... інтриги полюбовні...

    ЗОЙК Гаремних Троянд
    (у розхвиленому стинанні за втраченими коханими):

    – ...Джігад іде!.. Іде по Керван-Йолі...
    Веде Кисмет Дорогою Недолі...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (різко уриваючи інтонацій голосіння – до Троянди в подобі Русалки):

    – Ти хто така?.. Що робиш у гаремі...

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
    (у мертвій тиші):

    – Я – твоя зміна в полюбовній дремі*109.

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (полишаючи мужа, ідучи на ви):

    – Як смієш ти! Я... я – Зоря Світання...

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

    – Між вишніх зір не перша, й не остання...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Не перша, що ж... Я друга – і остання...
    В моїх руках є чара від кохання!

    (Показує чару з якої надпив Сулейман).

    У ній і запорука мого злету...

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
    (з викликом)

    – ...В отруйній чарі сонного щербету?!
    Приймай двобій!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Ти ж – чару переймай!..

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

    – У мене є своя... Піймай! Піймай!

    (Рус-Хуррем, Пурпурова Троянда Втіхи нараз опиняється у замкненому колі рук Гаремних Троянд з легкими накидами на обличчях. Троянда в подобі Русалки, змагаючись словами з Рус-Хуррем, – то вибігає, то вбігає в коло через підняті "ворота" рук. Роксолана намагається впіймати її, та даремно. Невпізнана постать Троянди-Русалки постійно вислизає з кола).

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
    (імітуючи голос Пурпурової Троянди Втіхи):

    – "...І скільки важить золото ото..."

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Зухвалице, ти хто?..

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (луною):

    – ...ти хто?..
    – ...ти хто?..

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

    – В тобі живе причина моїх ран...
    Я – Месниця... я – Тінь Махідерван*110.


    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (на мить зупиняючись у погоні):

    – Ба! Той дурман?! Чи ж тут тобі цвісти?..
    Черкешенко, це ти?..*111

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (луною):

    – ...це ти...
    – ...це ти...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Ти – матір Мустафи... Відкинь платок!

    (кидається навсебіч у колі Гаремних Троянд, зриває накидки з обличь).

    ГОЛОСИ Гаремних Троянд
    (перелякано)

    – Не я...
    – Ні-ні...
    – ..Царице Квітів...
    – Йок!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (у шаленому приступі ревнощів):

    – А-а-а-а... Серця окривавлений сувій!

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон):

    – ...Я п'ю... Я п'ю... Я твій... навіки твій...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Упийся мною... Впийся... Як уп'єш –
    вбий Мустафу... і тим Її уб'єш!

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (на крилах сновидіння):

    – ...Тебе до краплі, Втіхо, відіп'ю!..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (наполегливо про своє):

    – ...Вбий сина Мустафу... Уб'єш?

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон):

    – ...Уб'ю*112.

    ХОР Гаремних Троянд
    (застерігаюче трагічно):

    – Трояндо Втіхи... Пурпурова кров!..
    Не змити кров із власних підошов!..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (у муках сновидіння):

    – ...Моя дитино... Мустафо-пашо...

    ГОЛОС незримого Мустафи
    (привидом сновидіння):

    – Пощо мене убили ви, пощо?..
    Я порох ваших ніг... Подайте руку...*113

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон, простягаючи руку на голос)

    – О, як мені перенести сю муку...

    ГОЛОС незримого Мустафи:

    – ...Чи ви оглухли на мої волання!!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (терзаючись докорами сумління, сахаючись привида)

    – ...Ти сіяв зраду... мислив злодіяння...
    ...А з персами... коли прихильний час був,*114
    ти ладив мир... ти помагав Тагмаспу...

    ГОЛОС незримого Мустафи
    (супроти Рус-Хуррем):

    – ...Неправда!.. Лож!.. Як уст бліда непевність...
    Причиною – жіноча ваша ревність
    за долю одинокого престолу...
    Що ж, тіштеся... Гукніть гостей до столу,
    нехай піднімуть чари за Селіма...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон):

    – ...Кисмет... Кисмет... Яка ж ти невмолима!..

    (до Рус-Хуррем):

    – ...Се правда, Місафір?.. У тім причина?..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (закриваючи обличчя руками):

    – Невинна я!..

    ХОР Гаремних Троянд
    (луною)

    – ...Невинна-а-а... бо причинна-а-а...

    ГОЛОС незримого Мустафи:

    – Я вірним був... Я, батьку, вас любив...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (в муках сновидіння):

    – Ти вірним був... а я тебе... убив!!!

    ГОЛОС незримого Мустафи:

    – Не Ви... вона... жіноча ревність біла...

    (супроти Рус-Хуррем)

    -Чого мовчиш!.. Чи з люті заніміла...

    ХОР Гаремних Троянд
    (луною)

    – Мовчить... Чи вмліла, а чи заніміла!..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (безсило):

    – У б и л а... так!.. Убила, як уміла...

    ХОР Гаремних Троянд
    (глибоко, значимо):

    – Зійде Феджер... Засяє як Джігад...
    Зайде криваво – згубить шаріат!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Я вам на присуд тільки й відповім –
    не я погублю! згубить син... Селім*115.

    (до Сулеймана з попередньою інтонацією ласки)

    ...Прокинься, ладо... Вже зійшла Джігад.

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:
    (полишаючи тягар сновидінь):

    – Трояндо Втіхи... спокій мій... і лад...
    Пора... Джігад зове... священний бій!..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Іди й вертай... і дужий, і легкий!

    ХОР Гаремних Троянд:
    (луною)

    – Іди й вертай... і дужий, і легкий!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Я дякую Кисмет, що ти – такий!


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  44. Ірина Вовк - [ 2017.08.29 08:17 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження14)
    (Знеможений чи то ласкою коханої дружини, чи то "приворот"-зіллям зачарованого щербету, а чи безсонною ніччю над державними справами, Сулейман Пишний прихиляється на відпочинок на оксамитові простирадла Гаремного Саду, в прохолодній тіні Троянди Темного Пурпуру. Росса-Місафір ревно оберігає спокій свого мужа. Її руки-стебла нечутно обивають його голову.
    За німим знаком Рус-Хуррем до того завмерлі Троянди Гаремного Саду починають повільний танок у супроводі задумливої східної мелодії).

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (пестячи слух, навіваючи сон):

    – Царю мій, Повелителю... "Султанул беррайн
    ве хаканул-баграйн, хадімул гаремайн еш шеріфайн,
    шам джемет мешам, міср надіретул іср,
    Галєбеш-шегба, Дарул-Джігад, Дарул-селам!*98

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:
    (луною на голос Рус-Хуррем):

    – Царю двох частин світа і Володарю двох морів....
    – Стороже двох святих міст – і Мекки, і Медини...
    – Пане трьох престольних городів – Константинополя,
    Андріянополя і Брусси...
    – ...і Каіра могутнього...
    – ...і Дамаску, як рай, прекрасного...
    – ...і Білгороду-дому святої війни....
    – ...і Багдаду – дому спасення й побіди...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (луною на квіткове багатоголосся):

    – ...Благословенне хай буде ім'я Твоє,
    "Твердий" і "Великий"!..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (мислячи про майбутнє):

    – Коли Кисмет над нами зазоріє
    поставлю я мечеть "Сулейманіє"...*99

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Аллах тебе схвалить у щедрім дарі...
    Постав мечеть сю... на Авретбазарі!..
    ...На честь Роси ,*100 що сяла серед муру...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (луною на голос Рус-Хуррем):

    – На честь Троянди Кольору Пурпуру!

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (поринаючи в сон):

    – ...Зоря Кисмет... Зійде зоря Кисмет...

    ГОЛОСИ Гаремних Троянд
    (в танку перед сонним Сулейманом):

    – О чари... чари... Цар відпив щербет...


    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (співуче над сонним Сулейманом):

    – Мій Владарю... чи смакував щербет?..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон):

    – ...Іще ніхто не поборов кисмет!

    (Після тривалого мовчання в поклоні шани знову набирає звучання голос Мудрого Улема. Троянди-Бранки Гаремного Саду завмирають у вигадливих фігурах рослинного танцю).

    ГОЛОС Мудрого Улема:

    –"Предсказано, що з початком кожного століття родиться великий муж, який обхопить те століття як бика за роги... і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри. Отож, він десятий із черги султанів. А число 10 – се найбільш досконале число! Бо воно кінчить і завершує перший круг чисел... То й маємо десять частин святої книги Корану і десять способів читання її, маємо десять учнів Пророка і десять заповідей, і десять частей неба, і десять геніїв над ними, і з десятків складається все військо Падишаха.
    Десятий султан тяжко поб'є ворогів ісламу, бо Султан – любимець Аллаха і свята різка в руці його..."

    ХОР Гаремних Троянд
    (побожно на голос Мудрого Улема):

    – Хвала будь, Аллаху Єдиному!
    Крім Нього нема Бога. Він живучий
    і вічно живий. І нема нічого
    йому рівного, ні на землі, ні на небі.
    Він створив небо та землю...
    упорядкував світло й темряву...
    Хвала і слава йому, що своїх вірних
    провадить до святої святині!

    ГОЛОС Мудрого Улема:

    "...Як кожна людина, так і кожне плем'я має свій кисмет – твердий і невмолимий, котрого не об'їде ні конем на землі, ні судном на морі... Коли доповниться круг віків на повіках вічних очей Аллаха, тоді нарід Османів поверне відки прийшов, сповнивши по наказу Божім своє призначення на безбожних нессараг."*101

    (Мудрий Улем, оповістивши предсказання, з поклоном прощання відходить).

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (над сонним Сулейманом, розкидаючи сіті пестощів):

    – О спи, мій Пане... ще дрімає враг...

    ХОР Гаремних Троянд
    (півголосом):

    – Про кого Ти...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (уриваючи):

    – Про тих же... нессараг...

    (до Сулеймана):

    – ... А станеш в силі... будеш вельми рад –
    покличе в путь тебе з о р я "Д ж і г а д"*102
    Зоря війни... кривавого походу...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон):

    – ...Як я люблю, Трояндо, твою вроду...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (шепотом до Сулеймана):

    – ...Мечем Твердим прочиниш "Браму Фетви"...*103

    ХОР Гаремних Троянд
    (півголосом):

    – Кисмет Османів потребує жертви!..
    "Феджер-молитва" розкидає сіті?..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (умовно розкидаючи над Сулейманом "сіті інтриг")

    – ...Щоб вівці цілі, щоб і вовки ситі...
    ...Значить Аллах і рук моїх умільство –
    тверда п о с т а в а – то таке й п о с п і л ь с т в о...
    Не дармо вбрала я черлені шати...

    (до Сулеймана):

    ...Мені звістити... а тобі – карати!

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь видиво сновидіння):

    – "Коли Джігад займається на землі,
    тоді по небі ходить заграва пожарна...
    Тоді гуде плач жінок і дітей християнських,
    як шум у градовій хмарі.
    Бо жах великий несе з собою Джігад!"

    (Наче слуховою ілюстрацією до сновидіння султана Сулеймана звучить приглушений зойк – то протяжно голосять Троянди, спогадавши про Чорні Шляхи... "Керван-Йолі своєї Неволі")*104.

    ГОЛОС Гаремних Троянд:
    (у стинанні оточивши сонного Сулеймана):

    – О Керван-Йолі, знай, Джігад іде...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (твердою волею Цариці)

    – За уграми і Мухач упаде*105,
    де Керван-Йолі оре перелоги...
    Хіба що Відень вийде з-під облоги...*106
    ...Чорніє шлях... Цвіте гірка полинь...
    Марніє Лях, Підляшшя і Волинь...
    Повзе Джігад, пожадний як мана...

    (мимоволі здригається)

    А там... а там... моя Г а л и ч и н а!*107


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Вовк - [ 2017.08.29 08:55 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження13)
    (На голос своєї коханої жінки "Росси-Міссафір" в тій же миті озивається голос Падишаха Сулеймана Пишного.)

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (луною):

    – «...Срібнолиця моя, сладоуста моя, о ж а с м и н о в а,
    ти промов, не мовчи, чи в здоров'ї, Хурем, а чи в радості...» *92

    Його грізно-велична постать зависає над Гаремним Садом. Бранки-Троянди в покорі припадають до землі. Прихиляє голову в глибокій пошані і старець Мудрий Улем).

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – Моє ім'я із уст твоїх злетіло...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Бентежать душу і шматують тіло
    чужі думки... мов гострі ятагани –
    ті нашепи, підозри і догани...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (лагідно):

    – ...А я в тобі не бачу ні пилинки...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Не зрозумілі, бачте, мої вчинки...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – ...Все, що Цариця зволить, що звелить...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (обриваючи, про своє):

    – ...Як терпне тіло!.. Як душа болить!..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – Вгамуй свій біль... і викинь страх із лона,
    бо поруч – муж... опора й оборона!

    Моя якші, Трояндо Пурпурова,
    скажи мені мерщій, об чім розмова?

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Мій Владарю, розмова – про пурпур,
    що раз зацвивши, вийшов понад мур,
    понад світи, віки, понад будучність...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – Яка ж тобі у тому є незручність?

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (несміливо вичікуючи):

    – ...Що цілий світ пізнав моє лице...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (з полегшенням):

    – Хуррем-хасекі, люба, ти про це...
    О, на пурпур у нашім краї зарі!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (солодко співуче):

    – Його доволі на Авретбазарі!
    Преситна манна з неба...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (граючи словами):

    – ...Чи мана...
    Проте у цих Порогах ти – одна!!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (лукаво)

    – ...Ще не співали, Царю, півні треті...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:
    (граючи словами, в настрої):

    – ...А заспівають – станеш на портреті!

    В парчі і в з л о т і, тканім д і а м а н т о м,
    прошита сонцем, мов своїм талантом...

    ГОЛОС Гаремної Троянди
    (шепотом до Бранок-Троянд):

    – Цариця Квітів опустила вії...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – Засяєш... як смарагд з Александрії...*93

    ...У чарі злота – зору ніжний лотос.
    Ціна йому – здобутий острів Родос*94.

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (вдоволено сміючись):

    – ...І скільки важить золото ото?..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – В дукатах Слави... мабуть, тисяч сто...*95
    В "грошах заслони", себто "пашмакліка",
    ціна в обмін: дукат за чоловіка*96.

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (гордо):

    – Важка ціна... Яка ж у тім причина?

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (м'яко):

    – Мені Хасекі народила сина...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (з потаємним змістом)

    – Чи ж варто так пишатися у злоті,
    наш син Селім не перший в твоїм роді...*97

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – ...Не перший, та щасливий буде в зорях...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (з потаємним змістом)

    – ...Не вольні зорі у чертах і долях...
    Аллах могутній світло з них пряде.
    Іде Кисмет!

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (в пориві любові):

    – ...Моя Кисмет іде!
    Хуррем-хасекі... Перша поміж зір!..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (відповідаючи на порив):

    – ...Твоя Кисмет... чужинка-Місафір...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (в обіймах пристрасті):

    – То ж будь, якші Хуррем, легка і дужа -
    прийняти тілом ношу свого мужа,
    бо царська ноша – то могуча сила...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (мліючи в обіймах):

    – Чи ж я тобі казала, що безсила?..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – ...Щодо портрета – в нім якраз і влучність:
    твоє лице – то голос у будучність.
    Царям пристало думати про вічність –
    в твоїй поставі є й моя величність.

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (втишена ласкою):

    – Ти розтопив образ колючий лед...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (розкутий ласкою):

    – Трояндо Втіхи, принеси щербет...

    (Роксолана-Хуррем подає Сулейману золоту чару з щербетом.
    Сулейман ненаситним поглядом пристрасті проймає свою дружину).

    -"...Ти, красо весни, ружо вишняя, зоре в хладості...
    О печаль солов'я - чи в здоров'ї ти, а чи в радості...

    Поцілуй мене... дай пригубити лиш губи-сладості,
    дай поглянути в очі твої - чи в здоров'ї ти, а чи в радості"...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (заворожуючи на любов):

    – Мій Сулеймане... Пий, султане, пий...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (заворожено):

    – Я п'ю... Я п'ю... Я твій... Навіки твій...


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.08.28 08:20 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження12)
    (...З першим променем ранкового сонця оживає голосами Гаремний Сад. О, який він пахучий і свіжий! Як міниться і виблискує роса на оксамовитових лицях-пелюстках Троянд-Бранок Султана. Доброго ранку, якші*70, Царівни Квітів, тендітні подруги Блискучих Царських Палат! Доброго ранку, – в бадьорому щебеті птаства... Доброго ранку, "Аллах Акбар"!*71
    ...Ранок для Рус-Хуррем, Пурпурової Троянди Втіхи – це завше втілена Надія. Чи не тому вона така жвава та радісна змагається з птаством у мистецтві співу... Її викликали на одверту жіночу розмову. Що ж вона? – ...сміється... (сміється – бо Троянда Втіхи)... сміється і співає...
    ...Ох же й лукава!!!)

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (через сміх):

    – ...Питаєте мене про зілля чар?..
    Я відповім: султан відпив... узвар!

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд
    (перепитуючи луною):

    – Який узвар, Аллаха зірка рання?

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Мій Сулейман відпив узвар кохання...
    ...настояний на привороті-зіллі –
    мене ж купив "калимом"*72 на весіллі.

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд
    (зачудовано зітхаючи):

    – Калим же був розкішний, мов Едем...
    – Із перлів...
    – ...і корон...
    – ...і діадем...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (з тінню миттєвого смутку):

    – ...Та діадема з каменю опалу
    мені тоді кроваво в серце впала –
    в колючім терні камінь був Неволі.
    То був "кисмет" Осман... Посланець Долі...*73

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:

    – ...Доволі, пташко Рус-Хуррем, доволі...
    – ...Калим же був не тільки у речах...
    – ...Цариці ноша в тебе на плечах!..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (широко з гіркотою):

    – О як мені далася тая ноша!

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:

    – ...Не хмур чоло, о квітко прехороша!..
    – Бо твій калим у терні злої долі
    звільнив ясир із лютої неволі...*74
    – ...Вертав твій люд до рідного їм краю...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (в задумі про своє):

    – ...Вертав мій люд до втраченого раю...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – ...О не точи кроваві серця рани...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Тоді й зродилось ймення Роксолани!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (лукаво усміхаючись):

    – Виною в тім – опалу діадема...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – ...Чи віще слово Мудрого Улема...*75

    (На всі закутки Гаремного Саду розлягається голос Мудрого Улема. Зачувши його, Троянди-Бранки Султана мерщій відвертають голови, ховаючи за фередже своє обличчя. Так велить закон Адату*76).

    ГОЛОС Мудрого Улема*77:

    "Все, що призначене, єсть і предсказане.
    Найлюбіша жінка Десятого Султана буде чужинка – Місафір*78. Зійде як ясна феджер*79 у серці Падишаха, а зайде кріваво над царством його. Зробить багато добра і багато лиха в усіх землях Халіфа від тихого Дунаю до Базри і Багдаду – і до кам'яних могил фараонів! Навіть в царстві мовчання, у страшній пустині, де вік віків чорніє Мекам-Ібрагім*80, серед жари засвітить чистий ключ водиці за стопою її. Бо дасть їй Аллах з високого неба велику ласку свою і розум великий. Але шайтан засіє в її серденько велику гордість..."

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд
    (розхвильоване предсказанням Улема):

    – ...Кисмет Цариці...
    – ...Неба світлий дар...
    – Аллах Акбар!.. Аллах Акбар!.. Аллах Акбар!
    – Але й посіє гордість їй шайтан...
    – Та все ж її не зрадить Сулейман...*81
    –Заступить щастя Квітки зорям лік...
    – Нова зоря освітить гаремлік*82.
    – На те й зоря – що жар у ній і лед...
    – ...І чари зна: узвар!.. чи пак, щербет...*83
    – Яким химерним видався талант –
    в щербет упав опальний діамант!

    ХОР Гаремних Троянд
    (доходячи таємниці Роксолани):

    – ...В щербет упав опальний діамант!
    Щербет із пилу Квітнучих Троянд...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – ...отих, що тут зросли посеред муру...

    ХОР Гаремних Троянд:
    (вагомо притишено, з ключем таємниці на устах):

    – Нектар із пилу Темного Пурпуру!*84

    ГОЛОС Мудрого Улема
    (продовжує предсказання):

    "...Довго і завзято – постом і молитвою – буде боротися Велика Султанка – Місафір зі своїм гріхом, поки не піддасться силі шайтана у святу ніч Рамазану...*85 І затермосить вихор брамами сераю і вікнами гарему, а в серці султанки зійде гріх гордости. І засміється шайтан у садах султанських і в мармурових палатах Падишаха..."

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:
    (з тривогою на почуте):

    – Межа є, видко, в Долі на талан...
    – Веде Аллах, а зводить все – шайтан...
    – "Молитва рання" серед вічних зір –
    нектар кохання... Росса – Місафір...
    – Її до дна відпиє Володар!

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Аллах Акбар! Аллах Акбар! Аллах Акбар!

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:

    – ..."Феджер-молитва" прийме дар освят...
    – Щербет Зорі освятить шаріат...*86
    – ...Не дармо нам Аллах дає весло –
    одвічне право: на добро і зло...
    – ...Звіздо Аллаха, вибери мене!..
    – ...І злет, і спад – нікого не мине...
    – Та зоре-слава жар веде... і град...
    – ...Зайде криваво – згубить шаріат!

    ГОЛОС Мудрого Улема
    (продовжує предсказання):

    "...І почнеться небувалий нелад у державі Османів. Мішками зав'яжуть собі шиї аги*87 і вельможі, і настане страшне панування Капу-Кулів-невольників Порти, яничар і військових сіпаг. Арпалік – "гріш на ячмінь" і пашмалік – "гріш заслони" на султанських жінок й одалісок знищать велику скарбницю султанів, а перекупства і злочини як черви розточать силу законів десятого й найбільшого Султана Османів".

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Ха-ха-ха-ха! Невже це все про мене?
    Чи винен плід, що в нім – вино черлене!*88
    У ваших мовах стільки протиріч...

    ГОЛОС Мудрого Улема:

    – ..."Адат" велить: не відкривай обличь!
    Накази вічні... в часі невблаганні,
    про це звістять і знаки у корані!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – ...О мудросте свята самого Неба!
    Чи в тім наказі нагла є потреба?
    Поглянь, як квіти пнуться горілиць,
    аби проміння їх діткнуло лиць –
    вони цвістимуть так в садах Аллаха...

    ГОЛОС Мудрого Улєма
    (у супроводі квіткового багатоголосся):

    – О так, Феджер... Молитво Падишаха!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Навіщо ж барви квітам дав Аллах!
    Чи ж барвам личить жити у потьмах? –
    Могутність божа в їх красі, адже
    тоді й вони б носили фередже...
    Чи ж міг Його не зрозуміть Пророк?

    ГОЛОС Мудрого Улема
    (у супроводі багатоголосся квітів):

    – ...Запевне, ні, Царице Квітів... Йок...*89
    Нехай хранить тебе Аллах у злеті!

    ГОЛОС Мудрого Улема
    (канонічно тверезо):

    – ...І все ж твоє обличчя – на портреті!*90
    Чи ж право Зірки, Першої між зір,
    Хуррем-хасекі*91 Росси-Місафір,
    з легкої волі, просто, без причин
    проймати світлом погляди мужчин?..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (у царській поставі):

    – Шах Роксолані – то й султану – шах!..
    Нехай же нас розсудить Падишах!


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом.2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.08.28 08:25 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІ (продовження11)
    (Пауза. Музична тема "Пливе човен".

    ...Поволі з суцільної темряви виступає постать Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя. Дух феєрії панує над нею: вона ступає назустріч Невідомому в чорному козацькому жупані... Це смертельно хворий гетьман Петро Сагайдачний. Він іде до Гюль-Хуррем... Троянди... Цариці Квітів, аби вирвати її з пітьми Гаремного Саду і з'єднати з нею свою Долю*65. Їх постаті зближаються, вражаються одна на одну – і вступають в трагічне магічне коло).

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – Трагічне коло звужує пітьма...

    ГОЛОС Петра Сагайдачного:

    – Небесна нить між нами обома...
    Небесне Око дивиться глибоко
    і Долями веде – Небесне Око...
    Я відмолив свій гріх розлуки в Бога –
    тобі назустріч йде моя Дорога...
    Блажен, хто вірить... Сльози котять з віч –
    моя Дорога... та тобі навстріч!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – Навіщо, Петре, рухати минуле?..
    Воно вже мертве... в темряві заснуле...
    І я – не та... твоя колишня Настя...
    У мене вже збулось жіноче щастя,
    лагідне Щастя всіх жінок...

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    –...Але
    воно, либонь, для тебе замале!..
    Тебе зломили, змусили, скорили,
    тебе, як квітку... з келиха відпили...
    Чи ти сама під ноги пролилася,
    чи ти з кохання, може, віддалася...
    То хто ж ти – суть?.. Чи ж ти козачка Настя?!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – Я – Гюль-Хуррем... Цариця свого Щастя!..
    Цариця Квітів – не раба остання! –
    мені Осман під ноги лив кохання,
    беріг мене, як найціннішу квітку,
    а ти... приготував мені намітку...
    Мені й у фередже було не зле...
    ...Я – не в образі, що воно – мале!

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    – ...Коштовна перла у чужій оправі
    зазнала щастя Жінки... у неславі!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – ...Твоє намисто – теж чужа оправа...*66
    Що слава жінці – козаку неслава.
    Мене гнітить твоє серцебиття –
    ні, Петре, ти... ні рід мій – не суддя,
    чи Бога я дитина, чи Аллаха! –
    "хасекі" я... дружина падишаха...
    До Квітки Щастя не пристане мул...
    Мені до ніг схилявся весь Стамбул...

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    – ...Я не про це... Пробач... Тепер ми квити!
    У мене теж в палаці знались квіти...

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – ...Я бачу, Петре, тіла твого трем...

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    – ...В палаці в мене, Настю, був... гарем:
    туркині темні... і свої холопки...

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя

    – ...Скарби непевні... лживої обробки...
    Чи ж хоч одна із квіток прийнялась?

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    – ...До ложа – так... до мого серця – зась!
    Мені ж твоє намарилось лице!..
    Яку мені даш відповідь на це...

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – Чи чуєш, Петре: дзвони б'ють клечальні...
    Над нами дар Небес – вінки вінчальні...
    Та де мені знайти знахарське зілля,
    аби забути те моє весілля...
    Похід галер... салюти величальні...
    ...і замок з цукру...*67 і весільні пальми...*68
    Ці диво-пальми – символ материнства –
    в мені змінили участь до чужинства.
    Те, що було ворожим і огидним,
    поволі стало стерпним... навіть рідним...
    ...У сій хвилині... як знаття отсе:
    утрачу мужа й сина – втрачу все!!!

    (Розірвавши магічне коло феєричного спілкування, постать Білої Троянди Щастя віддаляється від постаті гетьмана Петра в чорному жупані. Гетьман Петро проводить свою кохану довгим прощальним поглядом. Ця зустріч була останньою. Попереду гетьмана – Чорна Дорога Смерті. Вона вже кличе його.
    Натомість Дорога Гюль-Хуррем обнадіює ранковим просвітком...
    Тьмяні химерії Гаремних Троянд посилають навздогін Білої Троянди Щастя свої рослинні поцілунки).

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – Цілунки-вильця шле тобі гарем...
    – ...квітучій Жінці... кревній Гюль-Хуррем...
    – ...Ось духів-зілля*69 прикладай до ран...
    – ...до тебе йтиме з ночі твій Осман...

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
    (в дорозі до ранкового просвітку):

    – Омана це... найважча із оман...
    Небесним даром був мені Осман!
    Я так за ним в розлуці затужила...

    Поодинокий ГОЛОС Квітки:

    – ...А може, ти його приворожила?..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – Троянда Щастя в чарах безталанна.
    Про зілля чар вам скаже... Роксолана.

    (Постать Білої Троянди Щастя зникає у всеогортаючому тумані Ранку).


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом.2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.08.27 20:11 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІ (продовження10)
    (Майдан Сліз - невольничий ринок у Каффі. Наче ключі перелітних лелек, пійманих за горло мисливською рукою, посуваються майданом довгою низкою раби-невольники. Ідуть понуро-мовчазно ходою безнадії - оголені по пояс, тавровані по чолах і щоках, прикуті за шию як остання безвольна худобина.
    А довкола - снується вулик: джмелино гудуть можновладці, прицінюючись на товар; осино жалять невольниче тіло захланні пальці купців-чужинців; барвистий рій цікавих зівак в тюрбанах, халатах і простих завивалах напосідливо мерехтить перед очима, морочачи голову. Час від часу по всіх закутках Майдану розноситься гук торговця-оцінщика: "Нові раби!!! Ще не зіпсовані… не хитрі… допіро привезені з землі Королівської, а не тої брехливої – Московської*45.
    … Так і ведуть їх з ринку низками, проданих на "каторги"-кораблі, аби зазнали козацькії руки каторжних весел, а дужії плечі сирої сириці та "червоної таволги", червоної -- з людської крови.
    Ведуть вольну кров християнську у невірну неволю!!!
    … Чуєте: як тужно лелеки виводять "курли"… "к-у-р-л-и-и-и!"… - то серце козацьке взиває до Неба і просить підмоги…)

    ХОР козаків-невольників
    (взиваючи Думою):

    "Ой то далася бідним невольникам
    цяя тяжкая неволя добре знати:
    кайдани ноги поз'їдали,
    сира сириця білоє тіло, козацьке молодецьке,
    коло жовтої кості об'їдала.

    Ой як бідні невольники на руках
    кров христіянську увидали,
    то про віру христіянську ізгадали,
    ой то землю турецьку,
    віру бусурменську проклинали.

    - Ти, земле турецька, віро бусурменська,
    ти єсть наповнена:
    сріблом-златом,
    дорогими напитками,
    тільки в тобі бідні невольники
    на світі невольно пробувають,
    що празника Різдва, а чи того Великодня і не знають,
    а все у каторзі турецькій на Чорному морю пребувають,
    землю турецьку, віру бусурменську проклинають.

    - Ти, земле турецька, віро бусурменська,
    ти, розлуко христіянська,
    бо ти вже не одного розлучила
    за сім год войною,
    мужа з жоною,
    брата з сестрою,
    малих діток з отцем, із матінкою".

    (На тлі важкого пісенного супроводу постає Майдан Сліз у всій своїй ницій дорогоцінності: раз по раз піднімаються над людські голови ноші, несучи олійні тіла найкращих українських бранок, убраних у прозорі серпанки, аби ласі очі праведних мусульман упились їхньою звабою, наче стиглою хурмою з садів Аллаха. О… ці плоди надто коштовні!.. Надто!..
    І дзвенить золото46, спадаючи водограєм на розлогі таці, виповнюючи блаженним вмістом найглибші колодязі та найвищі скрині… Міняється тіло - на золото… золото - в тіло. Продається чужа врода ґяурська, кохання і цнота. Купується вірність, плодючість і рабська покора. Каффа Насті Лісовської, Насті Повчанської та… Марусі Богуславки…
    Ось вона - Жовта Троянда Розлуки між закутих сімсот козаків і ключами від волі. Та не рабська покора веде її в льохи і дремні темниці! Спогадала Маруся про землю свою, про дідизну, що мовляв, на землі християнській сьогодні Великдень, і про батька-священика… місто своє ізгадала… А містечко те - слава Христу, себто Богові слава…*47)

    ГОЛОС Марусі Богуславки - Жовтої Троянди Розлуки
    (озиваючись думою на Думу):

    "- Ой козаки, ви біднії невольники!
    Кажу я вам, добре дбайте,
    В городи християнські утікайте!
    Тільки прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
    Мойому батьку й матері знати давайте,
    Та нехай мій батько добре дбає,
    Гуртів, великих маєтків нехай не збуває,
    Великих скарбів не збирає,
    Та нехай мене, дівки-бранки,
    Марусі, попівни Богуславки,
    З неволі не викупає,
    Бо вже я потурчилась, побусурманилась
    Для розкоші турецької,
    Для лакомства нещасного!"*48

    ХОР козаків-невольників
    (завершаючи Думу):

    "- То ж, визволь, Боже, усіх бідних невольників,
    із тяжкої неволі турецької,
    із каторги бусурменської
    на яснії зорі,
    на тихії води,
    на святоруський берег,
    у край веселий,
    між народ хрещений,
    у городи христіянські!

    - Гей, та даруй, Господи, войську запорожському -
    на многії літа і до кінця віку…
    Гей!.."*49

    (Наче маревом Великодня відгукуються на Думу козаків-невольників церковні дзвони і хор теж відгукує "Многая літа-а-а…"
    Козаки-невольники, прислухаючись до нестямного поклику серця, творять молитву до Божого Сина…)

    Невольниче БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Ми грішнії Тебе, Бога, просим -
    услиши нас, Господи...

    - Ми грішнії Тебе, Бога, молим -
    прости нам, Господи...

    - Ми грішнії Тебе, Бога, благаєм -
    помилуй нас, Господи...

    ХОР козаків-невольників:
    (під супровід уявних дзвонів і співу)

    - Умилосердися над нами, Господи!
    Да будет милосердіє Твоє,
    якоже ми уповаєм на тя.
    На тя, Господи, уповаєм,
    да не постидимся во віки.
    Амінь.

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - Молитва каже "да не постидімся!",
    в неволі лютій Господу молімося…
    І я Маруся, Богу теж молюся,
    зозулею в Украйні озовуся
    в оселі Божій… Богу слава, слава! -
    славить Тебе попівна з Богуслава -
    за нас єси розп'ят, Ісусе Христе,
    за нас пече чоло Твоє тернисте…
    … І я тебе розп'яла… ненавмисне…

    ХОР козаків-невольників
    (брязкаючи кайданами, поволі вивільняючись від них):

    - Марусю-любко, ти зреклася віри?!
    Тебе таки купили бузувіри?!

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - … Ціною тіла… власної офіри
    уклала в той вінець свою тернину -
    в мечеть - не в храм - я привела дитину…
    Моє маля!..

    ХОР козаків-невольників
    (по-чоловічому - різко):

    - … Молитва тут нездужа -
    зміняти віру - на цілунки мужа…
    Чи ж так тебе навчала рідна мати?..

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - … У цих краях жінкам велять мовчати…

    Та ще вкраїнка з роду не вродилась,
    щоб просто так взяла і покорилась…
    Моя покора і моя неволя -
    не так собі… хабаз з живого поля
    жіночих доль країни гінекеїв
    між лож… і ґрат… і євнухів-лакеїв*50 -
    моя "кисмет" - не тяжість каяття,
    моя "кисмет" - це воля до життя!

    ХОР козаків-невольників:

    - І вмерти – воля… і не вмерти – воля…
    Життя - ціна, коли життя - неволя!

    Уклін тобі, що відчинила браму…

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - … Коли ж душа не має свого Храму,
    чи ж їй не душно в злоті, чи не нудно -
    умерти - раз, та й вже, а жити – трудно…
    і потихеньку будувати Храм…


    ГОЛОСИ козаків-невольників
    (нервово прислухаючись):

    - … Гуде мечеть, неначе на байрам…*51
    - … чи то "золоторогий"*52 вітер віє…
    - … це біль гуде…
    - … чи гнів Ая́-Софії…*53

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - Софіє-Мати, де твої посвяти…
    О, дай мені Надію – переждати…
    О, дай мені Надію – перебути…
    Вернути Віру і Любов вернути!

    ХОР козаків-невольників:

    - … Надію - край свій рідний не забути,
    сьорбаючи гріха отруйний мед…

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - Софію теж осквернив Мехеммед!*54

    … То був отверглий хмарами вівторок*55 -
    на Царгород упав великий Морок
    і наказав Войовнику: "Веди…
    супроти Сонця посланців орди!"

    Того вівторка, того травня-дня
    султан увів у храм свого коня
    і в тиші смерті, страху й супокою,
    де тепла кров струмилася рікою,
    де лиця божі заніміли з жаху,
    звістив султан свою любов… Аллаху…

    ХОР козаків-невольників
    (у гніві):

    - О, громе бий! О, сонце, меркни з жаху!*56
    Святу Софію віддали… Аллаху!

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - Не вдарив грім… не зупинив бенкет -
    молився на престолі Мехеммед,
    в ріці метвенній умочив правицю*57,
    в нужді і скверні потопив Царицю…*58
    "Тепер лаштунки у палатах царських
    пряде павук… А почесті музичні
    приймає пугач"…*59

    ХОР козаків-невольників
    (здивовано):
    - Пугач?..

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки
    (імітуючи птаха):

    - "Пу́гу! Пу́гу!"

    ХОР козаків-невольників:

    - Так воздай же, Боже, туркам
    за тяжку наругу…

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Три дні й три ночі трупів не збирали...
    Мочили стіни, храми обдирали,
    жінок хрещених на святих престолах
    безчестили... Хлоп'яток босих-голих
    ганьбили теж...*60 О, сонце, меркни з жаху!

    ХОР козаків-невольників:

    – Чи ж хіть і глум є сладосні Аллаху?!

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Дозволені і сладосні... Мій Боже!..
    Ні крик... ні жах у тім не допоможе –
    Аллах глухий до жаху і до крику –
    звелів ганьбить Софію сонцелику...
    Отерпла з болю... Стямилась – мов криця –
    стоїть мечеть... і стогне блідолиця...
    ...А правовірні у вині розпусти
    спивають мід красунь сахароустих,
    мов на причасті та святі дари –
    "котру захоче тіло, ту й бери!"
    ...І тягне в ложе першу дівку-бранку
    і юнаків на хтиву забаганку –
    і все це бачить ізгори Аллах –
    і кожен турок в домі – падишах!

    ХОР козаків-невольників:

    – Османське диво! Так стоїть Іслам –
    і плоть, і кров – усе наперелам.

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Між тої крові... з муки і розпуки
    зродилась квітка Кольору Розлуки...
    До Жовтизни і я собі горнуся,
    бо теж в розлуці з рідними Маруся...
    Погляньте-но в саду на квіти кволі –
    потурчилась не з власної я волі,
    а те, що віру вражу перейняла,
    то тим Христа нехотячи розп'яла,
    а тим, що розділила враже ложе,
    навіки засмутила Матір Божу...
    Моліть за мене прощення у Неба...

    ХОР козаків-невольників:

    – Свята Софія молиться за тебе!

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Та може статись: час мине не дремля,
    верне тоді в Стамбул і "русе плем'я"*61
    верне тоді войовникам їх стріли –
    і тіло Жовте знову стане Біле...
    Тоді безсилий буде і Аллах
    змінити те, що зволить патріарх,
    собі здобувши світлу патерицю*62 –
    окропить він Софію блідолицю...


    ХОР козаків-невольників:

    – Рушаймо в путь... Лишаймо тут сестрицю...
    У мир хрещений – наш дороговказ...

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Ая́-Софія молиться за вас!

    БАГАТОГОЛОССЯ козаків-невольників
    (оберненних до сонця в молитві):

    – Пом'янем ім'я Твоє в усякому роді
    і роді!
    Прибігаємо до Тебе, Царице наша,
    і ревно Тя просимо –
    заступи нас Своїм омофором,
    як заступила ти наших гетьманів,
    що їхняя слава ввесь світ наповни́ла...

    – ...як берегла Ти козацькії чайки
    на Чорному морі, що плили визволяти
    братів своїх кревних із злої неволі...

    – ...влий і в наші серця
    Ти надію великої радости...

    – ...І причини сили нашим змаганням,
    і покрий нас від всякого зла...

    – ...да устоїм перед ворогом
    отчої віри і всего народу...

    – ...і двигни наш на́рід з неволі
    до колишньої слави...

    ХОР козаків-невольників:

    – Ти, о Царице наша,
    що на Січі могутньо пануєш
    і запалюєш лицарським духом
    славних синів України.
    наверни і нас в сторону Твойого Сина,
    посели у серцях наших єдність і віру,
    щоб і ми зажили хороброї слави героїв,
    як і в цьому житті, так і в вічності...*63

    (Вечірні сутінки огортають Жовту Троянду Розлуки, себто дівку-бранку Марусю Богуславку, що стоїть одна-однісінька біля відчиненої брами темниці... А козаки-невольники... перетворилися нараз у бігучі тіні: у шурхіт, шелест та шепіт буйного зеленотрав'я та хлюпіт гомінливої хвилі).

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Храни вас, Боже... Знову я сама...
    Оскалом хижим дихає тюрма.
    Мовчить гарем, неначе невидющий,
    а він же всюдисущий... всюдисущий...
    ...Та тільки слово тут не в пошанівку –
    мовчи та слухай... стіни та долівку...
    Кипить гарем в таємній переміні –
    тут плачуть – тіні і радіють-тіні –
    тут ні для кого радника нема...

    Стоїть гарем – стоїть моя... тюрма.
    ...І я безсила також, бо сама...

    (у шурхоті, шелесті та шепоті вечірнього Гаремного Саду вчуваються голоси інших Бранок -Троянд).

    ГОЛОСИ Гаремних Троянд:

    – ...і я – сама...
    – ...і я – сама...
    – ...і я... я...са...*64
    – са...ма-ма-мо-о-о!..
    – не...ма...
    – сама-а-а...
    – піть-ма-а-а...
    – ...і тьма-а – тюр-ма-а-а...
    – ...там...о!.. ма-мо-о-о!
    – нема-а-а...
    – тюрма-а-а...
    – ...і тьма-а-а...
    – ...ма-а-а...
    – ...а-а-а... а-а-а...

    (Вечірня феєрія вихоплює раз-по-раз на світло різнобарвні постаті Бранок -Троянд. Потім Гаремний Сад огортає суцільна темінь).

    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  49. Ірина Вовк - [ 2017.08.27 19:49 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження9)
    (Над омертвілою гладдю води, ламаючи крила в надривному леті, кружляє стеряна Птаха)*40.

    ГОЛОС Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя:

    - … Благословенний пта́хи вольний лет…

    ГОЛОС Назлі-ханум, родички падишаха
    (вповзаючи гадиною):

    - Чи Гюль-Хуррем зітхає на кисмет?

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Ні, Гюль-Хуррем блукає серед дум…
    А ви таки прийшли, Назлі-ханум.

    Кисмет… Кисмет… Мій боже, хто я, де я!..

    ГОЛОС Назлі-ханум:

    - Бездомний цвіт у стінах гінекея,
    блідий і кволий, як і інші квіти…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Чому ж мені не можна відлетіти?

    ГОЛОС Назлі-ханум:

    - Бо ти ланцюг, припнятий до Османа.

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Кисмет до мене, й справді, невблаганна!
    Тримаєте мене як птаху в клітці…

    ГОЛОС Назлі-ханум:

    - Так, як годиться гінекейській квітці…
    Чи ти б хотіла тліти десь за рогом?

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Однаково, що тут, що за Порогом*41.
    Дарма про мене, що поріг Блискучий*41,
    а все ж під сонцем квітці жити лучче!
    Воно б і тут нітрохи не маліло,
    якби довкіл зміїно не шипіло,
    якби чиясь не корчилась утроба,
    бо ж ви на мене дивитесь з-під лоба!

    ГОЛОС Назлі-ханум
    (виказуючи жало):

    - Не зажадай з чужої хати раю…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Я найпишніший цвіт Біюк-Сараю*42,
    Османів меч хранить мечеть Еюба…*43

    ГОЛОС Назлі-ханум:

    - Ах, інш алла…*44 Ми в Божій ласці, люба.

    (отруйно):

    Яка зухвала мова у ґяурки!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Мене шанують всі татари й турки,
    усі малі й великі володіння,
    а тут,за мною,ходять шамотіння…
    Чи то не ви ота змія прелюта?..
    Я чую,як стікає з вас отрута,
    що цвітне тіло струпом увивала…
    А я,мов ібіс,вам жало урвала!

    ГОЛОС Назлі-ханум:

    - То це ти ібісом себе назвала нині?
    Достойне шани ймення… для рабині!

    (атакуючи)

    Якщо ти ібіс - знай своє болото!!!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (незворушно):

    - Зате я знаю, що то важить злото!


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.08.26 12:08 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження8)
    (Які незбагненно-мінливі інтонації стихії!..
    Від глупої темряви гнівних туч - до сліпучих блискавиць знервованого неба,від всепожираючого рику повсталої води - до знесиленого шумхотіння розтраченої хвилі,від п'яного реготу морської безодні - до жалібного квиління розпластаної поверхні моря, що, наче живе дзеркало, відбиває самотню постать птаха, в якого буря украла найдорожче - його товариство.
    Над усім тим збором інтонацій стихії, страшної у своїй власті над людським тілом і безсилої, водночас, над її пісенною Душею, розтікається мислію Дума, така ж далековидна, як серце сліпого Кобзаря).

    ГОЛОС Кобзаря:
    (співає)

    "Гей, на Чорному морю на камені біленькім,
    Там сидить сокіл ясненький,
    Жалібненько квилить-проквиляє
    І на Чорне море спильна поглядає,
    Що на Чорному морю щось недобре починає.
    Злосопротивна хвилечка - хвиля вставає,
    Судна козацькі-молодецькі на три части розбиває:
    Перву часть ухопило - у білоарапську землю забило,
    Другу часть ухопило - у Дунай у гирло забило,
    А третя часть тут ся має -
    Посеред Чорного моря у бистрій хвилі,
    На лихій хуртовині потопає".

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Гей, ти, дівко-чорнобривко,
    подай білу руку!..

    ГОЛОСИ Русалок:

    - Лови, мене на наживку -
    "ку-ку", милий, "ку-ку"!

    - Як не зловиш мою руку,
    пущу рибу-щуку…
    А я тобі, козаченьку,
    віщую розлуку!

    - Утопив єсь головоньку
    та й на чужиноньку,
    пращай своїх отця-неньку,
    пращай дівчиноньку!

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Ще не піяв красий півень
    третє "кукуріку",
    щоб я дівці заподіяв
    та й журбу довіку…
    Ще при боці щабля гарна,
    чим вона не панна?
    Гей, ти, шабелько-серденько,
    поцілуй любенько…

    ГОЛОС Русалки:

    - З бусурманом зустрівалась,
    тричі цілувалась,
    із коханим козаченьком
    спатоньки вкладалась.

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Гей, ти, шабле-шабелино,
    тонкая стеблино,
    прощавайте, отець-мати,
    прощавай, дівчино!

    ГОЛОС Русалки:

    - Десь у тебе, козаченьку,
    заблудила мила,
    а що тобі, мій миленький,
    фортуна зблудила.

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Ой чи мила, чи не мила,
    не втечеш від долі…
    Визволь мене, Божа сило,
    із сії неволі…

    ГОЛОС Русалки:

    - Ловись, ловись, козаченьку,
    неводом шовковим,
    а я тебе залоскочу
    пилом пелюстковим.

    ХОР козаків
    (з морського дна):

    - Прийми, Боже, наші душі
    у свої палати…
    Краще - в морі, ніж на суші
    волі не видати!..

    (… Ще деякий час над морем стоїть холодна біла Мряка. Наче у сувій цупкого простирадла загортає вона від людських очей чайку гетьмана Петра Сагайдачного.)


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   7