ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2020.03.28 11:36
Зайчики дрімають в нірках,
Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли,
Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома,
Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочок,
Ти в оселі не один!

Іван Потьомкін
2020.03.28 09:59
В далеку давнину сусідом рабі Єгошуа бен Леві був єретик, що відійшов від юдаїзму і глузував над правовірними. «Візьму-но півня,- сказав рабі,- прив’яжу до ліжка і, як гребінь побіліє, прокляну негідника». Це, власне, був час, коли Господь карає гріш

Тетяна Левицька
2020.03.28 09:57
Жаліється дружині чоловік:
"Сьогодні знову від сусіда втік.
Як тільки закортіло калганівки,
із під землі з'являється Пахілько.
Вже замахав, нахабний тут, як тут,
а на халяву роги не ростуть.
Вечеряєм подалі у альтанці,
он самогонка, як сльоза у

Сергій Губерначук
2020.03.28 08:48
Створю тобі вірша
для тих, кому за тридцять,
а для тих, кому за сорок,
хай чекають ще п’ять років.
Про цей намір
складеться дивне враження,
ніби це й не вірш,
а якесь відображення

Олександр Сушко
2020.03.28 07:16
Поезія - це завжди неповторність,
А проза - юринда! Ні те, ні се!
Колега ж - двадцять років строчить повість
І півжиття втрачає на есе.

Вважаю, що страждати так не варто,
Творю натхненно, за один момент:
Обідаю - рождається рулада,

Микола Соболь
2020.03.28 06:53
Чого смієшся? Вірус – убивця!
Поки його не відчув на собі?
Усмішки всюди, радісні лиця,
Пивасика пляшка, шлях у юрбі…

Потім додому. Мати чекає.
Назавтра закашляв – перша з ознак:
«На тобі, синку, з травами чаю.» –

Олена Музичук
2020.03.28 06:19
Дозвольте, пані і пани,
Вітати з келії моєї
Усіх заручників цієї
Епідемічної весни.

Все утрясеться і пройде:
Жалі, печалі і тривоги,
Повідкриваються дороги

Віктор Кучерук
2020.03.28 04:03
Над обрієм сонце звелося помалу
І хмари прожогом пустилися в лет, –
Обпечені жаром проміння – тікали
Вони перед сяйвом яскравим вперед.
Тіла волохаті підштовхував вітер
І вабили види просвітлі земні, –
І в слово збиралась метелиця літер,
Віщуючи ра

Віктор Кучерук
2020.03.27 21:24
Тече, міліючи, ручай
Уздовж пилястої дороги, –
Ти, Боже, згинути не дай
Життю без крапельки вологи!
З небесних сит посій сльоти
На денце сумно розпростерте,
Щоб він ожив од повноти
Дзвінкої муті водоверті.

Євген Федчук
2020.03.27 18:14
Чи двісті чи то триста літ тому
Свободи тої люди ще не знали,
Пани над кріпаками панували.
У мене не запитуйте – чому.
Бо я згадав часи ті не для того,
Щоб визначати: хто правий, хто ні.
Отож питання ставте не мені,
А вченому. Я думаю, у нього

Петро Скоропис
2020.03.27 17:29
У дорозі по Азії, ночуючи(був би дах)
в сінях, лазнях, лабазах – у теремах і хатах,
чиї кіпчені шиби оку на кшталт узди,
укривайся кожухом і норови завжди
кут найти головою, аби кут у нічній
млі сокирі обтяжив і вдар по ній,
обважнілій від ус

Олександр Панін
2020.03.27 12:39
Була Любов, нічого більш не знаю,
Міцне було Кохання і терпке,
Була Любов, яку не пам'ятаю,
Було Кохання чисте і палке.

Не Кохання, якась ейфорія,
Зупинити себе не зумів:
Покохати ще раз і не мріяв,

Вікторія Лимарівна
2020.03.27 11:35
Ворог прийшов, не питає: а хто ти?
Байдуже, мова яка в тебе й статок.
Навіть найвищі відкриє ворота.
Нищить безжально усіх на додаток!
Як захиститися? Хто про це знає?

Зморені відчаєм, люди планети.
Тільки продовжують декотрі знову

Іван Потьомкін
2020.03.27 10:32
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбут

Ярослав Чорногуз
2020.03.27 10:09
Огидний циніку, ти – як ворона –
Чатуєш на поезії красу,
І каркаєш: «На клоччя рознесу!»
Мов послід свій на павича ти рониш.

Поета в сьогодення каламуть
Занурить норовиш лайнословами…
Між хмарами він десь і небесами –

Сергій Губерначук
2020.03.27 09:32
Ліно! Найвища моя казко.
Шлейф по землі без Землі.
Важко добути від тебе вселаски
тим, хто велико малі.

Сіно з тобою хай всохне в не сіно –
з скирти зіскочить той дух,
з ликом який поєднався в єдино

Тетяна Левицька
2020.03.27 08:44
Мамо, вийду за Степана,
хлопець дивної краси.

- Та красава зранку п'яна,
Боже, борони, спаси!

А чому б не за Миколу
і жила би, як усі?

Микола Соболь
2020.03.27 06:13
Чи доживу до спілих яблук,
Налитих життєдайним соком,
Котрі так радували око,
Їх пасока стікала з рук,
Поїла висушену землю,
Яка дощів рясних благала
Нектару їй було замало:
«Дожити, Боже, дай, молю!»…

Нінель Новікова
2020.03.26 22:07
Недобрий погляд із-під брів.
І гордий виклик, і зневага,
Всіх ліній – співи і наснага.
Такою вперше Вас зустрів.
В партері ніч. І духота.
Нагрудник темний близько, близько…
Бліде обличчя… Чорнота
Волосся, що спадає низько…

Євген Федчук
2020.03.26 19:43
В часи минулі, хоч які - не знаю
В хатині на околиці села
Одна-одною жіночка жила,
Казали люди - відьмою була.
Чи так чи ні - усякого бувало.
Буває, навигадують таке,
Що наче і ні в тин, і ні в ворота.
Та уже ж людям не закриєш рота,

Олександр Панін
2020.03.26 15:05
Любов-Кохання – Морква-Зітхання

Обережним, Грицю,
будь на вечорницях:
Двох любить не треба –
втрапиш у халепу!
У дурні пошиють
і намилять шию,

Іван Потьомкін
2020.03.26 12:44
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини

Надія Тарасюк
2020.03.26 11:37
А наші підсніжники вже покидають ліси.
Відходить їх потяг учасно, ні дня на заминку...
І вітер морозом у туш добавляє баси,
і гріються леготом серця вчорашні учинки.
А наші підсніжники — той каламбурний мотив
незбуто-забутих чи кинутих слів на поталу

Микола Соболь
2020.03.26 11:09
Чи ти поет? Покажуть барикади
І міцність слова, і вірність народу.
Поезія декламує свободу.
Тідьки за вічним бравують громади.

Ти права не маєш ставати слабким.
Стило вибиває слово за словом
Читайте, но, правду! Якщо готові

Олександр Олехо
2020.03.26 09:35
Сиджу один, мені дрімота в поміч.
І думи не гадаю, пиво п’ю.
Оце кицюня умостилась обіч,
та я її шаную і люблю.
Бо муркотить і не проха налити.
В умовах ізоляції – це плюс.
Бо є ліміт і як його ділити?
Самому не стає. Ти згідна, Мусь?

Сергій Губерначук
2020.03.26 08:31
Емансипація.
Колгоспознавство.
Зреволюціонізованість.
Секс.

ДніпроГЕС.
Маґнітка.
Ріббентроп-Молотов.

Віктор Кучерук
2020.03.26 04:45
Чистий аркуш, мов перший сніг,
Перед зором привабно біліє, –
Ще у присмерках спішно ліг
І до ранку не щез, як і мрії.
Білий аркуш – неначе плід
Недозрілий оскомою в роті
Залишає невидимий слід
Непотрібної іншим роботи.

Олексій Кацай
2020.03.25 17:21
кружляє зоря
довкіл корабля

так саме а не навпаки

немов людолов зорі побажав
ні пір’ячка і ні луски

Євген Федчук
2020.03.25 13:49
Нам казкою сьогодні видається
Те, що колись, без сумніву, було.
Отам, де нині хвиля в берег б’ється,
Стояло здавна чимале село.
Підносились хатинки чепурненькі,
Серед вишневих тулячись садів,
Тримались одна одної близенько,
Вслухаючись у солов’їний

Олександр Панін
2020.03.25 12:25
Любов-Кохання – Морква-Зітхання

Обережним, Грицю,
будь на вечорницях:
Двох любить не треба –
втрапиш у халепу!
У дурні пошиють
і намилять шию,

Іван Потьомкін
2020.03.25 11:22
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен

Ярослав Чорногуз
2020.03.25 10:40
Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
Чи з дівами гулящими водиться,
Пірнути в зради, у розпусти суть…
Чи вірним стать тобі, о яснолиця!

І я згадав ті дні, і сірість ту,
Коли Мара потьмарила мій розум,
Огидну хіть і серця пустоту,

Олександр Сушко
2020.03.25 09:36
Прокинувся, умитий ранковим сонячним промінням, яке розлилося по моєму обличчю. Розплющую лупаки, аж гульк — під боком примостилася божественної краси Венера: ліва ніжка грайливо лежить на моєму стегні, долоня гріє мою сідницю, а голова з пишною блондинис

Микола Соболь
2020.03.25 08:35
З народження нам шлях один – до Бога.
Через життя неси свого хреста,
Йди до Аллаха, Будди чи Сварога
І хай молитва буде на вустах.

А ми ножа берем, а то й сокиру
За пазуху важкого камінця…
Війною на сусіда йдем за миром,

Сергій Губерначук
2020.03.25 08:31
Драгуни – дні, драгуни – дні
то по тобі, то по мені!
Блукаєш – ні, знаходиш – ні,
женуть по снігу, по весні
з обрубком нас у стремені
космічні коні навісні,
годин – хвилини, років – дні.

Ігор Деркач
2020.03.25 07:41
Знову віє, нібито, весною,
а вертає, наче, до зими
і усюди білою габою
заслані зелені килими.

Де-не-де синіють первоцвіти
у моєму сивому саду...
Завірюха замітає літо,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01

Оля Кміт
2020.02.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тетяна Роса - [ 2020.03.09 17:32 ]
    Крижана Галатея
    Що було – те було… Із твоєї руки
    Проростало зерно урожаєм гірким.
    Чи на нього дивись, а чи очі закрий:
    Все одно урожай до зерняточка твій.
    Сіяв те, що хотів. Все, що виросло -треш,
    І нове не зросте, поки це не збереш.
    Я не та, що була. Я – згоріла дотла.
    Не знайдеш у мені ні любові, ні зла.
    Бо рубав ти з плеча. Бо ти грався вогнем.
    І байдуже було, що межу перетнем.
    Ти мене спопелив. Ось така ця межа.
    Все згоріло дотла. І тепер я – чужа.
    Вже мій біль – то не ти. А твій дім - то не я.
    Ти вже більше не мій. Я уже не твоя.
    Об каміння своє, наче майстер ножів,
    Кригу тисячі лез ти в мені нагострив.
    Не марнуй більш на мене даремних зусиль:
    Моїх ран не пече твоя вроджена сіль.
    Я вітаю тебе, майстре в’їдливих слів:
    Крижану Галатею із мене створив.
    Зберемо врожаї. Буде поле пустим.
    Розійшлися шляхи. Кожен піде своїм.
    Не відродимо ми погорілі мости.
    Бо померла любов - і немає мети.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  2. Владимир Лесник - [ 2020.02.26 05:19 ]
    Наш мир
    Что же происходит с этим миром?
    Я каждый день понять пытаюсь...
    А люди это видеть не хотят, мундиром прикрываясь,
    И каждый раз я в стену ложного непонимания врезаюсь...

    О чем же мне вам тут и говорить?
    Ведь люди уже себя не уважают,
    И могут только детей своих к этой бездне подводить,
    В которой те не понятно кем и вырастают...



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Галина Кучеренко - [ 2020.02.25 11:32 ]
    На Масному тижні
    На Масному тижні Всесвіт
    Вареники ліпить із сиром....
    По кризі йдемо до миру,
    Яка вже за тиждень скресне.

    Весна наступає дощами,
    Зима опирається снігом,
    Вода розриває кригу -
    Гойдає між берегами...

    Над обрієм сірий ангел
    Вмиває криваве сонце...
    Скажи мені, що лиш сон це!...
    Вервечка бентежних марень…

    Що кроком піде землею:
    Весна чи біда з журбою?
    Землі готуватись до бою?
    Чи стане чужою ріллею?

    Вода розриває кригу,
    Змиває таємні запруди...
    Чи це Україну розбудить?...
    Так!!! Тільки б відмерзла зі снігу....

    Свідомість, приспану миром,
    Відродить весняний бешкет....
    На Масному тижні Всесвіт
    Вареники ліпить із сиром...))))

    © 02/2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (3)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.24 01:50 ]
    Чари мольфара
    А вечір тихо морщив лоба,
    В ріденьких складочках між хмар.
    Зими розвіялась подоба
    Мов сивий чаклував мольфар.

    Так не хотілося морозу
    І ожеледиці в льодах…
    Лише з трояндою – мімозу
    Й тепла – в закоханих очах.

    Так не хотілось бачить кригу
    І посковзнутися на ній…
    Лиш мріялось про дрібку снігу
    В температурі плюсовій…

    І так бажалось в умліванні,
    В обіймах ніжності її
    Вдихати пахощі весняні
    І чути дзюркіт ручаїв.

    Щоб став такий медитативний
    І заспокійливий цей звук…
    Й перетворив на перли – іній,
    Коханій їх поклав до рук.

    О почаклуй мені, мольфаре,
    І поведи у віщі сни…
    Даруй божествені ці чари
    І царство вічної весни.

    23 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  5. Владимир Лесник - [ 2019.11.28 07:48 ]
    Наше ошибочное мнение
    Судить людей пытаются другие "люди",
    Толкуя иногда ошибочное мнение
    Обвиняют каждого второго в блуде,
    И подают это как истинное утверждение.

    Например, молодая пара по улице идет
    И думать каждый начинает, что живут они только для себя,
    Ну а на деле же ведут монеты каждой счет,
    В объятьях маленького мальчика скрепя.

    Или же, стоит парень у доски, решить пример пытаясь,
    Но слышит только, что он является очень плохим учеником.
    Ну а парень дома природой восхищаясь,
    Картины разные писать пытается тайком.

    И так, судить людей ты даже не пытайся,
    Не за тех, кем являются они, ты можешь их принять.
    Со всеми людьми всегда общайся
    И не старайся их по внешности понять...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Ярослав Філософ - [ 2019.11.20 23:40 ]
    Патріо
    Як отрута
    те Патріо - коли
    йде воно від
    тих Нікчемних
    мертвих Душ


    І прив'язані
    Бариги - торгашня
    до віл палаців
    яхт і злата


    Вітчизна
    для таких чинуш
    міністрів , потаскух
    Борделю "Зрада" -

    Мальдіви , Кіпр ...

    Навіщо їм плекать
    Терпільну Україну
    її Освіту -

    "Гламур " їх - в Єль
    Навчання- Гарвард

    Хохлам - Совок !
    для Стада- буде
    мертва "школа"
    фабрики Совка


    Навіщо Медицину
    робити Надсучасну ?

    ( Тєрпіл - рабів - і так
    ще так багато !)

    І НеДоступна якість
    Феофаній

    - Ми за кордоном
    лічемо себе !"



    ЗМІ шльондрами
    "Свободи Слова" -
    належать Нам

    тому - як ту ману -
    Лапшу зжирайте !

    і Вірте - ми таки
    "Херої"
    ЗЕлені ,Сині ,
    Чорно -і червоні

    Ми Патріо !
    Такі вже патріоти!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  7. Тата Рівна - [ 2019.11.11 21:42 ]
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Дерева похилились у поклоні -
    Рвав вітер. Він нагадував хто пан
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крилами затуляє очі сонні
    Своєму сину. Завтра відлетить
    Вона — навік. У нього все ще буде
    На протягах риплять хребти хвіртки
    Рипкий той голос плещеться в долонях
    І прозирає посмішкою Будди
    Проміння сонця крізь глевкий туман
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Востаннє пір‘я чистить на осонні
    Осінні сни спливають підвіконням
    А вітер дме. Нагадує хто пан
    Хто тут месир хазяїн капітан -
    Дерева похилилися в поклоні

    Я все — сама. Мій син за океан
    На зиму відлетів ловити літо
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крильми розтрусить воду ніби ситом
    Гукне пташа підросле — та й шугнуть
    Дерева крони схилять у поклоні
    Занишкне вітер. Проведе, майбуть
    А потім підніме листки червоні -
    Наробить бучі, ґвалту, суєти
    І репету, і шквалу, й тарараму
    І втрутиться в мою кардіограму
    І дощ хлесткий почне до нас нести
    Минула осінь - відлетіли ті
    Хто зміг втекти від холоду й біди
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Вже більше не повернеться сюди ...






















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  8. Владимир Лесник - [ 2019.10.31 09:11 ]
    Люди
    Чего добились люди
    За все прожитые годы
    Повязли только в блуде
    И считаем лишь свои доходы...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Олександр Козинець - [ 2019.07.03 14:53 ]
    ***
    Я не буду приховувати: небо зі мною говорить,
    Приводить у сни сюжети, записує у блокноти.
    Намагаюся не перечити, слідую траєкторії,
    Тому й оживають – не відкладаю на потім.
    Іноді, правда, сум, говорить голосом діда,
    Але не мого, а того, про якого не знаю.
    Янгол одразу пише: ти просто слідуй...
    Легко та без вагань у обраних не буває!
    Заспокоююсь лісом, набираю обертів, ритмів.
    Нагородами тішу внутрішнього малого.
    Тимчасові спокуси життя відрізає бритвою,
    Бо знає заради чого. І розуміє для кого.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.22 16:41 ]
    Подих неба
    Хмарин прозорих дим –
    Легкий то неба подих.
    І сад увесь під ним
    Зеленим гіллям водить.

    Верхів`я – як мана –
    Укрила грива біла.
    Мов юність чарівна
    Раптово посивіла.

    І день лице своє
    У млі ховає гаю.
    Неону лиш кольє
    На грудях ночі сяє!

    21 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.14 23:07 ]
    Дозріває кохання


    Іще гряде зелена злива,
    Немов у повені - ріка.
    На вітах зелень несмілива,
    Неначе дівчина сільська.

    Вона така, як легке мрево,
    Як ті розмиті береги.
    Ще нею світяться дерева,
    А не густіють навкруги.

    Надія в ній гніздиться рання,
    Крила, ще молодого змах.
    Мов дозріває в ній кохання,
    Як щастя у твоїх очах!


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.13 01:24 ]
    Світ краси
    Люблю отут, на роздоріжжі,
    На милій лавочці сидіть.
    Мене квітневий легіт ніжить
    І сон колише верховіть.

    І розчиняє шум далекий,
    І лагідніють небеса.
    З найменших атомів, молекул
    Зринає відчуттів краса.

    О ця добра висока ніша,
    Духовності резервуар!
    Усе, в житті що наймиліше –
    Гармонія природних чар.

    Без неї світ краси загине,
    Зла магма сточить береги.
    Природо, мамо, Берегине,
    Розлий ці чари навкруги!

    12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (10)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.07 23:55 ]
    Музика ночі
    Лагідний вечір квітневий,
    Птаства легкий пересвист,
    Ніби закохані леви,
    Хмари вигойдують вись.

    Небо блаватне втомилось,
    І похилилось до віт.
    Лащиться легіт об тіло,
    Наче зманіжений кіт.

    Мов з фіолету повидло –
    Барв розтеклася пастель.
    Вечір. Спалахує світло
    В сірих очицях осель.

    Тихо вібрує-тріпоче,
    І релаксує в імлі
    Ніжністю музика ночі,
    Пестячи звуками слів.

    7 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (17)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.21 00:18 ]
    Ілюзія тепла
    Весняний сад здолала дрімота,
    Гойдаються гілки, немов куняють.
    Неонова доріжка золота
    Впадає в тишу змореного гаю.

    Вечірня дотліває вже зоря,
    Ховає руки вітер дивно-сині.
    А попіл із неону – не згоря,
    Ворушиться, немовби у каміні.

    Лиш не тріщить, не йде із нього дим,
    Ілюзія тепла, що погляд тішить,
    Та не зігріє. Лиш проллє меди
    Холодні несолодкі – в саду нішу!

    20 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (3)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2019.02.03 00:36 ]
    Жага кохання
    Вітер, вітер, туман – тимчасова відлига у гаю,
    Підіймаються вгору розхристані поли дерев.
    Мов циганки у танці, що сукнями швидко метляють,
    І змагаються, котра з них вище поділ задере.

    Потім вітер ущухне. Дивись, і обвисли вітрила,
    Що на щоглах нап`яті були ще, здалося, за мить.
    За велінням Стрибога враз віжки небес попустило,
    Що Пегаса уяви примусило в небо летіть.

    Та не вірю чомусь, що у вітра стомилися длані…
    У чеканні завмерла діброва тремка, говірка.
    Навіжений, охоплений люто жагою кохання,
    В тиші сили збира для нестримного свого ривка.

    2.12.7526 р. (Від Трипілля) (2.02.2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (8)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.07 23:32 ]
    Краса, що темряву перемагає
    Приходжу знову я сюди
    Немов у пазуху до Бога.
    І тут милуюся завжди
    Красою Києва нічного.

    Спостерігаю вкотре он
    Як грає барвами ліниво,
    Переливається неон,
    Мов усміхається мені він.

    Давно поганий настрій зник,
    Розкішне видиво розквітло –
    Сяйний неоновий квітник,
    Розливши золотаве світло.

    І я від подиву німів,
    І завмирав, як вітер в гаю.
    Бо ця краса – без зайвих слів –
    І темряву перемагає!

    7.11.7526 р. (Від Трипілля) (7.01.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.06 20:55 ]
    Зимова ідилія
    Зима у розпалі, зима
    І сіє чарівний сніжечок
    Землі – на очі, груди, плечі.
    І, ніби рідну, обійма.

    Сховалися морози строгі,
    Легка завія моросить.
    І сад принишк біля дороги…
    І вітер задрімав на мить.

    Така ідилія зимова –
    В клубок мотає білу нить.
    Лиш угорі пташина мова
    Струмком весняним жебонить!

    6.11.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (7)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.31 21:08 ]
    Пестощі морозу
    Від холоду зіщулилися віти
    І вітер употужнив свій повів.
    І від морозу тихо бронзовіти
    Почав неон, що досі мирно снив.

    Вібрує сад судомно дрижаками,
    Скував мороз і порухи малі.
    І сяє ніч поблідлими зірками
    В замерзлій закоцюбленій імлі.

    Зима іде andante maestoso*,
    І заганяє людство до осель.
    І розсипає пестощі морозу,
    Як музику чарівну – менестрель!

    31.10.7526 р. (Від Трипілля) (31.12. 2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.30 22:18 ]
    Золота ріка
    Немов якась чарівна сила
    Зуміла все красою вкрить –
    Зима дерева побілила,
    І зупинилася на мить.

    А кущ овальний, наче броша,
    Ряхтить іскринами із див.
    Туман втягнув легку порошу
    І у повітрі розчинив.

    Плекає чари й береже він
    У вишині і низині.
    І темінь солодко-рожева
    Вмика неонові вогні.

    І десь у далечі глибоко
    У прірву скрапує ночей,
    Захоплене милує око -
    То золота ріка тече!

    30.10. 7526 р. (Від Трипілля) (30.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (6)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.27 08:11 ]
    Під важкими крилами туману
    Мій погляд у висі кане,
    Здається, там дна і нема.
    Пороша летить рахманна –
    Білесенька ген бахрома.

    Чарівно укрила віти –
    Як шуба шовкова легка.
    В обіймах її сивіти
    Береза стрункенька звика.

    Пускає ув очі оману
    Сяйна молодиця зима.
    Важезні крила туману
    Укрили усе крадькома.

    24.10.7526 р. (Від Трипілля) (24.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (6)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.08 20:09 ]
    Сяюча гора
    Туманом сірим все заволокло:
    І небо, і дороги, і дерева.
    І простір весь – як потьмяніле скло,
    Його укрила курява сталева.

    І сіється, і сіється, і сі…
    Крізь туманець іскринами пороша.
    І падає завіса… Й у красі –
    Вогні дніпрові в золотий горошок.

    Вони немов підпалюють туман,
    Розносить вітер дим червонуватий.
    Жар-місто відкриває ця зима,
    Пошматувавши посивілу вату.

    І ця неону дивовижна гра
    Наводить різкість, як у телескопі.
    І розквітає сяюча гора,
    Долаючи зими холодний опір.

    8.10.7526 р. (Від Трипілля) (8.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.18 22:08 ]
    Небесна весна
    Ще листопад, а справжня йде зима,
    З`явився лід на озері тоненький.
    І злежаний сніжечок задрімав
    І пухом огорнув землицю-неньку.

    І пташечки в гаю – анітелень.
    Шукають, заклопотані, поживу.
    Лиш усміхається чарівно день,
    Немов юнак закоханий, щасливий.

    Перисті хмари – хвилі завірюх
    Застигли ніби у швидкому бігу.
    Лягло на лід небесний кілька смуг –
    То вітер намітає пасма снігу.

    Сьогодні дивовижна вітру гра –
    Весна прийшла у небо мимоволі –
    Він борозни у ньому проорав,
    Неначе ратай на земному полі.

    18.09.7526 Р. (Від Трипілля) (18.11.2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.12 14:04 ]
    Вітер-змій
    Ще календарна осінь на порі,
    А вже зима Батиєм наступає.
    У вітряній її холодній грі
    Ні пестощів, ні м`якості немає.

    Вона така безжальна, мовби ніж,
    Що увіходить у розм`якле тіло.
    І з кожним днем стає дедалі зліш,
    Обшмульгує дерева знавісніло.

    Байдужим сповиває мотузком,
    Немов би хоче у ясир забрати…
    І каркає ворона матюком,
    Бо, певно, змерзла бестія крилата.

    І навіть бігуна летючий крок,
    Що гріє тіло хлопцю молодому,
    Уже його скеровує додому –
    Мороз пробрав голками до кісток.

    Із неба впав провісником завій,
    Мов обкрутився зашморгом на шиї,
    Пронизливий і лютий вітер-змій,
    Що незабаром хугами завиє.

    12.09.7526 р. (Від Трипілля) (12.11.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.08 18:04 ]
    Золота пора
    Листя золотаве листопаду
    Все щедріше землю обійма.
    Морозистим подихом іззаду
    Дихає-штовхається зима.

    Золото у осені в господі
    Незникоме, в нім – її огром.
    На деревах вдень – і переходить
    У вогні вечірні над Дніпром.

    Чарами розкішної оздоби
    І на вірші, осене, хлюпни.
    Щонайвищої у слові проби
    Набиратимуть нехай вони!

    7.09.7526 р. (Від Трипілля) (7.11.2018)



    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (11)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.04 23:26 ]
    Пам`ятник Прометею
    Люблю вночі блукати стихлим садом,
    Коли печаль на віти осіда.
    І свіжу прохолоду п`ю я радо,
    І ніч така грайлива й молода.

    Гілля куняє під легеньким вітром,
    І лівий берег* – зоряний увесь.
    Чумацький шлях немов спустився хитро
    З обридлих і засмучених небес.

    І простелився рівними вогнями
    Від обрію – до обрію кудись…
    Мов дотліває вогнище у ямі,
    Куди його низвергла горда вись.

    І вітер - щонайдужчий - не змете він
    Мереживо квітуючих жарин.
    Мов пам`ятник титану Прометею –
    Негаснучий і сяючий камін.
    *Лівий берег Дніпра.

    4.09.7526 р. (Від Трипілля) (4.11.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  26. Любовь Весна - [ 2018.11.02 19:23 ]
    Я залишу на Землі свій слід
    У поцілунку осінньому -
    Розіллється живий світанок
    І немає у мене сумнівів ...
    Я залишу на Землі свій слід.


    Рейтинги: Народний -- (5.21) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.31 20:54 ]
    Осіннє видіння
    Вечір прохолоду тиху ніс,
    Щулились дерева напівголі.
    Під склепінням золотим беріз
    Думаю про тебе мимоволі.

    Нас веде щемлива теплота,
    І немає осені зажури.
    Листя струменить, не обліта,
    Сутінь усміхається похмура.

    Обійнявшись, ми удвох ідем
    Стежкою чарівною до гаю.
    Жовтень нас веде у свій едем,
    Золотом доріжку усипає.

    31.08.7526 р. (Від Трипілля) (31.10.2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Вовк - [ 2018.10.28 10:00 ]
    "Прелюдія"
    Той розкутий голос жовтизни
    Переможно володіє світом.
    Осене,ти спробуй розбудити
    Приспану мелодію весни.
    Може, в ній твоя зів'яла сила
    Зачерпне цілющої води
    Тим садам, що встигли одцвісти,
    Тим рукам,що вірно їх ростили.
    А коли заграє промінець
    На моїй обвітреній долоні,
    Сипле осінь яблука червоні,
    Значить,ще любові не кінець.






    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.27 22:52 ]
    Всі помінялися ролями
    Пожовклий сад увесь – в журбі,
    Тремтять на вітрі змерзлі віти…
    А в небі - хмари голубі
    Закрили полами півсвіту.

    Лиш смуги білої краса –
    Довгаста, наче ніс «Конкорда».
    В ній забіліли небеса
    Так незалежно, ніжно, гордо.

    На мить все стало навпаки,
    Всі помінялися ролями.
    Танцюють хмари-малюки
    Між неба сивими полями.

    А у стемнілому саду
    Холодний розгулявся вітер –
    Примусив хмару молоду
    Він од кохання – посивіти!

    27.08.7526 р. (Від Трипілля) (27.10.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.25 23:12 ]
    Бабина весна
    Минає жовтень, чарівний жовтень,
    Засипав листям усе навкруг.
    Завісив небо він пухом товстим,
    Сховавши сонце за виднокруг.

    І сонний вітер приліг спочити,
    І навіть гілки не ворухне.
    І задрімали, завмерли віти,
    І щем за душу узяв мене.

    Чого сумую, чого сумую,
    І біль у серці моїм – чому?!
    Чи десь залишив свою весну я,
    І зустрічати іду зиму?!

    Свинцеве небо набрякло мовби,
    Холодним подихом дме вона…
    Печаль розквітла багряно-жовтим –
    А може, бабина то весна?!

    25.08.7526 р. (Від Трипілля) (25.10.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  31. Ірина Вовк - [ 2018.10.24 15:00 ]
    "У часоплину вища зваба є"
    У часоплину вища зваба є,
    І знову вічна крутиться спіраль:

    Осіннє небо – усміх райдуги,
    Осіннім сном нас літо радує,
    Осінній лист так тихо падає,

    Як та знеможена печаль.

    Притоки літ… Бринить моя ріка.
    Мені б повік не знати мілини.

    Неси мене, о течіє́ стрімка,
    Де між вітрил мій кращий вірш блука,
    Найкращий вірш намаривсь зда́лека,

    Як марять небом восени.

    І, може, в тому вища зваба є,
    Що все життя людське, немов спіраль:

    Осіннє небо – усміх райдуги,
    Осіннім сном нас літо згадує,
    Осінній лист так тихо падає,

    Як та знеможена печаль.



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.21 23:08 ]
    Осінній етюд
    Взяла природа під крило своє
    Мою ходу й завзяття молодече.
    Тепло останнє днина віддає,
    Надходить вечорова холоднеча.

    Вже вечір обриси чіткі стира,
    Усе сіріє спершу ледь помітно…
    Отак приходить сутінок пора,
    І прохолодним напуває віти.

    Здригаються і щуляться вони,
    Сплітаються немов одна з одною.
    І гріються немовби залюбки…
    А може, любляться, як ми з тобою?!

    21.08.7526 р. (Від Трипілля) (21.10.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (6)


  33. Мессір Лукас - [ 2018.10.16 22:28 ]
    . . . . . .
    Листи собі, ними забите горище.
    Ясени за вікном, гілки - вулиці.
    Неспокій жінок на гострих обцасах.
    Візерунки, полум'я, тлін.
    Сторожа сезону здійснює ще обхід.
    Догори, вниз. Невідомість, вітер.
    Електричний потік проймає.
    Пробіли, знаки абзацу.
    В будинку, де шукають забуття.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.09 00:34 ]
    Ілюзія літа
    Осінній вечір заховав
    За хмарами небесні далі.
    Ковтнули світлі їх дива
    Із хутра сивої вуалі.

    На сад навісив унизу
    Широку темну геть попону.
    Вона затерла жовтизну,
    Що так світила безборонно.

    Мов почали дерева знов
    В імлі чарівній зеленіти.
    І тішилися із обнов,
    І мов на мить вернулось літо…

    Та вітер осені схолов,
    Ходив і заглядав під вії…
    І мов колись – мою любов –
    Оцю ілюзію – розвіяв.

    8.08.7526 р. (Від Трипілля) (8.10.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  35. Володимир Бойко - [ 2018.10.04 02:32 ]
    Передзимів’я
    Вже літній дощ змінився на осіній,
    Не літня пісня – проза без тепла.
    Під вітру невтишиме голосіння
    Передзимів’я паморозь лягла.

    Те, що в теплі не забуяло квітом –
    Куди ж тепер – на холод і сльоту...
    А до весни потрібно ще дожити,
    Замерзлим не упавши на льоту.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.57)
    Прокоментувати:


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.30 02:43 ]
    Мінливе небо, як життя
    Накритий хмарою рудою,
    Вечірній Київ затремтів,
    Немов зашморгнутий ордою,
    Затамував у серці гнів.

    Та вітер, що летів за мревом,
    Роздер чадру огидну хмар,
    Змінивши колір на рожевий,
    Сказав біді: «Оревуар!»*

    Усе змінилося так раптом…
    Здається, промайнула мить.
    Роздерте небо все на клапті,
    Чарівним сяєвом горить.

    Немає вже чадри рудої,
    Уривки світлі - на виду.
    Їх силуети – в супокої,
    Немов уривки Божих дум!



    29.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (8)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.17 00:47 ]
    Химерія сну
    З небесного мов лона породіллі
    Враз випливають, наче навтьоки,
    Важкі химерні хмари поруділі,
    Викочуються на усі боки.

    Заволокли навкруг небесні води
    Оці – заіржавілі геть - човни.
    І водять мов у небі хороводи,
    І тягнуться до місяця вони.

    До потьмянілого він світить гаю,
    На чисту воду випливши у вись.
    І ті човни на віддалі тримає,
    Стріляє вітром з лука, мов колись.

    Заходяться дерева у тремтінні,
    Яскравлять місяця красу ясну.
    В одну злилися споночілі тіні
    Химерію витворюючи сну.

    16.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  38. Тата Рівна - [ 2018.09.16 09:27 ]
    Постфактум літа у місті
    Розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
    Перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
    мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері Коха за те що паличка Коха в річці Усті — як у аромаванній

    Містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала Дніпро
    Про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
    Це літо пропахло кров‘ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське Сохо
    Це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
    Уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
    Все вірно — стиліст левел Бог і власне ось він не бомж це - будьмо знайомі, Боже!
    На шаховій сій площині ти ж за білих - інакше не можеш? Чи можеш?
    Бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору сперми та слини
    А білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
    немає!
    То вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
    Мій Боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

    Скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях)породистий перс чи британець чи хтось там іще
    Священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
    Ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
    У гідри лернейської сотня голів і цей кіт — з тої сотні таки. І ще сотні таких...
    провінційних та професійних котів-людоловів із документами історичних елітних розплідників
    А люди як люди повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги
    Повсюди курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
    Це літо мені цього літа не до снаги —
    Занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без Сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
    Страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією
    Я хочу в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
    Читати Салмана Рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
    А просто зараз — у душ...

    Розріж кавуна — пом‘янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
    Немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум....

    Коханий! Давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
    А там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
    Я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам‘ятаю авжеж

    Мій Боже я знову цю місію партію битву програю.... так... я теж!















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (3)


  39. Олександр Козинець - [ 2018.09.15 09:43 ]
    ***
    Мені давно хотілося написати про це.
    Узагальнено чи конкретно – без різниці,
    Що живу у тілі, яке має інше лице.
    Воно мені час од часу ночами сниться.
    Для того хто в небі – це звичайний сюжет,
    Не цікава історія, трохи дивний архаус,
    Де ліричний герой наче справді щасливий уже,
    Попри нав’язаний йому кимось образ хаосу.
    Він знає: не завжди вересень після серпня – ні.
    Йому передує само_тність і само… Достатньо!
    Та в серпні літо пересихає, тепло – на дні.
    Вчить між опалим листям його шукати.
    І кожна нова осінь – пледів нова пора,
    Яка спочиває поки під нашим деревом,
    Це – безліч образів та думок, які я вкрав
    Із чужих історій для запису в моно й стерео.
    Тож добре було з осені почати новий роман,
    Не відкладати, мов справжнє життя, на потім.
    Писати про літо, після його прийде зима
    І таке чисте небо із Богом земним насподі.

    За мотивами вірша Сергія Татчина «Горіх»


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.09 02:57 ]
    Нічні видіння
    Стемніле небо майже все в диму,
    Розкурює Симаргл вечірню люльку.
    Нічні вогні сміються у пітьму.
    Це – для вогню небесного – пігулки.

    Підтримують багаття чарівне,
    Яке не згасне, певне, до світанку.
    І виглядом приваблюють мене,
    Та не зігріють, наче Лель – коханку.

    Лиш пестять погляд ніжністю тонів
    Декоративні попелу жарини,
    Ці – без тепла і запаху – билини,
    Мов штучні квіти в Ночі на вікні.

    8.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.08 00:34 ]
    Так приходить осінь
    Чарівливий світиться неон,
    Тихо заповзає він до гаю.
    І розкішну літню зелень он
    Полум`ям жовтавим випікає.

    Посушило спекою траву,
    Вже вона – прим`ято-поруділа.
    І її колише, ледь живу
    Легіт соромливо і несміло.

    Всохли молоденькі деревця,
    Стовбури – як ті довгасті струдлі.
    Листячка скрутилися тільця,
    Мов старечі пальці закоцюблі.

    І сяйливий дух отут вита
    І крадеться холоднеча рання…
    Так приходить осінь золота -
    Ця пора світіння й умирання.

    7.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  42. Тата Рівна - [ 2018.09.06 12:43 ]
    Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
    Коли ти пишеш вірші здається ти легшаєш
    Нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
    Ніби ти у червоному німбі Будди або той
    Хто дарує вино та рибу ходить по воді
    Ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
    Проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся постаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
    Стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
    Точкою незворотності
    Увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
    По голу – за цих і за тих! Голову бережи – духовна недуго доросла жінко
    Згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
    Робишся важкою як місія Робокопа Ескалібур або Нечиста Сила – такою
    Наче погляд Горнони Медузи пояс волонтера з ІДІЛу
    Волочиш крила
    Та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
    Нікому немає до нас діла –
    У Бога інші плани та варіанти розвитку дії
    А все що умієш ти — писати вірші власної безнадії
    Песимістичні опуси про соціо паті соціопатів
    Про психопата у колі психопатів
    Духовних кастратів в прострації псевдоелекторат Прокуратора й
    Сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
    Уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
    Про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
    Гейби засуджені на двадцять пожиттєвих строків суворого едему
    Це все що умієш ти – більше
    Немає тем –
    Вічність закрито на вході
    Там табличка «Не відкривати – уб’є!»
    Наші життя – твоє моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного Мавроді
    Якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

    Коли ти пишеш вірші дівчинко
    Ти даруєш волю душі розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
    Й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
    Твоя остання акція безумного вкладника –
    Твій персональний Кальцифер –
    Твій головний заряд –
    Твоя душа
    Коли ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
    Я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім Стрибаюча Відьма літературний гейзер –
    Пиши майкО!
    Сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом Будди
    Вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
    Роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
    Ступиш упевнено в Зимове Коло ховаючи сяйво сором’язливо
    На шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
    Гейшо моєї самотності Alter ego α Ori....

    Лист адресовано втомленим автором
    Любій його Бетельгейзе


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.04 22:22 ]
    Вечірня соната
    Ще днина тягне світлу нить,
    Та сходить вже зоря сяйниста.
    Під вітром листя мерехтить,
    Неначе пальці піаніста.

    Присіло дерево в «пліє»*
    Немов зібралось танцювати…
    А інше мовби дограє
    Вечірню осені сонату.

    У сутінок сумній красі
    Так ненав`язливо, аж кволо
    Цикади в кілька голосів
    Доповнюють пташине соло.

    Ці саду ніжності п`янкі…
    Та зоддаля на всіх них тисне –
    Автівок гулом, літаків,
    Мов духовим оркестром – місто.

    3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (4)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.02 23:39 ]
    Вересневе літо
    Все ще збереглося: сонечко яскраве,
    Печія-спекота сушить береги.
    Озеро сміється сяйвом величаво
    І лілеї – в танці злотнім навкруги.

    ПРИСПІВ:
    Вересневе літо, вересневе літо
    Заховало осінь у ясну теплінь.
    Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
    До мойого смутку радістю прилинь.

    Завмирає вечір у чарівнім гаї
    І шепоче тихо лагідні слова.
    Він мойого серця ласку зберігає,
    А воно, зраділе, ніжністю співа.

    ПРИСПІВ:
    Вересневе літо, вересневе літо
    Заховало осінь у ясну теплінь.
    Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
    До мойого смутку радістю прилинь.

    Де-не-де палають, багряніють віти,
    Осінь, ти – художник, вже іди, іди.
    Барвами чаруєш дивно, розмаїто,
    Та прошу – затримай мряку й холоди!

    ПРИСПІВ:
    Вересневе літо, вересневе літо
    Заховало осінь у ясну теплінь.
    Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
    До мойого смутку радістю прилинь.

    2.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  45. Тата Рівна - [ 2018.08.26 11:50 ]
    Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))
    У порожній кімнаті — зрадливі тіні
    Ніби видіння — на тій он стіні
    На цих стінах на тих стінах
    На кожній із них —
    Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
    Ну ти ж не проти що я навпроти
    Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
    Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
    Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
    Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

    Слухай
    Ти можеш кричати якщо хочеш
    Якщо можеш
    Якщо не заціпило рота
    Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
    Збірна знань про мікросвіт
    А ти мені — про тіні на стінах
    Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
    Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
    Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
    Визначся вже на якій ти стороні
    Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
    Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

    Лиши своє серце — мені
    Мій любий
    Я вже у іншому світі та ти — ще ні
    Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
    Не варто
    Мій любий -
    Дограєшся до інфаркту

    У тебе більше немає спроб
    Немає карт
    Немає фарту
    Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
    Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
    Твоя свідомість вже здійснена -
    Буття по Сартру

    У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
    Порожня кімната
    І кілька секунд до старту

    24.08.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (7)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.21 23:01 ]
    Серпневе надвечір`я
    Як хороше в останні дні серпневі…
    Ще літо домліває в небесах,
    У тихому замисленому дневі
    Ген подих його стомлений зачах.

    Хтось молоко немов би п`є із глека –
    Густу сметану хмарну чи вершки…
    Воює літо, шле задуху й спеку,
    Та дух його розвіює важкий

    Вітрець живлющий, мов ковток водиці…
    Трави медовим запахом п`янить,
    Закручує в спіраль повітря нить,
    І купол вже сміється світлолиций.

    Брунатне перше пасмо у гілля
    Шляхетному зеленому волоссі –
    Немовби натякає звіддаля,
    Що йде за обрієм жовтавим… осінь.

    19-21.06. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  47. Тата Рівна - [ 2018.08.18 17:54 ]
    Білий вірш
    Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
    Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
    Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
    Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

    І коли я встану
    Коли я зберу червоні бризки в букет троянд
    Коли я зумію перевернути рубікон догори дригом
    Тоді пролунає з могильної ями мій останній ямб
    Міф римоплетіння а поки обличчя біле ніби припудрене снігом

    Поки я ще пульсую
    Я не знаю як довго триватиме це чекання у передпокої
    Шматки мого серця розтягли вже мурахи миші інші споживачі дармової манни
    Біла кімната біль перебитий спокоєм
    Третє сонце зійде - і тоді я встану

    Будуть трояндами встелені ваші шляхи
    Будуть утеплені моїм теплом ваші нори
    Миші мурахи інші споживачі дармової манни
    Небо впаде небо вам роздушить хребти
    І я тоді встану

    Розриваються гранати бомби петарди
    Кулі наповнені рідиною суєта фальш старту
    Переброджені бутлі банки із консервацією
    І серця переповнені менструаційною кров‘ю нації

    Тихо ша каже мені душа
    Я ще тут потерпи почекай лоукосту моя манюся
    Я дивлюся на неї я чую її та сміюся -
    Я не вмію молитися тому й не молюся
    Стиха тону у тоннах води - рубікон дороги дригом - мені душем
    Тихо ша каже біла біла моя душа
    І цілує мене востаннє
    і душить

    17.08.2018. Рівне


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.07 01:31 ]
    Долі знак?
    Від руки мов зодчого –
    Хмари злет.
    Личка то дівочого –
    Силует.

    Напливає густо так
    Інший он.
    Цьомає у вустонька
    Дівчину.

    Чи постав примарою –
    Долі знак?
    Чи й зі мною трапиться
    Може так?!

    Хмара в нічку велетом
    Утекла.
    Чи глузує з мене то
    Доля зла?!

    6.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.05 00:43 ]
    Музика цикад
    Під хустками сивими
    Мліє сад.
    Спів цикад напливами,
    Спів цикад.

    Вечір заворожений
    Завмира.
    Мов його стривожила
    Ніжна гра.

    Вже вона за межами
    Дзюркотить.
    Душу всю збентежила
    Не на мить!

    Звук закучерявила
    У момент.
    Вітру це русявого
    Інструмент.

    Сяє вже гірляндою
    Тихий змрок.
    Вітру це трояндовий
    Голосок…

    4.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.01 01:45 ]
    Білява бестія
    Знову вечір сонливий іде.
    Закуняла розморена тиша.
    А дівчисько біжить молоде –
    Кобилиця вогнем ніби дише.

    Наче вихор увись полетів –
    Так вона шаленіє в пориві.
    Розвіваються коси густі –
    Розкуйовджені, мов білогриві.

    Що за мить? Дивовижна то мить!
    Затулили усе білі крила.
    Амазонка, бігунка летить,
    Білим полум`ям сад запалила.

    Знак арійський упав із небес,
    Мов з`явилась Богиня то Слава…
    Наче дух ніцшеанства воскрес –
    Біла бестія мчить величава!

    31.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   13