ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ти хочеш піти, вириваєш коріння,
а двоє тримають: "...от нам би уміння...
Така запальна, своєрідна, хороша...
та ми зчорнимо, ще нав'яжемо ношу".

Навіщо ексцеси - від шавок брехливих?
Жбурнути б у них звіробою, жаливи.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки,
подібної у брижах складок до
зупиненого ніби моря.
Він же
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи

Олександр Сушко
2019.09.15 18:18
Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Любов Бенедишин
2019.09.15 17:12
Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.

Ніна Виноградська
2019.09.15 16:08
Твоя нещирість в рухах і в словах,
Неправда розмиває береги.
На острові любові – повний крах.
Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

Сумує чайка. З розпачу кричить,
Бо змило буревієм все навкруг.
І острівець, – беззахисний вночі,

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
не знаходжу тепла, лиш свічу за впокій панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
пригад

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
аби були оказії зігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць

Тетяна Левицька
2019.09.13 15:46
Моя нестримна течія о, як же я
не піддаватимусь спокусливій любові
і стримаю жагу, коли камелія
розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
О, як же я, солодкий, як же я?

Ялицею перед тобою, як же ти
зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.

Матвій Смірнов
2019.09.13 11:53
Пів земного терміну промайнуло,
Далі тільки хащі та вітровал,
Навігатор збився... Між тим, минуле
Крізь бетон пробилось, немов трава.

Власне, я поскаржитися не проти,
Розтравити пам`ять старих подій,
Як усі - нормальний міський невротик -

Любов Бенедишин
2019.09.13 09:52
За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
Усе життя по замкнутому колу:
Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
Й немає сили коло розірвати.

12.09.2019

Віктор Кучерук
2019.09.13 06:22
Погаснуть осінні пожежі
Димами пропахлих дібров,
І лісу обвуглені межі
Остудить зимовий покров.
І тільки зостанеться спомин
Про вітру жадливого рев, –
Про стогін, зітхання та гомін
Нездатних пручатись дерев.

Іван Потьомкін
2019.09.12 21:24
Затісно в суєтному сьогоденні…
Кривавицею мерехтить майбутнє…
Невже таким задумано було наш світ?
«А ти в минувшину занурся,- чую голос чийсь.-
Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
Прийнятні сьогоденню, віднайди.
Аби бодай на гріх один йо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Козинець - [ 2019.07.03 14:53 ]
    ***
    Я не буду приховувати: небо зі мною говорить,
    Приводить у сни сюжети, записує у блокноти.
    Намагаюся не перечити, слідую траєкторії,
    Тому й оживають – не відкладаю на потім.
    Іноді, правда, сум, говорить голосом діда,
    Але не мого, а того, про якого не знаю.
    Янгол одразу пише: ти просто слідуй...
    Легко та без вагань у обраних не буває!
    Заспокоююсь лісом, набираю обертів, ритмів.
    Нагородами тішу внутрішнього малого.
    Тимчасові спокуси життя відрізає бритвою,
    Бо знає заради чого. І розуміє для кого.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.22 16:41 ]
    Подих неба
    Хмарин прозорих дим –
    Легкий то неба подих.
    І сад увесь під ним
    Зеленим гіллям водить.

    Верхів`я – як мана –
    Укрила грива біла.
    Мов юність чарівна
    Раптово посивіла.

    І день лице своє
    У млі ховає гаю.
    Неону лиш кольє
    На грудях ночі сяє!

    21 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.14 23:07 ]
    Дозріває кохання


    Іще гряде зелена злива,
    Немов у повені - ріка.
    На вітах зелень несмілива,
    Неначе дівчина сільська.

    Вона така, як легке мрево,
    Як ті розмиті береги.
    Ще нею світяться дерева,
    А не густіють навкруги.

    Надія в ній гніздиться рання,
    Крила, ще молодого змах.
    Мов дозріває в ній кохання,
    Як щастя у твоїх очах!


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.13 01:24 ]
    Світ краси
    Люблю отут, на роздоріжжі,
    На милій лавочці сидіть.
    Мене квітневий легіт ніжить
    І сон колише верховіть.

    І розчиняє шум далекий,
    І лагідніють небеса.
    З найменших атомів, молекул
    Зринає відчуттів краса.

    О ця добра висока ніша,
    Духовності резервуар!
    Усе, в житті що наймиліше –
    Гармонія природних чар.

    Без неї світ краси загине,
    Зла магма сточить береги.
    Природо, мамо, Берегине,
    Розлий ці чари навкруги!

    12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.07 23:55 ]
    Музика ночі
    Лагідний вечір квітневий,
    Птаства легкий пересвист,
    Ніби закохані леви,
    Хмари вигойдують вись.

    Небо блаватне втомилось,
    І похилилось до віт.
    Лащиться легіт об тіло,
    Наче зманіжений кіт.

    Мов з фіолету повидло –
    Барв розтеклася пастель.
    Вечір. Спалахує світло
    В сірих очицях осель.

    Тихо вібрує-тріпоче,
    І релаксує в імлі
    Ніжністю музика ночі,
    Пестячи звуками слів.

    7 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (17)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.21 00:18 ]
    Ілюзія тепла
    Весняний сад здолала дрімота,
    Гойдаються гілки, немов куняють.
    Неонова доріжка золота
    Впадає в тишу змореного гаю.

    Вечірня дотліває вже зоря,
    Ховає руки вітер дивно-сині.
    А попіл із неону – не згоря,
    Ворушиться, немовби у каміні.

    Лиш не тріщить, не йде із нього дим,
    Ілюзія тепла, що погляд тішить,
    Та не зігріє. Лиш проллє меди
    Холодні несолодкі – в саду нішу!

    20 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.02.03 00:36 ]
    Жага кохання
    Вітер, вітер, туман – тимчасова відлига у гаю,
    Підіймаються вгору розхристані поли дерев.
    Мов циганки у танці, що сукнями швидко метляють,
    І змагаються, котра з них вище поділ задере.

    Потім вітер ущухне. Дивись, і обвисли вітрила,
    Що на щоглах нап`яті були ще, здалося, за мить.
    За велінням Стрибога враз віжки небес попустило,
    Що Пегаса уяви примусило в небо летіть.

    Та не вірю чомусь, що у вітра стомилися длані…
    У чеканні завмерла діброва тремка, говірка.
    Навіжений, охоплений люто жагою кохання,
    В тиші сили збира для нестримного свого ривка.

    2.12.7526 р. (Від Трипілля) (2.02.2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (8)


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.07 23:32 ]
    Краса, що темряву перемагає
    Приходжу знову я сюди
    Немов у пазуху до Бога.
    І тут милуюся завжди
    Красою Києва нічного.

    Спостерігаю вкотре он
    Як грає барвами ліниво,
    Переливається неон,
    Мов усміхається мені він.

    Давно поганий настрій зник,
    Розкішне видиво розквітло –
    Сяйний неоновий квітник,
    Розливши золотаве світло.

    І я від подиву німів,
    І завмирав, як вітер в гаю.
    Бо ця краса – без зайвих слів –
    І темряву перемагає!

    7.11.7526 р. (Від Трипілля) (7.01.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (6)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.06 20:55 ]
    Зимова ідилія
    Зима у розпалі, зима
    І сіє чарівний сніжечок
    Землі – на очі, груди, плечі.
    І, ніби рідну, обійма.

    Сховалися морози строгі,
    Легка завія моросить.
    І сад принишк біля дороги…
    І вітер задрімав на мить.

    Така ідилія зимова –
    В клубок мотає білу нить.
    Лиш угорі пташина мова
    Струмком весняним жебонить!

    6.11.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.31 21:08 ]
    Пестощі морозу
    Від холоду зіщулилися віти
    І вітер употужнив свій повів.
    І від морозу тихо бронзовіти
    Почав неон, що досі мирно снив.

    Вібрує сад судомно дрижаками,
    Скував мороз і порухи малі.
    І сяє ніч поблідлими зірками
    В замерзлій закоцюбленій імлі.

    Зима іде andante maestoso*,
    І заганяє людство до осель.
    І розсипає пестощі морозу,
    Як музику чарівну – менестрель!

    31.10.7526 р. (Від Трипілля) (31.12. 2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.30 22:18 ]
    Золота ріка
    Немов якась чарівна сила
    Зуміла все красою вкрить –
    Зима дерева побілила,
    І зупинилася на мить.

    А кущ овальний, наче броша,
    Ряхтить іскринами із див.
    Туман втягнув легку порошу
    І у повітрі розчинив.

    Плекає чари й береже він
    У вишині і низині.
    І темінь солодко-рожева
    Вмика неонові вогні.

    І десь у далечі глибоко
    У прірву скрапує ночей,
    Захоплене милує око -
    То золота ріка тече!

    30.10. 7526 р. (Від Трипілля) (30.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.27 08:11 ]
    Під важкими крилами туману
    Мій погляд у висі кане,
    Здається, там дна і нема.
    Пороша летить рахманна –
    Білесенька ген бахрома.

    Чарівно укрила віти –
    Як шуба шовкова легка.
    В обіймах її сивіти
    Береза стрункенька звика.

    Пускає ув очі оману
    Сяйна молодиця зима.
    Важезні крила туману
    Укрили усе крадькома.

    24.10.7526 р. (Від Трипілля) (24.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.08 20:09 ]
    Сяюча гора
    Туманом сірим все заволокло:
    І небо, і дороги, і дерева.
    І простір весь – як потьмяніле скло,
    Його укрила курява сталева.

    І сіється, і сіється, і сі…
    Крізь туманець іскринами пороша.
    І падає завіса… Й у красі –
    Вогні дніпрові в золотий горошок.

    Вони немов підпалюють туман,
    Розносить вітер дим червонуватий.
    Жар-місто відкриває ця зима,
    Пошматувавши посивілу вату.

    І ця неону дивовижна гра
    Наводить різкість, як у телескопі.
    І розквітає сяюча гора,
    Долаючи зими холодний опір.

    8.10.7526 р. (Від Трипілля) (8.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.18 22:08 ]
    Небесна весна
    Ще листопад, а справжня йде зима,
    З`явився лід на озері тоненький.
    І злежаний сніжечок задрімав
    І пухом огорнув землицю-неньку.

    І пташечки в гаю – анітелень.
    Шукають, заклопотані, поживу.
    Лиш усміхається чарівно день,
    Немов юнак закоханий, щасливий.

    Перисті хмари – хвилі завірюх
    Застигли ніби у швидкому бігу.
    Лягло на лід небесний кілька смуг –
    То вітер намітає пасма снігу.

    Сьогодні дивовижна вітру гра –
    Весна прийшла у небо мимоволі –
    Він борозни у ньому проорав,
    Неначе ратай на земному полі.

    18.09.7526 Р. (Від Трипілля) (18.11.2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.12 14:04 ]
    Вітер-змій
    Ще календарна осінь на порі,
    А вже зима Батиєм наступає.
    У вітряній її холодній грі
    Ні пестощів, ні м`якості немає.

    Вона така безжальна, мовби ніж,
    Що увіходить у розм`якле тіло.
    І з кожним днем стає дедалі зліш,
    Обшмульгує дерева знавісніло.

    Байдужим сповиває мотузком,
    Немов би хоче у ясир забрати…
    І каркає ворона матюком,
    Бо, певно, змерзла бестія крилата.

    І навіть бігуна летючий крок,
    Що гріє тіло хлопцю молодому,
    Уже його скеровує додому –
    Мороз пробрав голками до кісток.

    Із неба впав провісником завій,
    Мов обкрутився зашморгом на шиї,
    Пронизливий і лютий вітер-змій,
    Що незабаром хугами завиє.

    12.09.7526 р. (Від Трипілля) (12.11.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.08 18:04 ]
    Золота пора
    Листя золотаве листопаду
    Все щедріше землю обійма.
    Морозистим подихом іззаду
    Дихає-штовхається зима.

    Золото у осені в господі
    Незникоме, в нім – її огром.
    На деревах вдень – і переходить
    У вогні вечірні над Дніпром.

    Чарами розкішної оздоби
    І на вірші, осене, хлюпни.
    Щонайвищої у слові проби
    Набиратимуть нехай вони!

    7.09.7526 р. (Від Трипілля) (7.11.2018)



    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (11)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.04 23:26 ]
    Пам`ятник Прометею
    Люблю вночі блукати стихлим садом,
    Коли печаль на віти осіда.
    І свіжу прохолоду п`ю я радо,
    І ніч така грайлива й молода.

    Гілля куняє під легеньким вітром,
    І лівий берег* – зоряний увесь.
    Чумацький шлях немов спустився хитро
    З обридлих і засмучених небес.

    І простелився рівними вогнями
    Від обрію – до обрію кудись…
    Мов дотліває вогнище у ямі,
    Куди його низвергла горда вись.

    І вітер - щонайдужчий - не змете він
    Мереживо квітуючих жарин.
    Мов пам`ятник титану Прометею –
    Негаснучий і сяючий камін.
    *Лівий берег Дніпра.

    4.09.7526 р. (Від Трипілля) (4.11.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  18. Любовь Весна - [ 2018.11.02 19:23 ]
    Я залишу на Землі свій слід
    У поцілунку осінньому -
    Розіллється живий світанок
    І немає у мене сумнівів ...
    Я залишу на Землі свій слід.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.31 20:54 ]
    Осіннє видіння
    Вечір прохолоду тиху ніс,
    Щулились дерева напівголі.
    Під склепінням золотим беріз
    Думаю про тебе мимоволі.

    Нас веде щемлива теплота,
    І немає осені зажури.
    Листя струменить, не обліта,
    Сутінь усміхається похмура.

    Обійнявшись, ми удвох ідем
    Стежкою чарівною до гаю.
    Жовтень нас веде у свій едем,
    Золотом доріжку усипає.

    31.08.7526 р. (Від Трипілля) (31.10.2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Вовк - [ 2018.10.28 10:00 ]
    "Прелюдія"
    Той розкутий голос жовтизни
    Переможно володіє світом.
    Осене,ти спробуй розбудити
    Приспану мелодію весни.
    Може, в ній твоя зів'яла сила
    Зачерпне цілющої води
    Тим садам, що встигли одцвісти,
    Тим рукам,що вірно їх ростили.
    А коли заграє промінець
    На моїй обвітреній долоні,
    Сипле осінь яблука червоні,
    Значить,ще любові не кінець.






    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.27 22:52 ]
    Всі помінялися ролями
    Пожовклий сад увесь – в журбі,
    Тремтять на вітрі змерзлі віти…
    А в небі - хмари голубі
    Закрили полами півсвіту.

    Лиш смуги білої краса –
    Довгаста, наче ніс «Конкорда».
    В ній забіліли небеса
    Так незалежно, ніжно, гордо.

    На мить все стало навпаки,
    Всі помінялися ролями.
    Танцюють хмари-малюки
    Між неба сивими полями.

    А у стемнілому саду
    Холодний розгулявся вітер –
    Примусив хмару молоду
    Він од кохання – посивіти!

    27.08.7526 р. (Від Трипілля) (27.10.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.25 23:12 ]
    Бабина весна
    Минає жовтень, чарівний жовтень,
    Засипав листям усе навкруг.
    Завісив небо він пухом товстим,
    Сховавши сонце за виднокруг.

    І сонний вітер приліг спочити,
    І навіть гілки не ворухне.
    І задрімали, завмерли віти,
    І щем за душу узяв мене.

    Чого сумую, чого сумую,
    І біль у серці моїм – чому?!
    Чи десь залишив свою весну я,
    І зустрічати іду зиму?!

    Свинцеве небо набрякло мовби,
    Холодним подихом дме вона…
    Печаль розквітла багряно-жовтим –
    А може, бабина то весна?!

    25.08.7526 р. (Від Трипілля) (25.10.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  23. Ірина Вовк - [ 2018.10.24 15:00 ]
    "У часоплину вища зваба є"
    У часоплину вища зваба є,
    І знову вічна крутиться спіраль:

    Осіннє небо – усміх райдуги,
    Осіннім сном нас літо радує,
    Осінній лист так тихо падає,

    Як та знеможена печаль.

    Притоки літ… Бринить моя ріка.
    Мені б повік не знати мілини.

    Неси мене, о течіє́ стрімка,
    Де між вітрил мій кращий вірш блука,
    Найкращий вірш намаривсь зда́лека,

    Як марять небом восени.

    І, може, в тому вища зваба є,
    Що все життя людське, немов спіраль:

    Осіннє небо – усміх райдуги,
    Осіннім сном нас літо згадує,
    Осінній лист так тихо падає,

    Як та знеможена печаль.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.21 23:08 ]
    Осінній етюд
    Взяла природа під крило своє
    Мою ходу й завзяття молодече.
    Тепло останнє днина віддає,
    Надходить вечорова холоднеча.

    Вже вечір обриси чіткі стира,
    Усе сіріє спершу ледь помітно…
    Отак приходить сутінок пора,
    І прохолодним напуває віти.

    Здригаються і щуляться вони,
    Сплітаються немов одна з одною.
    І гріються немовби залюбки…
    А може, любляться, як ми з тобою?!

    21.08.7526 р. (Від Трипілля) (21.10.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  25. Мессір Лукас - [ 2018.10.16 22:28 ]
    . . . . . .
    Листи собі, ними забите горище.
    Ясени за вікном, гілки - вулиці.
    Неспокій жінок на гострих обцасах.
    Візерунки, полум'я, тлін.
    Сторожа сезону здійснює ще обхід.
    Догори, вниз. Невідомість, вітер.
    Електричний потік проймає.
    Пробіли, знаки абзацу.
    В будинку, де шукають забуття.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.09 00:34 ]
    Ілюзія літа
    Осінній вечір заховав
    За хмарами небесні далі.
    Ковтнули світлі їх дива
    Із хутра сивої вуалі.

    На сад навісив унизу
    Широку темну геть попону.
    Вона затерла жовтизну,
    Що так світила безборонно.

    Мов почали дерева знов
    В імлі чарівній зеленіти.
    І тішилися із обнов,
    І мов на мить вернулось літо…

    Та вітер осені схолов,
    Ходив і заглядав під вії…
    І мов колись – мою любов –
    Оцю ілюзію – розвіяв.

    8.08.7526 р. (Від Трипілля) (8.10.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (6)


  27. Володимир Бойко - [ 2018.10.04 02:32 ]
    Передзимів’я
    Вже літній дощ змінився на осіній,
    Не літня пісня – проза без тепла.
    Під вітру невтишиме голосіння
    Передзимів’я паморозь лягла.

    Те, що в теплі не забуяло квітом –
    Куди ж тепер – на холод і сльоту...
    А до весни потрібно ще дожити,
    Замерзлим не упавши на льоту.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.30 02:43 ]
    Мінливе небо, як життя
    Накритий хмарою рудою,
    Вечірній Київ затремтів,
    Немов зашморгнутий ордою,
    Затамував у серці гнів.

    Та вітер, що летів за мревом,
    Роздер чадру огидну хмар,
    Змінивши колір на рожевий,
    Сказав біді: «Оревуар!»*

    Усе змінилося так раптом…
    Здається, промайнула мить.
    Роздерте небо все на клапті,
    Чарівним сяєвом горить.

    Немає вже чадри рудої,
    Уривки світлі - на виду.
    Їх силуети – в супокої,
    Немов уривки Божих дум!



    29.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.17 00:47 ]
    Химерія сну
    З небесного мов лона породіллі
    Враз випливають, наче навтьоки,
    Важкі химерні хмари поруділі,
    Викочуються на усі боки.

    Заволокли навкруг небесні води
    Оці – заіржавілі геть - човни.
    І водять мов у небі хороводи,
    І тягнуться до місяця вони.

    До потьмянілого він світить гаю,
    На чисту воду випливши у вись.
    І ті човни на віддалі тримає,
    Стріляє вітром з лука, мов колись.

    Заходяться дерева у тремтінні,
    Яскравлять місяця красу ясну.
    В одну злилися споночілі тіні
    Химерію витворюючи сну.

    16.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  30. Тата Рівна - [ 2018.09.16 09:27 ]
    Постфактум літа у місті
    Розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
    Перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
    мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері Коха за те що паличка Коха в річці Усті — як у аромаванній

    Містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала Дніпро
    Про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
    Це літо пропахло кров‘ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське Сохо
    Це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
    Уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
    Все вірно — стиліст левел Бог і власне ось він не бомж це - будьмо знайомі, Боже!
    На шаховій сій площині ти ж за білих - інакше не можеш? Чи можеш?
    Бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору сперми та слини
    А білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
    немає!
    То вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
    Мій Боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

    Скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях)породистий перс чи британець чи хтось там іще
    Священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
    Ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
    У гідри лернейської сотня голів і цей кіт — з тої сотні таки. І ще сотні таких...
    провінційних та професійних котів-людоловів із документами історичних елітних розплідників
    А люди як люди повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги
    Повсюди курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
    Це літо мені цього літа не до снаги —
    Занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без Сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
    Страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією
    Я хочу в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
    Читати Салмана Рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
    А просто зараз — у душ...

    Розріж кавуна — пом‘янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
    Немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум....

    Коханий! Давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
    А там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
    Я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам‘ятаю авжеж

    Мій Боже я знову цю місію партію битву програю.... так... я теж!















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  31. Олександр Козинець - [ 2018.09.15 09:43 ]
    ***
    Мені давно хотілося написати про це.
    Узагальнено чи конкретно – без різниці,
    Що живу у тілі, яке має інше лице.
    Воно мені час од часу ночами сниться.
    Для того хто в небі – це звичайний сюжет,
    Не цікава історія, трохи дивний архаус,
    Де ліричний герой наче справді щасливий уже,
    Попри нав’язаний йому кимось образ хаосу.
    Він знає: не завжди вересень після серпня – ні.
    Йому передує само_тність і само… Достатньо!
    Та в серпні літо пересихає, тепло – на дні.
    Вчить між опалим листям його шукати.
    І кожна нова осінь – пледів нова пора,
    Яка спочиває поки під нашим деревом,
    Це – безліч образів та думок, які я вкрав
    Із чужих історій для запису в моно й стерео.
    Тож добре було з осені почати новий роман,
    Не відкладати, мов справжнє життя, на потім.
    Писати про літо, після його прийде зима
    І таке чисте небо із Богом земним насподі.

    За мотивами вірша Сергія Татчина «Горіх»


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.09 02:57 ]
    Нічні видіння
    Стемніле небо майже все в диму,
    Розкурює Симаргл вечірню люльку.
    Нічні вогні сміються у пітьму.
    Це – для вогню небесного – пігулки.

    Підтримують багаття чарівне,
    Яке не згасне, певне, до світанку.
    І виглядом приваблюють мене,
    Та не зігріють, наче Лель – коханку.

    Лиш пестять погляд ніжністю тонів
    Декоративні попелу жарини,
    Ці – без тепла і запаху – билини,
    Мов штучні квіти в Ночі на вікні.

    8.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.08 00:34 ]
    Так приходить осінь
    Чарівливий світиться неон,
    Тихо заповзає він до гаю.
    І розкішну літню зелень он
    Полум`ям жовтавим випікає.

    Посушило спекою траву,
    Вже вона – прим`ято-поруділа.
    І її колише, ледь живу
    Легіт соромливо і несміло.

    Всохли молоденькі деревця,
    Стовбури – як ті довгасті струдлі.
    Листячка скрутилися тільця,
    Мов старечі пальці закоцюблі.

    І сяйливий дух отут вита
    І крадеться холоднеча рання…
    Так приходить осінь золота -
    Ця пора світіння й умирання.

    7.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  34. Тата Рівна - [ 2018.09.06 12:43 ]
    Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
    Коли ти пишеш вірші здається ти легшаєш
    Нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
    Ніби ти у червоному німбі Будди або той
    Хто дарує вино та рибу ходить по воді
    Ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
    Проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся постаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
    Стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
    Точкою незворотності
    Увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
    По голу – за цих і за тих! Голову бережи – духовна недуго доросла жінко
    Згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
    Робишся важкою як місія Робокопа Ескалібур або Нечиста Сила – такою
    Наче погляд Горнони Медузи пояс волонтера з ІДІЛу
    Волочиш крила
    Та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
    Нікому немає до нас діла –
    У Бога інші плани та варіанти розвитку дії
    А все що умієш ти — писати вірші власної безнадії
    Песимістичні опуси про соціо паті соціопатів
    Про психопата у колі психопатів
    Духовних кастратів в прострації псевдоелекторат Прокуратора й
    Сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
    Уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
    Про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
    Гейби засуджені на двадцять пожиттєвих строків суворого едему
    Це все що умієш ти – більше
    Немає тем –
    Вічність закрито на вході
    Там табличка «Не відкривати – уб’є!»
    Наші життя – твоє моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного Мавроді
    Якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

    Коли ти пишеш вірші дівчинко
    Ти даруєш волю душі розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
    Й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
    Твоя остання акція безумного вкладника –
    Твій персональний Кальцифер –
    Твій головний заряд –
    Твоя душа
    Коли ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
    Я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім Стрибаюча Відьма літературний гейзер –
    Пиши майкО!
    Сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом Будди
    Вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
    Роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
    Ступиш упевнено в Зимове Коло ховаючи сяйво сором’язливо
    На шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
    Гейшо моєї самотності Alter ego α Ori....

    Лист адресовано втомленим автором
    Любій його Бетельгейзе


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.04 22:22 ]
    Вечірня соната
    Ще днина тягне світлу нить,
    Та сходить вже зоря сяйниста.
    Під вітром листя мерехтить,
    Неначе пальці піаніста.

    Присіло дерево в «пліє»*
    Немов зібралось танцювати…
    А інше мовби дограє
    Вечірню осені сонату.

    У сутінок сумній красі
    Так ненав`язливо, аж кволо
    Цикади в кілька голосів
    Доповнюють пташине соло.

    Ці саду ніжності п`янкі…
    Та зоддаля на всіх них тисне –
    Автівок гулом, літаків,
    Мов духовим оркестром – місто.

    3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.02 23:39 ]
    Вересневе літо
    Все ще збереглося: сонечко яскраве,
    Печія-спекота сушить береги.
    Озеро сміється сяйвом величаво
    І лілеї – в танці злотнім навкруги.

    ПРИСПІВ:
    Вересневе літо, вересневе літо
    Заховало осінь у ясну теплінь.
    Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
    До мойого смутку радістю прилинь.

    Завмирає вечір у чарівнім гаї
    І шепоче тихо лагідні слова.
    Він мойого серця ласку зберігає,
    А воно, зраділе, ніжністю співа.

    ПРИСПІВ:
    Вересневе літо, вересневе літо
    Заховало осінь у ясну теплінь.
    Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
    До мойого смутку радістю прилинь.

    Де-не-де палають, багряніють віти,
    Осінь, ти – художник, вже іди, іди.
    Барвами чаруєш дивно, розмаїто,
    Та прошу – затримай мряку й холоди!

    ПРИСПІВ:
    Вересневе літо, вересневе літо
    Заховало осінь у ясну теплінь.
    Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
    До мойого смутку радістю прилинь.

    2.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  37. Тата Рівна - [ 2018.08.26 11:50 ]
    Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))
    У порожній кімнаті — зрадливі тіні
    Ніби видіння — на тій он стіні
    На цих стінах на тих стінах
    На кожній із них —
    Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
    Ну ти ж не проти що я навпроти
    Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
    Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
    Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
    Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

    Слухай
    Ти можеш кричати якщо хочеш
    Якщо можеш
    Якщо не заціпило рота
    Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
    Збірна знань про мікросвіт
    А ти мені — про тіні на стінах
    Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
    Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
    Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
    Визначся вже на якій ти стороні
    Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
    Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

    Лиши своє серце — мені
    Мій любий
    Я вже у іншому світі та ти — ще ні
    Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
    Не варто
    Мій любий -
    Дограєшся до інфаркту

    У тебе більше немає спроб
    Немає карт
    Немає фарту
    Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
    Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
    Твоя свідомість вже здійснена -
    Буття по Сартру

    У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
    Порожня кімната
    І кілька секунд до старту

    24.08.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (7)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.21 23:01 ]
    Серпневе надвечір`я
    Як хороше в останні дні серпневі…
    Ще літо домліває в небесах,
    У тихому замисленому дневі
    Ген подих його стомлений зачах.

    Хтось молоко немов би п`є із глека –
    Густу сметану хмарну чи вершки…
    Воює літо, шле задуху й спеку,
    Та дух його розвіює важкий

    Вітрець живлющий, мов ковток водиці…
    Трави медовим запахом п`янить,
    Закручує в спіраль повітря нить,
    І купол вже сміється світлолиций.

    Брунатне перше пасмо у гілля
    Шляхетному зеленому волоссі –
    Немовби натякає звіддаля,
    Що йде за обрієм жовтавим… осінь.

    19-21.06. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  39. Тата Рівна - [ 2018.08.18 17:54 ]
    Білий вірш
    Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
    Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
    Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
    Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

    І коли я встану
    Коли я зберу червоні бризки в букет троянд
    Коли я зумію перевернути рубікон догори дригом
    Тоді пролунає з могильної ями мій останній ямб
    Міф римоплетіння а поки обличчя біле ніби припудрене снігом

    Поки я ще пульсую
    Я не знаю як довго триватиме це чекання у передпокої
    Шматки мого серця розтягли вже мурахи миші інші споживачі дармової манни
    Біла кімната біль перебитий спокоєм
    Третє сонце зійде - і тоді я встану

    Будуть трояндами встелені ваші шляхи
    Будуть утеплені моїм теплом ваші нори
    Миші мурахи інші споживачі дармової манни
    Небо впаде небо вам роздушить хребти
    І я тоді встану

    Розриваються гранати бомби петарди
    Кулі наповнені рідиною суєта фальш старту
    Переброджені бутлі банки із консервацією
    І серця переповнені менструаційною кров‘ю нації

    Тихо ша каже мені душа
    Я ще тут потерпи почекай лоукосту моя манюся
    Я дивлюся на неї я чую її та сміюся -
    Я не вмію молитися тому й не молюся
    Стиха тону у тоннах води - рубікон дороги дригом - мені душем
    Тихо ша каже біла біла моя душа
    І цілує мене востаннє
    і душить

    17.08.2018. Рівне


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.07 01:31 ]
    Долі знак?
    Від руки мов зодчого –
    Хмари злет.
    Личка то дівочого –
    Силует.

    Напливає густо так
    Інший он.
    Цьомає у вустонька
    Дівчину.

    Чи постав примарою –
    Долі знак?
    Чи й зі мною трапиться
    Може так?!

    Хмара в нічку велетом
    Утекла.
    Чи глузує з мене то
    Доля зла?!

    6.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.05 00:43 ]
    Музика цикад
    Під хустками сивими
    Мліє сад.
    Спів цикад напливами,
    Спів цикад.

    Вечір заворожений
    Завмира.
    Мов його стривожила
    Ніжна гра.

    Вже вона за межами
    Дзюркотить.
    Душу всю збентежила
    Не на мить!

    Звук закучерявила
    У момент.
    Вітру це русявого
    Інструмент.

    Сяє вже гірляндою
    Тихий змрок.
    Вітру це трояндовий
    Голосок…

    4.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.01 01:45 ]
    Білява бестія
    Знову вечір сонливий іде.
    Закуняла розморена тиша.
    А дівчисько біжить молоде –
    Кобилиця вогнем ніби дише.

    Наче вихор увись полетів –
    Так вона шаленіє в пориві.
    Розвіваються коси густі –
    Розкуйовджені, мов білогриві.

    Що за мить? Дивовижна то мить!
    Затулили усе білі крила.
    Амазонка, бігунка летить,
    Білим полум`ям сад запалила.

    Знак арійський упав із небес,
    Мов з`явилась Богиня то Слава…
    Наче дух ніцшеанства воскрес –
    Біла бестія мчить величава!

    31.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  43. Тата Рівна - [ 2018.07.29 23:45 ]
    по дощу (післяпрогулянкова рефлексія)
    По дощу – це місто сердешне миле ніби умите Матір’ю
    Стереометрія простору під паттернами дощу – під останніми краплями –
    Така…. –
    Німби ліхтарних стовпів – остовпів алкоголік-гуляка і я остовпіла –
    Змито усю провінційність місто оголене стерео огорнуте небом стерво
    Захоплене у полон сірих калюж й холодного подиху –
    Озонової хвилі – дихай! Кричить мені місто. – Дивна ти дика ти –
    Ось твій декатилен хвора на все горло птахо. Краплі важкі мов тахо*…
    Наче удар важковаговика
    З верби з берези граба та дуба з кожної гілки з кожного даху
    З кожного помаху крил з кожного капелюха з кожного божого духа –
    Краплі важкі мов тахо… вбито задуху збиту пилюку пущено до водостоків
    Надмірний об’єм кровотоку стоки мого міста знову бурлитимуть мовби після
    Битви двох велетенських Моріарті на полі їх власної морфійної брані
    Дощ місту вимив вуха дощ йому вимив рани дощ був його Іоаном
    Залиті вулиці заснули заколисані оргАном дощу – ця ніч для спасенних
    Бредемо із песиком булькаю черевиками – блажен хто йде
    Вузькою смужкою суші між рукавів Океану
    Ми йдемо по дощу
    Я впаду – і наступним дощем встану
    Я вимию вуха мого міста я вимию його рани я буду його Іоаном
    Його стереометрією простору
    Коли мені на смужці вузькій
    Світла у світі Ра не стане

    Краплі важкі мов тахо —
    Падай
    Птахо...


    *тахо - українські патрони для мисливської зброї


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.27 15:46 ]
    Вечорове кохання
    Місяць і зірка – закохана пара,
    Чом на все небо одна?
    Інші усі заховались у хмари,
    В лоно небесного дна.

    Зірка полярна, немов королева –
    Найяскравіша з усіх.
    Сяйво її золотаво-сталеве –
    Ночі химерної гріх!

    Ковдрою наче сповив їх раптово
    Вітер легенький за мить.
    Ох і кохання палке вечорове –
    Небо палає й димить!

    22. 07. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.26 10:47 ]
    Сонливе пообіддя
    Ще липень золотавий зеленню буяє,
    І прохолоду вилива після дощу.
    І вітер-легковій ледь-ледь гілки торкає,
    І пестощі дарує кожному кущу.

    Скидає небо все біленьку хмар керсетку,
    Від спеки мов його – оголена душа.
    Дуби і ясени у графському маєтку
    Смарагдами вгорнули чарівливих шат.

    І скрізь, куди не глянь, сонливе пообіддя,
    Куняють волоски утомлені трави.
    Хитавиця дерев у змореному літі…
    Богине дрімоти, у сіті світ лови.

    21.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.22 19:58 ]
    Пестощі дощів
    Плакучі верби понад ставом,
    Троянд зарошених кущі…
    Неначе пестощі дощів –
    У срібних краплях величавих.

    Невже круг мене ви, невже ви?
    Ці ніжні розсипи немов –
    Красуні білі і рожеві,
    І пурпурові, як любов!

    Ці краплі падають так лунко,
    Мов серце серцю промовля –
    Крізь вуст вологі поцілунки -
    Аж усміхається земля!

    І я не знаю, я не знаю,
    За що мені – оце усе?
    Красу трояндного розмаю
    Ласкава доленька несе.

    18.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.16 13:37 ]
    Мій рай
    Знову я прийшов до тебе, гаю,
    Щоб красою душу напоїть.
    Хай Боги тебе оберігають –
    Тчи між нами сокровенну нить.

    Хай твій дух живе отут - навколо –
    Живить душу зранену мою.
    Сонячне Богів чарівне коло,
    Мов лелека, я щороку в`ю.

    Радий сам кожнісінькій нагоді,
    Мов на сповідь, серце принести.
    Пестять погляд плеса срібноводі,
    Мов на варті – хащі ці густі.

    І не треба їхать на Багами,
    І шукать заокеанський рай.
    Тут щасливий – з рідними Богами,
    Парадиз мій ось. Це – рідний край!

    15.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (3)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.14 01:05 ]
    Буде дощ
    Нависають кучугури
    Із небесних площ –
    Невеселі і похмурі –
    Певно, буде дощ.

    І пливуть, не поспішають,
    Десь у далечінь.
    Вітер шепче кожній з гаю:
    - Стань і відпочинь.

    Вилий тугу, вилий горе
    Морем теплих сліз.
    Смуток радістю побореш,
    Як поглянеш вниз.

    А внизу - дерева спраглі -
    Хочуть літніх злив.
    Щоби їх гілок смарагди
    Щастям зацвіли!

    13.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.13 09:30 ]
    Сутінки
    Сутеніє понад садом,
    Вітер спеку прибива.
    Прохолодою відрадно
    Ніжно дихає трава.

    В небі місяць – наче скибка,
    Зорі – в мерехтливій грі.
    І немов фальшива скрипка –
    Кантилена* комарів.

    Йде в атаку камарилья,
    Й паралельно – як Мара –
    В небі хмарок ескадрилья -
    Атакує небокрай.

    Місто ще гуде, гуркоче –
    І машини й поїзди.
    Та заледве чуть сюди –
    Сад немов стуляє очі.

    *Кантилена (італ.) – зв`язний спів.

    12.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2018.06.25 00:18 ]
    * * *
    Купальський вечір холодом війнув
    І всю природу трохи запечалив…
    Лише далеку хмару осяйну
    Лишив світити усміхом опалу.

    А буйнотрав`я обійма навкруг
    В оцих місцях, красою осіянних.
    Ховається від ока сонця круг,
    У верболозі танучи рахманно.

    Свистить у гіллі невгамовний птах,
    Життя буянню мов співа осанну.
    І холод розтає у небесах,
    І у тепла обіймах ніжно тане!

    24.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   13