ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2019.07.23 03:12
На листі потьмяніла бірюза,
І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
Осінній смуток в душу заповза,
Вогні у небі, як відьомські мітли.

Літак у темряві летить, свистить,
І сопла випускають скрип і скрегіт.
У моторошних призвуках на мить

Іван Потьомкін
2019.07.22 22:06
Коли од раббі Нахмана я був далеко.
Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
І був наївним, бо гадав, що потім
Побачу, прочитаю,послухаю, зустрінусь...
Роки громадили слухняно сподівання
І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
Якби на старості, уж

Серго Сокольник
2019.07.22 22:01
День закінчує вечір
Нескінченності літа. І ось
В небі пташка щебече,
Що замерзне в зимовий мороз...
І метелик літає
Від кульбаби до хмелю... Та ні...
Він свою відшукає
Поміж скелець труну у вікні.

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 17:34
Ще не бачу таємної кнопки.
Викликати спецназівців - зась.
Йде нападник: перевертнем, гопки...
Таргану висота не здалась.

Висихає невдаха тропічний.
Дві петарди по ньому... і тиш.
Повз до мене повз Ямпіль та Ічню,

Сергій Губерначук
2019.07.22 15:18
Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
і приручив його своїм язичним жалом.

Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
Ти сірій

Олександр Сушко
2019.07.22 13:19
Варить гарно в торгаша кебета,
Не потрібна бізнесу війна.
Мають дезертири президента
Не солдата, а веселуна.

Цирк на дроті років п'ять ітиме,
Віп-паяца полк охороня...
Мій окоп патьоками рудими

Тетяна Левицька
2019.07.22 13:16
Не впаду! Уже трималась
за життя прозорі весни,
за ковток води причала,
кригу, що повік не скресне.

Так трималася за небо,
що аж пальці заніміли -
над хатиною, іще ж бо

Олександр Бобошко Заколотний
2019.07.22 11:25
За Фаренгейтом
вже під чотириста п’ятдесят.
Рею! Ще зовсім трохи – і…
все спалахне,
й не врятуватись нам від невігластва (свят-свят-свят!),
хоч би і Світязь на полум’я вилити. Ч

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 10:00
А брехня не куля і не меч -
змій лускатий, з-за ліани виліз.
Обирай війну чи не переч,
друг мовчить, покашлює: "Не в силі...".

Із пащеки ллється лабуда,
виверти фіксуються на плівку.
Снивсь у зливу дух-Сковорода,

Олександр Сушко
2019.07.22 09:44
Народець глупству, врешті, здався,
Голосував, мабуть, і ти...
Сховатись хочу у оазу,
Пірнути в краплю самоти.

А там - похилені берізки,
Ріка хлюпоче в береги...
Натомість маю партій списки,

Олена Побийголод
2019.07.22 09:02
Із Івана Буніна

Під небом неживим свинцевим -
похмурість лісових пустель:
нема кінця в снігу деревам,
й далеко до людських осель.

Лише туман молочно-синій,

Вікторія Торон
2019.07.22 08:50
Коли тікає глузд, тоді згасає світло,
слизька гаряча ніч розчахує свій зів,
немов отруйна брость, брунькується і квітне
щуроподібних лиць ошкірений загін.
Вони візьмуть в кільце, страшні химери хатні,
і ти вже белькотиш від наступу погроз:
«Та це

Ігор Деркач
2019.07.22 08:44
Що не написано у небі,
то є табу. От є! І – край.
Якщо кебеті не до тебе,
то і кубіту оминай.

У Феї не проси авансу,
у Геї щастя не проси.
Нема удачі, мало шансу –

Микола Соболь
2019.07.22 08:07
– Порохоботи!
– Зрадофіли!
Люди! Чи ви подуріли?
Оком не встигнете моргнути –
Країни вже може не бути!
Туман застеляє очі.
У зраду грають і руїни.
Тільки ніхто не хоче

Володимир Бойко
2019.07.21 23:15
Я тебе не забув,
Хоч і мав неодмінно забути,
Вже вогонь догорів,
Дотліває дощенту зола.
Але час проминув
І послабшала дія отрути,
З океану чуттів
Позосталися бризки тепла.

Ніна Виноградська
2019.07.21 20:11
За сонцелітом прийде жовта осінь,
А потім землю замете зима...
Та половіє, повниться колосся,
І пахне липа, а дощу нема.

З'єдналось поле з синім небокраєм
І прапором держави скрізь цвіте.
А невеличка перепілок зграя

Сергій Губерначук
2019.07.21 15:16
Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

Тому у цім саду я тишу переймаю
і споглядаю час – метелик над’ідей…
Хай пурхають

Микола Дудар
2019.07.21 14:54
Будь-де і будь-коли
Прийде на поміч
Одна із тисячі молитв -
Дівочі очі…
Погодьтесь, сила їх
Є віковічна
В серцях все точаться бої
Ой… чоловіче —

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 14:53
ця наповненість має дзеркала і шлюз.
Десь обшмульгані двері, бенкетки, завіси.
Я росла між аланів, напудрених люсь
на горбочку левади сараєвих місив.

Ми збирали з бабусею (ша...) кізяки.
Кроленята пищали - рожеві, гладенькі,
жабенята стрибали у гл

Віктор Кучерук
2019.07.21 14:35
Не вимислити мріями пори
І не відчути в дивних сновидіннях
Той час, коли у любощах гориш,
Від самоти шукаючи спасіння.
В гарячих блисках жданого вогню
Зникає світ навколишній раптово,
Але тебе в тому я не виню,
Що опинився в полум'ї любові.

Олександр Сушко
2019.07.21 13:41
Заплановано в середу
Страту. Кличуть лакуз.
Відьма трутою велету
Зробить звично укус.

Регітня у гармидері,
Крики: - Шкіру лупи!
Мляво глипають сидори

Ігор Деркач
2019.07.21 11:22
ІДо світанку – урочиста мить.
На орбіті тане двоєликий,
обіцяє – буде день великий!

Розбудили зоряну блакить
лісові і польові музики.

Ирій синім полум’ям горить.

Олена Побийголод
2019.07.21 09:32
Збулося! Я - бабуся.
Уляпалась таки.
Тепер, мабуть, зігнуся,
як інші всі бабки;

тепер, мабуть, полізе
з-під фарби сивина,
у крові - брак заліза

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 09:17
Дощ пройшов. Змивав пюпітри,
ветхі рядна, пил з макітри...
майталалося колосся...
Все наснилося, збулося.

Бігли гуси - не щипали,
ухопив Трезор за палець,
лис кривився "ваговито...".

Тетяна Левицька
2019.07.21 07:51
Ты в шоколаде, дом, семья, работа, все отлично,
И соразмерно движутся твои дела из года в год.
И вдоль беседки сладкий  виноград, и в жизни личной
все замечательно, уютно, никаких забот.

Машина часто барахлит? Не печень, слава Богу!
Былое вспомнитс

Іван Потьомкін
2019.07.20 21:11
Опівночі неждано випав сніг.
Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
Налив вина і з келихом тинявся по господі.
І чи лапатий сніг, чи хміль
Навіяли й передали вустам,
З дитинства любі рядки Цзю Си:

«До відлюдника в гори

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 18:37
Хто замовив, а хто вбиватиме -
нам однаково, орле білий.
Обкладали мурзилки ватою,
та й за стіл з галушками сіли.

Ми здіймалися над оливами,
відмивали у морі крила.
От за те, що були щасливими

Козак Дума
2019.07.20 16:27
Навесні у комиші
щука завелася
і відразу за йоржів
хижа узялася.

Поховались карасі
поміж осокою,
засмутилися язі

Сергій Губерначук
2019.07.20 15:14
Літній вечір з-під мороку в сутінки довгі,
мов за коси, вже виволік ніч дощову.
Вітер випав з колиски під вільхи розлогі
і задмухує землю, мов рану живу.

Дуб хрипить і регоче відразу потому.
Гайвороння лоскоче йому всі кістки.
Звір засів у дуплі

Олексій Кацай
2019.07.20 14:44
Науковці і чарівники,
викиньте комп’ютери й тотеми:
не гальмуючи, а навпаки,
входжу я в цю зоряну систему.

Тут згасає сонце і планет
замерзає гурт, живий учора,
тут крижин стерильний лазарет

Ігор Деркач
2019.07.20 13:28
Щасливі миті і путі
у суєті не пропадають
і неодмінно є і ті,
які минуле нагадають.

Ідуть літа у самоті,
а залишаються на пам’ять
часи і миті золоті,

Любов Бенедишин
2019.07.20 11:05
Любов манила, як Говерла –
Творила сни і міражі…
…Наївна дівчинка померла
В моїй зневіреній душі.

Не пошкодую. Не заплачу.
Свобода плесне по плечу…
...У порожнечу не-о-значень

Олена Побийголод
2019.07.20 09:59
Торонтсько-Оттавська,
ковбасно-Полтавська, -
тобі, Україно, привіт!
Івано-Франківська
та Сан-Францисківська,
вмістила ти весь білий світ!

Безмежно-Одеська,

Надія Тарасюк
2019.07.20 09:31
Це літо
багате
на дощ
і спомин,
оздоблений ромом.
У небі
загоєним громом
чалапають

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 09:04
Викидалися на берег
з океану слів кити.
Кружеляли сизопері...
Як було не підійти?

Рятували невсипущі.
Блискотіли плавники.
Нахилявся мій гладущик...

Юрій Сидорів
2019.07.20 07:30
Гаї пожовкнуть, хащі лісові,
Торкнеться колір сосен і ялинок,
Маслята повсихають у траві...
Колись охопить всіх сумний спочинок.

А поки що чманіє бузина,
Городів і садків імператриця.
Як висохне - то спатиме й вона.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29

Віктор Сурженко
2019.06.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Козинець - [ 2019.07.03 14:53 ]
    ***
    Я не буду приховувати: небо зі мною говорить,
    Приводить у сни сюжети, записує у блокноти.
    Намагаюся не перечити, слідую траєкторії,
    Тому й оживають – не відкладаю на потім.
    Іноді, правда, сум, говорить голосом діда,
    Але не мого, а того, про якого не знаю.
    Янгол одразу пише: ти просто слідуй...
    Легко та без вагань у обраних не буває!
    Заспокоююсь лісом, набираю обертів, ритмів.
    Нагородами тішу внутрішнього малого.
    Тимчасові спокуси життя відрізає бритвою,
    Бо знає заради чого. І розуміє для кого.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.22 16:41 ]
    Подих неба
    Хмарин прозорих дим –
    Легкий то неба подих.
    І сад увесь під ним
    Зеленим гіллям водить.

    Верхів`я – як мана –
    Укрила грива біла.
    Мов юність чарівна
    Раптово посивіла.

    І день лице своє
    У млі ховає гаю.
    Неону лиш кольє
    На грудях ночі сяє!

    21 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.14 23:07 ]
    Дозріває кохання


    Іще гряде зелена злива,
    Немов у повені - ріка.
    На вітах зелень несмілива,
    Неначе дівчина сільська.

    Вона така, як легке мрево,
    Як ті розмиті береги.
    Ще нею світяться дерева,
    А не густіють навкруги.

    Надія в ній гніздиться рання,
    Крила, ще молодого змах.
    Мов дозріває в ній кохання,
    Як щастя у твоїх очах!


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.13 01:24 ]
    Світ краси
    Люблю отут, на роздоріжжі,
    На милій лавочці сидіть.
    Мене квітневий легіт ніжить
    І сон колише верховіть.

    І розчиняє шум далекий,
    І лагідніють небеса.
    З найменших атомів, молекул
    Зринає відчуттів краса.

    О ця добра висока ніша,
    Духовності резервуар!
    Усе, в житті що наймиліше –
    Гармонія природних чар.

    Без неї світ краси загине,
    Зла магма сточить береги.
    Природо, мамо, Берегине,
    Розлий ці чари навкруги!

    12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (10)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.07 23:55 ]
    Музика ночі
    Лагідний вечір квітневий,
    Птаства легкий пересвист,
    Ніби закохані леви,
    Хмари вигойдують вись.

    Небо блаватне втомилось,
    І похилилось до віт.
    Лащиться легіт об тіло,
    Наче зманіжений кіт.

    Мов з фіолету повидло –
    Барв розтеклася пастель.
    Вечір. Спалахує світло
    В сірих очицях осель.

    Тихо вібрує-тріпоче,
    І релаксує в імлі
    Ніжністю музика ночі,
    Пестячи звуками слів.

    7 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (17)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.21 00:18 ]
    Ілюзія тепла
    Весняний сад здолала дрімота,
    Гойдаються гілки, немов куняють.
    Неонова доріжка золота
    Впадає в тишу змореного гаю.

    Вечірня дотліває вже зоря,
    Ховає руки вітер дивно-сині.
    А попіл із неону – не згоря,
    Ворушиться, немовби у каміні.

    Лиш не тріщить, не йде із нього дим,
    Ілюзія тепла, що погляд тішить,
    Та не зігріє. Лиш проллє меди
    Холодні несолодкі – в саду нішу!

    20 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (3)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.02.03 00:36 ]
    Жага кохання
    Вітер, вітер, туман – тимчасова відлига у гаю,
    Підіймаються вгору розхристані поли дерев.
    Мов циганки у танці, що сукнями швидко метляють,
    І змагаються, котра з них вище поділ задере.

    Потім вітер ущухне. Дивись, і обвисли вітрила,
    Що на щоглах нап`яті були ще, здалося, за мить.
    За велінням Стрибога враз віжки небес попустило,
    Що Пегаса уяви примусило в небо летіть.

    Та не вірю чомусь, що у вітра стомилися длані…
    У чеканні завмерла діброва тремка, говірка.
    Навіжений, охоплений люто жагою кохання,
    В тиші сили збира для нестримного свого ривка.

    2.12.7526 р. (Від Трипілля) (2.02.2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (8)


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.07 23:32 ]
    Краса, що темряву перемагає
    Приходжу знову я сюди
    Немов у пазуху до Бога.
    І тут милуюся завжди
    Красою Києва нічного.

    Спостерігаю вкотре он
    Як грає барвами ліниво,
    Переливається неон,
    Мов усміхається мені він.

    Давно поганий настрій зник,
    Розкішне видиво розквітло –
    Сяйний неоновий квітник,
    Розливши золотаве світло.

    І я від подиву німів,
    І завмирав, як вітер в гаю.
    Бо ця краса – без зайвих слів –
    І темряву перемагає!

    7.11.7526 р. (Від Трипілля) (7.01.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.06 20:55 ]
    Зимова ідилія
    Зима у розпалі, зима
    І сіє чарівний сніжечок
    Землі – на очі, груди, плечі.
    І, ніби рідну, обійма.

    Сховалися морози строгі,
    Легка завія моросить.
    І сад принишк біля дороги…
    І вітер задрімав на мить.

    Така ідилія зимова –
    В клубок мотає білу нить.
    Лиш угорі пташина мова
    Струмком весняним жебонить!

    6.11.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (7)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.31 21:08 ]
    Пестощі морозу
    Від холоду зіщулилися віти
    І вітер употужнив свій повів.
    І від морозу тихо бронзовіти
    Почав неон, що досі мирно снив.

    Вібрує сад судомно дрижаками,
    Скував мороз і порухи малі.
    І сяє ніч поблідлими зірками
    В замерзлій закоцюбленій імлі.

    Зима іде andante maestoso*,
    І заганяє людство до осель.
    І розсипає пестощі морозу,
    Як музику чарівну – менестрель!

    31.10.7526 р. (Від Трипілля) (31.12. 2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.30 22:18 ]
    Золота ріка
    Немов якась чарівна сила
    Зуміла все красою вкрить –
    Зима дерева побілила,
    І зупинилася на мить.

    А кущ овальний, наче броша,
    Ряхтить іскринами із див.
    Туман втягнув легку порошу
    І у повітрі розчинив.

    Плекає чари й береже він
    У вишині і низині.
    І темінь солодко-рожева
    Вмика неонові вогні.

    І десь у далечі глибоко
    У прірву скрапує ночей,
    Захоплене милує око -
    То золота ріка тече!

    30.10. 7526 р. (Від Трипілля) (30.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.27 08:11 ]
    Під важкими крилами туману
    Мій погляд у висі кане,
    Здається, там дна і нема.
    Пороша летить рахманна –
    Білесенька ген бахрома.

    Чарівно укрила віти –
    Як шуба шовкова легка.
    В обіймах її сивіти
    Береза стрункенька звика.

    Пускає ув очі оману
    Сяйна молодиця зима.
    Важезні крила туману
    Укрили усе крадькома.

    24.10.7526 р. (Від Трипілля) (24.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.08 20:09 ]
    Сяюча гора
    Туманом сірим все заволокло:
    І небо, і дороги, і дерева.
    І простір весь – як потьмяніле скло,
    Його укрила курява сталева.

    І сіється, і сіється, і сі…
    Крізь туманець іскринами пороша.
    І падає завіса… Й у красі –
    Вогні дніпрові в золотий горошок.

    Вони немов підпалюють туман,
    Розносить вітер дим червонуватий.
    Жар-місто відкриває ця зима,
    Пошматувавши посивілу вату.

    І ця неону дивовижна гра
    Наводить різкість, як у телескопі.
    І розквітає сяюча гора,
    Долаючи зими холодний опір.

    8.10.7526 р. (Від Трипілля) (8.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.18 22:08 ]
    Небесна весна
    Ще листопад, а справжня йде зима,
    З`явився лід на озері тоненький.
    І злежаний сніжечок задрімав
    І пухом огорнув землицю-неньку.

    І пташечки в гаю – анітелень.
    Шукають, заклопотані, поживу.
    Лиш усміхається чарівно день,
    Немов юнак закоханий, щасливий.

    Перисті хмари – хвилі завірюх
    Застигли ніби у швидкому бігу.
    Лягло на лід небесний кілька смуг –
    То вітер намітає пасма снігу.

    Сьогодні дивовижна вітру гра –
    Весна прийшла у небо мимоволі –
    Він борозни у ньому проорав,
    Неначе ратай на земному полі.

    18.09.7526 Р. (Від Трипілля) (18.11.2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.12 14:04 ]
    Вітер-змій
    Ще календарна осінь на порі,
    А вже зима Батиєм наступає.
    У вітряній її холодній грі
    Ні пестощів, ні м`якості немає.

    Вона така безжальна, мовби ніж,
    Що увіходить у розм`якле тіло.
    І з кожним днем стає дедалі зліш,
    Обшмульгує дерева знавісніло.

    Байдужим сповиває мотузком,
    Немов би хоче у ясир забрати…
    І каркає ворона матюком,
    Бо, певно, змерзла бестія крилата.

    І навіть бігуна летючий крок,
    Що гріє тіло хлопцю молодому,
    Уже його скеровує додому –
    Мороз пробрав голками до кісток.

    Із неба впав провісником завій,
    Мов обкрутився зашморгом на шиї,
    Пронизливий і лютий вітер-змій,
    Що незабаром хугами завиє.

    12.09.7526 р. (Від Трипілля) (12.11.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.08 18:04 ]
    Золота пора
    Листя золотаве листопаду
    Все щедріше землю обійма.
    Морозистим подихом іззаду
    Дихає-штовхається зима.

    Золото у осені в господі
    Незникоме, в нім – її огром.
    На деревах вдень – і переходить
    У вогні вечірні над Дніпром.

    Чарами розкішної оздоби
    І на вірші, осене, хлюпни.
    Щонайвищої у слові проби
    Набиратимуть нехай вони!

    7.09.7526 р. (Від Трипілля) (7.11.2018)



    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (11)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.04 23:26 ]
    Пам`ятник Прометею
    Люблю вночі блукати стихлим садом,
    Коли печаль на віти осіда.
    І свіжу прохолоду п`ю я радо,
    І ніч така грайлива й молода.

    Гілля куняє під легеньким вітром,
    І лівий берег* – зоряний увесь.
    Чумацький шлях немов спустився хитро
    З обридлих і засмучених небес.

    І простелився рівними вогнями
    Від обрію – до обрію кудись…
    Мов дотліває вогнище у ямі,
    Куди його низвергла горда вись.

    І вітер - щонайдужчий - не змете він
    Мереживо квітуючих жарин.
    Мов пам`ятник титану Прометею –
    Негаснучий і сяючий камін.
    *Лівий берег Дніпра.

    4.09.7526 р. (Від Трипілля) (4.11.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  18. Любовь Весна - [ 2018.11.02 19:23 ]
    Я залишу на Землі свій слід
    У поцілунку осінньому -
    Розіллється живий світанок
    І немає у мене сумнівів ...
    Я залишу на Землі свій слід.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.31 20:54 ]
    Осіннє видіння
    Вечір прохолоду тиху ніс,
    Щулились дерева напівголі.
    Під склепінням золотим беріз
    Думаю про тебе мимоволі.

    Нас веде щемлива теплота,
    І немає осені зажури.
    Листя струменить, не обліта,
    Сутінь усміхається похмура.

    Обійнявшись, ми удвох ідем
    Стежкою чарівною до гаю.
    Жовтень нас веде у свій едем,
    Золотом доріжку усипає.

    31.08.7526 р. (Від Трипілля) (31.10.2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Вовк - [ 2018.10.28 10:00 ]
    "Прелюдія"
    Той розкутий голос жовтизни
    Переможно володіє світом.
    Осене,ти спробуй розбудити
    Приспану мелодію весни.
    Може, в ній твоя зів'яла сила
    Зачерпне цілющої води
    Тим садам, що встигли одцвісти,
    Тим рукам,що вірно їх ростили.
    А коли заграє промінець
    На моїй обвітреній долоні,
    Сипле осінь яблука червоні,
    Значить,ще любові не кінець.






    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.27 22:52 ]
    Всі помінялися ролями
    Пожовклий сад увесь – в журбі,
    Тремтять на вітрі змерзлі віти…
    А в небі - хмари голубі
    Закрили полами півсвіту.

    Лиш смуги білої краса –
    Довгаста, наче ніс «Конкорда».
    В ній забіліли небеса
    Так незалежно, ніжно, гордо.

    На мить все стало навпаки,
    Всі помінялися ролями.
    Танцюють хмари-малюки
    Між неба сивими полями.

    А у стемнілому саду
    Холодний розгулявся вітер –
    Примусив хмару молоду
    Він од кохання – посивіти!

    27.08.7526 р. (Від Трипілля) (27.10.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.25 23:12 ]
    Бабина весна
    Минає жовтень, чарівний жовтень,
    Засипав листям усе навкруг.
    Завісив небо він пухом товстим,
    Сховавши сонце за виднокруг.

    І сонний вітер приліг спочити,
    І навіть гілки не ворухне.
    І задрімали, завмерли віти,
    І щем за душу узяв мене.

    Чого сумую, чого сумую,
    І біль у серці моїм – чому?!
    Чи десь залишив свою весну я,
    І зустрічати іду зиму?!

    Свинцеве небо набрякло мовби,
    Холодним подихом дме вона…
    Печаль розквітла багряно-жовтим –
    А може, бабина то весна?!

    25.08.7526 р. (Від Трипілля) (25.10.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  23. Ірина Вовк - [ 2018.10.24 15:00 ]
    "У часоплину вища зваба є"
    У часоплину вища зваба є,
    І знову вічна крутиться спіраль:

    Осіннє небо – усміх райдуги,
    Осіннім сном нас літо радує,
    Осінній лист так тихо падає,

    Як та знеможена печаль.

    Притоки літ… Бринить моя ріка.
    Мені б повік не знати мілини.

    Неси мене, о течіє́ стрімка,
    Де між вітрил мій кращий вірш блука,
    Найкращий вірш намаривсь зда́лека,

    Як марять небом восени.

    І, може, в тому вища зваба є,
    Що все життя людське, немов спіраль:

    Осіннє небо – усміх райдуги,
    Осіннім сном нас літо згадує,
    Осінній лист так тихо падає,

    Як та знеможена печаль.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.21 23:08 ]
    Осінній етюд
    Взяла природа під крило своє
    Мою ходу й завзяття молодече.
    Тепло останнє днина віддає,
    Надходить вечорова холоднеча.

    Вже вечір обриси чіткі стира,
    Усе сіріє спершу ледь помітно…
    Отак приходить сутінок пора,
    І прохолодним напуває віти.

    Здригаються і щуляться вони,
    Сплітаються немов одна з одною.
    І гріються немовби залюбки…
    А може, любляться, як ми з тобою?!

    21.08.7526 р. (Від Трипілля) (21.10.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  25. Мессір Лукас - [ 2018.10.16 22:28 ]
    . . . . . .
    Листи собі, ними забите горище.
    Ясени за вікном, гілки - вулиці.
    Неспокій жінок на гострих обцасах.
    Візерунки, полум'я, тлін.
    Сторожа сезону здійснює ще обхід.
    Догори, вниз. Невідомість, вітер.
    Електричний потік проймає.
    Пробіли, знаки абзацу.
    В будинку, де шукають забуття.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.09 00:34 ]
    Ілюзія літа
    Осінній вечір заховав
    За хмарами небесні далі.
    Ковтнули світлі їх дива
    Із хутра сивої вуалі.

    На сад навісив унизу
    Широку темну геть попону.
    Вона затерла жовтизну,
    Що так світила безборонно.

    Мов почали дерева знов
    В імлі чарівній зеленіти.
    І тішилися із обнов,
    І мов на мить вернулось літо…

    Та вітер осені схолов,
    Ходив і заглядав під вії…
    І мов колись – мою любов –
    Оцю ілюзію – розвіяв.

    8.08.7526 р. (Від Трипілля) (8.10.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)


  27. Володимир Бойко - [ 2018.10.04 02:32 ]
    Передзимів’я
    Вже літній дощ змінився на осіній,
    Не літня пісня – проза без тепла.
    Під вітру невтишиме голосіння
    Передзимів’я паморозь лягла.

    Те, що в теплі не забуяло квітом –
    Куди ж тепер – на холод і сльоту...
    А до весни потрібно ще дожити,
    Замерзлим не упавши на льоту.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.30 02:43 ]
    Мінливе небо, як життя
    Накритий хмарою рудою,
    Вечірній Київ затремтів,
    Немов зашморгнутий ордою,
    Затамував у серці гнів.

    Та вітер, що летів за мревом,
    Роздер чадру огидну хмар,
    Змінивши колір на рожевий,
    Сказав біді: «Оревуар!»*

    Усе змінилося так раптом…
    Здається, промайнула мить.
    Роздерте небо все на клапті,
    Чарівним сяєвом горить.

    Немає вже чадри рудої,
    Уривки світлі - на виду.
    Їх силуети – в супокої,
    Немов уривки Божих дум!



    29.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (8)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.17 00:47 ]
    Химерія сну
    З небесного мов лона породіллі
    Враз випливають, наче навтьоки,
    Важкі химерні хмари поруділі,
    Викочуються на усі боки.

    Заволокли навкруг небесні води
    Оці – заіржавілі геть - човни.
    І водять мов у небі хороводи,
    І тягнуться до місяця вони.

    До потьмянілого він світить гаю,
    На чисту воду випливши у вись.
    І ті човни на віддалі тримає,
    Стріляє вітром з лука, мов колись.

    Заходяться дерева у тремтінні,
    Яскравлять місяця красу ясну.
    В одну злилися споночілі тіні
    Химерію витворюючи сну.

    16.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  30. Тата Рівна - [ 2018.09.16 09:27 ]
    Постфактум літа у місті
    Розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
    Перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
    мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері Коха за те що паличка Коха в річці Усті — як у аромаванній

    Містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала Дніпро
    Про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
    Це літо пропахло кров‘ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське Сохо
    Це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
    Уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
    Все вірно — стиліст левел Бог і власне ось він не бомж це - будьмо знайомі, Боже!
    На шаховій сій площині ти ж за білих - інакше не можеш? Чи можеш?
    Бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору сперми та слини
    А білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
    немає!
    То вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
    Мій Боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

    Скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях)породистий перс чи британець чи хтось там іще
    Священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
    Ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
    У гідри лернейської сотня голів і цей кіт — з тої сотні таки. І ще сотні таких...
    провінційних та професійних котів-людоловів із документами історичних елітних розплідників
    А люди як люди повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги
    Повсюди курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
    Це літо мені цього літа не до снаги —
    Занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без Сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
    Страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією
    Я хочу в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
    Читати Салмана Рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
    А просто зараз — у душ...

    Розріж кавуна — пом‘янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
    Немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум....

    Коханий! Давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
    А там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
    Я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам‘ятаю авжеж

    Мій Боже я знову цю місію партію битву програю.... так... я теж!















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  31. Олександр Козинець - [ 2018.09.15 09:43 ]
    ***
    Мені давно хотілося написати про це.
    Узагальнено чи конкретно – без різниці,
    Що живу у тілі, яке має інше лице.
    Воно мені час од часу ночами сниться.
    Для того хто в небі – це звичайний сюжет,
    Не цікава історія, трохи дивний архаус,
    Де ліричний герой наче справді щасливий уже,
    Попри нав’язаний йому кимось образ хаосу.
    Він знає: не завжди вересень після серпня – ні.
    Йому передує само_тність і само… Достатньо!
    Та в серпні літо пересихає, тепло – на дні.
    Вчить між опалим листям його шукати.
    І кожна нова осінь – пледів нова пора,
    Яка спочиває поки під нашим деревом,
    Це – безліч образів та думок, які я вкрав
    Із чужих історій для запису в моно й стерео.
    Тож добре було з осені почати новий роман,
    Не відкладати, мов справжнє життя, на потім.
    Писати про літо, після його прийде зима
    І таке чисте небо із Богом земним насподі.

    За мотивами вірша Сергія Татчина «Горіх»


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.09 02:57 ]
    Нічні видіння
    Стемніле небо майже все в диму,
    Розкурює Симаргл вечірню люльку.
    Нічні вогні сміються у пітьму.
    Це – для вогню небесного – пігулки.

    Підтримують багаття чарівне,
    Яке не згасне, певне, до світанку.
    І виглядом приваблюють мене,
    Та не зігріють, наче Лель – коханку.

    Лиш пестять погляд ніжністю тонів
    Декоративні попелу жарини,
    Ці – без тепла і запаху – билини,
    Мов штучні квіти в Ночі на вікні.

    8.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.08 00:34 ]
    Так приходить осінь
    Чарівливий світиться неон,
    Тихо заповзає він до гаю.
    І розкішну літню зелень он
    Полум`ям жовтавим випікає.

    Посушило спекою траву,
    Вже вона – прим`ято-поруділа.
    І її колише, ледь живу
    Легіт соромливо і несміло.

    Всохли молоденькі деревця,
    Стовбури – як ті довгасті струдлі.
    Листячка скрутилися тільця,
    Мов старечі пальці закоцюблі.

    І сяйливий дух отут вита
    І крадеться холоднеча рання…
    Так приходить осінь золота -
    Ця пора світіння й умирання.

    7.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  34. Тата Рівна - [ 2018.09.06 12:43 ]
    Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
    Коли ти пишеш вірші здається ти легшаєш
    Нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
    Ніби ти у червоному німбі Будди або той
    Хто дарує вино та рибу ходить по воді
    Ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
    Проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся постаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
    Стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
    Точкою незворотності
    Увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
    По голу – за цих і за тих! Голову бережи – духовна недуго доросла жінко
    Згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
    Робишся важкою як місія Робокопа Ескалібур або Нечиста Сила – такою
    Наче погляд Горнони Медузи пояс волонтера з ІДІЛу
    Волочиш крила
    Та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
    Нікому немає до нас діла –
    У Бога інші плани та варіанти розвитку дії
    А все що умієш ти — писати вірші власної безнадії
    Песимістичні опуси про соціо паті соціопатів
    Про психопата у колі психопатів
    Духовних кастратів в прострації псевдоелекторат Прокуратора й
    Сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
    Уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
    Про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
    Гейби засуджені на двадцять пожиттєвих строків суворого едему
    Це все що умієш ти – більше
    Немає тем –
    Вічність закрито на вході
    Там табличка «Не відкривати – уб’є!»
    Наші життя – твоє моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного Мавроді
    Якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

    Коли ти пишеш вірші дівчинко
    Ти даруєш волю душі розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
    Й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
    Твоя остання акція безумного вкладника –
    Твій персональний Кальцифер –
    Твій головний заряд –
    Твоя душа
    Коли ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
    Я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім Стрибаюча Відьма літературний гейзер –
    Пиши майкО!
    Сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом Будди
    Вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
    Роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
    Ступиш упевнено в Зимове Коло ховаючи сяйво сором’язливо
    На шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
    Гейшо моєї самотності Alter ego α Ori....

    Лист адресовано втомленим автором
    Любій його Бетельгейзе


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.04 22:22 ]
    Вечірня соната
    Ще днина тягне світлу нить,
    Та сходить вже зоря сяйниста.
    Під вітром листя мерехтить,
    Неначе пальці піаніста.

    Присіло дерево в «пліє»*
    Немов зібралось танцювати…
    А інше мовби дограє
    Вечірню осені сонату.

    У сутінок сумній красі
    Так ненав`язливо, аж кволо
    Цикади в кілька голосів
    Доповнюють пташине соло.

    Ці саду ніжності п`янкі…
    Та зоддаля на всіх них тисне –
    Автівок гулом, літаків,
    Мов духовим оркестром – місто.

    3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (3)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.02 23:39 ]
    Вересневе літо
    Все ще збереглося: сонечко яскраве,
    Печія-спекота сушить береги.
    Озеро сміється сяйвом величаво
    І лілеї – в танці злотнім навкруги.

    ПРИСПІВ:
    Вересневе літо, вересневе літо
    Заховало осінь у ясну теплінь.
    Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
    До мойого смутку радістю прилинь.

    Завмирає вечір у чарівнім гаї
    І шепоче тихо лагідні слова.
    Він мойого серця ласку зберігає,
    А воно, зраділе, ніжністю співа.

    ПРИСПІВ:
    Вересневе літо, вересневе літо
    Заховало осінь у ясну теплінь.
    Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
    До мойого смутку радістю прилинь.

    Де-не-де палають, багряніють віти,
    Осінь, ти – художник, вже іди, іди.
    Барвами чаруєш дивно, розмаїто,
    Та прошу – затримай мряку й холоди!

    ПРИСПІВ:
    Вересневе літо, вересневе літо
    Заховало осінь у ясну теплінь.
    Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
    До мойого смутку радістю прилинь.

    2.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  37. Тата Рівна - [ 2018.08.26 11:50 ]
    Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))
    У порожній кімнаті — зрадливі тіні
    Ніби видіння — на тій он стіні
    На цих стінах на тих стінах
    На кожній із них —
    Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
    Ну ти ж не проти що я навпроти
    Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
    Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
    Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
    Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

    Слухай
    Ти можеш кричати якщо хочеш
    Якщо можеш
    Якщо не заціпило рота
    Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
    Збірна знань про мікросвіт
    А ти мені — про тіні на стінах
    Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
    Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
    Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
    Визначся вже на якій ти стороні
    Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
    Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

    Лиши своє серце — мені
    Мій любий
    Я вже у іншому світі та ти — ще ні
    Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
    Не варто
    Мій любий -
    Дограєшся до інфаркту

    У тебе більше немає спроб
    Немає карт
    Немає фарту
    Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
    Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
    Твоя свідомість вже здійснена -
    Буття по Сартру

    У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
    Порожня кімната
    І кілька секунд до старту

    24.08.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (7)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.21 23:01 ]
    Серпневе надвечір`я
    Як хороше в останні дні серпневі…
    Ще літо домліває в небесах,
    У тихому замисленому дневі
    Ген подих його стомлений зачах.

    Хтось молоко немов би п`є із глека –
    Густу сметану хмарну чи вершки…
    Воює літо, шле задуху й спеку,
    Та дух його розвіює важкий

    Вітрець живлющий, мов ковток водиці…
    Трави медовим запахом п`янить,
    Закручує в спіраль повітря нить,
    І купол вже сміється світлолиций.

    Брунатне перше пасмо у гілля
    Шляхетному зеленому волоссі –
    Немовби натякає звіддаля,
    Що йде за обрієм жовтавим… осінь.

    19-21.06. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  39. Тата Рівна - [ 2018.08.18 17:54 ]
    Білий вірш
    Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
    Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
    Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
    Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

    І коли я встану
    Коли я зберу червоні бризки в букет троянд
    Коли я зумію перевернути рубікон догори дригом
    Тоді пролунає з могильної ями мій останній ямб
    Міф римоплетіння а поки обличчя біле ніби припудрене снігом

    Поки я ще пульсую
    Я не знаю як довго триватиме це чекання у передпокої
    Шматки мого серця розтягли вже мурахи миші інші споживачі дармової манни
    Біла кімната біль перебитий спокоєм
    Третє сонце зійде - і тоді я встану

    Будуть трояндами встелені ваші шляхи
    Будуть утеплені моїм теплом ваші нори
    Миші мурахи інші споживачі дармової манни
    Небо впаде небо вам роздушить хребти
    І я тоді встану

    Розриваються гранати бомби петарди
    Кулі наповнені рідиною суєта фальш старту
    Переброджені бутлі банки із консервацією
    І серця переповнені менструаційною кров‘ю нації

    Тихо ша каже мені душа
    Я ще тут потерпи почекай лоукосту моя манюся
    Я дивлюся на неї я чую її та сміюся -
    Я не вмію молитися тому й не молюся
    Стиха тону у тоннах води - рубікон дороги дригом - мені душем
    Тихо ша каже біла біла моя душа
    І цілує мене востаннє
    і душить

    17.08.2018. Рівне


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.07 01:31 ]
    Долі знак?
    Від руки мов зодчого –
    Хмари злет.
    Личка то дівочого –
    Силует.

    Напливає густо так
    Інший он.
    Цьомає у вустонька
    Дівчину.

    Чи постав примарою –
    Долі знак?
    Чи й зі мною трапиться
    Може так?!

    Хмара в нічку велетом
    Утекла.
    Чи глузує з мене то
    Доля зла?!

    6.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.05 00:43 ]
    Музика цикад
    Під хустками сивими
    Мліє сад.
    Спів цикад напливами,
    Спів цикад.

    Вечір заворожений
    Завмира.
    Мов його стривожила
    Ніжна гра.

    Вже вона за межами
    Дзюркотить.
    Душу всю збентежила
    Не на мить!

    Звук закучерявила
    У момент.
    Вітру це русявого
    Інструмент.

    Сяє вже гірляндою
    Тихий змрок.
    Вітру це трояндовий
    Голосок…

    4.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.01 01:45 ]
    Білява бестія
    Знову вечір сонливий іде.
    Закуняла розморена тиша.
    А дівчисько біжить молоде –
    Кобилиця вогнем ніби дише.

    Наче вихор увись полетів –
    Так вона шаленіє в пориві.
    Розвіваються коси густі –
    Розкуйовджені, мов білогриві.

    Що за мить? Дивовижна то мить!
    Затулили усе білі крила.
    Амазонка, бігунка летить,
    Білим полум`ям сад запалила.

    Знак арійський упав із небес,
    Мов з`явилась Богиня то Слава…
    Наче дух ніцшеанства воскрес –
    Біла бестія мчить величава!

    31.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  43. Тата Рівна - [ 2018.07.29 23:45 ]
    по дощу (післяпрогулянкова рефлексія)
    По дощу – це місто сердешне миле ніби умите Матір’ю
    Стереометрія простору під паттернами дощу – під останніми краплями –
    Така…. –
    Німби ліхтарних стовпів – остовпів алкоголік-гуляка і я остовпіла –
    Змито усю провінційність місто оголене стерео огорнуте небом стерво
    Захоплене у полон сірих калюж й холодного подиху –
    Озонової хвилі – дихай! Кричить мені місто. – Дивна ти дика ти –
    Ось твій декатилен хвора на все горло птахо. Краплі важкі мов тахо*…
    Наче удар важковаговика
    З верби з берези граба та дуба з кожної гілки з кожного даху
    З кожного помаху крил з кожного капелюха з кожного божого духа –
    Краплі важкі мов тахо… вбито задуху збиту пилюку пущено до водостоків
    Надмірний об’єм кровотоку стоки мого міста знову бурлитимуть мовби після
    Битви двох велетенських Моріарті на полі їх власної морфійної брані
    Дощ місту вимив вуха дощ йому вимив рани дощ був його Іоаном
    Залиті вулиці заснули заколисані оргАном дощу – ця ніч для спасенних
    Бредемо із песиком булькаю черевиками – блажен хто йде
    Вузькою смужкою суші між рукавів Океану
    Ми йдемо по дощу
    Я впаду – і наступним дощем встану
    Я вимию вуха мого міста я вимию його рани я буду його Іоаном
    Його стереометрією простору
    Коли мені на смужці вузькій
    Світла у світі Ра не стане

    Краплі важкі мов тахо —
    Падай
    Птахо...


    *тахо - українські патрони для мисливської зброї


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.27 15:46 ]
    Вечорове кохання
    Місяць і зірка – закохана пара,
    Чом на все небо одна?
    Інші усі заховались у хмари,
    В лоно небесного дна.

    Зірка полярна, немов королева –
    Найяскравіша з усіх.
    Сяйво її золотаво-сталеве –
    Ночі химерної гріх!

    Ковдрою наче сповив їх раптово
    Вітер легенький за мить.
    Ох і кохання палке вечорове –
    Небо палає й димить!

    22. 07. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.26 10:47 ]
    Сонливе пообіддя
    Ще липень золотавий зеленню буяє,
    І прохолоду вилива після дощу.
    І вітер-легковій ледь-ледь гілки торкає,
    І пестощі дарує кожному кущу.

    Скидає небо все біленьку хмар керсетку,
    Від спеки мов його – оголена душа.
    Дуби і ясени у графському маєтку
    Смарагдами вгорнули чарівливих шат.

    І скрізь, куди не глянь, сонливе пообіддя,
    Куняють волоски утомлені трави.
    Хитавиця дерев у змореному літі…
    Богине дрімоти, у сіті світ лови.

    21.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.22 19:58 ]
    Пестощі дощів
    Плакучі верби понад ставом,
    Троянд зарошених кущі…
    Неначе пестощі дощів –
    У срібних краплях величавих.

    Невже круг мене ви, невже ви?
    Ці ніжні розсипи немов –
    Красуні білі і рожеві,
    І пурпурові, як любов!

    Ці краплі падають так лунко,
    Мов серце серцю промовля –
    Крізь вуст вологі поцілунки -
    Аж усміхається земля!

    І я не знаю, я не знаю,
    За що мені – оце усе?
    Красу трояндного розмаю
    Ласкава доленька несе.

    18.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (7)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.16 13:37 ]
    Мій рай
    Знову я прийшов до тебе, гаю,
    Щоб красою душу напоїть.
    Хай Боги тебе оберігають –
    Тчи між нами сокровенну нить.

    Хай твій дух живе отут - навколо –
    Живить душу зранену мою.
    Сонячне Богів чарівне коло,
    Мов лелека, я щороку в`ю.

    Радий сам кожнісінькій нагоді,
    Мов на сповідь, серце принести.
    Пестять погляд плеса срібноводі,
    Мов на варті – хащі ці густі.

    І не треба їхать на Багами,
    І шукать заокеанський рай.
    Тут щасливий – з рідними Богами,
    Парадиз мій ось. Це – рідний край!

    15.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (3)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.14 01:05 ]
    Буде дощ
    Нависають кучугури
    Із небесних площ –
    Невеселі і похмурі –
    Певно, буде дощ.

    І пливуть, не поспішають,
    Десь у далечінь.
    Вітер шепче кожній з гаю:
    - Стань і відпочинь.

    Вилий тугу, вилий горе
    Морем теплих сліз.
    Смуток радістю побореш,
    Як поглянеш вниз.

    А внизу - дерева спраглі -
    Хочуть літніх злив.
    Щоби їх гілок смарагди
    Щастям зацвіли!

    13.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.13 09:30 ]
    Сутінки
    Сутеніє понад садом,
    Вітер спеку прибива.
    Прохолодою відрадно
    Ніжно дихає трава.

    В небі місяць – наче скибка,
    Зорі – в мерехтливій грі.
    І немов фальшива скрипка –
    Кантилена* комарів.

    Йде в атаку камарилья,
    Й паралельно – як Мара –
    В небі хмарок ескадрилья -
    Атакує небокрай.

    Місто ще гуде, гуркоче –
    І машини й поїзди.
    Та заледве чуть сюди –
    Сад немов стуляє очі.

    *Кантилена (італ.) – зв`язний спів.

    12.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2018.06.25 00:18 ]
    * * *
    Купальський вечір холодом війнув
    І всю природу трохи запечалив…
    Лише далеку хмару осяйну
    Лишив світити усміхом опалу.

    А буйнотрав`я обійма навкруг
    В оцих місцях, красою осіянних.
    Ховається від ока сонця круг,
    У верболозі танучи рахманно.

    Свистить у гіллі невгамовний птах,
    Життя буянню мов співа осанну.
    І холод розтає у небесах,
    І у тепла обіймах ніжно тане!

    24.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   13