ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Олехо
2017.03.26 12:50
Все суєта суєт… А як же тоді зорі?
Жагучий бій сердець, вітрило біле в морі?
Розсипалася сіль – проекція на будні.
Ласує шубу міль, стирає зуби кутні.

А десь любов-ріка у пошуках кохання
тече крізь диво-сни у водопад бажання.
Пересихає час і огол

Олександр Сірко
2017.03.26 12:26
Невдячна

Кохана мене кинула учора,
Стрибнула геть козою у кущі.
Моя душа уже добу як хвора
І ніс обсіли молоді прищі.

Жона в мені зневажила піїта,

Микола Соболь
2017.03.26 06:03
Життя коротке, ніби вишні квіт.
Що прошумить й відсохне над землею.
А нам дано одне, на сотні літ,
Кохати один одного душею.
Бо що життя порівняно із тим,
Коли два серця у любові б'ються.
Тому це почуття і є – святим.
До нього душі виноградом в'

Вікторія Торон
2017.03.26 04:49
Це — час відталих і щасливих сліз
(хто вигадав, що плачуть тільки в горі?),
окриленої щирості поріз
в зустрічному – до єдності – напорі,
нежданніша з усіх земних погод,
стрімка, непрогнозована, раптова,
що укрива цілунками щедрот
правдивого звор

Василь Кузан
2017.03.26 00:04
Твою осяяну красу
Малюю ніжною пастеллю,
Стелю ажурно небо Лелю,
Лелію ласкою. Несу

До тіла вранішню росу –
Кладу мазок м’якого пензля,
Шліфую вигини, мов тесля,

Лариса Пугачук
2017.03.25 22:44
Сукенка біла апетит псує.
Ти кажеш, направляючи мінет:
– Свій голод акуратніше тамуй –
Найбільше видно бруд на чистому.

25.03.2017

Серго Сокольник
2017.03.25 22:25
Маю честь представити оповідання командира волонтерського підрозділу "Вбережу", шанованого мною Ігоря Верчука, у якому виступаю в ролі дійової особи ******************************************** Поет вже знав, як йому бути та

Адель Станіславська
2017.03.25 21:01
Зреклися його не вперше.
Не вперше його судили.
Ув очі - хвалебні верші.
Позаочі - словом били...

Прокльонами - винуватий!
Звучав недвозначний вирок...
Судили... Могли б - до страти.

Адель Станіславська
2017.03.25 20:58
Коли безмовність торкає неба,
душі пориви чужими скуті,
уже не знаєш - чого ж бо треба? -
свідомість в'яжуть, стискають пута

розмов облесних, чужого зору,
чужої думки, що топить власну,
і вже в усе, що було прозоре,

Світлана Майя Залізняк
2017.03.25 19:10
Хто я – оцій столикій людві, що пливе у шторм …
Коржі пліснявіють, покльовано карти, крупи.
Уже ні смажених жартів, ні повсякденних норм.
"Терпи …" – шепче бабця, складає пучки докупи.

Ще варить у мідній джезві каву пузатий кок.
Щури обнюхали сир

Світлана Майя Залізняк
2017.03.25 16:20
Нахаба щодня продукує образи.
Запрошує люд у охвітні оази...
Ерзацами повняться соти, полиці.
Обсипала строфи пожована глиця.

Вода скаламучена, муха дзумкоче...
Уже причастились медком поторочі.
Павук все латає обірвану сітку.

Лариса Пугачук
2017.03.25 15:32
Шукати істину в прямому світлі,
чи у відтінках,
у відлуннях тіней?
Знаходити у скошених руїнах,
вихоплювати іскрами із тління
та струшувати з віття, наче іній –
на все терпіння, понад все терпіння.

Микола Соболь
2017.03.25 05:15
А критика то річ тонка,
Вона образлива по суті.
Одна – до дії спонука,
А інша топить в каламуті.

Одна указує шляхи,
Дає направлення й дороги,
Друга' показує, що ти –

Серго Сокольник
2017.03.25 00:29
Двері метро зачинились. Був день і у вагоні не було надто людно. Полковник втомлено взявся за поручень. Зі станції Хрещатик хвилин двадцять до Академмістечка, а там автобусом- у Пущу-водицю, до передмістя Києва. До ветеран

Серго Сокольник
2017.03.25 00:20
Поэт Дефонтер (УПП)

Перевод с украинского стихотворения
Сокольника С "Ти прости мене, Ніч..."

Ты прости меня, Ночь,
что желаньем любви я исполнен...
Милосердно прости,

Іван Потьомкін
2017.03.24 21:32
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довір

Ярослав Чорногуз
2017.03.24 20:34
Тремтлива гілка, мов рука,
Втирає слізоньки небесні.
Чого ж заплакана така,
Моя омріяная весно?!

І брівки супить чарівні,
Свою голівку відвертає.
Затихли радісні пісні

Ярина Чаплинська
2017.03.24 17:11
Ми не станем
травою.
Ми не будем
камінням.

За нами
дороги.
Під нами

Юра Ерметов
2017.03.24 12:40
Небесной "слабостью" слова
Горят... Горит слеза –
Алмаза стыд горчит
Чуть-чуть... Но это всё...
Ушли б скорее доктора –
Своей болезнью болен
Сон. Пришли б скорее –
От стыда кто не болеет

Світлана Майя Залізняк
2017.03.24 11:19
В черевичках зозулиних фея присіла на тин.
Розглядає малюнки, намистечка, вишиті мальви.
Підбігає до черги окроплений дощиком син...
Не приніс їй нічого, общипує китицю сальвій...

На столі між гайок - недоліплений палевий кінь,
Олівець Н-4, бл

Олександр Олехо
2017.03.24 08:43
Если долго долго долго…
то, конечно, устаёшь…

Если худо, если плохо,
значит спёрли хорошо…

Мы, конечно, не в Париже,
но «шерше ляфам» не прочь…

Микола Соболь
2017.03.24 05:37
А дитинка, що за диво?
Народилася щаслива.

Хіба можуть маму й тата
Не любити немовлята?

Інша справа то дорослі,
По життю ідуть наосліп.

Віктор Кучерук
2017.03.24 00:55
Соромливо, мов дівка, весна
Заглядає крізь шпарки у вікна, –
То теплом усміхнеться вона,
То холодними блисками зникне.
Голосна цілий день і німа
Уночі, як поснула пустеля, –
Чи боїться, чи тями нема
Господинею бути в оселі?

Микола Соболь
2017.03.23 18:39
Поки бабця тихо спала,
Мама щось собі плела,
Я тихенько малювала
Біля самого вікна.

Пальму, і далеке море,
І на морі легкий бриз,
Сонечко, високі гори,

Любов Бенедишин
2017.03.23 17:26
Вже не видко денця…
Цівка…
Зло незряче…

Дірочка у серці:
Боляче – то й плаче.
Дзбан…
Весни по вінця.

Нінель Новікова
2017.03.23 17:04
ЛІНА КОСТЕНКО

ПРАЩУР

Коли ридали сосни янтарем
і динозаври ніжились в щириці,
коли ще жив у пралісі пралев,
коли у небі глибали праптиці,

Віктор Кучерук
2017.03.23 08:31
Життя моє, струмком дзвінким,
Крізь товщу літ біжить невпинно, –
Не боячись приходу зим,
Які спинити біг повинні.
Його бурхлива течія
Долає різні перешкоди –
Струмує прудко і сія,
Неначе блискавка в негоду.

Микола Соболь
2017.03.23 05:39
А доки мова є, то є – народ!
Який себе об'єднує в державу,
Й примножує на рідних землях славу.
Народ і мову береже Господь.

А доки віра є то є – життя!
Бо віра то і є єдина сила,
Яка народ життям благословила.

Серго Сокольник
2017.03.23 01:59
Сезам, зачинись! ...кам"яні двері зачиняються і морок печери охоплює шукача скарбів... Господи, ну як важко боротись з ранковим недосипом, особливо коли ти півночі читав... Ці східні сюжети ще й досі у напівсонній голові, і голова у вагоні метро сама

Мирослав Артимович
2017.03.22 17:08
Мені давно не чотирнадцять*
й на сорок вісім* не утну,
але і вісімка, на щастя,
не вередує ще: «Ану,
стань, шісткочко, позаду,
мені у лідери – з руки…»

Тому треную хитрий задум –

Уляна Ч
2017.03.22 12:26
З миті у вічність від Створення котиться віз -
Знову на небі засяяли зірчасті Риби.
Люди не можуть без радощів, як і без сліз….
Біле і чорне у парі. Окремо змогли би?

Гояться спогади… Грає крилатий арфіст…
Слабшає світло, зникають німі голограми.

Олексій Кацай
2017.03.22 11:21
В кожної планети є своє кільце:
чи радіаційно-плазмове кільце,
а чи то камінно-крижане кільце,
а чи сателітно-роблене кільце.

Кільцями усесвіт оповив планети.
Кільцями смертельні оповив планети.
Кільцями живлющі оповив планети.

Петро Скоропис
2017.03.22 11:15
Коли слабує рівновагою
твоя свідомість з її алібі,
коли драбиною хитлявою
іти несила
над проваллями,
коли плювати щодо людності
твоїй полуночній самотності, –
ти можеш

Світлана Майя Залізняк
2017.03.22 10:41
Жінки хороші - пляцки. Ніжний крем
І насолода-екстазі під каву.
А я - у вируванні теорем...
Вуж очеретний прошкварчав: "...лукава".

Світи пунктирні, ветхі острови.
На Лесбосі Сапфо віршує й досі.
А я, чужі рівняючи рови,

Олександр Олехо
2017.03.22 08:55
Кане час у Лету – постаріє Сонце.
Скільки тих мільярдів? Швидко промине…
Встанеш рано-вранці, глянеш у віконце:
небо паленіє, плавиться земне.

Роздобріє Сонце. Статусом гіганта
козиряти зможе в колі інших зір.
Подихом палючим, пальцями мутанта

Микола Соболь
2017.03.22 06:09
Втомився жити? Загляни у душу.
Ніщо не вічне! Визнати я мушу.

Але посеред тисячі шляхів,
Знайди один, той свій, яким хотів
Земне життя, що нам дарує доля,
Пройти в надії: – на все Божа воля!
І вийти серед тисячі доріг,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юра Верес
2017.03.21

Неоніла Гуменюк
2017.03.18

Олександр Сірко
2017.03.14

Пилип Лавров
2017.03.12

ОКСАНА ЛОГОША ОКСАНА ЛОГОША
2017.03.09

Віктор Наумчиклуцьк
2017.03.09

Одна Думка
2017.03.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Домінік Арфіст - [ 2017.03.26 09:48 ]
    поет
    поет імітує Бога
    чатує на нього…
    дратує частково
    і Бог ховається в слово…
    ховається в звук
    і поетові все сходить з рук…
    і руки беруть смичок
    біжать по тремтячих струнах
    це ворожіння на рунах
    на ниточці павучок…
    і Бог слухає і прощає людині гординю
    і наділяє сенсом і світ і людину…
    навколо суцільні кола… церкви́ і ци́рки…
    вітри прилітають до прочиненої кватирки…
    янголи прилітають – діло не в вірі чи у невірі –
    а в тім щоб випорснути із сенсу услід за вітром…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  2. Вікторія Торон - [ 2017.03.26 04:22 ]
    Соняшник
    Це — час відталих і щасливих сліз
    (хто вигадав, що плачуть тільки в горі?),
    окриленої щирості поріз
    в зустрічному – до єдності – напорі,
    нежданніша з усіх земних погод,
    стрімка, непрогнозована, раптова,
    що укрива цілунками щедрот
    правдивого зворушеного слова.
    Чи ж серце пожаліється на те,
    що мре надія, марна і остання,
    коли воно, як соняшник, цвіте
    на пагорбі полеглого кохання?
    О, плач-щеміння зрушених пластів
    що – у гарячій первісній основі!
    О, гул новонароджених світів
    із залишків загиблої любові!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (6)


  3. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.25 19:29 ]
    Ілюмінатор. Лета

    Хто я – оцій столикій людві, що пливе у шторм …
    Коржі пліснявіють, покльовано карти, крупи.
    Уже ні смажених жартів, ні повсякденних норм.
    "Терпи …" – шепче бабця, складає пучки докупи.

    Ще варить у мідній джезві каву пузатий кок.
    Щури обнюхали сир "едем", закаляну миску.
    Папуга злетів із клітки, гойдає млинок,
    Гугнявить про безголів`я, утрачені зиски.

    Тим, що відчайно плинуть до мандаринних лагун,
    Хтось нагойдав у безвітря казок лелечих.
    Ось Посейдон ламає скелю, балку благу,
    Крекче, підваживши міх, на кремінні плечі …

    Плаче малюк-сирота, шукає молочний сосок.
    Ілюмінатор. Лета. Йод на сирійській таці.
    Прокид на теплій косі. Тиш. Ігуана … пісок …
    Віяла. Метушня лозунгів … кіл … конгрегацій.

    Зорні віночки – по хвилях. Лякає війна.
    Звір відгризає чуже, хилитає боввана.
    Світ починався з казок. Знову плачна, сумна.
    Є, що слухати, всім, хто бреде в караванах.

    "Чай із полину й папайї … " – крекче стара Ассоль.
    Русалка без родоводу вхопила люстерце.
    Забути б сайту марнот і оман логін-пароль,
    Рецепти із винним оцтом та кенійським перцем.

    Зі сцени демонструє біцепси моцний мавр.
    Фотографуйте без мене песиків Сарагоси.
    Бронює найширше бунгало зло-бронтозавр.
    …заплітаю мак і часник – Афродиті в косу.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  4. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.25 16:36 ]
    Образок
    1

    Нахаба щодня продукує образи.
    Запрошує люд у охвітні оази...
    Ерзацами повняться соти, полиці.
    Обсипала строфи пожована глиця.

    Вода скаламучена, муха дзумкоче...
    Уже причастились медком поторочі.
    Павук все латає обірвану сітку.
    Нахаба ладнає ласо, чорну мітку.

    Постукає в хату мандрівець - поляже.
    А я утекла, ось долоні у сажі.
    Тепер омину і термітник, і вежу.
    Авжеж, до нахабних прояв не належу.

    2

    Таки озирнуся. Принаджено бджілку.
    Пригоду забути б. Летять понеділки.
    Джергоче сорока: "Живучий нахаба.
    Нагадує щуку... і вовка... і краба...
    Образи побрижили чай, три обличчя.
    Луска-амальгама... і тога не личить...
    Розкидані пера, жовтіють блокноти..."...

    Немає краси між облаток мерзоти.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (1)


  5. Серго Сокольник - [ 2017.03.25 00:49 ]
    Переклад російською мого вірша "ТИ ПРОСТИ МЕНЕ, НІЧ"
    Поэт Дефонтер (УПП)

    Перевод с украинского стихотворения
    Сокольника С "Ти прости мене, Ніч..."

    Ты прости меня, Ночь,
    что желаньем любви я исполнен...
    Милосердно прости,
    ведь желанье - в упрямстве людском.

    Как себя превозмочь -
    всё сказать, кое-что не упомнив, -
    так ведь прячет мотив
    сущность песни чужим языком.

    Светлолика, прости,
    не поймать мне в ладони все звёзды,
    что творят звездопад
    из безумных страстей и оков.

    Звёздным дождиком ты
    понапрасну не плачь, - это грёзы.
    По одной лишь... опять -
    за любовь... из твоих родников...


    Знаменка, 23 Марта 2017 года



    * * *


    Ти прости мене, Ніч...


    Ти прости мене, Ніч,
    Що волію кохання бажати...
    Щиросердно прости,
    Бо бажання - у звичці людській.

    Звичайнісінька річ -
    Все говорячи, щось приховати,
    Як ховає мотив
    Сутність пісні на мові чужій.

    Зоресяйна, пробабч,
    Шо в долонях не втримаю зорі,
    Ті, які ти мені
    Зорепадом жаги пролила.

    Ти зірками не плач,
    Не губи їх даремно... I'm sorry...
    Саме час по одній...
    За любов... із твого джерела...


    (С) Copiright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации 117022613536


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  6. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.24 11:54 ]
    Аж до сьомого поту...


    В черевичках зозулиних фея присіла на тин.
    Розглядає малюнки, намистечка, вишиті мальви.
    Підбігає до черги окроплений дощиком син...
    Не приніс їй нічого, общипує китицю сальвій...

    На столі між гайок - недоліплений палевий кінь,
    Олівець Н-4, блокнот, недописана казка.
    Хилитається черга...
    Бракує нетлінних творінь.
    А у феї лиш усміх. Ні місць призових, ні підказки.

    Похвалила усіх, роздала вісім жмень кукулі.
    Змій таркатий просив політати до ранку над плесом.
    Бились нетлі об шиби... Балакали з вітром кулі...
    Чорт вигадував бомбу, хтось - вічний двигун, хтось - колеса...

    Притомилася фея. Зів`янув зелений роброн.
    Чорний кіт перейшов три дороги й одну автостраду.
    Все принесене відьма сховала у кований схрон.
    - Аж до сьомого поту... - сказала... Чи може, до граду.



    2015



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  7. Зоряна Інша - [ 2017.03.22 23:21 ]
    Сину мій
    ˜ ˜ ˜ ˜ ˜ ˜
    Це цього меча болю мені обіцяв Симеон?
    А що ж тоді інші? Це все не мені, а так просто.
    Я б вирвала, Сину, ці цвяхи із Твоїх долонь!
    А меч в саме серце в’їдається різко і гостро.
    «Не може Він вмерти!...» - а що ж це тоді, як не смерть?
    Вмираю сьогодні і Я, дивлячись на ці муки…
    Достатньо вже болю! Спиніться, кати, буде вщерть!
    Лишіть Його ноги, хай будуть пробиті лиш руки!...
    Прибийте й мене… Скільки цвяхів у ваших кишенях?
    Достатньо на всіх? Бо дивитись на це – той же біль…
    Сину мій, скільки щастя приніс Ти для Мене,
    Стільки ж болю мені Ти завдав. Сину мій, Сину мій…

    Це були лиш думки.
    І ні слова Вона не сказала,
    Тільки серце цвяхами оці роздирали гадки.
    Вона з кожним ударом із Ним у мовчанні вмирала,
    І згадала, як пряла для цього хітону нитки.

    Гасне день на горі.
    Та не може Вона надивитись
    На це Сонце своє, що світило так ясно для всіх,
    А сьогодні погасло.
    Лишилась Йому помолитись –
    Померлому скаже усе, що почути не встиг.
    Так нелегко Їй біля мертвого Сина стояти,
    Рахувати краплинки, що котяться й котяться з ран, -
    Рідна кров тут тече, – з її серця. Вона ж, Його Мати,
    На Голгофі вмирає із Ним.

    Сину мій, Ти не Сам…
    (Ів. 19, 17-25)

    29.05.15


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.88) | "Майстерень" 3.5 (4.38)
    Коментарі: (4)


  8. Уляна Ч - [ 2017.03.22 12:05 ]
    ...ТИ мені сонце, і вітер, і полум’я зваби...
    З миті у вічність від Створення котиться віз -
    Знову на небі засяяли зірчасті Риби.
    Люди не можуть без радощів, як і без сліз….
    Біле і чорне у парі. Окремо змогли би?

    Гояться спогади… Грає крилатий арфіст…
    Слабшає світло, зникають німі голограми.
    Буря була - ой накоїла!- зламаний міст…
    Вірю у ТЕБЕ! (зруйновано капища- храми).

    Мчить колісниця, орбітою котиться… Стій!
    Золото сипле Морфей на безмежні єдваби.
    Снять старовіри про силу могутніх стихій -
    ТИ мені сонце, і вітер, і полум’я зваби.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  9. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.22 10:30 ]
    А я...


    Жінки хороші - пляцки. Ніжний крем
    І насолода-екстазі під каву.
    А я - у вируванні теорем...
    Вуж очеретний прошкварчав: "...лукава".

    Світи пунктирні, ветхі острови.
    На Лесбосі Сапфо віршує й досі.
    А я, чужі рівняючи рови,
    Топтала рапс і плющила колосся.

    Хороша жінка - та, що мимо, повз...
    А я спинюся... мрію про Ітаку.
    Довкола ореол із літер-ос.
    Мак проростає між безмов`я шлаку.

    Двигтіє мармеладний лімузин.
    Дубасяться премудрі, мегадобрі...
    Вихлюпую цинобру, кармазин.
    Офарблюю три стежечки - за обрій.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  10. Марія Дем'янюк - [ 2017.03.21 22:24 ]
    Про мрію
    Всі потуги смішні та непотрібні,
    якщо ти небо продаєш за мідні,
    чи як ховаєш зорі у кишеню,
    щоби додати ярлика своєму йменню,
    якщо додолу погляд прилипає,
    в той час як небо глибочінь леліє
    й руде дівчатко дивиться з віконця
    і крапельки дощу вплітає в мрії.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  11. Лілея Дністрова - [ 2017.03.21 13:22 ]
    Моя веснянко...
    Сліпучий усміх сонця…сон п'янкий…
    Такий бажаний, ніжно-променистий.
    І ластовинням сипались квітки,
    Торкалася весна пером барвистим.
    Зазеленілась мріями трава,
    Замаювала зазелень діброви,
    Мережками конвалій розцвіла…
    Моя веснянко! Пісне світанкова!
    В обіймах рясноцвітих, гомінких
    Замружилась, здитиніла, принишкла.
    У водограї промінців ясних,
    У сяйві неосяжної усмішки…


    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  12. Домінік Арфіст - [ 2017.03.21 12:28 ]
    спроба мовчання
    1
    картинна галерея… картонна… галера у центрі міста
    на якій ніхто не пливе і тільки щурі звісно…
    бо вона ще не тоне… ще повзе самотньо в натузі…
    і несе щось таке незтравне в роздутому пузі…
    тексти теж і старіють і помирають і треба їх відпускати
    не чіплятись за їхню душу і не сотати їх на цитати
    треба читати майбутнє заховане в звуках мови
    і намагатись не вимовляти ім’я таємне Єгови
    життя стирає у порох кожен людський порух
    засипаний піском сенсу Бог через тіло говорить
    і недоречний супроти тіла жоден-жоден протест…
    не плач… не вбивайся за мною – я всього лише текст…


    2
    заховано слова в скрижалі і сувої
    болить гортань від клятвеної лжі
    зариті між рядків загострені ножі
    а недомовний світ говорить і говорить…
    легенди і казки … витравлюваний міф…
    покинули місця і лари і пенати
    виходять зі степів алан і гун і скіф
    не вистачає рук безмовно обійняти…
    хто вичерпав часи… хто вичерпав себе…
    хто напував… хто пив… хто помирав зі спраги…
    дощем проллється сенс… не буде рівноваги…
    допоки ще Атлант тримає звід небес…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  13. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.21 09:31 ]
    Маківка
    ***

    А мова рідна – золотавий лан,
    Де кожний колос – ваговите слово.
    Зміяться тлусті манівці блукань:
    Розшукую Пегасову підкову.

    Над ланом вигримляє сив Перун,
    В тополі поціляє. Спека. Роси.
    У житі проростаю – крізь кору…
    Не хочу шал гасити прілим просом.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  14. Серго Сокольник - [ 2017.03.21 04:58 ]
    Поранений
    ***Присвячую чарівній жінці, волонтерці, Народній артистці України Світлані Мирводі, з якою мав честь бути з концертами на фронті***

    Ти сьогодні до болю губу закусив.
    Ти не вийдеш із бою, не маючи сил.
    Ти заслаб. Твоя кров витікає із ран.
    І- ПОРА. Ти поранений. Так. Ти поран...

    Ти акорду і ритму не взяте баре.
    Автомат ненаситно патрони жере.
    Розвідгрупа "нарвалась", бо видав туман.
    А гітара в казармі сумує сама.

    Хай засне, мов кохана. Її не буди.
    Ти у гості до Хель назавжди відійди.
    Бо Беркана пішла годувати ворон.
    ...автомат доїдає останній патрон...

    Ти метелика кокон крилатих ідей.
    ...супротивника* око в тумані знайде...
    То запрошуй у хату на дружній обід.
    На останню гранату. Усім. І- собі.

    *як варіант ТЕПЛОВІЗОРА ОКО...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117032101404


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (6)


  15. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.20 12:20 ]
    Метелик на шторі
    1

    По шкірі - дотично...
    Палити не можеш.
    А час виставляє павучу сторожу.
    Утішуся злетом, горняточком кави.
    Ти любиш, не брешеш... а очі лукаві.

    Тут джаз… Надихає охвітна береза.
    Ти пий… Ось цукерка, я вельми твереза.

    Ось рибка надії - блись...блись... - між тарані.
    Тобі некомфортно. Я Майя, не Аня.
    Кастровані тигри, вгодовані сойки.
    І блюз недослуханий тлумиться зойком.

    Розкремсаний спокій. Безсоння... Навіщо?
    Торішній жасмин, шкаралуща і кліщі.
    Тонка прозаїчність, метелик на шторі.
    Прасіті лілові у білому морі.

    2

    Це меганаївність. Весна-забаганка.
    Жмуточок поезій. Розсипана манка.
    Замотую пальця - поранив осотом.
    Малюєш русалочку зеленороту...

    Картина вже продана.
    Трішки сумливо.
    Ти хочеш у Хіос, там сміх і оливи...

    А тигрів дратують осінні мурахи.
    У двері - ослиці по слово... по лахи.
    Із яблучних зернят приносять намиста.
    Не бійся мене. Я - остання, пречиста.

    3

    Душевні стриптизи і голка довженна.
    Я вприснула сяйва у ляльчині вени.
    Лягаю - вдивлятися в малева Босха.
    Меди на ослоні, знекрилені оси...

    Міняю турботи на протуберанці.
    Черв`як дощовий у кільковій бляшанці.
    Пайєтки пришила.
    Пугукають сови...
    Злинаю.
    Ідуть холоди-птахолови.

    Лишаю любові крупинки робусти.
    А муза сміється: "ой леле... попустить"...

    В цинобрових нетрях ваксується шкіра.
    Ти моря глибини сімкартою зміряв.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  16. Тата Рівна - [ 2017.03.20 10:53 ]
    ПСАЛОМ НА СІМ ДНІВ ТИЖНЯ (із циклу «бур.штин»)
    І
    не мотоцикла а мотопомпу
    я буду байкером цих боліт
    сім поколінь моїх предків бились об лід
    А Я НА ЛЬОДУ СВОЮ ПАРТІЮ ВЕДУ
    на нових колесах на дисках титанових
    у блискучих нових ковзанах
    усі ах
    усіх нах
    хто не зміг подолати ляду свого льоху
    хто лишився на дні той не їздить а стогне при гноєві далі
    я ж веду тебе в танці моя металева крале
    я танцюю я їду потроху
    я помпую я тисну педалі
    я глибше я далі
    я бачу що боги не палять глину
    не боги опалюють глину
    люди
    Я БОГОМ ПОСТОЮ ПОБУДУ Я ВИМИЮ ЦЮ ПАСКУДУ
    Сиру Землю!

    ІІ
    КАМІННЯ Ж НЕ ЇСТІВНЕ КАЗАЛА БАБА
    ну що там знала та темна жінка
    в них чоботи у сім’ї були на п’ятьох вона їх взувала по п’ятницях
    то був короткий день у школі
    вона була баба дурна
    дурна баба
    вона… –

    смола бурштинова тепер їстівна

    це наче перша холодна страва
    якщо не пропустиш зліва
    коли не прокліпаєш справа
    коли заклепаєш у ці болота сорок друзів своїх у гробах
    з почорнілої вільхи
    ти станеш тоді відчувати смак бурштину
    присмак гіркий терпкий тонкість п’янку –
    ЦЕ ПРЕКРАСНА ХОЛОДНА СТРАВА
    це хороша страва на поминки
    і не тільки

    ІІІ
    одного дня я узяв свій реманент
    примітивний бензоінструмент
    для брудної води
    й пішов туди

    я похапцем йшов а повітря ставало липким
    страх чіплявся до мене лоскотав за литки
    але я тоді уже напевно знав – баба дурила мене
    каміння їстівне!
    без сумніву їстівне
    ВОНО НАСИТИТЬ МЕНЕ
    ІV
    я вісім років
    вісім років уже на льоду
    на тонкій крижині на шкірці ока мого Полісся
    веду свою битву я соло своє веду
    я мию на совість –
    до біса до біса до біса
    гальма
    тут трійця святих – я бурштин та Гальбин
    глибоко-глибоко помпую соки помпую спокій
    я вимию кості усіх тих семи поколінь
    що бились об лід наче риби не знали покою
    я спокій намию і дітям й онукам своїм
    вони вже не знатимуть
    скільки ж він коштує
    ЯК ЖЕ ЦЕ ДОРОГО –
    СПОКІЙ!

    як воно тяжко мати покої й не мати покою….

    V
    заляжу глибоко-глибоко
    в гробу із сирої землі
    брудна вода мене виплаче вимиє десь по весні
    як крига розтане як диски титанові
    зблиснуть грайливо на сонечку

    лід проломився
    моє фуете – невдале
    визнай це друже врешті
    визнай ти ж можеш ТИ КОСТІ СВОЇ ОГОЛИВ –
    ЩО ТАМ ТЕПЕР СЛОВА – кажу я собі –

    а баба була права
    права була клята покійна баба
    зустріну –
    скажу їй це
    викричу просто в лице –
    КАМІННЯ ВДАВИЛО МЕНЕ
    каміння не їстівне!

    VI
    останні мої слова сікнулись лайкою
    а бог – він старий вже – він всяке таке не лайкає
    він знав ЯК я змерз у тій воді пролежавши зиму
    зненацька торкнув за плече промовив – сину
    осьде тобі лопата а там печі
    кидай собі з ранку до вечора
    зігрієшся
    мерзнути більше тобі не стане
    у пеклі по Цельсію плюс мінус тисяча шістсот шістдесят –
    температура плавлення титану

    зізнаюсь тобі – ми давно там вгорі маємо згубну звичку
    ловимо на живця
    А ТИ – НА ЖИВИЦЮ
    ПІЙМАВСЯ
    тож кидай сину сумлінно
    смолу ту до печі
    підтримуй
    температуру згоряння тліну
    сім наступних твоїх поколінь житимуть на Поліссі
    утопиться в копанках твоїх нащадків шість чи вісім
    будуть провалюватись під лід гинути на ходу
    ЦЕ ПЛАТА ТВОЯ ЗА ВХІД ДО МОГО ДОМУ НЕ З ТИХ ДВЕРЕЙ

    працюй вже сину
    а я піду
    у мене ще гори гробів нерозібраних сину
    лежать там при вході чекають своєї долі
    у мене щось настрій не той
    по зимі прихопило спину
    та й руки вже кволі –
    я давній таки єврей
    мені вже ого скільки тисяч літ
    і я все довбу свій лід
    А ТИ ГАДАВ ЩО ВСЕ ПРОСТО…
    Володарю Розсипів
    сім наступних твоїх поколінь
    я покладу на офіру Сирій Землі
    своїми тілами вони позакривають ями
    які ти нарив
    СИНУ ПАЛИ ВЖЕ
    БО ПЕКЛО СХОЛОНЕ
    дивися
    каміння тонни
    ти ж не дарма його мив
    ти ж не дарма помпував не витискав гальма
    у своєму розритому як кладовище Гальбині
    настарчив як бачиш стачить на років зо триста –
    тої смоли –
    кочегарити оцю грубу на всю губу –
    то й пали!!

    VII
    і він пішов –
    і лишився рискою слід від його поли
    я зостався грітися – мерзнути більше мені не стане
    У ПЕКЛІ ПО ЦЕЛЬСІЮ ПЛЮС МІНУС ТИСЯЧА ШІСТСОТ ШІСТДЕСЯТ ХАЙ ВОНО ЗГОРИТЬ! –
    ТЕМПЕРАТУРА ПЛАВЛЕННЯ ТИТАНУ…

    20.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2) | "https://www.youtube.com/watch?v=-GwYGLbRtDQ"


  17. Василь Шляхтич - [ 2017.03.20 00:54 ]
    Żyjąc w Wolnej Europie


    Powiedz, proszę, kim ty jesteś,
    Że chcesz wybrać nam przyjaciół?
    Wchodzisz w butach w naszą przestrzeń…
    Przepraszam, kto za to płaci?

    Żyjąc w wolnej Europie
    Mamy prawo czuć się sobą.
    Już dość siedzenia w okopie,
    W cudzych brudach i barłogach.

    Mamy, znamy swoich wieszczy
    I historię przebogatą.
    Dosyć bycia w obcych kleszczach
    Obozach i kazamatach.
    Bohaterów mamy swoich.
    Niepotrzebnie ich się boisz.
    29.06.2016r.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.19 12:10 ]
    Пацифістське-3

    З концертами на фронт... Цукерки, автомати...
    А там - голодний вишкір недружньої товпи,
    Байдужжя териконів. Затужить сива мати.
    Лічилка бізнесмена - примнож-греби-купи...

    Убивства задля благ не вмію розуміти.
    Амеби розплодилися, цитати із клоак...
    Вмирають голуби, ще не розквітлі діти.
    Я відвертаю погляд: проходить ось вояк.

    Мій давній пацифізм - не слабкість придиванна.
    Я - лиш одна з мільйонів, що хоче миру тут.
    Вершать судьбу Вкраїни у Мінську, Бонні, Каннах...
    І шириться арена, кривавиться батут.

    Чого ми дочекалися, виходячи на площі?
    Добродії цяцянками усипали горби.
    Два прапори край дзьоба вітрисько, знай, полоще.
    В тунелі чорноземні втискаються гроби.

    А може, все не так - і нумо щебетати...
    Всі жертви призабудемо, і гопака утнуть
    Новітні шкуродери, салаги, бюрократи.
    У чому ж воєн диких життєзбережна суть?!


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  19. Лесь Українець - [ 2017.03.19 11:39 ]
    ***
    Совісте моя чорнокосая,
    Вінчана синіми зорями,
    Коси – трава многоросая,
    Плетена дивоузорями,

    З темного мороку визволи
    Душу, лудо́ю облуджену,
    Випроводи добромесника
    В довгу дорогу присуджену.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  20. Олександр Козинець - [ 2017.03.18 23:35 ]
    Найголовніше
    В місто контрастів, бруківки, сухих гілок
    Увірвалось тепло трохи рано й бентежно.
    Він любить її, найріднішу з усіх жінок,
    Найтеплішу з усіх, береже́ну і обережну.
    Та поки боїться сказати їй про головне
    За собою постійно лишає відчинені двері.
    В період самотності світле його й неземне
    Швидко звикло до грубих людей і матерій.
    Між — ними свобода, між ними — така глибина,
    Що можна молитись, мовчати й стояти у тиші.
    Він творить для неї море, якого у неї нема,
    Вона – йому серце. І стукіт пришвидшує.
    Він ще боїться прозорості, легкості, чистоти,
    Зруйнувати її, ненароком сказати більше.
    Тому він так рідко відповідає на довгі листи.
    І вчинки його не виказують найголовніше.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (4)


  21. Василь Шляхтич - [ 2017.03.18 21:18 ]
    Несу людям спів


    Сідаю на скраю чужої весни
    Читаю як грають дощеві струги
    Молюся дивлюся як спішить життя
    Боюся що вкусить мене ця земля

    Думками я в мами бачу її біль
    Ця драма роками росте мов кукіль
    В городі в народі в себе в чужині
    Час злодій взяв тоді матінку мені

    Дорога до Бога матусю вела
    Ворога в порогах не мала вона
    Я знаю що в раю вона у святих
    Згадає що я є свій серед чужих
    Рядками про драму минулих років
    Ночами і днями несу людям спів
    18.03.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Саковець - [ 2017.03.18 19:15 ]
    ***
    Дивися: надве́чір вибрунькує березень враз
    на за́ході сонцем палким, наче сік звіробою.
    Мов снігу весною, боюся забути про нас –
    і потайці йду за тобою.

    І чую: шепоче крізь тишу воскресла трава,
    солодке життя прибуває березовим соком.
    Росте світ природи і всесвіт моїх почувань,
    безмежно яріючи, поки

    міняю на віру всю сутінь, бо чорна, чужа.
    Пропахле весною, пухнасте, у котиках, місто,
    обплетене тісно мереживом снів і бажань,
    вертає чуття і барвистість.

    І небо стає мені ближчим, і сотні зірок
    втрачають свою не подолану досі холодність.
    Про тебе на них ворожу, мов на картах Таро,
    самотньо в нічнім пантеоні.

    Над місяцем – тиша, в сузір’ях – сріблистий туман.
    Зітру арабесками слів цю безмовність розмиту.
    Веди мене далі, на світло, веди навмання
    крізь березень в ягідне літо!

    2017


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (11)


  23. Мирослава Шевченко - [ 2017.03.18 19:35 ]
    ***
    Де ніжність двох поєднаних сердець?
    Мелодія забутого кохання?
    Дорогою прямуєм навпростець -
    І чуємо у відповідь мовчання...

    Чи істину знайдемо чи брехню?
    І що навколо себе ми побачим?
    Чи відблиски великого вогню?
    Чи знов спіткає нас гірка невдача?

    Чи причарує лагідна весна?
    Чи зможуть сонця промені зігріти?
    Нам заважає клітка ця тісна,
    Яку самі не в силах ми розбити...

    До сонця прагнемо зробити крок,
    Серця йому бажаючи відкрити,
    Та бачим тільки сяйво цих зірок,
    Тих, до яких не можем долетіти…

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  24. Лесь Українець - [ 2017.03.18 13:03 ]
    ***
    Може кривда вітрами лихими
    Затуманити розум ясний,
    Та ніколи не стануть плохими
    Наші мрії, надії і сни.

    Відберіть найостанню хлібину,
    Попаліть із минулим мости -
    Ми у цій боротьбі до загину,
    Нам під силу хреста донести!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  25. Сергій Гупало - [ 2017.03.18 09:16 ]
    Степан Радіон*
    Це скільки часу легітно стекло,
    Який тамує учорашню силу!
    У вічності прояснене чоло:
    Ні, Радіонa не забуло Сильне.

    Степанко вчасно йшов у світ. Село
    Не бачилo таку юнацьку мужність.
    Війні тоді завиграшки було:
    Стелила шлях, дала надію, друзів.

    Повернення щемкі настали дні.
    Не та Олика… Радзивіллів замок…
    Оунівці і днини вогняні,
    Примружені повстанcькими вітрами.

    Не довго по Волині втіха йшла.
    Фашист ошкірився натужно, владно,
    Жадав покори, щоб іржа-імла
    Тлумила правдоньки святі свічада.

    Тризуб, орел і зорі з-над Москви,
    Надія й мука на олицькім тракті
    Спиняли серед зимньої мокви,
    Але Степан ішов, за вищим знаком.

    Це допомога Божої руки.
    Вона відкрила превелике серце
    У краї, у повстанськім, де вовки
    Пили-хлебтали кров козацьку з перцем.

    Покинута домівка. Назавжди.
    Степанове призначення -- пустелі.
    У душу закрадались холоди:
    Нова земля, тропічні паралелі…

    В Австралії прамову боронить –
    Не в Луцьку , Львові, там, де моветони
    Значущості своєї розіпнули нить
    І боряться, як і жили, -- умовно.

    В Австралії кокó і кенгуру –
    Не рідні мальви, сонце-покотьоло…
    Постив Степан, щоб не писать «муру».
    Не Брут Хома – але окреслив коло.

    І не чужинський біснувався Вій,
    Псував авто і сіяв анонімки --
    Зродився українофобозмій
    Уже не від москальки, не від німки…

    І пан Степан розчулився в листах,
    Мені писав: паскудне товариство…
    А сам – думками, зором, ніби птах,
    Ширяв іскристо, легко, чисто.

    Я мав би старості додати сил,
    Про Сильне щось утішне написати...
    Але у нас були дурні часи,
    Коли в еліті – бевзі пелехаті.

    Хто не продався – України цвіт…
    Але за неї – не ішли на страту.
    І без війни синам летіти в світ?
    З якого боку проклинання, зрада?

    Тепер так само. В домі – околіт.
    На чужині – і дурнів небагато,
    І крила там розправлені в політ.
    Німує Україна. Сум. Утрата.
    Столітня недобачена загата.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  26. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.17 18:21 ]
    Лабіринт
    1

    Вірші - хмарини, озера, цукати...
    Ось лабіринт. Увійду - міркувати.

    Де ж ти, гармоніє?
    Лилик - зі стелі...
    Вхід оминули осли, мудрагелі.

    Жодного променя, скошені глиби.
    Може, проплине оперена риба...
    Кине русалка перлину довгасту...
    Ні, накришила бульок пінопласту.

    Скати ворушаться, кубляться змії.
    Овид потворний хвалити не вмію.
    Я б і не проти побачити зірку -
    Візія зимна простує в комірку.

    Дам їй дорогу - за тиглі розбиті.
    Червоноротим вар`ятам налито.
    Сизі молока, зелені канапи.
    Біс вирлоокий вичісує шкапу.

    2

    "....це глибина..." - хрумкотить безголосся.
    Бачу броварню, де бабряться лосі.
    Зайва мандрівка у чорну пащеку.
    Ліпше б читала трактати Сенеки.

    - Вийди мерщій на галяву під зливу!
    Слухаю музу свою вередливу.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  27. Вітер Ночі - [ 2017.03.17 11:43 ]
    І Ти...
    І ти помреш. Сьогодні, може завтра, –
    Для цього не потрібно талану.
    Життя – воно чогось, можливо, й варте,
    Щоб народитися й чекати на труну.

    Але для чого ці шалені муки,
    Пекельні муки суміші єства
    І на хресті розп’яті мертві руки,
    І воскресіння Вічного Христа?

    Чому в твоїх очах надмірний спокій?
    Ти знаєш? Ти була, напевно, з ним.
    І все, що діється ,– лиш вигадки пророків
    Для нас, далеких, відданих сліпим.

    І кожен сполох на твоїм обличчі,
    І мертва посмішка бездомної душі, –
    То тільки Всесвіту неходжене узбіччя,
    Як ще тобою не написані вірші.


    Рейтинги: Народний 6 (5.89) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (5)


  28. Вітер Ночі - [ 2017.03.17 10:14 ]
    Все...
    Все, що маю в душі,
    Все, чим серце багате,
    Я тобі принесу
    І до ніг покладу:
    Моїх дум пелену,
    Мої радощі й втрати
    І тебе від біди відведу.

    В очі гляну твої,
    Як у небо зористе,
    Рву струну за струною,
    А пісні нема.
    Покотилося долі
    Сльозами намисто, –
    Інший, люба, тебе обійма.

    Все по-божому є:
    Горе ходить за щастям,
    Квітка в полі цвіте,
    При дорозі – бур’ян.
    Де ж те місце моє?
    Серед кривди й напасті,
    Чи в очах розійшлось, мов туман?

    Я не хочу тобі
    Тії долі бажати.
    Знову квітку шукаю,
    По полю бреду.
    Все, що маю в душі,
    Все, чим серце багате,
    Я тобі принесу
    І до ніг покладу.


    Рейтинги: Народний -- (5.89) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  29. Тетяна Питак - [ 2017.03.16 21:15 ]
    ***
    Кожну секунду відчуваю: … поряд…
    Збентежено шукаю твої очі,
    поглядом між натовпом біжу…
    Тону… Без тебе просто не живу!

    З тобою все по-іншому – не так,
    з тобою інша, й зовсім не така,
    не впізнаю ні зараз, ні сьогодні…
    Змінилась… чи завжди була така?!


    Рейтинги: Народний -- (4.64) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  30. Вітер Ночі - [ 2017.03.16 11:46 ]
    Блаженна...
    Блаженна посмішка і кінчик язичка,
    Що краєм губ схвильовано крадеться
    І десь, всередині, оманливо зника,
    То знову квіткою-розпусницею в’ється.

    І мре навкруг суєтне і пусте,
    Під віями вогненний спалах ночі.
    І тихе, безіменне, і ... близьке
    Щось нерозбірливо і жадібно шепоче.

    А вечір в ніч вітрила розгорта
    І губить в снах червоне і зелене.
    Лиш знову шепіт полонить вуста,
    І язичок всміхається до мене.




    Рейтинги: Народний -- (5.89) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  31. Лесь Українець - [ 2017.03.16 10:00 ]
    ***
    Вибудуй велику дачу
    З гамана людського,
    Та душа твоя, одначе,
    Меншає від цього.

    Появись на світ, козаче, -
    Крім душі нічо́го,
    Та душа твоя, одначе,
    Більшає від цього.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  32. Домінік Арфіст - [ 2017.03.15 22:13 ]
    перезавантаження...
    обдираю камéдь бурштинóву
    зализую рани маминої вишні
    всі лишені слова – лишні
    не гоже зайве тривожити мову…
    мовчить Сізіф закоханий у камінь
    у вічне повторення вільного падіння
    у вічне сходження поза думками
    у задивляння в небесне склепіння
    льоди скресають в серці людини
    і тануть льодиною по льодині…
    вистрибну з міфу… збудусь казками
    одружуся з першою кого там стріну
    розмовлятиму з птицями і вовками
    змайструю Пандорі новеньку скриню
    криницю викопаю з малюками
    і буду пити дзеркальну воду
    започаткую нову породу
    істот із зябрами і плавниками…
    і ми житимемо в океані
    розчинятимемось в мовчанні
    за еру-другу виберемось на сушу
    і Бог вдихне нам безгрішну душу…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  33. Леся Геник - [ 2017.03.15 20:46 ]
    Щісті
    Якби знати, о, якби знати,
    коли щісті ввійде́ до хати,
    зготуватися би найкраще
    та приймити то щісті наще.
    Та убрати нову сорочку,
    тай підсипати добру квочку,
    аби курітка завеснили
    зеленцем оповиті ниви.
    Аби щісті росло усюди
    аби вже не пішло нікуди -
    ні до лісу, ані до міста...
    Розчинити б у серці тіста
    на паски́, на солодку бабу,
    мати в собі відрадну раду -
    великодну, таку спасенну,
    Богом творену, сокровенну.
    Аби кождий продреглий кутик
    уродив благовісний прутик.
    Аби в небі зійшло житами
    те, що сіяне молитвами,
    те, що люляне до світанку...
    О мій Божечку, любий Па́нку,
    якби знати, о, якби знати,
    коли щісті зайде́ до хати...

    15.03.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (7)


  34. Василь Шляхтич - [ 2017.03.15 19:16 ]
    Дороги круті

    Дороги круті де байстрюки
    Пишуть майбутнє для діток
    Де ворог лютий дарить муки
    Усім присутнім пише шок

    Якщо ідемо без зупинки
    Там де веде нас сатана
    Духовно мремо гріха вінки
    Кладе система не німа

    Лиш одиниці чарки знають
    Не п’ють брехні хоч є приказ
    Вони мов птиці в світ літають
    Щоб зрозуміти інший час
    Прикличуть дітей. Парастас
    По околиці хай співають...
    14.03.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Антоніус Трістен - [ 2017.03.15 17:29 ]
    .
    Ми усі давно по засипали,
    Сон обняв нас теплотою,
    Нам головне, аби нас не чіпали,
    Хоча ближнього б’ємо ногою.

    Іронія? Може сарказм,
    Чийсь, великий, білий, злий жарт,
    Від якого хтось отримує оргазм?
    Тільки тут, я не бачу карт.

    Але що нам далі робити?
    Ми усі давно по засипали,
    Можливо потрібно себе убити?
    Я не хочу, щоб ми поспішали.

    Так що же ш робити?
    Нам головне, аби нас не чіпали,
    Можливо, взяти у руки бити?
    Щоб нормально спати нам не заважали?

    Великі царі, царювати не можуть,
    Іронія? Може сарказм,
    Нам кажуть, що ідоли поможуть -
    Ні, це точно чийсь оргазм.

    Так чи варто нам вставати?
    Це хаоса планета,
    Себе на ноги підіймати?
    Не вистачає нам лише ще швидкішого Інтернета.

    Один клік і ми на висоті
    Боги іншими словами
    Але на меті
    Все рахується вчинками.

    Нарешті прокинулися.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Тетяна Левицька - [ 2017.03.15 15:42 ]
    Райські яблучка
    Попід вербами несе ріка
    спогадів горнятко.
    На порозі хати дівчинка
    бавить кошенятко.
    В неслухняних кучерях реп’ях,
    бісик в оченятах
    наглядає, як в амброзіях
    возяться курчата.
    Від жаливи щемні пухирці,
    зідрані коліна.
    Крапля сонця - бедрик по руці…
    Щастя горобине.
    День крихкий у небесах ряснів
    посмішкою мами.
    Переливами пташиний спів
    лився над ланами.
    Золотою охрою листва
    обрамляла віти.
    Пелюсткові батьківські слова
    відголоском літа.
    Журавель в дорогу спонукав
    полохливу осінь.
    Смак дитинства - райські яблучка
    на губах ще й досі...

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.51)
    Коментарі: (14)


  37. Маргарита Ротко - [ 2017.03.15 14:06 ]
    застольна
    о мордору мойро, вколися у біль веретен!
    з позбувних бентег ми виходимо в сиві вар’яти:
    нам щез-би вбирається в сонце, неначе в карден –
    потвора, нам крани вливаються в третій верден,
    нам сорок уривків барвінку до ранку ковтати.

    подай мені, клоуне, перший – із льону і труб,
    з гобойної фобії ванги та з медом вальгалли…
    домашній корчмар і ліхтар місяць перцем натруть,
    сумлінний лихвар з вівтарів зніме темну ікру
    (таку ми на іспитах різних ще здавна здавали).

    налий нам по другій! – з беззубих прозорих молок,
    із другого моря, із третьої чаші, зі спеки,
    зі звірів цукрених, зі стигм і зі спраги, з думок
    і вуст не-пророків…
    … на трьох розіб’ємо димок.
    посіємо в смушевій торбі спориш і вузенькі

    ходи між гіркавим печенням. посіємо щем,
    коли три-на-десять четверта – й хитається люстра,
    і хтось на руках колихає того, хто з дощем
    відходить з калюжного сонця – за сіллю, а ще
    комусь батогами гарчать-не мовчать заратустри…

    і мойрі нахлюпай! то клопітно, клоуне, та
    дражнити биків – наша забавка, чорно-червона…
    чи лета на ниточці змієм у стелю зліта,
    чи веснам порізано вени – і вічна сльота,
    чи рильце півоній кохання бджоли-спазмалгону

    під ранок благають, а ножиці – хто пригорне?
    подражнить, умиє, застольну утне – що хоч падай?..
    давай! – із криниці – змію та солодкий ранет!
    і – нервом скропи. і наріж у масний вінегрет
    останньої нитки душі –
    буде сидячки спати

    і бачити чад сріблоногий. і вчадіє, мо’,
    і вколеться, може, поки дансмакабрять вар’яти
    на варті життя, якщо ми тут іще живемо –
    в осіннім курчаті, хрящі, у хрущі, на трюмо –
    в картинці без ліній, в гарячці, між бур і крамол,
    у вирі завіс, що чигають на наші свічада,
    у тиші дніпра, що співають надвечір дівчата…


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (40)


  38. Вітер Ночі - [ 2017.03.15 10:06 ]
    Згорне вечір...

    Згорне вечір замріяні крила,
    І з тобою залишиться ніч.
    Неспокійна, пуста і примхлива–
    Чорний морок по білому пліч.

    Причаїться, приспить і розбудить.
    Заспокоїть і знов за своє.
    Поцілує в запечені губи,
    Воскресить, приголубить і вб’є.

    А за що, не питай – не розкаже,
    Та й навіщо – одне небуття.
    Міцно-міцно до ліжка прив’яже,
    Розгорнувши, мов карти, життя.

    І в чаклунській земній круговерті,
    Без надії, в химерному сні
    Ти шукаєш рятунку у смерті,
    Простягаючи руку мені.


    Рейтинги: Народний 6 (5.89) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (15)


  39. Вітер Ночі - [ 2017.03.15 08:00 ]
    Без імені...
    Без імені? Та ймення є у всіх.
    Заведено так, прийнято і звично.
    А я б тебе назвала Пізній Сніг,
    Або Туман ранковий потойбічний.

    Іменувала б ще – Чумацький Шлях,
    Яким щодня солодку сіль носити
    І гинути в безмежних відчуттях,
    І ні про що ніколи не жаліти.

    А ще, а ще ти - мій дитячий сум
    І зречення оманного натхнення,
    Що на вівтар утіхи принесу
    В хвилини каяття і одкровення.

    А щодо безіменного єства
    Й моєї непрочитаної суті, –
    Хіба збагнеш, чому мовчать слова,
    І сни мої, до ночі не прикуті.



    Рейтинги: Народний 6 (5.89) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (9)


  40. Віта Парфенович - [ 2017.03.14 23:53 ]
    тихе добре слово
    Я змушена тебе забути...
    Печалі мул осів на груди,
    Хоч пам'ятатиму в житті,
    Та ми з тобою є не ті,
    Не ті, кого послали з неба,
    Я пам'ятатиму про тебе,
    На всіх шляхах і всіх літах,
    Мене окрилюєш, мій птах.
    Але нам разом... Ні, не бути,
    Ми надто схожі, надто люди,
    Неначе брат з сестрою ми.
    Залишимось чужими лиш.
    Але моя молитва тиха,
    Про тебе теж, мені утіха,
    На всіх шляхах на всі роки,
    Є оберегом. Ти такий,
    Що захистити тебе честь.
    Хай янголи оберігають.
    І з ким ти є, і де ти є,
    Нехай не знаю


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  41. Серго Сокольник - [ 2017.03.14 22:26 ]
    Загадаю на піку...
    Загадаю на піку... Не чирву...
    Куля в люфі... Стріляти чи ні?
    Світу далі летіти у прірву,
    Та на це вже плювати мені.

    Понад Стіксом у пам"яті снулій
    Пролягає, з"єднавши світи,
    Цей місток, що завис над минулим,
    І його нам уже не пройти...

    Світлі думи у стані спокОю,
    Наче в озері жменя монет.
    Ти ніколи не будеш зі мною.
    Ти уже не побачиш мене.

    Чи побачиш?.. Босоніж... Цвяхами...
    По хиткому містку перейти
    Через те, що лягло поміж нами...
    Піка випала... Куле, лети!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117031401128


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  42. Пилип Лавров - [ 2017.03.14 20:29 ]
    ключ в щілині звучить
    ключ в щілині звучить, і мій ключ - це частина хору,
    що співає весну, і Сізіф вже штовхає вгору
    своє сонце незмінне, що котитиметься в обійми
    незабаром до нас, аби стати нарешті вільним.

    і каштанова думка соковитим дощем по шкірі
    супроводжує в сельву, де по спокою й нашій вірі
    орієнтується час, розпростершись континентально
    без найменших обмежень з гудків вокзальних.

    і встромляється слово через хмари до майбутніх
    нас, що сонце ховають в мережі буднів,
    де паради планет хором пісню ведуть свою, і де з ними
    ключі наші звучать і відштовхують співом зими.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (4.5) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  43. Василь Шляхтич - [ 2017.03.14 18:08 ]
    Сім’я моя (тавтограма)
    Сім’я моя. Моя родина.
    Сестри і брат. Сини і внуки.
    Серцем говорить Україна.
    Серпом Москва і її руки...

    Сім’я моя. Своя ще нині.
    Сідаємо кругом стола.
    Серцем, думками в Україні,
    Куди йде стежимо Москва.

    Сім’я моя, життєвим кроком
    Спішить до світу дуже скоро.
    Спить, коли хтось дає уроки.
    Сумно, коли дає їх ворог.
    01.08.2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.14 12:14 ]
    Крізь хащі
    1

    Знущання із мовоньки, ляпсуси-хиби...
    Та ліпше б насмажили чипсів чи риби.
    Парують віршІ-фаршировані раки.
    Присвяти, агітки мережать писаки.
    Вподобання фальші - нудотно-прещирі.
    Живуть графомани махрові у мирі,
    Вигулюють муз - безпородних, болонок.
    Десь мегапоети - колоси, колони...

    Хоч стелі високі, та планки низенькі.
    Вигулькують з листя маслята, опеньки.
    Віршують натхненно, цвенькочуть невмійки.
    Ну, хто їм поставить заслужені двійки?

    Ти кинеш зефіру. А сіверко свище...
    Був гномик-писака, запраглося вище!
    І вже не зупинять ні сніг, ні спекота.
    Ліпить нісенітниці - ловка робота.
    Людва прочитає, хоч абракадабра.
    Ніхто не ухопить за кіску чи зябра.
    На тацях листочки альбомні - зелені.
    Жінки недолюблені, знай, теревенять.
    Рулети посипані пудрою, маком.
    Кренделики ліплять, ладнають підсаки.

    2

    Кружля, даленіє мальтійський метелик.
    Учора світ мирний - та вже para bellum.
    Муравлик уяви мандрує крізь хащі.
    Іду... компоную слова непропащі.
    Марнота дзуміє над вільгим осотом.
    Серпнево, палючо. Німіє болото.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (14)


  45. Серго Сокольник - [ 2017.03.13 13:36 ]
    Еропаноптикум ( 16+ )
    Слухай, де твій IQ?
    Дівся з життя кудись ти?
    Вивчим електрику,
    Як енциклопедисти.

    Нервом грози тремтить,
    Мов породілля дива,
    Неба тонка блакить...
    Будь сміливіша, діво!

    Виливом у реал
    Шал водоспаду ночі...
    О, дощовий фінал!-
    Будь обережним, хлопче!

    Хмар, ніби тіл, злиття...
    Імпульсом відізветься
    Вписана у життя
    Тензометрія сексу.

    Блискавка вдалині
    Лементом у колисці...
    Ми у нічнім вікні-
    Дані на самописці.

    Еропаноптикум
    Експерименту... Втома...
    Опір, напруга, струм-
    Згідно Закону Ома.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117031301507


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (8)


  46. Марія Дем'янюк - [ 2017.03.13 12:32 ]
    Калюжа
    Хмарина жбурляла в калюжу краплини,
    З образою, болем і так щохвилини.
    Кругами розходився біль у калюжі,
    Яка увібрала весь холод і стужі.

    Як сонце у небі багрянцем заграло,
    Люстерко - калюжа світило піймало.
    Яскріє калюжа:калюжа не туже,
    А з небом краплинами ділиться дуже.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (6)


  47. Тетяна Левицька - [ 2017.03.13 11:06 ]
    Черниця
    Не таким Ти створив, Боже, світ,
    Що сусідує поряд із нами.
    Смоківниця пуста - їй услід,
    А вона - соловейком у храмі.

    Літургія, пшенична кутя,
    Біле поле марун - її кредо.
    Хтось сповна брав з амбару життя,
    А вона - покладалась на Небо.

    Хтось розштовхував ліктями всіх,
    Шкуру змія здираючи з себе.
    А вона - йшла рікою у брід
    По розбурханій хвилі до Неба.

    Де ті блазні, що пили з ковша
    Медовуху туманного щастя.
    Лиш її світанкова душа
    В Божім небі ніколи не згасне!

    2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (20)


  48. Вітер Ночі - [ 2017.03.13 11:08 ]
    Клеймённый глаз...


    Клейменный глаз звездой Альдебаран.
    Что в знаке этом Вам присуще боле?
    Надменность, сила, дремлющий тиран
    Иль ненасытность в ощущеньи боли?

    Богатство – тлен, но бешенство страстей,
    Безумство, тайна, самобичеванье
    И власть над царством призрачных теней –
    Не Ваше ли в веках предначертанье?

    Но быть ли и зачем, и для кого?
    Священный Апис дремлет полубогом.
    В незнаньи поклоняться так легко,
    Душе не столь свободно, сколь убого.

    И лжесвидетель ждет свой звездный час.
    Беспомощны нетленные Гиады,
    Когда на небосклоне вспыхнет глаз,
    И голубой Регул сорвет преграды.






    Рейтинги: Народний -- (5.89) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  49. Вітер Ночі - [ 2017.03.13 10:20 ]
    Говори...

    Говори мені пошепки,
    Щоб ніхто не почув.
    Може, мовою посмішки, -
    Я її не забув.
    Може, поглядом жадібним, -
    Про таємну любов,
    Обійми мене, лагідна, -
    Розлучатися знов.

    Говори, що намріялось,
    А в житті не збулось,
    Ніччю довгою мірялось,
    Та тобі не прийшлось.
    Розкажи, тільки пошепки,
    А не можеш – мовчи.
    Я побуду ще трошечки
    І піду назавжди.

    Вже зневажливо дивиться
    І шепоче село.
    Хто всміхнеться, хто скривиться
    І насупить чоло.
    А ти знову лиш знітишся
    Та шепочеш мені,
    Що нема куди дітися
    На цій грішній землі.


    Рейтинги: Народний -- (5.89) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (12)


  50. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.12 23:08 ]
    Далі
    1

    Жінка - лункий монолог
    Серед агоній, амоку
    Зріс-употужнився мох.
    Віють лібеччо, сироко.

    Духом Сизиф занепав.
    Гноми наповнили цебра.
    Сиплються іскорки з пав.
    Лічить курчат сухоребра.

    Час - голубавий пустун -
    Котить сяйні коліщата.
    Збився із ритму цвіркун,
    Пісня "сюр...сюр..." складнувата.

    2

    Сонце й калина. Декор
    Треба міняти нагально.
    Хрипне дідок Христофор.
    Внуки натисли на гальма.

    Наче й вовки за world peace.
    Лев переходить на груші.
    Човгання жовен, валіз...
    Жарти англійські, пастуші...

    Далі - лиш скупчення ком.
    Сяйво галактики. Боже,
    Ходиш у тьмі за вікном,
    Топчеш зело зловороже.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   2   3