ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2018.05.23 15:44
всілякий ґречний героїзм
що живить наші жили кволі
жадаючи авжеж бо крові
її вампирський героїн

ві а зе чемп’єнз для мільйонів
виспівують безсмертні квін
а хто живий лишився він

Сергій Гупало
2018.05.23 13:36
Не бачиш виходу і гірший кожен день?
Тобі насмілилися долю поправляти?
Запам’ятай і знай. Анітелень!
Бо невідомо, де вовки, а де телята.

Усе простіше? То бери, бери тоді
Поли полин, і, звісно, давній щезне смуток.
Повірив у суттєве ходиш по

Анонім Я Саландяк
2018.05.23 11:21
як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...) Сниться... ... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за а

Петро Скоропис
2018.05.23 09:45
От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
обважнілим, перистим, рихлим, єдиним хлібом
душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
мене привітала свистом. Пройшло піввіку.

Барвінок і валун зі скулами у щетині
моху з тих пір ні з

Ночі Вітер
2018.05.23 09:07
Пополола, підгорнула, -
Бур’янюка знов росте.
Дощик крапає, зітхнула,
Віршик дряпаю про це.

В інтернеті погуляла
Та на грядку - пощипать.
Ні, піду я до спортзалу,

Олександр Сушко
2018.05.23 08:23
Не знав такої ще біди,
Став схожий на шамАна.
Щодня рука туди-сюди -
Хвороба нездоланна!

А жінка,мов гаряча піч,
Жадає чоловіка.
А я чорнилом день і ніч

Ігор Деркач
2018.05.23 06:16
              * * *
Я інший, я не Байрон, ні.
Я невідомий ще обранець,
Як він, гонимий світом бранець
З душею рідної землі.

Почав і скінчу я раптово.
Мої досягнення малі.

Маркіяна Рай
2018.05.22 18:22
Якби то з вашої вершини
Скотилась непідсильна брила
Так, наче розтрощило п'яти,
Так, наче вилетіло з шиби,
Так, наче визвірилось блиском
Під п'ятами несамовито
Холодне скло?

Іван Потьомкін
2018.05.22 17:26
– И ты не боишься ходить ночью? – спросил меня как-то один из новичков, когда я возвратился после очередного обхода огромнейшей территории школы-интерната. Было далеко заполночь. Триста девятнадцать воспитанников смотрели сны, а ему, самому младшему, поч

Володимир Бойко
2018.05.22 14:34
І коли навзаєм проклинали
В пристрасті, що душі розпекла,
Обидвоє ще не уявляли,
Як земля для нас обох мала,

Як то пам'ять зболена терзає,
Наче найлютіша із недуг,
І щоночі серденько питає:

Світлана Майя Залізняк
2018.05.22 09:49
чи винна вона, що привабило тіло,
а дзеркальце-свято "бери!" миготіло...
Ланцюг той підпиляний вітром по зливі.
Торочить у будень: "...сімейна... щаслива...
і кава у постіль... і срібла шкатула...".
Ті блискавки й зорі вогкі не забула!

Пустила

Олександр Сушко
2018.05.22 07:09
Прилетіли міна, куля та граната -
За "дарунки" дякую Кремлю.
Мова - окупанта, церква - окупанта:
Чим народ роз'єднаний зцілю?

Поруч ниє морда: - Что мнє ваша мова?
І вєздє похожіє попи...
В ліжку розляглася дівка чорноброва -

Сонце Місяць
2018.05.22 05:22
зовні старіючий вайлд
присвіши на лавці в парку
прикуривши безвісної марки
цигарку вдивляється вдаль

недалечко цвіте мигдаль
провокуючи розмисли марні
від кав’ярні до буцегарні

Тата Рівна
2018.05.21 23:33
слухай
а остудити доменну піч
подихом лише дотиком лише
зможеш?
ти ж така холодна
що кров зміїна в тобі стає інеєм
ти ж така холодна
що відбиваєш синім на білий світ

Галина Михайлик
2018.05.21 23:31
Вони удвох самотні серед світу.
За тисячі парсеків поміж них
зеленим оком месенджер посвітить,
тихеньке «дзень» - і стрепенеться вдих...
- Привіт!
- Привіт!
- Як справи?
- Непогано )

Олена Музичук
2018.05.21 10:53
Ось мої веселі чорнобривці
У садочку, де знайшлася я.
Зріють огірочки у теплиці.
Кожному вигадую ім’я.

Це ось - маціпунє як дитина.
Лежні полягали у траву.
А найперший – може, і єдиний.

Ольга Паучек
2018.05.21 09:12
Злому назло:
Живу, сміюсь, радію,
Із ниточок
Вив"язую свій світ,
Господь дає:
І віру, і надію,
... й весни усмішку
....... для осінніх

Олександр Сушко
2018.05.21 09:07
Люди люблять тістечка із кавою,
Шаурмою змащують персти.
Ти прийшов у світ живих - за славою.
Я прийшов - померти на хресті.

Куля в грудях...біль...бажаю спокою,
А осколок ногу відрубав.
Виплітай рядочки в'яззю ловкою,

Ігор Деркач
2018.05.21 09:04
Мандрівочкою пахне уночі.
У серці оселилася тривога.
Веде у невідь бойова дорога.
І їй не салютують деркачі.

Про що дерчати далі, невідомо.
Потуга є, а тягне до землі.
Відчалюють у небо кораблі,

Ярослав Чорногуз
2018.05.20 23:43
Ці диво-пальці на роялі,
Чарівні рухи досконалі…
Прелюдії, ноктюрни, скерцо…
В них б`ється мов Шопена серце!

Мазурки, вальси і балади…
Їх зорелітні звукопади!
О як все витончено, містко.

Олександра Камінчанська
2018.05.20 22:41
хай буде так, як накричать громи,
як навіщує на гнізді лелека.
і добрий звук старезної сурми
озветься десь з-за обрію, здалека.
і будуть руки сповнені тепла
тебе чекати юну для обіймів.
ця дивна ніч віддала, що могла,
собі лишила зорі поруділі.

Олександр Сушко
2018.05.20 20:59
Шукаю вади у чужому оці,
Найменший гандж - як віхоть для бика.
Не втримати у гамівній сорочці
Сатирика дурного язика.

По маківці вистукувати дятлом
Умію вправно, люди кажуть "спец".
Стрічаю ранок віртуальним "батлом",

Ірина Вовк
2018.05.20 18:51
У 1918 році з розпадом Австро-Угорщини на території Західної України утворилася ЗУНР, якій тут же оголосила війну Польща. На заклик уряду ЗУНР почала організовуватися УГА, і отець Іван Кипріян, залишивши свою парохію в містечку Немирові Рава-Руського пові

Ліна Масляна
2018.05.20 16:32
Місток дерев’яний. А як перейти? Не збагнути...
Рудою усмішкою блисне земля з-під трави.
Хлопчиська у пошуках: вигадати і утнути.
Сплелися дівчатам з кульбаби віночки нові.

І квапиться знову минуле рибалити: отже,
Захопленню вірне без ліку вже стіл

Сергій Гупало
2018.05.20 16:14
Грім покотиться і відлуниться…
Та одначе зійду з автобуса
Я на дуже знайомій вулиці.
Там, де школа… велична глобусом.

Загальмовано щось у Всесвіті.
Це нудьга непророслих зерен
В ріднім полі круги окреслити

Домінік Арфіст
2018.05.20 14:51
рятую радість… з хащі небуття…
виманюю своїм арфічним співом
схиляючись над родовим архівом –
сувоями життя і маяття…
протоптую стежини в чагарях
до світлої галявини з озерцем…
учитуюся спорожнілим серцем
у літери в далеких букварях…

Іван Потьомкін
2018.05.20 09:06
Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою

Ігор Деркач
2018.05.20 08:52
Коли на слово сказане твоє
Твій друг байдуже дивиться крізь тебе,
Коли руки тобі не подає,
Не підпускає, як змію, до себе,
І погляди відводячи у бік,
Зневажливо киває головою,
Не говори: « Се хворий чоловік,
Він очманів, охоплений бідою... »

Серго Сокольник
2018.05.20 02:39
Тактика бою комусь незбагненна примара.
Так генерали військами мільйонними марять.
Наче гладенько на мапі- малюй собі стріли!..
Складно в житті, на етапі якого зустріли

(як от мене ти, коханко розпусно-цнотлива)
У кабінетах накази на штурми, прорив

Олена Малєєва
2018.05.19 21:39
Я уже помирала разів зо два
Тоді була осінь та зливи,
Але потім приходила знов весна,
У садку зацвітали сливи...

Помирати, ти знаєш, не страшно, ні,
Це просто тебе немає.
Це схоже на хлопчика у воді,

Світлана Майя Залізняк
2018.05.19 15:11
Заболочений ліс...
І криничка чистенька - як диво.
Круть нам сажі привіз,
Верть - вугілля заморського, млива.

Евтаназії страх...
Тож рушайте подалі, хто може.
Ген засохлий монах

Оксана Дністран
2018.05.19 13:16
Сутеніло, ти кинув палити,
Буревійно рвонувся з-за столу,
Келих пристрасті, нами допитий,
Покотився самітно додолу.

Я ще гнулась його підібрати,
Та кришився мій внутрішній спокій.
Набубнявіли хмари кошлаті,

Вікторія Торон
2018.05.19 10:31
І «вічна пам’ять», і «не забудем»,
але забудуть і не згадають.
Мине війна, як мине застуда.
Життя – як хутро у теплій зграї.

А ті, що вийшли колись з толоки,
де гул бджолиний, спасіння в числах,
де мудрі стали завчасно збоку,

Василь Баліга
2018.05.19 09:45
Вродлива, спокуслива діва,
Яку так жадають, бояться.
За неї зрікаються рідних,
Для неї вбивають на щастя.

Наге до вульгарності тіло
Безумні навіює думи,
Звертає до зброї уміло,

Ігор Шоха
2018.05.19 08:25
Наївні сни, якщо це міражі:
і райські пущі, і пекельні кола,
свої – у небі, на землі – чужі,
яких не забуваємо ніколи.

І все те оживає уночі
як мелодійні візії урочі:
і солов’ї, і чайки, і сичі,

Микола Соболь
2018.05.19 06:11
…Пам’ятаю – ніч пливла над росами
І життя не грюкало дверми…
Відчували ми себе – дорослими,
Не пізнавши світла чи пітьми.

Марили про зоряні збіговиська…
(Вберегли нас янголи), крильми
Захистили від того чудовиська,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Фрайт
2018.05.20

Вадим Триноженко
2018.05.16

Катря Вишневецька
2018.05.14

Маша Шулима
2018.05.13

Даруй Волю
2018.05.03

Олена Музичук
2018.04.23

Катруся Садовнікова
2018.04.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Сергій Гупало - [ 2018.05.23 13:28 ]
    Пора життя
    Не бачиш виходу і гірший кожен день?
    Тобі насмілилися долю поправляти?
    Запам’ятай і знай. Анітелень!
    Бо невідомо, де вовки, а де телята.

    Усе простіше? То бери, бери тоді −
    Поли полин, і, звісно, давній щезне смуток.
    Повірив у суттєве − ходиш по воді,
    Це значить, що назад себе не повернути.

    Собі зрадій і тихо Богу помолись.
    Тобі сьогодні дуже добре пощастило.
    І цвіль весела на кухонному столі −
    Додаток до неперевершеного стилю.

    Твоя хода нестримна − прямо в епіку. Бувай!
    Пора життя, і не на часі просто воля.
    Нехай Бабай з тобою, а чи Менелай,
    Вкусити можуть інтернетні давні тролі.

    А ти живеш… Бо що? Бо є така пора.
    Не п’ята − перша, ще до тих, що в кожнім році.
    Тебе не дожене історія стара:
    Минуле наше − це мара, мура, діра…
    І ти − герой, бо новачок в отій мороці.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  2. Ночі Вітер - [ 2018.05.23 09:18 ]
    Віршик від Машки - замарашки
    Пополола, підгорнула, -
    Бур’янюка знов росте.
    Дощик крапає, зітхнула,
    Віршик дряпаю про це.

    В інтернеті погуляла
    Та на грядку - пощипать.
    Ні, піду я до спортзалу,
    Буду форми підтягать.

    Звисло спереду і ззаду,
    Юність канула в віки.
    Не піду, гуляю садом,
    Де ж ті кляті мужики?!

    Рима, шльондра дієслівна,
    Каже, - слухай, не чуди,
    Ти - вона, вона невинна,
    Краще заміж знову йди.


    Рейтинги: Народний -- (5.78) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (3)


  3. Ігор Деркач - [ 2018.05.23 06:15 ]
    Я інший
                  * * *
    Я інший, я не Байрон, ні.
    Я невідомий ще обранець,
    Як він, гонимий світом бранець
    З душею рідної землі.

    Почав і скінчу я раптово.
    Мої досягнення малі.
    В моїй душі надії тонуть,
    Як в океані кораблі.

    Хто може, океане хмурий,
    Тебе пізнати в силі? Хто
    Юрмі мої відкриє думи?
    Я – або Бог – або ніхто!


            05.03-05.18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  4. Маркіяна Рай - [ 2018.05.22 18:51 ]
    Істерія. Сад душі.
    Якби то з вашої вершини
    Скотилась непідсильна брила
    Так, наче розтрощило п'яти,
    Так, наче вилетіло з шиби,
    Так, наче визвірилось блиском
    Під п'ятами несамовито
    Холодне скло?

    Розгнівана хмурю чоло,
    Та стихаю.
    Нічого як воно є
    Не знаю.

    Серед ночі, буває, сплю, забуваюсь. Тлінно.
    Та частіше буває - не сплю. Тоді сумую помірно,
    Споглядаю, як тіні на стінах танцють мені уклінно,
    І зітхаю, і поросят рахую, і вам сповідаюсь вірно.

    Він мовчить. Він помер ще до того, як я народилась, тож йому не до того.
    Він мовчанням мені натякає: викладай у тирадах усю повноту пустого!
    Ну а я
    Не знаю нічого як воно є,
    Тож продовжую про своє.

    А краями моєї стежки сонтрава цвіте.
    А снігами цвітіння моє замете, замете.
    А подолки мого убрання набіло стерлися.
    А з вершини котились брили, та у мене вперлися.

    А все ж деруся, все ж деруся
    Крізь ліс душі.
    Бува, - до джерела схилюся -
    Та в комиші.
    Бува, - потягнусь по ягідку,
    Зірву лиш прут.
    Буває, - акурат ступаю,
    А втраплю в бруд.

    І чула ж, дехто називає те місце - сад.
    Яка оказія! Мадонно! - Сади тирад!
    Там, певне, гнилість під ногами - плоди і біс.
    А в мене голками вродило. А в мене ліс.

    Та коли вдихаю на повні груди -
    Все живіше,
    І пташині співи, і вогники раптової ночі у закритих повіках,
    І ріки плюскочуть так, начебто ось вони тут, під ногами,
    Гамірливі джерела,
    Мироносні живиці моїх лісів,
    Чепурні квіточки -
    Дзвіночки,
    Чую, як позіхають, втираючи у кольорові лиця
    Краплі роси,
    Перетікають миті,
    Сонцем осушені розпорошують у полудневий простір
    (Умм... ааа... чмихаю, як від перцю) солодкавий пилок.
    Фіолетово. О!
    Свіжості такої вдихаю!
    Розкриваю зіниці, охолола до всіх тривог.
    Я засліплена. Бачу, - на моїй руці
    Чи то метелик, чи то павутинка.
    Не сполохайте нас обох,
    Доки прийде усвідомлення:
    Так, прекрасно! Ось на моїй руці
    Бог.

    Серед ночі, буває, сплю. Забуваюсь. Тлінно.
    Зранку - тішуся, наче іспит здала навідмінно.
    А на днях - будувала плани, доволі картинно.
    Ні, то добре, що все марніє, минає плинно.

    Він чорнильно мовчить.
    Зверху лягають аркуші, наче плити.
    Він мене тут дечого вчить, -
    Не істерити.

    20/05/18





    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  5. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.05.22 09:06 ]
    Щаслива


    ...чи винна вона, що привабило тіло,
    а дзеркальце-свято "бери!" миготіло...
    Ланцюг той підпиляний вітром по зливі.
    Торочить у будень: "...сімейна... щаслива...
    і кава у постіль... і срібла шкатула...".
    Ті блискавки й зорі вогкі не забула!

    Пустила жага ворухкі метастази.
    Три душі Шарко - та застрягла в тій фазі,
    де їжі не треба, в оселечці просто...
    І жевжик цілує - сільський Каліостро.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (1)


  6. Тата Рівна - [ 2018.05.21 23:51 ]
    любовна мантра
    слухай
    а остудити доменну піч
    подихом лише дотиком лише
    зможеш?
    ти ж така холодна
    що кров зміїна в тобі стає інеєм
    ти ж така холодна
    що відбиваєш синім на білий світ
    ти — чистий лід
    я — гарячий як віскі з колою
    ніби котяче соло у березневім o sole mio

    наша істина не така вже й сумна —
    розмішати тебе у мені
    і —
    пити до дна!

    а коли нарешті прогляне дно
    ми будемо щасливі п’яні
    нам буде все-одно
    у персональній нірвані

    ми зародимо нове життя
    ми заробимо мозолі любові
    розмішати б тебе у мені —
    до єдиної крові

    але поки у тебе під
    шкірою сніг-та-лід
    я просто шептатиму цю мантру без зупину
    а ти
    зумій
    кохана
    випити мій голос згола
    дотиком лише подихом лише
    запалити доменну піч
    і —
    не стріляй
    у спину....


    за лінком - авторське виконання віршика)


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  7. Галина Михайлик - [ 2018.05.21 23:30 ]
    Вірту/ре- альність
    Вони удвох самотні серед світу.
    За тисячі парсеків поміж них
    зеленим оком месенджер посвітить,
    тихеньке «дзень» - і стрепенеться вдих...
    - Привіт!
    - Привіт!
    - Як справи?
    - Непогано )
    (а між рядочків: - Далі! Не мовчи!)
    - У місті будеш – забігай на каву! )
    (і смайликів побільше, лайків…) Чи
    така вже віртуальна ця реальність?
    Чи, навпаки, - реальна віртуальність?



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  8. Ігор Деркач - [ 2018.05.21 09:55 ]
    Вітрила часу
    Мандрівочкою пахне уночі.
    У серці оселилася тривога.
    Веде у невідь бойова дорога.
    І їй не салютують деркачі.

    Про що дерчати далі, невідомо.
    Потуга є, а тягне до землі.
    Відчалюють у небо кораблі,
    але причали їхні - біля дому.

    І поки доля цвьохне батогом,
    опинюсь у літаючій тарілці
    і полечу, а час – усе на місці
    тупцює і не зрушити його.

    Дощі ідуть, кочують океани.
    І я іду, не переводжу час.
    Ось тільки перелізу перелаз
    і осідлаю грози і тумани.

    А я, ось-ось, і паруси напну,
    і – гайда по своє на стики часу,
    у простір перетворюючи масу,
    помазану у небі на війну.

    Міняються часи, віки, епохи,
    але незмінна та єдина мить,
    яка крізь мене нібито летить...
    Моя дорога заростає мохом.
    Вітрила надимаються потроху,
    а незворушний час усе стоїть.

    05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  9. Олександра Камінчанська - [ 2018.05.20 22:40 ]
    ***
    хай буде так, як накричать громи,
    як навіщує на гнізді лелека.
    і добрий звук старезної сурми
    озветься десь з-за обрію, здалека.
    і будуть руки сповнені тепла
    тебе чекати юну для обіймів.
    ця дивна ніч віддала, що могла,
    собі лишила зорі поруділі.
    …погасне мовчки вуличний ліхтар,
    допише ноту стомлений маестро.
    якби тоді у Господа спитав
    про ті стежки, дороги, перехрестя…
    ти нині там, ще юна, молода,
    а я отут – свою чекаю осінь.
    бо вік людський – нестримана вода,
    а сивина – то ще не старість – досвід.
    і знову час торкається зела,
    вгинають гілля яблука доспілі.
    свій кожен день прожила, як змогла
    …а десь в дорозі сиві заметілі…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  10. Юлія Фрайт - [ 2018.05.20 21:31 ]
    осінь
    Зриваю вабний плід святковостиглий
    Нарешті осінь.
    Осінь падолистна…
    На смак я випробовую красу
    І очі загорають блиском –
    Затягує у вир
    Момент оцей незнищний –
    Мов тайну закарбовує святу.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Сергій Гупало - [ 2018.05.20 16:46 ]
    * * *
    Грім покотиться і відлуниться…
    Та одначе зійду з автобуса
    Я на дуже знайомій вулиці.
    Там, де школа… велична глобусом.

    Загальмовано щось у Всесвіті.
    Це − нудьга непророслих зерен
    В ріднім полі круги окреслити
    Кличе вічний на вітрі терен.

    Та вступаю у сад затишений −
    Ніби ґудзики, спілі сливи…
    О, звабливе життя престижами
    І природністю після зливи.

    Громові обізвуться гуркоти −
    Біля школи зійшов я , рано…
    Краще − в хатку із котомуркотом,
    І дивитися з-за фіранок

    На осінні життя запросини,
    Де усім буде вельми добре.
    А самому − ногами босими
    Йти і йти на застиглий обрій…

    Переповнений він чеканнями.
    Тож одчинить утробу-мушлю.
    Грімотиння нашле чеканного
    І сто смислів − мені у душу.




    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  12. Юлія Фрайт - [ 2018.05.20 15:36 ]
    місто
    Велике місто нас не бачить
    Ідеш, рахуєш вулицями час
    Душа на вітрі тріпотить,
    і що ти значиш,
    В красу запряжений шукач?
    Тік – так.
    Розпатлані закутки мружать очі
    Ковтають вигук на сухих вустах
    Старенький об’єктив,
    він бачить те, що значить
    Мені, тобі, закуткам і містам.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Юлія Фрайт - [ 2018.05.20 15:59 ]
    Стугонять роси
    Стугонять роси
    Їдь поволі, возе
    Он, Молочний шлях від нас відстав
    А моєї молодості коси
    Хтось невидимий, в дорозі,
    Непомітно і безжалісно відтяв

    Схаменися, доле
    Доле – барвінкова
    Не встигаю мудрості черпнуть
    Десь давно у полі
    Цар світлоголовий
    Закрутив у вир і украв могуть.

    Я душею юна –
    Зовсім ще дитина
    Ще б руками зорі досягнуть
    Їде Віз невпинно
    І голівку сина
    Час благословляти у життєву путь.

    Сповнені любові,
    З повенями горя
    Тисячі возів крізь віки пливуть
    У сузір’ях Долі
    Сяйво Наднової
    Ще колись стрибне до моїх рук.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Юлія Фрайт - [ 2018.05.20 15:46 ]
    Запоріжжю
    Коли покидаєш місто, що міцно у серце вклеїлося
    З його просторими вулицями, що насичені незалежністю,
    Душа не болить, хоча й розлучатися змушена –
    Місця, де ти був, як удома, назавжди з тобою залишаться.

    Від них набираєшся сили в часи безпорадності
    Бо могуть Дніпра тече в тобі з кров’ю по жилах
    Звільняє назовні отой неповторний дух справжності –
    Для цього й існують міста, де був справді щасливий.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Юлія Фрайт - [ 2018.05.20 15:00 ]
    Танець
    Танцюй, о жінко
    Божевільний танець
    В горнилі вічної боротьби
    Нестримний рик –
    єдиний твій коханець -
    Священним болем сколює кістки.
    Вгризається в єство
    Та рве лещатні:
    «Ти мусиш, ти повинна, ти завжди»
    О, як зітхають гірко Клеопатри
    Обтесані під вимоги пори.
    Невикохані,
    Долею зацькуті
    Під поглядами злісної юрби
    Здобуті силою … й ніколи не здобуті
    Відтак, і камінь, що дірявить душу,
    Приймають як покару за гріхи.
    Благословенні
    Лагідні й покірні
    В садах едемських створені цвісти
    Але в історії залишаться нетлінно
    Лиш ті, кому боротись до снаги.
    Вогонь ж не просить дозволу палати –
    І хай собі клекочуть вороги!
    Танцюй, о жінко,
    Божевільні танці
    В горнилі вічної боротьби!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Домінік Арфіст - [ 2018.05.20 14:55 ]
    рятую радість…
    рятую радість… з хащі небуття…
    виманюю своїм арфічним співом
    схиляючись над родовим архівом –
    сувоями життя і маяття…
    протоптую стежини в чагарях
    до світлої галявини з озерцем…
    учитуюся спорожнілим серцем
    у літери в далеких букварях…
    мені шість років… і усі живі…
    ні порівнянь… ні спогадів… ні часу…
    лише сюрчання коника в траві…
    і Еллі ще вернеться до Канзасу…
    і Пітер Пен здорослішає ще
    Котигорошко ще покаже змію…
    … шукаю радість жа́хно і натще́
    у заростку хмільного деревію
    і море – пес кудлатий і старий
    незрадно лиже босі мої ноги…
    я падаю лицем у деревій
    у стогін прохолодної вологи
    і п’ю росу як сльози із очей
    у мами що мене чекала марно…
    ранкове сонце гріє… не пече…
    і в небесах і на душі – безхмарно…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (9)


  17. Ігор Деркач - [ 2018.05.20 08:31 ]
    Підступність
    Коли на слово сказане твоє
    Твій друг байдуже дивиться крізь тебе,
    Коли руки тобі не подає,
    Не підпускає, як змію, до себе,
    І погляди відводячи у бік,
    Зневажливо киває головою,
    Не говори: « Се хворий чоловік,
    Він очманів, охоплений бідою... »
    Не говори: « Невдячних справ дитя -
    Воно пусте, у діях непостійне,
    Як сон важкий усе його життя...»
    Чи ти правий? Чи ти уже спокійний?
    Якби то він упав тобі до ніг,
    Аби у тебе вимолити дружбу...
    Але якщо її ти не зберіг
    І нею зловживав собі на службу;
    Але якщо ти, граючись, ятрив
    Його вразливу душу і втішався,
    Що волі власній друга підкорив,
    Аби тебе, принижений, боявся;
    Але якщо ти сам неправді злій
    Про нього був незримою луною;
    Але якщо ланцюг накинув свій,
    Аби він поплатився головою;
    Але якщо побачити зумів
    Твої таємні і жахні діяння -
    Іди собі, не трать даремно слів.
    Ти – парія. І вирок цей останній.

    2002-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  18. Серго Сокольник - [ 2018.05.20 02:17 ]
    Стратегія бою ( 16+ )
    Тактика бою комусь незбагненна примара.
    Так генерали військами мільйонними марять.
    Наче гладенько на мапі- малюй собі стріли!..
    Складно в житті, на етапі якого зустріли

    (як от мене ти, коханко розпусно-цнотлива)
    У кабінетах накази на штурми, прориви...
    Та у пустелі, яру, сніговім буревії
    Стріли охоплень, неначе обійми повії,

    Вартують стільки, що плата буває надмірна...
    ...тільки одне ненадмірно, зневірено-вірне
    Пристрасно-хтиве кохання, добуте із бою,
    Я у полоні солодкім оцім володіти тобою

    Право отримаю... Прапору плаття не варте.
    Падай додолу! Схиляйтесь покірно, штандарти!
    Подруго люба, на ложе впади у покорі!
    Капітуляція. Небом розсипані зорі

    Ніч уквітчають, немов переможні салюти...
    Вся ти здаєшся на милість. Тепер не заснути,
    Міцно в обіймах тримаючи (право ж бо маю.
    Хто володіє, той браночку міцно тримає...

    Бранки буває так прагнуть узяти... реваншу...)
    Потім... На ранок реванші також будуть наші.
    Все буде наше. І ти до солодкого болю
    Вивчиш розроблену мною стратегію бою.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2018
    Свидетельство о публикации №118051909568


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  19. Катруся Садовнікова - [ 2018.05.19 18:46 ]
    Надумай мене
    Надумай мене до діла!
    Про наші цинічні штуки...
    То сором було - горіла...
    Одначе давно забуте!

    На тебе нарвалась інша,
    Проте я вдалася чільной...
    Де ходиш? Не знаю, лихо...
    Тебе відпустила. Вільна...

    Та, часом, душею млію,
    Чимдуж припікають рани,
    Давно то було - аж дивно,
    Чому ж бо я сплю погано...

    19.05.18.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.05.19 15:21 ]
    Крізь бінокль голубий...


    1

    Заболочений ліс...
    І криничка чистенька - як диво.
    Круть нам сажі привіз,
    Верть - вугілля заморського, млива.

    Евтаназії страх...
    Тож рушайте подалі, хто може.
    Ген засохлий монах
    чеберяє повз блазнівську ложу.

    На підмостки пани
    повиходили, скинувши діток.
    Не відчули вини,
    призабуто... весна ж... білоквіто.

    А в кармінних димах
    майбуття заховалося, плаче:
    "Ні... втішання нема,
    там поріддя лайливе, ледаче".

    2

    Пригадаймо своє:
    Автентичне, вільготне, лелече.
    Сумота виграє...
    Гріш поклала кума гостроплеча.

    Шаурма... сальтисон...
    шмат пахучого хліба і карти.
    Ця країна - вагон,
    що прискорення, чищення вартий.

    Крізь бінокль голубий
    Роздивлюся плахіття, арени.
    Шепочу: не згуби
    пам'ять роду, бо шквали шалені.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  21. Оксана Дністран - [ 2018.05.19 13:26 ]
    ***
    Сутеніло, ти кинув палити,
    Буревійно рвонувся з-за столу,
    Келих пристрасті, нами допитий,
    Покотився самітно додолу.

    Я ще гнулась його підібрати,
    Та кришився мій внутрішній спокій.
    Набубнявіли хмари кошлаті,
    Засльозили у тузі глибокій.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  22. Вікторія Торон - [ 2018.05.19 10:39 ]
    І «вічна пам’ять», і «не забудем»
    І «вічна пам’ять», і «не забудем»,
    але забудуть і не згадають.
    Мине війна, як мине застуда.
    Життя – як хутро у теплій зграї.

    А ті, що вийшли колись з толоки,
    де гул бджолиний, спасіння в числах,
    де мудрі стали завчасно збоку,
    коли планета прогнило трісла,

    вже в інших царствах живуть–князюють,
    із гурту випали -- і не знали,
    та не здригнуться, бо не почують,
    що «ми туди вас не посилали».

    І пів-народу про те забуде,
    не озирнеться, піде брататись.
    Бо ж треба якось...бо також люди...
    зачим сваритись і рахуватись?

    Усе минеться, підуть у бізнес,
    в «життя триває», в космополіти,
    в любов, кав’ярні, дзвінки трамваїв,
    у сонцетіні, гарячі плити...

    А в кому спогади уціліли,
    поринуть скрушно у безголосся,
    чужі, самотні, розпорошилі...
    Так споконвіку тут повелося.

    20І8


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  23. Василь Баліга - [ 2018.05.19 09:12 ]
    Війна
    Вродлива, спокуслива діва,
    Яку так жадають, бояться.
    За неї зрікаються рідних,
    Для неї вбивають на щастя.

    Наге до вульгарності тіло
    Безумні навіює думи,
    Звертає до зброї уміло,
    Цілує смертельно у губи.

    Шепоче до кожного ніжно —
    Пробуджує мрії криваві.
    Приходиш до тями — та пізно,
    І бачиш розтерзану Маму.

    (02.05.17)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  24. Галина Михайлик - [ 2018.05.18 02:35 ]
    Не відпускай!
    Не відпускай мої уста
    хай сколихнеться кров густа
    і заповільнить часоплин,
    де ми з Тобою наодин -
    - ці-
    -луй!
    На заздрість солов"ям.
    Хай буде гірко їм, а нам -
    рука в руці, уста в уста -
    не відпускай!..

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (6)


  25. Катруся Садовнікова - [ 2018.05.17 20:51 ]
    Коханий, осмiхнись..
    Коханий, осміхнись мені на втіху,
    Чому ж бо так сумні твої вуста?
    Мені кортить до тебе, якимсь лихом,
    Невже ти мислиш, що зрадлива я?

    Для мене ти однісінький під Сонцем,
    І кращого не хочу, завше б так!
    Ти мені найрідніший, і не просто,
    Я тебе покохала, врешті, й вкрай.

    Ти, важко так, подібен літанії,
    Зо світу ізійшла б якби не ти...
    Тебе кохаю. Чую, що ж там, гину:
    Всі ляпсуси дарую, чом би й ні?..

    17.05.18.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Маркіяна Рай - [ 2018.05.17 16:27 ]
    Остання із висот
    Це і буде остання із висот,
    Коли шляхи подивляться у спину.
    На них покинуту тебе-дитину,
    На них загублену тебе-дитину,
    На них утрачену тебе-дитину
    Вже не притулить жодна із чеснот.
    Ти взяв її за дорого, а втім
    Що є достойною ціною смерті?
    Усі відречення були відверті,
    І клятви всі не суперечать їм.
    І грім побий його, та відбуло!
    Усе і всі. А час - сліпий приблуда,
    Обабіч тебе став і просить чуда.
    Зарадь йому, спини, розгладь чоло!
    Бо це і є остання із висот,
    Де пригадаєш путь себе-дитини,
    А в сонця золоті спливаючі хвилини
    Монетно котяться відрікшись позолот.

    17/05/18


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  27. Олена Багрянцева - [ 2018.05.17 14:02 ]
    А ти вкотре вдягни вишиванку свою кольорову...
    А ти вкотре вдягни вишиванку свою кольорову.
    Так пасує вона до квітучого міста у травні.
    Оберегом стають візерунки усі загадкові.
    І традиції в них оживають правічні, прадавні.
    І нитками барвистими шлях пролягає широкий.
    І життєва дорога осяяна сонцем привітним.
    Україна вдягла вишиванку, надію і спокій.
    Випромінює світло.
    17.05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  28. Ярина Чаплинська - [ 2018.05.17 13:17 ]
    ***
    Сивіє ранок осінній
    На раменах карпатських гір.
    Хтось йому мжичку посіяв?
    Хтось йому мряки наніс?

    Смереки пливуть імлою
    По хвилях гірських хребтів.
    І дощі бредуть бездоріжжям
    по холодній сльоті.

    Гори заклякли в безмежжі
    Простору і віків.
    Лиш прозора в снігах Говерла
    По хмарах іде собі – йде…


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  29. Олександр Козинець - [ 2018.05.16 20:21 ]
    ***
    Бо їй ні з ки́м так, як зі мною не болить!
    І не важливо де і як ми з нею стрілись.
    Одне турбує, що настане мить.
    Коли і в мене вцілять схожі стріли.
    І їй ні з ки́м так як зі мною не до слів,
    З яких складаються осмислені розмови.
    В яких буває радість, розпач, гнів…
    Бо їй ні з ки́м так, як зі мною

    знову.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  30. Володимир Ляшкевич - [ 2018.05.16 15:14 ]
    Ні, не згадав
    Довершена - над вирами подій
    і в’яззю музики, понад словами,
    і відчуттями, відчаєм надій -
    так наскрізно переплелись ми з вами.

    В надсні, де неземне й земне,
    я вас торкнувся тільки раз устами,
    і все змінилося тоді, і не
    вернутися до спокою з нестями.

    Яким чаклунством пробудили ви:
    картини ці - світів, картини драми,
    що ми спокутуємо на Землі
    усе, чого й не сталося між нами.

    Я пригадав, як ми жили тоді,
    розсипаними Безміром зірками,
    і ті предивні для Безмежжя сни,
    де ми дві риски, сплетені тілами )(

    Ні, не лише згадав це - я ожив,
    і дихаю віднині кольорами,
    земний, як блюз, дограючи́ мотив,
    де я і ви розділені віками.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (10) | "Розширення до «Ця ніч» Марґо Ґейко"


  31. Сергій Гупало - [ 2018.05.15 15:40 ]
    * * *
    Cпливає час, і менше віри.
    І все так добре. Я тулюсь
    До тих людей, що темні, сірі,−
    Та не підніжки королю.

    Молитва спільна і обида.
    Святі та збовтані слова
    Мене з усіх боків обійдуть,
    Зміліє пам'ять зорова.

    Вчорашні недруги завзяті
    Довкола сядуть не на жарт.
    І оповідками крилаті,
    І кожен − брат, поет і бард.

    І полетять думки солодкі,
    Немов незгоди не було.
    І в закордонні влізе шмотки
    Моє осмислене село…

    До ранку − музика й горілка.
    Старі, малі прийшли сюди.
    І, схоже, в рідному присілку
    Не буде горя і біди.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  32. Катруся Садовнікова - [ 2018.05.15 11:41 ]
    То доля
    Всі мрії поросли вже споришем,
    І їх заплів барвінку цвіт наповну,
    Тому завадить можна як іще? -
    То доля в них така марка і чорна,
    То доля в них заплакана така,
    То доля - інше сиплеться з відра.

    Всі мрії спочивають навпростець,
    Лягають спати ще раніше Сонця,
    Їх бозна-скільки, я б заклякла десь,
    Від той наруги, що зоветься - досвід,
    Заклякла б я, коли ота вода,
    В ставках посохла вірою в Христа.

    Всі мрії полишили дівувать,
    Мовляв відтак забудеться на слові,
    Тепера не йму гадки де моя,
    А де ж бо вже моя нікчемна доля?
    Не йму я гадки скілько ще носить
    Мене ногам по світу, по землі.

    13.05.18.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Катруся Садовнікова - [ 2018.05.15 10:35 ]
    І, ось..
    І, ось, як завше, скошена трава,
    Мого кохання огняні доріжки,
    Як боляче ступати, хоч на край,
    Як боляче мені. Остигніть трішки!

    Щовечора у мене б'ють гвіздки,
    При лоївковім світлі юродиво,
    До сходу Сонця почуттям різким
    Кохання. Я вмираю, втім щаслива!

    Наранок посміхаюсь, безталанна,
    Я вірю у мару - чого не слід,
    А, справді, чого варте те кохання?
    Одначе, я пишу про нього в світ.

    Багато вже написано по тому,
    Про ніжності, цілунків рясний плід,
    Та зроду я не бачила такого,
    Щоб любощів було занадто. Ні!

    Нехай же зазіхають наші діти
    На ту любов: без краю і кінця,
    Про неї я писала б ще із віку,
    Про нас з тобою, як полишуть гам.

    Бо ще ж бо не дописана сторінка,
    Рядок урвався….,слів іще пітьма…,
    Як добре те, що можу, ще й ізрідка
    Писати, сам-на-сам, я у стінах.

    14.05.18.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Мартинюк - [ 2018.05.15 01:28 ]
    Безмовні бажання о 01.00
    Я б розкрила всі вікна,
    Щоб відчути запах свободи,
    Присмак гіркої правди,
    Що терпко псує насолоди.

    Я б написала портрет,
    Де воліла би стерти
    Усе:
    І твої/мої руки, і шаль, і дим сигарет.

    Заліпила б усі конверти,
    Написавши тобі щось вогнисте
    І до непристойності особисте.

    Я б почала курити,
    Могла б всі секрети розкрити
    Або ж
    Без тебе навчитися жити.

    Могла б,

    Але не хочу.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Володимир Ляшкевич - [ 2018.05.15 00:43 ]
    Реґґі
    Світ веселковий реґґі,
    дні не такі й далекі,
    наші серця на злеті!

    Леді моя, міледі -
    променю танець в меді!

    Гусне бурштинно поспіх,
    літо у снах розпусних.
    Зоре, моя ти, Зоре,

    реґґі удвох і море -
    тепло-голубозоре.

    Дюни, сердець тимпани,
    криє прибій нірвани
    смаку марихуани.

    Чари над ворожбою.
    Знову лечу тобою

    в близькості безберегі,
    о зорепад! о реґґі!


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6) | "Ретро з шухляди. Оленка Осінь"


  36. Катря Вишневецька - [ 2018.05.14 21:48 ]
    А кажуть люди все воно минеться...
    А кажуть люди все воно минеться,
    Зустрінеш небо на шляху землі,
    Воно тобі тихенько усміхнеться,
    І пройде шляхом по імлі,
    А кажуть люди, зійдуть ясні зорі,
    Відступлять краєм неба, і впадуть,
    Піднімеш голову, а зорі не у горі,
    Вони щасливо бродять по землі.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Вікторія Торон - [ 2018.05.14 16:55 ]
    Не помилитись
    Складніш знайти гармонію в світах,
    коли «вільніші» люди і стихії.
    Густіш знання, і розцвітає страх,
    і всі праві в пеленах безнадії.

    Релігія у неводі умів
    ще борсається: «Ви не зрозуміли!»,
    та віхоли нетерпеливих слів
    разючий хвіст розкручують щосили.

    Куди ж тепер, і як тепер знайти
    загублену у сутені дорогу
    і повз ілюміновані світи
    досвідчену пронести осторогу?

    Так витончились ниточки зв’язків
    поміж людьми, аж страшно потривожить!
    Хитнеш, і з роздратованих умів --
    грім відповідей, голосно- несхожих.

    Інтуїтивно, стримуючи крок,
    без права обернутись чи спинитись,
    ступаєш – і прохання до зірок
    єдине у душі – не помилитись.

    20І8


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  38. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.05.14 12:31 ]
    Стан нерішучості

    1

    Як цуцик, побитий не вперше,
    стояв біля брами піїт.
    А муза дістала із верші
    помаду (читай - динаміт)...

    - Ну, що - написати пророче...
    чи знову про циці, первак?..
    До ночі він думав - чи хоче
    абищо запхати в рюкзак.

    2

    Кульбабки до сонця летіли.
    Гордився рясний часничок.
    Піїт наближався до тіла...
    Із мрева - фігура Вовчок.

    За нею кремезні мужчини.
    Говірка плитка, дощова...
    І певно, немає причини
    Тікати. Але ж кропива...

    3

    Кому догоджати на крайці?
    Герой наш зігнувся в дугу.
    Дари поскладали данайці
    на синю китайку - благу.


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (1)


  39. Ігор Деркач - [ 2018.05.14 01:24 ]
    Вільхова сережка
    Чи впаде в долоні
         із вільхи сережка пухната,
    чи в лісі зозуля
         крізь крик електрички кує,
    я знову берусь,
         як найнятий,
             життя толкувати,
    хоч знову,
         насправді, не знаю, яким воно є.

    Себе уявити
         пилинкою в зорянім просторі,
    напевно, банально,
         та як не миритися з цим?
    Ціна не маліє,
         коли щось простіше від простого,
    і велич життя
         усвідомиш із сумом гірким.

    Сережка вільхова
         поверне усе несподівано,
    от тільки здмухни її –
         все вже на світі не так
    і, мабуть, життя
         не така уже річ обезцінена,
    щоб все, що в ній є,
         розміняти на мідний п’ятак.

    Сережка вільхова –
         у ній кожна мить напророчена.
    Той іншим стає,
         хто тихенько зламає цей цвіт.
    Звичайно, не можна
         усе поміняти, як хочеться,
    бо змінимось ми
         і в цей час поміняється світ.

    І в новому світлі
         все суще навколо сприймається,
    немов досягаємо
         краю нової землі
    і не помічаємо хвиль,
         що під нами гойдаються,
    на тій же воді
         та на іншому вже кораблі.

    Коли почуття
         заставляють назад оглядатися,
    до тих берегів,
         де з надією день зустрічав,
    мій друже, їй-Богу,
         не варто в цей час зневірятися.
    Повір в невідомий,
         страхаючий, чорний причал.

    Пройдуть і страхи,
         і на місці уляжуться пристрасті.
    Ті ж очі, і голос,
         і дим від цигарки з вікна.
    Потрошечку звикнеш
         і скрип на розхитаній пристані
    тобі розповість,
         що ця пристань в житті не одна.

    Ясніє душа,
         коли злитись даремно не стане.
    Відчуженість друзів
         і, навіть, їх зраду – прости,
    прости й зрозумій,
         коли, навіть, розлюбить кохана,
    як вільхи сережку,
         з долоні її відпусти.

    І пристані інші
         хай будуть для тебе незвичними.
    Покликання – є
         безпричальна сумна далина.
    З шурупів зірвись,
         якщо ними ти звично пригвинчений
    і знову причаль
         там, де пристань чекає сумна.

    Хтось скаже: “Блаженний.
         Коли і до кого повернеться?” –
    Не злись і не кайся.
         Не всіх вдовольнить каяття.
    Нікчемний резон:
         “Все уляжеться, все перемелеться” –
    коли все уляжеться –
         це вже не буде життя.

    І незрозуміле –
         це перш за все не нісенітниця,
    і в переоцінках
         немає твоєї вини,
    бо цінність життя
         не понизиться і не підвищиться,
    незмінна ціна тих речей,
         що не мають ціни.

    Про що це я? А,
        про зозулю-пророчицю,
    що врочить велике життя
         за відміряну мить.

    Про що це я? А,
         що сережці летіти не хочеться
    з моєї долоні,
        в якій ожила і тремтить.

            2002-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  40. Маркіяна Рай - [ 2018.05.14 01:30 ]
    Циганська королева
    Ще мить і зникну в мареві, як в сонця полум'ї.
    Пекуча манить синява очей притомлених,
    Лискучі язики набрались сорому
    Чіплятись рукавів
    Моїх.

    Їх не спинить ні сміх, ні злива.
    Я непевна, хитка, мінлива.
    Простягаю поволі руку,
    Мов вичікую муку.

    Ворожи мені чорно, циганко -
    Королеву циганську видивись.
    Я на бич прив'язала китиці,
    Веселіш!
    Затанцюй мені гнучко, циганко -
    Повтори мої рухи злюблені.
    Що не вкрадено, те загублено,
    Не шкодуй!
    Та заплач мені звіздно, циганко -
    Пороси мою ніч озорену.
    Простягаю в твою простягнуту
    Золото.

    Ой,
    лей,
    Лей-лей!
    Прудкіші за бич мій, дикі,
    Гостріші за лезо зору,
    Зрізаю долонею жало
    Отих язиків.
    Та падаю долу долі -
    Се мрево, се стигма часу -
    У миті згорає вічність,
    Коли палка.

    На піки нанизані чирви шляхів перехресних.
    Ще мить і забубнявіють. І буде цвіт.
    А ти по очах притомлених, а не по картах чесних
    Наворожи мені світ.

    14/05/18


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  41. Маша Шулима - [ 2018.05.13 17:41 ]
    *
    Таке відчуття, як промінчики сонця змушують мружитись
    або в передранкових снах ловлю його прозорого
    Любов не буває так просто, не буває за дорого
    любов просто є, і я лю´блю його все дужче
    Лю´блю його відвертого і постійного
    з ним ми живемо разом, але між стінами
    між часом, між безліччю безнадійного
    я називаю це щастям, а не руїнами
    називаюсь його дівчинкою дорослою
    обрізаю і перефарбовую сво´є волосся,
    щоб потім знову приходити так само за розкладом
    і знову слухати про те, що любов не просять
    ховатись в його обіймах, цілувати його зап’ястя
    мати його постійного, мати його за щастя…

    Маша Шулима
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Андрій Гуменчук - [ 2018.05.13 16:15 ]
    Старість
    Ходити повільно, маленькими кроками,
    Завчити болячки та дивний діагноз,
    Зневіритись в людях, повірити в Бога і
    Чекати на вершників, сурми та Агнеця.

    Минати байдужими рваними німбами,
    З самотністю в парі, мов зрощені братці,
    Обпитися жовчю й словами манірними
    Забутих пісень під гітару на лавці.

    Вже спогади блякнуть наривами гнійними:
    Пригоди у знову далеких країнах,
    Гулянки із друзями, звісно, покійними,
    Думки, слова, вчинки — незграбні, наївні.

    А все, чого хочеться — снів, де ти юний ще,
    Із мамою клеїти м’яч чи сніжинки,
    Так хочеться мріяти, завтра та любощів
    І грітись руками коханої жінки.

    13.05.2018.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5)
    Коментарі: (1)


  43. Лія Ялдачка - [ 2018.05.13 16:14 ]
    вісім цяток зелених
    вісім цяток зелених
    у вечірній півтьмі
    не питайте у мене
    чи не страшно мені
    в того монстра чотири
    аж чотири хвоста
    хоч тікай із квартири
    і ховайсь під моста
    каву цмулю з бідону
    літрів десять за раз
    розганяю бозони
    в світанковий я час
    впрягся в упряж з пташками
    ріжем небо крилом
    тоне в глеку вершками
    місяць збитий хвостом
    не врятує психолог
    треба тут психіатр
    мій дев'ятий некролог
    взяв в роботу театр

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.2)
    Прокоментувати:


  44. Катруся Садовнікова - [ 2018.05.13 14:13 ]
    Хочу..
    Я хтіла б жавріти на сонці,
    А, може, сунуть навмання,
    Туди, де в нас лягають
    в постіль
    Всі клопоти, за ними й я.
    Я хтіла б, осьде,
    просто неба,
    Лежать і бити байдики,
    Утім зусім я ще зелена,
    Зо мною і мої думки..
    Я хтіла б обійняти море,
    Щоби обидва береги,
    Я хтіла б, хтіла, отакої,
    Чому не можу, відкажіть?
    Я хтіла б глипать з Евересту,
    На просторінь Шенмуфену
    Я хтіла б глипати, і, врешті,
    Я хочу, хочу те, кажу!

    05.05.18.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Катруся Садовнікова - [ 2018.05.13 14:00 ]
    То доля
    Всі мрії поросли вже споришем,
    І їх заплів барвінку цвіт наповну,
    Тому завадить можна як іще? -
    То доля в них така марка і чорна,
    То доля в них заплакана така,
    То доля - інше сиплеться з відра.

    Всі мрії спочивають навпростець,
    Лягають спати ще раніше Сонця,
    Їх бозна-скільки, я б заклякла десь,
    Від той наруги, що зоветься - досвід,
    Заклякла б я, коли ота вода,
    В ставках посохла вірою в Христа.

    Всі мрії полишили дівувать,
    Мовляв відтак забудеться на слові,
    Тепера не йму гадки де моя,
    А де ж бо вже моя нікчемна доля?
    Не йму я гадки скілько ще носить
    Мене ногам по світу, по землі.

    13.05.18.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Ігор Деркач - [ 2018.05.12 21:52 ]
    Незрозумілим поетам
    Я завжди біло заздрю тим,
    хто пише так, як захотіли,
    чиї слова незрозумілі –
    як талий лід, або як дим.

    Побожно очі витріщав
    на те, що звалось формалізмом,
    жахався, та не відрізняв
    абракадабри і трюїзму.

    Я ліз зі шкіри в боротьбі
    із власним глуздом, та одначе
    анічогісінько в собі
    я від юродивих не бачив.

    І я стидався. У труді
    над «юродивинкою» бився,
    але єдиного добився:
    усе життя - то жовтий дім.

    Я катував себе і мучив, -
    ну в чому я не доборщив?
    Усе ніяк не відчибучу
    щось геніальне: «дыр... бул... щыр...»

    О, нерозгадані поети,
    утаємничені предмети
    на стезях видимих моїх.
    Я – найнудніший із усіх.

    Не те, що іншим, вам дано.
    Вас осягнути – марне діло
    і те, що є незрозуміле,
    для вас, як миро і вино.

    Творці незрозуміло щирі,
    до чого б ви не дожились,
    живіть у цїй безсмертній вірі,
    що зрозуміють вас колись.

    Щасливці!
    Страшно разом з тим
    таку собі оцінку дати,
    усе так ясно описати,
    але непізнаним піти.



    05.18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  47. Сергій Гупало - [ 2018.05.12 16:55 ]
    * * *
    Як захоче тобі невідомо про що розказати
    Та білявка розумна, яку наполегливо ждеш,
    Ти побачиш інакші світила і зміни, і дати −
    І даремні старання вчорашніх інтимних пожеж.

    Освятилося біло − білявки нестримне волосся.
    І вона − ось, усміхнена, − може нарешті тобі
    Розказати, що все-таки важко без тебе жилося
    І не буде ще гірше, бо монстрик печалі пробіг,

    Бо настала пора для взаємності та розуміння,
    Що низенькі хмаринки себе підстеляють не всім,
    А летять отуди, де остуда у душах осіння,
    Де на протязі висне остиглий намріяний дім.

    І серця провідчули надію, завмерло єднання,
    Закортіло повірити у гороскопи, зірки…
    А були у метро ви, такі недоречні, останні,
    І нещадно обсипала вас воркотінням гірким

    Жебрачиха вродлива в незатишному переході.
    Відійшовши, помітите: ззаду − і злісне, й дурне…
    У житті ще не раз це згадаєте: прикра пригода.
    І вона таємниче зворушить і душу хитне.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  48. Маркіяна Рай - [ 2018.05.12 00:40 ]
    Що розказати тобі
    Що розказати тобі, моя одинокосте?
    Гавкають пси і свистять по шосе машини
    Сивоголосі, бо вибиті клином клини
    Горло дірявили, як кольорове скло.

    Скільки небесної сині вмить протекло!
    Треба лиш дно підпалити і вийде пара.
    Зовсім прозора, та надто вогка примара -
    Стільки води у тобі, моя спраглоокосте!

    Повні зіниці, та спразі цього замало.
    Чим тобі, скрушна, маю мастити груди?
    Гавкають пси, коли замовкають люди.
    Краще поглянь, як скельцями ніч заслало.

    11/05/18


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  49. Серго Сокольник - [ 2018.05.11 23:35 ]
    Ерокішка ( 16+ )
    Ерокішка в думки підкотила вночі
    І викотує, граючи (краще б спочи-
    ла на лаві), замотаний ключ у нитки
    (Ти мережила ними рушникодумки),

    Ключ до скриньки, де зніжилось серце моє.
    ...і навшпиньки, my dear, до ліжка стає,
    Ерокішка, хранителька ерососнів...
    -дай мені відпочити!!! Бо на... ти мені

    Біля дівчини в нашому сні чарівнім ?
    Після бійки не машуть руками... І ні-
    чого даній оказії я не програв.
    Нумо, go із фантазії!!! Спати пора!!!


    © Copyright: Серго Сокольник, 2018
    Свидетельство о публикации №118050900637


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  50. Олена Багрянцева - [ 2018.05.11 10:54 ]
    Ти збирайся і йди. Я давно вже чатую на диво...
    Ти збирайся і йди. Я давно вже чатую на диво.
    Мій годинник старий поспішає на дюжину літ.
    Розпадаються сни, ніби скалки скляні полохливі.
    Розчиняється біль і оманливих спогадів лід.
    Загортаються дні в пелерини прозорі рахманні.
    Я обабіч доріг буду вірно чекати тепла.
    Ти збирайся і йди. Наше небо нарешті безхмарне.
    Бачиш, зірка зійшла…
    11.05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2