ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Любов Бенедишин
2017.10.19 15:48
Голосок мелодією бавиться.
І стрибають, мов по бездоріжжю,
Пальчики по чорно-білих клавішах.
Пальчики… не рук – тендітних ніжок.

Ходить час долівкою холодною.
Підманула доля, підмінила…
Пісня – як місток понад безоднею.

Маркіяна Рай
2017.10.19 15:18
Обірвало мій берег, стою (як жива) нежива.
Все ще гупає в скронях, та це вже не пульс, а повінь.
Як на березі іншім візьмуться збирати жнива -
На моїм зазбирають каміння і груди крові.

Обірвало мій берег, розірвало на клапті плоть.
Чи глуха, а чи

Микола Соболь
2017.10.19 06:53
То може звідси гнати мову?
Достатньо буде – язика.
Де не послухаю розмову,
Те кожен п’ятий натяка…
Там заканючили мадяри –
Європі ви даремний груз.
На сході мокши-яничари
І митно-варварський союз.

Кристіан Грей
2017.10.19 02:26
А сьогодні у супермаркет
Я заскочив буквально на хвильку
Там за касою усміхалась
Неймовірна красуня просто
В неї зуби як білі перли
В неї губи червоні корали
Хай! - сказала і
Хав а ю? - запитала чарівна мене

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 20:03
Світло місяця веселе!
Вся затоплена оселя!
Що ж ти спати не даєш?
Сяйво щедро роздаєш?
Сни розвіялись, як мрії,
Плинуть, не спіймати, в вирій!
Світло темряву поглине,
Спів чарівний всюди лине!

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 19:38
На зустрічі сказала всім,
Що їй ще тільки двадцять сім,
Ні, двадцять вісім, так, мабуть
Долають цифри той маршрут
Років, ту відстань, крок за кроком.
Сягнути не вспіваєш оком,
Як зміняться вони в числі...
Та все пливуть, як на човні.

Олександр Сушко
2017.10.18 16:47
Удячний владі за бордель,
Прилаштувався непогано.
Є хліб, картопля, вермішель -
Навіщо з неба каша манна?

На працю можу не іти -
Заплатять, наче тицьнуть дулю.
Я також дядько не святий,

Олександр Сушко
2017.10.18 16:35
за мотивами Тори. Первородним, звичайно, був Каїн У мене інша версія - правдива. Ну, майже правдива. А де взялися діти і онуки у братів, якщо окрім Єви ніяких жінок на землі не було - глибока таємниця. Але вони були.) Хоча тут не про це.)

Він - перворо

Маркіяна Рай
2017.10.18 12:48
Прикривши посмішкою лихо
Фарбуєш губи у червоний.
Здавалося - ступаєш тихо,
Здавалося - це оборонний,

А не завбачливо крикливий,
Не спраглий крові й поклоніння,
Й авжаж не пристрасно звабливий,

Іван Потьомкін
2017.10.18 12:46
Поки спите ви,
Стану осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари.
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспів

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 12:00
Ходять поміж тіней неформатні люди.
Шалики яскраві... погляди-сонця...
Перманентно - теми на плавучих блюдах.
Обирай хутенько більшу від пшонця.

Боротьба...
Смирення...
Пацифізм...

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 11:58
Плести рукавички... мовчати.
Це ліпше, ніж мудро - про все.
Матвій примиряє багатих.
Три пляцки Пандора несе.

Пошарово ріжеш проблеми.
Кривавиться війн мармелад.
В болоті замурзані ему

Ярослав Чорногуз
2017.10.18 08:47
Хай хуртовина хоч яка змага -
Допоки ти, допоки ти зі мною,
Моя дружино й музо дорога -
Не подола мою духовну зброю!

Ген сяє в небесах твоя зоря,
Під вечір опускає світлі вії.
Мій дух, мій шал поета-бунтаря

Олександр Жилко
2017.10.18 06:35
З-під душі вилітає камінь,
срібним ядром
вистрілює вгору.
І по небу ідуть кола,
ніби це риба
взяла й проковтнула
збитий неспокій,
недобиті печалі.

Володимир Бойко
2017.10.17 23:52
Любов прийшла нізвідки, як наснилась,
Немов дитя під серцем зародилось.
І потай, мов соромлячись на людях,
Шукало серце спокою у грудях.

Та почуття п'янке і заповітне
Ніколи не буває непомітним –
Воно зорить, виблискує, іскриться,

Олександр Сушко
2017.10.17 19:39
Слова - пусте ніщо. Важливі тільки вчинки.
Плескати язиком навчилися давно.
Поете! Зупинись! Брехня твої нетлінки!
Життя - це біль і кров! Не цирк, і не кіно.

Майстерний блудослов вив'язує печалі,
А поруч бій гримить, і падає солдат.
Його уже нем

Олександр Сушко
2017.10.17 19:20
Стояти осторонь комфортно і безпечно,
Не буде бризок бруду на душі.
Відмовлю другу в допомозі гречно,
Від криків заховаюсь у кущі.

Ізверху зручно плюнути на дурня,
Поблимати з погордою на тлю.
Я дбаю про своє, приватне, шкурне.

Петро Скоропис
2017.10.17 15:52
Сонце сідає, і бар на розі закрився.
Ліхтарі загораються, буцім на ніч актриса
обрамлює чимсь ліловим для чару і жаху вічі.

І головний біль спускається на крилі да Вінчі
в тім’я ворога у бруковій шинелі.

І голуби на фронтоні двірця Мінеллі

Маркіяна Рай
2017.10.17 13:38
У півтон одягнувши оклик душі: почекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї й за нашого неба край.
Не вженешся за ним, - дороги мої сміються.

Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Наслідивши в мені глибоким відбитком кр

Любов Бенедишин
2017.10.17 11:59
Вишивала бісером
І була веселою…
Гойдалку підвісила
Високо під стелею.

Гойда-гойда-гойдечки…
Кляті злидні-хвойдочки
Обступили, каються.

Ярослав Чорногуз
2017.10.17 00:06
Усміхнулося сонце і прОзиром*
Огорнуло пейзажні дива.
Мов одлите із золота озеро,
Де смарагду - оздоба жива.

Ти засмійся в гіллі мені, іволго,
Звесели неповторну цю мить.
Хай багрянець із денця красивого

Вікторія Лимарівна
2017.10.16 21:46
Квапиться осінь–вбрання ще не має.
Барви шепочуть на листях тополі.
Сукню весільну знайти поспішає.
Ось і блукає, самотня, у полі!
Хоче вона собі кращої долі!


В пошуках– колір зелений втрачає!

Оксана Логоша
2017.10.16 20:42
Переболіло. Перетужила.
Солона осінь тече по жилах.
Пішла марою, дощем укрита.
Солона осінь тече із ритвин.
Тече і стигне-береться струпом.
О пізня ноче! О темінь глупа!
Я вже не плачу-немає солі-
Піду позичу в чужої долі.

Олександр Сушко
2017.10.16 17:27
Нема про що писати. Цуцик здох.
Злостивець кряче "Вичерпались теми".
Але мене почув, урешті, Бог,
Наснажив на романа у поемі.

За музою далеко не ходив -
За стінкою варнякають сусіди.
В "закоханих" розчахнуті роти,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:16
Ти хворієш, поете! Глупо
Зануряти перо в отруту!
Точно муза цілує скупо -
Кличеш пристрасть давно забуту.

Воском скрапує мить, регоче,
Тінь вірша зазирає в очі,
Щось являє тобі пророче,

Іван Потьомкін
2017.10.16 16:42
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Олександр Сушко
2017.10.16 15:57
Прокинувся. Квітник. Пахтить садок.
Муркоче солодяточко на вушко.
Сідай, кохана, хутко у візок,
В амурних справах я удатний служка.

Спускаємося радісно з гори,
Возносимося у захмарні висі.
Усе, що є, любов моя, бери!

Ніка Новікова
2017.10.15 22:49
Тепле з полину коло. Далі – холодний вир.
Стій і мовчи у ньому. Стій і очам не вір.
Біле зіркове око витріщить Сон-гора,
Вийде до тебе перший. Скаже тобі: пора.
Дай мені руку, скаже. Хай проведу туди,
де у вогонь ходили ще до землі й води.
Там запит

Ігор Шоха
2017.10.15 21:32
Вертаюся до імені одного.
Не забуваю, поки воду п’ю,
і мов перепливаю течію:
мої дороги і її тривоги –
уявне і не явне дежавю.

***
Я заплющую очі щоночі

Ігор Шоха
2017.10.15 18:07
Є у кого друзі, чи нема,
а один у «вайбері» гуляє
і до нього жіночка сама
іноді у гості заглядає.


                   І
Привиди приходять уночі,

Олександр Сушко
2017.10.15 17:57
В благодатному нашому кліматі
Від ковбас "попливли" животи.
Хрест на пузі показує Тіматі -
Прогорає життя без мети.

Кажуть, люди творити народжені,
Та до неба ростуть смітники.
Перелогами мозок пошкоджено,

Садовнікова Катя
2017.10.15 15:55
Пакіньце ўсе, пакіньце ўсе, як ёсць.
Я так люблю цяперашні мой статус.
Я так люблю, што прынялось гарэць.
Мне тваё імя нагадае кактус.
Я ведаю, што ты, вядома, ёсьць.
І хай нас потым грэшнікамі спаляць.
Твой голас я вывучыла на памяць
І кожн

Садовнікова Катя
2017.10.15 12:29
А ты знаешь, он пахнет ириской и молоком,
И уютом безумно родного мне отчего дома, пшеницей,
Вольным солнцем, которое тонет за тесным столом,
Тихим счастьем, плетенным ажуром
Ложится станицей.

В колыбели он спит в себя поглощая сны.
И выходят сады

Володимир Бойко
2017.10.15 09:00
А ти тепер похмурий і безкрилий,
Відречений від слави і від мрій,
Але для мене непоправно милий,
Зворушливий у сутіні своїй.

Ти п'єш вино, твої нечисті ночі,
Ти наяву не знаєш, що вві сні,
І потьмяніли зеленаві очі,

Микола Соболь
2017.10.15 08:05
Якщо не лупить, то не любить,
А коли п’є і б’є – любов.
Бува в угарі приголубить
І до стакану лине знов.
Така твоя сімейна доля,
Скоріше – неминучий жах.
Життя, мов курява із поля,
Перегорить у побиттях.

Ніка Новікова
2017.10.14 23:29
Чуєш, Ма,
Сонце курганом ходить. Скоро зима.
Дай мені посуд, одяг, дай мені гостру зброю,
дай мені ще сьогодні попрощатись з тобою.
Лід розлігся над озером. Світ засинає, стомлений.
Я вирушаю, Ма, до Білого Оленя.

Чуєш, Ма,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Дмитро Ігорович Бугера Скорпіо
2017.10.15

Македонський Бицюк
2017.10.13

Вячеслав Даниленко
2017.10.13

Вікторія Лимарівна
2017.10.11

Валерія Соколова
2017.10.10

Галина Онацька
2017.10.08

Тарас Рільке
2017.10.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Маркіяна Рай - [ 2017.10.19 15:00 ]
    Як жива
    Обірвало мій берег, стою (як жива) нежива.
    Все ще гупає в скронях, та це вже не пульс, а повінь.
    Як на березі іншім візьмуться збирати жнива -
    На моїм зазбирають каміння і груди крові.

    Обірвало мій берег, розірвало на клапті плоть.
    Чи глуха, а чи справді в громах не було ознаки?
    Тут, до мене, пшеницю вдягала ясна сонцезлоть,
    Після мене - посходять лиш дикі червоні маки.

    23/02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  2. Джейн Ноуіт - [ 2017.10.19 11:58 ]
    ***
    Емоції все частіше
    ховаються в смайликах,
    слова вимовляються
    лише в повідомленнях,
    сльози зникають
    кудись за рамками,
    фото із посмішкою
    на ввесь екран.
    Люди люблять
    робити боляче,
    тихо, чи мовчки,
    рідше - голосно,
    сенсу позбавлені
    увага й почесті,
    всі ці маневри
    давно на нулі.
    Списані вчинки,
    зроблені рани,
    вже не загояться,
    залишаться шрамом,
    проста необхідність -
    лишитись в реальності,
    позбавившись сумнівів
    мчати до мрій.

    18.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Македонський Бицюк - [ 2017.10.19 09:59 ]
    Напруга
    Я лечу, не знаю болю,
    що я знаю забуваю!
    Я повзу, мети не бачу,
    бачу тільки, що втрачаю.
    Я один та не заплачу!

    Мовчки я дійду до раю,
    болем душу так позначу.
    Там згорю, дійду до краю,
    Серце викину на здачу.
    серце навпіл розриваю.

    Сили марно я розтрачу,
    не люблю, лиш роки гаю,
    щось знайду але все втрачу!
    Вірних завжди залишаю,
    сам собі фінал назначу.

    З сумом очі закриваю,
    свято вірю лиш в удачу.
    Марно щастя в ній шукаю,
    ранок розпачем відзначу
    і врешті смерті я програю!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Кристіан Грей - [ 2017.10.19 02:58 ]
    Американські красуні - 3
    А сьогодні у супермаркет
    Я заскочив буквально на хвильку
    Там за касою усміхалась
    Неймовірна красуня просто
    В неї зуби як білі перли
    В неї губи червоні корали
    Хай! - сказала і
    Хав а ю? - запитала чарівна мене
    Файн! - я їй відповів і сам вже
    Запитав - енд ю?
    Ай лав ю! - я сказав їй
    І продовжив - ю бютіфул
    Вері вері ю бютіфул
    Вері вері ю бютіфул
    Гйол


    15.10.17




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  5. Македонський Бицюк - [ 2017.10.18 20:50 ]
    Коханий опал
    Після марного скитання
    лабіринтами дзеркал,
    любовних тіней чергування,
    мов іронії оскал,
    бачу дивне сновидіння,
    литий ніжністю опал,
    бачу лагідне створіння,
    у нове життя портал!

    З очей пронизливих проміння,
    глибоке, чисте мов кристал,
    думок швидких важке сплетіння,
    за мить цей погляд передав!

    Душа її - легким світінням,
    мов жар багаття зігріва,
    розстати в ній одне бажання,
    зі страхом, як дитя, сприйняв.

    Прийшло так пізно розуміння,
    що дивний сон реальним став!
    У сні я вигадав кохання,
    за сон життя своє прийняв.

    Так легко промовляв прощання,
    з тобою, мов у шахи, грав
    і в зрячого сліпця блуканні -
    за безцінь я любов продав!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Володимир Верста - [ 2017.10.18 16:14 ]
    Музі
    Міріади троянд зацвіли в цих садах,
    В цих епохах одвічних ілюзій,
    Це - давно не Едем, хоч і в наших слідах,
    Проросли пелюстками фреєзій.

    Це - мій рай, це - наш проклятий храм,
    Тут пітьма крає проблиски світла,
    І руїни думок віддаю я вітрам,
    Щоб нові зародились тут квіти.

    Ми з тобою разом на алеї думок,
    Вдвох кружляємо знову у танці,
    Жаль немає неба́, і яскравих зірок,
    Cпоглядати у нашій альтанці.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 03.04.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  7. Володимир Верста - [ 2017.10.18 16:46 ]
    Холодна ілюзія… Душі…
    І.

    Цей ранок був не благородний.
    Хоча і світлий і прозорий,
    Він був – лише холодний.
    І маревом своїм примарним,
    Неначе ароматом хмарним,
    Він заморожував душевні береги.
    Туманом він вкривав, все навкруги.
    Ніч вже пройшла, вона вже пролетіла,
    І тінь її давно вже вся протліла.
    Здавалось вже налагодилось все,
    Та раптом хмари затуманили усе.
    І марево небесне не стихало,
    Воно все більше, тільки наростало.
    І починався холодний снігопад,
    Хоча ще навіть не почався листопад.
    Було ще літо, вже брела там осінь,
    Хоча зима морозила уже душевні осі.
    В обличчя снігопад сніжинками врізався,
    І в біль страшенну він там перетворився.
    Морозив він, в холодному своєму стилі,
    І тягнулись безкінечно ці ранкові милі.
    Лід сковував беззахисне серденько,
    Душі там зовсім було не миленько.

    ІІ.

    Та раптом, все притихло і завмерло…
    Здавалося що все уже померло…
    Тут спалахнуло яскраве біле світло.
    І повернулося, вже майже мертве літо.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 30.08.13


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  8. Маркіяна Рай - [ 2017.10.18 12:06 ]
    Прикривши посмішкою лихо
    Прикривши посмішкою лихо
    Фарбуєш губи у червоний.
    Здавалося - ступаєш тихо,
    Здавалося - це оборонний,

    А не завбачливо крикливий,
    Не спраглий крові й поклоніння,
    Й авжаж не пристрасно звабливий,
    Не маска шалу й божевілля,

    Не лик фатальної красуні,
    Що цокотом підборів вміло
    Вривається у душі юні,
    Бо ти босоніж і несміло.

    Тож, як пройти волієш тихо,
    Ти провертаєш трюк коронний:
    Прикривши посмішкою лихо
    Фарбуєш губи у червоний.

    20/02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  9. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.10.18 12:27 ]
    Ворохобні будні


    Ходять поміж тіней неформатні люди.
    Шалики яскраві... погляди-сонця...
    Перманентно - теми на плавучих блюдах.
    Обирай хутенько більшу від пшонця.

    Боротьба...
    Смирення...
    Пацифізм...
    Тореро...
    Ворохобні будні...
    Кірасир-касир...
    Золотаві музи. Страусячі пера.
    Намереж романів... зароби на сир.

    У ворони модус - ухопити крайнє.
    Відокремлюй свіже. Нарости, шинкуй.
    Час від часу чути: "Віра... Майя... майна!
    Нащо те важезне?.. підніми легку...".

    Дощ...
    Гризе горішки шекерява білка.
    Шкарлупайки мідні, зерна голубі.
    Розроблю парцелу, мить до понеділка.
    ...шаблезубі тигри виснуть на трубі...
    ............
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  10. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.10.18 11:19 ]
    Епілог

    1
    Плести рукавички... мовчати.
    Це ліпше, ніж мудро - про все.
    Матвій примиряє багатих.
    Три пляцки Пандора несе.

    Пошарово ріжеш проблеми.
    Кривавиться війн мармелад.
    В болоті замурзані ему
    Чекають: хтось винайде лад,

    Тягач до іржі прилаштує -
    І ліфт наш - увись до зірок...
    Героям - віночки із туї.
    ...обпирскав брехні огірок...

    Обіцяні візи-валізи.
    Легкі на підйом - угорі.
    Не знаєш: святі? горлорізи?
    Женуть сонми буйних черід.

    2
    Осіння утеплена парка.
    Фотелі на хмарі... де Бог...
    Лишайся - тут є закамарки.
    І чаєм пиши епілог.

    Десь нижче пливе кон'юнктура.
    Ось манна і решето див.
    Радій: заростають баюри.
    Охвітний весни рецидив.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  11. Олександр Жилко - [ 2017.10.18 06:16 ]
    Глибокий видих
    З-під душі вилітає камінь,
    срібним ядром
    вистрілює вгору.
    І по небу ідуть кола,
    ніби це риба
    взяла й проковтнула
    збитий неспокій,
    недобиті печалі.
    Ніби солдатики,
    чи динозаврики
    як по команді —
    "Усім розійтись"!
    Розходяться
    на однакову відстань.
    Хто ти, гармато?
    Риб'ячий корм,
    чи свіжа отрута?
    Хто ти, солдатик?
    Ти динозаврик,
    чи срібна куля?


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (1)


  12. Маркіяна Рай - [ 2017.10.17 13:33 ]
    У півтон одягнувши оклик душі...
    У півтон одягнувши оклик душі: почекай!
    Поназбирувані крапельки вмить переллються
    За блакиті моєї й за нашого неба край.
    Не вженешся за ним, - дороги мої сміються.

    Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
    Наслідивши в мені глибоким відбитком кроку.
    Я впізнала тебе в переливах твого пера,
    Я пізнала тебе, збагатівши з цього уроку.

    У півтона, впівголоса свариться громом вись:
    Половинчасті душі з рідністю розминулись.
    До крайнеба свого, до блакиті її озирнись! -
    Поназбирувані сльози ринули і схаменулись.

    17/02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  13. Володимир Верста - [ 2017.10.17 09:36 ]
    Нічні страждання… Душі…
    І.

    Розбились кришталеві всі міста.
    Зімкнулись металеві ці уста.
    Все закружляло в хаотичнім ритмі.
    І знову,
    Закінчилось у примарній битві.
    Сни поміняли всі свої сюжети.
    Слова,
    Вже розмінялись на золоті монети.
    А ніч, на скрипці починає грати.
    Свою різку мелодію –
    Вогнем передавати.
    І, від цієї мелодії різкої...

    ІІ.

    ...Душа вже починала вся здригатись.
    І на маленькі часточки від болю.
    Вона вже починала розлітатись.
    Все рухалось і далі в тому темпі.
    Смичок і струни були вже відверті.
    Здавалося не витримає цього болю...

    ІІІ.

    ...Аж тут прекрасний ранок,
    Прийшов її на допомогу.
    І полетіли пелюстки Троянд.
    У хаотичному потоці урагану...
    ...Розчиняючи в собі тишу…

    © Володимир Верста


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  14. Володимир Верста - [ 2017.10.17 09:27 ]
    Сюжет… Для нас…
    Я напишу ось цей сюжет для нас,
    Хоча ніколи не буде він про нас,
    А може буде тільки не в цей час,
    І я в підборі невагомих фраз,
    Які лиш будуть призначені для нас.

    Я напишу ось цей сюжет для нас,
    І ролі головні лиш будуть тільки в нас,
    А час спливає зараз він проти нас,
    І підібрати жанр – не можу в котрий раз,
    А режисер все тисне і показує на час.

    Я напишу ось цей сюжет для нас,
    Хоча між нами простір і фальшивий час,
    І неважливо що продюсер вже “забив” на нас,
    Хоча ти знаєш це не в перший раз,
    А знаєш… Хочеться сказати слово “ пас”…

    …Хоча я напишу ось цей сюжет для нас…
    …Спаливши у вогні його в той час -
    Ніхто і не згадає вже про нас…


    © Володимир Верста
    Дата написання: 28.08.13


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  15. Володимир Верста - [ 2017.10.16 17:31 ]
    Падала зірка…
    Минають дні уже проходять ночі,
    Твої я забуваю милі очі.

    Я забуваю тепло твоїх долонь,
    І той прекрасний палаючий вогонь.

    Що в серці спалював все так яскраво,
    І все було з тобою так цікаво.

    І мрії в нас однаковими були,
    У морі всі вони вже потонули.

    А пам’ятаєш ти ту зірку в небі?
    Ту зірку що була лише для тебе.

    Вона згоріла вся вже з неба впала,
    Бажання ти для себе загадала.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 05.08.13


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  16. Володимир Верста - [ 2017.10.16 17:43 ]
    Світ загублених ілюзій
    І знову, чутно стукіт серця свого.
    І знову, тишина глуха навколо.
    І знову, я один на самоті.
    У світі неправдивих почуттів.

    Де, правда загубилась у брехні.
    Де, воля рабством стала жалюгідним.
    Де, вже кохання згасло уві сні.
    Де, перестало бути необхідним.

    І знову, бачу маски я людські.
    І знову, всі байдужі і низькі.
    І знову, я стою на перехресті.
    У світі сотні неправдивих жестів.

    Де, в кожного у серці є вогонь.
    Де, зігріває він останню мрію.
    Де, вічний холод й тисячі безсонь.
    Де, я плекаю ще малу надію.

    © Володимир Верста
    Дата написання:17.06.13


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  17. Маркіяна Рай - [ 2017.10.16 17:32 ]
    Ти хворієш, поете!
    Ти хворієш, поете! Глупо
    Зануряти перо в отруту!
    Точно муза цілує скупо -
    Кличеш пристрасть давно забуту.

    Воском скрапує мить, регоче,
    Тінь вірша зазирає в очі,
    Щось являє тобі пророче,
    Бо слова до пророцтв охочі.

    Ти, поете, гориш і мариш,
    Жовчю серця тамуєш спрагу.
    Завтра лихом об землю вдариш,
    Тож сьогодні пильнуй відвагу.

    Збайдужілої музи губи,
    Льодяні, привідкриті скупо,
    Заціловуй, кусай до згуби.
    Ти хворієш, поете! Глупо!

    07/16-02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  18. Домінік Арфіст - [ 2017.10.16 10:44 ]
    моя трикрапка… (спроба ідентичності)
    1
    я підземна вода… я небесна вода…
    я химерна хмарина… я глина руда…
    шепіт радісний кримського краю…
    а якщо все пусте? а якщо все дарма?
    а якщо більше саду у Бога нема?
    то й мого віршування – немає…

    2
    щем мого віщування лоскоче гортань…
    я іду від ночей до сяйливих світань
    у розчинені двері Двариму…
    у стежки до небесного Криму…

    2
    я вмерзаю у лід антарктичної шапки…
    я вростаю у землю камінням каньйону…
    я вливаюся в море – у спрагу солону –
    у магічне мовчання моєї трикрапки…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  19. Ніка Новікова - [ 2017.10.15 22:18 ]
    Князь імли
    Тепле з полину коло. Далі – холодний вир.
    Стій і мовчи у ньому. Стій і очам не вір.
    Біле зіркове око витріщить Сон-гора,
    Вийде до тебе перший. Скаже тобі: пора.
    Дай мені руку, скаже. Хай проведу туди,
    де у вогонь ходили ще до землі й води.
    Там запитань немає: тільки одне знання.
    Дай мені руку, скаже, втомлене пташеня.

    Вийде до тебе другий. Золото принесе.
    Дай мені руку, скаже, і забери усе.
    Вийде до тебе третій: тільки скажи – здійсню.
    Хочеш, твоїх загиблих вивільню віді сну?
    Вийде тоді четвертий з силою у руці.

    Дай мені руку, скаже, та не питай про ціну.
    Вийде до тебе п'ятий, винесе чистий спокій.
    Не виступай із кола, ні, не роби ні кроку,
    Руки склади в молитві, голову похили,
    Німо чекай допоки виступить Князь імли.
    Скажеш йому: "Стояла, руку не подала.
    Крок не зробила з кола.
    Хай відійде імла!"

    Вклониться Сонногора. Росами задзвенить.
    Стане перед тобою зрошений Князь війни:
    "Ти відстояла сміло. Руку не подала.
    Сонце для тебе сходить.
    Тане моя імла"


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  20. Садовнікова Катя - [ 2017.10.15 15:59 ]
    Пакiньце..
    Пакіньце ўсе, пакіньце ўсе, як ёсць.
    Я так люблю цяперашні мой статус.
    Я так люблю, што прынялось гарэць.
    Мне тваё імя нагадае кактус.
    Я ведаю, што ты, вядома, ёсьць.
    І хай нас потым грэшнікамі спаляць.
    Твой голас я вывучыла на памяць
    І кожны гук натхнёна, прагна п'е.
    Пакіньце ўсе, пакіньце ўсе, як ёсць ...

    15.10.17.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  21. Садовнікова Катя - [ 2017.10.15 12:15 ]
    Он пахнет ириской
    А ты знаешь, он пахнет ириской и молоком,
    И уютом безумно родного мне отчего дома, пшеницей,
    Вольным солнцем, которое тонет за тесным столом,
    Тихим счастьем, плетенным ажуром
    Ложится станицей.

    В колыбели он спит в себя поглощая сны.
    И выходят сады цветущие в полуночи..
    Мирным парусом глянет на общедоступный мир,
    Он отрада твоя и твоя таки да опора.
    Он твой сын, замолчи, я люблю его что есть мочи.

    14.10.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  22. Ніка Новікова - [ 2017.10.14 23:39 ]
    Білий Олень
    Чуєш, Ма,
    Сонце курганом ходить. Скоро зима.
    Дай мені посуд, одяг, дай мені гостру зброю,
    дай мені ще сьогодні попрощатись з тобою.
    Лід розлігся над озером. Світ засинає, стомлений.
    Я вирушаю, Ма, до Білого Оленя.

    Чуєш, Ма,
    Серце отут лишаю. Ти не сама.
    Йтиму за Ним ночами, травами і річками,
    Дуже без серця тихо: чутиму, як Він дихає.
    Ніж у грудях несу, ніби красу.

    Олень ходить землею. Білою, не моєю.
    Рогами небо коле. Рухається спроквола.
    Білий у чорнім човні. Відгукнися мені.
    Я приніс тобі ніж, вийди сюди скоріше.
    Вийми його скоріше. Скоро зима.

    Благослови в дорогу, Земле-Ма.
    Тінь на моєму кургані, неначе шов:
    Білий Олень по мене в зиму прийшов.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  23. Володимир Верста - [ 2017.10.14 23:36 ]
    Плаче гітара
    Лине осінь до нас крізь вітри.
    Казку літа ховає у скриню.
    Ці слова у блокноті зітри.
    Дочекайся жовтаву богиню.

    Листя сипле вогнем і пала.
    Серце нотами крає гітару.
    Я дарую яскраву тіару.
    І частинку сердечка тепла.

    Тобі осінь. О вірна моя.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 19.08.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  24. Володимир Верста - [ 2017.10.14 23:55 ]
    Моя Тернопільщина
    Яскравим цвітом зацвіла долина.
    Лісами лине соколиний спів.
    Доспіла вже чарівная калина,
    У барвах нерозгаданих садів.

    Укрила землю пелена ранкова.
    Серпанок простягнувся до зорі,
    І заховалась стежечка тернова,
    Що мерехтіла стрічкою в горі.

    Ставок милує легкістю своєю,
    Гойдає ніжно, хвилю чарівну,
    Красою надихаюче всією,
    До тебе я закохано стрибну.

    Та пропливу я до самого краю,
    Радіючи спекотній цій порі,
    У небесах я легко тут літаю,
    Не треба, мені й тисячі морів.

    Краса ця - заворожує свідомість,
    Фарбуючи позеленілий гай,
    І відчуваю я вже невагомість,
    Це мій є одурманюючий рай.

    Вже вечір опускається усюди.
    Лунає десь поодинокий звук,
    Та серце цього дому не забуде,
    Переживе і тисячі розлук.

    Щоб знову повернутися свідомо.
    Зробити крок на батьківський поріг.
    Тече у даль дрейфуюча водойма,
    Та все ж я пам'ятаю свій беріг.

    Мій рідний краю тернами повитий.
    Хвилюєш душу вірно бережеш,
    З тобою, завжди можна говорити.
    На допомогу ти мені прийдеш.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 27-28.07.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  25. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.10.14 17:19 ]
    Яро з яру

    Ми - просто перехожі, смертні, вільні...
    А нас привчають вибрати із шор.
    Шматуємо і рибне, і вугільне...
    Божественне перевели в офшор.

    Сплели собі й чужим колькі покрови.
    Вінці тернові зохмались - на раз...
    Не миру треба - крові... крові... крові...
    У вбивстві кожний сьомий, певно, ас.

    Ми в горло конкуренту - кляп чи кістку.
    З колиски дріботієм до коліс.
    Виною - пріснопам'ятна невістка,
    Що вирубала гай, сосновий ліс.

    Нам треба війн. Навіщо мирні плеса?
    До цілі - крізь тумани-будяки...
    Годуємо зубастих щук по месах -
    Щоби позбутись голосу... руки...

    Нам зайві правдолюбці. Хитрі - любі.
    Мораль подвійна - кобра на шляху.
    Подеколи питання ставим руба.
    Під оковиту шлем врага на "ху..."...

    Авжеж я - зла, бо не хвалю облесно,
    Вдивляюся у далеч... мну євшан...
    Ось-ось месія родиться... воскресне...
    Сірко позичить очі - й до коша

    Покличе яро, виплека поразку.
    Шампури є - тож розпочне турнір.
    А я - за мир, благополуччя, казку,
    Стило незламне, крейдяний папір.

    Ми любимо до гробу... і триваєм.
    Мережимо на шибах наратив.
    Розчулюють дзвіночки, плин трамваїв,
    Озера брехонь, паки перспектив...
    ...........
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  26. Серго Сокольник - [ 2017.10.14 02:23 ]
    Лакрімоза війни. Романс
    ***слова пісні, покладені на музику в співпраці з композитором О. Лісінчуком. Виконує Народна артистка України Світлана Мирвода***

    Відеокліп https://www.youtube.com/watch?v=vtqzaOyOKvg

    Дощ у вікні
    Тобі дзвенить,
    Немов по клавішах соната.
    Ти відчуваєш мій прихід
    З доріг війни
    Крізь дощові вологі грати...
    І ти одна.
    І ти одна,
    І разом більше нам не бути...
    Ось так,
    Під дощову сонату,
    Листа
    Останнього писати
    З країв, яких не повернутись.
    Не дивина.
    Іде війна,
    І дощ стікає, наче смуток...

    А дощ іде,
    І часу плин
    Зіграє музику розлуки.
    Під лакрімози перелив
    На клавесин
    Кладу твої зігріті руки...
    І не проси,
    І не проси,
    Мене недовго зачекати...
    Прости
    Мене, моє кохання!..
    Той бій
    Для мене був останній,
    Бо я знесиленим солдатом
    Прийшов сюди...
    Та маю йти
    Крізь дощові вологі грати...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117081600768



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6) | ""


  27. Марія Дем'янюк - [ 2017.10.13 21:44 ]
    ***
    І навшпиньки прийшла осінь...
    Та зазирає в очі мої...
    Ношу з собою принесла гірку:
    біль, смуток, печаль...
    Листя зів'яле, чорну хустину і просідь...
    Прошепотіла: минуле минуло, на жаль...
    Стисну в руці оберемок пожовклого листя -
    стукають спогади в серце:
    віднині це їхнє помістя...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (1)


  28. Македонський Бицюк - [ 2017.10.13 20:07 ]
    Свобода
    Куди не погляну, безкраї простори,
    й думками не пройдеш безмежні дороги
    Мрію шукати озера бездонні, вдихати очима засніжені гори.
    Долати сміливо підступні пороги,
    відчути, що шепчуть із древності зорі!
    Мрію літати, мов у снах, без опори.
    Щоранку купатись у літньому морі.
    Ніколи не чути безсмисленні спори,
    на небо дивитись крізь води прозорі.
    Я дякую щиро, що зможу все, долі!
    Я дякую Богу, що родився на волі!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Кристіан Грей - [ 2017.10.13 18:01 ]
    San Francisco Bay
    Над затокою San Francisco чути горілим листям,
    Від затоки і San Francisco пожежі палають близько,
    Але тут лисі пагорби навкруги, тут палати начебто нІчому,
    Лиш заграви ввижаються уночі, особливо темною ніччю.


    13.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (6)


  30. Джейн Ноуіт - [ 2017.10.13 16:10 ]
    А знаєш, ще буде продовження...
    А знаєш,
    ще буде продовження,
    хоча в це майже
    не віриться
    і не важливо,
    прийде воно з
    першими снігами,
    коли твоєму тілу
    так необхідне тепло,
    коли мрієш,
    щоб вночі хтось
    міцно обіймав
    і шепотів щось
    солоденьке на вушко,
    щоб було з ким пити
    гарячий глінтвейн,
    увімкнувши на ноуті
    якийсь фільм,
    закутавшись в плед,
    тихо розмовляти
    та дивитися так ніжно
    один одному в очі,
    щоб було все спокійно,
    так мило та гаряче..,
    чи може все прийде
    разом з весною,
    коли саме повітря
    стане ферамоном,
    коли можна триматися
    за руки і не мерзнути,
    коли одягу стає
    все менше й менше,
    дотики все ближчі,
    погляди - відвертіші,
    а думки заполоняють
    69 відтінків пристрасті..,
    але це буде,
    неважливо коли і як,
    щось геть нове,
    чи все ж минуле
    поставлене на REPEAT,
    але продовження
    обов'язково прийде,
    головне у це повір...

    12.10.2017

    ©Jane Knowit


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  31. Джейн Ноуіт - [ 2017.10.13 16:06 ]
    ***
    Брехня!,
    немає з часом спокою,
    щодня стає лиш гірше,
    думки немов на сповіді,
    що спати не дають,
    всі спогади минулого,
    ті марні сподівання,
    як сніг усі розтанули,
    аж голова гуде.
    А люди?,
    люди - егоїсти,
    лиш думають про себе,
    на інших їм вже пофіг,
    вони приносять біль,
    не дивлячись у очі
    то просто ігнорують,
    то швидко десь зникають,
    забувши все і всіх.
    Зітри!,
    нехай усе, що криє,
    що забирає рівновагу,
    десь зникне й не кромсає
    все тіло без ножа,
    нічого не змінити,
    хоч сил нема триматись,
    збери себе до купи,
    бо більше виходу нема...

    10.10.2017

    ©Jane Knowit


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  32. Джейн Ноуіт - [ 2017.10.13 16:08 ]
    я скучила
    Я скучила
    жахливо й безнадійно,
    і прагну
    лиш обійми ті твої,
    що заховають
    і врятують
    від світу цілого
    без зайвих слів,
    я скучила
    й не вимовлю нічого,
    бо осінь в серце
    вже прийшла,
    емоції зникають
    десь в безодні,
    залишивши:
    "I need you very much",
    я скучила
    й немає сил чекати,
    хоч мовчки
    далі це роблю,
    цей стан -
    занадто безнадійний,
    врятуй мене
    і більше не зникай...

    12.09.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  33. Володимир Верста - [ 2017.10.13 14:56 ]
    Репост
    Запостивши розумну фразу собі в стрічку
    Хайяма, що звучала десь приблизно так:

    Красивым быть – не значит им родиться,
    Ведь красоте мы можем научиться.
    Когда красив душою Человек –
    Какая внешность может с ней сравниться?

    Пішла із друзями купатися на річку,
    Проходивши повз храм, стояв дідусь в літах.

    Простак в лахмітті весь, таких зовуть "Бомжами".
    Враз крок зробив до них, промовив тихо він,
    Подайте дітки ви будь ласка. Я з роками -
    Старий вже став, мене, прогнали з рідних стін.

    І наша героїня тут мовляє: Мерщій
    Пішли, бо скоро вже смеркає, на нього
    Гляньте, весь в ганчір'ї та у бруді він, рушій
    Котрий повинен спрацювати. Й нікого.

    Мораль же цього вірша є такою:
    Якщо репостити зібрався щось розумне,
    Дотримуйсь сам, хоча би, слів тих мудреця
    Користь, як не заточеного олівця.
    Таке і буде діло це - пусте й даремне.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 08.07.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  34. Володимир Верста - [ 2017.10.13 14:55 ]
    Зацвітай же, наша мово!
    Ви мову бережіть свою поети,
    Нехай із серця ллється як вогонь,
    Вона цінніша жовтої монети,
    Сосюра передав її з долонь.

    Цей скарб несіть до смерті войовничо,
    Як сам Тарас до Раю з нею йшов,
    У ній є щось велике таємниче,
    Те, що усе життя вивчав Зеров.

    І як Франко, борітесь ви за неї,
    Збагачуйте віршами кожен день,
    Не поховайте ви свої ідеї,
    А ніжно пригорніте до грудей.

    І нашу мову завжди пам'ятайте,
    Слова, що Леся нам заповіла,
    Її немов троянду підливайте,
    Щоби яскравим цвітом зацвіла.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 15.06.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  35. Маркіяна Рай - [ 2017.10.13 13:40 ]
    Як досі по світу ще...
    Виходила в поле й просила у вітру сили.
    В серцях голосила: шалений, візьми з собою!
    Погнівались серце з умом, а душа з судьбою -
    Як досі по світу ще ноги мене носили?

    Як досі по світу луна не рознесла тугу?
    Нічийна лебідка, не чутно коли воркоче,
    Пошепчеться з вітром, він крила лишень лоскоче,
    Ковтне її мову, та й далі жене по кругу.

    Ковтне її мову, від смутку немає спасу:
    Ромашки кущами, а я - стебелина гола.
    В спекоти не вкрила і тінь від билини квола,
    Сорочка в узорах розхристана свистом часу.

    Сорочка в узорах - це хрестиком шито долю -
    Звивається стежка, котру не мені топтати,
    Мені ті нитки не з клубочка, - в клубок мотати.
    Завіщо даруєш таку поневільну волю?

    Завіщо шкодуєш, мій вітре, безсильним сили?
    В серцях побиваюсь: шалений, візьми з собою!
    Погнівались серце з умом, а душа з судьбою.
    Як досі по світу ще ноги мене носили?!

    10/02/17


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Коментарі: (2)


  36. Маркіяна Рай - [ 2017.10.13 13:52 ]
    Скрапує
    Ні, не буває так -
    Серце з грудей додолу!
    Ружі мого подолу
    Забагряніли. - Знак?

    Серце з грудей. - Облиш!
    Скрапує ніжність в роси.
    Вітер скуйовдив коси,
    Душу скуйовдив. Тиша.

    Чути лиш крап і крап -
    Скрапує ніжність. Й стуки...
    Ти не підставиш руки?
    Втратиться - мить не квап!

    Серце додолу - знак -
    Ружі квітчають коси,
    Ніжність фарбує роси.
    Ні, не буває так!

    09/02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (8)


  37. Володимир Верста - [ 2017.10.12 14:06 ]
    Падала зірка…
    Минають дні уже проходять ночі,
    Твої я забуваю милі очі.

    Я забуваю тепло твоїх долонь,
    І той прекрасний палаючий вогонь.

    Що в серці спалював все так яскраво,
    І все було з тобою так цікаво.

    І мрії в нас однаковими були,
    У морі всі вони вже потонули.

    А пам’ятаєш ти ту зірку в небі?
    Ту зірку що була лише для тебе.

    Вона згоріла вся вже з неба впала,
    Бажання ти для себе загадала.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 05.08.13


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  38. Володимир Верста - [ 2017.10.12 14:57 ]
    А час пройшов…
    Шумить на вулиці дощем,
    А на душі гримить грозою,
    А ті думки як блискавками б'ють,
    Лише про тебе, лише про тебе,
    Шляхи вже наші розійдуться скоро,
    І не побачу образ твій чарівний знову,
    А час пройшов, і більше не вернеться, знову...

    © Володимир Верста
    Дата написання:28.06.13


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  39. Маркіяна Рай - [ 2017.10.12 14:40 ]
    Думка
    Ти тлієш, згасаєш зі мною.
    Зубожієш даремно, приймаючи пишні дарунки.
    Не свої тягарі несучи, а підкинуті клунки,
    Пристала до гучного рою.
    ____________________***___________________

    І роїлись, роїлись, роїлись чужі думки,
    І міняли засади, погляди, віру, смаки,
    І горіли, чи то в розплаті, чи то в покуті,
    А свої були соромом вбиті і страхом скуті.
    _______________***_______________

    Тлієш, недовершена і неозвучена.
    Блискавицею промайнувши - за хмари сховалася.
    В найтихішому лоні зародком скручена,
    Вимагаючи прихистку народитись вагалася.
    _________***________

    Тлієш, позичена,
    Тлієш, лукава.
    Вже й пересичена,
    Вже й не цікава.

    06/02/17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (4)


  40. Ольга Значкова - [ 2017.10.12 12:20 ]
    Ритуал
    На бідному фасаді кардіограма з плитки.
    І дощ по ній стікає верболозом.
    Лиши на перехресті сіль, а сльози,
    перетвори в монету, став на ребро
    й жени, жени від себе швидко.
    А руки досі долу, ніби зрізані дроти.
    Волосся жоване так дражнить шкіру.
    В житті ти вся така мажорна, на шарнірах.
    Та кожну глупу ніч працюють страху жорна
    які тебе зжирають геть. До пустки й чорноти.

    4 жовтня 2017(Рівне)


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Ольга Значкова - [ 2017.10.12 12:20 ]
    Ритуал
    На бідному фасаді кардіограма з плитки.
    І дощ по ній стікає верболозом.
    Лиши на перехресті сіль, а сльози,
    перетвори в монету, став на ребро
    й жени, жени від себе швидко.
    А руки досі долу, ніби зрізані дроти.
    Волосся жоване так дражнить шкіру.
    В житті ти вся така мажорна, на шарнірах.
    Та кожну глупу ніч працюють страху жорна
    які тебе зжирають геть. До пустки й чорноти.

    4 жовтня 2017(Рівне)


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Ольга Значкова - [ 2017.10.12 12:48 ]
    Він закривається від молодого літа
    Він закривається від молодого літа
    І ставить листопада блокпости
    Щоб ніжність не змогла перерости
    В ту ртутну дурь, шо знищує безслідно
    І рве той рік, немов невдалий знімок
    Вивчає об'їздні навколо проклятого міста
    Її листів статичний струм верта в ті сто кругів хвилинних стрілок
    Коли був щирим до кінця і вщент
    Коли дозволив цілувати їй лице
    На ранок заборонив собі і згадувать про це
    Та марно дотики її змивав дощем.
    ***
    Бо памя'ть мов розпечене кільце
    Клеймить і спарює цей біль і щем.

    3 жовтня 2017 (Рівне)




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Валерія Соколова - [ 2017.10.12 11:03 ]
    Ми завжди даємо шанси не тим...
    Ми завжди даємо шанси «не тим»,
    а «тим» часто ми відмовляєм.
    Доля-злодійко, скажи чому саме так?
    Чому все не так, як то варто?

    Ми вірим в кохання, як в казках бува,
    Коли ж ми його зустрічаєм -
    Біжим як від повені чи від вогню
    І крила любові ламаєм.

    Ми знаєм як треба і як має буть,
    Коли ж бо підходить до діла -
    Ми терпимо все, знаючи наперед,
    що так не судилось й не буде.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Валерія Соколова - [ 2017.10.12 11:40 ]
    Едем
    Кажуть, що десь в цьому світі         
    Є шматочок раю.                                      
    Що ж, я впевнено кажу -                
    Його я відшукала..                          
    Мабуть, немає на Землі                
    Теплішого моря...                          
    Пальм зеленіших...                               
    Й такого спокою.                                 
    Тут люди інакші,                               
    Інакше повітря...                          
    Навколо повсюди
    розквітнули квіти.                                  
    Я знаю напевне  -                            
    Сюди повернуся...                                      
    Я тут залишила                                          
    І серце, і душу! 

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Олена Багрянцева - [ 2017.10.11 15:21 ]
    А мені однозначно бракує тебе, мала...
    А мені однозначно бракує тебе, мала.
    Що накоїла ти і навіщо пішла у мандри?
    Я марную свій час, відбуваючи дивні тантри.
    Все іде шкереберть. Місяцями нема тепла.

    Повертайся, мала. Бо безглуздо минають дні.
    Приготую для тебе пиріг і духмяну каву.
    Я для свята знайду, ось побачиш, усі підстави.
    За минулі провини нарешті пробач мені.

    Не турбуйся, мала. Буду поряд завжди і скрізь.
    Набундючений світ нам готує чимало зваби.
    Нам би бути удвох. Розпалити багаття нам би,
    Щоб зігріти серця, підкидаючи вчасно хмиз.
    11.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  46. Маркіяна Рай - [ 2017.10.11 12:49 ]
    Гіркотою нічною при світлі настільної лампи...
    Гіркотою нічною, при світлі настільної лампи,
    Упивалася жадно: о, спраго, цю жертву прийми!
    Нам судилося вдвох відчиняти ворота пітьми,
    Нам зривати удвох з передпліччя лілеї і штампи.

    Мов причинна блукала босоніж, сповняла покути -
    Неприкута до нього, та ноги в кайданах горять.
    То не квітнуть стожари, то стражі суворі зорять.
    Упивалася болем, а серце просило отрути.

    05/02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  47. Маркіяна Рай - [ 2017.10.11 12:49 ]
    Ти - пам'ять
    Так палало й тоді, коли ти розчинявся в "було".
    Відпливали човни перегружені тоннами згадок.
    Стоголосість вітрів обпікала високе чоло:
    Ні для кого цей спадок!

    Ти творив, ти писав, ти засіяв гектари земель,
    Що родючими після відходу твого назовуться.
    Ну а зараз - не час, бо тобі пропливати між скель,
    Що в розплаті зійдуться.

    Озиратись не слід, за спиною вже гасне причал.
    Що було - відбуло, і у вічності миті не тямлять.
    Із глибин голосних, з океанів кінців і начал,
    Мов відлуння: ти - пам'ять!

    03/02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  48. Серго Сокольник - [ 2017.10.11 04:54 ]
    Світорозділ
    Кров"ю зрошений шлях...
    І її ми іще відіп"єм
    У свинцевих полях,
    Здобуваючи щастя своє.

    Від землі проростем
    З насінини. Змужнілі в бою,
    Підемо навпростець,
    Здобуваючи долю свою.

    Підійшов часоплин
    До відмітки років вогняних.
    Встань, людино, з колін!
    Повні груди повітря вдихни!

    У свинцевих полях
    З кулі зерня у крицю зрости!..
    ...і парує рілля-
    Світорозділ, якою іти...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117101101060


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (2)


  49. Кристіан Грей - [ 2017.10.11 02:13 ]
    San Francisco
    В San Francisco ночі холодні,
    В San Francisco люди голодні,
    Ресторани на кожному кроці,
    В ресторанах — що лиш захочеш.

    В San Francisco avia show,
    В San Francisco test drive безкоштовно,
    Ще й дарують ручки і зарядки...
    Полісмени стоять для порядку.

    А на Pier 39 є котики,
    Аlkatras височіє навпроти,
    Там сидів колись Al Capone,
    Ну, а зараз...
    про це - трохи згодом. .

    10.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  50. Валерія Соколова - [ 2017.10.10 22:35 ]
    Дикий звір
    Не вір нікому, дикий звір! 
    На себе лиш надійся...
    Позбав себе всіх бід лихих,
    Від мрій своїх прокинься!

    Не буде так як хочеш ти, 
    А буде так, "як треба"...
    Свою наївність відпусти -
    Нехай летить до неба!

    Пролазь крізь хащі, дикий звір,
    Бо цей лиш шлях до цілі.
    Безмежно довго треба йти -
    Не дві і не три милі...

    Але коли прийдеш туди,
    То знай, будь ласка, лиш одне: 
    Ти - дикий звір не від природи,
    А від байдужості людської...

    2017 p.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3