ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2017.06.29 18:34
Мені так соромно від того
чекав на дощ, а падав сніг…
ну майже вже дійшов до Бога
а скористатися не зміг…
29-06-2017.

Владислав Лоза
2017.06.29 14:44
Вернуться к отцу, постигнув его язык,
однажды мечтал в подушку, желал нелепо
мальчишка, составленный из чужеродных книг,
обрывков усвоенных неугомонный слепок.

Он завалит учёбу, думая: ход конём,
пара неудов лучше,
чем неискренние переписки,

Владислав Лоза
2017.06.29 14:40
За сім хвилин ти вийдеш на ГД,
бо так на електронному скрижалі
провіщено пророком, що веде
цей потяг і навряд чи налажає:

пророки – не поети, бо вони
за власне слово можуть відповісти,
тому пальто рукою запахни,

Серго Сокольник
2017.06.29 14:06
Ми відходимо в бій. Бійцям. Омите кров"ю серця

Ми відходимо- в бій. Назавжди. Нас нема.
Світ і нині живий, та шукати катма
Наші душі у нім. Ми- шматок. Ми- кубло.
Світ і нині живий. Та життя відішло.

Ми відходимо всі,

Микола Соболь
2017.06.29 13:59
Стою край неба осторонь од люду,
І серце виривається з грудей!
У світі я, чи світ в мені – приблуда,
Бо соромно дивитись на людей.
Із ніг до голови вже оповитий
Усі усе здають за бариші!
З душею тяжко, з нею треба жити.
Наскільки легше бути без душ

Микола Дудар
2017.06.29 13:58
Ти знов образилась... навіщо
здіймати галас до небес?!
он кілька днів вже вітер свище
зганяє з хмар делікатес…
погодь, навіє, ой навіє
чи з океану, чи з пустель
іди в обійми, ще успієш
упасти сонцем в акварель…

Ірина Вовк
2017.06.29 08:50
Я Божий храм зведу в височині.
Раба землі приречена на працю.
Життя і смерть покладені на тацю.
Життя і смерть даровані мені.
Від антифонних гласів до псалмів.
Від страдного до співного, святого ...
Пливуть віки. І

Ірина Вовк
2017.06.29 08:38
Ворота Божі" -- місто "Баб-іл",*1
в тобі є щось від житниці Іллі
і неба клин від башти Есагіли,*2
де у тіарі золотій Мардук*3
проймає зором з молитовних рук
жертовних трав пахучі фіміами --
і Сарпаніті,*4 першій

Микола Соболь
2017.06.29 07:10
Замироточили ікони
І потьмяніли образи.
А чи до миру в церкві дзвони?
Скоріше до війни грози.

Ну де Святі? Хіба людина
Обручку з мертвого зніма…
Хоча скоріше то – скотина,

Микола Дудар
2017.06.28 23:55
… воно не варто батьківських зусиль
чи щось не так, чи порча підіспіла
а може світ змінив завчасно стиль
пробігло поруч і
недоболіло?
все може бути, тут не до дрібниць
попереду бої за небосхили
о Господи! не дай упасти ниць

Володимир Бойко
2017.06.28 19:06
В час, коли безрадісно і тяжко,
Аби порозвіяти біду,
Згадую я дівчину-ромашку,
Що цвіла в барвистому саду.

Квітів гарних я стрічав чимало,
В кожній квітці – дивна таїна,
Кожна неповторно чарувала,

Микола Соболь
2017.06.28 17:34
Воно то так, і сонце ніби світить,
І зелень ще не зникла на віки.
Батьків вбивають – сиротіють діти
Дітей уб'ють – у розпачі батьки.

Порочне коло! Нинішня епоха,
Нічим не краща за минулий вік.
Бо краплі крові крапають потрохи

Ірина Вовк
2017.06.28 14:13
Твори стародавньої шумерської літератури – це, мабуть, найцінніший внесок шумерів в історію людської культури. До різновидів літературної творчості належать гімни, молитви, епоси, плачі, а ще – прислів’я. Література Шумеру наскрізь поетична: вільний вірш

Ірина Вовк
2017.06.28 13:29
Сім 'ментів щастя,
сім коротких літ –
і ти, як тополиний пух, пропаща…

Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –

від хатніх мальв і листоносних віт,
я теж лелечо мислю о політ!

Олександр Сушко
2017.06.28 09:49
За пругом світла - темінь. Чорнота.
Фінал життя. Грудей останній подих.
Скінчаються відпущені літа
І скоро дух мій вийде на свободу.

Його колись сліпа впіймала плоть,
Вневолила, неначе звіра в кліті.
Вона для нього - кара, химородь,

Микола Соболь
2017.06.28 05:27
Життя у місті це суцільний жах!
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
І кожному до кожного – байдуже:
– Як Ваші справи? –
Тільки на словах.

Галопом жити нині модний стиль!
Не до снаги у метушінні кволе,

Олександр Сушко
2017.06.28 05:02
Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.

У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -

Микола Дудар
2017.06.28 00:32
дозвольте з краєчку від вас
присісти й радісно мовчати?
можливо що місцевий «тасс»
почне про це розповідати…
нехай, нехай пройде півдня
а слідом й вічність, вже все рівно
життя завжди… дозвольте я
на вас дивитимусь як рівня

Іван Потьомкін
2017.06.27 21:40
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Олександр Сушко
2017.06.27 20:57
Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.

Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,

Вітер Ночі
2017.06.27 14:50
На чорнім тлі краплина плоті
У світлотіні майбуття.
Смітник думок, якийсь непотріб
І в морок кинуте життя.

Що, майстре, відчуваєш знову,
Коли з сполук химерних мрій
Приходять непокірні слову

Петро Скоропис
2017.06.27 14:32
Як це, бува, не провінційно, я
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші обширів повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.

Микола Дудар
2017.06.27 13:25
під настрій впору - мамалиги
і щоб одному, осторонь
і загубитись серед книги
яку пишу з дитинства, о!
а ще щоб тиші, тихше думки
що хилить нас до самоти…
щоб вітерець обвіяв губи
коли мене торкнешся ти…

Микола Дудар
2017.06.27 10:55
а що там скажеш про вужів?
снують собі як в себе вдома
сюди - туди, спочатку в хлів
а після знову під солому…

ну, не стріляти ж в горобців
за їх несамовитий галас?
шпаки (дослівно… ) молодці

Ірина Вовк
2017.06.27 10:10
Переможене серце, відкинь забороло
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдоро

Ірина Вовк
2017.06.27 10:03
На березі розлогої ріки,
у тих краях, де душі бродять звільна,
прибула тінь співає, божевільна,
бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
на березі розлогої ріки...

У чорних косах сплутані стежки
жіночих доль, високих і трагічних –

Любов Бенедишин
2017.06.27 09:00
Доля: ні страшно, ні стразно.
Жду: то повинність, то повня.
…Мріє моя невиразна.
Туго моя невимовна.

Серцю безпутньо, без-путно.
Лет: у «ніколи» зі «щойно»…
Каро моя не спокутна.

Вячеслав Семенко
2017.06.27 03:00
Тиша знову. Вітер стих.
Буревій пішов за обрій,
помстою природніх сил
покарав.
Дисонансом цей хорал
некерованих мелодій,
здичавілої краси була гра.

Серго Сокольник
2017.06.26 23:03
Римський форум спочине... І їжа на смак
Щось не той... Без упину, мов зграя собак,
Всі щось тявкають... -Досить політики, блін!!!
Хто її розуміє? Бодай би один...
Хто сліпий- той не бачить. Ти бачиш, авжеж?
Доїда, не інакше, корупція вже
Цю країну.

Олександр Сушко
2017.06.26 17:57
На кухні я злякався таргана.
В тарілі він жував мою сосиску.
І психіки порвалася струна -
Боюсь до рук узяти нині миску.

Недавно був дебелим товстуном,
Стриміла повсякчас із рота ложка.
Борща каструлю порав перед сном,

Леся Геник
2017.06.26 16:27
Я маленька-маленька пташка,
я хотіла вгору летіти,
я хотіла просити в Бога,
аби були здорові діти.
Аби зла і кусюча мошка
не з*їдала з дерев майбутнє,
аби кожна душа на світі
світло несла в собі щось путнє.

Василь Кузан
2017.06.26 12:53
Все в мене добре. Мозок прояснів.
Тримає серце межі амплітуди.
На ноги тіло встало після снів.
Любові хвилі колихають груди.
Любов Пікас

Пародія

Ірина Вовк
2017.06.26 10:00
Не плач, не плач – це небо у грозі,
це лихо промине, я заклинаю!
Тримай удар. На шальках терезів
це крок до сходження над прірвою… По краю
урвища, чим небезпечніш йти,
де прірва миготить горнилом чорним –
усе стає єдиним… неповторним,
величним – як

Ірина Вовк
2017.06.26 09:51
Ну що, старенька липонько, цвітеш?
Духмяним цвітом щедро медоносиш…
Нікого не благаєш, ні не просиш –
корінням в душу зранену вростеш,
у буревіях рани просмоливши,
гірке вино із надр землі відпивши –
о чудо боже, ти іще живеш!

Микола Дудар
2017.06.26 09:18
Божа корівка навідалась в дім
і чим пригостити красуню?..
може до столу… може, а втім
навряд чи присяде манюня
у неї обліт, звичайний обліт…
ніяких тобі зобов’язень
я - а навпроти увесь білий світ!!!
сум відступив

Микола Соболь
2017.06.26 06:11
Ми преклоняємо коліна
Мокші не вам, бо ви – орда!
А перед тими, хто за сином
Іде, який життя віддав –
За незалежність України.
Москаль убив за бариші!
У матері нема дитини –
У росіянина – душі!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Гуцуляк Микола Гуцуляк Микола
2017.06.26

Артем Ємченко
2017.06.19

Роман Сливка
2017.06.14

Еліза Зіртецька
2017.06.10

Ірина Вовк
2017.06.10

Юлия Дубовая
2017.06.08

Полу Профік
2017.06.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Маркіяна Рай - [ 2017.06.29 17:32 ]
    Кожен день в дорозі
    Ти в дорозі, кожен день в дорозі,
    Серед місць шукаючи свого,
    Ти з доріг отих зійти не в змозі,
    Наче заганяють батогом.

    По узбіччях - глядачі гонитви -
    Розрослися кам'яні ліси.
    Їх лиш подорожнього молитви
    На дещицю сповнюють краси.

    Але ти, безмірно одинокий
    Серед цих незатишних лісів,
    Став таким до втоми простооким,
    Став таким, як в супісках посів.

    В цім сумбурі, мабуть, тільки небо
    Є таким, як сто століть тому,
    І як триста поколінь до тебе
    Ти в дорозі молишся йому.

    11.15


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Маркіяна Рай - [ 2017.06.29 17:59 ]
    Сміливі завжди мають щастя
    Сміливі завжди мають щастя,
    Кмітливі п'ють лиш чисту воду,
    А я смакую насолоду
    Свого щоденного напастя.

    Багаті прагнуть багатіти,
    Злиденні - швидше б зледеніти,
    А я - ще мить, і буду тліти
    З свого огненного пропастя.

    А я складаю заповіти.
    Не мій мою пильнує вроду,
    Не нам долати цього броду,
    Бо в нас буде своє ненастя.

    07-12.15


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Владислав Лоза - [ 2017.06.29 14:12 ]
    Кінцева

    За сім хвилин ти вийдеш на ГД,
    бо так на електронному скрижалі
    провіщено пророком, що веде
    цей потяг і навряд чи налажає:

    пророки – не поети, бо вони
    за власне слово можуть відповісти,
    тому пальто рукою запахни,
    не озираючись на машиніста –

    він вдячності твоєї не шука,
    тож вір гудкові, відданому гучно,
    аби була хода твоя легка
    до ліхтарів, до сигарет поштучно

    від вулиці, де вперше перетяв
    твою зарозумілу прощу містом
    (неначе доказ божого буття
    для хлопчика, що виріс атеїстом)
    вугільний присмерк у її очах,
    котрі спочатку чорними здалися –

    і до дверей станційних, що розчах-
    нуті кудись в околицю столиці,
    де марять безшелесні патрулі
    про три попутки, про пітьму столітню
    і йде у хмару місяць угорі,
    немов копійка у долоні злидню.

    17. 05. 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  4. Серго Сокольник - [ 2017.06.29 14:40 ]
    Ми відходимо в бій.
    Ми відходимо в бій. Бійцям. Омите кров"ю серця

    Ми відходимо- в бій. Назавжди. Нас нема.
    Світ і нині живий, та шукати катма
    Наші душі у нім. Ми- шматок. Ми- кубло.
    Світ і нині живий. Та життя відішло.

    Ми відходимо всі, як розтоплений лід-
    В піднебесної синь... В височінь пірамід...
    Як розчавлене ІНЬ в марі пошуку ЯНЬ-
    В придорожних склепінь кавогерці зізнань...

    Ми зустрінемось там... Де прогоркле кафе
    Відригає в "реал" незапліднене "ФЕ".
    Де столешниць пустих незапрудненість місць.
    Ми присутні на них. Нас нема? Озирнись!

    Ми- де жито скосили у жнива до стерні.
    Де зустрітись несила вже з тобою мені.
    Де залізнії лати вже не давлять душі.
    Де загиблі солдати розуміють вірші

    Що про них розіп"яв невідомий поет,
    Що від них розпочав незворотній сюжет-
    Ми, що втратилили юність, не побачимо день,
    Що на скін нам дарує застарілих пісень...

    Нас нема. І нам в спини чутен вий кровожер,
    Що злодійськи-невпинно до стіни нас припер-
    Що не в святості чорність наших янгольських крил,
    Що убивчу мінорність шал страждання створив...

    Зрозумійте, майбутні... Ми жили- як жили...
    У пройдешнє закуті...В потойбіччі імли...
    Та в серцях одізвалась футурована жаль
    Як Вітизни здригалось тіло- Неба кришталь.

    Нас не стало. Забудуть наших таїн політ...
    І страждань, що із сумом відійшли нам услід.
    Тільки вірність Присязі. Тільки прИйдешній день
    В потойбічній насназі вам від нас надійде.

    То- забудьте. Нема нас для вас на землі.
    То чатуйте- вита лютий ворог в імлі.
    Ми були. Ми творили завтра краще для вас.
    Ми- одвічне ЯРИЛО. Ми- ваш завтрашній час.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117062905196


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (2)


  5. Олександра Ліст - [ 2017.06.28 23:24 ]
    Чому лиш осінь у моїх віршах?

    Чому лиш осінь у моїх віршах,
    Безлике небо і туман над містом.
    Неспинний дощ в моїх тужливих снах,
    Осінніх снах, без сонячного світла?

    Чому лиш осінь у моїх віршах,
    Таємна туга схована від світу,
    Пташки мовчать в покинутих садах,
    Дерева мертві вкриті пустоцвітом?

    Чому лиш осінь у моїх віршах,
    Холодні, сірі та сумні світанки,
    Ні снігу білого, ні льоду на ставках,
    Ні радісних, ясних морозних ранків?

    Чому лиш осінь у моїх віршах?
    Мене питаєш... Справді, ти не знаєш?
    Мій шепіт завмирає на вустах,
    В моїх віршах лиш ти, а осені немає.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Олександра Ліст - [ 2017.06.28 23:52 ]
    Зима
    Зима не хоче відпустити
    Торкнутися тепла весни,
    Вона незримо прилинає
    В мої скоцюблені замерзлі сни.

    Я знову й знову поринаю
    У відголос весняних днів,
    Та парости свої пускає
    Зима і знову заметіль.

    Покрило білим снігом землю,
    Квітки заковані в кришталь,
    І навіть сонце не зігріє,
    Не вижене з душі печаль.

    Лиш туга душу аж до краю
    Наповнила і пролилась.
    Я радості вже не шукаю
    За щось печаль мені далась...

    Напевно я це заслужила
    Лиш тугу, сніг, замерзлі сні.
    Даремно я мости спалила,
    Вони вели в тепло весни...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Пилип Лавров - [ 2017.06.28 17:15 ]
    Ми з тобою приречені бути в квітні
    Ми з тобою приречені бути в квітні,
    Свої руки зігрівати в його водоймах,
    В них знаходити всі затонулі відповіді
    На питання, поставлені напередодні.

    Вечорами зникати на розі вулиць,
    Легко вмовивши їх в один бік дивитись.
    І в точках зіткнення явищ, що там відбулись,
    Залишати фігури з квіткових китиць.

    В лісі темному бути години поспіль,
    Щоб виходити з нього новими вранці,
    Там зібравши для двох наших мікрокосмів
    Повні кошики ягідних ренесансів.

    Не вдаватись до вивчення траєкторій,
    Геть до всього, що має підтекст бінарний.
    Та в плейлистах залишити на повторенні
    Ланцюг вибухів, склеєних календарно.

    Гарне місто, напрочуд своє, первинне.
    Не шкодує всім збігів, добра і справджень.
    В ньому ти шлях свій креслиш із гір лавиною
    Й моє темне бездашшя вкриваєш справжнім.

    І я справжнім лишаюсь всуціль відтоді,
    Консервований в радості заповітній.
    Й трохи більше світил тепер денно сходить
    Там, на гострому розі тебе і квітня.


    Рейтинги: Народний -- (4.5) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  8. Пилип Лавров - [ 2017.06.28 17:49 ]
    домішай мене в своє вино з порічок
    домішай мене в своє вино з порічок
    і як знати можливо - стане смачніше
    домішай мене в своє вино з порічок
    ну а я тобою насичу вірші

    і загояться тобі тріщинки у стакані
    я нових намагатимусь не додати
    у вині з порічок солодкім вині кохання
    двоє нас - винуватих.


    Рейтинги: Народний -- (4.5) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  9. Вітер Ночі - [ 2017.06.27 14:51 ]
    На чорнім тлі...
    На чорнім тлі краплина плоті
    У світлотіні майбуття.
    Смітник думок, якийсь непотріб
    І в морок кинуте життя.

    Що, майстре, відчуваєш знову,
    Коли з сполук химерних мрій
    Приходять непокірні слову
    Модель і образ – сум і біль.

    Що шмаття чорного картону,
    Триклятий фотооб’єктив?
    І мить застигла безсоромно
    Тобі на диво. Скільки див?

    Одне, напевне, і без болю
    Стікає час, і знаєш ти:
    Хтось знову жертвує собою
    І догора на чорнім тлі.



    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  10. Маркіяна Рай - [ 2017.06.27 12:23 ]
    Простоокі
    І все-таки, які ж ми одинокі
    Під цим ванільним і сумбурним небом,
    Які ми в час зневіри простоокі,
    Як бути вислуханим кожному з нас треба. /05.15/

    Постій отут,
    Помовчи!
    Хтось носить твої крила
    В своєму наплічнику.
    Час - вуйко рішучий -
    На раз, два, три
    Запалить свічки
    В твого храму підсвічниках. /08.16/


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Маркіяна Рай - [ 2017.06.27 12:28 ]
    Дев'ять свіч
    Вмирати треба лиш нажившись вдосить
    Смерть, як й народження - священна таїна
    Коли помру, то мусить бути осінь,
    Бо осінь - то природи сивина.

    Коли помру (а всім нам помирати)
    Ох, як тоді захмариться блакить!
    Триденна злива буде проводжати,
    Мов реквієм - за мною загримить.

    Коли помру - то мусить бути жовтень,
    Такий медовий, пізній, дощовий.
    У нас із ним вже кілька є домовлень,
    Він мій порадник хмуро-грозовий.

    Він обіцяв, що в зливі не намочить
    Фати мені, й моїх дівоцьких прав,
    Казав, що листям й сонцем озолотить
    Обручку і мереживний рукав.

    Як згодився мене до шлюбу вести,
    Мене - невісту, юнку, під вінець,
    То хай же він і душу мою пестить,
    Як цьогосвітньому прийде кінець.

    Коли помру - то мусить буть не вечір,
    Не надвечір'я, ні, - глибока ніч,
    Щоб при свічах мої біліли плечі,
    Щоб в свічниках горіло дев'ять свіч.

    Я їхнім воском вже давно хворію.
    Та що там, - ним лікуюсь, ним творю.
    У світлі цьому пещуся й малію,
    Й в останню мить ставатиму на прю.

    Вогонь їх тіл, як світло моє власне.
    Нас десять, доки я іще жива.
    Коли помру, то половина згасне.
    Самі рахуйте і діліть на два.

    18.07.15


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Серго Сокольник - [ 2017.06.26 23:45 ]
    Король. Монолог божевільного)))
    Римський форум спочине... І їжа на смак
    Щось не той... Без упину, мов зграя собак,
    Всі щось тявкають... -Досить політики, блін!!!
    Хто її розуміє? Бодай би один...
    Хто сліпий- той не бачить. Ти бачиш, авжеж?
    Доїда, не інакше, корупція вже
    Цю країну. Та є виконавці на роль,
    Що всім ролям є роль. Я, панове- король.
    "Демократія" натовпу зігнутих спин-
    Наче вариво з накипом "бидлотовпи",
    Що прикрив уподобані ласі шматки...
    Нам супець не сподобався... Вихід який?
    Маю вихід!.. Не той, де висить вказівник
    Однойменний... Узяв би ото і утік...
    -Ціцерон, Катіліну мерщій відпусти!
    Ти ж не Цезар... А той накрутив би хвости...
    Демократія демосу мрія пуста,
    Бо злодюг-олігархів за вим"я дістать
    Дасть вказівку єдинонародний контроль...
    Візитівка його- Український король.
    Він (це я) розгрібатиме Авгієв гній...
    Тільки дайте за це королеву мені!
    І бабла, щоб за щось існувати було.
    І палац... Київ все ж-таки вам не село...
    Жаба даве? Придурки, я що, ідіот
    На халяву пісні вам співати?.. Майн готт!..
    «У веснянім саду соловей тьох-тьох-тьох»-
    Бонапарт з Прокурором співають удвох...
    І нехай... Бюрократії менше стає,
    Де король регулярного джасу дає,
    Бо монархи народам дешевші таки.
    Демократи... Свободи... Для дурнів байки...
    Я- король! Рятувати країну пустіть!
    Не купити мене за "відкати" пусті.
    Хто бажає- біжи по свячені ножі!..
    ...на останній спиняюся психомежі...
    ...я король. Та не цим лиш банкую... Мине.
    В божевільні надійно лікують мене.
    Якось вийшло, що маю писати я дар
    Гарні вірші... Аби не почув санітар...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117062610036


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  13. Леся Геник - [ 2017.06.26 16:05 ]
    Я - маленька-маленька пташка
    Я маленька-маленька пташка,
    я хотіла вгору летіти,
    я хотіла просити в Бога,
    аби були здорові діти.
    Аби зла і кусюча мошка
    не з*їдала з дерев майбутнє,
    аби кожна душа на світі
    світло несла в собі щось путнє.

    О, як вірила, о, як рвалась!
    Як ламала до прута пір*я!
    Як просила у вітру, щоби
    прилетів на моє подвір*я
    та поміг мені хоч натрішки
    відірватися від припони,
    від наказів сидіти мовчки
    під орудою заборони.

    Але що ж я - маленька пташка,
    що я вдію супроти путів?
    Вітер десь полетів за хмари,
    міг про мене давно забути.
    Я безсила зламати клітку,
    я безсила торкнутись неба,
    наді мною зігнулись низько
    покалічені болем стебла.

    Зостається лишень молитись,
    як не годна горі летіти,
    аби жило добро між люди,
    аби були щасливі діти.
    Аби зла і кусюча мошка
    не в*їдалася до живого.
    Аби кожна душа на світі
    несла в собі частинку Бога...

    14.06.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  14. Володимир Вінокуров - [ 2017.06.24 15:10 ]
    Така-от байка про Карвокатуру
    Зійшли сніги, пригріло сонце
    І стало чути вже Весну.
    Без криги шибок всі віконця
    Озер і рік. Природі конче
    Пора прокинутись від сну.

    Тож, поспішаючи без тями,
    Летять небесними стежками
    Провісники кінця Зими.
    Щоби під їхніми піснями,
    Мелодіями та трелями
    Розквітнули ліси й лани.

    О тій порі стара Ворона
    Сиділа на стрункій сосні.
    До того зимувала вдома,
    У ріднім лісі, та персона.
    Її морили голод, втома
    Й думки про страви їстівні.

    Тож міркувала так: "Якби-то
    В достатку й ситості прожити
    Весь вік, та ще й байдикувать!..
    Як змусити усіх робити
    Запаси корму і носити
    Їх до великого корита,
    Де я могла б їх споживать?"

    Довгенько думала-гадала,
    Облізлу голову гойдала
    І, врешті, вигадала план.
    А щоб задумане здійснити
    Та ще й на ділі закріпити,
    Попрямувала на майдан.

    У тому Лісі, слід сказати,
    Були всі звірі демократи
    І по закону всі жили.
    Старалися голосувати
    І лиш достойних обирати.
    Проте, в парламентські палати
    Одні щури чомусь пройшли.

    До тих щурів в Дібровну Раду
    Стара Ворона і прийшла.
    Не зазіхаючи на владу,
    Залишила поріг позаду
    І до трибуни підійшла:

    "Вельмишановні депутати,
    Поважні, мудрі делегати,
    Низький Вам б'ю усім уклін!
    Я тут від імені громади
    Вам щиро хочу розказати,
    Який наш Ліс тривожить сплін!

    Ледь-но Весна прийшла до хати,
    Як з вирію давай злітати
    Ватага різного птаства.
    Як почали вони кричати,
    Цвірінькати, репетувати,
    Кувати, тьохкати, тріщати!..
    Аж загуділа голова!

    І кожен птах нахабність має,
    Всяк на свій лад собі співає.
    Порядку в тім у нас нема!
    Як в Ліс потрапиш на світанку,
    Позбудеш глузду до останку,
    Бо,знайте, із самого ранку
    Там какофонія одна!

    Якби ж та й Ваша світла воля
    Проблему вирішити вмить!
    Тоді всміхнеться всім нам доля,
    Коли із гір, і з лісу, й з поля
    Одна лиш пісня зазвучить!"

    Отак Ворона ляпотіла,
    Брехати-бо гарненько вміла,
    Навчалась цьому триста літ!
    Її ж дослухавши, мовчали
    Щури й не дуже виявляли
    Бажання дати їй отвіт.

    Аж раптом з-поміж тої зграї
    Найгладший висунувсь пацюк
    І мовив: "В нашім Ліснім краї
    Проблем пеньок лишень не знає,
    І ми їх вирішить всі маєм,
    Не вистачає ж стільки рук!

    А спів пташиний... Що до того?
    Не вартий він яйця пустого!
    До нього діла нам нема!"
    Впівголоса, по тій же темі
    Додав: "Що нам оті проблеми?
    Запропонуй реальні "схеми"
    Й ми сторону твою прийма."

    Ворона каркнула: "Вклонюся
    І з Вами, рідні, поділюся.
    Всяк матиме собі "відкат".
    Та треба, щоби Рада взяла
    І правила нові прийняла,
    Гарненько всі їх прописала
    У певний нормативний акт.

    І не в закон, що дишлом дише,
    А в Конституцію впишіть!
    Як Рада зміни всі пропише,
    То вкраєте суттєво більше!..
    Тільки, рідненькі, поспішіть!"

    Завзяття більшого немає
    Ніж в того, хто напевно знає,
    Як рученьки свої нагріть.
    Схопилися щури за пера
    І за годину вже з папера
    Всі зміни взялись ухвалить.

    І ось дібровами літають
    Сороки і всіх закликають
    Птахів лісних на Перший З'їзд.
    А що за З'їзд? Хто не спитає,
    Толком ніхто того не знає.
    Говорять лиш, зібратись має
    Увсенький наш пташиний рід.

    Ну що робить? Як викликають,
    То значить, щось сказати мають,
    А отже слід погостювать.
    Тому з усіх кінців Діброви
    Злетілись жайворонки й сови,
    Зозулі, горобці... Ой, мови
    Не стане всіх гостей назвать.

    Коли ж зібрались всі пернаті,
    У розцяцькованім халаті
    Ворона мову повела:
    "Мої кохані та рідненькі!
    Вам щастя більшого, ніж в неньки
    Сьогодні всім я принесла!

    В Дібровній золотій палаті
    Подумали про вас, дзьобаті,
    І врядування увели.
    Тепер усі ми самостійні
    І незалежні, професійні,
    Одної сіточки вузли!

    Асоціацію зберемо,
    Тоді-то ой як заживемо,
    Згуртуємо крилом крило!
    Один за одного стояти
    Свободи ревно захищати
    Ми будемо врагам на зло!

    Та тільки щоб до лав вступити,
    Посвідчення щоб получити,
    Потрібно дещо та й зробить:
    Підтвердіть рівень професійний
    Та іспит кваліфікаційний
    На членство в наш союз складіть.

    А доступ щоби мать на дату
    Отого іспиту, ви плату
    Повинні будете внести:
    Мішок горіхів, жменю рису,
    Гороху, проса, каші мису,
    Шмат м'яса і відро кумису
    Мені завчасно принести".

    Птахи сполохались: "Якого
    Це дива ми до твого столу
    Повинні харч отой зносить?
    Набіса нам отеє членство,
    Коли ж ми попри це блазенство
    Нормально й далі можем жить?"

    Ворона каркнула: "Не треба
    Гнівить обуреннями неба.
    На все у нас тепер закон!
    Ви Конституцію читайте:
    Не має права! Так і знайте.
    Це пройдений вже Рубікон!

    А ще ви майте на увазі,
    Аби співать пташині фрази
    Потрібно стажуватися.
    Шість місяців ходіть, просіться
    І в мене мудрості навчіться
    Як пісні тре співатися.

    За стажування, діло ясне,
    Ви принесете сало масне,
    І ягід свіжих лісових.
    Полишите ж як щебетати
    І "Каррр!" як зможете кричати,
    То прав отримаєте тих

    По-новому Весну стрічати
    І спільним звуком прославляти
    Її живильне прибуття!"
    Тут не стерпів хули такої
    І речі підлої лихої
    Наш Соловейко: "Небуття

    Чекатиме ліси й діброви
    Коли повідбирають мови
    І голоси наших птахів!
    Навіщо нам все плюндрувати
    І на колінах плазувати,
    Не маючи в собі гріхів?

    Я навчений співать і знаю,
    Як трель вести в вечірнім Гаю!
    Своїм я голосом стискаю
    У грудях струни всіх сердець!
    Принижуватись я не буду.
    Нізащо в світі не забуду
    Те "тьох", якому вчив отець!

    Нехай хоч поведуть до страти
    Мерзенні кляті супостати,
    Я не боюся батогів!
    І не вжену себе в союзи
    Й асоціації. Тож, друзі,
    Рідних не лишу берегів!"

    "Воно-то так, - Ворона каже,
    - То ж демократія у нас.
    На трон насильно не помаже
    І до гілляки не прив'яже
    Ніхто тебе. Свободи час

    Настав у нашім славнім Лісі!
    Вперед, злітай у неба висі
    Чи падай каменем униз!
    Тож рішення тобі приймати.
    Не хочеш ти до нас вступати
    В асоціацію? Дивись,

    Ти своє "завтра" визначаєш.
    Залиш усе, як є, як знаєш,
    Будь, птахо, й далі собі князь!
    Але врахуй: без стажування,
    Без іспиту на мудрі знання,
    Без вступу в наше об'єднання
    Співати в Лісі тобі - зась!"

    З тих пір життя Ворони - казка.
    У неї кожен день як Пасха,
    До неї - черги на поклін.
    Щоб вчить гаркаву партитуру,
    Вступити щоб в Карвокатуру,
    Не шкода більшості колін.

    "Туди хтось хоче?" - хтось спитає.
    А більшість очі потупляє
    І тихо так відповідає:
    "Такий закон у нас у всіх".
    Ті ж, хто своєї пісні знає,
    Й бажання каркати не має,
    Тепер подібні до німих.

    У кожній байці є мораль,
    Читайте, хто шукає:
    Якщо Закон несе печаль,
    Він Право попирає.

    24.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Ксенія Соколовська - [ 2017.06.23 14:30 ]
    Плач Ночі
    Ніч на зміну дня прийшла,
    стихла божевільна метушня,
    в темряві душа знімає маску,
    знов зазнала я поразки.
    Уночі стаю сама собою,
    огортають ковдрою туга з журбою,
    хочу розірвати ці кайдани,
    та віками не затягуються рани.
    Зав’язав мене давно Ти в пута,
    скропленими зради краплями отрути,
    образ твій на серці вигорів вогнем,
    там болить і крається все день за днем.
    Рану злістю й ненавистю залікую,
    всіх на Тебе схожих відшукаю,
    заберу у них я щастя й радість,
    яблуком спокуси вирахую їхню слабкість.
    Дороге і рідне знищу,
    знаю, Божа кара жде мене найвища.
    Та лиш це, від небуття мене тримає,
    доки помсти за прокляття довго так чекаю.
    Зрадив Ти мене, обравши іншу, кращу,
    і за це ,Тебе, я занапащу.
    Через Тебе не ростуть у мені квіти,
    такі бажані, невинні діти.
    Між Проваллям адським й Раєм я блукаю,
    як скінчити муки ці не знаю.
    Навіть, відьомські, не помагають ночі,
    замість малих янголів у мене поторочі.
    Знову в темряві сховаюсь,
    і,Тебе, я відшукати намагаюсь.
    Буду снитись іншим в снах я еротичних,
    забирати душі в Темну Вічність.
    Буду я з’являтись до жінок,
    щоб з фіалок й лілій одягти вінок.
    І забрати їхній спокій,
    посміятися із їх утопій.
    Досконалі всі і схожі,
    копіюють Її може.
    Вдень такі всі ідеальні,
    а вночі грішні і справжні.
    Морок обійма холодними руками,
    непомітно омиваюся сльозами.
    Рік, десятиліття чи століття,
    проминуть як мить в жахіттях.
    Всеодно, у натовпі, Тебе зустріну,
    не впізнаєш суть мою зміїну.
    І тоді або вкушу і навік загину,
    або знищить в мені зло, та квітка – дитина.
    А поки на варті, пильно я чекаю,
    вночі людське, цінне - собі забираю,
    вдень же, гіркими сльозами, душу очищаю.
    Почуттів чужих, хороших, не можу відчути,
    знову вип’ю з чаші болю, щоб усе забути.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Олена Багрянцева - [ 2017.06.23 11:43 ]
    Ти знайдешся колись...
    Ти знайдешся колись.
    Запливеш у шифоновий вечір.
    Загойдаєш мій дім білим смерком суничних розмов.
    Будеш гріти мене, пригортаючи сонячно плечі.
    Ніжну квітку немов.

    У волосся моє заплетеш помаранчеве літо.
    Станеш блюзом легким, залоскочеш в обіймах палких.
    І колись я скажу, що єдиний ти в мене на світі.
    Подарую тобі цілу пригоршню ранків ясних.

    Ти знайдешся, авжеж.
    Я це диво не втрачу нізащо.
    Нанизаю слова, наче перли, в намисто тонке.
    І скажу я колись, що ти мій неймовірно-найкращий.
    Що ти – щастя п’янке.
    23.06.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.47)
    Коментарі: (4)


  17. Тетяна Левицька - [ 2017.06.21 20:09 ]
    Ясеневий Романiв
    На поліській землі,
    Де в росі спориші,
    Черешневі сади та жоржини,
    Там містечко моє,
    Там душа виграє
    І в обійми Романова лине.

    Зупинюся на мить,
    Бо повітря п"янить.
    Чути спів солов"їної мови.
    Тиха річка Лісна,
    Поколінь дивина,
    Губить слід у зеленій діброві.

    Приспів
    Назавжди у душі полум’яній
    Ясеневий пісенний Романів,
    Неозора блакить голубина,
    Мальовнича свята Батьківщина.

    Пропливають роки,
    А мої земляки
    Бережуть, як зіницю, Романів.
    За сердечне тепло
    За натхнення крило
    Вам уклін, мої романівчани.

    На весь світ прославляй
    Рідний батьківський край,
    Одягай вишиванки святкові.
    Хай містечко моє
    Зі джерел воду п’є,
    Вічно житиме в щасті й любові.

    2013 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  18. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.06.21 12:13 ]
    Місто


    Місто, де можна жити.
    Сплачено втретє мито,
    Сходжено вибої, площі,
    Склеєно плани, горщик...

    Сказане - враз почуто,
    Складено скарб у жмуток...
    Місто, де гам.... і вірші,
    Мальви... манаття... біржі...

    Звідси втекти б у Делі!
    Вибачте, мудрагелі...
    Хочу красот яскравих.
    Ось гуркотять состави...

    Знову бракує дива.
    Пишно цвіте жалива.

    Кликали брат, кумася...
    Нащо я там здалася?
    Тут шовкопряди, гречка.
    Смичу рядки... вервечки...

    Був супротив і захват.
    Місто - скляна карафа.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (2)


  19. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.06.20 10:44 ]
    Сьогоднішнє

    Ой, кохання гріховне -
    парубоче... дівоче...
    Угрузає мій човен
    в толерантність до збочень.

    Релаксуючі бевзі,
    продірявлено сіті.
    В непозбувній бентезі
    обвіршовую міти.

    Кажуть, можна війною
    всі народи мирити.
    Десь у дядечка Ноя
    віп-готелі... корита...

    Остогиджена ятка.
    Гільйотина... асептик.
    Фланірують ягнята...
    Соловіють адепти.

    Я проходила всоте.
    Рожевіло пелюстя.
    Модернова босота
    четвертує Прокруста.

    Золотавенька рибка
    умліває в томаті.
    Бал крапковий... і липко...
    І чужіє Хрещатик...

    Розбивалися люстра.
    Бовваніли предтечі...
    Хай живе "Камасутра"
    між сувоїв лелечих!



    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (2)


  20. Марія Зубрій - [ 2017.06.18 17:33 ]
    Здрастуй, красне літо!
    Здрастуй, красне літо! роси і тумани!
    Зоряні світанки, ночі чарівні!
    Засинаю пізно, прокидаюсь рано,
    Так на серці легко й сонячно мені!

    Як виходжу з хати - кожен день, мов свято!
    Радісно вклоняюсь мальвам у саду!
    Вишні попаліли - як же їх багато!
    Сонечко цілує зелень молоду!

    Ягоди вродили в цьому році рясно,
    Квіти застелили всі мої стежки!
    Здрастуй, моє літо! ти таке прекрасне!
    Я прийшла до тебе через всі роки!

    07.06.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  21. Марія Зубрій - [ 2017.06.18 17:31 ]
    Чудовий червень!
    Чудовий червень - короткі ночі,
    Вишневі зорі, тривожні сни...
    І сновидіння такі пророчі,
    Відлуння щастя і пульс весни.

    Приходить все, чого серце прагне,
    Магічні дії у кожнім дні!
    Реальні мрії, кохання справжнє,
    Послання неба тобі й мені!..

    10.06.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  22. Серго Сокольник - [ 2017.06.18 12:01 ]
    Коловерть. Любовно-ліричне
    Спить сон- трава в лісах і жито коситься
    У коловерті незворотності подій,
    І відійшла весна у смуток осені,
    Мов лист жовтіючий, що сплинув по воді.

    Вже небеса здіймаються загравами,
    Немов багаття з тогорічної трави...
    Та у коханні розставання правило
    Не є прокляттям. Як надходить час- пливи

    У ті краї, де дихається, мріється,
    Де ти повернеш все, що спалене дотла,
    Де душі втаємничено зустрінуться,
    Якою б довгою розлука не була,

    Де від Перуна блискавиці вогнищем
    Ти запалаєш знову, наче сухостій...
    Все буде добре. Біль від втрати пройде ще.
    От тільки спомини- пустіть мене!.. Пустіть!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117061801038


    Рейтинги: Народний 6 (5.4) | "Майстерень" 6 (5.57)
    Коментарі: (2)


  23. Олександра Камінчанська - [ 2017.06.17 23:21 ]
    ***
    Бігти за часом, крутитися білкою в колесі,
    Сивий мольфар навіщує: недобре – мине…
    Губиться віра у юрбищах, мітингах, в мороці,
    Вабить чужими окрасами щастя хмільне.
    Що нам зосталось – вагання, стремління, історія?
    Вік неспокійний у вирі подій і крамол?
    Просить зернини і спокою нива незорана,
    Душі стискає нестерпно бісівське ярмо.
    Йдуть поторочі, предтечі чужими дорогами,
    Губляться мрії і люди в неріднім краю.
    Зі словом у серці, помежи пророками, догмами –
    Вростаю корінням, як древо, у землю свою…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  24. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.06.17 08:44 ]
    Музика... піна...
    1

    Юнка із Шабо -
    Камея антична,
    Острах і зваба -
    Шовковички смиче.

    Вулиця довга.
    Пахотнява, спека...
    Поли Дажбога
    Леліють на глеках.

    Зливи не буде,
    Розігнано тучі.
    Гронами - люди...
    Котиська худючі.

    Ельф у лататті -
    Причаєні змахи...
    Кликав на паті
    Двох жаб, черепаху.

    2

    Музика... піна...
    Ось вермут налито.
    Вина-рубіни...
    Чужі - знакомиті.

    Рибко червона,
    Приплинь! Я - твереза.
    Амфори... гони...
    Ходіння по лезу.



    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (6)


  25. Джейн Ноуіт - [ 2017.06.16 18:18 ]
    хотілось би (романтика)
    Хотілось би так лежати
    під зірковим небом
    тримаючи його за руку,
    забувши всі проблеми,
    закутатися в плед
    якщо стане зимно,
    випити келих вина,
    чи поніжитися в обіймах,
    лежати до ранку,
    до самого світанку,
    що безжально порушить
    цю магію світлом,
    не говорити голосно,
    а ніжно шепотіти
    щось приємне на вушко,
    чи навіть мовчати,
    або наспівувати,
    чи просто мугикати
    якусь дивну мелодію,
    що не відпускає,
    вимкнути телефони,
    не потрібні комунікації,
    коли ми вдвох
    світ міняє локацію
    і ніч немов довша
    і зорі все ближче,
    вино, плед й обійми -
    моя необхідність.

    16.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  26. Кристіан Грей - [ 2017.06.16 14:53 ]
    Модель виходить на подіум
    в мої упивається губи
    до крові прокушує їх
    і пестить мене і голубить
    у неї гортанний сміх

    собі не належу відтоді я
    втонув у красі неземній
    Ізольда моя мелодія
    рефреном я стану у ній

    під небом ласкавим і синім
    на травах у гушавині
    я зваблю її на сина
    і доню а може і ні

    як сонце гаряче Ізольда
    як хвиля ласкава морська
    нікому тепер не дозволю
    торкатись її рука-

    ми з'явимось у "Mersedes"-і
    в затишному VIP
    Ізольда руда принцеса
    відчинить дверцята і...


    16.06.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (8) | "L. Прєкрасний Модель"


  27. Леся Геник - [ 2017.06.16 10:21 ]
    А день заколисує ніч…
    А день заколисує ніч.
    А дощ заколисує хмари.
    Допоки на з*ярений спіч
    збираються знову почвари.

    Допоки у квітах бузку
    вишукує щастя комашка,
    на списанім кимось листку
    одне лиш читається: "важко".

    І Бог утирає сльозу,
    з далекого зиркає неба
    на краплі дощу, на грозу,
    сумує, та знає, так треба.

    Аби розговілись сади
    на яблука стиглі та груші,
    аби отчий дух просвітлив
    загублені в потемках душі.

    Аби на світанок з ріллі
    вродило на добру поживу,
    конечно стражденній землі
    стерпіти іще одну зливу.

    Стерпіти зневажливий спіч,
    що тягнуть зусюди почвари,
    відбути невиспану ніч
    і хмари, і хмари, і хмари...

    8.06.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  28. Марія Дем'янюк - [ 2017.06.15 08:12 ]
    Ранок
    Бульбашка світла на моїй долонці,
    Лусне і вилетить звідти сонце.
    В небо підніметься - тануть хмарини
    Від загадкової сонцежарини...
    Вітер, що грався зірками на вітах
    Й пісні співав, закарбовані в мітах,
    У здивуванні притих, зачаївся:
    Жбанок зі світлом у небі розлився...

    М'ята пахуча, милована ранком,
    З неба ловила краплини світанку...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (4)


  29. Назарій Нестерук - [ 2017.06.13 20:43 ]
    * * *
    крапка, кома, холодне тире
    зимова повінь невдовзі мине
    сонце засяє далеко навесні
    коли руки будуть вже крихкі

    минає повінь і приходить
    лиш тінь болюча тихо ходить
    а песимізм звучить у серці
    ніяк не закриває дверці

    не закриває, не минають
    психічні випадки у голові
    ножем по дошці міцно крає
    й з’являються рани нові

    тіло ламає, душа пече
    я захований в тисячі печер
    сонце не гріє, зорі не світять
    жодна людини мене не помітить


    Рейтинги: Народний 5 (5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  30. Олена Кримнець - [ 2017.06.13 12:50 ]
    Не доросте...
    Попеласте одіння ранку
    Заступило мене? Чи дим?
    Чи то я в собі вигораю?
    Чи в мені вигораєш ти?

    Гни і край мені, вітре, стовбур,
    Сипле дихання перейми.
    Вже не дзвонить, а хрипко стогне
    Дзвін розхитаний між грудьми.

    Пошматуй мені, вітре, листя!
    І гілля обітни густе!
    Що від неба було так близько,
    До любові не доросте…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  31. Тата Рівна - [ 2017.06.11 14:19 ]
    Автопортрет 35
    - Це Українська – тридцять п’ять!
    Сходьте, пані, ваша зупинка, пані.
    А вікна там – темні і вигуки – п’яні
    І списаний весь матюками паркан..
    - О, хіба мені вже? Може, їдемо ще, пане?
    Я тут не зостанусь сама, не лишіть мене, пане –
    Серце – стане….

    У підсумку – двоє дітей та малий котопес.
    Любов як любов. Ви ж до моркви не ставитесь свято?
    Життя моє – схоже на рух, на зелений експрес
    І зовсім не схоже на персик чи свято.

    Уже – тридцять п’ять? Раптом, помилка?
    Хакер-атака на мій Джі-пі-ес?
    Я скачала ці карти на торентах – не ліцензійні…
    Вже давно продають алкоголь мені у магазині.
    Вже давно захолонула кров у моїй пуповині.
    Вже давно ходжу я на роботу в обдертий «собес».
    І все рідше торкаюся неба чи, радше, небес…

    - Ваша зупинка! Номер по білому – чорним!
    Пані, я мушу вертати, звантажив валізи…
    - Що? Просто так? Мене впустять? А віза?
    - Пані, для вас – вже без візи! Віднині – без візи…
    В двері оті ледь помітні над чорним асфальтом,
    Вгрузлі по клямку. У торбі моїй – уламки..
    Шматки недороблених справ, недолюблених душ.
    - Скажіть, ви не чули, чи є там нормальний душ?
    Чи там є життя? Чи, хоча би, заграйте туш,
    Бо ця драматичність моменту – мені така…
    Гидка!

    - Пані, пустіть мою руку… Ну нащо вам моя рука?
    - Остання опора – рука…

    Все б нічого, але хиталась Земля під ногами,
    Я стояла сама і знала, що – не здалося.
    Час – поїхав! Нажите – сплуталось, переплелося.
    Відбулося, збулося – зайшло на мене з ногами…
    Догорала юність, попіл сипався на волосся.

    11.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  32. Еліза Зіртецька - [ 2017.06.10 23:13 ]
    ***
    Шукай мене серед моря бурхливого-
    його велич і сила захопили мене.
    Шукай мене у світанку звабливому-
    Його краса мій сум прожене.
    Шукай мої очі між зорей ясних
    в сузір'ях Орла й Оріона.
    Я в кожній краплині дощів тих рясних,
    Я в звуках церковного дзвона.
    Я там, де є спокій, тепло і любов
    І вранішнє сонце, й тиша дібров.
    Шукай у польоті вільних птахів
    і між таємничих життєвих шляхів.
    Шукай мене всюди, як схочеш знайти
    Ми мовби Орфей й Еврідіка.
    Судилося з тобою нам разом ідти
    Як знайдеш- твоя я довіку.

    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Олександр Козинець - [ 2017.06.10 10:21 ]
    ***
    все, що між нами є –
    це, по суті,
    пам'ять,
    яка з часом тане на горизонті.
    спогади стають фрагментарними,
    хоч все ще живі, палкі й розкуті.
    але що потім?
    врешті, мова про кожного з нас,
    про важливі деталі,
    без яких нас немає
    перед обличчям Бога.
    рідко хто знає свою дорогу,
    рідко хто бачить,
    наскільки вона полога.
    якщо мовчати –
    то Ти приходиш.
    сідаєш поруч, сідаєш біля.
    між нами море,
    між нами пам’ять
    і стільки спогадів звідусіль!
    вони ж бо – радісні…
    вони ж бо – світлі,
    ними завжди закінчується відлік.
    там, де ти замружено
    дивишся у вічі –
    кожен стає деревом,
    виростає з підлітків.
    тому не переймайся нині,
    не переймайся – дихай!
    глибоко і розмірено,
    насолоджуючись, довго…
    бачиш, як довкола у світі красиво?
    чуєш, як довкола у світі тихо,
    і як чудово!?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  34. Леся Геник - [ 2017.06.08 19:59 ]
    Іду
    Іду, а сутінь голосить: "Стій!"
    і б'ється, як ніч, у груди.
    На гострих кінчиках вій
    всідаються злі пересуди.

    Масний підлабуза з дверй
    іще починає всміхатись.
    А я запечатую день,
    аби вже сюди не вертатись.

    І раптом гроза за вікном,
    і раптом громи й блискавиця.
    А може, може то сон,
    неяви туга рукавиця?

    А може то видумка все
    і візії ці неправдешні?
    І розпачем душу не ссе,
    до рани не тягнуться клешні?

    А може... Та знову довкруж,
    збираються чорні повії.
    І безмір нечистих калюж,
    і знову зарюмсані вії.

    Іду, все ж іду, і дарма,
    що завтрашній день у тумані.
    Вже він краще, Аніж пітьма
    на вістрі, на лезі, на грані...

    7.05.2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (3)


  35. Юлия Дубовая - [ 2017.06.08 17:03 ]
    Загублений образ


    Я далеко кудись утечу,
    Бо до тебе дороги не маю.
    Може я не насправді живу,
    А тебе взагалі ще не знаю.
    Може ти лиш моє почуття ,
    Біль і виклик лихої тривоги.
    Я б за тебе життя віддала,
    Та напевно в нас різні дороги.
    Що ведуть мов за руку кудись,
    Де за хмарами сонце зникає.
    Може я не живу взагалі,
    А життя моє марно минає.
    Ти уже не зустрінеш мене,
    Бо вже пізно і часу не має.
    Не було ні тебе ні мене,
    Хто ми звідки?
    Ніхто це не знає.
    Те , що трапилось з нами видіння,
    І кохання уже не існує.
    Зрозумій , що мене вже не має,
    Бо мій образ ніхто не змалює!
    2011 рік



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  36. Юлия Дубовая - [ 2017.06.08 17:40 ]
    Розколоте небо



    Дивилась в небо та молила Бога,
    І в церкві свічку запалила.
    То проклинала все на світі,
    А після як вовчиця вила.
    Змарніла мати біля сина ,
    Схилила голову в труну.
    Навіщо ж ти пішов єдиний,
    На тую клятую війну?
    Чому мовчиш , ти чуєш кличуть,
    Тебе героєм як хотів.
    Твій шлях троянди покривають,
    Дали не мало орденів.
    Ось обіцяли гроші сину,
    І співчувають нам батькам!
    А я ніяк не зрозумію,
    Як можна жити тим катам?
    Вони продавши все на світі,
    Плюють народу у лице.
    О Боже праведний, єдиний,
    Коли вже ти припиниш це.
    За защо нам це все за защо,
    Скажи , а може чим згрішила?
    Учора владу вибирала,
    Сьогодні хоронила сина.
    Рідненький знаєш ти відомий,
    Про тебе всі в країні знають.
    Чому нема мого синочка,
    Коли герої не вмирають?

    2016 рік


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  37. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.06.08 09:04 ]
    Вервиці

    Рішення рішенню – ворог.
    Думати ниньки – зась.
    Сказано – дертися вгору...
    Сміло в казан залазь...

    Знишкли в барханах предтечі.
    Хтось асфальтує глузд...
    Оху старому на плечі -
    Сотня нових облуд.

    Жертвенні агнці... хлопці...
    Єву сповідує змій.
    Тьменна модерних опцій.
    Вервиці веремій.

    Ідоли.
    Левіафани.
    Знати б ще мову чужу...
    Правнукам Гудеріана
    "Гуд" на межі не скажу.

    Діда мойого кровиця –
    Маківка... полинець.
    Зречення воїнів – нице –
    Тих, що ставали на герць.

    Хто переправить нас, Боже,
    В обітований край?
    Шанці.
    Доктрини.
    Ньюложі.
    Ера тату-тавра.


    2017



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (1)


  38. Віта Парфенович - [ 2017.06.07 23:30 ]
    самотність


    моя самотність мені не личить,
    і я окреслюю межу,
    ні, я нікому не скажу,
    її нікому не позичу,
    але ... вона така музична,
    що навіть тиша не здолає,
    лунає гучно і потужно,
    все підминає, підмиває,
    моя самотність -
    сильна, кремінь,
    неначе мовчазний протест,
    у ній і сила, і натхнення,
    на міцність тест


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  39. Полу Профік - [ 2017.06.07 11:54 ]
    Дедлайн
    Темний простір лякає і вабить,
    невагомість тримає зорі
    Порозвішував кулі крилаті
    Хтось могутній і неозорий.

    Час минає - це просто наживка
    Для істот, що лишились безсмертя
    Збережи за короткий спалах,
    світлий розум і чисте серце

    Вже звучить невловимий гомін,
    в ньому чується голос Пророка
    Ми прийдемо до нього на сповідь,
    нам відчиняться двері до Бога.

    "Хто такий?" - секретар запитає-
    гарний ангел у білих шатах...
    "Я Сергій"... "А чому ти питаєш?"
    "День тяжкий... і вас дуже багато..."

    07-06-2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Полу Профік - [ 2017.06.06 15:00 ]
    Оранжева легковірність
    Сонце тишком пішло у відпустку
    І у небі панують хмари
    Посміхається червень лукаво,
    крізь зелених листочків хустку

    У повітрі літають пушинки,
    алергія дарує нам сльози
    За вікном десь за тридцять минає
    А душа у полоні морозів

    Холод суті, речей не міняє
    Його дотик - корисний для шкіри
    Та чекати на ласку не варто
    Абрикоса тобі не повірить.

    Квітень з нею повівся жорстоко,
    обіцяв їй тепло і кохання
    А у ранці ударив холод,
    роздягнув і кивнув на прощання

    Валить дощ - оббиває горіхи
    все намокле холодне і чисте
    Так спокута себе проявляє,
    за оранжеву легковірність...

    Автостопом прямую на світло,
    тьмяних буднів минаю блокпости
    Без довіри, щасливий і п'яний
    напросився до совісті в гості.

    06-06-2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Максим Доброгорський - [ 2017.06.06 09:29 ]
    ***
    Я спогад, я мрія, від зірки я світло
    Що згасла давно у далеких краях
    Колись побувать довелось цілим світом
    Й занадто вже довгим був шлях

    Для кого все це? Народження, тлін
    Для чого існую, хто всім заправляє?
    Навіщо тут стільки заслонів і стін,
    Коли наді мною нарешті світає!?


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Тата Рівна - [ 2017.06.06 03:13 ]
    мамі
    ти будеш стояти і споглядати себе
    у великому дзеркалі в масивній рамі
    ти будеш сміятися своїм дитячим фото
    своїй дитячій мамі
    колишній – із фото – наразі такої уже нема
    ця жінка – що поруч тебе – така ж як і ти – зима

    росла трава торкала підошви своїми довгими язиками
    ти бігла до неї так швидко як тільки могла – до мами
    ти знала що буде тепло в її долонях
    там можна сховати лице
    вона скаже «доню не плач моя доню минає усе оце…
    минуще в житті все-все-все тільки вітер – вічний
    лиш сонце світить так довго що майже – завжди
    лиш море таке глибоке неначе – відчай
    у ньому – замість води
    тож доню іди – крокуй залітай на гілки найвищі
    шукай поміж хмар собі кольорових снів
    не можна прожити так ніби кладовищем
    проходиш рахуючи хрестики днів…»

    купались у попелі кури – червоні та попелясті
    смішні недолугі кури…такі як щастя
    як бути солодким самому собі і до Бога
    звертатися просто так – просто як до свого..

    олія давно вже розлита давно вже замита
    давно вже затоптана підборами ліктями римами
    а просо ще й досі росте ще колосить колоссям
    ще сіється просо янголами незримими
    котрі всі твої невичерпні дороги до Риму
    перемальовують у стежки до мами-
    них рук пирогів чорнобривців між огірками
    курей – попелястих й червоних зірок – над зірками
    над хатою світом дитинством уламками інших літ
    що скочувались краплями поту – тяжка робота – тому і піт

    літа…ну чому їх не називати зимами?
    вони ж холодні вони ж холодніші – кожного разу
    і приморожують тебе до дзеркал та – часом –
    до фотографічних карток підписаних синіми
    змерзлими пальцями нашвидкуруч
    аби не забути аби не згубити спогадів пряжених пряжу

    послухай я так втомилася
    мамо – побудь
    в моїй голові ще трошки – а я приляжу
    щоб не втрачати ясність щоб не струсити тебе із кінчиків вій
    де ти стрибаєш на шпильках отих югославських босоніжок
    таких дефіцитних безцінних неначе їх шив сам Вій
    для Панночки
    а продавчиня універсаму перерозподілила хід подій…

    не вмію
    я розучилася бути стоніжкою яблунькою у твоєму саду
    я кожному своєму дню нагадую про кинджали
    які впиваються в мої ноги коли я йду
    отими нестерпними дорослими шляхами…
    лишаються фото – вітрини нас на нашій Землі
    у нашім пеклі посеред цього базару
    де зброю крадуть і міняють на душі малі
    біокомп’ютери Балтазари

    лишаються фото – маятники у млі
    по нас по наших життях по наших божественних глинах
    мамо – а я приїду – мій світ змалів – я витолочу тобі усю малину
    я вип’ю усю криницю – спрага пече
    я вивчуся знов на стоніжку на яблуньку білу
    мамо – я сяду метеликом на твоє плече і буду водити тебе
    аби ти лиш хтіла
    аби ти сто літ ще стежками своїми ходила
    ще сіяла просо казками піснями очима
    мамо – зима завжди відступає коли
    ти – за плечима….

    06.06.2017
    Рівне


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.44) | "Майстерень" 5.38 (5.36)
    Коментарі: (10)


  43. Козенець Дар'я Козенець Дар'я - [ 2017.06.05 22:15 ]
    Бридке каченя
    Все життя як безкінечна осінь,
    Ні туди і не сюди: нічий ти..
    Під дощем один бредеш наосліп.
    Що ж з таким нічийним поробити?
    А всередині бажання безголосі,
    Рвуться, рвуться.. ох, несамовиті!
    Серденько стискається від млості,
    Тягою до неба оповите.
    Ти лети, лети скоріш, серденько!
    Маєш білосніжно білі крила.
    Ти покориш далі далечезні,
    Що нікому з них не покорити.
    Розквітай, вривайся в свої весни,
    Твоє щастя, сплетене із мрії,
    Зачекалося, щоб теплоту принести,
    Від осінніх холодів тебе зігріти.
    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Серго Сокольник - [ 2017.06.05 22:18 ]
    Про кохання як воно є
    Як стікає my love
    З віт дерев на алеї у парку...
    Дощ пройшов, мов біда,
    Омиваючи ноги мені.

    Я тобі дарував
    Все, що мав. Від кохання до сварки.
    Мій сприймаючи дар,
    Ти кохала реально чи ні?

    Чи кохання- тотем,
    Розмальований фарбами літа
    Примітивністю тем
    Екзальтацій пікантності ню?

    Все не те... Вже не те...
    Ти уміло не вміла любити)))
    Хоч виписуй патент
    На вогонь, що горить без вогню.

    Промінь ліг на чоло-
    Хмар завіса розірвана храму.
    І стікає любов,
    Мов у ринву потік дощовий.

    Що було- відійшло.
    Дощ- це висновок, сприйнятий нами,
    Де основа основ
    Пошук свіжих кохань. C”est la vie.
    .


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117060510682


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (2)


  45. Серго Сокольник - [ 2017.06.04 23:34 ]
    Нічне одкровення
    Ковтає Сонячне Яйце кошлатий віл
    На ймення Морок без повернення назовні,
    І Місто світиться розсипаним на стіл
    Вугіллям тліючим чавунної жаровні

    З його принадою палить єретиків,
    Які змінити праісторію жадали
    Сумної карми транформації віків,
    Що Сонце схованим у вічності тримала,

    Немов заклад Богів, що грали в «кості» ним,
    І під жаровнею віками гріли кості,
    А понад жаром безнадії сивий дим
    В безодню неба плив... А вихід ніби осьде-

    Яйцем би Сонячним те викатати все,
    Що на кістках століть прокляттям їли черви
    Сумного Міста... Тільки з"їдене Яйце-
    Вугіллям смажена для Мороку вечеря.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117060410270


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.57)
    Прокоментувати:


  46. Кристіан Грей - [ 2017.06.04 15:56 ]
    Пташина параноя (поетична пародія)
    Як вашу каву покуштує чайка -
    Нахабно впхає дзьоба за столом,
    І розлетиться на шматочки, дзвякнувши,
    Горня з фарфору, цуплене тайком,

    Зів'є на стрісі вам гніздо лелека
    (Лелеченята з'являться малі),
    Що прилетів з далекого далека,
    З Мадагаскару, може, чи з Балі,

    Гніздо у вусі зліпить тихо ластівка
    (Вже й ластів'ята вилупились ось),
    І перламутрові розстебнуть застібки
    Грайливих сойок зграйка - і здалось,

    Що вас цілує в губи сизий голуб,
    А на плечі усівся чорний шпак
    І так до вас шпачиною глаголить,
    А ви йому - шпачиною навспак,

    То набирайте номер психіатра -
    І прилетить "швидка" неначе вмить,
    Як зроблять заштрик - пройде все до завтра,
    А лікар скаже - ляжте і поспіть!


    04.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (6)


  47. Марія Дем'янюк - [ 2017.06.03 22:32 ]
    Хмарки
    Хмарка коником...
    Ой, як хочеться її осідлати
    й небом скакати!
    Хмарка - м'яка вівця,
    що ласує гілочками й листям берізки.
    А ще хмарина - маленька кізка.
    Хмара - собака:
    спочатку з'являється хвіст і лапа,
    а далі, потроху, він сам і його великі вуха.
    На носику в нього, здається, хмарина - муха.
    Он і хмара-левенятко,
    яка ласо дивиться на хмарину-телятко.
    А ще там безліч хмаринок,
    схожих на різних птахів і тваринок.

    Дивлюся захоплено у вікно й чекаю,
    Котра з них мені лапкою помахає.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (6)


  48. Ніка Новікова - [ 2017.06.03 12:17 ]
    Вітер із півдня
    Господи, вітер із півдня дому не омине.
    Ось тобі все, що маю: боже, бери мене.
    Ось тобі дзвін у вусі, схожий на сміх води,
    Ось тобі стегна й литки – знаєш дорогу – йди.

    Ось тобі всенькі очі, знаєш красу, дивися.
    В лівій долоні – пташка, в правій долоні – лиси.
    Серце на чвертку – море, вийшло із берегів.
    Ось тобі вже і совість, вимкнена за борги.

    Спи на моїй подушці, грійся мені в плечах.
    Сон від моєї сили, тінь від мого меча.

    Десь між ребром і небом сходить озимина:
    Вітер із півдня сіяв, знав, що прийде весна.
    Знав, що прийдуть обжинки, знав, де тепер мій дім.
    Знав, що зросту до строку й скаже мені: 'Ходім!'.

    Господи, вітер з півдня дому не пролетить.
    Тихо мені сьогодні, мов перед боєм тихо.
    Тихо, бо ти не чуєш. Холодно в ноги, бо
    В пуп'янку злого вітру спить мій хороший бог


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  49. Віта Парфенович - [ 2017.06.02 19:26 ]
    Так буває...
    Так буває...
    падають літаки,
    потяги сходять з рейок,
    із трас в кювет автівки,
    як не було б гірко...
    але буває так...

    Добре ніхто не знає,
    хто кому дасть мідяк,
    хто порятує життя,
    а чи протягне руку,
    хто стане поряд другом,
    хто буде лиш сміттям...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  50. Пилип Лавров - [ 2017.06.01 20:10 ]
    Місто Примар
    я поїхав до тебе ранком квітневої середи
    і подолав, певно, не менше, ніж півшляху,
    коли раптом двигун захрипів і, зробивши останній вдих,
    не залишив мені інших варіантів, ніж на прогулянку.

    на попутні не пощастило, і я дістався найближчого міста сам.
    ледве ноги туди дотягнув і відразу заліз в готель.
    у вестибюлі помітив старого в лахміттях, і він сказав,
    що дарма я прийшов сюди,
    бо це Місто не любить своїх гостей.

    так-сяк ніч перебув, відвертаючись від думок,
    і на ранок був дещо розбитий, та мав іти.
    кожну з вулиць у цей день геть заклеїв ядучий смог -
    так це Місто уперше постало моїм противником.

    потім я по-пластунськи намацував шлях назад,
    виглядав у імлі невиразні дороговкази,
    бо дороги були вже не тими, дико плутались, мов лоза,
    й мали безліч сліпих гілок,
    ніби врізаних гострим пазуром.

    пройшов день. за ним два. я людей зустрічав, радів,
    позаяк це були по нещастю брати і сестри.
    але швидко валився на землю від безнадії,
    бо це клієнти були психлікарні, тюрми і церкви.

    врешті трапилось так, що тебе зустрів в передмісті,
    перше, що я відчув - дикий страх за близьку людину.
    а ти, щойно підбіг, обернулась на пил і плісняву,
    а я не мав тут нікого, хто б розбудив мене.

    мене виховав батько, як військові усі, жорсткий,
    і кожне слово його у нас вдома звучало, як імператив,
    тому я зустрічав усі труднощі, стиснувши кулаки.
    але тепер всередині у мене щораз усе більш тремтить.

    бо пройшли місяці, а я виходу не знайшов.
    я до хрипів кричу в мертві слухавки, потім - пишу листи.
    більш на світі за все я хочу, щоб скінчилось це кляте шоу,
    і той, хто весь час тримає мене за горло, щоб відпустив.

    розумієш, мені здається, що
    в мене вже замість голосу - тріск поміх
    і заіржавіла арматура замість кісток.
    я живим був і робив, що хотів, а ще більше - міг,
    а тепер я хто?

    може, вмер, може, втрапив у сумне кіно
    і мої сходинки в небо прилипли до підошов,
    та все ж кожного ранку (мабуть, ранку) я починаю знову
    з пащі Міста цього вибиратися непрожованим.

    я забув усі числа і збиваюсь з рахунку днів,
    тільки залишки волі живі, і удара я ще тримаю.
    через пустки всі, урвища й мертвий весняний сніг
    я покину цю безвість, сіре Місто моїх Примар.


    Рейтинги: Народний -- (4.5) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2