ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.06.07 03:35
В саду - прекрасна літня ніч.
І сяють зір ясні опали.
І духам сну - як могорич -
Розлито спокій у бокали.

Ніхто із них не крикне «Ах!»,
А перехилить мовчки склянку…
Цей тихий бенкет при зірках

Оксана Логоша
2020.06.06 23:56
Я Муза не Ваша-не місце,не час...
І,як би мені не кортіло,
Ні духом своїм, і ні тілом
Мені не увласнити Вас.
Супротиву Вашому вічному я
Не можу знайти протидію.
Якби ж я була,як повія.
Аби ж я не мала ім*я.

Олександр Панін
2020.06.06 23:52
Король танцює,
аж стрибає до стелі,
Щось мугикають
крізь сон на підлозі
менестрелі.

Вони лигали
джин та ром,

Олексій Кацай
2020.06.06 21:27
десь над Стоунхеджами над пірамідами
вибухнула наднова
аж статуї острова Пасхи
навік загубили слова
степ скіфськими бабами закам’янів
під падаючими краплинами зоряних злив
і лиш випромінювання таємниці
ворушить людей ковилу

Володимир Бойко
2020.06.06 20:49
Спочив поет. Життя минулось,
Та пустка в пам'яті болить.
Перетікає у минуле
Насущна мить.

Чи то раніше, чи пізніше
Підемо в засвіти усі.
Блажен, хто залишає вірші

Євген Федчук
2020.06.06 19:09
Пішли із сином якось ми до лісу,
Пройтися, може, ягід назбирать,
Хоч на те мало сподівались, звісно,
Ще ж не сезон. Та кошика узять
Сказала мама. Їй бо ліпше знати,
Ми з сином тільки в гості приїздим.
Вона ж тут прожила вже літ багато
І зимувала рі

Устимко Яна
2020.06.06 10:30
хмари як отари
пари і без пари
дляві та стоокі
вкупі й одинокі

хмари наче мари
чаполоті чари
срібні сиві сині

Сергій Губерначук
2020.06.06 08:36
Не пропаґуй мене, а занотовуй…
Прости прасотнею "прощай"!
І не влаштовуй сабантуй,
ба, навіть – примітивний чай.

Пройди позбавлений харизм
до сліз, усотаних у раж.
Наздожени наш кожен "-ізм",

Микола Соболь
2020.06.06 06:10
Застеляйте обрусом столи,
Наливайте кожному по вінця,
Бо сьогодні день такий коли –
У селі вшановуємо Трійцю.

М’ята і полин, і очерет
Прикрашає нині кожну хату…
Не гадайте долі наперед.

Олександр Панін
2020.06.05 23:19
Тікають щодуху Граблі,
А зуби у них чималі,
Неначе ікла -
Гострі, великі,
"Рятуйте!" - волають Граблі!

"Топтати воліють нас люди,
На нас наступають усюди,

Євген Федчук
2020.06.05 22:06
Стоїть корчма понад шляхом біля перевозу.
Хто не їде – не минає, зайде пригоститись.
Чи то літом освіжитись, чи зайде з морозу,
Аби випити, поїсти та добре зігрітись.
То селяни було зайдуть кухля пригубити,
То заїдуть запорожці, що на Січ простують.

Іван Потьомкін
2020.06.05 11:47
Якже швидко проминули ті дні незабутні...
Тепер якщо й засміюся, то хіба на кутні.
Я ж йому всіляк годила, як рідная ненька:
Дала грошi на машину – японську, новеньку.
Не було ні в чім відмови, та за таку ласку
Він лишив мені борги й подавсь до Парас

Сергій Губерначук
2020.06.05 08:58
Ти відшукай мій голос у траві,
заввишки в світ.
Поклич на поміч дощ чи буревій
чи сто спекотних літ.

Нехай хоч трішки визирне земля
краєчком з-під трави,
щоб я вдихнув, як спершу немовля

Микола Соболь
2020.06.05 08:45
Природа бачить, чує та мовчить.
Невігласи не чують і не бачать,
Що від людини відвернулась вдача
Уже не за горами жасна мить…

Але тобі важливіша грошва.
Хай здохнуть всі та вся, лишаться гроші…
Навіщо тобі заповіді Божі?

Ярослав Чорногуз
2020.06.05 01:14
Люба, люба, днів печальних
Скільки ще лишилось нам?
Небо саваном прощальним
Вкрите. Хмарам і дощам

День за днем немає ліку.
Ніби траур одягла
Вся природа – свійська й дика,

Олександр Панін
2020.06.04 23:56
З циклу «Химерні Сновидіння»


Фрагмент невловимого
готичного сну…
Пізня осінь переходить
у весну.

Євген Федчук
2020.06.04 19:50
Жив чоловічок у однім селі,
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.

Сергій Губерначук
2020.06.04 15:23
Знала в небі тільки Бога,
грішна йшла лише на сповідь,
мало гріш який давала
на розвагу чи на вільця.
А когось утамувавши,
а розклавши тіла роздріб
перед очі неївбивці,
жалкувала-жалкувала…

Алла Даниленко
2020.06.04 14:59
Ти чекай, я повернусь, ти чекай мене.
І нехай твою печаль вітром віднесе.
Ти чекай, коли дощить або сніг іде.
Забувають інших хай. Ти ж чекай мене.
Ти чекай мене, чекай, дивись у вікно.
Повернуся, скажуть всі,бо щастить давно.
Вір мені, я повернусь.

Микола Соболь
2020.06.04 08:33
Відчуваю, що у тиші
Не початку, ані краю...
Чавкають трикляті миші,
Держрезерви доїдають.
Три вагони для полівки –
Це на раз перекусити.
Сіно хай жують корівки,
Мишка обирає – жито!

Тетяна Левицька
2020.06.04 06:24
Пригорни мене, мамо, ласкаво до ніжного серця,
розкажи оксамитову казку щасливу й сумну.
Пелюстково, зворушливо, щемно душа стрепенеться.
Притулюсь до грудей, як в дитинстві тебе обійму.
Говоритимемо допізна про життя і родину,
про надії крилаті, нев

Ін О
2020.06.03 23:53
так тихо...навколо дзеркальні сніги.
нашіптує хуга озерам сонети.
пелюстками крові сховались в заметах
торішні троянди старих берегів.
і храми мовчать, за стіною псалми
пожовкли...під пилом слова і куплети...
мій янголе болю, ці крила - секрети,
мо

Олександр Панін
2020.06.03 23:06
За народними мотивами

Дрібна
Нечиста сила –
Найбільш капосна
І найбільш небезпечна…

***

Володимир Бойко
2020.06.03 19:07
Зола у висліді багаття
Чи не єдиний результат.
Що по собі лишаєм, браття –
Чи пустирі, чи зелен сад.

У безвість звіяні вітрами
Пощезнуть душі – хто куди...
Життя збиткується над нами,

Тата Рівна
2020.06.03 17:06
Він був алжирцем. Медиком. Звали його Сафір.
Вона - німкеня Акі, колюча і сувора, мов Спарта
Його очиська виблискували, ніби французький ампір
Вона ж як зефірка, wow! Блиску такого варта.

Ці двоє не були знайомі, не разом ходили до школи
Жили у р

Тетяна Левицька
2020.06.03 09:20
Ти листа напиши, як сумуєш за мною невтішно,
тихі будні рахуєш, ховаєш думки від усіх.
Нереальні, приборкані, виткані з райдуги, грішні.
Хоч хтось мудро сказав, що блаженна любов, то не гріх.

Хто осудить її, той не знає, що світ воскресає,
перламут

Сергій Губерначук
2020.06.03 08:46
Ламають ліщину вже вкотре підряд.
Укотре підряд знов горішнику ряд
з цурпалок здіймається сонцю настріч,
долаючи неміч і товщі сторіч.

Як добре над лугом лягти у траву,
в якій після битв обновлюсь, оживу,
яка пам’ятає всіх пращурів сни

Віктор Кучерук
2020.06.03 07:53
Коли вітри розвіяли хмарини
І вкрили небо синім полотном, -
Спізніле літо скупо, по краплині
Розпочало ділитися теплом.
Йому назустріч потягнувся радо,
Як до матусі збуджене дитя,
Адже чекати більше я не ладен
На літа неминуче вороття.

Євген Федчук
2020.06.02 19:06
Повертались запорожці з турецького краю,
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розк

Олександр Панін
2020.06.02 15:19
Щоб осінь не подолала –
Сама стань Осінню!
Прекрасною!

Скинь
Приниження, зради,
насмішки,
Зневагу, нехтування,

Маріанна Алетея
2020.06.02 13:57
Сірим небом блукає осінь
Лише згадує просинь – знак,
Сивим полиском у волоссі,
Що колись все було не так.

Промінь дражнить застиглу тугу,
Що не можна вернути час,
Тільки вітер жене напругу,

Олександр Сушко
2020.06.02 11:16
В окопи чорнориза не зови!
Є попадя, церковка, сала кусень.
Іздалеку бурмоче молитви,
Підрощуючи в піст обвисле пузо.

Здоров'ячка бажає ворогам,
А землякам убитим - пишну месу.
Чи вірую у Господа? Ага.

Ігор Шоха
2020.06.02 09:53
Весна майнула майже непомітно.
Її палітру сонячного дня
на себе приміряє буйне літо,
сідлаючи гарячого коня.

Ніколи не було у цьому світі,
аби перемагала маячня.
Нові акорди чути у зеніті

Сергій Губерначук
2020.06.02 08:42
Перша.
Її світлість.
Акварельний силует.
Ще контур з-під п’ят,
і от – вже витонченість,
ще трохи і лет!..
Та кіс дика ліана
хвоста покинула в джунґлях;

Тетяна Левицька
2020.06.02 07:39
Яке ж це літо?
З небес крізь сито
холодна злива -
як із цебра.
З пахких акацій
додолу квіти
зриває вітру
лиха мара.

Микола Соболь
2020.06.02 07:31
Чи припаду до джерела добра?
Поезія не сповнена любові.
В ній біль за Україну в кожнім слові,
Бо журиться Тарасова гора.

Іще учора думав не про те,
Що ми по суті тимчасові гості,
Шукаючи у неба високості
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Микола Байдюк
2020.06.06

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Тата Рівна - [ 2020.06.03 17:25 ]
    Каштани
    Він був алжирцем. Медиком. Звали його Сафір.
    Вона - німкеня Акі, колюча і сувора, мов Спарта
    Його очиська виблискували, ніби французький ампір
    Вона ж як зефірка, wow! Блиску такого варта.

    Ці двоє не були знайомі, не разом ходили до школи
    Жили у різних районах. Він — на Дарниці, вона — у центрі Подолу
    Та одного разу він побачив її у фармації
    У довжезній колійці. Вона стояла за валідолом.
    Текла осінь. Плив листопад сірими вулицями столиці
    Акі сумно чекала своєї черги у самім хвості
    Сафір зазвичай не запам‘ятовував лиця —
    Всі білі однакові у своїй білосніжній чужості.

    Та її очі так гостро шпилили й ніби стискали кістки
    Скелету медичному, що рекламував якусь лабуду в цій аптеці
    Що Сафір не витримав — на мить доторкнувся її руки
    І відскочив, уражений струмом у саме своє серце
    Сафіру схотілося сонця, текіли й кохання з цією
    Привабливою скляною дівчиною з поглядом Діви
    І щоб легалізували нарешті канабіс —
    Хоча би медичний. І ще — повезти її на Мальдіви

    Акі думала: «Чорт! Він дивиться на мене так,
    Ніби хоче душу викрасти. Диявол, шайзі.
    Акі, вирішуй вже швидше — телефонуєш в поліцію
    Чи хильнеш трохи шнапсу і віддаєшся тому заразі...»

    Ці двоє закінчили вечір вечерею у «Монтебло»:
    Вона запивала свій валідол вишуканим Бароло
    Він прикидав рахунок, роздумував що було б
    Якби не аптека й не погляд її суворий.

    А потім до полудня кохалися спрагло так
    Що вітер здіймався, стогнав й піднімав фіранки
    Вони побралися в РАГСі, тому, що на Печерських горбах
    У травні, коли зацвіли київські рожеві каштани.

    Він повіз її на Мальдіви - текілла санрайз текла тілами, ніби на біс
    Акі поступово втрачала зефірність, всотуючи сонце й Сафіра
    Мрії збуваються. О! Якби ще легалізували канабіс. —
    Хоча б медичний... — Мріяв наш медик й душа його тремтіла.

    В листопаді у них народились кучеряві кияни — смагляві близнята
    Акі й Сафір назвали малих традиційно — Марічкою та Хуаном
    На честь Діви Марії, її мами, його тата й — скільки ж можна
    чекати ще — легальної в Україні марихуани.

    Ці четверо, як і зазвичай, вечеряли у «Монтебло»:
    Вона запивала свій валідол вишуканим Бароло
    Він прикидав рахунок, роздумував що було б
    Якби її серце в той вечір не закололо

    Якби не його нестримний потяг до фармацій
    Де пахне, як виявилось, коханням, дівками

    А Київ стояв собі травневий, сльотний, живий
    Вдихав легальний канабіс, дивився як квітнуть каштани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  2. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.05.28 05:30 ]
    Під дощем
    Краплі сонця бузковою ніжністю,
    наче дотики на листках,
    Я з весіннім дощем надіюся,
    Сподіваюсь на тебе в снах.

    Ми обіймемось ще, зустрінемось,
    І промокнемо наскрізь ми
    Під деревами облетілими,
    Посміхаючись, восени.

    Сміх наш сонну розбудить вулицю,
    Відгукнеться бруківки стук,
    Наче серце, дорога стулиться,
    І заб’ється в долонях звук.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  3. Тата Рівна - [ 2020.05.14 23:36 ]
    Хлопчику із роками чоловіка
    Носом торкаючись стиснених кулаків
    Думу свою простягуєш ніби ноги
    Кожна дорога що призначалася Богу
    Врешті заводить тебе до нових чортів

    Сорту якого — лютого чи простак?
    Біб, авокадо, моркви вогнена піка?
    Сам проростаєш запросто просто так
    Чи потребуєш жінки та чоловіка
    Що прирекли себе полю навіки в дар
    Тісно сплелися тілом думками ляком
    Битими бути ніби чужий собака
    Не породивши авелів на вівтар?

    Хто тобі пише книгу твою пророчу?
    Хто тобі душу викручує ніби жили
    Чуєш, ти народився людиною, хлопче?
    Чи із розсади - сіяли, пересадили? —
    Трохи поливу, сонця тепло крізь плівку
    Добрив лопата, попелу жмені зо три
    Плюнув господар на лоба, а ти розітри
    Врешті, хіба не для цього твоя голівка
    Ізмалечку призначалася та росла
    В голову перетворюючись гарбузову
    Гола корова телятко своє вела
    Вовк їх загриз — і теля, і дурну корову

    Бо не було пастуха, а сама ж— не та
    Звикла чекати захисту і опори
    Понад дві тисячі років нема Христа
    Але про нього ще й досі усі говорять

    Сином він був, чоловіком він був, ходив
    Не за коровою голою а по воді
    Носом торкаючись стиснених кулаків
    Визначся, хлопчику! —
    Жити почнеш
    тоді...


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (3)


  4. Марго Гейко - [ 2020.05.09 22:29 ]
    До Дня Перемоги
    Аж прожогом для діда вождя замінив поводир
    Півстоліття тому, як життя перетнуло екватор.
    Вже і правнук доріс, щоб «приносити склянку води»,
    Бо старіє дідусь і ходити йому важкувато.

    Все одно він ніколи на жоден парад не ходив.
    Між стрічок і гвоздик не блищали дідівські медалі,
    Не тягнуло туди, де злилися в єдиний мотив
    П’ять мільйонів пісень, що з роками все далі і далі.

    Не бентежили пам’яті тіні тієї доби,
    Не бентежило й світло, бо дід і його вже не бачив –
    Він погані думки як цвяхи, що стирчали, забив.
    Він старечо радів, бо в житті усе склалося, наче.

    Ювілей Перемоги. Провідують батька сини.
    Патетичні слова, а до слів раритетні дарунки.
    І розчулений дід обережно торкається них –
    Карболітова лампа… У діда здригнулися руки.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)