ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.02.19 20:09
Нарешті! Ура! Алілуя!
Грипозна минулась халепа!
Давай я тебе поцілую,
Щоб настрій піднявся до неба.

Заскніла любов без обіймів,
Втомилася слухати чмихи.
Чахоточний вірусняк здимів,

Олександр Панін
2020.02.19 18:57
Зелені схили, мала альтанка,
Де не зустріти кохання вже,
І таємницю побачень давніх
Альтанка вірно береже…

Дівча ласкаве, красуня мила,
Твій образ чистий - кохання цвіт,
Як ти світилась, як ти любила,

Козак Дума
2020.02.19 18:19
Яка стратегія, навчання де з-під палки,
де на роялі – тільки без трусів,
де президент не може без шпаргалки...
Що, дочекалися покращення часів?!

Євген Федчук
2020.02.19 15:41
Яремо, Яремочко, що ж ти наробив,
Всю Вкраїну-матінку кровію залив?
Чи тебе зродила справді Україна,
Отакого злого невдячного сина?
Як же ти на матір підняв свою руку,
Залишив по собі стогін, плач і муки?
Чи ж того хотіла твоя рідна мати
Щоб ім’ям

Вікторія Лимарівна
2020.02.19 14:08
З несамовитою швидкістю потяг,
не зупиняючись, мчиться вперед.
Брами йому відчиняють, ворота.
Тільки й бажає про зоряний злет.

Потяг час`у в неймовірному русі
лине в безмежність, зупинок нема.
Десь там, далекий перон його змусить

Королева Гір
2020.02.19 11:09
Прийду до тата, сяду на порозі
І все я розпитаю про життя,
За мене він в молитві і в тривозі.
Дорослий я, та для батьків – дитя.
Пройдуся залюбки батьківським садом,
Нап’юсь води з криниці досхочу,
Торкнуся до лози із виноградом,
Думками у дитинств

Сергій Губерначук
2020.02.19 11:06
На тих бульварах, де зима й сніги
давно розсілись по глибоких лавах,
де в темних ліхтарях нічні боги
використовують вогні у власних справах,
де зустріч неможлива ані з ким,
окрім єдиної супутниці – розлуки,
на тих бульварах я шукаю дім,
якого ном

Тетяна Левицька
2020.02.19 10:25
Без тепла у травні втішно -
плоду не рости.
Як смаку не знаєш вишні, 
то і не кортить.
Скільки вишняку довкола
зваблює вуста.
Кисло, солодко, розколеш -
кісточка пуста.

Олександр Сушко
2020.02.19 09:30
Сатири плуг, як масло правду оре,
Нявчить котом розрізаний апломб.
На пасовиську хмар поетів море,
І з ложкою не менше за столом.

Упроголодь любов така нервова,
Поезія - дешева, наче гріш.
Устав із ліжка - каша же готова!

Ярослав Чорногуз
2020.02.19 02:32
Днів осінніх, днів печальних
Загубилися сліди.
До моєї спочивальні
Ти усміхнена прийди.

І вростай у мене зрана,
Ніби квітка золота.
Хай розтуляться, мов рана,

Оксана Логоша
2020.02.18 22:47
Там,помежи хмарин,
Наче промінь надії-
Чистий аквамарин-
Боже небо синіє.

Поміж шалу юрби,
Де втопитися більш вірогідно,
Посміхнеться тобі

Олександр Панін
2020.02.18 21:35
Глибока філософія на мілині


Як для мореплавця важлива
лоція,
так само архіважливо
не діяти під емоціями…

Аліна Майстер
2020.02.18 20:42
Мы будем думать о своем -
О мимолетном, неизбежном.
А мимо пронесется мир
И упоительный, и нежный.
И страшный, буйный, как сирень.
Но в чьем-то смехе, чьем-то крике
Предстанет вдруг такой великий
И невозможный Судный день.

Козак Дума
2020.02.18 19:22
Тільки вийду за поріг –
попереду сто доріг,
а на кожнім перехресті
світлофор висить вгорі.
Має гарні кольори,
та всього їх лише три:
жовто-, зелено- червоні –
майорять для дітвори.

Тетяна Роса
2020.02.18 16:52
Пітьма казала: «Не плач, дитино.
Углиб не видно. Ховай огидне
У серця прірву.
Я там незримо. Воно не зрине.
Воно зі мною неначе рідне.
Ніхто не вирве.
Розправиш крила – лети угору.
А ми у серці, на самім денці,

Світлана Майя Залізняк
2020.02.18 14:43
Не знаю - чи збирають письменники відгуки, я це роблю. Найцікавіші покажу, бо на цьому сайті - НЕ МИСЛИВЦІВ, РИБАЛОК ЧИ ГРИБНИКІВ, А ПОЕТИЧНОМУ - мені довелося за 9 років відчувати тролінг, початківцям пояснювати, чому я маю право зауважувати огріхи. Нин

Євген Федчук
2020.02.18 14:23
Світ мене ловив, та не спіймав.
Не схотів. Такий я не потрібний
Світові, де очі всім застлав
Полиск грошей золотих та срібних.
Все моє багатство – голова,
Палиця й торбина за плечима.
А ученість світу – то слова,
Мудрість визначається не ними.

Володимир Бойко
2020.02.18 13:48
Мовчить вгодована Європа,
Лишень подекуди бурчить,
Тимчасом Раша-Азіопа
Не оминає жодну мить
Аби урвати якнайбільше
З пожару вкрадений покров.
Про це колись напишуть вірші,
Але сьогодні ллється кров.

Олександр Сушко
2020.02.18 11:44
Скреснула крига і луснув терпіння пухир!
Люди - увага! Attention! Вніманіє! Ahtung!
Нерест у лірика! З вирію линуть птахи,
Буслик дзьобатий націливсь на жабку булькату.

Отже, весна. Сумніваєшся? Ну і дарма,
В кицьки линяє потроху ковтунисте руно.

Сергій Губерначук
2020.02.18 08:02
Тебе породили в Бедламі,
ти ріс у Бедламі, ти чах у Бедламі.
Ти бачив, як коси рвуть у Бедламі,
своє і твоє волосся рвуть,
свої і твої кістки заламують,
і сльози купують, і сміх продають
у Бедламі.

Микола Соболь
2020.02.18 07:01
Туманяться поміж лісів пари.
Води лугівка напилася вдоста.
Іще сніги біліють до пори,
Але земелька вже уваги просить.

До сходу сонця встане хлібороб.
У руки візьме прапрадіда рало
І пролунає світанкове: «Цоб…» –

Віктор Кучерук
2020.02.18 04:01
Не треба, друже, сумувати
За отією, що пішла, –
Котра дала тобі багато
Надій, натхнення і тепла.
Бо я, зістарений, вже знаю
І маю право говорить,
Що блискавиця не сіяє,
А лиш спалахує на мить…

Серго Сокольник
2020.02.17 23:04
Славослів"я звитяг...
Смерть героя - усім еталон.
- хто поверне життя,
Що в одвічноминуле пішло?..
...не повернуться зні-
жені таїни серцетепла,
Поцілунки рясні
На коханих дівочих тілах...

Олександр Сушко
2020.02.17 22:42
Не зогледівсь - промайнула осінь,
Через тиждень зиму вхопить грець.
Я ж люблю тебе, мов курка просо
Чи як січку тлустий кабанець.

Лине з неба музика органна,
Всотую душею кожен звук.
Бо живу лише одним коханням,

Володимир Бойко
2020.02.17 22:32
Мухи на стелі, як зорі на небі
Виснуть. Та мухи не мріють про вись.
Мухам для щастя багато не треба,
Досить їм того, що з'їли колись.

Не зазіхають на нашу свободу,
Не зловтішаються в бідах чужих.
Скромні трудяги, що завжди з народом –

Матвій Смірнов
2020.02.17 21:13
Напередодні двадцятого року - дощі,
У кабаку клієнти піднесено-п’яні -
Певно, з нагоди зимового сонцестояння.
На вішаку біля входу - мокрі плащі.

Бал-маскарад, караоке, вертеп, декаданс,
Пунш, ананас і танці like nobody’s watching,
Хочеш - до ран

Олександр Панін
2020.02.17 15:34
Вона стояла на сцені невеличкого зеленого театру. Перед нею колихався натовп, натовп розлюблених жінок… Зовсім молоденькі, молоді, середнього віку, літні.., усі вони зачаровано слухали. - Я кохала…Несамовито…Нестямно… А він – кохав, любив, р

Марія Дем'янюк
2020.02.17 14:53
І Небовиду Церква...Зоресвічі...
І сам Господь вдивляється у вічі
Й питає тихо: де ти був?
І шепотітимеш: Не знав. Блукав. Забув.

І перли покаяння на долівку.
Єпитрахиль убереже голівку.
Жадане світло омиває лиця -

Євген Федчук
2020.02.17 12:37
Буває часом , що лежу без сну
І думаю: чи стала я щаслива?
Чи мріялось колись, що досягну
Такої слави і такої сили?
Я - Роксолана. І моє ім’я
Відомо нині по усьому світу.
То може в славі маю щастя я ?
Не кожен мо

Сергій Губерначук
2020.02.17 11:20
Коли сніг мерехтів
з золотих обідків ліхтарів,
коли місяць, мов пані,
в тумані приховував наспані зморшки,
й хтось тремтів од морозу
чи, може, в жароті горів, –
я присів біля когось на лаву
погрітися трошки.

Олександр Сушко
2020.02.17 09:46
Ковдра є, подушка, тепла спальня,
Сам від сала,, наче колобок.
На війну не хочу (це похвально),
Ліпше пописати про любов.

Хай натхнення б'є ключем до неба,
Шал чуттєвий в серці виграє.
Кулю в лоба? Нє, мені не треба!

Тетяна Левицька
2020.02.17 08:51
Ішла до тебе все життя крізь сон,
пустельну спеку, зливу, хуртовину,
щоб мрію відшукати голубину
із пліч огуди скинути хітон,
серцями тріпотіти в унісон.

На станції осіньої пори,
в казкову таїну білет придбала.

Сонце Місяць
2020.02.17 01:00
На літньому світанні, юнаком
Пульсацію життя свого почув
Уперше я – коли губилася
Глибинами захоплення любов
Я прокидавсь потрохи і вимога
Злиття моїх основ, дедалі глибших
Настирливішала із миті в мить
Блаженство – лук натягнутий буття

Ярослав Чорногуз
2020.02.16 23:03
З вишини золоті волоконечка
Дивне плетиво казки несуть!
Моя квіточко, ясочко, сонечко –
Це кохання омріяна суть.

Долі усміх сія злотозливою…
Ми пірнаємо в цю течію.
І стаєш ти зі мною щасливою,

Мессір Лукас
2020.02.16 19:06
Ці очі – келихи абсенту,
Зелений колір.. саме те!
Мене захоплює дощенту
Троянда в рюшах декольте,

Свавільні локони і вії,
Грайливий сміх, тонка печаль,
Я їх приборкаю, розвію,

Євген Федчук
2020.02.16 16:35
Що ж ви лякали, що боліти має?
Ну, а воно нітрішки не болить.
Так, може, зовсім трохи сіль щипає
Та кров лоскоче – по ногах біжить.
Я ж говорив, що смерті не боюся
І не лякаюсь цих наївних мук.
Здирайте шкуру, а я посміюся
З невправних і манірних в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Аліна Майстер
2020.02.17

Максим Кусимир
2020.02.12

Максим Баштинов
2020.02.11

Євген Федчук
2020.02.03

Дара Двора
2020.02.02

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Євген Федчук - [ 2020.02.19 15:36 ]
    Ярема Вишневецький
    - Яремо, Яремочко, що ж ти наробив,
    Всю Вкраїну-матінку кровію залив?
    Чи тебе зродила справді Україна,
    Отакого злого невдячного сина?
    Як же ти на матір підняв свою руку,
    Залишив по собі стогін, плач і муки?
    Чи ж того хотіла твоя рідна мати
    Щоб ім’ям Ярема діточок лякати?
    Чи ж забув ти, князю,
    своїх предків славних,
    Що від злих напастей берегли державу?
    Ти продав державу, заодно і віру
    І як тать бездомний блукаєш допіру.
    - Я не тать і віри не продав своєї,
    Бо я народився з вірою цією.
    І свої для мене не якісь схизмати,
    А Річ Посполита – то є моя мати.
    Якщо чернь бажає її погубити,
    Хто, як не я, зможе її захистити?
    Ви за Україну печетеся,наче,
    Та від вас, панове, вона гірше плаче.
    Я карав на горло,відправляв на муки,
    Але то для черні найліпша наука,
    Бо простого слова їм не зрозуміти,
    Вони все навколо ладні спопелити.
    Ви мене взивали катом України,
    Але хто інакше ребелію спинить?
    Краще вже згубити сотню душ невинних,
    Ніж навік згубити рідну Україну.
    Кажете, що люду я замучив силу.
    А ви, може, менше його погубили?
    Всякі Кривоноси, Небаби й Нечаї
    Жидів та поляків вирізали в краю.
    Я орду татарську не пускав до хати.
    Чи ж то я дозволив їй тепер гуляти?
    Чи ж то я за поміч плачу їй ясиром?
    Хто ж тоді, насправді,
    є тим лютим звіром?
    Не я Україну втягнув в колотнечу,
    Не я її кинув в бійку проти Речі.
    Чим то все скінчиться,
    лиш Господь то знає,
    Але Україна котрий рік палає.
    За що українці б’ються проти ляхів
    Та заводять дружбу з слугами Аллаха?
    Вони ж люблять вашу
    цю схизматську віру,
    Мабуть,тільки лише в вигляді ясиру.
    Давно на Вкраїну поглядають ласо.
    А я дике Поле заселяв, тим часом.
    А ви, святі люди, де ви тоді були?
    По Січах сиділи та горілку дули?
    А тепер зібрались все добро нажите
    Все собі забрати, все собі лишити?
    Ні, повірте слову, що того не буде,
    Я із бунтом хлопів миритись не буду.
    Знаю, яка буде ваша Україна:
    Дуже скоро стане вона на коліна.
    Бо сусіди люду не дадуть прожити,
    Кожен схоче в неї пазурі встромити.
    Лиш одна надія на Річ Посполиту.
    Лиш вона Вкраїну зможе захистити.
    Зараз іще цього ви не зрозуміли,
    Бо вся Україна від Хмелю сп’яніла.
    Але час настане, ви мені повірте –
    Буде з того Хмелю голова боліти,
    Будете жаліти, долю проклинати,
    Тоді не забудьте і мене згадати.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Євген Федчук - [ 2020.02.18 14:56 ]
    Сковорода
    Світ мене ловив, та не спіймав.
    Не схотів. Такий я не потрібний
    Світові, де очі всім застлав
    Полиск грошей золотих та срібних.
    Все моє багатство – голова,
    Палиця й торбина за плечима.
    А ученість світу – то слова,
    Мудрість визначається не ними.
    Скільки неотесаних стовпів
    Підпирають царськії палати.
    З деякими, власне, говорив.
    Краще б їхню вченість нам не знати.
    Кажуть, я злидар і бунтівник.
    Ні, до бунту я, якраз, не кличу
    Та для мене простий чоловік
    Рівний, як сама Її Величність.
    Ні, не бунт потрібен для людей.
    Праця, простота, порядність, чесність.
    Не заради влади чи грошей
    Світові Господь дарує вченість.
    Я пройшов Україну усю,
    Істину шукаючи по людях.
    Бачив і потворність, і красу
    Та неправда й зло панують всюди.
    Щастя на землі, на жаль, нема
    Та його немає і на небі.
    Жадібність й багатство, як чума,
    Світом йдуть, де кожен сам за себе.
    Кажуть, я сліпих й глухих учив.
    Ні, вони на певний час поснули
    Та колись прокинуться зі снів
    І згадають, що від мене чули.
    З тим, мабуть, і буду помирать.
    Час прийшов. Господь зове до себе.
    Не вдалося щастя тут впіймать,
    Пошукаю ще його на небі.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Євген Федчук - [ 2020.02.17 12:27 ]
    Роксолана
    Буває часом , що лежу без сну
    І думаю: чи стала я щаслива?
    Чи мріялось колись, що досягну
    Такої слави і такої сили?
    Я - Роксолана. І моє ім’я
    Відомо нині по усьому світу.
    То може в славі маю щастя я ?
    Не кожен може стати знаменитим.
    Тим більше, що рабинею була
    І неймовірний шлях цей подолала.
    То може у свободі я знайшла
    Те своє щастя, що його шукала?
    А поряд мене мій коханий спить,
    Якого я у цій чужині стріла.
    То може це і є прекрасна мить,
    Яка мене щасливою зробила?
    Щаслива мати , бо дітей своїх
    Я у коханні справжнім народила.
    Колись султаном стане хтось із них.
    Я про таке і мріяти не сміла.
    А про багатство взагалі мовчу
    Бо маю все, що тільки забажаю.
    І рук в воді холодній не мочу,
    Корів задля цього не доглядаю.
    Я досягла в житті своїх вершин.
    Оце і є , мабуть, те саме щастя.
    Але весь час у глибині душі
    Ще плаче тихо українка Настя.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Євген Федчук - [ 2020.02.16 16:31 ]
    Гонта
    Що ж ви лякали, що боліти має?
    Ну, а воно нітрішки не болить.
    Так, може, зовсім трохи сіль щипає
    Та кров лоскоче – по ногах біжить.
    Я ж говорив, що смерті не боюся
    І не лякаюсь цих наївних мук.
    Здирайте шкуру, а я посміюся
    З невправних і манірних ваших рук.
    Ви цим мене хотіли залякати?
    Та я ще більші муки пережив,
    Коли народу довелось страждати,
    А я тим часом вам-панам служив.
    Хіба ці муки з тими порівняти?.
    Деріть, деріть, хай Бог поможе вам.
    Я знаю, за що маю помирати
    І я цей шлях для себе вибрав сам.
    Одне жалкую – мало вас потішив
    І мало крові вашої пустив.
    Ви не втомились? Ну те, веселіше,
    Як вам той кнур годований велів.
    Вам моїх сліз побачити не вдасться,
    І стогону мого вам не почуть.
    Не подарую я такого щастя
    Хай хоч із мене шкіру всю здеруть.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.02.16 08:46 ]
    Істина
    …однак померли твої арханґели,
    безсмертя їх спіткала істина.
    Душа твоя, не ними забрана,
    життям твоїм була освистана.

    Ти кисень жер в уявних про́сторах,
    в печерах власного добробуту,
    де відходили чорні чоботи,
    відгаптувавшись кров’ю в пострілах.

    По простирадлах закривавлених
    убивця на потвору лізтиме..
    … та не відродяться арханґели
    благословити вбивство істинне.

    9 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 22"


  6. Євген Федчук - [ 2020.02.13 11:44 ]
    * * *
    Татарський кінь ще не стоптав траву,
    Яка з весною степ озеленила,
    Безживний простір в одну мить змінила,
    Перегорнула зимову главу.
    По балці тихо пробиравсь ручай,
    Десь за кущами витік заховався.
    Поміж горбочків,як змія,звивався,
    Йому до річки,бачите,і край.
    А у блакиті жайворон співав
    Так дзвінко-дзвінко,весело і гарно.
    Та хоч дивись – побачить його марно.
    Такий маленький скільки сили мав.
    Козак вусатий верхи на коні
    З могили степом чіпко озирався
    Чи де татарин був не заховався?
    Чи не здіймався дим у стороні?
    Стояв один – десь попереду Крим,
    Позаду його рідна Україна.
    І він – надія для її єдина.
    Вона уся лише за ним одним.
    Прогавить він і запала земля,
    Орда татарська сірим вовком рине,
    Того в ясир візьме,хто не загине,
    Попалить села,столочить поля,
    Посіє смерть,пожне криваві жнива,
    Зелені трави кров’ю окропить.
    Один козак їй на шляху стоїть.
    Та їй його об’їхать неможливо.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  7. Євген Федчук - [ 2020.02.11 11:30 ]
    Руїна
    Н.Яковенко
    Настала тиша в Україні
    Після стількох кривавих літ,
    Як гинув винний і невинний,
    Як піднімався рід на рід,
    Настала тиша…Не гасали
    Татари по шляхах пустих
    І ляхи в край не зазирали,
    Москаль в Московщині затих.
    Не чулось зойків передсмертних
    І не здіймався вгору дим.
    Ніхто вже не боявся вмерти,
    Ніхто не кривсь ні перед ким.
    Настала тиша…Брат на брата
    Уже руки не підіймав,
    Уже кривавий лик розплати
    Над рідним краєм не вставав.
    Не тому, що брати вжахнулись
    Ці ріки крові проливать,
    А просто нікому вже було
    Один одного убивать.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  8. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.02.11 05:13 ]
    Джанике з Кирк-Ор (Чуфут-Кале)
    У місті каменю, повітряних фортець,
    Де скеля понад прірвою звиса,
    Тисячолітній вітер, лагідний митець,
    Відточує вікно у небеса.

    Промінням сонця сяє перламутр,
    Крізь моху й черепашнику рядно,
    І плющ по стінах повиває смуток
    За Джанике, змахнувшою крилом.

    Мов срібна гілочка, вона була струнка,
    У спраги час лихий, у листопад смертей,
    Крізь тінь розщелини діставшись до струмка,
    Живильної води принесла для людей.

    І, стомлена від темряви й туги,
    Від трепету хвороби в серці стін,
    Востаннє озирнулась навкруги,
    За сонцем полетіла навздогін.



    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  9. Артур Сіренко - [ 2020.02.02 03:30 ]
    Дикі вишні
    Коли вітер прийшов
    у міста катарів
    Дикі вишні достигли
    в садах Провансу.
    Коли осінь фарбує
    пастеллю П’ємонт
    Перевалом журби
    йдуть та йдуть савойяри.
    Альбігойці збирають зерно
    в глеки порожні віри,
    На сторінках старої Біблії
    на полях намальовано:
    Чи то люди, чи звірі.

    На землях старого кляштору
    виноградники та переліг,
    Сонце дозрілим яблуком
    козлоногому Пану до ніг,
    Чорні вівці слухають Кальвіна –
    дерев’яним пророком млин.
    Було б у цих селах весело
    але безнадія і сплін.
    Савойяри несуть туман
    у торбах сірих містралю,
    Хто і навіщо гіркі слова
    сіяв у глину краю?
    Цього, оцього, де фіги й мигдаль
    цвітуть, як завше, весною
    Буде, буде косити чума:
    людей бо нині – як гною.
    А дикі вишні достигли таки
    у левадах Провансу зелених,
    Присмак гіркий чергової війни
    чорною сіллю у венах.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.01.29 11:22 ]
    Героям Крут
    На кривавому полі,
    на горбочку край Крут
    вітруганища голі
    забігають в редут,
    мертвим холодом стрілять,
    світ шугають на сме́рть,
    мов надіються й вірять
    відстоя́ти цю твердь!

    Під скривавленим полем,
    під горбочком край Крут
    разом з подихом кволим
    ледь ворушиться ґрунт.
    То закопано – юність,
    не добито – стрільця,
    більшовицька безумність
    і початок кінця!

    Сунуть ніч московіти,
    мов червону труну.
    Українці, мов квіти,
    впали в яму одну!
    І далеко за Київ
    розкотився стодзвін
    як божественний вияв
    українських сторін!

    Світ єднали ті Крути,
    ті звитяжні серця.
    Краще – вбитим, ніж бути,
    як в отарі вівця!
    Бо найкраще багатство –
    наша пісня й земля.
    І попáдало братство,
    там, де ти – там і я!

    У червоного за́вжди
    є червоним багнет.
    Після бою без правди
    не мовчить кулемет,
    він диктує терором,
    він прицілено б’є –
    за загарбанням скорим –
    в рідне слово твоє!

    Стань і ти – боротьбою
    на горбочку край Крут!
    Той, хто мріяв тобою,
    дуже глибоко тут!
    Всі вони – українці,
    всі вони – молоді,
    всі давали по пиці
    цій червоній орді!

    Знов останні клярнети
    репресованих душ
    ці вітри́, мов поети,
    в рай підносять чимдуж!
    І народ твій горою
    стане з Крут до небес!
    Вічна слава героям
    й хрест – щоб кожен воскрес!

    7 лютого 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 11–12"