ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2017.02.19 13:34
Теплом війнуло, трохи сходить сніг,
Його стискає сонячне проміння.
Один і другий он струмок побіг
І вже радіє серце так дитинно.

Від сивини звільнилося плече,
Сосна мов стрепенулась молодечо.
І після ожеледиці й хуртечі

Богдан Манюк
2017.02.19 12:59
Неназдогадь* шукати щастя – легше.
Так більше світла
в ніжних голосах
між острахом і тим цілунком першим,
з якого виростають небеса,
аби сотати сяйво від колиби,
міцніше од чаклунських павутин,
бо гУцулу, коли на серці вибух,

Сергій Гупало
2017.02.19 12:07
Перемінні болі, перемінні струми,
А між ними сталі взаємозв’язки -
Не здобуток зовсім, і твоя фортуна:
Легковажне слово, острахи в’язкі.

Відчиняти жаско позасвітні двері…
Там іде по колу трагедійна тінь.
Ти її увічниш тільки на папері,

Орися Мельничук
2017.02.19 10:59
Ми знов чекаємо весни...весни і миру!
В молитві, кожен Божий день, минає.
Жадаємо добра, і то відверто й щиро,
та серце від тривоги й болю завмирає.

Нажертись багачі, ніяк, не можуть...
за владу душі й совість продають.
На сході, знову, смерть все

Ігор Шоха
2017.02.19 09:07
У світі, повному спокус,
нічого вічного немає.
І воїн ти й не боягуз,
а слава з іншими гуляє.

Опалиш душу чи уста,
а інший матиме науку,
що не літає без хвоста

Віктор Кучерук
2017.02.19 08:58
Вишивала сину мати сорочину,
Наче малювала бачену місцину, –
Щоб несла світами вишита сорочка
Барви неповторні рідного куточка.
Вишивала мати відсвіти озерні
Та в ріллі врожайній вкриті потом зерна, –
Вишивала мати вечорів багрових
Полиски на ст

Світлана Майя Залізняк
2017.02.19 08:51
Правда-субретка, півправда у цятку
Спритно лаштують на вигонах ятки.
Лось викладає лискучі буклети...
Нумо, куштуйте, пацята, поети!
Тлумте свої апетити до ночі.
Клан тугодумів пуп нецке лоскоче...

2

Олександр Олехо
2017.02.19 08:13
Була надія – стане краще…
Без ошуканства і мани
життя почнеться. Все інакше:
закони, люди і шляхи.

Але не сталось як гадалось…
Із пішаків у королі
чимало погані прорвалось

Олександра Камінчанська
2017.02.19 00:52
Не сотня Небесна, вже сотні… Всевишній, допоки?!
Торують стежину між зорі відважні сини.
Криваві заграви, молитва, приглушені кроки,
Кістлява потвора-заброда з обличчям війни…
Поділені долі, дороги на «до» і «опісля»,
На «буть» чи «не бути» датовані

Василь Кузан
2017.02.18 23:50
І перша сотня… Й легіон
Невинних, щирих, незіпсутих
Коритом, що під ніс підсунуто
І владою, що в унісон
Співає солодко з агресором,
Дволико прагнучи небес…

А ті вже там, бо вбиті тут…

Олена Малєєва
2017.02.18 21:05
Ти дивився на безліч жінок у своєму ліжку…
Я читаю твое життя, як якусь книжку,
У котрій не всі слова мені зрозумілі,
І якісь уголос кричать. А якісь знімілі…

Я така ж як усі, що були із тобою в ліжку,
Та, боюсь, не впишусь між рядків у твою книжку

Ніна Виноградська
2017.02.18 20:22
Неправду одягли на голі плечі,
Брехнею підперезались – і в путь!
У голови дитячі і старечі
Історію фарбованую пхнуть.

Залатана стоїть і кострубата,
На правду вже не схожа, що була.
Іде брехня в квартиру кожну, хату,

Ніна Виноградська
2017.02.18 19:29
„Плине кача...”в Україні
Крізь ліси і гори.
„Плине кача...” Сльози плинуть,
Як вода у море.

Плине, плине, „Плине кача...”
Нашим рідним краєм.
Сирота, вдовиця плаче –

Мирослав Артимович
2017.02.18 18:39
Молоденький дубе, кучеряві шати,
Уві сні не чуєш? – йде весна косата!
Всім несе обнови: зачіски, перуки,
Весняна родзинка – перукарська штука*!

Першими у черзі, – звісно, верболози
Утирають носа снігові, морозам:
Зарясніють віти котиками-бростю

Ночі Володимир Шкляренко Вітер
2017.02.18 18:08
Міряли, судили і рядили, -
Часу вдосталь, щастя – через край.
Катували словом і …любили,
Пекло днів приймаючи за рай.

Що, про що – ніхто тепер не скаже,
Обминали Бога хто як міг.
Крайніх не шукали. Хто ж розв’яже

Лесь Українець
2017.02.18 15:28
Щира братіє! Анужмо
Тишу мовчазну порушмо:
Мляву публіку зворушмо,
Сонне царство розворушмо!

Вікторія Торон
2017.02.18 11:38
Куди полинула любов,
   коли не стрілись більше руки,
в які краї перенеслась
    складна симфонія світів?
Ця лихоманка – назавжди;
  замало каменів розлуки,
щоб спогад гейзером пружним
   з гарячих надр не скипів.

Леся Геник
2017.02.18 10:30
А нині за вікном така зима -
аж дух спирає, аж скобоче в грудях!
І вабить, наче казка, далина,
і ти біжиш туди, і будь шо буде.

Закутуєшся в свіжу заметіль,
пірнаєш у розпушені замети...
А там, а там - і зорі золоті,

Олександр Олехо
2017.02.18 09:52
Як жити далі у житті
і поза ним як нам не жити?
Ховати в марево путі
і на удачу ворожити?

Життя закінчиться колись,
немов закотиться монета.
Не маєш віри, не молись –

Микола Дудар
2017.02.18 00:18
все годували їх з ложеньки
кутали в ніченьку ладненько
слізно благали у Боженьки
щоб повернулися татоньки…
місяць по місяцю - річенька…
ледве тримаються ніженьки
йдуть по стежині до Вічного…
хлопчики з мамами лишеньки

Сергій Гупало
2017.02.17 23:00
Важко забути: учора
Тихо нестерпно жилось.
Ніч, як лебідонька чорна,
Річкою – ген, за село! –

Плине у давні страждання,
Де освітліла пітьма,
Камінь обкришує камінь…

Світлана Майя Залізняк
2017.02.17 22:54
Мене підранено.
Ця куля - навмання...
Жгута немає. Вуличка безлюдна.
Повчора троль диванний запевняв,
Що пацифістом бути препаскудно.

От він таврує, п`є - а я в крові.
Липкучі руки. Дефіляди смерті...

Іван Низовий
2017.02.17 22:43
Спивайтесь, хто хоче і може,
Хто з ранку до вечора п’є,
А тим, хто не може,
Сусіда підможе,
На те ж він сусіда і є.
І чарку наллє, і намаже
Чим-небудь сякий бутерброд
Ще й дулю в кишені покаже

Іван Низовий
2017.02.17 22:41
Занехаявши рідну мову
І зневаживши власний рід,
Іншій мові,
Чужому слову
Не навчилися ви,
Як слід, –
Прісну суржикову полову
Перемелює ваш язик...

Владислав Лоза
2017.02.17 20:17
Понад нею безвода ріка в
біле плесо не перетекла ще
і тривога не збігла у хащі -
це її я заледве спіткав,
серед новобудов ідучи
і шукаючи пачку в кишені;

узялися мужі за мечі,

Любов Бенедишин
2017.02.17 19:40
Смертей засіяні сузір’я:
Герої – не перевелись…
А перемир’я, мов повір’я,
Знов закотилося кудись.

В дощі й морози: кулі, гради…
Оглух од вибухів окоп.
Таж зупиніться, Бога ради!

Ніна Виноградська
2017.02.17 18:25
Сльоза упала на холодний сніг,
Що під солдатом розтає від крові…
Його матуся вийшла на поріг,
До серця руки в молитовнім слові.

Повзе юнак, стікаючи життям,
В руці граната, щоб не знать полону…
А мати дума – о, якби знаття,

Микола Дудар
2017.02.17 17:30
Будяк, драпак, кальобух бризг...
І остюка прилипки гострі
І непролазний ніким хмиз
І тут, і там, на високості…
А ще окоп, бліндаж, трофей…
Той штик без імені… з очима
І крик сови усіх смертей
І сухе листя замість «Прими»…

Віта Парфенович
2017.02.17 17:29
Коли поміж нами скінчаться історії –
Давай-но вигадаємо нові,
Цікаві тобі, цікаві мені,
чи створимо теорію,
одним нам зрозумілу,
то як? До діла?
Так? Чи ні?
Я буду твоєю музикою,

Віта Парфенович
2017.02.17 14:50
Смак кави надто гіркий, але чесний і справжній,
Йому не потрібно вгинатись під чай, а чи сік,
Смак кави – тверезий, насичений, і переважно
Йому віддаю перше місце з вподобань своїх.

На дні осіда горизонтом спустошена гуща,
Що смак віддавала окропов

Тетяна Левицька
2017.02.17 13:37
Накануне он приснился… Что ж теперь?
Приоткрыть роллеты неба в прошлое?
На столе, тоской наполненный, фужер,
За окном зимы холодной крошево.
Не ждала, прости! Джоконда тех времен
не смогла бы скрыть улыбку тайную.
Возмужал...В смятении...С цветами о

Олександр Олехо
2017.02.17 12:47
А що той світ, в якому ходиш ти?
А що той рух, що обертає зорі?
Бог залишив безсмертя самоти,
а люд на колотнечу вічно хворий.

Позбавлені бентеги і сум’ять,
ідуть угору не господні діти –
уміють жити на звитяжні п’ять,

Володимир Бойко
2017.02.16 23:15
Любовним розпалена шалом,
Хмільна від любовних утіх,
Мені ти нагадуєш мало
Принцесу ілюзій моїх.

Ти без макіяжу і гриму
Вже до невпізнання не та,
Здаються фатально гіркими

Мирослав Артимович
2017.02.16 21:25
Ну, ось і все. Останній день неволі.
Бо завтра – на свободу, і без пут.
А згадка про в’язницю-санаторій
Уже сьогодні штрикає: «Забудь!»

Уперше у житті піддався знаді
(дарунок щедрий люблячих дітей).
Путівки в зуби – і немає ради:

Сергій Гупало
2017.02.16 20:27
Очі нічні авто
Жалібні. Осторога…
Гірко. Лише б ковток
Вітру, і – ради Бога! –

Можна забути день,
Чистим до сну схилитись.
А на дорозі – де?

Серго Сокольник
2017.02.16 20:23
легка мелодійна еротика***

Ніч напнула зірок
Споконівчний казковий шатер.
Глянь у карти таро-
Ти моя одаліска тепер.

Мов солодкий шербет,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Антоніус Трістен
2017.02.18

Періш Крукс Руслан Лесейн
2017.02.17

Катря Садовнікова
2017.02.15

Тетяна Яра
2017.02.14

Геннадій Бакаєв Аватар
2017.02.11

Віка Бобик
2017.02.05

Аліса Ком
2017.01.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.19 13:39 ]
    Напровесні
    Теплом війнуло, трохи сходить сніг,
    Його стискає сонячне проміння.
    Один і другий он струмок побіг
    І вже радіє серце так дитинно.

    Від сивини звільнилося плече,
    Сосна мов стрепенулась молодечо.
    І після ожеледиці й хуртечі
    Мов по землі розчулення тече.

    18.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  2. Богдан Манюк - [ 2017.02.19 12:39 ]
    З циклу "Карпатські бранзолєти"
    *****
    Неназдогадь* шукати щастя – легше.
    Так більше світла
    в ніжних голосах
    між острахом і тим цілунком першим,
    з якого виростають небеса,
    аби сотати сяйво від колиби,
    міцніше од чаклунських павутин,
    бо гУцулу, коли на серці вибух,
    зоріє над колибою і вдень,
    і любка сходить з обрію повільно
    і в шелестах,** і в шепоті вітрів
    у музику троїстих, ту, весільну,
    яку писали Божі звіздарі
    на перехрестях доль
    та не висотах,
    упійманих на відстані руки.
    Ачей, у них у вишиванках ноти
    і душі – як на вітрі пелюстки…

    2017р.

    *Непомітно;
    **старовинна нагрудна прикраса зі срібних дзвіночків


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  3. Сергій Гупало - [ 2017.02.19 12:43 ]
    * * *
    Перемінні болі, перемінні струми,
    А між ними сталі взаємозв’язки -
    Не здобуток зовсім, і твоя фортуна:
    Легковажне слово, острахи в’язкі.

    Відчиняти жаско позасвітні двері…
    Там іде по колу трагедійна тінь.
    Ти її увічниш тільки на папері,
    І складеш кораблик, і не стане стін.
    А пливти – востаннє, морем шепотінь.



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  4. Орися Мельничук - [ 2017.02.19 10:16 ]
    Весни і миру!
    Ми знов чекаємо весни...весни і миру!
    В молитві, кожен Божий день, минає.
    Жадаємо добра, і то відверто й щиро,
    та серце від тривоги й болю завмирає.

    Нажертись багачі, ніяк, не можуть...
    за владу душі й совість продають.
    На сході, знову, смерть все множить,
    життя, найкращі з кращих, віддають.

    Так хочеться, вже мирного, світанку!
    Весни, чарівного і ніжного, тепла!
    Блаженної любові... до останку...
    й добра усім...безмежного добра!!!

    Мельничук Орися
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  5. Олена Лоза - [ 2017.02.19 09:11 ]
    Весняна казочка
    Ще під листям прілим
    Їх не видко.
    Та відгорнеш ковдру -
    Мацюпонькі,
    Пролісків жовто-зелені дітки
    Пнуть угору
    Крихітні долоньки.
    Визирнуть -
    Тоді вже годі втримати!
    Цим блакитнооким бісенятам
    Гратися б у піжмурки
    Та бігати,
    Сонячних зайців наздоганяти...
    Дідо Ліс, прокинувшись,
    Закрекче.
    Доки спав, у бороду кошлату
    Невгамовна лісова малеча
    Встигла повно квітів
    Навплітати.
    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Ігор Шоха - [ 2017.02.19 09:22 ]
    Марнота слави
    У світі, повному спокус,
    нічого вічного немає.
    І воїн ти й не боягуз,
    а слава з іншими гуляє.

    Опалиш душу чи уста,
    а інший матиме науку,
    що не літає без хвоста
    і пір’я сокориста курка.

    Якщо кумі не угодив,
    то й куму будеш нехороший.
    Якщо пеню не уплатив,
    ще глибше сядеш у калошу.

    І не Мюнхаузен, і не
    уріжеш ненароком дуба,
    а із біди, яка й мине,
    не витягнеш себе за чуба.

    Усе, що маєш – трин-трава.
    Якщо себе не перескочиш,
    не уповай на ті слова,
    якими оправдатись хочеш.

    Але на долю не пеняй,
    що маєш все, що попереду:
    за віхоть слави – путь у Лету.

    Доточуй крила і літай.
    Усе, що «сумно аж за край»,
    пасує іноді поету.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  7. Віктор Кучерук - [ 2017.02.19 08:42 ]
    Вишивала сину...
    Вишивала сину мати сорочину,
    Наче малювала бачену місцину, –
    Щоб несла світами вишита сорочка
    Барви неповторні рідного куточка.
    Вишивала мати відсвіти озерні
    Та в ріллі врожайній вкриті потом зерна, –
    Вишивала мати вечорів багрових
    Полиски на сталі та на згустках крові.
    Вишивала мати хрестиком узори
    Ті, що їй вдавалось ухопити зором –
    Сплетені вітрами, ніби павутинки,
    Трав тремтливих стебла і квіток жаринки.
    Вишивала мати вдумливо й поволі
    Жовті майва сонця над зеленим полем, –
    Вишивала більше теплі фарби літа,
    Щоб могла сорочка первістка зігріти.
    Вишивала мати синові обнову
    З ніжністю і щастям вічної любові, –
    І подарувала вдячному нащадку
    І про Україну, і про себе згадку.
    18.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  8. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.02.19 08:49 ]
    Рафлезія
    1

    Правда-субретка, півправда у цятку
    Спритно лаштують на вигонах ятки.
    Лось викладає лискучі буклети...
    Нумо, куштуйте, пацята, поети!
    Тлумте свої апетити до ночі.
    Клан тугодумів пуп нецке лоскоче...

    2

    Кинув монету рудий парубійко.
    Чорні бульдоги наснажать на бійку.
    Фрашки фригідні, вужівни плямисті
    Нижуть у ямі криваві намиста.
    Хакі-бандани, бинти, автомати...
    Вечір. Залюднені площі хрещаті.
    Бабця цокоче, рівняє "кравчучку".
    Дідо спинився. Годується жучка.
    Ріпка-брехня голубава, скульптурна.
    Ланці лакують хитляві котурни.
    Всі гультяї при роботі, веселі.
    Гинуть-німіють стороплені села.
    Жбухнуть паяци на жорна макухи,
    Мелють чутки...
    Провели відчайдуха...

    3

    Люмінісцентно. Феєрія жаху.
    "Цоб..." - підганяє Авіста комаху.
    Присмак абсурду. Розчахнені древа.
    Вигода квітне і тхне - зброярева.

    Осінь.
    Рафлезія - хижа, прегарна.
    Гострим копитцем ударила сарна.
    Ледь нахилилася цьоця-телиця.

    Глиця... віночки... Зима-плащаниця...

    Може, та квітка зів`яне під осінь...
    Вічну м`ясистість оспівують оси.
    Мегапелюстя! У захваті піші.
    Люди - як мухи... А квітка свіжіша.



    2017

    Рафлезія - найбільша червона квітка-паразит.


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  9. Олександр Олехо - [ 2017.02.19 08:47 ]
    Була надія...
    Була надія – стане краще…
    Без ошуканства і мани
    життя почнеться. Все інакше:
    закони, люди і шляхи.

    Але не сталось як гадалось…
    Із пішаків у королі
    чимало погані прорвалось
    і стало козирем у грі.

    Комусь війна, липка від болю,
    і Божий суд на небесах,
    а хтось чужу ґвалтує долю,
    cльозу пустивши: ох і ах…

    А ще фанфари топ-реляцій:
    ми віддаємо всі борги,
    підняли ціни – без дотацій
    лишились наші вороги…

    О дурисвітство, мати лиха…
    Дороговкази в нікуди:
    із пекла в ад – стежину тиху
    хитає час туди-сюди…

    Дорожній сум й сума дороги
    ведуть в руїни і біду.
    Уже подолані пороги,
    усілись згуби на роду.

    Із кожним роком люд маліє,
    неначе чиститься земля.
    В ім’я чого та згуба діє?
    Побачить Кліо із-здаля.

    Печаль осінню вітровії
    перекотили до зими.
    Людина мрії теж сивіє,
    допоки в неї ще є ми…

    03.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (1)


  10. Марія Укр - [ 2017.02.19 04:10 ]
    любов у німому стилі
    Може пройшов би він завжди повз,
    Добіг, долетів, доповз.
    Але завтра не зробить, як завжди.
    Коли спинить рух світлофор,
    Він шукатиме ревно правди.
    І засмагле тіло його трохи змерзше,
    Напастовані старі мешти.
    І запхані руки в кішені,
    Щоки обвітрині мов запечені.
    Все пронисеться у зграї людей,
    Він постоїть, потім знову піде.
    Вбачить в очах її ціле небо, цілі світи,
    Втопиться в просторах її теплоти.
    Там у калюжі листок на воді,
    Плаває рівно, як в морі на хвилі.
    Буде сьогодні дощ, як тоді,
    Буде любов... у німому стилі.
    08/02/17


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Олександра Камінчанська - [ 2017.02.19 00:03 ]
    ***
    Не сотня Небесна, вже сотні… Всевишній, допоки?!
    Торують стежину між зорі відважні сини.
    Криваві заграви, молитва, приглушені кроки,
    Кістлява потвора-заброда з обличчям війни…
    Поділені долі, дороги на «до» і «опісля»,
    На «буть» чи «не бути» датовані помисли, дні.
    Розп’яті тумани за бродом, розстріляна пісня,
    Невизнаний воїн між люду без почестей, ніг…
    Вже світ розпирає від люті, прокльонів і санкцій,
    На скиби криваві шматована рідна земля.
    Таврують країну іуди, божки-самозванці…
    Ще вірячи в диво на татка чекає маля…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (2)


  12. Василь Кузан - [ 2017.02.18 23:07 ]
    І перша сотня… Й легіон
    ***
    І перша сотня… Й легіон
    Невинних, щирих, незіпсутих
    Коритом, що під ніс підсунуто
    І владою, що в унісон
    Співає солодко з агресором,
    Дволико прагнучи небес…

    А ті вже там, бо вбиті тут…
    Ось янголами з неба дивляться.
    А м’язи виграють на вилицях
    Від злості й розпачу. Ату!
    Ату його, бо саме він
    Престол побудував на трупах.

    Рука стискає автомат
    І сльози дозрівають кулями.
    Народ не ненависть вигулює
    І не шукає компромат –
    Із болю гнів святий вирощує
    На грядці правди і щедрот.

    І розриває горизонт
    Священне прагнення свободи!
    Як повінь розливає води –
    Іде на ворога народ.
    А ворог де? І хто? Чомусь
    Його ховає телевізор…

    18.02.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (2)


  13. Тетяна Яра - [ 2017.02.18 22:47 ]
    Усе не так

    Пісень без ліку в ту весну
    Переспівала я тому,
    Кому що до що соль, що Бах що лях ‒ те саме!
    А скільки віршів я тоді
    Понаскладала, щоб радів,
    А він: ти б краще все те толком розказала…

    Гніздо зі мною інший звив,
    Знавець і римів, і ладів,
    Ревнитель досконалості в усьому.
    Пишу я вірші лиш у сні
    І не співаю вже пісні,
    Бо в нього біль зубний, як схиблю на чверть тону.

    А як затужиться співать,
    Я починаю міркувать:
    Контраст разючий тут – аж моторошно стало:
    Між ними сплутав десь путі
    Той, з ким співали б від душі…
    О доле, доле, чом ти в мандрах заблукала?

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Олена Малєєва - [ 2017.02.18 21:35 ]
    Біс поплутав
    Ти дивився на безліч жінок у своєму ліжку…
    Я читаю твое життя, як якусь книжку,
    У котрій не всі слова мені зрозумілі,
    І якісь уголос кричать. А якісь знімілі…

    Я така ж як усі, що були із тобою в ліжку,
    Та, боюсь, не впишусь між рядків у твою книжку.
    Між рядків, чуєш ти, мій розділ, на жаль, не впишеться,
    Бо тоді тільки пустка в душі, лиш самотність одна лишиться.

    Можна я, якщо що, постою недалеко – збоку?
    Подивлюсь, як драйвуєш ти, як живеш – нівроку.
    Щастя іноді в тім, щоб не брати усе, що дається.
    Біс поплутав, ти кажеш? Та ні, то Бог сміється!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  15. Ніна Виноградська - [ 2017.02.18 20:00 ]
    Неправда


    Неправду одягли на голі плечі,
    Брехнею підперезались – і в путь!
    У голови дитячі і старечі
    Історію фарбованую пхнуть.

    Залатана стоїть і кострубата,
    На правду вже не схожа, що була.
    Іде брехня в квартиру кожну, хату,
    Мов завжди в телевізорах жила.

    І вірить люд, бо іншої не знає.
    Бо правду стережуть оті вовки,
    Що мають владу з краю і до краю,
    Примушують ковтати піт гіркий.

    Та схована за сімома замками,
    Вилазить правда із усіх щілин.
    Заволодіє тілом і думками,
    Коли повірять їй і батько й син.

    Ми хочемо усі по правді жити,
    Де честь і совість з Богом у душі.
    Дітей ростити і збирати жито,
    Напоготові мати гармашів.
    28.01.15


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  16. Василь Мартинюк - [ 2017.02.18 19:33 ]
    Серце і розум

    Ми були молоді, рожево лиці й файні.
    Та той солодкий час давно уже минув.
    І як удвох тоді терпіли муки тайні,
    Серце пам’ятає, а розум все забув.

    Буває серцю ще і радісно і світло,
    І жилами біжить ще трепетний струмок.
    Серце пам’ятає коли кохання квітло,
    А розум заблудив у плетиві думок.

    Як хвиля гомінка бува в душі заплеще,
    Невидима струна у грудях забринить.
    І від того тоді милішим світ стає ще,
    І розуму того довіку не змінить.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.06)
    Прокоментувати:


  17. Ніна Виноградська - [ 2017.02.18 19:21 ]
    "Плине кача"

    „Плине кача...”в Україні
    Крізь ліси і гори.
    „Плине кача...” Сльози плинуть,
    Як вода у море.

    Плине, плине, „Плине кача...”
    Нашим рідним краєм.
    Сирота, вдовиця плаче –
    Горенько гуляє.

    Обірвали воріженьки
    Кобзареві струни,
    Щоб не топтав доріженьку
    Козаченько юний.

    Над країною здалека
    „Плине кача...”, плине.
    -Ти куди злетів, лелеко,
    Мій єдиний сину?

    Від Майдану, Іловайська,
    Всі сини – птахами!
    І груднева ніч і майська –
    То журба для мами.

    Від біди, війни цієї,
    Сльози в море синє.
    Над країною моєю
    Доки „Кача плине...”?
    20.02.15


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  18. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 19:46 ]
    Тёмный зверь
    Во мне так мало крови - темный зверь,
    Я призрак солнца, что блуждает миром,
    Ты мне не верь, ты мне, дружок, не верь,
    Тому, кто высочает лести пиром!

    Во мне любви ни грамма, ни добра,
    Я так живу - обрывками заглавий,
    Я в поисках счастливого ребра!
    Среди опущенных глазами полноправий.

    Иду туда, да потому и жив!
    Мне должно быть не скучно и не грустно,
    Я не настолько слеп, настолько лжи,
    Не плохо было если б не так гнустно.

    Со мною лица все под маской кроют,
    Лихие вести придают мне сил!
    Я не из тех, кто ничего не стоит,
    Я не из тех, кто в жизни попросил.

    Я не боюсь - мне промах весит жизнью,
    Легко судить меня, коль был не прав,
    Я притворюсь глухим в портале с грызнью,
    Остался жив, скажу, с судьбой играв!

    20.06.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 19:58 ]
    Не ждут
    Таких, как я и ждут дороги
    Таких, как я домой не ждут!
    И сбились на пути тех ноги,
    Часы тех быстро так идут.

    Судьба давно сожжала глотку!
    Таких, не любит идеал!
    Таки бы рады найти сотку,
    Таких, так мир сей задолбал..

    29.06.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 19:19 ]
    Полонянка
    Я знову в ночі полонянка,
    І знову в сльози, знову ж я!
    Була твоя лише коханка -
    Ти вже й забув моє ім'я.

    І знов понурю з головою,
    У думки, що таки болить,
    Душа, ледь бачивши живою,
    В години ночі важко жить!

    Лежу я з стінами окута,
    У біль тупу, нещадну біль!
    Ніколи не була почута,
    У просторі шукавши щіль..

    26.08.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 18:20 ]
    Тихо по кварталу
    Хочу кричать! - Не льются слезы прямо,
    Уйти хочу! Не ведая куда,
    А сердце верит, знать ему, упрямо,
    Что повстречаться мысль, то есть, худа.

    Мне боли столь намечено объятий,
    Верни меня! С тех пор я не живу,
    И боязнь изувечаных понятий,
    Казалось, хорошо, да что я, вру.

    И мои слезы тихо по кварталу,
    Печаль моя была ли не была,
    Вдыхаю белый свет себе по малу,
    Не находя ключи свои, крыла.

    Забуду если звезд парад покончит,
    Тебя и словно не было - не будет,
    Мои ресницы дождь вчерашний мочит,
    Сквозняк же сердце раненое студет.

    Я одержима невзначай эмоций,
    Почем трепещет сердце божий день?
    Мне мерзк по краю, свешивая, соций,
    В прохожих узнаю я твою тень.

    И дело вовсе не в галимом танце,
    Начто пришел желанью вечный мрак,
    И облик твой ноша в чертовском ранце,
    Снимаю боль свою, тайком, в кулак.

    25.08.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 18:32 ]
    Исчадия портрет
    То нечто боли - смысл не уязвим,
    Биенье сердца самого безумца,
    И стынет, не в лихую, серый дым,
    Пройти - нелепо жизни оглянуться.

    Свобода! Да пускай и я ни я,
    Летели беды за пилюлей смерти,
    И коли правду: здешнему смирна!
    Я знаю, все же, вы, тому ответьте.

    Они печали без за облаками,
    Дешевый - не владыка крестных дев,
    Ничто не сгасло, следственно, пока мы,
    Живые души против злых систем!

    Тонули ведра за чужую воду,
    И рисовалсь исчадия портрет,
    Видал мир все и всякую босоту,
    Родилась мысль, и да, ее уж нет!

    О, граждане, зачем подавлен ходу,
    Я в тишину уйдя прошу пустить?
    О, право, в целом, я люблю природу,
    Но крыса в каждом слитками пилит.

    24.08.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Мирослав Артимович - [ 2017.02.18 18:34 ]
    По Стрітенню
    Молоденький дубе, кучеряві шати,
    Уві сні не чуєш? – йде весна косата!
    Всім несе обнови: зачіски, перуки,
    Весняна родзинка – перукарська штука*!

    Першими у черзі, – звісно, верболози
    Утирають носа снігові, морозам:
    Зарясніють віти котиками-бростю
    І зима поволі скапає у млості.

    А тоді й берізки вичешуть волосся,
    Кісники-листочки уплетуть у коси .
    А за ними інші з лісового братства
    Увінчають шати зéлені багатством.

    Та тобі не спішно - і у сні куняєш,
    Бо до перукарні ти у черзі скраю…
    А зима тим часом опускає віжки,
    Стрітення позаду. Відпочити б трішки…





    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  24. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 18:34 ]
    Порвалась время нить
    Таковою мне жизнь отдала.
    Я лелеяла дарствием книги -
    Невзначай, я себя предала,
    Не поспела я вкушивать лиги.

    Я минутами слезами маю.
    Блещит крест на больших парусах,
    Я ломаю себя, я ломаю,
    Те слова не стойки на весах!

    Холод кости мои колебает,
    Чей черед заурядно томить?
    И во мне душа погибает:
    Смысл исчерпан в заглавии "жить"!

    Ничего у меня не пылает.
    Рассказать почему режит грудь?
    Не единый же толком не знает:
    Нечто больше преследует жудь...

    Для любимого делом нечаян,
    Я верну на руках белы дни,
    Не то есть, перед богом покаян,
    Я сожгу фонари западни!

    Ты прости! Рядом, знаешь, дорога -
    Не смогла тонким словом белить!
    Ошибаясь, я чувствую Бога,
    Ты прощай! Порвалась время нить..

    18.07.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Ночі Володимир Шкляренко Вітер - [ 2017.02.18 18:50 ]
    Час...
    Міряли, судили і рядили, -
    Часу вдосталь, щастя – через край.
    Катували словом і …любили,
    Пекло днів приймаючи за рай.

    Що, про що – ніхто тепер не скаже,
    Обминали Бога хто як міг.
    Крайніх не шукали. Хто ж розв’яже
    «Рук сплетіння і сплетіння ніг.»

    Вийшов час, пройшов химерну браму.
    День сконав без тіні каяття.
    Та рука в руці шматують рану
    Лінії кохання і життя.


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (4)


  26. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 17:23 ]
    Вчорашня
    У відчаї я про вчорашню осінь,
    І журавлі сполохують ключі.
    Я пам'ятаю тую правду досі:
    Не вилікує час тебе нічим.

    Зірки, ті що встеляли небо знають,
    Що, потайки, несла я при собі.
    Себе на думці, знов ж, таки впіймаю
    І в одну мить ступлю за межі "ні".

    27.08.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 17:59 ]
    Час мина
    І час минає.. відчинивши двері
    Ми йдемо у невідані путі,
    Тому, хто підкорив великі скелі,
    Здається: божі вимоги прості;

    А, я ж бо, граюся на підвіконні
    Із зайчиком, що в сонячнії дні,
    А час мина, не знаючи, де корні
    І, власноруч, ми ще такі слабі.

    Йде день від ліку, стануть холода
    Поплічниками, може, що зоветься,
    Як трапиться собі яка біда -
    Нас принесе пора, всесила теча...

    Молюсь за край останнім із зневірь,
    Якого йде пронизливим те словом:
    Вторапавши у чому уся сіль
    На небі зійде сонечко чудово;

    І наші перед ним стають шляхи
    Здебільшого, оскалом вовча варта,
    І в чому уся суть не знаєш ти,
    Де, взагалі, приховується клята?

    То пощастило, знаєш, божий час,
    Що не ляка окриленую душу
    Сповитану чужими ще й не раз:
    Не маючи свого - чуже не пущу.

    04.09.16


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Лесь Українець - [ 2017.02.18 15:38 ]
    ***
    Щира братіє! Анужмо
    Тишу мовчазну порушмо:
    Мляву публіку зворушмо,
    Сонне царство розворушмо!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  29. Василь Мартинюк - [ 2017.02.18 13:57 ]
    Згадай мене

    Ти згадай ще мене. Згадай моє тіло,
    Поки не стало зовсім воно крижаним.
    Поки серце тремке зовсім не зотліло,
    І вогонь не погас між душею і ним.

    Ввійди наче тінь крізь відчинені двері,
    І назавжди уже замуруй мої сни.
    Уяві моїй, ти отій ненажері,
    Ті невидимі крила якось обітни.

    Серед темної ночі ляж біля мене,
    В мою душу вдихни краплю свого тепла.
    Щоби не просилася в небо черлене,
    Щоб душа навіжена в світи не втекла.

    Тулися щокою до мої долоні,
    Хай розпач волосся упаде до плеча.
    Щоб забилося серце в хвилях агоній,
    І солона сльоза появилась в очах.

    На світанку як перше проміння зіскрить
    Ми проснемось. Знов в тілі з’явиться сила.
    Усміхнемось і радо вдихнемо за мить,
    Те щастя, якому немає мірила.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.06)
    Прокоментувати:


  30. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 13:34 ]
    Пустая жизнь
    Я бы сказала - в горле ком, однажды,
    Все было, впрочем, выяснить нельзя:
    Любить кого, обманывая дважды,
    В сердечко острый нож, тайком, вонзя.

    До глупости мила, какая жалость.
    Противно, слышишь, отведи домой,
    Но мне нужна была такая малость:
    Тебя хотелось, просто так, со мной.

    Не понимал ты языка, признаю,
    Мы говорили заживо горя. .
    Я не ругаю и не прокленаю -
    Я до сих пор люблю себя коря.

    Пустая жизнь, наполнена когда-то,
    Тем смыслом азаренной суеты,
    Все кадры изнеможены - их снято.
    Засохли, те прекрасные цветы.

    13.08.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 12:39 ]
    На долгую память Анатолию*
    Он никогда заплакать не решался.
    На сердце шрамов больше, чем болит.
    Он жив еще, и он таки не сдался.
    Морщин не оправдаешь - что-то злит.

    Напрочь несправедливости он стал,
    И ночи, бедные, шагают его ноги
    Он свое тело мыслями питал.
    Он выстоял и посидел в итоге.

    Не знать ему, что слабость или боязнь.
    Тот отчего не знает сладких снов,
    Кто с властью от рожденья идет порознь.
    Огонь в глазах к стремленью его нов.

    Законами не писан его статус:
    Бедный художник, что-же можно взять?
    Идёт разшарованье ровно градус.
    Годы летят, а он к нам уже вспять

    16.09.16.


    * поэт и художник Анатолий Чухрай, мой давний знакомый а также коллега.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 12:17 ]
    Моя бедняжка
    С тобой так холодно и вязко.
    И сквозняки здесь между строк.
    А ты бежишь моя бедняжка,
    Не ощущая своих ног.

    Ты - преждевременная скука.
    И черти носит где тебя?
    Быть может не твоя я сука.
    С чего, ты, милый, это взял?

    А я допью гарячий кофе.
    И на губах оставив яд.
    И восклицательное "пофиг!",
    Что слабые же говорят.

    Такой чужой в далёком прошлом.
    Ступлю ногой на белый снег.
    Учили дома нас хорошем -
    Все рассудил наш пенный век.

    Заносят правды моей рвоты,
    Что небольшого я ума.
    На этот случай я не против,
    Ведь больше нечего сметать

    ...

    11.10.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 12:40 ]
    Вологі сніжинки
    У легенях повітря штурляє,
    Мене сонце у повіки сну,
    Що на думці, напевно, він має
    Я незнаю, але ти наплюй.

    Я очими вологі сніжинки
    Простилаю на відсіч думок,
    І, отримавши, мовити, ліки,
    Я псую знову чистий листок.

    Час торкається білих обличчів.
    Спомин краще дістався у гвалт ,
    Більше того, дарує ніччю
    Мить, коли непотрібно порад.

    29.09.16


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 12:58 ]
    Там, де нема світла
    Немає миру, там де нема світла.
    І день у день гримлять ці небеса.
    Я, як чекають діти, жду на літо.
    Але куди поділась вся краса?

    В огнях наш Схід не празникує люди.
    Надворі дітвора найменша зна.
    А от Петро невтомно б'є у груди.
    І Україна вештає сама.

    Говорять і висміюють про різне:
    Бандерівці для руських у рогах.
    А я за честь віддатися вітчизні,
    Бандерівець - це гордо, бо не лях.

    Горить країна: вулиці, міста.
    Тремтять листки за повоєнним вітром,
    Яка війни ніхто не зна мета.
    І сіють, як тоді, на полі жито.

    Коли скінчиться цей страшенний сон.
    Народ лиш мріє як заплющить очі.
    Це все не сон, усіх в один загон.
    Це правда, коли навіть ти не хочеш..

    19.10.16


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 11:35 ]
    А я..
    А я умру в мольбе за новой страстью.
    Скрипят качели в памяти сгорая.
    А я не знаю, что такое счастье.
    Я каждый день наигрую, играю.

    И улыбнуться нет того причины.
    Желанья запоров открою яд.
    И месть течёт бывает с обей жилы.
    Внутри же год который снегопад.

    20.10.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 11:26 ]
    Листопад
    І б'є себе у груди листопад.
    І нам не спати під згоряння свічок.
    Б'є у вікно до нас осінній град.
    І напуває всохший геть потічок.

    Я добре сплю замовчуючи радість.
    Тебе я бачу холодом у снах.
    Ми разом не зустрінем свою старість,
    Хоч по тобі і заносить в мене дах.

    Я нагадаю вічність кожной миті,
    Поки зірвалась мара над селом.
    І вросполох серця були відкриті.
    Я не наважусь рахувати сном.

    А град все на шляху псує місцями.
    І водночас іде запеклий бій.
    Лише в житті лишились моїм плями.
    Я й досі не скажу, коли був мій.

    21.10.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 11:09 ]
    Как-будто ночью
    А я люблю тебя, как будто ночью.
    И ты меня, как будто в звёздный час.
    Мне нужен взгляд с отсрочкою твой очень.
    Нужна мне эта неземная связь.

    Ты держишь имя в скобках позабыто.
    Я не сдержавшись вымолвью его,
    И выпустив из под бетонных плиток,
    Пущу я по Галактике любовь.

    Ты меня манишь нежными губами.
    Я растворюсь у неба на глазах.
    С тобой мы в бесконечность поиграем.
    Счастливыми казаться будем в такт.

    Скучаю, я скучаю, белым личком,
    Мне не спасти себя под тихий гам.
    Сердца же в унисоне, очень близко,
    Рассасывают нам глубоких ран.

    30.10.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Вікторія Торон - [ 2017.02.18 11:39 ]
    Куди полинула любов?
    Куди полинула любов,
       коли не стрілись більше руки,
    в які краї перенеслась
        складна симфонія світів?
    Ця лихоманка – назавжди;
      замало каменів розлуки,
    щоб спогад гейзером пружним
       з гарячих надр не скипів.
    В які завіялось світи
       дитя серцевого єднання,
    яке ніколи не помре,
       але й ніколи не зросте?
    Я вчора бачила його –
       серед рожевого світання
    воно стуляло небуття
       в кулясте щастя золоте.
    Цвіте зупинена любов,
       альтернативно і стихійно,
    там, де залишено її
       в родильних витоках судьби.
    Вона до сліз морочить нас,
       коли панічно, безнадійно
    ми розвертаємось назад
       на поклик вічного «якби?»

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  39. Катря Садовнікова - [ 2017.02.18 11:42 ]
    Иначе нельзя
    ****ец, ****ец таков рисует почерк.
    Душа болит, иначе ведь нельзя.
    Ты малый подари себя кусочек.
    Да, мы с тобой по-прежнему друзья.

    Такая ***та и завтра тоже.
    Зачем все это, знаешь почему?
    Твои слова пронзают мою кожу.
    Всё кажется, что миг и я умру.

    ****а я на прочии персоны.
    Во мне огонь печёт все изнутри.
    А ты меня такой, как есть запомни.
    А ты себя мне, я прошу, верни..


    31.10.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Леся Геник - [ 2017.02.18 10:33 ]
    Така зима!
    А нині за вікном така зима -
    аж дух спирає, аж скобоче в грудях!
    І вабить, наче казка, далина,
    і ти біжиш туди, і будь шо буде.

    Закутуєшся в свіжу заметіль,
    пірнаєш у розпушені замети...
    А там, а там - і зорі золоті,
    і місяць сріблоликий, і комети.

    І навіть сонця радісне кубло,
    мільйони бджділок пирскають усюди...
    Давно зими такої не було,
    давно так щиро не всміхались люди.

    Не простягали пальці до сніжин,
    до зграбних віть, закутаних у іній,
    не задивлялись у світла вітрин,
    такі чудні і вабно білопінні.

    Аж в серці загоряються вогні,
    аж дух спирає, аж скобоче в грудях!
    Пірнаю, мов дитина, знов у сніг,
    щаслива нині, ну а завтра будь що буде.

    16.02.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (4)


  41. Олександр Олехо - [ 2017.02.18 09:27 ]
    Життя закотиться кудись
    Як жити далі у житті
    і поза ним як нам не жити?
    Ховати в марево путі
    і на удачу ворожити?

    Життя закінчиться колись,
    немов закотиться монета.
    Не маєш віри, не молись –
    над синім небом чорна Лета..

    В едемі благодать і сон
    На гіллі істини без ядер.
    А по периметру озон,
    а поза ним оаза-кратер.

    І вічні брехні, хто і з ким…
    І де течуть молочні ріки.
    А милостивий серафим
    у трьох кошах розносить ліки.

    А унизу своя рука,
    владика блуду і безсоння.
    На вістрі чорного крюка
    висить усміхнене осоння.

    Піариш «его», якщо встиг
    зайняти місце в казані ти.
    Інакше – муки «холодриг»,
    у пеклі палива ліміти…

    Така мана – то є, то ні…
    Душа, цнотлива і розпусна,
    іще катається в човні –
    іще сьогодні М’ясопусна...

    Життя закотиться кудись,
    скоріш за все, у сміхо-драму…
    А ти поплач і напиши
    на нього щиру епіграму.
    18.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (4)


  42. Микола Дудар - [ 2017.02.18 00:33 ]
    Тим, хто втратив тата...
    ..........
    все годували їх з ложеньки
    кутали в ніченьку ладненько
    слізно благали у Боженьки
    щоб повернулися татоньки…
    місяць по місяцю - річенька…
    ледве тримаються ніженьки
    йдуть по стежині до Вічного…
    хлопчики з мамами лишеньки
    18.02.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (3)


  43. Сергій Гупало - [ 2017.02.17 23:47 ]
    * * *
    Важко забути: учора
    Тихо нестерпно жилось.
    Ніч, як лебідонька чорна,
    Річкою – ген, за село! –

    Плине у давні страждання,
    Де освітліла пітьма,
    Камінь обкришує камінь…
    Далі – нічого нема.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (8)


  44. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.02.17 22:58 ]
    Навмання
    1

    Мене підранено.
    Ця куля - навмання...
    Жгута немає. Вуличка безлюдна.
    Повчора троль диванний запевняв,
    Що пацифістом бути препаскудно.

    От він таврує, п`є - а я в крові.
    Липкучі руки. Дефіляди смерті...
    Ні поліцейських добрих, ні повій...
    Лиш двері в безвість, кулаком підперті.

    2

    Хилюся на траву. Ламкучий бриль,
    Дорожня сумка, блекота і туї.
    Свинець застряг у товщі сухожиль.
    Штанину непіддатливу шматую.

    Недокохала... недо...
    Млосно. Шок.
    Отак ішла - і на тобі... неждано.
    Собаки брешуть... здавлений смішок.
    Фор...те...піано...

    3
    - За що вмираєш? - підступає Тінь. -
    Сьогодні ти у мене тридцять третя...
    На вибір є хатинка, де черінь,
    Або казан... елітний - для поетів...

    - Мені б окреме... літепле... село.
    Швидка спиняється... Тверезі санітари.
    ...............................................
    - Цю запроторимо... жива ж... у Фонтенбло...
    Лютнева ніч-завія...
    Сни-кошмари.


    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (6)


  45. Іван Низовий - [ 2017.02.17 22:58 ]
    * * *
    Спивайтесь, хто хоче і може,
    Хто з ранку до вечора п’є,
    А тим, хто не може,
    Сусіда підможе,
    На те ж він сусіда і є.
    І чарку наллє, і намаже
    Чим-небудь сякий бутерброд
    Ще й дулю в кишені покаже
    Й прикаже,
    Що ми – найрідніший народ.
    За це йому щира подяка
    І слізно-соплива хвала!

    Чого ж бо невдячно так гавка собака
    На схід з-під хмільного стола?!

    1995


    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  46. Іван Низовий - [ 2017.02.17 22:28 ]
    * * *
    Занехаявши рідну мову
    І зневаживши власний рід,
    Іншій мові,
    Чужому слову
    Не навчилися ви,
    Як слід, –
    Прісну суржикову полову
    Перемелює ваш язик...
    Кричите ж про двомовність
    Знову
    Так,
    Що крик переходить в рик.

    Лиш у свята іще
    До чарки
    Наш мугичите ви
    Мотив,
    Яничари і яничарки,
    Блудні сестри й кати-брати.

    1997




    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (4)


  47. Владислав Лоза - [ 2017.02.17 20:38 ]
    Для О.
    Понад нею безвода ріка в
    біле плесо не перетекла ще
    і тривога не збігла у хащі -
    це її я заледве спіткав,
    серед новобудов ідучи
    і шукаючи пачку в кишені;

    узялися мужі за мечі,
    адже муж не озвався на ймення
    з її вуст, і тому харалуж-
    ні птахи одесную, ошую;

    Ольга альбо Олена – збагну ж,
    докурю і напевне збагну я
    (аще руці свої в рукава
    не сховає, холодні рамена
    не відверне назавше від мене):

    білий пломінь, черлена трава,
    ізмарагдове світло з імли
    (себто очі, задумані очі)
    і варязьке бліде узороччя
    голубів, що летять на вали.

    16.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  48. Катря Садовнікова - [ 2017.02.17 20:19 ]
    Все рівно почути
    А мені вже все рівно почути:
    Чи ти є, чи трима земля..
    Я хотіла у тебе пірнути.
    Замість моря однак рілля;

    А мені вже все рівно чи хочеш
    Ти почути мої слова.
    Ти про інше тепер клопочеш.
    В тебе іграшка вже нова;

    А мені вже все рівно чи треба.
    Так було водночас йшов дощ.,
    Немов впало усе із неба
    На проспекти знайомих площ.

    14.06.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Катря Садовнікова - [ 2017.02.17 19:13 ]
    Не уснуть
    Не уснуть: ни в четыре, ни в восемь.
    Даже если большая охота.
    Мы в душе своей душу носим.
    До безпамянства, так значит мода.

    Безответные чувства прямые.
    Самы чистые, светлые наши.
    На терассе никто не поднимет.
    Засмеетесь в лицо мне и дважды:

    Ах, девчонка, смела ты на глупость.
    Что же если тебя не люблю?
    Я ответила: очень Вы грубо..
    Но, поверьте, я все стерплю.

    Вы, постойте со мной, умоляю.
    Замолчите. Взгляну в этот раз.
    Из колень наконец-то встану.
    Вы простите, что люблю Вас.

    Он в упор на меня засмотревшись.
    Притворился, как глух его век.
    Он по жизни своей - был "леший".
    И холодный январьский снег.

    Пробурчал мистер Бит неважно:
    К счастью, я видел много слез.
    Все проходит, и как не страшно,
    Прокленаем колючки мы роз

    08.09.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Катря Садовнікова - [ 2017.02.17 19:28 ]
    Мысли на скамье
    Я сижу и плачу на скамье,
    А она холодная такая,
    Лучше б я была такой в земле -
    Не ходила по земле живая.

    А я плачу горько среди трав,
    Среди трав роскошных утираю,
    Слезы, тонких юношских забав
    От всего и всех свои утаю.

    Я на взрыв кричу от своей боли,
    Не стерплю ее себе ни как.
    Туча затемнит луну мне то ли..
    То ли это, может, некий знак.

    14.09.16


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3