Здійснює Ранок промову до Ночі:
Тільки думки її на шкереберть!
У пересерді, заплющивши очі,
Зникне так хутко, втікатиме геть:
Встигнути треба, часУ ж бо – ледь-ледь.

Нерви напружені, у єйфоріі!
Голос до вищих сягає октав!
Певне, були ілюзорними мрії.
Попіл збирається в згарищі справ.
Долю лихую їй хтось надіслав.

Треба прощатись, не буде вже влади.
Прагне ще вирвати зайвий шматок.
Незаперечність та стійкість посади
Довго давала надходжень приток.
Обґрунтувалась реальність чуток.

… Добре, на світі буває ще й Ранок.
(Ніч керувала уже наостанок)
Промінь розбуджений сяє навколо:
Всіх закликає у створене коло!
Чутно далеко веселий цей голос!

22.04.2019
Свидетельство о публикации №119042206347

- Ой, куди ви біжете, мої черевички?
- На узліссі вже з'явилось листячко сунички!
Там ростуть духмяні трави і цвітуть кульбабки,
Дзвоники бринять привітно: дружньо й по порядку!
Там берези ніжні віти небо обіймають,
І усміхнені ялини весноньку вітають!
Ще квітує дика вишня, соловей співає -
Сонячна весела казка діточок чекає!
- Поспішаємо мерщій, мої черевички!
Заяскріли оченята, червоніють щічки.

Яка ця зелень соковита,
яка п`янка вона у трав.
То юний Квітень аквавіту
у Сонця і Землі украв.

Не перестане з них доїти
не літри - кубометри трав.
То ж добиратися до літа
нам доведеться всім уплав!

04.2016

Є художник моторний - віхтем
намалює оте й оце.
Ще й тримає: не варто бігти!
Грію вишпортане слівце...

Придивлюся... протру єдвабом.
Не хвалю ті ерзаци, ні.
Кіміфуса чи Кобо Абе
наливає саке мені.

Ринок стогне і кукуріка...
Проза й вірші нікому не...
Ріже ковбики недоріка.
І халепне життя, й курне.


2019

Книга джерело
Знань, умінь, пізнань –
Серцю насолода !
23.04.19 10.00–

Мудрі цитати великих людей про книги і читання
Я впевнений: книгу ніщо не замінить в майбутньому, так само як ніщо не могло замінити її в минулому. Айзек Азімов
Читання надзвичайно допомагає, а книги - хороша компанія, якщо взяти самі відповідні. Луїза Мей Олкотт
Всюди шукав я спокою і в одному лише місці знайшов його - в кутку, з книгою Умберто Еко
Тому, хто читає книги, ніколи не нудно. Ірвін Уелш
Читання книг - не спосіб втечі від життя, книги дають ключ до її розуміння. Ключ до реальності. Себастьян Фолкс
Якою людиною ти станеш, визначать два чинники: люди, з якими спілкуєшся, і книги, які читаєш. Робін Шарма
Справа не в кількості прочитаних сторінок, а в кількості викликаних ними думок Паулу Фрейре
Спокій, камін, книги, тиша ... А перед ними тут бачили одне міщанство. Тепер це мрії про втрачений рай. Еріх Марія Ремарк
Нічого не може бути приємніше, як жити на самоті, насолоджуватися видовищем природи і почитати іноді якусь книгу. Микола Гоголь
Книгу замінити нічим не можна. Незважаючи на новітні відкриття, нові види збереження інформації, не поспішаймо розлучатися зкнигою Дмитро Лихачов
Що б ви не робили, чим би ви не займалися, вам завжди знадобиться розумний і вірний помічник - книга. Самуїл Маршак
Хороші друзі, хороші книги і спляча совість, - ось ідеальне життя. Марк Твен
Література - найприємніший спосіб ігнорувати життя. Фернандо Пессоа
Якщо хто-небудь поруч з вами занурився в читання книжки, то вважайте, що його немає поруч вас - він десь в іншому місці; він ніяк не пов'язаний з вами - він спілкується з іншими людьми.Карел Чапек
Людина з хорошою книгою в руках ніколи не може бути самотньою.
Карло Гольдоні
Всякого роду грубість тане, немов на вогні, під впливом щоденного читання хороших книг. Віктор Гюго
Просто читай, і нехай слова пестять твій слух, немов музика. Роальд Даль
Все, що людство зробило, передумало, все, чого воно досягло, - все це збереглося, як би чарами, на сторінках книг. Томас Карлейль
Рай - це місце, де бібліотека відкрита двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень. Ні ... вісім днів в тиждень. Алан Бредлі
Хто багато читає і багато ходить, той багато бачить і багато знає. Мігель де Сервантес Сааведра
Читання - пасивне творчість. Вікторія Токарева
Є тільки один засіб стати культурною людиною - читання. Андре Моруа
Є з книгою - це не означає їсти на самоті. Джон Ірвінг
А що ще нормальній людині в цій країні робити, щоб не забруднити? Тільки й залишається - книжки читати та дівчат любити.Юрій Поляков
Читання - як цей світ за закритими століттями - і можна сказати, що, читаючи, ми теж на все закриваємо очі. Відкрита книга - обкладинка, сторінки - нібито засліплює нас: відгороджує від зовнішнього світу, його наполегливих закликів і пробуджує фантазію. Пітер Менделсунд
Ми живемо в неспокійний час. Люди стали багато їсти і мало читати.
Григорій Горін
Читання - порок не карається ... Бернар Кірін
Читання - хороша заміна горілці ... Сергій Лук'яненко
Читання - це просто різновид дружби. Яка або складається, чи ні.Макс Фрай
Від читання мудрих авторів і неспішних роздумів народжуються свої глибокі думки. Євген Капітанів
Книга - це відображення письменника, його характеру.
Долина вовків. Пастка (Kurtlar Vadisi Pusu)
Стефан Тикін
Коли я читаю, я не від кого не тікаю. Коли я читаю, я біжу ... біжу до бога. Ігри умів (The Professor and the Madman) Вільям Честер Мінор
Як добре, коли розвернеш навмання давню книгу і в словосполученнях
душу рідну знайдеш. Татібана Акемі
Як я тобі заздрю: ти можеш читати скільки хочеш.Іноді мені хочеться віддати все книги за можливість поговорити з ким-небудь по душам. Мері Поппінс, до побачення! містер Уілкінс
Розкрита книга - це розум, який говорить; закрита - друг, який чекає; забута - душа, яка прощає; розірвана - серце, яке плаче. Рабіндранат Тагор
Найбільше задоволення в житті - це книги і подорожі. Якщо не брати до уваги радості спілкування з новими людьми Чингіз Акифович Абдуллаєв
Якщо романам трапляється робити такий великий вплив на звичаї і звички, то відбувається це не стільки до честі книг, скільки на сором епохи. Жозеф Жубер
Люди не знають, чому вони вінчають славою твір мистецтва. Аж ніяк не будучи знавцями, вони уявляють, що відкрили в ньому сотні достоїнств, аби підвести основу під пекучу свою зацікавленість; але справжня причина їх захоплення це щось невагоме: симпатія.Томас Манн.
Для того щоб значний твір одразу ж робив свій вплив вглиб і вшир, має існувати таємна спорідненість, більш того, схожість між особистою долею автора і долею його покоління.Томас Манн.
Читач, який прийняв запрошення до подорожі і оцінивши по достоїнству пам'ятки шляху, вже не забуде імені провідника. Вадим Назаров. Кола на воді
Ех, як би мені хотілося жити на безлюдному острові в оточенні купи книг ... Домашній вихованець, іноді сидить на моїй голові (My Roommate Is a Cat) Субару Міказукі
Писати книгу не так-то просто, тут потрібен час і терпіння, і навіть хвилинна перешкода здатна збити з думки, тоді нанівець все, що було плодом довгих роздумів. Джон Бойн. Хлопчик на вершині гори
Найчастіше автор надає читачеві погану послугу, якщо написання книги стає для нього актом очищення. Джон Кракауер. У розрідженому повітрі
Я прочитав уже так багато однакових оповідань, що мені важко відрізнити, де давні спогади, а де свіжі враження. Робер Параг, Яник Сеньер. Макалу. західне ребро
Старі книги не розумніше нових, але мудріші своєю простотою.
Леонід Володимирович Шебаршин
Мелодрама - це казка для дорослих.Ілля Миколайович Шевельов
Сюжет - це канва, по якій вишиває свої візерунки Думка. Ілля Миколайович Шевельов
У художньому творі глибина - це багаж, а захопливість - засіб доставки його за призначенням. Ілля Миколайович Шевельов
Одна і та ж книга не зобов'язана подобатися всім. Шукайте те, що вам до душі. Кан Дан І
Відкрити нову книгу, як відкрити комору, повну улюблених речей.
Романтичне додаток (Romaenseuneun byeolchaekburok) Кан Дан І
Я читав улюблені книги Дан І. Так я зміг краще її пізнати.Романтичне додаток (Romaenseuneun byeolchaekburok) Чха Ін Хо
Ми немов книги: чекаємо, коли нас відкриють і прочитають.
Романтичне додаток (Romaenseuneun byeolchaekburok) Кан Дан І
Чим ближче до витоків, тим менше води. Данило Рудий
Якби література збагачувала класиків, як вони її! .. Данило Рудий
Гарний зміст - завжди в формі. Володимир Шойхер. Сучасна вітчизняна афористика
Класика - зразок того, як треба писати і як не треба. Володимир Голобородько
Ніколи книги не випромінювали стільки світла, як на вогнищах інквізиції. Володимир Голобородько
Книги - це зброя, якою можна вбити час. Володимир Шойхер. Сучасна вітчизняна афористика Геннадій Матюші
Книги та особистий досвід навчать тебе куди більше, ніж обмежені провінційні вчителя. Деніел Кіз. Множинні уми Біллі Миллиган
Читання-основа всіх знань.
Люди перестають мислити, коли перестають читати.
Читайте книги серйозні. Життя зробить інше.
Читання для розуму - те саме, що фізичні вправи для тіла.
Слід читати багато, але не багато.
Не сумуй і пам'ятай - коли буде важко, бери книгу і читай.
У кіно я спостерігаю за іншими, книга дозволяє мені самому на час стати іншою людиною.
Книги - це окремі чарівні світи.
Книги розбивають кайдани часу, доводячи, що люди здатні на диво.
Читаючи добрі книги, ми поливаємо квіти, які ростуть в нас.
Сподіваємося, що цитати про книги подарували вам бажання читати.
Є люди, які читають лише для того, щоб знаходити у письменника помилки.
Воістину, багато людей читають тільки для того, щоб мати право не думати.
Читати і не розуміти - те саме, що зовсім не читати.
Те, що написано без зусиль, читається, як правило, без задоволення.
Хтось любить чай з цукром, хтось - з варенням, а я люблю - з книгою.
Моя проблема з читанням книг полягає в тому, що я постійно відволікаюся ... на інші книги.
Книги - це двері, що виводять тебе з чотирьох стін ...
Читач проживає тисячу життів, перш ніж помре. Людина, яка ніколи не читає, проживає тільки одну.
Довіряйте книгам, адже вони - ваші найближчі друзі. Книги, як і друзі, мовчать, коли потрібно, і дарують вам весь світ на долоні, коли це необхідно. І завжди зі змістом.
Перевага книг в тому, що укладені в них життя, історії, роздуми стають твоїми. Закриваючи книгу, ти вже не той, яким був, відкриваючи її ...
У кожної книги є душа. Душа того, хто її написав, і душі тих, хто читав і переживав її, і мріяв над нею.
Ти прочитаєш багато хороших книг. Поганих, звичайно, теж, але ти навчишся бачити різницю.
Хороша книга стає тільки краще при другому прочитанні. Велика книга - при третьому.
Книги - хороший спосіб поговорити з тим, з ким розмову неможливий.
Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися.
Коли немає друзів, з якими можна поговорити, книжка завжди готова з тобою поговорити, піднести тобі якусь приголомшливу новину, розфарбувати набридлу життя дивовижною картинкою.
Коли читаєш, у тебе в голові ніби цілий світ створюється. Причому твій власний світ, розумієш? Він ні від кого і ні від чого не залежить - ні від режисерів, ні від акторів, ні від бюджетів, ні від спецефектів - тільки від тебе!
Книга - це чергова пригода, пережите тобою.
Хочеш знати нове - читай древнє.Книги будинки, книги в інтернеті, книги в бібліотеці. Різноманітність сюжетів, жанрів, форматів. З книгами джерело розваг не закінчується ніколи. І вони завжди доступні.
Тільки книги можуть врятувати, тільки в них можна знайти співчуття, і розраду, і любов ... Книги, нічого не вимагаючи натомість, люблять кожного, хто їх відкриває.
Читаючи в перший раз гарну книгу, ми відчуваємо те ж почуття, як при придбанні нового друга. Знову прочитати вже читану книгу - значить знову побачити старого друга.
Книги здатні занести тебе в далекі країни, змусити сміятися чи плакати. Вони можуть розповісти про світах, в яких ви ніколи б не опинилися в реальності. Книги прекрасні.
Якщо ти вмієш читати, то можеш навчитися чому завгодно. Було б бажання.
Культура і розум - ось основна відмінність людини від мавпи. А розум заснований на обміні інформацією і мовою. І найбільший інструмент обміну інформацією - саме книга.
Набутий з літератури досвід полегшує життя у всьому багатстві її можливостей.
Читати - так само природно, як дихати.
Книги змінюють життя людей, які їх читають.
Читання дозволяє нам дізнатися ближнього, не втративши ту глибину, що можлива лише наодинці з собою.
Читання допомагає мислити і міркувати.
Не можна довіряти людям, у яких телевізор більше книжкової полиці.
Зібрала з різноманітних джерел і переклала на українську мову 23.04.19 9.00

Ти шукаєш в мені тихий шепіт дібров,
пелюсткову чарівність лілеї,
Мавку в озері мрій, божевільну любов
і картату краватку від Неї.

Я шукаю в тобі теплий промінь очей,
трепіт губ, поцілунку хмільного.
Птаха сильне крило в хмарнім небі, а ще
позолочений хрестик від Нього.

Те, що хочеш знайти, ти знаходиш в мені,
навіть більше, що я можу дати.
Ти в мені! А в тобі бачу - мушлю на дні
моря грізного - бурі у чаті.
2019р

Я ніколи не сяду без весел в човна,
Без вітрил не пливу в океані.
Моя подруго мила, від чого сумна?
Чом душа, наче далеч туманна?

Чи гостреньких любителька ти відчуттів?
А чи жити набридло на світі?
Позникали з голівоньки думи святі,
Чи химерами всі оповиті?

Доля добра бува. Та буває і зла..,
Занесе на пороги неситі.
Як же можна у далеч пливти без весла,
Ризикуючи вмерти щомиті?

Як же можна пливти по життю без мети?
Все у вас, у жінок – таємниче…
Та подумай голівкою трішечки ти…
Ждеш, що небо до себе покличе?

Чи безсила душа вже боротись зі злом,
Смерті хоче, чортам на догоду?
Ось рука моя дружня і човен з веслом -
Попливемо на чистую воду!

22-23 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Хто сказав, що любов - це дурман,
Той зневаги та осуду вартий.
Від лебідок відбою нема,
Не встигаю красунь цілувати.

Щойно пані сумній догодив,
Встала з ложа, неначе з похмілля.
Дарував їй солодкі меди,
Еротичним одпоював зіллям.

В мене серце гаряче, мов піч,
А у мужа - засніжений камінь.
На перині літали всю ніч,
Одинокість виводили з карми.

У столиці один я такий,
Дар святенницький - дів рятувати.
Проводжаю богиню за тин,
А сестриця її вже у хаті.

Кліпнув оком Амурчик нагий,
А Венера брикнула ногою:
- Йди, умілець, спокутуй гріхи,
Обдаровуй нещасних любов'ю.

23.04.2019р.

Тулюсь до крила німоти:
Не злюсь, не благаю, не плачу…
Бували й меткіші кати,
А цей – ще вагається, наче.

Згасивши сумління вогні,
Вигадує – як покарати.
Так легко й спокійно мені
За кілька пробачень до страти.

23.04.2019

гукаю небо на розмову
і шлю Творцю земний уклін
за цю красу життя казкову
доби покращення та змін
і в молитвах шаную знову
Його не в церкві а з колін
я попри виправку військову
природні лінощі та сплін

почує певно і озветься
на відчайдушний заклик серця
що вірить фібрами всіма

або в хатиночці убогій
наславши небу апологій
стою навколішках дарма́

Лоскоче ніздрі запах пряний
Розквітлих дружно абрикос, –
Манливі пахощі дурманять
Мене і збуджують чогось.
Здається, в юності лиш пахли
Так терпко й солодко вони, –
Вдихаю жадібно і спрагло
Цілющі подуви весни.
21.04.19

Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
Чому це аж занадто зримо виринає прірва,
Куди нас кличе хтось дочасу...
...Не кожному судилось в землю цю врости,
Щоб навіки лишатись краєвидом.
Голосами доходить більшість.
А все ж, як серце починає мовкнуть,
Невже не голоси потойбіч прірви
Так просять не зазирать туди?..
...Що б сталося зі світом,
Якби над усіма владарювала ніч?

Вже звечоріло. Поховала.
До цвинтаря вели сусіди.
Стояла, наче скам'яніла.
Заупокійну відспівали,
розплився біль по хмарах сірих.

Лише тоді здригнулась мати,
коли по цинку домовини
загуркотіло перше груддя.
Майор звелів не відкривати,
отець сказав - це не провина,
нехай сусіди не осудять.

З тих пір минуло часу досить.
Сорокадення відтужили,
вже зеленню укрились верби.
А мати біль у серці носить,
що не відкрили домовини,
не бачила його померлим.

Чи наречена, чи вдовиця,
дівча постукає у двері.
Посидять мовчки, склавши руки,
дістануть з верхньої полиці
листи солдатські між паперів,
як свідків вічної розлуки.

За ніччю - день, за тижнем - тиждень.
Картопля в полі достигає,
курчата вивелись нівроку.
До осені ще літо вижде
дощами теплими над гаєм.
Душа гоїться крок за кроком.

Був знову вечір. Чередою
корівку гнала з пасовища,
селом вертали з поля люди.
Вже рідна хата за рікою,
за вербами, все ближче, ближче...
У мить зайшлися криком груди!

На сходах ганку тихо, мирно
сидів солдат. Наплічник збоку.
Кришив скоринку хліба курям.
Стояла, милувалась сином,
ні слова, ні сльози, ні крику,
вже під собою ніг не чула.

Живий! Боялась, що примара,
що видиво на раз розтане.
Підвівся син, розвівши руки!
Душа надіялась не марно
на це спіткання нечекане,
відживши від важкої муки!

Ще буде - за страшну помилку
майор приїде вибачатись,
з очей щасливої дівчини
стече непрошена сльозинка,
новину рознесуть дівчата -
він не загинув, не загинув!

А зараз мить - синівські очі,
синівські руки, Боже милий!
У тих очах - незгасна пам'ять,
у тих очах - відбиток ночі,
якою жах смертельний квилив,
ще й досі палить, палить, палить!

Час непідвладний долю стерти,
та лихові недовго скніти.
Приходить за кінцем початок -
подужавши загибель смертю,
він повернувся з того світу
могилу власну доглядати!

Хмарин прозорих дим –
Легкий то неба подих.
І сад увесь під ним
Зеленим гіллям водить.

Верхів`я – як мана –
Укрила грива біла.
Мов юність чарівна
Раптово посивіла.

І день лице своє
У млі ховає гаю.
Неону лиш кольє
На грудях ночі сяє!

21 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Терпіння у склянку налито надміру!
До краю дійшов терпець!
Бо втрачений шанс та й немає вже віри:
Для влади прийшов кінець!

Роками війна йде, зруйновані мрії!
Шкода, незворотній час.
В чеканні вже згасла остання надія.
Поліпшень не буде для нас!

Разом згуртуватись повинні наразі!
До розуму, вибір є!
Брудних звинувачень відкинемо фрази,
Бо віра наснагу дає!

Це віра в майбутнє, бо молодість, розум
Спроможні вернути мир!
Обридла порожніх обіцянок проза.
Створився від них пустир.

До світу новОго відкриємо дверці!
ЗнайдЕмо до нього шлях!
Усі сподівання, тепліючи в серці,
Підтвердяться, зникне жах,
Засяє і блиск в очах!

21.04.2019
Свидетельство о публикации №119042205499

Я ж неначе помер! Триста літ як уже поховали,
Пам'ятаю, як клали кацапи живим у труну.
З пекла рвуся на волю крізь диби, розп'яття і палі,
Щоби діда на очі побачив байдужий онук.

Хай помацає пальцями рану під серцем від кулі,
Руки рвані залізом, на спині сліди нагая.
Продавали мене як скотину у Кафі, Стамбулі,
Гинув тисячу раз від ординця у лютих боях.

А весною, між січами, з коником йшов за сохою,
Сіяв жито-пшеницю, а жінку щоночі любив...
Забур'янився рід, порядкують перевертні-гої,-
Що ж завадило жити із честю, онуче, тобі?

А нащадок заснув. Як не спить - відгодовує тушу,
В хаті ладу нема, на городі по шию бур'ян.
Я прийшов аби взяти твою покалічену душу
І до пекла зіпхнути. А жити лишуся тут я.

22.04.2019 р.

Налляй-но, друже, в келих синяви
і спомини мої ти оживи.
Про те, що вже давно зневажене й забуте,
закуте часом невмолимо в кайдани́.

Налляй за те, що темряву пройшов
й свою дорогу поміж скель знайшов.
За наш життєвий путь, що аж до сліз сутужний,
за місяць, що над хмарами зійшов.

За те, що не скотився під укіс,
свого хреста смиренно й гордо ніс.
Ще за рясні поля струнких троянд, черлених,
і за друзяк хороших цілий віз.

Згадаймо побратимів дорогих,
багато з них уже нема в живих.
За тих, хто стійко ще мандрує терниками
хитросплетіння різних дат і віх.

Можливо пригадають нас колись,
спитають – де і звідки ми взялись.
Життя своє нам зараз так прожити треба,
щоб люд за нами плакав і моливсь.

Хай світить срібний місяць угорі
і вітер віти вигинає яворів.
Коли ж Господь відчинить нам небесну браму,
данину віддамо ми цій порі.

Полине шлях наш вгору поміж хмар,
де кожного чекає з нас вівтар.
Серця гарячі ми на нього покладемо,
та душі вбережемо все ж від чвар.

Навколо тумани...до кого ти йшла?
Сорочка тонка та волосся вологе...
Навшпиньки, ледь чутно торкалась підлоги.
Бліда та русява, два білих крила...
До кого ти йшла ще допоки пливли
Хвилини містралей до цих видноколів?
Лиш очі, що ледь споглядали спроквола,
На сутінках тихо писали псалми.
Два темних крила...і лиш пір'я услід...
Стелила дороги з червоних півоній.
І вітер мереживом винним на скроні
Лягав, наче пісня, що падала в сніг.
Звучали дороги - не чули волхви...
Не зчулася й ти, загубивши корону
Богів, що тобі голосили прокльони
Над прірвою цих навкруги попелищ.
До кого ти йшла у небесну блакить?
Струнка, наче дзвін, та із крові зіп'ята...
Дивися...як венами плавиться ватра
І сивіє губ твоїх вистиглий плід.
Молися! Ще ніч, ще не стихли слова...
Лягає тепло у простерті долоні...
Це наша країна жоржин та півоній!
Це наша країна - два білих крила...
До кого ти йшла?!

Повстаньте, голодні і гнані!
Об землю ударимо лихом!
Як нас москалі не дістануть,
То гідно помремо від сміху!

Я сідаю у човен
без весел, вітрил -
течією, хай
небо покличе.
Мармуровий туман
тужну душу покрив,
берегів скам'яніле
обличчя.
Хвилі темні, лякливі
у безвість пливуть,
розмивають
провалля піщані,
піднімають із чорних
глибин каламуть,
тьмяні спогади -
риби мовчання.
Ні сполоханих дум ,
ні чутливих ущерть
губ ментолових
не  відчуваю.
Доля жалить змією -
пороги і смерть?
Чи затока і пристань -
не знаю!


 

Минають ночі. Дні за днями
летять у сиву далину,
де сонце люляє весну
і літо вже не за горами.

А доля має на кону
усе, що визріло між нами,
іще не сказане словами
і не доказане зі сну.

Але за синіми морями
і за широкими лісами
птахи із вирію летять.

І я радію – у віконце
до тебе заглядає сонце
і обіцяє благодать.

04/19

Вдягнули дурня у порфиру,
Вручили сало й коровай.
До біса мову, честь і віру,
Гримить голодне " Жрать давай!".

І скільки би не говорив я,
Що до - не мі, а ре - не ля,-
Хахли обрали безголів'я,
В трусах паяца-короля.

Вручили недовіри вотум
Своєму гетьману сини.
Москва сміється чорнорота
І неньку топить у війні.

Чи буде краще? Ні, не буде!
Князьки ділитимуть пиріг.
У тренді нині ліліпути,
Сліпців глухі поводирі.

22.04.2019 р.

Нестримні веселощі…
бал-маскарад…
свистки…
конфетті з мішурою…
Помпезність еСВе –
і убогість плацкарт…
Дарма,
всі захоплені грою.

Мчить поїзд –
вагонів! –
крізь ніч…
крізь туман…
Ще вдосталь
харчів
і пального.
Розвилки…
провалля…
А біля керма –
нікого…
нікого…
нікого…

22.04.2019

Лугом, лугом, долиною
Котиться туман
І густою пеленою
Усе огорта.

Сіре простирадло стелить
На зелен-траву,
Уже мокрі всі дерева:
Клена жовтий чуб,

Кучерики на берізках,
Пасма верб старих
Нахилились низько-низько,
Навіть вітер стих.

Ще -туман обняв тополю
За тоненький стан,
Квіти теж накрив собою,
До землі приклав.

Хвиля білою здається,
Наче молока
Перекинулось відерце
Й полилось у став.

Так триватиме це доти,
Доки із-за хмар
Усміхнеться ясне сонце
І...туман розтав.

2018 р.

Ти здатен розбити серце
і вийняти здатен теж.
А чи необхідно все це -
від істини не втечеш?
За те, що не долюбила,
і брала чуже  - пробач!
Почистив, розправив крила
і зник у блакиті... Бач,
хоч кепсько тобі та мушу
сказати, що янгол щез.
Я можу віддати душу,
і вирвати можу теж!

Перепливу цю ніч,
перепливу,
перелистаю долю,
пролистаю,,

вогнем свічі,
високої свічі,
зігріюся

і помолюсь...

Настане
світанок.

А ніч - як море,
темна хвиля б'є,
і думи розгойдались до нестями.

Десь там далеко - зоряні вігвами,
десь там - розчинені гостинно брами,
а я маленьким човником пливу,

перепливу цю ніч,
перепливу.

Ну як, в паяца гарна маска,
Ковпак і рваний комбідрес?
Зелена муха іорданська
Це те, що Україні тре?

Чувак - не плямка на газеті,
На голову людві заліз.
Знімайте, хохлаки, кашкети
І кличте коміка на біс.

Від радості не перший тиждень
Глита горілочу урус.
Сміються з вибору сусіди,
Та я, братове, не сміюсь.

Бо зрію смерть і кров невинну,
Гукаю: - Розуме, ти де?
Неукраїнець Україну
В Москву на страту поведе.

Дратує Порошенка ряшка?
Війна з кишені топить лій?
Терпи, хоча і дуже важко,
Про шкурне думати не смій.

21.04.2019р.

Якщо мені даний голос, що мені з ним робити,
Складати слова у вірші, складати зернята в колос?
Якщо я скажу "вогонь", чи буде мені горіти?
Якщо я зараз промовчу, чи буде у мене голос?

Чи буде рости крізь глину, чи буде і далі квітнути.
Якщо я зараз не зможу, якщо вустами затвердну,
Чи ніч колись перестане, чи будуть святити вербу,
якщо я зараз промовчу, чи світло лишиться світлом?

Якщо мені даний голос — я з голосу, як зі слова.
Зі слова, яке початок. А я його течія.
Якщо я колись замовкну, якщо не буду готова,
чи буде у мене голос? Чи буду у нього я.

Проклюнулися ріжки в баранця,
А разом з ними тяга до ягничок.
Писати про кохання обіцяв?
Тепер терпи і правді глянь у вічі.

Закліщили амурні почуття
У хоті жорнах, сіють мислі грішні.
Сусідонька ж, неначе той будяк,
Мінлива, мовби тиск небес на тижні.

А я святий - у цьому вся біда,
Подобаються і будяк, і ружа...
Та жінка злиться, каже "Куд-кудах!",
Наказує за велелюбнісь мужа.

Підморгують з-за тину товпи дів,
Аби голубив і цієї ночі.
Жінок Господь любити повелів,
І я люблю. А ти роби як хочеш.

21.04.2019 р.

Понеділок йде -
Зміни свої звички -
Ждуть успіхи !
21.04.19 10.15

Ранкове місто
Пісня зі змістом
З дощу краплисто
П"ю "ля-мінор",
На непогоду
Із переходу
Влучно моргає
Пан Світлофор.

Місто ранкове -
Сяйво шовкове,
Проміньчик блиснув
Листом тополь...
Веселим світлом
Радо розквітне
Сонячне місто
Мрійливих доль.

По мотивам телепередачі "Світ навиворіт"

В цікавий світ відкриє дверці:
Розкрити зміст його та суть.
Тріпоче в хвилюванні серце,
Коли обставини несуть

В жахливу неймовірну прірву,
Де на краю – життєва мить!
Перед загрозою всі рівні.
Та Господа рука вершить.

І Діма йде туди, де треба,
В далекі закутки землі:
Живуть там люди просто неба.
Є радість й сум на їх чолі.

Прості бажання мають й втіху.
Тяжкою працею щодня,
Латаючи буття проріхи,
В чеканні завтрашнього дня.

А він, веселий, гарний красень.
Сміливий, люблячий екстрім.
Добряк, що має щиру вдачу,
Вперед, з цікавістю, та втім

Вже скільки натерпівся лиха
На обраному ним шляху.
Дісталось вкотре й на горіхи,
Та не показує пиху.

Збагачує Дмитро світогляд,
ВізьмЕ в полон і глядача.
Цікавий пропонує огляд,
Сюжетів досить, вистача.

Чекаємо у нетерпінні:
Куди запросить нас Дмитро?
Його оцінимо ми вміння,
Бо завжди поряд з ним добро.
Міцної постаті ядро.

20.04.2019
Свидетельство о публикации №119042008951

Морського лиману вчувається запах
На відстані у кільканадцять км*.
Бувають рекорди на інших етапах -
Як вирішить вітер і звідки подме.

Його набираюся на Хаджибеї -
Від кожного понюху та від ковтка,
Охоплений силою спраги моєї.
Вона невтолима і навіть жорстка.

До моря прелюдія чи увертюра -
Водоймище це унікально чудне.
Кайма узбережжя доволі похмура,
Та запах частково втішає мене.

Це ним на летовищі пахла Вітчизна,
Коли я по трапу зійшов з літака.
Сувора людина і серцем залізна,
А для Хаджибея - душевно м'яка.

Північні моря і далеко на півдні
Стрічалися в атласах і наяву.
Засвідчую - любі, та тільки не рідні -
Не ними я марю, не ними живу.

На жаль, не на морі або в океані -
Додому привів березневий маршрут.
Державні та митні кондиції, грані
Нехай зачекають. Я поки що тут.

У травні хотів би відвідати Шарджу.
І знаю, де саме візьму грошенят -
Субсидій собі на квитки заощаджу.
Пусте, що в боргах з голови і до п'ят.

На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
І бути таким, як належало бути герою –
Очолити місто, звільнити його від ярма.

Єдиному Богу звели білокамінний храм.
А потім встелили одежею пильну дорогу
І пальмове гі́лля втрапляло ослиці під ноги,
За спиною скалилась схожа на череп гора.

Найбільша ненависть у того, хто надто любив.
Найглибша зневіра того, хто повірив занадто.
Тому «Розіпни!» скаженіло волатиме натовп,
Тому, як рабу, вимагатиме страти й ганьби.

Два вироки Богу – священик хітон розідрав.
Не знають, що коять, прости цим зневіреним, Отче!
Там двічі і вбивць не карали за той самий злочин,
Святого прирікши до двох найжаскіших розправ.

До смерті вернувся на спині того ж віслюка.
Тростиною били… за одяг вже кидали жереб.
А ти надихав їх на це, о слизький людожере!
А, може, й не знав, що на Бога звелася рука?!

Що потім до тебе Йому доведеться зійти,
Звільнити Адама і смертію смерть подолати,
За зброю лишити нам хрест, а Причастя – за лати:
Для греків – безумство, юдеям – спокуса між тим.

На Нього чекали вони і чекаємо ми.
Не в рабській подобі, а в образі царської слави.
Ознаки отримає рід перелюбний, лукавий,
Який розіп’яв і продовжив співати псалми.

На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
І бути таким, як належало бути герою –
Очолити місто, звільнити його від ярма.

Єдиному Богу звели білокамінний храм.
А потім встелили одежею пильну дорогу
І пальмове гі́лля втрапляло ослиці під ноги,
За спиною скалилась схожа на череп гора.

Найбільша ненависть у того, хто надто любив.
Найглибша зневіра того, хто повірив занадто.
Тому «Розіпни!» скаженіло волатиме натовп,
Тому, як рабу, вимагатиме страти й ганьби.

Два вироки Богу – священик хітон розідрав.
Не знають, що коять, прости цим зневіреним, Отче!
Там двічі і вбивць не карали за той самий злочин,
Святого прирікши до двох найжаскіших розправ.

До смерті вернувся на спині того ж віслюка.
Тростиною били… за одяг вже кидали жереб.
А ти надихав їх на це, о слизький людожере!
А, може, й не знав, що на Бога звелася рука?!

Що потім до тебе Йому доведеться зійти,
Звільнити Адама і смертію смерть подолати,
За зброю лишити нам хрест, а Причастя – за лати:
Для греків – безумство, юдеям – спокуса між тим.

На Нього чекали вони і чекаємо ми.
Не в рабській подобі, а в образі царської слави.
Ознаки отримає рід перелюбний, лукавий,
Який розіп’яв і продовжив співати псалми.

Звалило дерево буревієм
з могутнім тілом, зеленим зіллям.
Лежало, впершись руками-гіллям...
Здіймався ранок над ним повільно.

Ще вчора хмарами лоскоталось,
гніздо плекав ще на ньому сокіл,
сміялось сонце йому звисока,
щось таємниче йому шептало.

А там, внизу - прозаїчні будні,
турбот житейських рутина сіра,
полює в сутінках звір на звіра
від днів вчорашніх, до днів майбутніх.

Упало. Корінь сточила зрада.
Живцем розірвані, жили- вени
кричать над вирвою німо, щемно,
ще кровоточить струмками рана.

Вершини в небі байдужо зверхні
не чують крику за шумом вітру,
чужі, далекі і непривітні...
А долом вогко заносить смертю.

Гілля повалене кози топчуть,
снують мурахи зів'ялим листям,
та часом пташок у день імлистий
крилом невидимим затріпоче.

Та впало зріле, живе насіння,
промінням теплим удень зігрілось.
І в нім життя ожило несміло,
неначе дерева воскресіння.

Впала на аркуш поезії крапля,
Перезирнулись Венера й Ерот:
З горя ридає мальована краля,
В ефемериді ерзацних жагот.

Заздрить Ерато танталовій карі,-
Музу хто хоче бере на приціл.
Ані рицин, ні цианістий калій
Не допоможе від товпищ митців.

Лірик на платтячку торсає фалду,
Лізе до циці впотьмах на рожен.
Я ж бо - кулібний, любов - не для ґвалту,
Цноту Полель від харит береже.

Меццо - для ахів, для охів - бельканто,
Мить - і коханці сплелись у клубок.
У читачів задоволених свято,
Шок від краси, естетичний амок.

Може, усе що речу і неправда,
Виправлюсь, браття, повірте, їй-бо!
Плавиться в тиглі нечемна порада,
Буду писати і я про любов.

20.04.2019р..

Ходять янголи по світу -
білосніжні крила,
зазирають в кожну хату
чи добро вродило.

Чи достатньо на причілку
світлячків ласкавих,
запускають в тишу бджілку,
зорі кучеряві.

Заколисують дитину
в колисанці теплій,
варять запашну малину
для зимових щеплень.

Додають цілющу тую
в яблучні узвари,
здирки, виразки бинтують,
припиняють чвари.

Душі змащують медово
джемом обліпихи,
мостять  подушки пухові -
лебедині втіхи!

Чепурять сади, городи, 
і щебечуть в гаю.
На землі до смерті годять,
після відлітають

в небеса, щоб лазурові,
розсипати роси
і ніщо,  окрім любові,
навзаєм не просять.
2019р

 


 

Вас повідомити повинен –
ми не вручили адресату
листа, що совісті хватило
у вас направити солдату.

А не отримавши листа,
не був він ранений паскудством,
не втратив розум і вуста
не проклинали те розпутство.

Коли він піднімав бійців
в атаку біля терміналу,
безцеремонність ваших слів
душі його не розривала.

Як тяжко в бій він крокував,
мотузкою стягнувши рану,
лист кілометри ще долав,
тоді, на щастя, було рано.

Коли на землю враз упав
і смерть закрила йому очі,
листа того він не читав,
бо не дожив герой до ночі.

Вночі, поклавши в плащ-палатку,
у темноті міському парку,
ми схоронили після схватки
його під невелику арку.

На обеліску зірка там,
тополя ще, висока дуже.
Та зрештою забув, що вам
усе оте уже байдуже.

Лиш вранці, всупереч образі,
з причини смерті адресата
послання ми читали разом –
пробачте нам, простим солдатам.

Як пам‘ять вас збиває з толку
і ви забули про свій лист,
від імені усього полку
я нагадаю його зміст.

Писали ви, як другий рік
дісталися у город хлібний,
у вас вже новий чоловік,
а він вам більше не потрібний.

Що ви не знаєте біди,
живете хороше, в достатку.
Нема ніякої нужди
у лейтенантськім атестаті.

Листів щоб більше не чекав
і вас не утрудняв би знову…
Так, саме так – „не утрудняв“,
болюче відшукали слово!

І все, і більше ні гу-гу…
Перечитали терпеливо
ми ті слова, що на снігу
в розлуки час в душі знайшли ви.

„Не утрудняй“, „муж“, „атестат“…
На що ж ви серце проміняли?!
А він же був герой, солдат!
Ми з ним за вас тут помирали…

В розлуці жити – серце бити,
не всяк її лиху здолає.
Не кожен зможе вік любити,
на жаль, в житті усе буває…

Хай не любили вже ви більше
і він уже не був потрібен.
Нехай уже жили ви з іншим,
Бог з вами й тим нікчемним злиднем,

але ж який солдата гріх,
що часу вільного не знає!
Що захищаючи вас всіх,
себе три роки „утрудняє“…

Що ж написати не змогли
хай слів гірких, та благородних?
В своїй душі ви не знайшли?
Так зайняли б в кого завгодно!

Бо у Вітчизні нашій єсть
немало чистих душ, високих.
Вони б вам виявили честь
і ваші згладили пороки.

Вони б за вас слова знайшли,
щоб підбадьорить чоловіка.
Від нас уклін їм до землі
за серце добре і велике!

Не вам, жіночому загалу,
від нас відірваних війною
ми написати побажали,
щоб знали – ви тому виною.

Чоловіки на фронті тут,
із ворогом в борні й собою,
з тривогою якоюсь ждуть
листів із дому перед боєм.

Ми начиталися лайна,
тепер тихцем усі жалкуєм –
а раптом все ж ви не одна,
й такого хтось іще скуштує…

На суд дружин пошлемо вас,
їх імена ви забруднили.
Хоча всього лише на час
листом нам мозок отруїли.

Нехай поставлять вам в вину,
що душу чорну ви ховали,
любили лиш себе одну
і за дружину видавали.

А бувший чоловік – убитий,
все добре, забавляйтесь з новим.
Він мертвий, вже на тому світі,
не потривожить зайвим словом.

Живіть, а він вже без вини
не відповість і не напише.
Вже не повернеться з війни
й під руку вас не стріне з іншим.

Лиш за одне його прощати
прийдеться вам, продажна юдо.
За те, що з місяць доставляти
іще листи вам пошта буде.

Нічого вже не зробиш тут –
листи від кулі повільніші.
Вони у вересні дійдуть,
хоч згинув місяцем раніше…

Без вас там жодного рядка
немає й це вам неприємно.
Так я від імені полка –
беру назад все те напевно!

Прийміть в кінці уже й від нас
презирство наше, на прощання.
Всі ті, хто зневажає вас –
покійного однополчани.

Знаю – кожної весни,
Наче поторочі,
Довгохвості нявкуни
Верещать щоночі.

Я на виклики оці
Вчасно реагую –
Сплю в зимові місяці,
Навесні – марцюю.

Завсігди уміли коні плавать,
але недалеко і неважно.
„Глорія“ російською – це „Слава“,
всім запам‘ятати це неважко.

Корабе́ль ішов найменням гордий,
океан мав намір перепли́сти.
В трюмах коні, мордою до морди,
але їх сумні чекали вісті.

Ціле стадо… Вдалечінь пливли,
тисячі підків в копита вбили.
Щастя все ж вони не принесли –
міна днище кораблю пробила.

Люди сіли в шлюпки, весла взявши,
коні слідом пли́ли просто так.
Що ж робити бідним, бо, як завше,
не було їм місця на плотах.

Плив по океану рижий острів,
в синіх хвилях острів плив гнідий.
Зразу їм здалося – плавать просто,
ніби в річці, більше лиш води…

Та нема ні берега, ні краю,
у ріки вони завжди були.
Хвилі накривали рижу зграю,
а вони все фиркали й пливли.

Залишали коней рештки сили,
ті іржали, тонучи в воді.
Та ніяк вони не розуміли –
чом їх люди кинули в біді.

Врешті-решт розтанув рижий острів,
всі втонули, згинули в імлі.
Домом став їм океанський простір
в сотнях миль від рідної землі…

Серце берегти –
Любов, тепло, посмішка-
Кращі складові !
20.04.19 7.16

Кохана, серцем тихо завесній,
Чекає квітка на любові благо.
Розкрийся, мов пелюсточка, мені,
Сідає джмелик чарівний на пагін.

І вже тремтить суцвіття молоде,
Вібрує все, хмеліючи від ласки.
І струм єством окриленим іде,
І всесвіт повнить ароматом казки.

І чашечка троянди воскреса,
Нектаром божим сповнена по вінця.
Снагою рожевіють небеса,
Немов закоханих щасливі лиця.

В моїх обіймай, люба, завмирай!
Жага чуттів буяє до знемоги.
Ярило-Сонце нам дарує рай –
Ми сповнюєм найвищу волю Бога.

То ж вознесімось просто в небеса,
І хай ця зустріч буде не остання.
Бо шлях увись - це розквіту краса,
Устелена пелюстками кохання!

20.04.7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Козацький цвинтар. Вікові хрести
Вросли наполовину в рідну землю.
Тримати і у вічність їх нести
Так важко їй від болю.Час недремний

Оберігає воїв, що з могил
Уже ніколи на коней не скочуть.
Бо віддали життя і стільки сил
Країні рідній в давні дні і ночі.

Лежать із ними люльки і шаблі,
І травами вже поросли могили.
А за дощами хмари-кораблі
Пливуть у вічність. Зберігають сили,

Щоб за снігами сходила весна,
І сіялося в теплу землю жито,
І зберігалась роду таїна
Того, кого в степу знайшли убитим.

Бо після нього дерево життя
Не перервали голод, холод, війни.
Та в кожен рід приходило дитя,
Щоб родове гілля росло надійно.

І ширилося, проростало вглиб
Його міцне і молоде коріння.
Козацький роде, з глибини садиб
Вже не одне тут вийшло покоління.

Що гарувало з ранку до зорі,
Трудилося і обливалось потом,
Коли за коси брались косарі,
А Бог їх урожаєм за роботу

Так щедро обдаровував усіх.
І славився піснями край козацький,
Як чувся на святки веселий сміх
І гопачок, що танцювали хвацько.

Пройшли цим шляхом покоління тут,
Від тата й мами, з прадіда до діда.
І край стоїть в вишневому цвіту,
Хоча його не обминали біди…

У землю вгрузли вікові хрести,
Яких минуло перекотиполе.
Землі так гірко біль оцей нести,
Бо під хрестами сплять козацькі долі.
18.04.19

Пригадаю - і світ мені світиться,
і бентежить душі тихе озеро.
Як же нам пощастило зустрітися
в цьому безмірі: Часу і Простору?

Впала зірка. Скотилася жеребом
у бажання моє незагадане...
Пахне спогад тюльпанами й березнем,
пахне осінь журбою і ладаном.

...Згасне подив, як сон під повіками,
вкриє світ пеленою бузковою.
Як могли загубитись навіки ми
в тісноті суєти містечкової?!

2009

Кажуть, вибір до двох спростився...
Кажуть, вибору в нас нема.
Хоч би з Неба Христос спустився,
бо надворі така зима
серед цвіту весни,
аж страшно...
...Вербний хід і осанни спів...
Українонько горопашна,
хто ж тя знов до ганьби довів?..
Рідні діти... мов сучі діти,
тешуть дошку твоїй труні.
А довкола - весна і квіти
й крига душ при Вербовім дні...
Десь за тиждень при Великодні
воскресатиме знову Спас...
Миє руки пилат сьогодні,
щоби вкотре розп'яли нас...
Межи прутиків тих вербових
геть принишк перед лінчем Бог.
Чи дамося на хрест, братове?..
Се повідає епілог...

19.04.2019

Літо грає на вилицях хрускотом кісточок.
Зрубу першого іскорки-трісочки розлітаються.
Ким ти виростеш, саджанцю, прутом для діточок?
Чи міцною ломакою - більшим, котрі не граються?

Обрій наче граблі, чи старечий беззубий рот,
Чи лисіючий хлоп, що з сокирою йде у кичари.
Цур та пек тобі, хлопе! Нарубаєш іще гризот,
Як рідитимеш світ від рання й до самого вичіра.

Між зуб'ятами обрію цідиться сонце нись.
Дитинча, ким ти виростеш, хлопом, а чи сокирою?
Їж та плюй собі вишеньки. Виростеш же колись.
Літо конче змахлює, козирі криючи сквирою.

Зупинились ви,
Тупік, спите, винити
Нікого – лише себе!
19.04.19 8.40

Любити життя,
Цінувати миті і часи,
Насолоджуватись тим,
Що маєм ми –
Що може бути кращим,
Мабуть ніхто не заперечить,
Було і буде важливим
В любі століття і віки!
19.04.19 8.30