ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2020.04.09 12:37
Принцип ласого шматка:
приватизаційний простір.
Загребущого рука
не цуралась з дев’яностих!

Йшов розподіл всіх і вся
серед сильних цього світу.
Не одне тоді ім’я

Іван Потьомкін
2020.04.09 11:57
“Most of us have formed an unrealistic picture of life on a desert island. We sometimes imagine a desert island to be a sort of paradise where the sun always shines. Life there is simple and good. Ripe fruit falls from the trees...” Нечто подобное нари

Олександр Сушко
2020.04.09 09:42
От і підняли голову недобитки Януковича, галасують на всіх телеканалах як навіжені. Відчувають, що на хвилі народного невдоволення нинішнім очільником держави, вони скоро знову прийдуть до влади. А люди вуха розпустили, очі вилупили в екрани і вірять всь

Сергій Губерначук
2020.04.09 08:16
І він побачив,
що рука його
піднесла сонце
над безмежним світом.
Йому пекло..,
а пекло не могло
очей його
і голосу спалити!

Віктор Кучерук
2020.04.09 05:45
Спів пташиний на світанку,
Мов будильника сигнал, –
Забринів безперестанку
В сонній тиші на загал.
Дерся піснею в кімнату
Крізь прочинене вікно
Неспокійно і завзято,
Шанобливо й угурно.

Микола Соболь
2020.04.09 05:35
Чи поставить доля на коліна,
Чи здіймешся птахом до небес…
Пам’ятай назавжди ти – людина
І життя дано тобі єдине
Проживи, щоб лід душевний скрес.

Не шукай високої науки,
У добрі народиться добро.

Ярослав Чорногуз
2020.04.09 02:54
Красуня, яка мене любить,
Про мене лиш думає все.
І пестить цілунками в губи,
І квіти найкращі несе
Красуня, яка мене любить.

Красуня, яка мене любить.
Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»

Володимир Бойко
2020.04.08 23:27
Оптимісти мрійливо дивились
У світле майбутнє.
Песимісти, однак,
Готувались до чорного дня.

Посміхнулась фортуна останнім,
Та тільки на кутні,
Бо в нерівному герці

Віктор Кучерук
2020.04.08 21:34
Поміняв би професію,
Та не хоче душа, –
Хоч нема від поезії
Для родини й гроша.
Не хвалюся зарплатою
Але йду на парі,
Що штани перелатую
І гризу сухарі.

Оксана Логоша
2020.04.08 21:10
Пташечко моя,дрібко,
Мила моя втіха.
Не затонка гілка?
Не затісна стріха?
Серце твоє пташине.
Сила твоя крилата.
Що тобі ті вершини...
Що тобі ті грати...

Євген Федчук
2020.04.08 20:57
Сиджу собі на лавці попід тином.
Вже сонечко на захід погляда.
На возі хтось везе додому сіно,
Сидить у ньому, що його й не видно,
Лиш чути голос іноді: «Гайда!»
Навпроти за дорогою толока.
Бабуся пасти вивела козу.
Коза ще молоденька – кілька рокі

Олександр Панін
2020.04.08 17:59
Чорт Стецько та біс Агапко -
Чортеня із бісеням,
Ледь не попсували лапки:
Ухопить не можуть "крам"!

Ох, яка, яка "хвеміня",
А,точніше, це - "чортиня,
Це - Чортиця-молодиця,

Тетяна Левицька
2020.04.08 15:02
Минали місяці - вервечки голубі,
полином пахли вечори духмяні.
Проходило життя в депресії, журбі
не рятувало навіть фортеп'яно.

Боявся подумки вертатися туди,
де одночасно солодко і гірко
було йому, ще до розлучення, біди.

Анастасія Поліщук
2020.04.08 14:23
Горнятко кави - не перше точно.
Закриєш очі - стаєш півтінню.
Дзеркальний вимір твоїх безодень
Повік забралом тебе поглинув.

Горнятко кави - лишився запах.
У голові - безкінечне віче
Усіх твоїх несвідомих. Правди

Сергій Губерначук
2020.04.08 08:57
Постать, спинившись на постаменті,
довго чекала до себе параду…

Квіти посохли і стали паперами –
постать ніколи не набридала.

Коні подохли і стали екзотикою –
постать ніколи не набридала.

Іван Потьомкін
2020.04.08 00:44
Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув,що Храм мають зробить таким,
Який той був за Соломона,
Спродав усе своє добро
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходився робить ворота з міді.
Що блиском не поступалась золоту сам

Олександр Панін
2020.04.07 21:26
Шкандибає Старенька із ключкою,
По горбатій стежині чвала,
Тяжко крапають сльози горючії,
Зразу видно - життя не халва!

І чорти, і зміюки, і грішники
Витрищають "квадратні" баньки:
"Хто ж Чортячу Матусеньку вирішив

Євген Федчук
2020.04.07 21:10
Якось сиділи ми на лавці біля двору:
Дідусь, бабуся та із ними третім я.
Ще череда не йшла із паші на ту пору.
Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
Нас рятувала тінь великого горіха,
Легенький вітерець, що з поля залітав.
Дідусь газету м’яв, бурмо

Ігор Деркач
2020.04.07 20:41
Яка оказія явилась!
Весна не за горою,
а сіячі заякорились
у гавані застою.
Ячить поезія висока
кімвалами кумира,
куняє муза одинока
і почиває ліра.

Вікторія Лимарівна
2020.04.07 17:10
З’являється шанс, відкриваються дверці
у поклику до небайдужого серця,
якому так боляче зараз за всіх.
Планета в загрозі: це догма чи збіг?
Фатальний кінець чи замолимо гріх?

Наскільки умілі в майстерності спроби,
щоб відсіч надати смертельній х

Микола Дудар
2020.04.07 13:18
Коронавірус? Корона - вірус:
А свита - меч… снаряд…. тротил…
Все сіють смерть, я смерті вірю
Вакцині - ні, глибокий тил…
О Боже! Боженько, наш Царю! О
Владико Всесвіту, тримайсь...
У нас такого вдосталь "жару",
А з Тебе, в пекло, аусвайс…

Тетяна Левицька
2020.04.07 13:03
Насолодитися, не випити до дна,
розкішна пава, зірка промениста,
утіха жадібна, мольфарка чарівна,
заволоділа серцем піаніста.

Їй місячну сонату, п'єси дарував,
цнотливі орхідеї і браслети.
Страшенно ревнував, хоч не було підстав,

Микола Соболь
2020.04.07 09:39
До плеча пригорнутися хочу,
Там де квітнуть вишневі сади.
Соловей свою пісню охоче
Заспіває, ти тільки прийди.
Усміхнеться нам зоряне небо
Вітер косу тобі розплете…
І вінок зі смарагдових стебел
Покладу на волосся густе.

Олександр Сушко
2020.04.07 09:36
Полаялися ми учора з кумом капітально: я йому дуль моцних натицяв, а він мені матюків нагнув триповерхових. А виною всьому — коронавірус. Приїхав на пошту отримати перевод за мою книжку “Берегиня”. Нині в мене це єдине джерело фінансів, завдяки якому куп

Сергій Губерначук
2020.04.07 08:33
Попід зіркою гіркою,
понад гіркою паркою,
серед ночі поміж літа
проти вітру полетів ти…

Хто міг знати, що так буде?
Я гукав тебе крізь груди!
Я не знав про хресні крила,

Віктор Кучерук
2020.04.07 05:18
Повзти, вставати, йти і знову
Спіткнутись, впасти і повзти
Крізь вічні зради та обмови
До недосяжної мети.
Хоч прогинаю трохи спину,
Щоб дати спокою ногам, –
Ніхто й ніщо мене не спинить,
Якщо, на жаль, не стану сам.

Олександр Панін
2020.04.07 01:06
Лімерики -"фрістайл"


Щур та Зайці


Годі, Зайці, ридати, зітхати –
Обіцяли нам позику дати!

Іван Потьомкін
2020.04.06 21:22
Не в тому суть –
Воскрес чи не воскрес,
Вознісся до Всевишнього,
Сидить з ним одесную...
Чи, може, як усі,
Перетворивсь на прах,
Пробивсь з-під каменя травою...
Не тим, що начебто узяв гріхи на себе

Євген Федчук
2020.04.06 21:13
Добра і зла на світі є багато
І кожен по-своєму прагне жить:
Хтось хоче всі хвороби злікувати,
А хтось їх на нещасних напустить.
Усе від того, що в душі у нього
І чим живе, до чого прагне він:
Чи стіни зводить, городить дорогу,
Чи щось велике взага

Серго Сокольник
2020.04.06 20:48
Час наврочить сумні
Сірі ночі без ніжності губ,
І цокоче, і ні-
чим розвіяти пізню нудьгу...
Потаємно відкрий
Простір шафи минулих оман.
У шухлядці старій
(розбирать її часу нема,

Володимир Бойко
2020.04.06 18:52
Вихвалявся чорний Пень,
Що не вірить в чорний день,
Бо його, крутого Пня,
Аніщо не зупиня.

Та не варто було Пню
Отаку нести дурню.
Хтось недопалок лишив –

Роксолана Вірлан
2020.04.06 18:35
Розбуди мене теплими лисками
По чолі, по щоці та по рученці,
Коли росяні зорі ізвисока
На прокільчені трави обрушаться.

У маєвому мареві виспіє
Перша лілія, світ розлелечений
І розкліпнуться обрії виспані

Микола Дудар
2020.04.06 18:18
І де ж від усього ваш "інструмент"…
У якому ж оркестрі прописка?
Шляпу - додолу, пасаж... комплімент
І зіграв би на ньому - не близько…
Згоден, побуду простим глядачем
Зала, вогні, світанки предранні
Ритмічно до рим… і ладом тече
Оплески славні,

Микола Соболь
2020.04.06 18:02
Раніше курви працювали в лазні,
А нині – аташе, як не крути.
Прийшли до влади злодії та блазні,
Народу слуги, сепари, свати…

Наїлися по горло шоколаду?
Потрібні зміни і відразу – упс!
Враховуючи стан важкий громади,

Олександр Сушко
2020.04.06 10:19
Те, що вам зараз розкажу — велика таємниця. Тому мусите її тримати при собі до Страшного суду. Ну, а якщо нестерпно, аж до гикавки, закортить поділитися цим тягарем знань, — так і бути, благовіщайте, дозволяю. Але тільки власним дружинам і чоловікам,

Сергій Губерначук
2020.04.06 09:36
Зустрівши кілька снів, невидимих таких,
закутаних у превелебну ніч нечутно, –
на тиші днів нових, між проявів тонких,
радію світлу я і посміхаюсь чудно.

Достатньо вітру й трав, розпатланих по нім,
аби згадати все до кінчиків коріння,
коли конем-во
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Вікторія Лимарівна - [ 2020.04.09 12:21 ]
    Принцип ласого шматка
    Принцип ласого шматка:
    приватизаційний простір.
    Загребущого рука
    не цуралась з дев’яностих!

    Йшов розподіл всіх і вся
    серед сильних цього світу.
    Не одне тоді ім’я
    шлейфом хитрим оповите.

    Все й тепер у них: о кей!
    Хай позаздрять неімущі!
    Не бракує їм грошей:
    бізнесовим та тямущим.

    навіть в карантинній гущі
    процвітають, невмирущі!

    06.04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  2. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.09 08:10 ]
    Нехай летять лелеки
    А вранці чути клекіт
    Такий вже голосний,
    Та це ж уже лелеки
    У двір прибули свій.

    Вони своє гніздечко
    Взялись впорядкувать,
    Бо в ньому доведеться
    Виводити пташат.

    До кожної оселі
    Лелеки хай летять
    І не пустіють села -
    Музиками дзвенять.

    Та й на гучних весіллях,
    Продовжувався рід.
    Покличте на подвір"я
    До себе цих птахів.

    Адже ці чорнокрилі
    Добро приносять в дім,
    Де поруч поселились,
    Ще - злагоду та мир.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.04.09 08:40 ]
    Академіку А.Сахарову
    І він побачив,
    що рука його
    підне́сла сонце
    над безмежним світом.
    Йому пекло́..,
    а пе́кло не могло
    очей його
    і голосу спалити!

    Пішла луна…

    29 травня 1989 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 15"


  4. Віктор Кучерук - [ 2020.04.09 05:47 ]
    * * *
    Спів пташиний на світанку,
    Мов будильника сигнал, –
    Забринів безперестанку
    В сонній тиші на загал.
    Дерся піснею в кімнату
    Крізь прочинене вікно
    Неспокійно і завзято,
    Шанобливо й угурно.
    Буйним шумом бив на сполох
    І свого добивсь таки,
    Бо з’явилися навколо
    Барви й риси нечіткі.
    Чарівливий, голубливий,
    Та невчасний трохи спів, –
    Уривався галасливо
    І позбавив гарних снів…
    09.04.20



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  5. Микола Соболь - [ 2020.04.09 05:11 ]
    * * *
    Чи поставить доля на коліна,
    Чи здіймешся птахом до небес…
    Пам’ятай назавжди ти – людина
    І життя дано тобі єдине
    Проживи, щоб лід душевний скрес.

    Не шукай високої науки,
    У добрі народиться добро.
    Ти візьми зерняточко у руки,
    Хай воно відчує серця стукіт…
    Й проросте Адамовим ребром.

    Сутність пізнається у коханні,
    Полюби безмежно білий світ.
    Перші дні безвинні та останні
    Решта у омані, чи тумані…
    Не марнуй даремно своїх літ.
    05.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.09 02:20 ]
    Красуня, яка мене любить
    Красуня, яка мене любить,
    Про мене лиш думає все.
    І пестить цілунками в губи,
    І квіти найкращі несе
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить.
    Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»
    Врятує мене від погуби,
    І сяє у ніжних піснях
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить,
    Розвіє всі думи сумні.
    І поглядом теплим голубить,
    Дарує смарагди мені
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить –
    Дощами умита земля,
    Що словом пестливим, не грубим,
    Збадьорює і звеселя
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить –
    Вінець мрій усього життя.
    І ось до небесного шлюбу
    Зі мною іде в майбуття
    Красуня, яка мене любить.

    8-9 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  7. Юлія Вільна - [ 2020.04.09 00:52 ]
    Тест на міцність
    Не спинити мою свободу -
    крок вперед всім чортам на зло.
    Серед вогнищ шукаю воду
    тут сміливість, як ремесло

    необхідна. В часи задухи
    прожене вона горе геть.
    Добра доля протягне руки -
    забирайся, старуха-смерть!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Володимир Бойко - [ 2020.04.08 23:23 ]
    Крива посмішка
    Оптимісти мрійливо дивились
    У світле майбутнє.
    Песимісти, однак,
    Готувались до чорного дня.

    Посміхнулась фортуна останнім,
    Та тільки на кутні,
    Бо в нерівному герці
    Змагає солодка брехня.



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.57)
    Прокоментувати:


  9. Віктор Кучерук - [ 2020.04.08 21:32 ]
    * * *
    Поміняв би професію,
    Та не хоче душа, –
    Хоч нема від поезії
    Для родини й гроша.
    Не хвалюся зарплатою
    Але йду на парі,
    Що штани перелатую
    І гризу сухарі.
    Вже ніхто не дивується,
    Коли я – сім’янин, –
    Вічно міряю вулиці,
    Наче палець, один.
    Ув очах невдоволення,
    Що звів час нанівець, –
    Що живу, як відколений
    Од скали камінець.
    Що натхнення й депресії
    Світоповне кільце
    Розриває поезія
    І не платить за це.
    08.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  10. Оксана Логоша - [ 2020.04.08 21:22 ]
    Пташечка
    Пташечко моя,дрібко,
    Мила моя втіха.
    Не затонка гілка?
    Не затісна стріха?
    Серце твоє пташине.
    Сила твоя крилата.
    Що тобі ті вершини...
    Що тобі ті грати...
    Дрібко моя,мітко.
    Лету тобі й Лети.
    Згадуй мене зрідка,
    Клич мене,клич-"Де ти?!"


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  11. Євген Федчук - [ 2020.04.08 20:49 ]
    Легенда про козу
    Сиджу собі на лавці попід тином.
    Вже сонечко на захід погляда.
    На возі хтось везе додому сіно,
    Сидить у ньому, що його й не видно,
    Лиш чути голос і́ноді: «Гайда́!»
    Навпроти за дорогою толока.
    Бабуся пасти вивела козу.
    Коза ще молоденька – кілька років,
    Маленькі роги, зовсім чорні боки
    Лиш біла пляма животом внизу.
    Іде коза, вибрикує, бувало,
    Бабуся міцно мотузок трима
    Та все бурчить: « А, щоб ти вже пропала!»
    «Ану, насіння чорта, чого стала?
    Іди чи що, бо сил уже нема!»
    Козу пустила, сіла відпочити
    На лавці біля мене у тіньку.
    Коза пасеться, хоч, здається, сита,
    Але ж тут краще, ніж біля корита
    Траву скубти, лиш вибирай яку.
    Мене ж цікавість трохи розібрала,
    Помовчав трохи та, все ж, запитав:
    «Чому насінням чортовим назвали
    Свою козу? Щось на увазі мали?
    Коза ж бо, яким боком до чорта́?»
    На мене скоса глянула бабуся,
    Упевнилась, що не жартую я,
    Над нею, над старою не сміюся,
    А й, справді, зацікавлено дивлюся.
    «Ти ж чий такий? Бо пам’ять щось моя
    Часом підводить?!» Я не став ховатись,
    Сказав бабусі, хто мої батьки.
    «А, знаю-знаю, довелось стрічатись!
    А ти у гості? Утомивсь навчатись?
    Отож бо і цікавий ти такий.
    Чому козу свою я так назвала?
    Та хто ж у нас в селі того не зна?
    Хіба батьки тобі не розказали
    Звідкіль всі кози на землі постали?»
    «Та ні, тож це для мене новина!»
    «Ну, слухай, що я буду говорити.
    Було це в дуже-дуже давній час,
    Коли Господь почав наш світ творити:
    Вже є Земля і сонце в небі світить
    І шостий день тут наступа якраз.
    Прийшла пора створити і людину
    За образом й подобою Його.
    Узяв Господь, змочив кавалок глини,
    Ліпити став і м’яти на колінах
    Й зліпив людину із шматка того.
    Вдихнув у неї Божий дух і стала
    Людина перед Богом, ожила.
    Щоправда, вона одягу не мала,
    Але ж, тоді іще стиду́ не знала,
    Бо на Землі єдиною була.
    Тим часом чорт сидів в кущах навпроти,
    Дививсь за тим, як саме Бог робив.
    А потім теж узявся до роботи,
    Свою подобу виліпить охота.
    Теж глину взяв, тугий кавалок збив
    Та й виліпив спочатку морду, роги,
    Почав ліпити тулуб та, якраз
    І сонечко за повелінням Бога,
    Свою щоденну скінчує дорогу
    Та сутінків вже наступає час.
    Тож світла в чорта майже не лишилось,
    А в темряві щось, спробуй-но, зліпи.
    І далі він ліпив, вже як ліпилось,
    Поки і зовсім сонце не скотилось.
    І ось момент, нарешті, наступив,
    Як чорт в козу вдихнув свій дух смердючий
    (Чого ж смердять, ти думаєш, вони?)
    Роботи не багато, але змучивсь,
    Хотів козу ту роздивитись «луччє»
    Та вирвалась вона від сатани.
    Він встиг лиш за хвоста її вхопити,
    Але той хвіст в руках його й зоставсь.
    Короткий хвіст козиний саме звідти,
    Все, що вдалось козі тоді лишити.
    Вона ж сама по світу подалась.
    От з того часу кози і з’явились…»
    «І все то правда?» «А чому б не так?..
    Ото, хоча б, скажи мені на милість,
    Як так воно на світі получилось,
    Що в кози морда, наче у чорта́?
    І я, повір, ніколи ще не чула,
    Що відьма молоко в них відбира.
    В корів – он скільки вже випа́дків бу́ло,
    Але козу ще жодна не дійнула.
    Бо відьма зна – не буде їй добра.
    Вона козу боїться зачіпати.
    А чому кіз у стайні хтось трима?
    Щоб чорт коней не брався дратувати,
    Хай краще із козою буде грати,
    Для нього краще й забавки нема…»
    Пішла уже бабуся із козою,
    А я сидів у задумі, мовчав:
    Що саме правда з побрехеньки тої,
    Чи вигадкою все ото одною,
    Адже в книжках такого не стрічав.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  12. Олександр Панін - [ 2020.04.08 17:36 ]
    Спокусниця

    Чорт Стецько та біс Агапко -
    Чортеня із бісеням,
    Ледь не попсували лапки:
    Ухопить не можуть "крам"!

    Ох, яка, яка "хвеміня",
    А,точніше, це - "чортиня,
    Це - Чортиця-молодиця,
    Це - зваблива Демониця!

    Пропікає аж до серця,
    Видира печінку геть,
    У нечистих в піні рильця,
    Мізки - в друзки,
    Шкереберть!

    Дивись, Агапко,
    Що це за Чортиця?
    Я захлинаюсь
    Слиною
    Жаги,
    Для неї стану я
    Найкращій Рицар,
    А хоч і паж,
    Все буде до снаги!

    *

    Йой, красунечко,
    Сукубо,
    В тебе ріжки є
    і хвіст,
    Людям та чортам
    ти рада,
    Маєш ти
    до зваби
    хист!





    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  13. Тетяна Левицька - [ 2020.04.08 15:53 ]
    Божевільний маестро
    ІІ

    Минали місяці - вервечки голубі,
    полином пахли вечори духмяні.
    Проходило життя в депресії, журбі
    не рятувало навіть фортеп'яно.

    Боявся подумки вертатися туди,
    де одночасно солодко і гірко
    було йому, ще до розлучення, біди.
    Десь за кордоном скніла його Зірка.

    Артистом працював в оркестрі провіднім,
    вертався пізно у порожні стіни,
    де по кутках снував старий павук окрім
    журби, тоненьку нитку павутини.

    Виходив на балкон і спрагло там курив,
    втомившись від нудьги, буття марноти.
    Впритул його будинку - лісовий масив,
    дев'ятий поверх й дівчина напроти.

    Її на лоджії він бачив і не раз,
    завжди вдивлялася в його сумне обличчя.
    Уважно слухала, як щемно грає джаз
    ця дивна незнайомка таємнича.

    Знов сів за інструмент наш музикант,
    перебирав дієзи і бемолі.
    Ліричні витоки зворушливих кантат
    народжували музику любові.

    Стаккато -запальний проникливий мотив -
    наскрізь пронизував, бив тіло струмом.
    Безжально рвав кайдани самоти,
    лунала пристрасна кубинська румба.

    Коли звучання розчинилось в небесах,
    хтось нетерпляче подзвонив у двері.
    Стояла дівчина з сльозами на очах,
    в руках тремтіли - сонячні гербери.

    08.04.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (1)


  14. Анастасія Поліщук - [ 2020.04.08 14:18 ]
    Горняткам кави присвячується
    Горнятко кави - не перше точно.
    Закриєш очі - стаєш півтінню.
    Дзеркальний вимір твоїх безодень
    Повік забралом тебе поглинув.

    Горнятко кави - лишився запах.
    У голові - безкінечне віче
    Усіх твоїх несвідомих. Правди
    Знайти не вдасться. Знаходиш відчай.

    Горнятко кави - гірчить, і смаком
    Так лаконічно - про втіху втоми.
    Розплющив очі - четверта кава.
    І всі безодні такі знайомі...


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  15. Сергій Губерначук - [ 2020.04.08 08:36 ]
    Постать, спинившись на постаменті…
    Постать, спинившись на постаменті,
    довго чекала до себе параду…

    Квіти посохли і стали паперами –
    постать ніколи не набридала.

    Коні подохли і стали екзотикою –
    постать ніколи не набридала.

    Місто струснулось і стало руїнами –
    постать ніколи не набридала.

    Небо тримало останню зірку,
    зірку з рубіну… постать ніколи…

    Люди, знайшовши безлюдний острів,
    не будували більш постаментів.

    31 серпня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 27"


  16. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.08 08:00 ]
    Аромат цей неповторний
    А під горбочком бір сосновий,
    Внизу широкий луг,
    Там трави виросли шовкові,
    Така краса навкруг!

    Збоку мережечка блакитна -
    То квітка-незабудка,
    А поруч неї м"ята дика
    Пахне по всьому лугу.

    Бо аромат цей неповторний,
    Такий лиш тут буває.
    І ти дивуєшся вже вкотре
    Чому він огортає

    Тебе отак, неначе купіль
    Із ніжності легенько.
    А можна тут іще послухать
    Малого соловейка,

    Який ще зрання на калині
    Витьохкує завзято.
    Чарують трелі його дивні
    Й запах дикої м"яти.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  17. Олександр Панін - [ 2020.04.07 21:14 ]
    Старенька із Ключкою

    Шкандибає Старенька із ключкою,
    По горбатій стежині чвала,
    Тяжко крапають сльози горючії,
    Зразу видно - життя не халва!

    І чорти, і зміюки, і грішники
    Витрищають "квадратні" баньки:
    "Хто ж Чортячу Матусеньку вирішив
    Відіслати крізь суччя, пеньки?"

    Із журби та печалі намистечко,
    Крок за кроком - дрібненький стрибок,
    Ну куди ж це Чортячу Матусечку
    Відправляє невдячний Синок?

    Шкутильгає, не робить зупиночок,
    Жити бабці ще довгі роки,
    Шлях її в престарілих будиночок,
    Сумно в'яуть надій пелюстки...




    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  18. Євген Федчук - [ 2020.04.07 21:03 ]
    Було чи не було (про горобців)
    Яко́сь сиділи ми на лавці біля двору:
    Дідусь, бабуся та із ними третім я.
    Ще череда не йшла із паші на ту пору.
    Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
    Нас рятувала тінь великого горіха,
    Легенький вітерець, що з поля залітав.
    Дідусь газету м’яв, бурмочучи щось стиха,
    Чи щось коментував, чи просто так читав.
    А я сидів, дививсь безжурно на дорогу,
    Де кублились собі грайливі горобці.
    Тоді і запитав: - Бабуню, а від чого,
    Вони стрибають, а не ходять так, як всі?
    Бабуся й почала, неначе лиш чекала,
    Коли її онук про щось та й запита:
    - То, кажуть люди, все давно уже бувало,
    Тоді пташиний рід, як і тепер, літав
    У пошуках того, чим би прогодуватись,
    А хитрий горобець унадився в людей
    Все красти. То яко́сь в комору може впхатись,
    А там шпарину вже і в засіки знайде.
    А люди всіх птахів за злодіїв вважали.
    Зібралися вони, аби тавро це змить.
    Зловили горобця і лапки зав’язали
    Та й кинули його в темницю: хай сидить.
    Та хитрий горобець і звідти виліз якось,
    Хоч лапки і не зміг звільнити він від пут.
    Тепер он, бач, який - стрибає, забіяка…
    - Ви, бачу, горобців не жалуєте тут?!
    - А є хіба за що? То ж чортова порода.
    Вони ж колись Христа розп’яти помогли.
    Бо ластівки катам тоді чинили шкоду
    І крали цвяхи в них та геть кудись несли.
    А кляті горобці ті цвяхи відшукали
    І принесли́ назад. За що ж-то їх любить?
    Тут обізвавсь дідусь: - Ну, звідки ти це взя́ла?
    Та ж зовсім за друге тавро на них лежить!
    Коли уже Христос був на хресті розп’ятий,
    І думали кати, що він навік почив,
    То горобці: «Жив!Жив!»- навкруг взялись кричати.
    Тож кат узяв списа́ та й груди прохромив.
    За те Господь прокляв те плем’я горобине
    І не дозволив їм до вирію летіть.
    Відтоді горобців багато взимку гине,
    Бо взимку спробуй-но прожить, як сніг лежить.
    Та тут бабуся знов своє встромила слово:
    - Та ж, гинуть горобці не лиш серед зими!
    Казали мама, я пригадую чудово,
    Що ночі є і звуть їх горобиними.
    У ніч таку на світ виходить нечисть всяка.
    Чи свято в них, чи то, весілля… Хто там зна.
    Та буря наліта і грім страшенно гряка,
    І блискавка, і дощ із градом, як стіна.
    Усе те горобців ляка, казали мама,
    Під стріхами вони не можуть усидіть,
    Під градом і дощем літають між хатами
    І гинуть без числа…Бо вранці їх лежить
    Багато по селу, хоч і бери лопату
    Та нагрібай у міх… - Тут знов дідусь устряв:
    - Ну, як не знаєш, то нащо́ його й казати.
    - То розкажи своє, щоб і онучок знав.
    - Та горобина ніч буває на Семена.
    - То перше вересня, - бабуся додає.
    - Так от, коли вже ніч укута землю темна,
    А місяць ще чека, на небі не встає,
    То горобці усі збираються на раду
    І зграями вони у темряві летять
    Кудись в очерети́. Не знаю, чи то правда,
    Але в очеретах уже чорти сидять.
    У кожного із них на добру четверть мірка.
    До мірок тих вони згрібають горобців.
    Як нагребуться так, що вже набралась гірка,
    То зайвину зчеркнуть. Тож з зайвини оці
    Летять собі назад у гнізда попід стріхи.
    А з четверті оті у пекло чорт скида…
    - А й, справді, ти дивись…- бабуся мовить тихо.-
    Таж від Семена їх багато пропада…
    Тут саме череда минула нашу хату,
    Бабусі з дідусем роботи прибуло.
    А я лишився сам дорогу споглядати
    І думати над тим: було чи не було.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  19. Ігор Деркач - [ 2020.04.07 20:00 ]
    Обсервація творчості
    Яка оказія явилась!
    Весна не за горою,
    а сіячі заякорились
    у гавані застою.
    Ячить поезія висока
    кімвалами кумира,
    куняє муза одинока
    і почиває ліра.
    Піїти засівають дачі...
    усі на карантині...
    у резервації... одначе
    це не поможе нині
    начхати і не помічати
    ізгоя-баламута –
    у самоті ізолювати,
    аби його забути.
    Перелопачую оазу
    і короновану заразу
    міняю на салати
    і хай не читане ні разу
    чарує очі віршомазу
    і не дає куняти.

    04/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  20. Вікторія Лимарівна - [ 2020.04.07 17:33 ]
    Бажаний шанс
    З’являється шанс, відкриваються дверці
    у поклику до небайдужого серця,
    якому так боляче зараз за всіх.
    Планета в загрозі: це догма чи збіг?
    Фатальний кінець чи замолимо гріх?

    Наскільки умілі в майстерності спроби,
    щоб відсіч надати смертельній хворобі?
    Наскільки включаємось всі в боротьбу,
    щоб разом зірвати недбалість, ганьбу!
    Корупції статус надати: табу!

    З’являється шанс для пізнання дороги,
    яка відривається кожному Богом.
    З’являється шанс – показати: хто я?
    Насамперед, не плямувати ім’я.
    Щоб в поглядах спільних створилась сім’я.

    Сім’я однодумців у справах важливих,
    щоб бажане стало наразі можливим.

    26.03.2020



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  21. Павло ГайНижник - [ 2020.04.07 15:29 ]
    НАМРІЯЛОСЬ
    НАМРІЯЛОСЬ

    Намріялось: стати рікою
    Твоєї течії́ – водою живою.
    І пле́сами тихими звитися,
    Сколи́хано хвилями злитися.

    Ширя́ти над гладдю земною,
    Що мліє у квітах весною,
    Й туманами вік паруватися
    І вогко, ледь-ледь, цілуватися.

    Між чар омовіння красою,
    Сумирно встелити росою
    Безмежжя світів і згубитися
    У ниві нектару. Любитися…

    Чуття зворожи́ти красою –
    Тендітною ніжно, рясною,
    Й суцвіттями див чудуватися,
    І в плині джерельнім кохатися.

    Павло Гай-Нижник
    7 квітня 2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Микола Дудар - [ 2020.04.07 13:30 ]
    ( На злобу дня )
    Коронавірус? Корона - вірус:
    А свита - меч… снаряд…. тротил…
    Все сіють смерть, я смерті вірю
    Вакцині - ні, глибокий тил…
    О Боже! Боженько, наш Царю! О
    Владико Всесвіту, тримайсь...
    У нас такого вдосталь "жару",
    А з Тебе, в пекло, аусвайс…
    6.04.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  23. Тетяна Левицька - [ 2020.04.07 13:58 ]
    Божевільний маестро
    І

    Насолодитися, не випити до дна,
    розкішна пава, зірка промениста,
    утіха жадібна, мольфарка чарівна,
    заволоділа серцем піаніста.

    Їй місячну сонату, п'єси дарував,
    цнотливі орхідеї і браслети.
    Страшенно ревнував, хоч не було підстав,
    до кожного безхатченка й поета.

    Коли спускалася на місто дивна ніч,
    запалювала ліхтарі зірчасті,
    торкався біло-чорних клавіш піаніст,
    обличчя випромінювало щастя.

    Етюди птахою в розчинене вікно
    злітали ввись божественно, натхненно.
    Золототканої  мелодії руно
    стелив своїй коханій гобеленом.

    І всесвіт завмирав, коли грав музикант,
    душі  торкнувшись пелюстком лілеї.
    Лише обраниця - холодний діамант,
    не розуміла музики тієї.

    Сказала: "Любий, вибирай одне із двох
    між пеклом й раєм, Музою й романсом.
    Тебе люблю й ненавиджу, то бачить Бог,
    бридку я музику, що дисонансом."

    Нестямно їй було, не чула срібних нот,
    багатогранних варіацій фуги.
    Вальс дуже дратував, розлючував фокстрот
    і не стерпівши музикант наруги,

    закрив фортепіано, довгих кілька днів
    воно не видавало ані звука.
    Боліли пальці і маестро не стерпів -
    хотів сокирою відтяти руку,

    поклавши, врешті, край стражданню. А вона -
    металась по кімнаті лютим звіром.
    Любові обірвалася дзвінка струна,
    духовна близькість зникла і довіра.

    Хіба було у них споріднення? Чужі!
    Два береги не з'єднані мостами.
    Мелодія зворушлива в його душі
    для іншої планети сонцем стане.

    07.04.2020р













    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (2)


  24. Микола Соболь - [ 2020.04.07 09:58 ]
    Прийди
    До плеча пригорнутися хочу,
    Там де квітнуть вишневі сади.
    Соловей свою пісню охоче
    Заспіває, ти тільки прийди.
    Усміхнеться нам зоряне небо
    Вітер косу тобі розплете…
    І вінок зі смарагдових стебел
    Покладу на волосся густе.
    Поцілунком зігрію до ранку,
    По губах хай стікають меди.
    Ти кохана, ніяк не коханка!
    Я чекаю, ти тільки прийди.
    04.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  25. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.07 08:29 ]
    Серце весну кличе
    Хоча ще сніжно та мороз під вечір
    Притисне так, що аж сніжок рипить,
    Та серденько вже весну-красну кличе
    І чекає ту чудову мить,

    Коли в віночку веснонька зеленім
    Та барвистій сукні вже прийде
    І квітковий килимок простелить,
    Птаство гарну пісню заведе,

    Що захочеться й собі також співати,
    Свіжість первоцвіту відчувать
    Та вдуші ту світлу-світлу радість,
    Що словами і не передать.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  26. Сергій Губерначук - [ 2020.04.07 08:07 ]
    Попід зіркою гірко́ю…
    Попід зіркою гірко́ю,
    понад гі́ркою парко́ю,
    серед ночі поміж літа
    проти вітру полетів ти…

    Хто міг знати, що так буде?
    Я гукав тебе крізь груди!
    Я не знав про хресні крила,
    бо любов не говорила…

    Богородиці в коханні
    був зізнався аж в останнє.
    І Вона сказала: хто́ ти,
    біль мій звівши до нудоти…

    Хай! Тепер сховаймо спомин.
    Ти вже попіл, я ще ко́мин.
    Хтось підходить, руки гріє.
    Це не гріх, Свята Маріє?..

    26 червня 2007 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 238"


  27. Віктор Кучерук - [ 2020.04.07 05:36 ]
    * * *
    Повзти, вставати, йти і знову
    Спіткнутись, впасти і повзти
    Крізь вічні зради та обмови
    До недосяжної мети.
    Хоч прогинаю трохи спину,
    Щоб дати спокою ногам, –
    Ніхто й ніщо мене не спинить,
    Якщо, на жаль, не стану сам.
    Допоки бачу щастя крихти
    І світла миті, – тьху-тьху-тьху, –
    Хода наморена не втихне
    На мною обранім шляху.
    07.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  28. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.04.07 02:18 ]
    Місто, в якому не видно посмішок
    Місто в масці сховало посмішку,
    Над прозорим схилилось морем,
    Дотик хвилі здається розкішшю,
    Пантомімою перетворень.

    І лунає з балконів музика,
    Приголомшлива і збентежена,
    І застебнуті на всі ґудзики,
    Мов сорочки, будинки в зелені.

    А глухі закуточки й вулиці
    Щось нашіптують у безлюдності,
    Наче листя росте, почулося,
    У молитві, у сні, в присутності.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  29. Олександр Панін - [ 2020.04.07 01:01 ]
    Повсякденне

    Лімерики -"фрістайл"


    Щур та Зайці


    Годі, Зайці, ридати, зітхати –
    Обіцяли нам позику дати!
    Ми її розтрясем,
    Ми її погризем…
    Ви ж тренуйтесь до стелі стрибати!
    (Та "Уря-я-я" верещати!)

    *

    Спостерігачі

    Кабани цілий день, пильнували,
    Щоб катюги гілок не ламали…
    Гілка впала на «дах»,
    Потемніло в очах,
    «Ми не бачили!" - прозвітували.

    *

    Втікач

    Неспокійно живеться Шакалу –
    Ловлять хлопці його з "криміналу",
    А Шакал - за поріг,
    Потім зовсім утік -
    «Молодці ми: злякали Шакала!"

    *

    Тиша – насамперед

    Мавпи слухались припису глухо:
    Затуляли рот, очі і вуха…
    Щоби тиша була,
    І біда не гула –
    Оніміли, осліпли, оглухли…






    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  30. Іван Потьомкін - [ 2020.04.06 21:28 ]
    Єгошуа (Ісус)



    Не в тому суть –
    Воскрес чи не воскрес,
    Вознісся до Всевишнього,
    Сидить з ним одесную...
    Чи, може, як усі,
    Перетворивсь на прах,
    Пробивсь з-під каменя травою...
    Не тим, що начебто узяв гріхи на себе
    (Якби Всевишній усе воїнство Своє
    На Землю був послав,
    Було б й воно безсиле
    З гріхами нашими впоратись).
    Кожен, як запевняють мудреці,
    Сам понесе на суд Господній
    Свої погані й добрі справи .
    Суттєвіш інше – Боже слово,
    Принесене Мойсеєм на скрижалях,
    Утаємничене і потрактоване,
    Як дар Всевишнього тільки юдеям,
    Усім народам виніс він із Храму
    І випростав півсвіта до Небес.
    І цим, а не дивами й чудесами,
    Над усіма пророками
    Вознісся на віки Ісус.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  31. Євген Федчук - [ 2020.04.06 21:51 ]
    Легенда про тисячолистник
    Добра і зла на світі є багато
    І кожен по-своєму прагне жить:
    Хтось хоче всі хвороби злікувати,
    А хтось їх на нещасних напустить.
    Усе від того, що в душі у нього
    І чим живе, до чого прагне він:
    Чи стіни зводить, городить дорогу,
    Чи щось велике взагалі без стін.
    Почув оце історію недавно
    І вам схотілось переповісти.
    Можливо, опові́дач я невправний,
    Спішу, боюсь що-небудь пропустить.
    Було це, кажуть, у часи далекі
    В степах у наших у селі однім.
    Дітей тоді приносили лелеки,
    Не те, що нині – часто в кожен дім.
    Але й вмирало люду теж багато,
    То від хвороб, а то – від ворогів.
    І смерть частенько входила у хати
    І сиротила діток і батьків.
    Так от, жив-був в селі тім чолов’яга.
    Дружину мав, та Бог її забрав.
    Лишився сам на світі, бідолага
    З донькою, що Марією назвав.
    Нелегко бу́ло чоловіку жити:
    І господарство, і мале дитя,
    Отож рішив іще раз одружитись,
    Собі й доньці полегшити життя..
    Дружина була гарна і проворна,
    Усе встигала і усе могла,
    Але душа була у неї чорна,
    Отож підступна і лиха була.
    Дитя мале одразу незлюбила.
    При чоловіку наче все гаразд,
    Але без нього шпетила і била.
    А та втікала з дому раз по раз.
    Та батькові не жа́лілась ніколи,
    Турбот у нього вдосталь без того:
    Він від світання і до ночі в полі,
    Навіщо ще засмучувать його?
    І от якось Марійка захворіла,
    Життя нелегке да́лося взнаки.
    З лиця одразу якось помарніла,
    Не має сил аби піднять руки.
    Подався батько знахарку шукати,
    Була одна в далекому селі,
    Яка б могла доньку порятувати.
    Натер, доки дістався, мозолі.
    А та його послухала і каже:
    - Не знаю, навіть, чим допомогти.
    Можливо, що моя сестра підкаже,
    Але до неї так далеко йти.
    Подався батько до сестри тієї,
    Вона в ще дальші посила краї:
    - Сходи, як хоч, до матері моєї,
    Вона поможе в гореві твоїм.
    Стер чоловік до дір підошви сво́ї,
    Але дійшов до матері-таки
    У сподіванні, що вона загоїть
    Усі хвороби любої доньки.
    Послухала стара його розмову
    І каже: - Добре, поможу доньці.
    Дістань з-під стріхи клунок той здоровий,
    Бо вже немає сили у руці.
    Взяла із клунка меншеньку торбину,
    Із неї іще меншу дістає,
    А з неї витягає насінину
    Маленьку й чоловікові дає.
    - В насінні цім доньки твоєї доля,
    Отож воно мале та не просте.
    Прийдеш додому, посади у полі
    Та поливай – нехай собі росте.
    Коли четвертий випустить листочок,
    Зірви його легенько, завари.
    Хай п’є відвар із того листя дочка
    Щодня потроху ранньої пори.
    То може де й подінеться хвороба.
    Взяв чоловік насіння та й пішов.
    Удома все, як наказали, робить
    І скоро вже і пагінець зійшов.
    Але ж потрібно й в полі працювати,
    Тож він дружину просить, щоби та
    Взялася листя з пагона зривати,
    Відвар варити. Справа ж бо проста.
    А та йому: - Не бійся! Не хвилюйся!
    Зроблю усе. Іди собі, роби,
    Я за донькою добре подивлюся.
    А у самої думки, як гриби:
    «Так полікую! Ізведу зі світу.
    Он скільки крові з мене попила!»
    Пішов у поле чоловік робити,
    Пора гаряча саме надійшла.
    Уранці йде, нагадує дружині:
    - Зірви ж листочки та відвар звари,
    Та дай відвару випити дитині!
    І в поле аж до пізньої пори.
    Дружина ж вийде, обірве листочки,
    Порве, розтопче, щоб і не було
    Лише водою напуває дочку,
    Плекає в серці своє чорне зло.
    Проходить час – не кращає дитині,
    Худіє, блідне прямо на очах,
    А мачуха рахує гроші в скрині,
    Красується у придбаних речах.
    Кофтину, плаття нові приміряє,
    Обновки в скриню у свою склада.
    А чоловік працює і не знає,
    Яка у хаті робиться біда.
    Прийде в півночі, на доньку погляне
    І серце мліє від жалю його:
    Не може бачить, як дитина в’яне.
    Не зрозуміє він ніяк – чого?
    Підозра в серце стала закрадатись,
    Рішив провірить він свою жону.
    Як завжди вранці в поле став збиратись
    Та не пішов – за пагорок гайнув
    І заховався. Бачить – вийшла з хати,
    Листки зірвала й розтоптала вмить.
    - Дружина підла! Мачуха проклята!
    У одній хаті нам удвох не жить!
    Вернувсь додому та прогнав дружину.
    Заплакав гірко. Що ж його робить?
    Довірив підлій мачусі дитину.
    Почав у Бога помочі просить.
    Тут листя те, що мачуха стоптала,
    Ураз укрило пагінець тонкий.
    Хоча дрібненьке і м’якеньке стало,
    Та чоловік поміг доньці своїй.
    Зварив відвар, дитині й легше стало,
    Насіння й справді будо не просте.
    Траву ж тисячолистником назвали,
    Вона і досі по степу росте.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  32. Серго Сокольник - [ 2020.04.06 20:54 ]
    Шафи
    Час наврочить сумні
    Сірі ночі без ніжності губ,
    І цокоче, і ні-
    чим розвіяти пізню нудьгу...
    Потаємно відкрий
    Простір шафи минулих оман.
    У шухлядці старій
    (розбирать її часу нема,
    Доки сніг не мете
    По доріжках юначих слідів,
    Де усі кладете
    Помилки ви свої молоді)
    Є смарагдові зблис-
    ки коштовних отих камінців,
    Що шалено колись
    Так жадав, що і недолюбив,
    Здобував, і здобув,
    І дорогою знов розгубив,
    Крім оцих, що вже бу-
    дуть на спомин довічно тобі...
    ...ну а ви, ті що є
    Камінцями, відкриєте ша-
    фи свої зі скеле-
    тами (може чиясь-то душа
    Ще сумує у них,
    Прохолодні мої... Камінці...)
    Спомин серця застиг...
    Щось солоне тече по щоці...
    ...нАщо спомини ті
    Про безцінне всередині шаф?
    Ну а втім... Ну а в тім...
    Час збирати каміння... І- ша!


    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св. №120040609109


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  33. Володимир Бойко - [ 2020.04.06 18:52 ]
    Пень
    Вихвалявся чорний Пень,
    Що не вірить в чорний день,
    Бо його, крутого Пня,
    Аніщо не зупиня.

    Та не варто було Пню
    Отаку нести дурню.
    Хтось недопалок лишив –
    І дощенту Пень згорів.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.57)
    Прокоментувати:


  34. Роксолана Вірлан - [ 2020.04.06 18:48 ]
    Веснокровне перевтілення
    Розбуди мене теплими лисками
    По чолі, по щоці та по рученці,
    Коли росяні зорі ізвисока
    На прокільчені трави обрушаться.

    У маєвому мареві виспіє
    Перша лілія, світ розлелечений
    І розкліпнуться обрії виспані
    Синявою легкою за плечами.

    Пострумую у прожилках пуп'янків,
    Розхвилюю форелями заводі,
    У вітри- у соснові залюблена
    І у сонця пульсуючу ягоду.

    І коріння отерпле зашемріє,
    Вп'ється голодно в ранки прихилені.
    Розбуди мої світлі артерії-
    Веснокровне моє перевтілення.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  35. Микола Дудар - [ 2020.04.06 18:53 ]
    Ліки
    І де ж від усього ваш "інструмент"…
    У якому ж оркестрі прописка?
    Шляпу - додолу, пасаж... комплімент
    І зіграв би на ньому - не близько…
    Згоден, побуду простим глядачем
    Зала, вогні, світанки предранні
    Ритмічно до рим… і ладом тече
    Оплески славні, майже на грані…
    Спогад - колега, найкращий приймач
    Маю одне в душі запитання:
    Серденько, миле, зіграєм? не плач
    Тема одна прадавня - кохання…
    6.04.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  36. Микола Соболь - [ 2020.04.06 18:42 ]
    Рехворми
    Раніше курви працювали в лазні,
    А нині – аташе, як не крути.
    Прийшли до влади злодії та блазні,
    Народу слуги, сепари, свати…

    Наїлися по горло шоколаду?
    Потрібні зміни і відразу – упс!
    Враховуючи стан важкий громади,
    Від нині всім смоктати чупа-чупс!

    Попи московські казяться із жиру
    Цілуються з монахами в засос…
    Отримуй Лавро свій короновірус!
    Як там сьогодні Паша мерсесос?

    Мені здається, що Содом й Гомора
    Порівняно із нами квіточки́!
    Та ну його! Піду я до комори,
    Бо дома хочуть їсти діточки.
    06.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Вікторія Волецвіт - [ 2020.04.06 16:42 ]
    ***
    Усі ми щось втрачаєм:
    Колись дрібничку, колись все.
    Буває, щастя не стрічаєм,
    Але життя несе, несе...
    І часто так ми не цінуєм
    Того, що нам життя дає,
    Усі можливості марнуєм
    І щастя ґавимо своє...

    І як же боляче буває,
    Коли сидиш один,
    А тяжкі муки серце крають
    І ліку не ведуть годин...
    Коли ні зорі в небі,
    Ні шелест верховіть
    Уже ніщо для тебе,
    Так серденько болить...

    Й туманом болю оповиті
    Минулі дні і місяці,
    Твоїми скаргами укриті,
    Ув’язнені в твердій руці.
    І скільки втрачено тобою
    Можливостей великих і малих!
    Лилось твоє незадоволення рікою,
    Але побуть щасливим вже не встиг...

    Майбутнього не передбачиш...
    Тож маєш шанс — лови момент!
    Бо потім сам собі ти не пробачиш
    Збудований на го́рі монумент.
    Життя прекрасне, і воно одне:
    Повернення в минуле неможливе.
    Тож пам’ятайте, люди, ви про це
    І просто проживіть його щасливо.


    Рейтинги: Народний -- (4.67) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Сергій Губерначук - [ 2020.04.06 09:57 ]
    Зустрівши кілька снів…
    Зустрівши кілька снів, невидимих таких,
    закутаних у превелебну ніч нечу́тно, –
    на тиші днів нових, між проявів тонких,
    радію світлу я і посміхаюсь чудно.

    Достатньо вітру й трав, розпатланих по нім,
    аби згадати все до кінчиків коріння,
    коли конем-вогнем у табуні чумнім
    я мчав крізь смерть до кращого створіння!

    Не треба ані книг, малюнків чи пісень;
    ба, навіть солов’ї вже зайве нарочиті,
    коли ти знаєш сам, що це останній день,
    а всі майбутні сни завчасно відпочиті.

    10 грудня 2008 р., Богдани́




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 40"


  39. Алла Даниленко - [ 2020.04.06 08:31 ]
    Белла Ахмадуліна А наостанок я скажу...
    А наостанок я скажу:
    Бувай, не обіцяй кохати!
    Здається, з розуму зійшла,
    Йду до найвищої розплати.

    Як ти кохав! Але згубив.
    І все навколо спорожніло.
    Не в тому справа, що згубив.
    А в тому, що згубив невміло...

    Я не пробачу тобі, ні.
    Ще не померла, живе тіло.
    Воно ще ходить, бачить світ,
    Але душа десь улетіла.

    Малу роботу скроні ось
    вершать,
    Але упали руки
    І малою зграйкою навкіс
    Відходять запахи та звуки.

    А наостанок я скажу...


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  40. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.06 08:31 ]
    Подарунок весни
    На зеленому кафтані
    Білі гудзички малі.
    Це уже розквітли в травах
    Маргаритки-квіточки.

    Наче дивні вишиванки
    На широкім полотні,
    Усміхаються ще зранку
    Вони сонцю та весні.

    Трішечки від них подалі
    Намистиночки дрібні
    Фіолетових фіалок
    Хтось розсипав по землі.

    Ти ступай там тихо-тихо
    І віночок не зімни
    Із фіалок й маргариток -
    Подаруночок весни.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.06 07:04 ]
    Звитяга любові
    Укривши світ габою голубою,
    Весна ішла у чарівній обнові…
    А ми були, як лебеді, з тобою
    В смарагдовому озері любові.

    Його розхвилював бурхливий вітер –
    Аж бризки золоті навкруг летіли.
    І шал кохання підіймав над віти,
    Солодкий струм пронизував нам крила.

    О пестощів нестримне божевілля! –
    То приземляло, то несло у леті…
    І почуття могутнього всесилля
    Передавалося усій планеті.

    Моя принцесо люба, я – твій витязь!
    Наш вихор-танець пристрасний до болю.
    Куди, не знав, од ніжності подітись…
    В обіймах воском танув мимоволі.

    …Несе весна кохання хвилі нові,
    Розвіялась облуда пандемії.
    Безбожжя нице нишкне і німіє,
    Приборкане звитягою любові!

    6 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  42. Віктор Кучерук - [ 2020.04.06 05:35 ]
    * * *
    Жар світання синизною
    Освітляє височінь, –
    Ти прощаєшся зі мною
    Метушливо, наче тінь.
    Від задухи меркнуть зорі
    І здригаються серця, –
    Ти зітхаєш сумно з хворим
    Трохи виразом лиця.
    Розвидняється навколо
    Незборимістю тривог, –
    Поцілунки стали кволі
    І не збуджують обох.
    Сонце подихом пекучим
    Обпікає нас щомить, –
    Час прощання душі мучить
    І розлукою болить.
    Хоч іще ніде нікого,
    Хто б зашкодив рандеву, –
    Розпрощались край дороги
    Ми ві сні чи наяву?..
    04.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  43. Микола Соболь - [ 2020.04.06 03:45 ]
    * * *
    Усе впирається в межу:
    Для відьми маю помело
    І брагу хлопцям на село,
    Ярке для клоуна шатро,
    Для любки, звісно, пісню про…
    А, що я дурню докажу?

    Тому, ні доводів, ні фактів.
    Субота стала вже – шабатом,
    Московські живодери братом,
    У кожну хату мирний атом,
    Убивця сина буде зятем…
    Російський танк у полі – трактор.

    Схиляю голову і я.
    Віват вам, холуї кремля,
    Війною вибиті поля
    Сьогодні хліб із печі для…
    Але не тим, чия земля.
    02.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  44. Микола Дудар - [ 2020.04.05 20:50 ]
    ***
    Паралельні світи семи нотам дотичні…
    Кілька кроків по всесвіту… Що я несу?
    Це єдиний у нотах забутого звичай…
    Потаємних думок - передбачений сум

    Паралелі життя… та читав Сведенборга
    Років сорок тому… запізнивсь посланець
    Не до сну котру ніч, як позбутися боргу?
    Душа зранена тілом чекає на герць…

    О, холєра на дворі… в неї, кажуть, "жнива"…
    Хіба Серпня хто випнув на поталу Весни
    І бджолина проснулась… доторкнувсь, нежива
    Хто б розплутав нас, Боже? Нерозгадані сни…
    5.04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  45. Ніна Виноградська - [ 2020.04.05 20:50 ]
    Чужі в світлиці


    Було усяких у моїй державі,
    Із заходу і сходу тут були.
    Та ми в свої світлиці, Боже правий,
    Чужинців вже на покуть привели!

    А їм начхати на святі ікони,
    На рушники, на хліб і на пісні.
    Вони не мають честі, їх закони –
    Убити, грабувати, скажеш ні?

    Вони прийшли не із добром до люду,
    Зневаженого, проклятого ним.
    І сіють зерна ненависті всюди,
    Торгують нами у часи війни.

    Минулим, навіть нашим рідним словом,
    Яке прийшло з прадавнини віків.
    Вже розхитали всі святі основи,
    Щоби забули ми своїх батьків.

    Вже витоптали все, взялись за душу,
    Де телевізор всівся в голові.
    Трясуть народ, як за останню грушу,
    Безвізом випихають на крові.

    І вже на трон усілися злочинці,
    Штовхаються, бо люд німий мовчить.
    Що з вами стало, рідні українці?
    Ви зрозумійте, що зосталась мить,

    Коли ви є оцим одним народом,
    Який повинен владу взять собі.
    І вибороти, врешті, всю свободу
    З чужинцями в нерівній боротьбі.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  46. Тетяна Левицька - [ 2020.04.05 19:05 ]
    Люби мене мовчки...
    Люби мене мовчки, коханий, люби,
    хай тиша замре на півслові.
    Лиш ніжності дотики, серця скарби,
    платівки мелодій любові.

    Всі зайві слова, тільки погляд зорить
    в смарагдовім озері зримо.
    Душа відлетіла за обрій на мить
    і знов повернулась в обійми.

    Люби до знемоги, до краплі роси,
    блаженства солодкої муки.
    У стогоні щастя замруть голоси,
    потонуть в цілунках спокуси.

    Сльоза благодаті на кінчиках вій
    магічним блищить сердоліком,
    Ти - древо життя, я - ліана надій,
    сплелися корінням навіки.
    5.04.2020








    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (8)


  47. Матвій Смірнов - [ 2020.04.05 19:23 ]
    Потанцюймо
    О мадам, як пасує вам ніжно-зелена маска ця,
    Що підкреслює ваших очей дивовижний колір!
    Потанцюймо - а сонце нехай собі опускається
    На порожні макети вулиць, трамвайні колії
    Без трамваїв, зачинені супермаркети,
    На укриті травою футбольне поле і цвинтар,
    На безлюдні сквери, на площі, на ринки і парки.
    У порожньому небі ганяє хмари весняний вітер.

    На околицях аеропорту приємно, затишно,
    На летовищі - літаків фігури лелечі,
    Нерухомі й білі. В етері - незвичні запахи,
    Це квіте бузок, це лине весняний вечір,
    Це квітуть лілея, конвалія, бугенвілія -
    Як і має флора квітнути навесні
    І здається навіть - якась настала ідилія
    Згідно із початковим кресленням. Але ні -

    Тут немає нас. Із пейзажу цього забрали нас.
    О дванадцятій дня незвичайна тиша лежить
    Понад містом - це нелогічно, неправильно,
    Але з вищої точки зору цілком legit.
    О мадам! Як пасує вам ніжно зелена маска ця,
    Відтіняючи дивний блиск у ваших очах.
    Потанцюймо, мадам! Що тепер іще залишається?
    Потанцюймо, мадам! Вмикайте відеочат...


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  48. Євген Федчук - [ 2020.04.05 19:11 ]
    Легенда про "бабине літо"
    Було це у далекі ті віки,
    Що й Біблія про них іще не знає,
    Тож дещо інше нам розповідає,
    Як вийшли ми з-під Божої руки.
    Адам спочатку, а, по тому, Єва…
    Та я почув історію і в ній
    По іншому складався хід подій
    При коренях людського роду Древа.
    Бог, кажуть, першу жінку сотворив.
    Чи Ліліт, чи інакше якось звали,
    Вона жінкам другим початок да́ла
    І рід жіночий Землю заселив.
    Чоловіків тоді ще не було.
    Жили жінки та господарство ве́ли,
    Об’єднувались в невеликі села.
    Не знаю, скільки літ-віків пройшло
    Та стало сумно на Землі жінкам.
    Ніхто не приласка, не приголубить,
    Ніхто не скаже тихо: «Моя люба!»
    Та ще й робота дістає тяжка.
    Тож стали вони Мокоші просить
    (А Мокош – то була така богиня,
    Жіноцтву покровителька єдина),
    Якось життя на краще їм змінить.
    Щоб хтось у полі тяжко працював
    І, бажано, усі сім днів на тиждень,
    А, поміж ділом, їх голубив ніжно
    Та й від напа́стей всяких захищав.
    Послухала богиня усе те,
    Всміхнулася з наївності людської
    Та, щоб задача не була легкою,
    Знайшла, нарешті, рішення просте:
    Хай кожна жінка літом назбира,
    Чи льону, чи коноплі, чи то лика
    І з того всього зробить чоловіка.
    А, коли літня скінчиться пора,
    У перший день осінній Мокош зійде
    І удихне у все то дух живий.
    Отрима кожна жінка витвір свій.
    А там уже: підійде – не підійде,
    За те богиня не відповіда.
    І почали жінки нелегку працю –
    Щодня одна із одною змагаться,
    У кого саме краще вигляда.
    Та з конопель, а та собі із льону,
    Та лико дерла, та, щоб менш робить,
    Рішила з хмелю тіло те зліпить,
    Друга солому для роботи горне.
    А та із глини ліпить, та з піску.
    Та, щоб далеко не ходити – з гною.
    Все літо не було жінкам спокою…
    Аж ось і осінь, врешті, на містку.
    А з нею й Мокош прилетіла в гості,
    Поглянула на всі творіння ті:
    Робили всі, хто з чого захотів,
    Якого хоч були і виду, й зросту.
    Отож, дихнула й все то ожило,
    У плоть живу усе перетворилось.
    А вже із чого, що і як робилось,
    Таке і потім у житті було.
    Щоб зрозуміти розвиток подій,
    «Ліричний» відступ хочу я зробити.
    В часи того ще молодого світу
    Був механізм природний ще новий:
    Мінялись, як належно пори року –
    Три місяці сезону і ні дня,
    Весна одразу зиму заміня
    І осінь, звісно, не чекає, поки
    Надума літо відгулять своє.
    Тоді ще не втручалася людина,
    І не ламала механізм єдиний,
    Скажімо, так, як нині воно є.
    Але продовжим розповідь. В той час,
    Поки жінки трудилися все літо,
    Якаясь баба, поселилась жити
    У лісі і не знала те. Якраз
    На осінь з лісу вибралася в люди
    І бачить - жі́нки по хатах ідуть,
    Чоловікі́в усі собі ведуть.
    Тут вона в крик ураз: «А я як буду?»
    І стала вона в Мокоші просить,
    Щоб чоловіка їй також зробити.
    А Мокош їй: «Та ж закінчилось літо,
    А я не можу осінь відмінить!»
    Та баба так просила, так благала,
    Що, врешті, Мокош їй навстріч пішла
    І в осінь трошки літа додала
    Аби й ця баба чоловіка мала.
    Та часу кілька днів всього дала.
    Із чого можна швидко все зладнати?
    Та павутиння кинулась збирати,
    Але зібрать достатньо не змогла.
    Тож час пройшов – нічого не готове,
    Давай вона богиню знов благать
    Ще трохи літа осені додать,
    Вона зібрати спробує щось но́ве.
    Богиня знов назустріч їй пішла,
    І трохи літа додала у осінь.
    А баба то одне, то друге носить,
    Так, розібратись, врешті, й не змогла
    Із чого чоловіка їй зробити.
    Отак вона й ли́шилася одна.
    Я думаю, що то не новина:
    Як перебірлива – сама і буде жити,
    Отак самотньою, напевно, і помре…

    А літо Мокош те чіпать не стала
    Його ще потім «бабиним» назвали,
    Бо раптом та рішиться, обере…
    Жінкам же хочу просто нагадати,
    Що з хмелю вийдуть тільки пияки,
    Із гною – са́мі знаєте який,
    С такими лише будете страждати.
    А усі інші – то сказати мушу:
    Якщо вже вам дістався чоловік,
    То вам трудитись треба весь свій вік
    Ліпити вже не тіло, але душу.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  49. Олександр Панін - [ 2020.04.05 16:59 ]
    Знамення

    Клубок вогню, мов яструб,
    впав нізвідки,
    Нещадний, злий,
    затьмарив Сонце,
    хоч лише на мить...

    Він світлом цим
    багряно-чорним
    Воліє вщерть
    затаврувати
    і зім’яти
    Надії,
    Чаяння
    та Сподівання всі…

    Страждає небосхил:
    він ранами бездонними покритий,
    із ран біжіть, тече, струмує кров,
    неначе лава
    із вулкану
    Пристрастей Даремних…

    А натовп з жахом це спостерігає,
    заціпенів, чекає на війну, розруху, голод…
    а може ще й на Дике Полювання
    і на Фінал на ймення – Страшний Суд?

    Та – Ні!
    Та зовсім – Ні!
    Цей натовп -
    він - глухий, сліпий, байдужий…
    Не зрозумів би,
    навіть як побачив,
    Кинджали Пурпурові,
    що крізь Чорне,
    Деінде
    зловісно зблискують
    в Імлі…

    Знамення і Провіщення існують
    для мене одного...
    І Небосхил в Черлених Ранах
    Це -
    лише моя
    Приречена душа…

    Кохання забирає
    і вбиває -
    Вона,
    Яка
    мені
    Його
    Колись
    Подарувала!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  50. Вікторія Лимарівна - [ 2020.04.05 12:13 ]
    Вірус із Китаю
    Безлюдно повсюди, тривожно.
    Весняний лиш радує цвіт.
    Загрозу відчув зараз кожний.
    Здригається в розпачі світ.

    Цей вірус прийшов із Китаю.
    З шаленою швидкістю зріс.
    Раніше про нього не знали.
    В мутаціях змінює ріст.

    Невивчений, то ж – небезпечний.
    В полоні його – тисячі.
    І скептикам вже недоречно:
    всміхатись, сміливо йдучи.

    Звичайно, що паніка зайва.
    Не кращий порадник вона.
    Насамперед, будьмо охайні,
    терплячі, уважні… сама
    загроза мине крадькома,
    а з нею цей жах та війна.

    У пошуках всі небайдужі:
    як вийти з цієї калюжі???!!!

    29.03.2020. 14.00




    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2