в останній оселі моїх батьків
де часом заводять іще кота
панує спокій осінньо так
& я би навіть із ними жив

в меду квітковім або в пилку
навпроти ~ фронти дощових хмар
я знов не тут ось мене й нема
& смутно мені крізь терпку югу

можливо цей смуток не має причин
інакші дороги уводять у гріх

крізь прочинені двері
ступлю за поріг

& розповідь замовчить





 

Біленька хустка – акуратні кінчики.
В тісний автобус жіночка зайшла.
Не зморщечки довкруж очей – промінчики
Від осені до літнього тепла.

Звичайна, тиха, втомлена, спрацьована…
Я ж погляду ніяк не відірву:
І від чола, що злістю не тавроване,
Й від усмішки, що не спадає з вуст.

Вибоїни… Життя штовхає, гицає.
«Сідайте, прошу…» - парубок встає.
Як добре, що такі погідні лиця є…
Милуюсь – розпогоджую своє.

22.10.2018

виходити із себе доти, доки не вийти зовсім.
а за дверима, вкотре за вічність,
знов плаче осінь.
голос осені трохи хрипкий і придушений.
плаче так, як плачуть у світі усі покинуті душі.

кап-кап... з пустого – і прямо у серце
час переллється, до дна переллється,
обезбарвить думки, завібрує у грудях,
втратить голос, плачем озветься.

серце – це келих, від трунку його п'янієш,
сильніше усякого чаду.
у келисі час, на дні тут любов,
на огранці слова, на поверхні ж – правда.

правда дзеркалить брехню:
найважчу – собі, і трохи легшу – світові,
правда хвилює, правда тривожить,
правда постійно шукає відповідь.

очі – колодязі правди і вічності...

осінь плаче, заглядає в зінниці зустрічних.
їй би хотілось уже закінчитись.

осінь – всередині, дивитись у себе, неначе дивитись в калюжі:
віддзеркалити світ, віддзеркалити сонце,
віддзеркалить байдужість.

віддзеркалить людей, їхні келихи, їхні погляди,
віддзеркалить усі пориви, прикриті одягом.

а в самій чистота, білий спокій і тиша,
осінь відкрила двері, ввійшла, обняла і залишилась.

06 жовтня 2018р.

думки складні й великі, як міста.
свободу волі всотують дороги.
без сил молитва крихітна й проста
веде по стрічній стежці босі ноги

в досвітнє небо в ніжність навзаєм
у тихе світло з ласки і любові
здаля біжить в обійми, й скільки є
бере й дає тобі своєї крові

на вихід - вирій - вхід у спільний сон
у спільне сонце в капілярах листя
столичний яспис стоншав на вісон
коли я бігла, коли ти молився ..

Сірі, раптові двері
В нікуди.
В які не ввійти.
Чи забуті всіма
Чи то не знані ніким.
Тижні-секунди.
Тисячоліття-роки.
Двері кривди. Ніщоти. Болю.
Вий. Молися.
Мовчи.
Оце.
Ти.

У озері місяць купався,
тихцем з-за кущів виглядав,
під берегом потайки крався –
кохану у лозах шукав.

Зоря ж молода заблукала
в холодній осінній імлі,
а потім між трави упала
й розтанула у ковилі.

Не стало їй сил споглядати,
як з іншими легінь кружляв,
сумуючи тихо зітхати,
Чумацький торуючи шлях.

Коханих любіть і шануйте,
всміхатися зайве другим,
стосунків крихких не руйнуйте,
бо щастя розтане як дим…

У озері місяць купався,
тихцем в очерет зазирав,
під берегом в розпачі крався,
та пізно – себе обікрав!

Горять калини кетяги червоні
на жовтім тлі осінніх килимів.
І сонце виграє у кожнім гроні,
і всюди чутно молитовний спів.

Покрова землю вкрила падолистом,
а в душу лине світла благодать.
Сьогодні в ці хвилини урочисті
усіх загиблих хочу пригадать.

Любив хто беззавітно Батьківщину,
хто щиро вірив в Неньки майбуття,
життя хто положив за Україну,
кому уже не буде вороття…

Давайте пригадаєм поіменно
усіх героїв підлої війни!
Приспустимо обвітрені знамена
ми, доньки українські і сини.

Герої завжди будуть в нашім серці,
а імена їх житимуть в віках.
В тилу, на фронті, повсякденнім герці –
не тільки в День святий захисника!

Хто беззавітно так любив країну,
кому уже немає вороття,
життя хто положив за Україну,
хто щиро вірить в Неньки майбуття!

Я кохаю тебе як кохав
і до смерті кохати вже буду.
Ні на йоту тобі не збрехав
і байдуже, що скажуть там люди…

Не тримаю на тебе я зла
і прощати не бачу за віщо.
Жаль – не маю я стільки тепла,
щоб змінити планиду цим віршем!

Бо для тебе суддя лише Бог,
найсвітліші із ним твої миті.
Не судилось нам бути удвох
в цьому білому грішному світі…

Але що б не надумала ти –
я прийму твоє рішення, люба.
За любов мене, мила, прости,
ти для мене і радість, і згуба…

Любов підносить, бадьорить,
від неї виростають крила!
Та інколи буває мить,
що опадуть тугі вітрила
і парус на щоглі висить…

Судно́ захватить мертвий бриз
в полон поміж морської гладі,
посе́ред бірюзових риз…
Лиш білим чайкам буде в радість
той несподіваний сюрприз.

Але ж не вічно кораблю
так дрейфувати серед моря
і парусам своє „люблю“
промовить легіт. На просторі
він скине якірну петлю.

Настане ще жадана мить –
наповнить вітер враз вітрила.
Любов хвилює, бадьорить,
від неї виростають крила…
Вона підносить у блакить!

Ломая от страха пальцы,
В тоске словно в волчьем логове,
Под гнетом Российских санкций,
" КРОВАВАЯ ХУНТА " вздрогнула....
😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂
И выйдя толпой обиженной,
На шлях похоронной тризною.
Прощалась навеки с жизнями...
Под свист снегирей, что выжили...
😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂
Бродила с сумой ,да по миру ,
С краюхою хлеба в складчину ,
И каялась словно вспомнила ,
О душах " распятых мальчиков "...
😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂
А жители Украины,
от горького горя плакали,
Не пустят теперь на льдину...
Пингвины из моря Лаптевых...
😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂
Разлука по сердцу плетью ,
Страдания и тревоги,
Их завтра в тайге медведи,
Не приютят в берлоге,
😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂
Не светит им отдых в отпуске...
На лучших курортах Сызрани,
С боярышником да водкою,
На богом забытых пристанях...
😁😁😁😁😁😁😁😂😁😁😁😁
Не будет возврата в прошлое,
Затянет Рассея гайки,
Повысит на сало пошлины,
И цены на балалайки...
😁😁😁😁😁😁😁😁😁😂😂😂
Ломая от страха пальцы,
В преддверьи голодных бунтов,
Под гнетом Рассейских санкций,
Молилась кровавая ХУНТА....
😂😂😂😂😂😂😂😂😂😂🤣

Олександр Квітень
м. Мукачево...

Зітхаю… Із сумом зітхаю,
та серцем до сонця горнусь.
Чекаю… Любові чекаю
і знов помилитись боюсь.

Літаю… У думах літаю
один у далекі світи.
Тікаю… Від себе тікаю,
але не вдається втекти…

Малює… Уява малює
і очі твої, і вуста.
Хвилює… Як душу хвилює
чарівно та пісня проста!

Шукаю… Кохання шукаю,
та в кожного доля своя.
Гукаю! Тебе я гукаю,
а ти у далеких краях…

Ховаю… Від себе ховаю
й від інших свої почуття.
Не знаю… Що буде не знаю,
як далі складеться життя…

Плекаю… Надію плекаю
на зустріч у райських гаях.
Кохаю… Безмежно кохаю,
голубонько сиза моя!

Дружина - це трояндовий бутон,
Цей світ на ружі пишні пребагатий.
А жінка без любові - моветон,
На манівці заводить долю фатум.

Не любиш милу? Отже - ти осліп,
Діра у серці з каменем холодним.
А на моїй красуні світить німб,
Митці таких малюють на полотнах.

Хай голосок коханої луна,
Мене цей щебіт ніжний не розгніва.
Це ж - лада! Не докучлива жона!
Для мене - щастя! Бджілка дзумінлива!

Ти ж ангелиці поламав крило,
А на додачу хлебчеш оковиту.
А жінка - це безсмертя джерело!
Пощо на пійло проміняв амріту?

Твій шлюб - Голгота. В тріщинах судьба,
Шепочуть губи жінки: " Боже, де я?"
Вчорнила лик зачаєна журба
І від безсилля плаче Гіменея.

У висях сполох - блискавки, громи,
Йде благовірний, у руках ковінька.
Скотилась по щоці сльоза-кармін -
Під ноги людям впала бита жінка.

23.10.2018р.

Осінь

Старий уже. Рокам утратив лік
І видно води Лети у тумані.
Прозрів! Не дівка осінь, а мужик -
Байдужий до поетів, графоманів.

Іду в ранкові сутінки й туман,
З берізок вітер шати рве а клапті.
Хіба так чинить жінка? Ні! Мужлан!
Манери в грубіяна дикуваті.

Удень ще тепло, сонце гріє торс,
На мох під буком кличе жвава мавка.
Геть розімлів. А вранці "бах!" - мороз!
Тремтить як лист скоцюрблена кабака.

Крупою з неба підло сипоне,
Сніжком притрусить лисину немиту.
Хіба це молодиця добра? Нє!
Мужик! Принюхайсь, чуєш - пахне спиртом?

Хай пейзажисти хрипнуть від рулад,
А з метеопоетів ллється "мило".
Регоче їм у спини листопад -
Вдягнуся, щоб не бачив грішне тіло.

23.10.2018 р.

цвяхом вбився нині рай
болю свято
вибирай не вибирай
що приспати

світе видуманий нам
для покути
ти не бачив де вона
радість "бути"

там сказали відійти
тут лежати
страх подумати що ти
вже без тата

страх подумати нема
слів знайомих
на устах його зима
хто з нас вдома

світлий пам'яті прибій
ніби з храму
ви вже разом тату мій
ти і мама

13 Травня, 2016

Т. І...
Ловлю безсонними очима
Світіння зоряних суцвіть,
А за бідацькими плечима
Моя жура, як тінь, стоїть.
І помокрілим оксамитом,
Украй розхристаних садів, –
Її, напевно, не зцілити
Якби того я не хотів.
Чомусь, укупі із брехнею,
Вона народжує плачі, –
Коли, між мною і між нею,
Нема нікого більш вночі.
Ніде не видно і не чути
Весілля там, де я ступав, -
Нема до кого пригорнутись,
Крім захололого стовпа...
20.10.18

Дзвеніла пташка в гаї калиновім...
І купували в бутіках обнови...
І форвард сотий м"ячик забивав...
І літератор пташкою співав
Надвечір на гламурному бенкеті...
І вояки вдягли бронежилети
І на "нульовку" вийшли... У столиці
Злодюги вщент "обчистили" крамницю...
І хтось, на олігархів дуже лютий,
Робить, мов Че Гевара, revolution
На шлях слизький ставав... На ковзанах...
А хтось запив, усе пославши нах...
...життя "дуалістичилось" незмінно...
...В ЦЕЙ ДЕНЬ НА ФРОНТІ ЛИШ ОДИН ЗАГИНУВ.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118102209381

***
Сидить… Висиджує тепло
На помежів’ї сну і грудня,
А діти не приходять, блудні.
Вірніш, заходять й знов ідуть.

Тепло не муляє. Терпець,
Немов клубок міцної нитки.
З такої час дороги виткав,
Що безталанні ними йдуть.

Тепло продзьобає колись
Чекання вічну шкаралупу,
Зберуться блудні всі до купи,
Обіймуть пустку і… підуть…

22.10.18 © Василь Кузан
 

 
хай промайнуть ~
немов умисно
але мене тим не бентеж
осінні настрої без меж
святковості твої о місто

реінкарнації ~ світлини
іржавіють мов на очах
& дежавю спіткає жах
знавця
полотен
старовинних

за листям золотом черленим
залляє сяйво метушню
ховають чи ідуть на шлюб
легкі кримплени ~ лубутени

п’яничка либиться на дійство
хильнувши зовсім трохи чар
якби вогню
прихильний жанр
жовтнева хроматична
дійсність

& той хто був поет ліричний
відставивши роботи вжеж
обходить вірно рештки веж
а там
щось ше
його закличе

ось гастролюючі вірмени
скрипками крають серця трут
подоли вулиці метуть
притерті до такої сцени

а ми чиїсь всечасні діти
& несмак певний
має смак
à la recherche в сімох томах
чи знову шанс
тебе
відкрити





 

Хто вище, моторніше, вдатніше –
Пружинить митецький батут.
Вертких викрутаси… Не впав іще?
Оступишся – вмить затовчуть.

Довкола – умільців із ряднами! –
Чигають на жертву, авжеж.
Шліфую стрибки між огрядними:
Ось так! І ось так! Як належ…

22.10.2018

1

Офіційні версії, віяла чуток...
Крокодили - ридма... і фламінго змок.
Обсадили соняхом гуси автобан.
Шарпанина зайва. Ліпиться бовван...

В шелесті осінньому - втіхоньки мотив.
Обживають людоньки площі та кути...

2

Перемінно...
мінно...
летаргійний сон...
Руно щирозлоте звоював Ясон...

Хрусь... - кодоли рвуться...
Хвилі смоляні...
Хтось війну роздмухав... Дзоти в бур'яні...

Жалості не стачить на дрібних овець.
Нагострила свашка чорний гребінець.

Бракне оптимізму, контурів яси...
Крихіток полегші у Творця проси.


2018

Нині у пошані кішки,
слимаки, сороконіжки.
Мабуть, гине в морі краб,
бо їдять зелених жаб,
тарганів, вужів смердючих…
І коліт їх не замучив!
Жирну гусінь, хробаків...
Що замовив - те і з’їв.

Для японця чи китайця
насолода - бичі яйця.
Ще гурманам до снаги
скорпіони й павуки.
І здалися їм ті змії,
не бояться алергії.
І не париться народ,
що гидоту суне в рот.

Сарану на дальнім сході,
як курчат уже розводять.
І слизьку, мохнату жуть
в ресторанах подають!
Чи екзотики замало?
Краще б їли шлунок, сало!
Кролики, як не крути,
це вам, друзі, не коти!

Наш народ вживає зранку
потрухи, з кишок кров’янку,
бо на український смак
свинка - афродизіак!
Ракотиці, вушка, хвостик,
пропоную щиро гостям.
І рекомендую всім,
хоч сама все те не їм!

Т. І...
Дозволь мені, несмілому, сказати
Очікуване слово або три, –
Уже чуття таким теплом пройняті,
Що ними можна душу обпекти.
Дозволь мені тебе поцілувати
І жадібно обняти хоч на мить,
Аби не почуватись винуватим
За те, що мав, але не став робить.
Дозволь…
22.10.18

Дуже ласий, сестри, до кохання,
В цій науці - геній! Патріарх!
У картинках розвеселих спальня,
Пустунець ворушиться в трусах.

Ліг Венері молодим на плаху
Діву уподобавши руду.
Ну, а ти у любощах - невдаха!
Цілувать не вмієш до ладу!

Зранку лосем скачеш на роботу,
Ввечері - горілки в чарку "хлюп!".
Я ж не можу одірвати рота
Від вишнево-полум'яних губ.

Кажеш, що старий і сил немає,
"Поле бою" мохом поросло?
Я і в сотню літ іще кохаю,
Рано ще писати епілог.

Ти націль на мене хутко вушка
І послухай, що тобі скажу:
Їж медок із коренем петрушки,
Як мороз - вдягайся у кожух.

Показав Ерот нові кульбіти -
Я старанний учень, будь-здоров!
Буду спати потім до обіду,
Ввечері, за графіком - любов.

22.10.2018р.

Парадокс

Поезії рядки - відлуння правди,
Бульки рожеві, блаж, ціна їм - гріш.
Хай ледацюга мріє стати скальдом -
Життя складніше, ніж найкращий вірш.

Розумні день і ніч клепають гроші,
Збирають із картопельки жуків.
Кума торгує віниками з Польщі,
Мені товар підкидує Пекін.

Живу шикарно без строфи, катрена,
Поети ж не складуть собі ціни.
Книженції трамбує бомж щоденно
В гігантські гори вторсировини.

Уранці зустрічаюся із мером,
З Маньчжурії припер йому дольмен.
А син схиливсь над клаптиком паперу,
Думки сплітає в чудо-макраме...

22.10.2018р.



Рибалка

На городі їсть капусту заєць,
Мчать крізь мене кварк та ню мезон.
Мерзнуть ніс, сідниці, вухо, палець,
І грибочків одійшов сезон.

Біля річки з вудкою не всидиш,
Кльов відсутній, тілом дрижаки.
Може, браття, визубрити ідиш
Чи гайнуть на прощу за Пекін?

Плесом хвилі (капнуло із носа),
Буде нежить, голова бо-бо.
Спить карась. То хоч би клюнув спонсор,
Книжку видаватиму, їй бо!

В мене спінінг з виду наче ловкий,
На гачках жирнющі хробаки.
Толку мало. Може це навроки
Чи пожерли здобич щупаки?

Сум-журбу римую через кому,
Жінка скоро вижене з хором.
Не везе, братове, ані в чому,
А в куми уже тридцятий том.

Вудку геть! Писатиму про літо!
Витрушу із вух росу-туман.
Це вам не підлящиків ловити -
Трохи легше. Лиш пустий гаман.

Хай пасуться рибки у заплаві,
Я ж сьорбну винця на посошок.
Не печальтесь,читачі ласкаві -
Віршів нагаптую вам з мішок.

22.10.2018р.

Вітер споминів так теплотою війнув
Про матусю-голубоньку рідну мою
Та про батька згадати також не забув,
Коли були вони ще обоє "в строю".

Татусів яблуневий великий садок
Рясно родить і нині та кличе мене,
Ну, а матінка сіяла квіти в рядок,
Там рожева півонія й досі цвіте.

І туди він подув, де берізки ростуть,
Нині ці білокрі вже зовсім великі,
Нагадав мені він про черемху оту,
Що весною дарує усім білі квіти.

Над стежиною він, наче птах пролетів,
Отією, що змійкою в"ється до хати.
Скільки б літ не минуло та сонячних днів,
Вітер споминів все допоможе згадати.

2018 р.

Падає листя додолу,
Сиплеться золото з віт.
Осінь війнула подолом –
В танці кружляє весь світ.
Тихо вальсують берізки,
Крони сплітають свої.
Верби розгойдують кіски.
Пурхають листя рої.
А на просторах містечка
Вітер утнув гопака.
Хвилі шумлять недалечко.
Танго танцює ріка.
Квіти, ще ті танцюристи,
Геть розійшлися тепер,
Пишні, яскраві, барвисті,
Жваво танцюють модерн.
Хмарка у формі сердечка
В сивому небі без меж
Зиркає вниз, на містечко,
І підтанцьовує теж.
Сутінки входять спроквола.
Танець вповільнює темп.
Золотом листя довкола
Осінь створила Едем.

Взяла природа під крило своє
Мою ходу й завзяття молодече.
Тепло останнє днина віддає,
Надходить вечорова холоднеча.

Вже вечір обриси чіткі стира,
Усе сіріє спершу ледь помітно…
Отак приходить сутінок пора,
І прохолодним напуває віти.

Здригаються і щуляться вони,
Сплітаються немов одна з одною.
І гріються немовби залюбки…
А може, любляться, як ми з тобою?!

21.08.7526 р. (Від Трипілля) (21.10.2018)

***
Тепло задиратся зо мнóв:
То кліпне оком, то ся спряче.
Ги мняч по небу сонце скаче
И нóвтóв тягнеся сумнóв
Октóвбер довгый.
Мнягко дощ
Зацяпкує за вшиник студінь…
Челлині яблыка на блюді
Годуут динь.
Добігли до
Вчорашньых споминȕв про вто,
Ош кури нести перестали
Израна яйця. Много сала
Удклала óсінь…
Щи по сто
Налляти треба, бо зима
Иде з-за берега студена.
Домак далеко до Едема,
А нóвта тягнеся сумна,
Ги путь, що ним идеш из раю…
Даколи видится – вмираю.
Колыше світ болигóлóв,
А світ задиратся зо мнóв.

21.10.18 © Василь Кузан

Словничок:
Задиратся – заграє, чіпається до мене,
Прятатати – ховатися,
Ги – як,
Мняч – м’яч,
Нóвта – пісня,
Вшиник, ошиник – комір,
Домак – зовсім,
Колыше – гойдає,
Видится – здається
Болигóлóв – отруйна рослина.

на східному базарі рим-невільниць
багаті слова шукають спільниць
для ночей разом.
блакитнооких, біловолосих - собі коханих
на сонцеликі в пітьмі батия і чингісхана
вірші-алмази.

торговці придумують їм імена,
а які були до того, хтозна -
серце сезам
венами бірюза
холод гюрза
смальта сльоза ..
ані кроку назад -
нагайкою гроза..
не продав не сказав
очі зав'язав.
скоро сон падишах
прилетить на ножах
і розкрає вірша
як шифоновий шарф.
бачиш тишу, кажи?
чуєш світло межи
караванів стежин
до гарему жоржин,
утікати?- облиш.
вір-шшшш....
поцілунок стопи.
втіхо моя,
спи.

Вільне падіння, непрокидання, кінець несвідомого руху.
Слідами, листками з-під підошов, оголення, потім брехня,
Лісові руки, демони, розпач, похапцем, знову, незнамо нащо
Катастрофічні спроби, без ладу, комічні, пульсуючі зовні
Подих, подив, звуки, призвуки, понад, услід, перестворення.
На зламі, як зійдеш, знаття, недоля, звичка, розкаяння,
Стагнація королівської кобри, марення, скупчення крісел,
Зблиски, лелітки, спалахи, довільно вимучені альтернативи,
Злочинні будні, гравюри страхітних місць, збиткові аукціони,
Ковзке спрощення, облуплені фарби, правічні страждання,
Амальгамований вітер, голодна посуха, плазмовий студінь.
Спомини розпадаються, відсьогодні, тепер, жамевю, гіркота,
Блідий виблиск льоду, металічний хмиз, полювання, тощо.
Енігма, наволоч, сплески, трепет, шемріт, збуджене, навісне.
Ідилія в осерді шеолу, врятування, виснаження, спростування.

Я - лагідний мужик, не злобний орк,
Є діточки, супружниця законна.
Люблю природу, цуциків, жінок
І жовпляки зі свіжим самогоном.

Кожух - на плечах, на нозі - кирза,
До хати - рачки, до пивниці - чвалом.
А люди шепчуть, що Петро - босяк,
Блукає човен долі без причалу.

Ще б трохи і в труну хутенько "Гоп!" -
Ледь вийшов із останнього запою.
Аж тут війна штовхнула ув окоп,
Очуняла судьба на полі бою.

Осколки поруч сіються дощем,
Сьогодні ворог "добрий" - тричі промах.
За тиждень - куля. Згодом ще і ще...
А смерть не йде, мене чекає вдома.

Сержант упав. Помацав хутко пульс...
Уже в раю, опісля бою тризна.
А я живий. Вернуся, то зоп'юсь.
Із неба сіє дощик із заліза...

22.10.2018р.

Чи близько буду, чи далеко,
Лечу до тебе, мов лелека,
Батьківська земле, отчий краю,
Як тільки вільну днину маю.

Воду долонями черпаю
Із джерела, що в лісі скраю,
Наснаги й сили набираюсь,
Душа ж моя відпочиває.

П"янію, як вдихну повітря,
Мене осяє радість світла,
Стає так легко та приємно,
Рідній землі вклонюсь доземно.

2018 р.

Т. І...

Закохався – і співаю,
І радію, і журюсь, –
І тебе, любов безкраю,
Не віддам уже комусь.
Адже, знаю, будуть інші,
Восени чи навесні, –
І розказувати вірші,
І заводити пісні.
Тільки ти не вір лукавим
І зістареним отим,
Хто лише в своїй уяві
Виглядає молодим.
Віднедавна – в центрі й скраю,
Між дівчисьок і бабусь, –
Лиш про тебе я співаю,
За тобою лиш журюсь.
21.10.18

Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
Не вартими паперу, на якому пишуть,
Причастями, молебнями й іконами
Кличуть у рай, аби юдоль земну залишить.

Т. І...
Моя зажуро смаглочола,
Моя бентежна таїна, –
Вже літо бабине довкола,
А не у снах, а не у снах.
Вже сонце гріє неохоче
І пахнуть айстрами вітри, –
А ти усе чекати хочеш
Якоїсь кращої пори.
Вже ранком стишеним тополя
Сріблястим інеєм блищить, –
А ти не хочеш наші долі
Настоєм осені зріднить.
Вже літо бабине навколо,
А не в твоїх весняних снах, –
А ми все ходимо по колу,
Як двійко вічних бідолах...
20.10.18

я знаю що ти скажеш - не кажи
хоч маєш це віддати - не давай
кого любив за тими не тужи
кого кохав забудь не поминай

всели собі у серце трьох царів
прийми у душу смирну самоти
щоб промінь зірки гаряче горів
повір у себе з миром підійди

зайди у фокус в оптику в приціл
зберись із пилу попелу піску
тримай в зіниці світло а в руці
слова й думки як кулі і чеку

мовчання зброї зійде за дари
складай її у вірші чи в пісні
в метал і ладан, лиш не говори
надвечір в спину поночі вві сні

Зайшов на сайт - гримить стражденний стогін,
В Пегаса зляк, ірже з-під закарлюк.
У "генія" ліричнії пологи!
Всі врозтіч. Я ж добряга - підсоблю.

Хвалю завзято горе-рукоблуда
(поет чутливий, критикнеш - каюк!).
А поруч муза глипає на "чудо"
І об халяву вибива чубук.

Зі смутку завелись у неї блохи,
Не їсть нічого, спала із лиця.
Із горя курить, випиває трохи
І гикає нервово без кінця.

Заплакала бюстгальтера і блузу,
Судьба у діви - жесть! Труба! Афган!
Обох жалію - графомана й музу:
І що мені робити, браття, га?

Хвалити бевзів - благо, а чи вада?
Гармонія сьогодні - просто звук?
...Украв Ерато. На Пегаса й гайда,
Тепер у неї в пазусі живу.

Прийшли у гості Рембрандт, Караваджо,
Малюють нас по черзі день і ніч.
Цілую музу, нижче спинки гладжу,
Щодня тепер у нас любовний клінч.

20.10.2018р.

А горобиновий вогонь
Спалахує яскраво,
Із теплих літечка долонь
Струмінь його стікає.

На сонці золотом горить
Та безліч іскор сипле.
Прошу, ти, друже зупинись,
Поглянь на диво-дивне.

Подумки в купіль ту пірнай,
Хай душу очищає,
В себе красу оту вбирай,
Що зветься рідним краєм.

2018 р.

Тисяча слів під пером,
а от дії – жодної.
Ти мій герой,
ти живий легендарний soldier.

З дому зриваюсь у темінь,
неначе з прив’язі.
Господи правий,
і як ти без мене
один єси?

Тисяча верст поміж нами
лягла полотнами,
Сотня молитв пролилася
слізьми холодними.

Mission completed:
заснула, чуття всі вимкнула.
Осінь горить
за порогом чужими вікнами,

Тисяча років лишилась
до нашої зустрічі.
Як же я змучилась,
Господи,
як я змучилась...


9.10.2017.

Привчав себе до твого запаху
Вже й познайомився з ріднею
А ти чомусь все нишком ахала
А я збирав все те і клеїв…
Ти розглядала зацікавлено
Мої сирі на смак полотна
І хай знайомих, рідних бавило
Ти обзивала їх болотом…
А я вивчав нас обоюдних
Крізь призму, Боже, психіатра
І все, що думав, оприлюднив
Чим не сценарій для театра?..
18-10-2018

Веде чудесне сяйво неземне
У ночі самоту і тишину.
Ендіміоном обернувсь Нарцис
Поміж лілей над чорною водою.
Допоки обійматиме його
Відлуння, він твій ідеальний
Коханець. Далі тільки смерть.
Обірваний акорд. Чи спогад.

Поміж уловом, що приніс рибалка,
Устрицю пацюк набачив
І подумки начебто вже їсть.
«Який з мене наїдок?-
Вгадала намір ненажери бідолаха».
«Розкрийся і вдовольнюся цим!»
Не спало хитруну на думку,
Що бажання жить несе і порятунок:
Тільки-но пацюк заліз у пельку,
Зімкнула міцно стулки устриця.
В полоні опинивсь пацюк,
А кішка справу довершила.

Ця рубінова мова – вино в кришталі,
бархат уст і розбурханий шепіт,
це кружляння замріяне, сонце в гіллі,
листя спогадів звіяний шерхіт.
Це віднайдення рідних могил в бур’янах,
у поклоні покладені квіти,
це оживлення істин, що вмерли в світах,
і багаття, щоб їх обігріти.
Мова вдумливих друзів, що тихо гудуть
про життя, задивившись у вечір,
(млосно світяться перли античних погрудь,
Бог провинно торкає за плечі).
Мова таїн співочих – великих, малих,
кожне слово – мов знаючий усміх.
Чуєш відгук збережених бур світових
у віками шліфованій мушлі?
Вихор мови -- долання на довгих шляхах,
згуба душ, перегуки, прозріння,
і зринає вона на відважних устах,
оживляючи неба коріння.

2018

1

...і ніхто не застрахований
від теракту серед зла.
Будь вахтером чи Бетховеном -
днина гостре підвезла.

Біг чимдалі - чи поранених
піднімати і везти?
Друг мій каже одурманено:
"Не печалься... менше з тим...".

2

Грища, брехні, зиск, депресії...
На сімнадцятім щаблі
розквітає райська фрезія...
з даху плинуть кораблі...

Закулісся...
ложі...
скопища...
Компенсація - мільйон.
Де безпечне пристановище?
І... людини еталон...

2018

Розірвати планету або збудувати планету
Врятувати планету — планктону потрібна планета
У поета призначення бути всього лиш поетом
Архітектором душ — на поета чекають проекти
Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
Як імпланти чекають хірургів або деміургів
Світ — мурований мур чи тюряга для спинних й не впертих
Світло тільки отим хто уміє розплющити очі
Світло тільки для тих — хто хоче

Ваші ж очі заплющені
Муркотіння заглушене галушками штифтами вкручене у піднебіння
Ваші горлянки — склепи
Наші — склепіння божествених нервів
Ми — проміння —
Ви — як мертві —
Спини та животи на поверхні
Над поверхнею моря над цілим усим океаном
Ваші спини — кліше
Медузи Горгони ваших душ — ваші пуза

І чекати на більше — нізвідки
У всесвіту
Більше немає програми захисту непотрібних свідків

Ви — планктон ви дрібнота і тільки тому бездоганно
Уникаєте сітки
Списів та стріл куль ножів і плювків звідусюди
ВІЧ-ні-SIRI- Гер-труди в дисгармонії плинній —
Пандора всередині вас
Церемонізалежні поклоновкалічені усічені задовго до золотого січення
Дорогесенькі люди — пандемія планети сіра холера землі —
Мої любі

А поету усе це зайве
Ви — буденність а ми будівничі
Нас не спинять вічні вітчими визвірілі віче чи відчай
Навіть хаосу крик у вільгу вічність —

У поета єдине завдання — вольовниче —
Вам планети даруючи проектуючи та будуючи
І руйнуючи і лікуючи оперуючи чи емігруючи в іншу систему координат —
Затуливши собою сонце чи явивши собою сонце
Насадивши спаливши або написавши божественний сад
Не порушити ненароком
Пересічність
Ваших довічних шляхів до пекла
Вашої доброї дороги в ваш персональний ад...

24.08.2018











- [ ]

Ще мрії високі личать,
І руки – вправні.
А Муза чомусь не кличе
В небесні плавні.

Приб’ється не знати звідки,
Нахмурить брови…
Зоставить на серці мітку –
Й бувай здорова!

Згортай всі слова до купи,
Як осінь – листя.
І славі всміхайся скупо:
«Злечу колись я…»

19.10.2018

Що ти про мене знаєш, як ти із цим живеш?
Я майже все забула, вистояла вином.
Слід від долоні губиться поміж густих одеж:
тих, що, коли намокнуть, тягнуть на дно.

Слід від долоні плине спиною від стегна.
Русло його не висохло, витоки ще пульсують.
Рівно за кілька кроків спогади від вина
більше не розрізнити ані у сні, ні всує.

Що ти про мене знаєш, як ти мене забув?
Ким же ти став у день, з якого чужою стала?
Я, може, справді зникла. Чи упіймала суть,
стиснувши, ніби лілію, між вустами.

Ніч наповнила глечики снів,
Із яких ми наснагу пили
Дивоцвітами... На полотні
(...чи букетом на майстра столі...)

І малюнок сумний у очах
Чорним кольором в осінь тече,
Віддзеркаливши темряви жах
Тих майбутніх холодних ночей,

Що надійдуть услід за теплом
Недолюблених бабиних літ,
Мов кохання, яке відійшло
Непророслим зерном у ріллі

І чекає на сніжне тепло,
Ніби ковдру у мами руці.
Те кохання, що не відбулось
І сльозою стіка по щоці.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118101808816

На ярину наорано багато.
Є і на зяб, де впадина й гора.
Але немає сил боронувати,
та й сіяти – минає ся пора.

Літа уже заманюють у вирій
подалі од солоної землі.
Але на чужині, які то гирі –
утрачені надії і жалі.

Не хочеться іще колядувати,
коли на бараболю врожаї.
Але протипоказано лежати.
Весною намічаються рої.

Лишається ще жати і косити
як не собі – бодай на коляду
і сьомою дорогою ходити
ще й падати, буває, находу,
обходячи то лихо, то біду.

На щедрий вечір буду молотити.
Якщо дозвілля заважає жити,
віддушину в поезії найду.

10.2018

стосунки між нами як від початку Бог створив - взаємні і прості.
а тепер пауза. уяви запах хліба вдосвіта на капустяному листі
і знатний борщ у полив'янім горщику на нашу велику сім'ю
і вечеря і пісня і солов'ї у вишневім садку-раю.
тут зводити брови сваритись плакати немає нам причин.
щоночі промовлене ходи до мене кохана і в обіймах моїх спочинь
відлунює з моїх вуст ласкою - спочинь же серденько і ти у моїх
любов як зерно - множиться і її вистачає на наших - всіх

**
Ну що, поїхали в літо? після галасу тиша. Отже, осінь попереду.
Бачиш, як хмари вишикувались смиренно до її стаєнь в череду
і Пастир Добрий до останньої збирає на зиму усі свої вівці ..
Та до зупинки ще весна, ягнятко, цілуй, ми в метро на долівці,
ми тільки-но закохались.. а хочеш я цілуватиму з язиком і з медом..
смішно як твій рюкзак пасує моїм оранжевим кедам

Осінні шати зі снів пошито.
Скінчать жнива. Змелють жито.
Накриють столи в вечірнім саду,
Покличуть мене, я йду.
Із гітарою під рукою, з піснею
Про багряне та золоте листя,
Про зірку на видноколі,
Молодика на сході, що мовить
Своє шляхетне, таємне слово
Про тебе, моя любове.

 
& на всякі докучні нікчемності
наплювати б із нескінченності
адже будь~ що не більше ніж тінь
золотисто~ сріблистих видінь

крізь неспішно лункі нетотожності
за кулісами & понад ложами
кружеляє собі передзвін
містом стін у якому без змін

так чи сяк розвидняється вечір &
каламбури здаються доречними
жовтень сей ~
смолоскиповий дим
тільки що зрівняєш із ним ~