ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2017.05.28 19:49
                            ***
Є ще безсмертя.
Та годі біситись
неубієнному полку
совків...
Є мотивація
у москалів, –
краще повіситись,

Олександр Сушко
2017.05.28 13:15
Поміж цицьок зітхає Одіссей,
Каліпсо п'ястуками гладить попу.
Додому хоче він понад усе,
Обняти зморшкувату Пенелопу.

Обридло доторкатися литок,
В гріху з чужою жити безборонно.
Не тішить зір розбурханий сосок,

Світлана Майя Залізняк
2017.05.28 11:39
Халабуди віршові -
Празникові та криві -
Бачу я і там, і тут,
А над ними - гам, салют...

2

Йду-минаю... німота...

Юрко Бужанин
2017.05.28 10:28
Надто куцого за зростом
Має Руля чоловіка.
Та не бідкається зовсім -
Головне, щоб не каліка.

"Камасутра" недолуго
Палить у кутку нервово...
Сексуальну же напругу

Світлана Майя Залізняк
2017.05.28 10:20
Душе, відкрий забороло.
Стрінеш когорти прояв.
Соло горіх розкололо.
Хто лиш не протистояв...

Рисі повчали: "Ти б ніжно...",
Йогурт лили відьмаки.
Сила твоя центробіжна -

Леся Сидорович
2017.05.28 09:52
Вросли корінням у рідне місто,
У землю щедру, вмиту з джерел.
Смакує добре повітря чисте,
Де Золочівка силу бере.

Золочів славний! Світлий твій шлях
Ангел завжди береже.
Ти у майбутнє неси у віках

Володимир Бойко
2017.05.28 07:52
Вони так само прокричать
Чи то осанну, чи огуду,
І накопають компромат,
І продадуть не гірш Іуди.

Вони, мов таті у пітьмі,
Брудну освоїли роботу,
То – велемовні, то – німі,

Андрій Грановський
2017.05.28 01:00
Опруч неї лиш райдуги б'ють,
І проміння олівчиком пише
Заповітні збагнення, що ждуть
Молодого коханого в тиші,
Там, де ніц жодних п'яних хмарин
Та нема громовидних висоток.
Є лиш я, котрий жодних омовок
Не спіткав із самого знайомства,

Ярослав Чорногуз
2017.05.27 23:30
Прохолода вечірня у літнім саду
Тихо пестячи, йде, наростає.
У шовкову траву упаду, упаду,
У блаженну розповінь розмаю.

Майже літо уже, та сумна ця пора
То ридає, то хмари насупить…
Світлий сум темну радість поволі стира

Ігор Шоха
2017.05.27 22:49
Усі на цьому світі одіссеї,
ну, себто – ми, одні чоловіки.
Не можемо лише без однієї,
а з усіма, буває, залюбки.

Але його чекає Пенелопа.
І мій герой подався із війни
по морю-океану автостопом

Ігор Шоха
2017.05.27 22:35
                         І
Я уявляю, як її любили
таку незаяложену, ясну.
А я її, – о горе! У могилу –
її єдину – на усіх одну.
Із неї Ліру вижали за бали
і не мене одного виживали...
Прозорою – не бачили її.

Олександр Сушко
2017.05.27 18:22
Пахтить, шумує у бідоні
Напій для справдішніх мужчин.
Тремтять у захваті долоні,
Коли згадають чарки дзвін.

Булькоче брага водограєм
Не згірш бурхливої ріки.
А "друзі" мліють за сараєм

Юрій Ерметов
2017.05.27 17:53
Скоро вже ніч, а ти мовчиш –
ти сниш, скажи мені, у ніч глядиш?
На порох підошв, на шорохи крокв –
а завтра прийде, а ніч мине...

Зашепочи мені гірко навзнак,
защекочи мене, сміливо...
так.

Сергій Гупало
2017.05.27 16:30
Не вдалося чимало. Ніхто і не плакав.
Не розквітло задумане, зсохло на корені.
Ми взаємно любились, і дні, як собаки,
Несвідомо за нами брели, упокорені.

На обгін полетіли вітри із майдану –
І застряли в історії. Ми – аж у вічності,
Забрели на

Мирослав Артимович
2017.05.27 08:59
Буяє травень яблуневим цвітом,
не за горами довгождане літо.
Проте допоки ще весна довкола -
то хоч-не-хоч, але ходи до школи.

Приспів:

А ми такі, а ми такі затяті,

Василь Бур'ян
2017.05.27 08:38
Гартуюсь в натовпі людському,
У боротьбі.
Живу в далекому й близькому,
Живу в тобі.
Живу в піднесеному слові,
Без коректур.
Живу в чистилищі любові,
Не без тортур.

Світлана Майя Залізняк
2017.05.27 01:10
На сайті гастролює Поціновувач поезії. Не лише мені він писав коментарі. Всі в одному стилі.
Всі вони збереглися на його сторінці - і ще доступні. Хто за ним ховається?

Сторінка Камінчанської Олександри. Її вірш і коментарі:

поціновувач поезії (Л.П

Ігор Шоха
2017.05.26 17:49
Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.

Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,

Ігор Шоха
2017.05.26 15:10
Стоїть, у щось замислена, бабуся.
Її рука зависла біля уст.
Чужа усім. Признатися боюся,
що я не намотав собі на вуса,
які були літа моїх бабусь.

І цю уже ніхто не запитає,
кудою понесуть її літа

Петро Скоропис
2017.05.26 14:31
Допоки ти співала – осеніло.
Лучина пічку затопила.
Доки літала й цокотіла,
похолоділо.

Тепер з тебе глузує на емалі
плити і кіптява, чим далі
година твого виплоду квітнева.

Микола Соболь
2017.05.26 14:15
Вагітна жінко! – ти вінець творіння,
Кого обійме таїнством Господь.
Бо саме у тобі є те коріння –
З якого проростає мій народ.

Вагітна жінко! – йти тобі на муки,
Заради того, щоби ця земля
Завжди жила, коли на свої руки

Юрко Бужанин
2017.05.26 14:09
У болітці серед лісу
Якось Жабці стало тісно:
Всі набридли їй подружки,
Несмачними стали мушки.

Остогидло вже пірнати,
На льоту комах ковтати...
Захотілось їй цим літом

Любов Бенедишин
2017.05.26 12:12
Сад потемнів, розкошланий незграба:
Набрався ляку, цвіту не вберіг…
Наскочила гроза, сварлива баба,
З відра линула, гримнула на всіх.

Сипнула градом, вітру навперейми,
І блискавку метнула в далину…
Світліє сад і… лічить зав’язь, гейби

Василь Бур'ян
2017.05.26 11:59
Життя триває. І триває смерть.
Не парадокс, а карма України.
Напівжива, зграбована ущерть,
До миру прагне крізь гібридні війни.
Минув Великдень і Христос Воскрес,
До інших дат торується дорога.
Не варт чекати манни із небес -
Не виживуть безбожники

Олександр Сушко
2017.05.26 07:23
Брехня відкрила очі. Ожила.
Нуртує у думках, неначе піна,
Аби утілитися у слова,
Отрутою сочитись по краплині.

На перший погляд зовсім не гидка,
Ефектна, наче дівчина вродлива.
За нею правда тулиться гірка,

Ярослав Чорногуз
2017.05.25 23:35
Ще недавно зима - завірюха сяйна -
Кружеляла пухнасті сніжини.
А уже, наче мить, промайнула весна,
Пролетіла, як пух тополиний.

Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
Час черемсі печально зітхнути.
І кульбаба на луках - ну зовсім не та –

Ігор Шоха
2017.05.25 22:46
Не такі синоптики уперті
як ясна погода у імлі
і її неписані секрети.
Та не марно метео-поети
провіщають літо на землі.

***
Метеорологія – наука

Наталя Мазур
2017.05.25 22:28
Вже скільки ґуль набили на чолі,
Та кожен раз все чухаєм чуприну,
Бо ставши знову на старі граблі,
Однаково вишукуєм причину
У комусь іншому.
І знову шахраїв
Саджаємо на трон, а не за ґрати.
Колосів ліпимо до стертих мозолів,

Наталя Мазур
2017.05.25 22:22
Це місто знайоме здалося сьогодні чужим.
Був ранок похмурий і небо сіріло дощами,
І я почувалася, мов переможений джин,
Що замкнений в пляшці і світла не бачить роками.

Так тісно мені серед каменів древніх споруд,
Бо мури високі і сонця у вікнах не

Наталя Мазур
2017.05.25 22:21
І знов одвічна порожнеча й пустка,
У закутках душі гуляє протяг.
Ліси думок ламаються на друзки,
Летить життя вперед, неначе потяг.

А пасажири у звичайних справах:
То розмовляють, то смакують шинку.
Немилосердний час колосів чавить,

Іван Потьомкін
2017.05.25 19:39
Як гарно, коли дорослі діти
Не вдовольняються скайпом,
А йдуть без примусу до нас, батьків,
І лічать дні, коли в родиннім ґроні
За чаєм з коржиками та варенням
Почнеться бесіда про музику й книжки,
А далі –шахові баталії з онуком,
Де, крім самих

Володимир Маслов
2017.05.25 16:29
Скажи, навіщо цей парад,
коли триває маскарад,
в якому Іловайськ беруть в «котел»,
коли оскалена орда
все те, за що стояв Майдан,
на чорну землю спалену кладе?

З останніх сил реве мотор,

Юрій Ерметов
2017.05.25 15:29
Усі "блаженнії" мужі
Позабивалсь в тихі нори...
Й викрикують на всі боки,
Які високі (в норах) гори.

І так несе на всі боки
Їх "щиросердною" бідою,
Що стигнуть жили у сусід

Мирослав Артимович
2017.05.25 13:51
Працює сторожем будинку –
відпочинкового, між гір,
дідусь трирічної Христинки –
всезнайки, милої на взір.

– А де працюєш ти, дідусю? –
жартує, чи… – не розбереш.
Дідусь у вуса усміхнувся:

Люба Світанок
2017.05.25 13:05
Вражав прозорістю кришталь
Небес високих, дум барвистих.
Весняний день дзвенів на кшталт
Пісень веселих та іскристих.
Здавалось вчора, що печаль
Навік розтанула під сонцем…
Сьогодні ж сивий дощ-скрипаль
Ридає гірко за віконцем.

Олександр Сушко
2017.05.25 09:03
Я не пишу щоденно про кохану,
Бо нею просто дихаю, живу.
Слова лише заводять ув оману,
Не в око попадають, а в брову.

Ні запахів, ні доторків, ні кроків...
Одна лиш тінь - спотворена, крива.
Бо на папері почуття глибокі -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталя Ярема
2017.05.26

Назарій Нестерук
2017.05.22

Ольга Тригірська
2017.05.21

Лизаветушка Веріковська
2017.05.19

Яна Сичова
2017.05.16

Олександр Кюциб
2017.05.13

Андрій Канчі
2017.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Ігор Шоха - [ 2017.05.28 19:03 ]
    Неубієнна геєнна
                                ***
    Є ще безсмертя.
    Та годі біситись
    неубієнному полку
    совків...
    Є мотивація
    у москалів, –
    краще повіситись,
    аніж гордитись,
    що у Союзі
    убивцею жив.

    ***
    Живе совок, жирує і пасеться,
    а то й нап'ється чистої води.
    Але, буває, іноді плюється,
    аби заслуги мати у орди.

    ***
    У Харона оновили шлюзи.
    Течією Вакха – вояжі.
    Убивають голоси чужі.
    Вишкіряють зуби боягузи
    за свої маєтки й багажі.

    ***
    Іде колона бойова.
    Жахають клекоти орлині.
    Із ночі лупає сова.
    Тать колупається у глині,
    перепираються богині.
    Гряде утопія нова.

    ***
    Дай худобині по різці
    і минеш лиху годину.
    Треба ставити на місце
    ненажерливу скотину.

    ***
    Чекаємо ясної миті,
    коли засяє із блакиті
    знак перемоги у вікні,
    коли московській сарані
    заперті двері і закриті
    усі путі її «весні».

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  2. Ольга Паучек - [ 2017.05.28 19:51 ]
    ***
    Подаруй мені квіти
    Щоб світилися літом
    І сміялися щастям
    Пелюсткові вінки,

    Щоб світанок росою
    Окропив долиною
    Позолочені сонцем
    Веселкові мости.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Козак Дума - [ 2017.05.28 18:35 ]
    У кожного своя мить

    А час іде, не знає він зупинку…
    Бува летить, а то відпочиває,
    але не знає втоми й на хвилинку.
    Так день за днем, за роком рік минає.

    Та прийде мить, як вогняний рубіж,
    що перетне життя твого дорогу,
    безжалісно розріже долі ніж
    на дві частини – до і після нього.

    Всього лиш мить, коротка мов життя.
    Одна лиш мить, немов ковток повітря!
    За нею вже немає вороття,
    за нею часто лиш заключні титри…

    Хоча й палають до небес мости,
    та варто хрест свій гідно пронести!

    28.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Козак Дума - [ 2017.05.28 18:52 ]
    Старе вино

    Я пив вино, немовби кров червоне,
    що краплями по бороді текло.
    Ту кров густу зронили стиглі грона,
    воно частинку сонця принесло.

    Я пив вино життя, нетлінний трунок,
    як даром божим мовчки смакував.
    У ньому істини безцінний подарунок,
    терпкий на смак, п’янкий букет із трав.

    Я смакував старим святим напоєм,
    і згадував легенди про Христа.
    На тій горі було нас тільки двоє,
    все починалось з чистого листа…

    28.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Олександр Сушко - [ 2017.05.28 13:31 ]
    Одіссей та Каліпсо
    Поміж цицьок зітхає Одіссей,
    Каліпсо п'ястуками гладить попу.
    Додому хоче він понад усе,
    Обняти зморшкувату Пенелопу.

    Обридло доторкатися литок,
    В гріху з чужою жити безборонно.
    Не тішить зір розбурханий сосок,
    Не збуджує єство жіноче лоно.

    Гірчать у приймах полинОм меди,
    Служити надокучило німфеї.
    Бажає океан переплисти,
    Закінчити троянську епопею.

    Стара мегера зна його думки,
    Дурман із бутля підлива щоднини.
    Та не пропив герой свої мізки,
    Ще пам'ятає на Ітаці сина.

    Втелющилося з острова втекти,
    Зіскочити зі звичного обніжка.
    То прутня всуне нагло не туди,
    Або засне зненацька в її ліжку.

    Порвав навмисно царственний хітон,
    У багнище заквецяв його густо.
    Перетворив сідницю на ритон,
    Бо налягає тільки на капусту.

    Зайшов до хліва, начебто, тайком,
    Спочатку підманивши туди милу.
    Аби його уздріла з віслюком
    Й терпіння обірвалась її жила.

    На пірс бігма трюхикав Одіссей,
    Кусали п'ятки спущені собаки.
    Тієї ж днини бахура Борей
    Домчав умить із раю до Ітаки.

    Прибріхував, напевно, Геродот,
    Наніс на правду густо позолоту.
    Але ж хіба йому закриєш рот?
    І з трупом сперечатись неохота.

    Історії поставим шах і мат:
    Ніхто не зна, де - брЕхні, що - правдиво.
    Суттєвий у цій справі - результат.
    А що і як - сьогодні неважливо.

    28.05.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.26)
    Прокоментувати:


  6. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.28 11:47 ]
    Спонукальне
    1

    Халабуди віршові -
    Празникові та криві -
    Бачу я і там, і тут,
    А над ними - гам, салют...

    2

    Йду-минаю... німота...
    Та потіште ж хоч кота!
    Киньте віршика-сосиску,
    Намастіть вершками писка.
    Він гурман ще той, муркоче...
    Файна казка - мружить очі.

    Мишенят йому не треба.
    Хоче птахи упівнеба -
    Щоб доскочити, спіймати...
    Халабуди, ветху хату
    Позмітає Час-борвій...
    .........................
    Коте, вежа ось... Постій!
    Деміург - синок Гефеста.
    Серце - дрібно, швидко-престо.

    Вітражі, пливкі оздоби...
    Не для жуйної худоби,
    Розглядаймо, коте, зблизька.
    Вежа тепла - мов колиска.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (1)


  7. Юрко Бужанин - [ 2017.05.28 10:34 ]
    Дещо про контрацепцію :-)
    Надто куцого за зростом
    Має Руля чоловіка.
    Та не бідкається зовсім -
    Головне, щоб не каліка.

    "Камасутра" недолу́го
    Па́лить у кутку нервово...
    Сексуальну же напругу
    Жодним не змалюєш словом.

    Ноу-хау по-гуцульськи:
    Зріст рівнять стільцю належить,
    У процесі має Рулька
    За очима хло́па стежить.

    І як тільки за орбіти
    Компле́кт зі́ньок полеті́в,
    Слід стілець ногою бити -
    Ось такий контрацептив.

    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  8. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.28 10:32 ]
    Тихо
    1

    Душе, відкрий забороло.
    Стрінеш когорти прояв.
    Соло горіх розкололо.
    Хто лиш не протистояв...

    Рисі повчали: "Ти б ніжно...",
    Йогурт лили відьмаки.
    Сила твоя центробіжна -
    Значить, дружити ні з ким.

    Пити узвари, еспресо
    І відкидати мечі.
    Телепень довготелесий
    Штемп випікав на плечі.

    Війни, оглушні огроми.
    Шерехи шушери, віз...
    Стайні, церкви, іподроми.
    Ранок жасминно проріс.

    2

    Знову духмяно і тихо.
    З хаосу плинне "агов..."...
    Варять чорти чикилдиху.
    Точаться ляси... і кров.

    Тяжі. Каденції. Бюсти.
    Лоскітно в коконі мар.
    Лобстер шинкує капусту.
    Гонить теляток Макар...

    В жовті горгопки-сулії
    Ллють перебенді вино.
    Перечитай "Гамалію".
    З весел змети порохно.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (1)


  9. Леся Сидорович - [ 2017.05.28 09:58 ]
    День міста Золочева
    Вросли корінням у рідне місто,
    У землю щедру, вмиту з джерел.
    Смакує добре повітря чисте,
    Де Золочівка силу бере.

    Золочів славний! Світлий твій шлях
    Ангел завжди береже.
    Ти у майбутнє неси у віках
    Те, що у серці живе.

    Замок стоїть велично,
    Спокій наш стереже.
    Голосом предків кличе
    І від нещасть береже.

    Сплять золоті пшениці,
    Силу беруть землі.
    Очі землі – криниці –
    Мружаться у імлі.

    Золочів славний!Світлий твій шлях
    Ангел завжди береже.
    Ти у майбутнє неси у віках
    Те, що у серці живе.
    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  10. Володимир Бойко - [ 2017.05.28 07:39 ]
    Ті самі колишні
    Вони так само прокричать
    Чи то осанну, чи огуду,
    І накопають компромат,
    І продадуть не гірш Іуди.

    Вони, мов таті у пітьмі,
    Брудну освоїли роботу,
    То – велемовні, то – німі,
    Й неперевершені в підлотах.

    Ніхто їм права не давав
    Судити і живих і мертвих.
    Вони – мов кролик і удав,
    Вони – кати, вони ж і жертви.

    Мов замуровані в бетон,
    Ми в світ не вийдемо нікуди,
    Допоки владу і закон
    Вершать оті колишні люди.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  11. Андрій Грановський - [ 2017.05.28 01:23 ]
    Rainbow eyes
    Опруч неї лиш райдуги б'ють,
    І проміння олівчиком пише
    Заповітні збагнення, що ждуть
    Молодого коханого в тиші,
    Там, де ніц жодних п'яних хмарин
    Та нема громовидних висоток.
    Є лиш я, котрий жодних омовок
    Не спіткав із самого знайомства,
    Як на Райдужнім зранку я йшов
    Та купляв у шинку мінералку.

    Та чи варті бентежних промов
    Лише очі і райдужки в небі,
    Чи то озері, я не збагну.
    І, далебі, так би й не угледів -
    Я ж давно свої палички гну,
    Не здіймаючи власні легені,
    Розглядаючи урбан-пейзаж,
    І не чуючи навіть, що руці її
    В моїх дотиках давно степліли ,
    І Джокондові погляди тільки мені
    В залізничнім районі спочили.

    27-28.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.27 23:42 ]
    Прохолода
    Прохолода вечірня у літнім саду
    Тихо пестячи, йде, наростає.
    У шовкову траву упаду, упаду,
    У блаженну розповінь розмаю.

    Майже літо уже, та сумна ця пора
    То ридає, то хмари насупить…
    Світлий сум темну радість поволі стира
    І небесні пронизує купи.

    Відболить, одридає затерпла душа,
    Скине ношу свою нелегкую.
    День минати не хоче і не поспіша –
    Прохолодою світла лікує.

    27.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6)


  13. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:16 ]
    Повернення Улісса
    Усі на цьому світі одіссеї,
    ну, себто – ми, одні чоловіки.
    Не можемо лише без однієї,
    а з усіма, буває, залюбки.

    Але його чекає Пенелопа.
    І мій герой подався із війни
    по морю-океану автостопом
    до першої єдиної жони.

    Далеко однолюбу до Ітаки.
    А по дорозі – диво-острови,
    а на одному жіночок, як маку,
    і не одна солодша од халви.

    А він один як мати народила.
    І каже повелителька йому:
    « Коли наяда кожна буде мила,
    тоді й поїдеш далі – напряму».

    І що робити неборака має?
    Це ж поратися – нічку не одну!
    Тоді герой їй так відповідає:
    « А я з найпоганішої почну».

    Але й наяди – не дереворити.
    І кожна має «ґо́нори» свої,
    аби «уподоба́ли» не її.

    Посадовили грека у корито –
    свою найнекрасивішу любити
    жене Еол Улісса до сім'ї.

                                  2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  14. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:37 ]
    Замість епітафії
                             І
    Я уявляю, як її любили
    таку незаяложену, ясну.
    А я її, – о горе! У могилу –
    її єдину – на усіх одну.
    Із неї Ліру вижали за бали
    і не мене одного виживали...
    Прозорою – не бачили її.
    І у болоті цьому поховали,
    аби дали їй циці бабаї.
    Вона і Музу тягне за собою.
    Нехай міняє коси на косу,
    а крокодили щирою сльозою
    оплакують її живу красу.

                          ІІ
    Її зоїли буцають лобами,
    аж клепкою упала сьома п'ядь.
    Любителі у тартари біжать,
    майстри перекидаються словами,
    скрегочуть пересмішники зубами,
    губителі поезії стоять
    в почесній варті
                            щільними рядами.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (3)


  15. Олександр Сушко - [ 2017.05.27 18:34 ]
    Брага

    Пахтить, шумує у бідоні
    Напій для справдішніх мужчин.
    Тремтять у захваті долоні,
    Коли згадають чарки дзвін.

    Булькоче брага водограєм
    Не згірш бурхливої ріки.
    А "друзі" мліють за сараєм
    І розминають кадики.

    Пощо електрику палити -
    І так рахунки через край.
    Марудно гнати оковиту -
    Ще оштрафує поліцай.

    Черпайте брагу, панство, сміло,
    Уковтуйте у животи.
    Нехай насититься барило
    І повиздихують глисти.

    НапИлися. Усі вже сині,
    В канаву хилять терези.
    Поснули купно в баговинні,
    В кізяк устромлено носи.

    Гидота не вгамує спраги,
    Себе, козаче, пожалій.
    Нехай собі бодяжать брагу
    І споживають москалі.

    26.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.26)
    Коментарі: (6)


  16. Юрій Ерметов - [ 2017.05.27 17:09 ]
    Ніжна
    Скоро вже ніч, а ти мовчиш –
    ти сниш, скажи мені, у ніч глядиш?
    На порох підошв, на шорохи крокв –
    а завтра прийде, а ніч мине...

    Зашепочи мені гірко навзнак,
    защекочи мене, сміливо...
    так.

    Розкажи мені терпку історію свою,
    розворуш мене – щемністю справжньою...
    Ню!

    13.04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Прокоментувати:


  17. Сергій Гупало - [ 2017.05.27 16:41 ]
    * * *
    Не вдалося чимало. Ніхто і не плакав.
    Не розквітло задумане, зсохло на корені.
    Ми взаємно любились, і дні, як собаки,
    Несвідомо за нами брели, упокорені.

    На обгін полетіли вітри із майдану –
    І застряли в історії. Ми – аж у вічності,
    Забрели на висоти (ніколи не знані),
    Де назавжди оцінені просто – зустрічними.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  18. Максим Доброгорський - [ 2017.05.27 13:47 ]
    ***
    Що є причиною, того відчуття
    Яке командує що нам робити,
    Чому віддати готовий життя
    Хтось, щоб ідею свою захистити?

    Чому є той, один на мільйон
    Що проти мільйона виходить ,
    Чому він не прийме шаблон
    Що і кому він доводить?

    За те що вважає добром,
    За свою істину, справжню і чисту,
    За ідеал що здається лиш сном
    Пройде він дорогу тернисту.

    Пройде і крізь зраду, крізь смерть
    Через всі на шляху перешкоди
    Ведуть його совість і честь
    А шлях цей до перемоги!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Неоніла Гуменюк - [ 2017.05.27 10:36 ]
    Літа неповторна мить
    Останні дні травневі відлітають
    Та добігає фінішу весна,
    І літечко баским конем вже грає,
    Зозулі голосок усе луна.

    Вона комусь іще літа рахує,
    Долі привітної всім наворожить теж
    Ромашка жовтоока.Пелюсточки
    Розкажуть хто кохає вас без меж.

    Півонія рожева облітає,
    Але так пахне дивно і п"янить.
    Це літо у права свої вступає,
    Запам"ятай цю неповторну мить.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Неоніла Гуменюк - [ 2017.05.27 10:09 ]
    Наша берегиня
    Матусю, голубонько, горлице сиза,
    До губ притулю я долонь твоїх човники,
    Нап"юся з них ніжності лагідних бризок
    І серце зігрію отим давнім спомином,

    Коли густі трави здавались високими,
    У них заблукати не раз довелося,
    До неба сягали дерева всі кронами
    І вітер розчісував вербам волосся.

    А ти молода і красива, матусенько
    Голубила нас, наче тих ластів"яток,
    То шила із шовку нам новії сукенки,
    А то вишивала сорочки на свято.

    Оті вишиваночки й нині у шафі,
    Вже й наші онуки милуються ними,
    Тепло твоїх рук відчувають теж, мамо,
    Хоча від роботи зробились шорсткими.

    Не можеш ти всидіть на місці і нині,
    У клопотах все, хоч здоров"я не криця,
    І доброти не міліє криниця
    Твоєї душі, дорога берегине.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Мирослав Артимович - [ 2017.05.27 08:40 ]
    Букетик для мами (пісня)
    Буяє травень яблуневим цвітом,
    не за горами довгождане літо.
    Проте допоки ще весна довкола -
    то хоч-не-хоч, але ходи до школи.

    Приспів:

    А ми такі, а ми такі затяті,
    зірвиголові, вперті, язикаті,
    у школі - непосиди на уроці,
    бешкетники завжди на кожнім кроці.
    Та в осяйне травневе свято мами
    щось дуже дивне коїться із нами -
    для матерів ми у новій оправі:
    синочки ніжні, чемні та ласкаві.

    Бува, попросить часом тихо мати:
    «Учи уроки, не тікай із хати…»
    «Ой мамо, мамо, вивчу їх у школі -
    мене чекають друзі на футболі!»

    Приспів.

    Сьогодні зранку усміхнуся мамі,
    за шию ніжно обійму руками,
    вручу букетика весняних квітів:
    «Матусю! Ти моя найкраща в світі!»

    Приспів.

    14.04.2013





    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (5)


  22. Василь Бур'ян - [ 2017.05.27 08:36 ]
    В земному вимірі
    Гартуюсь в натовпі людському,
    У боротьбі.
    Живу в далекому й близькому,
    Живу в тобі.
    Живу в піднесеному слові,
    Без коректур.
    Живу в чистилищі любові,
    Не без тортур.
    Лунаю болем журавлиним
    Над гладдю плес.
    Злітаю пухом тополиним
    Аж до небес.
    Катуюсь відчаєм холодним
    В полоні мук.
    Впиваюсь доторком голодним
    Коханих рук.
    Гортаю в пам'яті події -
    Сюжети драм.
    Любови, віри та надії
    Будую храм.
    В житті, веселому й сумному,
    Тримаю звіт.
    Я на ристалищі земному
    До скону літ...
    25.03.16р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (3)


  23. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.27 01:44 ]
    Поціновувач
    На сайті гастролює Поціновувач поезії. Не лише мені він писав коментарі. Всі в одному стилі.
    Всі вони збереглися на його сторінці - і ще доступні. Хто за ним ховається?

    Сторінка Камінчанської Олександри. Її вірш і коментарі:

    поціновувач поезії (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-26 22:59:38 ]
    ...а я вас читав...от лише де?... думка є...

    Коментарі видаляються власником авторської сторінки

    поціновувач поезії (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-26 23:48:28 ]
    я не подивована...не ховаюся ж від людей...читайте...

    ...........................................................................Овва...
    Коли мені вчора показали це, я була подивована. То поціновувач поезії сам пише, сам себе коментує?
    Це буває тоді, коли особа має кілька сторінок - і помилилася, спалилася, як кажуть.
    "Поціновувач поезії" мене виховував коментарями.
    Саме тоді, коли була халепа зі вжитим у вірші словом "вельбучний"...він став не на мою сторону.
    Це засмучує, бо я не винна в тому, що слово має вель-...
    І сьогодні писав під "Коні не винні" (тут вже похвалив).
    Авторка Камінчанська завжди прихильно відгукувалася про мої поезії. Я їй зрідка зауважувала технічні моменти. Ми були приязними. Невже вона взяла нік "Поціновувач поезії"? Декому зручно невидимкою курсувати сайтом.
    Леся відмовляється. Але й не звертається до модератора за роз"ясненням.
    Хто ж ховається за ніком? Камінчанська-Шмигельська зопалу видалила вночі вірш - а разом полетіли ці два провокуючі (сам пишу сам відповідаю) коментарі. Чи побоялася, що маска сповзла, чи...як пояснити...
    Але зараз на сторінці Поціновувача поезії зберігаються її коментарі - два! Текстів там нема, сторінка зроблена для коментування.
    І там дивним чином опиняється коментар "Світлано, я знайшла цього "пана" на ФБ і там йому відписала...от він скопійоване вкинув...що робиться?..."... ------то ж звертається Леся до мене.
    Фіксується коментар Камінчанської ----- як належний Поціновувачу поезії. !!! Леся вважає, що її "підставляє" хтось.
    Все це заплутане. Де ж той пан? І чого йому треба? Інтрига зберігається.
    "Поціновувач поезії", мабуть, теж це прочитає. Агов).
    Ось він та його коментарі
    http://maysterni.com/user.php?id=8575

    Результат: Камінчанська до адміну не звертається, але заборонила мені перегляд свої сторінки 27 травня.
    Хто ж пише під ніком Поціновувач поезії?
    Якщо Леся відмовляється від цього ніка, то є хтось інший? Хто?






    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (8)


  24. Володимир Книр - [ 2017.05.26 21:57 ]
    Гебрейдна війна
    Війна гібридна… Дивина!
    Модернізована, апгрейдна,
    по суті, як завжди, й вона –
    до неймовірності гебрейдна.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  25. Ігор Шоха - [ 2017.05.26 17:01 ]
    Відгомін
    Її лірична героїня –
    ікона із далеких літ,
    де ще існує і єдиний,
    і не один, а цілий світ.

    Вона залюблена у себе
    і вірна лиш самій собі,
    але живе на тому небі,
    де все минає у журбі.

    І забуває, що навколо
    усе повторюється знов
    як нерозривне вічне коло –
    життя, і сльози, і любов.

    Квітують не одні мімози
    на перехресті до вінця
    і не одні жіночі сльози
    лікують душі і серця.

    Усі трагедії жіночі
    вміщає майже кожен твір.
    Але надійний поводир
    веде її еЛГе крізь ночі.

    Такі її війна і мир,
    і щирі друзі ...ой буває –
    і плакати допомагає,
    і підведе під монастир.

    І терпеливу, і привітну
    її запоєм пізнавав.
    У «пригорщі …такого… світу»
    і я її надії мав.

    Вона сміється і страждає,
    малює сни і міражі,
    і поведе у спориші
    одній лиш їй відомим плаєм.

    Одне життя формує жінку,
    яка – і грішна, і свята,
    закривши чергову сторінку,
    почне із чистого листа.

    Аби піднятися на крила,
    що виросли не з рукавів,
    а із високих почуттів.

    Полум'яніють ще вітрила,
    аби її еЛГе раділа,
    що світ навколо подобрів.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (12)


  26. Козак Дума - [ 2017.05.26 15:09 ]
    Кошеня i мишеня

    Александр Мачула
    Мале руденьке кошеня
    блукало між кущами,
    а тут назустріч мишеня –
    воно втекло від мами.
    Ти хто, – спитав його рудий, –
    Куди одне мандруєш?
    До мене йди мерщій, сюди!
    Знайшов я сир. Скуштуєш?
    Отак до вечора удвох
    і бавилась малеча,
    бо й думка кинула обох
    про люту ворожнечу.

    23.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Козак Дума - [ 2017.05.26 15:06 ]
    Роздуми про долю нащадкiв Адама

    Усе частіше думаю ночами,
    як виник Світ і хто його творець.
    Що відбулося за могутніми плечами,
    чи був тому раніш якийсь взірець…

    Якщо Господь створив колись людину
    по образу своєму і подобі,
    чом вона гірша інколи скотини
    і чи Всевишньому усе те до вподоби?

    Чом діти Божі схожі на катів,
    що меж і міри взагалі не знають, –
    вбивають, силують, казнять своїх братів
    а потім про спокутання гріхів волають.

    Якщо ж все те Господь не розділяє,
    чом терпить він насилля і брехню?
    Чом шістдесят віків війна палає
    і скільки слухати ще релігійну маячню?!

    Якщо Господь один, то чом ці таті
    нас розвели на стільки таборів?
    Чому земні народи в спільній хаті
    не пожаліють ні дітей, ні матерів?!.

    Чи ж варто людство взагалі було пускати
    на цей незрозумілий білий світ,
    щоб шість тисячоліть все мордувати
    подібний божому людський нещасний рід?!.

    02.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Ігор Шоха - [ 2017.05.26 15:00 ]
    Чужа бабуся
    Стоїть, у щось замислена, бабуся.
    Її рука зависла біля уст.
    Чужа усім. Признатися боюся,
    що я не намотав собі на вуса,
    які були літа моїх бабусь.

    І цю уже ніхто не запитає,
    кудою понесуть її літа
    і хто її у вирії чекає.
    Сиріт багато у моєму краї.
    А ця узята з іншого хреста.

    Дві ягоди із меж одного поля
    її скорбота і моя недоля.
    У пам'яті – химерний диво-світ.

    Додумую і я за неї думу.
    А у її тоненьку пучку суму
    висотується баговиння літ.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (6)


  29. Петро Скоропис - [ 2017.05.26 14:23 ]
    З Іосіфа Бродського. Муха
    I
    Допоки ти співала – осеніло.
    Лучина пічку затопила.
    Доки літала й цокотіла,
    похолоділо.

    Тепер з тебе глузує на емалі
    плити і кіптява, чим далі
    година твого виплоду квітнева.
    Тепер ти ледве

    виляєш лапками. І недолугий ворог
    діб’є тебе. Втім, як історик,
    якому смерть нудотніша, ніж мука,
    я зглянусь, муха.

    II
    Чи ти літала, чи співала – листя
    попадало. І пролилися
    на землю води, і до звізд калюжі
    блищать, байдужі.

    А ти осліпла, шибениця. Можу
    й крупиці уявити мозку,
    і тьмавих, як базальт бруківки,
    фасет сітківки,

    й отетеріти. Ба, і вам, комахам,
    взнаки субтильність з духом затхлим
    житла, зелених штор гнітючість.
    Така вже участь.

    III
    Ах, цокотуха, ось і повний ступор,
    ти, як на пузі в кадрі юнкерс
    із чорних лент документальних
    епох днедавніх.

    Хіба не ти щоночі мені, мила,
    і над колискою дзуміла,
    з шиб гнана у віконній рамі
    прожекторами?

    І ніготь мій за той глумливий дотик
    жадає твій потіпати животик,
    і невтямки тобі, яка погуба
    у дзумі, люба.

    IV
    На твої співи сутінки у сквері
    насупились. І набухають двері
    в пазах од сирості. І клякнуть п’яти,
    щоб накивати.

    Тобі не милі й грані в піраміді
    фаянсовій, давно не миті
    у раковині, хай і у патьоках
    сахар солодких.

    Тобі не до того. Тобі не
    до мельхіорового торохтіння;
    ним перейматися – собі дорожче.
    Не миють й довше.

    V
    Іч, старомодні твої крильця, лапки!
    Угадується і вуаль прабабки,
    й ажури клепаних мережив
    в паризькій вежі –

    – вік номер дев’ятнадцять, словом.
    У виборі між ним і новим
    я видаюсь холоднокровним
    твої судомам,

    пером ручаючись нагоді
    покласти крайній термін плоті
    в невизначеності зі строком.
    Бач, став жорстоким.

    VI
    Ти мариш, геж? Либонь, про знакомиті,
    та не обчислені ніким орбіти?
    Чи букву шестируку – суму
    частот у дзуму

    розхристаного в аркуш плоским,
    кирилиці пак, одголоском,
    єдиним, абрис чий, бувало,
    ти впізнавала

    й злітала? А тепер, собою
    владаючи заледь, здаєш без бою
    плацдарм жіноцтву, ба, брюнеткам,
    їх смішкам, жестам.

    VII
    Ба, ти співала доти, доки птиці
    гайнули в ірій. В ручаях плотиці
    поменшало, в дібровах пусто.
    Хрустить капуста

    в полях од холоду, хоча салопів
    тьма в качані. І буцім в бомбі,
    нуртує в дзиґарях несамовитих
    спізнілий вибух.

    В погоді годі натяку на літо.
    Дахи будівель одбивають світло
    назад у хмари. І трава пожухла.
    На серці скруха.

    VIII
    Тепер нас двоє, так, чи сяк – зарази
    розносників. Мікроби, фрази
    живе гнітити одностайно гожі.
    Нас двоє, отже:

    твоя, хітинна, тільця тлінна торба,
    мої, на кшталт ужинку землероба
    з освітою, приблизно вісім повень
    пудів. Плюс осінь.

    Слабує взяти "ля" твоя дзумилка!
    Не ті часи, щоб і сопілка
    ним шанувалася. І дяки варте,
    що – не пихато,

    IX
    що ані крихти буцім не гидливо,
    взнаки не даючи, яка пак «липа»
    йому підсовується від бувалих
    малих й чималих

    пархатостей. Ти відліталась.
    Як бачимо, комахо, старість
    і молодість не так відмінні.
    Ба, і причині

    ті наслідки чужі де-юре.
    А подані в мініатюрі
    і поготів. Як пучкам, врешті,
    орли і решки.

    X
    Час, поки ти не уникала світла
    од лампочки, що мерехтіла
    напроти сховку твого в крокві,
    попив з нас крові,

    як і тепер, коли з безбарвним пилом
    ти зблизилась, подолана безсиллям
    мені щось заподіяти. Не думай
    у тузі згубній,

    що він мені за панібрата.
    Ні, люба, я тобі – це правда –
    друзяка, спільник і поплічник:
    його ж невільник.

    XI
    Надворі осінь. Безталання голих
    гілок кизилових. Як при монголах:
    шлюб сірої пожизно раси
    й жовтúзни в масі.

    Точніше – зносини. Нема нікому діла
    до нас з тобою, ким оволоділо
    оціпеніння – далебі, твій вірус.
    Є десь папірус

    з рецепцією видів на сонливість
    витії ледь притомного і схильність
    платити за сіє планеті
    в її ж монеті.

    XII
    Не помирай! Живи, пручайся, повзай!
    Пак, зиски з існування зайві божій
    і самостійній в нім істоті.
    Властиво плоті

    діймати і календарі, і числа,
    присутністю, позбавленою смислів,
    життям доводячи стороннім,
    що це синонім

    порушень правил і попрань статутів.
    Роки тому і я б свій зір утупив
    лишень туди. Тепер, річ в тім, що
    ти стала ближча.

    XIII
    Тепер нас двоє. Мрячка мірним дробом
    постукує в шибки нетвердим дзьобом,
    штрихує нас без жодного зусилля.
    Ти склала крила.

    Нас двоє, врешті-решт. І дасться знати,
    коли ти кíнчишся, і факт утрати
    у часі легшим не стає людині
    через несхибні,

    блискучі в виконанні, мертві петлі.
    Смерть, ясна річ, при свідкові ретельніш
    і крапку ставить, з чим самоті
    біда, та й годі.

    XIV
    Утім, гадаю, боляче не буде.
    Біль потребує місця, атрибутів,
    аби збивати з пантелику. З тилу,
    без шуму й пилу

    докластись щоб, моєю мов, рукою.
    Пак, пальці зайняті пером, строфою,
    чорнильницею. Не вмирай, небога,
    поки є змога

    і ти ще сіпаєшся. Іч, як сковзко!
    Біс з ними, з вибриками мозку:
    річ, з-під керунку випавши, чи з кліті,
    як плинні миті,

    XV
    по-своєму чудова. І тривалість
    утілень потребує, перш ніж тятись
    овацією навпаки, безлиця.
    Жах – є таблиця

    залежностей кількох речей – навзаєм
    безпомічності тіл і зайвих
    секунд. Висловлюючись сухо,
    я, цокотуха,

    напохваті тримаю свої кревні.
    Утім, потуги всі даремні:
    ти никнеш, шестилапа Шиво.
    Тобі паршиво.

    XVI
    У надрах пам’яті, в її проваллях,
    серед її скарбів – пропалих
    і канулих туди (утім, їх
    ні при кощіях

    не обліковували, ні, урешті,
    пізніше), дещиці від решти,
    легенді згідно, попри небезпеки,
    в обійсті тезки

    неповної, на ймення Муза,
    є пристановище. І відти, муха,
    ця тяглість їх, ці натяки на свиту
    букв, алфавіту.

    XVII
    Нахмарилось. Мій орган, котрий хором
    ним терті речі іменують зором,
    вже зосереджується на шпалерах.
    Еге ж, в тих сферах

    насиджений узір не вкрапиш сидьма,
    або не ошелешиш серафима
    там, в емпіреях, втіливши в молитву
    ідею ритму

    й повторення, що з їхньої дзвіниці –
    безглузда річ, бо коріниться
    у відчаї, чужім комахам
    під вашим дахом.

    XVIII
    Чим обернеться це? Мушиним Раєм?
    Пак пасікою, чи сараєм,
    де од варень і меду, на осонні
    чманіють сонми

    прабабць твоїх, осінньої дзумиці
    спізнілої, зізвучні бруковиці
    в провінції. Відкриймо двері –
    і, роєм, в метрі

    од нас, вони гайнуть із мешкань Кліо
    до дійсності, її дбайливо
    щоб пеленати в паполому
    зими, в цілому

    XIX
    підкреслюючи – ув узірнім миготінні
    тих крилець нам, що душі всепроникні:
    в матерії, в місця в пейзажі;
    що колір сажі

    й ним барвленого, – в міру гущі
    міняється. Що, в сумі, душі
    переважають плем’я, раси.
    Що колір в часі

    є камертоном рецитацій
    великого Галікарнасця
    та розмаїтих в фас і профіль
    пейзажів окіл.

    XX
    Жахнувшись мимовільно віхол,
    чи не тебе між їх епістол
    в окрилених пізнаю лавах?
    І ти, своя в них,

    негайно облюбуєш карк мій
    у тирсі – праці звивин марній,
    чий шурхіт білий світ морочив?
    Не я наврочив,

    що гигнеш всіх після – столітня! –
    собі подібних між, послідня
    в їх з’явищі. Якщо і приймуть,
    місцевий клімат

    XXI
    на карб візьму, і, буцім забаганку
    весняного безвітряного ранку
    на ганку, я тебе застану,
    околиць тванню

    зір трудячи, й скажу: зоря зірвалась,
    І ледь подолуючи млявість,
    змахну рукою вслід. Й ніяка
    не Зодіака

    то буде жертва, а лишень твоєю
    в чужій личинці, бач, душею,
    що явить перегною стосу
    метаморфозу.




    "1985"


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  30. Микола Соболь - [ 2017.05.26 14:57 ]
    Вагітним жінкам
    Вагітна жінко! – ти вінець творіння,
    Кого обійме таїнством Господь.
    Бо саме у тобі є те коріння –
    З якого проростає мій народ.

    Вагітна жінко! – йти тобі на муки,
    Заради того, щоби ця земля
    Завжди жила, коли на свої руки
    Піднімеш ти маленьке немовля.

    Вагітна жінко! – це благословення,
    Щоб матір'ю пройти земний свій шлях
    Дарує Бог тобі оце знамення –
    Малу дитинку нести на руках!
    25.05.17р.


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (12)


  31. Юрко Бужанин - [ 2017.05.26 14:31 ]
    Про Жабку
    У болітці серед лісу
    Якось Жабці стало тісно:
    Всі набридли їй подружки,
    Несмачними стали мушки.

    Остогидло вже пірнати,
    На льоту комах ковтати...
    Захотілось їй цим літом
    Підстрибнути й полетіти!

    Піднестися вище в небо –
    Головна її потреба!
    Але жаби крил не мають,
    А тому і не літають...

    Та є крила у Лелеки,
    Котра зовсім недалеко
    Пролітала над землею
    Із подругою своєю.

    Раптом унизу щось квака:
    “Земноводна я невдаха!
    Все болото обпірнала,
    Все латаття обстрибала,
    Кожен тут куточок знаю!..
    Та жагу пізнання маю:
    Хочу над усе літати,
    Решту світу пізнавати...”.

    Жабка лапками вхопила
    Гілочку, що повз проплила,
    І з майстерним досить класом
    У воді ковзнула брасом.

    Зацікавились Лелеки:
    - Що ото внизу за клекіт?!
    І донизу скерували
    Свій політ, аж крила склали.
    Гілку дзьобами вхопили:
    «Нумо з нами полетіли!».
    Вже у Жабки ейфорія –
    Стала здійснюватись мрія!

    Гілочку тримає ротом –
    Унизу уже болото!
    З неба ліс такий красивий!
    Щастя стримати несила!..

    Квакнула: “Агов, подружки!
    Ви тепер неначе мушки!”.
    Прутик Жабка відпустила –
    Й подорож на тім скінчила.

    Десь Лелеки у польоті –
    Жабка ж квакає в болоті.
    Світ пізнати не зуміла,
    Бо завчасно рот відкрила.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  32. Любов Бенедишин - [ 2017.05.26 12:54 ]
    Гроза
    Сад потемнів, розкошланий незграба:
    Набрався ляку, цвіту не вберіг…
    Наскочила гроза, сварлива баба,
    З відра линула, гримнула на всіх.

    Сипнула градом, вітру навперейми,
    І блискавку метнула в далину…
    Світліє сад і… лічить зав’язь, гейби
    Не зливу пережив – страшну війну.

    26.05.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (16)


  33. Василь Бур'ян - [ 2017.05.26 11:29 ]
    Час істини гряде
    Життя триває. І триває смерть.
    Не парадокс, а карма України.
    Напівжива, зграбована ущерть,
    До миру прагне крізь гібридні війни.
    Минув Великдень і Христос Воскрес,
    До інших дат торується дорога.
    Не варт чекати манни із небес -
    Не виживуть безбожники без Бога!
    Іде війна жорстока за уми,
    За кожну п'ядь свідомості і мислі.
    Ворожа рать стоїть під ворітьми
    І б'ють слова, як "Гради" ненависні.
    Лунає "деза" з крайніх рупорів
    І п'є серця зомбованого люду.
    Вже не один в отій олжі згорів,
    Чи отруївся випарами бруду.
    Тут - хто кого! Не вистоїть один.
    Гуртом годиться враже слово бити.
    Дорожча честь за орден і за чин -
    Нам треба Україну боронити.
    Свідомо йти на подвиг і на злам -
    "Диванна сотня" дивно так воює.
    Лиш висіває розбрат і бедлам
    Та Бога звично поминає всує...
    Брати мої! Час істини гряде!
    Або - або! По-іншому не вийде.
    Орда зі сходу нетерпляче жде
    Коли з поклоном Україна прийде.
    Не діжде кат сподіваних надій -
    Не піде Ненька ворогу на плаху.
    І хай не скалить зуби лиходій,
    Народ мій хай не має за невдаху.
    Ми вистоїм. І вийдем за поріг,
    І ярма всі розтрощимо, і пута.
    І підемо у юрмисько доріг,
    Де нас чекає воля призабута.
    13.04.15р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  34. Поплавський Юрій - [ 2017.05.26 10:57 ]
    Роки летять
    Роки то що? Нехай летять
    Їх Вітер з Часом підганяє
    Їм наші діти помагають
    А нам то що? Нам не звикать!

    Років багато? Хто докаже!
    Розумникам ми скажем так, -
    Допоки є у нас п,ятак -
    Легкою нам дорога ляже!

    Горить вогонь ще нам в печі,
    Навпроти нас горять ще очі!
    І добре, що вони жіночі…
    Тримаєм в піхвах ми мечі…


    Ми будем жити і живем,
    А як, це зовсім не важливо.
    Бо у житті ще все можливо!
    Бо можемо і крок конем!

    А зміст життя – саме життя!
    І сперечатися не варто
    Вже все поставлено на карту.
    Червоно-чорне в нас шиття.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  35. Олександр Сушко - [ 2017.05.26 07:10 ]
    * * *

    Брехня відкрила очі. Ожила.
    Нуртує у думках, неначе піна,
    Аби утілитися у слова,
    Отрутою сочитись по краплині.

    На перший погляд зовсім не гидка,
    Ефектна, наче дівчина вродлива.
    За нею правда тулиться гірка,
    Ховає у лахмітя своє тіло.

    Олжа - талановитий модельєр,
    Одягнена завжди у пишні шати.
    Солодка та липуча як еклер.
    Пекуча та гірка, натомість, правда.

    В олжі нещирий усміх на вустах
    Цвіте завжди, неначе та мімоза.
    Наряд її в медалях і хрестах.
    А правда утирає мовчки сльози.

    Чорнильна сутінь - сховок для брехні,
    Ловкіше так поцупити червонця.
    А правда - це очищення вогні.
    Вона - дитя палаючого сонця.

    Можливо, обійдеш олжею світ.
    Та прийде час і блискавки, і грому .
    А правда - це завжди надійний щит.
    Із нею ти повернешся додому.

    25.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.26)
    Коментарі: (7)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.25 23:08 ]
    Пролетіла весна (пісня)
    Ще недавно зима - завірюха сяйна -
    Кружеляла пухнасті сніжини.
    А уже, наче мить, промайнула весна,
    Пролетіла, як пух тополиний.

    Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
    Час черемсі печально зітхнути.
    І кульбаба на луках - ну зовсім не та –
    Сіє пухом свої парашути.

    Вилітають із серця печальні слова
    І летять між дерева і віти.
    Лиш один соловейко бадьоро співа,
    Зустрічає, закоханий, літо!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (22)


  37. Ігор Шоха - [ 2017.05.25 22:13 ]
    Відкриття на заїжджених маршрутах
    ***
    Не такі синоптики уперті
    як ясна погода у імлі
    і її неписані секрети.
    Та не марно метео-поети
    провіщають літо на землі.

    ***
    Метеорологія – наука
    про дощі і бурі у негоду –
    як у небі перевозять воду
    незалежні лебідь, рак та щука.

    ***
    Утопія! Усе навколо
    її оази опертя –
    засіяне дощами поле.
    Не пересіяні ніколи
    круїзи пам'яті життя.

    ***
    Я не їду по медалі.
    Нажимаю на педалі
    свого самоката.
    Далина не залякає.
    Хто і де мене чекає –
    як мені не знати?

    ***
    Все, що лишається на сльози,
    нехай – ні людям, ні мені.
    Але не радують прогнози,
    коли почуєш уві сні,
    які ми чуйні – кам'яні.

    ***
    Відкриті двері у Європу,
    а вікна ще у москаля.
    Усі чекаємо потопу.
    І лише карли, – опа-опа! –
    та ще коняка туго-ока
    рубають, аж гуде земля.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (8)


  38. Наталя Мазур - [ 2017.05.25 22:55 ]
    Здобудем волю
    Вже скільки ґуль набили на чолі,
    Та кожен раз все чухаєм чуприну,
    Бо ставши знову на старі граблі,
    Однаково вишукуєм причину
    У комусь іншому.
    І знову шахраїв
    Саджаємо на трон, а не за ґрати.
    Колосів ліпимо до стертих мозолів,
    Кумирів та вождів ідем шукати.
    А нам би остудитись на вітрах,
    А нам би роззирнутись в круговерті,
    У Бога розпитати правди шлях,
    Бо шлях той для сміливих і упертих.
    В країні, де витає волі птах,
    Кумири і вожді втрачають ролі,
    Колоси розсипаються у прах,
    І королів немає на престолі.
    Здобудем волю!
    Твердо вірю в це,
    Бо ми народ, ми нація, вкраїнці!
    Благословенні будемо Творцем
    І мудрістю наповнимось по вінця.

    14.02.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  39. Наталя Мазур - [ 2017.05.25 22:48 ]
    Джин у пляшцi
    Це місто знайоме здалося сьогодні чужим.
    Був ранок похмурий і небо сіріло дощами,
    І я почувалася, мов переможений джин,
    Що замкнений в пляшці і світла не бачить роками.

    Так тісно мені серед каменів древніх споруд,
    Бо мури високі і сонця у вікнах немає.
    Я хочу, щоб далі, від фальші облесливих губ,
    Мене завезли прохолодні і сонні трамваї.

    Тікаю від себе, від суму, від згадок і дум,
    Відлунює кроки дрібненькі сполохана тиша.
    А місто байдуже, неначе всесильний чаклун,
    Слідами моїми для когось пророцтва напише.

    29.04.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  40. Наталя Мазур - [ 2017.05.25 22:33 ]
    Потяг життя
    І знов одвічна порожнеча й пустка,
    У закутках душі гуляє протяг.
    Ліси думок ламаються на друзки,
    Летить життя вперед, неначе потяг.

    А пасажири у звичайних справах:
    То розмовляють, то смакують шинку.
    Немилосердний час колосів чавить,
    А я ж у всесвіті маленька порошинка.

    Лукавий світ, оманливі закони...
    Укотре позбавляюся ілюзій.
    Змішалися, як мови Вавилону,
    І люті вороги, і любі друзі.

    Розрадить хто задуму полинову,
    У серці світлу воскресить надію?
    «Скажи, мій Боже, – я благаю знову, –
    Чого у світі цім не розумію?»

    30.03.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  41. Іван Потьомкін - [ 2017.05.25 19:50 ]
    В родиннім ґроні

    Як гарно, коли дорослі діти
    Не вдовольняються скайпом,
    А йдуть без примусу до нас, батьків,
    І лічать дні, коли в родиннім ґроні
    За чаєм з коржиками та варенням
    Почнеться бесіда про музику й книжки,
    А далі –шахові баталії з онуком,
    Де, крім самих гравців, усі знавці...
    Як відрадно відчувати, що збулося те,
    Про що лиш мріяв в парубоцтві -
    Найперше бути другом дітям,
    Щоб дружбі цій ніщо не стало на заваді.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (4)


  42. Володимир Маслов - [ 2017.05.25 16:10 ]
    Іловайськ
    Скажи, навіщо цей парад,
    коли триває маскарад,
    в якому Іловайськ беруть в «котел»,
    коли оскалена орда
    все те, за що стояв Майдан,
    на чорну землю спалену кладе?

    З останніх сил реве мотор,
    палає «мирний коридор»
    у пеклі перехресного вогню.
    Пряме влучання в БТР –
    і світ у погляді завмер,
    упавши на розпечену броню.

    А що тобі? – лишень «калаш»,
    молитва тиха «Отче наш»
    і жовте поле соняхів лишень…
    Бо що, скажи, твоє життя
    оцим непроханим гостям? –
    у тирі непоцілена мішень.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  43. Юрій Ерметов - [ 2017.05.25 15:01 ]
    Чим не Мессі(Ї)?..
    Усі "блаженнії" мужі
    Позабивалсь в тихі нори...
    Й викрикують на всі боки,
    Які високі (в норах) гори.

    І так несе на всі боки
    Їх "щиросердною" бідою,
    Що стигнуть жили у сусід
    Та й в коней також... чередою.

    Тож, може, й я, коли під старість
    Не стане чим мені старатись,
    Візьму города файний шмат
    Й зачну шмаляти... "крайній мат".

    Поезії висока сила
    Мені в рабині (лицар я);
    Всі вороги, мабуть, пищать,
    Бо пращур-бог десь пращуриний.

    А зрідка "смазки" мило слизьке
    Торкне мотню чиюсь м'ясисту...
    Й зачне на всю "панель" кричати –
    Немає ж більше чим страждати? :)

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (7)


  44. Мирослав Артимович - [ 2017.05.25 13:37 ]
    Сторож у раю

    Працює сторожем будинку –
    відпочинкового, між гір,
    дідусь трирічної Христинки –
    всезнайки, милої на взір.

    – А де працюєш ти, дідусю? –
    жартує, чи… – не розбереш.
    Дідусь у вуса усміхнувся:
    – У раю сторожем, егеж!

    – А де той рай? – Моя дитино,
    він не у небі – на землі:
    тут кожен плай і полонина –
    це Божий замисел і плід.

    Тут, у Карпатах, б’ється серце
    нерукотворної краси –
    цілющих вод живі джерельця
    і гори, влиті в небосинь.

    Потоки рік снують легенди
    про Богом викоханий край.
    Тому і рай не десь, не генде -
    отут, Христинко, справжній рай!

    21.05.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (12)


  45. Люба Світанок - [ 2017.05.25 13:33 ]
    Метаморфози
    Вражав прозорістю кришталь
    Небес високих, дум барвистих.
    Весняний день дзвенів на кшталт
    Пісень веселих та іскристих.
    Здавалось вчора, що печаль
    Навік розтанула під сонцем…
    Сьогодні ж сивий дощ-скрипаль
    Ридає гірко за віконцем.
    Ударилась журба об скло
    І туга зойкнула струною.
    Та я всміхнуся їм на зло
    І сум з чола змахну рукою.
    А потім з дому поспішу
    Туди, де дощ, де небо плаче.
    Та парасольку залишу,
    Щоб сліз моїх ніхто не бачив…


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  46. Козак Дума - [ 2017.05.25 10:25 ]
    Маяковському i його потомкам

    Любиш глядіти, як помирають діти?!.
    Хто ти, кат, убивця чи упир?
    Як на тебе тільки сонце світить?
    Хто таких потвор пускає в мир?!

    Кращих забавок собі ти не придумав,
    ніж гроби на вулицях листать?
    Кандидат достойний, можна в Думу
    депутатом сміло обирать!..

    Ти курив чи перепив, поете,
    що й собор уже затанцював?..
    Без падінь хоч не буває злетів,
    та що низько так – я й не гадав…

    І Христа ти не чіпав би всує,
    щоб із цеглою за тим не говорить.
    Твій кинджал копійки не вартує,
    душу ж бісу можеш подарить.

    Виродків таких останнім часом
    у Росії вдосталь розвелось.
    У владики вийшли богомази,
    та сліпим прозріти не вдалось.

    Я надію маю, що у світі
    переміни грянуть немалі
    й глядачам, як помирають діти,
    буде мало місця на Землі!

    17.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  47. Козак Дума - [ 2017.05.25 10:02 ]
    Відповідь на „Лист“ І. Сєвєряніна

    Я розумію відчай твій і гнів,
    як хіть перед жіноцтвом хизуватись,
    коли й полеглим у страшній війні
    убивцями ти радиш називатись.

    Тут все залежить, як, коли, кого
    життя безцінного й навіщо позбавляє,
    а ще причини і обставини того,
    хто і навіщо інших убиває.

    Скажімо, люди, можна осудить
    солдат, які життя свого ціною
    спасли Європу (вдумайтесь на мить),
    з фашизмом ставши в Світову до бою?!

    А скільки серед них було жінок,
    які в руках тримали автомати…
    Для захисту життя прийшов бо строк,
    самі вбивали й не морились помирати.

    А що робить з насильником і катом,
    який дитину зґвалтував і вбив?!
    Тут не потрібно навіть буть солдатом…
    Своєї доньки вбивцю ти б любив?!

    Ну, і нарешті візьмемо Донбас,
    коли „брати“ приперлись в Україну.
    Нам що тепер, дивитися на вас,
    коли ви розриваєте країну?!

    Складні питання, як саме буття.
    Їх ставлять люди вже давно, віками.
    Та тих осіб, хто позбавля життя,
    в народі кличуть ще й захисниками!

    17.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  48. Олександр Сушко - [ 2017.05.25 09:38 ]
    * * *

    Я не пишу щоденно про кохану,
    Бо нею просто дихаю, живу.
    Слова лише заводять ув оману,
    Не в око попадають, а в брову.

    Ні запахів, ні доторків, ні кроків...
    Одна лиш тінь - спотворена, крива.
    Бо на папері почуття глибокі -
    Банальні, недовершені слова.

    У захваті схилю своє коліно,
    До неї пригорнуся кошеням,
    Не варті ніц епітети та рими,
    Коли мене кохана обійма.

    Я краще принесу їй поцілунок,
    На грудях у коханої засну.
    Оце і є найкращий подарунок.
    Пощо складати оду ще пісну?

    Поменше слів! Побільше поцілунків!
    Не полишай кохану ні на мить:
    У грудях серце битиметься лунко,
    Палатиме непогасмимо хіть.

    Коли в житті настане чорна смуга -
    Підстав плече, віддай себе до дна.
    Тоді в руці пізнаєш руку друга.
    Як правило, вона лише одна.

    22.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.26)
    Коментарі: (9)


  49. Роксолана Вірлан - [ 2017.05.25 05:35 ]
    Що я шукаю?
    Дзенькнула повня гуцульським дукатом,
    Срібно ковзнула свічадом озер.
    Йду до потоку любов полокати,
    Зорі силити на з*ярений нерв.

    Небко ґерданне, чого я тут ходжу?
    Корню, з-під білого каменю, чом?
    Ой, заворожу пелюстками рожі!
    Ой притулюся до древка чолом!

    Ой затріпочу стома блискавками,
    вдарю у берега сни кам*яні
    Що я шукаю? — кохання чи самість?
    Душу глибоку — втопитись у ній


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  50. Лариса Пугачук - [ 2017.05.25 00:28 ]
    Погрався?
    Живі пахучі дріжджі
    у тісто я кладу,
    щоб хліб спекти родині.

    Ти ж – в нечистоти свіжі
    їх кинув на біду –
    дитиною дитина…

    Тепер смердить округа:
    «добро» поперло лугом.

    08.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (25)



  51. Сторінки: 1   2