ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Малєєва
2019.10.18 14:29
Цей Бог не любить носити краватки.
І надто багато, напевно, палить,
А ще Мефістофеля в нього задатки:
Він поглядом ріже і словом жалить.

Коли він ступає - вступаються люди.
Коли багровіє - чекати лиха.
Проте повсякденно нечемним не буде,

Вікторія Лимарівна
2019.10.18 13:45
Пригортаюсь думками до тебе:
Чую голос знайомий крізь сон,
Що порушив залізний кордон
Затяжної для мене розлуки.
Сонце щиро всміхнулось на Небі.
І на крилах пташиних пісень
Надсилає осяяний день,
Зігріваючи стомлені руки.

Матвій Смірнов
2019.10.18 13:44
Тут доволі тепло, в широтах наших.
Ми навчились як, та забули нащо
Ми осіли тут, на оцих вологих
Островах, навіщо мочили ноги
По коліно в теплій воді Гольфстріму?
Але - клімат лагідний, без екстриму,
Ані гір, ні хащ, ні глухих безодень
На фізичних

Сергій Губерначук
2019.10.18 12:26
Київ. Неділя. 27 липня 1969 року. Кінотеатр імені Т.Г. Шевченка. Молода подружня пара дивиться кіно. Яке – мені невідомо. Потім сонце. Морозиво. Ще один кінотеатр. "Дорвалися," – як то кажуть. Мабуть, молоді філологи не знаходили слів під враженнями літ

Лілія Ніколаєнко
2019.10.18 11:04
Вінок 12. Прокляття Афродіти

1.
Одвічністю стає прекрасна мить –
То знову Афродіта сни тривожить.
Жагою у сонетах палахтить
Її велична і сліпуча розкіш.

Віктор Кучерук
2019.10.18 09:24
Не спиться… Тоскно… Самотужки
Не подолати сум оцей,
Коли улюблена подушка
Тікає рвучко від грудей.
Знедавна їй уже несила
Вдавати радість силоміць, –
Терпіти довго і безсило
Моїх обіймів шал і міць.

Олександр Сушко
2019.10.18 09:18
Вдягнув мороз ув іній сивий луг,
Свинцем гарячим ворог душу кропить.
Команда ЗЕ царює у тилу,
А я лежу, поранений, в окопі.

Бо кожному - своє. Мені - війна,
Криваві сльози вдів, брати-каліки.
А дезертири ріжуть кабана -

Тетяна Левицька
2019.10.18 08:21
Не думала, що все банально скінчиться,
ховаючи у серці таїну.
Розкришиться в руках свята обітниця,
лиш у звабливі очі зазирну.
Розтану, не тужавітиму крицею,
холодною, байдужою...так є.
Та поділитися хоча б дещИцею
любові - нам сумління не дає.

Микола Соболь
2019.10.18 06:08
За вікном листопаду краса
Літо бабине ген догорає,
Йду осіннім, золоченим раєм,
Де берізок палає яса.
Ще не тулиться лист до землі,
Свіжим подихом дихає осінь,
Павутинку гойдає між сосен
І благають про щось журавлі…

Серго Сокольник
2019.10.18 02:57
трохи іронічне, трохи літературне*

Хтось хотів літератором стати?
Я порадити можу багато,
Як повстати з колін... Та на власні граблі...
(Власні гулі зручніш набивати)))

Власне поле доцільно зорати

Ярослав Чорногуз
2019.10.17 23:48
Мов осіннього сну поволока,
Вечір ліг на затінений сад.
Не була до нас доля жорстока.
Як достиглий була, виноград.

І неначе зорею від Бога
Вечорова засяяла мла.
Мов із дерева нам чарівного -

Олександр Сушко
2019.10.17 19:45
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Оксана Логоша
2019.10.17 17:55
І помирали руки,
І опадало листя.
Які ж пекельні мУки
Багряні ті намИста!

І в*янули суцвіття,
І закривались вени.
О!Як у цьому світі

Роксолана Вірлан
2019.10.17 15:55
Вона піде...вона завжди іде...
Вона не обертається ніколи
На ті дороги, де погибнув день,
Де окіл поторочений і доли.

Вона піде зникати в чорний гай-
Гордіша сонця і висока духом.
Не окликає в мить оцю нехай

Петро Скоропис
2019.10.17 14:34
Світ одіял почез зі сном.
Але маячить неозоре
очам напруженим, вікном
у ніч розтяте навпіл море.
Дві лоді, оголивши дно,
вподібнюються парі туфель.
Здійняте дибом полотно
і хвилі означають дупель.

Сергій Губерначук
2019.10.17 12:23
Розляглися в чотири боки
три дороги, як дві стежини.
І, побачивши світ широкий,
я сховався в кущах ожини,
а чи, може, в кущах верболозу,
щоб не лізти в колючки марно;
чекав ночі я анабіозно,
поки сонце не впало за хмари.

Віктор Кучерук
2019.10.17 08:43
Г. С...
Дарма знедавна не приходиш
Ти без пояснення причин
Туди, де пес хвостом зі сходів
Змітає пасма павутин.
Дарма вирощуєш байдужість
І себелюбство жнеш повік,
Якщо тобою занедужав

Ігор Деркач
2019.10.17 08:25
Буває і ніщо дає урок
як замінити ямбами хореї.
Сонети це не купа балачок
і не подяка Музі чи Морфею.

І рупори беремо на замок,
і маємо від болю панацею.
Уміємо у попелі думок

Іван Потьомкін
2019.10.16 21:44
Де сховок, про те вона лиш зна.
Ніхто її не бачив в пору сухостою.
Зграбненька, мов та прима-балерина,
Являється в Єрусалим лиш восени.
Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
Не для музичного, сказати б, благозвуччя
В їм’я її вплелось Імення

Микола Дудар
2019.10.16 20:39
У бутлях світ, а небо в корках
Понтифік зник. Осиротів…
На поле битви пруть з Пріорки
Престол - хто встиг, той опосів…
А в Альпах сніг такий сліпучий!
Як хоч - засліпни, хочеш - з’їж
В Кореї "північ" знову пучить
От - от зів’яне цінний вірш…

Олександр Сушко
2019.10.16 17:58
Простий селюк на фронті гине,
Команда ЗЕ, як завжди, пас.
Гукаймо "Слава Україні!
Іди, герой! Воюй за нас!".

Мені дорожчий власний бізнес,
Дитина, жінка і бабло.
Іще й на носі прищик виліз!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.16 14:47
Розділ 4. Розплата за ілюзії

Вінок 11. Вигнання із раю

1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,

Устимко Яна
2019.10.16 14:02
ріка ковтає небо і сивіє
повісмами вростає в береги
рум’янок сумно дивиться крізь вії
на пустку що лунає навкруги

не плачуть очі виплакали сльози
коли прощалось літо кілька днів
край неба гріють пелени морози

Олена Побийголод
2019.10.16 13:58
Специфічний образ Росії у віршах російських поетів Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два сл

Світлана Ковальчук
2019.10.16 13:57
драбиною – в синє небо
торкнутись його із даху
печалей мабуть не треба
літак заповзявся птахом

муркоче листок пожовклий
на вухо коту осівши
в глибини вернувшись мовкне

Сергій Губерначук
2019.10.16 12:17
Десь за майже розталою прозоро-світанковою межею сивих лісів народжувався новий день. Із-за ледь-ледь рожевого, стомленого сутінками обрію, мовби ненароком, поволі виринали перші вранішні промені. Роздратований веселковими кольорами марева обрій нарешті в

Олександр Сушко
2019.10.16 08:47
Я гетьманом ставати не хотів,
Але царя зробили мойші з пупса.
Вперед! До перемоги! Бий...котів!
А москалів не варто. Бо боюся.

Вмирають патріоти поміж вирв,
Країну ж зрада поділила навпіл.
Відводьмо зброю! Відсьогодні мир!

Ніна Виноградська
2019.10.16 08:35
Зав'язавши слова
У тугий і заплутаний вузол,
Заховалась душа
Між остатками фраз, мов лахміть.
Відучора ми вже
Не родина,
І, навіть, не друзі.
Мов китайська стіна

Леся Геник
2019.10.16 07:12
Нехай і так: від нині - все інакше.
Твій перший біль навчив тебе іти,
не важачи на сльози, піт і кашель,
не важачи на тіні і хрести.

Твоє мовчання - нині не безсилля,
твоє мовчання нині - скеля дій,
коли душа вгору долає милі,

Вікторія Лимарівна
2019.10.16 00:10
Присвячується українським футболістам

Бентежні емоції на стадіоні!
Запекла хвилююча гра!
Та все ж перевагу бере Україна
З рахунком "два-нуль" на «ура!»
Сміливо вона виграва!

Олена Малєєва
2019.10.15 22:29
Засуджена довічно до позбавлення волі
Так сказав мені кат і суддя
В голові моїй порожньо,
А в лоні жевріє ледь життя—
Там зростає маленька зернина
Буде з неї колись людина.
І людина ця я.
Народити себе із себе

Олександр Сушко
2019.10.15 21:48
Саджав троянди цілий день на клумбі,
Втомився, сестри, аж немає слів.
Прийшла пора товкти водицю в ступі,
Бо вечоріє й кашу вже доїв.

Інгредієнт один - щемне кохання,
Приправа - серце, сльози і душа.
Годиться для цієї справи спальня -

Оксана Логоша
2019.10.15 19:55
НІч.Ніч.Тиш.
Служки зложили віяла.
Хто ти?Чому не спиш і мерегтиш віями?
Ніч снить сни.
Ти їх гортаєш слайдами-
Знов утечеш від них правдами і не правдами.
Стогін.Совиний страх?Мудра сова-смілива.
Ніч на Чумацький шлях зціджує рештки млива..

Сонце Місяць
2019.10.15 19:45
знай що пазл
склався наразі
хіба так як
він сам захтів

хто ми є
у якій ще фазі
при активах

Домінік Арфіст
2019.10.15 19:25
Голос мій тобі невтішний
І прямий:
Все тут лишнє, бренді-вишня,
Ангел мій.
Там де елліну світила
Красота,
З чорних дір мене сліпила
Срамота.

Микола Соболь
2019.10.15 17:49
Схвильований минулим і майбутнім,
А малороси гарно тулять грим.
Стираю ікла, навіть зуби кутні,
Бо Україна це завжди – екстрим!

Це Яр Холодний і криваві Крути,
Батурина страшні донині сни.
Московська мова споконвік – отрута!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анатолій Філософ
2019.10.03

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Олена Малєєва - [ 2019.10.18 14:14 ]
    Мій Бог
    Цей Бог не любить носити краватки.
    І надто багато, напевно, палить,
    А ще Мефістофеля в нього задатки:
    Він поглядом ріже і словом жалить.

    Коли він ступає - вступаються люди.
    Коли багровіє - чекати лиха.
    Проте повсякденно нечемним не буде,
    Бог зазвичай поводиться тихо.

    Він любить носити сорочку блакитну,
    Не застібаючи гудзик верхній.
    Про нього так часто думають хибно,
    Хтось скаже: простий, а хтось думає: зверхній.

    Собі він насправді найгірший ворог,
    Бо є в нього гріх і є провина
    У руки йому потрапляє порох,
    А з пороху вже постає людина.

    Він ліпить і плавить у теплих руках
    Оту недолугу пластичу глину
    І часто його огортає страх,
    Що вийде недобра у нього людина.

    Самотньо йому на Олімпі душнім,
    І найпотаємніша з божих тривог:
    Він мріє, щоб з тих, в кого вклав він душу,
    Із глини простої постав би Бог.

    Тоді серед моря бурхливих хвиль
    Тебе підштовхне він: «іди небого»
    А сам невимовний відчує біль:
    Чи стане, нарешті, людина богом?


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  2. Вікторія Лимарівна - [ 2019.10.18 13:39 ]
    До тебе
    Пригортаюсь думками до тебе:
    Чую голос знайомий крізь сон,
    Що порушив залізний кордон
    Затяжної для мене розлуки.
    Сонце щиро всміхнулось на Небі.
    І на крилах пташиних пісень
    Надсилає осяяний день,
    Зігріваючи стомлені руки.

    Пригортаюсь нарешті до тебе:
    Довгожданої зустрічі мить.
    Простелилась над нами блакить.
    Зустрічаються в погляді очі.
    Зайвих слів говорити не треба!
    Так, дорога була непроста,
    Ледь помітно відкриті вуста:
    Про кохання нестримно шепочуть!

    Пригортаюсь мрійливо до тебе…

    17.10.2019
    Свидетельство о публикации №119101804572


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  3. Матвій Смірнов - [ 2019.10.18 13:15 ]
    ***
    Тут доволі тепло, в широтах наших.
    Ми навчились як, та забули нащо
    Ми осіли тут, на оцих вологих
    Островах, навіщо мочили ноги
    По коліно в теплій воді Гольфстріму?
    Але - клімат лагідний, без екстриму,
    Ані гір, ні хащ, ні глухих безодень
    На фізичних картах тутешніх. Жоден
    З випадкових зайд, що отут лишились,
    Не чекав, що ось потече у жилах
    Мов Гольфстрім тепленька і небурхлива
    Тиха кров - і от ми уже щасливо
    Живемо, без панік і без істерик
    І не прагнем в жодну із двох Америк.

    І усе в нас є, і усього досить,
    І Тарас нам батько, а дядько - Йосип,
    Тільки часом хочеться відшукати
    У кутку охайливої кімнати
    Хоч бодай одного, нехай слабкого,
    Вбитого колись, і тому живого
    Бога. Але - гей, де той вуйко Йосип
    Що сидів, похмурий, помивши посуд?
    Розливай горілку зі смаком оцту,
    Роздавай прогнози, немов пророцтва:
    Завтра буде дощ і мінлива хмарність,
    Істини сумнівні, надії марні,
    Гороскопи схиблять, при тому сильно,
    Терези обдурять (тож будьмо пильні),
    Близнюки у дзеркалі не пізнають
    Ні самих себе, ані інших знаків
    Зодіаку - де ви, тельці і леви,
    Козероги, єдинороги - де ви?
    Де ви, дивовижні самотні діви,
    З тих, що надихають стрільців на дії,
    На усе безглузде й усе прекрасне,
    Як от віршуваня. І врешті, власне,
    Де той вуйко Йосип, що пише вірші?
    Він також на острові, але іншім,
    Де усе, що є чого-небудь варте -
    Балаган з комедією дель арте.
    Карнавал на острові Сан Мікеле
    Недоречний, але підняти келих
    Можна і на цвинтарі. Над каналом
    Ні дощем не віє, ні карнавалом,
    А у нас дощів вимагає звичай -
    Цій землі якось без дощів не личить,
    І земля мовчить, ми також із нею
    Мовчимо - бо сказане є брехнею.
    На дорогах мокро, напрочуд сухо
    У очах, і витік Святого Духа -
    Від Отця, але також і від Сина.
    Небосхил сіріє, і Темза плине
    Як завжди сповільнено, і тумани
    Клубочать. Пардон за анжамбемани.



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  4. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.10.18 11:05 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 12.)
    Вінок 12. Прокляття Афродіти

    1.
    Одвічністю стає прекрасна мить –
    То знову Афродіта сни тривожить.
    Жагою у сонетах палахтить
    Її велична і сліпуча розкіш.

    Цей ніжний біль спиняє часоліт,
    Слова гарячі на бажання множить.
    Душа у сітях ночі тріпотить
    Я знов у грішний храм іду на прощу.

    У хмарах місяць п’є молочний ель.
    Фантазії нависли виноградом.
    У віршах гусне пряна карамель.

    Нектарами оман п’янить Еллада.
    Бурлить любов із чарівних джерел,
    Мені б лише навчитись зупиняти…

    2.
    Мені б лише навчитись зупиняти
    Натхнення, що впадає в небеса.
    Пірнаю у стихію гріхопаду
    І губить серце руйнівна краса.

    Та почуттів шалені водоспади
    Потоплять у облудних чудесах.
    Думки мої жагучі та крилаті
    Шматує шалом навісна гроза.

    Спокуса лезо божевілля точить,
    Принадливі омани шепотить,
    Штовхає душу на солодкий злочин.

    У море щастя кличе теплий брід,
    У плавнях снів гріховний мед хлюпоче,
    Хмільна свобода із рядків гримить.

    3.
    Хмільна свобода із рядків гримить.
    Цвітуть словами почуття-троянди.
    Як вартовий божественних воріт,
    Мене впускає в рай дволикий Янус.

    Склепіння ночі від жаги тріщить
    І темряву бажанням лихоманить.
    Та знаю, що погасне горицвіт.
    Ця витівка-любов – палац піщаний!

    Приймаю, ніби дар, солодкий згин,
    Вдивляючись у море сонцепаду,
    Малює сон казкові береги.

    Свідомість заколисують цикади.
    Співаючи богині слізний гімн,
    Я вірую, що прийде в серце свято.

    4.
    Я вірую, що прийде в серце свято,
    Веселка розжене дощі розлук.
    Душа моя гуляє грішним садом,
    Немов її закляв лихий чаклун.

    Затиснута у рими, як в лещата,
    У віршах долі та мости палю.
    Допоки буду вічний сенс шукати,
    Котити цей Сізіфовий валун?

    Отруєну жагу до дна спиваю,
    Троянди поливаючи слізьми.
    Надію будить промінь вогнеграю.

    Щемливий біль у далині сурмить.
    Любові без печалі не буває,
    Як світла не існує без пітьми…

    5.
    Як світла не існує без пітьми,
    Так щастя без омани золотої.
    Шалена мрія крізь буття струмить,
    Спокуси ж облягають чорним роєм.

    Нектари з диво-зоряних суцвіть
    Діряве серце забуттям напоять.
    До Елізею відкриває вхід
    Ця мука одержимості красою.

    На самоту приречений поет.
    Гарячі сльози райський гріх освятять.
    Душа, мов нестаріючий портрет, –

    До вічності жага – її прокляття.
    Розтане сон і біль підсолить мед –
    Добра без кривди не дано пізнати.

    6.
    Добра без кривди не дано пізнати.
    Забула я давно святий наказ,
    Бо кожен вірш – колишній музі зрада,
    Що пристрасть виставляє напоказ.

    Фальшивими стають гучні присвяти,
    І спогади чорніють від образ.
    Богиня серце розірве на шмаття,
    Взамін лише нові облуди дасть.

    Та вкотре відчай віршопад віщує.
    Кохання пустоцвітом облетить.
    Промовлю знов ім’я любові всує.

    Солодке словоблуддя – гріх і гніт!
    Прекрасний сон у римах фальш малює.
    Цілунок музи на душі щемить.

    7.
    Цілунок музи на душі щемить,
    Та сходять бур’янами мрії-зерна.
    Минув натхнення чарівний зеніт.
    Я скинута з небес в колючі терни.

    Любов гучними римами мовчить.
    І мрії неземні торкає скверна.
    Долаючи любовну ненасить,
    Душа стає ляклива і мізерна.

    Уже не в радість ця фатальна роль.
    Кохання для поета – лиш знаряддя.
    Примарні почуття… Ціна їм – грош!

    Питань – мільйон. Нема кого спитати.
    Бо страчене життя моє пером.
    Безсмертя – це не радість, а розплата!

    8.
    Безсмертя – це не радість, а розплата!
    Руйнується повітряний палац
    І зоряних уламків міріади
    Поглине на землі гірка імла.

    Вогонь прокляття чи свята лампада
    На прощу безкінечну прирекла?
    Спокусами кохання розіп’яте,
    Стікає небо у пекельний злам.

    Капризний Купідон жорстоким жартом
    Душі моїй шептати заповів
    На перехресті снів любовні мантри.

    В сценаріях розбещених богів,
    Що грають на людські серця у карти,
    Моє життя, немов печальний міф.

    9.
    Моє життя, немов печальний міф,
    Закляте коло зради і пробачень.
    Едем вогненним листям відшумів,
    Жура осіння листопадом плаче.

    Не ллється з віршів солов’їний спів.
    Забуті сни набули дивних значень.
    Орфей в моєму серці онімів…
    Тече рядками жаль, як віск гарячий.

    Я знову тій богині присягну,
    Що вийшла з рим, як із морської піни.
    Вивчаючи любовну таїну,

    Збираю втрати, ніби намистини.
    І все ж своєї ролі не збагну.
    О музо, закрута твоя вершина!

    10.
    О музо, закрута твоя вершина!
    У небі косить мрії місяць-серп.
    Дотліли віршів чарівні вуглини,
    Але не все сказала я… не все!

    Лихий талан висить на волосині.
    Дарма шукало серце вічний сенс.
    Сонети, мов пушинки тополині,
    По світі вітер часу рознесе.

    Пожухлих почуттів різючий шерхіт
    Заглушить полум’яних солов’їв.
    Та в чаші слів – жага моя і трепет.

    Поет – немов герой славетних днів:
    Почувши у душі зміїний шепіт,
    Здолати люту смерть хотів Сізіф.

    11.
    Здолати люту смерть хотів Сізіф,
    Немов митець, що прагне вічно жити
    У зоряних краях небесних нив,
    У творах і пророчих заповітах.

    Мене ж вогонь любові спопелив.
    Покарана прокляттям Афродіти
    Душа в палаці золотих вітрів.
    Горить на серці невигойний відтиск.

    Пишу богині безсловесний лист.
    Утіха і печаль тепер єдині.
    Будує тиша в потойбіччя міст.

    Навіщо, музо, це німе боріння?
    Шляхи у пекло і у рай сплелись…
    Повідай, а яка ж моя провина!

    12.
    Повідай, а яка ж моя провина?
    Мов ефемер, живу на два світи.
    О, музо, хто палкий порив зупинить,
    Що кидає в омани золоті?

    Бредуть за снами вірші-сиротини,
    Дзвенить душа, розбита на бурштин,
    Бо падають небесні перли свиням…
    Віщує бурю знов нестерпний штиль.

    Врятуй іще на день піщаний замок,
    Де вітер на оманах ворожив!
    Долий нектару, хоч розбав сльозами.

    Пітьма моя немає берегів.
    Жага пече у серці, мов уламок.
    Невже таїться гріх у чаші слів?!

    13.
    Невже таїться гріх у чаші слів,
    А щастя розітруть образи-жорна?
    Брудним бажанням знову рай зацвів.
    Любові оксамит – жагучо-чорний.

    Снується над безсонням дим віків.
    Кипить в зіницях музи мандрагора.
    Блукаю між спокусливих вогнів.
    Цей потяг до ілюзії – незборний.

    Нектар кохання оп’янив і згірк.
    Богине, хто ти – друг чи ворогиня,
    Чи у соборі мрій невдячний гість?

    Дари небес в багні втрачають цінність.
    Чому ж в сонети сиплеш пил гріхів,
    Коли творіння чисте і глибинне?

    14.
    Коли творіння чисте і глибинне
    З Аїду кличе молоду весну,
    Гаптує мрія в небесах барвінок
    І музику здіймає неземну.

    Та ріже душу туга журавлина.
    За голос твій плачу важку ціну,
    Евтерпо, вічно-юна й солов’їна,
    До зоряних болінь мій сум сягнув!

    Мелодія висока і натхненна
    Шумить у снах могутніх верховіть.
    Гортає біль моїх блукань щоденник.

    Солодкий жар на сторінках мигтить.
    Сіяє із пітьми твоє імення.
    Одвічністю стає прекрасна мить…

    МАГІСТРАЛ

    Одвічністю стає прекрасна мить,
    Мені б лише навчитись зупиняти…
    Хмільна свобода із рядків гримить.
    Я вірую, що прийде в серце свято.

    Як світла не існує без пітьми,
    Добра без кривди не дано пізнати.
    Цілунок музи на душі щемить.
    Безсмертя – це не радість, а розплата.

    Моє життя, немов печальний міф.
    О музо, закрута твоя вершина!
    Здолати люту смерть хотів Сізіф.

    Повідай, а яка ж моя провина!
    Невже таїться гріх у чаші слів,
    Коли творіння чисте і глибинне?


    Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  5. Віктор Кучерук - [ 2019.10.18 09:13 ]
    * * *
    Не спиться… Тоскно… Самотужки
    Не подолати сум оцей,
    Коли улюблена подушка
    Тікає рвучко від грудей.
    Знедавна їй уже несила
    Вдавати радість силоміць, –
    Терпіти довго і безсило
    Моїх обіймів шал і міць.
    Хоча ніякого спочину
    Не мав ніколи я на ній, –
    Не думав змучено про зміну
    Моїй спокусниці м’якій.
    І хоч мені здавались раєм
    Ночей безсонних береги, –
    Подушка зморена тікає
    Від мук, від болю, від ваги…
    17.09.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  6. Олександр Сушко - [ 2019.10.18 09:49 ]
    Кожному - своє...


    Вдягнув мороз ув іній сивий луг,
    Свинцем гарячим ворог душу кропить.
    Команда ЗЕ царює у тилу,
    А я лежу, поранений, в окопі.

    Бо кожному - своє. Мені - війна,
    Криваві сльози вдів, брати-каліки.
    А дезертири ріжуть кабана -
    Кошерна закусь буде до горілки.

    Згорів бліндаж, уламок встряг у бронь,
    В хахлів - біда, а булава - в юдеїв.
    Раюють мироворці за Дніпром,
    Гендлюючи земелькою моєю.

    Присів на амбразуру чорний крук -
    Він чемний, ще живого не тривожить.
    Я знаю, що на полі цим помру,
    А діти підмітатимуть у Мойші.

    17.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  7. Тетяна Левицька - [ 2019.10.18 08:51 ]
    На волоску
    Не думала, що все банально скінчиться,
    ховаючи у серці таїну.
    Розкришиться в руках свята обітниця,
    лиш у звабливі очі зазирну.
    Розтану, не тужавітиму крицею,
    холодною, байдужою...так є.
    Та поділитися хоча б дещИцею
    любові - нам сумління не дає.
    Кохання віддане на трьох не ділиться,
    в які б сади жага не завела.
    Не відпускай, хоч не твоя невільниця,
    на волоску від зради я була.
    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  8. Микола Соболь - [ 2019.10.18 06:19 ]
    Золота осінь
    За вікном листопаду краса
    Літо бабине ген догорає,
    Йду осіннім, золоченим раєм,
    Де берізок палає яса.
    Ще не тулиться лист до землі,
    Свіжим подихом дихає осінь,
    Павутинку гойдає між сосен
    І благають про щось журавлі…
    15.09.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  9. Серго Сокольник - [ 2019.10.18 02:48 ]
    Хтось хотів літератором стати?
    *трохи іронічне, трохи літературне*

    Хтось хотів літератором стати?
    Я порадити можу багато,
    Як повстати з колін... Та на власні граблі...
    (Власні гулі зручніш набивати)))

    Власне поле доцільно зорати
    І насінням засіяти правди...
    Віднайти у полях неоманливий шлях...
    Тільки правда- це криця і грати...

    Як цікаво світи пізнавати!..
    Що зросте, доведеться пожати.
    Поряд стежки чужі. І немає межі...
    Не ходи. Там без тебе багато...

    Дурість може чимало сказати...
    Графоманство талантом вважати
    І дурниці, які під тваринні смаки.
    Та навряд чи навчить вас писати.

    Заздрість може створити багато.
    Шедевральне банальним назвати,
    Красти фабули тих, хто сягнули мети.
    Та вона не навчить вас писати.

    Підлість вдіяти може багато.
    І принизити, і догоджати,
    І по трупах іти до своєї мети,
    Та ніяк не навчить вас писати.

    А брехня?.. Що про неї казати...
    Може, краще про це і не знати?
    Не уляжеться світ у сумній голові...
    Та вона не навчить вас писати...

    ...он у полі калина постала,
    про Тарасову долю згадала...
    Босі ноги він різав так само, як ти
    об стернини, що творчістю звали...

    ...літератора шлях це почасти
    Скло чарчин, що розбиті на щастя.
    Я, Сокольник Серго, все долаю його...
    Тільки ноги порізані часом.)

    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    Св. №119101709499


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.17 23:04 ]
    Щастя


    Мов осіннього сну поволока,
    Вечір ліг на затінений сад.
    Не була до нас доля жорстока.
    Як достиглий була, виноград.

    І неначе зорею від Бога
    Вечорова засяяла мла.
    Мов із дерева нам чарівного -
    Грона щастя до рук він поклав.

    Літ минулих забулися рани,
    Тінь зловісна уже не вита.
    Пригорну тебе, ладо кохана,
    Дай свої виногронні вуста.

    Розсипає Лель зорі, мов ласку.
    І в серпанку ясній пелені
    Засвітив нам цей вечір, мов казку -
    Днів майбутніх прекрасні вогні!

    17 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  11. Олександр Сушко - [ 2019.10.17 19:41 ]
    Сузір'я слів


    В Ерато дар лежить на терезах,
    Вирішує чи дати... довго судить.
    А я сузір'я слів у небесах
    Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

    Звела нас доля чи щасливий рок?
    Це ключ до раю чи бандитська фомка?
    Не відпуска від себе ні на крок,
    Бо я - Любов. А муза одинока.

    Чи, може,- я її обдарував?
    Бо розцвіла, сестриці заздрять вроді.
    Кладе мене щоденно між отав
    І п'є до дна, не стримуючи хоті.

    Шерхоче вітер оксамит-руном,
    Вгортає ложе запахами літа.
    Мені без музи жити не дано,
    І їй без мене ані дня не жити.

    17.10.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  12. Оксана Логоша - [ 2019.10.17 17:43 ]
    Передзимів*я
    І помирали руки,
    І опадало листя.
    Які ж пекельні мУки
    Багряні ті намИста!

    І в*янули суцвіття,
    І закривались вени.
    О!Як у цьому світі
    Лишитися зеленим?!

    Лишитися хоч мохом.
    Не треба Раю-з краю.
    Та листя вже посохло,
    І руки помирають...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (1)


  13. Роксолана Вірлан - [ 2019.10.17 15:34 ]
    Мовою душі
    Вона піде...вона завжди іде...
    Вона не обертається ніколи
    На ті дороги, де погибнув день,
    Де окіл поторочений і доли.

    Вона піде зникати в чорний гай-
    Гордіша сонця і висока духом.
    Не окликає в мить оцю нехай
    Ніхто її, ані найменшим звуком.

    Вона сама звучить у змаху крил,
    На лезі пер між листяних вібрацій...
    їй ще дійти до краю - треба ж сил,
    А йти супроти шквалу - йти у мряці

    І ще нести тендітну сухозолоть -
    Калинове ядро гримкого світу,
    Що зняв із себе пережиту плоть
    І виголив осердя несповите.

    Вилежуються вигуслі дими
    Котами розлінющими на гіллі.
    Мов рана у полотнищах кормиг
    Вугліє вишня зморена на схилі...

    Збирай- но досвід у тугі коші
    І дослухайся пісні золотої...
    Душею мови - мовою Душі
    Скипить осіннє сяйво за горою.



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  14. Петро Скоропис - [ 2019.10.17 14:06 ]
    З Іосіфа Бродського. Загадка янголу
    Світ одіял почез зі сном.
    Але маячить неозоре
    очам напруженим, вікном
    у ніч розтяте навпіл море.
    Дві лоді, оголивши дно,
    вподібнюються парі туфель.
    Здійняте дибом полотно
    і хвилі означають дупель.

    З обіймів подушок, рука
    по бильцю ковзає, урешті,
    до оболок цих, звисока
    неоковирна дещо в жесті.
    Об камінь пірвана, двійня
    панчіх пустих, як шию лебідь,
    їх розтруб стелі вигина,
    неначе почорнілий невід.

    Два моря з поміччю стіни,
    помогою супутніх мислив,
    так нарізно одне з одним,
    що сіті у пітьмі повисли
    пусті(така бо глибина),
    ждучи сприятливої миті
    сплисти з хрестатого вікна
    і пірвані сукати ниті.

    Жовтіє на воді звізда,
    недвижні бовваніють лоді
    в квадраті рами від хреста
    лебідці на коловороті.
    І до поверхні двох пустот
    спливають неводи, обидва
    в надії: хрест підійме з вод
    оба і кине їх деінде.

    І тихо так, що годі слів,
    що узнаки вікну пустому:
    улов тугих морських вузлів
    обтяжує осідлість дому
    І годі з місяцем сяйним
    видінь у млі йому до ранку:
    і хвиль зо гряди дві під ним
    у бурунцях кущів в бік ґанку.

    І дім, що якір: притопив
    горожі поплавці штахетні;
    у ґанок ввіткнутий топір
    утоплих стереже шляхетно.
    Дзиґар стрекоче. З далини
    хурчання катера знезвучить
    ходу безплотної мани,
    що, вочевидь, і чавить устриць.

    Лиш зойки двох зіниць у ніч.
    Лиш віки чулі, що є сили
    хиститимуть розпуку віч,
    як мушлі, стулками заціплі.
    Докіль топити болі ці?
    Моторно, рвійно гуготіти,
    щоб теплились рамен терпці,
    як біль віспин повище в лікті?

    Невже до ранку? Ні, на жаль.
    І вітер підбира назирці
    бентег ясминових вуаль
    з парсуни не закритій хвіртці.
    Сіть вибрана, ущух мотор,
    свист одуда вістить пропажу;
    і нишкне, завмирає той,
    хто бродить потемки по пляжу.



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  15. Сергій Губерначук - [ 2019.10.17 12:18 ]
    Сон сновиди або ж анабіоз для чужої пародії
    Розляглися в чотири боки
    три дороги, як дві стежини.
    І, побачивши світ широкий,
    я сховався в кущах ожини,
    а чи, може, в кущах верболозу,
    щоб не лізти в колючки марно;
    чекав ночі я анабіозно,
    поки сонце не впало за хмари.
    І, відкривши зажмурені очі,
    я ліворуч від себе побачив,
    що не видко дороги праворуч, –
    і весь світ почорнів неначе...
    Аж якісь променисті сходи
    підказали мені вихід –
    я спускався по них, доки
    не продовжив свій сон тихий.
    То далеко на тому боці,
    там, де річка була безмоста,
    я побачив холодне сонце,
    до якого тягнула помста.

    21 червня 1988 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 7"


  16. Віктор Кучерук - [ 2019.10.17 08:40 ]
    * * *
    Г. С...
    Дарма знедавна не приходиш
    Ти без пояснення причин
    Туди, де пес хвостом зі сходів
    Змітає пасма павутин.
    Дарма вирощуєш байдужість
    І себелюбство жнеш повік,
    Якщо тобою занедужав
    Невиліковно чоловік.
    Дарма замучила до краю
    Мовчанням в безвісті густій
    Того, хто прагне і кохає
    Тебе покірно без надій.
    Дарма...
    16.10.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  17. Ігор Деркач - [ 2019.10.17 08:47 ]
    Сонетний тренаж
    Буває і ніщо дає урок
    як замінити ямбами хореї.
    Сонети це не купа балачок
    і не подяка Музі чи Морфею.

    І рупори беремо на замок,
    і маємо від болю панацею.
    Уміємо у попелі думок
    перегоріти силою ідеї.

    Але не подолає висоту
    нечиста сила, що уже конає.

    У пеклі не буває того раю,
    який ми обирали за мету.

    Якщо не чути сірки за версту,
    до сатани претензії немає.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  18. Іван Потьомкін - [ 2019.10.16 21:31 ]
    Нахліелі

    Де сховок, про те вона лиш зна.
    Ніхто її не бачив в пору сухостою.
    Зграбненька, мов та прима-балерина,
    Являється в Єрусалим лиш восени.
    Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
    Не для музичного, сказати б, благозвуччя
    В їм’я її вплелось Імення Бога.
    І не на те , щоб не таким приземленим було,
    Як в української посестри трясогузки.
    Ім’ям Своїм Всевишній нахліелі доручив
    Перед дощем виходити на люди.
    Хто в злагоді з Природою, той про це зна,
    А невіглас не в змозі приховати подив:
    «Чом не в траві шукає комашню пташина ця,
    А по асфальті дзьобиком вистукує настійно?»
    ...То потім блискавки пронижуть небокрай,
    Громами одчайдушними розлуниться довкілля,
    А поки що найменшій із тутешніх птах
    Всевишній доручає сповіщати про негоду.
    Чому все ж їй, а не орлам чи гайворонню?..
    ...Не варто заглиблюватись у незглибимі задуми Господні.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  19. Микола Дудар - [ 2019.10.16 20:59 ]
    У бутлях Світ...
    У бутлях світ, а небо в корках
    Понтифік зник. Осиротів…
    На поле битви пруть з Пріорки
    Престол - хто встиг, той опосів…
    А в Альпах сніг такий сліпучий!
    Як хоч - засліпни, хочеш - з’їж
    В Кореї "північ" знову пучить
    От - от зів’яне цінний вірш…
    Не цей, так інший. Шо-ко-ладний
    Владико теж, мабуть, грішив
    Поетам зась такої влади
    Од неї в горлі гірше, ніж…

    Вже назбиралось повно слини
    Знамення стерлось між провин
    Терпець урвався - бо вторинно
    Цідити термін терпких вин…
    14.02.2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  20. Олександр Сушко - [ 2019.10.16 17:29 ]
    Алюзії


    Простий селюк на фронті гине,
    Команда ЗЕ, як завжди, пас.
    Гукаймо "Слава Україні!
    Іди, герой! Воюй за нас!".

    Мені дорожчий власний бізнес,
    Дитина, жінка і бабло.
    Іще й на носі прищик виліз!
    Біда! Готую некролог!

    Страшне нещастя в дезертира,
    Сиджу, розчухую шнопак.
    Тобі потрібна мова, віра?
    Тоді іди й лягай під танк.

    З губи звисає каша манна,
    Трави свіженької курнув...
    А жінка в мене пані файна,
    Піду, у пазуху пурну.

    P.S:

    Хай буде мир. А хата - скраю,
    Ховаю голову в пісок.
    Уранці встав - кінець роздраю:...
    В саду стоїть кацапський' полк.

    16.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  21. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.10.16 14:49 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 11.)
    Розділ 4. Розплата за ілюзії

    Вінок 11. Вигнання із раю

    1.
    У тернові заховані перлини
    Жбурну на небо, ніби на ріллю.
    Збирала щастя по малій крупині,
    Тепер у вічність розпач переллю.

    Любов-Пандора відчинила скриню…
    Розтала мревом світлоока юнь.
    У серці ніч вирує горобина.
    Ненавиджу тебе… але люблю!

    Нам райського гріха було замало.
    Затих мотив жаги. Невже кінець?
    Я вигнана спокуті на поталу.

    Лишила пристрасть на душі рубець,
    Та знов кохання пелюстки опалі
    Збираю музі на бучний вінець.

    2.
    Збираю музі на бучний вінець
    Багряні зорі та гріхи минулі.
    Душа шукає світла, мов сліпець,
    Хоч у пітьмі давно вже потонула.

    Не пахне літом у траві чебрець.
    Малює осінь хмарам гострі скули.
    Вишіптує дощі осінній жрець.
    Дерева пензлі золоті торкнули.

    Я маю небо, та не маю крил.
    Не сходять між камінням насінини,
    Бо змій на каяття мене прирік.

    Течуть у сни гірких медів краплини.
    Холодним забуттям гудуть вітри.
    Мої рядки – уже нудна рутина.

    3.
    Мої рядки – уже нудна рутина.
    Кіфара слова не милує слух.
    Я стукаю в пітьму, та хто ж відчинить?
    Вогонь твоєї пристрасті затух…

    Тріпоче серце, як в руці пташина,
    І повниться печаллю кожен стук.
    Вплітає муза у думки сивини.
    Жагучий шал згубив мене і вщух…

    Пливе гіркотна ніч. І чорну мітку
    Різьбить на долі чарівний різець.
    Приходь у дивні сни мої хоч зрідка,

    Відкрий до зір тернистий манівець!
    Душа сліпою тишею вагітна.
    Сонети ці – безсилля, не взірець.

    4.
    Сонети ці – безсилля, не взірець,
    А ти – моїх рядків фатальний привид,
    Німого задзеркалля посланець.
    Лелієш мрію чи душею кривиш?

    На шахівниці лиш один гравець…
    На серці темно і нестерпно прикро.
    Дірявий і пожухлий папірець
    Кружляє снами осені – постскриптум…

    Для музи ж ми обоє – лиш раби.
    У віршах наші злети і падіння.
    Зникай, мовчи… але, прошу, люби!

    Для мене ця омана – дар безцінний.
    Зібравши в пеклі прокляті скарби,
    Святилище будую на руїнах.

    5.
    Святилище будую на руїнах,
    Хоч спів богині в небесах замовк.
    Та вірші не про вірність лебедину –
    То гріх чатує, мов голодний вовк!

    Любов же – не троянда, а шипшина.
    Небесну вакханалію думок
    Урешті розжене гірке прозріння.
    Печаль закриє серце на замок.

    Як вирвати з душі отруйний корінь
    І стишити прокляття грозове?
    Ілюзія краси маною морить…

    Та біль зведе натхнення нанівець.
    У долю смуток уплітають Мойри,
    Пихато править Золотий Тілець.

    6.
    Пихато править Золотий Тілець.
    Сценарій доль писав жорстокий автор.
    Лялькар-пастух жене тупих овець
    На вівтар зла. Та чи боротись варто?

    Проходить біль крізь душу, мов свинець.
    Із неба насолод лечу я в Тартар.
    Надії ще жевріє каганець,
    Та дивослова охолола ватра.

    Зболіле серце огорне журба.
    У кривді не життя, а животіння…
    В рядках вирує вічна боротьба.

    А цілий світ, немов гніздо осине.
    Гряде буремна і важка доба.
    Жадоби розростається пухлина.

    7.
    Жадоби розростається пухлина,
    Ніде вже справедливості нема.
    Огидь керує ницо і безчинно
    І лаврами народ вінчає мавп.

    Таланти же чекає гільйотина.
    Краса ж для мене – мука і тюрма.
    Життя моє розтерла на піщини.
    Не скинути повік цього ярма!

    П’янких ілюзії неминуча страта.
    Бо муза – хитрий і лихий купець –
    Бере душею за натхнення плату.

    І байдуже, чи раб ти, чи борець,
    Абсурдного закону не здолати!
    Всьому тепер мірило – гаманець…

    8.
    Всьому тепер мірило – гаманець.
    А дотик до краси такий пекучий…
    Із хаосу небесного стрілець
    Отруєним вогнем у серце влучив.

    Палає божевіллям світ увесь.
    Мені ж услід летить докір колючий,
    Що я не соловей, а горобець…
    Навіщо, музо, міражами мучиш?

    А відчай ріже душу без ножа.
    І крикові німому в небі тісно.
    Палають у осінніх вітражах

    Мільйони запитань і спірних істин.
    Із ніччю вип’ю біль на брудершафт –
    Служу тобі, богине, безкорисно.

    9.
    Служу тобі, богине, безкорисно.
    Фантазія здіймає буревій.
    Лунає з піднебесся дзвінко й чисто
    Довершений і незбагненний твір.

    Та музика висока і вогниста
    Розтане на землі в пітьмі зневір.
    Розсиплеться душа, немов намисто.
    Обійме гіркота, хоч вовком вий…

    Та все ж моя ти альфа і омега.
    Мов янгол з перебитими крильми,
    Чекаю на землі у рай ковчега.

    Чорнильний дощ усі думки розмив.
    Натхнення – небо, а земля – мій берег.
    У снах небесний океан штормить.

    10.
    У снах небесний океан штормить.
    У вирву згуб зове лукавий голос.
    Немов прокляття древніх пірамід,
    Ця примха музи поламала долю.

    Акордами вогню жага дзвенить.
    Замкнули рими у магічне коло
    Мій піднебесний і барвистий світ.
    Від зір байдужих дме колючий холод.

    Веде хмільних ілюзій караван
    Богиня всеосяжна і сяйниста.
    Я не збагну божественних писань,

    Що біль пророчать ніжно і зловісно.
    І все ж в долині слів полю бур’ян,
    Тлумачу тишу-сповідь падолисту.

    11.
    Тлумачу тишу-сповідь падолисту.
    З едему слів нема шляху назад.
    Усіх ілюзій-рим душа не вмістить –
    Хай літери зривають зорепад!

    Тримає в лихоманці грішна пристрасть.
    Той погляд змія – руйнівний фрегат.
    Зірки в нектарі майорять іскристо
    І вкотре п’ю любовний опіат.

    Хоч винесуть боги суворий вирок –
    Палких фантазій обірвуть політ,
    Натхненням розриває відчай-вибух!

    Жага на серці чудеса різьбить.
    Я – знову ціль. І знов Амур не схибив.
    Потік чорнилом кам’яний нефрит.

    12.
    Потік чорнилом кам’яний нефрит.
    Снуються вірші. У душі смеркає.
    Та мрія, не стихаючи, бринить.
    Натхненний розпач – то солодка кара.

    Веде у рай казковий перехід
    Із віршів, снів і фентезійних марень.
    В словах магічна ватра пахкотить –
    Чаклунка-муза згубне зілля варить.

    Мене, богине, хоч рядком згадай
    В таємній книзі без імен і змісту –
    В щоденнику ілюзій та страждань…

    Дозволь в едемі хоч на мить розцвісти.
    В тобі моє спасіння і біда.
    Долаю до краси шляхи імлисті!

    13.
    Долаю до краси шляхи імлисті,
    Лоскоче серце таємничий страх.
    Чи вибухне безсмертям тьмяна іскра
    В рукописах важких поневірянь?

    До вічного вогню – космічна відстань,
    Дорогу стелить мовчазна жура.
    Римую душу на пожовклім листі.
    Жалі та втрати у рядках горять.

    Та в зоряних видіннях чиста юність
    Відкриє неповторний краєвид.
    Приспить печалі чарівне відлуння.

    Ріка натхнення крізь туман біжить.
    П’янить дурманом слова диво-трунок.
    Одвічністю стає прекрасна мить.

    14.
    Одвічністю стає прекрасна мить.
    Я зоряний напій лиш пригубила.
    Дрімає тиша і перо скрипить.
    Осінній вітер снами обрій білить.

    Спіліють мрії, мов багряний глід.
    Та смуток рани посипає сіллю.
    Надламана душа любов’ю снить,
    Хоча давно від спеки переспіла.

    Немов останній і тремкий листок,
    Зриває серце буревій невпинний.
    Скінчивсь нектар. Якби іще ковток...

    Ілюзії накриє хуртовина.
    Завіє часу золотий пісок
    У тернові заховані перлини.

    МАГІСТРАЛ

    У тернові заховані перлини
    Збираю музі на бучний вінець.
    Мої рядки – уже нудна рутина.
    Сонети ці – безсилля, не взірець…

    Святилище будую на руїнах.
    Пихато править Золотий Тілець,
    Жадоби розростається пухлина.
    Всьому тепер мірило – гаманець.

    Служу тобі, богине, безкорисно.
    У снах небесний океан штормить.
    Тлумачу тишу-сповідь падолисту.

    Потік чорнилом кам’яний нефрит.
    Долаю до краси шляхи імлисті!
    Одвічністю стає прекрасна мить.


    Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  22. Устимко Яна - [ 2019.10.16 14:29 ]
    ***
    ріка ковтає небо і сивіє
    повісмами вростає в береги
    рум’янок сумно дивиться крізь вії
    на пустку що лунає навкруги

    не плачуть очі виплакали сльози
    коли прощалось літо кілька днів
    край неба гріють пелени морози
    для дуба що у вирій відлетів

    2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  23. Світлана Ковальчук - [ 2019.10.16 13:33 ]
    ***
    драбиною – в синє небо
    торкнутись його із даху
    печалей мабуть не треба
    літак заповзявся птахом

    муркоче листок пожовклий
    на вухо коту осівши
    в глибини вернувшись мовкне
    не яблуня – слово в вірші

    не слово а просто мислі
    що сміли летіти шпарко
    нам осінь порив зачислить?
    листок провальсує в шпарку


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  24. Олександр Сушко - [ 2019.10.16 08:59 ]
    Війна і мир


    Я гетьманом ставати не хотів,
    Але царя зробили мойші з пупса.
    Вперед! До перемоги! Бий...котів!
    А москалів не варто. Бо боюся.

    Вмирають патріоти поміж вирв,
    Країну ж зрада поділила навпіл.
    Відводьмо зброю! Відсьогодні мир!
    Продати землю заважають залпи.

    Кагал до неї має інтерес,
    Купців табун приперся із Європи.
    За чорноземом черга до небес,
    А тут хахли урилися в окопи.

    З Росією пограю в піддавки,
    Штики поперековую на рала.
    А за земельку гинуть хохлаки,
    Яку приблудам вже пообіцяли.

    Коли ж останній лан із молотка
    Піде, аби кагалець ублажити -
    Війна заглохне . А моя рука
    У золото угрузне ваговите.

    P.S:

    А, може, все це видумки? Хто зна...
    Аборигенів вигнали ж із прерій!
    Ціна за мир - це зрада. Так і знай.
    А хочеш волі, то воюй за неї.

    16.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  25. Ніна Виноградська - [ 2019.10.16 08:34 ]
    За межі


    Зав'язавши слова
    У тугий і заплутаний вузол,
    Заховалась душа
    Між остатками фраз, мов лахміть.
    Відучора ми вже
    Не родина,
    І, навіть, не друзі.
    Мов китайська стіна
    Поміж нами зневіра стоїть.

    І бажання нема
    Подолати столітнії мури,
    Збудувати життя
    На підвалинах зрадних навік.
    Краще плаха на мить,
    Аніж довготривалі тортури,
    Де прощенням катує
    Віднині чужий чоловік…

    І само розчинилось
    У просторі душ наших коло.
    Не розтав на асфальті
    Зчорнілий утоптаний сніг…
    Не жалію себе,
    Розриваю всі пута довкола,
    Щоби вийти за межі
    Протоптаних нами доріг.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  26. Леся Геник - [ 2019.10.16 07:48 ]
    Від нині

    Нехай і так: від нині - все інакше.
    Твій перший біль навчив тебе іти,
    не важачи на сльози, піт і кашель,
    не важачи на тіні і хрести.

    Твоє мовчання - нині не безсилля,
    твоє мовчання нині - скеля дій,
    коли душа вгору долає милі,
    коли гору долаєш у собі.

    І хай потік роз'юдженої хуги
    тебе жадає вперто збити з ніг,
    не бути вже змії тобі за друга,
    не приповзти підступно на поріг.

    Бо з нині вже не так, як було перше.
    Бо з нині тлін - це тлін, як не крути.
    І хай мара собі до сказу бреше,
    тобі своє робити треба, треба йти.

    15.10.19 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (2)


  27. Вікторія Лимарівна - [ 2019.10.16 00:44 ]
    Футбольний трiумф
    Присвячується українським футболістам

    Бентежні емоції на стадіоні!
    Запекла хвилююча гра!
    Та все ж перевагу бере Україна
    З рахунком "два-нуль" на «ура!»
    Сміливо вона виграва!

    Хоча супротивником є португальці,
    (В футболі серйозні знавці )
    Досвідчені, вмілі достатньо бувальці.
    У світі знайомі гравці,
    Та й в справі своїй фахівці.

    Вже другий в завершенні тайм... та напруга
    Сягає шалених висот!
    Рональдо поцілить у наші ворота:
    Потужний у грі поворот
    Надав хвилювання й турбот.

    Когорта славетна зібралась відома:
    Ярмоленко та Яремчук!
    Євген Коноплянко: легенда футболу!
    Відточений П’ятова рух:
    М’яча що не випустить з рук!

    Бо він воротАр міжнародного рівня!
    А для Кропивницька земляк.
    Подачі усі відбиває відмінно,
    (Одну лиш не стримав ніяк)
    Отримує безліч подяк.

    Завершився матч! "Два-один!" Перемога!!!
    У оплесках чутно запал!
    Осяяна успіхом в спорті дорога
    Для хлопців успішний фінал!
    Тріумфу нестримного шквал!

    14.10.2019
    Свідоцтво про публікацію №119101509746


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  28. Олена Малєєва - [ 2019.10.15 22:39 ]
    Засуджена довічно
    Засуджена довічно до позбавлення волі
    Так сказав мені кат і суддя
    В голові моїй порожньо,
    А в лоні жевріє ледь життя—
    Там зростає маленька зернина
    Буде з неї колись людина.
    І людина ця я.
    Народити себе із себе
    Треба воля до цього
    Треба певна сміливість...
    Хоча... я й сама не скажу уже зараз
    Як настала оця вагітність.
    Як я вирішила, що буду нова.
    Ставлю крапку і далі йду.
    Не шукаючи, ні, свободу,
    Через ріки усі навпростець
    Без племені, роду...
    Не шукаючи броду....
    Може, долю свою знайду.
    Може, знову пусті слова...
    Я засуджена.
    Не до страти,
    До неволі,
    Де мої грати — розум мій,
    Мій кат і суддя,
    Я... я... я...
    Але це не важливо.
    Всі живуть і вмирають ось так...
    Чи не всі?
    Певно, я занадто складна.
    Щось зламалося, так не було.
    Але. Я вагітна... собою...


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  29. Олександр Сушко - [ 2019.10.15 21:03 ]
    Лагідне

    Саджав троянди цілий день на клумбі,
    Втомився, сестри, аж немає слів.
    Прийшла пора товкти водицю в ступі,
    Бо вечоріє й кашу вже доїв.

    Інгредієнт один - щемне кохання,
    Приправа - серце, сльози і душа.
    Годиться для цієї справи спальня -
    Те місце, де з Ерато я лежав.

    Вона моя натхненниця грайлива,
    То підморгне, то сяде поміж вух.
    Сокоче "Ах!" коли цілую зліва,
    А справа цьомну, то волає "Ух!".

    Творю про те, як був ізверху, знизу
    Та цілував у музи пишну грудь.
    Бо читачі вимогливі до біса,
    Не пишеш про кохання - утечуть.

    Сьгодні знову мокрощоке просять,
    Кладе Пегасик першу борозну.
    Умілець я вичавлювати сльози:
    Прехтиве геть! Трагедію писну.

    15.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  30. Оксана Логоша - [ 2019.10.15 19:00 ]
    Хто ти?
    НІч.Ніч.Тиш.
    Служки зложили віяла.
    Хто ти?Чому не спиш і мерегтиш віями?
    Ніч снить сни.
    Ти їх гортаєш слайдами-
    Знов утечеш від них правдами і не правдами.
    Стогін.Совиний страх?Мудра сова-смілива.
    Ніч на Чумацький шлях зціджує рештки млива..
    Ніч.Ніч.Тиш.
    Темінь-у нори зміями.
    Хто ти? Чому не спиш і мерегтиш віями?


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  31. Сонце Місяць - [ 2019.10.15 19:34 ]
    ltphgs
     
    знай що пазл
    склався наразі
    хіба так як
    він сам захтів

    хто ми є
    у якій ще фазі
    при активах
    в кредит по тім

    ніч не спить її
    окликають тіні
    музикальні автівки
    загулявші мистці

    й мисткині



     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  32. Домінік Арфіст - [ 2019.10.15 19:43 ]
    О. Мандельштам - Я скажу тобі... (з російської)
    Голос мій тобі невтішний
    І прямий:
    Все тут лишнє, бренді-вишня,
    Ангел мій.
    Там де елліну світила
    Красота,
    З чорних дір мене сліпила
    Срамота.
    Греки збондили Єлену
    По морях,
    Мені – піняву солону
    По губах.
    По губах мене послинить
    Пустота,
    І покаже фіґу в спину
    Біднота.
    Чи ж бо, так бо, дуй бо, вій бо,
    Все одно.
    Ангел Мері, пунші пий бо,
    Цмуль вино!
    Голос мій тобі невтішний
    І прямий:
    Все тут лишнє, бренді-вишня,
    Ангел мій.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  33. Микола Соболь - [ 2019.10.15 17:45 ]
    Мова на часі!
    Схвильований минулим і майбутнім,
    А малороси гарно тулять грим.
    Стираю ікла, навіть зуби кутні,
    Бо Україна це завжди – екстрим!

    Це Яр Холодний і криваві Крути,
    Батурина страшні донині сни.
    Московська мова споконвік – отрута!
    Яка веде країну до війни.

    А що тобі? Аби дали пожерти,
    Ти міцно спиш, але не бачиш снів.
    Потрібно бути до кінця відвертим:
    Російською виховують – рабів!
    13.09.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  34. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.10.15 12:04 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 10.)
    Вінок 10. Одкровення від змія

    1.
    Натхнення-мука до небес горить
    І плавляться зірки, течуть в долоні.
    У гріх веде магічний лабіринт,
    У снах тремтять бажання ніжно-сонні.

    Земні тривоги срібний пил укрив,
    Та мрії заблукали в міжсезонні.
    На обрії фантазій майорить
    Праобраз музи, вічний і фантомний.

    Вогнями заряснів небесний лан.
    Я знову прокидаюсь, щоб заснути.
    Пітьму пробив гарячих слів фонтан.

    Нічний дурман вдихну на повні груди.
    Палка любове, із руїн постань! –
    Зболіле серце свято вірить в чудо.

    2.
    Зболіле серце свято вірить в чудо,
    В едемі слів шукає вічний скарб.
    Ім’я йому – любов – п’янка полуда.
    Спокуса ж манить у сліпий капкан.
    Розбурхані думки течуть в нікуди.
    Голодними очима хижака
    Пронизує жага. Сумління будить.
    Волає вперто розум: «Утікай!»

    Кипить в очах пітьми казкове зілля,
    Гаптує ніч магічний колорит.
    Натхненний біль – моє хмільне безсилля.

    Солодка згуба у рядках іскрить.
    Нектар оман уб’є мене і зцілить.
    Я музу кличу і молю навзрид.

    3.
    Я музу кличу і молю навзрид –
    Прокинулась душа в долині знади.
    Спокусник-змій ворота в рай відкрив,
    Де шал тече гарячим шоколадом.

    Там яблука висять, мов ліхтарі,
    Що світяться промінням гріхопаду.
    У морі снів жагучий гріх проріс.
    Скидає убрання любов-дріада.

    У кронах мерехтить густий смарагд.
    До згубної краси думки прикуті.
    Мовчанням не мори, богине. Грай!

    Натхненням розквітає диво-рута.
    Вертається жага, мов бумеранг.
    Збирає розум почуття-приблуди.

    4.
    Збирає розум почуття-приблуди.
    Сп’яніло серце від пісень лунких.
    Безумний вир у забутті закрутить
    Розбиті на мелодії думки.

    Нехай гримлять плітки і пересуди,
    Та хочу я всьому наперекір
    Надихатись ним і надихнутись!
    Сочиться біль солодкий і тремкий.

    О, ніжний шовк спокусливої шкіри!
    О, грішного екстазу дикий ритм!
    Любов’ю упиваюся без міри.

    Натхнення над безоднею зорить.
    Пишу коханню оду неймовірну –
    Моє життя застигло поміж рим!

    5.
    Моє життя застигло поміж рим.
    Зі слів і нот ми наш едем зіткали.
    Ліліт із божевілля ти створив.
    Перо танцює палко і зухвало.

    Та мрії пролились дощем жарин
    І спопелили золоті скрижалі.
    Гріховний плід, що віршами дозрів,
    Ми передчасно й жадібно зірвали.

    Горіло тіло від жагучих ласк
    В екстазі заборонених прелюдій.
    Вином гріха моя душа стекла.

    Вогнем у ній бурлить солодка смута.
    Та вирвалась би я із хижих лап,
    Якби мені повідав хтось, що буде!

    6.
    Якби мені повідав хтось, що буде,
    Не мчала би в едем твоїх зіниць.
    Із присмаком зірок щемливий смуток
    Ховає шал гарячих таємниць.

    Нас Бог простить, але осудять люди.
    Зірветься серце криком диких птиць.
    У чистих почуттях не місце бруду,
    Та в грішної жаги нема границь.

    Я створена була з ребра Адама,
    Та змій-чаклун мене заговорив
    Марі молитись в золотому храмі.

    Сумління рани від оман ятрить.
    Щоб врятуватись від гріха-цунамі,
    Напнула би в душі мільйон вітрил!

    7.
    Напнула би в душі мільйон вітрил,
    Та мій полон ілюзії – довічний.
    Гріховний шлях і вірний оберіг –
    Поезія – сумна Її Величність.

    Ми – лиш актори у безумній грі,
    Що змінює картини еротичні.
    На скронях пил зірок – то тільки грим,
    Та ця омана нам жахливо личить!

    Розбещених богів хмільний каприз
    У полум’ї жаги мене погубить.
    Навіюють думки солодкий бриз,

    Та згуба залишає на розпутті.
    Я вітром слів у зоресвітну вись
    Втекла б подалі від жаги-облуди…

    8.
    Втекла б подалі від жаги-облуди,
    Та диких почуттів гримить орган.
    Хто пристрасть невідмолену остудить
    Наперекір нудьгуючим богам?

    Мої думки мілкі та каламутні.
    Розбити б золотого ланцюга,
    Спалити рими, відректись, забути!
    Любов моя – солодкий сурогат.

    Цей дотик словом осліпив мій розум.
    Затяг у лігво ночі ніжний звір.
    Катренами жаги загусла проза.

    Спокусник-змій гніздо у серці звив.
    Брала у нього сотні віршів-позик.
    Запізно… Не віддати борг повік.

    9.
    Запізно. Не віддати борг повік.
    Скували рими, мов палкі судоми.
    Тобою пломеніє кожен вірш.
    Папером розстилається свідомість.

    Стікає шепіт, як гарячий віск.
    Твоє кохання, ніби невагомість,
    Несе мене на райські острови.
    А тіло обняла солодка втома.

    Я – бранка раю фентезійних втіх,
    Де бавиться твоя душа зміїна.
    У царстві нерозгаданих видінь

    П’янкий обман своє зерно вкорінить.
    Квітуча галерея почуттів –
    В’язниця без дверей – суцільні стіни.

    10.
    В’язниця без дверей – суцільні стіни –
    Із розуму любов мене звела.
    Тримає у мані п’янке тяжіння.
    Пірнають сни у бірюзову гладь.

    Я віддалась облудному служінню,
    Життя і вірші у одне сплела.
    Сонети змія про земне та тлінне,
    Та голову його вінчає лавр.

    Як вибратись мені з цієї вирви?
    Спокусник – мій тиран і вартовий.
    В ріці безсмертя гріх замулив гирло.

    Пегасе, урятуй мене, озвись!
    Принада затягла в гріховний вимір,
    У пастку чарівний клубок завів.

    11.
    У пастку чарівний клубок завів.
    Малює шал на шкірі візерунки.
    Зриваються відверті сни із вій,
    Співає згуба пристрасно і лунко.

    Твоя душа веде в солодкий вир,
    Та не пускає за свої лаштунки.
    Сліпучих зір таємний алфавіт
    Розгадує тривога семиструнна.

    У спогадах палкі слова ряхтять.
    Спиняють рими вітер часоплину.
    Ми вийшли з віршів у земне буття –

    У буднях зблідло золоте проміння.
    Лиш муза переповнить всі чуття.
    Поезія – крута моя стежина.

    12.
    Поезія – крута моя стежина.
    Зірватися з оман боюся вниз.
    Твій погляд у рядках мене розчинить.
    Мотив хмільних спокус лунає скрізь.

    Спіліє сонце, як пахуча диня,
    На серці ж залишає щемну різь.
    Ця витівка богів – хитка твердиня.
    У вірності лиш музі ми клялись.

    Це одкровення змій писав по тілу
    Жагучим сном твоїх тремких повік.
    Кохання у чорнилі оніміло.

    Хитає біль в душі примарну вісь.
    Та знову лину я в едем згорілий,
    Буяє словом дивний зореквіт.

    13.
    Буяє словом дивний зореквіт.
    Вриваюсь вітром у твоє безмежжя.
    Натхнення будить, мов тривожний дзвін,
    Мої думки солодкі та бентежні.

    І знов у віршах смак нектарних вин.
    Спокуса із рядків підступно стежить
    І пристрасті пориви грозові
    В загубленій душі руйнують межі.

    Були ми у раю шалених згуб,
    Та окрім муз, нам нічого ділити.
    Не допила жаги зі спраглих губ…

    Розказують вітри сумні билини.
    Віддам я знов і небу, і гріху,
    У тернові заховані перлини.

    14.
    У тернові заховані перлини
    Беру я в борг у змія-лихваря.
    Збираю у раю плоди й каміння –
    Усипана гріхами кожна п’ядь…

    Душі своєї грішну половину,
    Мов яблуко даю – вона твоя!
    Моє кохання у собі зачиниш.
    Мостити райський шлях почну з нуля.

    Розтанув сон. Уже о-пів на осінь.
    Сапфіри погасив небесний звід.
    Врожай відвертих мрій спокута косить.

    Та заревом жаги палає схід.
    Вітри гарячих віршів сушать сльози.
    Натхнення-мука до небес горить.

    МАГІСТРАЛ

    Натхнення-мука до небес горить.
    Зболіле серце свято вірить в чудо.
    Я музу кличу і молю навзрид.
    Збирає розум почуття-приблуди.

    Моє життя застигло поміж рим.
    Якби мені повідав хтось, що буде,
    Напнула би в душі мільйон вітрил,
    Втекла б подалі від жаги-облуди.

    Та пізно. Не віддати борг повік.
    В’язниця без дверей – суцільні стіни.
    У пастку чарівний клубок завів.

    Поезія – крута моя стежина.
    Буяє словом дивний зореквіт.
    У тернові заховані перлини.

    Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  35. Ніна Виноградська - [ 2019.10.15 09:17 ]
    Ковчег дитинства


    Зелений дощ і сива далечінь,
    Світ кольоровий, різнобарвна злива,
    В саду від спеки порятує тінь.
    І я від цього усього щаслива.

    Бо тут мій дім, і школа, і земля,
    І вишня біла, мов старенька мама.
    Я так сюди спішила іздаля,
    Щоб стати на святий поріг ногами.

    Напитися водички із відра,
    На покуті вклонитися іконам.
    Оселя рідна чиста, хоч стара,
    Від бід усіх мені була заслоном.

    А рушники її завжди цвіли
    Найкращим вишиваним оберегом.
    Достойний і любові й похвали
    Дитинства дім, що є моїм ковчегом.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  37. Іван Потьомкін - [ 2019.10.15 00:42 ]
    Йти в майбутнє гордим
    Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
    Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
    А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
    ...Як в пригоді стало все оте з роками:
    Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
    Успіх тимчасовий – така собі забавка...
    Вчителі небесні з селянської хати,
    Мудру вашу раду хочу передати
    Не синам одним лиш, а всьому народу,
    Щоб в майбутнє йшов він, як ви вчили,- гордим.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  38. Сонце Місяць - [ 2019.10.14 23:48 ]
    мимохіть
     
    та в курсі ви любите більше тексту
    & щоб політична справа
    інакший прогрес рівноцінний регресу
    чи бавить а чи не бавить

    звичайно ви маєте більше сенсів
    святкові біблійні тарелі
    & слово є срібло або vice versa
    сентиментальні морелі

    я може уїдливий надто пробачте
    бувати собою недосить
    на варті всяко примхлива обачність
    & демони їсти просять

    о будьмо запекліше сестри й браття
    пильніше щодо контенту
    будемо інтонаційно відрадні
    при темі чи навіть дилемах

    & нас дочекається порозуміння
    на тлі розбазарених гасел
    хай хтось загубився у модернізмі
    а хтось промисловий класик




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  39. Ігор Федів - [ 2019.10.14 21:04 ]
    Линули
    Обоє линули за обрії печалі,
    І зорями у небі малювали шлях.
    А часу течія накручує спіралі,
    І залишає їм цілунки на устах,
    Аби дороги долі кроками ставали,
    Щасливі миті обертає у роки.
    У ритмі їх серця єдиному звучали,
    Допомагаючи закоханим іти.
    Обоє линути у виміри готові -
    Ґерданами нової долі у життя.
    І на вершині гір, у таїні діброви
    Оберігає небо їхні почуття.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  40. Олена Малєєва - [ 2019.10.14 21:18 ]
    Не мовчи
    Не мовчи, не мовчи,
    Не ламай гілки молодого дерева.
    Сонце котиться десь за обрій...
    Я не плачу,
    Це просто очі такі вогкі.
    Я не буду гадати і думати, де ти є
    Де б не був, знаю: ти не мій..
    Я не плачу,
    Лиш не мовчи, не мовчи...

    Пам'ятаєш мої долоні?
    Вони увесь час холодні й вогкі...
    Розум мучить безсоння,
    А серце — тахікардія.
    Я горю у вогні... розставання...
    Це нестерпне пекло лише мені,
    Ток по венах тече... божевілля...
    Це усе від твого мовчання.

    Це не сум, не печаль, не туга...
    Не емоція, знаєш, проста...
    Ця крига, знаєш, ніколи більш не розтане
    І нехай...
    Мене вабить зима,
    Вічна арктична зима
    Вічна пам'ять...
    Вічна пам'ять...
    Так, мовчи. Не потрібні тепер слова.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  41. Ігор Деркач - [ 2019.10.14 20:26 ]
    Жовтневий вернісаж
    Добирає урожайне літо
    качани і колос до куля
    і Ярило у піке зеніту
    сіє павутини на поля.

    І Покрова устеляє сіно
    пеленою на нове зело.
    По озимині її насіння
    яриною ниви ожило.

    А уже за нею фінішує
    у високі сині небеса
    кароокий жовтень, що існує
    поки є ще в’януча краса.

    Уночі замішує пастелі,
    а удень малює міражі,
    як Марія укриває землю
    на краю небесної межі.

    У свої сіяючі чертоги
    одягає омофори тоги
    і міняє опції меню,
    та наймає сивого Борея
    вимести усі її алеї
    і неони магії вогню.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  42. Сергій Губерначук - [ 2019.10.14 18:02 ]
    Арфа в оркестрі
    Арфістка схилилась на арфу
    і тихо заснула,
    хоча ще пружинило струни,
    і золото грало,
    а ніч біля моря
    у рота води набирала
    й по хвилі, по звуку, по крапці
    весь світ проковтнула.

    Оркестр задрижав,
    тільки арфа ранкова мовчала,
    снували смички,
    мов у темному вулику бджоли,
    гудів контрабас,
    ніби джміль переорює поле,
    а сакси, як оси, –
    й в усіх інструментів по жалу.

    Страшна увертюра,
    де ноти струминками меду
    в пітьмі обсотали
    невдалу поверхню планети.
    У хорі бриніли
    таємні вселенські куплети,
    і в кожній строфі
    протилежно мінялося кредо.

    Виходив балет,
    але гнів стосувався арфістки,
    яка серед бурі
    у ложі своїм спочивала,
    возлігши душею крізь струни
    на теплі овали
    й щипаючи се́рденьком сни,
    мов духмяні любистки.

    Пустою літаврою
    місяць упав на дорогу.
    Нічні чумаки
    набрели на карбованець срібний,
    сховали на возі у сіль
    та й поплентались дрібно
    у край,
    де любистки духмяні їм вистудять ноги…

    Арфістку щасливу
    флейтисти сумні розбудили –
    в оркестрі розвіялись сутінки
    й море гриміло.
    Вона здивувалася
    й струни вхопила невміло,
    й усі інструменти
    в орнаменті дня заходи́ли.

    Постали в її переливах
    високі сюїти,
    казки пропливали
    на сцені зеленого замку.
    У світлій постлюдії моря
    спливали уламки
    і брались докупи
    в нови́й корабель нерозбитий.

    Усе поверталось від арфи повз арфу до арфи.
    Усе поверталось
    від арфи
    повз арфу
    до арфи.

    22 лютого 1996 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 126–127"


  43. Ніна Виноградська - [ 2019.10.14 18:24 ]
    Ковчег дитинства


    Зелений дощ і сива далечінь,
    Світ кольоровий, різнобарвна злива,
    В саду від спеки порятує тінь.
    І я від цього усього щаслива.

    Бо тут мій дім, і школа, і земля,
    І вишня біла, мов старенька мама.
    Я так сюди спішила іздаля,
    Щоб стати на святий поріг ногами.

    Напитися водички із відра,
    На покуті вклонитися іконам.
    Оселя рідна чиста, хоч стара,
    Від бід усіх мені була заслоном.

    А рушники її завжди цвіли
    Найкращим вишиваним оберегом.
    Достойний і любові й похвали
    Дитинства дім, що є моїм ковчегом.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  44. Ігор Якименко - [ 2019.10.14 18:57 ]
    Вітання зі святом Покрови Присвятої Богородиці і Днем Українського козацтва
    Бажаю вам важкої праці,
    Щоб піт зтираючи з чола,
    Були ви горді, що багаті,
    На справи гідні і діла!
    Бажаю спокою не знати,
    Ввесь час смакуючи життя
    Ані хвилини не втрачати,
    На сонне і липке буття!
    І ще хотів я побажати
    У серці віра щоб жила,
    А от від заздрощів і ліні,
    Покрова хай вас укрива!

    14.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Роман Миронов - [ 2019.10.14 18:59 ]
    ***
    Червоні вишні – біла пелена,
    Січеться поле місячним череслом.
    Червона смуга пам'яті воскресла
    І в ягодах солодких ожила.

    Ти не сама, ти знаєш, не сама.
    Твоя душа горить і замерзає.
    Твоє життя – між пусткою і раєм,
    Довірся Богу – міцно і сповна.

    Не вір нікому, більше вже не вір,
    Мені також не треба довіряти.
    Я душу розпростер, ти хочеш? Нате!
    Тобі і Богу. Богу і тобі.

    30.07.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  46. Микола Соболь - [ 2019.10.14 06:29 ]
    Вересень
    З городів повіяло димом,
    Земля врожаї віддала.
    У небі пливе пілігримом
    Хмаринка над краєм села.
    Спадає до обрію сонце.
    Чаклує вечірній лиман,
    Утримує легіт в долоньці
    Тих чар недопитий туман.
    З’являється ночі спокуса.
    До ранку поснули гаї.
    А місяць – мольфар срібно-русий
    Лелітки розсипав свої.
    06.09.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  47. Олена Малєєва - [ 2019.10.13 22:25 ]
    Загортайся у мене
    Загортайся у мене, як в хутро,
    Я жовтневий твій теплий сон
    Божевільна й водночас мудра —
    Я захоплю в п'янкий полон.
    Шаленій від зухвалих поглядів,
    Спокушайся моїми мріями
    Я тебе захоплю цілунками,
    Я табе залоскочу віями...
    Як захочеш втекти, то ноги
    Ніби самі вростуть в підлогу
    Хоч відкриті усі дороги,
    Ти залишишся тут надовго..
    Я не tabula rasa, Любий,
    Невідомими знаками сповнена,
    Я рятунок і твоя згуба,
    Я кохана, я terra incognita...
    Ти мій грішний невільний праведник,
    Не умієш мене позбутися,
    Бо тоді ти не зможеш в лагідні,
    Обійми мої загорнутися...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  48. Ніна Виноградська - [ 2019.10.13 20:03 ]
    Коханий мій




    Коханий мій, вже не злетять ніколи
    Назустріч руки-крила, а душа
    Літа пташам пораненим навколо
    Її зустріть ніхто не поспіша.

    Пробач мені, ти навіть ці слова
    Не вбережеш від страху – хтось почує.
    Я лиш для тебе вмерла… Я жива!
    Розлукою, буває, і лікують.

    Немов звіря для зцілення траву,
    Шукаю порятунку від кохання.
    Без тебе я жила і проживу
    І проживе любов моя остання.

    Душа розп’ята, ніби на хресті,
    Сама бреде, неначе на Голгофу…
    Ти за любов мою мене прости,
    Хоч я від неї квіткою засохну…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  49. Сергій Губерначук - [ 2019.10.13 18:17 ]
    У світі є одна деталь…
    У світі є одна деталь.
    На жаль.
    Святий Ґрааль з’являє нас
    крізь світлу даль.

    І диво чуда повертає біль
    у смак,
    якого Ти, мій Боже, правиш
    за́вжди так!

    Так – тільки так
    кохання виграє.
    Бо все, що є –
    моє.

    29.02.2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 179"


  50. Олександр Сушко - [ 2019.10.13 17:58 ]
    Сумління


    Хто хоче золота - обряще,
    У долі - стражник, злодій, кат.
    Тому без мене людям краще -
    Без совісті в кишенях лад.

    В ціні безжурне vita dolce,
    Набитий краденим шалман.
    А я дарма мозолю очі,
    Кажу що світле, а що тьма.

    Так, божество у зомбі -"money",
    У хворих - істина в вині.
    Та існувати у тумані
    Чи личить людям? Звісно, ні!

    Пливуть повз мене водопіллям
    Шматки обірваних вітрил...
    Хіба це щастя - мати крила,
    Як поруч братик мій без крил?

    Мою кусає длань, як щука,
    Від слини мокра борода.
    Та я веду сліпця за руку,
    Бо поруч прірва: крок - і там...
    #

    12.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   2