ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2019.08.18 11:33
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.

Олена Побийголод
2019.08.18 10:17
Із Сергія Буданцева (1896—1940)

Осінній день згаса поволі
над неосяжністю землі;
знов по твоїй скорботниій долі
поллються з неба сльози злі.

В старих розлогах мовчазливих,

Ігор Деркач
2019.08.18 10:14
Сідаю чи стою,
лежу, біжу чи їду –
я згадую: «адью... »,
тамуючи обиду.

Очікую її,
скубу ромашку білу –
усі думки мої:

Тетяна Левицька
2019.08.18 09:21
До млості, болю і до -  зневіри,
тобі не вірю, собі не вірю.
Обличчя ласі, підступні звірі,
червоні очі, а душі - сірі.
А ти, красивий, чи друг, чи хижий,
чи пристрасть дика, чи серцю б вижить?
Не ранить мізки в основі слова,
не та розмова, на що

Віктор Кучерук
2019.08.18 07:53
Г. С...
Надихни і силою наповни,
Від нудьги й мовчазності – зціли!..
Стань мені світінням негріховним
І видінням щастя будь-коли.
Будь завжди оздобою легкою
І новою радістю струми, –
Полони осінньою красою

Матвій Смірнов
2019.08.18 01:19
Мій сусід щодня носить діряві штани,
Ні віслюка не має, ні вола, ні жони,
І, здається, й не хоче нічого такого мати.
На долонях у нього - бридкі червоні стигмати,
І ще одна - у самому центрі чола.
Він живе на околиці міста (точніше, села)
У сіро-зел

Володимир Бойко
2019.08.17 23:38
Я пам'ятаю тоскні муки:
Ніч дотлівала край вікна;
Її заламувані руки
Ледь мріли при світанку дня.

Усе життя, дарма прожите,
Принижувало і пекло;
А там, зростаючи щомиті,

Іван Потьомкін
2019.08.17 21:29
Поволі так збуваємося страху,
Що дивними здаємось молодим.
Тим, хто не знав доносів і на плаху
Не сходив безневинним чи на дим
Із газових печей у небеса полинув...
Хто не вставав з молитвою єдиною:
«Спасибі батьку Сталіну за те,
Що жи

Тетяна Левицька
2019.08.17 08:09
Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
Подарую тобі перламутрову моря перлину
і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
Напою чебрецем

Лесь Українець
2019.08.16 18:50
Був на світі сирота –
Вподобав дівчину,
Наступила середа –
Надів сорочину,

Підперезався паском,
Скуйовдив чуприну,
Та на конику баскому

Серго Сокольник
2019.08.16 13:30
***маленька поема. оригінальна авторська ідея***

Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,

Сергій Губерначук
2019.08.16 12:14
Склади мене у рухи неповторні,
як Дух Святий, повз пальці відпусти,
а всі думки мої, мов землі орні,
осяй-осій зерном густо-густим!

Прокинься, люба мріє ясночола,
сльозою світлою до поцілунку з вуст!
Не згадуй вічні вчора й позавчора!

Ніна Виноградська
2019.08.16 11:25
Спасибі вам за ваші добрі очі,
За теплий погляд і ласкаву річ.
Хоча над містом висне хмари клоччя,
І накрапає дощ, заходить ніч.

І все навкруг засохло і не квітне,
Бо це вже осінь узяла права.
Жалкую я, що не зустріла квітень

Олександр Сушко
2019.08.16 09:42
Святкують безголів'я власне дурні,
Накрив державу блазенський ковпак.
Зламалась вісь у колесі фортуни,
Візничий лиш кривлятися мастак.

Від патріотики немає толку,
"Ганьба!" і "Гей!" грошви не принесе.
Міняю оселедця на ярмолку -

Віктор Кучерук
2019.08.16 06:32
Г. С...
Захлинався, скрикував, не дихав,
У нерівних сутичках всього, –
Щоби тільки не почуло лихо
Голосу щасливого мого.
Воював достойно в теплих пущах
Найсолодших радощів і мук,
Раз любов живлюща і цілюща

Ярослав Чорногуз
2019.08.16 00:33
Так хочеться любові і жури,
Так хочеться печалі й просвітління.
Ти говори зі мною, говори –
Я ладен слухати до оніміння.

Ти говори, а я – враз уявлю,
Як лагідно рука мене торкає.
І щось затисне груди від жалю…

Іван Потьомкін
2019.08.15 21:51
Бувало, як перетнеш із козами провалля,
Опинишся у царстві конюшини.
Там якось натрапив я на сонне зайченятко.
Хотів спіймать, та лиш заросився.
...Давноминулі спогади післявоєнного дитинства
Налинули, як конюшину стрів в Єрусалимі.
«Як ти сюди доб

Олександр Сушко
2019.08.15 15:18
Потрібне вухо. Хоч одне, лапате,
Бо чути перестав палких богинь.
У цій біді кохання винувате -
Жона відгризла в приступі жаги.

Щоб не кричав - панчохою мій ротик
Заткнула благовірна й каже: - Ша!
Лежать у ліжках діви, мов колоди,

Юлія Радченко
2019.08.15 13:57
Рідненька дівчинко! Веснянко сонячна!
Ти стала вічністю. Тобі там зоряно?
На небі виросли блакитні соняхи -
Очима дивляться на світ прозорими.

Я хочу тішитись твоєю силою,
До тебе линути думками-зграями.
А осінь - в золоті. А весни - сивіють.

Світлана Майя Залізняк
2019.08.15 13:34
Богдан Ковальчук 2 год Зараз я редагую відверто недолугий текст про війну. Погане в ньому, далебі, все, що тільки може бути: картонні, нереалістичні, максимально мерісьюшні персонажі з абсолютно тупорилими репліками й повною відсутністю мотивації у діях

Тетяна Левицька
2019.08.15 13:24
Не діли мене, мій щедрий, з вітром буйним,
з океаном, сонцем, смерчем, не діли.
Лиш тобі я постелю шовкові руни
у пустім степу шорсткої ковили.
Не діли мене, мій щедрий, не діли!

Не розказуй, мій відвертий, що калина
на губах солодких болем не щем

Олена Побийголод
2019.08.15 12:38
Із Зінаїди Гіппіус

Це - невідновно. Та непоправно.
Хоч мий водою, хоч бий поклони.
По нас проїхав - навмисно явно -
дебелий вершник, чий кінь - червоний.

У твані в’язнуть його копита,

Ніна Виноградська
2019.08.15 11:32
Життя мойого надвечір'я -
До вікон схилена верба.
Гіркої долі недовір'я
І десь в душі взялась журба.

Погасли літні блискавиці
І прогриміли всі громи.
Любов пили немов з криниці,

Володимир Бойко
2019.08.15 10:55
Хоче крихітний ведмедик
Крихітний велосипедик,

А маленький бегемотик –
Чималенький вертольотик.

А зелений крокодильчик –
Дорогий автомобільчик.

Сергій Губерначук
2019.08.15 10:36
Хай одержимість проповідує в самотності
підвладній тіні й тиші наростаючій,
як той актор, глухий до непристойності,
масивний вірш по-менторськи читаючи.

О, Рампо Часу! Ти освітиш кожного!
Усі страхи, кошмари, нісенітниці!
Безглузду епопею зла худо

Ігор Деркач
2019.08.15 10:27
Гони жалі і думи невеселі,
бо є надії іскорка мала,
що ми у цьому світі новосели,
аби удача іншою була.

Сузір’я Оріону і Плеяди
сигналізують, що і я один
і ти одна, але моя монада

Віктор Кучерук
2019.08.15 07:14
Г. С...
Моя утіхо, грішна і свята,
Моя відрадо, нинішня і славна, -
Не думай соромливо про літа,
Не згадуй безупинно нещодавнє.
Не віддаляйсь од мене ні на крок,
Відчувши раптом непоборну втому
Сплітатися тілами у клубок,

Ніна Виноградська
2019.08.14 20:58
Відчуєш серед літа сніг зими -
Одягнеться у плач весела пісня
І стане сонцедень кутком пітьми –
То глек життя твого від чогось тріснув.

Хоч тріщину заклеїш і рубці,
Залишаться невидимі для ока,
Та біль вже пустить в серці корінці,

Ірина Білінська
2019.08.14 18:07
Хтось грається словами.
Хтось - людьми.
У хованки з собою
хтось -
до скону...

А на яку погодилися ми?
Чия це гра?

Ігор Деркач
2019.08.14 16:35
Ще імпонує нам – рука в руці
іти за недосяжною тією
високою вечірньою зорею,
яка не заведе на манівці.

І я, і ти ще тішимося нею –
поезією раю у кінці
дороги, де наяди у ріці

Олександр Сушко
2019.08.14 15:43
Від судьби не втечеш, борг до неба розставить акценти,
За несплату пеня невмолимо росте і росте.
За утрачений час і за байдуж набігли проценти,
Хоч не хоч, а плати. Перший внесок - майбутнє дітей.

Другий внесок - земля. Бачиш чергу торгового люду?

Вікторія Лимарівна
2019.08.14 15:09
За мотивами реальних подій

Уламки розбитого скла...
Аварія зло спричинила.
Напевне, це доля вела:
Надати терпіння та сили!

Бурхливі життя сторінки

Козак Дума
2019.08.14 13:18
В людини доля, мов шосе,
та у житті можливо все!
Завидники були і є завжди,
але мене Персей
над хмарами несе,
усе здолаю – лиш зажди!

Колумба осміяли з Едісоном,

Нінель Новікова
2019.08.14 12:16
Скільки примх у коханих завжди!
У нелюбої примх не буває.
Я радію, що шепіт води
Також сном крижаним засинає.

І я стану – Христос, поможи! –
На цей пОкрив, крихкий і прозорий,
Ти листи мої всі бережи –

Віктор Кучерук
2019.08.14 11:01
Сонця промінь золотавий
Пропікає сито хмар -
І спалахує яскраво
На стемнілій шибі жар.
Так знадвору палахкоче,
Так на протягах зроста,
Що нестерпно сліпить очі
Та обпалює вуста.

Сергій Губерначук
2019.08.14 10:31
Сич озирнувсь на пломінь ранку в лузі,
калина луснула, привалена крильми,
в очах його по невиразній смузі
між рос і перевесел бігли ми.

Стерня гаряча, як прожогі сльози,
як сонця щем, що ссе полісся край,
той горизонт, де в золоті всі кози
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Віктор Кучерук - [ 2019.08.18 07:16 ]
    * * *
    Г. С...
    Надихни і силою наповни,
    Від нудьги й мовчазності – зціли!..
    Стань мені світінням негріховним
    І видінням щастя будь-коли.
    Будь завжди оздобою легкою
    І новою радістю струми, –
    Полони осінньою красою
    На межі безмірної зими...
    13.08.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  2. Володимир Бойко - [ 2019.08.17 23:24 ]
    Я пам'ятаю тоскні муки (переклад з О. Блока)
    Я пам'ятаю тоскні муки:
    Ніч дотлівала край вікна;
    Її заламувані руки
    Ледь мріли при світанку дня.

    Усе життя, дарма прожите,
    Принижувало і пекло;
    А там, зростаючи щомиті,
    День золотів над міста тлом.

    Квапливі кроки перехожих
    Частішали попід вікном;
    І дощ купався у калюжах,
    Бульки пускаючи кругом.

    Здавався ранок нескінченним,
    Та він розради не приніс;
    І проливався надаремне
    Весняний дощ бурхливих сліз.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  3. Іван Потьомкін - [ 2019.08.17 21:13 ]
    ...Не потребує зло ні дозволу, ні прав
    Поволі так збуваємося страху,
    Що дивними здаємось молодим.
    Тим, хто не знав доносів і на плаху
    Не сходив безневинним чи на дим
    Із газових печей у небеса полинув...
    Хто не вставав з молитвою єдиною:
    «Спасибі батьку Сталіну за те,
    Що живемо в країні, де людина
    Привільно так і дише, і росте!»
    ...Од страху ще й тому відходимо поволі,
    Що повсякдень одне нас непокоїть:
    Не потребує зло ні дозволу, ні прав,
    Щоб вислизнуть зі сторінок Історії,
    І потай задушить таку ще кволу волю...
    І станеться, як мудрий Соломон казав:
    «Все знову вернеться на своє коло».



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  4. Ніна Виноградська - [ 2019.08.16 11:14 ]
    Осінній дарунок


    Спасибі вам за ваші добрі очі,
    За теплий погляд і ласкаву річ.
    Хоча над містом висне хмари клоччя,
    І накрапає дощ, заходить ніч.

    І все навкруг засохло і не квітне,
    Бо це вже осінь узяла права.
    Жалкую я, що не зустріла квітень
    Удвох із вами, як росла трава.

    Коли сади цвіли шаленим цвітом,
    То ми жили ще нарізно в раю.
    У кожного своє пашіло літо,
    І пісню кожен знав лише свою.

    Та час минув і молодість промчала,
    Уже онуки палять свій вогонь.
    В минулому походи, море, скали,
    А нині світить сивина зі скронь.

    Та ще в польоті неспокійні душі,
    Шукаємо надійного крила.
    Знаходимо між океану сушу,
    Щоб друга мати поряд і тепла.

    І хай висять над містом чорні хмари,
    Та в домі тепло, пахне з медом чай.
    Очей привітних ми зустріли пару,
    Щоб самоту забути і відчай.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  5. Віктор Кучерук - [ 2019.08.16 06:07 ]
    * * *
    Г. С...
    Захлинався, скрикував, не дихав,
    У нерівних сутичках всього, –
    Щоби тільки не почуло лихо
    Голосу щасливого мого.
    Воював достойно в теплих пущах
    Найсолодших радощів і мук,
    Раз любов живлюща і цілюща
    Ніжністю прибилася до рук.
    Добрістю спізнілою зігрітий
    Віднедавна так, що аж спітнів, –
    Загубився радісно в тім літі,
    Де немає осені слідів...
    10.08.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.16 00:53 ]
    Телефонна розмова
    Так хочеться любові і жури,
    Так хочеться печалі й просвітління.
    Ти говори зі мною, говори –
    Я ладен слухати до оніміння.

    Ти говори, а я – враз уявлю,
    Як лагідно рука мене торкає.
    І щось затисне груди від жалю…
    Від радості злечу до небокраю!

    Як хороше на відстані - тебе
    Любити палко, доброту відчути.
    Мов небо заясніло голубе
    Й скували водночас розлуки пута.

    Та вже розрадою – твої слова,
    Пестлива інтонація – жагою…
    Раптово затремтить душа жива
    В передчуванні зустрічі нової!

    15 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (10)


  7. Іван Потьомкін - [ 2019.08.15 21:37 ]
    Конюшина

    Бувало, як перетнеш із козами провалля,
    Опинишся у царстві конюшини.
    Там якось натрапив я на сонне зайченятко.
    Хотів спіймать, та лиш заросився.
    ...Давноминулі спогади післявоєнного дитинства
    Налинули, як конюшину стрів в Єрусалимі.
    «Як ти сюди добралась ?»-
    хотів спитать в ранковім безгомінні.
    Та лиш росою конюшина обізвалася.
    І здогадався: мабуть, як і я, волею долі.
    Що робить тут? З травою зміцнює схили голі.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  8. Ніна Виноградська - [ 2019.08.15 11:58 ]
    Надвечір'я

    Життя мойого надвечір'я -
    До вікон схилена верба.
    Гіркої долі недовір'я
    І десь в душі взялась журба.

    Погасли літні блискавиці
    І прогриміли всі громи.
    Любов пили немов з криниці,
    Не нап'ємось, здавалось, ми.

    У небі грозами сузір'я,
    Змахнули роки вже крильми.
    Життя мойого надвечір'я...
    І думи линуть до зими.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  9. Володимир Бойко - [ 2019.08.15 10:24 ]
    Крихтинки
    Хоче крихітний ведмедик
    Крихітний велосипедик,

    А маленький бегемотик –
    Чималенький вертольотик.

    А зелений крокодильчик –
    Дорогий автомобільчик.

    А маленьке оленятко
    Хоче роги, як у татка.

    Захотілось казки мишці,
    Прочитала... дірку в книжці.

    Свинка брьохнулась в калюжу
    Засмутилась. Та не дуже.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  10. Віктор Кучерук - [ 2019.08.15 07:08 ]
    * * *
    Г. С...
    Моя утіхо, грішна і свята,
    Моя відрадо, нинішня і славна, -
    Не думай соромливо про літа,
    Не згадуй безупинно нещодавнє.
    Не віддаляйсь од мене ні на крок,
    Відчувши раптом непоборну втому
    Сплітатися тілами у клубок,
    Без відпочинку довгого по тому.
    Цілуй іще щасливого мене
    І лоскочи волоссям пружні груди, -
    Нехай оце кохання неземне
    Обом останнім і довічним буде!
    06.08.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  11. Ніна Виноградська - [ 2019.08.14 20:08 ]
    Літній сніг


    Відчуєш серед літа сніг зими -
    Одягнеться у плач весела пісня
    І стане сонцедень кутком пітьми –
    То глек життя твого від чогось тріснув.

    Хоч тріщину заклеїш і рубці,
    Залишаться невидимі для ока,
    Та біль вже пустить в серці корінці,
    Що проростуть у спомини жорстокі.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  12. Віктор Кучерук - [ 2019.08.14 11:30 ]
    * * *
    Сонця промінь золотавий
    Пропікає сито хмар -
    І спалахує яскраво
    На стемнілій шибі жар.
    Так знадвору палахкоче,
    Так на протягах зроста,
    Що нестерпно сліпить очі
    Та обпалює вуста.
    І незрячий, і гарячий,
    Відхилившись трохи вбік,
    усміхаюся і плачу
    Крізь тремтливий рух повік...
    04.08.19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  13. Іван Потьомкін - [ 2019.08.13 22:15 ]
    ***

    Є ще такі куточки на Подолі,
    Куди заходиш, начебто в дитинство.
    Вузенькі вулички дрімають сном старечим
    І все довкола тишею сповито.
    Сюди, між трьох славетних гір,
    Збігають балакучі дерев’яні сходи.
    Тут кропива чатує ревно двір.
    Тут з дерези долине «Ку-ку-рі-ку!..»
    Тут супокій.
    Бринять статечно бджоли,
    Мов літери літопису знялись.
    У басовитій їхній перемові
    Невже не передзвін долин і золото узвиш?
    О древність невибутня, де початок древа,
    Що серце стискує до зойку немовляти?
    Невже тобі являтится на мить,
    Аби століттями причаєно мовчати?



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  14. Олексій Кацай - [ 2019.08.13 19:23 ]
    Траса
    Дзиґар цокотить, виробляючи час.
    Йому розмовляти геть часу немає:
    конвеєр хвилин шурхотить і зникає
    в довгій перспективі міжзоряних трас,

    які в рушіях нам стають у нагоді,
    бо простір, по суті, – палаючий газ…
    І в часу машинах це паливо нас
    несе колообігом часу в природі.

    Вже інші планети на виході й вході,
    та всесвіт проноситься повз, далебі,
    інопланетяни зникають в пригоді,
    в якій ми усі – просто речі в собі.

    Водій натискає на долі педаль
    і речі виходять із себе у даль.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.12 22:43 ]
    Доля «великого» гуру
    Сам писать не вмію, але інших вчую я,
    На яку тематику тра писати щоб.
    Хтось під носа суне огірка, мов уя,
    Вже мене назвали гуру-довбооб.

    Висохли вже мізки, їх сушу щоденно,
    Бо мені здається – світові кінець!
    Й про любов писати ні, не злободенно.
    На майдани треба кликать люд на герць.

    Умокнув сміливо у лайно перо я,
    І давай страхіття новії творить.
    Мо` дадуть Шевченка прем`ю чи Героя,
    Всім піїтам треба теж вступити в гидь.

    Бо напала знову клятая писунка,
    Принциповий, хлопці, я поет-лайнюк.
    На красу начхать і дружнії стосунки,
    Інших я навчаю, як писать дурню.

    Хай мої писання на ригаччя схожі,
    Але тим печалюсь ні, не дуже я.
    Вірю я у пекло – чорт мені поможе.
    Кількістю беру я, пишу до х.я.

    Знов присів на дошки у гальюні-буді
    І творю з розгону вірші про війну.
    Раптом затріщало… Ой, рятуйте люди,
    Те, про що писав я, в тому і тону!

    12 серпня 7527 р.( Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  16. Світлана Короненко - [ 2019.08.12 22:13 ]
    Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю
    ***
    Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю,
    Наче в солодкому склі зблиснув ковток алкоголю.

    Тут, де тремкий падолист, де золоте умирання,
    Наче химерний буддист освоюю рим добування,

    Грона гарячих намист, грона калини до чаю.
    Вітер як вічний статист на сходах мене зустрічає.

    Темно-червоні хвости, темно-бордові вуалі
    Кинуто вже на мости в прощальному ритуалі,

    Кинуто на міста, просто під білі ноги,
    Начебто завтра свята і прийдуть велично боги.

    Прийдуть у цей листопад, прийдуть у сни і у вірші.
    Котрі завжди невпопад й байдуже – кращі чи гірші.

    Прийдуть. Торкнуться руки. Вогкі простелять коси.
    Чорні їх клобуки, наче осінні покоси.

    Ти озирнешся на них через дими осінні.
    Світло старої вини завжди тремке і нетлінне.

    Знову на сходах стоїш? Винами повняться схрони.
    Сховано флягу і ніж, плачуть колишні вже жони.

    Я тут ніхто і ніде, я тут, як тать серед ночі:
    Вогке обличчя бліде, рима жагуча й жіноча.

    Наче роздягнений ліс, скинуто сукню і пояс.
    Чорна зрозпачена міс! Може, колись заспокоюсь

    Чи в захололій воді, вилитій на перехресті,
    Чи в золотій череді юних і сонячних бестій.

    Будда стоїть як Сварог. Пальці сухі на клавірі…
    Рим’ячий сонячний бог? Кожному дано по вірі.

    Вистиг з порічок твій чай. Пилом заметено поли.
    Хустка з важкого плеча впала й душа твоя гола.

    Курява між борозен. Срібне шаманство вірша.
    Й стан цей зоветься дзен, і - августійша тиша.

    З книжки"Вірші з осені"
    (видавництво "Ярославів Вал")


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Володимир Бойко - [ 2019.08.12 14:43 ]
    Про сумне
    Хмурніє небо. Скоро осінь.
    Душа тепла і сонця просить,
    У полі вітруган гуде,
    Не заховатися ніде.

    Кому потрібен ти, безродний,
    Беззахисний і безпородний,
    Не спонсорований ніким,
    Без перспектив на власний дім.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  18. Світлана Короненко - [ 2019.08.11 22:14 ]
    Ох, не солодке густе вино і не вогненну текілу
    ***
    Ох, не солодке густе вино і не вогненну текілу,
    А просто постав оцей мед на вікно, щоб медом пахтіло.

    І хай горить золота бджола, і оси химородне око,
    І наче з ракети з її сопла вогонь пашить жовтобоко.

    І хай ніхто не зайде у дім, де пахне медом і щастям,
    Чи, може, голодом молодим, сонячним і зубастим.

    Й нехай розпашілі і темні бузки закриють собою вікна,
    І запах духмяний і пряно-різкий кудись несподівано зникне.

    Застигне примула в зеленій траві, і м’ята зомліє у травах.
    Ти чуєш, не можна так довго говіть – накрито вже стіл для забави.

    І коник сюрчить, і задиханий джміль потужно гуде у квітах,
    Неначе новітній імам Шаміль бере у облогу літо.

    Упасти б у трави лицем ув лице з мурахом рудим і всесильним,
    І вкрасти б у нього яйце-райце і замовляння весільне.

    Давай відкорковуй шампань і кагор, і лий шоколадну каву,
    І хай цей солодкий цикадний хор шаманить до ранку в отавах.

    А потім цей дух несподіваних рим чи темна пекельна текіла,
    Неначе медовий шовковий дим, охопить жіноче тіло…



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Світлана Короненко - [ 2019.08.11 22:37 ]
    Місто персиків і свободи, місто персиків і води…
    ***

    Місто персиків і свободи, місто персиків і води…
    Ох, могутні і вічні води, де цей вітер, як поводир!

    Світло місяця, шум прибою, мідій відра, шипить шашлик,
    І віршарник з лицем плейбоя, наче цар на ім’я Чортомлик.

    Око темне, постава пишна, дзвін кольчуги, зі злата меч.
    Мудра гейша чи діва грішна? Чи розваги весільної смерч?

    Вірш любовний. Нічні цикади. Шашлики догоряють в огні.
    Переспраглий парфум винограду й відблиск місячний на стегні.

    Усміх царський і гордовитий. Як крокує віршарник нагий!
    Темні перса, вогнем оповиті. Дикі коні. Вогонь. Батоги.

    Темні вина у чари налиті. В срібно-білих шовках туман.
    Хустка синього оксамиту. Слів солодких густий дурман.

    Дух безумства, вогню і щастя. Б`є копитом стриножений кінь.
    Біле золото на зап`ясті й в`язь летюча, як янь чи інь

    На папірусі, на папері, на лискучій, як скло, воді,
    Наче подих колхід чи іверій, де царі ще такі молоді!

    Білі ямби, терпкі хореї! Котре там вже летить зі століть?
    Кельти, скіфи, фракійці, євреї, пляшку з віршем оцим засмоліть,

    Засмоліть це вино вечірнє, цих парфумів гарячий дим,
    Коней чорних і непокірних темні гриви з вогнем рудим,

    Дух живого тремкого моря, запах крові, важкий вогонь,
    Дух любовної непокори й мокрі коси з гарячих скронь…

    Засмоліть і пустіть у море, хай летить поміж рифів і скель!
    А суворі важкі командори хай ведуть собі свій корабель.

    І у цім безпритульнім місті, місті персиків і води,
    Де свободи вітрило чисте, де мій голос такий молодий,

    Хай впаде оця тінь саксонця а чи скіфа з ім`ям Чортомлик,
    Наче відсвіт блідого сонця, на молочний юнацький клик.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Світлана Короненко - [ 2019.08.11 22:31 ]
    Ти йшла по бетонці й від сонця тінь падала поряд тонко
    ***

    Ти йшла по бетонці й від сонця тінь падала поряд тонко.
    Твоїх парфумів південна тлінь тьмяніла, важка амазонко!

    Ти йшла по бетонці й твоє крило було готове до лету,
    Світило сонце і духом тягло солодкого амаретто

    З котроїсь кафейки, де темний джин викурював душу на вітер,
    І поміж південних і східних рослин блукало достигле літо.

    Ти йшла по бетонці й летючий поділ шовкової ретро-сукні
    Світився натхненно між сотень тіл сонячно і прямокутно.

    Дзвеніла сережка у вусі твоїм і небо було бузковим.
    І ти шепотіла про Ершалаїм десь там у краях казкових.

    Стояв золотий черешневий день і пахло вином і віршем,
    І ти жалілась на тиск і мігрень, і, може, на ще щось гірше.

    Цвіли троянди, розплавлений крем м’яко світився на тілі.
    Мій бог, амазонки і східний гарем? Крамола чи божевілля?

    Горіла бетонка пекельним вогнем і пахла рум’яна м’ята,
    І їхав назустріч тремким конем хтось амазонці затятій.

    Крило дзвеніло, дзвенів метал, на землю спускалося мрево:
    Любові останньої темний шал під пасмами вічного древа.

    Любов амазонки чи темний міф? Бетонка горить під ногами.
    Стоїть на дорозі зрозпачений скіф і срібно горить амальгама.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Світлана Короненко - [ 2019.08.11 22:03 ]
    Мій мармуровий муар – темний летючий батик
    * * *

    Мій мармуровий муар – темний летючий батик –
    Візьмеш, як теплий дар, біля метро «Хрещатик».

    Будеш шептати мені дивні слова на бульварі,
    Сонячний дощ продзвенить від «Арсеналу» до Лаври.

    Мармур, морозиво, рай, рики автобусів-ретро…
    Серце моє не край! Слухай, метрó це чи мéтро?

    Мармур твоїх долонь, позирк юного мавра…
    Темних очей вогонь і в піднебессі – Лавра.

    Шлейф ароматів терпких, чорні ошатні ряси,
    Відблиск гіркої ріки, погляд чудний, прикраси.

    Вирва освітлених площ. Падає плащ з муару.
    Вже віддаляється дощ краплями по тротуару.

    Трепетний ніжний жест… Темні довкола маври.
    Як мерехтливий хрест, в небі зимовий жайвір

    Плаче про квіти й любов, як про омегу і альфу,
    Наче в небесний альков вкинули навхрест шáрфи.

    Там, де квітує мак, де розкошують коханці,
    Все вже давно не так і простуджені пальці.

    Ой, не питай про сніг, шарф мармуровий не гріє,
    Наче сумний оберіг мармуровіє.

    Темний хрещатицький шлейф білих авто туземних
    Поміж зимових алей стежить за нами недремно.

    Десь мармеладний джем, десь шоколад гіркавий,
    Десь мій осінній щем буде тобі до кави.

    Майво любовних слів, майво любовних літер,
    Ніби примха богів, ніби муаровий вітер…
    З книжки "Вірші з осені"
    (видавництво "Ярославів Вал")



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Світлана Короненко - [ 2019.08.11 22:37 ]
    Не пишеться, а відьми крилами по підвіконню шурхотять
    ***
    Не пишеться, а відьми крилами по підвіконню шурхотять,
    Неначе міряються силами і в іскрах срібних - рукоять.

    Не пишеться, а відьми дихають і димом повниться вікно.
    Й рудою висохлою стріхою спливає сонячне вино.

    Відьом гарячих тепле черево до чорних тулиться чобіт,
    А поряд попід чорним деревом вже гострить кігті чорний кіт.

    Відьми губами вогко плямкають, горять коліна у медах,
    Клубочиться їм дим над карками, й тьмяніють карки у садах.

    Цим відьмам білим, неприборканим стежки під п`ятами димлять.
    Пливе волосся їх розгойдане поміж задиханих багать.

    Блаженні, хвойди, лярви! Повняться натхнення грішного меди!
    Кому увечері тут моляться курвиська теплі й молоді?

    Не пишеться! Вина гарячого відьми у пазусі несуть.
    З тремкого полум`я звірячого - очей вогненних каламуть!

    Пахтить вино святочним згарищем. Вікно пошерхло від крила.
    Тут кожній тварі би по парі ще, але тут дим і ковила.

    Не пишеться! Дими і коливо. Таємні знаки й німота.
    І відьом темних білі голови, і срібні очі у кота.

    Папір поправиш, витреш досуха вино, розлите на столі.
    Й хтось тричі стукне древнім посохом і скине в сінях постоли…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Володимир Бойко - [ 2019.08.11 22:05 ]
    До корита!
    Подайте голос кандидату,
    Він хлопець – хоч куди козак.
    Він свій у будні і у свято,
    Ти не помилишся ніяк.

    Та лиш допався до корита –
    Змінився хлопець хоч куди.
    А що, хлопака вміє жити,
    Не те, що ми, дурні діди.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  24. Світлана Короненко - [ 2019.08.11 22:05 ]
    В основі – драма і ткання провин
    ***
    Дмитрові Павличку

    В основі – драма і ткання провин,
    й безумна ткаля без очей і серця,
    і трем духмяних вицвілих жоржин,
    й небесних музик невловиме скерцо.

    А вся біда - од віршів і води!
    Куди ідеш і де твоя дорога?
    Чомусь мені ти снишся молодим
    отут, де трави, од води вологі.

    Усе позаду, все – печаль і тлінь.
    І фарба губ поблідла чи поблякла.
    І всеохопна несвяткова лінь,
    і подиху чи світла вже забракло.

    Не плач, скажу! В плачах, скажу, твій дім
    й нема кому зітерти з вікон сльози,
    й сріблястий дощ на кучері рудім,
    і дощ вчорашній на твоїм порозі.

    Осінній день. Хурма і мандарин.
    Дощі по вікнах і вино у флязі.
    Мар`янівка, Стопчатів, Чигирин…
    Промокле хутро на старій дворнязі.

    Скажу: не плач! Цей цигарковий дим,
    неначе запах нерожденних віршів.
    І крізь важкі осінні холоди
    мені ти снишся в цій жагучій тиші.

    Марнотний час, марнотна течія.
    Ангелик білий сяде на порозі.
    І музика, як диво, нічия
    зійде по вії в дощовій облозі.

    Усе питай у віршів і води!
    Усе питай у цих стихій підземних!
    Чому ж ти знову снишся молодим
    і погляд твій вологий і вогненний?

    Усе це, - скажеш: холод, дощ і сплін,
    й життя прожито кращу половину.
    І важко пахне вицвілий полин,
    і зібрана стоїть терпка ожина.

    От тільки холод і нове вино,
    і що сказати відьмі в час вечірній,
    Коли у сад відчинене вікно
    і під дверима плаче пес покірний?

    О, ця терпка й солодка печія
    скількох забрала і скількох згубила
    отам, де ткаля, вічна й нічия,
    і подих листя у вогні зомлілий.

    І в цьому місті срібна і глуха
    тонких матeрій великодня сила
    у темній масці вічного гріха
    чомусь до ранку тонко голосила.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Світлана Короненко - [ 2019.08.11 21:56 ]
    У тремкої свободи вірша є цей дух золотих конвалій.
    ***
    У тремкої свободи вірша є цей дух золотих конвалій.
    Дух шаманства і темних прерій, дух любові і вакханалій.

    У тремкої свободи вірша, наче в юного дикого звіра
    Недоторкана біла шкіра і розчахнуті очі сірі.

    У тремкої свободи вірша темне море, де можна потонуть.
    В нього запах гіркого лавра, в нього дух золотий кардамону.

    Незупинені і свавільні тріпотять золоті вітрила!
    Що ж ти робиш зі мною знову, моя темна й вогненна сило?

    Чорний холод тремких артерій, голоси й потойбічні звуки…
    Візантія? Ацтеки? Інки? Вогке срібло блідого сельджука?

    Ця свобода тонких матерій - між блаженством і божевіллям.
    І пливеш, як між водами світла і відваром гіркого труйзілля.

    Вірш летить над гарячим папером і немає йому зупину.
    Що там? Крапля вина червона? Закривавлена чорна шипшина?

    Ох, свободо живого вірша! Чом магнолії пахнуть воском?
    На папері сльоза застигла, як любов у піснях відголоском.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.11 01:17 ]
    Муки розлуки
    Пливуть по небу темні рядна,
    Немов химерії старі.
    А туга давить так нещадно,
    В розлуці день іде за рік.

    Здається, все віддав би нині,
    Аби сягнуть віддалеки –
    До ніжної твоєї тіні
    Легеньким доторком руки.

    І місяць плаче від одчаю.
    Як сльози – зорі – із лиця!
    Чого ж ти, доле, розлучаєш
    Твої закохані серця?!

    10 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)