Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Милуючись співом веснянки,
Вдихаючи запах цвітінь, -
Докопую плідну ділянку,
Шукаючи поглядом тінь...
26.04.24

Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Як же так, що лиш поранив,
А убити не зумів,
Хоч бажав укласти зрана
Одного із ворогів?
Як же так, що в домовину
Окупанта не загнав?
Руки краю за провину,
А душа – зове до справ...
25.04.24

Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Білосніжністю обличчя
Насолоджуюся я, –
І радію, що ти кличеш
Діда правильним ім’ям.
Пещу всю тебе тужаву
І гладеньку, наче скло, –
Домальовую в уяві
Те, чого ще не було…
24.04.24

Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
23.04.24

Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацька серце одгукнулось болем:
«Ти опинився, друже, на межі:
Усе для тебе тут таке ще рідне ,
Та ти для нього, мабуть, вже чужий».
Ну. що на це я відповісти мушу?
Не в змозі поділити Богом дану душу,
Я вдовольнюсь засіяним у неї словом,
Бо ж не завжди взаємність є в любові.

Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Стрімкі й холодні ручаї –
Кипучої набуток, –
Стають частиною її
Густої каламуті.
А їх, породжених дощем,
Не можу я злічити,
Як і зростаючий об’єм
Калюжі габариту.
Від ранку ллє, як із відра,
І ляпає так лунко,
Що відчайдушна дітвора
Про двір прогнала думку.
22.04.24

Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…

Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Попит тільки на гроби…

І скорочене дозвілля…
І дискусій майже нуль…
Зникло з обігу похмілля…
Що вже скажеш про зозуль?

Їх не видно і не чути…
Хто їх, Господи, пойме —
Все сьогодні призабуте.
Ой злощасне… ой не-не…

Квітні, травні, липні, червні…
Як же нам і вам зійтись
За вечерею в майстернях
Ну, хоча би, як колись?..
19.04.2024.

І
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Європа грає на роялі,
а в Києві Земля гуде.

ІІ
Дорога кожного – до ями.
тому у деяких людей
макітра ходором іде.
Неошелешені думками,
дорослі є... немає тями,
що неук націю веде
до фінішу вперед ногами,
де сяйво виїдає тьма,
а заодно, само собою,
і мотивацію до бою,
тому її уже нема
там, де панує безголов’я,
а Єрихон, що за стіною,
не чує як гуде сурма.

ІІІ
Лише надія виживає
у цьому світі і тому
добродії ідуть до раю,
а лиходії – у пітьму.
Але видумуємо... Лету.
Харон осмолює човни,
бо є іще живі сини.
Освоюємо ті планети,
де уникаємо тюрми...
....................................
Пророки темної юрми
очолять релігійні секти
і будуть ідоли вендети
обожнюватися людьми,
а далі буде.....................
...........................пієтети
і до, і нині – це не ми,
богема списує сюжети,
а перехвалені поети
про себе видають томи.

04.2024

Струмок лоскоче босі ноги
І холодить помалу їх, –
Бере приємністю в облогу
Мене води грайливий біг.
Вона все тіло освіжає,
Дзюрчанням душу веселить, –
Якби не мілко – батерфляєм
Услід стрімкій понісся б вмить.
А так лиш свіжістю втішаюсь
І в ній безбоязно тону, –
І щиро дякую ручаю
За те, що сили повернув.
21.04.24

Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Раз - родила, два - гляділа!
Три, ще й замуж віддала…
І зітхала… і раділа —
Підсумуємо, хвала!!!
І до чого є ці сльози?
Радість… сонечко… тепло…
А бувають ще морози…
Ще, важливіше, кермо…
17.04.2024.

Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Куди в чужі ворота лізеш, -
Невже дороги мало меж?
Як всиплю зараз кілька різок,
То тужно мекати почнеш.
Шуруй скоріш у хлівчик дряхлий,
Де стійло маєш ти своє,
Бо кулішом на світ весь пахне,
Що бабця з печі дістає.
Ген і матуся біля двору
Мені всміхається здаля, -
На небі сходять перші зорі
І землю вкутує імла...
20.04.24

Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.

Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Як смерчем через край прокотиться війна.

Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"

За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Із поколінь до поколінь
У глиб землі від світу…
Одних і згадувати лінь,
А іншим цвіт до цвіту…
То может вдумались пора
Й переписати розклад
Пройтись від двору до двора,
Можливо зникне розбрат?
17.04.2024.

Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Мрійністю тривкою душі школярів, –
Почуттів незнаних
Вирізьбились грані
І відкрились брами непізнанних днів.
Квіточки вогнисті,
Запашні й барвисті,
Цій порі прекрасній додають краси, –
Мрійно-таємничі
Хлопчаків обличчя
І напрочуд звабні юнок голоси.
19.04.24