ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2017.06.22 19:22
Іван Франко поглиблено цікавився сходознавством, аби в процесі сходознавчих студій поглиблювати свої знання з української історичної лінгвістики та лексикології і доказати невігласам та політиканам, що коріння праукраїнської мови має ті ж часові виміри, щ

Ліна Масляна
2017.06.22 14:15
Пересіяний з неба ситами, вітром вимитий волі злиток
Рано скинутий ангелом їй, пізно знайдений…
Позаяк і відчуто, й написано, пройдено вже, пережито,
І до тебе засвідчено різними правдами.

У колекції настроїв ти – на полиці, з якої не крадуть:
Зав

Любов Бенедишин
2017.06.22 13:15
Цей океан безмежжя і блакиту…
Долонею прикрию пів вікна –
і вже здається,
що пливу над світом
в кімнаті,
де життя моє мина.

А хмари – повз.

Ірина Вовк
2017.06.22 09:42
Я до тебе, мій Львове, вернуся за тисячу літ,
із криниць непочатих живої водиці нап'юся,
і у місті старому палким одкровенням озвуся.
Привітаймо життя! – і мій вольний, ранковий політ.

З глибини правіків, з висоти сивих хмар піднебесся,
Княже Міс

Микола Соболь
2017.06.22 06:57
То янголи, які серед людей!
Свою роботу виконали сміло,
Коли земля і небо – все горіло…
Життя Ви видирали у смертей!

Червоний хрест для снайпера є – ціль!
У полі Вас не зупинили кулі,
І міни «граду» боязно минули…

Ігор Шоха
2017.06.21 22:14
Остогидли пряники,
батоги і злочини.
Полетіли яники,
прилетіли гоцмани.
Пролітає літечко,
а його й не бачимо.
У свою наміточку
потаємно плачемо.

Ігор Шоха
2017.06.21 22:09
                        І
Малюю картину. Палітру згущу.
Яка від людей допомога?
Очікую манну. У небо кричу.
Та де місяцями немає дощу,
немає ніякого Бога.

Мене випробовує сам сатана.

Тетяна Левицька
2017.06.21 20:07
На поліській землі,
Де в росі спориші,
Черешневі сади та жоржини,
Там містечко моє,
Там душа виграє
І в обійми Романова лине.

Зупинюся на мить,

Олександр Сушко
2017.06.21 16:33
Я задрімав. Але у голові
Уява одчибучує кульбіти.
Сидять довкола мене на траві
Святенники, пророки, неофіти.

Моє життя поставлено на кін-
Кому із них віддам безсмертну душу.
Їх - табуни. А я - лише один.

Світлана Майя Залізняк
2017.06.21 12:17
Місто, де можна жити.
Сплачено втретє мито,
Сходжено вибої, площі,
Склеєно плани, горщик...

Сказане - враз почуто,
Складено скарб у жмуток...
Місто, де гам.... і вірші,

Ірина Вовк
2017.06.21 08:31
Твоя стопа – в розжарений пісок,
а мозок – у гнітюче баговиння,
у чорно-біле пуху ластовиння,
в незайманість розкритих пелюсток,
в дитинну самозреченість молінь,
в намарний зойк почути голос Бога...
Оглянешся – іде твоя Дорога
по манівцях зотлілих

Ірина Вовк
2017.06.21 08:21
…І що то за мана, коли сивіють скроні,
коли Гнідий ірже, урвавши ланцюги…
Зненацька вирина все небо на долоні,
Мов у твоїх руках зімкнулись береги.
…Гей, конику, втечи в степи зеленотраві,
де вольності твоїй не стане владних меж,
де зло зчерствілих

Олександр Сушко
2017.06.20 18:56
Закон - це наймит у кабзи,
У золота - на побігеньках.
Хабар у лапу одгрузи -
Кради і далі помаленьку.

Феміду тішать срібняки,
Долоні, наче ті лопати.
Побільше сунь у п'ястуки,

Олександр Сушко
2017.06.20 17:46
Було, Венеру й Аполлона
Вином обносив щедрий Пан.
А нині досить самогону,
Або сивухи повний жбан.

Чавили сік із винограду
Ахейці, із янтарних грон.
А ми у рота свого ляду

Світлана Майя Залізняк
2017.06.20 10:49
Ой, кохання гріховне -
парубоче... дівоче...
Угрузає мій човен
в толерантність до збочень.

Релаксуючі бевзі,
продірявлено сіті.
В непозбувній бентезі

Ірина Вовк
2017.06.20 10:40
…і наче з затакту почнеться історія знову,
палкий монолог про утрачений знак покоління.

…Мчать лені срібнорогі, сурмлять роги – зголошують лови,
лише ярий буй-тур утікає з облоги, ховає скривавлене тім’я.
Яр-Туре, криваві сліди на снігу добра мітка

Ірина Вовк
2017.06.20 10:26
Підслухані голоси Стародавнього Вавілону)


СПІВРОЗМОВНИК І

- А й справді, диво: на камінні – сад!
Сяга на кілька ярусів угору…

Василь Бур'ян
2017.06.20 07:36
Вже й по весні! Кульбаба одцвіта
І хилить сиву голову на трави.
А Божий день мольберта розгорта
І дощ малює в сонячній оправі.
Та й солов'ям урвалися пісні -
Наспіли птахам клопоти родинні,
Лиш де-не-де ще зойки голосні
Палким відлунком виснуть н

Олександр Сушко
2017.06.19 19:29
Нажахані вампіри, клопи та комарі
Бояться уночі піти на лови.
Зібралися на раду у заячій дірі,
Гадають, пійло де знайти здорове.

У плоть устромиш ікла - суцільна наркота.
Після вечері - ув очах тумани.
У крапельці вологи прихована біда -

Маріанна Алетея
2017.06.19 18:56
Пам'ять малює картини
Колишніх драм
І заступає собою
Безмежний світ,
І зупинити не хоче
Оте кіно,
Що колись називала
Своїм життям.

Володимир Бойко
2017.06.19 17:13
Очі чорнії, очі сяючі,
Очі пристрасні і палаючі!
Як люблю я вас! Як боюся вас!
Бо зустрів я вас у недобрий час!

Ох, темніші ви ночі темної!
Чую подзвін я по душі моїй,
Бачу полум'я спопеляюче,

Любов Бенедишин
2017.06.19 11:36
Осінні ябка соком наливаються, –
Порипують (а чи здалось?), тугі.

А доля – літня жінка чи літавиця –
Втекла у сад від смутків і страхів.
Помолиться своїм богам чи літові,
Заплющить очі – і пізнає суть…

Ірина Вовк
2017.06.19 09:44
Мільйони слів покладені на музику,
Мільйони руж упали у траву…
Душі затісно в тілі, мов у вузлику –
Співає «Ельза»… Я собі живу…
Самотньо так пахтить вечірня втома,
Холодний зойк промерзлого вікна…
Хлюпоче океан у мене вдома –
Лоскоче мозок келихом

Ірина Вовк
2017.06.19 09:08
драматичний діалог, навіяний знаменитим
вальсом Арама Хачатуряна)

ВОНА:
- Всі драми починалися з любові…

ВІН:
- … І врешті доходили до безумства –

Володимир Бойко
2017.06.19 08:24
Зимний вітер терниною грається,
У вікні задуває свічу.
Ти на зустріч з коханцем зібралася.
Я один. Я прощу. Я мовчу.

Ти не знаєш, на кого ти молишся –
Він кохає тебе жартома.
Ти об терня холодне поколешся,

Олександр Сушко
2017.06.18 19:04
пролог

О, Греціє! Зевес! Еллада!
Геракла нині зна усяк.
А наш божок із шоколаду,
Цукерка "Тузік" його знак.

Нацупив модну вишиванку,

Микола Дудар
2017.06.18 15:12
хоч Сонце малюй, хоч книгу пиши -
все рівно об Камінь спіткнешся
бо ти, якщо тут - і хай не грішив
зіграв свою арію-сейшен...

хоч в церкву ходи, хоч в чарці топись -
все рівно дощитиме в травні
затопчуть, зімнуть… принаймні колись

Серго Сокольник
2017.06.18 12:31
Спить сон- трава в лісах і жито коситься
У коловерті незворотності подій,
І відійшла весна у смуток осені,
Мов лист жовтіючий, що сплинув по воді.

Вже небеса здіймаються загравами,
Немов багаття з тогорічної трави...
Та у коханні розставання прави

Олександр Сушко
2017.06.18 12:28
Мандрую я підземкою щоднини,
Найважче, звісно, у годину-пік.
В юрмі людській обличчя моє синє,
Хтось парасолю угвинтив у бік.

Тітки щокаті тиснуть на мозолю,
А зусібіч розставлено торби.
Мені пора виходити на волю,

Ірина Вовк
2017.06.18 09:08
То – вісь землі, розчахнута навпіл…
То – серце, перекраяне думками…
Веди мене між хмурими ровами
брутальних чвар, роїв отруйних пчіл,
пустот, і нечистот, і осміяння –
на твердь зеленобарвну… острівець –
і я назву твій дар благодіянням,
що я дійшл

Микола Соболь
2017.06.18 09:05
Нема ні краю, ані меж,
Де не ходили ми з тобою
Її стрічали всюди теж,
Бо ніби тінь іде з юрбою.

А вигинається – лоза,
Огидні підбирає форми,
І якщо жалить то – гюрза –

Ігор Рубцов
2017.06.17 23:58
Його прихопили разом із дружиною спекотного літнього дня. Про несподіваність не може бути мови: вляпалися, у повному сенсі, на гарячому. Гарячий асфальт, перегрітий мозок. А ті шимпанзоїди чітко вловили, що не холодне слівце «сволота» стосувалося їх. А н

Олександра Камінчанська
2017.06.17 23:53
Бігти за часом, крутитися білкою в колесі,
Сивий мольфар навіщує: недобре – мине…
Губиться віра у юрбищах, мітингах, в мороці,
Вабить чужими окрасами щастя хмільне.
Що нам зосталось – вагання, стремління, історія?
Вік неспокійний у вирі подій і крам

Микола Дудар
2017.06.17 23:20
і наче світ весь побілів
і вицвів цвітом безтілесним
та вітер все те перекреслив
і випер зелень із морів
семи стихій своїх небесних

людської сутності сувій
не перетнув забракло сили

Олександр Сушко
2017.06.17 16:34
До церкви дехто бігає щодня,
Поститься,обціловує ікони.
Гадає, що від чорта це - броня,
Від сатани - надійна охорона.

Дає на храм грабунок, хабарі,
Священника слова у вухо ловить.
Каплицю власну має у дворі,

Іван Потьомкін
2017.06.17 14:01
Я вивчив науку розставання
В простоволосих скаргах нічних.
Жують воли і трива чекання –
Останній час вігілій міських,
Обряд шаную тої півня ночі,
Як скрух дорожніх піднято вантаж,
Дивились в далечінь заплакані очі,
Зі співом муз мішавсь жіночи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Артем Ємченко
2017.06.19

Роман Сливка
2017.06.14

Еліза Зіртецька
2017.06.10

Ірина Вовк
2017.06.10

Юлия Дубовая
2017.06.08

Полу Профік
2017.06.06

Козенець Дар'я Козенець Дар'я
2017.06.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Ігор Шоха - [ 2017.06.21 22:12 ]
    Що діється!
    Остогидли пряники,
    батоги і злочини.
    Полетіли яники,
    прилетіли гоцмани.
    Пролітає літечко,
    а його й не бачимо.
    У свою наміточку
    потаємно плачемо.
    Біженці, чорнобильці,
    а між ними гопники.
    Половина молиться, –
    ой, мої АТОшники.
    Половина чергою
    лізе за безвізою.
    Та із есесерії
    поки-що не їду я.
    Наварю у горщику
    і масли, і ратиці,
    почекаю дощику
    і нової п'ятниці.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  2. Ігор Шоха - [ 2017.06.21 22:38 ]
    Божий промисел
                            І
    Малюю картину. Палітру згущу.
    Яка від людей допомога?
    Очікую манну. У небо кричу.
    Та де місяцями немає дощу,
    немає ніякого Бога.

    Мене випробовує сам сатана.
    Який же це промисел Божий?
    Краса у луги подалася одна.
    За хатою – вата, у хаті – війна
    і доля знущається, схоже.

    Не хочу я видіти пику, і тин,
    і як заглядає у двір сучий син,
    хоча я людина не горда.

    Мої забобони гіркі як полин.
    Допоки ще я виживаю один,
    мене виживає природа.

                            ІІ
    Не дивина, що і дощу немає,
    і вітер тучі в тартари несе,
    і двоєликих Бог недочуває,
    коли одне теля двох маток ссе.

    В моїм краю одна існує мова
    яка лунає ще споконвіків.
    Не чує небо язика катів,
    ані молитви, ні чужого слова.

    Не відає лукавих і лихих,
    паяца і заїку, і нічого
    із того, що обчовгує пороги
    у мачухи. Не чуючи німих,
    не знає небо і минає тих,
    що моляться і сатані, і Богу.


                            ІІІ
    Мені щебече соловейко –
    усім куняти не дає.
    Не дихаю і за Бутейко
    треную житіє своє.

    А я і грому не почую,
    хоча і насуває ніч.
    І поки вдома не ночую,
    на мене не чатує сич.

    І поки квакають моралі,
    готую вила й рогачі.
    По радіо наобіцяли
    метеорологи дощі.

    А Бозя не кує й не меле.
    Очима блимає Зевес.
    Чекає житіє веселе,
    немає манни із небес.

    Напевне небеса почули,
    що обіцяли нам орли,
    як неоперені були
    і як обіцяне забули.

    Позачергово обманули
    і учергове підвели.


                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (4)


  3. Микола Дудар - [ 2017.06.18 15:53 ]
    Хоч Сонце малюй... хоч книгу пиши...
    хоч Сонце малюй, хоч книгу пиши -
    все рівно об Камінь спіткнешся
    бо ти, якщо тут - і хай не грішив
    зіграв свою арію-сейшен...

    хоч в церкву ходи, хоч в чарці топись -
    все рівно дощитиме в травні
    затопчуть, зімнуть… принаймні колись
    настане їх день предостаній

    і все промайне в секунду оту
    зітреться і грань панібратства
    живіть собі, люди, серед тортур
    не вас притомило від блядства...

    в мереживі Крим, ковбасить Донбас
    безвізом накакали в душу
    півсвіта оце глузує із нас
    я перед ним повзати мушу?..

    та ні… та ви що? хто сироїд?
    гасаю по колу подібних
    родили ж не вас серед горя і бід?
    отож бо, цураймося бідних…

    хоч Сонце малюй…
    хочу книгу пиши…

    18.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  4. Микола Дудар - [ 2017.06.17 23:17 ]
    Як завжди...
    і наче світ весь побілів
    і вицвів цвітом безтілесним
    та вітер все те перекреслив
    і випер зелень із морів
    семи стихій своїх небесних

    людської сутності сувій
    не перетнув забракло сили
    і знову плач біля могили
    бо той хто смерть сюди навіяв
    у вічі посміхався мило…

    2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  5. Олексій Кацай - [ 2017.06.16 22:53 ]
    Швець
    Урочисто так, не шпарко,
    лине борт мій попід аркою.

    То кільце є орбітальне.

    Не летальне, а літальне
    хмаромор’є піді мною
    мріє даллю неземною,
    а попереду – зоря.

    Там, за нею десь, – Земля.

    Колір в неї – теж блакить.

    Слід інверсії, мов нить…

    Я свого польоту ниттю
    хочу зшити дві блакиті.

    Аби мостом для шевця
    став, нарешті, звід кільця.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (1)


  6. Іван Низовий - [ 2017.06.16 11:19 ]
    * * *

    Мати сіяла льон.
    Льон скосила війна.
    Народивсь я без льолі – не було полотна.

    Полотна не було, й моя мати сумна
    Сорочину пошила з цупкого сукна.

    Довоєнне сукно – із шинелі пола –
    Хоч і груба сорочка,
    Зате ж тепла була!

    В ній я ріс-виростав
    То в добрі, то в нужді,
    Мов зозулик-підкидьок в чужому гнізді.

    …Сіють жито батьки,
    Матері сіють льон,
    Щоб і хліба доволі,
    І м'якесеньких льоль.
    А дружина моя все купує мені
    Дорогі, із нейлону (бо ж дешеві – лляні)…

    Та до тіла найближче
    Та, одна, що з сукна:
    Полотна не було.
    Не було полотна…

    1971


    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  7. Іван Низовий - [ 2017.06.16 11:06 ]
    ДИПТИХ

    I
    Сни по казармі навшпиньки ходять,
    І ходики ходять вночі обережно...
    Спить мій земляк, мій товариш – Володя;
    Біла подушка чубом його помережана.
    А надворі – зорі, мов зірки на кашкетах,
    І місяць, немов емблема на голубім погоні;
    Креслять кола орбіт металеві планети –
    Супутники – запущені в космос сьогодні.
    Спить мій товариш...
    А в снах розцвітають маки,
    Сняться суниці і схожий на сонце сонях...
    ...А десь далеко про сина задумалась мати,
    До ранку розплутуючи сивий клубок безсоння.
    Пахне в кутках у пучечки пов’язана м’ята,
    А в серці – колючка злюча...
    (Мати ніколи не замикає хати,
    А серце для болю замкнула б...
    Та де той ключик?)
    Мати, як чайка...
    Усі матері споконвіку
    Носять у грудях палаючу рану –
    Тривогу.
    І лиш єдині на світі є вірні ліки:
    Сина обняти живого біля порогу.
    Спить мій товариш.
    Бо в нього є мати,
    Яка не спить, бо в неї є син...
    А в моєї матері на могилі
    Трава неприм’ята
    Плаче важкими сльозами роси.
    ...Тихо в казармі.
    А сни мені дмухають в очі
    І ходики зовсім нечутно ходять...
    Мамо!
    Я тебе уві сні цілувати хочу,
    Міцно цілувати,
    Як маму свою Володя.


    II
    Мати…
    Мабуть, гарно її мати…
    (А мені приснилася хоча б!).
    Мабуть, гарно мамою назвати
    Жінку, що сивіє на очах.
    А моя не встигла посивіти
    (На могилі посивів полин).
    А моя не буде вже сивіти.
    І за неї посивіє син.
    Пожовтіли довоєнні фото,
    Як жовтіє жовтень за селом…
    Пожовтіли довоєнні фото
    (А твого немає… не було…).

    Стежка на кладовищі нерівна,
    І на стежку хиляться бузки.
    Стали сиві люди на коліна,
    Стали, щоб оплакати близьких.
    Плачуть очі.
    Сухо плачуть очі,
    А рука стискає глини шмат.
    Мамо, мамо!
    Я війни не хочу –
    Я в війну націлив автомат.
    Я – солдат. Не вбивця окаянний,
    Серце в мене, що зоря огненна.
    Матері,
    материки
    і океани
    Дивляться з надією на мене.


    1963


    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати: