ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олексій Кацай
2017.02.26 16:11
Під неба тьмяним пожарищем
вростають злісним багрецем
гілляччя вен в аорти тріщин
планети й кров’яним тільцем
її уносить непомітно
в судин космічних живопліт.
Червоного гіганту світлом
скривавило

Олександр Олехо
2017.02.26 09:18
Яка вона, дорога без вибоїн?
Яке воно, життя без гіркоти?
Приходить ніч і сниться світла воїн,
який воює морок і світи.

Але світи несхитні у гордині
і мороку достатньо ще снаги
бороти сяйво у душі людини,

Серго Сокольник
2017.02.26 00:09
експериментальний сонет з нетипово негативним наповненням*

Чому нема (у плині світ зіскніє...)
Того казкового, що зветься mon ami ?
Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
Прадавнє таїнство, обізване людьми

Коханням, що безсмертними Богами

Марія Дем'янюк
2017.02.25 22:16
Зима вже плаче,бо весна перемагає,
і сірий смуток стріхою стікає...

Весніє квітка. Ніжність білосніжна
крізь сніг пробилася і дивиться у світ.
А котики пухнасто-дивовижні
ось-ось замуркотять з тоненьких вербовіт...

Ярослав Чорногуз
2017.02.25 21:17
Над гаєм здіймались дими…
Я глянув – неначе жива
У небо злетіла сова
Із чорним і білим - крильми.

Відкрив я здивовано рот,
Чи в мене уява палка?!
Постав із сови тут вулкан,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.25 13:50
Знов підйом - на лису гору.
Панорама: яр, ковтьоби.
Поливала мандрагору.
Перенизано оздоби.

Обступали сонцелюби.
Угрузали в сніг обцаси.
Гекатомби. Смерть беззуба

Сергій Гупало
2017.02.25 13:26
Я – у плащі широкому і нібито крилатий,
А мила заздро дивиться, бажаннячко вгамовує.
Вона – гальмо. Направила свої думки в палату,
Де пацієнти тішaться розмовою-обмовою.

В отій лікарні любка – щось, і називати хворим
Мене також націлена, як

Леся Сидорович
2017.02.25 13:21
Весна…. І серце б`ється збуджено.
А сонце кимось вже пробуджено.
Сутужно зимоньці, незатишно,
лИбонь, хотіла владу мати ще.
Лопоче легіт по-весняному
сЬогодні дню - п`янкому й п`яному.
Кортить відчути справжнє літепло.
Усмішки дарувати, сміх. Стекл

Леся Геник
2017.02.25 12:03
Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
а небо знов нахилиться й заплаче.
Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
і буде так, що й не було неначе.

І тільки вітер змін у віття шугоне,
і заколише цю нестримну тугу,
що перейшла собі негадано мене

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:39
Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
Бо отримує тільки жалі і велику біду.

Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
Розікрали ставки і до річки й на

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:24
Йде Україна мовби по болоту,
Затягує її бездонна твань.
І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
Отримає багато покарань?!

Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
Оце тобі покращення і їдло,

Кристіан Грей
2017.02.25 11:13
Приїхав у місто, де люди лукаві,
Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
А їх тут до біса таких розвелось.

А решта для них, наче бидло у стайні:
Раби для панів і для підпанків їх..
Пани розкошують, панам дуже фа

Ніна Виноградська
2017.02.25 10:53
А хто тепер нам вигострить сокиру,
Хто поведе в розкрилля добрих літ?
Чужинці в хаті нині не для миру,
А для сваволі і задля обид.

Змирились ми, приречені так жити,
Віддавши найсвятішу булаву,
Витопчуючи зеленаве жито,

Мирослав Артимович
2017.02.25 09:38
Люблю самотність... Лоно тиші…
Коли розмашисто думкам…
Тоді душа слова колише –
І я в самотності не сам…

19.02.2017

Олександр Олехо
2017.02.25 08:49
Мені так легко гоже з Вами,
коли між нами сива даль,
роки, сповиті пеленами,
і гіркоти медовий жаль.

Ось тільки дотику бракує
і філософії вини,
коли наплине чорне «всує»

Володимир Бойко
2017.02.24 23:09
Я дивлюся на небо, я міркую про зорі,
Про ночей безгоміння і світанки прозорі.

Оповитий туманом небокрай даленіє,
У душі безталанній оживає замрія.

Загубивши надію на омріяну ласку,
Я складаю для себе втаємничену казку.

Леся Сидорович
2017.02.24 21:46
Черемош скинув льодовий сардак,
Пливуть по річці вже не зовсім пазли.
Зима минає, і нема навспак
Туди дороги, де й смереки мерзли.

То льодохід. І крига креше креш,
І пре вперед, і гостро берег муля.
А на крижині – й слів не добереш! -

Роман Коляда
2017.02.24 20:34
Лоно матері наче лук
Відправляє тебе в політ.
Батько видобув з лука звук
І тобою поцілив світ.

Хто такий і куди летиш?
Хто зустріне - спитає всяк.
Ти не знаєш. Боїшся лиш

Роман Коляда
2017.02.24 20:32
Тихесенько падав сніг
На мури монастиря,
Молилася за усіх
Ранкова Свята Зоря.

За нею святі слова
Я пошепки промовляв,
Благаючи про дива.

Лілія Домнічева
2017.02.24 20:27
Мої спогади пахнуть медом, чебрецем. Та мені все мало.
Хоч від тебе тікаю в весни, щохвилинно біжу кудись.
Мені майже вдається жити, щоб не вірили й не тримали,
Щоб зрадливі червневі зливи не нашіптували: «Спинись!»

Я до спини тулила крила, намагаю

Мирон Шагало
2017.02.24 20:24
Затули зиму
від весни молодої,
вітре навісний.

За край півночі
віднеси її жалі,
й там заголоси.

Віта Парфенович
2017.02.24 16:15
У паралельних світах ми знайомі давно,
Бо гуляли дахами вечірнього міста,

Ми з тобою, юначе, зі схожого тіста...
І про нас вже не раз відзнімалось кіно –

В паралельних світах,
А у цьому – ми різно,

Роман Коляда
2017.02.24 16:07
Перелітали дорогу круки
У пташиних справах
У повітрі бриніла тривога -
То мабуть весна.
Серце билося тихо
Наче зліва, не справа,
Отже поки воно на місці.
Чи надовго? Хто ж зна...

Олександр Олехо
2017.02.24 14:49
що мудрому печаль
то іншому для сміху
а може навпаки – початок із кінця
у суєті життя
одна-єдина втіха
не пити сум очей із щасного лиця

у всесвіті зеро

Іван Потьомкін
2017.02.24 10:15
«Диви, яка хода в нашої панянки!»- так мало не щоранку Ворона із заздрістю дивилася на Голубку. В оточенні розмаїтого птаства суперниця велично походжала, посилаючи усмішку і щось розповідаючи. І завше довкола сміх і жарти. А горобці так і вистрибують,

Лілія Домнічева
2017.02.23 22:41
Лягли на долоні мереживні тіні зірок,
Сп’янілі вітри пелюсткові збивають завії…
Буденність – всього лише втома самотніх думок,
А ніч випадає. Так тільки можливо для мрії.
На зоряних крилах злітає чарівність. Мовчиш.
Що сон, як співають над небом орга

Лілія Домнічева
2017.02.23 21:47
Все вже було: і війни, й береги,
І неба стрічка, вплетена у коси…
Усе ще буде: друзі й вороги,
Й натхненні перші світанкові роси…

І ти, і я. Й блакить чужих очей.
Ти тільки вір, що ніжність не зникає.
Ти тільки йди углиб п'янких ночей,

Лілія Домнічева
2017.02.23 21:45
Чуєш подих століть. Передзвонні чиїсь голоси
Все звучать і звучать, у серцях ритмомрії грають.
Завмираєш здивований від цієї земної краси.
Задивляєшся в небо – вростаєш в пташині зграї.

Не мовчи. Говори. Говори. Майорить
І у вирі зірками бризкає

Лілія Домнічева
2017.02.23 21:44
Океани змінюють визначені береги,
Речі втрачають рідкісні імена,
Люди топчуть усе навкруги,
Та життя не мина. Не мина!


Солов'ї співатимуть в вирі століть.
Моря завагітніють хмарами,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.23 20:29
Паноптикум. Нарозтіж вікна. Дим...
Скляні колони, тріснуті баляси.
Хтось обирає вмерти молодим.
Дракони точать кігті, бабці - ляси.

Тамуєш словотечу між ковтьоб,
Цяцянки - в бандеролі від фортуни.
Ніч. Птаходень.

Серго Сокольник
2017.02.23 20:06
експериментальний сонет з грою іншомовних слів*

Що скажеш ти, Камбронне? Битва Ватерлоо
Вже нами програна... і сліпне вечір наче...
І, мабуть, саме час настав почесній здачі,
Бо- а la guerre comme а la guerre. І що такого?

Наполеон не зміг...

Мирослава Шевченко
2017.02.23 19:58
Мы в нашей жизни рождены,
Чтоб воплотить свою надежду.
И ей не кто – то, мы нужны.
Искали, ищем, как и прежде.

И собираем по кускам,
И вспоминаем чье – то имя,
Бредем мы по чужим снегам

Лесь Українець
2017.02.23 19:57
Депутати-кушніри
Із людей деруть шкури,

Від чиновних кожум'як
Захиститись хтозна-як,

Усміхливі мільярдери -
Шаблезубі шкуродери,

Ігор Шоха
2017.02.23 14:56
Мої далекі земляки,
рідня за генами й по крові,
мені казати не з руки,
які ви сильні вояки
для окупації любові.

Як поживає Крим няш-ваш?
Іще не вилізає боком?

Мирослав Артимович
2017.02.23 14:44
Їжачок

З лісу вибіг їжачок –
Але ж він без голочок!
Потрудився хтось – без ліні:
Кожушок у нього з ріні*!

Біля брами на пеньочку

Сергій Гупало
2017.02.23 14:20
З’явлюся. Як ослаблий день осінній
Осклілими листочками торкнеться
Тебе, і стане обрій дуже синій,
І будеш ти солодка, а не з перцем.

Одначе ми в оточенні, бо холод,
Зусібіч – алогічні завмирання…
Позаду слів нечуваних півколо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Терен Тіна Терен Тіна
2017.02.26

Максим Личко
2017.02.25

Андрій Грановський
2017.02.24

Лілія Домнічева
2017.02.23

Антоніус Трістен
2017.02.18

Періш Крукс Руслан Лесейн
2017.02.17

Катря Садовнікова
2017.02.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Олексій Кацай - [ 2017.02.26 16:13 ]
    Останній лист
    Під неба тьмяним пожарищем
    вростають злісним багрецем
    гілляччя вен в аорти тріщин
    планети й кров’яним тільцем
    її уносить непомітно
    в судин космічних живопліт.
    Червоного гіганту світлом
    скривавило
    мій зореліт,
    мов обідрало з нього шкіру
    до злого болю самоти.
    До глибочіні. І до віри,
    що в ній десь є і я, і ти,
    що звідти ми по вирвах траси
    жебонимо, мов кров чи сік,
    з розламів простору і часу
    в манливу
    людяність доріг,
    маршрутів, курсів, траєкторій…
    В себе самих, то й поготів…
    Розірвані на клапті зорі
    в часи важких передчуттів
    кружляють
    попелом світила,
    яке наголосило, що
    від іграшки
    людського тіла
    пора звільнятись. І в ніщо,
    усім наповнене, як завше,
    я входжу вдихом крізь вуста,
    метеоритом підписавши
    свого останнього листа.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Олехо - [ 2017.02.26 09:54 ]
    Яка вона, дорога без вибоїн?
    Яка вона, дорога без вибоїн?
    Яке воно, життя без гіркоти?
    Приходить ніч і сниться світла воїн,
    який воює морок і світи.

    Але світи несхитні у гордині
    і мороку достатньо ще снаги
    бороти сяйво у душі людини,
    яке заповідали їй боги.

    Приходить день і марево інакше –
    навколо сонця ореол імли.
    Радіють ті, що вище і багатше,
    а бідні переймаються, коли

    постане той, що випрямить дороги,
    а з ними спотикання у ходу,
    і поведе до світлої знемоги,
    і прожене безумності орду…

    25.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  3. Мирослав Артимович - [ 2017.02.25 09:29 ]
    Самотність
    Люблю самотність... Лоно тиші…
    Коли розмашисто думкам…
    Тоді душа слова колише –
    І я в самотності не сам…

    19.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (6)


  4. Олександр Олехо - [ 2017.02.25 08:23 ]
    * * *
    Мені так легко гоже з Вами,
    коли між нами сива даль,
    роки, сповиті пеленами,
    і гіркоти медовий жаль.

    Ось тільки дотику бракує
    і філософії вини,
    коли наплине чорне «всує»
    із лона тихої луни…

    02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (6)


  5. Олександр Олехо - [ 2017.02.24 14:00 ]
    * * *
    що мудрому печаль
    то іншому для сміху
    а може навпаки – початок із кінця
    у суєті життя
    одна-єдина втіха
    не пити сум очей із щасного лиця

    у всесвіті зеро
    єдине і залишу
    із глибини віків летить стрілою мить
    і клацає затвор
    і розтинає тишу
    а сіромаха-світ іще кудись спішить

    а чи у срібну даль
    а чи у чорні діри
    у поторочу-тло без імені й облич
    летить предтеча-мить
    безпам’ятної віри
    несе земне ніщо у неозоре нич

    13.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (2)


  6. Ігор Шоха - [ 2017.02.23 14:52 ]
    Землякам
    Мої далекі земляки,
    рідня за генами й по кро́ві,
    мені казати не з руки,
    які ви сильні вояки
    для окупації любові.

    Як поживає Крим няш-ваш?
    Іще не вилізає боком?
    А двоголовий ще високо?
    Історії кривий палаш
    не усікає косооких?

    Ви ще рятуєте Донбас?
    Яка це буде Новораша!
    Гидоти – не почата чаша.
    Але у інший – добрий час
    і правда, й сила буде наша.

    «Піарся», юний піонер,
    на тлі палаючої плями
    доби герба еСеРеСеР,
    який в агонії помер
    і не прийде уже до тями.

    Я «щиро дякую» тобі
    за наші рани, наші біди.
    Але затям, що далебі
    «зелені коники» сусіда
    і селфі дурня на гербі –
    то кулі
            в душу
                    твого діда.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (7)


  7. Мирослав Артимович - [ 2017.02.23 14:51 ]
    Дитячі пацьорки-2
    Їжачок

    З лісу вибіг їжачок –
    Але ж він без голочок!
    Потрудився хтось – без ліні:
    Кожушок у нього з ріні*!

    Біля брами на пеньочку
    Він до сонця гріє очка,
    На живого зовсім схожий –
    Усміхається прохожим.



    Павучок

    Павучок не спав до ранку:
    Виплітав собі фіранку,
    Непомітну і тонку –
    Видно тільки павуку.
    Він завзятий – не лінюх:
    Полюватиме на мух.

    Бегемотик

    Бегемотик де? – Отам.
    Зветься він Гіпопо-там.
    А коли не там, а тут –
    Він тоді – Гіпопо-тут.

    Черепаха

    З черепахи дерли лаха,
    Що вона така невдаха:
    Поспішає, що є сили, –
    А ні кроку не ступила.

    Гірка

    Гìрка, звісно, винувата:
    Перекинула санчата.
    Із очей – сльоза гіркá
    у невдахи-хлопчака.
    І малюк ридає гìрко:
    – Ти чому нечемна, гìрко?!

    Лютий, 2017



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (16)


  8. Іван Потьомкін - [ 2017.02.23 13:44 ]
    Тірольські замальовки

    1
    Зусібіч білосніжні гори мовчазні,
    Схилились над оселею, мов охоронці,
    Щоб розганяти хвищі й вітровії навісні,
    Дарунок Божий віддавать тірольцям.
    2
    Катання на лижах під дощем?
    На таке здатні хіба що ізраїльтяни.
    Поки сніги дощенту не розстануть,
    Стать на лижню вони готові ще й іще.
    3
    Хай на сумлінні конюха провина ця пребуде:
    Перепочить дав змогу коням на лижні.
    І мої любі воронії так досхочу там пудили,
    Що в дальшу путь годилося б вже ліпше на човні.
    4
    Мости навіщо? Аби єднати?
    Та ці з лижнею роз’єднують мене .
    Так же не хочеться лижі скидати,
    Нести в руках... І ці мости клянеш.
    5
    Дружина поруч. А все ж не вистача
    Синів, невістоньки й онука...
    З якою б радістю я з ними мчав
    По цих засніжених альпійських луках.
    6
    Пухнасті котики на вітах верболозу,
    Немов свічки у вечоровій млі,
    Ведуть з потоком весняну розмову.
    Шкода, що долучитись не дано мені.

    Вейдах (Тіроль, Австрія)
    23 лютого 2017 року



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (5)


  9. Микола Дудар - [ 2017.02.22 15:42 ]
    Реабілітація...
    Йому сказали: - Буде слизько!
    До відпочинку сотня верст…
    І до веселощів не близько
    І спільних тем на трьох лиш перст
    А він погодився в дорогу!
    Не сорок літ блукать по ній?…
    А де ще так йому із Богом?…
    Хіба, згадає, на війні…
    22.02.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  10. Ігор Шоха - [ 2017.02.22 14:53 ]
    На позицію...
    Ой чого нам ся журити?
    Козаку удача –
    йде у армію служити.
    А дівчина плаче.

                   Ой ти воленька гірка
                   у дикому полі.
                   Як немає козака,
                   то не буде й долі.

    Та нехай вона не плаче,
    поки не убили,
    поки ворон не закряче
    на його могилі.

                   Буде слава у бою.
                   Хай радіє мати.
                   За Америку свою
                   їде воювати.

    Личать воїну погони,
    є кольчуга, берці,
    у запасі три патрони
    та удар у серце.

                   Обнімає він її
                   і цілує очі.
                   Ой ви, очі чорнії,
                   у покрові ночі.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (16)


  11. Олександр Олехо - [ 2017.02.22 09:09 ]
    Нічого особистого
    Нічого особистого це бізнес
    І біль війни лиш паралель яви
    Людина мрії гроші офіс фітнес
    І збурення загалу йду на ви…
    Та не пішов безпечніше чекати
    На сонці плями затулили світ
    Сичі і пуги влізли у дебати
    У медоносів одібрали мід
    Тепер от ділять порівну чи різно
    В пропорціях до сили і ваги
    Аби собі і челяді не пісно
    Аби було натхнення і снаги
    Кричати гучно що ми переможці
    На горло покараємо убивць
    І тут же поруч бариші торговці
    І статус лиха – пів-країни ниць
    Нічого особистого – до влади
    Приходять …мени ситі хитруни
    Маніпулятори життя і правди
    Жалібники лежачих у труні

    Пильнують пси людей і біомасу
    Витьохкує солодкий соловей
    Падіння слів з високого Парнасу
    Азохен вей міняють на окей…

    21.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (10)


  12. Іван Низовий - [ 2017.02.21 20:40 ]
    ДО ПОДІЙ У КРИМУ

    Не второпав – потрапив туди,
    де одні остолопи
    мітингують,
    не чують себе,
    як завжди,
    на узбіччі шляху до Європи.

    Втратив чуба й позбувсь бороди,
    кинув копані в полі окопи,
    та й подався кудись
    від нової біди,
    сотворили яку остолопи…

    А куди, куд-куди?.. Всі сліди –
    перекопані Перекопи;
    ні душі; Сиваші – без питної води…
    «Пийте рідну горілку, холопи!»


    2006





    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (9)


  13. Ігор Шоха - [ 2017.02.21 18:55 ]
    Час пік
    Ніч переписує наші взаємини
    у потойбічному сні.
    Ми віддаємося богу таємному,
    що у тобі і в мені.

    Ти у полоні моєму одвічному
    невідворотних стихій.
    Поки обоє ми танемо свічами,
    я вірнопідданий твій.

    Очі у очі, і сонячні зайчики,
    і онімілі уста –
    все завмирає. Уклалась калачиком
    фея моя золота.


    Із найпалкішої миті освідчення
    я понесу у віки
    той силует, що до мене усміхнений,
    в п'яді моєї руки.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (23)


  14. Мирослав Артимович - [ 2017.02.21 14:27 ]
    Медитація (з усміхом)
    ***

    Тужить душа по Інні.
    Тіло жадає Яни.
    От би утрьох на сіні –
    був би від щастя п’яний!

    М’яв би тіла дівочі:
    Сіно ж – кохання ложе.
    Завжди кохатись хочу –
    Але не завжди можу.

    Права нога – на Інні,
    Ліва – на Яні, звісно.
    Добре отак – на сіні,
    Але утрьох затісно.

    …Небо – єдиний свідок
    Медитування мóго…
    Навіть не стало сліду –
    Тільки затерпли ноги…

    21.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (22)


  15. Ігор Шоха - [ 2017.02.20 22:57 ]
    Марна риторика миру
    ***
    Які не є гарячі дні
    і буйні ночі у вогні,
    а сон перемагає.
    І я радію уві сні,
    що невеселому мені
    ще весело буває.

    ***
    Ще сяє сонце у зеніті.
    Багато є чому радіти.
    АТО і НАТО. Йде весна.
    Але чому душа сумна?
    Кому я пишу заповіти?
    І чи закінчиться війна,
    коли сконає сатана?

    ***
    Марно мирно уповати
    на салюти і ура.
    Захищатися пора,
    а не евакуювати
    Україну до Дніпра.

    ***
    Не нарікай ні на людей,
    ані на біса, ні на Бога,
    що не веде до перемоги
    у світі вигаслих ідей
    тобою обрана дорога.

    ***
    Уже не радує і літо,
    що заглядає у вікно.
    На ярину посію жито.
    Але кому? Збирає мито
    війна. Осиплеться зерно.

    ***
    Заслуги наші немалі.
    Отримаємо на ужинок
    і бідняки, і королі
    за кожний недолугий вчинок,
    а за труди на цій землі –
    великий, довгий відпочинок.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (4)


  16. Віктор Кучерук - [ 2017.02.20 11:01 ]
    Чудове місце
    Не зви мене на людні площі міста,
    Бо я відвик од шуму й тісноти
    Допитливих, як малюки, туристів,
    Адже між ними спокій не знайти.
    І до кав'ярні звати не потрібно,
    Щоб посидіти тихо круг стола, -
    Я буду там, мов тіло чужорідне,
    Межи уламків одноликих скла.
    Не умовляй іти гуляти парком
    У затишку дрімотному дубів -
    Мені не подолати переярки,
    Напевно, вже й при стишеній ходьбі.
    Не говори мені про щось далеке
    Та маятись бездумно перестань,
    Якщо за рогом є бібліотека -
    Чудове місце вічних пізнавань.
    19.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (14)


  17. Мирослав Артимович - [ 2017.02.19 18:41 ]
    ***
    Коли непрохана болячка
    нахабно лізе на рожен –
    тоді душа скипає лячно
    і колько штрикає: «Невже?..»

    А тільки натягаєш сміло
    затій рожевих тятиву,
    і ще душі не зайве тіло –
    раюєш подумки: «Живу!..»


    05.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (16)


  18. Микола Дудар - [ 2017.02.19 17:22 ]
    Пам'ять...
    Піду до дня, щоб знову перестріти
    хай бликає тривожно світлофор
    і скаче від нудьги вчорашній вітер
    а я по колу знову на повтор…

    а ось бузько, а ось і вісник долі
    і очерет, і глиноньки заміс
    дощатий зруб й вітряк на дивнім полі
    і мама з татом, ще на повний зріст…
    19.02.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (3)


  19. Іван Потьомкін - [ 2017.02.19 15:57 ]
    Як барва й звук зхливаються в одне

    Коли аквамаринові акорди Гріга
    Занурюються в балтійські прохолодні води,
    В теплі долоні їх прийма Чюрльоніс
    Сонатами на дивовижнім тлі палаців,
    Які творить хіба що Ґауді під силу.
    На музику підводні сузір’я сходяться –
    Стрілець і Водолій, і Діва, і Тілець.
    І навіть королі перестають сваритись.
    Час від часу музика виринає з моря,
    Щоб розгойдать замовклі дзвони,
    Дать насолоду ластівкам погратися у високості,
    На деревах безлистих засвітить свічки...
    P.S.
    Знесилів Майстер од навали барв і звуків,
    Бо безнастану зливалися вони в одне.
    Тоді Всевишній обірвав життєву нить Майстра,
    Аби побіля Нього зміг він дива свої творить.





    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (6)


  20. Ігор Шоха - [ 2017.02.19 09:22 ]
    Марнота слави
    У світі, повному спокус,
    нічого вічного немає.
    І воїн ти й не боягуз,
    а слава з іншими гуляє.

    Опалиш душу чи уста,
    а інший матиме науку,
    що не літає без хвоста
    і пір’я сокориста курка.

    Якщо кумі не угодив,
    то й куму будеш нехороший.
    Якщо пеню не уплатив,
    ще глибше сядеш у калошу.

    І не Мюнхаузен, і не
    уріжеш ненароком дуба,
    а із біди, яка й мине,
    не витягнеш себе за чуба.

    Усе, що маєш – трин-трава.
    Якщо себе не перескочиш,
    не уповай на ті слова,
    якими оправдатись хочеш.

    Але на долю не пеняй,
    що маєш все, що попереду:
    за віхоть слави – путь у Лету.

    Доточуй крила і літай.
    Усе, що «сумно аж за край»,
    пасує іноді поету.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (17)


  21. Віктор Кучерук - [ 2017.02.19 08:42 ]
    Вишивала сину...
    Вишивала сину мати сорочину,
    Наче малювала бачену місцину, –
    Щоб несла світами вишита сорочка
    Барви неповторні рідного куточка.
    Вишивала мати відсвіти озерні
    Та в ріллі врожайній вкриті потом зерна, –
    Вишивала мати вечорів багрових
    Полиски на сталі та на згустках крові.
    Вишивала мати хрестиком узори
    Ті, що їй вдавалось ухопити зором –
    Сплетені вітрами, ніби павутинки,
    Трав тремтливих стебла і квіток жаринки.
    Вишивала мати вдумливо й поволі
    Жовті майва сонця над зеленим полем, –
    Вишивала більше теплі фарби літа,
    Щоб могла сорочка первістка зігріти.
    Вишивала мати синові обнову
    З ніжністю і щастям вічної любові, –
    І подарувала вдячному нащадку
    І про Україну, і про себе згадку.
    18.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (12)


  22. Олександр Олехо - [ 2017.02.19 08:47 ]
    Була надія...
    Була надія – стане краще…
    Без ошуканства і мани
    життя почнеться. Все інакше:
    закони, люди і шляхи.

    Але не сталось як гадалось…
    Із пішаків у королі
    чимало погані прорвалось
    і стало козирем у грі.

    Комусь війна, липка від болю,
    і Божий суд на небесах,
    а хтось чужу ґвалтує долю,
    cльозу пустивши: ох і ах…

    А ще фанфари топ-реляцій:
    ми віддаємо всі борги,
    підняли ціни – без дотацій
    лишились дуки й вороги…

    О дурисвітство, мати лиха…
    Дороговкази в нікуди:
    із пекла в ад – стежину тиху
    хитає час туди-сюди…

    Дорожній сум й сума дороги
    ведуть в руїни і біду.
    Уже подолані пороги,
    усілись згуби на роду.

    Із кожним роком люд маліє,
    неначе чиститься земля.
    В ім’я чого та згуба діє?
    Побачить Кліо із-здаля.

    Печаль осінню вітровії
    перекотили до зими.
    Людина мрії теж сивіє,
    допоки є у неї ми…

    03.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (9)