ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вихрущ
2017.01.23 14:32
Час потрібно пропускати як
Повітря крізь легені. Дихати
Спогадами не травмувати
Себе роками. Є вірші котрі
Повторюють а все одно не
Запам’ятаєш. А є що зростаються
В серці. Колють сухими гілками
Дряпають до крові. Не дають

Кристіан Грей
2017.01.23 13:53
Бентего моя неозора,
Моя непозбувна печаль,
Піду у далекі гори,
Де бурі ведмеді ричать.

Нехай на шляху буреломи,
Нехай буревії в лице,
Для мене це все ні по чому,

Сергій Гупало
2017.01.23 13:32
Теплий вітер не надовго.
Буде холод, буде дощ.
До моєї остороги
Гойну стежечку подовж.
Добра думка щемно гріє,
Це не пристрасті вогонь.
Холоди – не чорториї,
Ловлять дотики долонь.

Лесь Українець
2017.01.23 13:20
Потираючи долоні,
Ревно служимо мамоні.
А на магію довкола
Не зважаємо ніколи.

Ліна Масляна
2017.01.23 12:22
Холодна кава – смак без задоволення
Ще можна пити, але вже не та
Тебе мені сьогодні не дозволено
У ліжку незім’ятому – пуста
Прохання «Приїзди» усе на розгляді
Холодна кава і затемний шоколад
Як інкарнація твоїх далеких поглядів
На зміну в часі вла

Тетяна Левицька
2017.01.23 12:01
Ссилка на пісню:
http://makrus-studio.com/node/1317


Сохнуть верби молоді,
за дощами бідкають,
білий вельон по воді
закружляв лебідкою.

Сергій Сірий
2017.01.23 09:24
Пахнуть порохом ще твої руки,
І у снах ще кричиш ти: «Вогонь!..»
Я в собі убивала розлуку
Теплим спомином рідних долонь.

Я так довго на тебе чекала,
Проклинала ту суку-війну.
І думками щодня розганяла

Іван Потьомкін
2017.01.23 08:03
Про що ти хочеш розказати ,скрипко?
Чом найчастіше ти сумна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи скрипалева в тім вина?
Чи, може, музика і в радощах сумна?

Олександр Жилко
2017.01.23 05:47
В українських квартирах,
у цих затишних кімнатах
ніхто не малює тілами
товстезні бестселери,
великі прозові романи.

В українських квартирах ,
у цих неспокійних кімнатах

Вячеслав Семенко
2017.01.23 00:24
Ні шквал новин, ускладнення застудні
вже не страшать. У плетиві доріг
боюсь хвилин байдужості до чуда
народження ранкової зорі.
*
Я про любов не вмію голосно,
лише краплинно по листочку, пошепки.
Та зорі в небі підуть колесом!

Світлана Майя Залізняк
2017.01.22 23:18
Незаписані вірші відлітають за Чутове.
Фіолетово, зимно. Три стежини розплутати б...
Цвенькотіли горобчики про поліпшення пасіки,
А ведмеді прокинулись, побрели з контрабасами.

У картавця захланного погляд схожий на Дюрерів.
Не надійся на смертного

Світлана Мельничук
2017.01.22 20:30
Знов душа тягарем придушена.
Так силкуюсь, а – не лечу.
Дорога ти моя «віддушино»,
Чим за тебе я заплачу?
Що захочеш за мить обману,
За солодку щемливу мить.
Так, я птахом уже не стану.
Що ж так небо мені болить?

Ніна Виноградська
2017.01.22 14:00
Світлої пам'яті "кіборга" Ігоря Брановицького


Отак і жив до самого останку
Рятуючи других. Його життя
У ворога в полоні, у кайданках,
Для "кіборга" не стало каяттям.

Олександр Олехо
2017.01.22 10:41
Вряди-годи шукав бентегу,
як непозбувну виглядав,
неначе альфу і омегу,
яких раніше і не знав.

І ось повісив на обличчя
зніяковілі почуття
і вираз тужного величчя

Ірина Бондар Лівобережна
2017.01.22 10:31
Що то за спогад? Тепла, м’яка напівтінь,
Хвиля бентежна. Нерозшифроване хоку.
Хто ти, химеро з найтонших моїх сновидінь?
Сплав первородних бажань десь на відстані кроку?

Ця ідеальна константа хороших манер
В переплетінні із реготом дикого лісу.
Хо

Петро Скоропис
2017.01.22 07:52
Минуло, либонь, коло року. Я вернувся до місця битви,
до научених крила розпрямити під помах бритви
або – в ліпшім разі – під заломленою бровою,
птиць, офарблених сутінком і зіпсутою кров’ю.

Тепер тут торгують рештками твоїх щиколоток, бронзи
смаг

Юра Ерметов
2017.01.22 01:22
І Реверанс

Ну, добре, привітаюсь зі сновидою:
Сни бачити – великий привілей;
Знайомитись – найкраща із відвертостей:
Не будем видивлятись ювілей!..

Експромт – сміливість і азарт,

Володимир Бойко
2017.01.22 00:11
Снігами білий світ позамітало,
Аж виїдає очі білизна.
Але життя чистішим враз не стало,
А кожен з нас? – А хто його там зна...

Одежі білі – чистий цвіт любові,
Нехай той цвіт – всього лиш заметіль.
У барвах світу різнокольорових

Леся Геник
2017.01.21 22:25
Її цілувало сонце -
лишало палкі веснянки.
Її обіймали весни -
сміялися на лиці.
Її колисали ночі,
її просинали ранки,
водили дороги добрі
і вабили манівці.

Ярослав Чорногуз
2017.01.21 22:06
Короткий день уже зникає
І розчиняється в імлі.
І м`яко сніг рипить у гаю –
Відлиги радощі малі…

І холод скуцився, не тисне,
Ослабив щупальця свої.
І подих легкий*, наче пісня,

Сергій Гупало
2017.01.21 21:42
Час косити оте, що сіяли…
Йванко дива жде, літо в’яне.
Луни впали, отави -- зміями.
Вічне збіжжя таке духмяне…

Можна линути у поезію,
Хвацько впасти, утяти безум.
Жито жати – це ніби версія

Володимир Маслов
2017.01.21 21:25
Підводиш очі – і здається, ніби
оце пульсує всесвіт у тобі
і рухає століть важезні триби,
прикуті до циклічності орбіт;
до тих осанн, що зрадять на Ґолґоті,
та істин абсолютної ваги;

Марта Январская
2017.01.21 18:41
Где багряная грусть с непричесанным снегом венчалась,
где зеницами предков нас ветер прожег до костей,
я ходил по звериному следу к подруге печальной,
что с елово-небесных слетала ко мне крепостей.

Словно ведьма, меняла свой образ дневной на пол

Тетяна Левицька
2017.01.21 15:07
Мій вітер на задвірках
ублажав химер,
і вештався гульвіса
перекотиполем.
А я на ярмарці думок
боролась з болем.
Вціліла... Постріл...
Амазонка відтепер.

наТалка гЛід
2017.01.21 12:27
діти навчають нас бути
ввічливими
час свій проблемний 
даремно не гаяти
діти навчають нас 
вглядатись у вічі
свічку добра не гасити
нам рають

Вячеслав Семенко
2017.01.21 02:50
Він ішов неквапною ходою,
і наплічник, наче автомат,
втомлено підтримував рукою
демобілізований солдат...

Він ішов, чужий для цього світу -
без смертей, без воєн і звитяг.
Переживши на війні два літа,

Марія Дем'янюк
2017.01.20 23:43
А веселий сніговик
Дбати про берізку звик:
Надягає рукавички
Й заплітає їй в косички
Білі бантики й перлинки -
Все, що падає з хмаринки.

З пуху білого хустина

Ірина Бондар Лівобережна
2017.01.20 23:38
Орфей був парубок моторний
(з «культурних» був, неабияк)
На душах грав, як на валторні,
Талановитий був хлопак.

Мав ліс і поле за домівку,
Всіх мавок співом чарував.
Та якось в полі здибав дівку,

Ірина Бондар Лівобережна
2017.01.20 23:33
Живу… Живу, чи животію
Як Місяця неповний серп.
Співати весело – не смію,
Від гіркоти язик отерп,

Від кави чорної гіркої,
Що обпікає, як окріп.
Мовчу – від підлості людської,

Юра Ерметов
2017.01.20 21:10
Коли хтось намагається щось порадити, то мені так і хочеться спитати: "А ти сама оце пробувала?" Коли хтось когось обмовляє, то мені так і кортить утнути їм, вимовивши: "Ти ж і гадки не маєш, про що (чи кого) говориш!" Коли хтось вигадує казки

Олена Малєєва
2017.01.20 19:45
Повертається все на круга свої.
І як захочеш, повертаються кращі люди.
Повертається навіть час який згаяв ти -
Стукає болем у груди.

Тож відчиняй, як стука, і йди на ви,
Перемагати в боях за самого себе,
А як у війні не здобудеш ти булави

Олена Малєєва
2017.01.20 19:43
Якщо чорна душа, як море
І ночами не можеш спати
Захлинаючись власним горем,
Не бажаючи другу щоку підставляти.

То не звалюй хрести на плечі
Щоб нести на страшну голгофу,
А тихо плануй втечу

Микола Дудар
2017.01.20 17:11
Рік 1979. Селище поблизу Комсомольска- на - Амурі… Люта зима. Мені незабаром тридцять. Гормони грають на повну. Працюю у самому престижному ресторані «Бригантина» на березі Амура музикантом. Граю на барабанах, співаю… ми популярні, вільних місць завжди бр

Лесь Українець
2017.01.20 15:43
Рим не став би йти до нас,
Візантія хитрувала.
Зовсім інші племена
По-латинськи узнавали.

Поки ми корів пасли
І кнурам хвости крутили,
Люди розумом росли,

Володимир Бойко
2017.01.20 15:25
Комусь щастить, обравши вірний шлях,
В дорозі ні на крок не оступитись,
А іншим – сотворивши ідеал,
Йому довіку віддано молитись.

Мигтять калейдоскопом у житті
Мільярди неймовірних комбінацій,
І, як не стережись, не обійти

Олександр Олехо
2017.01.20 14:54
Путі Господні вище… далі…
Прозорий замок угорі.
Напій безсмертя із Грааля
і посвіт срібної зорі.

Уздовж надії перегони.
Шукають щастя копачі.
Талан поділено на зони.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Іляна Івахів
2017.01.22

Юля Пушич
2017.01.16

Душа Квітка
2017.01.13

Тетяна Купрій Кримчук
2017.01.11

Ночі Володимир Шкляренко Вітер
2017.01.11

Добриніна Євгенія Слива
2017.01.05

Юрій Трегубенко
2017.01.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2017.01.23 08:01 ]
    ***
    Про що ти хочеш розказати ,скрипко?
    Чом найчастіше ти сумна?
    Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
    Чи скрипалева в тім вина?
    Чи, може, музика і в радощах сумна?



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (3)


  2. Вячеслав Семенко - [ 2017.01.23 00:31 ]
    В чотири рядки.
    Ні шквал новин, ускладнення застудні
    вже не страшать. У плетиві доріг
    боюсь хвилин байдужості до чуда
    народження ранкової зорі.
    *
    Я про любов не вмію голосно,
    лише краплинно по листочку, пошепки.
    Та зорі в небі підуть колесом!
    І кліпне Місяць, шепотом сполошений.
    *
    Попелюшка - казка, витвір генія,
    цей сюжет повторюється вічно -
    за важкі труди - неждана премія!
    ...Знати б, де згубити черевичок.
    *
    Намріялось щось незбагненно поетичне,
    високе, ніжне і по-філософськи вічне!
    Здавалось - зараз ангели з небес покличуть...
    ...А з кухні - "Ти сміття вже виніс, чоловіче?"


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (1)


  3. Олександр Олехо - [ 2017.01.22 10:09 ]
    Непозбувна бентега
    Вряди-годи шукав бентегу,
    як непозбувну виглядав,
    неначе альфу і омегу,
    яких раніше і не знав.

    І ось повісив на обличчя
    зніяковілі почуття
    і вираз тужного величчя
    у межах зніченого дня.

    Бентега-п’явка присмокталась,
    вже й не позбутися її.
    У фібри серця заховалась
    у позі лотоса-змії.

    Як утекти від злого щастя
    носити лик неправоти?
    Порадник *голос* каже: кайся
    у храмі духо-наготи,

    бо непозбувність – ось причина
    її липучості й нуди…
    А де моїх утіх личина,
    моїх веселощів труди?

    Я дістаю потішні мислі
    з-під тягаря порожніх дум,
    вдихаю глибше(треба кисню) –
    йогічний вдих, як радив кум.

    І так мене розвеселили
    відрадна мисль і самогон,
    що для сміливості налИли
    собі жура і моветон.

    Ну от і все… Прощай, бентего!
    Тебе позбувся, вері гуд.
    В сузір’ї Ліри сяє Вега.
    А дідько б взяв той умо-блуд…

    21.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (10)


  4. Вячеслав Семенко - [ 2017.01.21 02:29 ]
    Він ішов неквапною ходою...
    Він ішов неквапною ходою,
    і наплічник, наче автомат,
    втомлено підтримував рукою
    демобілізований солдат...

    Він ішов, чужий для цього світу -
    без смертей, без воєн і звитяг.
    Переживши на війні два літа,
    він постарів на ціле життя!

    Бабці, діти граються на ганку,
    сміх веселий, музика здаля,
    оглядалися дівчата в парку
    на його потертий камуфляж.

    Він, неначе, ніс тягар провини,
    бо не зміг відвести смерть чиюсь,
    не зберіг він свого побратима,
    що накрив гранату у бою.

    І за те, що пережив комбата -
    даючи до відступу наказ,
    залишився роту прикривати,
    лиш гранати взявши про запас.

    Він ішов здоровий, слава Богу,
    лиш рубці лишилися від ран.
    Як зумів, наблизив перемогу
    двадцятидвохрічний ветеран !

    2017р


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (3)


  5. Олександр Олехо - [ 2017.01.20 14:05 ]
    Путі Господні...
    Путі Господні вище… далі…
    Прозорий замок угорі.
    Напій безсмертя із Грааля
    і посвіт срібної зорі.

    Уздовж надії перегони.
    Шукають щастя копачі.
    Талан поділено на зони.
    Терпке вино із аличі.

    Життя – графіті на бетоні,
    де потороча і мана.
    Герой останній на пероні
    чекає потяг Мир – Війна.

    Жертовних можна упізнати
    по блиску правди у очах.
    Вона для них – єдина мати
    не сьогодення… у віках.

    Путі Господні далі… мимо…
    По лезу миті світ іде.
    І кожен крок – буденне диво,
    що, апріорі, не святе.

    Усе минає. Неминуче
    засіло в горлі навіки,
    де вождь часів, геноссе й дуче
    міняють хліб на цигарки.

    Бюджети пишуть і сюжети
    про не наповнення суми,
    про бариші, вино, галети
    і зачаровані уми.

    У вишиванці ходить Кліо,
    перегортає сторінки.
    В архіві тліну тека *Діло*
    пережила живі роки.

    Путі Господні мимо… всує…
    Не знати де, коли і як
    біль німоти глухий почує
    і дасть на благо гріш-мідяк.

    Вже півень сів на огорожу
    і піє пісню ретро-сплін.
    Пильнує мир і рать ворожу,
    що із усіх грозить сторін.

    Іще живучі ідеали,
    і утопічні сняться сни.
    Якби-то люди втіху знали,
    то не шукали би вини.

    Місця порожні поруч з нами,
    а деколи і самі ми
    гриземо жадними зубами
    принади сяйної пітьми.

    Путі Господні всує… вище…
    Тут сон святої висоти.
    Ану, миряни, трохи тихше!
    Вам заборонено туди…

    20.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  6. Ігор Шоха - [ 2017.01.20 14:43 ]
    Розписуючись не за всіх
    ***
    На що це існування тихе, сите,
    якщо воно буває не таке,
    яке я сам волію пережити, –
    явитися ясним дереворитом
    і метеором вийти у піке?

    ***
    Новобудови біля рову
    зима завіє, загребе.
    Не заіржавіють окови.
    За тебе ще замовлять слово,
    аби «возвисити» себе.

    ***
    Не уповай на заповіт.
    У житії – твоє плацебо.
    Роняй сльозу. Дивись у небо,
    де все іде у білий світ,
    не оглядаючись на тебе.

    ***
    Множити найлегше на нулі,
    та усе перемагає вічне.
    Ми поети, а не королі.
    Що одному сниться на землі,
    те у небі чується публічно.

    ***
    Води живої вистачає,
    а уві сні – оази раю,
    і пекло снилося не раз.
    І сьоме небо теж буває,
    якщо Отець зупинить час.

    ***
    Найчастіше друзі убивають
    і так само тонуть моряки,
    кораблі – у гавані, таки…
    І не поспішаючи до раю,
    палубу найперше залишають
    боягузи першої руки.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  7. Віктор Кучерук - [ 2017.01.20 07:08 ]
    Не видно...
    День мине, як сновидіння
    Незабутня, дивна мить, –
    Згасне пам’ятним світінням,
    Тужним співом одбринить.
    Промайне, неначе дощик,
    Відійде – не назавжди, –
    Бо не видно досі дошок
    Непоборної біди.
    Поживу, напевно, трохи,
    Раз лягає карта так, –
    Що ні ойкотів, ні охів,
    Ані боязні ознак.
    Буду знову зустрічати
    Дня прозорості ясні, –
    Поки крутить коліщата
    Час, відведений мені.
    19.01.17


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (6)


  8. Ігор Шоха - [ 2017.01.19 17:46 ]
    Пригодонька
    Я не йєті, але я живу
    біля лісу, а не у Парижі.
    Я шукаю бабу снігову
    і стаю на палиці і лижі.
                   У мене є і вуса, й борода,
                   і до зими претензії немає.
                   Ярило сяє, сіє Коляда,
                   а Берендей поляни накриває.
    Завірюха обрій замела,
    інеєм завіяла дороги.
    Їду по околиці села,
    аж іде снігуронька-небога.
                   – А Ви куди намилили лижню?
                   – А я… шерше... Снігуроньку шукаю.
                   – О, мій месьє, на цьому авеню
                   ніякої Снігуроньки немає.
    І помчала пасія моя
    по лижні у снігові замети
    мрією земного житія,
    за якою бігають поети.
                   Але услід натура бойова.
                   – Ану-ка, дєда, уступі дароґу!
                   Іноязична… Баба… Снігова!
                   І я тоді беру у руки ноги.
    Адже я шукаю не нову,
    а свою утіху під ялинку.
    Ігнорую бабу снігову
    і – гайда! Піймаємо сніжинку!
                   А я її – ось-ось і дожену.
                   Але вона не дуже і тікає.
                   Таку Снігурку я не омину,
                   бо іншої уже не доганяю.
    А мені ще рано у Аїд.
    Порадію ще на цьому світі.
    І нехай я нібито і дід,
    а мені ще є кого зігріти.
                   А я за нею когутом іду.
                   І хай сміються кури і кумири,
                   що я собі на щастя і біду
                   ще не цураюсь дідової віри.

    2002,2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  9. Микола Дудар - [ 2017.01.19 16:14 ]
    Голос весни...
    і я вам кажу «ні».
    вкотре і остаточно...
    німфи - лиш по весні
    світлі і непорочні
    дзюркіт струмка - їх шлюб -
    оберт навколо сонця.
    душу свою
    їм шлю,
    з припічку крізь віконце…
    19.01.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (10)


  10. Мирослав Артимович - [ 2017.01.19 15:58 ]
    ***
    У многолюдді жде Віфаварá,
    Навспак вернула течія Йордану .
    В конвульсіях — гріховності мара,
    Окроплена Предтечею Іваном.

    Хрестити люд, змиваючи гріхи,
    Покликано паломника з пустелі.
    Але ж чому у тихий плин ріки
    Ступив і Той — з небесної оселі?

    Явилося: Безгрішного з вишин
    Осяяв Дух. Й луною наче — голос:
    «Це Він…Улюблений мій Син…»
    Отець. І Син. І Дух… замкнулось коло…

    19.01.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (6)


  11. Віктор Кучерук - [ 2017.01.19 08:32 ]
    Відлуння війни
    Зашуміли зненацька вітри
    Уночі, мов непрохані гості, –
    І зуміли свого досягти –
    Розбудили мене, наче постріл.
    Розбудили нараз, ніби крик
    Закривавленого побратима
    Під Дебальцевим взимку, торік,
    Щойно кулю він тільки отримав.
    І гуділи до ранку вони
    За дверми очманілої хати,
    Як жахливі відлуння війни,
    Як невтішні плачі за солдатом…
    18.01.17


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  12. Олександр Олехо - [ 2017.01.18 18:31 ]
    Якщо печаль...
    Якщо печаль за горло стисне так,
    що обриває подих на півслові,
    лишається сміятися усмак
    і жартувати при любій нагоді.

    Це наче божевілля й наче ні,
    бо сміх – не панацея, та лікує,
    коли печуть в душі журні огні,
    а сил на опір фатуму бракує.

    Не бійся бути щирим і смішним,
    осудним за спиною й поза очі.
    Ось час мине і все, що є за ним,
    розтане на прозорі поторочі.

    18.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  13. Ігор Шоха - [ 2017.01.18 16:25 ]
    Від зорі до зорі
    Сяє щирим золотом
    полум'я зорі.
    У бору за озером
    тужать глухарі.

    І сумує іволга
    на чужій межі.
    А у мене вільного
    світло на душі.

    Знаю, вийдеш ввечері,
    мила, за поріг.
    Обійму за плечі і
    однесу у стіг.

    Ти фату коханому
    віддаси сама.
    Од любові п'яному
    осуду нема.

    Зацілую квіт очей
    у руках своїх.
    Понесу я ранок цей
    за кайму доріг.

    І нехай печалиться
    небо угорі,
    де сіяє радістю
    тихий сум зорі,

    поки сяє радістю
    полум'я зорі.

    1990,2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (10)


  14. Віктор Кучерук - [ 2017.01.18 08:21 ]
    Сину
    Хоч іскристі блиски сніговіїв
    Затінили сутінню блакить, –
    Хоронити не спіши надію,
    Щоб зневіру тужну не зродить.
    Хоч лице обвіяли морози
    І нуртує холод у душі, –
    Не спиняйся злякано в дорозі
    Та назад вертати не спіши.
    Не спіши пронизувати серце
    Стрілами причаєних вагань,
    Бо в єстві дірчастім не схлюпнеться
    Хвиля закипілих сподівань.
    Щоб тобі добратися до суті,
    Досі невпокоєних, страхів, –
    Не печалі треба каламутить,
    А радіти плину трудних днів.
    Витискай із себе руївничу,
    Безупинну втомленість гірку,
    І живи достойно, як і личить
    Гордому одвічно козаку.
    17. 01.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (12)


  15. Ігор Шоха - [ 2017.01.17 17:32 ]
    Без ностальгії
    Я не лишаю заповіту.
    Уже достатньо дум, ідей...
    Прощаючись із білим світом,
    піду тихенько, непомітно
    і не турбуючи людей.
    На проводи в селі моєму
    мене питають і тепер,
    чи я помер? І я помер
    на віки вічні. То й зіп'ємо
    напою терпкого вина,
    яке пускається по колу,
    аби усе було до дна,
    до забуття і до – ніколи.
    Нагоди іншої не буде
    о цій оманливій добі
    усе довірити судьбі,
    коли зійде яса полуди
    і не заціпеніють люди
    багатослів’ям у собі.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (10)


  16. Олександр Олехо - [ 2017.01.17 13:32 ]
    Ми зачекалися героя
    Ми зачекалися героя,
    а може правого царя.
    Стоїть у часі древня Троя,
    і кров тече із вівтаря.

    А ми лягаємо сп'янілі,
    щоб прокидатись у хмелЮ.
    Навколо свята - заметілі,
    шепоче лихо: я люблю,

    коли криваве у ажурі
    і полем дикої орди
    ідуть із Мордору похмурі
    пекельних кар земні ряди.

    У янтарі заклякле сонце
    ховає промінь у пітьму.
    В окопі шпаркою віконце -
    очима в стужу і війну.

    Комусь ще жити і кохати,
    комусь упасти на сніги
    і захололе слово *мамо*
    нести на зоряні круги.

    Та є надія, що не марно...
    І крізь погибель і вогонь
    настане світ, де мир і ладно,
    не свищуть кулі біля скронь.

    Ще ходять юди між героїв,
    шукають ірода-царя,
    а нам своє б… життя ізгоїв
    навік прогнати за моря.

    Щоб не верталися омани,
    і сум елегій оминав,
    а щасний день злікує рани
    і змиє біль червоних трав.

    17.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8)


  17. Віктор Кучерук - [ 2017.01.17 04:29 ]
    Несподівана зустріч
    У привокзальній колотнечі,
    Неначе ангел, – звіддалік, –
    Байдужим поглядом старечим,
    Вона дивилися в мій бік.
    І щось привабливе та гарне
    Було в очах отих і в ній,
    Що не сиділось більш в кав’ярні
    Мені між зборищем повій.
    Схотілось щирої розмови,
    А не порожніх балачок,
    В яких щораз тікає слово
    Від ненароджених думок.
    Схотілось просто стати в пару
    І очевидне осягнуть,
    Адже спинилася недаром
    Вона здивовано отут.
    Я теж впізнав її відразу,
    Мов чапля рідне болітце, –
    Дарма, що шар густющий сажі,
    Як грим, укрив усе лице.
    Неначе юність бистра й славна,
    Та щедра й ласа на любов,
    Ось так, скорботно і забавно,
    Мені побачилася знов.
    Це скільки літ уже минуло
    Як їй гвоздики я вручав, –
    Як обіймав благально й чуло,
    У вирі пристрасті, дівча?
    Куплю й тепер оті багрові,
    Повиті запахом світань, –
    Як знак довічної любові
    Та найсолодших пам’ятань.
    Позбувшись гордості та страму,
    Адже жебрачка як-не-як, –
    Іду до неї я так само,
    Як йде до дівчини юнак.
    Німа, безхатня, сива пані
    Ховає сльози між повік,
    Щоб ненароком не поранить
    Їй подарованих гвоздик.
    Тримає бережно і вдячно,
    Букетом втішена сповна, –
    Всіма знеславлена жебрачка,
    Моя спокусниця сумна…
    16.01.17


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (15)


  18. Ігор Шоха - [ 2017.01.16 18:25 ]
    Русалії
    Не такі бували ми й убогі,
    голі, одинокі і …одні –
    од людей подалі, босоногі,
    печені на сонці, цегляні.

    І на трави падали шовкові,
    і тоді було у миті ці
    мірою найвищої любові –
    чути руку у своїй руці.

    У піску, гарячою весною,
    мурували наші міражі.
    Ми були повінчані Десною
    на її крутому віражі.

    Як наяда ти любила волю,
    воду і русалії тоді,
    як вони писали нашу долю
    вилами по вижатій воді.

    Знаю, пам'ятаю і донині,
    як розлука спати не дає.
    В кожної душі по половині
    половина іншої стає.

    Плинули літа за течією
    осокою росяних отав.
    де уже немає переправ.

    У чеканні миті однієї
    ти була русалкою моєю
    з тих, яку я так і не піймав.

    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (11)


  19. Олександр Христенко - [ 2017.01.16 15:58 ]
    Живи
    Шопен,
         лікарня,
            сухарі
    І ласощі —
            картопля з салом,
    «Сусаніни» — поводирі, —
    Віщують,
            ніби «краще стало»,
    А я
          стрічаю радо день —
    Задарма Сонечко не встане.
    Пташки співатимуть пісень:
    «Живи —
        уперше
            і востаннє!..»


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  20. Олександр Олехо - [ 2017.01.16 11:05 ]
    Від кривавої мавпи до огняного півня
    Від кривавої мавпи до огняного півня
    вже рукою подати – червоній і гори,
    наше вічне, як зорі, лиховісне терпіння,
    що упало на плечі, як покара згори.
    Хай козацькому роду та й нема переводу,
    але й правди немає без їдкої брехні.
    На різдвяні колядки віє гаром зі сходу,
    то життя погибає на АТОшній війні.
    Не чекайте утіхи ані вчора, ні нині
    за свою неозору, поховальну журбу,
    бо у кожній сльозині потопають невинні
    і ніхто не спиняє цю безумну пальбу.
    Від немудрої мавпи до горлатого півня
    не минає печалі і так мало надій,
    що розтягнута в часі навіжена катівня
    остаточно програє окаянний свій бій.

    16.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  21. Віктор Кучерук - [ 2017.01.16 09:25 ]
    Невтішне зізнання
    Як марень плетиво чуже,
    В думках моїх і перед зором, –
    Ти стала іншою уже,
    Мов квітка, зрізана учора.
    Недавно сяяла й пекла,
    Немов на сонечку свічадо,
    І, засліпивши, досягла
    Мене цілунків вогнепадом…
    Годинник звично мірить час
    І додає відчутно болю, –
    Твого волосся шовк пригас
    І вічок блиски похололи.
    Та й у мені щось вже не так,
    Якщо чуття перекипіли, –
    Коли усох я і обм’як,
    Як відпрацьоване мастило.
    15.01.17


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (8)