Я видела небо под нитями солнца,
Усталых людей с ленивой походкой,
Меня не пустили летать за пилота,
Но кто мне ответит, что это значит?

Я видела руки, обнявшие осень,
И грязная осень хотела проснуться,
Она поняла, ей не до самолетов,
Но так захотелось к нему прикоснутся.

Но кто мне ответит, что это значит?
Дождь рядом со мной, а я должна улыбнуться…
Ответ отрицательный, ты и так знаешь,
Что небо и звезды земли не коснуться.

Залиш мені відповідь,
Бо я свою втратила,
Можливо я звикла вже –
Собі значить зрадила.
І світ свій обмежила -
Усе ради спокою,
От тільки збентеженням
Навічно захоплена.

Я знаю твою самотність,
Я чула її по нотах,
Віталася з нею в обличчя
За круглим столом Камелота.

І ти підмигнеш невинно,
І скажеш завжди чекати,
Когось із далеких ліній
Та чорних сліпих квадратів.

А ти незнайомий зовсім,
Ти зовсім чужа планета,
І десь заховаєш душу,
Від себе кудись в намета.

А я заховаюсь в небо,
Де буду собі лежати;
Як просто чужій планеті,
Життя чиєсь не віддати.

1
Вуса русі до пояса...

2
Висе руде - мало впасти...

3
Духом запер дні в душі...

4
Баобаби довели до велосипеда...

5
Бабуївне, хлопа жалко...

6
Бабіна крутить і бігова доріжка є окей...

7
Попадя кувала ку-ку...

8
Затовпані ноги в ліжку...

9
Попадає не кожному...

10
Відроблять, обис рано тіко не було...

Коли відомо, що вже край і далі нікуди іти,
Коли немає більше слів, щоб вибратись з пітьми –
Лежиш собі, а далі прірва, намацуєш руками,
Ідеш собі і розумієш – болото під ногами.
Нема межі, нема добра і не всміхнуться хмари.
Будує світ холодна пустота, а ми лише примари.

І може й змісту і нема, і не знайти тут сенсу,
Але жаліюсь я, що боляче у серці.

А хтось тікає в край далекий,
Щоб жити добре вчужині.
Покинути домівку - крок нелегкий.
Веселі брате настали дні...

Усі ми люди із людськими рисами.
Хороші, злі, скупі та щирі.
Життя дивує нас сюрпризами.
Ми творимо війну та хочем жити в мирі.

Ми нищимо природу і будуємо міста
І скоро розіпнемо цілий світ.
Ми - люди, а людина не проста,
Сама себе загнала за колючий дріт.

Ми хочем досягти нових висот,
Вдихати радість і добро творити.
Людина - найвеличніша з істот,
Але чомусь вона не вміє жити.

О, горе вам, поети-брехуни.
Ви підлі зрадники митецької струни.
Ви душу ніжних теплих рим
Жорстоко змістом раните пустим.

Ви за багатство ниищите красу,
Ви перлу проміняли на сльозу.
Цілунком Юди і гірким чорнилом
Зламали те, що зветься дивом.

За тридцять срібняків продали риму,
Її гаряче літо і біляву зиму,
Багряну її осінь і квітучу весну.
Душа її жива, а слово знов воскресло.

На совість вам тягар вини
Життя вкладе, поети-брехуни.

Жовтавий сніг зривається з осик...
Від ніжності сміються клени,
Кидають з висоти легенький крик
В ту мить, коли ти горнешся до мене...

С.
Вітер гіллястим стовбуром
Витиснув мідь із марева,
Хмари, зелені бовдури,
Висоталися з варива
Дня і нічних сумбурностей,
Вічних питань надламаних,
В мислях лише ажурності,
Їх вітерець полагодив,
Вітер, немов схвильований,
Мов Дон Жуан із прерії,
Вірний прислужник Богові,
Біс, німота, артерія —
Він, що тече у просторі,
Перетинає виміри,
Знищивши всі компостери,
Віями синьо-білими,
Він, небезпечний страчений,
Голос німих розтерзаних, —
Вітер, потроху втрачений,
Тут, на землі зачерзаній…

О.
Колом побитих пломенів,
Вийнявши кіготь з пазурів
В час мережевих доменів
Очі дракона лазером
Вітер пустили в назем’я,
Вітер такий оранжевий,
Стогне од вітру полум’я,
Тишею дня заражене,
День, потонувши в нежиті,
Випивши ліки самості,
Не розібрав мережності,
Звів небуття до малості,
Вітер гуляє поглядом,
Все зазирає в темряву,
Вітер тепер бездоглядний,
Вітер — голодне черево.

Ж.
Якщо десь почорніє зелень,
То це тільки перша ознака,
Що навколо немає ладу,
Посміхається висікака,
Жовтий велетень велетенський,
Наче мрець (їх хіба ховають?)
Він один притискає палець
До губів, що мовчать і знають,
Де сховалась його отара,
Він — це вітер, жовтастий, грізний,
Вітер — наче лице Льотара…
Різне.

Гіркий у роті присмак сигарет,
Розбавлена любов'ю у крові горілка.
Нову поезію витворює поет.
Поезія нова, але стара сторінка.

Рука стискає жадібно листок,
Окреслює слова невисохле чорнило.
Він написав для неї сотню сторінок.
Її байдужості це так і не змінило.

Вже вкотре обіцяє він собі
Забути все і більше не страждати.
Хоча розбите серце, почуття живі
Не дозволяють цю сторінку дописати.

Йой, коханє - серце мліє,
За Тобою шось тай виє.
Шось же моцне, як бамбук,
Шось же любит дотик рук
І маленьку кицю!
Не ходи до Грицє.
Грицє Паляниці :(
В мене цьомки чуйні,
І зазвичай буйні...
А у Грицє, шо у Грицє?
А у Грицє не бійниця,
А у Грицє кіт наплакав...,
Писком схожий на макаку,
П`єстуком вбиває цьвока,
З язиком, як та сорока,
Крок, як у ведмедів,
Їздит на мопеді.
А у мене біціклєта,
Є кулєска, є льорнета,
Є на чім кохати,
Є за шо тримати!

18 Жовтня 2007

Осінь - по вінця налити і випити
Впасти у листя. І щоб не самій...
Вкрасти кохання, здивовано кліпати,
Пізно збагнути, що ти вже не мій!

Осінь. У вікнах буденність і затишок,
Смуток та легкість. А це вже - самій.
Осінь. Налити і випити залишок...
Дякую, осінь! За гарний напій...

Сон це, сонце, сон -
сонних соняхів сонати,
сонмище сонеток в унісон,
сонм сонантових сонетів.

Сонцевик про сонце снить,
сонниці у сонниках - то сон? Ні.
Сон це - сонце заяснить,
у сонарному осонні.

19 Жовтня 2007

Листя - маревом,
Сонце - хмарами,
Мов приправлене
Місто чарами...
Снами жовтими
Через жовтень би...
Але пізно вже,
Ти поїхав...

Сонним варивом
Днів захмарених
Огорне мене
Осінь - "все мине"...
Схопить спогади
Першим холодом,
Щоб розтанули
З першим снігом...

А я про нього і не згадую
Коли іду з роботи втомлена,
Коли на чай, чи за порадою
Іду до мами чи знайомого;..
Та що ти! Я його не згадую
Не прокидаюсь посерЕд ночі,
І не давлюся болем-зрадою
І не вмираю через ревнощі…
Та ні, я ні про що не згадую!
Є апетит, нема апатії;
Живу спокійно, усе радує,
Все правильно! Як в хрестоматії…
Навіщо? Я його не згадую,
Не плачу в світі стель і стін,
Та й не цікавлюся, не вгадую
Чи згадує про мене – Він…

До сонця молилося листя
Розтоптане під ногами
Щоб наші шляхи розійшлися
Чи друзями чи ворогами

Вже скоро стікатиме снігом
Іще один рік без тебе
Я молюсь щоб стати лінком
Недоступним для твого вебу

*
Отримай свою недоторканість
Повісь і дивися у рамку
Ховайся за цю ламінованість
Як джин у затерту банку

яневикличу
я не викличу
більше
не
викличу...

Медовий серпень
........у вікна ллється,
Осінню пісню
........шепоче серце,
Душа блукає
........в рожевім гаї,
Бо скільки жити –
........зозуля знає,
І день коротший,
........і ніч зухвала,
А ти все ближче,
........а слів замало,
Вже сонце швидше
........за овид пада,
Ріка зомліла
........від зорепаду...

Тримайся, зболена душа,
Де серце б’ється тихою ходою,
Неначе човен, що пливе рікою
Й здіймає шерех в комишах.

Емоцій сплеск любов руша,
Що прагне щастя й супокою,
Мов квітка, торкнута рукою,
З кубельця сонного вужа.

Складають скупчення хвилин
Нас двох в один єдиний плин
Незрозумілим досі чином,

Де душі, пойняті в одно,
Складають чисте джерело
Мого ім’я й твого, Галино!

Чи варто щось у світі цьому нам любити?
Чи краще нам від болю геть втекти?
Бо відчувати важче, ніж так просто жити
І складно вірити у добрі радості краси.

Життя похмуре як осінній вечір,
Любов – це сон поміж буденних втіх,
А легшою була б звичайна втеча
І тільки от нема куди піти.

Нема в нас вибору чи жити, чи померти,
Ми мусим гордо стежкою пройти.
І усміхнутись в той важкий осінній вечір
І краплю віри всередині зберегти.

І не келих вина, а задумлива пляшечка пива,
І ніяк не панянка, а так – провінційне дівча.
І якби не одна – то була би напевно щаслива,
І якби не коханка – то чиста була б, мов свіча.
А назавтра впаде на бруківку нечувана звістка,
Перехоплена вітром, добрехана в тисячу див:
Пам’ятаєте дівку, що стрíчки носила у кісках –
То її позавчора літак десь між хмарами збив…

Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
І поставлю на двері засув.

Вдудлим чарку, а мо` і горнє,
Загойдаю ті просто на нє.
А ти йойкнеш - такого конє
Завше хтіла!

18 Жовтня 2007

Всілись пізньої пори
Біля озера бобри.
Розвели високу ватру
З берестяної кори.
Видно місяцю згори,
Що бобрів аж цілих три.
Як до них у тебе справа -
То приходь і говори...

Марафон
Понад зарості малини
З гулом лине рій бджолиний,
А на велико-сипеді
Ведмежа втіка без кедів:
"Їду з пасіки з обіду -
Вороги летять по сліду.
Тричі в носа укусили -
В мужніх лапах тануть сили...
Зараз мусить статись чудо,
Бо впаду і плакать буду..."

Мав звичку давню дід Єнот -
Все нотувати у блокнот.
"Без нього я - казав дідусь -
Забув би навіть, як зовусь..."
Підступний звір на ймення Тхір
(злодюга рідкісний - повір!)
Украв блокнота в дідуся,
Проте не довго тішився...
Бо цей невчений бузувір
Не тямив, що таке папір.
Блокнота зжер на самоті
І вкляк від болю в животі...
Лежав півліта сам не свій
Він у лікарні лісовій.
А дід Єнот із тих часів,
Відколи Тхір блокнота з'їв,
Одне-єдине лиш забув -
що він забудькуватим був...

Яка біда - проблеми із зубами!
І пекло, як болять, і зле без них...
На щастя, не бракує в нас реклами
Ні диво-жуйок, ані паст зубних.

А чи існує паста, із якою
Зубам ніяка напасть не страшна?
„Авжеж! Оця-ось! - кажуть нам з тобою. -
Бо ВИБІР СТОМАТОЛОГІВ вона!”

І вже її купують дуже радо:
Хіба дантисти - без чобіт шевці?
Поганого зубам же не порадять
В халатах білих добрі фахівці!

Та... правда це чи лиш реклама вміла?
Чи ми не пішаки в нечесній грі?
Щоб у людей нічого не боліло -
Чи справді цього хочуть лікарі?

Поставити під сумнів це нескладно.
Професія гуманна в них, та ба! -
Лікують нині в основному платно:
Як не за гроші в касу - за хабар.

Тож медицина - бізнес? В цих умовах
В чім лікар зацікавлений? Чи щоб
Людей чимбільше в нас було здорових,
Чи тих, хто потерпає від хвороб?

Чи вибір стоматологів не money*?
Я в протилежне вірити б не став.
Рекламу пасти згадану в обмані
Підозрювати досить є підстав.

І все одно - звідкіль, як не з реклами
Дізнатися, який товар є люкс?
Нехай вона маніпулює нами -
Я пасту лиш розхвалену куплю!

__________
*Money (мані) - гроші (англ.).

ПРОЩАННЯ
Більш не прийду! Кохання ж бо немає.
Нехай хтось інший свічку вам тримає!

ЖИТО
Якби ми знали, ой чиє ж це жито...
Могли б за секс у ньому заплатити.

НАСЛІДКИ
Кохання зле, зате від нього - діти...
Ну? Ясно, звідки стільки зла на світі?

ДО ДНА
Якби не Ти, не випив би я стільки...
(Мені Ти люба лиш з відром горілки!)

ПРО ОРГАНИ
Немає в серці вільного куточка?
Зате яка у Тебе "п'ята точка"!

ГОЛОВНА ДЕТАЛЬ
Яка деталь авто найголовніша?
Сидіння заднє - "еротична ніша"!

РАДЯНСЬКІ ЛЮДИ ЗА "БУГРОМ"
Парторг не курв - лиш ліхтарі ЧЕРВОНІ
Любив у відповідному районі.

БЕЗ ПИТАНЬ
"Скажи, Валєрчик: ти мене кохаєш?!" -
"А що ж ось зараз я роблю? Питаєш!"

ПРИНЦИП
Адюльтер - річ для мене неможлива...
Як при собі нема презерватива.

БОЛЯЧЕ
Та Пенелопа - втрата невелика...
А Одіссей розбив мені всю пику!

ТЯЖКО
Ох! З колективом тяжко як жіночим!
Від всіх добийся сексу! (...бо всі хочуть!)

ВЕРСІЯ
Йти в льотчики син має ваш охоту?
Мабуть, на світ з'явився "по зальоту"!

НЕБЕЗПЕКА
Ой, небезпечно ж як не мати й гадки,
Що в незнайомки гарної - сказ матки...

ХТО ВИНЕН?
Охота часто змінювать партнера?
А що, коли така вже наша ера!

А ТЕПЕР СЕРЙОЗНО
Цікаво, браття й сестри: як ми блудом
Хвалитись на Суді Страшному будем?..

НІ!
Ліричний віршик скласти просить фея...
Та хай шукає іншого Орфея.

ЕТАП ТВОРЧОГО ПОШУКУ
Є маса інших квітів, інших тем -
До попи одцвітання хризантем!

МУЗиКА
Кохана! Ти музИка, а не стерва.
І виграєш симфонії... на нервах.

ЗАБУДУ
Забуду все: блакить очей, губ дотик...
Начхать, що розлюбила: я склеротик!

НЕ ЙДИ
Любове! О не йди від нас так скоро:
Пов'януть у теплицях помідори!

ПІДКАЗКА
Розлука? На РОЗБИТЕ СЕРЦЕ схоже?
То, певно, кардіолог допоможе!

ДОЛЯ РОМЕО
Ровесницю Джульєтти смів кохати -
Розбещення, стаття, процес і ґрати.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ
На імпотента геть немає рації
Надіятись і в справі консумації.

ЯК В ЮНОСТІ
Казав дід бабі: "Залікуй подагру
І, Надь, сходи на кастинг у ВІА ГРу!"

ПРАКТИКА СВІДЧИТЬ
Трапляється, що всі підлеглі винні
В усіх гріхах... бо клімакс у шефині.

РЕКОМЕНДАЦІЯ
Забути про економічну кризу
Так легко при перегляді стриптизу!

ПРИХОВАНИЙ МОТИВ
Зі штатівським вояком секс пізнати
Твоя мета - і ти за вступ до НАТО.

ЧИ НЕ ПРОБЛЕМА?
Лише одне з питань під грифом "вічні":
Дозволити чи ні доми публічні?

Здрастуй, люба! Я це. Ну не плач!
Як Ти довго спала, моє ладо!
Музочко, благаю я: пробач
Бідного Твого поета зраду!

Пам’ятаєш ті дванадцять літ,
У які - і Кліо, й Хронос свідки -
Вірші з-під пера мого на світ
Все з’являлись - хоч і дуже рідко?

Не збагну, як статися могло,
Що посмів розстатись я з Тобою.
Ну куди ж натхнення утекло?
Чом пішла вся творчість за водою?

Версій кілька - є... але мені
Не до них, скотині й недотепі:
Я Тебе побачив у труні,
Що на ланцюгах висить у склепі.

Не причина смерті головне -
Від інсульту, ядухи чи спазму.
Вшанування пам’яті одне -
Випуском „Юначого маразму”.

Книзі цій я зовсім недарма
Другу назву дав як при прощанні -
„Прикольнувся”: „Твори в двох томах:
Перший том і певно, що останній”.

Раптом... в книги виходу момент
Знову віршів забродили вина,
Й від пера удару - враз ущент
Музи кришталева домовина.

Встала із труни не тінь, не клон -
ТИ, розумна, гарна, віршоспівна!
„Смерть” Твоя - лиш летаргійний сон,
Мабуть, як і в Мертвої Царівни.

Кепсько геть було на самоті?
І мене Твоя відсутність мучить!
Вірю: у земнім моїм житті,
Музо, більш ніщо нас не розлучить.

До дружини, мила, не ревнуй,
Хто дорожча з вас - не смій питати.
Пригорнись до мене, поцілуй,
І - до праці: рими добирати!

Балія. Лоскоти. Сміх. Барабум.
Місько. Василь. Петро. Кумин кум.
Флєшка. Штакани. Банани.
Вівці. Козли і барани.
Пісня Нервани.
My honey!
Хочемо ми марципани.
Вісьти і гайти і вйоки.
Двері. Стодола. Намйоки.
Шпіки і шпоки. Цьомки і глум.
Бум барабум? Не бум?

17 Жовтня 2007

Не шукай у дорозі щастя,
Бо тим щастям дорога є.
У розлуці, чи на причасті
Хай душа молитовність п`є.

Хто не жив - той не чув насправді,
Бо глухим видавався кут.
A по два береги - дві правди,
І на кожному боці бруд.

І не ангел, не біс, а люди
Переходять, мовчать, плюють.
То від них розтискає груди,
Через них розриває лють.

День за днем відлягає вічність,
Не терпиться i небесам -
Вітре путній та вітре стрічний,
Проведіть у Господній храм.

Не віщуй нам біди, тривого -
Най терновий вінок сплетуть.
Серцем вишито цю дорогу -
Кожен стук у нанизах тут.

18 Жовтня 2007

Не піду на Його творчий вечір…
Прогуляю важливий захід,
Розкидаю у поспіху речі
І кудись ненадовго на Захід.
Там розтринькаю сили і гроші,
І робитиму все не до речі…
Усміхнуся… Він хлопець хороший…
Та навіщо мені творчий вечір?…
Прийдуть дами в оголених сукнях,
Оператори, мени поважні;
А він – подумки : «Де ж та с…???
З репортером… Така…. Неуважна?!»

Заспокой мене, любий, молю, заспокой,
Голос твій, мовби з медом парне молоко,
Так заснути боюсь, адже біля ріки,
Де втопитися мріють вербові гілки
І з плачем нарікають на долі гіркі -
Жовтоокі потвори, ікласті вовки

Чорні тіні з водицею мчать під місток,
Мого бідного серця жадають шматок -
Незагоєні рани привабили їх,
Бо забарвлено кров’ю незайманий сніг…
Блисне жовтим пітьма - і застигну німа,
Не задмухуй свічок, бо загасну сама…

Любий тихо прокляв потойбіччя лісів,
Як насняться страхіття, будити просив,
Аби вийти на герць із нездоланим злом,
І тривога ножем борознила чоло…
Не будитиму, знаю, що пізно ти ліг,
Подолавши виснажних десятки доріг

І зазвавши наснагу в оздоблений ріг,
Я потвор самотужки вполюю своїх…

Як я піду – така – додому?
В осінніх парках сум кружляє
І розрядили батарею
Якісь небажані дзвінки…
Усім потрібна – і нікому…
Усюди ждуть, та не стрічають;
Мовчать фонтани і алеї
Шумлять каштани-диваки…
Як я піду – така – до тебе?
Остання зустріч - без прощання,
А отже, не потрібні - зайві,
Візити і коментарі.
Безжально-сірий погляд неба,
Мої емоції з дощами,
Загублене навіки сяйво,
Каштани мудрі і старі…

Тятива – не струна
Лук – не арфа
Мир сьогодні –
Війна на завтра
Хоч і влучно –
Стріляю мимо
Все, що звучно –
Іще не зримо
Все, що первісне –
Тонше нитки
Лічить вересень
Золота злитки...

Генералісімус пива
За талію шклянку
Ловить незграбними пальцями
Ніби коханку
Ревнощів спрагу тамує
До губ притуляє
І відганає від неї
Набридливу зграю
Мух що кружляють довкола
Надщербленим німбом
Пива нема
А тому вдовольняються хлібом...

Лебеді. Миргород. Дібрівка. Подруги Дім.
Враження. Поїзд. Додому. І мабуть вже сім…
Ніч. Чи надовго безсоння? Цигарка. Балкон.
Сльози. Про нього. Крок в небо. Безодня.І сон…

Простуженное утро
дождь слизывает с губ...

труб водосточных
сломанные пальцы
висят безжизненно,
не в силах удержать
повозку дня,
что катится уныло...
на пяльцах неба
распят закат,
дрожащий, как желе,
в стекле божественном...
колюч и жуток ветер,
срывающий с земли
листвы одежду прочь...
а ночь... что ночь?
всего лишь время суток...

тональность до-минор
сюиты октября...

Кудись її поділася мітла,
Магічна куля припадає пилом.
Отримала з лихвою, що хотіла,
Та спокою, на лихо, не знайшла

Не мала й гадки про такі дива,
Коли його собі причарувала,
Що вкриє соромливо покривало
Відьомське кодло і майстриню зваб

Вогонь – повільний, тільки під казан,
А в ньому, не хвости гадюк, а каша,
Боролася. Спочатку було страшно.
Покору голос серця підказав.

У шибу стук: відьмак чи вовкулака,
Чи лісовик - прохати могорич?
На Бога, то ж лише суха гілляка!..

Вона кусає губи з переляку,
А раптом заманеться погуляти
Нестримно у Вальпургієву ніч?

Навколо мене лиш густий терновий сад,
Колючі стебла ранять незагоєні сліди
І одночасно б’є тяжкий холодний град
Хотілося б втекти на край Землі.

Проблема, що планета кругла, а навколо сад-
Оточують щоденні важкості життя
І сльози не врятують, бо небо тільки над,
Туди пускають, лиш коли пройдеш буття.

І плач, не плач, кричи, мовчи,
Тернина швидше допоможе,
Людина так самотня як глибоке дно
Туди плюють, як тільки цього хтось захоче.

день рождения Саши.


Изумруд
Неглубоко уснул
Среди тростника
Это озеро

Ящерица
Плещет хвостом во влаге
Тонко пьёт воздух

Искра блеснула
Словно желание
Он сидит у костра
И празднует

Вони.

От вони прийшли
Поставили чай
З тих пір щастя не припинялось
Ні на секунду
Воно струмувало, воно лилося
Видовжувалося, як та жердина догори
А Потім бульбашкою вшир товстіло

Воно множилося, билося луною
Воно солодко варенням в хребті плавало
Воно говорило «Тсссссс»,
Потім сміялося
Воно було блискучим, мокреньким,
І повноважно та тяжко сухим
Воно росло як трава
Затим, як дитяча нога,
Коли доводиться брати взуття ,
бо старе тисне пальчики.
Щастя крутилося в центр
Щастя ставало цілим
Тихо лежало біля серця
А потім мчало,
Як розумне дуже,
Уперед
Воно було фоном
Потім було акцентом
АЛЕ
ВОНО
Не припинялося ніколи
З року в рік.

У безвітряну ніч
Я нагою піду на приховану пустку,
Що пастками густих чагарів затулилась від вражого ока,
І під третьою повнею
Стану чорним примарним вовчиськом,
Завиватиму гучно, щоб тобі аж по спині морозом…
Допомоги не клич,
І тремтяча рука на гачкові для спуску
Не натисне його… і закапає дощ-невидимка об жерсть водостоку…
Не дивися на зовні,
Де була я кумедним дівчиськом –
Там лиш чорна вовчиця завиває, втрачаючи розум…

Танок життя та смерті...

Я скажу, як молитву, склади твого імені
Я відцураюсь брехні та всіх істин простих
щоб народившись уранці з маленького сімені
пальцями свого коріння у тебе врости

жити в тобі невідомою досі рослиною
грунт для якої ти рясно сльозами змочив
і харчуватися поглядом,стогоном,слиною
щоб зацвісти тобі білим колись уночі

з кінчиків пальців твоїх розгалузитись квіткою
стеблами,стрілами рук піднести тебе до небес
пахнути болем,бажанням,травою,трояндою дикою
і пелюстками опалих губ осипати тебе

і відцвісти за цю ніч як весна,проминаючи
не залишивши тобі урожаю цілунків-плодів
ти,як земля,поглинаєш мене,обіймаючи
я відцвіту,я загину а ти? Що тоді?

Я так люблю
Щоби співалось
Але як ти мовчиш
То люблю щоб мовчалось
І тиша щоб стояла дзеркалом
Стерильно чистим.

* * *

Прочная, масштабная
Встала тишина
Кроме горизонта мне
ничего не видно
С метлой из своего же пустого позвоночника
Лечу в возванной скорости...
Лечу в возванной скорости
Внутри горячая вода беззвучно закипает
А эта тишина...
Тишина, что одна...
Гора-тишина...
Тишина дна...
Восторгом уши давит.

Вскрыто тихое чрево
преобразований
и силится я-тварь
взгляд отвести
от ясности
блеска ножа

* * *

Як килим-самоліт
Горизонтальною
Тонкою плівкою
Між небом і землею
Так мовчить вона
Прозорий звук в душі підвісивши
Мовчить взимку восени
Мовчить-сочиться літом у траві
Але співа-горланить зливою з відра
Весною, як розбудить він її.

Холоне моя подруга
Дедалі вище в хмари
Її слова проявляються
У піротехнічному колі
Чужого свята

* * *

Гойдає мене в напівсні
Мое легке і прозоре дихання
Його
Глибоке,
Як в захопленні,
Дихання,
Примара усмішки
І щасливого реготу
Гойдає мене в напівсні.

Пожежа


Одне вхопило
Друге тримається
За спідню білизну
За ворох ниций
Та враз спалахнуло
Заграло барвами
На тих обличчях
Що льоту не мали
А мали смуток
За довгі роки
Тай запалало, як було, всім
І побрели вони у таємницю
Та у таку жадану – тишу.

Ти копитом розбила пута
Менше кроку було до волі
Та зуміли тебе закути
Жмутом сіна в тісній стодолі

І приборкали дикий норов
Ніби спокоєм ніби їдлом
Тільки іноді за спиною
Досі кривляться „бидло бидлом”

Знаєш добре, що є на світі
Свіжі трави і вільне небо
Що життя часом варте миті
І що ти є сама для себе

Знаєш, терпиш, живе молитва
Із тобою за стіл сідає
Та якщо назріває битва
Знай, що Бог із тобою, мій краю!