ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Лілія Ніколаєнко
2019.10.16 14:47
Розділ 4. Розплата за ілюзії

Вінок 11. Вигнання із раю

1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,

Устимко Яна
2019.10.16 14:02
ріка ковтає небо і сивіє
повісмами вростає в береги
рум’янок сумно дивиться крізь вії
на пустку що лунає навкруги

не плачуть очі виплакали сльози
коли прощалось літо кілька днів
край неба гріють пелени морози

Олена Побийголод
2019.10.16 13:58
Специфічний образ Росії у віршах російських поетів Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два сл

Світлана Ковальчук
2019.10.16 13:57
драбиною – в синє небо
торкнутись його із даху
печалей мабуть не треба
літак заповзявся птахом

муркоче листок пожовклий
на вухо коту осівши
в глибини вернувшись мовкне

Сергій Губерначук
2019.10.16 12:17
Десь за майже розталою прозоро-світанковою межею сивих лісів народжувався новий день. Із-за ледь-ледь рожевого, стомленого сутінками обрію, мовби ненароком, поволі виринали перші вранішні промені. Роздратований веселковими кольорами марева обрій нарешті в

Олександр Сушко
2019.10.16 08:47
Я гетьманом ставати не хотів,
Але царя зробили мойші з пупса.
Вперед! До перемоги! Бий...котів!
А москалів не варто. Бо боюся.

Вмирають патріоти поміж вирв,
Країну ж зрада поділила навпіл.
Відводьмо зброю! Відсьогодні мир!

Ніна Виноградська
2019.10.16 08:35
Зав'язавши слова
У тугий і заплутаний вузол,
Заховалась душа
Між остатками фраз, мов лахміть.
Відучора ми вже
Не родина,
І, навіть, не друзі.
Мов китайська стіна

Леся Геник
2019.10.16 07:12
Нехай і так: від нині - все інакше.
Твій перший біль навчив тебе іти,
не важачи на сльози, піт і кашель,
не важачи на тіні і хрести.

Твоє мовчання - нині не безсилля,
твоє мовчання нині - скеля дій,
коли душа вгору долає милі,

Вікторія Лимарівна
2019.10.16 00:10
Присвячується українським футболістам

Бентежні емоції на стадіоні!
Запекла хвилююча гра!
Та все ж перевагу бере Україна
З рахунком "два-нуль" на «ура!»
Сміливо вона виграва!

Олена Малєєва
2019.10.15 22:29
Засуджена довічно до позбавлення волі
Так сказав мені кат і суддя
В голові моїй порожньо,
А в лоні жевріє ледь життя—
Там зростає маленька зернина
Буде з неї колись людина.
І людина ця я.
Народити себе із себе

Олександр Сушко
2019.10.15 21:48
Саджав троянди цілий день на клумбі,
Втомився, сестри, аж немає слів.
Прийшла пора товкти водицю в ступі,
Бо вечоріє й кашу вже доїв.

Інгредієнт один - щемне кохання,
Приправа - серце, сльози і душа.
Годиться для цієї справи спальня -

Оксана Логоша
2019.10.15 19:55
НІч.Ніч.Тиш.
Служки зложили віяла.
Хто ти?Чому не спиш і мерегтиш віями?
Ніч снить сни.
Ти їх гортаєш слайдами-
Знов утечеш від них правдами і не правдами.
Стогін.Совиний страх?Мудра сова-смілива.
Ніч на Чумацький шлях зціджує рештки млива..

Сонце Місяць
2019.10.15 19:45
знай що пазл
склався наразі
хіба так як
він сам захтів

хто ми є
у якій ще фазі
при активах

Домінік Арфіст
2019.10.15 19:25
Голос мій тобі невтішний
І прямий:
Все тут лишнє, бренді-вишня,
Ангел мій.
Там де елліну світила
Красота,
З чорних дір мене сліпила
Срамота.

Микола Соболь
2019.10.15 17:49
Схвильований минулим і майбутнім,
А малороси гарно тулять грим.
Стираю ікла, навіть зуби кутні,
Бо Україна це завжди – екстрим!

Це Яр Холодний і криваві Крути,
Батурина страшні донині сни.
Московська мова споконвік – отрута!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.15 12:11
Вінок 10. Одкровення від змія

1.
Натхнення-мука до небес горить
І плавляться зірки, течуть в долоні.
У гріх веде магічний лабіринт,
У снах тремтять бажання ніжно-сонні.

Ніна Виноградська
2019.10.15 09:16
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,

Ярослав Чорногуз
2019.10.15 07:39
Перед серцем великим твоїм
Я сьогодні стаю на коліна.
І не сплю, і не п'ю, і не їм,
І щасливий, що я - твій мужчина.

Я сьогодні в любові воскрес
І життя по-новому осмислив.
Ти - безцінний дарунок небес

Іван Потьомкін
2019.10.15 00:21
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вч

Сонце Місяць
2019.10.14 23:01
та в курсі ви любите більше тексту
& щоб політична справа
інакший прогрес рівноцінний регресу
чи бавить а чи не бавить

звичайно ви маєте більше сенсів
святкові біблійні тарелі
& слово є срібло або vice versa

Олена Малєєва
2019.10.14 22:35
Ти знаєш, так важко
Примусити всіх говорити про себе
Або добре, або нічого...
Піти за обрій,
Без сумніву і печалі...
Осінь така цього року красива
І така важка...
Наповнити б кров'ю своєю

Ігор Федів
2019.10.14 21:45
Обоє линули за обрії печалі,
І зорями у небі малювали шлях.
А часу течія розкручує спіралі,
І подарує їм кохання на уста,
Аби дороги долі кроками ставали,
Щасливі миті обертає у роки,
У ритмі їх серця єдиному звучали,
Допомагаючи закоханим іти.

Олена Малєєва
2019.10.14 21:43
Не мовчи, не мовчи,
Не ламай гілки молодого дерева.
Сонце котиться десь за обрій...
Я не плачу,
Це просто очі такі вогкі.
Я не буду гадати і думати, де ти є
Де б не був, знаю: ти не мій..
Я не плачу,

Ігор Деркач
2019.10.14 20:45
Добирає урожайне літо
качани і колос до куля
і Ярило у піке зеніту
сіє павутини на поля.

І Покрова устеляє сіно
пеленою на нове зело.
По озимині її насіння

Сергій Губерначук
2019.10.14 18:58
Арфістка схилилась на арфу
і тихо заснула,
хоча ще пружинило струни,
і золото грало,
а ніч біля моря
у рота води набирала
й по хвилі, по звуку, по крапці
весь світ проковтнула.

Ніна Виноградська
2019.10.14 18:43
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,

Роман Миронов
2019.10.14 18:31
Червоні вишні – біла пелена,
Січеться поле місячним череслом.
Червона смуга пам'яті воскресла
І в ягодах солодких ожила.

Ти не сама, ти знаєш, не сама.
Твоя душа горить і замерзає.
Твоє життя – між пусткою і раєм,

Микола Соболь
2019.10.14 06:29
З городів повіяло димом,
Земля врожаї віддала.
У небі пливе пілігримом
Хмаринка над краєм села.
Спадає до обрію сонце.
Чаклує вечірній лиман,
Утримує легіт в долоньці
Тих чар недопитий туман.

Олена Малєєва
2019.10.13 22:16
Загортайся у мене, як в хутро,
Я жовтневий твій теплий сон
Божевільна й водночас мудра —
Я захоплю в п'янкий полон.
Шаленій від зухвалих поглядів,
Спокушайся моїми мріями
Я тебе захоплю цілунками,
Я табе залоскочу віями...

Ніна Виноградська
2019.10.13 20:33
Коханий мій, вже не злетять ніколи
Назустріч руки-крила, а душа
Літа пташам пораненим навколо
Її зустріть ніхто не поспіша.

Пробач мені, ти навіть ці слова
Не вбережеш від страху – хтось почує.
Я лиш для тебе вмерла… Я жива!

Сергій Губерначук
2019.10.13 18:57
У світі є одна деталь.
На жаль.
Святий Ґрааль з’являє нас
крізь світлу даль.

І диво чуда повертає біль
у смак,
якого Ти, мій Боже, правиш

Олександр Сушко
2019.10.13 17:25
Хто хоче золота - обряще,
У долі - стражник, злодій, кат.
Тому без мене людям краще -
Без совісті в кишенях лад.

В ціні безжурне vita dolce,
Набитий краденим шалман.
А я дарма мозолю очі,

Сонце Місяць
2019.10.13 15:44
злободенносте
відав я злобу & дно
трохи милості більше гонитви
все було про людей
хоч би їм всеодно
нема над чим туманіти

тих людей що придумав

Лілія Ніколаєнко
2019.10.13 11:50
Вінок 9. Свято Діоніса

1.
Чому ж така жорстока ти, богине, –
Грайлива німфо із шалених мрій?
Відвертих віршів обступили тіні.
Накрив мене нестримний зоревій!

Любов Бенедишин
2019.10.13 10:51
У захваті вдихаю небо: «Чи ж не…»
Усе таке нове і дивовижне!
Усе таке прекрасне і знайоме.
Дивлюсь на світ, як вперше – після коми.

…Душа пізнала безміри і міри,
Летіла крізь «тунелі», «чорні діри»,
Блукала в лабіринті, рвала пута –

Семен Санніков
2019.10.13 09:02
Повітря бабине кружля -
Та не стає воно теплішим.
Не дасть бананів нам земля,
І ми щось пам'ятне залишим.

На кожний стовбур і гілля
Озватись можем навіть віршем,
В якому трепетно розпишем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анатолій Філософ
2019.10.03

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.10.16 14:49 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 11.)
    Розділ 4. Розплата за ілюзії

    Вінок 11. Вигнання із раю

    1.
    У тернові заховані перлини
    Жбурну на небо, ніби на ріллю.
    Збирала щастя по малій крупині,
    Тепер у вічність розпач переллю.

    Любов-Пандора відчинила скриню…
    Розтала мревом світлоока юнь.
    У серці ніч вирує горобина.
    Ненавиджу тебе… але люблю!

    Нам райського гріха було замало.
    Затих мотив жаги. Невже кінець?
    Я вигнана спокуті на поталу.

    Лишила пристрасть на душі рубець,
    Та знов кохання пелюстки опалі
    Збираю музі на бучний вінець.

    2.
    Збираю музі на бучний вінець
    Багряні зорі та гріхи минулі.
    Душа шукає світла, мов сліпець,
    Хоч у пітьмі давно вже потонула.

    Не пахне літом у траві чебрець.
    Малює осінь хмарам гострі скули.
    Вишіптує дощі осінній жрець.
    Дерева пензлі золоті торкнули.

    Я маю небо, та не маю крил.
    Не сходять між камінням насінини,
    Бо змій на каяття мене прирік.

    Течуть у сни гірких медів краплини.
    Холодним забуттям гудуть вітри.
    Мої рядки – уже нудна рутина.

    3.
    Мої рядки – уже нудна рутина.
    Кіфара слова не милує слух.
    Я стукаю в пітьму, та хто ж відчинить?
    Вогонь твоєї пристрасті затух…

    Тріпоче серце, як в руці пташина,
    І повниться печаллю кожен стук.
    Вплітає муза у думки сивини.
    Жагучий шал згубив мене і вщух…

    Пливе гіркотна ніч. І чорну мітку
    Різьбить на долі чарівний різець.
    Приходь у дивні сни мої хоч зрідка,

    Відкрий до зір тернистий манівець!
    Душа сліпою тишею вагітна.
    Сонети ці – безсилля, не взірець.

    4.
    Сонети ці – безсилля, не взірець,
    А ти – моїх рядків фатальний привид,
    Німого задзеркалля посланець.
    Лелієш мрію чи душею кривиш?

    На шахівниці лиш один гравець…
    На серці темно і нестерпно прикро.
    Дірявий і пожухлий папірець
    Кружляє снами осені – постскриптум…

    Для музи ж ми обоє – лиш раби.
    У віршах наші злети і падіння.
    Зникай, мовчи… але, прошу, люби!

    Для мене ця омана – дар безцінний.
    Зібравши в пеклі прокляті скарби,
    Святилище будую на руїнах.

    5.
    Святилище будую на руїнах,
    Хоч спів богині в небесах замовк.
    Та вірші не про вірність лебедину –
    То гріх чатує, мов голодний вовк!

    Любов же – не троянда, а шипшина.
    Небесну вакханалію думок
    Урешті розжене гірке прозріння.
    Печаль закриє серце на замок.

    Як вирвати з душі отруйний корінь
    І стишити прокляття грозове?
    Ілюзія краси маною морить…

    Та біль зведе натхнення нанівець.
    У долю смуток уплітають Мойри,
    Пихато править Золотий Тілець.

    6.
    Пихато править Золотий Тілець.
    Сценарій доль писав жорстокий автор.
    Лялькар-пастух жене тупих овець
    На вівтар зла. Та чи боротись варто?

    Проходить біль крізь душу, мов свинець.
    Із неба насолод лечу я в Тартар.
    Надії ще жевріє каганець,
    Та дивослова охолола ватра.

    Зболіле серце огорне журба.
    У кривді не життя, а животіння…
    В рядках вирує вічна боротьба.

    А цілий світ, немов гніздо осине.
    Гряде буремна і важка доба.
    Жадоби розростається пухлина.

    7.
    Жадоби розростається пухлина,
    Ніде вже справедливості нема.
    Огидь керує ницо і безчинно
    І лаврами народ вінчає мавп.

    Таланти же чекає гільйотина.
    Краса ж для мене – мука і тюрма.
    Життя моє розтерла на піщини.
    Не скинути повік цього ярма!

    П’янких ілюзії неминуча страта.
    Бо муза – хитрий і лихий купець –
    Бере душею за натхнення плату.

    І байдуже, чи раб ти, чи борець,
    Абсурдного закону не здолати!
    Всьому тепер мірило – гаманець…

    8.
    Всьому тепер мірило – гаманець.
    А дотик до краси такий пекучий…
    Із хаосу небесного стрілець
    Отруєним вогнем у серце влучив.

    Палає божевіллям світ увесь.
    Мені ж услід летить докір колючий,
    Що я не соловей, а горобець…
    Навіщо, музо, міражами мучиш?

    А відчай ріже душу без ножа.
    І крикові німому в небі тісно.
    Палають у осінніх вітражах

    Мільйони запитань і спірних істин.
    Із ніччю вип’ю біль на брудершафт –
    Служу тобі, богине, безкорисно.

    9.
    Служу тобі, богине, безкорисно.
    Фантазія здіймає буревій.
    Лунає з піднебесся дзвінко й чисто
    Довершений і незбагненний твір.

    Та музика висока і вогниста
    Розтане на землі в пітьмі зневір.
    Розсиплеться душа, немов намисто.
    Обійме гіркота, хоч вовком вий…

    Та все ж моя ти альфа і омега.
    Мов янгол з перебитими крильми,
    Чекаю на землі у рай ковчега.

    Чорнильний дощ усі думки розмив.
    Натхнення – небо, а земля – мій берег.
    У снах небесний океан штормить.

    10.
    У снах небесний океан штормить.
    У вирву згуб зове лукавий голос.
    Немов прокляття древніх пірамід,
    Ця примха музи поламала долю.

    Акордами вогню жага дзвенить.
    Замкнули рими у магічне коло
    Мій піднебесний і барвистий світ.
    Від зір байдужих дме колючий холод.

    Веде хмільних ілюзій караван
    Богиня всеосяжна і сяйниста.
    Я не збагну божественних писань,

    Що біль пророчать ніжно і зловісно.
    І все ж в долині слів полю бур’ян,
    Тлумачу тишу-сповідь падолисту.

    11.
    Тлумачу тишу-сповідь падолисту.
    З едему слів нема шляху назад.
    Усіх ілюзій-рим душа не вмістить –
    Хай літери зривають зорепад!

    Тримає в лихоманці грішна пристрасть.
    Той погляд змія – руйнівний фрегат.
    Зірки в нектарі майорять іскристо
    І вкотре п’ю любовний опіат.

    Хоч винесуть боги суворий вирок –
    Палких фантазій обірвуть політ,
    Натхненням розриває відчай-вибух!

    Жага на серці чудеса різьбить.
    Я – знову ціль. І знов Амур не схибив.
    Потік чорнилом кам’яний нефрит.

    12.
    Потік чорнилом кам’яний нефрит.
    Снуються вірші. У душі смеркає.
    Та мрія, не стихаючи, бринить.
    Натхненний розпач – то солодка кара.

    Веде у рай казковий перехід
    Із віршів, снів і фентезійних марень.
    В словах магічна ватра пахкотить –
    Чаклунка-муза згубне зілля варить.

    Мене, богине, хоч рядком згадай
    В таємній книзі без імен і змісту –
    В щоденнику ілюзій та страждань…

    Дозволь в едемі хоч на мить розцвісти.
    В тобі моє спасіння і біда.
    Долаю до краси шляхи імлисті!

    13.
    Долаю до краси шляхи імлисті,
    Лоскоче серце таємничий страх.
    Чи вибухне безсмертям тьмяна іскра
    В рукописах важких поневірянь?

    До вічного вогню – космічна відстань,
    Дорогу стелить мовчазна жура.
    Римую душу на пожовклім листі.
    Жалі та втрати у рядках горять.

    Та в зоряних видіннях чиста юність
    Відкриє неповторний краєвид.
    Приспить печалі чарівне відлуння.

    Ріка натхнення крізь туман біжить.
    П’янить дурманом слова диво-трунок.
    Одвічністю стає прекрасна мить.

    14.
    Одвічністю стає прекрасна мить.
    Я зоряний напій лиш пригубила.
    Дрімає тиша і перо скрипить.
    Осінній вітер снами обрій білить.

    Спіліють мрії, мов багряний глід.
    Та смуток рани посипає сіллю.
    Надламана душа любов’ю снить,
    Хоча давно від спеки переспіла.

    Немов останній і тремкий листок,
    Зриває серце буревій невпинний.
    Скінчивсь нектар. Якби іще ковток...

    Ілюзії накриє хуртовина.
    Завіє часу золотий пісок
    У тернові заховані перлини.

    МАГІСТРАЛ

    У тернові заховані перлини
    Збираю музі на бучний вінець.
    Мої рядки – уже нудна рутина.
    Сонети ці – безсилля, не взірець…

    Святилище будую на руїнах.
    Пихато править Золотий Тілець,
    Жадоби розростається пухлина.
    Всьому тепер мірило – гаманець.

    Служу тобі, богине, безкорисно.
    У снах небесний океан штормить.
    Тлумачу тишу-сповідь падолисту.

    Потік чорнилом кам’яний нефрит.
    Долаю до краси шляхи імлисті!
    Одвічністю стає прекрасна мить.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  2. Устимко Яна - [ 2019.10.16 14:29 ]
    ***
    ріка ковтає небо і сивіє
    повісмами вростає в береги
    рум’янок сумно дивиться крізь вії
    на пустку що лунає навкруги

    не плачуть очі виплакали сльози
    коли прощалось літо кілька днів
    край неба гріють пелени морози
    для дуба що у вирій відлетів

    2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  3. Світлана Ковальчук - [ 2019.10.16 13:33 ]
    ***
    драбиною – в синє небо
    торкнутись його із даху
    печалей мабуть не треба
    літак заповзявся птахом

    муркоче листок пожовклий
    на вухо коту осівши
    в глибини вернувшись мовкне
    не яблуня – слово в вірші

    не слово а просто мислі
    що сміли летіти шпарко
    нам осінь порив зачислить?
    листок провальсує в шпарку


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  4. Олександр Сушко - [ 2019.10.16 08:59 ]
    Війна і мир


    Я гетьманом ставати не хотів,
    Але царя зробили мойші з пупса.
    Вперед! До перемоги! Бий...котів!
    А москалів не варто. Бо боюся.

    Вмирають патріоти поміж вирв,
    Країну ж зрада поділила навпіл.
    Відводьмо зброю! Відсьогодні мир!
    Продати землю заважають залпи.

    Кагал до неї має інтерес,
    Купців табун приперся із Європи.
    За чорноземом черга до небес,
    А тут хахли урилися в окопи.

    З Росією пограю в піддавки,
    Штики поперековую на рала.
    А за земельку гинуть хохлаки,
    Яку приблудам вже пообіцяли.

    Коли ж останній лан із молотка
    Піде, аби кагалець ублажити -
    Війна заглохне . А моя рука
    У золото угрузне ваговите.

    P.S:

    А, може, все це видумки? Хто зна...
    Аборигенів вигнали ж із прерій!
    Ціна за мир - це зрада. Так і знай.
    А хочеш волі, то воюй за неї.

    16.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  5. Ніна Виноградська - [ 2019.10.16 08:34 ]
    За межі


    Зав'язавши слова
    У тугий і заплутаний вузол,
    Заховалась душа
    Між остатками фраз, мов лахміть.
    Відучора ми вже
    Не родина,
    І, навіть, не друзі.
    Мов китайська стіна
    Поміж нами зневіра стоїть.

    І бажання нема
    Подолати столітнії мури,
    Збудувати життя
    На підвалинах зрадних навік.
    Краще плаха на мить,
    Аніж довготривалі тортури,
    Де прощенням катує
    Віднині чужий чоловік…

    І само розчинилось
    У просторі душ наших коло.
    Не розтав на асфальті
    Зчорнілий утоптаний сніг…
    Не жалію себе,
    Розриваю всі пута довкола,
    Щоби вийти за межі
    Протоптаних нами доріг.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  6. Леся Геник - [ 2019.10.16 07:48 ]
    Від нині

    Нехай і так: від нині - все інакше.
    Твій перший біль навчив тебе іти,
    не важачи на сльози, піт і кашель,
    не важачи на тіні і хрести.

    Твоє мовчання - нині не безсилля,
    твоє мовчання нині - скеля дій,
    коли душа вгору долає милі,
    коли гору долаєш у собі.

    І хай потік роз'юдженої хуги
    тебе жадає вперто збити з ніг,
    не бути вже змії тобі за друга,
    не приповзти підступно на поріг.

    Бо з нині вже не так, як було перше.
    Бо з нині тлін - це тлін, як не крути.
    І хай мара собі до сказу бреше,
    тобі своє робити треба, треба йти.

    15.10.19 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (1)


  7. Вікторія Лимарівна - [ 2019.10.16 00:44 ]
    Футбольний трiумф
    Присвячується українським футболістам

    Бентежні емоції на стадіоні!
    Запекла хвилююча гра!
    Та все ж перевагу бере Україна
    З рахунком "два-нуль" на «ура!»
    Сміливо вона виграва!

    Хоча супротивником є португальці,
    (В футболі серйозні знавці )
    Досвідчені, вмілі достатньо бувальці.
    У світі знайомі гравці,
    Та й в справі своїй фахівці.

    Вже другий в завершенні тайм... та напруга
    Сягає шалених висот!
    Рональдо поцілить у наші ворота:
    Потужний у грі поворот
    Надав хвилювання й турбот.

    Когорта славетна зібралась відома:
    Ярмоленко та Яремчук!
    Євген Коноплянко: легенда футболу!
    Відточений П’ятова рух:
    М’яча що не випустить з рук!

    Бо він воротАр міжнародного рівня!
    А для Кропивницька земляк.
    Подачі усі відбиває відмінно,
    (Одну лиш не стримав ніяк)
    Отримує безліч подяк.

    Завершився матч! "Два-один!" Перемога!!!
    У оплесках чутно запал!
    Осяяна успіхом в спорті дорога
    Для хлопців успішний фінал!
    Тріумфу нестримного шквал!

    14.10.2019
    Свідоцтво про публікацію №119101509746


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  8. Олена Малєєва - [ 2019.10.15 22:39 ]
    Засуджена довічно
    Засуджена довічно до позбавлення волі
    Так сказав мені кат і суддя
    В голові моїй порожньо,
    А в лоні жевріє ледь життя—
    Там зростає маленька зернина
    Буде з неї колись людина.
    І людина ця я.
    Народити себе із себе
    Треба воля до цього
    Треба певна сміливість...
    Хоча... я й сама не скажу уже зараз
    Як настала оця вагітність.
    Як я вирішила, що буду нова.
    Ставлю крапку і далі йду.
    Не шукаючи, ні, свободу,
    Через ріки усі навпростець
    Без племені, роду...
    Не шукаючи броду....
    Може, долю свою знайду.
    Може, знову пусті слова...
    Я засуджена.
    Не до страти,
    До неволі,
    Де мої грати — розум мій,
    Мій кат і суддя,
    Я... я... я...
    Але це не важливо.
    Всі живуть і вмирають ось так...
    Чи не всі?
    Певно, я занадто складна.
    Щось зламалося, так не було.
    Але. Я вагітна... собою...


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  9. Олександр Сушко - [ 2019.10.15 21:03 ]
    Лагідне

    Саджав троянди цілий день на клумбі,
    Втомився, сестри, аж немає слів.
    Прийшла пора товкти водицю в ступі,
    Бо вечоріє й кашу вже доїв.

    Інгредієнт один - щемне кохання,
    Приправа - серце, сльози і душа.
    Годиться для цієї справи спальня -
    Те місце, де з Ерато я лежав.

    Вона моя натхненниця грайлива,
    То підморгне, то сяде поміж вух.
    Сокоче "Ах!" коли цілую зліва,
    А справа цьомну, то волає "Ух!".

    Творю про те, як був ізверху, знизу
    Та цілував у музи пишну грудь.
    Бо читачі вимогливі до біса,
    Не пишеш про кохання - утечуть.

    Сьгодні знову мокрощоке просять,
    Кладе Пегасик першу борозну.
    Умілець я вичавлювати сльози:
    Прехтиве геть! Трагедію писну.

    15.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  10. Оксана Логоша - [ 2019.10.15 19:00 ]
    Хто ти?
    НІч.Ніч.Тиш.
    Служки зложили віяла.
    Хто ти?Чому не спиш і мерегтиш віями?
    Ніч снить сни.
    Ти їх гортаєш слайдами-
    Знов утечеш від них правдами і не правдами.
    Стогін.Совиний страх?Мудра сова-смілива.
    Ніч на Чумацький шлях зціджує рештки млива..
    Ніч.Ніч.Тиш.
    Темінь-у нори зміями.
    Хто ти? Чому не спиш і мерегтиш віями?


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  11. Сонце Місяць - [ 2019.10.15 19:34 ]
    ltphgs
     
    знай що пазл
    склався наразі
    хіба так як
    він сам захтів

    хто ми є
    у якій ще фазі
    при активах
    в кредит по тім

    ніч не спить її
    окликають тіні
    музикальні автівки
    загулявші мистці

    й мисткині



     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  12. Домінік Арфіст - [ 2019.10.15 19:43 ]
    О. Мандельштам - Я скажу тобі... (з російської)
    Голос мій тобі невтішний
    І прямий:
    Все тут лишнє, бренді-вишня,
    Ангел мій.
    Там де елліну світила
    Красота,
    З чорних дір мене сліпила
    Срамота.
    Греки збондили Єлену
    По морях,
    Мені – піняву солону
    По губах.
    По губах мене послинить
    Пустота,
    І покаже фіґу в спину
    Біднота.
    Чи ж бо, так бо, дуй бо, вій бо,
    Все одно.
    Ангел Мері, пунші пий бо,
    Цмуль вино!
    Голос мій тобі невтішний
    І прямий:
    Все тут лишнє, бренді-вишня,
    Ангел мій.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  13. Микола Соболь - [ 2019.10.15 17:45 ]
    Мова на часі!
    Схвильований минулим і майбутнім,
    А малороси гарно тулять грим.
    Стираю ікла, навіть зуби кутні,
    Бо Україна це завжди – екстрим!

    Це Яр Холодний і криваві Крути,
    Батурина страшні донині сни.
    Московська мова споконвік – отрута!
    Яка веде країну до війни.

    А що тобі? Аби дали пожерти,
    Ти міцно спиш, але не бачиш снів.
    Потрібно бути до кінця відвертим:
    Російською виховують – рабів!
    13.09.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.10.15 12:04 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 10.)
    Вінок 10. Одкровення від змія

    1.
    Натхнення-мука до небес горить
    І плавляться зірки, течуть в долоні.
    У гріх веде магічний лабіринт,
    У снах тремтять бажання ніжно-сонні.

    Земні тривоги срібний пил укрив,
    Та мрії заблукали в міжсезонні.
    На обрії фантазій майорить
    Праобраз музи, вічний і фантомний.

    Вогнями заряснів небесний лан.
    Я знову прокидаюсь, щоб заснути.
    Пітьму пробив гарячих слів фонтан.

    Нічний дурман вдихну на повні груди.
    Палка любове, із руїн постань! –
    Зболіле серце свято вірить в чудо.

    2.
    Зболіле серце свято вірить в чудо,
    В едемі слів шукає вічний скарб.
    Ім’я йому – любов – п’янка полуда.
    Спокуса ж манить у сліпий капкан.
    Розбурхані думки течуть в нікуди.
    Голодними очима хижака
    Пронизує жага. Сумління будить.
    Волає вперто розум: «Утікай!»

    Кипить в очах пітьми казкове зілля,
    Гаптує ніч магічний колорит.
    Натхненний біль – моє хмільне безсилля.

    Солодка згуба у рядках іскрить.
    Нектар оман уб’є мене і зцілить.
    Я музу кличу і молю навзрид.

    3.
    Я музу кличу і молю навзрид –
    Прокинулась душа в долині знади.
    Спокусник-змій ворота в рай відкрив,
    Де шал тече гарячим шоколадом.

    Там яблука висять, мов ліхтарі,
    Що світяться промінням гріхопаду.
    У морі снів жагучий гріх проріс.
    Скидає убрання любов-дріада.

    У кронах мерехтить густий смарагд.
    До згубної краси думки прикуті.
    Мовчанням не мори, богине. Грай!

    Натхненням розквітає диво-рута.
    Вертається жага, мов бумеранг.
    Збирає розум почуття-приблуди.

    4.
    Збирає розум почуття-приблуди.
    Сп’яніло серце від пісень лунких.
    Безумний вир у забутті закрутить
    Розбиті на мелодії думки.

    Нехай гримлять плітки і пересуди,
    Та хочу я всьому наперекір
    Надихатись ним і надихнутись!
    Сочиться біль солодкий і тремкий.

    О, ніжний шовк спокусливої шкіри!
    О, грішного екстазу дикий ритм!
    Любов’ю упиваюся без міри.

    Натхнення над безоднею зорить.
    Пишу коханню оду неймовірну –
    Моє життя застигло поміж рим!

    5.
    Моє життя застигло поміж рим.
    Зі слів і нот ми наш едем зіткали.
    Ліліт із божевілля ти створив.
    Перо танцює палко і зухвало.

    Та мрії пролились дощем жарин
    І спопелили золоті скрижалі.
    Гріховний плід, що віршами дозрів,
    Ми передчасно й жадібно зірвали.

    Горіло тіло від жагучих ласк
    В екстазі заборонених прелюдій.
    Вином гріха моя душа стекла.

    Вогнем у ній бурлить солодка смута.
    Та вирвалась би я із хижих лап,
    Якби мені повідав хтось, що буде!

    6.
    Якби мені повідав хтось, що буде,
    Не мчала би в едем твоїх зіниць.
    Із присмаком зірок щемливий смуток
    Ховає шал гарячих таємниць.

    Нас Бог простить, але осудять люди.
    Зірветься серце криком диких птиць.
    У чистих почуттях не місце бруду,
    Та в грішної жаги нема границь.

    Я створена була з ребра Адама,
    Та змій-чаклун мене заговорив
    Марі молитись в золотому храмі.

    Сумління рани від оман ятрить.
    Щоб врятуватись від гріха-цунамі,
    Напнула би в душі мільйон вітрил!

    7.
    Напнула би в душі мільйон вітрил,
    Та мій полон ілюзії – довічний.
    Гріховний шлях і вірний оберіг –
    Поезія – сумна Її Величність.

    Ми – лиш актори у безумній грі,
    Що змінює картини еротичні.
    На скронях пил зірок – то тільки грим,
    Та ця омана нам жахливо личить!

    Розбещених богів хмільний каприз
    У полум’ї жаги мене погубить.
    Навіюють думки солодкий бриз,

    Та згуба залишає на розпутті.
    Я вітром слів у зоресвітну вись
    Втекла б подалі від жаги-облуди…

    8.
    Втекла б подалі від жаги-облуди,
    Та диких почуттів гримить орган.
    Хто пристрасть невідмолену остудить
    Наперекір нудьгуючим богам?

    Мої думки мілкі та каламутні.
    Розбити б золотого ланцюга,
    Спалити рими, відректись, забути!
    Любов моя – солодкий сурогат.

    Цей дотик словом осліпив мій розум.
    Затяг у лігво ночі ніжний звір.
    Катренами жаги загусла проза.

    Спокусник-змій гніздо у серці звив.
    Брала у нього сотні віршів-позик.
    Запізно… Не віддати борг повік.

    9.
    Запізно. Не віддати борг повік.
    Скували рими, мов палкі судоми.
    Тобою пломеніє кожен вірш.
    Папером розстилається свідомість.

    Стікає шепіт, як гарячий віск.
    Твоє кохання, ніби невагомість,
    Несе мене на райські острови.
    А тіло обняла солодка втома.

    Я – бранка раю фентезійних втіх,
    Де бавиться твоя душа зміїна.
    У царстві нерозгаданих видінь

    П’янкий обман своє зерно вкорінить.
    Квітуча галерея почуттів –
    В’язниця без дверей – суцільні стіни.

    10.
    В’язниця без дверей – суцільні стіни –
    Із розуму любов мене звела.
    Тримає у мані п’янке тяжіння.
    Пірнають сни у бірюзову гладь.

    Я віддалась облудному служінню,
    Життя і вірші у одне сплела.
    Сонети змія про земне та тлінне,
    Та голову його вінчає лавр.

    Як вибратись мені з цієї вирви?
    Спокусник – мій тиран і вартовий.
    В ріці безсмертя гріх замулив гирло.

    Пегасе, урятуй мене, озвись!
    Принада затягла в гріховний вимір,
    У пастку чарівний клубок завів.

    11.
    У пастку чарівний клубок завів.
    Малює шал на шкірі візерунки.
    Зриваються відверті сни із вій,
    Співає згуба пристрасно і лунко.

    Твоя душа веде в солодкий вир,
    Та не пускає за свої лаштунки.
    Сліпучих зір таємний алфавіт
    Розгадує тривога семиструнна.

    У спогадах палкі слова ряхтять.
    Спиняють рими вітер часоплину.
    Ми вийшли з віршів у земне буття –

    У буднях зблідло золоте проміння.
    Лиш муза переповнить всі чуття.
    Поезія – крута моя стежина.

    12.
    Поезія – крута моя стежина.
    Зірватися з оман боюся вниз.
    Твій погляд у рядках мене розчинить.
    Мотив хмільних спокус лунає скрізь.

    Спіліє сонце, як пахуча диня,
    На серці ж залишає щемну різь.
    Ця витівка богів – хитка твердиня.
    У вірності лиш музі ми клялись.

    Це одкровення змій писав по тілу
    Жагучим сном твоїх тремких повік.
    Кохання у чорнилі оніміло.

    Хитає біль в душі примарну вісь.
    Та знову лину я в едем згорілий,
    Буяє словом дивний зореквіт.

    13.
    Буяє словом дивний зореквіт.
    Вриваюсь вітром у твоє безмежжя.
    Натхнення будить, мов тривожний дзвін,
    Мої думки солодкі та бентежні.

    І знов у віршах смак нектарних вин.
    Спокуса із рядків підступно стежить
    І пристрасті пориви грозові
    В загубленій душі руйнують межі.

    Були ми у раю шалених згуб,
    Та окрім муз, нам нічого ділити.
    Не допила жаги зі спраглих губ…

    Розказують вітри сумні билини.
    Віддам я знов і небу, і гріху,
    У тернові заховані перлини.

    14.
    У тернові заховані перлини
    Беру я в борг у змія-лихваря.
    Збираю у раю плоди й каміння –
    Усипана гріхами кожна п’ядь…

    Душі своєї грішну половину,
    Мов яблуко даю – вона твоя!
    Моє кохання у собі зачиниш.
    Мостити райський шлях почну з нуля.

    Розтанув сон. Уже о-пів на осінь.
    Сапфіри погасив небесний звід.
    Врожай відвертих мрій спокута косить.

    Та заревом жаги палає схід.
    Вітри гарячих віршів сушать сльози.
    Натхнення-мука до небес горить.

    МАГІСТРАЛ

    Натхнення-мука до небес горить.
    Зболіле серце свято вірить в чудо.
    Я музу кличу і молю навзрид.
    Збирає розум почуття-приблуди.

    Моє життя застигло поміж рим.
    Якби мені повідав хтось, що буде,
    Напнула би в душі мільйон вітрил,
    Втекла б подалі від жаги-облуди.

    Та пізно. Не віддати борг повік.
    В’язниця без дверей – суцільні стіни.
    У пастку чарівний клубок завів.

    Поезія – крута моя стежина.
    Буяє словом дивний зореквіт.
    У тернові заховані перлини.

    Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  15. Ніна Виноградська - [ 2019.10.15 09:17 ]
    Ковчег дитинства


    Зелений дощ і сива далечінь,
    Світ кольоровий, різнобарвна злива,
    В саду від спеки порятує тінь.
    І я від цього усього щаслива.

    Бо тут мій дім, і школа, і земля,
    І вишня біла, мов старенька мама.
    Я так сюди спішила іздаля,
    Щоб стати на святий поріг ногами.

    Напитися водички із відра,
    На покуті вклонитися іконам.
    Оселя рідна чиста, хоч стара,
    Від бід усіх мені була заслоном.

    А рушники її завжди цвіли
    Найкращим вишиваним оберегом.
    Достойний і любові й похвали
    Дитинства дім, що є моїм ковчегом.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  17. Іван Потьомкін - [ 2019.10.15 00:42 ]
    Йти в майбутнє гордим
    Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
    Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
    А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
    ...Як в пригоді стало все оте з роками:
    Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
    Успіх тимчасовий – така собі забавка...
    Вчителі небесні з селянської хати,
    Мудру вашу раду хочу передати
    Не синам одним лиш, а всьому народу,
    Щоб в майбутнє йшов він, як ви вчили,- гордим.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  18. Сонце Місяць - [ 2019.10.14 23:48 ]
    мимохіть
     
    та в курсі ви любите більше тексту
    & щоб політична справа
    інакший прогрес рівноцінний регресу
    чи бавить а чи не бавить

    звичайно ви маєте більше сенсів
    святкові біблійні тарелі
    & слово є срібло або vice versa
    сентиментальні морелі

    я може уїдливий надто пробачте
    бувати собою недосить
    на варті всяко примхлива обачність
    & демони їсти просять

    о будьмо запекліше сестри й браття
    пильніше щодо контенту
    будемо інтонаційно відрадні
    при темі чи навіть дилемах

    & нас дочекається порозуміння
    на тлі розбазарених гасел
    хай хтось загубився у модернізмі
    а хтось промисловий класик




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  19. Ігор Федів - [ 2019.10.14 21:04 ]
    Линули
    Обоє линули за обрії печалі,
    І зорями у небі малювали шлях.
    А часу течія розкручує спіралі,
    І подарує їм кохання на уста,
    Аби дороги долі кроками ставали,
    Щасливі миті обертає у роки,
    У ритмі їх серця єдиному звучали,
    Допомагаючи закоханим іти.
    Обоє линути у виміри готові -
    Ґерданами нової долі у життя.
    І на вершині гір, у таїні діброви
    Оберігає небо їхні почуття.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  20. Олена Малєєва - [ 2019.10.14 21:18 ]
    Не мовчи
    Не мовчи, не мовчи,
    Не ламай гілки молодого дерева.
    Сонце котиться десь за обрій...
    Я не плачу,
    Це просто очі такі вогкі.
    Я не буду гадати і думати, де ти є
    Де б не був, знаю: ти не мій..
    Я не плачу,
    Лиш не мовчи, не мовчи...

    Пам'ятаєш мої долоні?
    Вони увесь час холодні й вогкі...
    Розум мучить безсоння,
    А серце — тахікардія.
    Я горю у вогні... розставання...
    Це нестерпне пекло лише мені,
    Ток по венах тече... божевілля...
    Це усе від твого мовчання.

    Це не сум, не печаль, не туга...
    Не емоція, знаєш, проста...
    Ця крига, знаєш, ніколи більш не розтане
    І нехай...
    Мене вабить зима,
    Вічна арктична зима
    Вічна пам'ять...
    Вічна пам'ять...
    Так, мовчи. Не потрібні тепер слова.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  21. Ігор Деркач - [ 2019.10.14 20:26 ]
    Жовтневий вернісаж
    Добирає урожайне літо
    качани і колос до куля
    і Ярило у піке зеніту
    сіє павутини на поля.

    І Покрова устеляє сіно
    пеленою на нове зело.
    По озимині її насіння
    яриною ниви ожило.

    А уже за нею фінішує
    у високі сині небеса
    кароокий жовтень, що існує
    поки є ще в’януча краса.

    Уночі замішує пастелі,
    а удень малює міражі,
    як Марія укриває землю
    на краю небесної межі.

    У свої сіяючі чертоги
    одягає омофори тоги
    і міняє опції меню,
    та наймає сивого Борея
    вимести усі її алеї
    і неони магії вогню.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Сергій Губерначук - [ 2019.10.14 18:02 ]
    Арфа в оркестрі
    Арфістка схилилась на арфу
    і тихо заснула,
    хоча ще пружинило струни,
    і золото грало,
    а ніч біля моря
    у рота води набирала
    й по хвилі, по звуку, по крапці
    весь світ проковтнула.

    Оркестр задрижав,
    тільки арфа ранкова мовчала,
    снували смички,
    мов у темному вулику бджоли,
    гудів контрабас,
    ніби джміль переорює поле,
    а сакси, як оси, –
    й в усіх інструментів по жалу.

    Страшна увертюра,
    де ноти струминками меду
    в пітьмі обсотали
    невдалу поверхню планети.
    У хорі бриніли
    таємні вселенські куплети,
    і в кожній строфі
    протилежно мінялося кредо.

    Виходив балет,
    але гнів стосувався арфістки,
    яка серед бурі
    у ложі своїм спочивала,
    возлігши душею крізь струни
    на теплі овали
    й щипаючи се́рденьком сни,
    мов духмяні любистки.

    Пустою літаврою
    місяць упав на дорогу.
    Нічні чумаки
    набрели на карбованець срібний,
    сховали на возі у сіль
    та й поплентались дрібно
    у край,
    де любистки духмяні їм вистудять ноги…

    Арфістку щасливу
    флейтисти сумні розбудили –
    в оркестрі розвіялись сутінки
    й море гриміло.
    Вона здивувалася
    й струни вхопила невміло,
    й усі інструменти
    в орнаменті дня заходи́ли.

    Постали в її переливах
    високі сюїти,
    казки пропливали
    на сцені зеленого замку.
    У світлій постлюдії моря
    спливали уламки
    і брались докупи
    в нови́й корабель нерозбитий.

    Усе поверталось від арфи повз арфу до арфи.
    Усе поверталось
    від арфи
    повз арфу
    до арфи.

    22 лютого 1996 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 126–127"


  23. Ніна Виноградська - [ 2019.10.14 18:24 ]
    Ковчег дитинства


    Зелений дощ і сива далечінь,
    Світ кольоровий, різнобарвна злива,
    В саду від спеки порятує тінь.
    І я від цього усього щаслива.

    Бо тут мій дім, і школа, і земля,
    І вишня біла, мов старенька мама.
    Я так сюди спішила іздаля,
    Щоб стати на святий поріг ногами.

    Напитися водички із відра,
    На покуті вклонитися іконам.
    Оселя рідна чиста, хоч стара,
    Від бід усіх мені була заслоном.

    А рушники її завжди цвіли
    Найкращим вишиваним оберегом.
    Достойний і любові й похвали
    Дитинства дім, що є моїм ковчегом.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  24. Ігор Якименко - [ 2019.10.14 18:57 ]
    Вітання зі святом Покрови Присвятої Богородиці і Днем Українського козацтва
    Бажаю вам важкої праці,
    Щоб піт зтираючи з чола,
    Були ви горді, що багаті,
    На справи гідні і діла!
    Бажаю спокою не знати,
    Ввесь час смакуючи життя
    Ані хвилини не втрачати,
    На сонне і липке буття!
    І ще хотів я побажати
    У серці віра щоб жила,
    А от від заздрощів і ліні,
    Покрова хай вас укрива!

    14.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Роман Миронов - [ 2019.10.14 18:59 ]
    ***
    Червоні вишні – біла пелена,
    Січеться поле місячним череслом.
    Червона смуга пам'яті воскресла
    І в ягодах солодких ожила.

    Ти не сама, ти знаєш, не сама.
    Твоя душа горить і замерзає.
    Твоє життя – між пусткою і раєм,
    Довірся Богу – міцно і сповна.

    Не вір нікому, більше вже не вір,
    Мені також не треба довіряти.
    Я душу розпростер, ти хочеш? Нате!
    Тобі і Богу. Богу і тобі.

    30.07.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  26. Микола Соболь - [ 2019.10.14 06:29 ]
    Вересень
    З городів повіяло димом,
    Земля врожаї віддала.
    У небі пливе пілігримом
    Хмаринка над краєм села.
    Спадає до обрію сонце.
    Чаклує вечірній лиман,
    Утримує легіт в долоньці
    Тих чар недопитий туман.
    З’являється ночі спокуса.
    До ранку поснули гаї.
    А місяць – мольфар срібно-русий
    Лелітки розсипав свої.
    06.09.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  27. Олена Малєєва - [ 2019.10.13 22:25 ]
    Загортайся у мене
    Загортайся у мене, як в хутро,
    Я жовтневий твій теплий сон
    Божевільна й водночас мудра —
    Я захоплю в п'янкий полон.
    Шаленій від зухвалих поглядів,
    Спокушайся моїми мріями
    Я тебе захоплю цілунками,
    Я табе залоскочу віями...
    Як захочеш втекти, то ноги
    Ніби самі вростуть в підлогу
    Хоч відкриті усі дороги,
    Ти залишишся тут надовго..
    Я не tabula rasa, Любий,
    Невідомими знаками сповнена,
    Я рятунок і твоя згуба,
    Я кохана, я terra incognita...
    Ти мій грішний невільний праведник,
    Не умієш мене позбутися,
    Бо тоді ти не зможеш в лагідні,
    Обійми мої загорнутися...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  28. Ніна Виноградська - [ 2019.10.13 20:03 ]
    Коханий мій




    Коханий мій, вже не злетять ніколи
    Назустріч руки-крила, а душа
    Літа пташам пораненим навколо
    Її зустріть ніхто не поспіша.

    Пробач мені, ти навіть ці слова
    Не вбережеш від страху – хтось почує.
    Я лиш для тебе вмерла… Я жива!
    Розлукою, буває, і лікують.

    Немов звіря для зцілення траву,
    Шукаю порятунку від кохання.
    Без тебе я жила і проживу
    І проживе любов моя остання.

    Душа розп’ята, ніби на хресті,
    Сама бреде, неначе на Голгофу…
    Ти за любов мою мене прости,
    Хоч я від неї квіткою засохну…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Губерначук - [ 2019.10.13 18:17 ]
    У світі є одна деталь…
    У світі є одна деталь.
    На жаль.
    Святий Ґрааль з’являє нас
    крізь світлу даль.

    І диво чуда повертає біль
    у смак,
    якого Ти, мій Боже, правиш
    за́вжди так!

    Так – тільки так
    кохання виграє.
    Бо все, що є –
    моє.

    29.02.2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 179"


  30. Олександр Сушко - [ 2019.10.13 17:58 ]
    Сумління


    Хто хоче золота - обряще,
    У долі - стражник, злодій, кат.
    Тому без мене людям краще -
    Без совісті в кишенях лад.

    В ціні безжурне vita dolce,
    Набитий краденим шалман.
    А я дарма мозолю очі,
    Кажу що світле, а що тьма.

    Так, божество у зомбі -"money",
    У хворих - істина в вині.
    Та існувати у тумані
    Чи личить людям? Звісно, ні!

    Пливуть повз мене водопіллям
    Шматки обірваних вітрил...
    Хіба це щастя - мати крила,
    Як поруч братик мій без крил?

    Мою кусає длань, як щука,
    Від слини мокра борода.
    Та я веду сліпця за руку,
    Бо поруч прірва: крок - і там...
    #

    12.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (1)


  31. Сонце Місяць - [ 2019.10.13 15:37 ]
    contd.
     
    злободенносте
    відав я злобу & дно
    трохи милості більше гонитви
    все було про людей
    хоч би їм всеодно
    нема над чим туманіти

    тих людей що придумав
    возніс & скарав
    розіпнув завалив камінням
    хтось би ще гендлював
    пильнував навар
    от & маємо значить
    нині

    але я не про це




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  32. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.10.13 11:27 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи" (Вінок 9.)
    Вінок 9. Свято Діоніса

    1.
    Чому ж така жорстока ти, богине, –
    Грайлива німфо із шалених мрій?
    Відвертих віршів обступили тіні.
    Накрив мене нестримний зоревій!

    Та хто наслав це дивне сновидіння –
    Чи бог з Олімпу чи лукавий змій?
    Бурлить весна, бучна і білопінна,
    Оман її не розгадаю зміст.

    Розхристані думки вітрами квилять.
    Кладу я в рими душу – забирай.
    У пристрасть понесуть буремні хвилі.

    А погляд зваби – згубний вогнеграй.
    Мов ніжний цвіт, мене жага скосила.
    Навіщо, музо, маниш на таран?

    2.
    Навіщо, музо, маниш на таран?
    Спокуси грають на твоїй кіфарі.
    Жагучий гріх мої думки украв,
    Принадами ясну блакить затьмарив.

    Та знову душу віддаю вітрам.
    Огорнуть серце навісні примари.
    Нахлине сон, де ніч, як виноград,
    Настоїться на грішному нектарі.

    Отож приснився чарівний етюд:
    Яскрава та захоплива світлина –
    На свято Діоніса хлине люд!

    А бог вина веселий та гостинний.
    О, він прекрасний! Та гріховний бруд
    Сховався під обличчям янголиним…

    3.
    Сховався під обличчям янголиним
    Володар ненаситного вогню.
    Майстерно сіті для сердець розкинув,
    І без меча пробив мою броню.

    І вже моя душа – його рабиня.
    У морі божевілля потону.
    У пекло манять ці уста-рубіни.
    В садах думок спокуси бродять «ню».

    Зірвалось небо і весну мрійливу
    Спекотне літо замінило враз.
    Співає вітер ніжно і ліниво.

    Збирати урожай гріхів пора.
    І вкотре звабив лжепрозрінням Єву
    Підступний змій, що поневолив рай.

    4.
    Підступний змій, що поневолив рай,
    Із рим і нот у снах плете інтриги.
    Строкатих почуттів шалена гра
    То кидає у полум’я, то в кригу.

    Вирує свято безсюжетних драм,
    Де п’яна лінь і хіть усіх накрила.
    Та росами спокут заплаче рань
    І час підпалить цю абсурдну книгу.

    Навіщо ж сон мене сюди приніс?
    На душі поглядаючи звіринно,
    Фантом гріха регоче з-за куліс.

    Пече любов у грудях, мов тернина.
    Вином облуди манить Діоніс.
    У вирву мрій без каяття порину!

    5.
    У вирву мрій без каяття порину,
    А пристрасть, мов буремний океан.
    Захопить вихор забуття і ліні
    Дурманом поцілунків і торкань.

    Та кличе із душі мене сумління,
    Бо я – не я. Абсурдний цей роман.
    Як вирвати оману із корінням,
    І в серці розділити інь і янь?

    Нектаром розіллється ейфорія.
    Сапфірами засяє небокрай.
    Упавши, зорі, поміж трав зомліють.

    Пітьма-шаманка вийде із шатра.
    Віддамся неприборканій стихії,
    Хоч знаю – із піску цей дивний храм.

    6.
    Хоч знаю – із піску цей дивний храм,
    У невідомість відчиняю двері.
    Мене заради втіхи покарав
    Безумним почуттям бешкетник-Ерос.

    Напише ніч магічний магістрал,
    Та чари розжене рожева Еос.
    Втече у рими чарівний астрал,
    Лиш спогади залишить на папері.

    Та я лечу в палкі обійми знов.
    Збираю солод з уст його кармінних.
    Пряде пітьма у небі ніжний шовк.

    Горить перо в гріховному пломінні.
    Від спеки сад поезії пожовк.
    Лишив мені Пегас лише пір’їну.

    7.
    Лишив мені Пегас лише пір’їну.
    Зарити легко в марноту талант.
    Спотворилось божественне творіння.
    Стремління світле затягнув туман.

    Навіщо ж, музо, ллєш медові вина
    І пристрасті здіймаєш ураган?
    Відрізалась у вічність пуповина.
    У небуття веде мене талан.

    Та знову зазвучить магічна арфа.
    До крові почуття мої огрань!
    Сузір’я розіллють дощі метафор.

    Любов залишить невигойний шрам
    Не спити щастя із бездонних амфор.
    У віршах-снах ятряться сотні ран!

    8.
    У віршах-снах ятряться сотні ран.
    Ілюзій безкінечна галерея
    Веде в забутий і щасливий край,
    Де лине неповторний спів Орфея.

    Та нищить мрії знов колючий град.
    Стирає проза ямби і хореї.
    Не маю я на тебе жодних прав,
    Прекрасний і фатальний Асмодею!

    Хмільна омана затягла на дно
    В рожевому тумані п’яних оргій.
    Фальшиві почуття – гріхів багно.

    Крізь первісний обряд пливуть епохи.
    Доп’ю пітьму і стане все одно…
    Рукописи палають в пічці Бога!

    9.
    Рукописи палають в пічці Бога!
    Слова і письмена ще й як горять!
    Я милості не попрошу ні в кого.
    Душі не кине доля й сухаря.

    В любові та вині втоплю тривогу.
    Відчалить серце у хмільні моря.
    В обіймах невагомості нічної
    Ілюзії ведуть палкий обряд.

    Дозволь же, Діонісе, впасти в темінь,
    Втекти у зоресвітну далечінь!
    Мої сонети, як полон тюремний.

    Думки, як дикий ураган мечів.
    Складає муза надважкі дилеми.
    У задзеркаллі німота кричить.

    10.
    У задзеркаллі німота кричить.
    Едем у протиріччях збожеволів.
    Душа тремтлива, як вогонь свічі,
    Коханням снить, але бажає волі.

    Нестерпний біль моє перо точив,
    Тепер жага сердечні рани солить.
    Поет блукає вільний і нічий
    У просторах казкової юдолі.

    В мені звучить симфонія без нот.
    В магічне коло завела дорога.
    А муза – мій тиран і ляльковод.

    Глузує Воланд із творінь убогих.
    Я не прийму диявольських щедрот –
    Ніхто не прийде і не дасть нічого.

    11.
    Ніхто не прийде і не дасть нічого,
    Лиш долями побавиться Ерот.
    Не втримаю я знов його облоги.
    Не вивчить серце черговий урок.

    В ілюзіях відвертих і медових
    Сп’янію від нектару стиглих грон.
    Із рук гріха зіп’ю вина терпкого.
    У пекло повезе мене Харон.

    Чарує Діоніс жарким дурманом,
    Солодку згубу забуття таїть.
    Як віск, течуть у ніч палкі бажання.

    Жага у серце ллє червону мідь.
    Та чиста юність від спекоти в’яне.
    Тяжіє над душею тінь століть.

    12.
    Тяжіє над душею тінь століть.
    Складаються сузір’я в орігамі.
    Незаймана краса в мені звучить
    Казковими й палкими солов’ями.

    Та світ, де править лиш вино і хіть,
    Розродиться отруйними плодами.
    Небесну чистоту не прихистить.
    На почуттях моїх чорнильні плями!

    У Хаос долі та роки пливуть.
    Античний сад ядучий дим заповнив.
    Пірнає серце в сизу каламуть.

    Охопить грішну ніч омана-повінь.
    Втекти не можу із облудних пут –
    Поезії молюсь аж до знемоги.

    13.
    Поезії молюсь аж до знемоги,
    І слово я возношу на престол.
    Душа, у римах вільна від усього,
    Вітрами пише безкінечний том.

    Приймає муза і гріхи, і сповідь.
    Сріблить жагою стріли Купідон.
    Із марева завіси золотої
    Звабливо визирає Ерато.

    Спокуса напряде шовкові ниті
    І зоряним промінням причастить.
    Зірками в оксамитовій блакиті

    Цвіте любов, мов яблунева віть.
    Прорізавшись безсмертям із граніту,
    Натхнення-мука до небес горить.

    14.
    Натхнення-мука до небес горить.
    Чорнило від жаги стає багряним.
    Красою переповнює огидь
    Хмільне вино мого самообману.

    У дзеркалі душі вина дрижить.
    Фантом пера – примарний мій коханець –
    Оманою утішить мимохідь
    І срібним димом у рядках розтане.

    Мов дикої троянди аромат,
    П’янить мене шалених мрій цвітіння.
    Бентежить серце дивний віршопад.

    Застигне у небесному склепінні
    Палка любов і біль важких утрат.
    Чому ж така жорстока ти, богине?

    МАГІСТРАЛ

    Чому ж така жорстока ти, богине?
    Навіщо, музо, маниш на таран?
    Сховався під обличчям янголиним
    Підступний змій, що поневолив рай.

    У вирву мрій без каяття порину,
    Хоч знаю – із піску цей дивний храм.
    Лишив мені Пегас лише пір’їну.
    У віршах-снах ятряться сотні ран.

    Рукописи палають в пічці Бога.
    У задзеркаллі німота кричить.
    Ніхто не прийде і не дасть нічого.

    Тяжіє над душею тінь століть,
    Поезії молюсь аж до знемоги,
    Натхнення-мука до небес горить.

    Корона сонетів - твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов"язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  33. Любов Бенедишин - [ 2019.10.13 10:51 ]
    Жити...
    У захваті вдихаю небо: «Чи ж не…»
    Усе таке нове і дивовижне!
    Усе таке прекрасне і знайоме.
    Дивлюсь на світ, як вперше – після коми.

    …Душа пізнала безміри і міри,
    Летіла крізь «тунелі», «чорні діри»,
    Блукала в лабіринті, рвала пута –
    Щоб раптом, як від струму, стрепенутись.

    Щоб врешті повернутися до тями,
    Заповнити любов’ю «білі плями».
    І ніби знову дихати й ходити –
    Учитись… жити.

    13.10.2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  34. Семен Санніков - [ 2019.10.13 09:09 ]
    ха ха
    Повітря бабине кружля -
    Та не стає воно теплішим.
    Не дасть бананів нам земля,
    І ми щось пам'ятне залишим.

    На кожний стовбур і гілля́
    Озватись можем навіть віршем,
    В якому трепетно розпишем
    Усе - до крони від комля́.

    Росте щось путнє чи всиха,
    Або як виє завірюха,
    Часина щасна чи лиха,
    Панує свіжість чи задуха,
    Сира погода чи суха -
    Земля лежить собі та й слуха.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  35. Микола Соболь - [ 2019.10.13 06:57 ]
    На пенсію
    Давай на пенсію іти у сімдесят!
    Навис над нами гострий меч Арея.
    Не вихідних не буде, ані свят,
    Бо ще «леве» платитимо євреям!
    Ти не сумуй, козаче, все лади!
    Жоди хлібину кинули на землю,
    За це кнесету бабки заплати!
    (Я щось котлет від мух не відокремлю)?!
    Кажуть колись водились – козаки!
    Дядьки вусаті про країну дбали…
    А нині кацапури… хохляки…
    І матір продадуть за кусень сала!
    21.08.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Сушко - [ 2019.10.13 05:44 ]
    Самота


    В окопі плаче дощ, спинився час,
    Шинкує ворог лютий душу сталлю.
    А небеса упали в чорну грязь,
    Накривши землю зоряною шаллю.

    Ніхто мене в це пекло не просив,
    Я сам прийшов, без зброї, добровольцем.
    А кров горить у крапельках роси,
    В обіймах смерті звично сходить сонце.

    Пливли повз мене ангели в гробах
    Туди, де світ уквітчано барвінком.
    Я вижив. Та поламана судьба
    Догнала вдома воїна-каліку.

    Пішли дружина, донечка, онук,
    Лишилися зі мною тільки рими.
    А самота - це плата за війну,
    Яку я затулив грудьми своїми.

    11.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  37. Володимир Бойко - [ 2019.10.12 22:24 ]
    Путіноїди - 2
    Я не годен слухати
    Кума Путіна
    І без нього все у нас
    Переплутано.
    Він посланець від орди
    Кагебовської,
    Промиває мізки нам
    По-московському.

    Я не годен слухати
    Рабіновича,
    Він із кумом путінським –
    Наче родичі.
    Із натурою обоє –
    Зміїною,
    Приторговують вони
    Україною.

    А ще більше не люблю
    Я Мураєва,
    Він, як виплодок совка –
    Збіса правильний.
    Розповзася нечисть скрізь –
    Їсть нас поїдом,
    Всі вони на кшталт один –
    Путіноїди.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  38. Іван Потьомкін - [ 2019.10.12 21:12 ]
    За монбланами надмірного майна
    Здавалось в юності наївному мені,
    Що з року в рік, а, може, й день при дні
    Прямує світ лише по висхідній.
    Та сивизна, мов несподівана зима,
    Що снігом заміта палітру осені,
    До того світу повернула, що пройма
    Надсадним смерті подихом і блиском,
    Де за монбланами надмірного майна
    Ракети шкіряться, націлившись в колиску.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (2)


  39. Сергій Губерначук - [ 2019.10.12 18:07 ]
    Фонтан
    – Коли за північчю ми стежили з тобою
    з низин любовно зібганого ложа,
    коли відпочивали ми, як завжди,
    після твого орґазму, що пройшов,
    і від мого, який лише збирався,
    коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
    і сходила у сірий сад, мов місяць,
    тривожачи коханців з ближніх місць,
    коли це трапилось – я зрадила тобі.

    – Ти правильно вчинила..,
    що зізналась.
    Тепер візьму я з більшою любов’ю
    тебе,
    щоб зрадити могла ти ще страшніше.
    Щоб ти чекала зради
    і боялась
    мого кохання, більшого за неї.

    Коли я вранці, привітавши сад,
    проходив мимо нашого фонтану,
    я не почув, щоб він водою грався –
    фонтан завмер, мов на твоїх малюнках;
    струмки висіли і не розкида́лись,
    вода застигла, ніби лід в очах.
    Я зазирнув на дно – і все розгледів:
    що і за чим було, і звідки жах
    такий,
    що все заклякло…
    Тому ти правильно вчинила, що зізналась.

    – Тепер що буде нам?..
    Якщо я можу з іншим..,
    то, мабуть, з іншою ти вчиниш так, як є,
    так само, як і я, фонтан зупиниш?


    – Я швидше серце зупиню своє,
    або тебе спиню в своєму серці…
    Я почекаю.
    Хай наступна ніч
    покаже ранок нам чи лиш мені одному.
    Мені цікаво, я́к покинеш ти мене,
    коли я не засну
    й не задрімаю.

    – Я обіцяю, любий, бути поруч.
    Але чи зможеш ти любити так,
    як той,
    хто сірий сад зробив зеленим,
    коли з очей моїх, в яких був тільки страх,
    фонтан салютував жіночим щастям,
    жіночим задоволенням злетів…
    і лиш тому повис і заспокоївсь,
    що я тебе згадала –
    чи ти спиш…

    – Я сплю.

    13 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 54–55"


  40. Вікторія Лимарівна - [ 2019.10.12 14:55 ]
    Жовтнева пора
    Жовтнева пора має шарм особливий.
    Дивує палітрою щедрою барв.
    Багрянцем оздоблена, золотом трав.
    До статусу прагне володарки-жінки!
    Красуні Осінній нема відпочинку,
    Та все ж потребує кохання й підтримки!
    Засвідчить про це перехожий: вродлива!
    Одне запитання у нього: щаслива?

    Щаслива! Ось тільки миттєвість природи
    Окреслена подихом Вищих Небес.
    Запрошує й зараз у казку чудес.
    На жаль чи на щастя, життя швидкоплинне!
    Події, новини очікують, зміни.
    Бо час не стоїть, а крокує невпинно:
    Позбавить панянку чарівної вроди.
    Прохання йому не потрібні та згода.

    Жовтнева пора – у красі її зрілість!
    А скільки тривати – на все Божа милість!

    12.10.2019
    Свідоцтво про публікацію №119101204561



    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  41. Микола Соболь - [ 2019.10.12 11:21 ]
    Осіннє
    Прокидаюсь у іншому вимірі.
    За вікном парасольок парад.
    Мідне листя хитає у безмірі
    Ще учора смарагдовий сад.

    Похилилися трави під росами.
    На світанку тенетка тремтить.
    Осінь-дівчинка ніжками босими
    По туману гуляє в цю мить.

    Захворіла погода капризами,
    День остуджує спеку дощем.
    Та за жовто-багряними лозами
    Прийде бабине літо іще.
    31.08.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  42. Андрій Басанець - [ 2019.10.12 11:26 ]
    * * * *

    Жовтневий млин – у листі, в домі, в димі,
    У вітрі розвіваються листи.
    Нікуди нам уже не донести
    Цю теплу потерть, світло невгасиме,
    цей із польоту викроєний вимах,
    легеньку тінь на крилах золотих.

    Це теплий плин – бери його очима –
    Пиши про мене, на мені пиши –
    Ні цяточки на тілі не лиши,
    Хай нас ніхто довіку не розніме –
    О чиста згага, о любовна схима –
    Багаття на пожухлім спориші.

    Прощальний клин. Жура моя небесна.
    Не дописати – не перебрести –
    Хай пальцями змикаються мости –
    Нехай постане пустка безсловесна,
    Де над столом, як над широким плесом,
    У вітрі розвіваються листи.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  43. Ігор Федів - [ 2019.10.11 21:13 ]
    Доля стала сумна
    Багато маємо зла,
    Опарою воно виростає,
    А доля стає сумна,
    У чарці на дні засинає.
    Чи поряд багато зла ?
    Як геометрична прогресія.
    У ями немає дна,
    Висушує душу депресія.
    Чи нами керує зло,
    А коли ми його породили?
    І де забули добро,
    Яке радо і щиро робили?
    Зло і утворює зло.
    Я маю ланцюг розірвати,
    І омиваючи тло,
    По-новому усе малювати,
    Чесно робитиму крок
    І подяки за це не чекаю,
    Закрию зло на замок
    А у ньому ключа поламаю.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  44. Сергій Губерначук - [ 2019.10.11 18:51 ]
    Уперше за багато літ і літер…
    Уперше за багато літ і літер
    я наздогнав заримований вітер!
    Налупцював його, розцілував,
    віршем на аркуш паперу поклав.

    Вітер завмер. Пішло щодення.
    Душу мою колише натхнення,
    рожеве письмо і голубе.
    Знічев’я вітер читає себе.

    Картини й скульптури дерев березневих
    з гілками оголеними, як нерви,
    щодня прописані моїм вітром,
    я страчу цим набоєм літер!

    Нема приходу небесного зонду,
    коли іґноруєш природу!
    Ні слова правди в цей світ з імли
    не дам, бо барви на ні зійшли!

    Стирчатиму опудалом на городі
    віршами зодягнений по древній моді,
    якщо не вивітрю протест
    через меланхолійно перенапружений ґротеск!

    Якщо не стешу короткий анекдот
    десь у вузькому коридорі –
    то й щастям не вп’юся від творчих щедрот
    і не спіймаю свій вітер надво́рі!

    9 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 247"


  45. Домінік Арфіст - [ 2019.10.11 17:39 ]
    МЦ
    Марино Іванівно, кримського неба горлице...
    мій погляд до Ваших зелених очей горнеться...
    орлѝце віща неупокорена... неприкаяна...
    Ваші кохані – Фоми... Іуди... і Каїни...
    божественну глину на чорній кро̀ві замішано
    такою безслізною Ви стоїте на суді... невтішною…
    палає життя як ягня на вогні жерто̀вному
    і мова Вас виправдовує... самі̀ Ви стаєте мовою...
    на кримському вітрі стою я розвіяний на всі сторони –
    і чорні крукѝ і чайки над морем зморено
    кличуть-гукають-чекають слідів на піщаній паперті…
    і ні садів... і ні слів... і ні навіть пам’яті…
    Ви зазирнули в аїд Карадагу – вижили
    ношу доріг і порогів чужих винесли…
    ми ще із Вами о ранній порі воскреснемо
    десь на краю ойкумени… в Криму – небесному…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  46. Олександр Сушко - [ 2019.10.11 16:58 ]
    То шо?

    Піввіку не вилазив я з-за парти,
    Став асом пишних од, а був профан.
    Нелегко мудрагелю гарувати,
    А хто сказав, що дурнику лафа?

    Він теж людина! Любить ситну кашу
    І сивіє так само як і ти.
    Повага ж між братами більше важить,
    Ніж інтелект і зверхності понти.

    І взагалі - розумні нині дурні,
    А я - тупак, бо не з команди "ЗЕ".
    Окупували дезертири юні
    Печерський з грошенятами клозет.

    Командує брилем тепер ярмулка,
    Прикрила тяму й глузд на років п'ять.
    Життя було раніше - суща мука,
    Ну, а тепер настала благодать.

    Зорав город, складаю дрова в клуні,
    Зловила жінка півника на борщ.
    Крім мене у селі усі розумні...
    Не згоден? Пазли розсипом? Отож!

    11.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  47. Оксана Логоша - [ 2019.10.11 16:33 ]
    Я кохала тебе
    Я пішла собі геть.Потонула у дні,і замовкла.
    Не заходжу у ніч , не відводжу від сонця очей.
    Ти повісив свій меч,що за міфами зветься Дамоклів,
    Ув одну із ночей.


    І туди я не йду...А ти вмієш кохати придні?
    Коли тіло землі не приховує ран і рубців?
    Ти підвісив свій меч ну прямісінько в серце мені
    Чи,скажи,не тому,що не втримав його у руці?

    Ти підвісив свій меч...А на стелі ідуть кораблі.
    Ти набив їхні трюми скарбами і м*ясом форелі.
    Я кохала тебе.Ти не вчився кохати при дні
    І розбився об скелі.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  48. Вікторія Лимарівна - [ 2019.10.11 14:49 ]
    ***
    На листі зеленому сніг…
    Так дивно, бо осінь навколо:
    Сумної мелодії соло…
    Подекуди вранішній слід:
    Поночі утворений лід,
    Холодний,торкнеться долоні.
    Тримає в своєму полоні.

    На листі зеленому сніг…
    Руйнуючи юність поволі,
    Життєві придбались мозолі.
    На скроні упевнено ліг.
    Чи буде доречним цей збіг?!!!
    Чи може змінити він долю???
    Окреслює кожному коло.

    На листі зеленому сніг…

    27.09.2019
    Свидетельство о публикации №119092709313


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (7)


  49. Сонце Місяць - [ 2019.10.11 13:32 ]
    даруй-те
     
    та бо всі ці абстракції так розумію наївні
    пляшка портвейну на двох шеррі бренді нете
    хай не магнум ~ нехай пара беллум тт
    полишати бажання & відкидати провинне

    ось бадьорий тайм~ плен трохи віршів на ритм вар’єте
    трохи прози яку не любити настійна задача
    все у мізках твоїх недопитливий старче~ юначе
    метафізика чинно недійсна просте і т.д.


    я віршую собі вогкий жовтню незрячий
    тихий вайн & дазайн цеї ванни
    уламки снив про любов

    я віншую тобі як ти вмієш зіслати вдачу
    & оце при сході світання
    неповторне за инших умов




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  50. Матвій Смірнов - [ 2019.10.11 12:38 ]
    На зупинці
    Поет стояв на зупинці трамвая,
    Прощаючись із життям.
    В поетів, знаєте, так буває -
    Гостре передчуття

    Того що буде - така вже вдача
    У них, і той не поет,
    Хто свого фіналу не передбачить
    Хоч трішечки наперед.

    Перед поетовими очима
    Немов наживо усе:
    Іде народ - повільно і чинно
    І тіло його несе.

    Іде начальник, друзі, дружина
    І натовп суне услід,
    Несе в руці дві чорні жоржини
    Вчителька укрліт,

    Що там? Ну що там? Ховають Поета!
    Почувши таку новину,
    Прості перехожі, знявши кашкети,
    По черзі несуть труну,

    Крокують поруч селяни, солдати,
    І творчий інтеліґент,
    Останню шану прийшов віддати
    Діючий Президент -

    Від нас пішов... Величезна втрата...
    (Сльози, відкрита труна),
    Уголос плакатимуть дівчата -
    (І особливо одна),

    І вітер стихне, юрба принишкне,
    Мовчатимуть солов’ї,
    І хтось із собою матиме книжку
    Що він написав її,

    І він автограф своєю рукою
    Поставив би - але ні:
    По-перше книжки нема як такої,
    По-друге - він у труні,

    І срібні хмари стануть печально
    Обабіч синіх небес,
    Порушить тишу глухим скавчанням
    Чийсь безутішний пес,

    І навіть літери у абетці
    Розсиплються як драже,
    І кінь, що віз катафалк, зірветься
    І в розпачі заірже,

    А десь у небі лелеки сірі
    Припинять щорічну путь
    У теплий обетований вирій,
    На грішну Землю впадуть,

    І навіть ангел опустить крила
    І стане Земля пуста
    І всесвіт згортатиметься безсило
    У сингулярний стан.

    І хоч на початку і було Слово,
    Та стали слова німі
    І ось над водою літає знову
    Божий Дух у пітьмі...

    Отак він думав. Хилилась долу
    Поетова голова,
    Харон свою смиренну гондолу
    Майже налаштував,

    Метався вітер, як вовк у стайні,
    І місяця коровай
    Униз на поета глядів востаннє...
    Аж тут підійшов трамвай.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   1504