ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Андрій Грановський
2017.05.28 01:00
Опруч неї лиш райдуги б'ють,
І проміння олівчиком пише
Заповітні збагнення, що ждуть
Молодого коханого в тиші,
Там, де ніц жодних п'яних хмарин
Та нема громовидних висоток.
Є лиш я, котрий жодних омовок
Не спіткав із самого знайомства,

Ярослав Чорногуз
2017.05.27 23:30
Прохолода вечірня у літнім саду
Тихо пестячи, йде, наростає.
У шовкову траву упаду, упаду,
У блаженну розповінь розмаю.

Майже літо уже, та сумна ця пора
То ридає, то хмари насупить…
Світлий сум темну радість поволі стира

Ігор Шоха
2017.05.27 22:49
Усі на цьому світі одіссеї,
ну, себто – ми, одні чоловіки.
Не можемо лише без однієї,
а з усіма, буває, залюбки.

Але його чекає Пенелопа.
І мій герой подався із війни
по морю-океану автостопом

Ігор Шоха
2017.05.27 22:35
                         І
Я уявляю, як її любили
таку незаяложену, ясну.
А я її, – о горе! У могилу –
її єдину – на усіх одну.
Із неї Ліру вижали за бали
і не мене одного виживали...
Прозорою – не бачили її.

Олександр Сушко
2017.05.27 18:22
Пахтить, шумує у бідоні
Напій для справдішніх мужчин.
Тремтять у захваті долоні,
Коли згадають чарки дзвін.

Булькоче брага водограєм
Не згірш бурхливої ріки.
А "друзі" мліють за сараєм

Юрій Ерметов
2017.05.27 17:53
Скоро вже ніч, а ти мовчиш –
ти спиш, скажи мені, у ніч глядиш?
На порох підошв, на шорохи крокв –
а завтра прийде, а ніч мине...

Зашепочи мені гірко навзнак,
защекочи мене, сміливо...
так.

Сергій Гупало
2017.05.27 16:30
Не вдалося чимало. Ніхто і не плакав.
Не розквітло задумане, зсохло на корені.
Ми взаємно любились, і дні, як собаки,
Несвідомо за нами брели, упокорені.

На обгін полетіли вітри із майдану –
І застряли в історії. Ми – аж у вічності,
Забрели на

Шон Маклех
2017.05.27 12:58
Літо вином черленим
У келих днів моїх недоречних,
У чашу снів моїх нетутешніх
Наливає бородатий винар-батлер,
Пригощає мене
Та гостей снів моїх – світів синіх:
Кожному вусатому – по краплі,
Кожній кралі келішок

Іван Потьомкін
2017.05.27 12:09
Забудеться печаль і листи від когось там,
На зміну міражам надходить справам час,
Та стежка перша та під назвою «робота»
Впродовж всього життя зостанеться при нас.

Любов покине нас, друзі в путах клопотів,
Дітей розкида світ - їм до пуття якраз

Мирослав Артимович
2017.05.27 08:59
Буяє травень яблуневим цвітом,
не за горами довгождане літо.
Проте допоки ще весна довкола -
то хоч-не-хоч, але ходи до школи.

Приспів:

А ми такі, а ми такі затяті,

Василь Бур'ян
2017.05.27 08:38
Гартуюсь в натовпі людському,
У боротьбі.
Живу в далекому й близькому,
Живу в тобі.
Живу в піднесеному слові,
Без коректур.
Живу в чистилищі любові,
Не без тортур.

Світлана Майя Залізняк
2017.05.27 01:10
На сайті гастролює Поціновувач поезії. Не лише мені він писав коментарі. Всі в одному стилі.
Всі вони збереглися на його сторінці - і ще доступні. Хто за ним ховається?

Сторінка Камінчанської Олександри. Її вірш і коментарі:

поціновувач поезії (Л.П

Олександра Камінчанська
2017.05.27 00:52
не знаю, що тут діється...так званий пан поціновувач поезії, який комфортно розмістився і на інших сайтах відкрито займається дурницями...як такого позбутися?...поясніть...

Ігор Шоха
2017.05.26 17:49
Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.

Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,

Ігор Шоха
2017.05.26 15:10
Стоїть, у щось замислена, бабуся.
Її рука зависла біля уст.
Чужа усім. Признатися боюся,
що я не намотав собі на вуса,
які були літа моїх бабусь.

І цю уже ніхто не запитає,
кудою понесуть її літа

Петро Скоропис
2017.05.26 14:31
Допоки ти співала – осеніло.
Лучина пічку затопила.
Доки літала й цокотіла,
похолоділо.

Тепер ти ледь подолуєш емалі
і кіптяву плити, чим далі
година твого виплоду квітнева.

Микола Соболь
2017.05.26 14:15
Вагітна жінко! – ти вінець творіння,
Кого обійме таїнством Господь.
Бо саме у тобі є те коріння –
З якого проростає мій народ.

Вагітна жінко! – йти тобі на муки,
Заради того, щоби ця земля
Завжди жила, коли на свої руки

Юрко Бужанин
2017.05.26 14:09
У болітці серед лісу
Якось Жабці стало тісно:
Всі набридли їй подружки,
Несмачними стали мушки.

Остогидло вже пірнати,
На льоту комах хапати...
Захотілось їй цим літом

Любов Бенедишин
2017.05.26 12:12
Сад потемнів, розкошланий незграба:
Набрався ляку, цвіту не вберіг…
Наскочила гроза, сварлива баба,
З відра линула, гримнула на всіх.

Сипнула градом, вітру навперейми,
І блискавку метнула в далину…
Світліє сад і… лічить зав’язь, гейби

Василь Бур'ян
2017.05.26 11:59
Життя триває. І триває смерть.
Не парадокс, а карма України.
Напівжива, зграбована ущерть,
До миру прагне крізь гібридні війни.
Минув Великдень і Христос Воскрес,
До інших дат торується дорога.
Не варт чекати манни із небес -
Не виживуть безбожники

Юрій Ерметов
2017.05.26 08:38
А іноді люди,
деякі
або просто якісь,
викликають
на самому дні
заплутані, змучені
або, навпаки,
вибухаючі

Олександр Сушко
2017.05.26 07:23
Брехня відкрила очі. Ожила.
Нуртує у думках, неначе піна,
Аби утілитися у слова,
Отрутою сочитись по краплині.

На перший погляд зовсім не гидка,
Ефектна, наче дівчина вродлива.
За нею правда тулиться гірка,

Ярослав Чорногуз
2017.05.25 23:35
Ще недавно зима - завірюха сяйна -
Кружеляла пухнасті сніжини.
А уже, наче мить, промайнула весна,
Пролетіла, як пух тополиний.

Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
Час черемсі печально зітхнути.
І кульбаба на луках - ну зовсім не та –

Ігор Шоха
2017.05.25 22:46
Не такі синоптики уперті
як ясна погода у імлі
і її неписані секрети.
Та не марно метео-поети
провіщають літо на землі.

***
Метеорологія – наука

Наталя Мазур
2017.05.25 22:28
Вже скільки ґуль набили на чолі,
Та кожен раз все чухаєм чуприну,
Бо ставши знову на старі граблі,
Однаково вишукуєм причину
У комусь іншому.
І знову шахраїв
Саджаємо на трон, а не за ґрати.
Колосів ліпимо до стертих мозолів,

Наталя Мазур
2017.05.25 22:22
Це місто знайоме здалося сьогодні чужим.
Був ранок похмурий і небо сіріло дощами,
І я почувалася, мов переможений джин,
Що замкнений в пляшці і світла не бачить роками.

Так тісно мені серед каменів древніх споруд,
Бо мури високі і сонця у вікнах не

Наталя Мазур
2017.05.25 22:21
І знов одвічна порожнеча й пустка,
У закутках душі гуляє протяг.
Ліси думок ламаються на друзки,
Летить життя вперед, неначе потяг.

А пасажири у звичайних справах:
То розмовляють, то смакують шинку.
Немилосердний час колосів чавить,

Іван Потьомкін
2017.05.25 19:39
Як гарно, коли дорослі діти
Не вдовольняються скайпом,
А йдуть без примусу до нас, батьків,
І лічать дні, коли в родиннім ґроні
За чаєм з коржиками та варенням
Почнеться бесіда про музику й книжки,
А далі –шахові баталії з онуком,
Де, крім самих

Володимир Маслов
2017.05.25 16:29
Скажи, навіщо цей парад,
коли триває маскарад,
в якому Іловайськ беруть в «котел»,
коли оскалена орда
все те, за що стояв Майдан,
на чорну землю спалену кладе?

З останніх сил реве мотор,

Юрій Ерметов
2017.05.25 15:29
Усі "блаженнії" мужі
Позабивалсь в тихі нори...
Й викрикують на всі боки,
Які високі (в норах) гори.

І так несе на всі боки
Їх "щиросердною" бідою,
Що стигнуть жили у сусід

Мирослав Артимович
2017.05.25 13:51
Працює сторожем будинку –
відпочинкового, між гір,
дідусь трирічної Христинки –
всезнайки, милої на взір.

– А де працюєш ти, дідусю? –
жартує, чи… – не розбереш.
Дідусь у вуса усміхнувся:

Люба Світанок
2017.05.25 13:05
Вражав прозорістю кришталь
Небес високих, дум барвистих.
Весняний день дзвенів на кшталт
Пісень веселих та іскристих.
Здавалось вчора, що печаль
Навік розтанула під сонцем…
Сьогодні ж сивий дощ-скрипаль
Ридає гірко за віконцем.

Василь Дениско
2017.05.25 11:03
Вирішив скосити у садку траву поки вона цвіте і ще не вилягла. Шоста година ранку. Сів клепати косу. Невдовзі з-під навісу, зо свого кубельця у сіні, вилізла їжачиха і так прямо на мене суне, фиркаючи, певно від невдоволення. Торкнулася своїм довгим, ру

Юрій Ерметов
2017.05.25 11:00
Найбільша радість – не забувати...
Як сказала одна мені близька людина:
"Це вже наше..."
І так стосується кожного (й кожної),
хто подарував краплину (хвилю або,
навіть, частину) самого себе...
Існує таке, що не вмирає!..
Ми можем ображатись на як

Анонім Я Саландяк
2017.05.25 10:47
про заперечні судження Кант каже* таке: “Заперечні (Negation-заперечення, negativen-негативні як заперечні) судження, що є такими не лише за голою логічною формою, але й за змістом, спостерігаються жадібними мудрості (Wibegierde-міс жадібний) людьми

Олександр Сушко
2017.05.25 09:03
Я не пишу щоденно про кохану,
Бо нею просто дихаю, живу.
Слова лише заводять ув оману,
Не в око попадають, а в брову.

Ні запахів, ні доторків, ні кроків...
Одна лиш тінь - спотворена, крива.
Бо на папері почуття глибокі -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталя Ярема
2017.05.26

Назарій Нестерук
2017.05.22

Ольга Тригірська
2017.05.21

Лизаветушка Веріковська
2017.05.19

Яна Сичова
2017.05.16

Олександр Кюциб
2017.05.13

Андрій Канчі
2017.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Андрій Грановський - [ 2017.05.28 01:23 ]
    Rainbow eyes
    Опруч неї лиш райдуги б'ють,
    І проміння олівчиком пише
    Заповітні збагнення, що ждуть
    Молодого коханого в тиші,
    Там, де ніц жодних п'яних хмарин
    Та нема громовидних висоток.
    Є лиш я, котрий жодних омовок
    Не спіткав із самого знайомства,
    Як на "райдужнім" зранку я йшов
    Та купляв у шинку мінералку.

    Та чи варті бентежних промов
    Лише очі і райдужки в небі,
    Чи то озері, я не збагну.
    І, далебі, так би й не угледів -
    Я ж давно свої палички гну,
    Не здіймаючи власні легені,
    Розглядаючи урбан-пейзаж,
    І не чуючи навіть, що руці її
    В моїх дотиках давно степліли
    І Джокондові погляди тільки мені
    В залізничнім районі спочили.

    27-28.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.27 23:42 ]
    Прохолода
    Прохолода вечірня у літнім саду
    Тихо пестячи, йде, наростає.
    У шовкову траву упаду, упаду,
    У блаженну розповінь розмаю.

    Майже літо уже, та сумна ця пора
    То ридає, то хмари насупить…
    Світлий сум темну радість поволі стира
    І небесні пронизує купи.

    Відболить, одридає затерпла душа,
    Скине ношу свою нелегкую.
    День минати не хоче і не поспіша –
    Прохолодою світла лікує.

    27.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  3. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:16 ]
    Повернення Улісса
    Усі на цьому світі одіссеї,
    ну, себто – ми, одні чоловіки.
    Не можемо лише без однієї,
    а з усіма, буває, залюбки.

    Але його чекає Пенелопа.
    І мій герой подався із війни
    по морю-океану автостопом
    до першої єдиної жони.

    Далеко однолюбу до Ітаки.
    А по дорозі – диво-острови,
    а на одному жіночок, як маку,
    і не одна солодша од халви.

    А він один як мати народила.
    І каже повелителька йому:
    « Коли наяда кожна буде мила,
    тоді й поїдеш далі – напряму».

    І що робити неборака має?
    Це ж поратися – нічку не одну!
    Тоді герой їй так відповідає:
    « А я з найпоганішої почну».

    Але й наяди – не дереворити.
    І кожна має «ґо́нори» свої,
    аби «уподоба́ли» не її.

    Посадовили грека у корито –
    свою найнекрасивішу любити
    жене Еол Улісса до сім'ї.

                                  2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:37 ]
    Замість епітафії
                             І
    Я уявляю, як її любили
    таку незаяложену, ясну.
    А я її, – о горе! У могилу –
    її єдину – на усіх одну.
    Із неї Ліру вижали за бали
    і не мене одного виживали...
    Прозорою – не бачили її.
    І у болоті цьому поховали,
    аби дали їй циці бабаї.
    Вона і Музу тягне за собою.
    Нехай міняє коси на косу,
    а крокодили щирою сльозою
    оплакують її живу красу.

                          ІІ
    Її зоїли буцають лобами,
    аж клепкою упала сьома п'ядь.
    Любителі у тартари біжать,
    майстри перекидаються словами,
    скрегочуть пересмішники зубами,
    губителі поезії стоять
    в почесній варті
                            щільними рядами.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (1)


  5. Олександр Сушко - [ 2017.05.27 18:34 ]
    Брага

    Пахтить, шумує у бідоні
    Напій для справдішніх мужчин.
    Тремтять у захваті долоні,
    Коли згадають чарки дзвін.

    Булькоче брага водограєм
    Не згірш бурхливої ріки.
    А "друзі" мліють за сараєм
    І розминають кадики.

    Пощо електрику палити -
    І так рахунки через край.
    Марудно гнати оковиту -
    Ще оштрафує поліцай.

    Черпайте брагу, панство, сміло,
    Уковтуйте у животи.
    Нехай насититься барило
    І повиздихують глисти.

    НапИлися. Усі вже сині,
    В канаву хилять терези.
    Поснули купно в баговинні,
    В кізяк устромлено носи.

    Гидота не вгамує спраги,
    Себе, козаче, пожалій.
    Нехай собі бодяжать брагу
    І споживають москалі.

    26.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.26)
    Коментарі: (4)


  6. Юрій Ерметов - [ 2017.05.27 17:09 ]
    Ніжна
    Скоро вже ніч, а ти мовчиш –
    ти сниш, скажи мені, у ніч глядиш?
    На порох підошв, на шорохи крокв –
    а завтра прийде, а ніч мине...

    Зашепочи мені гірко навзнак,
    защекочи мене, сміливо...
    так.

    Розкажи мені терпку історію свою,
    розворуш мене – щемністю справжньою...
    Ню!

    13.04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Прокоментувати:


  7. Сергій Гупало - [ 2017.05.27 16:41 ]
    * * *
    Не вдалося чимало. Ніхто і не плакав.
    Не розквітло задумане, зсохло на корені.
    Ми взаємно любились, і дні, як собаки,
    Несвідомо за нами брели, упокорені.

    На обгін полетіли вітри із майдану –
    І застряли в історії. Ми – аж у вічності,
    Забрели на висоти (ніколи не знані),
    Де назавжди оцінені просто – зустрічними.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (1)


  8. Максим Доброгорський - [ 2017.05.27 13:47 ]
    ***
    Що є причиною, того відчуття
    Яке командує що нам робити,
    Чому віддати готовий життя
    Хтось, щоб ідею свою захистити?

    Чому є той, один на мільйон
    Що проти мільйона виходить ,
    Чому він не прийме шаблон
    Що і кому він доводить?

    За те що вважає добром,
    За свою істину, справжню і чисту,
    За ідеал що здається лиш сном
    Пройде він дорогу тернисту.

    Пройде і крізь зраду, крізь смерть
    Через всі на шляху перешкоди
    Ведуть його совість і честь
    А шлях цей до перемоги!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Неоніла Гуменюк - [ 2017.05.27 10:36 ]
    Літа неповторна мить
    Останні дні травневі відлітають
    Та добігає фінішу весна,
    І літечко баским конем вже грає,
    Зозулі голосок усе луна.

    Вона комусь іще літа рахує,
    Долі привітної всім наворожить теж
    Ромашка жовтоока.Пелюсточки
    Розкажуть хто кохає вас без меж.

    Півонія рожева облітає,
    Але так пахне дивно і п"янить.
    Це літо у права свої вступає,
    Запам"ятай цю неповторну мить.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Неоніла Гуменюк - [ 2017.05.27 10:09 ]
    Наша берегиня
    Матусю, голубонько, горлице сиза,
    До губ притулю я долонь твоїх човники,
    Нап"юся з них ніжності лагідних бризок
    І серце зігрію отим давнім спомином,

    Коли густі трави здавались високими,
    У них заблукати не раз довелося,
    До неба сягали дерева всі кронами
    І вітер розчісував вербам волосся.

    А ти молода і красива, матусенько
    Голубила нас, наче тих ластів"яток,
    То шила із шовку нам новії сукенки,
    А то вишивала сорочки на свято.

    Оті вишиваночки й нині у шафі,
    Вже й наші онуки милуються ними,
    Тепло твоїх рук відчувають теж, мамо,
    Хоча від роботи зробились шорсткими.

    Не можеш ти всидіть на місці і нині,
    У клопотах все, хоч здоров"я не криця,
    І доброти не міліє криниця
    Твоєї душі, дорога берегине.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Мирослав Артимович - [ 2017.05.27 08:40 ]
    Букетик для мами (пісня)
    Буяє травень яблуневим цвітом,
    не за горами довгождане літо.
    Проте допоки ще весна довкола -
    то хоч-не-хоч, але ходи до школи.

    Приспів:

    А ми такі, а ми такі затяті,
    зірвиголові, вперті, язикаті,
    у школі - непосиди на уроці,
    бешкетники завжди на кожнім кроці.
    Та в осяйне травневе свято мами
    щось дуже дивне коїться із нами -
    для матерів ми у новій оправі:
    синочки ніжні, чемні та ласкаві.

    Бува, попросить часом тихо мати:
    «Учи уроки, не тікай із хати…»
    «Ой мамо, мамо, вивчу їх у школі -
    мене чекають друзі на футболі!»

    Приспів.

    Сьогодні зранку усміхнуся мамі,
    за шию ніжно обійму руками,
    вручу букетика весняних квітів:
    «Матусю! Ти моя найкраща в світі!»

    Приспів.

    14.04.2013





    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (5)


  12. Василь Бур'ян - [ 2017.05.27 08:36 ]
    В земному вимірі
    Гартуюсь в натовпі людському,
    У боротьбі.
    Живу в далекому й близькому,
    Живу в тобі.
    Живу в піднесеному слові,
    Без коректур.
    Живу в чистилищі любові,
    Не без тортур.
    Лунаю болем журавлиним
    Над гладдю плес.
    Злітаю пухом тополиним
    Аж до небес.
    Катуюсь відчаєм холодним
    В полоні мук.
    Впиваюсь доторком голодним
    Коханих рук.
    Гортаю в пам'яті події -
    Сюжети драм.
    Любови, віри та надії
    Будую храм.
    В житті, веселому й сумному,
    Тримаю звіт.
    Я на ристалищі земному
    До скону літ...
    25.03.16р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  13. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.27 01:44 ]
    Поціновувач
    На сайті гастролює Поціновувач поезії. Не лише мені він писав коментарі. Всі в одному стилі.
    Всі вони збереглися на його сторінці - і ще доступні. Хто за ним ховається?

    Сторінка Камінчанської Олександри. Її вірш і коментарі:

    поціновувач поезії (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-26 22:59:38 ]
    ...а я вас читав...от лише де?... думка є...

    Коментарі видаляються власником авторської сторінки

    поціновувач поезії (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-26 23:48:28 ]
    я не подивована...не ховаюся ж від людей...читайте...

    ...........................................................................Овва...

    Коли мені вчора показали це, я була подивована. То поціновувач поезії сам пише, сам себе коментує?
    Це буває тоді, коли особа має кілька сторінок і помилилася, спалилася, як кажуть.

    "Поціновувач поезії" мене виховував коментарями. Написав, що прослухав радіопередачу, що я "самозакохана жіночка", трохи
    розсмішив цим. І сьогодні писав під "Коні не винні" (тут вже похвалив).

    Авторка Камінчанська завжди прихильно відгукувалася про мої поезії. Я їй зрідка зауважувала технічні моменти. Ми були приязними.
    Невже вона взяла нік "Поціновувач поезії"? Декому зручно невидимкою курсувати сайтом.
    Сама Леся відмовляється. Але й не звертається до модератора за роз"ясненням.
    Хто ж ховається за ніком? Камінчанська-Шмигельська чомусь видалила вночі вірш - і полетіли ці два коментарі.
    Чи побоялася, що маска сповзла, чи...як пояснити...
    Але зараз на сторінці Поціновувача поезії її коментарі - два! Текстів там нема, сторінка зроблена для коментування.

    І там зберігається один коментар "Світлано, я знайшла цього "пана" на ФБ і там йому відписала...от він скопійоване вкинув...що робиться?..."... ------то ж звертається Леся до мене.
    Фіксується коментар Камінчанської ----- як належний Поціновувачу поезії. Як це може бути?
    Леся вважає, що її "підставляє" хтось. Буцімто вона десь відповіла на іншому ресурсі тому поціновувачу, а він скопіював - та сюди вставив. Все це заплутане. Де ж той пан? І чого йому треба...
    Леся навіть просила мене вияснити: хто ж ховається за ніком "поціновувач поезії".
    Чи не сама вона? Будьмо як діти... Гра у схованки на сайті.

    Інтрига зберігається. "Поціновувач поезії", мабуть, теж це прочитає. Агов).
    Ось він та його коментарі
    http://maysterni.com/user.php?id=8575

    Результат: Камінчанська до адміну не звертається, але заборонила мені перегляд свої сторінки 27 травня.
    Під ніком "Поціновувач поезії" коментував хто? Вона чи ні? Замислює.






    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (14)


  14. Назарій Нестерук - [ 2017.05.26 21:24 ]
    * * *
    Вітер розносить осіннє листя
    Дме і дме по моїй вулиці
    Уся дорога брудна й терниста
    Радісна мить уже не відбудеться

    Сонце не прийде, грім не минеться
    Холод ще більше пронизує тіло
    Жодна людина мені не всміхнеться
    Жодна людина мене не зігріє


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Володимир Книр - [ 2017.05.26 21:57 ]
    Гебрейдна війна
    Війна гібридна… Дивина!
    Модернізована, апгрейдна,
    по суті, як завжди, й вона –
    до неймовірності гебрейдна.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Шоха - [ 2017.05.26 17:01 ]
    Відгомін
    Її лірична героїня –
    ікона із далеких літ,
    де ще існує і єдиний,
    і не один, а цілий світ.

    Вона залюблена у себе
    і вірна лиш самій собі,
    але живе на тому небі,
    де все минає у журбі.

    І забуває, що навколо
    усе повторюється знов
    як нерозривне вічне коло –
    життя, і сльози, і любов.

    Квітують не одні мімози
    на перехресті до вінця
    і не одні жіночі сльози
    лікують душі і серця.

    Усі трагедії жіночі
    вміщає майже кожен твір.
    Але надійний поводир
    веде її еЛГе крізь ночі.

    Такі її війна і мир,
    і щирі друзі ...ой буває –
    і плакати допомагає,
    і підведе під монастир.

    І терпеливу, і привітну
    її запоєм пізнавав.
    У «пригорщі …такого… світу»
    і я її надії мав.

    Вона сміється і страждає,
    малює сни і міражі,
    і поведе у спориші
    одній лиш їй відомим плаєм.

    Одне життя формує жінку,
    яка – і грішна, і свята,
    закривши чергову сторінку,
    почне із чистого листа.

    Аби піднятися на крила,
    що виросли не з рукавів,
    а із високих почуттів.

    Полум'яніють ще вітрила,
    аби її еЛГе раділа,
    що світ навколо подобрів.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (11)


  17. Козак Дума - [ 2017.05.26 15:09 ]
    Кошеня i мишеня

    Александр Мачула
    Мале руденьке кошеня
    блукало між кущами,
    а тут назустріч мишеня –
    воно втекло від мами.
    Ти хто, – спитав його рудий, –
    Куди одне мандруєш?
    До мене йди мерщій, сюди!
    Знайшов я сир. Скуштуєш?
    Отак до вечора удвох
    і бавилась малеча,
    бо й думка кинула обох
    про люту ворожнечу.

    23.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Козак Дума - [ 2017.05.26 15:06 ]
    Роздуми про долю нащадкiв Адама

    Усе частіше думаю ночами,
    як виник Світ і хто його творець.
    Що відбулося за могутніми плечами,
    чи був тому раніш якийсь взірець…

    Якщо Господь створив колись людину
    по образу своєму і подобі,
    чом вона гірша інколи скотини
    і чи Всевишньому усе те до вподоби?

    Чом діти Божі схожі на катів,
    що меж і міри взагалі не знають, –
    вбивають, силують, казнять своїх братів
    а потім про спокутання гріхів волають.

    Якщо ж все те Господь не розділяє,
    чом терпить він насилля і брехню?
    Чом шістдесят віків війна палає
    і скільки слухати ще релігійну маячню?!

    Якщо Господь один, то чом ці таті
    нас розвели на стільки таборів?
    Чому земні народи в спільній хаті
    не пожаліють ні дітей, ні матерів?!.

    Чи ж варто людство взагалі було пускати
    на цей незрозумілий білий світ,
    щоб шість тисячоліть все мордувати
    подібний божому людський нещасний рід?!.

    02.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Ігор Шоха - [ 2017.05.26 15:00 ]
    Чужа бабуся
    Стоїть, у щось замислена, бабуся.
    Її рука зависла біля уст.
    Чужа усім. Признатися боюся,
    що я не намотав собі на вуса,
    які були літа моїх бабусь.

    І цю уже ніхто не запитає,
    кудою понесуть її літа
    і хто її у вирії чекає.
    Сиріт багато у моєму краї.
    А ця узята з іншого хреста.

    Дві ягоди із меж одного поля
    її скорбота і моя недоля.
    У пам'яті – химерний диво-світ.

    Додумую і я за неї думу.
    А у її тоненьку пучку суму
    висотується баговиння літ.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (6)


  20. Петро Скоропис - [ 2017.05.26 14:23 ]
    З Іосіфа Бродського. Муха
    I
    Допоки ти співала – осеніло.
    Лучина пічку затопила.
    Доки літала й цокотіла,
    похолоділо.

    Тепер ти ледь подолуєш емалі
    і кіптяву плити, чим далі
    година твого виплоду квітнева.
    Тепер ти ледве

    виляєш лапками. І недолугий ворог
    діб’є тебе. Втім, як історик,
    якому смерть нудотніша, ніж мука,
    я зглянусь, муха.

    II
    Чи ти літала, чи співала – листя
    попадало. І пролилися
    на землю води, і до звізд калюжі
    блищать, байдужі.

    А ти осліпла, пак назавше. Можу
    й крупиці уявити мозку,
    і тьмавих, як базальт бруківки,
    фасет сітківки,

    й отетеріти. Ба, і вам, комахам,
    взнаки субтильність з духом затхлим
    житла, зелених штор гнітючість.
    Така вже участь.

    III
    Ах, цокотуха, ось і повний ступор,
    ти, як на пузі в кадрі юнкерс
    із чорних лент документальних
    епох днедавніх.

    Хіба не ти щоночі мені, мила,
    і над колискою дзуміла,
    з шиб гнана у віконній рамі
    прожекторами?

    І ніготь мій за той глумливий дотик
    жадає твій потіпати животик,
    і невтямки тобі, яка погуба
    у дзумі, люба.

    IV
    На твої співи темрява у сквері
    насупилась. І набухають двері
    в пазах од сирості. І клякнуть п’яти,
    щоб накивати.

    Тобі не милі й грані в піраміді
    фаянсовій, давно не миті
    у раковині, хай і у патьоках
    сахар солодких.

    Тобі не до того. Тобі не
    до мельхіорового торохтіння;
    ним перейматися – собі дорожче.
    Не миють й довше.

    V
    Іч, старомодні твої крильця, лапки!
    Пригадується і вуаль прабабки,
    й ажури клепаних мережив
    в паризькій вежі –

    – вік номер дев’ятнадцять, словом.
    У виборі між ним і новим
    я видаюсь холоднокровним
    твої судомам,

    пером ручаючись нагоді
    покласти крайній термін плоті
    в невизначеності зі строком.
    Бач, став жорстоким.

    VI
    Ти мариш, геж? Либонь, про знакомиті,
    та не обчислені ніким орбіти?
    Чи букву шестируку – суму
    частот у дзуму

    розхристаного в аркуш плоским,
    кирилиці пак, одголоском,
    єдиним, абрис чий, бувало,
    ти впізнавала

    й злітала? А тепер, собою
    владаючи заледь, здаєш без бою
    плацдарм жіноцтву, ба, брюнеткам,
    їх смішкам, жестам.

    VII
    Ба, ти співала доти, доки птиці
    гайнули в ірій. В ручаях плотиці
    поменшало, в дібровах пусто.
    Хрустить капуста

    в полях од холоду, хоча салопів
    тьма в качані. І буцім в бомбі,
    нуртує в дзиґарях несамовитих
    спізнілий вибух.

    В погоді – годі й натяку на літо.
    Дахи будівель одбивають світло
    назад у хмари. І трава пожухла.
    На серці скруха.

    VIII
    Тепер нас двоє, так, чи сяк – зарази
    розносників. Мікроби, фрази
    живе гнітити одностайно гожі.
    Нас двоє, отже:

    твоя, хітинна, тільця тлінна торба,
    мої, на кшталт ужинку землероба
    з освітою, приблизно вісім повень
    пудів. Плюс осінь.

    Слабує ноту взять твоя дзумилка!
    Пак лепта часу завелика
    на нас потрачена. І дяки варте,
    що – не пихато,

    IX
    що ані крихти буцім не гидливо,
    взнаки не даючи, яка пак «липа»
    йому підсовується від бувалих
    малих й чималих

    пархатостей. Ти відліталась.
    Як бачимо, комахо, старість
    і молодість не так відмінні.
    Ба, і причині

    ті наслідки чужі де-юре.
    А подані в мініатюрі
    і поготів. Як пучкам, врешті,
    орли і решки.

    X
    Час, поки ти не уникала світла
    од лампочки, що мерехтіла
    напроти сховку твого в крокві,
    попив з нас крові,

    як і тепер, коли з безбарвним пилом
    ти зблизилась, подолана безсиллям
    мені щось заподіяти. Не думай
    у тузі згубній,

    що він мені за панібрата.
    Ні, люба, я тобі – це правда –
    друзяка, спільник і поплічник:
    його ж невільник.

    XI
    Надворі осінь. Безталання голих
    гілок кизилових. Як при монголах:
    шлюб сірої пожизно раси
    й жовтúзни в масі.

    Точніше – зносини. Нема нікому діла
    до нас з тобою, ким оволоділо
    оціпеніння – далебі, твій вірус.
    Є десь папірус

    з рецепцією втілити сонливість
    витії ледь притомного у схильність
    платити за сіє планеті
    в її ж монеті.

    XII
    Не помирай! Живи, пручайся, повзай!
    Пак, зиски з існування зайві божій
    і самостійній в нім істоті.
    Властиво плоті

    діймати і календарі, і числа,
    присутністю, позбавленою смислів,
    життям доводячи стороннім,
    що це синонім

    порушень правил і попрань статутів.
    Роки тому і я б свій зір утупив
    лишень туди. Тепер, річ в тім, що
    ти стала ближча.

    XIII
    Тепер нас двоє. Рівномірним дробом
    дощ спитує шибки нетвердим дзьобом,
    штрихує нас без жодного зусилля.
    Ти склала крила.

    Нас двоє, врешті-решт. І дасться знати,
    коли ти кíнчишся, і факт утрати
    виказують присутній тут людині
    твої несхибні,

    блискучі в виконанні, мертві петлі.
    Смерть, ясна річ, при свідкові ретельніш
    і крапку ставить, з чим самоті
    біда, та й годі.

    XIV
    Утім, гадаю, боляче не буде.
    Біль потребує місця, атрибутів,
    аби збивати з пантелику. З тилу,
    без шуму й пилу

    докластись щоб, моєю мов, рукою.
    Пак, пальці зайняті пером, строфою,
    чорнильницею. Не вмирай, небога,
    поки є змога

    і поки сіпаєшся. Іч, як сковзко!
    Біс з ними, з вибриками мозку:
    річ, з-під керунку випавши, чи з кліті,
    як плинні миті,

    XV
    по-своєму прекрасна. І тривалість
    утілень потребує, перш ніж тятись
    овацією навпаки, безлиця.
    Жах – є таблиця

    залежностей кількох речей – навзаєм
    безпомічності тіл і зайвих
    секунд. Висловлюючись сухо,
    я, цокотуха,

    час і свої потуги відокремив.
    Ба, далебі, мій жест даремний:
    ти никнеш, шестилапа Шиво.
    Тобі паршиво.

    XVI
    У надрах пам’яті, в її проваллях,
    серед її скарбів – пропалих
    і канулих туди (утім, їх
    ні при кощіях

    не обліковували, ні, урешті,
    пізніше), дещиці від решти,
    легенді згідно, попри небезпеки,
    в обійсті тезки

    неповної, на ймення Муза,
    є пристановище. І відти, муха,
    ця тяглість їх, ці натяки на свиту
    букв, алфавіту.

    XVII
    Нахмарилось. Мій орган, котрий хором
    ним терті речі іменують зором,
    вже зосереджується на шпалерах.
    Еге ж, в тих сферах

    насиджений узір не вкрапиш сидьма,
    або не ошелешиш серафима
    там, в емпіреях, втіливши в молитву
    ідею ритму

    й повторення, що з їхньої дзвіниці –
    безглузда річ, бо коріниться
    у відчаї, чужім комахам
    під вашим дахом.

    XVIII
    Чим обернеться це? Мушиним Раєм?
    Пак пасікою, чи сараєм,
    де од варень і меду, на осонні
    чманіють сонми

    прабабць твоїх, осінньої дзумиці
    спізнілої – відлунь од бруковиці
    в провінції. Відкриймо двері –
    і, роєм, в метрі

    од нас, вони гайнуть із мешкань Кліо
    до дійсності, її дбайливо
    щоб пеленати в паполому
    зими, в цілому

    XIX
    підкреслюючи – ув узірнім миготінні
    тих крилець нам, що душі всепроникні:
    в матерії, в місця в пейзажі;
    що колір сажі

    й ним барвленого, – в міру гущі
    міняється. Що, в сумі, душі
    переважають плем’я, раси.
    Що колір в часі

    є камертоном рецитацій
    великого Галікарнасця
    та розмаїтих в фас і профіль
    пейзажів окіл.

    XX
    Жахнувшись мимовільно віхол,
    чи не тебе між їх епістол
    в окрилених пізнаю лавах?
    І ти, своя в них,

    негайно облюбуєш карк мій
    у тирсі – праці звивин марній,
    чий шурхіт білий світ морочив?
    Не я наврочив,

    що гигнеш всіх після – столітня! –
    собі подібних між, послідня
    в їх з’явищі. Якщо і приймуть,
    місцевий клімат

    XXI
    на карб візьму, і, буцім забаганку
    весняного безвітряного ранку
    на ганку, я тебе застану,
    околиць тванню

    зір трудячи, й скажу: зоря зірвалась,
    І ледь подолуючи млявість,
    змахну рукою вслід. Й ніяка
    не Зодіака

    то жертва, а колізія з душею
    в чужій личинці під землею,
    що обіцяє гною стосу
    метаморфозу.



    "1985"


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  21. Микола Соболь - [ 2017.05.26 14:57 ]
    Вагітним жінкам
    Вагітна жінко! – ти вінець творіння,
    Кого обійме таїнством Господь.
    Бо саме у тобі є те коріння –
    З якого проростає мій народ.

    Вагітна жінко! – йти тобі на муки,
    Заради того, щоби ця земля
    Завжди жила, коли на свої руки
    Піднімеш ти маленьке немовля.

    Вагітна жінко! – це благословення,
    Щоб матір'ю пройти земний свій шлях
    Дарує Бог тобі оце знамення –
    Малу дитинку нести на руках!
    25.05.17р.


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (7)


  22. Юрко Бужанин - [ 2017.05.26 14:31 ]
    Про Жабку
    У болітці серед лісу
    Якось Жабці стало тісно:
    Всі набридли їй подружки,
    Несмачними стали мушки.

    Остогидло вже пірнати,
    На льоту комах хапати...
    Захотілось їй цим літом
    Підстрибнути й полетіти!

    Піднестися вище в небо –
    Головна її потреба!
    Але жаби крил не мають,
    А тому і не літають...

    Та є крила у Лелеки,
    Котра зовсім недалеко
    Пролітала над землею
    Із подругою своєю.

    Раптом унизу щось квака:
    “Земноводна я невдаха!
    Все болото обпірнала,
    Все латаття обстрибала,
    Кожен тут куточок знаю!..
    Та жагу пізнання маю:
    Хочу над усе літати,
    Решту світу пізнавати...”.

    Жабка лапками вхопила
    Гілочку, що повз проплила,
    І з майстерним досить класом
    У воді ковзнула брасом.

    Зацікавились Лелеки:
    - Що ото внизу за клекіт?!
    І донизу скерували
    Свій політ, аж крила склали.
    Гілку дзьобами вхопили:
    «Нумо з нами полетіли!».
    Вже у Жабки ейфорія –
    Стала здійснюватись мрія!

    Гілочку тримає ротом –
    Унизу уже болото!
    З неба ліс такий красивий!
    Щастя стримати несила!..

    Квакнула: “Агов, подружки!
    Ви тепер неначе мушки!”.
    Прутик Жабка відпустила –
    Й подорож на тім скінчила.

    Десь Лелеки у польоті –
    Жабка ж квакає в болоті.
    Світ пізнати не зуміла,
    Бо завчасно рот відкрила.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  23. Любов Бенедишин - [ 2017.05.26 12:54 ]
    Гроза
    Сад потемнів, розкошланий незграба:
    Набрався ляку, цвіту не вберіг…
    Наскочила гроза, сварлива баба,
    З відра линула, гримнула на всіх.

    Сипнула градом, вітру навперейми,
    І блискавку метнула в далину…
    Світліє сад і… лічить зав’язь, гейби
    Не зливу пережив – страшну війну.

    26.05.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (16)


  24. Василь Бур'ян - [ 2017.05.26 11:29 ]
    Час істини гряде
    Життя триває. І триває смерть.
    Не парадокс, а карма України.
    Напівжива, зграбована ущерть,
    До миру прагне крізь гібридні війни.
    Минув Великдень і Христос Воскрес,
    До інших дат торується дорога.
    Не варт чекати манни із небес -
    Не виживуть безбожники без Бога!
    Іде війна жорстока за уми,
    За кожну п'ядь свідомості і мислі.
    Ворожа рать стоїть під ворітьми
    І б'ють слова, як "Гради" ненависні.
    Лунає "деза" з крайніх рупорів
    І п'є серця зомбованого люду.
    Вже не один в отій олжі згорів,
    Чи отруївся випарами бруду.
    Тут - хто кого! Не вистоїть один.
    Гуртом годиться враже слово бити.
    Дорожча честь за орден і за чин -
    Нам треба Україну боронити.
    Свідомо йти на подвиг і на злам -
    "Диванна сотня" дивно так воює.
    Лиш висіває розбрат і бедлам
    Та Бога звично поминає всує...
    Брати мої! Час істини гряде!
    Або - або! По-іншому не вийде.
    Орда зі сходу нетерпляче жде
    Коли з поклоном Україна прийде.
    Не діжде кат сподіваних надій -
    Не піде Ненька ворогу на плаху.
    І хай не скалить зуби лиходій,
    Народ мій хай не має за невдаху.
    Ми вистоїм. І вийдем за поріг,
    І ярма всі розтрощимо, і пута.
    І підемо у юрмисько доріг,
    Де нас чекає воля призабута.
    13.04.15р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  25. Поплавський Юрій - [ 2017.05.26 10:57 ]
    Роки летять
    Роки то що? Нехай летять
    Їх Вітер з Часом підганяє
    Їм наші діти помагають
    А нам то що? Нам не звикать!

    Років багато? Хто докаже!
    Розумникам ми скажем так, -
    Допоки є у нас п,ятак -
    Легкою нам дорога ляже!

    Горить вогонь ще нам в печі,
    Навпроти нас горять ще очі!
    І добре, що вони жіночі…
    Тримаєм в піхвах ми мечі…


    Ми будем жити і живем,
    А як, це зовсім не важливо.
    Бо у житті ще все можливо!
    Бо можемо і крок конем!

    А зміст життя – саме життя!
    І сперечатися не варто
    Вже все поставлено на карту.
    Червоно-чорне в нас шиття.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  26. Олександр Сушко - [ 2017.05.26 07:10 ]
    * * *

    Брехня відкрила очі. Ожила.
    Нуртує у думках, неначе піна,
    Аби утілитися у слова,
    Отрутою сочитись по краплині.

    На перший погляд зовсім не гидка,
    Ефектна, наче дівчина вродлива.
    За нею правда тулиться гірка,
    Ховає у лахмітя своє тіло.

    Олжа - талановитий модельєр,
    Одягнена завжди у пишні шати.
    Солодка та липуча як еклер.
    Пекуча та гірка, натомість, правда.

    В олжі нещирий усміх на вустах
    Цвіте завжди, неначе та мімоза.
    Наряд її в медалях і хрестах.
    А правда утирає мовчки сльози.

    Чорнильна сутінь - сховок для брехні,
    Ловкіше так поцупити червонця.
    А правда - це очищення вогні.
    Вона - дитя палаючого сонця.

    Можливо, обійдеш олжею світ.
    Та прийде час і блискавки, і грому .
    А правда - це завжди надійний щит.
    Із нею ти повернешся додому.

    25.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.26)
    Коментарі: (7)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.25 23:08 ]
    Пролетіла весна (пісня)
    Ще недавно зима - завірюха сяйна -
    Кружеляла пухнасті сніжини.
    А уже, наче мить, промайнула весна,
    Пролетіла, як пух тополиний.

    Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
    Час черемсі печально зітхнути.
    І кульбаба на луках - ну зовсім не та –
    Сіє пухом свої парашути.

    Вилітають із серця печальні слова
    І летять між дерева і віти.
    Лиш один соловейко бадьоро співа,
    Зустрічає, закоханий, літо!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (22)


  28. Ігор Шоха - [ 2017.05.25 22:13 ]
    Відкриття на заїжджених маршрутах
    ***
    Не такі синоптики уперті
    як ясна погода у імлі
    і її неписані секрети.
    Та не марно метео-поети
    провіщають літо на землі.

    ***
    Метеорологія – наука
    про дощі і бурі у негоду –
    як у небі перевозять воду
    незалежні лебідь, рак та щука.

    ***
    Утопія! Усе навколо
    її оази опертя –
    засіяне дощами поле.
    Не пересіяні ніколи
    круїзи пам'яті життя.

    ***
    Я не їду по медалі.
    Нажимаю на педалі
    свого самоката.
    Далина не залякає.
    Хто і де мене чекає –
    як мені не знати?

    ***
    Все, що лишається на сльози,
    нехай – ні людям, ні мені.
    Але не радують прогнози,
    коли почуєш уві сні,
    які ми чуйні – кам'яні.

    ***
    Відкриті двері у Європу,
    а вікна ще у москаля.
    Усі чекаємо потопу.
    І лише карли, – опа-опа! –
    та ще коняка туго-ока
    рубають, аж гуде земля.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (8)


  29. Наталя Мазур - [ 2017.05.25 22:55 ]
    Здобудем волю
    Вже скільки ґуль набили на чолі,
    Та кожен раз все чухаєм чуприну,
    Бо ставши знову на старі граблі,
    Однаково вишукуєм причину
    У комусь іншому.
    І знову шахраїв
    Саджаємо на трон, а не за ґрати.
    Колосів ліпимо до стертих мозолів,
    Кумирів та вождів ідем шукати.
    А нам би остудитись на вітрах,
    А нам би роззирнутись в круговерті,
    У Бога розпитати правди шлях,
    Бо шлях той для сміливих і упертих.
    В країні, де витає волі птах,
    Кумири і вожді втрачають ролі,
    Колоси розсипаються у прах,
    І королів немає на престолі.
    Здобудем волю!
    Твердо вірю в це,
    Бо ми народ, ми нація, вкраїнці!
    Благословенні будемо Творцем
    І мудрістю наповнимось по вінця.

    14.02.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  30. Наталя Мазур - [ 2017.05.25 22:48 ]
    Джин у пляшцi
    Це місто знайоме здалося сьогодні чужим.
    Був ранок похмурий і небо сіріло дощами,
    І я почувалася, мов переможений джин,
    Що замкнений в пляшці і світла не бачить роками.

    Так тісно мені серед каменів древніх споруд,
    Бо мури високі і сонця у вікнах немає.
    Я хочу, щоб далі, від фальші облесливих губ,
    Мене завезли прохолодні і сонні трамваї.

    Тікаю від себе, від суму, від згадок і дум,
    Відлунює кроки дрібненькі сполохана тиша.
    А місто байдуже, неначе всесильний чаклун,
    Слідами моїми для когось пророцтва напише.

    29.04.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  31. Наталя Мазур - [ 2017.05.25 22:33 ]
    Потяг життя
    І знов одвічна порожнеча й пустка,
    У закутках душі гуляє протяг.
    Ліси думок ламаються на друзки,
    Летить життя вперед, неначе потяг.

    А пасажири у звичайних справах:
    То розмовляють, то смакують шинку.
    Немилосердний час колосів чавить,
    А я ж у всесвіті маленька порошинка.

    Лукавий світ, оманливі закони...
    Укотре позбавляюся ілюзій.
    Змішалися, як мови Вавилону,
    І люті вороги, і любі друзі.

    Розрадить хто задуму полинову,
    У серці світлу воскресить надію?
    «Скажи, мій Боже, – я благаю знову, –
    Чого у світі цім не розумію?»

    30.03.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  32. Іван Потьомкін - [ 2017.05.25 19:50 ]
    В родиннім ґроні

    Як гарно, коли дорослі діти
    Не вдовольняються скайпом,
    А йдуть без примусу до нас, батьків,
    І лічать дні, коли в родиннім ґроні
    За чаєм з коржиками та варенням
    Почнеться бесіда про музику й книжки,
    А далі –шахові баталії з онуком,
    Де, крім самих гравців, усі знавці...
    Як відрадно відчувати, що збулося те,
    Про що лиш мріяв в парубоцтві -
    Найперше бути другом дітям,
    Щоб дружбі цій ніщо не стало на заваді.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (4)


  33. Володимир Маслов - [ 2017.05.25 16:10 ]
    Іловайськ
    Скажи, навіщо цей парад,
    коли триває маскарад,
    в якому Іловайськ беруть в «котел»,
    коли оскалена орда
    все те, за що стояв Майдан,
    на чорну землю спалену кладе?

    З останніх сил реве мотор,
    палає «мирний коридор»
    у пеклі перехресного вогню.
    Пряме влучання в БТР –
    і світ у погляді завмер,
    упавши на розпечену броню.

    А що тобі? – лишень «калаш»,
    молитва тиха «Отче наш»
    і жовте поле соняхів лишень…
    Бо що, скажи, твоє життя
    оцим непроханим гостям? –
    у тирі непоцілена мішень.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  34. Юрій Ерметов - [ 2017.05.25 15:01 ]
    Чим не Мессі(Ї)?..
    Усі "блаженнії" мужі
    Позабивалсь в тихі нори...
    Й викрикують на всі боки,
    Які високі (в норах) гори.

    І так несе на всі боки
    Їх "щиросердною" бідою,
    Що стигнуть жили у сусід
    Та й в коней також... чередою.

    Тож, може, й я, коли під старість
    Не стане чим мені старатись,
    Візьму города файний шмат
    Й зачну шмаляти... "крайній мат".

    Поезії висока сила
    Мені в рабині (лицар я);
    Всі вороги, мабуть, пищать,
    Бо пращур-бог десь пращуриний.

    А зрідка "смазки" мило слизьке
    Торкне мотню чиюсь м'ясисту...
    Й зачне на всю "панель" кричати –
    Немає ж більше чим страждати? :)

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (7)


  35. Мирослав Артимович - [ 2017.05.25 13:37 ]
    Сторож у раю

    Працює сторожем будинку –
    відпочинкового, між гір,
    дідусь трирічної Христинки –
    всезнайки, милої на взір.

    – А де працюєш ти, дідусю? –
    жартує, чи… – не розбереш.
    Дідусь у вуса усміхнувся:
    – У раю сторожем, егеж!

    – А де той рай? – Моя дитино,
    він не у небі – на землі:
    тут кожен плай і полонина –
    це Божий замисел і плід.

    Тут, у Карпатах, б’ється серце
    нерукотворної краси –
    цілющих вод живі джерельця
    і гори, влиті в небосинь.

    Потоки рік снують легенди
    про Богом викоханий край.
    Тому і рай не десь, не генде -
    отут, Христинко, справжній рай!

    21.05.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (12)


  36. Люба Світанок - [ 2017.05.25 13:33 ]
    Метаморфози
    Вражав прозорістю кришталь
    Небес високих, дум барвистих.
    Весняний день дзвенів на кшталт
    Пісень веселих та іскристих.
    Здавалось вчора, що печаль
    Навік розтанула під сонцем…
    Сьогодні ж сивий дощ-скрипаль
    Ридає гірко за віконцем.
    Ударилась журба об скло
    І туга зойкнула струною.
    Та я всміхнуся їм на зло
    І сум з чола змахну рукою.
    А потім з дому поспішу
    Туди, де дощ, де небо плаче.
    Та парасольку залишу,
    Щоб сліз моїх ніхто не бачив…


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  37. Козак Дума - [ 2017.05.25 10:25 ]
    Маяковському i його потомкам

    Любиш глядіти, як помирають діти?!.
    Хто ти, кат, убивця чи упир?
    Як на тебе тільки сонце світить?
    Хто таких потвор пускає в мир?!

    Кращих забавок собі ти не придумав,
    ніж гроби на вулицях листать?
    Кандидат достойний, можна в Думу
    депутатом сміло обирать!..

    Ти курив чи перепив, поете,
    що й собор уже затанцював?..
    Без падінь хоч не буває злетів,
    та що низько так – я й не гадав…

    І Христа ти не чіпав би всує,
    щоб із цеглою за тим не говорить.
    Твій кинджал копійки не вартує,
    душу ж бісу можеш подарить.

    Виродків таких останнім часом
    у Росії вдосталь розвелось.
    У владики вийшли богомази,
    та сліпим прозріти не вдалось.

    Я надію маю, що у світі
    переміни грянуть немалі
    й глядачам, як помирають діти,
    буде мало місця на Землі!

    17.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  38. Козак Дума - [ 2017.05.25 10:02 ]
    Відповідь на „Лист“ І. Сєвєряніна

    Я розумію відчай твій і гнів,
    як хіть перед жіноцтвом хизуватись,
    коли й полеглим у страшній війні
    убивцями ти радиш називатись.

    Тут все залежить, як, коли, кого
    життя безцінного й навіщо позбавляє,
    а ще причини і обставини того,
    хто і навіщо інших убиває.

    Скажімо, люди, можна осудить
    солдат, які життя свого ціною
    спасли Європу (вдумайтесь на мить),
    з фашизмом ставши в Світову до бою?!

    А скільки серед них було жінок,
    які в руках тримали автомати…
    Для захисту життя прийшов бо строк,
    самі вбивали й не морились помирати.

    А що робить з насильником і катом,
    який дитину зґвалтував і вбив?!
    Тут не потрібно навіть буть солдатом…
    Своєї доньки вбивцю ти б любив?!

    Ну, і нарешті візьмемо Донбас,
    коли „брати“ приперлись в Україну.
    Нам що тепер, дивитися на вас,
    коли ви розриваєте країну?!

    Складні питання, як саме буття.
    Їх ставлять люди вже давно, віками.
    Та тих осіб, хто позбавля життя,
    в народі кличуть ще й захисниками!

    17.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  39. Олександр Сушко - [ 2017.05.25 09:38 ]
    * * *

    Я не пишу щоденно про кохану,
    Бо нею просто дихаю, живу.
    Слова лише заводять ув оману,
    Не в око попадають, а в брову.

    Ні запахів, ні доторків, ні кроків...
    Одна лиш тінь - спотворена, крива.
    Бо на папері почуття глибокі -
    Банальні, недовершені слова.

    У захваті схилю своє коліно,
    До неї пригорнуся кошеням,
    Не варті ніц епітети та рими,
    Коли мене кохана обійма.

    Я краще принесу їй поцілунок,
    На грудях у коханої засну.
    Оце і є найкращий подарунок.
    Пощо складати оду ще пісну?

    Поменше слів! Побільше поцілунків!
    Не полишай кохану ні на мить:
    У грудях серце битиметься лунко,
    Палатиме непогасмимо хіть.

    Коли в житті настане чорна смуга -
    Підстав плече, віддай себе до дна.
    Тоді в руці пізнаєш руку друга.
    Як правило, вона лише одна.

    22.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.26)
    Коментарі: (9)


  40. Роксолана Вірлан - [ 2017.05.25 05:35 ]
    Що я шукаю?
    Дзенькнула повня гуцульським дукатом,
    Срібно ковзнула свічадом озер.
    Йду до потоку любов полокати,
    Зорі силити на з*ярений нерв.

    Небко ґерданне, чого я тут ходжу?
    Корню, з-під білого каменю, чом?
    Ой, заворожу пелюстками рожі!
    Ой притулюся до древка чолом!

    Ой затріпочу стома блискавками,
    вдарю у берега сни кам*яні
    Що я шукаю? — кохання чи самість?
    Душу глибоку — втопитись у ній


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  41. Лариса Пугачук - [ 2017.05.25 00:28 ]
    Погрався?
    Живі пахучі дріжджі
    у тісто я кладу,
    щоб хліб спекти родині.

    Ти ж – в нечистоти свіжі
    їх кинув на біду –
    дитиною дитина…

    Тепер смердить округа:
    «добро» поперло лугом.

    08.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (26)


  42. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.24 20:05 ]
    Коні не винні


    Плямисті корівки танцюють, а коні жують.
    Крізь віття жасмину тутешнього, пелехи смогу
    Вдивляюся пильно в миттєвостей лобстерну суть.
    Драглисте медуззя... маяк... І обвітрений логос.

    Півмаски там-сям визирають із мулу, трави.
    Розшиті строкато в кредит секондхендівські пуфи.
    Зривались цепи, научали: "...дідів ненавидь...".
    А я - українка - здригалася Євкою... Руф`ю...

    Ці студії з кров`ю, засмолені рани телят.
    Соломи на шлях натрусили, ступається в`язко.
    За воду живильну - то сидр, то промов дистилят.
    Трапляйли ведуть по оленячих вим`ях у казку.

    Дійниці обвиті плющами. Обцаси цок-цок...
    Обійми, весілля, осанни - Марії... псявірі...
    О, як би хотіла змережити сяйвом листок -
    Та клан Капулетті вербує безвусих жовнірів.

    За дзвоном монети не чутно рулад солов`я.
    Забрьохані ноги танечниць, пацьорки моралей.
    Циклічність відпливу Харона із безвісті з`яв...
    Втекла антилопа, щипає травицю Версаля.

    А юнь по грозі зажадала води чужини,
    З полтавських джерел не втолити цю спрагу, бо мутно.
    Китайські ліхтарики ген палахтять... Дожени!
    Та й знов опустись - на отави, до збочених трутнів.

    24.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (6)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.24 20:08 ]
    З Богами наодинці
    Лишіть мене з Богами наодинці,
    У цьому сокровенному саду.
    Нехай між колихливих тих пагінців
    Я душу на Природі одведу.

    Її я на Природі заспокою,
    У хвилі поринаючи трави.
    Хай вітерець тремтливою рукою
    Куйовдить сиві пасма голови.

    Хай Велес поведе пером незримо
    Щоб світ оцей красою напоїть.
    І задзвенить розкуто, легко рима,
    Як музика сяйливих верховіть.

    Як пестощі коханої в минулім,
    З якого у майбутнє знов іти…
    Крізь віти раптом ніжно посміхнулись –
    Чи сонечко чарівно так чи ти?!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (4)


  44. Джейн Ноуіт - [ 2017.05.24 19:16 ]
    Я хочу бути твоєю
    Я хочу бути твоєю,
    забувши про всіх,
    окунутися з головою
    в омут той твій
    і нехай не знайти
    дороги назад,
    я бажаю пройти
    шалений цей шлях.
    Я просто буду твоєю,
    лиш цього забажай,
    будитиму зранку,
    заварю тобі чай,
    буду поруч щодня
    і звісно вночі,
    тільки ти не згуби
    від щастя ключі.

    24.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Джейн Ноуіт - [ 2017.05.24 19:24 ]
    ***
    Вона пише повідомлення
    і відправляє їх йому,
    пише коли щаслива,
    питаючи як справи,
    коли їй сумно,
    намагаючись знайти втіху,
    коли розлючена,
    наповнюючи їх криками ,
    якщо ревнує,
    а це буває часто.
    Вона вже як маньяк
    з цими sms i соц. мережами,
    увесь час друкує
    пальцями щось на екрані,
    забувши реальність
    мовчки з'ясовує щось,
    хотіла б покінчить
    з усіми отими словами,
    але вже залежна,
    три крапки і send.

    20.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Джейн Ноуіт - [ 2017.05.24 19:36 ]
    сьогодні
    Сьогодні -
    звичайний день,
    що мав стати святом,
    сьогодні -
    день, коли мали
    збутися хоч якісь мрії,
    сьогодні -
    день, що мав всі шанси
    стати ідеальним,
    сьогодні -
    час привітань
    і безмежної радості.
    Точніше все мало
    так бути,
    без черг в лікарні,
    з дипломом, роботою
    та посмішкою на вустах,
    з коханою людиною поруч,
    з квітами в руках,
    з можливістю виспатися
    й забути про все і всіх,
    з хорошою погодою
    й без нежитю,
    чи ще якоїсь фігні,
    з сніданком у іншому місті,
    або й іншій країні,
    але для сьогодні-
    це,як виявилось,
    непідйомні фічі,
    якийсь дибільний задум,
    незрозумілого світу,
    коли жорстка реальність
    нищить всі мрії...

    17.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Неоніла Гуменюк - [ 2017.05.24 13:25 ]
    Мені весна подарувала
    Мені весна подарувала
    Великий пролісків букет,
    Пісень пташиних теж немало,
    Високий творчим крилам злет.

    Я вдячна їй за те натхнення,
    Яке джерельцем струменить,
    У творчих пошуках щоденно
    Моя душа.Прекрасну мить

    Я відчувать не перестану
    Та помічать красу весни,
    Співатиму ж бо їй осанну,
    Іскра таланту хай горить.

    Хочеться вірить - запалає
    Тією ватрою вона,
    Що переповнює до краю
    Любов"ю серденько сповна.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Неоніла Гуменюк - [ 2017.05.24 13:45 ]
    Пам"яті найрідніших
    Лиш ступлю на поріг я батьківської хати,
    То відразу подивиться мама з портрета,
    Поряд пильний такий погляд рідного тата
    І блакитний-блакитний, як чистеє небо.

    Запитають мене як без них проживаю,
    І чи не захворіла Боже борони,
    Моє серце тоді із грудей вилітає,
    Пам"ятають і там свою доньку вони.

    Як недобре мені чи спіткала невдача,
    То приходять у сни заспокоїть мене,
    Ніжно витерти сльози, як я з горя плачу,
    Щиро вірити в те, що біда обмине.

    Ой, рідненькі мої, як вас не вистачає,
    Голос тата вчувається й досі мені,
    Не забуду ніколи, як мама співала,
    Часто нині виконую я ті пісні.

    Підкрадається осінь життєва тихенько
    І до мене уже, сипле сніг сивини.
    Найрідніші всім люди матуся і ненько,
    Поспішайте до них, як живі ще вони.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Адель Станіславська - [ 2017.05.24 10:20 ]
    Буде приймлéно?
    порухів хижих ми забагато
    слів солодкавих мені занадто...
    ніц то не срібло геть то не злато
    плата за кожде - дивакувата
    так бо вбираю та віддаюся
    мов на поталу бéзумом щиро
    глýпа? відважна? чом не боюся?
    сочиться трутка... думала миро?
    і виливає пóтічки в ріки
    броду не знаю... боса... студено
    впóперек хвилі вперто довіку?
    буде приймлéно?

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  50. Тата Рівна - [ 2017.05.24 10:44 ]
    Гурби
    Третій окраєць білого хліба, третя доба Воскресіння чи гарту
    Знаєш, а ми ще з тобою жили би, але поплутались карти…
    Ганцю, кохана, якби час інакший – я б тебе кликав до танцю,
    Але сьогодні в цей чорний Великдень писано рити нам шанці
    Ми, по коліна в траві й анемонах, спинами сонцю відкриті –
    Риємо шанці, ставим гармати – нікуди ж бо відступити!

    Смертонько, мила, смертонько, люба,
    Дай поцілую тебе я в губи.
    Ти дочекалась моєї згуби –
    Нас повінчали Гурби.
    Гурби!.

    Тиснуть Мости, з Хижаків холод віє, йдуть Хижаки у атаку
    Згублять «Мамая» - покличем «Андрія», «Докса», «Панька», «ЗалізнЯка»
    Нас тридцять дев’ять – а їх майже триста – в білих гробах поселенців.
    Буде цей ліс пам’ятати довіку двадцятирічних шаленців!
    Обгів – Ступно – Москалівка – Чернява – сутички ярі, річка кривава.
    Річка Понора, хлопці – по норах. Наші Криївки стали – Собори!


    Лінії юних життів розпрямились – чисті долоні як дівка.
    Я не добіг та душа долетіла, сіла душа на Криївку.
    Квітами чорними ліс простелився, Гурбенські Гори – повстанки –
    Стали супроти червоного ката, грудьми зупиняючи танки.
    Люті години в котлі з тіл та поту, криці, вогню, криків болю –
    Булькав компот, те опійне чар-зілля, якого зварила нам Доля.


    Хлопці! Ганнусю! Мамо! Сестриці! Будем із вами – з Божої ласки…
    Може, воскреснем з трави чи з ялиці ще до наступної Пасхи.
    Я пташенятком зрОджуся в світі, злину до рідної хати,
    Зачну вам, мамо, піднімусь, тату, тиху молитву на ніч співати.
    Квітень – мінливий, квітень – лукавий. – Вбито «Мамая», спалені села –
    Сіла душа на Криївку й зітхає. Бігме, вона не весела…

    Смертонько, мила, смертонько, люба,
    Дай поцілую тебе я в губи.
    Ти дочекалась моєї згуби –
    Нас повінчали Гурби.
    Нас освятили Гурби.
    Нас воскресили Гурби.
    Гурби!.

    24.05.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   1348