ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ти хочеш піти, вириваєш коріння,
а двоє тримають: "...от нам би уміння...
Така запальна, своєрідна, хороша...
та ми зчорнимо, ще нав'яжемо ношу".

Навіщо ексцеси - від шавок брехливих?
Жбурнути б у них звіробою, жаливи.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки
зі складками, сподобленої до
зупиненого ніби моря.
Він же
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи

Світлана Майя Залізняк
2019.09.15 19:37
Одне ємке слово окреслює намережане сьогодні Чорногузом. Таке миготливе, зриме слово - маячня.
Нічого, крім огиди, прочитавши коментарі фігурантів на його сторінці, не відчуваю. Жалкую, що не пішла з ресурсу значно раніше. Із тьмущі авторів у списку - н

Олександр Сушко
2019.09.15 18:18
Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Любов Бенедишин
2019.09.15 17:12
Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.

Ніна Виноградська
2019.09.15 16:08
Твоя нещирість в рухах і в словах,
Неправда розмиває береги.
На острові любові – повний крах.
Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

Сумує чайка. З розпачу кричить,
Бо змило буревієм все навкруг.
І острівець, – беззахисний вночі,

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
не знаходжу тепла, лиш свічу за впокій панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
пригад

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
аби були оказії зігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць

Тетяна Левицька
2019.09.13 15:46
Моя нестримна течія о, як же я
не піддаватимусь спокусливій любові
і стримаю жагу, коли камелія
розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
О, як же я, солодкий, як же я?

Ялицею перед тобою, як же ти
зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.

Матвій Смірнов
2019.09.13 11:53
Пів земного терміну промайнуло,
Далі тільки хащі та вітровал,
Навігатор збився... Між тим, минуле
Крізь бетон пробилось, немов трава.

Власне, я поскаржитися не проти,
Розтравити пам`ять старих подій,
Як усі - нормальний міський невротик -

Любов Бенедишин
2019.09.13 09:52
За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
Усе життя по замкнутому колу:
Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
Й немає сили коло розірвати.

12.09.2019
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Володимир Бойко - [ 2019.09.17 21:04 ]
    * * *
    Упала зірка з небосхилу –
    Чи від розпуки, чи з нудьги,
    Чи лет її перепинили
    Підступні друзі-вороги.

    Упала зірка, та й по всьому...
    Лиш вітерець прошелестів.
    Вона не вернеться додому,
    До ненайкращого з світів.

    А в небі зорі вечорові
    І не завважили оте,
    Лиш не землі краплина крові,
    Немов троянда, розцвіте.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (3)


  2. Ігор Федів - [ 2019.09.17 19:29 ]
    Непомітне перетворення
    Чому муляє у душі
    І серце неспокійно б'ється?
    Немає долі на землі,
    Омана за ногами в'ється.
    Що заховали у слова,
    Якої думки там немає?
    Їх не приймає голова,
    У гаслах мозок помирає.
    На голку щирої брехні
    Людину тихо підсадили,
    І ми бажаємо самі,
    Аби її у вуха лили.
    І ця мелодія липка
    Ховає істину реальну.
    Не помічаєм, як вона
    У суєті стає банальна.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.09.17 17:02 ]
    Я зараз пишу на осінній воді …
    Я зараз пишу на осінній воді,
    в якій перед бурею літо втопилось,
    на листі каштану, яке у листі
    знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

    Мов стіни собору, цей день розпишу
    фраґментами давніх повчальних історій.
    Себе запечалю, тебе розсмішу,
    а далі ця п’єса – для інших акторів.

    Як вітер не вхопиш, (бо де його край?) –
    так само й себе до кінця не збагнути.
    Сьогодні я знову найзліший нехай,
    а згодом – не зможу без тебе заснути.

    Кохання – це розкіш щоденна твоя
    та мій раз у рік рознервований почерк.
    Хіба не тому розливаюся я
    у схованках з фарб і лише через очі?

    Малюється світ тим, хто весь перед ним.
    Увесь розвернуся від нього до тебе
    і йтиму назустріч найвищим святим.
    Я звістку пришлю – ти подивишся в небо.

    25–26 липня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 14–15"


  4. Ніна Виноградська - [ 2019.09.17 14:00 ]
    Після тебе


    Прошу безсоння у небес
    Отак, як сну колись просила.
    Твого мовчання добрий пес
    Мене не вкусить. Я б вкусила.

    Хоча б відчути, що жива,
    І кров ще струменить у жилах.
    Але до ранку всі слова
    Мені бойкот оголосили.

    За сніговії і дощі
    Втекли, мов зрадники, до тебе.
    Мовчать і трави, і кущі.
    І в самоті нема потреби.

    Ти де? Озвися-озовись,
    В яких світах ти там літаєш?
    Хотіла я й сама увись,
    Та не змогла, ти все це знаєш...

    Яка коротка й довга ніч,
    Незоряне чорнюще небо.
    Вже гасне полум’я у свіч...
    Як важко жити після тебе.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  5. Тетяна Левицька - [ 2019.09.17 13:48 ]
    Дві сльози
    Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
    а співав, то мліли солов'ї.
    Очі голубі - волошки в житі,
    вистачало їх на дві сім'ї.
    Щедро дарував любов, усмішку,
    кошти не жалів на Божий храм,
    міг пригріти безпритульну кішку,
    випити із другом по сто грам.
    І життя текло, як річка в море -
    скільки не дивися - все тече.
    Ще всього достатньо в щасті, в горі
    є кому підставити плече.
    А спіткнувся, озирнувся - віхи
    за спиною пройдено доріг -
    перехрестя, магістралі, ріки,
    втрат безповоротних, гречних втіх.
    Злетів і падінь, гріхів, покути
    від весняних до осінніх злив,
    щоб в останнє на землі збагнути
    інші животіли, а ти жив.
    В серці порожнеча, чом не плачу?
    Тільки небесам немає меж.
    Дві сльози лишилося від мачо
    і на кладовищі чорний хрест.
    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  6. Олександр Сушко - [ 2019.09.17 10:24 ]
    Вересень
    Був колись я, братику, дискант,
    Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
    Осінь у душі наводить лад,
    Шерехтить багряним падолистом.

    Бо весною ще відцвів тюльпан,
    В літні дні - ромашка буйногрива.
    Думав, що митець в мені пропав.
    Сталось диво: восени ожив я!

    Як же гарно нині на душі!
    Виповнився радістю по вінця.
    Горнеться майора до жоржин,
    Айстра поклонилась чорнобривцям.

    Над очитком рій гуде джмелів,
    Це - мій рай. А іншого й не треба.
    А дружина вже на помелі,
    Кличе політати вдвох у небі.

    Що ж - цілую мавку у вуста,
    Відірвавсь на хвильку - знову просить.
    Я ще юний! Ти ще молода!
    Нум, летімо, зустрічати осінь.

    16.09.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  7. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.09.17 10:15 ]
    Звіробійне
    Ти хочеш піти, вириваєш коріння,
    а двоє тримають: "...от нам би уміння...
    Така запальна, своєрідна, хороша...
    та ми зчорнимо, ще нав'яжемо ношу".

    Навіщо ексцеси - від шавок брехливих?
    Жбурнути б у них звіробою, жаливи.

    Росла, гомоніла... Яскраві листочки.
    І раптом - навала...
    Ти вирвалась.
    Точка.

    2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  8. Микола Соболь - [ 2019.09.17 06:22 ]
    По колу
    А далі буде тьма (на триста літ).

    І згарище книжок про самостійність.
    У гніті проросте духовна бідність,

    А з неї неминучий рабства плід.

    Керує мла всесвітнього потоку.
    З історії не вивчені уроки

    Несуть нещастя в божевільний світ.

    Та піде все по замкнутому колу.
    Любов зігріє землю охололу,

    І скресне з душ осточортілий лід…
    26.06.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.17 05:44 ]
    Доносучка
    Не відсохне в тебе пучка,
    Сієш брехні позаяк?
    Вєрко ти пихосмедючко,
    Доносучко Шапокляк?!

    Вже від сорому Полтава
    Ледь не падає навзнак.
    Бо ганьбить її лукава
    Доносучка Шапокляк.

    В'яне вже калина в лузі,
    Бо не віриться ніяк,
    Що доноси шле на друзів
    Доносучка Шапокляк.

    Всім, хто їй добро зробили,
    Злом віддячила ця тля.
    Покарай же, Боже милий,
    Доносучку Шапокляк.

    Милий Боже, покарай ти
    Шельми їй постав ти знак!
    Геть з ПМу, геть із сайту,
    Доносучко Шапокляк!

    17 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  10. Серго Сокольник - [ 2019.09.16 23:56 ]
    Осіннє гротескне
    ***андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

    Осінь літо бере, як Отелло
    Дездемону... Собі в па-де-де
    Танцівниці шукає метелик,
    Мов нектар випиваючи день,
    Цей дурману наповнений келих
    (чи Макбетів відьОмський настій...)
    -Не губи Дездемони, Отелло!..
    ...невразливий і вічно живий,
    Прилітаючи з іншої драми
    Паралелеісторієснів,
    День, що буде одвіку той самий
    Існувати довіку-віків,
    Протанцюємо парою, need love,
    Літніх барв-замальовок крильми,
    Ніби залою, повною світла!..
    Не губи її!... Краще візьми,
    Мов метелик метелицю ніжно...
    Наче звабник цнотливицю... Не
    Недовіроревниве заміжжя,
    А кохання за жменю монет,
    Прораховано-солодко-щире
    Задоволення денне на час!..
    ...час, коли поєдналися миром
    Літо й осінь...
    Театр.
    Трагіфарс.

    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    Св. №119091600407


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  11. Вячеслав Семенко - [ 2019.09.16 22:57 ]
    Майже, як в людей.
    Вели коня старого на забій
    крізь ранній сон байдужого села.
    Цвіла ще памороззю ковила
    над путівцем, що вів на водопій.

    Не порошив іще замерзлий шлях,
    ще промінь пробивався крізь туман.
    День у село заходив крадькома,
    ступаючи нечутно по полях.

    Хвилини-кроки кованих копит
    стискали тишу обручем тривог.
    Буденно починався епілог
    по-зимньому холодної доби.

    Ворота. Повід, кинутий на цвях
    і коридор, що вів у темний хлів.
    Розумний кінь зненацька зрозумів,
    куди привів давно знайомий шлях.

    У ніздрі вдарив крові терпкий дух,
    стиснув свідомість жах передчуття.
    І над селом, як заклик, прозвучав
    протяжний крик і на леваді вщух.


    Лишився ремінця обривок на гвіздку,
    галоп по вулиці - як волі гімн!
    Лиш вітер листям кинув навздогін,
    мостом пробарабанив за ріку.

    Шукали попід лісом допізна.
    Знайшли, коли зійшов останній сніг.
    Знемогою виснаги збитий з ніг,
    лежав і, наче насміхався з нас!

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  12. Юлія Ляхович - [ 2019.09.16 22:45 ]
    Хтось непомітний
    Хтось непомітний і терпкий як вишневий глей
    ходить по вулицях міста і слухає
    випадкові історії випадкових людей,
    що віддають гіркотою і різкими рухами
    чи сковзають шовком з засмаглих плечей

    а потім котяться з гуркотом міськими мостами
    і вночі, неодмінно, розбиваються десь
    за рікою.
    Або засинають в обіймах і туляться животами
    один до одного та завжди один-на один із собою

    Історії пливуть, як туман по вогкій бруківці,
    стеляться і переплітаються в місцевих барах.
    Хтось льодом їх вміє викалатувати, хтось видушує по цівці
    а інший бере і видихає з димом чи іноді з солодким паром,
    чи взагалі мовчить і не чути його слів.

    Такі історії живуть в особливий спосіб:
    між бровами, у зморшках, на кінчиках пальців, у розплетеному волоссі
    яке вона зазвичай накручує на палець
    і думає, що він не бачить цього зовсім.

    Той хто ходить і слухає обережний з тими,
    хто мовчить і ховає таємниці в тонкому мереживі.
    Не в льоді чи в полум‘і, чи у ванільному димі
    а на кінчиках пальців і цим себе трохи обмежує.
    І не бере і не віддає, і дивиться в душу очима безмежними,
    тримає натягнуті струни що тремтять від напруги.

    Той хто слухає всіх і нічого не каже - той обережно
    видихає майбутнім листопадом чи навіть груднем
    і натякає, що буде холодно тільки тим,
    хто один на один залишився з любов‘ю.
    Хто вміє любити, але чомусь залишився один

    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | ""


  13. Любов Бенедишин - [ 2019.09.16 15:42 ]
    ***
    Якась вона непевна, дивна:
    То експресивна, то пасивна…

    То мить розмінює на центи,
    То нараховує проценти

    На кожну краплю: смутку, болю…
    Ніяк не визначиться з роллю:

    То головна, то другорядна.
    То поневолена, то владна.

    То щиросерда, то цинічна.
    То гострослівна, то обтічна.

    То всюдисуща, то таємна.
    То богорівна, то богемна.

    То непомірна, то манірна –
    Любов, що мала бути… вірна.

    16.09.2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  14. Олександр Сушко - [ 2019.09.16 12:19 ]
    Прірва
    І знову бій. Повсюди вороги,
    Свої, чужі...не бачу вже різниці.
    Кацапів хочу знищить до ноги,
    А хохлаків повісити на гілці.

    Одні стріляють точно межи віч,
    А інші - чорним байдужем у душу.
    Зірвати б їхні посмішки з облич,
    Покласти б у могили жирні туші...

    Учора - похорон, хрести, вінки,
    Лежить мій друг в землі холодним трупом.
    Для миру - вівці, для війни - вовки:
    Я був піїтом. Стану живолупом.

    Уже не повернутися назад,
    До пекла мойри завели далеко.
    Лиш на папері розцвітає сад,
    Витьохкує у вітах соловейко.

    15.09.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  15. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.09.16 09:55 ]
    Гай березовий
    Відспівав уже гай березовий
    Пречудову пісню весняну,
    Тепер теплому літу зеленому
    Кучерявії віти махають.

    І маленькі листочки, мов бантики
    Прикрашають їм довгі коси,
    А хустинки, розшиті багрянцем
    Золота подарує осінь.

    Прийде зимонька біла-білесенька,
    Все навкруг запорошить снігом,
    Знов чекатиме гай березовий,
    Звеселити щоб весноньку співом.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Деркач - [ 2019.09.16 09:58 ]
    Десант у вчора
    ІПолетіли у вирій бусли
    і жура до оселі вертає.
    А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
    я не чую, – немає коли,
    а у тебе мене вже немає.

    А життя як отой водопад
    доливає літа по десятку,
    випиває за тебе, на згадку,
    і за мене, за хори наяд,
    що лунають із ночі до ранку,
    і за мій потолочений сад.

    ІІЩо було, на нове не міняю.
    У минуле усе потекло
    і не меркне ідилія раю
    як весною квітуче зело.

    Пригадаю роки ейфорії,
    заясніє пора золота,
    і мені усміхнуться уста
    не одної моєї надії.

    Аріадна снує житія
    і не відпочиває природа.
    На любов не міняється мода.

    Не міняюсь напевне і я:
    то щороку – єдина й моя,
    то навіки – остання пригода.

    ІІІІ донині усі при мені,
    наче сяючі зорі урочі,
    заглядаємо очі у очі,
    коротаючи ночі і дні.

    А вони як отой зорепад,
    що сіяє і сіється доти,
    поки є ще... дай, Боже, не сота.

    Зависає у небо десант.
    І немає дороги назад,
    і летіти униз неохота.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Микола Соболь - [ 2019.09.16 05:02 ]
    Петрович
    Стрункі берези та дуби розлогі
    До неба піднялися край дороги.

    Їх щиро радує і літо, і зима…
    (Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

    У виснажену землю голу, лису
    По пагінцю приносив їх із лісу…

    Поїв водою зі своїх долонь,
    Відверто гомонів під час безсонь…

    Леліяв кожну гілку мов дитину,
    Оберігавши у лиху годину.

    А нині птахи у гілля сплетінні
    Та люди, йдуть по затишку і тіні.
    24.06.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  18. Петро Скоропис - [ 2019.09.16 02:49 ]
    З Іосіфа Бродського. Дідона та Еней
    Великий муж дивився у вікно,
    але для неї світ кінчався краєм
    його цупкої, грецької туніки
    зі складками, сподобленої до
    зупиненого ніби моря.
    Він же
    дивився у вікно і його зір
    сягав такої далечі, що губи
    застигли, наче мушля, у якій
    чаїться гул, і келиховий обрій
    був нерухомий.
    А її любов
    була, немов рибина, наготові
    долати море кораблю услід
    і хвилі тнути досконалим тілом,
    а може, і здогнати… але він –
    він подумки уже ступив на сушу.
    І море обернулось морем сліз.
    Але напевно отакої миті,
    обтяженої відчаєм, і дме
    попутний вітер. І великий муж
    покинув Карфаген.
    Вона стояла
    у поблисках багать, що розвели
    міського муру поблизу солдати,
    і бачила: у пелені вогню,
    у мареві між полум’ям і димом
    беззвучно розсипався Карфаген,

    задовго до провúдіння Катона.




    ---------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  19. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.09.15 19:14 ]
    Сонячно дивлюся...
    Одне ємке слово окреслює намережане сьогодні Чорногузом. Таке миготливе, зриме слово - маячня.
    Нічого, крім огиди, прочитавши коментарі фігурантів на його сторінці, не відчуваю. Жалкую, що не пішла з ресурсу значно раніше. Із тьмущі авторів у списку - на анонсованій сторінці напрочуд мало діючих.
    Тепер аж прийняла рішення назавжди залишити сайт. Тут мені, зрілій поетці, з вагомим доробком, зі стажем перебування аж 9 років, пропонувалася роль мовчазної авторки - серед аматорів та кількох витривалих більш-менш відомих. Чорногуз про авторитет свій пікся, Сушко критикував його за теми, пихатість тощо. Афішувалися пасквілі, поетичний сайт обертався на сцену. За лаштунками бути - не для мене, грала свою роль - без маски, відкрито, не підкилимно.
    Пригадується вислів: Жінка - як музичний інструмент. До якої струни душі доторкнешся, така мелодія для тебе і зазвучить.
    Лобами діючих персонажів не зводила, не стравлювала, інтриг-павутин не плела.
    Маю вузьке коло шанувальників, там немає цікавості до інтриг. Моя творчість - предмет фахових зацікавлень.
    Ось так писав Вдовченко В. В., філолог, доктор філософії в галузі дизайну, старший науковий співробітник Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України (Київ): «…психологія творчості Світлани-Майї є неповторним продуктом розвитку української ментальності. Сьогодні ВАШ стиль образного та художнього мислення, літературна вишукана форма викладу сучасних світоглядних концептів — є візитівкою нанотехнологій в українській поезії, поезії східної Європи в Індії, Китаї, Японії. Уже зараз поезії Світлани-Майя варто починати перекладати на інші мови. І головним тут є глибинна сутність образів-архетипів української прадавньої культури, які близькі групі країн із індоєвропейськими мовами.
    Вважаю, що автор „Птахокардії“ — не просто може, а достойно ПРЕЗЕНТУЄ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ — У СВІТІ.
    Продукт витонченої поетичної творчості Світлани-Майї — конкурентний на міжнародному рівні, буде національною гордістю на міжнародних конференціях, конгресах, в міжнародних проектах. Для підтвердження реальності успіху Залізняк Світлани-Майя на міжнародному рівні, готовий прийняти участь в розробці міжнародного проекту з презентації її творів від України і привезти в Україну визнання СХІДНИМИ ДЕРЖАВАМИ ЇЇ ТАЛАНТУ, УСПІХУ І СЛАВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ».
    Про мене, поезію, є кілька радіопередач, дякуючи журналістці Українського радіо Ірині Кримській-Лузанчук, авторці ПМ, вона нині тут не активна, та можна прочитати есеї її авторства, їх шість. Моє приватне життя не є надто публічним.
    Не нав'язувалася у месенджері, не встановила додатків для спілкування. Була поміркованою. Не воронячої породи. Я - справжня Залізняк. На палітурці зібрання творів - птаха, що летить до сонця.
    Не цікавилася віршами пана - "генія Велеслава Бандуровича", що себе самозалюблено з Сосюрою порівнює у свіжому витіюватому дописі.
    Вчителі у мене - Рабіндранат Тагор, Є.Маланюк, В.Стус. Не потребувала тут наставників, сама літконсультантом була. Маю досвід видання книг, літературного редагування.
    Зауважень майже не писала, пан Ярослав запальний, конфліктів не хотілось.
    Вважає, що пише ліпше за мене - таке промайнуло в дописі. Нас не можна порівнювати. Це - як бурштин і діамант. Хто на чому розуміється, хто що на зуб чи тацю кладе, на міцність перевіряє.
    Готую нову книгу, вона вагома.
    Про мою творчість є стаття в "Золотих клейнодах", "Золотій пекторалі", то чому б і не цінувати сучасницю...
    У протоколі прийому до НСПУ - затвердили одноголосно: "Поетка працює на Україну".
    Слугую Поезії.
    Справді переросла сайт. Нині він нагадує дошку для вірша. Став і мовчечки йди. Дякуй, що прочитає хтось.
    Не випитувала, хто де з ким дружить чи випиває. Мені те не було цікавим. Навіть на вечірки не напрошувалася.
    Писав мені малознайомий пан Сушко про власні справи - що посадив, що консервував, готував, та враження про вірші - чужі, свої, мої. У приват слав пісні. Моїх поезій не озвучив, обіцяв один текст, не показав. Любив переписувати чужі вірші - на сторінках фб надибані, мені показував ті варіації.
    Радила в його віршах замінити недоречне слово, запитувала чи потрібні мої зауваження, дякував, був поштивним. Писав, що я мудра, аж геніальна. Завдяки мені, запевнив, став вимогливішим.
    Вечір запропонував організувати, погодилася. Написав, що не можна фуршету - заборона категорична. І ми повинні дослухатися. Тепер ось (17 вересня) назвав мене "жлобкою", яка не хотіла влаштувати пригощання.
    Дала-надіслала надруковані кольорові афіші, писав, що їх приліпив, розніс. Приїхала, мала сценарій, була ведуча - коректор книги. Прийшли - хто зміг і бажав. Мали бути Алла Васич, якщо вірити Олександрові, та Чорногуз. Прийшов пан Ярослав, відразу ж заявив: кажуть, що не буде пригощання, якщо не буде фуршету, то він не виступатиме. Це мене ошелешило. Адже поетичний вечір.
    Відбула у Полтаві кілька презентацій, фуршетів, все було пристойно. Мала досвід.
    Я почувалася ніяково, адже у приваті Сушко запевнив, що не можна, тому не готувала пригощання. Писав, що є музей води, можна піти - там дозволять...
    Дещо чоловіки тоді восени придбали, після вечора в тісному колі поспілкувалися, я перед закупівлею пригощання запитала - чи додати грошей. Ні... - сказав Соболь. Я непитуща жінка.
    Сушко забрав хутенько з моєї руки 200 гр. - за таксі, привозив апаратуру, наче з бібліотеки. А перед цим навіщось писав у приват, що на нову книгу допоможемо, скинемося. Такого я не просила, не чекала особливих жестів - меценатських. Я не наївна, не з тих, що гнуться. Інтуїтивно відчувала фальшиві ноти, Сушко на вечорі заявив, що "не розуміє" моєї поезії, а як захопливо на ФБ і тут коментував... Порівнював зі Шнітке музикою.
    Не чекала таких сайтових катавасій, не звикла до обпльовування. Дивує кампанія проти жінки, яка чесною і щирою лишалася на ПМ всі ці 9 років, безоплатно допомагала, була небайдужою.
    Які творчі вечори (множину вживає Чорногуз у дописі "Сайт білих ворон") мені робив Сушко?
    Дозвіл був легко отриманий, зала безкоштовна для мене, бо я членкиня НСПУ з 2016. Він - ні. Привіз апаратуру - така його поміч. Я була присутньою - як поетка - на одному. Особисто двічі телефонувала функціонерові, домовлялася про дату. То в що матеріально "вклався" Сушко, афіші я надрукувала, ім'я його було написане, це теж не дрібничка. Я - відома поетка.
    Мою книгу в 2015 презентували ми з коректором, видавцем у Львові. Виходила на люди, мене чули, бачили, аплодували. Про це написано у "Слові Просвіти".

    Нині, згадуючи ту осінь, аналізуючи ці перипетії, жалкую, що відгукнулася на пропозицію, повірила у щирий пошанівок, у шляхетність сайтових друзів. Позірна чи справжня дружба їхня, шанували мене чи використовували можливість піару, важко судити, але друзі так не гарикають: то пасквілі нищівні один одному, то потоки бруду та бридкі незаслужені назвиська - вже в мою сторону. Бажаного нейтралітету не досягла.
    Є звернення Чорногузове до громади ресурсу. Розлого, палко взимку аргументував, чому Сушка прогнати з ПМ варто, привів на сайт - той упирично шельмує-пащекує. Називав "вбивцею талантів". "Певно, вже тонни словесного бруду Сушко вилив на Світлану-Майю Залізняк, яка стільки конструктивних вагомих зауваг йому зробила. Нуль уваги, натомість помста словесна майстрові розлилася сайтом, як нафта океаном" - так зітхав.
    Тепер згадує про те напівжартома - дивочна хамелеонність, обзиває мене, ганить.

    Не по мені така модель стосунків. Дещо писав мені Сушко, хотів просвітити, з ким знався, де був, хто зайву чарку перехилив, тепер печінку лікує. Та хай би не вів такої просвітницької роботи. З мого боку не було цікавості. Якісь інтриги мені приписує Чорногуз, дивуюся - в ім'я чого?
    Кожен переслідував певні цілі, мені вони не відомі. Наче була приязнь, але нетривка.
    Один прагнув на ПМ бути наставником і авторитетом, вважав себе метром, друг Олександр побачив у мені креативну, майстерну, небуденну поетку. Хотів дорости до мого рівня, писав захопливу присвяту жар-птиці в саду. Вірю, що щиро!
    Зрештою, перебіг у стан любителів пересічних віршів. "Напишу серйозне, складне, майже не хвалять на сторінках фб, не вподобують, а смішне, то хвалять" - так мені пояснив. Таки понесло автора в бік культмасових віршів.
    Зробив Сушко вибір, дешевої слави забажалося.
    Мою книгу штудіював, мене тут вважали наставницею Сушка - і я почала критично висловлюватися про вірші, що пістрявіли вульгаризмами, кон'юнктурне. Столітні діди та баби хочуть сексу, вихваляється потенція дудугана, мавка закидає ніжки, банально-однотипне, не еротика, лубочне, примітивне. Жінка в них - об'єкт всолод і лише, сексизм.
    Сушко гризся з Чорногузом, той закликав очистити ПМ від "обісцюшка", я мовчала. Писав Ярослав у приват, просив моєї підтримки, дивувався, чому модератор не втручається.
    Писала Сушкові, щоб припинив гризти друга, не прислухався, лікував від пихатості.

    Була видимість дружби, Сушко зі мною спілкувався, тобто писав довгі списки справ.
    Запитала: "А навіщо мені знати, що ти сьогодні робив?".
    Натяк, що поети - сибарити? От я пишу поезії, а він у цей час працює на городі чи сіє спори грибів у лісі поблизу села. Хвалила за уміння все робити по господарству - та кострубатих, неохайних віршів не хвалила)
    Знайшов у мені щиру, мудру, розуміючу - так пояснив. Ми такі самотні посеред юрмищ.
    Та я не проміняю самодостатність, самість на перебування у зграї "запеклих друзяк".
    Я - левиця, не гієна і не підлесниця. От Сушко назвав себе у новому вірші "песиком на повідку". Ким себе бачить - то до психоаналітика.
    Навіщо мені було гнобити Чорногуза? Звісно, на найпотенційнішого він не тягне, я про це висловилася у приваті Тетяні, бо вона майже щодня 6 "панові Бандуровичу" ставила. Є критерії оцінювання. Явищем для мене ліричні поезії Чорногуза не були, вадили інверсії, бракувало свіжості. Деякі подобалися, відгукувалася. Сушко критикував численні наче-мов-немов у його віршах - із власної ініціативи.
    Тетяна просила глянути на її вірші, запевнила, що Чорногуз не проти, він мене шанує. Дякувала за мою допомогу, була прихильною, оцінювала й мої поезії.
    Дев'ять років на ресурсі. Намагання бути над...
    Ніяких коаліцій, груп не створювала, не шкодила літераторам, аматорам на сайті, не писала образливих пасквілів.
    На головній часто анонсувалися вірші рівня проба пера.
    Дехто дякував, писав, що допомогла зауваженнями. На поетичному ресурсі не той благодатний клімат, який підрощує таланти. Борюкання за пальму першості, бруд-флуд, тролінг. Я до цього не доклала ні цеглини. Навпаки, закликала не заливати сайт вульгарним, до модератора намагалася догукатися. Невже не можна було припинити драчки між Сушком і Чорногузом, порадити вирішувати конфлікт деінде? Ми читали коментарі-прокльони, Чорногуз гримів на сайті, Сушко підсміювався.
    Де були модератори? Вже тоді мені було варто піти з сайту, берегти себе.
    Періодично вистрибує з коментарями Соболь-Погорєлов, у віршах кпинить "хохлів" - малограмотний початківець. Тепер - за його рагульським висловом - "пенделі" віршові залили сайт. То причіпливо питав у Чорногуза, чия дача, ніби це має відношення до поетичних текстів, то мене тролить, бо я зауважувала його численні бур'яни-огріхи.
    Що я тут роблю? Відбиваюся від нечем. Чи місце отут мені, Поезії...
    Є автори, які не звертають уваги на перманентні драчки на ПМ. Прийшов, поставив текст, пішов - безпечний алгоритм.
    Чорногуз писав мені взимку, що чекає підтримки. Є дописи, де він мене хвалить, визнає талант, навіть обіцяє не зрадити, не піддаватись на провокації. Але патерни злостивості перемогли, на жаль.
    Здалося йому торік, що я під клоном критикую з Сушком разом вірш - назвав "сукою". Як можна? така підозріливість патологічна, запальність... Це шляхетно?
    Прилюдно вибачився. Замучений нападами Сушка - так пояснив. Та не по мені такі стосунки. Ніколи не заводила клонів.
    Навіщо мені перебувати серед жабомишедраківки? Ні душевних сил, ні часу на такі ексцеси не маю.
    Можна було призначити редакторів давно, та їх ніби немає. Модерація щоденна тут необхідна.
    А прагнення однієї особи бути авторитетом призвело до драчок, непоступливості. Микола Соболь-Погорєлов, амбітний, упертий початківець, писав приватно: "Тримайте корону, бо буде вам те, що Чорногузові!".
    Що вони з Сушком тоді намислили, чиї корони їм зривати кортіло... Я не отримувала від них корон - і не збираюся допомагати у розподілі бутафорних вінців.
    Лишіть мене нарешті у спокої. Не шукайте винної там, де її не могло бути апріорі. Громовідводом на даху (як визначила мою роль мудра авторка сайту) слугувати набридло.
    У кутку я не могла бути - яскрава. Мене бачили. Могли порівняти на сайті наші поезії. У кожного свої читачі.
    Мою книгу ніхто Вам не нав'язував, запитали - скільки коштує, син мій сказав: подаруй Чорногузові. Я вагалася, підписала - як учаснику дійства.
    Соболь, Сушко її придбали, знаючи, яка це поезія - для підготовленого читача. Є анотація. Книга для знавців української мови, читачів з уявою, сумлінням, а ще - з життєвим досвідом.
    Не подобається, не читайте. Згадую, раділи, коли я писала Вам коментар, думаю, то були флюїди позитивної уваги.
    Звісно, я новаторка.
    Мені справжня поезія бачиться свіжою, рухливою, живою, неповторною, міцною, ефірною, зримою, в дусі часу. Це - міні-картина, панорама, фільм.
    Зануритися авторам би у власні доробки, там є що полірувати. Реальні імена не всі вгадуються у дописі Чорногуза.
    Звісно, кортить вам обом когось звинуватити у сайтовій феєрії, сорому не відчуваєте за назвиська.
    Я, пане Чорногузе, українка імпозантна, молодява, усміхнена, презентабельна - так мало схожа на Шапокляк, як ви нинішній, - на красеня-лицаря.
    Не виховуватиму ровесників та молодших, не виправдовуватимуся, написала, як все було.
    Увага: тепер вірю, що за доносами нищили цвіт нації. Хочеться завершити: шануймося, та шану розуміємо по-різному.
    Всіх згаданих на фб заблокувала, щоб не бентежитися.
    Модератор приватно вибачився за чоловіків, жалкував, що так низько опустилися. Навіть на місяць відправив образника-пасквілянта-Сушка в карантин, другу сторінку лишив.
    Я закрила власну - єдину - сторінку, пояснила, пішла. Хай таланить у хороших справах.

    ..........Тепер варто додати, бо Чорногуз вводить в оману, заперечує послідовність. Коментував Сушко в нього, наче я писала, Чорногуз сказав: не буде вечора... Де таке - в моєму дописі?
    Пан Ярослав тоді перед початком вечора сказав прилюдно із серйозним виразом обличчя, що не виступатиме, якщо не буде фуршету. Це чули всі. Ведуча, мій син, присутні. Я відповіла - до Сушка претензії, бо він ходив, афішу лишав, категоричну заборону пригощання чув - і передав мені у приваті.
    Саме тому М.Соболь, ще дехто вирішили задовольнити пана, Ярослав запевнив, що домовиться про дозвіл, під час вечора купили потрібне. Чомусь же існує заборона, то навіщо її порушувати? Творчий вечір - це поезія.
    Я так збентежилася від неочікуваної поведінки пана Чорногуза, що за кілька хвилин розпочала свій виступ не вельми весело.
    Потрапити в таку ситуацію - малоприємно. Я була шокована, адже домовлявся з другом Сушко. А я лише запросила у приваті вже пізніше, пан Чорногуз від мене не отримував запевнення, що гонорар буде. Про це взагалі не було мови. Чи конче потрібен був той виступ Ярослава... Я не була ініціатором запрошення, але погодилася. Чом би й ні... Сушко сказав писати в афіші Аллу Васич, Чорногуза і його.
    Ми попрощалися в метро по-дружньому, весело, обнялися. А тепер все це пригадувати довелося, бо у дописі про "творчі вечори".
    Брехати мені не властиво. Читати перекрути неприємно. Досить дискусій.
    Відзавтра я не буду заходити на сайт, щоб не набиратися негацій. Бажаю усім спокою і благополуччя.
    17 вересня 2019.

    Коротка пам'ять у мого ровесника.
    Звертання до модератора Ярослава Чорногуза

    Вірші, проза, аналітика, огляди
    Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Критика | Аналітика http://maysterni.com/publication.php?id=137039
    Ложка меду в бочці дьогтю або скільки ще можна терпіти упиричне шельмування?

    Звертаюся вкотре до адміністрації сайту «Поетичні майстерні», літературної громади сайту.
    Скільки ще часу ми будемо терпіти антихудожні, антилітературні випади у бік високих майстрів графоманських стріл Олександра Сушка, людини, позбавленої не лише літературного поетичного хисту, а й естетичного смаку? Людини, яка не прислухається, практично, до висловлених в її бік критичних зауваг, не працює над своїми текстами, натомість уражена графоманською хворобою словоблуддя, пише по кілька в день горе-опусів, не редагує їх, в яких, замість творити літературу, займається зведенням порахунків зі своїми більш талановитими колегами? Ним, уже цілком очевидно і зрозуміло, рухає чорна заздрість і прагнення будь-що, будь-якими методами вивищитися над своїми колегами. Пише горе-коментарі, до яких майже ніхто не прислухається, натомість його називають «шмаркачем» та іншими всілякими такими назвиськами.
    Чого вартий той факт, що на сайті є два Олександри Сушки? Питається, для чого? Відповідь проста – один Сушко ставить іншому Сушкові, які насправді в одній особі, позитивні оцінки 5,5, бо крім самого себе йому таких оцінок ніхто не ставить, таким чином штучно підвищуючи собі рейтинг. Гидко за цим спостерігати, але чомусь редакція «Майстерень» закриває на це очі, не видаляє другого клона.
    Певно, вже тонни словесного бруду Сушко вилив на Світлану-Майю Залізняк, яка стільки конструктивних вагомих зауваг йому зробила. Нуль уваги, натомість помста словесна майстрові розлилася сайтом, як нафта океаном.
    Я вже не кажу про себе, тут – десятки тонн бруду – Сушко вшанував «дорогого» друга, який привів його сюди, на «Майстерні» на свою, як виявилось, голову.
    Пробачте, люди, що завдав вам такого горя, бо мало хто є на сайті, кому б не дісталось від Сушка.
    Та багато хто не хоче конфліктів, воліє мовчати. Та, повірте гіркому досвіду – будете мовчати – заклюють вас дурними заувагами і псевдо критикою і підете ви із сайту, як талановита поетеса із Полтави Юлія Стиркіна, яка ні за які гроші не хоче сюди вертатися, поки тут є Олександр Сушко – люте заздрісне, чорнороте пугало, яким скоро почнуть матері поетеси своїх пишучих малят лякати: не будеш слухати мене, то віддам тебе упирю Сушку на розтерзання! І дитина з жахом прокидається в холодному поту!
    Скільки вже його критикували інші автори – Лариса Прокопенко, Тетяна Левицька, Серго Сокольник (нещодавно навіть прозу Сушка розгромив, хоч у прозі, як на мене, Сушко вправніший), СонцеМісяць та багато інших.
    З нього, як з гусака вода. Обтрусився, і пішов далі своє чорне діло робити.
    Ось його повчально-гнидявий коментар:
    Та яка різниця - бандура чи гітара, чи інший інструмент? Дивися ширше: тут ідеться про загальну проблему, яка уособлює українську лірику. Сусальне золото у кілька шарів для справді гарного непотрібне. Ця зайвина ріже око естета. І додає мені наснаги писати іронічну сатиру. І нічого поганого в тому не бачу. А ти злишся. Нащо? Та посміхнися урешті. І повір: я тобі не ворог, а найщиріший друг. А те, що люблю перець - не страшно. Всі ми різні, і смаки у нас різні.
    Пиши на мене сатиру, гумор, іронію, що завгодно. Я не ображаюся.
    Та послухати – Боже, святий янгол із небес!
    Справді – мед справжньої української лірики – не для Сушка. Він народився, вимащений у дьоготь, як не у щось значно гірше, то й прагне у кожну бочку меду додати свою гидку ложку дьогтю. Та вже того дьогтю стільки, що вже все помінялося місцями на сайті - гнидявої псевдолітератури вже бочка дьогтю, яку вже не може врятувати ложка меду гарної традиційної української лірики, яка в ній зосталась!
    А ми сидимо, опустили вуха, а нам ллють помиї на голову. А ми кажемо: не лийте в одну точку, дорогий пане Сушко, розбризкуйте, розбризкуйте!
    От він і радий старатися, розбризкує. А ми мовчимо і ходимо в оцьому, з дозволу сказати – забризканні!
    Не гидко вам, люди? Не набридло ще?!!!

    Щиро Ваш
    Ярослав Чорногуз

    ...........
    Так волав до власника сайту. Сьогодні Чорногуз вводить в оману, змальовує так, як вигідно йому. Сушко вже допомагає знеславлювати мене.
    Навіщо ці двоє зробили нас глядачами своїх спектаклів: ворогування-примирення? Тепер волає Ярослав, що я "погана правнучка славного Залізняка". А я гранично чесна. Це нині гандж?

    Мені витрачати час на болотні ексцеси набридло. Дискусії з ними - епічне засмічення мозку.

    Коментар під дописом Чорногуза лишила коректор моєї книги, ведуча творчого вечора.
    Cвітлана Козаченко (М.К./М.К.) [ 2019-09-17 19:47:14 ]

    Вітаю панство. Була свідком подій навколо фуршету. Сама чула, як пан Ярослав іще перед початком дійства питав, чи буде фуршет. Давно було: не пригадую, чи він жартував із приводу того, що не виступатиме, раз немає пригощання, чи то було всерйоз. Так, мабуть же, не всерйоз, бо таки виступав. Але конфлікт був.
    Їхала з Майєю з Полтави до Києва, протягом усього шляху вона не раз уголос турбувалася, що фуршету не можна в Спілці організовувати, бо так їй було чітко сказано. А вона хотіла б це зробити, вважала, що гостей треба пригощати. Тому так нервово сприйняла слова п. Чорногуза. Тому виник конфлікт. Дріб'язковість обсмоктування тих подій у дописах/коментарях усіх учасників сварки тут, на ПМ, викликає просто... шок. Невже вам більше нічого робити, люди?! Ми живемо на цьому світі якусь мить, то чи варто перейматися таким... нічим?
    Давно не ходжу на ПМ, не беру участі в тутешніх сварках-розбірках, бо це й нецікаво, і неконструктивно, і найчастіше - просто огидно. Як і те, що відбувається зараз. Для спілкування цей ресурс не пораджу навіть ворогам.
    А для поезії... не у визнанні суть мистецтва. Поет пише, бо не може не писати - та й усе. Решта - суєта.
    Бажаю учасникам конфлікту мудрості й уміння поважати чужу думку. Нікому не раджу бувати на ПМ.


    Така думка. Хай кожен вирішує, чи бути тут, я зачинила сторінку.






    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  20. Олександр Сушко - [ 2019.09.15 18:57 ]
    Не пропаду!


    Напишу цього разу без жартів,
    Голу істину зрійте без шат.
    Геніальні поети чубаті,
    Сиві кучми на главах лежать.

    Їм і оплески, й почестей шуби,
    І осанна розчулених дів.
    А у мене - лобище як бубон,
    А за вухами пейса руді.

    Літо щезло. Командує осінь,
    Зиркну в дзеркало. - там лисий панк.
    Трохи вовни лишилося в носі -
    Несолідний, погодьтесь, чувак.

    Не сумуйте мотрони й параски,
    Я ще поки в калашнім ряду!
    Бо стовбурчаться вуса козацькі,
    Отже, сестроньки, не пропаду.

    Доки пишуться оди й рулади -
    Музи ще не поставили мат.
    Тож не тільки мицям волохатим -
    Й голомозим гукайте "Віват!".

    15.09.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  21. Любов Бенедишин - [ 2019.09.15 17:23 ]
    ***
    Навіщо шипи-докори?
    Що далі – і так відомо.
    Тікай із мого Содому
    У рідну свою Гоморру:
    Оманою-баговинням,
    Образами-манівцями…
    Окремо – нам крок до тями.
    А вкупі – нема спасіння.

    14.09.2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  22. Ніна Виноградська - [ 2019.09.15 16:32 ]
    Отак і є


    Твоя нещирість в рухах і в словах,
    Неправда розмиває береги.
    На острові любові – повний крах.
    Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

    Сумує чайка. З розпачу кричить,
    Бо змило буревієм все навкруг.
    І острівець, – беззахисний вночі,
    Не витримав отих страшних наруг.

    Нам рідним був світ-океан без меж.
    А ми у нім, як риба у воді.
    І навмання сьогодні ти бредеш,
    Колін вода сягає у біді.

    А я на берег викинута... Вщент
    Розбито все... Не осторонь страхи.
    І ти, як в спеку, влесливим дощем
    Несеш додому всі свої гріхи.

    Та де оселя? Тиша лиш німа.
    І все навкруг не наше – нічиє.
    А попелу в моїй печі нема,
    Бо не було вогню... Отак і є.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  23. Володимир Бойко - [ 2019.09.15 10:07 ]
    * * *
    На дерев безшелесність,
    Лісів безгоміння
    Проливається сонця
    Прощальне проміння.
    На порозі у осені
    Літо постане
    І останнє тепло
    Охолоне й розтане.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  24. Тетяна Левицька - [ 2019.09.15 09:39 ]
    Матусі
    Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
    чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
    Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
    не знаходжу тепла, лиш свічу за впокій панахид.
    Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
    пригадались тугі перевесла пшеничних років.
    Щастя у квітнику на подвір'ї мотузки білизни,
    вечір вудки сховав, лущить срібну луску з карасів.
    Водограєм із радіохвилі мелодія ллється,
    доокола доноситься пісні звитяжної клич.
    Так далеко за обрієм смутку у витоці серця
    розпустив опахало корону яскравий павич.
    Ненавиджу скорботні червоні гвоздики відтоді,
    як розлитою кров'ю стікали на білій габі.
    Розумію, не вернеш назад... Побиватися годі,
    та моя пуповина назавше лишилась в тобі.

    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  25. Віктор Кучерук - [ 2019.09.15 06:20 ]
    * * *
    Г. С…
    В тобі незміряно багато
    Солодких крихіток надій
    І ти умієш дарувати
    Їх тим, хто мучиться в біді.
    Чимало нас вже б стали тліном,
    Якби не мовила ти: Стоп!..
    І не вказала всім із тіні
    До світла безліч точних троп.
    Аби сама не йшла із нами
    Крізь чагарі життя густі, –
    Тоді б не вірив до нестями
    Тобі й згубився в темноті…
    14.09.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  26. Микола Соболь - [ 2019.09.15 06:06 ]
    Ніхто крім нас
    І
    Тусовки модні, дискотеки…
    Не спить ночами Миколаїв
    Таксі «Шансон» і фонотека
    Блатна на весь бульвар лунає.
    Одні «одягнені» у справи,
    Машини, вишукані шати…
    Своїм життям живе Держава.
    А хтось на схід йде. Воювати.
    Стоять біля дороги «леді»
    Інтим не дорого сьогодні,
    Спить бомж закутаний у пледі.
    Не звідані шляхи Господні…
    (Межи геєною і раєм
    Самі дорогу обираєм).
    ІІ
    Паралельні світи, як ніколи сьогодні близькі.
    Докричатися люду стає з кожним днем все складніше.
    А на сході під «градами» дороги від крові слизькі…
    І байдужість найшла у душі багатьох свою нішу.
    Та лишилися ті, хто підставив себе під удар
    І змогли у степу московитів орду зупинити.
    Перейшли через біль і розбитої техніки згар
    Та на жаль багатьох із життям обірвалися ниті.
    ІІІ
    Спи спокійно, Герою,
    Зависока ціна,
    Бо не вийшов із бою,
    Підкосила війна.
    Та присяги не зрадив,
    Побратимів прикрив.
    І не слави заради
    На землі козак жив…

    Життя не купиш про запас.
    Та є девіз: «Ніхто крім нас!»
    22.06.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  27. Сергій Губерначук - [ 2019.09.14 19:23 ]
    В осонні вересень так радісно сурмить…
    В осонні вересень так радісно сурмить
    у ро́зтруби дерев, у ріг достатку,
    перебирає струни верховіть
    мільярдом арф осіннього початку.

    Збігаються вітри з усіх-усюд
    гойдати ліс у сонячній колисці,
    аби приспати безперервний труд
    весни і літа – в тихім падоли́сті.

    Вже починається, вже день – на волоску,
    який узимку навпіл перерветься.
    Час, мов мурашка в мокрому піску, –
    не б’є, а шарудить шершавим серцем.

    Ти, чий привіт, як вересневий сяйвося́й,
    чиї щедроти, як ліщина повна,
    не покидай мене, не полишай
    так швидкохо́до, так безповоротно!

    … Але не був помірним той відхід –
    пручалася природа і зітхала,
    з дерев, мов з таємничих пірамід,
    година – за секунду в сніг сповзала.

    У сніг не той, що холодом бере,
    не той, з якого ліплять білу бабу,
    а в той, що – сум, у той, що – нота "ре"
    й передчуття кінцевого етапу.

    Там листя стрілами посипалося враз,
    земля жовтогарячим запалала,
    з колиски випав ліс, чи сніг, чи час, –
    коли тебе, осоннього, не стало.

    27 жовтня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 113"


  28. Іван Потьомкін - [ 2019.09.14 16:49 ]
    ***

    Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
    В моєму серці тихо так заговорив,
    Немов озвався давній-давній друг,
    А з ним і отроцтво озвалось.

    Заговорив по-українськи вірш Рубцова
    І Вологодщину, пісну на врожаї,
    Врожайну на зажурну пісню,
    Так захотілось обійти босоніж.

    Заговорив по-українськи вірш Рубцова,
    Відкрив мені поезії рубіж –
    Вростає в рідний край, аж до реліквії,
    Лиш той, хто за життя з ним невибутньо зрісся.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  29. олександр квітень - [ 2019.09.14 13:56 ]
    Просто "перестать стрелять"
    У нас віками мов під кальку ,
    В тяжкі часи з мирського дна ,
    Втішає люд знайома байка ,
    Що нині , то не їх війна..

    Чи від безволля чи зі страху ,
    Знімілі в тяжбі лихолить ,
    Втікти , так прагнуть бідолахи ,
    В закутий у смирення світ...

    А в світі тім , всі добре знають,
    Ось ось настане благодать ,
    Що прийде мир до хати з краю ,
    Лиш треба "ПЕРЕСТАТЬ СТРЕЛЯТЬ".

    Від болю хочеться кричати ,
    Бо ж правду бачивши сумну
    Я заперечу.. "мижебратам",
    На їхнє "зупиніть війну"........

    Хто сіє жито в яр глибокий ,
    Змарнує зерня в бур'янах ,
    Хто вірує , що в рабстві-спокій ,
    У суєті помре в рабах..

    А плачучи й схиливши спину ,
    Він не знайде в сльозах спасінь ,
    Як , не любивши Україну..
    І ВІН , не України син ...

    Навколішки просивши миру ,
    Згорить від воєн і скорбот......
    Народ що в боротьбі безсилий ,
    Зі світу зникне той народ...

    Олександр Квітень
    м. Мукачево....


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Прокоментувати:


  30. Ігор Деркач - [ 2019.09.14 13:14 ]
    Затяжні канікули
    Нема коли поглянути угору.
    Та і навіщо линути у даль?
    У цю суху осінньо-літню пору
    у кожного своя жура-печаль.

    Рушаємо із бабиного літа
    у затяжні тумани і дощі,
    аби були оказії зігріти
    оази і проталини душі.

    Міняємо пейзажі-акварелі.
    Минаємо калюжі-ручаї.
    Шукаємо ілюзії свої
    як бедуїни раю у пустелі.

    Надіємося на свою весну,
    на ласки чоловічі і жіночі,
    які жага навіює щоночі...

    Молюсь за тебе, поки не засну,
    і просинаюсь, витерши одну
    гірку сльозу, що застилає очі.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  31. Віктор Кучерук - [ 2019.09.14 07:20 ]
    * * *
    Простирадла вологі туманів
    Досихають цієї пори, –
    І спалахують липи багряні,
    І світліють руді явори.
    І з’являються, мов на екрані, –
    Жовтий килим улежаних трав,
    І росинок посріблені грані,
    І світанок, що знову настав.
    13.09.19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  32. Микола Соболь - [ 2019.09.14 05:57 ]
    Мрія польоту
    У мрій польоту виростають крила.
    Коли побачиш неземну красу
    То розумієш неймовірна сила
    Тебе поверне у небес ясу.

    І вже ніщо не зможе зупинити.
    Упевнено крокуєш до мети
    У небі зорі, як у полі квіти
    Не зупиняйся, соколе, лети.
    А доля щоб ніколи не зломила
    Коханій завжди обіцяй одне:
    «Я повернуся, не хвилюйся, мила,
    Біда хай стороною омине.»

    Та куций постріл обірвав надію.
    Вогонь дібрався двигуна аорт
    Остання екіпажу була мрія:
    «Нам за Слов’янськ би дотягнути борт…»
    20.06.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  33. Серго Сокольник - [ 2019.09.14 01:48 ]
    Річниці 2014 року
    Майоріє загравами далеч
    Роковини скривавлених жнив.
    Як жадалися... Палко жадались
    Переможні події війни,
    Де братів намагання звільнити,
    Повернуть Україні своє...
    У поля, мов покошене жито,
    Полягло недовтілене. "Єр",
    Занотований Марою. Маєм
    Сходу кров і незвільнений Крим,
    Терикони, де кров"ю стікає
    Біль народу в дощі вогнянім.
    І фронти, мов порізані долі,
    У туманах полів пролягли
    До Героя Останнього болем
    Рук простертих своєї землі.

    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    Св. №119091309406


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  34. Володимир Бойко - [ 2019.09.13 21:08 ]
    Геть від реалій
    Нумо, втечімо від прикрих реалій,
    Ліпше спочинемо серед азалій,
    Аби подалі багна і фекалій,
    Аби не знати чужих маргіналій.

    Ліпше стрибатимемо до упаду,
    Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
    Не пошкодуємо власного заду,
    Миттю заткнемо нікчемну естраду.

    Нам не набриднуть забави приємні,
    Іншим залишимо будні нікчемні,
    Тим, що затуркані, вбогі та темні.
    Ми ж бо круті, недосяжні, богемні...




    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  35. Надія Коваль - [ 2019.09.13 18:06 ]
    ***
    Чи не щаслива я? Збігають дні,
    Не молоко як – в’язні із тюрми.
    І бухкають у ліжко втома й втіха:
    Усе гаразд, як є кого зігріти.

    Усе гаразд: дитяча ніжка в ніс.
    Росте малюк упоперек, і зріст
    Вимірюю рукою ніжно й тихо,
    Раніш не сполохнути б – так будити.

    Чи не щаслива? З милим на коні
    Уздовж і впоперек ті світлі дні,
    Коли і темні… сунем навмання ми
    Одне ув одного утиснувшись серцями.

    І так калата, так калата… Чуєш дзвін?!
    Коли не очі, виведе нас спів.
    Щовечора він ллється по кімнатах…
    Сусідам горе: щастя в нас багато!

    Чи не щаслива? То питання не просте.
    У небо вдячність із грудей росте...


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  36. Петро Скоропис - [ 2019.09.13 16:02 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Голландія є отака пласка,
    що за оказії оговтуєшся в морі,
    яке і є, на прикінцевий погляд,
    Голландія. Непіймані рибини,
    для бесід користаючи голландську,
    упевнені, що їх свобода – мікст
    гравюр з мереживом. В Голландії нема
    гір несходимих, моровиць од спраги;
    і годі уявити слід чітким,
    подавшись з дому на велосипеді,
    уплав – і поготів. Усякий спомин –
    Голландія. І аніяких гребель
    їх стримати. Міркуючи так, я
    живу в Голландії уже істотно довше,
    чим хвилі піняві, що котяться у даль,
    безадресні. Як і рядки ці.

    ------------------


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  37. Таміла Леськів - [ 2019.09.13 15:24 ]
    Солодкаве старече римування
    Шістдесят - не Осінь, а Зима.
    Сніг на скронях, а в очах Туман.
    У душі панує Заметіль,
    А по тілу вештається біль.
    Я хотіла б трішечки тепла.
    В Літо Хуга стежку замела,
    Закувала в кригу цілий світ.
    Не вернути молодості цвіт.
    Я благаю:"Зимонько, стривай,
    Не морозь мене. Не поспішай.
    Дай, прошу, осіннього тепла,
    Щоб душа зігрілась, ожила."
    "В шістдесят,- промовила Зима,-
    Ти сумуєш, нудишся дарма.
    Розтопи любов"ю серця лід -
    Засіяє барвами весь світ."


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  38. Тетяна Левицька - [ 2019.09.13 15:21 ]
    Я...ТИ...Ми...
    Моя нестримна течія о, як же я
    не піддаватимусь спокусливій любові
    і стримаю жагу, коли камелія
    розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
    О, як же я, солодкий, як же я?

    Ялицею перед тобою, як же ти
    зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.
    В тобі розквітнути, насінням відцвісти,
    дурманити чарівністю п'янкою влітку.
    О, як же ти, мій вітре, як же ти?

    Ділили з іншими світанки, як же ми
    одне без одного розписували долі
    пастельними тонами, акварелями
    і пензлем лоскотали душі кольорові.
    О, як же ми, художнику, як ми?
    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  39. Матвій Смірнов - [ 2019.09.13 11:00 ]
    Довгий вірш про любов
    Пів земного терміну промайнуло,
    Далі тільки хащі та вітровал,
    Навігатор збився... Між тим, минуле
    Крізь бетон пробилось, немов трава.

    Власне, я поскаржитися не проти,
    Розтравити пам`ять старих подій,
    Як усі - нормальний міський невротик -
    То герой, то жертва Пі Ті Ес Ді.

    Але пам`ять - будем відверті й щирі -
    Має дивний устрій, і штиб, і кшталт:
    Там гуляє протяг, мов по квартирі,
    Коли двері навстіж, як той гештальт,

    Там декор такий, як замовив власник,
    Щоб задовільнити бюджет і смак:
    Радісний, убогий, сумний, прекрасний -
    В кого як. Скажімо, буває так:

    Клишоногий стіл, скатертина мокра -
    Це вікно розбив тогорічний шторм,
    На полицях - книги та різний мотлох,
    Піраміди скриньок, валіз і торб,

    Холодидьник «ЗИЛ» (млєко, яйка, шинка),
    Під диваном - мешти ТМ «Прогрес»,
    На столі - стара друкарська машинка
    (Западають літери ер і ес),

    На підлозі жменя барвистих гранул -
    Хтось розсипав бісер... В кутку - сувій
    Чи шпалер, чи мап - от і весь бекґраунд -
    А бекґраунд в кожного суто свій.

    Із вікна поглянеш - впадає в око
    Що кому: Катéдра, чи Цитадель,
    Чи фасад у стилі необароко
    (У тридцятих, кажуть, там був бордель),

    Кожен з нас пригадує, що захоче,
    Що для нього істинне і значне:
    Мідний листопад, темно-сірі очі,
    Незнайоме місто - пусте, нічне,

    Хтось згадає парк і черешню дику,
    Написи ножем на її корі,
    Універ, гуртожиток, пиятику
    І на ранок - скельця розбитих мрій,

    Пригадає хтось, як його до крові
    Били у чотири міцні руки
    У під’їзді десь на Новому Львові,
    Що і дотепер дається взнаки.

    Я також вплітався у зайвий дискурс -
    Щось там про валізу і про вокзал,
    Але «нас гартує, що б’є по писку
    Але не вбиває», як той казав.

    Мокрі кам’яниці й відсутність моря,
    Нетривалість зим і осінній щем -
    Необхідний мінімум мініморум
    В мен був, без сумніву був... А ще -

    Ще була гітара «Урал», а в друга -
    Піаніно - коцане і старе.
    Ми лабали блюзи, аж в’яли вуха
    (Западали клавіші до і ре).

    Я не знаю, що там беруть з собою
    Інші - їм властива своя стезя,
    Але я майбутнє своє знеболю
    Тим минулим, що я з собою взяв.

    Я узяв з собою кавалок тиші,
    Що існує поруч з нічним дощем,
    І свою гітару, й чернетки віршів,
    І, звичайно ж, музику теж, а ще

    Я узяв дерева - каштани й липи,
    Контур башт, дзвіниць, водогінних веж,
    Навіть напис крейдою «Не палити»
    На воротах нашоі школи - теж,

    Я узяв з собою нечутні кроки
    По бруківці, лагідно-голубе
    Небо, листопад, і фасад бароко,
    І себе - тодішнього. І тебе.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  40. Тамара Швець - [ 2019.09.13 10:54 ]
    Я вибачаю...
    Я вибачаю, по іншому не можу,
    На зведення стосункыв часу не тратю,
    Повноцінним життям живу,
    Радію, мрію і ловлю удачу.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Так мені легше, я жалію
    Всіх, хто кривдить.
    Значить людині так погано,
    Що на інших нападає.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Не принижуюсь до того,
    Щоб ненавидіти людину.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Образа швидше пройде.
    Свої помилки швидше виявляю.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Сильніше загартовуюсь.
    Очвищається душа,
    Коли інших я прощаю.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Конфлікт не варто продовжувати,
    Щоб не розпочать війну.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Це найкращий вихід.
    Жити стає легше,
    Тому що всіх вибачаю ...
    21.06.17 (написані в лікарні)
    На фото – мій малюнок.










    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Любов Бенедишин - [ 2019.09.13 09:49 ]
    ***
    За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
    Усе життя по замкнутому колу:
    Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
    Й немає сили коло розірвати.

    12.09.2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  42. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.09.13 08:44 ]
    Де ж ти, доле блукала?
    Де ж це ти, доле
    Довго блукала,
    Лісом чи полем
    Та й обминала?

    То посилала
    Смуток і болі,
    Горем лякала
    Ти мене, доле.

    Сліз вже пролито
    У житті стільки,
    Що перелити
    Можна у річку.

    Ось вже нарешті
    Крилом махнула,
    Слізоньки втерла
    Та й усміхнулась.

    Серцю послала
    Моєму спокій
    Та світлу радість,
    А ще любові.

    Дякую, доле
    За подарунок,
    Його ніколи
    Не відпущу я.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Віктор Кучерук - [ 2019.09.13 06:27 ]
    * * *
    Погаснуть осінні пожежі
    Димами пропахлих дібров,
    І лісу обвуглені межі
    Остудить зимовий покров.
    І тільки зостанеться спомин
    Про вітру жадливого рев, –
    Про стогін, зітхання та гомін
    Нездатних пручатись дерев.
    І стану, зимою недужий,
    Співати вже інші пісні,
    Бо, знаю, ні миті байдужим
    Не вдасться прожити мені.
    12.09.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  44. Іван Потьомкін - [ 2019.09.12 21:37 ]
    ...Молитвами одними й тими ж
    Затісно в суєтному сьогоденні…
    Кривавицею мерехтить майбутнє…
    Невже таким задумано було наш світ?
    «А ти в минувшину занурся,- чую голос чийсь.-
    Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
    Прийнятні сьогоденню, віднайди.
    Аби бодай на гріх один йому полегшало».
    Отак-от і борсаюсь в тісняві днів,
    Надокучаю просьбами Всевишньому.
    І хоча знаю: не кожному відповідає Він,
    Стрічаю кожен Божий день
    Молитвами одними й тими ж.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  45. Олена Малєєва - [ 2019.09.12 19:13 ]
    Чекаю...
    Поки серце б'ється, я тебе чекаю.
    А як засумую... то тебе немає.
    Я тобі весела, я тобі щаслива
    Я тобі красуня, я тобі грайлива...
    Не покинь, не бійся, не забудь, не плач.
    Я собі і демон, я собі палач.
    Я себе картаю
    А за віщо, Боже?
    Щастя йде з любов'ю.
    Без неї — негоже.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  46. Олена Малєєва - [ 2019.09.12 19:03 ]
    Мене мати у любистку купала
    Мене мати у любистку купала,
    Та, купаючи у травах, примовляла:
    «Щоби ручки й ніжки
    Були дуже ніжні,
    Щоби хлопці любили
    І святі, і грішні».
    Мені мати коси заплітала,
    Заплітаючи так ніжно примовляла:
    «Щоб була розумна, щоб була порядна,
    І завжди вдягалася нарядно.
    Мене мати у світи водила
    І казала: «Горда будь і мила
    Довго не барися,
    Ні з ким не сварися
    Та і не перед ким не стелися.»
    Та я забувала, мамині слова,
    Від багатства світу колом голова,
    Трохи закрутило, трохи повело,
    А у мами защемило під лівим ребром.
    —Все гаразд, мамуню.
    —Не обманюй, доню. Мені снили сни сьогодні, дивнії, пророчі.
    —Пригадай бабуню, як вона казала: Дурний снить, дурному дурне й снить.»
    Обнялись, поплакали... Все мине.
    Знаю, щастя-доля в мене є.
    Доки живе мати, сядем коло хати
    Про своє-жіноче розмовляти...


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  47. Ігор Деркач - [ 2019.09.12 18:32 ]
    Осінь по колу
    Під ногами знову шелестить
    в’яле і сухе опале листя
    і пейзаж минулого за мить
    ватрою ось-ось і розгориться.

    Нагадає юнь у багреці
    сивої отави, а на лоні
    далини у самому кінці
    намалює обрії червоні.

    Все – як і раніше, як було
    і не забувається ніколи.
    Вишиває золотом зело
    баба осінь, що іде по колу.


    Випиває вечір білий день
    тай іде у ніч до ранку спати.
    І мене жура веде до хати,
    де ночую як у лісі пень,
    та найкращу із усіх пісень –
    колискову заспіває мати.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  48. Олексій Кацай - [ 2019.09.12 17:44 ]
    В цьому лісі, де живе зоря...
    В цьому лісі, де живе зоря,
    з йоржиком проміння, волохата,
    вранці будуватиму я хату
    з геть потрощеного корабля.

    Кров зітру з уламків зорельоту,
    потім вкрою, вищий за сосняк,
    залізяк обпечений кістяк
    вітряним безсмертям очерету.

    Вставлю я ілюмінатори
    в стіни замість вуглуватих вікон
    і відчую себе чоловіком,
    що на небо дивиться згори.

    А коли зморюсь від браку пір’їв ,
    прийде розкосмачена нехай
    зірка, щоби разом пити чай,
    сидячи під вітами сузір’їв.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  49. Олександр Сушко - [ 2019.09.12 17:04 ]
    Звільнення
    Не хочу, сестри, вас лякати,
    Та попередити все ж слід:
    З Парнасу відьма прищувапа
    З кущів гарчить на білий світ.

    Довбає дятлом розум людям,
    В душі просвердлює діру.
    Бери кілка, якщо не тютя
    Й жени до пекла цю мару.

    Смоли у кашу накриши їй
    Та віршів почитай своїх.
    Інакше всядеться на шгию
    і буде труп, а не піїт.

    Гуртом і батька бити ліпше
    (наврок ганяли цілий рік!).
    Запанувала, врешті, тиша,
    Не чути вересків мари.

    Стократно краще без гаргари,
    А з нею - день не день, а тьма.
    Сміється сонечко з-за хмари,
    Веселка небо обійма.

    12.09.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (12)


  50. Сергій Губерначук - [ 2019.09.12 11:38 ]
    Прононс 11
    Євген Геннадійович і Анфіса Афанасіївна
    (на їх вимогу робиться це поіменне вказування),
    сто років улаштовуючи дім,
    на старість черепки побили в нім.

    Подавши в арбітраж свої прохання
    про якнайскорше їх розмежування
    та довідки про ненаявність маразму,
    клигали додому
    робити клізми од головного спазму.

    Уперше в житті не взявшись під ручки,
    вони чвалали мовчки,
    і золоті обручки
    ввижалися старим – уярмленням і пристрітом,
    для одного – катарактою,
    для другого – поліартритом.

    Дома на них чекали пухові кубла,
    де в окремих покоях їх пам’ять ску́бла,
    де снідало охами старе покоління,
    прокльоном вечеряло і скавулінням.

    Вони намагалися через стінку говорити
    і якнайдовше одне одного проморити
    тими спогадами, тими зізнаннями в коханні,
    імітуючи секс в авантюрницькому зітханні...

    І от настав день суду.
    Арбітр демонтував паперів споруду.
    Розумів, що чинити, та не знав, як сказати,
    запрошуючи старезних позивачів до кімнати.

    Анфіса Афанасіївна у сукні з креп-армюру
    не приховувала свою у минулому фігуру.
    Сівши з краєчку на стілець,
    діставши зі шкіряної сумочки
    косметичний олівець,
    дивлячись у люстерко і підводячи очі,
    вдавала, ніби говорити не хоче.

    – Якщо можна, я переб’ю паняночку, –
    так Євген Геннадійович,
    управляючи своє благеньке вбра́ннячко
    (сорочку баєву у штанці ледь не драні),
    розпочав невеличке оповідання:

    – Знаєте, моя рідна сторонка –
    калмицька глибинка, чи пак, "автономка".
    Потім – фронт. Прага.

    – Вино і брага, –
    перебила його дружина.

    – У неї вже давно лопнула пружина, –
    стукаючи пальцем по скроні,
    відрізав старий і потер у долоні.

    – Вона вважає себе фракійкою!
    А потім базікає про своє старослов’янське коріння!
    Краще б вона була звичайною жінкою.
    Корчить із себе незрозуміле створіння.

    Анфіса Афанасіївна закашляла сміхом,
    і мружачи очі в розтулене дзеркальце,
    раптово, безбарвно, напрочуд тихо
    сказала:
    – Дворянка. А в нього істерика це.

    Суддя закляк. Вона відвернулася
    й, напирскавши щось в ротову порожнину,
    невинно, мов дівчинка, посміхнулася:
    – Вибачте, пане. Я хвора людина.
    ... А ви народились у Калмицькій АеРеСеР?
    Теж вибачте,.. сер.

    Попльовуючи у носовичок і язика витираючи,
    викрикнув з болем Євген Геннадійович
    – Я хочу порівну поділити квартиру!
    – Ха!
    Цей самонадійний тип десь віднайшов сокиру,
    не дав спати, півночі б’ючись у двері,
    хотів мені голову відсікти.
    Якщо треба, – я можу на Біблії присягти...

    Суддя:
    – Якщо ваші слова матимуть затвердження письмове
    з боку свідків, тоді не може бути й мови, –
    справа повернеться у бік кримінальний,
    бо це вчинок, Євгене Геннадійовичу,
    надто аморальний".

    – Та невже ви не бачите, що це за птиця?! –
    підскочив старий:
    Ми ж щастя з нею вдоювали по самі вінця,
    вогнем воно гори!

    Яка, до біса, сокира?!
    У неї галюцинації!
    Я хочу розміняти квартиру
    і померти в ізоляції.

    Він припав до стільця, млостю обтікши,
    а вона промовила ще тихіше:
    – Бачте, я за фахом – фізик,
    і в нас є таке поняття – "іонізатор".
    Цей тип – електризує довкілля,
    створює для життя ризик.
    Я живу в окупованій квартирі,
    де цей націоналізатор
    розпоряджається успадкованим мною майном
    і збирається передати його державі.
    Якби він знав, скільки моїм батькам коштувало воно.
    Два хрести в Елісті́ в огорожі іржавій...

    І швидкими руками з вивернутими пальцями
    вона дістала з сумочки фотокартку:
    – Женя. Онук мій. Загинув на війні з афганцями.
    Єдиний спадкоємець нашого достатку.

    Дід поблід. Стара трималася:
    – Ось таке з нами сталося.
    Дочка́ на себе наклала руки,
    втративши сина, одненького мого внука.
    І цей дурачина – усьому причина.
    Благословив дитину в чужу-чужанину.

    – Хто ж міг знати?.. –
    І старий вийшов із кімнати.

    – Хай іде, –
    від цих слів вона літ на сорок помолоділа. –
    Хай іде. Я давно цього хотіла.

    Суддя папери складав у стіл.
    А вона сиділа,
    і папір шелестів.

    – З нього був колись пречудовий хлопчина.
    Ми з батьком були на засланні в Елі́сті.
    У степу, в перевеслах накошеної чини,
    я знайшла його очі сонливо імлисті...
    Однак, у мене спина ниє від пересиджування.
    Пане суддя, закінчуйте це безґлузде досліджування.

    Вона підвелася. Суддя довів її до дверей:
    – Анфісо Афанасіївно,
    державу цікавить ваш музей.
    Там є безцінні ікони, рукописи, документів сила!

    – Не хвилюйтесь.
    Я як зранку виходила – квартиру підпалила...

    Я не можу робити на державу покладання,
    яка відбирає у мене останнє.

    Суддя:
    – Але ж про це писатимуть центральні ґазети.
    Що казатимуть люди,
    дивлячись на ваші портрети?

    – Я впоралася з власним майном.
    Імені не приховую.
    Хай проклинають. І перераховують.

    Се-ер, я – добровільно потопаюча
    і не потребую рятунку від вимираючих.

    Двері рипнули.
    Суддя мав вибирати:
    або спалити все,
    або вмирати.

    15–17 січня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 49–53"



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   1499