ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2020.02.27 18:00
А провожали по утру.
Встречали, правда, как-то странно:
Глаза в глаза, и точка ru -
И звук сродни фортепиано…

Слова какие-то… - Не сметь!
Подумать только, испугали?!..
Я трижды за день видел смерть

Тетяна Левицька
2020.02.27 14:23
В сповиточку, люлі доню,
люлі немовлятко.
До матусі очка сонні,
туляться курчатком.

Тиша бродить попід тином,
матінка тихенько
заколисує дитину...

Вікторія Лимарівна
2020.02.27 12:43
Зрілі стосунки , які напрочуд
зіткані пружністю сильної нитки.
Крила зміцніли, рішуче несуть!
Цінні, довершені мудрістю, злитки.

Сталося так, заблукали вони:
довго, стежками тернистими в полі.
Вже одружились їх доньки й сини.

Сергій Губерначук
2020.02.27 10:33
Вештався люд, і серед його слідів
я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
Ти стояла біля розкладу електропоїздів
і хотіла їхати у північному напрямку.

Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
Ти не зразу поб

Матвій Смірнов
2020.02.27 08:52
Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок,
Адже усе складається саме з них.
Патосні тексти давно на шматки порізані,
Ті, що не спалені - кинуті у смітник.

Ось подивись: Гора, під горою - крокуси.
Що важливіше - крокуси чи гора?
Це є питання ракур

Микола Соболь
2020.02.27 07:05
Барабанить дощ у підвіконня.
Скаженіє вітер у цю мить, –
Підвиває арію безсоння,
Із небес, чи в небеса летить.

Межи хмар налитий кров’ю місяць
Заглядає зрідка у вікно,
Щось недобре його погляд містить,

Олександр Сушко
2020.02.27 01:10
Кажуть люди, я - слова художник,
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.

Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо

Тетяна Роса
2020.02.26 21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»

Євген Федчук
2020.02.26 17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би

Володимир Бойко
2020.02.26 16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Алла Даниленко
2020.02.26 16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.

Олександр Панін
2020.02.26 14:36
Переспів вірша О. Блока


Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Вікторія Лимарівна
2020.02.26 13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.

Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.

Ігор Деркач
2020.02.26 13:37
Яке їхало, таке й здибало,
а якщо оминуло, радій,
що не з'їло, але і не видало
за своє у конурі чужій.

***
Мир із Путькою – афера,
а з Росією – війна...

Сергій Губерначук
2020.02.26 12:32
Ох, злісний час.
Для нас
життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
Чоловік

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче над листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне

Мессір Лукас
2020.02.25 19:16
Як ще я не перепросився
Перед альковом, вашим сном.
Цей сон мені колись насниться.
І я не знатиму за що.

Я бачив на плечі у вас
Колібрі, птшки, татуаж.
Про спів колібрі наостанок

Лілія Ніколаєнко
2020.02.25 19:09
Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
Оманою по серцю різонув.
Вбирає тиша сльозопад із літер,
Що вирватися хочуть у весну.

Віддам печальні сповіді паперу,
Схилила б небеса… – нема кому…
Душа розтане в потойбічних сферах.

Олександр Панін
2020.02.25 16:27
У тирі мисливці
Стріляють з рушниці,
Для них полювання не жарт.
Припхалися з лісу
Мисливці - гульвіси,
В мисливцях буяє азарт.

Всі іграшки-звірі

Галина Кучеренко
2020.02.25 11:06
На масному тижні Всесвіт
Вареники ліпить із сиром....
По кризі йдемо до миру,
Яка вже за тиждень скресне.

Весна наступає дощами,
Зима опирається снігом,
Вода розриває кригу -

Олександр Бобошко Заколотний
2020.02.25 11:05
Лікуймось лютим від надмірного тепла!
Снігами білими – від надто сірих спогадів.
Зима зміцніла – та іще не допекла.
Любов до неї констатую не без подиву.

Лікуймось лютим! Водолієві пора
іще триватиме. Недовго. Тижнів зо два.
І щось нове, напевно,

Сергій Губерначук
2020.02.25 10:54
Пляшковий спосіб знайомства.

Досить виставлення півлітри самограю,
одного в’яленого нанайського в’юна
і односельця – діда Миколая,
заслуженого українського шерстяника.

Гопля! Гопля! Язиком Золя.

Олександр Сушко
2020.02.25 09:55
Незакінчена епістола...
Грім ударив, наче істина,
Час ударив - я не вистояв,
Впав на зорану ріллю.

Поруч побратими-воїни,
Лики вичорнено зорями,
Перешіптуються з мойрами

Тетяна Левицька
2020.02.25 08:32
Пастельні губи і мазок рум'янцю,
під макіяжем недосип щоденний.
Так пильно не дивися незнайомцю...
в метро на пересічну щемно...темно.

Оскаженілий протяг на зупинках
закутує у шарф людські обличчя.
То не прекрасна леді, просто жінка,

Ярослав Чорногуз
2020.02.24 23:41
Так сталося у житті двох поетів у 2011 році, що вони стали королем і королевою рими на одному із дійств поетичного фестивалю «Уманьфест», започаткованого знаною поетесою, уродженкою славного гайдамацького міста Софією Кримовською. Поетичні читання відбува

Володимир Бойко
2020.02.24 20:27
Ти збудила в мені те, що довго у серці дрімало,
Розпалила вогонь, що під попелом тихо жеврів.
Ти була весняна, як грайливі очиці конвалій,
Все було без умов, без вагань, без стрічань і без слів.

Та минула весна, літо й осінь, мов в казці, злетіли,

Галина Сливка
2020.02.24 20:08
Зимі давно весінні сняться сни,
А в них маляток в'яже волосінню
Пташина, що із променя-струни
Сяйливі бризки сипле ластовинням.
Мережить сонця променем душа
Розвою і любові серенади
І ллється із небесного ковша
Нове вино з отого винограду,

Євген Федчук
2020.02.24 17:42
Таволга колюча спину обпекла,
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий п

Олексій Кацай
2020.02.24 16:25
Вгрузаючи у простір швидкостями,
змиваючи промінням шкіру, я
переплітаю відстані з часами
минулими й майбутніми. Земля,
обточена й розплескана до диска,
тримається трьома китами над
усім що разом віддалік і зблизька
акваріума трьох координат

Олександр Бобошко Заколотний
2020.02.24 15:59
Бургомістр починає нараду з переліку вад.
Він бурмоче про сором – і склянка тремтить у руці.
Промовляє подяку тому,
хто його лікував;
проклинає того,
хто слідкує за ним у приціл.

Новин

Олександр Панін
2020.02.24 13:04
Міцніє гріховна навала
Нечистих моральних калік,
Ув’язнення жінка обрала
У скиті духовнім навік.
Чатують ікони тривожно,
Формують кордон заборон,
Щілинка захрещена кожна,
Упав на минуле заслон.

Сергій Губерначук
2020.02.24 11:05
Є висока гора Химера,
на піку якої крах,
в ній, мов прірви, – печери,
де змії
мріють
у черепах,
де плекають надії
і вирощують перли,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Маріанна Галич
2020.02.26

Алла Даниленко
2020.02.17

Максим Кусимир
2020.02.12

Максим Баштинов
2020.02.11

Євген Федчук
2020.02.03

Дара Двора
2020.02.02

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Мессір Лукас - [ 2020.02.27 19:33 ]
    *****
    Давно не п’ю, підшився, зав’язав
    Тебе як хальстух на червоній шиї.
    І туго так, що котиться сльоза,
    І психіятр мені сорочку шиє.

    Нам добре вдвох. Мабуть. Колись було.
    Тепер тупик, де вчора був провулок.
    Останній зуб віддав на твій кулон
    Така платня за хруст французьких булок.

    Я згадую шампанське, казино,
    Двозначний фльор під плач акордеону.
    Не втямлю, чи я муж твій, чи синок?
    Цей шлюб як той абсент, лиш без туйону.

    Ти любиш вірші, золото, понти,
    А ще застрягти кісткою у горлі,
    Мій психіятр зі мною вже на «ти»,
    Піду собі топитись.. в алкоголі.

    О так, фінал! Адйо! Гуд бай! Хей до!
    Я більше не футляр безмозким ребрам!
    Віднині по дурепах не ходок!
    Абсенту! І нічого більш не треба!


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  2. Микола Дудар - [ 2020.02.27 18:38 ]
    Испугали...
    ...А провожали по утру.
    Встречали, правда, как-то странно:
    Глаза в глаза, и точка ru -
    И звук сродни фортепиано…

    Слова какие-то… - Не сметь!
    Подумать только, испугали?!..
    Я трижды за день видел смерть
    Задолго фразы чей то: - Валим!


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  3. Маріанна Галич - [ 2020.02.27 14:38 ]
    Правда знає
    Правда знає, що має право бути почутою,
    Непомітно покине катакомби душі...
    Вона, мов птах, не судилось їм бути прикутими,
    Полетить , хоч як в собі не души.

    Полетить і не страшні тортури,
    В ній бо істина, а вона свята,
    Як художник, що пише з натури -
    Донести людям - така їх кінцева мета.
    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Тетяна Левицька - [ 2020.02.27 14:06 ]
    Від матері до доньки
    В сповиточку, люлі доню,
    люлі немовлятко.
    До матусі очка сонні,
    туляться курчатком.

    Тиша бродить попід тином,
    матінка тихенько
    заколисує дитину...
    Ой, моя рідненька.

    А роки біжать рікою,
    стеляться барвінком -
    до криниці за водою
    ходить сива жінка.

    Щебетала соловейком,
    сонечком ясніла.
    Як було давно це, ненько?
    Голубонька біла

    сіла на перила долі,
    дивиться у вічі.
    Запалило горе в домі
    поминальні свічі.

    Біль на серці склала руки,
    хмара небокраєм.
    Діти, правнуки, онуки
    матір проводжають.

    Горобина гірко плаче
    світу не вбачає,
    а життя таке терпляче
    квітне молочаєм.

    Промовляє колискові,
    котиться клубочком
    і плекає у любові
    донечок й синочків!

    27.02.2020р.










     
     




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.74) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (2)


  5. Вікторія Лимарівна - [ 2020.02.27 12:00 ]
    Зрiлi стосунки
    Зрілі стосунки , які напрочуд
    зіткані пружністю сильної нитки.
    Крила зміцніли, рішуче несуть!
    Цінні, довершені мудрістю, злитки.

    Сталося так, заблукали вони:
    довго, стежками тернистими в полі.
    Вже одружились їх доньки й сини.
    Тільки для них не знаходилось долі.

    Мрії зростали, будили вогонь.
    Якось зустрілися двоє знайомих.
    Школу згадали, торкнулись долонь.
    Біле волосся у нього на скронях.

    Відгук турботи світився в очах.
    Щирий запал в голосистій розмові.
    Мужність відчутна в широких плечах
    та небайдужість у кожному слові.

    Інколи Небо дарує блакить.
    Вже забагато років промайнуло.
    Надана Богом для зустрічі мить,
    долі з’єднавши, любов’ю зігріла.

    26.02.2020




    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.02.27 10:13 ]
    Гавкіт
    Вештався люд, і серед його слідів
    я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
    Ти стояла біля розкладу електропоїздів
    і хотіла їхати у північному напрямку.

    Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
    нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
    Ти не зразу побачила, як мокрий сніг
    межував на щоці зі сльозою грайливою.

    Ти не вміла зустріти рукою мене,
    ти боялася зустріти мене рукою.
    Ти давала мені ковбаси – я не…
    я не міг її їсти зимою такою.

    Не дивуйся, чому я до тебе прилип,
    я ще довго за потягом бігтиму в північ.
    Твої очі у шибці і зляканий хлип
    такі ж самі, як мій поневолений відчай.

    12 травня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 145"


  7. Матвій Смірнов - [ 2020.02.27 08:22 ]
    Про масштаб
    Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок,
    Адже усе складається саме з них.
    Патосні тексти давно на шматки порізані,
    Ті, що не спалені - кинуті у смітник.

    Ось подивись: Гора, під горою - крокуси.
    Що важливіше - крокуси чи гора?
    Це є питання ракурсу, або фокусу -
    Як на екрані айфона жовтий квадрат.

    Березень, квітень, і розпустилися котики,
    Сонце на крок наблизилось до Землі.
    Котики чи орбіти - питання оптики,
    Тобто питання поділок на шкалі.

    Я поважаю і атоми, і молекули,
    Кожну і кожний славитиму віршėм,
    Що і роблю, але втім, відчуваю деколи -
    Так дописатися можна і до мишей.

    Слово було на початку - так говорили ми,
    Вірячи в мантру про «щось там усе-таки є».
    Я би хотів літати й махати крилами,
    Але земна гравітація не дає.

    Де та границя між величчю і дрібницею,
    Як там: «У краплі роси - всі вóди морські»?
    Ось у своїй долоні затиснув синицю я.
    Упс... У долоні тріщать пташині кістки.

    Дехто собі напряму розмовляє з космосом,
    З кимось говорять метелики і кущі,
    Як це впливає на вірш? Та ніяк, о господи -
    Я, взагалі-то, зовсім не про вірші.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  8. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.02.27 08:59 ]
    Пісня торкає серця струни
    Зринає пісня птахом легкокрилим
    Все вгору й вгору і летить, летить
    Понад землею й набирає сили,
    Прагне, щоби її почули всі.

    Легесенько торкає струни серця
    Й вони вже в унісон з нею співають.
    Стає так добре і привітно й легко -
    Живе вкраїнська пісня - не вмирає.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  9. Микола Соболь - [ 2020.02.27 07:37 ]
    Буревій
    Барабанить дощ у підвіконня.
    Скаженіє вітер у цю мить, –
    Підвиває арію безсоння,
    Із небес, чи в небеса летить.

    Межи хмар налитий кров’ю місяць
    Заглядає зрідка у вікно,
    Щось недобре його погляд містить,
    Та здається ночі все одно.

    Розійшовся буревій сьогодні.
    Де ви, сни, мої погожі, де?
    Дочекався. Онде із безодні
    Сонечко усміхнене бреде.
    24.02.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Олександр Сушко - [ 2020.02.27 01:43 ]
    Весна
    Кажуть люди, я - слова художник,
    Можу з титлів зварити борщ.
    Та писать про кацапів не можна,
    Про братів у ярмулках такОж.

    Люд розумний, не хоче халепи,
    Оминає всі гострі кути.
    Я ж за бороду торсаю небо
    І заочно колег осудив,

    Що не взяли сокиру у руки
    Та гуртом не побігли на фронт.
    Варять з маслом картоплю до курки
    Та із дичок і сливок компот.

    Я ж в окопах - з минулого квітня,
    Сплю погано, від вибухів стрес.
    А весною повіяло з півдня,
    Усміхається сонце з небес.

    Дійсність сіра, чужа, без пастелі,
    Лютий лютттю гартує мечі.
    А на мушці усівся метелик,
    У прицілі - пташині ключі.

    25.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  11. Тетяна Роса - [ 2020.02.26 21:53 ]
    Колискова для дощика
    Там, де місяць, угорі,
    Хатка ясної зорі.
    У зорі великий двір.
    У дворі казковий звір.
    Має звір той безліч лап
    І співає: «Крап-крап-крап…»
    До дерев іде у ліс:
    «Я водички вам приніс.»
    Йде у поле до трави:
    «Травко, крапельки лови!»
    Звір несе води ковток
    Для грибочків і квіток,
    Зі своїх вологих жмень
    Поливає навіть пень…
    І танцює безліч лап
    по калюжах «чап - чалап».
    «Крап-крап-крап!» - лунає сміх,
    Звір іде на наш поріг,
    У віконце суне ніс:
    «Я вам райдугу приніс!
    Поки все довкола мив,
    Я втомився і змалів.
    Повертаюсь до зорі,
    Що чекає угорі.»
    У зорі великий двір.
    У дворі казковий звір.
    Він лежить собі один
    На перині із хмарин.
    А під музику вітрів
    Із віконця лине спів:
    «Тихо, дощику, бай-бай,
    Не літай за небокрай.
    Краплі вкрили все навкруг,
    Але ти, мій друже, вщух.
    Між небесних володінь
    На хмаринці відпочинь.
    Люлі-люлі, баю-бай,
    Вітре, хмарку покачай.
    Із калинових суцвіть
    Прийде сон сюди за мить.
    Люлі-люлі, баю-бай
    Спи, маленький, засинай.»


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Євген Федчук - [ 2020.02.26 17:15 ]
    Легенда про кульбабу
    То в часи далекі усе відбулося.
    Жила дівчинонька золоте волосся,
    Жила молоденька у селі одному,
    Віддала серденько хлопцю молодому.
    Як вони кохали – все село гляділо,
    Заздрили недобрі, а добрі раділи.
    Не могли і хвильку без другого жити
    Їм би усе разом обнявшись сидіти.
    Наче обпилися любовного зілля.
    І вже люди бачать – справа до весілля.
    Та не так збулося, як вони хотіли,
    Бо із степу якось орда налетіла.
    У похід зібрались всі, хто зброю має.
    Той готує шаблю, той коня сідлає.
    Хлопець шаблю гострить
    та коня виводить,
    А його дівчина навкруг нього ходить.
    Ходить, поглядає, сльози утирає,
    Але не спиняє і не відмовляє .
    Плаче, обіймає молодця дівчина,
    Але ж рятувати треба батьківщину.
    Виїхали хлопці, пісню заспівали,
    Всім селом їх довго шляхом проводжали.
    Біля козаченька йшла дівчина довго
    Гладила рукою коня вороного.
    Вже і стихла пісня, а вона стояла,
    Сльози утирала і хустину м’яла.
    Та молила Бога, голос тихий чувся,
    Аби її милий назад повернувся.
    Йшла орда татарська у великій силі
    По степу усьому козацькі могили.
    Не вернулись хлопці до села додому
    Полягли у битві у степу глухому.
    Нікому було їм очі закривати,
    Нікому їх тіло було поховати.
    Чорна звістка степом до села примчала.
    Як дівчина бідна плакала-ридала.
    Билася бідненька наче чайка в небі,
    По краплині душу виливала з себе.
    - Де то мій миленький?
    Де його могила?
    Я б його востаннє бачити хотіла!
    Посивіло з горя золоте волосся
    Наче було сірим попелом взялося .
    Вийшла вона в поле, та все вітер просить
    Хай він на могилу до милого зносить.
    А де та могила і вітер не знає,
    Хоч по всьому світу, начебто, літає,
    А дівчина плаче, сльози землю росять
    І уже у Бога допомоги просить.
    Зглянувся Господь був на нещасну долю
    Зробив з неї квітку у чистому полі,
    Золоту кульбабу, що яскраво квітне,
    Яку буйний вітер розносить по світу,
    Відцвіте кульбабка, сивиною вкриє
    А тут якраз вітер сильніше повіє
    І волосся сиве підхопить легенько
    Та й несе по світу, несе далеченько.
    Може десь побачить милого могилу
    Проросте над нею її нове тіло,
    Коренем до серця до його проб’ється
    І до сонця квітка ніжно усміхнеться.
    Пролітають днини і роки проходять
    Та ніяк дівчина хлопця не знаходить.
    По степу усьому жовто квітнуть квіти,
    Але я не знаю: плакати - радіти?


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  13. Володимир Бойко - [ 2020.02.26 16:03 ]
    Сам собі втікач (пародія)
    У натовпі, оточений юрбою,
    Аби ніхто тебе не розкусив,
    Ти заховався сам перед собою –
    І навіть дуже правильно вчинив.

    Коли ти в світі сам себе не бачиш,
    Захований від друзів й ворогів –
    Ніхто вже за тобою не заплаче,
    Ніхто не віднайде твоїх слідів.

    Іди собі на всі чотири боки,
    Ніколи не з’являйся у юрбі,
    Всі матимуть без тебе чистий спокій,
    Погоня не загрожує тобі.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  14. Алла Даниленко - [ 2020.02.26 16:05 ]
    Гумільов. Пам`ять Переклад

    Тільки змії залишають шкіру,
    Щоб душа старіла і росла.
    Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
    Змінюємо душі, не тіла.
    Пам'ять, ти величною рукою
    Знову поведеш моє життя.
    Згадую, хто жив у цьому тілі,
    Що пішли у ніч без вороття.
    Ось найперший: тонкий і негарний,
    Покохав ти сутінки гаїв,
    Словом чаклував собі на диво,
    Зупиняти дощ завжди умів.
    Дерева, а ще рудий собака -
    Ось кого ти в друзі собі взяв,
    Пам'ять, пам'ять, ти не знайдеш знака,
    Не повірити вже, що він - це я.
    Ось і другий ... Закохавсь у вітер,
    Вільний полюбив його політ.
    Подругой життя було для нього,
    Ну а килим під ногами – світ.
    Він хотів би, знаю, бути Богом.
    Він ним був, бо він завжди - поет.
    Ось він йде. І знову щось змінилось.
    Ось новий приходить силует.
    Полюбив я обранця свободи,
    Що поплив далеко за моря.
    Він закоханий у спів веселий вітру.
    Легко вів свого він корабля,
    Високі були його намети,
    Мули були жваві і сильні,
    Як вином, впивався він повітрям
    І солодкі були його сни.
    Пам'ять, ти слабкіша рік від року,
    І його все важче впізнаю:
    Він свободу проміняв на битву.
    Веселив мятежний блиск вогню,
    Знав він муки голоду і спраги,
    Знав тривожний сон і шлях важкий.
    Хоч і не поранений, на груди
    Двічі ліг Георгій Золотий.
    Я повстав - похмурий , впертий зодчий
    Храму, що підіймається в імлі.
    Заздрю славі величі Господній
    І на небесах, і на землі.
    Серце буде в полум`ї палати
    Аж до того дня, коли зійдуть
    Стіни Нового Єрусалиму
    У країні, де живу. Ось тут
    І повіє вперше вітер дивний –
    І засяяє світло в небесах -
    Садом дивним і незрозумілим
    розцвіте тоді Чумацький Шлях.
    І попереду постане невідомий,
    Але все ж впізнать дано мені,
    Бо побачу: лев за ним йде слідом
    і орел летить у вишині.
    Крикну ... А хіба хто допоможе,
    Щоб моя душа завжди жила?
    Тільки змії залишають шкіру,
    Змінюємо душі, не тіла.


    • Текст твору редагувався.
    Дивитись першу версію.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  15. Маріанна Галич - [ 2020.02.26 14:58 ]
    Десь є
    Ніхто не зможе стати тобою,
    Але й не треба, бо ти десь є...
    Ти в морі, повітрі, ти в кожному слові,
    І все, що в мені - усе твоє.

    Я помічаю інколи схожі очі,
    Я чую інколи схожий сміх,
    Тримаю в собі безжальні серпневі ночі,
    Тримаю злість і це мій смертельний гріх.

    Тепер мої сльози - глибоке море,
    І як же втомилась у собі його нести...
    Смерть невблаганна, її не розчулює горе,
    Напевно, вона не знала, що ти не мав права піти.
    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Олександр Панін - [ 2020.02.26 14:01 ]
    Я нарешті її переміг…

    Переспів вірша О. Блока


    Я ее победил, наконец!
    Я завлек ее в мой дворец!
    Три свечи в бесконечной дали.
    Мы в тяжелых коврах, в пыли.
    И под смуглым огнем трех свеч
    Смуглый бархат открытых плеч…
    А. Блок

    ***

    Я нарешті її переміг,
    Заманив у палац,
    в мій барліг…

    Канделябри у владі пітьми,
    Пил важкий, а під ним - килими ..
    Вже остання свіча ледь горить,
    І темніє плечей оксамит…

    Переплетені коси не в лад,
    І на персні помер діамант.
    Плаче рот від любовних страждань,
    І жадає нових катувань…

    У бездонних проваллях вікон -
    Стогін пристрасті, наче прокльон.
    Гімном траурним плаче сурма
    І гойдається чорна труна…

    - О, коханий, чи ми не самі?
    Загаси, необачний, вогні!

    - Це скипає любов біля скронь,
    Це – коханням насичена кров…

    Злих цвяхів
    мелодійний стук,
    З губ холодних -
    останній звук:
    - Мій найкращий, коханий,
    бич,
    Із собою візьми,
    поклич!
    Хай чекає на мене
    ганьба –
    Долю я обрала
    сама…

    Гаснуть очі, мовчать слова,
    Ти померла і ти - як жива!
    Кров невинну я пив у чаду…
    Я кохану в труну кладу…

    Взимку, в стужу
    весінні пісні...

    Кров твоя заспіває
    в мені…





    Рейтинги: Народний 5.38 (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  17. Вікторія Лимарівна - [ 2020.02.26 13:16 ]
    Новий шлях
    ...Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
    збиває з ніг, розвіявши туман.
    Вдивляючись в закриті щільно вікна,
    про свій нестерпний забуває стан.

    Шалений буревій в думках клекоче.
    Душі частинку залишає тут.
    Журливі надто, виплакані очі.
    Гіркий в знемозі покидає спрут.

    Їй холодно в міцних обіймах вітру.
    Зігрітись поспішає у теплі.
    Весняну незавершену палітру
    доповнять мрії бажані, нові.

    …Перон… Вагон… Рушає з місця потяг…
    В битті прискореному серця пульс.
    В майбутнє відкриваються ворота.
    Шлях знайдений, а це… важливий плюс.

    26.02.2020



    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  18. Ігор Деркач - [ 2020.02.26 13:19 ]
    Тролінг роздраю
    ***
    Яке їхало, таке й здибало,
    а якщо оминуло, радій,
    що не з'їло, але і не видало
    за своє у конурі чужій.

    ***
    Мир із Путькою – афера,
    а з Росією – війна...
    над Парижем як фанера
    пролітає сарана...

    ***
    Народ нуртує, та не має тями
    зібрати закипаючий навар
    і вилити у водозбірну яму
    цю зайву піну неуків-нездар.

    ***
    Нувориші дорвалися до влади,
    паяци хочуть миру на крові...
    злодії попереду, а позаду
    очільники нової клоунади,
    яка не має ґлею в голові.

    ***
    У розрізі убогої спільноти
    помітні глитаї-багатії
    і непомітні парії її,
    які стають героями Ґолґоти.

    ***
    Ви кажете, – яка краса у небі!
    А я кажу, – бери та обирай
    усе, що обіцяє Божий рай.
    Гадаю, що й поезії не треба
    тієї, що запалює роздрай.


    02/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.02.26 12:22 ]
    Прононс 7
    Ох, злісний час.
    Для нас
    життя є певна місткість
    відрадних фактів і дошкульних гнид,
    які віднадить запотиличник мільярдний.
    І самовбивця – адекватний плід
    цього пустого віку.
    Чоловік
    не владний
    над своїм звучанням,
    бодай він орнітолог, віршописець
    чи в осавули хрещений анґлієць.
    Одного разу в протягах доріг,
    де біль голінний здрібнює бажання,
    насилу багрячи суспільне серце, –
    він пада з ніг,
    і пуповина рветься
    між ним і Розумом.
    В очах шалених тих
    я бачу тільки смерть.
    Я не відкрию твердь,
    повідану Богами,
    я – людина.
    Уродженець жінок з нокаутів мужчин.
    Я йду ногами.
    Серце – середни́на.
    І весь мій стан від аварійності причин
    є вихолощення мого таланту.
    Ох, злісний час, де зорі з діаманту,
    а склеп шатровий із живих дерев!
    Безсмертний канібал, який помер,
    щоб світ і смерть тримати в домінанті...
    Тобі, хто нас прирік на муки в раю,
    я поклоняюся – і завмираю...

    25 травня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 30"


  20. Тетяна Левицька - [ 2020.02.26 10:55 ]
    Ревнивість
    Я уявляю струм від доторкання губ,
    мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
    О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
    що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

    Яке сильце плете метелику павук
    мені не скаже правди  польова ромашка.
    Упала райським яблучком до теплих рук,
    солодший плід не той, який зірвати важко.

    Сназі, так легко перетнути - Рубікон,
    хоча любов - ревнивиця, не  полігамна.
    Розчиниться ілюзії химерний сон,
    залишиться у серці - невигойна рана.

    Коханий, не шукай заміну словесам,
    що ніжно жебонять в моїй душі так само,
    як у твоїй - живим струмком. Ти бачиш сам -
    один до одного прикуті небесами.

    25.02.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (1)


  21. Олександр Сушко - [ 2020.02.26 10:10 ]
    Вологе

    Плаче над листком Наташка,
    Ниють зуби кутні.
    І муру писати важко,
    А не тільки путнє.

    Ярослави і Тетяни,
    Гапки та Жоржети
    Чавлять слізок океани
    У свої сонети.

    Я ж ридаю у ронделі,
    Трохи в баркароли,
    На цицьки Ерато теплі,
    Бо Пегас мій кволий.

    Заховав під ковдру гриву
    І хвоста, й копита.
    Зубоскалить, хлебче пиво
    Та псує повітря.

    От і рюмсаю з надривом
    Аж вилазять очі.
    Ти з моїм Пегасом сивим
    Подружитись хочеш?

    Будем хлипати на пару
    Краще за артистів.
    Наридаєм для Ротару
    Віршика для пісні

    26.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  22. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.02.26 09:29 ]
    Ріка життя
    Ріка життя не завжди тиха
    Й спокійно хвилечки хлюпочуть,
    Буває, що й наробить лиха,
    Шторми і бурі все гуркочуть.

    Тут лагідно цілують берег
    Хвилі малесенькі прозорі,
    А то зненацька стане темно
    І рвучкий вітер із грозою.

    Ріка життя ж бо швидкоплинна,
    Несе кораблики-деньочки,
    Тому ми намагаймось встигнуть
    В кожному з них залишить трохи

    Корисних справ, добра і ласки,
    Усмішок щирих сонцесяйних,
    Нехай летять вони, мов чайки,
    Про нас залишать добру згадку.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  23. Микола Соболь - [ 2020.02.26 06:06 ]
    Вибір за тобою
    Яке це диво – горнеться зоря
    До небокраю у вечірню пору,
    Йду проводжати стомлену Аврору
    Дорога їй за гори, за моря…
    Де саме час роздмухати вітрам
    Багряну горизонту зоряницю.
    Ще день новий росу п’є із криниці,
    А люди йдуть молитись в Божий храм.
    Невтомне сонце зігріває світ,
    І ми у ньому, безумовно, – гості.
    Тому, нам не ножі потрібні гострі,
    А злагода і мир на сотні літ.
    23.02.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  24. Владимир Лесник - [ 2020.02.26 05:19 ]
    Наш мир
    Что же происходит с этим миром?
    Я каждый день понять пытаюсь...
    А люди это видеть не хотят, мундиром прикрываясь,
    И каждый раз я в стену ложного непонимания врезаюсь...

    О чем же мне вам тут и говорить?
    Ведь люди уже себя не уважают,
    И могут только детей своих к этой бездне подводить,
    В которой те не понятно кем и вырастают...



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Борис Костиря - [ 2020.02.25 22:02 ]
    * * *
    І ці слова, причеплені на спінінг,
    І вітер запальний і молодий
    Диктують письмена неопалимі,
    Що виведуть із плетива завій.

    Впіймати рибу, що своїм мовчанням
    Дасть відповіді на безодні слів.
    І прийде шепіт вічності в смеркання,
    Відкривши океан без берегів.

    1 липня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  26. Євген Федчук - [ 2020.02.25 21:38 ]
    Легенда про незабудки
    Колись давно, а, може, і недавно
    Жив чоловік на білім світі цім.
    Веселий в міру і у міру вправний,
    Мав і сім´ю, і затишненький дім.
    Та мав недолік: забував все миттю,
    Але, оскільки він про нього знав,
    То живучи на білому на світі,
    Весь час собі одне і те ж казав,
    Бо не хотів поганим сином бути:
    «От, не забути б!» «Як би не забути!?»
    Та, скільки б не повторював того,
    Не міг втримȧти в пам’яті чому-то
    Він і найважливішого всього.
    Ще у дитинстві заведе, бувало,
    Якусь пташину. Та проходить час
    І забуває. Тож вони й вмирали
    Від голоду у клітці раз по раз.
    А з його уст постійно було чути:
    «От, не забути б!» «Як би не забути?»
    Підріс, у місто вчитися подався,
    Додому усе рідше приїздив.
    Чи то цурався, чи то забувався
    Писати навіть матері листів.
    Хоч на листку не забував черкнути:
    «От не забути б!» «Як би не забути?»
    А одружився , діточки з’явились.
    Живи, піклуйся, начебто, про всіх.
    Та його стежка манівцями вилась
    І він частіш на фото бачив їх.
    Не забував при тому посміхнутись:
    «От не забути б!» «Як би не забутись?»
    Пішов по світу. Землю свою кинув.
    Усе шукав пристойного життя.
    Та лиш війне попутний вітер в спину
    І він летить – не має вороття.
    Шепоче все в надії повернутись:
    «От не забути б!» «Як би не забутись?»
    На схилі літ вернувся в рідний дім,
    А там його ніхто вже не чекає.
    Широкий степ розкинувсь перед ним,
    А по нім квітки дивні розцвітають.
    Спитав у вітру та устиг почути:
    «То – незабудки! Квітки – незабудки!»
    Чи то слова, що він весь час казав
    На землю впали і квітками розцвіли.
    Чи кожна квітка – то гірка сльоза,
    Що, ним забуті, вслід йому пролили?
    Колише вітер і, здається, чути:
    «От не забути б!» «Як би не забути!»


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  27. Мессір Лукас - [ 2020.02.25 19:05 ]
    *****
    Як ще я не перепросився
    Перед альковом, вашим сном.
    Цей сон мені колись насниться.
    І я не знатиму за що.

    Я бачив на плечі у вас
    Колібрі, птáшки, татуаж.
    Про спів колібрі наостанок
    Я десь читав з екрана.

    Не треба мудрувати надто,
    Це все униження й понос,
    Якби пошлюбив вас завгосп,
    Вся ж бухгалтерія на вахті.

    Й до них заходять торгаші,
    Розповідають анекдотик.
    І шелепкий кульок душі,
    Коли вони виходять згодом.
    Ні з чим.



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  28. Лілія Ніколаєнко - [ 2020.02.25 19:05 ]
    ***
    Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
    Оманою по серцю різонув.
    Вбирає тиша сльозопад із літер,
    Що вирватися хочуть у весну.

    Віддам печальні сповіді паперу,
    Схилила б небеса… – нема кому…
    Душа розтане в потойбічних сферах.
    Допивши таїну солодких мук.

    Як жаль, що не загоять сни і вірші,
    Роз’ятрених дощем, пекучих ран.
    Поезія і ти – отрута тиші.
    Розкинеш раз каміння – вік збирай…

    А вітер пише вірші вістрям волі.
    Терпким дурманом огортає дим
    Золочені рядки жаги і болю.
    Скажи, чи є про мене хоч один?


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  29. Олександр Панін - [ 2020.02.25 16:27 ]
    У тирі

    Жарт

    У тирі мисливці
    Стріляють з рушниці,
    Для них полювання не жарт.
    Припхалися з лісу
    Мисливці - гульвіси,
    В мисливцях буяє азарт.

    Всі іграшки-звірі
    Розвішані в тирі,
    Вчувається гуркіт копит...
    Немов громовиця,
    Гуркочуть мисливці,
    Та кулі летять в білий світ.

    Вже "склеїла ласти"
    "тигриця" смугаста,
    У "тигру" стріляють "митці",
    Так залпом влупили -
    На землю звалили
    І здобич припнули до "па" -
    і до "ли"-, і до "ці",
    До палиці.

    А тиру хазяїн,
    Мов лютий татарин,
    Обуренням синім буя:
    "Віддайте "тигрицю",
    Смугастеньку кицю,
    Це - іграшка краща моя!"
















    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  30. Галина Кучеренко - [ 2020.02.25 11:32 ]
    На масному тижні
    На масному тижні Всесвіт
    Вареники ліпить із сиром....
    По кризі йдемо до миру,
    Яка вже за тиждень скресне.

    Весна наступає дощами,
    Зима опирається снігом,
    Вода розриває кригу -
    Гойдає між берегами...

    Над обрієм сірий ангел
    Вмиває криваве сонце...
    Скажи мені, що лиш сон це!...
    Вервечка бентежних марень…

    Що кроком піде землею:
    Весна чи біда з журбою?
    Землі готуватись до бою?
    Чи стане чужою ріллею?

    Вода розриває кригу,
    Змиває таємні запруди...
    Чи це Україну розбудить?...
    Так!!! Тільки б відмерзла зі снігу....

    Свідомість, приспану миром,
    Відродить весняний бешкет....
    На масному тижні Всесвіт
    Вареники ліпить із сиром...))))

    © 02/2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (3)


  31. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2020.02.25 11:09 ]
    Лікуймось лютим...


    Лікуймось лютим від надмірного тепла!
    Снігами білими – від надто сірих спогадів.
    Зима зміцніла – та іще не допекла.
    Любов до неї констатую не без подиву.

    Лікуймось лютим! Водолієві пора
    іще триватиме. Недовго. Тижнів зо два.
    І щось нове, напевно, вийде з-під пера,
    як поєднати всі окремі епізоди.

    І хоч досвідчені сімейні лікарі
    Такого засобу ніколи не пропишуть
    (мовляв, куди йому до наших панацей!),

    лікуймось лютим! Перевірений рецепт,
    універсальний і для схудлих, і для пишних.
    ...Усяк, хто спробував,
    надалі не хворів.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  32. Сергій Губерначук - [ 2020.02.25 10:37 ]
    Прононс 8
    Пляшковий спосіб знайомства.

    Досить виставлення півлітри самограю,
    одного в’яленого нанайського в’юна
    і односельця – діда Миколая,
    заслуженого українського шерстяника.

    Гопля! Гопля! Язиком Золя.

    Ось чарка за чарчиною несеться.
    Ось аксіоми ставляться під сумнів.
    Ось дід кричить, що пляшечка пустенька,
    а баба – і беззуба, і безумна.

    Де вичерпання нас наповні спирту?

    У керогазі – керосин. У грубі – дрова.
    У хаті – тінь тіні у чорній карсетині.
    Це шугається вістка, стара вістка по хатині
    про те, від чого померла дідова корова.

    А вилошником її, щоб молока не перевернула!

    На столі – перехрестя страв і сфер,
    а у діда вибухнула слів маса:
    "Зрости на Збручі – і не бачити печер,
    в яких шаблі лежать, сточивши ляси?!"

    Відважуймось на безвідносні відсилання...

    Його тендітний розум має хист,
    але суцвіття літ давно зачахлі.
    Це наче надійшов пляшковий лист
    з древньої Нубії чи сучасної саклі.

    А хто кому набрати досвіду звелів?

    Я пишу точнісіньку копію життя
    між адре́сами дідового віроломства,
    пливу напам’ять, мов у бутлі перґамент, я.
    Я відроджую пляшковий спосіб знайомства.

    8, 11 червня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 34"


  33. Олександр Сушко - [ 2020.02.25 09:57 ]
    Не встати


    Незакінчена епістола...
    Грім ударив, наче істина,
    Час ударив - я не вистояв,
    Впав на зорану ріллю.

    Поруч побратими-воїни,
    Лики вичорнено зорями,
    Перешіптуються з мойрами
    Про сумний зі смертю шлюб.

    А навпроти - небо сонячне,
    ПонеслИ до нього поночі,
    Крізь рідню мою безпомічну
    Та похилені чуби.

    Піді мною - поле з мінами,
    Кров'ю береги обпінені,
    Весни, вимучені зимами,
    Мрії світло-голубі.

    Думав, як помру - полегшає,
    Рай ловити буду вершами,
    Юних гурій під одежами...
    Помиливсь - і тут дими,

    Чути гуркіт, видно сполохи,
    Хмари пахнуть болем, порохом.
    Та мені до бою з ворогом
    Вже не стати із труни.

    25.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  34. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.02.25 08:53 ]
    У рідній місцині
    Дикі гуси прилетіли,
    Сіли на ставочку,
    Голосно загелготіли,
    Привітати хочуть

    Рідну землю й верболози,
    Де вони гніздяться,
    Взимку сумували дуже
    За цими місцями:

    І широкими лугами,
    Де зелені трави,
    Густими очеретами
    В самім кінці ставу.

    Добре десь, а тут найкраще
    У рідній місцині
    Відчуття знайоме щастя
    Птаху і людині.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  35. Тетяна Левицька - [ 2020.02.25 08:04 ]
    Пересічна
    Пастельні губи і мазок рум'янцю,
    під макіяжем недосип щоденний.
    Так пильно не дивися незнайомцю...
    в метро на пересічну щемно...темно.

    Оскаженілий протяг на зупинках
    закутує у шарф людські обличчя.
    То не прекрасна леді, просто жінка,
    що в'яже вузлики зі слів на спицях.

    Саджає за парканом матіолу
    і на Великдень випікає  паску,
    вивозить на колясці матір кволу
    поглянути на сонця Божу ласку.

    Годує голубів зацвілим хлібом,
    і безпритульних кішок чим прийдеться.
    Тамує жар чужий холодним снігом,
    і прикладає папороть до серця.

    Тримає на горищі домовину
    з соснових дощок на старенькій дачі.
    Не зазирай у очі темно-сині,
    блакитної душі там не побачиш.

    24.02.2020р


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (4)


  36. Володимир Бойко - [ 2020.02.24 20:16 ]
    Скалки ілюзій
    Ти збудила в мені те, що довго у серці дрімало,
    Розпалила вогонь, що під попелом тихо жеврів.
    Ти була весняна, як грайливі очиці конвалій,
    Все було без умов, без вагань, без стрічань і без слів.

    Та минула весна, літо й осінь, мов в казці, злетіли,
    І настала зима, й обернулось на холод тепло,
    І на місці душі я побачив лиш звабливе тіло,
    Дарувати тепло – це буденне твоє ремесло.

    В океані життя хвилі бруду захльостують душі,
    Кам’яніють серця у безжальних житейських штормах.
    Лиш малі острівці непорочної чистої суші,
    Наче добрі казки, залишаються тільки у снах.

    Не уперше мене ранять скалки розбитих ілюзій,
    Не для світу цього – найпотайніші паростки мрій.
    Продається усе – і кохання, і душі, і друзі.
    Я на торзі цьому почуваюся зовсім чужий.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  37. Галина Сливка - [ 2020.02.24 20:25 ]
    ***
    Зимі давно весінні сняться сни,
    А в них маляток в'яже волосінню
    Пташина, що із променя-струни
    Сяйливі бризки сипле ластовинням.
    Мережить сонця променем душа
    Розвою і любові серенади
    І ллється із небесного ковша
    Нове вино з отого винограду,
    Що на подвір'ї жарти чув і сміх,
    Що вився-слався піснею до зводу...
    Завіяв сніг, але не переміг
    Життя струміння в річку повноводу.
    Зимі вже сниться молоде вино,
    Медами пахне, променями грає -
    Ранкове сонце б'ється у вікно,
    Мов ластів'ятко випурхнуло з раю.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  38. Євген Федчук - [ 2020.02.24 17:46 ]
    Легенда про таволгу
    Таволга колюча спину обпекла,
    Каторга проклята сили відняла.
    Важко від незвички це весло тягти.
    Та наглядачеві – спробуй не гребти!
    Налетить, як яструб. Таволга в руці,
    Закривавлять спину рванії рубці.
    - Звідки узялася таволга оця?
    Молодий питає сивого гребця.
    Каторга у бухту саме запливла,
    Трохи відірватись можна від весла .
    Тож старий невольник і відповіда
    (Чи старим він тільки, може, вигляда?
    Каторга зістарить швидко будь –кого.
    Пожирає роки, як траву вогонь.
    І не відрізнити скільки кому літ.
    Рік і з молодого уже старий дід.)
    І, при тому, лише тяжко так зітха:
    - Ой, не кажи, синку,таволга лиха
    Ходить оповідка між невольників,
    Що колись на світі чоловічок жив.
    Мав чорнющу душу, підлу і криву.
    Як на світі люди отакі живуть?
    Повз мале не пройде, як не дасть щигля,
    Бо це йому душу, бачте, звеселя.
    Без лихого слова й кроку не ступне,
    Радий, коли когось боляче вщипне.
    Підлість комусь зробить – радий, як дитя.
    Бо не зна, що значить добрі почуття.
    На чужому горі щастя своє звів,
    Не прощав нікому й крапельки боргів.
    Забере й останнє навіть в сироти
    І не хоче й чути: коли брав – плати!
    Півсела від нього сльози пролива,
    А йому нічого, бо ж душа крива.
    Проклинають люди, але що робить?
    Як нужда прикрутить, то іде просить.
    Кажуть, з татарвою дружбу ще водив
    І дівчат гарненьких потайки ловив,
    Продавав ясиром басурманам їх,
    Не боявсь на душу брати тяжкий гріх.
    Тож було по світу люду ого-го,
    Що просили Бога покарать його.
    Бог і сам те бачив і в якуюсь мить
    Вирішив, що досить отакому жить.
    Досить поміж люди зло в собі нести,
    Краще їм на радість квіткою цвісти.
    Тому Бог із нього таволгу зробив
    І яскравим цвітом її наділив.
    По ярах, по балках хай собі гуля
    І рожевим цвітом погляд звеселя.
    Але навіть Богу всього не зробить,
    Душу підлу, чорну йому не змінить.
    Загрубіло квітки ніжнеє стебло,
    Бо багато жовчі у йомý було.
    Колючки полізли – гострі шпичаки,
    Бо багато злого у йому-таки.
    Не пройдеш, зачепить ще й штани порве
    Знать, натура підла до цих пір живе.
    Стали добрі люди її обминать,
    А для злих, то краще годі і шукать.
    Злий до злого тягне, знать свого шука,
    А в людей від того доля нелегка.
    Тож –то турки стали таволгу любить,
    Тіло християнське зручно нею бить.
    Наберуть –наріжуть таволги тії
    І на нашім тілі пробують її.
    А вона і рада, тіло так і рве,
    Видно і донині зло у ній живе.
    Правда чи неправда, та таке я чув.
    І старий невольник тяжко знов зітхнув.






    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  39. Олексій Кацай - [ 2020.02.24 16:01 ]
    Кити
    Вгрузаючи у простір швидкостями,
    змиваючи промінням шкіру, я
    переплітаю відстані з часами
    минулими й майбутніми. Земля,
    обточена й розплескана до диска,
    тримається трьома китами над
    усім що разом віддалік і зблизька
    акваріума трьох координат.

    Я розбиваю скло. Зсуваю межі.
    І трійцю переляканих китів
    на волю випускаю з узбережжя,
    нахилених до зір, материків,
    які захльостує вже глибиною.
    Кричу. І в тіло падаю своє.
    Клекоче піна квантова за мною
    і на ребро галактика встає.

    Ковтаю небо. Поряд урочисто
    до обрію зринають три кити.
    От тільки обрій зник… Солоні бризки
    ще очі роз’їдають і мети
    плавби відчайної не видно поки.
    Жахає воля. І тужливий спів
    наповнює довкілля зореоке,
    яке зітхає у піснях китів
    всіма світлороками. Та надія
    в чорних дірках, як в отворах зіниць,
    ще світиться: з любов’ю віра мріє
    у загадках обгорток таємниць.

    Десь чутно інших зграй китових поклики…

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  40. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2020.02.24 15:15 ]
    Бургомістр починає нараду...

    Бургомістр починає нараду з переліку вад.
    Він бурмоче про сором – і склянка тремтить у руці.
    Промовляє подяку тому,
    хто його лікував;
    проклинає того,
    хто слідкує за ним у приціл.

    Новинарня вирує.
    Вже місяць не спить головред:
    насувається сутінь
    (цькування, роздрай і локаут).
    А здавалось, він мислив
    на кілька ходів наперед
    і просив кого треба,
    щоб труднощі не виникали.

    ...На вулкані пожити –
    одна із можливих розваг.
    Розуміти б, кому продаватимеш
    залишки магми.
    Відлітають на південь
    птахи та зухвалі комахи.
    Обіцяють вернутись. Але не раніше Різдва...
    (В бургомістрові сни
    напросилось багато чого:
    тут оголені кралі
    й високі духовні пориви.
    То з’ясовує, хто його пращур – чи гун, а чи гот;
    то, немов простолюдин, прямує до ринку по рибу...).

    А рука все тремтить, обіймаючи повний гранчак,
    чи звичайна у ньому вода, чи підсилена спиртом.
    А того, хто слідкує в приціл, ця дрібниця не спинить:
    в боязких і відважних не раз і не двічі влучав.

    І спіймають стрільця.
    І, напевне, відбудеться суд.
    І призначать на вільну посаду
    когось молодого.
    Та здається, й йому
    керувати лишилось недовго,
    бо уже і новим виконавцям
    завдаток несуть.


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.6)
    Коментарі: (2)


  41. Олександр Панін - [ 2020.02.24 13:37 ]
    Спокуса

    Міцніє гріховна навала
    Нечистих моральних калік,
    Ув’язнення жінка обрала
    У скиті духовнім навік.
    Чатують ікони тривожно,
    Формують кордон заборон,
    Щілинка захрещена кожна,
    Упав на минуле заслон.

    Не важ, попелице, на ружу,
    Побійся, нечиста, гріха,
    Омиє і розум і душу
    Молитви священна ріка…

    Минуле шкребеться легенько,
    Неначе улесливий тхір,
    Співає солодко, тихенько:
    - Повір, наостаннє повір!
    Час одяг чернечий змінити,
    На сяючі шати давно,
    Як славно від мрії сп’яніти,
    Зламати уставу ярмо.
    Утіха з молитви коротка,
    Хреститись – відсохне рука,
    Сумує без тебе солодка,
    Нестямна спокуса гріха.

    Запону прибрати зважайся,
    І двері розчахуй мерщій,
    Крупинку пекучого щастя
    Із пригорщі суму запий!
    ……………………

    Надсадно кричали
    ворони –
    Пророчиці болісних
    змін,
    Із плачем тужливим
    ікони
    З тремтячих
    посипались
    стін.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  42. Сергій Губерначук - [ 2020.02.24 11:16 ]
    Едельвейс
    Є висока гора Химера,
    на піку якої крах,
    в ній, мов прірви, – печери,
    де змії
    мріють
    у черепах,
    де плекають надії
    і вирощують перли,
    облизуючи кістки
    альпіністів,
    святих,
    померлих
    і віків…

    Там живою стовпить нова ера
    і білий монастир,
    падали, мов з неба, дерева –
    на подолян у пустир,
    і калічились люди
    та ікону просили
    та не насилати гнів…
    Едельвейс розцвітав на могилах
    найсміливі́ших синів.

    Що, як і я прикинуся птахом
    і полечу на шпиль,
    стану сухим і білим монахом,
    попихачем хвиль,
    побачу, як мудро кричать
    Мономахи,
    безбожники
    і коти,
    коли спадкоємиця трону Жахів
    відрубує їм хвости?..

    Це ніч,
    лиш вона нас карати вміє,
    відрубуючи мрії.
    Це ми уночі
    так химерно кричим
    і просимо помочі, –
    тільки зачім?
    Зачім,
    як хотіли подовжити рейс
    туди, де цвіте едельвейс?
    І потім гору граніту
    возити з собою по світу?
    Коли ось він поруч –
    старий гобелен
    на місці
    справляє
    моле́бень…

    13 квітня 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 43–44"


  43. Олександр Сушко - [ 2020.02.24 09:10 ]
    Правда


    Читач від насолоди крекче "Ах!"
    (терзало недаремно ніч натхнення).
    Он там - пейзаж в рожевих кольорах,
    А ось - любов, солодка як варення.

    Невже цей мед вподобуєш і ти,
    Збираєш поміж строф солодку піну?
    Доллю у барви сірий наратив
    Та істину вжену ножем у спину.

    У світ несправжній поринаєш ти,
    Ерзац життя, чуттів ефемериди.
    Твій син утік із фронту, дезертир,
    А чоловік лигає оковиту.

    Не розвернути яв цю навпаки,
    А час іде, в ніщо спливають миті.
    Безцільно цвиндриш золоті роки
    Відпущені на те, аби творити.

    Я сам такий - титан з тупим мечем,
    Ховаюся за спинами героїв.
    Гурт зрадників набився у ковчег -
    За ворогом пустельне поле бою.

    Одвіку у ціні м'яка олжа,
    На правді - в квіточках пістряве дрантя.
    Та мій талант-нездара забажав
    Будити Словом демона прокляття.

    24.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  44. Віктор Кучерук - [ 2020.02.24 08:16 ]
    * * *
    Я маю бути молодим
    І мушу стати терпеливим
    І перед дзеркалом кривим,
    І з безнадійно юродивим.
    Потрібно, зрештою, дійти
    Лукавству й совісті до згоди,
    Але не втратить чистоти
    Душі, утісі на догоду.
    А, головне, на схилі літ
    Життю розширити орбіти, –
    Не розучитися любить
    І дар прощати не згубити…
    23.02.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  45. Микола Соболь - [ 2020.02.24 06:30 ]
    Здрастуй, Тату
    Портрет поцілувала: «Здрастуй, тату,
    Я стала старшою на рік,
    Себе, на жаль, ти не вберіг,
    Хотіла про одне спитати –
    У спокою на небесах,
    Чи бачиш ти мене у снах?
    Посивіла геть зовсім мати.
    Твого не вистача тепла,
    Повір, я зовсім не мала
    І знаю, що таке – втрачати.
    Я дням веду без спину лік
    Щоб на Майдані через рік
    Сказати знову – здрастуй, Тату…»
    21.02.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.24 01:50 ]
    Чари мольфара
    А вечір тихо морщив лоба,
    В ріденьких складочках між хмар.
    Зими розвіялась подоба
    Мов сивий чаклував мольфар.

    Так не хотілося морозу
    І ожеледиці в льодах…
    Лише з трояндою – мімозу
    Й тепла – в закоханих очах.

    Так не хотілось бачить кригу
    І посковзнутися на ній…
    Лиш мріялось про дрібку снігу
    В температурі плюсовій…

    І так бажалось в умліванні,
    В обіймах ніжності її
    Вдихати пахощі весняні
    І чути дзюркіт ручаїв.

    Щоб став такий медитативний
    І заспокійливий цей звук…
    Й перетворив на перли – іній,
    Коханій їх поклав до рук.

    О почаклуй мені, мольфаре,
    І поведи у віщі сни…
    Даруй божествені ці чари
    І царство вічної весни.

    23 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  47. Алла Даниленко - [ 2020.02.23 22:03 ]
    Вже помирали діти у Сибіру...
    Священик УГКЦ із Немирова Іван Кипріян у Сибіру замерз разом із засудженими дітьми.
    Вже помирали діти у Сибіру,
    Бо для держави були вороги.
    Не виросли, не квітли, не любили,
    А тільки промовляли: «…Ми самі.
    Прийди до нас,
    Дай слово, дай молитву,
    Побудь із нами у важкий цей час».
    І янголами стали в тим Сибіру,
    І дивляться вони з небес на нас.
    А ми живем. Замерзли наші душі,
    Які все важче в світі зберегти.
    А більшість все чекає, щоб забути
    І хоче знов відкинути хрести.
    Бо так простіше. Щоб не пам’ятати.
    І не відчути розпач їх і біль.
    А він приніс цукерки і молитву,
    Ступивши в вічність і у заметіль.
    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  48. Володимир Ляшкевич - [ 2020.02.23 21:50 ]
    Там, де ховаються далі
    Видихів наших атоми, наче птахи в повітрі.
    і перед ними далечі - вільні, пастельні, світлі.
    Що їм тепер легені, крові гарячі ріки,
    жили, сердець пориви, мудро-важкі повіки?

    Видихів наших виливи хмарам подібні, хвилі,
    човникам під вітрилами, що не плисти не в силі,
    висльоті втоми, суму, перехлину ілюзій,
    згадкам, які в розгадках, наче безсоння в блюзі.

    Непотамовні видихи у течії ефіру
    обрисами підсвічені лишеного допіру:
    лінії, струни, треми - ще однієї крові,
    та вже без тяжі форми і догоджання мові.

    Видихи наші звільнені - більше ніколи знову! -
    не затремтять у відчаї, і на догоду слову,
    пущеному стрілою, не затріпочуть ціллю,
    мрією, що потанула в розсуду божевіллю.

    Схожі на злети ангелів, і розпростерті крила,
    о, де все починається, звідки душа і снила, -
    видихи наші, подихи, в просторі голубому,
    наче отам продовження й далі лише додому.


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (6)


  49. Ніна Виноградська - [ 2020.02.23 20:47 ]
    Словесна зграя

    Коли слова збираються у зграю,
    Це не потік, а це - стрімка ріка,
    Що русло вже собі не обирає,
    І напролом ідуть її війська.

    І все тоді для неї незначуще -
    Ламає, трощить, осідає в мул.
    У цій словесній зграї, словогущі,
    Втопилась правда і цвіте розгул.

    І все, чим дорожили ми у згоді -
    Добро і ласка, обернулось в пил.
    Серед ріки в бурхливій несвободі
    Від зграї слів любов тепер без крил.

    Ватага ця аж піниться від люті
    І виступає в образі біди.
    У каламуті цій, у водокруті,
    На серці від удару є сліди.

    Вони злітають не в шановнім герці,
    Стає за ними пусто у душі.
    Та шрами від образ осіли в серці,
    Це вороги вже, не товариші.

    Безжально б’ють прямісінько у душу
    Оці бридкі, зачовгані слова.
    Серед потоку їх шукаю сушу,
    Бо зграя вбивча, а душа жива.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  50. Євген Федчук - [ 2020.02.23 19:12 ]
    Легенда про волошки
    Говорила мати єдиному сину:
    ‘’Ой, у чисте поле не ходи дитино.
    В полі тім русалка тебе залоскоче
    І додому, синку, вертатись не схочеш.’’
    А він синьоокий тільки посміхався,
    Вродою у батька-козака удався.
    Де би там русалка не залоскотала,
    Як дівки проходу йому не давали.
    Мати говорила, а він посміхався,
    Матері не вірив хоч не сперечався.
    Матері не вірив та ходив у поле,
    Бо іще русалки не бачив ніколи.
    Не бачив русалки, а так вже хотілось
    Аби в чистім полі вона йому стрілась.
    Хай би свої чари дарма витрачала,
    Бо ще жодна дівка не причарувала.
    Вийшов якось в поле та стрів молодичку .
    Та і гнучка станом і гарненьке личко.
    Вона підморгнула та ще посміхнулась,
    Слова материнські миттю і забулись.
    І слова забулись, і де гонор дівся,
    На одну усмішку парубок купився.
    А та ще всміхнувся та і поманила,
    Зовсім молодого з пантелику збила.
    Хлопця поманила, за собою звала,
    Завела у поле та й залоскотала.
    І не стало хлопця на білому світі,
    Залишились очі волошками в житті.
    А мати ходила, сина все гукала,
    І у чистім полі волошки збирала.
    Плакалася гірко: «Що ж ти зробив, сину,
    На цім білім світі одну мене кинув?!»
    Ой, цвітуть волошки в полі синім-синім.
    Ото так буває неслуху-дитині.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   1526