ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2017.02.26 22:57
Ти прости мені, Ніч,
Що волію кохання бажати...
Щиросердно прости,
Бо бажання- у звичці людській.

Звичайнісінька річ-
Все говорячи, щось приховати,
Як ховає мотив

Світлана Майя Залізняк
2017.02.26 20:32
Він пише вірші, сам же коментує,
Запитує - чи краще... Сивий ас.
На статуї, що виліплена всує,
Висить планшет, у ньому аусвайс.

От-от поїде... Зметено тиночки,
У затінку червоні гарбузи.
Таркатий птах прокльовує сорочку...

Адель Станіславська
2017.02.26 18:42
Ламати стандарти.
І штампи, й себе.
Ламати...
Не світ, не устої,
а тільки по лезу йти
і жити десь поміж...
Довкруж ешафоти,
страти,

Олексій Кацай
2017.02.26 16:11
Під неба тьмяним пожарищем
вростають злісним багрецем
гілляччя вен в аорти тріщин
планети й кров’яним тільцем
її уносить непомітно
в судин космічних живопліт.
Червоного гіганту світлом
скривавило

Олександр Олехо
2017.02.26 09:18
Яка вона, дорога без вибоїн?
Яке воно, життя без гіркоти?
Приходить ніч і сниться світла воїн,
який воює морок і світи.

Але світи несхитні у гордині
і мороку достатньо ще снаги
бороти сяйво у душі людини,

Серго Сокольник
2017.02.26 00:09
експериментальний сонет з нетипово негативним наповненням*

Чому нема (у плині світ зіскніє...)
Того казкового, що зветься mon ami ?
Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
Прадавнє таїнство, обізване людьми

Коханням, що безсмертними Богами

Марія Дем'янюк
2017.02.25 22:16
Зима вже плаче,бо весна перемагає,
і сірий смуток стріхою стікає...

Весніє квітка. Ніжність білосніжна
крізь сніг пробилася і дивиться у світ.
А котики пухнасто-дивовижні
ось-ось замуркотять з тоненьких вербовіт...

Ярослав Чорногуз
2017.02.25 21:17
Над гаєм здіймались дими…
Я глянув – неначе жива
У небо злетіла сова
Із чорним і білим - крильми.

Відкрив я здивовано рот,
Чи в мене уява палка?!
Постав із сови тут вулкан,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.25 13:50
Знов підйом - на лису гору.
Панорама: яр, ковтьоби.
Поливала мандрагору.
Перенизано оздоби.

Обступали сонцелюби.
Угрузали в сніг обцаси.
Гекатомби. Смерть беззуба

Сергій Гупало
2017.02.25 13:26
Я – у плащі широкому і нібито крилатий,
А мила заздро дивиться, бажаннячко вгамовує.
Вона – гальмо. Направила свої думки в палату,
Де пацієнти тішaться розмовою-обмовою.

В отій лікарні любка – щось, і називати хворим
Мене також націлена, як

Леся Сидорович
2017.02.25 13:21
Весна…. І серце б`ється збуджено.
А сонце кимось вже пробуджено.
Сутужно зимоньці, незатишно,
лИбонь, хотіла владу мати ще.
Лопоче легіт по-весняному
сЬогодні дню - п`янкому й п`яному.
Кортить відчути справжнє літепло.
Усмішки дарувати, сміх. Стекл

Леся Геник
2017.02.25 12:03
Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
а небо знов нахилиться й заплаче.
Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
і буде так, що й не було неначе.

І тільки вітер змін у віття шугоне,
і заколише цю нестримну тугу,
що перейшла собі негадано мене

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:39
Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
Бо отримує тільки жалі і велику біду.

Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
Розікрали ставки і до річки й на

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:24
Йде Україна мовби по болоту,
Затягує її бездонна твань.
І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
Отримає багато покарань?!

Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
Оце тобі покращення і їдло,

Кристіан Грей
2017.02.25 11:13
Приїхав у місто, де люди лукаві,
Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
А їх тут до біса таких розвелось.

А решта для них, наче бидло у стайні:
Раби для панів і для підпанків їх..
Пани розкошують, панам дуже фа

Ніна Виноградська
2017.02.25 10:53
А хто тепер нам вигострить сокиру,
Хто поведе в розкрилля добрих літ?
Чужинці в хаті нині не для миру,
А для сваволі і задля обид.

Змирились ми, приречені так жити,
Віддавши найсвятішу булаву,
Витопчуючи зеленаве жито,

Мирослав Артимович
2017.02.25 09:38
Люблю самотність... Лоно тиші…
Коли розмашисто думкам…
Тоді душа слова колише –
І я в самотності не сам…

19.02.2017

Олександр Олехо
2017.02.25 08:49
Мені так легко гоже з Вами,
коли між нами сива даль,
роки, сповиті пеленами,
і гіркоти медовий жаль.

Ось тільки дотику бракує
і філософії вини,
коли наплине чорне «всує»

Володимир Бойко
2017.02.24 23:09
Я дивлюся на небо, я міркую про зорі,
Про ночей безгоміння і світанки прозорі.

Оповитий туманом небокрай даленіє,
У душі безталанній оживає замрія.

Загубивши надію на омріяну ласку,
Я складаю для себе втаємничену казку.

Леся Сидорович
2017.02.24 21:46
Черемош скинув льодовий сардак,
Пливуть по річці вже не зовсім пазли.
Зима минає, і нема навспак
Туди дороги, де й смереки мерзли.

То льодохід. І крига креше креш,
І пре вперед, і гостро берег муля.
А на крижині – й слів не добереш! -

Роман Коляда
2017.02.24 20:34
Лоно матері наче лук
Відправляє тебе в політ.
Батько видобув з лука звук
І тобою поцілив світ.

Хто такий і куди летиш?
Хто зустріне - спитає всяк.
Ти не знаєш. Боїшся лиш

Роман Коляда
2017.02.24 20:32
Тихесенько падав сніг
На мури монастиря,
Молилася за усіх
Ранкова Свята Зоря.

За нею святі слова
Я пошепки промовляв,
Благаючи про дива.

Лілія Домнічева
2017.02.24 20:27
Мої спогади пахнуть медом, чебрецем. Та мені все мало.
Хоч від тебе тікаю в весни, щохвилинно біжу кудись.
Мені майже вдається жити, щоб не вірили й не тримали,
Щоб зрадливі червневі зливи не нашіптували: «Спинись!»

Я до спини тулила крила, намагаю

Мирон Шагало
2017.02.24 20:24
Затули зиму
від весни молодої,
вітре навісний.

За край півночі
віднеси її жалі,
й там заголоси.

Віта Парфенович
2017.02.24 16:15
У паралельних світах ми знайомі давно,
Бо гуляли дахами вечірнього міста,

Ми з тобою, юначе, зі схожого тіста...
І про нас вже не раз відзнімалось кіно –

В паралельних світах,
А у цьому – ми різно,

Роман Коляда
2017.02.24 16:07
Перелітали дорогу круки
У пташиних справах
У повітрі бриніла тривога -
То мабуть весна.
Серце билося тихо
Наче зліва, не справа,
Отже поки воно на місці.
Чи надовго? Хто ж зна...

Олександр Олехо
2017.02.24 14:49
що мудрому печаль
то іншому для сміху
а може навпаки – початок із кінця
у суєті життя
одна-єдина втіха
не пити сум очей із щасного лиця

у всесвіті зеро

Іван Потьомкін
2017.02.24 10:15
«Диви, яка хода в нашої панянки!»- так мало не щоранку Ворона із заздрістю дивилася на Голубку. В оточенні розмаїтого птаства суперниця велично походжала, посилаючи усмішку і щось розповідаючи. І завше довкола сміх і жарти. А горобці так і вистрибують,

Лілія Домнічева
2017.02.23 22:41
Лягли на долоні мереживні тіні зірок,
Сп’янілі вітри пелюсткові збивають завії…
Буденність – всього лише втома самотніх думок,
А ніч випадає. Так тільки можливо для мрії.
На зоряних крилах злітає чарівність. Мовчиш.
Що сон, як співають над небом орга

Лілія Домнічева
2017.02.23 21:47
Все вже було: і війни, й береги,
І неба стрічка, вплетена у коси…
Усе ще буде: друзі й вороги,
Й натхненні перші світанкові роси…

І ти, і я. Й блакить чужих очей.
Ти тільки вір, що ніжність не зникає.
Ти тільки йди углиб п'янких ночей,

Лілія Домнічева
2017.02.23 21:45
Чуєш подих століть. Передзвонні чиїсь голоси
Все звучать і звучать, у серцях ритмомрії грають.
Завмираєш здивований від цієї земної краси.
Задивляєшся в небо – вростаєш в пташині зграї.

Не мовчи. Говори. Говори. Майорить
І у вирі зірками бризкає

Лілія Домнічева
2017.02.23 21:44
Океани змінюють визначені береги,
Речі втрачають рідкісні імена,
Люди топчуть усе навкруги,
Та життя не мина. Не мина!


Солов'ї співатимуть в вирі століть.
Моря завагітніють хмарами,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.23 20:29
Паноптикум. Нарозтіж вікна. Дим...
Скляні колони, тріснуті баляси.
Хтось обирає вмерти молодим.
Дракони точать кігті, бабці - ляси.

Тамуєш словотечу між ковтьоб,
Цяцянки - в бандеролі від фортуни.
Ніч. Птаходень.

Серго Сокольник
2017.02.23 20:06
експериментальний сонет з грою іншомовних слів*

Що скажеш ти, Камбронне? Битва Ватерлоо
Вже нами програна... і сліпне вечір наче...
І, мабуть, саме час настав почесній здачі,
Бо- а la guerre comme а la guerre. І що такого?

Наполеон не зміг...

Мирослава Шевченко
2017.02.23 19:58
Мы в нашей жизни рождены,
Чтоб воплотить свою надежду.
И ей не кто – то, мы нужны.
Искали, ищем, как и прежде.

И собираем по кускам,
И вспоминаем чье – то имя,
Бредем мы по чужим снегам

Лесь Українець
2017.02.23 19:57
Депутати-кушніри
Із людей деруть шкури,

Від чиновних кожум'як
Захиститись хтозна-як,

Усміхливі мільярдери -
Шаблезубі шкуродери,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Терен Тіна Терен Тіна
2017.02.26

Максим Личко
2017.02.25

Андрій Грановський
2017.02.24

Лілія Домнічева
2017.02.23

Антоніус Трістен
2017.02.18

Періш Крукс Руслан Лесейн
2017.02.17

Катря Садовнікова
2017.02.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Аля Кондратенко - [ 2017.02.26 23:00 ]
    Время
    Время играет в нас
    И в самый сокровенный час
    Меняет пешки местами,
    Распоряжаясь часами,
    кидает упрек

    Время утекая тикает в темя
    Упрекает за каждый миг
    Ты выбираешь себе забвенье
    Оно спрашивает, чего ты достиг

    Кольт к веску - тебя к ответу

    Мы, как капли на солнце сохнем
    Нас испаряет светило
    Кто-то тихо стекает,
    А у кого-то уже и море гостило..

    С нового декабря..
    Время в итоге нас искалечит, но не за зря


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  2. Серго Сокольник - [ 2017.02.26 22:42 ]
    Ти прости мені, Ніч...
    Ти прости мені, Ніч,
    Що волію кохання бажати...
    Щиросердно прости,
    Бо бажання- у звичці людській.

    Звичайнісінька річ-
    Все говорячи, щось приховати,
    Як ховає мотив
    Сутність пісні на мові чужій.

    Зоресяйна, пробач,
    Що в долонях не втримаю зорі,
    Ті, які ти мені
    Зорепадом жаги пролила.

    Ти зірками не плач,
    Не губи їх даремно... I'm sorry...
    Саме час по одній...
    За любов... Із твого джерела...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117022613536


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  3. Володя Криловець - [ 2017.02.26 21:14 ]
    ***
    Дивлюсь на вербу і калину
    І слухаю спів солов’я.
    Безмежно люблю Україну –
    Земля це моя і твоя.

    Я серцем до неї полину
    У світ чарівної краси.
    І мову свою солов’їну,
    Чистішу від краплі роси,
    Мені, твому вірному сину,
    Ти, нене, у спадок даси.

    І де б не ступав я у світі,
    Мов сонце, що в небі сія,
    Для мене дорогу освітить
    Пречистая мова моя.

    І всюди, куди не погляну,
    Яких не торкнуся доріг,
    Я згадувать буду, як маму,
    Пречисту, що в серці беріг.

    Ласкава вона, материнська,
    У серці моїм ожива –
    То мова моя українська,
    Що завжди для мене жива.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: | "http://perodaktyl.com.ua/index.php/poetry-8-10-rokiv/item/102-krilovets-volodimir"


  4. Володя Криловець - [ 2017.02.26 21:52 ]
    ***
    Літо каже до Зими:
    – Мене спробуй дожени!
    Крекче зимонька в одвіт:
    – Маю сотню сивих літ!
    Тож ганятись за тобою
    Буде Осінь із Весною!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1) | "http://perodaktyl.com.ua/index.php/poetry-8-10-rokiv/item/102-krilovets-volodimir"


  5. Ольга Паучек - [ 2017.02.26 20:19 ]
    ***
    Єднаймося, українці,
    Єднаймося, любі
    Нехай воріг-супоставець
    Приведе до згуби
    Лишень тільки самий себе,
    А не нас із Вами,
    Хай забере своє військо
    До псячої мами
    Із ланів наших священних.
    - Руки геть від Неньки!
    Єднаймося, українці,
    Єднаймось, рідненькі.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.02.26 20:17 ]
    Налущено квасолі...

    Він пише вірші, сам же коментує,
    Запитує - чи краще... Сивий ас.
    На статуї, що виліплена всує,
    Висить планшет, у ньому аусвайс.

    От-от поїде... Зметено тиночки,
    У затінку червоні гарбузи.
    Таркатий птах прокльовує сорочку...
    Тут оселився... виріс у рази.

    Дзвінкий півострів - серед імітацій.
    Ряд чуперадел.
    Цебра хить та хить...
    Дзумить бджола на мельхіорній таці.
    Вже час дорожню скибу розмочить,
    Усьоме кликала в Ландсгут онука.
    Ще гойдалку тримає абрикос...
    Налущено квасолі.
    Тиша... Згуки...
    ...і птах випурхує - буття апофеоз.



    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (1)


  7. Василь Мартинюк - [ 2017.02.26 20:24 ]
    Дай мені сонця

    Дай мені сонця, я вдовіль нап’юся
    І тіло зігрію.
    Дай мені крила, і я в вись піднімуся,
    І в небі помрію.

    Я вітер впіймаю, злечу наче сонце,
    Над гори ся здійму.
    Зірками – дощами порушу твій спокій,
    Упаду, обіму.

    Впаду, притулюся у ніжність огорну
    Тебе моя мила.
    І буду любити таку неозорну,
    Допоки є сила.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.06)
    Прокоментувати:


  8. Адель Станіславська - [ 2017.02.26 18:05 ]
    А там...

    Ламати стандарти.
    І штампи, й себе.
    Ламати...
    Не світ, не устої,
    а тільки по лезу йти
    і жити десь поміж...
    Довкруж ешафоти,
    страти,
    театр і ролі... І невість.
    А там - світи.
    А там - недосяжність
    куди лиш сягає око...
    А ще недопитість
    із чаші живих страждань.
    У ній твоє серце
    і пісня його висока.
    І спрагла довіра вірі...
    І нитка знань.

    2017



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (1)


  9. Олексій Кацай - [ 2017.02.26 16:13 ]
    Останній лист
    Під неба тьмяним пожарищем
    вростають злісним багрецем
    гілляччя вен в аорти тріщин
    планети й кров’яним тільцем
    її уносить непомітно
    в судин космічних живопліт.
    Червоного гіганту світлом
    скривавило
    мій зореліт,
    мов обідрало з нього шкіру
    до злого болю самоти.
    До глибочіні. І до віри,
    що в ній десь є і я, і ти,
    що звідти ми по вирвах траси
    жебонимо, мов кров чи сік,
    з розламів простору і часу
    в манливу
    людяність доріг,
    маршрутів, курсів, траєкторій…
    В себе самих, то й поготів…
    Розірвані на клапті зорі
    в часи важких передчуттів
    кружляють
    попелом світила,
    яке наголосило, що
    від іграшки
    людського тіла
    пора звільнятись. І в ніщо,
    усім наповнене, як завше,
    я входжу вдихом крізь вуста,
    метеоритом підписавши
    свого останнього листа.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  10. Антоніус Трістен - [ 2017.02.26 12:02 ]
    Перо
    Сонце привітно очі ласкає,
    Хмарки на небі, зникли із зору,
    По землі тихо вітер гуляє,
    Але раптом відняло у нього мову.

    Жах, війни, геноцид,
    Спіткнувся він об землю.
    “Коли ж почую я привіт?”.
    “Коли ж волю я свою поверну?”.

    Один, чотири, п’ять,
    Усе вернуло вспять:
    Вітер тихо гуляє,
    Сонце очі ласкає.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Терен Тіна Терен Тіна - [ 2017.02.26 11:51 ]
    Коли печалей чорний павучок...


    Коли печалей чорний павучок
    почне снувати павутинку чорну
    в моїх думках,
    світленький літачок
    покличу спогадів. І він проворно
    ту павутинку розірве, за мить
    ще й намотає на крило уміло,
    щоб засріблилось.
    Радість забринить
    в свідомості.
    Вже й щастя прилетіло
    з далеких днів. Всміхається мені
    тим неповторним усміхом єдиним,
    який послали зорі навесні.
    Лечу в твою любов, думками лину
    за літачком у найсолодші дні,
    де тільки ми в обіймах ніжних неба.

    Про щастя спогад –
    дивна сила в нім!
    А павучок? Чи ж в ньому є потреба?!







    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Терен Тіна Терен Тіна - [ 2017.02.26 10:11 ]
    Сонет1
    Серпневі ночі щедрі зорепадом.
    Пірнає погляд в темносиню вись.
    Чарується небесним вічним ладом.
    Не надивитись, скільки не дивись.

    Та раптом, стрімко, ниттю золотою,
    мов блискавиця, зірка пролетить.
    Зворушливо-тендітна, щемна мить
    осяє, мов прощання, нас з тобою.

    Бажання б загадати. О, дарма...
    Ми у світах, у зорях. Нас нема...
    І тільки вічність навкруги безкрая.

    Злилися з нею, зтанули думки.
    Вселенський спокій душу обіймає.
    Завмер у серці... Падають зірки...

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Терен Тіна Терен Тіна - [ 2017.02.26 10:20 ]
    Сонет
    Спішать урізнобіч мої стежки
    в різномаїття, що дарує світ.
    Та хмарками – усе частіш думки:
    а що віддам душі в її відліт?

    Ми всі у владі сил: добро і зло.
    Споконвіків ведем тяжкий відбір.
    У Заповідях Небо нам дало
    високе вчення. Зрозумій і вір.

    Душа зове – не озирайся, йди.
    Учись лишати праведні сліди
    в гармонії зі світом і собою.

    Малюй доріжку пензликом митця.
    У вогнищі правічного двобою
    любов’ю лийся у любов Творця.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Олехо - [ 2017.02.26 09:54 ]
    Яка вона, дорога без вибоїн?
    Яка вона, дорога без вибоїн?
    Яке воно, життя без гіркоти?
    Приходить ніч і сниться світла воїн,
    який воює морок і світи.

    Але світи несхитні у гордині
    і мороку достатньо ще снаги
    бороти сяйво у душі людини,
    яке заповідали їй боги.

    Приходить день і марево інакше –
    навколо сонця ореол імли.
    Радіють ті, що вище і багатше,
    а бідні переймаються, коли

    постане той, що випрямить дороги,
    а з ними спотикання у ходу,
    і поведе до світлої знемоги,
    і прожене безумності орду…

    25.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (1)


  15. Серго Сокольник - [ 2017.02.26 00:24 ]
    Чому нема?.. Експериментальний сонет
    *експериментальний сонет з нетипово негативним наповненням*

    Чому нема (у плині світ зіскніє...)
    Того казкового, що зветься mon ami ?
    Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
    Прадавнє таїнство, обізване людьми

    Коханням, що безсмертними Богами
    Одвік, здавалося, дароване було
    До людства днів останніх- Вічна Прама...
    А нам з тобою- ні, не випав долі лот...

    Цей смуток віддзеркалить час осінній.
    І по стіні змалюють наші тіні
    Фінальну мить Ромео і Джульєтти...

    Сумний альянс поетки та поета...
    Цей декаданс відійде з нами в Лєту...
    Його ми вип"єм, мов цикуту нині.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117022600376


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Марія Дем'янюк - [ 2017.02.25 22:02 ]
    Весняна замальовка
    Зима вже плаче,бо весна перемагає,
    і сірий смуток стріхою стікає...

    Весніє квітка. Ніжність білосніжна
    крізь сніг пробилася і дивиться у світ.
    А котики пухнасто-дивовижні
    ось-ось замуркотять з тоненьких вербовіт...

    І синє небо, що весну чатує
    зими сльозини в проліски фарбує...




    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  17. Володимир В'юга - [ 2017.02.25 21:26 ]
    Хода рідні
    Через веселе літо Запоріжжя
    Дивлюсь за горизонт думок:
    Де мати Мар’я, Юхим батько збіжжя
    Життям збирають точно в строк,

    Вже назгорталося крутих врожаїв
    Думок, тривог до сивини,
    Одне на радість: діти приїжджають
    Усі без погляду вини,

    З дороги з батьком вип’ємо ще потім,
    Спочатку „ Дружба“ відспіва
    Хвалу дровам, що з крапелькою поту
    Перекотили до хліва,

    А над хлівами, наче над роками
    Стоїть тополя молода
    І місяцю-молодику руками
    Куйовдить чуба до видна,

    Плекає мама на жаровні хлібця
    Духмяного на все село
    І причащає тут дівчат і хлопців —
    Так завжди буде, є, було,

    А ще сябри на радість на світанні
    Приїдуть з настроєм, як світ
    І оспівають дві куми Світлани
    Дорогу дорогỳ як слід,

    Одне на смуток: в батька на прощання
    Так мало слів із-під поли
    І в горлі нашім німоту розчавить
    Одне на двох: „ А знов коли? “

    Через веселе літо щогодини
    Натомлено сюрчить імла,
    Та вічно серцем чую, що не спинить
    Ходу рідні своя земля.

    2005


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Тетяна Яра - [ 2017.02.25 21:21 ]
    Голосіння за батьківщиною
    Ой чого, рідна земле,
    ти така чужина?
    Чом життя тут завмерло
    не на рік, не на два?

    Куди оком не кину –
    все биллям поросло,
    і прийшло до загину
    колись райське село.

    Де три верби хилились
    над Річищем в журбі,
    не дійти – як не силуйсь –
    під шатро їх мені.

    ані співу, ні сміху,
    в школі гомін замовк..
    Німо. Тихо. Так тихо,
    Що відлунює крок.

    Ні людей, ні скотини –
    чорнобиль до небес,
    за поваленим тином
    не загавкає пес.

    В кропиві, в самотині,
    Господь хату зберіг.
    Геть полускані стіни,
    Геть потрухлий поріг...

    Як від жалю зомлію,
    Повз ніхто не пройде,
    З морового довкілля
    Хіба змій приповзе.

    Щоб узріти, де ж обрій,
    Змахну хворим крилом,
    Закружляю у горі
    Над порожнім гніздом.

    Ген за Уж, за Залісся
    Видно лиш чагарі.
    Над дрімучим пралісом
    Обіллюся слізьми.

    Закричу у заскнінні:
    Хто спаплюжив гніздо?!
    Та того голосіння
    Не почує ніхто...

    2015 Чорнобиль









    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.25 21:48 ]
    Небесні химери
    Над гаєм здіймались дими…
    Я глянув – неначе жива
    У небо злетіла сова
    Із чорним і білим - крильми.

    Відкрив я здивовано рот,
    Чи в мене уява палка?!
    Постав із сови тут вулкан,
    Що вивергне магму от-от!

    Аж серце немов завмира,
    У цій перетворення грі.
    З вулкана постала гора,
    Що снігом ясніє вгорі…

    З розвесненим гаєм удвох
    Ми з цих дивувалися див.
    Не знаю – чи вітер чи Бог? –
    Химери ці хмарні ліпив.



    25.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    Конча Озерна, гай Дани.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (3)


  20. Тетяна Яра - [ 2017.02.25 18:46 ]
    У зоні
    Хатонько незабутня, сердешна,
    розлучили з тобою навік…
    Ти лишилася в мов нетутешнім
    диким світі отруєних рік.

    Непобілена, боса, розпатлана,
    очі-шибки повибивані,
    чорнобилем в три метри облатана --
    як болять твої біди мені!

    Чом не снишся в пташиному гомоні,
    в мальвах, ружах заквітчана вся?
    Чом на мене ти дивишся поглядом
    із кістками розм’яклими пса?

    Не зійдуться надвечір сусідоньки
    побалакати аби про щось,
    не повідають щиро про бідоньки…
    Про таку – чи подумав би хтось?!

    Рік чи два – і байдужим бульдозером
    тебе скинуть з обличчя землі,
    і потонуть у слізному озері
    всі увібрані болі-жалі.

    Хто відправить тобі панахиду,
    поминальний накриє хто стіл?
    Тільки вітер гуля по полину…

    І немає ні віри, ні сил …
    1986 Чорнобиль


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  21. Павло ГайНижник - [ 2017.02.25 15:01 ]
    ПРИРЕЧЕНІСТЬ
    ПРИРЕЧЕНІСТЬ

    Йдемо із океану у життя,
    Й розхлю́пуєм як краплі з калаба́ні
    Себе із ними. Так іде буття.
    Так ми зрікаємся і ду́ші розірва́ні
    Летять лахміттям через небуття
    У згарище закінчення. В повстанні
    Зойку благанного і вже без вороття
    Душу зціло́вують незба́гнення останні.
    Любов чіпляється ж за прірву каяття
    Коли серця́ приречено до травлі.
    А ти ще дихаєш, Різдво i Смерть вмовля,
    І янголи рвуть-п’ють криваві плaвні!

    Павло Гай-Нижник
    24 лютого 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.02.25 13:07 ]
    Панорама
    1

    Знов підйом - на лису гору.
    Панорама: яр, ковтьоби.
    Поливала мандрагору.
    Перенизано оздоби.

    Обступали сонцелюби.
    Угрузали в сніг обцаси.
    Гекатомби. Смерть беззуба
    Гуркотить у тулумбаси,
    Жне поріддя гречкосіїв,
    Обіцяє бодні меду.
    Забарився десь месія.
    Йдуть посошні люди в кедах.

    Завтра тепле чи вогнисте?
    Колоски - із вирви-рани...
    Заколисуй, бандуристе,
    Удовиченьку Оксану.

    2

    Ця війна - за логін волі.
    Наобіцяно цукатів.
    Пораділи напівголі:
    За копійку брендні шмати.

    Одягайте плащ від Гуччі,
    Та не бійтеся корости.
    Забугорні доки учать.
    Ми ще в класі, певно, шостім.

    Підростаємо, аякже.
    Відторгається не лишнє.
    Скільки ще синів поляже
    З акварелями Комишні?

    3

    В ейфорії світоч духу.
    Зріс євшан гіркий, цілющий.
    Уціліють шпанська муха,
    Черемшина, вишні, хрущик.

    Сплять у люлях мудрагелі.
    Ще казки, підказки, поміч.
    Це не кров - залита гелем
    Україна в тихій комі.


    2017

















    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  23. Сергій Гупало - [ 2017.02.25 13:21 ]
    П л а щ
    Я – у плащі широкому і нібито крилатий,
    А мила заздро дивиться, бажаннячко вгамовує.
    Вона – гальмо. Направила свої думки в палату,
    Де пацієнти тішaться розмовою-обмовою.

    В отій лікарні любка – щось, і називати хворим
    Мене також націлена, як заштрик на болючості.
    Відверто-сексуально для пліток і медісторій:
    Стріляють милі віченьки. Відсоток добрий кучності.

    Удома, як було, п’ємо вино, меди тілесні.
    Буває – на галявині, і плащ іде на виручку!
    То знизу він, то зверху, зручний, дорогий – до дірочки.
    Зізнання отаке... У нас попереду – прогрес i
    Найвища в диво-небесах – на двох одненька зірочка.





    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  24. Леся Сидорович - [ 2017.02.25 13:13 ]
    Акровірш
    Весна…. І серце б`ється збуджено.
    А сонце кимось вже пробуджено.
    Сутужно зимоньці, незатишно,
    лИбонь, хотіла владу мати ще.
    Лопоче легіт по-весняному
    сЬогодні дню - п`янкому й п`яному.
    Кортить відчути справжнє літепло.
    Усмішки дарувати, сміх. Стекло
    Знічев`я снігу сіре-сіре тло.
    А кров пульсує. Серце як чуже.
    Навідліг нас весна зборола вже.

    25.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  25. Леся Геник - [ 2017.02.25 12:42 ]
    Мине
    Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
    а небо знов нахилиться й заплаче.
    Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
    і буде так, що й не було неначе.

    І тільки вітер змін у віття шугоне,
    і заколише цю нестримну тугу,
    що перейшла собі негадано мене
    і знов намалювала чорну смугу.

    Але відрада є - із хмари сипоне
    білезним снігом, бо зима ще нині.
    І в душу увійде освяття неземне
    й засіє світлом річища полинні.

    І я скажу собі - агов, дівице, не
    давай себе здолати сірій втомі!
    Бо, знаєш, так бува, хтось волю обітне
    і відчай оселяється у домі.

    А ти його жени, своєї хай не гне
    і хай не пеленає в тугу стіни.
    Міняється усе, і радісне, й сумне,
    і навіть те, що нібито незмінне.

    Тож приголуб цю мить, і цей журливий день,
    і небо пригорни, нехай не плаче,
    бо й біль оцей мине, усе колись мине,
    і буде так, що й не було неначе...

    14.02.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  26. Ніна Виноградська - [ 2017.02.25 11:51 ]
    Закопана сокира


    Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
    Виграє золотим і червоним у нашім саду.
    Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
    Бо отримує тільки жалі і велику біду.

    Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
    Розікрали ставки і до річки й на крок не дійти.
    Закопали сокиру війни, а з нею й свободу.
    Збайдужілий до всього живеш вже у безладі ти.

    Хтось же править тобою і хтось той вирішує долі,
    Як в майбутнє потрапиш, то це вже везіння, чиє?
    І летить у світи цей нахабний хазяїн сваволі,
    І в конвульсіях б’ється омріяне щастя твоє.

    Хто очистить державу від погані, нам невідомо,
    Спить народ очумілий, його стережуть вороги.
    І привчають усіх, що ми гості у власному домі,
    І заплющили очі на злочини, що навкруги.

    Та не вічно зимовим вітрам у світах шаленіти,
    Забиваючи снігом шпарини і кожен куток.
    І народяться вільні від горя і сорому діти,
    Бо єдина надія на цих ось майбутніх діток.

    Молоко материнське уб’є знахабнілу отруту,
    Ляже зернятко в свіжу і теплу весняну ріллю.
    І розірве народ закривавлені болісні пута,
    І Шевченкове слово ожиє: «Вкраїно, молю!»



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  27. Ніна Виноградська - [ 2017.02.25 11:06 ]
    Думай!



    Йде Україна мовби по болоту,
    Затягує її бездонна твань.
    І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
    Отримає багато покарань?!

    Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
    На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
    Оце тобі покращення і їдло,
    Нещасний рабе. Їв же ти з руки

    Й усе процвиндрив — і минуле й нині,
    Й майбутнє у нащадків прожував.
    Хотів же хтось (таких пів-України),
    Щоби тобою злодій керував.

    Ні радості, ні сміху, ні печалі
    Немає в душах мокрих і слизьких.
    Горілкою і пивом замовчали
    Твої страждання і твоїх близьких.

    Навчатись? — Ні! – Кому оце все стадо
    Розкаже про Шевченка і Франка?
    І хто зустріне українців радо,
    Чия тобі простягнута рука?

    Подумай добре, бо коли до урни
    Опустиш долю, тобто бюлетень,
    Щоби із тебе не зробили дурня,
    Сьогодні думай про майбутній день!



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  28. Кристіан Грей - [ 2017.02.25 11:04 ]
    Місто лукавих
    Приїхав у місто, де люди лукаві,
    Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
    Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
    А їх тут до біса таких розвелось.

    А решта для них, наче бидло у стайні:
    Раби для панів і для підпанків їх..
    Пани розкошують, панам дуже файно -
    Відплати ж не мають і жодного з лих.

    Лиш мова про те, що усі ми – під Богом
    І скільки б не мали і влади і днів…
    Погляньте на березі річки на йога –
    Чого він сидить там, не знаєте, ні?...

    Чи дійде, лукаві, злосливі, брехливі -
    У пеклі на вас зачекались давно?..
    В четвер піде дощик, а, може, і злива
    Десь днів так на сорок… Таке ось кіно...

    09.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  29. Ніна Виноградська - [ 2017.02.25 10:30 ]
    Пора!


    А хто тепер нам вигострить сокиру,
    Хто поведе в розкрилля добрих літ?
    Чужинці в хаті нині не для миру,
    А для сваволі і задля обид.

    Змирились ми, приречені так жити,
    Віддавши найсвятішу булаву,
    Витопчуючи зеленаве жито,
    Щоб потім їсти листя і траву.

    І помирати цілими родами,
    Майбутнє не рятуючи своє.
    Щоб зайди частувалися плодами
    Й убили нас. Які ж ми люди є?!

    Тягли із нас останню насінину,
    Ми під плотами дохли, мов кішкИ´.
    І нам стріляли кожному у спину!
    Вони ж добро впихали у мішки.

    Які ж ми є?! Дітей споїли наших,
    Підсовують травичку — покури!
    Своїх — за океани! Повні чаші —
    Палаци їхні і добра двори.

    Своїх навчають доблесті і честі,
    А нашим — праця з ранку до зорі.
    Бо їх чекає в долі перехрестя,
    Де все одно наступлять на граблі.

    А ми ж серцями винесли на площу,
    Здавалось, українця, вийшло — ні!
    Ішли до нього, начебто на прощу,
    Та нас він зрадив… Де тепер пісні?

    Чому свободи так наїлись люди,
    На радість навіть сили не стає?
    А злодії собаками з‑за буди
    Вже вигрібають все, немов своє.

    І колядують по судах невпинно,
    Спиваючи з народу свіжу кров.
    Як захистити матері дитину,
    Нагодувати і навчити знов

    Добру, і щиросердю, і повазі?
    Та замість слави — гіркота хули.
    І боляче, і страшно, бо, наразі,
    Ось бачите, куди нас завели!

    Свій на свого, де хата гірко скраю
    Стоїть пуста, без друзів і рідні.
    Засмучують незібрані врожаї,
    Чорнобиль плаче в кожному вікні.

    А ми не звикли до такої долі —
    У нас навпіл хлібина — до добра.
    Ми трударі. На нашім хлібнім полі
    З батьками вчиться праці дітвора…

    Чужинці в хаті — завжди не для миру,
    А для сваволі і задля обид.
    Прийшла пора гострити нам сокиру,
    Вести народ в розкрилля добрих літ!
    21.04.13


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  30. Мирослав Артимович - [ 2017.02.25 09:29 ]
    Самотність
    Люблю самотність... Лоно тиші…
    Коли розмашисто думкам…
    Тоді душа слова колише –
    І я в самотності не сам…

    19.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (6)


  31. Олександр Олехо - [ 2017.02.25 08:23 ]
    * * *
    Мені так легко гоже з Вами,
    коли між нами сива даль,
    роки, сповиті пеленами,
    і гіркоти медовий жаль.

    Ось тільки дотику бракує
    і філософії вини,
    коли наплине чорне «всує»
    із лона тихої луни…

    02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (6)


  32. Тетяна Яра - [ 2017.02.25 00:15 ]
    Як завиє собака
    Як завиє собака
    У селі під вікном,
    Затуманиться всяка
    Річ, що звалась добром.

    Недолюблена мати
    Стане тихо в кутку,
    Бездокірно і свято
    Привітає дочку.

    Недолюблені діти
    Із світлин закричать:
    Нам незатишно в світі,
    Подаруй нам причал!

    Серце владно і вдячно
    Заполонить любов…
    Та все ближче – аж лячно –
    Недолюблений Бог.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  33. Володимир Бойко - [ 2017.02.24 23:18 ]
    Замрія
    Я дивлюся на небо, я міркую про зорі,
    Про ночей безгоміння і світанки прозорі.

    Оповитий туманом небокрай даленіє,
    У душі безталанній оживає замрія.

    Загубивши надію на омріяну ласку,
    Я складаю для себе втаємничену казку.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (6)


  34. Леся Сидорович - [ 2017.02.24 21:14 ]
    Черемош скинув льодовий сардак
    Черемош скинув льодовий сардак,
    Пливуть по річці вже не зовсім пазли.
    Зима минає, і нема навспак
    Туди дороги, де й смереки мерзли.

    То льодохід. І крига креше креш,
    І пре вперед, і гостро берег муля.
    А на крижині – й слів не добереш! -
    Тремтить нервово молода козуля.

    Вона й не знала, що таке бува:
    Ступила на ріку, як завше, сміло.
    А тріщина, що кригу убива,
    Враз почалась – і в безміри побігла.

    І от козуля посеред ріки.
    В полоні у крижин - краса і сила.
    Довкола лиш непевні острівки.
    Вода стрімка погибеллю манила…

    Та не чекала. Зупинила дрож
    І гордо по крижинах пострибала.
    Бо гори кликали. Тому і Черемош
    Перепливла. Зуміла. Подолала.
    24.02.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (4)


  35. Андрій Грановський - [ 2017.02.24 21:45 ]
    Майже весні
    Роз'ятривши метільний арсенал
    Та видохшись од завірюшних криз
    Останній лютий зимовий накал
    Розписку про ненапад не доніс

    Щоб хмурий дуб, уплавлений в Дніпро
    Окрилився (тут - листячком дрібним)
    Неначе непримітна у метро
    Руденька поетеса-анонім.

    24.02.17


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  36. Андрій Грановський - [ 2017.02.24 21:34 ]
    2017го лютого (спогад)
    Зурбанізована вуаль
    Контрастом б'є через Поділ
    Висмикуючи з довгих паль
    Брущатий віковий наділ -
    Так само мій фальшивий жаль
    Вчував чужих афер і діл
    Історії. Чи копіпасти
    ***
    Про кинуте кохання, про жлобів
    Себто зрання маршруток водіїв
    Та актуальність вельми для всіх нас -
    Про вкотре вк прогаяний час
    Як тетерів приглушує печаль
    А ровер помога кадрити краль

    А що ще треба бісам цілини
    Щоб скрасити буденність площини
    В очікуванні ритміки весни?

    23.02.17


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  37. Роман Коляда - [ 2017.02.24 20:21 ]
    Лист синові
    Лоно матері наче лук
    Відправляє тебе в політ.
    Батько видобув з лука звук
    І тобою поцілив світ.

    Хто такий і куди летиш?
    Хто зустріне - спитає всяк.
    Ти не знаєш. Боїшся лиш
    Пропустити у небі знак,

    Що не прісною зробить сіль
    І змінити дозволить шлях:
    Не стрілою приречено в ціль,
    А до мрії, як вільний птах.

    Може тільки у цьому суть:
    Ким прибудеш до точки Б?
    І чи зможеш в кінці почуть:
    Бог на ймення назвав тебе?


    Рейтинги: Народний 6 (5.45) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (2)


  38. Роман Коляда - [ 2017.02.24 20:08 ]
    Aušros Vartų
    Тихесенько падав сніг
    На мури монастиря,
    Молилася за усіх
    Ранкова Свята Зоря.

    За нею святі слова
    Я пошепки промовляв,
    Благаючи про дива.
    Не плакало немовля,

    У небо полинув дим
    З жертовника чи димаря
    І тихий почувся дзвін.
    З молитвою дзвонаря

    Тихесенько падав сніг
    На крила пташині Царя,
    Молилася за усіх
    Ранкова Свята Зоря.

    21.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  39. Лілія Домнічева - [ 2017.02.24 20:38 ]
    ***
    Мої спогади пахнуть медом, чебрецем. Та мені все мало.
    Хоч від тебе тікаю в весни, щохвилинно біжу кудись.
    Мені майже вдається жити, щоб не вірили й не тримали,
    Щоб зрадливі червневі зливи не нашіптували: «Спинись!»

    Я до спини тулила крила, намагаючись полетіти.
    Щогодинно і щосекундно забувала твої сліди.
    Але знов зацвіли тумани, обнадіяли зеленню жито.
    Прошептала байдужа осінь, що мені це не до снаги.

    І тепер моя боса втома зупинилась на роздоріжжі.
    Об стерню поколовши ноги, перетнувши твою межу,
    Вже не хочу лишатись в літі і ховатись у травах ніжних.
    Та проте до зими твоєї вже ніколи не побіжу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  40. Мирон Шагало - [ 2017.02.24 20:04 ]
    Затули зиму (подвійне хокку)
    Затули зиму
    від весни молодої,
    вітре навісний.

    За край півночі
    віднеси її жалі,
    й там заголоси.

    (24 лютого 2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  41. Антоніус Трістен - [ 2017.02.24 17:25 ]
    ***
    Говорю у пустоту я, як до Бога,
    По тропі іду простій,
    Раптом, переді мною, постає золота дорога,
    І тепер, славно, іду я по ній.

    Бачу там країна золота постала,
    Рівна за правами, волею, свобод,
    Вона все зло у себе зруйнувала,
    І живе, оспівуючи Баха нот.

    Ім'я не просте у цієї країни,
    Історія велика, славетна, відома,
    Гордо мовлю, що я:"з України",
    Та історія йде у неї нова.

    Кризисний момент, чи то держвний переворот?
    Грабунки? Лиш гроші потрібні "нужденним",
    які у Верховній Раді України сидять,
    А як же ш буде Український народ?
    Каже політик:"НЕ мішай, хай дальше сплять, а гроші
    ми їм не повернем, хай дальше сплять...сплять...".

    Історія нічого нас не учить,
    Так чому по школах її викладають?
    Ах, да: щоб трішки нас помучить,
    Коли за шиворот на сході гранати кидають.

    Філософія у них простяцька:
    "Гроші, гроші, гроші",
    Тут навіть не потрібно, звертатись, до Сковороди, дядьцька,
    "Воші, воші, воші".

    Що я мовлю під кінець?
    Пам'ятай того, народе,
    Хто у тебе кинув камінець?.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Віта Парфенович - [ 2017.02.24 16:05 ]
    Паралелі
    У паралельних світах ми знайомі давно,
    Бо гуляли дахами вечірнього міста,

    Ми з тобою, юначе, зі схожого тіста...
    І про нас вже не раз відзнімалось кіно –

    В паралельних світах,
    А у цьому – ми різно,
    Тобто порізно,
    значить – уже не разом,

    Нас поєднує шал, що вливається в кров –
    І життя кольорове тоді, а не прісне...

    Ми шукаємо те, у що віра – Любов,
    Ми уперто за нею, немов альпіністи.

    Ми поєднані Богом,
    Пов’язані тісно...
    І блукаючи – знайдемо,
    хто де б не йшов.

    Ми розпахнуті, ніби віконні фіранки,
    І закриті водночас, мов на зиму банки,
    Які так не відкрити, руками, однак,
    Ми шукаємо свій тут полишений знак,

    І збираємо друзки себе,
    Що згубили, коли там, в паралелях,
    Відважно любили, відчайдушно
    Хотіли і навіть могли. Ми були і ми є.
    Ми щасливі були...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (11)


  43. Роман Коляда - [ 2017.02.24 16:14 ]
    Розмова з круком
    Перелітали дорогу круки
    У пташиних справах
    У повітрі бриніла тривога -
    То мабуть весна.
    Серце билося тихо
    Наче зліва, не справа,
    Отже поки воно на місці.
    Чи надовго? Хто ж зна...

    Сонце світило кволо,
    Як по довгій хворобі,
    Коли два роки пролежав
    І при цьому не спав.
    Один із круків сів на плече,
    Почухав лапою воло
    І спитав: "Чи ти точно хотів
    Бути тим, чим став?"

    Ну і що відповісти птаху?
    Та хіба що зізнатись,
    Що з птахами й деревами
    Надто довго не розмовляв.
    Ну а потім дивитись,
    Як із мріями відлітати
    Буде він і темнішатиме
    Під тінню від крил земля.

    24.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  44. Олександр Олехо - [ 2017.02.24 14:00 ]
    * * *
    що мудрому печаль
    то іншому для сміху
    а може навпаки – початок із кінця
    у суєті життя
    одна-єдина втіха
    не пити сум очей із щасного лиця

    у всесвіті зеро
    єдине і залишу
    із глибини віків летить стрілою мить
    і клацає затвор
    і розтинає тишу
    а сіромаха-світ іще кудись спішить

    а чи у срібну даль
    а чи у чорні діри
    у поторочу-тло без імені й облич
    летить предтеча-мить
    безпам’ятної віри
    несе земне ніщо у неозоре нич

    13.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (2)


  45. Тетяна Яра - [ 2017.02.24 13:31 ]
    Нести найтяжче власну порожнечу

    Нести найтяжче власну порожнечу.
    Таким змілілим все стає навкруг!
    І страх: а раптом стан той вже конечний?
    Не зваблять більш ні думка, ані рух...
    Отак, напевне, і рілля боїться,
    Що омине її Сіяч з зерном,
    А те насіння, що у ній таїться,
    Непотріб зродить, вкриє бур’янОм.
    Ну а потому - хоч яке добірне
    Ти кидай в неї зЕрно від плеча,
    Його бур’ян не пустить в лоно сіре ‒
    Засмічена рілля глуха до Сіяча.

    2016



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  46. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2017.02.24 11:04 ]
    Лицеміри
    Світять у очі всі вони чудово,
    Здоров"я тобі зичать і добра,
    Дружбою вихваляються з тобою,
    За твій рахунок славу здобувають.

    Лиш варто відійти десь на хвилину,
    Тобі готові в душу наплювать,
    Знайдуть тебе, як мовиться в помиях,
    "Скупають" в них із голови до п"ят.

    Звалять усі гріхи свої на тебе,
    Роблячи з тебе цапа відбувайла,
    Коли ж їм добре, то тебе не треба,
    Вступись з дороги, їм ти заважаєш.

    Брехні своїй вони не знають міри,
    Носа деруть, немов би ті міністри.
    Насправді ж бо вони звичайні "пішки",
    Сказати правильніше - лицеміри.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.63) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  47. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2017.02.24 09:18 ]
    Коханому романтику
    Мій романтику коханий,
    В цілім світі найрідніший,
    А твої загадки-вірші
    Водять діток ще й казками.

    Мрійнику, моя любове,
    На добро душа багата,
    Ти на все завжди готовий,
    Щоб мені зробити свято.

    Щоб допомагать у всьому:
    У великому й малому,
    Творчого сягати зросту,
    Хоч слабке маєш здоров"я.

    Але сила волі й духу
    В тебе більша, ніж в здорових,
    До життя жаги й любові,
    Про недуги - а ні звуку.

    І твоя натура творча
    До прекрасного прямує.
    Ось за це тебе й люблю я,
    Моє щастя, моє сонце.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.63) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  48. Лілія Домнічева - [ 2017.02.23 22:32 ]
    Елегійна ніч
    Лягли на долоні мереживні тіні зірок,
    Сп’янілі вітри пелюсткові збивають завії…
    Буденність – всього лише втома самотніх думок,
    А ніч випадає. Так тільки можливо для мрії.
    На зоряних крилах злітає чарівність. Мовчиш.
    Що сон, як співають над небом органи?
    Буденність – всього лише втома людської душі…
    І тільки вночі й можливо загоїти рани.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.47) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  49. Лілія Домнічева - [ 2017.02.23 21:58 ]
    ***
    Старішає місто. Й немов сивина
    Торкнулася стін і численних парків.
    З’явилася й зникла ця осінь нудна
    І зимно долоням, а мріям – жарко...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  50. Тетяна Яра - [ 2017.02.23 21:40 ]
    Бісенята
    Розгойдали бісенята гойдалку.
    І як щастя той нестримний рух.
    В злеті аж запоморочить голову,
    Мить – і в прірву вже летить мій дух.

    Знаю де: у точці рівноваги
    Жде мене жаданна благодать,
    Я ж її із свистом пролітаю
    Під ха-ха зухвалих бісенят…

    Я до них свічками: геть, омано!
    А вони регочуться: овва!
    Ми ж не тіні безтілесні, панно,
    Ми з твоїх мільярдних ДНК.

    Не чекаю їхньої утоми,
    Очищаю плоть від сил гріха
    Молитовно в храмах і удома…
    Та не затихає те ха-ха!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   1333