ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:24
Stop telling people
more than need to know

Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you

Stop explaining yourself

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.

Your smile, your eyes,
the way you laugh,

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.

Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.

Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.

Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх

Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:14
«А що таке було кріпосне право?
Кріпосне право - це патріотизм,
закріплений на папері.
Людина була пов'язана зі своєю землею-матінкою
не лише почуттям обов'язку, а й документально.
Кріпосне право - це мудрість народу,
це чотириста років нашо

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:10
Життя - гра. Все залежить від тебе, твої ідеї, твої думки.
Потрібно тільки підняти свою дупу з дивана
і йти вперед, нехай повільно, але до вершини.

Якщо ти кажеш: "Знаєш, вчора я зустрів себе і подумав,
що я справжня дупа", - це серйозний приві

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:09
Музика надихає увесь світ,
дарує душі крили, сприяє польоту, уяві;
музика додає життя і веселощі всьому існуючому…
Її можна назвати втіленням всього прекрасного
і всього піднесеного.

Не уявляю собі життя без музики.
Музика для мене не просто

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:08
Ліс - живий, він все відчуває,
все розуміє.

Життя схоже на ліс;
іноді ми губимося і не знаємо,
що робити,
але якщо ми будемо ділитися своїми переживаннями
і досвідом, подорож стане не такою вже поганою

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:07
Поки любов жива вона черпає сили в самій собі,
а часом і в тому що здавалося б повинно її вбивати:
в забаганках, в суворості, в холодності, в рівнощі.
На противагу любові, дружба вимагає догляду:
їй потрібні турботи, довіра та поблажливість,
інак

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:06
Небесні зірки не танцюють, але світять.
Земні зірки не світять, але запалюють.

Ніч уже розстелила на небі
темне покривало з яскравими іскринками зірок...

Якщо у тебе є мрії, добивайся їх і разом з ними лети,
не бійся впасти, бо хто не пробує н

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:05
У космосі немає нічого, крім вищого,
свідомого, нескінченного та щасливого життя.
Решта, по малості, непомітно.
Скрізь існують планети
і скрізь вони готові до сприйняття життя

Загальний вигляд Всесвіту завжди однаковий.
Якщо одні сонця згасают

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:04
There is not love without hope,
no hope without love,
and neither love nor hope without faith
Faith is what gets you started.
Hope is what keeps you going.
Love is what brings you to the end.
When our whole life is one faith, hope,
love, prayer

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:03
Україна – це вічність, не тільки сьогоднішня,
але передусім майбутня й минула.
Батьківщина - мати, умій за неї постояти.
Батьківщина починається з сім'ї.
Батьківщину, як і батьків, на чужині не знайдеш.

Люблять батьківщину не за те,
що вона вел

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:01
Цієї темряви бездонного космосу не вистачить,
щоб погасити полум'я однієї свічки

Страх - твій найкращий друг і твій найлютіший ворог.
Він як вогонь. Якщо ти контролюєш вогонь,
ти можеш готувати на ньому.
Якщо ти втрачаєш над ним контроль,
ві

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:00
Розквітала країна Марія
Раптом вороги напали
І ми сховалися в найглибші підвали.
Днями і ночами ми не спали…
Все мріяли про майбутнє країни Марії.
Сидячи в темряві
Людські очі багато бачили,
Відчували біль та горе,

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:58
Новий рік - це коли батько намагається переконати своїх дітей у тому,
що він Дід Мороз,
а свою дружину - що він не Дід Мороз.
Юність - це коли ти вже не віриш,
що на Новий рік до тебе прийде Дід Мороз,
але ще сподіваєшся, що прийде Снігурка.
Суч

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:57
i think that gravity sets into everything,
including careers,
but pendulums do swing
and mountains do become valleys after a while...
 if you keep on walking.

mountains are like a girl's mood swings
and boy that's a sweet sour kinda mysterio

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:56
Though my soul may set in darkness,
 it will rise in perfect light:
I have loved the stars too fondly,
to be fearful of the night

And when the night is cloudy
There is still a light that shines on me
Shine on until tomorrow, let it be…

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:55
The number one reason most people don't get
what they want is that
they don't know what they want.
Rich people are totally clear
that they want wealth.

The fastest way to make
money is to solve a problem.

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:54
There is a battle of two wolves inside us.
one is evil.
It is anger, jealousy, greed,
resentment, lies, inferiority and ego.
The other is good. It is joy, peace, love,
hope humility, kindness, empathy and truth.
The wolf that wins is the one you f

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:53
I don’t know how many roles
I can ask my dad to play in my life,
but so far, father, best friend, role model,
 mentor and grandfather to
my children are working out quite well

I've reprised roles in the theater,
which is somehow more accepted,

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:52
Крізь кожне серце,
крізь кожні мережі
Проб'ється моє свавілля.
Мене - бачиш кучері безпутні ці? -
Земною не зробиш сіллю.

З неслухняної дочки свавільна жінка.

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:51
Нашим девізом має бути не
«Прощайте один одному»,
але швидше за: «Зрозумійте одне одного».

Життя навчило мене багато прощати,
але ще більше шукати прощення.

«Прощаючи тих, хто мене критикує,

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:49
Ліс – прекрасний прояв сили природи
і самий яскравий приклад її досконалості.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Наталія Кравченко - [ 2024.03.28 21:45 ]
    Зірка

    Ніч настала,
    по нічному небу зірки пливуть.
    Зірка інколи з неба летить.
    Вже час, вже час загадати бажання -
    Зірка, зірка,
    загадала я бажання,
    Коли здійсниться моє бажання.
    Автор: Наташа


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  2. Наталія Кравченко - [ 2024.03.28 21:55 ]
    Faith, hope and love

    I have faith in someone
    I can't believe without faith.
    I love someone
    I can't live without love.
    I hope in someone
    I can't hope without hope,
    But hope dies last.
    Author’s: Natasha


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  3. Наталія Кравченко - [ 2024.03.28 21:43 ]
    Money

    We spend money all know how.
    We save money all know how.
    The rich are all easily.
    The beggars are all afford.
    The poor are all hardly.
    Author’s: Natasha


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  4. Наталія Кравченко - [ 2024.03.28 20:48 ]
    Україна - рідна Батьківщина
    Наша Україна - рідна Батьківщина
    Роками, ти нагороджувала наш край:
    Лісами, морями, родючими землями,
    річками, озерами, степами, горами.
    А ми твої діти насолоджувалися і
    насолоджуємося твоєю красою - Україна.
    Наші пращури боролися за рідну землю,
    на якій ми народилися та цінуємо її,
    але деякі люди не цінують твого багатства і досі.
    Твій час настане і люди зрозуміють тебе.
    І тоді ми відродимо твоє багатство.

    Translation:

    Ukraine is Native Homeland
    for years you are rewarded our land
    fertile land, forests, steppes, rivers, lakes, seas and mountains
    and we are your children have enjoyed
    and enjoy your beauty Ukraine
    our ancestors fought for native land
    on which we were born and appreciate her,
    but some people still don't appreciate your wealth
    the time comes and people will understand you
    and then we will restore your wealth

    Автор: Наташа

    Використання літератури:

    1. Рідна країна моя – Україна / Авт.-уклад. М.Богатиренко.- Донецьк: БАО, 2006.- 64 с.

    2. Сергій Плохій Історія України Брама Европи: історія України/Сергій Плохій.- Харків 2018.-495 с.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  5. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.28 19:18 ]
    Юркодар - 98
    Фігаро - де?


    Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей похилого віку…
    Так от Олекса нерідко з легкістю повітряного гімнаста перестрибує з однієї серйозної теми, яка потребує грунтовної фахової підготовки й якої у нього, на жаль, немає, до іншої. Скажімо, від сатири до християнства, потім одразу до ісламу, й знов повертається до сатири…

    Учора - про Діву Святу,
    сьогодні - вже про іслам…
    Учора ще Фігаро - тут,
    а завтра вже Фігаро - там…
    Змітаю дорожні знаки
    і жанрів сурові пости!
    Неси мене, розкаряко,
    неси мене, любий, неси!

    Автор: Юрко Дар
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  6. Микола Дудар - [ 2024.03.28 17:28 ]
    ***
    Біжу до себе крізь туман...
    Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
    Біжу один… самообман -
    Такі ми вже музиколюби.
    Нема розмов, одні пісні
    І без кінця і без початку…
    Чи то двірні, чи то лісні -
    Колись згодяться на посадку…
    Сумарних днів переполох
    Переіначу з понеділка
    І розіллю усе на трьох…
    Та не штовхайтесь, не горілка…
    Біжіть і ви не повз, а крізь…
    Музиколюби цільні, вперті.
    Але домовимось - без сліз…
    Вони до вас цим бігом стерті.
    24.03.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  7. Євген Федчук - [ 2024.03.28 17:59 ]
    Кронштадтське повстання 1921 року
    Михайло в тіснім кубрику сидів.
    Там, нагорі негода лютувала.
    Хоч лютий та зима не відступала
    І вітер дико у трубі гудів.
    У кубрику, хоч тепло й не було
    Та все ж тепліше, вітер не проймає.
    Сидить Михайло, а думки у краї,
    Де рідне загубилося село.
    Вже кілька літ удома не бував.
    Ще у війну на фронт його забрали.
    Куди його лиш доля не кидала?!
    Аж доки й на Балтійський флот попав.
    То воював за батечку-царя,
    Тоді за Тимчасових воювали.
    А потім восени Зимовий брали.
    Здавалось, сходить вже нова зоря
    Над світом. Бо ж кінчається війна.
    Додому скоро, ниви засівати.
    Більшовики ж взялися обіцяти
    Селянам землю дати, а вона
    Така манлива. У надії тій
    Михайло мріяв, як поставить хату,
    Одружиться, почне порядкувати…
    Та не збулась найбільша із надій.
    Полізли з усіх боків вороги:
    І біляки, й Антанта, німці, ляхи,
    Росія склала голову на плаху,
    Їй вижити було не до снаги.
    Він воював, бо ж сподівавсь на те,
    Що уже скоро ворогів здолають,
    А там його в селі земля чекає,
    На якій поки лиш бур’ян росте.
    Він воював і вірив – буде так,
    Як то більшовики пообіцяли.
    Хоча чутки усякі долинали,
    Він не хотів їм вірити ніяк.
    І ось розбили ляхів, а затим
    І Врангеля із Таврії прогнали.
    Війна скінчилась. Всі уже чекали,
    Коли додому повертатись їм.
    Та вже зима, а віз і нині там.
    Сидять в Кронштадті та чогось чекають.
    А тут чутки всілякі долітають…
    Але чи ж можна вірити чуткам?!
    В країні голод? Знають по собі,
    Бо ж пайку таки врізали. Ще чути:
    Тамбов бунтує і бунтує люто.
    Антонов підніма селян на бій.
    Чи ж тільки там?! Як вірити чуткам…
    (А у газетах про таке не пишуть),
    Життя, здається, стало іще гірше.
    Чи ж вірити тепер більшовикам?
    Тут нещодавно поголос пішов,
    Що й в Петрограді вже народ бунтує.
    А це ж під боком. Влада чи не чує?
    Тоді за віщо проливали кров?
    А як на Україні справи йдуть?
    Як там батьки? Чи гарні урожаї?
    Повернеться Андрій, він все узнає.
    Сьогодні вже повернеться, мабуть.
    Частину відпустили моряків
    В відпустку, поміж ними і Андрія.
    Тож зустріч з другом трохи душу гріє.
    Той привезе новини – чи гіркі,
    Чи радісні. Скоріше би останні.
    Не він один повернення чека.
    Тут половина, мабуть в моряках
    Із України – теж у сподіванні…
    Тут раптом тупіт, крики голосні.
    Затупотіли каблуки по сходах.
    Щось трапилося, як в таку негоду
    Народ полишив кубрики тісні.
    Михайло теж усидіти не зміг,
    Хоча команди не було збиратись.
    Бушлат накинув, взявся підніматись
    По сходах і, заледве вийти встиг,
    Як натовп вздрів на палубі. Туди
    Збігались моряки. Поміж юрбою,
    Що хвилювалась бурею морською,
    Михайло Петриченка углядів.
    Степана він уже давненько знав.
    Той був із Олександрівська, бувало
    У шанцях разом ворога стрічали.
    Той на весь голос у юрбу кричав:
    - За що, скажіть, ми проливали кров?
    Поки ми з ворогами воювали,
    Більшовики народ геть обібрали.
    Андрій з відпустки тільки-но прийшов,
    Говорить, що нема життя в селі.
    Скрізь продзагони шастають прокляті,
    Взялися все до цурки відбирати.
    Дали селянам панської землі,
    А весь врожай, що виростив мужик,
    З гвинтівками приходять, відбирають.
    Там люди вже від голоду вмирають…
    Поміж юрбою прокотився крик:
    - Геть комуняк! Повернем владу Рад!
    Геть комісарів! Відстоїм свободу!
    Знущатись не дозволимо з народу!
    Геть диктатуру й комуняцький лад!..
    На другий день на Якірний майдан
    Зібрались тисячі з усього міста.
    Доволі швидко рознеслися вісті,
    Яка в країні чиниться біда.
    Над площею постійний гул стояв.
    Хоча й мороз та хто на те зважає.
    А люд все прибуває й прибуває.
    З Москви Калінін в поспіху примчав,
    Напевно, заспокоїти збирався.
    Зліз на трибуну, щось заговорив
    Та свист піднявся, що не чути слів,
    Тож він даремно тільки намагався
    До совісті звертатись моряків,
    Мовляв, ви ж гордість більшовицька, слава.
    Герої. Але враження не справив.
    Кому потрібні ці слова палкі?
    Ви ж за народ – селян, робітників?
    Чому ж тоді країна голодує?
    Чому держава так селян грабує?
    Неслись питання із усіх боків.
    Під свист його з майдану й провели.
    Не зачіпали, хай вертає з Богом,
    Більшовики почують хай від нього,
    Чому повстання люди підняли.
    Відчувши силу в єдності своїй,
    Обрали комітет для керівництва.
    І Петриченка головою, звісно.
    Готові за свободу були в бій.
    І, справді, сила – тільки гарнізон
    За двадцять тисяч. І форти, і стіни.
    Лінкори бойові – хто їх зупинить,
    Відкриють миттю по тому вогонь.
    Та ще ж за правду всі вони стоять,
    А це їм силу додає й надію,
    Що вороги нічого їм не вдіють.
    Хтось прокричав: –На Пітер наступать!
    Та Петриченко відповів на то,
    Що як же їм з братами воювати.
    Там такі ж самі моряки й солдати.
    Йому не заперечував ніхто.
    Всі сподівались, що більшовики –
    Не дур́ні все ж і мусять відступитись.
    Навіщо тоді крові братній литись?
    Чекати будем – був наказ такий.
    Щоб їх вимоги знати всі могли,
    Їх у ефір взялись передавати.
    Хай знають – не прихильники Антанти
    Вони, не провокатори були.
    На глузд здоровий сподівались всі
    Більшовиків. Даремно сподівались.
    Ті говорити з ними не збирались.
    Ті, мов розумних і не чули слів.
    Нахрапом звикли, підлістю робить.
    І тут так само зразу заходились.
    Як делегати з Котліна з’явились –
    То під арешт їх узяли умить.
    У тих, хто тим повстанням керував,
    Всіх родичів в заручники забрали.
    Самі ж хутенько військо готували,
    Ним Тухачевський керувати мав.
    В Кронштадті ще чекали… Навзамін
    Переговорам мали ультиматум:
    Як зброю не збираються складати,
    То знищені всі будуть, як один…
    Було в Михайла сумно на душі.
    Азарт минув, чекання убивало,
    Бо ж відчував, що всіх їх тут чекало -
    Його і всіх його товаришів.
    Ніхто до них на поміч не прийшов,
    А видно, як на березі збирались
    Ті, хто прийти вбивати сподівались
    Та «братню» їхню проливати кров.
    Була ще в них союзниця – весна.
    Якби прийшла, лід швидко розтопила,
    Більшовики б їх взяти не зуміли.
    Але ж не скоро ще прийде вона.
    А вже на восьме березня якраз,
    Як говорили усю ніч гармати,
    Більшовики рішили розпочати,
    Війська на лід вступили в ранній час.
    Ішли відкрито, падали на лід,
    Коли навстріч їм кулі полетіли.
    З Кронштадту їх поближче підпустили
    Й тоді перевернувся раптом світ.
    Усі гармати вдарили з фортів.
    Вони не стільки ворога вбивали,
    Як лід товстий ще попід ним ламали.
    З води нема рятунку, хто б хотів.
    Михайло з форту цілився, стріляв
    І бачив: ворог раптом завагався.
    Хоч хтось в атаку гнати намагався
    Та лід солдат до смерті налякав.
    Бо ж поміж них багато молодих,
    Курсанти ще безвусі, хочуть жити.
    Одне спасіння бачать: відступити.
    І вже ніщо не зупинило їх.
    Радів Кронштадт – таки перемогли,
    Хоч розуміли – то все не на довго.
    Нічого у Москви нема святого,
    Хай би й усі під кулями лягли,
    Ще приженуть і кинуть всіх у бій.
    Така жорстокість комунякам звична.
    Бо правити вони зібрались вічно
    Лихі в отій затятості своїй.
    І, справді, тиждень, мабуть, проминув.
    Хоч кожен день і бухали гармати,
    Лінкори мали їм відповідати.
    Та то такий перепочинок був.
    Зігнали війська тисяч сімдесят
    Більшовики – по чотирьох на брата.
    Зі з’їзду їх примчали делегати,
    Щоб у атаку підганять солдат
    А уночі у маскхалатах всі
    Ті вороги підкрались непомітно.
    Форти проспали, щоби їх зустріти.
    А ворог з двох боків аж напосів.
    Один за одним узяли форти.
    Хто захищався, хто на милість здався.
    І ворог усе ближче наближався
    Аби в фортецю врешті-решт зайти.
    Бій цілий день ішов і цілу ніч.
    На другий день в фортецю увірвались,
    Бої на тісних вулицях почались.
    Гуляла смерть, раділа, звісна річ.
    Адже ніхто нікого не жалів.
    Одні, бо знали – милості не буде.
    А для других повсталі – то не люди.
    Жорстокий бій на вулицях гримів.
    Дісталися, нарешті й кораблів.
    Тут літаки зненацька налетіли
    І на лінкори бомби полетіли
    І берег весь свинцем заговорив.
    Михайло із Андрієм кудись біг.
    Відстрілювались, у багнети брали.
    Навколо них товариші вмирали.
    Вони самі не чули уже ніг.
    Хтось закричав : - Збираємось усі
    Та до чухонців будем прориватись!
    Адже інакше нам не врятуватись!
    Андрій зненацька повернувся й сів.
    Схопивсь за груди, очі закотив.
    Михайло кинувсь: - Що з тобою, брате?
    - Прийшов мій час. Прийдеться помирати.-
    З останніх сил Андрій прошепотів.
    І стих навіки. Що йому робить?
    Все ближче й ближче вороги стріляють.
    Товариші удалині зникають.
    Померти тут чи залишитись жить?
    Щоб відомстити, має буть живим.
    Тож підхопився, ще раз озирнувся.
    Шум бою голосний все ближче чувся.
    Відчув, що смерть уже іде за ним.
    Не став чекати, по льоду побіг
    Своїх догнати. Сніг легенький сіяв.
    Позаду залишалася Росія,
    Чию свободу так і не зберіг.
    Десь там далеко залишився дім,
    Де народився, рідна Україна.
    Відчув, нарешті, як, насправді винен,
    Бо по життю пішов шляхом не тим.
    Не тим, кому повинен, помагав.
    Не захистив в бою свого народу.
    На розтерзання дав його свободу
    Підступним і безжальним ворогам.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  8. Василь Марківський - [ 2024.03.28 15:15 ]
    Потік свідомості
    Полем булої борні
        йти доведеться мені,
    Знати напевно невже
        зможу майбутнє своє,

    Бути сміливим однак –
        то зобов’язання для
    Всякого люду землі,
        що народила мене...

    Більше весняних пісень
        ллють вередливі птахи,
    Слухати їхні жалі
        так осоружно було,

    Що заховали усі
        вуха подалі свої,
    Тільки палали вогні,
        котрі утечі чужі.

    Лірика зла звідусіль
        напади чинить дурні,
    Бачити гидко лишень
        терни густії повсюд,

    А особливо отам,
        де розрослися квітки,
    Небо яснішає над,
        главами диких примар.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Василь Марківський - [ 2024.03.28 15:06 ]
    Сонет
    повз тебе ти
    пливуть зелені
    міріади
    втрачає мить
    моя шаланда

    повз
    тебе
    ти

    у морі щирої
    Краси



    Повз
    Тебе
    Ти


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Василь Марківський - [ 2024.03.28 15:11 ]
    ***
    не дивися не дивись
    на це листя золоте
    не дивися не дивись
    на це змарноване
        творіння

    в мої очі подивись
    подивися подивись
    в мої очі золоті
    ти побачиш в них
    усе моє життя

    роздивись моє життя
    і щасливе і тяжке
    і пряме і всеосяжне
    подивися подивись
    на моє змарноване
        творіння


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Світлана Пирогова - [ 2024.03.28 14:10 ]
    Дитинства казка нетривала
    Стежки дитинства пролягали полем,
    Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
    Їх гріло сонячне гаряче коло.
    На цій землі зростали ніжні теплі крила.

    Весна: кульбаб легкі чуби літали,
    Червоних маків трепетали влітку щічки.
    Пшеничні ниви позирали в далі.
    Гойдалося плісе ромашкових спідничок.

    А ось і став у захисті вербовім,
    Води прозорої блищало плесо вранці,
    Лиш дикі гуси ґелґотіли щось казкове,
    З "Івасика- Телесика", мабуть, послАнці.

    І світ здавався добрим і цнотливим,
    Така краса у душах тихо проростала.
    Міцніли з кожним роком юні крила.
    На жаль, дитинства мого казка нетривала.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  12. Наталія Кравченко - [ 2024.03.28 14:49 ]
    Таємниця сповіді
    Минуле вже не повернути.
    Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
    Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
    Бо демон не може знати ані думок,
    ані глибин моєї душі
    А може не забуду свої гріхи,
    Бо демон не дасть забути
    Ті приховані гріхи таємничою сповіддю.
    В полоні темряви моя душа перебуває
    І в цей момент чую голос дивний,
    То хтось тихенько шепоче мені:
    Ти не намагалася говорити із своєю Душею?
    Зі Своєю душею, можливо маленькою,
    А можливо великою...
    Хочеш Дізнатися, що думає вона про тебе,
    Як поведе себе при розлуці з тобою,
    Та коли настане цей день та година.
    Як їй жилося в єдності з тобою,
    Чи Пробачить вона розуму і тілу мої гріхи,
    Я попрохаю відпущення гріхів своїх,
    І які поглинає таємниця сповіді,
    Щоб сповідь могла очистити мої гріхи,
    про які я дізналася на таємниці сповіді
    Я Сподіваюсь, що пробачить вона мені... Амінь!
    Бо Очищена ж від гріхів душа представляє собою
    Нареченою Божою,
    Спадкоємицею раю,
    Співрозмовницею Ангелів.
    І Нехай це буде під знаком Рози,
    Під її квітами...


    Рейтинги: Народний 5 (5.44) | "Майстерень" 5 (5.42)
    Прокоментувати:


  13. Лава Вулкана - [ 2024.03.28 13:19 ]
    Стікаю лавою...
    Стікаю лавою
    ув океан віршастості,
    де вправно плаваю
    без акваланга й ластів я.

    В роздолля римами
    полуменисто дмухаю.
    Чуття нестримані
    інтерпретую плю́хами.

    Стихій експресія
    в афористичнім ро́зкрилі
    складає версію
    трансформування в просторі.

    28.03.2024

    © Олена Студникова


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Артур Курдіновський - [ 2024.03.28 13:27 ]
    Харківські сльози
    Харківські сльози, серпневі краплинки,
    Ллються на листя живе.
    Хмарка у небі, як біла хустинка,
    Тихо в майбутнє пливе.

    Харківські сльози - це звуки тривоги,
    Ті, що розколюють сон.
    Харкове! Буде твоя Перемога!
    Це - справедливий закон!

    Харківські сльози - це бєлгород клятий,
    Заздрісний, п'яний сусід.
    Той, що гамселить по людях з гармати,
    Знищує славний наш рід.

    Будемо все пам'ятати з тобою -
    Сум та запеклі бої.
    Сльози сміливого Міста-Героя...
    Сльози твої і мої.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  15. Ігор Мартинюк - [ 2024.03.28 12:24 ]
    І як позбутися цих спогадів тобі
    І як позбутися цих спогадів тобі
    у ті дні, коли ще дати всі пам’ятаєш,
    коли той напис на спітнілому вікні
    ти кожним краєм серця відчуваєш.
    Коли його запах чуєш на перехожих,
    коли його голос знаходиш у чужих розмовах,
    на нього все до крику й до болю схоже,
    він з тобою повсюди, в різних умовах.
    Він там, де немає ніякого сенсу і виходу,
    там, де ноги людські ще землі не торкалися,
    там, де серце шукає якогось прихистку,
    там, де мрія не раз ідучи спотикалася.
    І так буде завжди, поки земля обертається,
    поки серце й поезія сходяться і римуються,
    бо кохання – знахідка, яка не кожному трапляється,
    бо кохання – дарунок, який не кожному дарується.

    2024


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Микола Дудар - [ 2024.03.28 11:45 ]
    ХТО ПРО ЩО, А Я ПРО СВОЄ...
    Все залежить - де і з ким…
    Хто і що запропонує…
    - А чому вас поміж тим
    Хто небудь не замалює?

    Все залежить від числа
    І від вашої вимови…
    - А чому якась строфа
    Влітку з виглядом зимовим?

    Все залежить - казна хто
    Задля - «щоб»… не вірте, зможе…
    - А чому віконне шкло
    Часом з долею так схоже?

    Не залежно хто куди…
    Уточняю, ради чого…
    Все залежить - які сни…
    Чи хто вимовить: - Ну, з Богом.
    2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  17. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.28 10:58 ]
    Ерік-Емманюель Шмітт
    Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
    До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален Делон…
    Саме сьогодні пан Ерік-Емманюель зустрічає свій день народження. Тож побажаємо йому творчого довголіття!



    Ерік-Емманюель Шмітт -
    це не просто п‘єса чи роль,
    а потужний міст,
    своєрідний пароль,
    що виважено й повсякчас,
    не покладаючи натруджених рук,
    зводить поміж грішних нас
    чаклун-драматург.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  18. Ігор Мартинюк - [ 2024.03.28 10:01 ]
    Поговори зі мною
    Поговори зі мною чи то тихо, чи то неспокійно,
    Просто, відкривши рота, звуки видавай,
    хочу живу розмову, не через мобільний,
    поговори зі мною, щось розповідай.

    Поговори про те, що десь тривожить душу,
    про те, що болем розриває на шматки -
    я вислухаю все, я хочу й мушу
    тебе почути, бо пройшли віки.

    Кажи усе, що можна говорити,
    давай, погнали, виливай слова,
    твій голос просто неможливо не любити,
    він – «Спазмалгон», якого потребує голова.

    Поговори про що завгодно, навіть про погоду,
    хоча я знаю, що дощі ідуть,
    ти підібрала всі мої паролі й коди,
    твої слова завжди мене знайдуть.


    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Ігор Мартинюк - [ 2024.03.28 10:52 ]
    Між тими стінами
    Між тими стінами колосся проросло,
    Зерно, посаджене колись, - вродило.
    Інакше просто й бути не могло.
    Де пір’я – мають бути крила.

    Де сонце сходить досі без вагань,
    Де землю дощ, хоч рідко, та вмиває…
    Де відповідь небажаних питань
    Своєї черги не чекає.

    Слова не мають значень та ваги,
    Залізними не можуть бути нерви,
    Знання отримується без жаги,
    Усі чекають на перерву.


    2024


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Леся Горова - [ 2024.03.28 08:50 ]
    Горіхи
    Горіхи розпустили чорні крила
    ( Воронячі!) на вЕльон аличі,
    У сні стоять, весна не розбудила,
    І треться в гіллі голому Ярило,
    Брунькам тугим тепло віддаючи.

    Цілує кожну пристрасно, бо хоче
    Зацілувати так, щоб і чалма
    Із них сповзла, і зародки охоче
    Відкрили прийми цвіту непорочні,
    І звісилась сережок бахрома.

    В м'ясистому безпристрастному гіллі,
    Що викували дужі ковалі
    Із чавуну, по жилах зціпенілих
    Від коренів снага заструменіла,
    Підтягуючи соки від землі.

    І зрітимуть плоди, на юність схожі,
    Що набухає жагою життя,
    Яку щодня цікавить і тривожить:
    - А завтра як? А вже сьогодні, може?
    О, як бажання ті палахкотять!
    Та прийде час, в долоні ляже кожен.
    04.2023.


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (1)


  21. Віктор Кучерук - [ 2024.03.28 05:58 ]
    Гроза
    Небо досміялося до сліз.
    Тиша верховодила до грому, –
    Жінці відмовляю навідріз
    Навіть носа висунути з дому.
    Блискає у хмарах і гримить
    Гучно та невисоко, – надворі
    Сірості скорилася блакить
    І сьогодні не отак, як вчора.
    Злива заохотила ще й град
    Долучитись також до негоди, –
    Сиплеться і ллється невпопад
    І воді немає перешкоди.
    Град і дощ густішають щомить,
    Мов гроза не відає про змору, –
    Блискає у хмарах і гримить
    Гучно та невисоко надворі…
    28.03.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  22. Микола Дудар - [ 2024.03.27 22:05 ]
    ***
    Так пахло небом, небом пахло так,
    Коли разом ми випурхнули в поле…
    Уперше цілувалися, відтак
    Тут буде, вибачай, не до престолу…
    Такими ідучи у білий світ
    Блукати внім не довго, запевняю:
    Весна і є той самий свіжий хіт,
    Яким ідуть удвох до свого раю…
    Так пахло ще до нас ще до вбраня,
    Коли ми лиш задумали про втечу…
    На гілочці гойдалось пташення
    Згадав, було, - відмовчувався вечір…
    Не будемо тут більше про сумне…
    Хіти - воно, здебільшого, веселе.
    І вечір з роздоріжжя промайне…
    І ніченька відстале перемеле…
    2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  23. Микола Дудар - [ 2024.03.27 22:06 ]
    Дай Боже нашим правнукам...
    На згарищах відлуння тих страхіть…
    Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
    Дай Боже нашим правнукам узріть
    Що це той самий приспів від Гієни…
    І діда заспівали і мене
    Свої й чужі, ну словом - потруїли…
    А ми ще ті… і нам не "каби де…"
    У нас свої для цього скоростріли…
    Ми відтепер з’являтимося скрізь
    Не сплутати ніде ні з ким у світі
    Дай Боже нашим правнукам - без сліз!
    І рідше засинати у страхітті…
    3.03.2023.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  24. Світлана Пирогова - [ 2024.03.27 10:20 ]
    Метелик щастя прилетів
    У білому вінку всміхалась юна вишня,
    Птахи кружляли з піснею весни.
    І сонце життєдайне піднімалось вище,
    Пливли на небі хмар легкі човни.

    А він дивився у дівочі сині очі,
    В яких бриніла райдужна краса.
    І білий світ здавався чистим і урочим.
    Кохання променилось, мов яса.

    Цілунки ніжні, ніби розсип самоцвітів.
    Волосся - водоспадом, стан гнучкий.
    І пахло квітами вишневе юне віття,
    Метелик щастя прилетів меткий.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (3)


  25. Леся Горова - [ 2024.03.27 08:04 ]
    Кизил

    Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
    І слід вологий на долоньках трав.
    Та світить кущ, що видається жовтим,
    Загубленим з учора клаптем шовку,
    Який від сонця вітер відірвав.

    Застлало небо, й дОнизу провисло
    Суцільне підволожене сукно,
    Лежить на голих тополиних списах,
    Обкутує на їх поставах лисих
    Із омели зеленої руно.

    Але кизил при степовій дорозі,
    Як новорічна іграшка горить
    Поміж сусідів сіро- голомозих,
    Й хоча зраннЯ на нього дощ моросить,
    То ніби сонце блиснуло на мить.
    04.2023.


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (2)


  26. Лава Вулкана - [ 2024.03.27 07:40 ]
    Лава вулкана
    Ядро душі жагуче –
    пашить металів сплав.
    Почав клектати гучно
    вулкан, що довго спав.
    Був вкритий шаром криги,
    але прорвав той шар,
    зірвав з душі вериги
    у по́блиску Стожар.

    Пішла назовні лава
    жари́сто-вогняна́.
    Розпеченому сплаву
    дорога висхідна́!
    Второ́вую незламно
    поезії етер,
    тож "Лавою Вулкана"
    йменуюсь відтепер.

    27.03.2024

    © Олена Студникова


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  27. Віктор Кучерук - [ 2024.03.27 06:32 ]
    * * *
    Наповнений по горло незабутнім,
    Своїм думкам не змінюю маршрут, –
    Пригадую струмочки каламутні
    І чисті ріки в згадках постають.
    Не обчухрала пам’ять пережите,
    Запона літ не скрила дороге, –
    То міг собі щось якісне купити,
    То коштів не бувало на благе.
    Минуле не поміститься в рядочках,
    В яких не раз закреслював навскіс
    Про те, як хлипав жалісно в куточку,
    Або на людях реготав до сліз.
    Продовжують громадитись, як скелі,
    Хоч серце їм утратило вже лік, –
    Мелодії журливі та веселі,
    Збережені свідомістю навік.
    27.03.24


    Рейтинги: Народний 6 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (1)


  28. Артур Курдіновський - [ 2024.03.27 00:31 ]
    Чи потрібна вишиванка?
    Прийшло розуміння. А що було треба,
    Щоб випити з чаші прозріння сповна?
    Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
    Комусь - ця підступна та підла війна.

    Завісили небо безрадісні хмари...
    Усе пригадалось, як тільки дійшло,
    Як з реготом тикали ми в шаровари,
    А як чули мову - казали: "село!"

    Так любимо світло, коли ми в темниці!
    Нам так було нудно! Шукали пригод!
    Ось спалює ворог гектари пшениці,
    А ось він ґвалтує увесь наш народ.

    А ми, толерантні, всі йшли на приманку,
    А ворог радів, коли бачив, як ми
    Зняли й розтоптали свої вишиванки...
    Ми дзвінко сміялись лише до зими.

    А потім - війна... Ось такі результати
    Смішних анекдотів, незграбних кліше.
    Коли навчимося своє шанувати?
    Своє цінувати! Своє! Не чуже!

    Незламна, кохана моя Україно!
    Свята ворогине диявольських справ!
    Пробач мене, рідна! Я став на коліна,
    Хоча вишиванку свою не знімав.

    А хто познімав - ну то хай так і буде!
    Бо їм все одно: що з душею, що без.
    Нещирі, невдячні та заздрісні люди!
    Навіщо вам сонце від наших небес?

    Чого тепер варті дрібні забаганки,
    Коли Перемога - мета головна!
    Чи треба вдягнути усім вишиванки -
    Тепер пояснила ця клята війна.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (2)


  29. Козак Дума - [ 2024.03.26 22:55 ]
    Василева Марія*
    Маріє! Кохана Маріє,
    у тебе між пальців полин!
    Гірчать полином твої мрії,
    що зіткані з часу перлин…

    На скронях хрущі загрубілі,
    ромашки спадають з ланіт,
    та локони сиві, ні – білі,
    ще рвуться за вітром в політ...

    Маріє, втонули в затоні...
    із юністю врода і стать.
    Промчались літа, ніби коні,
    лишились невтомні уста…

    Ведуть перемови з вітрами,
    які дістають до небес.
    І чується голос з-за брами –
    Василю, кохаю тебе!.

    Маріє! Голубко Маріє,
    нам рано іти на перон.
    Згадаймо літа молодії,
    успіємо ще у вагон!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  30. Сергій Губерначук - [ 2024.03.26 21:09 ]
    Акторе…
    Акторе,..
    полум’я по ролі, в рампах ніч!
    Тривога у тобі ще змалку мліє…
    В оглядинах тупих і божевільних вч
    твій Гамлет помилятися не вміє.
    У нього вибір ще лишається один,
    а ти альтернатив не маєш жодних.
    Актор, який дожився до сивин, –
    вертепів син і водевілів модних.
    У повну залу завітав Шекспір,
    вминаючи свій бутерброд з беконом.
    Хай на підмостках часу виє Лір,
    проте трагізм не може бути повним.
    На хлібі, на воді сидить актор,
    міняє бороди і лики, мов злочинець,
    а це суспільство, цей балет і хор,
    готує драматургові гостинець –
    новий терор, старий забутий ор,
    красиву й неприємну травіату,
    голодомор і прапор-триколор
    на кожний день, на кожну Божу хату.
    Помри по-справжньому, звали цю груду слів
    на совість тих, кого застерігаєш.
    Не вберегти від стадності ослів,
    якщо вже з ними спільну мову маєш.
    Ховайся в спинах наших поколінь,
    посмійся куцо в Урочистих Зборах,
    побав їх баєчкою про роботу й лінь,
    зостанься, брате, в масах і в акторах…
    Але Театр – без форми, без нужди,
    без дріб'язковостей надуманих сюжетів –
    не піде звідси, бо не йде сюди,
    де тхне стоїчним потом від естетів.
    Зніку́ди йде вніку́ди мимо нас
    своїх прекрасних п’єс бібліотека.
    Ти – не актор, бо не померти час.
    Натхнення – поклоніння, а не Мекка.

    26 жовтня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 175"


  31. Тамара Швець - [ 2024.03.26 20:51 ]
    Принципи...
    Принципы, характер полируются годами.
    Рисуют образ и портрет.
    Искренность, честность, совесть,
    Надежность – создают поступки.
    Ценить, уважать, беречь, поддерживать, кто рядом,
    Истинное благородство, воспитанность -
    Принципов формальных не допустят. 26.03.24

    Принципи, характер поліруються роками. Малюють образ та портрет. Щирість, чесність, совість, надійність – створюють вчинки. Цінувати, поважати, берегти, підтримувати, хто поруч,
    справжнє благородство, вихованість - принципів формальних не допустять. 26.03.24



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Вадим Водичка - [ 2024.03.26 13:46 ]
    Послання у минуле
    Знаєш, я колись тебе любив,
    Був готовий все віддати.
    Знаєш, адже я лише хотів,
    Твої сльози всі забрати.



    А наразі я пустий,
    Тут життя прекрасне.
    Я оновлений, простий,
    Через тебе, власне.


    Це послання розчинилось в темноті,
    Сподіваюсь, не побачиш.
    Я колись тебе любив,
    І ти знову плачеш.


    2024


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Світлана Пирогова - [ 2024.03.26 10:52 ]
    Нехай засіє


    Весна вже дихає на повні груди,
    Хоча зі смутком у сплетінні дні.
    Проміння сонячне танцює румбу,
    Немов шепоче: горю, лиху - ні.

    Гілки вербові у пухнастих сукнях
    Гойдає вітер теплий ніжно їх.
    І ніби виганяє ноти суму,
    Садок в чеканні розквіту притих.

    У білому цвітінні абрикоса
    І стукає гілля її в вікно.
    Крокує скрізь весна зеленокоса.
    Нехай засіє лиш добра зерно.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  34. Леся Горова - [ 2024.03.26 09:45 ]
    У розпачі

    Так вияснилось небо, ніби погляд
    Твоїх очей, відкритих і живих.
    Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
    На довгій-довгій вулиці притих

    У розпачі. Це горе непоправне.
    Підставив друг тобі своє плече,
    Та не рука твоя на ньому, рану
    Стирає брус. І серце біль пече.

    Три дні підряд зливало сльози небо.
    І ось пливеш над сотнями голів.
    Палає сонце на останній требі,
    Як ти для всіх в житті своїм горів.



    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (1)


  35. Неоніла Ковальська - [ 2024.03.26 07:16 ]
    Отаке бува кохання
    Закохався Ряст біленький
    У Медунку солоденьку,
    Зізнававсь в коханні.
    Їй подобався Барвінок,
    Його очі ті блакитні
    Великі і гарні.

    А Барвіночок Фіалку
    Ніжно так любив і палко,
    Вірним був їй дуже.
    Й між лбюдей таке буває,
    Кого любиш - не кохає,
    Хто тебе - байдуже.

    2024 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Козак Дума - [ 2024.03.26 07:14 ]
    Жага наживи
    Жага наживи – гірше за ганьбу,
    яку уже і кров’ю не відмити!
    Добра і зла одвічну боротьбу
    нащадкам доведеться ще узріти…

    Вона згубила не одне життя,
    ламала мрії, імена і долі,
    стирала найпалкіші почуття,
    калічила і завдавала болю…

    Жага наживи – то жадоби друг,
    товаришка зажерлива мамони.
    Та пандемія нищить все навкруг
    і будоражить хтивості гормони…

    Ця моровиця – пошесті сестра,
    супутниця моральної облуди
    і небуття липкий, суцільний страх…
    Вона веде завжди лише в нікуди!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  37. Віктор Кучерук - [ 2024.03.26 05:16 ]
    Туман
    Всю ніч вовтузився й притих
    Причаєно в долині, -
    Немов продовжує нічліг
    У світлу вже годину.
    Уздрівши тільки звіддалі
    Світання жар на сході, -
    Припав лякливо до землі,
    Затамувавши подих.
    Бо за якусь миттєвість-дві
    Він зникне, як полуда,
    І на просохнутій траві
    Його й сліду не буде.
    26.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  38. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.25 15:24 ]
    Юркодар - 97

    Лава вулкана


    Побачив сьогодні в «Актуальному» одразу сім (!) віршів Олени Студникової:
    «вулкан почуттів», «думка лавою», «промені слів» тощо…


    Приголомшена читацька публіка -
    в «Актуальному» - тільки Студникова!
    Загубилися Леся й Світлана -
    суцільна «лава вулкана»…

    Автор: Юрко Дар
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (6)


  39. Юрій Поплавський - [ 2024.03.25 10:39 ]
    Я бачив.
    Я бачив сильних і не зламних
    Я бачив тонких і гнучких
    Багатих бідних і розумних
    Тупеньких мудрих і дурних
    Я знав червоних, навіть білих
    А помаранчевим сам був
    Тепер блакитна зелень сірих
    На демократію табу
    Наклала, як в кутку собака
    І ходить радісно в лайні
    А той хто ржав, уже поплакав
    Бо втратив ноги на війні.
    Ось так живемо від Майдану
    І до Майдану… номер три.
    Чи ж знов порвемо ми кайдани
    Чи все ж присплять нас у труні???



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  40. Ольга Олеандра - [ 2024.03.25 09:59 ]
    між нами
    любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
    весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
    відокремленості і близькості,
    несхожості і сумісності
    і робить її такою
    такою прекрасною, дивною, всепроникною,
    крилатою та міцною,
    такою дорослою, такою іскристою,
    невдаваною,
    живою.
    між нами
    дзвенять урагани
    танцюють борвії
    із хмар випадають бажання і мрії
    між нами суцільно-незаймана тиша
    взаємоналежність крізь неї густіша.
    без тебе й з тобою
    в мені не зі мною
    з’єднались в одне, залишаємось двоє
    між душами ніжність мандрує мостами
    любов п’є тіла,
    бенкетуючи нами

    24-25.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  41. Данько Фарба - [ 2024.03.25 08:16 ]
    Поскот
    Ти почуєш мене, я прийду незабаром.
    Твоя люлька порожня, я насиплю тобі.
    Наші очі дивилися різні кошмари,
    наші душі літають як вітер в трубі.

    Ми всього лише діти панельного раю,
    ми чекали на пісню, завила війна.
    Наш старенький Поскот, він без нас не вмирає,
    але я пам'ятаю, де наша стіна.

    Ти побачиш мене в саме тій обстановці,
    де картини і бруд, де ніщо не летить.
    Будуть знову кохання, вино та майорці.
    Але очі назавжди вже будуть не ті.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Віктор Кучерук - [ 2024.03.25 05:50 ]
    * * *
    Ще тільки березень, а вже
    Погожим надвечір’ям, –
    Сусідка в гарнім негліже
    Завмерла на подвір’ї.
    Бентежна й ніжна, як весна
    Ця молода і рання, –
    Теплом втішається вона
    Й своїм прозорим вбранням.
    Я відвести не можу віч,
    Поводячись несміло, –
    Від рук, оголених до пліч,
    І від колінок білих.
    Не обертом йде голова
    І не осліп я також, –
    Дарує березень дива
    Та годить усіляко...
    25.03.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  43. Артур Курдіновський - [ 2024.03.24 23:17 ]
    Я - не жебрак!
    Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
    Приїхав я сюди не від нудьги.
    Будинок мій на вулиці Чудовій
    Вже місяць, як розбили вороги.

    А доля, та жорстока господиня,
    Мені розбила вщент віконне скло.
    Не кидайте мені монети в скриню!
    Я - не жебрак! У мене все було!

    Повірте, що нікому я не зичу
    Життя міняти на єдину мить.
    Я не ховаю душу та обличчя!
    Я - чистий, і від мене не смердить.

    Сусід одразу за кордон поїхав,
    У нього там - неписаний закон.
    Цей дядько шкаралупками з горіхів
    Вже засмітив тамтешній весь район.

    Сусідка теж втекла, бо має гроші.
    Було у неї декілька квартир.
    У неї все гаразд. Вона у Польщі
    Сидить і вперто славить рускій мир.

    Я - не жебрак. Я хочу працювати!
    Не хочу, сидячи, казати "пас!"
    Хіба я винен, що мене гармати
    Примусили приїхати до вас?

    Ніхто мені нічого тут не винен.
    Я не прошу. Хоча б куток знайти!
    Ціна за місяць - тридцять тисяч гривень.
    Грошей нема? Котись під три чорти!

    І покотився. Безпритульний. Знову.
    Такі, як я, - небажане сміття.
    Приїхав я на вулицю Чудову...
    Руїни мрій. Розтрощене життя.

    Хіба мені багато було треба?
    Хіба я не дотримувався меж?
    У нас - одне велике синє небо
    І перемога спільна буде теж.

    "Допомогти не треба зневажати"
    Де ставити важливу кому тут?
    Хто знає, як нас буде зустрічати
    Великий, справедливий Божий Суд?


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (7)


  44. Ігор Деркач - [ 2024.03.24 21:36 ]
    Три калоші – пара
    Ми ще пізнаємо уповні
    зачаєне комічне зло,
    що вивертається назовні
    як явне ще одне пуйло.
    Є паралелі історичні,
    але реакції нема...
    рішає, нібито, величний
    і не відповідає, звично,
    за скоєне біля керма.
    Чому немає перемоги?
    А, може, не туди веде
    оманське чучело двоноге?
    Чому немає допомоги?
    Тому... що офіс украде?
    А на московії ще видно:
    її лакея єрмака,
    колаборацію совка...
    і ошкіряється огидне
    чудовище вурдулака,
    тому що пізно, очевидно,
    його утнути до пенька.
    Але за кого... ні, не дуже
    іспанський сором опече,
    коли почуємо іще,
    чому Америці байдуже
    як тій калоші у калюжі,
    що протікає і... тече.

    03/24


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  45. Євген Федчук - [ 2024.03.24 17:20 ]
    Як чоловік свої воли шукав
    Загубив чоловік воли.
    Задрімав десь на хвильку, може,
    А воли ті пішли й пішли,
    Завернули до лісу, схоже.
    Він по лісі пішов шукать,
    Доки й зовсім уже стемніло.
    Тож уклався під дубом спать,
    Бо ходити не мав вже й сили.
    А було то в купальську ніч,
    Саме папороть зацвітала.
    Спалахнула десятком свіч
    І у чобіт йому упала.
    Вранці кинувся чоловік,
    Бачить, де воли заблукали.
    Подивився у другий бік –
    А там скарб колись закопали.
    Чує, як сорока кричить:
    «Обережно, чужий у лісі!».
    Зайченят своїх заєць вчить,
    Щоб з усіх боків стереглися.
    Йде волів забирати він
    І дивується: що ж то значить?
    Звідки знає мову тварин
    І скарби під землею бачить?
    Коли раптом назустріч жид
    Іде босий, збиває ноги
    Та кривавий лишає слід.
    Привітав чоловіка того
    Та й питається: - Чи б не зміг
    Мені чоботи ти продати,
    Бо зовсім вже не чую ніг?
    Золотих можу десять дати.
    Чи то блиск золота пройняв,
    Чи жида пожалів, одначе,
    Миттю чоботи свої зняв…
    Й тільки того жида і бачив.
    Залишився він без чобіт,
    Золоті камінцями стали
    І скарбів вмить закрився світ.
    І тварини не розмовляли.
    А, крім того, умить забув,
    Де волів йому йти, шукати.
    Бо ж не жид то – чортяка був,
    Щоб цвіт папороті забрати.
    А він так і не зрозумів,
    Що йому ті знання давало.
    Та й пішов шукати волів,
    Які в лісі десь заблукали.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  46. Володимир Каразуб - [ 2024.03.24 17:43 ]
    Яким було небо легким…
    Яким було небо легким на пустім стадіоні тоді,
    Півпрозора блакить, пам’ятаєш якою здавалась?!
    Немов би навмисно подібний намарила тон
    До плаття твого, наче колір його вбирала.
    Стільки простору, зелені... Хвилі голодних птахів
    Здіймалися вгору від тупоту легкоатлетки,
    Що бігала вперто довкола порожніх воріт,
    Збиваючись в зграю, мов букви в моїх чернетках.
    Те сонце було апельсиновим соком тоді;
    І липа шуміла над лавою сонно та щемно,
    Я ж марив про зливу, щоб ми повернулись туди
    Де міг розстібнути блакитне, присонне небо.

    24.03.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  47. Олена Побийголод - [ 2024.03.24 17:39 ]
    Від швата¹ до адара²
    Із Зеева Дашевського (Ізраїль)

    На днях забрів до мене сват, –
    такий метикуватий!
    Мовляв, невдовзі – Тубішват;
    як будем святкувати?..

    Я ледь не вистрибнув з холош:
    – Мою рятуєш мрію!
    Бо я – немов Ахашверош⁷
    без Тубішвата скнію...

    Хто вткнув у січень Тубішват⁸ –
    був явно напідпитку;
    але – я вчений: апарат
    підготував ще влітку.

    Тож ми сушні ужили збір, –
    ми спритники та хвати!
    Мигдаль, чорнослив та інжир
    змогли застосувати;

    використовували ми
    то лантухи коринки,
    то тюк сушеної хурми,
    то різних барв родзинки;

    то фініки, то курагу, –
    ти пам’ятаєш, свате?..
    А він, що дивно, – ні гу-гу.
    А я – не винуватий!

    І де Аман та Мордехай –
    на щиру радість курям
    хтось інший впізнає́ нехай...
    Ну, все: нарешті – Пурім!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  48. Наталія Кравченко - [ 2024.03.24 13:14 ]
    Лабіринт любові
    Манячий лабіринт любові.
    Він такий чарівний,
    Він такий небезпечний.
    Там спалахнуть твої та мої почуття,
    Та нехай наші почуття нерозділені,
    Але ж вони не згаснуть.
    На кожному повороті дня
    У лабіринті любові вони
    то палять тебе та мене,
    То ніжно гріють.
    А ми намагаємося зрозуміти,
    що відчуваємо один до одного
    Ось знову поворот крутий
    Що криється за ним, не знаємо,
    але знайдемо у лабіринті любові, те що шукаємо

    Ти, подивися, подивися,
    ми в дзеркальних стінах.
    Ти вгадай де ти, де я.
    Ми дивимося у дзеркала,
    і бачимо горить наш вогонь кохання
    Не втекти, не втекти нам
    Від того, що бачимо у дзеркалах.
    З своїм відображенням не розійтися, не розійтися
    в різні боки не зможемо в лабіринт дзеркал.

    Манячий лабіринт дзеркал
    Ми давно блукаємо в ньому, але тільки
    Манячий лабіринт дзеркал
    Не відпустить нас,
    Бо ми продовжує блукати в ньому

    Так манить лабіринт любові до тебе і до себе
    І ми в нього ступаємо обережно
    І відчуваємо, як це можнливо
    Душою її відтінки на собі


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  49. Світлана Пирогова - [ 2024.03.24 10:52 ]
    Кобила (сатира)

    На просторах Інтернету
    Скаче Галя, мов кобила.
    Звідки в неї тая сила,
    Дошкуляти всім поетам?

    Норовиста і скажена,
    Загордилась критиканка.
    Їй би чвари, навіженій,
    Бо смакує, ніби манну.

    Зранку скаче і до ночі:
    То алюром, то галопом.
    Бережися, - можеш лопнуть!
    Жаба давить, сліпнуть очі,

    Бо в поетів є сонети,
    Акровірші, тавтограми,
    А у Галі - "вінегрети",
    Наче з дуба впала "дама".

    Доскакалась на порталах,
    Видаляють язикату,
    Заборонені їй батли.
    Іподром чекає Галю.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (4)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2024.03.24 09:59 ]
    Любовна гра (вінок сонетів)
    І

    Едем уяви родить соловій --
    Як щастя зберегти, не зруйнувати?
    Візьми себе й на вірність перевір --
    За прикладом співочого пташати!

    Витьохкує, тоді шука в траві
    Гілки дрібні -- гніздечко будувати.
    Подрузі - до останнього, повір --
    Так віддане створіннячко крилате.

    То тільки лев, той волохатий цар --
    Султан звірячий, прайд* узяв для себе,
    Бо сильному, мабуть замало пар...

    У мене серце, всі пісні -- про тебе.
    Любові п'ємо золотий нектар...
    Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
    _______________________________
    *Прайд - свого роду лев'ячий гарем, куди входить кілька левиць.

    ІІ

    Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
    Тікає геть розпука і жура...
    Приходить радість, як вода до стебел,
    Проміниться, мов сонячний Бог Ра.

    Ясніє весь життя мого перебіг,
    Неначе золота прийшла пора --
    Вже труться шийками лебідка й лебідь,
    То починається любовна гра.

    Із темряви чигають чорні круки,
    Підстерігають змії у норі,
    Або розбійники-башибузуки...

    Не діжде чорт, щоб руки тут нагрів!
    Вербові котики так пестять руки --
    Утілилась моя найкраща з мрій...


    ІІІ

    Утілилась моя найкраща з мрій...
    Це -- щастя неймовірне у коханні --
    Всю дарувати насолоду їй...
    Взаємні мати ніжності неждані.

    Мов огортає вітер-ласковій,
    Шле пахощі пестливі чарування...
    Ти відчуттям навіки тим здобрій...
    Зігріє хай миттєвості останні.

    Дай сили, доле, уникать спокус --
    Є найдорожче зберегти потреба.
    Щоранку вищим силам помолюсь --

    За цю красуню, наче юну Гебу --
    Усе милуюся, не надивлюсь --
    Я вдячний Вам, Боги мої, о небо!..

    ІV

    Я вдячний Вам, Боги мої, о небо
    За всі роки кохання золоті,
    Даруй же витримку -- на плечі -- кебу*,
    Стосунки найдорожчі зберегти.

    Хай ніжно-трепетний пташиний щебіт
    Звучить, як райська музика в житті,
    Щоб вишукані звуки лютні Феба**
    Будили знову почуття святі.

    А щастя десь у нетрях заблукало --
    Навколо дикі урвища й рови.
    Сичить з-під каменя зміїне жало...

    Яриле, висвітли шлях польовий,
    Яви небачений любові спалах,
    Ці узи доленосні не порви!
    __________________________
    *Кебу - голову.
    Феб - у римськиій міфології -- синонім грецького Аполлона.

    V

    Ці узи доленосні не порви --
    Вони вузлом Гордієвим сплелися.
    Супроти гостряка важких провин
    Волокна подолають вістря списа.

    Обурений той погляд з-під брови --
    Хай кане в Лету, краще усміхнися,
    Кохана, спалах ніжності яви,
    Благословляє нас Ярило з висі.

    Наваляться ще прояви хандри,
    Сховатися від неї краще де би?
    Втекти із середовища Мари...

    Я злості позбуваюсь і ганеби,
    Прийди, любове, світ новий створи,
    Бо стану бранцем темного Ереба*,
    ____________________________
    *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)



    Бо стану бранцем темного Ереба* --
    Він у тенета майже був затяг.
    Аїде, ось тобі новий служебник,
    Тож піднімай, кістлява, чорний стяг.

    З коханою сваритись випав жереб,
    Від горя потихеньку їхав дах.
    Життя усе тоді пішло шкерЕберть,
    Страждаючи, ридав, потроху чах.

    Допомогло уникнуть небо лиха --
    Всесильна ця любов -- при булаві --
    Який би гріх в потилицю не дихав,

    Ярило завше світлим шляхом вів...
    Коли буття залишить миті-крихти --
    Впаду на квіти щастя неживі...
    ____________________________
    *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)



    VІІ

    Впаду на квіти щастя неживі --
    Який це біль, словами не сказати --
    Стікає кровію сонетний вірш,
    Згасає світ, як мрево сірувате --

    Тьмянішають видіння зорові,
    Стискають безнадійності лещата,
    Неначе хто весь кисень перекрив,
    І тіло починає відмирати...

    Раптово світло сяє із небес --
    Бог-лікар застосовує плацебо*,
    Несе з Олімпу добру вість Гермес** --

    Мов сльози радості прорвали греблю --
    Мене кохає мила -- я воскрес!
    Дай вижить, доле, пригорни до себе.
    ______________________________
    *Плацебо -- лікування методом навіювання.
    **Гермес - Бог, посланець олімпійських Богів у грецькій міфології.

    VІІІ

    Дай вижить, доле, пригорни до себе,
    Хоч трішки щастя ти мені хлюпни.
    Тікати в Краків чи Аддіс-Абебу
    Не довелося щоби від війни.

    Хтось інший вирушає за поребрик,
    Мене -- до рідної землі припни.
    Безбатченки, безхатьки сухоребрі
    Блукають, наче привиди вони.

    Я хочу разом зі своїм народом
    Полум'яніть од визвольних змагань,
    Пронести прапор України гордо...

    Веди, любове, у сяйливу рань
    Мій шляху, сповнись величчю акордів,
    Хай небезпеками випробувань.
    _____________________________________
    *ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.

    ІХ

    Хай небезпеками випробувань*
    Насичена, здається, кожна днина,
    Та витончену душу не порань
    Об гострого цинізму шабелину.

    Отруєною може бути грань,
    Коли проникне в серце на хвилину.
    Тоді раптово дихать перестань,
    І виштовхни нечисте, бо загинеш.

    У досконале, дивовижне вір,
    Згадай мелодію красиву наю,
    Кохання, що дарує щастя, мир!

    Тим янголом-захисником витає...
    Хоч іноді, немов лавина з гір, --
    Життя, бува, виводить нас із раю,
    _______________________________
    *ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.


    Х

    Життя, бува, виводить нас із раю,
    Зло вимальовує принадний гріх,
    Розбещений комфортом, потрапляєш
    У пекло вседозволених утіх.

    Крадеш чужих жінок од Менелаїв*,
    Їм роги наставляєш, як на сміх,
    Ще й коньяку цистерну випиваєш,
    О де та міра крайнощів твоїх?!

    А потім боже маєш покарання --
    Митарства по лікарнях, буйна "п'янь",
    Втрачаєш друзів і своє кохання...

    Хоч зеком, самовбивцею не стань --
    Оце тобі межа буття остання --
    В дугу згина його могутня длань.
    ____________________________
    *Троянський царевич Паріс викрав у спартанського царя Менелая його дружину прекрасну Єлену, через що почалася Троянська війна, що призвела до загибелі Трої, про це розповідає нам "Іліада" Гомера.

    ХІ

    В дугу згина його могутня длань,
    Життя застерігає: будь обачним,
    Живемо раз, отож собі шамань,
    Аби не уподібнитися мачо

    Заради пустоцвітних раювань...
    Як долю ти знайшов свою, козаче,
    Єднай лише із нею Інь і Янь --
    Нехай вона від щастя тільки плаче.

    Ще буде провокацій ого-го,
    За вірним всі жінки "поумирають" --
    Щоб силу чару спробувать свого...

    Ставай стійким, дотримуйся звичаю.
    Буття тобі спокуси шле кругом,
    Але дарує витримку безкраю.

    ХІІ

    Але дарує витримку безкраю,
    Нарешті, на владику схожим став --
    Той, хто собою володіє, знає --
    Країни тим скоряються, міста...

    Їм доля випадає незвичайна --
    Простелиться дорога золота,
    В палацах, замках жити випадає,
    Ще й королівські цілувать вуста.

    Усе те, звісно, жде свойого часу --
    Напої пить провінції Шампань,
    До чого так аристократи ласі --

    Не будуть, бо прийде крамарська рвань*,
    Хай сила волі ці напасті гасить
    І міць, коли стискає біль страждань.
    _______________________________________
    *Крамарська рвань - мається на увазі французька революція 1793-го року, коли до влади прийшли Робесп'єри, Марати -- крамарі, швондери, буржуа, які повалили клас аристократів.

    ХІІІ

    І міць, коли стискає біль страждань,
    Здригається земля від канонади...
    Так хочеться весни благоухань,
    Відчути щастя пестощі й принади.

    Отих кохання пристрасних торкань --
    Як уві сні -- од любої наяди.
    Ну зовсім протилежних почувань,
    Полегкості шляхетної розради.

    Життя контрасти -- без одноманіть --
    Неначе торт родзинками вкривають --
    Або в пустелі -- рай земний зустріть --

    Вустами спраги -- струмінь водограю.
    А потім знов -- ненависть кожну мить --
    Вогнем пекельним спротив наростає.

    ХІV

    Вогнем пекельним спротив наростає,
    Як стоголовий змій -- московський гад,
    Від Дону до прекрасного Дунаю --
    Рубають шиї вістря канонад.

    І скільки не стинай - все відростають
    Ці мамби, кобри, ефи - змієград,
    Дістануться гірського навіть плаю
    Цинічні орди орківських солдат.

    Та наші перемелюють невпинно --
    Безстрашні гайдамаки гайові --
    Знаходять в найтаємніших шпаринах...

    Любов'ю світлі душі онови,
    Яриле, хай пощезне слід вужиний,
    Едем уяви родить соловій.


    МАГІСТРАЛ

    Едем уяви родить соловій
    Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
    Утілилась моя найкраща з мрій...
    Я вдячний Вам, Боги мої, о небо

    Ці узи доленосні не порви --
    Бо стану бранцем темного Ереба*,
    Впаду на квіти щастя неживі...
    Дай вижить, доле, пригорни до себе.

    Хай небезпеками випробувань**
    Життя, бува, виводить нас із раю,
    В дугу згина його могутня длань,

    Але дарує витримку безкраю,
    І міць, коли стискає біль страждань,
    Вогнем пекельним спротив наростає.
    ______________________________
    *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)
    **ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.


    23 березня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   ...   1764