Метеликів весела зграйка
На моря перламутр сіла,
У бризках світанкових райдуг
Тендітні крильця тріпотіли.
Напившись бірюзи нектару,
Вони ловили подих вітру,
На сонних брижах колихались
Рясним весняним білим квітом.
Злетілися білявки чайки
Поглянути, що то за диво,
Та злинула бешкетна зграйка,
Напнувши враз вітрила-крила,
Крізь ніжне марево рожеве
Туди, де сплять досвітні зорі,
Де голубінь прозора неба
Впадає у безкрайнє море.
3,08,18

Сідайте, звіздарю,
ввімкніть звукозапис
і я розповім вам,
як зоряний практик,
що найголовніше –
за руки триматись,
коли йдеш тунелем
крізь ядра галактик,
коли радіацій
і полум’я
хуга
вам випече тіло –
тримайтесь невпинно
за руки батьків,
за міцну руку друга,
за руку коханої,
руку дитини.
Це поки,
це поки що
ми у скафандрах,
але, подолавши
усі перепони,
тримаючись міцно
за руки,
у мандрах
ми станемо
лініями на долоні,
а кроки в незнане –
гудінням акордів.
Бо знайте, звіздарю,
що на небосхилі
сузір’я – це є лиш
відбитки фіордів,
флотилій, комонників
і ескадрилій…
Що, вам не комфортно
до лячного стану
встромитися в прірву?..
То виправте спину!
І враз найстрашнішим
вам видивом стануть
жарини
в скривавленій пащі
каміну.
Утім, гороскопів
залиште вподобу…
Але, чи побачите в них,
магом ставши,
як ми,
подолавши
дитячі хвороби,
йдемо крізь усесвіт,
за руки узявшись?

2018

Усе гаразд. Машина є, курник,
Прагматик я розважливий, не цинік.
З цицьками у руці дрімаю вік,
Ковбасами забитий холодильник.

Аж тут війна. Пливе народ на фронт,
У мене ж - ятка з м'ясом у Росії.
Сиджу тихенько, бо не ідіот,
Орду не подолають гречкосії.

В Донбасі - траур, у Криму - терор,
А я цвіту, клієнтів є чимало.
Гукає фсбешник: - Ей, хахол!
Вєзі єщьо! Солдати любят сало!

І я везу. Колеги - цигарки,
Ідуть вагони з крамом зарізяці.
Та змалку тупуваті земляки
Не хочуть хана, підло риють шанці.

Але меча не втрима Гавриїл,
Чортяка ззаду наштрикне на вила.
Бо в Києві не влада - гультяї,
А у Москві - тверда рука та сила.

Піду кришити бульбу кабану,
А потім поваляюся на жінці.
Країні мир потрібен! Геть війну!
Закуйтесь у кайдани, українці!

07.08.2018р.

Народження

Любов сліпа, не тільки топить лід,
А й душу висисає до останку...
Прибив цвяхами жінку до землі,
Посіяв сім'я і - "Гудбай, коханко!".

Крізь тінь мою сумну струмує час,
Втомилась копирсатся у вадах.
Ворушиться під серцем дитинча,
Ховаю живота в широких фалдах.

Молилась: - О, мій Боже! Забери!
Любові прагла, а послав лиш фалос.
Веселе око глипнуло згори
І в хмару сонцесяйну заховалось.

Втекти б із гіркоти в країну Оз,
Але довкіл не казка - маски, блазні.
Скрутило... біль шматує... почалось:
- Стрічай, мій сину, всесвіт цей прерасний.

07.08.2018р.

Світло

Прагнуть ізмалку мене причесати,
Хочуть побачити в ямі, на дні.
Заздрісник шепче: - Вдавися талантом,
Плахтою ліру Орфея запни.

В світі комах вогнептахи - потвори,
Бог мій - це сонце! А їхній - Аїд.
Гупну ногою - ховаються в нори,
В небо злітаю - прокльони услід.

Знизу благають: "Лети но у вирій".
Добре, негайно рушаю у путь.
А на крилі умостилися мрії,-
Ці дивочуда зі мною жвуть.

Інше крило - це домівка фантазій,
Музи грайливі вчепились у чуб.
З ярмарку шумного в тиху оазу
Між громовицями пеклом лечу.

Настіж Едему відчинені двері,
Тьма поклонилася світлому дню.
Здрастуйте, ангели! Сядем на скелі,
Вип'ємо радісно кубок вогню.

07.08.2018р.

У світі є немало чаклунів,
але такого не було ніколи,
аби усіх людей водив навколо
одного пальця, наче баранів.

Ні у Криму і, ніби, на Донбасі
його ніде неначе й не було –
а потім, - раз! – і є. І люте зло
об’явлене, як той Гундяй* у рясі.

Ані царі, ані держав посли
не помічають, як міняє лики
воно само, усі його козли
і наші – бойові і без’язикі.

Воно являє рило аж за Буг
і одягає безрозмірну свиту
на сановите і несамовите.

Немає ради. Більшає хапуг*.
Парнокопитне плем’я волоцюг*
усюди ошивається* по світу.

08.2018

Від декого чутно, на весь світ волає,
Творць світів, - це природи буття.
Ця думка дитини, що виростає,
Що починає своє життя.

Зявившись в світ — в лоно природи
У простір світів і вдихнувши життя.
І не турбує його, хто дав цю нагоду,
Щоб ти процвітало — людське диття.

Ти все споживаєш і гадки не маєш,
Що ти є частинка задумки Творця.
Чомуж ти не твориш, а розрушаєш-
Життєві умови - творіння Отця.

Глянь на своє людодійство,
Що ти посіяв і що ти жнеш.
Це не від Бога, твоє лиходійство,-
Що ти від Природи, тільки гребеш.

Ти не створив ні Сонце, ні Небо,
І не створивши - ні краплі Води.
А Мати-Земля зростає, що треба,
А ти ділами не створюй біди.

Народжуєш в світ, подібних до себе,
Можливо забув людську свою суть.
І чекаєш, що хтось прийде з Неба,
Райську тобі прокладувать путь.

І
Духовності шукати всує – тьма.
Життя гіркою вмилося сльозою.
Ні просвіту, ані надій нема
На сонце, що снує над головою.

Не пишеться, не любиться, – болить.
Раніше плутав явності зі снами,
Та розумію наступає мить:
Та сама, про яку я чув од мами.
ІІ
Кували гроші, різали папір…
На золото перетворили – мушлі.
Віки давно минули із тих пір,
Як люди не цінують більше душі.
29.07.08р.

 
Ночі в атласі не розвиднітися
Без адресатів залишитись листам
Сум за красою скрізь, чиї очі немов
Вічність чи сутність, що ніде не знайшов

Я кохаю тебе, так нестямно, о якби знала ти

Десь люди звикло разом із кимсь
Що мене змучує, не відати їм
Хто марно твердить безпідставні думки
Щастя насамкінець, є в бажанні твоїм

Я кохаю тебе, так нестямно
О якби знала ти, о якби знала

Ночі в атласі не розвиднітися
Без адресатів залишитись листам
Сум за красою скрізь, чиї очі немов
Вічність чи сутність, що ніде не знайшов

Я кохаю тебе, так нестямно
О якби знала ти, о якби знала


Глибше вдих, густішає синь
Світло зникне звідусіль
Ремствують люди, що глипнуть назад
Іще день безплідних енерговтрат
Шалені коханці сплелись клубком
Нелюба плач не вчує ніхто
Мати до пипки кладе малюка
Снить дідуган про юнацький вік, так
Сферичне скло, що править ніччю
Усуне колір з наших вічей
Квіт мов попіл, плід мов сніг
І нам судити, котрий з них
Ймовірний чи облудний





 

Від руки мов зодчого –
Хмари злет.
Личка то дівочого –
Силует.

Напливає густо так
Інший он.
Цьомає у вустонька
Дівчину.

Чи постав примарою –
Долі знак?
Чи й зі мною трапиться
Може так?!

Хмара в нічку велетом
Утекла.
Чи глузує з мене то
Доля зла?!

6.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

А літо минає. Ти бачиш, минає тихо.
Готує валізу, збирає врожай багатий.
Нарізує скибки духмяні ножем картатим.
Із трубочки п’є прохолодне густе мохіто.

А літо зникає. Ти чуєш, зникає швидко.
Складає до школи портфелика, грає в нарди.
Нагадує нам, що найкраще настане завтра.
Достиглу збирає антонівку і нагідки.

А літо лишає не крапку, а теплу кому.
В обіймах своїх заколисує ніжно вітром.
Не пише прощальних акордів, фінальних титрів.
Дарує солодку надію, легку оскому.

А літо минає…
Бачиш, минає літо…
07.08.2018

Цей зорепад бажаннями у роси-
Мов Божий дар рясний мені й тобі...
Я позбирав усе, що відбулося,
У свій кошіль віднайдених скарбів.

Він проминув... Та зібрані безцінні
Скарби подій, кохання, перемог
Мене удруге обігріють нині...
О щедрий Боже! Справжній Світлий Бог,

Коли мені, не кращому, напевно,
Подарував омріяні Світи,
Що варті і пера... І нот... І пензля...
Я позбирав. А чи зібрала ти?..

Питання зайве. Відповідь на нього-
Остання ніч із присмаком вина.
Я зірку попросив нову у Бога.
Ти не зібрала. То збере вона.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118080608521

Валькірія сидить на табуретці.
Рахує гроші та співає блюз.
І «благодійне» має у піпетці,
І з хворими сусідами союз…

Повідлітали діти. Біль у тілі.
Та пам'ять ще тримає на плаву.
І роки-ріки повністю змілілі
Та життєдні розлиті наяву.

Хитається дорога від порога
Не бачиться і білий світ без скла…
Була красива, а тепер «тринога»…
Життя у ступі так і дотовкла.
06.08.18р.

Фарби серпневі втрачаються – осінь
Змінює знову і знову волосся!
Згодом злетить зовсім все – і дерева
Гілля згинають під вітром шаленим.

Так подих часу торкнувся й до тебе:
Тільки сльозами вмиватись не треба!
Юна берізка була загадкова.
Стан її гордий, стрункий – і навколо

В зелені тішились кущики, квіти.
Поглядом щирим вітали їх діти.
Тільки роки поступово й невпинно
Вже пронеслися! Оглядні та чинні
Стали вони – мають власну дорогу,
Ту, що прокладена кожному Богом.

06.08.2018
Свидетельство о публикации №118080604033

Чоловіки твого штибу - звабники ще ті...

Я знаю, бо траплялися в житті,
що мов метелик на їх жар летіла,
але вони хотіли моє тіло,
а потім геть нічого у замін.

Фантазувала я і тріпотіла,
і мала осуд-шепіт навздогін.

Я не боялася пліток, але,
у чаші повної межа краями.

Закохувалась часто до нестями,
для звабників - смачний шматок філе.

Пройшла свої випробування, муки,
шукала щастя, а знайшла розпуку,
розпусти стежку оминала все,

тепер, коли тримає мою руку,
той, хто є поруч і коханцем й другом,
він зчитує і погляд, і лице.

Я втомилась чекати чуда...
Сама розфарбую життя,
Навчуся новому чомусь,
Помандрую..
Піду за новим відчуттям.

Раптово почну щось нове
витівати:
Прикраси робити, або хоч
В’язати..
А щоб поміж тим час дарма
не втрачати
Влаштую я з друзями
паті на хаті.

Вивчу китайську, для прикладу,
мову.
Пізнаю в польоті, що значить
свобода.
А може, додам навіть трохи
екстриму,
Стрибну з парашутом,
Залізу в печеру...

Щоб очі відкрити,
Не жити, а ЖИТИ!
Треба нове кожен раз
Щось робити.

06.08.2018.

В печерських норах темних сил шабаш,
Вовтузиться у тьмі нечиста сила.
Російською молитись -шагом марш!
А рідною - кізяк чіпляй на вила.

Святий Грааль - кадило із Москви,
Із ФСБ - монахи і пророки.
Дячок ховає дулю в рукаві,
На вишиванку позирає вовком.

А де ж там Бог? Звичайно що нема!
На олтарях ненависть до Вкраїни.
Митрополит керує, не дріма,
Коштовності збирає та картини.

Шепоче небо: - Люди, в мене шок!
Тут владарює не Христос - Мамона!
Трусну дніпрові гори й бережок,
Впаде дзвінниця під моста Патона!

Не варто, Боже! Досить з нас юги!
Тут грішники, та вірують в Месію.
Нехай із Лаври щезнуть вороги,
А чорнодушці - селяться в Росії.

06.08.2018р.

Тяжка дума

Міняється люд, ізотерми,
Є сенсори - нащо перо?
Я нирку віддав, вірші, сперму,
Щомісяця зціджую кров.

А ще ПДВ і акцизи,
На душу націлився Бог.
Жона без коси, ходить лиса,
Шиньйончик віддала за борг.

Канцони -товпі! На халяву!
Беріте! Хапайте за так!
Сідає до праці під Лавру
Заможний і ситий жебрак.

Планшетик витягую з торби,
Сюжет не сюжет, а туман.
Багаті лише мізантропи?
Поетів багатих нема...

06.08.2018р.

Давай вип'ємо!

Поцілувала фея у вуста,
Обквецялися борода і вуса.
Її помада жирна і густа,
Я ж - чемний денді, жах терпіти мусив.

А груди! Стопроцентний силікон!
Штрикнула, то одскочив, наче м'ячик.
Дитина ж синтетичне молоко
Підсмоктує, а пальчик тисне "Target".

У немовляти дибом ірокез,
А надувна Венера за подушку.
Були мужі - є сонмища " принцес",
Засмикався в гробу у Фрейда мускул.

На лоні умостився реп'яшок,
Утік Адам, марнується віагра.
Інцест однині благо, не порок,
У козаків весілля! Гарна пара...

На вухах пірсінг. А які тату! -
Під пупом точить смерть щербату косу...
О, рідний брате! Ковбасу батуй,
Хлюпни в чарчину, пом'янемо розум.

06.08.2018р.

Про сумне

Нема сусіда. У могилі.
Сумні поминки - десять душ...
Дворище затягнуло зіллям -
Зірвала смерть черговий куш.

У гаражі - кістяк од "Волги",
На цямрині старе цебро.
Нема ні школи, ні дороги,
Майбутнє - хрест, вінок і гроб.

Про землю дбати - не писати,
Щоденно - піт і мозолі.
А влада підло-дурнувата,
Перетворила рай на хлів.

Батьки процвиндрили багатство:
Цуцванг, занепад і герде.
Тікає молодь од жебрацтва,
Не хоче рабства для дітей.

Діди лишились, удовиці,
Лежить країна, не встає.
Помре останньою столиця,
Сьогодні - селище моє.

06.08.2018р.

***
чорне море ночі
змиває світло з обличчя
накриває хвилею спокою
гойдає маревом вітру
цілує піною мрій
повіки спекотного вчора
що мнеться
минає
уже

втома втискає в ліжко
важкість набряклих м’язів
ваговиті скрижалі думки
обриси голих скрипок
схожих на голос жінки
тіні від колискових
тіл мовчазні слова

спокій
усе що треба

ніжність обіймів сонних
пальців солодкий спогад
дихання снів у спину
дихання днів у скроні
дихання часу в мозок
дихання літа в лампі
в хаті і всюди де

ходять слони по колу
тихо навшпиньки ходять
вухо і хвіст і хобот
дихають
дихаю
тссс

05.08.18 © Василь Кузан

Ми старієм не від того,
скільки прожито років.
Бо забули ми про Бога,
від образи і гріхів.

Від чекань, що не збулися,
від кохання в маятті.
Від проблем, які сплелися
як клубок тугий в житті.

Ми старішаєм не тому,
скільки пройдено доріг,
а від смутку і від втоми,
як від сонця тане сніг.

Ще від клопотів численних,
від безвиході й нудьги.
Від турбот-морок даремних,
що здавались до снаги.

Може ці відомі гасла
це й не тема для вірша…
Ми старіємо дочасно –
бо пустішає душа.

27.02.2017

Лабіринтами темними ти блукав,
А над виходом хмари нависли.
Навесні білоцвіт - ще не яблука…
Час покаже - солодкі, чи кислі.
Може, груша за яблуко ліпша,
Та від неї, бува, терпнуть губи.
Зайвих слів не зрони, впала тиша,
Хто не знайде - ніколи не згубить.
Ти тримаєш у шафі скелета,
Я його пирогами годую.
Загортаюсь у в’язаний светр,
наче в сірий туман мерзла туя.

2018р.

А все-таки незрозуміло,
Коли тепер дивлюсь на став, –
Чи сині води обміліли,
Чи жовтий берег вищим став?
Чи, може, сам настільки виріс,
Що віддалилася вода?.. –
Питали очі і дивились
На те, що ще не розгадав.
04.08.18

Біжить весела колія
по битій польовій дорозі.
Ніде нікого. Небо, я
і тато з віжками на возі.

Риплять колеса. І шлею
натягують гривасті коні...
А я собі тихенько сплю
у сіні на своїй долоні.

Усе, що є – моя земля.
Як на долоні наді мною
гаї, і луки, і поля –
коловорот осі земної.

Жують вудила жеребці,
а я пильную синє небо,
де тануть білі баранці,
живі увагою до себе.

І просинаюсь. Я один
у тихій одинокій хаті.
Немає ні коней, ні тата,
а сон розвіявся як дим.

І знову коней запрягаю...
Хай спочивають козаки,
а я – до синього Дунаю,
на плеса їхньої ріки.

Аж ось вони – сини Арея!
І... як у бескид загули...
Чвалають у ярмі воли
по сіно з ясел у Морфея.

І кавалькадою – у дім.
Мої алюзії – не всує.
За вікнами ударив грім,
ось-ось... і дощ уже танцює.

Дитячі видива летять
як той Ревучий за пороги.

Немає кращого нічого,
як просинатися... у п’ять.

Але й літа – як та дорога:
аз, буки, веді, іже, ...ять.

08/18

Є правда щира. Є гидка олжа,
Жадоба у чуже встромляє ікла.
А в райдузі живе моя душа,
Сліпучим сонцем зіткана з прасвітла.

У водоспадах гартувався дух,
Орфей позичив дрібочку таланту.
І я ступив у цей життєвий пруг
На задній план одсунувши Гекату.

Рвонув у небеса крилатий кінь,
Бутон чудесний розцвітає з брості.
Сьогодні я поет. А завтра - тлінь.
Останній подих захитає простір

Перехитрив Адама підлий змій,
Ми - смертні. Та живе поета Слово.
Коли засну - журитися не смій -
Заблискотіє зірка вечорова.

05.08.2018р.

Рай

Куди не глипну - звідусіль поради,
А я чувак поважний, у літах.
Наїмся кукурудзи й ляжу спати,
І покладу кота на живота.

Навіщо ті солодкі шоколадки,
Коли в селі жену водяру сам?
А лапки масажують жиру складки,
І муркіт огортає тілеса.

Хороший котик. З ним уранці встану
І...знову ляжу, наче той сонько.
Хай жінка бубонить безперестану,
Скрегоче, щоб скисало молоко.

Попи й коти валяються в сметані,
А я пливу в кисільних берегах.
Народе мій! Затям: страждання марні!
Не вистачить на всіх сокир і плах.

Намріялася з яблуками качка,
Барило рому тішить зір та нюх...
По лобі люто луснула ляпачка:
- Біжи до хліва порати свиню!

04.08.2018р.

Соцмережі

Ох і діва! Наче м'ячик скаче!
А чи серце витрима красу...
Я ж старий, підтоптаний, ледачий,
Скнію розпростертий унизу.

Нащо мощам сексуальні ігри?
Хочу ласки,. А не хтивий треш!
Нині ж молодиці - дикі тигри,
Як впіймають - вже не утечеш.

Пазурями цап мене за шкуру,
Каже: - Не вдволиш - загризу!
Вже обвик страждати за Амура,
Ношу все життя важку несу.

А чи я намазаний їм медом?
А чи грошей кури не клюють?
Заженуть баби мене у Лету
І поета обірветься путь.

В двері краля грюкає двадцята,
В членах слабість, голова бо-бо.
От що значить у фейсбук писати
Еротичні вірші про любов.

05.08.2018р.

Любов

Синичка цвінькає на гілці,
Ранкову струшує росу.
Заплющуй, зіронько, очиці -
У рай на крилах понесу.

Риплять шовкові простирадла,
Пахтить розплетена коса.
Любовна пишеться балада!
Зеніт відродження! Пейсах!

Сусіди ж - януси дволиці,-
Ічкерія, тепер Донбас.
Сплітаються зміїні кільця,
В Едемі порядкує Марс.

Країна у чортячих жорнах,
Живе століттями в ганьбі.
І родить життєдайне лоно
Байдужих покручів-рабів.

Хати підпалюють ординці,
Несуть грабоване в тайгу.
А я люблю дочку убивці -
Війну програє душогуб.

05.08.2018р

"Золота молодь"

Прорізався у чорта перший зуб,
А в китиці хвоста - залізні ниті.
На дискотеку йде синок у клуб
Поплавати у пиві й оковитій.

Альти перекувались на баси,
І кулаки за розміром нівроку.
З динаміків - хрипаві голосм,
Гурток відьмачок дудлить самогонку.

Згубила Єва фіговий листок,
Вдоволено обсмикує спідницю.
А на похмілля - в школу, на урок,
Вагітна вже, на тижні йде за "принца".

Прекрасна юнка - норовом крута,
Влупила однокласницю по морді.
Відпочиває"молодь золота",
Ну, а батьки - до ночі на роботі.

05.08.2018р.

Під хустками сивими
Мліє сад.
Спів цикад напливами,
Спів цикад.

Вечір заворожений
Завмира.
Мов його стривожила
Ніжна гра.

Вже вона за межами
Дзюркотить.
Душу всю збентежила
Не на мить!

Звук закучерявила
У момент.
Вітру це русявого
Інструмент.

Сяє вже гірляндою
Тихий змрок.
Вітру це трояндовий
Голосок…

4.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

На ноті ре фальцет Аля-Висоцький
зривається і фальш-акорд бере.
Та то нічого... все нове – старе.

По вертикалі – у найвищій точці
закушуються віскарі по-флотськи,
і п’ється ель, і горло не дере.

Змагаються і зозулясті, й півні:
«Давайтє нашу»! А слова – чужі.
Ми стоїмо по два боки межі.

Стаємо п’яні – рівні, але різні
і дуже своєрідні, та не рідні
моїй незазомбованій душі.

І наче марять горами скитальці,
які самі не лазили ніде,
хіба що у готелі на біде.

І як із ними випити по чарці?
І як у очі глянути москальці,
що при лампадці на Гундяя жде?

08/18

В мій Едем з усіх сторін - сліди,
Тирять гості рими, душу, капці.
Може, ти б до геніїв сходив?
В мене ж хижка, а у них - палаци.

Та від спраглих мур не вбереже,
На шампурик настромляють строфи.
Переміг фейсбук усіх! Туше!
На дрівцята Хрест пішов з Голгофи.

Чхнув над вухом втомлений Пегас,
Епігони висмикнули пір'я.
На землі тепер танцює вальс,
Я для нього - непідйомна гиря.

В соцмережах, звісно,- гарний кльов,
Смичуть браття золото словесне.
А мені лишили "кров-любов"...
Ціпеніє розум, ні шелесне.

Людоньки ідуть з усіх сторін,
Я ж роблю амріту із отрути.
Просить хворий: - Дай! - Ну що ж,- бери.
А, можливо, так і мусить бути?

04.08.2018р.

Тобі я колисанку заспіваю –
спи, люба, ніч коротка в літній час.
Букет ромашок в полі назбираю,
хай він кохання збереже для нас.
Кохання квіти збережуть для нас…

Нехай тобі насняться теплі ночі
і маків очі в стиглих пшеницях.
Пригадую я нині стан дівочий,
вінок тобі з волошок до лиця.
Торкнуся ніжно я твого лиця…

Спочинь, жадана, зіроньки на небо
у мандри вивів місяць-молодик.
Одну, найкращу з них, зніму для тебе,
вона прикрасить твій чудовий лик.
Такий чарівний, неповторний лик.

Поніжся, люба, ранок уже скоро,
насняться хай тобі казкові сни
і в почуттів моїх бурхливім морі
зі мною разом знову ти втони.
Як в наших юності літах втони…
Лише солодкі хай насняться сни!

04.08.2018

Я до Нього іду по воді
на відвертий заклик долоні.
Боже мій, як я вірю Тобі,
поринаючи в погляд бездонний…

Знаю, певна – від Тебе ця мить,
що зачала вібрато в сплетінні,
що бринить, і бринить, і бринить
у моїм надновому світінні.

Я до нього летіла крізь шторм,
крізь морози вогні і цунамі…
Сонцесяйний заклик долонь!
Боже, вдячна Тобі, що Ти з нами!

Настане час – гнітюча крига скресне
і прийде мить підбить плоди життя.
Перед собою треба бути чесним,
щоб душу не терзали каяття.

Я вірю, що і ми колись воскреснем,
бо справедливість – втілення буття.
Перед Творцем потрібно бути чесним,
без честі неможливе майбуття.

14.09.2017

Як жаль, що мить біжить за миттю,
Життю вкорочуючи час, –
Що я, неначе цвіт на вітті,
Скорився долі і пригас.
Як жаль, що сутінки глибокі
Сховали вогники надій, –
Що менше користі від кроків
І більше втоми від подій.
Як жаль, що вік підрізав крила
І дзвінкість голосу забрав, –
Що вже розкопана могила
Чорніє нагло поміж трав.
Як жаль, що запахи осінні
Чомусь пригнічують мене, –
Що друг затужить неодмінно,
А недруг – радісно зітхне…
23.07.18

Сатир, лишивши бронзовий струмок,
стискає канделябр на шість свічок,
як річ, належну одному йому.
Але, як непомильний каже опис,
він сам йому належить. Позаяк,
належність обоюдна річ, бідак
не виняток у описі. Тому
в його мошонці зеленіє окис.

Метка уява виокремить яв.
Було таке: долав і він уплав
потік, в чиєму дзеркалі давно
шістьма гілками шумували зела.
Обняв був стовбур. Стовбур коренивсь
в землі. На гладі вод сліди кудись
одніс потік. Просвічувало дно.
І відкись щебетала Філомела.

Тривай тоді усе це зайвий миг,
сатир і самоту пізнати б міг,
і непотрібність ручаям, землі;
та тої миті попустився жалю.
Темніло. Із кутів, жалям у лад,
"Не вмер" – не угавав дует свічад.
Посвітач опинився на столі:
осяяти довершеність ансамблю.

Є стан речей, є стани речовин.
Сатиру в бронзі копії світлин
не шкодять. І позаду Рубікон,
і отвердів увесь, до геніталій.
Тим і бере мистецтво, вочевидь,
умить, що навіть потемки яснить,
оскільки головний його закон,
достоту, в незалежності деталей.

Палімо ж свічі. Годі балачок,
шкода чи ні сатирові свічок.
І ким хто володає – годі кпин,
хоча гримаси і зловісні, врешті.
Не я тебе, красуне, обійму.
І докір слізний твій – казна кому;
оскільки заливає стеарин
не спогади за річ, а суто речі.


---------------------------------

Перетворилася на хмару:
І сонечко закрити мала.
Сумна, самотня, не зухвала.
Шукала тільки в небі пару!
І позліталися хмаринки:
Багато їх, почули оклик.
Примчалися, відчули поклик
Душі самотньої! Підтримку
Надати згодні, гуртуватись,
Протистояти чварам вітру,
Пливти у далечінь блакитну
РазОм, потрібно їм триматись!
Не знають, що там далі буде:
Покличуть дощ, грозу чи зливу?!
Керовані – не мають впливу.
Очікують на Боже чудо!

…Ось так пливуть собі у небі…
Чи пару їм шукати треба?!!!

03.08.2018
Свидетельство о публикации №118080306575

Зранку зайчик у садку
Накопав черв’ячків.
І на вудку у ставку
Зайчик рибки наловив.

Цілу торбу рибки мав,
Всім звірятам роздавав.
Кожному по рибці –
Котику і киці,

Мишці і собачці,
Курочці і качці.
Всі ту рибку їли,
Зайчика хвалили.

Цурається доля щаслива Вкраїни,
Бо що ж за життя на новітній руїні?
До світла Європи простує Вкраїна,
Де вже наймитують її гречкосії.
Не служать зразком ні Богдан, ні Мазепа,
Врізнобіч гасають так звані нардепи.
І тільки за чаркою в застіллі єдині
Багаті й окрадені діти Вкраїни.

Чи цвіркуни за вікном, чи малі чортенята, чи голос твій?
Місяць виманює з хати мене заплутанокосу.
Дивна дівице, зтуманеноока, хибно йдучи - радій!
Просять на свято тебе нерозумну, тиху і босу.

Мавки ридають і моляться завше, коли їм ведуть сестер.
Коси розчісуватимуть гілляччям, немов хрестами.
Згуба твоя проросте деревищем навіки і відтепер.
Ніч - проти шерсті: гладить, гризе, і не просись до мами.

Май! - Щоб коріння урешті пустити - і воля, і висота.
Але ж дорога для безприхильних - свята оселя.
Вирвати тяму і вирватись з тіла - дурість, жага, мета?
То цвіркуни за вікном голосять, а зверху - стеля.

02/08/18

Жерці ефіру – наші візаві
новинами дивують нас немало,
що ксенофіли іншої крові
не дуже люблять українське сало.

Часи лукаві і суди – такі ж.
Посадки рокірують прокурори.
Що посолили лярви, те і їж
і не гризи ворини у обори.

І що казати? Адже не боги
печуть горнята за великі гроші?
Оддайте гоям газові борги,
якщо євреї й москалі хороші.

Чого переживати, що жиди
це ті лише, що іноді – кацапи.
Ми їх не обираємо сюди
і не стирали з контурної мапи.

І ви, і ми і їли, і пили,
і формували віче оборони,
не кроїли свої й чужі кордони.

Кугути двоголові – не орли.
і добре, що кацапи не хохли,
а тягнибоки – це ще не гордони.

08/18

Впоєні росою
впали спориші
радуга дугою
стала на межі
неба ііз полями
і туману дим
тане над ярами
сяєвом ясним
піють півні треті
у густій траві
пропадають черті
мавки лісові
задзвеніли коси
стигла ярина
сипле у покоси
золото руна
падає луною
гамір за тини
хмари пеленою
одягли лани
не марніє листя
пишної краси
наготу намиста
нап’яли ліси
прихиляє небо
місяць угорі
я іду до тебе
буду до зорі.

08.2018

Сьогодні, любі, вперше не брешу,
Із вуст злітає ваговита правда.
У діви не розкрився парашут,
Мабуть тому, що дуже вайлувата.

Я на городі кабачки сапав,
Вона ж на" АНі" пролітала зверху.
Звалилось щастя з неба на горба,
Сплелись на шиї ноги оберегом.

Угруз по груди у вогку ріллю,
В обіймах діва ледь не задушила.
Відчув, її напевно, полюблю,
Так міцно обнімає тільки мила.

Парашутистка ця була вдова,
Сказала - муж також у небі пурхав.
Я ж пупа їй довгенько цілував,
І гикавку лебідки мовчки слухав.

Аж уночі поволі розплелись,
Привів додому, викупав у ванні.
Побралися. Не дивимось увись,
Стрибаєм винятково на дивані

02.08.2018р.


В Едемі

Мій рай чудесний, браття, елітарний,
Неначе справді вийшов із казок!
На грудях у принцеси спати гарно,
Вустами настромляюсь на сосок.

Сопілка грає вправно, як по нотах,
Від іскор шалу зсовується дах.
Але краса уклякла, мов колода,
На носі прищик вискочив! Біда!

Здригаються тендітні груденята,
Пірнув у світ гнітючих мелодрам.
Усоте вже викручується плахта,
Роси набігло майже три відра.

Кочу на живота плаксиву даму,
Чаклую над сідницями...масаж...
Її потроху зносить у нірвану,
Рече панянка : - Йди на абордаж!

Поволі заспокоюються нерви,
На лікоть намоталася коса.
Калачиком скрутивсь на персах Єви -
В Едем вернувсь! А прищик лопнув сам.

03.08.2018р.

Що за гамір? Поміркуй! –
Голос шепче з висі.
То набридливий мухуй
На «ПМ» з`явився.

Він за партою сидить,
Вчиться лох цей сивий.
Графоманських віршів нить
В`яже він курсивом.

О триклятий візаві –
Всім нема спокою.
У прозорі вікна він
Б`ється головою.

І городить із повчань
Велетенські мури.
Сам того не поміча,
Бо набитий дурень.

Все «порадами» дзижчить
Авторам на вуха.
Їм таку смердючу гидь
Вже набридло слухать.

Із трупарні він приніс
Смородливе літо.
Любить цей мухуйний біс
На мерцях сидіти.

Ще й нав`язує свої
Правила хупаві.
Але сам веде бої
Вже давно без правил.

Вироки виносить він –
Виродок-лайдака.
Ти засунь, мухуйний свин,
Їх собі у с..ку.

Від рецензій, як од бліх
Люди повтікали.
Не читають, він бо їх
Намазюкав калом.

Розливає гидь в словах,
Брудом обливає.
Не лікує, а вбива
Критика такая.

І казатиму вам я,
Ну а ви – читайте.
Треба гнати мухуя
Вже давно із сайту.

Мухобойку, гаде, чуй!
Лясь! І в плямі лисій
Лиш засушений мухуй
На стіні лишився!

3.08.2018 р.

Традиційно одесити
Люблять гарно закусити.

Випадково дядя Ваня
Опинився на Тайвані.

Ой, не скоро тьотя Клава
Відпочине в Балаклаві.

Як урізано ліміти –
То замішані семіти.

Віднайшли на дні Байкалу
Водолази три бокали.

З москалем волієш миру –
Наготові май сокиру.

Ще ніколи каталонці
Не купались в ополонці.

На кориді в матадора
Бик поцілив помідором.

Євроскептики мадяри
Перепилися водяри.

В центрі Львова пакистанці
Влаштували дикі танці.

У містечко, у Баштанку
Поз'їздилися безштаньки.

Прокидається всесвіт.
А ти відволікся від справ,
Вимкнув свій телевізор
і вийшов поглянуть на зорі,
що у темному небі
від мудрості дивно прозорім,
наче крихітки хліба
спадають в задумлений став.

Прокидається всесвіт.
І все починається знов.
Жар прадавніх багать,
і краплина в глибинах суцвіття,
і вечірнє проміння ласкаво торка верховіття.
І в усьому оцьому
безмежна Господня любов.

2016

Дзюрчить вода крізь відстані і час,
І ні на мить замовкнути не хоче, –
Хоч шум її всі чули сотні раз
У дні шумливі й мовчазливі ночі.
Є щось таке в співучості струмка,
Що завжди душу збуджує до краю, –
Мелодія повільна і стрімка –
То веселить, то смуток навіває.
Колишуть мрійно звуки далечінь, –
Гаї й поля, луги і межиріччя,
А я, струмку складаючи уклін,
Вслухаюся в мотиви таємничі.
28.07.17

Идет бой. Это война.
Разрыв снаряда, блеск огня.
Глаза закрыла пелина,
И сильна боль прожгла меня.
Но я опять рванулся в бой,
Друзья кричали мне:- Постой!.
Как будь-то я бегу тропой,
Что из школы шел домой.
Меня мама там встречала,
В школу из школы проводжала.
Иду сейчас я стороной,
Мама вскрикнула:- Сынок, постой!
И я вздрогнул, и я застыл,
А женский голос говорил:-
Ну что, солдат, пойдем со мной.
Но я слышу идет бой.
Двадцать третий мне пробил,
Четыре года в АТО жил.
Друзей своих я хоронил.,
Но ведь еще, я не любил.
Как же мне любить красу,
И гладить девичью косу.
Мои глаза покрыла мгла,
Свечу любви мне не зажгла.
Хочу коснуться ее руки,
Своей девчонки и любви.
И быть обятый красотой,
Любовью девичьей и теплотой.
Но надомной хлопочет врач,
Слышу рядом стон и плач.
Сквозь окон слышно - „пей до дна“.
-Что, окончилась война?
- Нет, сынок, то слуги власті,
Они, пируют каждого дня.
2013-2018г.

Такому мене не навчали...
Як крешуть віки,
Неначе об кремінь кресало,
Одвічні зірки,
Що падають зоряним пилом-
Сторіччя за мить.
...із каменю Прото-могила
Велично стоїть

І вловлює пісню одвічну
Надірваних струн,
Мережена змістом рунічним.
Я таїни рун
Відлунням зірково- космічним
У серце зберу.
...і Сили земної магічність
Дзвенить по вітрУ...

Такому тебе не навчали
Богиня... І Бог...
Прочанами, знявши сандалі,
Босоніж, удвох
На камені твердо ступили
Закляття творить,
У себе вбираючи сили
Пройдешніх століть.

Босоніж... Не чутиме кроків
Каміння, що спить.
Нам, утаємниченим, вроки
Потрібно робить
На щастя, на рід і на долю,
На захист землі...
Для цього сюди ми з тобою
ІЗ МИРОМ ПРИЙШЛИ.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118080109069

Від Говерли до Петро́са
В шлюпці плавали матроси.

Розвели гуцули ватру
В джунглях острова Суматра.

Вліз Петро на Фудзіяму
І згадав японську маму.

Заблукали в Чорнім лісі
Два джигіти із Тбілісі.

Попалився вождь зулуський
На кордоні в Рава-Руській.

Альпіністи із Каховки
Йшли на Бону без страховки.

Підприємливі китайці
В москалів покрали яйця.

Перепилий термінатор
Випав крізь ілюмінатор.

Іде війна не тільки на Донбасі,
по всій країні нині йде війна.
У кожнім місті чи селі на часі
збирає підло щедру дань вона.

На Сході гинуть наші патріоти –
хто любить Україну, свій народ.
Та тих, що манять Неньчині щедроти,
цієї бійні вабить ще й зворот.

Поки народ оплакує героїв,
батьки до трун кладуть своїх дітей,
перевертні до України-Трої
впускають тишком нелюдів-гостей.

Вони під себе площі зачищають,
щоб мати змогу красти ще роки.
Народ байками ловко забавляють,
будують рай для себе на віки.

Попав під жорна ці Музичко-Білий,
не схибив, не здригнувся ниций кат.
Пішов у небуття Лісник немилий,
дуплет отримав в спину вже й Сармат…

Таких десятки й сотні по країні –
одні в СІЗО, а інші в бур’яні…
За те що слугували Батьківщині –
загинули в запеклій тій борні.

Так хто ж веде, за що і проти кого
чотири роки підлу цю війну?
Якщо та нечисть не боїться й Бога,
із чого треба ладить їй труну?!

Ще довго будем думати-гадати,
коли настане справедливий день?
Згадай усе як будеш опускати
за президента в урну бюлетень!

01.08.2018

Дозрівають на кущах
В кожному саду що літа
Вітаміни різний смак
......(ягідки) в нас соковиті !
29.07.18 7.20

В кожнім домі він в пошані,
Відкривається щодня,
Зберігає нам продукти,
.......(холодильнику) хвала!!!
31.07.18 18.08


Спекотно літом,
Ніде діться,
Всі тінь шукають, холодок
Нам .....(вентилятор)допоможе
Ганяти буде вітерець.
31.07.18 18.17

На галявині і в лісі,
Можна всюди їх знайти,
Коли добрий дощик пройде,
Там з’являються ....(гриби)
31.07.18 18.22

Ластиться море до ніг, мов кіт,
Берег плететься ззаду.
Хмари пастельні - дивись які -
Короткочасний задум.
Море белькоче собі під ніс
Пісеньку монотонну.
Промінь-батута, летить навскіс -
В хвилях легеньких тоне.
Ти у долоню свою береш
Білу вологу мушлю...
Все це порожнє було, авжеж.
Все і забути мушу.
Тільки це море, неначе кіт,
Тільки ці кроки - стежка
Тільки реально скінченний світ
Берегом став безмежним.
2018

1

Мирослава під чорним кедром
зранку мріє: піти б за Педро...
А увечері - автотраса...
Секс за гроші, слизька оаза...

Від села до містечка - триста...
Бабці купить халат, намисто
Набрехала матусі всоте:
ненормована є робота.

Ластовиннячко не завада.
Кирпоноса худа наяда...
Татуаж - саламандра синя.
Нагодовані кріль і свині.

Парубійко сусідський хоче,
залатав за цілунок ночви,
та й повіявся за повітку -
обіцяла задарма Вітка...

- Це гормони... - зітхає батько, -
уявляю персисту Надьку,
а законна - зів'яла ружа,
та й кум Гена в утіхах дужий.

2

Все - як завше: сівба, толоки,
транспортують моралі... блоки...
Сором тлумиться, всюд розпуста.
Плине ложе пусте - Прокруста...

Відвойовують зали, храми.
Міріам подає програми.
Руки тягне хмільне, ледаче.
Мирослава під Куртом плаче...

3

У ярок налетіли гуси.
Щось палили - папірус... вуса...
Лементують, щипають гичку.
Дві пожежі... брудна водичка...

2018

Із носа окуляри зняв рожеві,
Навпроти - графоман-недопіїт.
Облущилася позолоть дешева,
Невдатний карлик глипає на світ.

Стругав-варив сонети про дубочки,
Увірував, що кожен вірш – краса.
Повз купи мудрі пролітали мовчки,
Ніхто ув очі правди не сказав.

Усе життя прикуплене по блату,
Набутки – мильна булька, кіч, плюмаж.
Проліз в калашний ряд за тінню тата,
А от таланту справжнього нема.

Я істину очищу словом правди:
Писати вірші – не твоя стезя.
Сідайно но знову за учнівську парту:
Ти все почув. А я - усе сказав.

30.07.2018р.

Якби могла до тебе притулитись,
Мене б ніякі далі не зманили,
Мене б ніякі біди не зломили.
Живильними потоками умитись
Відрадно би було нам із тобою,
І світ би золотів над головою,
Якби могла до тебе притулитись!

Якби не руйнівна буремна драма,
Мені б і ноша видалась легкою,
В надійному святому супокою
Гостинно би тепліла панорама
Того, що нам судилося прожити.
Були би ми дорослі вічні діти,
Якби не руйнівна буремна драма.

Було б усе природно і невинно.
Легкі недоговорені звіряння,
Гарячі опівнічні сповідання
Текли би незамулено й первинно,
Бо все навколо так цього хотіло
І нас обох на те благословило!
Було б усе природно і невинно.

Кому тепер із сумом розказати,
Про те, як поміж нас можливість щастя
Недовго пожила – й не прижилася,
І мусимо ми нарізно блукати,
Когось шукати, ходячи по колу,
І знати, що не стрінемось ніколи --
Кому тепер із сумом розказати?

2018

Знову вечір сонливий іде.
Закуняла розморена тиша.
А дівчисько біжить молоде –
Кобилиця вогнем ніби дише.

Наче вихор увись полетів –
Так вона шаленіє в пориві.
Розвіваються коси густі –
Розкуйовджені, мов білогриві.

Що за мить? Дивовижна то мить!
Затулили усе білі крила.
Амазонка, бігунка летить,
Білим полум`ям сад запалила.

Знак арійський упав із небес,
Мов з`явилась Богиня то Слава…
Наче дух ніцшеанства воскрес –
Біла бестія мчить величава!

31.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)