ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Сидорів
2019.02.16 12:19
З бузини виробляються в Хотові
На заварку чаї бергамотові.
Дозріває полин
Для розбовтаних вин.
І його культивують у Хотові.

Завалили метро у Батурині
Наркомани, «Паміром» обкурені.

Вероніка Новікова
2019.02.16 00:47
Темна чи світла буде твоя сторона,
іди до горіха, спускайся в старий підвал.
Спалимо ковдру і, може, старий диван.
Заліземо вище, до Інчиного вікна.

Там, за вікном, хтось провалився в тінь.
Скло у руці, зіниці блищать, як сталь.
Краще тримайся, мо

Віктор Кучерук
2019.02.16 00:13
Не так, як сусід подарунками
До свята дружину лишень, -
Вітаю тебе поцілунками,
Кохана моя, повсякдень!
Пробач, що плекати обновами
Тебе не навчуся чомусь, -
Що тільки з вітанням віршованим
Щоранку до тебе горнусь.

Ірина Вовк
2019.02.15 21:10
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІТЕННЯМ» зоветься…

Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:

Олександр Сушко
2019.02.15 12:32
Дописав елегію таки,
Прочитай, мій братику, не бійся.
Космос чхнув, посипались зірки,
Захитався в піднебессі місяць.

Ласий люд до незвичайних тем,
А мені екзотики не треба.
Про любов писати - це святе,

Ігор Деркач
2019.02.15 10:13
Зима минає. Літо наступає.
Але нічого кращого немає
як на порядку денному – весна,
коли сигнали подає вона, –
зима минає.

Але коли – ніхто не доганяє.
Бо це не те, що буча затяжна.

Віктор Кучерук
2019.02.15 00:01
Мерехтлива віхола лютнева,
Попелом сріблястим уночі, –
Ластиться вагомо на деревах
І хоронить глибоко корчі.
Кружеляє, сиплеться і гусне
Втомлено на влежаних снігах,
Давній наст винищуючи з хрустом
І невидним роблячи весь шлях.

Сонце Місяць
2019.02.14 21:45
у вечір подібний на цей
без будь~ яких панацей
змальований трохи криво
та прискіпливим олівцем

мов деінде альтернатива
дощовий чи сум чи то дзен
градієнт карамельно~ сивий

Олександр Сушко
2019.02.14 21:06
Поете! Не сиди у хаті пнем!
Від компа геть! Існуднув як, ой леле!
Немає мавки - пишеться сумне,
А є красуня - радісне й веселе.

Ти з виду - кремез, ще не у літах,
Цікавити повинні пані пишні.
А в тебе - тьху! - в паперах борода,

Ярослав Чорногуз
2019.02.14 21:05
Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Ігор Деркач
2019.02.14 19:27
Коли любов'ю пахне і весна
свої права качає в повну силу,
ми віддаємось почуттю сповна
і де б тоді по світу не носило,
хміліємо, буває, без вина,
коли приходить щастя і весна.

І навіть лютий майже не лютує,

Вероніка Новікова
2019.02.14 17:06
Цей вірш я писала нікому, тож він нічий.
Складала, як дім чи казку, з простих речей.
Ховаючи світло сорому, страху тінь
У темінь північну з виру його очей.

У темені цій північній горять ліси,
Як губи горять, які цілували мідь.
Хай спогад про це бе

Микола Дудар
2019.02.14 16:21
Фітотерапія
поучні… роки
затікають вії
хліб хіба з муки?
і тіла не з крови
більше - не з води
все воно із Мови
й зникне теж туди…

Володимир Бойко
2019.02.14 15:29
Ласкава жінко, тепла і м'яка,
В тобі усе принадне і доладне,
Солодка в міру, в міру і гірка,
Така жадана, ніжна моя ладо.

Які терни судилось нам пройти,
Якого лиха щедро почерпнути,
Ти лиш одна могла б розповісти...

Вікторія Торон
2019.02.14 13:18
Служити справі*? Відмовляюсь.
Вона невдячна і пуста,
грімка, розхристано-безкрая
і непотрібна, як сльота.

Вертка, насмішкувато-звабна,
перемішає з мулом глиб
і ловить підступом за зябра

Іван Потьомкін
2019.02.14 13:17
Невже так близько щастя ходить?
Щастя – миттєвість, злива, спалах...
Це, мабуть, доля.
Чом же не дивишся долі у вічі?
Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
Так близько ці губи ще не злітались,
Не воркотіли так знадно-згубно,
Цілунко-лунко так ще не вер

Нінель Новікова
2019.02.14 12:13
Любове! Ти складна була.
Гіркі були твої розлуки.
Ти рай земний мені дала,
А також, всі пекельні муки!

У прірву розпачу вела,
Небесну втіху дарувала,
А скарб душевного тепла

Ігор Деркач
2019.02.14 10:09
У нас немає вищої мети
як об'єднати вільну – у єдину
і незалежну нашу Україну,
спокійну і достойну висоти.

Але даремно не дається воля.
Її ми захищаємо в боях,
і разом обираємо той шлях,

Адель Станіславська
2019.02.14 09:33
Я сповнююсь любові, повертаюсь
у свій минулий ще дитинний світ,
де так всеціло, тривко огортає
тепло, що з серця мироточить слід.
Де все таке наповнене і світле...
Де ніч і день - однакові дари,
а все єство, мов пуп'янка розквітла,
де серця жар -

Олександр Сушко
2019.02.14 09:16
Закусила вудила поезія й риссю пішла,
Замітає хвостищем Пегас перелякані зорі.
Крутить пальцем читач нетерплячий побіля чола,
Я ж усоте його переконую зріти у корінь.

Тягне сестронька втомлена ноута знов на диван,
Задоволено крекче, вчуваються о

Віктор Кучерук
2019.02.14 06:49
Ні стежини, ні дороги –
Тільки чийсь недавній слід, –
І обмоклі дуже ноги,
Уповільнюють мій хід.
Бо сніги такі глибокі
І грузькі, немов багно,
Що штовхати на всі боки
Їх доводиться стегном.

Ігор Деркач
2019.02.13 19:17
Ліричні поети – прості і цабе
за істину б'ються до крові,
а їхні герої шукають себе
у кожному щирому слові.

Хотів би усіх похвалити за те,
які вони файні, хороші
і де-не-де мудрі, цікаві, проте

Олена Балера
2019.02.13 15:37
В безумній круговерті, крізь вічний гул і гамір,
Де балачок багато і час іще дитина,
Спонтанно і химерно мандрується світами
І кожен Гуллівером себе вбачає чинно.

Тоді як Дон Кіхоти на млин вчиняють замах,
Філософи уламки збирають по крихтинах.
Ко

Володимир Бойко
2019.02.13 13:55
На подвір'ї у Свирида
Чергова забава,
Скучкувалися сусіди
І зліва і справа.
Дехто навіть не питає,
Що за пиятика.
Головне, що наливають –
Щедро і без ліку.

Микола Дудар
2019.02.13 12:40
Ти у мами один
З висоти до підніжжя
Як у вогника дим
Наче автор у вірша
Як планету-земля
Віршить небо навколо:
До-ре-мі… до-ре-ля
Як не оране поле...

Віктор Кучерук
2019.02.13 12:23
Чомусь не віриться відразу,
Що до цієї висоти
Я біг, ішов і перся плазом,
Повз вкляклі жалібно хрести.
Мені між них – безмовно й тісно,
І так зростає в серці злість,
Що навіть текст святковий пісні
Бере в полон суворий зміст.

Дмитро Куренівець
2019.02.13 11:01
У творчості його - де та пора,
Коли він не тримав в кишені дулю?
Сьогодні він оспівує Петра,
А вчора ще - так само славив Юлю.

Тризуб і ленінізм ... переплелись
Оба в його рядках, прославлені оба.
Написане гортаючи колись,

Галина Михайлик
2019.02.13 10:30
Глаголить раціо коротке : «Ні».
Емоціо волає вперте: «Хочу!»
Моє дитя, у внутрішній мені,
поплач, поскигли, не поспи півночі.

Придумай інші фабули казкам,
новим героям виверти сюжетні.
Сценарії для трагедійних драм

Адель Станіславська
2019.02.13 10:23
Коли у перервах між часом зникає мова,
коли у перервах між снами нема життя,
терзає нестерпним болем німа судома,
й нема ані слуху, ні зору, ані чуття,
ані говоріння, ані ні на грам свободи -
політ межи прірви знебарвлених сподівань...
Лиш кришить

Тетяна Левицька
2019.02.13 09:21
Синьою каймою
розлилася річка.
Кульчики яскравим
сонцем на вербі.
Не кохай козаче,
не твоя Марічка,
в неї очі карі -
в мене голубі.

Юрій Сидорів
2019.02.13 09:18
Звичайно - що небо у сяйві зірок,
І кожній горіти призначено строк.
Не знає де впасти залітна комета,
А Місяць не каже - йому без лорнета
Ні сховок не видно, ні чорних дірок.

Лякає громами небесний пророк,
І стріли пускає криві з арбалета,

Гренуіль де Маре
2019.02.12 18:55
Не плач, моє серце. Та ну ж, перестань.
Це просто зима. Просто зимно -
Тобі і котові, скуйовдженим горобцям,
Старій абрикосі та диму,

Що геть просочив і двори, й небосхил,
Неначе й без нього не гірко…
Лиш вітру дарма: он, розхристаний і лихий,

Олександр Сушко
2019.02.12 18:15
О, як же ця зима набридла,
Постійна мряка - в серце ніж.
Хай плавить яро промінь світла
Ранкову паморозь в капіж.

Здається, день - і буде спека,
Сяйне веселка над дощем...
Та соловейко ще далеко,

Нінель Новікова
2019.02.12 15:38
Віддай свою душу гарячу,
Не жив я – блукав між чужих…
О, сон мій! Незвідане бачу
В жагучих обіймах твоїх!

У млості твоїй до нестями
Нечувана туга весни,
Що променем гріє ласкавим

Ігор Деркач
2019.02.12 11:15
Не суди, не знаючи нічого
про людину і її діла,
не висовуйсь всує вище Бога,
бо не збувається хула.
Не шукай крамоли, криміналу
там, де апріорі їх нема.
Зачекай! Розсіється помалу
навколо невинного пітьма.

Тетяна Левицька
2019.02.12 08:19
Автопереклад)

Бевзь-король у шахрайки-тури
Мед отрути вживає по крихточці.
Вишні з'їли, мені ще до гри
кісточки залишили у мисочці.

Рокіровка... Зіграв... Нічия...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Марк Поздняков
2019.02.15

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Ольга Кміт
2019.01.24

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Вікторія Торон - [ 2019.01.22 09:33 ]
    Без жару пристрасті
    Без жару пристрасті, із тихим розумінням
    я напишу тобі чи віддано промовчу,
    і слово вдумливе не гратиме промінням
    і не звучатиме вагомо і пророче.

    Його я з досвіду сплітатиму поволі
    (така освіченість дається не одразу),
    щоб вистеляло завитки твоєї долі,
    без тіні осуду, без прикрої образи.

    З роками стало все прозоріше, простіше,
    турботна лагідність доглядачкою вкралась,
    і найприроднішим здається серед тиші
    в досвітніх помислах утвердити: «так сталось».

    І що ті пристрасті, минучі і буремні?
    Гілки у вікнах – перестуджені і голі.
    Далеким поглядом вимірюються темні
    і зачаровані шляхи твоєї долі.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (11)


  2. Віктор Кучерук - [ 2019.01.22 07:55 ]
    * * *
    Минає день без болю втрат –
    Ані поранених, ні вбитих, –
    Хоча ворожий автомат
    Волає голосом неситим.
    Не заспокоїться ніяк,
    Розширене від жару, дуло,
    Що позабуде крові смак
    І не знайдуть нас потім кулі.
    А ми утрьох у бліндажі
    Смакуєм печиво із чаєм, –
    І геть на постріли чужі
    Свою увагу не звертаєм.
    Оце й уся тобі війна!..
    Оце такі солдатські будні, –
    Гамселить ворог дотемна,
    Щоб не було нікому нудно.
    Проте, минає день без втрат –
    Ані поранених, ні вбитих
    Серед цивільних і солдат,
    Попри стрільбу несамовиту…
    20.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  3. Олексій Кацай - [ 2019.01.21 19:23 ]
    Берег
    Дивочний берег без води й прибою,
    без водоростей, мушель, суходолу,
    біля якого хвилі хилитають
    грузьку математичну порожнечу,
    що прилипає до бортів і тіла
    з імлою та фракталами галактик.
    Там, серед них, – моя. З якої випав
    броньований артилерійський катер,
    розсипавшись на кварки і фотони,
    на формули й матюччя, на команди,
    вібрації секунд, годин пульсації
    і мертві брижі світлових років,
    що лижуть, лижуть безбережний берег
    у пошуках солоних крапель крови.
    Годую їх з розкинутих долонь.
    Протуберанці сліз печуть повіки
    і просять, аби я розплющив очі.

    Я їх розплющую всередину, у себе,
    туди, де ще гуде Великий Вибух
    на березі між дзвоном і луною.
    На березі, якого ще немає.
    А тільки є із того здивування,
    що хтось із зорельотом сплутав катер
    прадавніх війн украденого моря,
    яке давно вже висохло у спогад,
    а в вигинах прозорого прибою
    вся піна скам’яніла до піску.
    Я в нього упираюся руками.
    Встаю. Роблю хиткі, мов краплі, кроки,
    по литки загрузаючи у космос.

    Старий намет на Арабатській стрілці,
    будівля бази у Сузір’ї Риби,
    зростають, як з води – кристали солі
    чи срібні іскри місячної стежки
    край оберегу берегу, якого
    торкнулась вперше течія слідів.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  4. Козак Дума - [ 2019.01.21 19:24 ]
    На волю!

    Я заблукав у місті смутку,
    де на престол зійшла печаль,
    нуди́ попід ногами згустки
    і серце огортає жаль…

    У голові мінорні мислі,
    а зверху відчай та журба.
    Нудьга фіранками повисла,
    як руки літнього раба.

    В жало́бі думи потонули,
    скорбота змінює журу́,
    а спогад – постріл у минуле,
    та це мені не по нутру́.

    Я вириваюсь з міста сму́ти,
    із міста су́му та сухо́т,
    зриваю з се́бе туги пута,
    як іпохо́ндрії оплот!



    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  5. Петро Скоропис - [ 2019.01.21 17:52 ]
    З Іосіфа Бродського. Лагуна
    I
    Троє пані у кріслах глибоких, ревні
    у в’язанні, славлячи муки хресні;
    пансіон "Аккадеміа" зі усім
    світом зовні пливе до Різдва, канікул,
    телевізорів; клерк, непомильний в ліку,
    обертає колесо літ і зим.

    II
    І трапля у свій номер на борт по трапу
    чолов’яга, що гріє в кишені граппу,
    цілковитий ніхто, одинак в плащі,
    що утратив пам'ять, вітчизну, сина;
    по горбу його плаче в лісах осина,
    коли й чути деінде по нім плачі.

    III
    Передзвін венеційських церков, наразі
    скалок посуду буцім з нагод, оказій
    зайди. Бронзовий восьминіг
    люстри в трельяжі, узятий рястом,
    лиже просочений слізьми, святом,
    снами брудними сирий барліг.

    IV
    Адріатики східним вітром до рана
    канал добирає води, як ванна,
    яхти гойдає, що люлі; фіш,
    а не віл в узголів’ї стає на чатах
    і пучини морської промінь зірчатих
    шторі стачає, доки ти спиш.

    V
    Так і житимем, заллємо раз котрий
    неживою водою з графина мокрий
    пломінь граппи, ляща вжуємо і ми,
    наситить і нас не по гусю-птиці
    предок, а хордовий в стороні цій,
    ночі сирої серед зими.

    VI
    До Різдва ні кульок, ні снігу в хвої
    поморській од мапи берегової;
    мушлю молюска лишивши дну,
    хмурий з лиця, зі спини охвітніш,
    Час помічає з-під хвиль опівніч
    стрілку на вежі – її одну.

    VII
    Тонуче місто, де твердий розум
    стає того оком умить вологим,
    де сфінксу Півночі з Півдня брат,
    учений грамоти лев крилатий,
    книгу відклавши, не крикне "ратуй!",
    не похлинувшись з сіянь свічад.

    VIII
    Гондолу б’є об зогнилі палі.
    Звук хоронить слова чимдалі,
    слух, державу таку собі,
    де руки тягнуться хвойним лісом
    зі дрібним, але хижим бісом –
    в піннім инеї піднебінь.

    IX
    Схрестимо ж ліву, стромивши кігті
    правиці, зігнутій в її лікті;
    жест, зіставний зі всім, що гнув
    молот об серп, – і як чорт Солосі,
    сміло покажемо їх епосі
    втілень у я́ві жахного сну.

    X
    Тіло в плащі обживає ирій,
    де у Софії, Надії, Віри
    і Любові грядуще і заступа
    тут і тепер, що гірчить на дотик,
    як уста на цілунки ебре і гойок,
    ніби міста, де слідів стопа

    XI
    не полишає, як лоді – гладі
    водній, де миті на циферблаті
    стелються колією нулю –
    не обридає слідом глибоким –
    площам, немов «прощавай» широким,
    вулицям, вужчим за звук «люблю».

    XII
    Шпилі, колони, різьба, ліпнина
    арок, мостів і палаццо; видно:
    усміх лева і не тьмянів
    на незайманій вітром довкола стану,
    вежі, незгинній, як злак без лану,
    з поясом часу, а не ровів.

    XIII
    Ніч на Сан-Марко. Зайда зі м’ятим
    лицем, у млі нерізнимим знятим
    з безіменця обручкам, гризучи ні-
    готь, угадує оковиди
    того "нікуди", де уціліти
    думці можна, зіниці – ні.

    XIV
    Там, за ніде, за його наділом,
    чорним, ніяким, суцільно білим,
    зір і доречний, і річ сама.
    Може, і тіло. У темну пору
    швидкістю світла є швидкість зору;
    навіть як світла на те нема.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  6. Вікторія Лимарівна - [ 2019.01.21 17:16 ]
    Зимова влада
    Сніжний ранок, сніжна днина:
    Всі дерева білі-білі.
    До зимової вітрини
    Долучилися намети
    Та й змінили силуети.
    У обіймах заметілі,
    Наче зовсім заніміли
    Кущики, паркани, хатки,
    Причаїлися навколо,
    Бо поставлена печатка
    Королеви снігової.
    Доторкнулась і до хвої,
    Зараз і вона в полоні:
    Заморожені долоні,
    Сивиною вкриті скроні.
    Поки що зима на троні,
    Ще міцні її кордони.

    21.01.2019
    Свидетельство о публикации №119012107217



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  7. Нінель Новікова - [ 2019.01.21 13:38 ]
    Так у нас ведеться...
    Добре б пригадать було
    Факти дуже давні –
    Скільки гетьманів пройшло
    В Україні славній!

    Так хотілось надарма
    Їсти їм і пити –
    Дозволяли жартома
    Навіть себе бити!

    Так би мовить, наперед,
    За гріхи грядущі –
    Хто ж при владі не бере?
    Грішні наші душі…

    І кого лиш не було –
    Військо обирало!
    Та хоча б одне прийшло,
    Щоб з казни не крало!

    Мудрі люди на селі –
    Вчитися в них треба –
    Кажуть: Ні одні граблі
    Не гребуть від себе!

    То біда ще не страшна,
    Як гребуть граблями…
    Вже вивозиться казна
    І грузовиками!

    І ведеться так, на жаль,
    Братці, і до нині.
    Ось тому така печаль
    В бідній Україні…

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (7)


  8. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.21 10:36 ]
    У глибокому ярку
    Кущі глодові у ярку глибокім
    Давно ростуть і квітнуть навесні.
    І пробиває шлях у світ широкий
    Джерельце чисте там із-під землі.

    Зробився вже струмочок гомінливий
    І зеленіє рясно осока,
    Та й вільха, там де мокро має силу,
    В саме болото корені пуска.

    Там влітку бузьки походжають важно,
    Шукають харч для своїх діточок,
    Можна побачить навіть дику качку,
    Це значить поблизу десь є ставок.

    Як прийде осінь - червоніють стиглі
    На кущиках глодових ягідки,
    Листочки облетіти ще не встигли
    То й багряніють ними всі гілки.

    В цьому ярочку я не раз бувала
    І навесні, і влітку й восени,
    Красою дивною тією милувалась
    Аж до холодної студеної зими.

    Але й вона також тут не дрімає,
    Засипле снігом, запорошить скрізь.
    І лише джерело не замерзає,
    Водиця чиста з нього струменить.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Козак Дума - [ 2019.01.21 09:25 ]
    Діалектика життя

    Земна коловерть поглинає життя,
    щоденно долаєм буденності море,
    Сьогодні і зараз – це сутність буття,
    бо завтра й сьогодні перейде в учора…




    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  10. Іван Потьомкін - [ 2019.01.21 09:57 ]
    Трунок для кохання
    Перше ніж сказати своє заповітне,
    Запросила козаченька шклянку вина випить.
    Випив першу – стрепенувся,
    Випив другу – похитнувся.
    Ноги, руки мліють.
    «Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
    «Та невже ж дурна така я чи несамовита,
    Щоб своєму коханому отруту підлити?
    Я ж просила у ворожки трунок для кохання,
    Щоб любились ми з тобою звечора до рання.
    Нащо ж випив ти зопалу аж обидві шклянки?
    Що робити, побіжу я спитати в циганки.
    Може, знайдуться у неї найдорожчі ліки,
    Аби бути нам з тобою у парі довіку».
    «Ой, не треба, моя люба, трудить тобі ноги,
    Бо прослалась мені, мабуть, дорога до Бога».
    ...Козака несуть та в останню путь,
    Кінь голову хилить.
    Молодая дівчинонька ломить пальці, квилить.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  11. Віктор Кучерук - [ 2019.01.21 07:23 ]
    * * *
    Мені б лише не збитися з дороги,
    Моя любове – вічно молода, –
    І я вкраду із терема чужого
    Тебе, мов яструб пташеня з гнізда.
    Звільню ураз безклопітно з полону,
    Мальованих в уяві почуттів, –
    І шанувати буду, як ікону
    Всі віруючі люди, у житті.
    Ошукану надіями на диво
    І зраджену можливістю цвісти, –
    Плекати стану радо і дбайливо,
    Щоб душу від жури звільнила ти.
    Я подолаю мури надвисокі,
    А також варти пильної ряди, –
    Лишилося зробити кілька кроків,
    Щоб долі поєднати назавжди.
    21.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.21 00:27 ]
    Нехай тобі співають солов`ї
    Ти думаєш, тебе я спокушав
    Й отим хмільним поїв навмисне зіллям?
    І що твоя прекрасная душа
    Позбутись хоче цього божевілля?

    Ти каєшся – не скоїла ледь гріх,
    І у небес очищення прохаєш…
    Я умлівав од пестощів твоїх
    Й серед зими - весни зазнав розмаю!

    Немов би світ увесь для мене зник,
    І розчинився у очах коханих…
    Ти думаєш, я ниций чарівник,
    Підпоював тебе безперестану?!

    Боги мої, благаю Вас усіх –
    Нагоду дайте почуття явити.
    Щоб я від смерті врятувати міг
    Кохану… Впав поранений чи вбитий…

    І в мить останню цілував її
    І утирав сльозу гірку, прозрілу…
    Нехай тобі співають солов`ї
    Й розкажуть про мого кохання силу.

    20.11.7526 р. (Від Трипілля) (20.01.2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  13. Ігор Деркач - [ 2019.01.20 21:15 ]
    Компенсація втраченого
    І
    Буває соромно мені
    за несодіяне на часі:
    не бив лихої кацапні,
    не дав у вухо костомасі,
    не уберігся відкоша,
    не анґажований у п’янці...
    Не підійшла моя душа
    аполітичній вишиванці.
    Та мало що де не було,
    аж поки кануло у Лету.
    Нема межі нейтралітету...
    Коли заточене стило
    не колупає люте зло –
    буває соромно поету.

    ІІ
    Душа веде свою війну,
    хоча, доведена до краю,
    то упирається в стіну,
    то у провалля зависає.

    Історію учили всі –
    і москалі, і українці,
    але умремо поодинці
    і кожен у своїй Русі.

    Та годі гибіти рабами
    і хлібосолити орді!
    За неї випили. Віками
    стікає кров по бороді.

    Біснуються вовки неситі
    і вишкіряють пащі знов.
    Їм застує кайма блакиті
    і щире золото церков.

    Ще прахом не взялися кості,
    де покотом лежить село,
    буяє у ярах зело...

    Повеселились наші гості...
    Але не вистачає злості
    радіти, як воно було.

    ІІІ
    Усьому є першопричини.
    Коли життя було не мед,
    народні слуги і тичини
    вели ногами уперед.
    Але нічому не навчили
    ні вороженьки, ні брати.
    Кагатували у могили
    і доморощені кати.
    І досі ідолу Союзу
    слугують лідери юрби,
    що прилучаються й до музи
    у авангарді боротьби.
    І козаки – свої «у доску»
    шанують бізнес-інтерес,
    і анемічні підголоски
    осоловілих поетес.
    Усі нараєні і горді –
    ось-ось задавимо «клопа»!
    Але на кожному бігборді
    немає ризи у попа.
    Тепер чекаймо благодаті,
    бо небеса уже не ті.
    Ідуть попереду мутанти,
    у них за спиною – святі.

    Цю реформацію корита
    не угамує ні любов,
    ні ненависть, ні наша кров,
    ні сльози, ріками пролиті...
    Ґаранти нашої біди,
    і прокурори, і суди
    на Батьківщину ллють помиї...
    Надія взята на замки,
    а креативні земляки
    параші миють на Росії.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  14. Тетяна Левицька - [ 2019.01.20 09:57 ]
    Бермуди
    Мені ділити
    З дощами небо
    не до снаги.
    За хмари лину
    шукати де Бог,
    цвіт райдуги.

    Я Водохрещем
    цілунок витру -
    вуста пашать.
    На попелищі
    ятрити ватру,
    не поспішай.

    Вальяжно грає,
    в очах облуда -
    старий рояль.
    Та не потоне
    в твоїх Бермудах
    душа моя.

    Не запальничка
    і не бездонна -
    не смолоскип.
    Скуштуєш чорних
    слив беладони,
    не стримати.

    Хмелію швидко,
    той лід в мартіні.
    не айсберги.
    Вогонь в каміні,
    вуста кармінні,
    мов ягоди.
    2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (26)


  15. Марґо Ґейко - [ 2019.01.19 23:09 ]
    Спогад
    Згадуй про мене, лягаючи спати.
    Знаю, це пізно, глибокої ночі.
    Тіні вповзають до чрева кімнати,
    Грають у трупі німі поторочі.

    Пам'ять птахами випростує крила,
    Спогади в гнізда збирають події.
    Плоть перепитують, що натворила,
    Душу, чому несміливо радіє.

    Може й до мене завіється спогад.
    Схопить оте, несуттєве, приємне,
    Що не в словах пролунало, а понад,
    Й мовило більше розмови, напевне.

    Мабуть це відблиск небесної сині
    В тебе замріяних карих очах.
    Ти в них красивий, тому що єдиний,
    Може й не зовсім єдиний… хоча…

    Хочеш, згадай невибагливий дотик
    Вуст до зап’ястя чи лоскоти вій.
    Нині цей спогад як сильний наркотик,
    Що я знайшла у долоні твоїй.

    Може про ніжність і запах волосся,
    Вигини стану в обіймах… Про те,
    Що так (на щастя) тоді не збулося,
    Бо недоречне між нами… Проте...



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  16. Володимир Бойко - [ 2019.01.19 18:38 ]
    Казка про законодавство (переклад з Андрія Макаревича)
    В славному царстві з колонами щось негаразд зі законами:
    Владні блоковані функції – царство з'їдає корупція.
    І, як нема на те ради, Цар закликає у Раду –
    Обраних в липових виборах хруників різних каліборів.

    Хруні мої, перекинчики, ось вам папери та стільчики,
    Жде від вас царство готового законодавства дійо́вого.
    Хруні, мов коні, стараються, трудяться, не розгинаються.
    В день по законові но́вому, та, як завжди́, безтолковому.

    Ой ви писаки куповані – фраки та пики годовані,
    Ой, лизоблюди безславнії – та по дзвінку православнії.
    На повороті доріженьки Цар витре об Вас білі ніженьки
    І на очищені стільчики сядуть нові перекинчики.

    Вам же ходити причинними перед дітьми та дружинами.
    Все, як не як, забувається, тільки ганьба не змивається.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  17. Ластівка Польова - [ 2019.01.19 18:25 ]
    Хрест
    Нехай на світі немає щастя,
    Нехай життя – то суцільна лажа,
    Ти душу знову відчиниш навстіж,
    У неї плюнуть – не зауважать.

    І скільки можна отак у стіну
    До крові, крику, до болю в пальцях?
    Чекати зустрічі, бути тінню,
    Шукати звечора день вчорашній,

    Качатися по підлозі з горя,
    Топити горе в дешевих винах,
    Прокручувати свою «лав сторі»,
    Гадати: в чому моя провина?

    І вже прощати немає сили,
    І вже страждати немає змоги.
    Нехай чужий – аби був щасливий...
    Оце мій хрест. Зніміть мене з нього.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  18. Ольга Паучек - [ 2019.01.19 17:58 ]
    У себе повір
    Молюся, дитино, за тебе
    Й здоров"я твоїх ворогів,
    Щоб добру, щасливую долю
    На ниві життєвій зустрів,
    Щоб лихо-біда оминали
    Стежини твої, дім і двір...
    Усе в тебе буде, як треба -
    Ти тільки у себе повір.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  19. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.19 12:55 ]
    Зимова тиша
    Спить ставок маленький біля лісу,
    Кригою, мов ковдрою укрившись
    І верба дрімає, нахилившись,
    Лиш тихенько щось шепоче вітер.

    Мабуть колискової співає
    Чи розповіда цікаву казку,
    Та сніжок легесенько кружляє.
    Не сполохай тишу цю, будь ласка.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. олександр квітень - [ 2019.01.19 11:22 ]
    Малювала хурделиця ( зима в приазовських степах)
    Малювала хурделиця , в полі білим по білому ,
    Обіймала студеністю зачарований світ ,
    хвилювалася велично , небесами вітрилами ,
    Поринала за обрієм у моря степові .

    Простягалась заметами і снігами пухнастими ,
    Стугоніла вітриськами із безкраю в безкрай ,
    знов кружляла знов падала з неба зимно-прекрасного ,
    В танго бурі і віхоли , в дивоспів дивограй ...

    Й не ставало ні місяця а ні хмар а ні простору ,
    Все злилось в одночасності , і зникало за мить ,
    Щоб на ранок залишити , візерунковим розписом ,
    На мольберті віконному , січня сивого лід ..

    Олександр Квітень
    м.Мукачево


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  21. Ванда Савранська - [ 2019.01.19 10:19 ]
    Діти з Америки в українських сім`ях


    "Їсти, їсти!" – сміються знову,
    зображаючи наших мам.
    Так, без зла.
    Видно, там, в Айові,
    "їстивного" тиску нема.
    Діти фермерів з чорноземів,
    що такі ж родючі, як в нас, –
    "Їсти-їсти" – для них не в темі.
    Діти, що вам скажеш про час,
    Коли голодом нас вбивали?
    Всіх селян,
    щоб в колгоспи йшли?
    Що не скажеш – все буде мало.
    Порівняти із тим, коли
    У Америці темношкірі
    (тільки неграми не назви!)
    Пропадали в рабстві?
    Не вірять!
    Бо рабі потрібні живі!
    І раби не голодували!
    А в радянській країні – так...
    Чом корились?
    Ми повставали!
    Убивали нас.
    Був й ГУЛАГ –
    Табори для для рабів:
    Безплатно,
    за балАнду – за юшки ківш
    Піднімали країну знатну,
    і Сибір, і космос...
    Облиш!
    Не збагнути цим вільним дітям,
    у якій ми були дірі,
    Просто в чорній дірі століття.
    Навіть дико і говорить.
    Отже, просто ми зупинімось
    на традиціях,
    тож терпіть!
    Українська звична гостинність!
    Це святе:
    "Діти, їсти йдіть"...


    18.01.2019




    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (1)


  22. Віктор Кучерук - [ 2019.01.19 06:33 ]
    * * *
    Холодне серце не горить,
    А лиш приречено німіє, –
    Хоч позолочена блакить,
    Хоч височінь уся в завіях.
    Холодне серце, мов трофей,
    Уже спустошений і марний, –
    Який аж проситься в музей,
    Неначе виріб антикварний.
    Холодне серце не болить,
    У неприхованій скорботі, –
    І вже не мучиться щомить,
    Немов моє живе навпроти…
    14.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  23. України Сокор - [ 2019.01.18 22:09 ]
    Ланцюг єднання

    На вулиці тихо, сиро й самотньо,
    Святкових немає убрань, прапорів.
    А люди ще сплять безтурботно,
    І в вікнах не видно вогнів.

    Київ спить, ще темінь довкола долає,
    Та зірка Аврори сон з кліпів зніма.
    Прокиньтеся, люди, вас свято вітає.
    Єднайте рука до руки ланцюга!

    Люди, повстаньте — недобра година,
    Сліпила вам очі багато віків.
    І вірите, людині людина -
    Це об'єднає, моєї Вкраїни, синів.

    Ненька-Україна — рідна мати,
    Свято — Єднання, проспать не могла.
    Людям тепло змогла передати,
    Крига з душі відлягла.

    Правда в куточках Вкраїни вставала
    Люди вставали, й рука до руки -
    Тепло і єдність силу давали,
    Живим ланцюгом єднати віки.

    Їм в очі кидали незгод перепуття,
    Під прапором ідола з кашкетом в руці.
    Ніщо не може здолати майбутнє,
    Де руки єдналися, як кільце в кільці.

    Люди ідуть по шляхах на річницю,
    Синьо-жовті несуть Прапори.
    Це символ життя, ніби небо й пшениця,
    Що предки нам в руки із рук віддали.


    На віче зійшлись на майдані Софії,
    Співаючи гімн, сотні тисяч людей.
    І клятву дали Україні -
    На єдність, на вірність, за волю дітей.

    Луною клятва згукнулась по світу.
    Відбилась в серцях українських родин.
    Україну вітали із святом віку,
    На єдність, на вірність — і клялись, як один.
    21 січня 1990 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Нінель Новікова - [ 2019.01.18 17:34 ]
    Не дай Вам Бог...
    Не дай Вам Бог життя своє покласти
    На ниву творчу в прагматичний час!
    Життя Петренка*, як за приклад взяте,
    То – засторога, не дороговказ.

    Ніхто тобі ніде не допоможе
    І доброзичливо не прийме твір –
    За все платити треба гроші, гроші,
    Бо лиш вони у цім житті кумир.

    Людина пише, відкриває душу –
    Скарби сердечні сипле всім до ніг,
    Та зі скорботою признати мушу –
    Поету необхідний оберіг:

    Сім’я, робота, пенсія нехила,
    Щоб на життя було і на тираж –
    У кого гроші, блат, у того й сила –
    На презентаціях – ажіотаж!

    Буває, що із «гулькин ніс» таланту,
    Та є настирливість, цинізм, обман…
    І пробиває , справді, як тараном,
    Бюрократичні двері графоман.

    То ж, припадають пилом на полицях
    Державою оплачені книжки –
    На них ніхто не хоче і дивиться,
    А той все далі «творить» залюбки!

    17.09.2017








    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  25. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2019.01.18 13:43 ]
    Може, хтось запопадливий ...
    Може, хтось запопадливий
    здогадається й постелить соломи.
    Втім, якщо вже оступиться –
    червонітиме перед ровесницями.
    Навіть Бог заколисаний
    розмовами про блакитні шоломи.
    Тож солдатиків меншає, меншає…
    Та чомусь не реветься Йому.

    Обирають опитані
    нехай-приниження-аби-виживання.
    Електронні й друковані –
    по серцях
    результатами екзитполів.
    (Розіграли канали в орлянку
    умовні Кнуров і Вожеватов.
    Хоч ніколи не буде
    процес нав’язування думок
    не збитковим).

    Агрономи – із гонором.
    Преміювати б неуків кайлами.
    Ліві? Праві? Не суть.
    Не солома – то хай буде сіно. Падаймо?
    Як же важко сприймати
    й думку згаданих вище
    опитаних,
    і оце лихоліття,
    що вкрай потрібно
    перетерпіти нам.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  26. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.18 10:37 ]
    В густій траві дитинство заблукало
    Здавалося - вони такі високі,
    Сягають наче аж самого неба,
    Великий стовбур і гілля широке -
    Такі дитинство бачило дерева.

    В траві густій могло теж заблукати
    І плакало та кликало матусю,
    Бо не могло стежину відшукати,
    Назад додому втрапити не взмозі.

    Як знову опинялось біля хати,
    То згодом ще пригод воно шукало
    І ненароком з гойдалки упало,
    Доводилось матусі виручати

    Його з біди, поцілувати ніжно,
    Вести за руку неслуха додому,
    Замазати зеленкою коліна.
    Як же усім до болю це знайомо.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Олександр Сушко - [ 2019.01.18 09:54 ]
    Молодість
    У дитинство вже не повернути,
    Дідуган зробився з хлопчака.
    Бо в душі не червень - місяць лютий,

    І горить кровиця на руках.
    Все було - дружина і робота,
    А тепер забризкав рай кармін.

    На позицію крокує рота
    У невтішних спогадах про мир.
    Там де мрії - випалені вирви,
    Сонце застеляє чорний дим.

    Масть - одні хрести, немає чирви,
    Оберіг - із лиха та біди.
    Сумніваюсь, а чи був я юним -
    І вві сні вимахую мечем.

    Лопнули усі мажорні струни
    Та ненависть венами тече.

    Знову дзвони бемкають на сполох,
    У траві звиваюсь, наче в'юн.
    З-за Дінця стріляє лютий ворог,
    Убиває молодість мою.

    18.01.2019р.
    Не кради!
    У дурного, бо чесного хлопа горбак як дуга,
    Тать у люду гребе і в держави сонливої потай.
    Брати все, що погано лежить - в цім немає гріха,
    Копійчину злупити із ближньго - це насолода.

    Бідність - трута. Привчають цей напій ковтати рабів ,
    Щоб сумирно з кайлом у руках працювали у ярмах.
    Юнаком ще цю бовтанку мертву також пригубив
    І зі світлої на темно-сіру змінилася карма.

    Он, злодюга із торбою золота в Кончу біжить,
    У попа в діамантах хрести гроном виснуть на рясі.
    А вуста для молитви позичив у бога олжі,
    Щоб мовчав трудівник і терпів над собою образи.

    Для утіхи та щедрих дарів райський сад посадив
    Та сусіда неситий голляки ламає щоночі.
    Я кажу: - Дам чого забажаєш! Лише не кради!
    Та просив я дарма - знову світяться голодом очі...

    16.01.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Віктор Кучерук - [ 2019.01.18 09:50 ]
    * * *
    Морозним вітром дихає зима,
    Рясні сніжинки сіються на стежку, –
    Звисає із ялинки бахрома,
    А сосонку оздоблює мережка.
    Мов білий килим виткало життя, –
    Без пагорбів, улоговин і ліній, –
    На ньому чітко бачу відбиття
    Кружляння маячливих світлотіней.
    Між них моя… Куди вона іде?..
    Чому так вабить у негоду далеч, –
    Коли навколо ні душі ніде, –
    І псів не чути, і відсутня галич?
    Але вже трішки змореним ногам
    Лишилося розмірено ступати, –
    Аби, нарешті, пояснив я вам,
    Чому пішов стривожений із хати.
    Знайомою святковістю пісень
    Мене вітають збуджено синички,
    Адже несу голодним що не день
    Сухарики в фанерну годівничку.
    Стою, об сосну спершись, біля них
    І кожну вирізняю й впізнаю я, –
    І видається – снігопад притих,
    І відчувається, що вітер більш не дує...
    15.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  29. Ігор Деркач - [ 2019.01.17 12:22 ]
    Світлій пам'яті
    Коли одного пам'ятаєш,
    тоді усе – ніщо навкруг.
    Іде у небуття товариш.
    Лишається у серці друг.

    Йому не снились лаври слави,
    але займав свої щаблі,
    любив поезію і барви
    своєї рідної землі.

    Усі у Леті невідомі.
    Нікому тут не заболить,
    коли душі його у комі
    поставить жирну точку мить.

    Не забуваються моменти.
    Ось він напучує мене, –
    приходь готовим у поети,
    тоді і успіх не мине.

    Твори себе не ради муки...
    Нема ліміту у науки...
    Не висихає океан...

    У небі ще літають круки.
    Даруйте, неуки, що «уки»
    огранили обсидіан.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  30. Нінель Новікова - [ 2019.01.17 10:26 ]
    Зимний этюд
    И куда не иду, что ни делаю,
    То виденье забыть не могу:
    Словно вышивка – белым по белому,
    Две берёзки на белом снегу…

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (4)


  31. Віктор Кучерук - [ 2019.01.17 09:56 ]
    * * *
    Проти ночі обмінялись
    Номерами телефонів, –
    І тепер щоніч зухвалість
    Нищить скромності кордони.
    Услухаюся терпляче
    В монологи безупинні –
    То у розпачі ти плачеш,
    То смієшся безпричинно.
    Я – образити не здібний
    І тримаюсь етикету, –
    Та й такою не потрібна
    Ти нікому, крім поета.
    Сам не знаю, як так сталось,
    У порожньому вагоні, –
    Що ми просто обмінялись
    Номерами телефонів…
    12.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  32. Віктор Кучерук - [ 2019.01.16 22:05 ]
    * * *
    Не так, як думаю, роблю,
    Не так, як хочеться, буває,
    Коли, подібно ручаю,
    Ніде калюж не оминаю.
    Та не спроможна жодна з них
    Мій неугавний біг спинити
    Ані далекістю доріг,
    Ані ціною вічних витрат.
    Усі казали: “Зупинись!..”,
    Мені погрозливо й підлесно,
    Але так станеться колись, –
    Коли, що є вже не воскресне…
    13.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  33. України Сокор - [ 2019.01.16 22:38 ]
    Твой образ в душе
    Стихи читаешь про любовь,
    Видишь, как поэт тоскует.
    Он не находит ярких слов,
    Порой, сердце не волнует.

    Для объяснения любви,
    Он прибегает часто к птицам.
    То скажет: - Зорькою гори.
    Иль просто: - Я хочу женится.

    Поэт в стихах — похож с Луной,
    Иль с нежной алой розой.
    То горит-горит звездой,
    Иль жилы леденит морозом.

    Любовь поэта — лишь мечты,
    Порой — Орфей с лирою.
    Иль соединит уста в усты,
    Иль клятву даст любви любовью.

    Проходят тысячи веков.
    От слов, любовь не стала лучше.
    Любовь — это песня без слов,
    Образ твой, в моей душе певучей.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:53 ]
    Печаль
    Печаль там, де її не чекають,
    Де вночі забувають про сон.
    А вона пустоту відчуває,
    І з серцем стучить в унісон.

    Вона тиха і скромна жінка,
    Що шукає місце в житті,
    Де б знайшлася її зупинка,
    Де б зустріли її в доброті.

    Вона легка і дуже тендітна,
    Тільки її не чекають ніде.
    І до кожного так непомітно
    Навшпиньках печаль іде.

    А вона ж хоче теж опіки,
    І як жінка, щастя й вогню,
    Щоб хтось цілував їй повіки
    І був за міцну їй броню.

    Тож якщо завітає печаль,
    Не цурайтесь її ніколи,
    Бо і в неї є той ґрааль,
    Що засліпить весь світ довкола.,
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  35. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:09 ]
    Надихаєш Ти
    Щоразу, коли закриваю очі,
    Щомиті, коли поринаю у сни,
    Бачу образ його серед ночі,
    Силует, що стоїть зі спини.

    Він на пальчиках тихо підходить,
    І за руку мене беручи,
    В сновидіння теплі заводить,
    Де від світу усі є ключі.

    Він до мене звертається ніжно,
    Адже знає, що саме вночі,
    Без всіх тих речей маніжних,
    Я перші складаю вірші.

    Він манить своїм поцілунком,
    Спокусливим поглядом кличе,
    І є тим чарівним дарунком
    Натхнення, що світ мені зиче.

    А згодом в обіймах ласкавих
    Вітаємо сонячну днину.
    І в промінях нових й яскравих
    Останню проводим хвилину.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:43 ]
    Та, що ні на що не здатна
    А ти казав, я ні на що не здатна,
    До чого б не бралася - не моє.
    "До віршів, -, судиш, - не удатна,
    Це лиш захоплення твоє."

    Сміявся, що моя французька мова,
    У мед солодкий додає кислинку.
    Закоханість ж моя - раптова,
    "Минеться швидко, за хвилинку"

    Не вірив й в те, що буду мати щастя,
    Що в натовпі я буду виділятись.
    І я сказала тобі "Досить. Баста.
    Подивимось, хто ще буде сміятись"

    Я не брала слова ці до обіди,
    Але й за принципи не ставала ніколи.
    І оминала рух суспільної орбіти,
    Навіть тоді, коли дивились всі довкола.

    Не була горда, та жила сміливо,
    Завжди тягнулась до людей успішних.
    І пам'ятала, про свій пункт "важливо",
    Що рятував мене у дні невтішні.

    Були пораски, та були і перемоги.
    Мій шлях був сповнений камінням.
    І деколи підкошувались ноги,
    Та я все рівно рухалась невпинно.

    І от у мить, коли зустрілися ми знову,
    Ти був здивований моїм здобутком.
    Почав заводити розмову,
    А на обличчі покривався смутком.

    Питав: "Як справи, як минув цей рік?"
    А я: "Ma vie est magnifique!
    - Ти знов сама, напевно, як торік?
    -О ні, удома жде коханий чоловік.

    - Вірші не пишеш вже давно, правий?
    - Ні, вчора вийшла збірка "Кошик мрій".
    - А в Щастя, мабуть, смак гіркий?
    - Рецепт на нього в мене свій.

    І стих відразу голосний у тебе сміх:
    - Як досягти же успіху людського?
    - Секрети тут, - кажу, - є різними для всіх,
    Моя удача полягає в цьому:

    Щасливим завжди буде той,
    Хто на інших не буде зважати,
    Хто йтиме до цілі, як герой,
    Той високо в небі буде літати!
    2018


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:56 ]
    Казка про кохання
    Комусь здається світ наш дивним,
    щоб жити в ньому, треба бути сильним,
    Але відчути треба все,
    тоді життя щось принесе...

    Життя- це простір, сенс буття,
    часова хвиля, ритм серцебиття.
    Все було добре, та Вона...
    відкрила сенс мого життя!

    Не відриваючись від книг,
    я прочитав багато з них,
    та познайомившись із нею,
    я знав, вона буде моєю!

    Я довго думаю, гадаю,
    ну що ж до неї відчуваю?
    До дум своїх я прислухався,
    здається, в неї закохався.

    Почав шукати я щоночі,
    хто про кохання щось бурмоче,
    в книжках шукав вірші, загадки,
    хоча, я мав свої здогадки.

    І все ж, нічого не знайшов,
    додому я ні з чим прийшов.
    Але на ранок зрозумів:
    відгадку я знайти зумів!

    Кохання- це глибока сила,
    вона мене цим спокусила,
    це птиця сонця та вогню,
    Яскраві мрії під час сну.

    Тому я довго не барився,
    від щастя я аж заіскрився.
    Коли сміливості набрався,
    Я в коханні їй зізнався.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  38. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:30 ]
    Наше НеКохання
    Мій сон спіймав тебе
    Тенетами кохання.
    Відчувчи й в них себе
    Пізнала я бажання.

    Бажала бачити та жити
    в твої омріяних думках.
    І все життя тебе любити,
    Тримати й щастя у руках.

    Я мріяла про "Нас" давно,
    про той прекрасний танець.
    Та, мабуть, ти не в це кіно
    Отримав роль "коханець".

    І знаєш, важко мені було
    Здобути знову самоту,
    Та раптом, все само минуло
    Знайшовши тишу золоту.

    Я глянула на світ щасливо,
    Додала барви в сірі свої дні.
    І все мені здалось можливо,
    І знов засяяли мої вогні.

    Отож, почнімо жити далі,
    Ловити сонця промінці.
    І в світлі бачити деталі,
    Тримати міцно їх в руці!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  39. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:14 ]
    Все швидко. Миттєво. Емоційно
    Все швидко. Миттєво. Емоційно.
    Все спішить. Палає. Жевріє
    Хтось в осені губиться потенційно,
    Хтось сумом осіннім хворіє.

    Час проходить. Летить. Протікає.
    Люди приходять. Ідуть. І зникають.
    Хтось від сенсу й думок втікає,
    А хтось і в любов цілком поринає.

    Сонце заходить. Світить. Зникає.
    Місто встає. Спить. Завмирає.
    Від книги мурахи по тілу бувають,
    Від поцілунка ж серце палає.

    Світ беззупинний. Безмежний. Прекрасний.
    Осінь розкішна. Багряна. Та ясна
    Побач цю красу, прошу, своєчасно.
    Й закохаєшся в осінь. Нову. Сучасну.

    осінь, 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  40. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:58 ]
    Осінь, що колись кохала
    А знаєш, Осінь теж колись кохала,
    І пристрастно танцювала з Ним танго.
    Секрети свої йому розкривала,
    Цілувавши з жагою до ранку.

    Його кружила в багряному листі,
    Сонячним світлом вдень підіймала.
    Сплітавши їх долі в червоне намисто,
    Його до серця в журбі пригортала.

    І Осінь безмежно була щаслива,
    Їй так подобалось Його надихати!
    До інших пір року не була ревнива
    Чи тільки хотілось їй так вважати.

    Та з часом на небі заходили хмари,
    Все місто витрачало свої відтінки.
    Губилась осіння краса й терпкі чари,
    Все швидше горталися Їхні сторінки.

    В Її звабливості дні останні,
    Коли став тепліше Він одягатись ,
    Зникала любов у Його торканні,
    Додому став пізно він повертатись.

    І знаєш, Осінь все ж його відпустила.
    Розуміла: на нього чекає Зима.
    Вона міцніше за все Його любила
    Й втекла у вирій свій крадькома.

    Але Вона обіцяла з'явитися знову,
    Повернутись, та тільки пізніше.
    І через три пори почнуть вони нову розмову,
    Про те, що для них найрідніше...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  41. Іван Потьомкін - [ 2019.01.16 18:48 ]
    Не приведи Господь зануритись в дитинство

    Москві, а за нею й Києву привиділось,
    Що в горах, неподалік таджицької столиці,
    Не знаючи, що їй робить, ходить «сніжна людина».
    Які там «єті », думалось, як опинився там,
    Де скорш ведмедя стрінеш біля аличі,
    Ніж звичайнісіньку людину?
    Зрештою, як у камінні й безгомінні можна жить?
    «Наївний ти,- сказав столичний чоловік,
    Почувши невеселі мої роздуми.-
    Пролинуло моє дитинство саме там, на березі ріки,
    Що барана за мить якусь роздягне до кісток,
    Де майже голіруч ловили ми форель.
    Якби уважніше ти придививсь, то віднайшов сади,
    Де й досьогодні ще не здичавіли яблуні та вишні...»
    «То чом же ви пішли відтіль?»
    «Вигнали всі кишлаки вирощувать бавовну на рівнині.
    Тепер пенсіонером хочеться вернутися в дитинство...»
    А пригадалася мені неспішна та розмова в чайхані,
    Як уві сні на грищенецькім опинивсь узвозі.
    Село моє, таке знайоме і близьке, було, мов на долоні...
    Серце затьохкало в щемкому болі, і по щоці сльоза скотилась.
    P.S.
    На старості мандрівникам судилось відкривати рідний край.
    І все ж не приведи Господь зануритись в дитинство



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  42. Марія Дем'янюк - [ 2019.01.16 14:09 ]
    Він
    А Він переступив спокуси земних втіх,
    І Боже Слово ніс безмірності доріг.

    А Він ступав тихенько на поріг
    І стукав кожному: у ношу збирав гріх.

    Не всі оселі двері відчиняли,
    Не всі миряни радо зустрічали...

    Ба!- дивувались, Ти прости їм, Боже,
    - Чи Він спокутувати всю гріховність світу може?

    Гріх за гріхом - тяженний Його Хрест...
    Останній шлях...і цвях...Пресяюче: Воскрес!

    Воскрес! І знову стукає до нас в хатини...
    Давайте менш грішити, хоч наполовину...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (6)


  43. Ігор Деркач - [ 2019.01.16 12:21 ]
    Силосні башти


    І
    Вичунюю. Перед очима – бісики,
    якась церата лізе на батут...
    Не вистачає хроніки і містики,
    а фея, відчуваю, тут-як-тут.

    Вирулюю оазами та плесами,
    провалююся думкою у час...
    Як силосують люди непричесане!
    Із глузду можна з’їхати за раз.

    ІІ
    Надихався поезії у стоїка
    як пилососні роботи сміття
    і на бодай елементарну логіку
    у пам’яті немає опертя.

    Чи біс який нашіптує їм поночі,
    чи очі позичають у Сірка?
    Не добачають особисті покручі
    мішенями пера сатирика.

    Чамрію, ошелешений куплетами.
    Одні трюїзми, мов кімвал, пусті.
    Та поки іменуються поетами,
    ще подають надії золоті.

    Огородились баштами та вежами,
    де їх ніхто не сміє досягти,
    бо мода архаїчними одежами
    на подіумі сяє з висоти.

    А подивитись – ким то ми очолені?
    Кому й за що чіпляємо вінки?
    О, людоньки! Ой, королі оголені,
    куди ви діли фігові листки?

    ІІІ
    Лишаємось інкоґніто – зоїлами,
    хоча і аплодуємо своїм.
    А як інакше... скільки солі з’їли ми!
    Давай дорогу нехристу до рим.

    О ви, мої зелені, крокодилами
    були і є у капищі пітьми.
    І як би полиняти не хотіли ми,
    не оживе, охаяне людьми.

    .............................................
    Поезіє, явися Аріадною,
    нехай з печери вилізе Тезей,
    а неземне оспівує Орфей.
    Але не бійся іноді Кассандрою
    показувати шельму, що командує,
    кого ізолювати від людей.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  44. Козак Дума - [ 2019.01.16 11:27 ]
    Дожартувався
    Дівчат і жарти полюбляв до чаю
    такий собі веселий керівник.
    Святому він замовив Миколаю
    цнотливих двох дівок на Новий рік.

    Але життя над ним пожартувало,
    буквально підкосила новина –
    двох доньок зразу секретарка Алла
    йому в подарок в жовтні піднесла.


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  45. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.16 10:55 ]
    Співай, душа
    Сріблиться у волоссі сніг
    І теплиться доброусерці,
    Але на душу смуток ліг
    Та так пече, неначе перцем.

    Чому заплакана душа?
    Напевне біль її торкнувся.
    Як знати, що тебе втіша,
    Я ж заспокоїть тебе мушу

    Лагідним словом і теплом,
    А чи веселими піснями,
    Щирістю й чуйністю.Разом
    Співай, душа, співай із нами.

    2019 р.





    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Вячеслав Семенко - [ 2019.01.16 00:39 ]
    Делакруа Delakrus
    З Томаса Венцлова

    Патетика, здавалось, нам не знадобиться,
    та цей сюжет цікавить знов і знов -
    яку художник приховав тут таємницю,
    що як багаття палить полотно!

    Над барикадою з туману квітне заклик,
    у сяйві бою - світла пелена.
    Піти у забуття вона уже не здатна -
    жага смертельна, пристрасть і війна.

    Нехай закінчиться колись, як сон, ця драма.
    Капрал нам розповість історію Вандама,
    історію поразок і звитяг.

    Заграє знову кров, заб'ється серце швидше,
    прийдешня ніч, неначе пісня, заколише,
    розчинять міфи складності життя...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  47. Віта Парфенович - [ 2019.01.15 22:39 ]
    Куди?
    Куди зникає твоє тепло?
    Чому дзвінки лунають рідше?
    З тобою добре так було:
    душа цвіла, писались вірші!

    Із часом попит на тебе зріс -
    І вже турбує чергова курва.
    Ти, милий хлопче, таки підріс,
    Аби любити когось «задурно».

    Вервечка спраглих любові дів,
    Не знають, що ти не сам, козаче,
    Воюють тихо, аби їх хтів,
    Аби найперша – єдина значить.

    А я ревную – таке життя,
    Бо сил доклала до твого виду,
    І рік не перший тебе знаття,
    І всяка, різна, жива й нехитра,

    Без макіяжу і без прикрас,
    Розкішна панна й остання шльондра,
    Все поєдналось, настане час,
    Як розглядаєш чергову кльомбу*

    І не про те тут, що я боюсь,
    Насилу милим не будеш, милий,
    Ти поки – поруч, у тому плюс,
    Тому ціную, тебе – Людину.


    *кльомба - я когось анекдоту, певно, перевернуте слово клумба на кшталт кльони і льопи (клени і липи), зг. болгарського словника - мавпа


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (10)


  48. Володимир Бойко - [ 2019.01.15 21:33 ]
    Кмітлива киця
    Влізла киця у шухляду
    І від того вельми рада,
    Бо непросто кошенятку
    Влаштувати власну хатку.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  49. Марґо Ґейко - [ 2019.01.15 21:18 ]
    Хоч би так...
    Я знаю, що все перебутнє, а ти?
    Як мул під водою, як бризки над нею
    Пощезне. Не вірте в оту ахінею,
    Що час – уроборос, бо він – серпантин.

    І вдруге фрегату отут не плисти.
    Хай море забуде хореї і ямби,
    А ти не кричи мені зверху, що «я би-м...!»
    Занадто, занадто у пам’яті стигм.

    Цей ритм, ніби шторм, що гатив і гатив.
    Тепер анапест, амфібрахій і дактиль
    Вгамовують хвилі, розширюють такти,
    Вода виколисує інший мотив.

    У клітку ніколи мені не врости:
    Де затишно моху, не квітнуть троянди,
    І в трюмі затісно для духу наяди,
    Я хочу на волю із душних гостин.

    Я хочу… А погляд відсутній, пустий.
    Вже згодна до якоря, згодна на рею,
    Бо світ під водою, чи всесвіт над нею
    Побачу на мить. Хоч би так відпусти!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  50. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2019.01.15 15:34 ]
    Усе було війна...
    Усе було війна... Перони, рани, вибухи.
    І чийсь загиблий пес. І чийсь загиблий син.
    На написи в метро (мовляв, немає виходу),
    якби вони були, не вистачило б сил.

    Лякав телеекран ще більшими масштабами.
    Волали всі стовпи: «Рятуймо ушпиталених!»
    Марніли молоді вдовиці-лейтенантші...
    А хтось і зловтішавсь: «Хай гинуть, бо не наші».

    Триває і тепер. Моя не слабне лють
    стосовно всіх отих, що воду жваво ллють
    на млин чужий,
    що стільки доль перемолов уже;

    стосовно всіх отих, кому «аби рубЕль»,
    хто й нині залюбки – в Судак і в Коктебель.
    Їх тисячі смертей
    чомусь не приголомшили.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   1459