ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Михайлик
2018.02.18 23:49
Я дякую Тобі за цю сльозу,
за мій політ, іще такий недавній,
п'янких думок немовлену красу
в морозяній казковості різдвяній,
барвистих вогників космічну пектораль,
вібрації єдвабних обертонів…

Портал цей зачиняється, на жаль.

Вікторія Лимарівна
2018.02.18 23:23
Душа здригнулася – завмерла:
Крижини дотик, спалах – струм
Пробіг по тілу, наче жерлом
Дістав глибин сердечних струн.
Майдан січневий - ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ
Число трагічне - ВІН упав!
Смертельний постріл перший, другий…
Не випадкові – кожен знав.

Іван Потьомкін
2018.02.18 20:54
В одном из турагенств, расположенном в самом центре Иерусалима, текла обычная будничная работа. Случалось, что к одному и тому же агенту приходило одновременно несколько посетителей. Тогда чаще всего мужчины уступали место женщинам, а сами выходили на ули

Василь Дениско
2018.02.18 20:29
Вісімдесяті роки минулого століття. Зима. Дорогою з вокзалу Саранська (столиці Мордови) до тролейбусної зупинки я, привітавшись, запитав першого зустрічного чоловіка – як мені проїхати до найближчого готелю. Запитав, звісно, українською, бо повсякчас нама

Домінік Арфіст
2018.02.18 20:28
я їм твій хліб, о доле моя дивна…
плачу піснями… плачу у ночах
у кляшторі зачинений монах…
сміюсь у небо – сонячна дитина…
Еллада… доля… далина ельфійська…
розчинена у морі кров дорійська…
із темного колодязного дна
мені небесна сяє глибина…

Гренуіль де Маре
2018.02.18 20:07
Одчепися, моя печале –
Що ж ти назирці йдеш за мною,
З ринви скапуєш снігом талим,
Повниш хату порожню луною?

Глянь: синіють сніги під вечір,
Шерхне крига в слідах слюдою…
Забуваю невдалі втечі

Галина Гулієва
2018.02.18 16:22
Вибирати для нього квіти. Неодмінно троянди чорні, бо
він глибокий і темний - не випливеш, не зурочиш.
Зі стрічками атласних пальців заплітати троянди в бороду,
загортати у білість розірваної сорочки.

А у серці мілкому, нач

Ярослав Чорногуз
2018.02.18 14:31
І (ІХ)

Це наслання з диявольських куліс,
Метелик мов, од сяєва осліпши,
Я полетів на чари світлих рис
Лиця твого, для мене - щонайліпших.

Вгорі лунало слово: «Стережись!» -

Ірина Вовк
2018.02.18 14:27
…Не гасне, не вмира – витає Дух Свободи,
На Світло наверта, де верші голубі…
Вкраїнці – не раби!.. Ми – правнуки народу,
що волю здобував в кривавій молотьбі.

Ярій, душе моя – бо буде бій кривавий,
Утишся, не щеми, вселенськая журо!
Підуть з житт

Василь Світлий
2018.02.18 14:19
Терпке вино!
Заходьте, почастую!
Ні, це не жарт.
Все чесно, без підстав.
Вино – відмінне.
Якість – гарантую.
Усе добірне,
сам виготовляв.

Сергій Гупало
2018.02.18 13:53
Який ненадійний кохання політ!
Літають – жаринки і попіл.
Нам інше казали. Що горе – це СНІД,
Щоб ми записали на лобі…

Кохання – як рана, це – не дивина,
А серце пробите стрілою.
А любка віддалена. Що там вона!

Андрій Грановський
2018.02.18 13:23
Брунатне обличчя
Та темне волосся
Постійно мигочуть
Понад очами
Булгаков писав,
Шо не треба ж людині
Багато для щастя
Особливо вночі,

Олександр Сушко
2018.02.18 12:47
В цю країну більше не ходи -
Черваки в саду на кожній гілці.
У криниці пусто, ніц води -
Випили неситі українці.

Роботящі тільки на словах,
А насправді - жебраки-невдахи.
У сусідів пан - Христос, Аллах,

Петро Скоропис
2018.02.18 11:12
Сирець повіддя крає п’ясть.
Кінь до погроз глухий, як тать.
А перший лід калюж тріщить,
що полум’я багать.

Не чує кінь тривог моїх.
Річ в тім, що виказати їх
коневі чоботом під дих,

Ірина Вовк
2018.02.18 10:48
У нас в очах доби трагічні очі -
одвічний страх... пустелі... потолочі...
і слабість тіла... трем... глуха бентежність...
і до землі зболіла приналежність.

Олександр Сушко
2018.02.18 08:54
Буває, що потрібно чоловіку
Води пустити цівку в неба синь.
Ридається ізмалку аж до гику -
Душа моя чутлива до сльози.

Од захвату, розчулення чи ляку
Бубнявіють несамохіть в очу.
Всьому виною - бісова собака,

Микола Соболь
2018.02.18 05:38
Надворі – XXI вік.
В Європі «Лексуси» не в моді,
Водневі двигуни на сході…
(У нас од президента – тик.)

У СеШеА – Ілон* і «Тесла»,
Росію «скрепами» рознесло…
(Ми – «обігнали» – Мозамбік.)

Ярослав Чорногуз
2018.02.17 21:08
О де ви, дні весни мої, о де ви?
Вже лютий он із ярмарку погнав.
Літа в повітрі подих березневий,
І первозданна свіжість весняна.

І в проясніло-ніжній саду пущі
Збирається, овіює тебе
Овеснена, п`янка снага цілюща…

Ночі Вітер
2018.02.17 16:20
И тот, кто повержен, никем не утешен,
И тот, кто тщеславен, напорист и лих;
Кто в мыслях уверен, в поступках безгрешен
И запросто судит, и правит других;

И падший в неведенье, Бога клянущий,
И бьющий поклоны в тени алтаря,
И тот, кто над все

Олександр Сушко
2018.02.17 14:35
Висотує до дна печаль і страх,
Коли в життя приходить чорна смуга.
О, як невчасно смертного одра
Торкнулась голова старого друга.

Кричав у ніч розпачливо "За що?",
А скроні тихо угортало в іній.
У мішанині крил, вітрил і щогл

Василь Світлий
2018.02.17 11:30
Переболить.
Перегорить.
Мине…
А може й ні.
Не впевнений.
Не знаю.
Коли тим болем випалене все,
Що залишилось ?

Іван Потьомкін
2018.02.17 10:39
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».

Сонце Місяць
2018.02.17 05:31
що полягли
не вперше
не востаннє
в неоголошеній
невизнаній
війні

надалі там

Серго Сокольник
2018.02.16 23:06
У пошуку тебе я сто доріг
Пройшов, але мене знайшла сама ти.
Я спершу слова мовити не міг...
У тім бажанні обіймати, мати,

Захоплення у горлі схлип застиг,
І тіло у руках твоє тримати
По праву зміг, неначе оберіг...

Тетяна Флора Мілєвська
2018.02.16 21:39
У ритмі її буття не існувало поряд ні фарб, ні музики.
Місто дзенькало за вікном трамвайними коліями
та інколи шкварчало дощем,
котрий прибивало цвяхами пилюки до землі.
Уранішня кава, мака та кефір - ось і уся компанія
її невідомо скількисьтамтис

Олександр Сушко
2018.02.16 19:03
З небес послала доля віщий знак,
Уже приготував букет Венері.
Коли ж нарешті я почую "Так!",
І ти увійдеш у парадні двері.

Лише у мріях чую крик "Ти мій!",
Лише у снах твого торкаюсь лика.
А нині ми ховаємось у тьмі:

Ярослав Чорногуз
2018.02.16 14:31
ЧАСТИНА ІІ

ПРОЗРІННЯ

О высший дар, бесценная свобода,
Я потерял тебя и лишь тогда,
Прозрев, увидел, что любовь – беда,
Что мне с

Маркіяна Рай
2018.02.16 14:09
Досить безглуздо, здавалося б, зважувати думки.
Димкою дух розстилається з домішками квітковими.
Так невагомо, примарами, мрії торкнуться руки,
Невипадковими.

Не промайни непомічено, згладжуй моє чоло!
В морі човни порозгойдує хвиля живої ніжності.

Олександр Сушко
2018.02.16 12:25
Народ у нас увірує в усе:
Добрезну тещу чи чортячі роги.
А нас учили в бурсах й медресе
Із пастви кревні зціджувать потрохи.

У мене апетити о-го-го!
Й товар продати нині вельми трудно.
Брешу з амвона звично аж бігом,

Сергій Гупало
2018.02.16 07:27
І ночами не сплю, і світанки минаю.
Тінь за мною женеться, це значить – біжу.
Уцілів я у пеклі, натішився раєм,
Та ще треба здолати останню межу.

Ні найменшій комашці, ні брату ні свату
Не зізнаюся: суще на світі - моє.
Я кудись утікаю? Я хочу пі

Микола Соболь
2018.02.16 06:52
До снігу звикли, а до льоду – ні.
Не позвикають до слизького ноги.
Тому – пишу, веду «фейсбучні блоги»,
Ой, як же це, не все одно мені.

Нутро ослизле, всюди – душепад
Туманом небо затягло, на зорі
Лягла пітьма і буревій надворі,

Володимир Бойко
2018.02.15 23:20
Вивільняюся із омани,
Забуваючи, хто ти є.
Бо у вигинах твого стану
Дотліва почуття моє.

Я пригадую й забуваю,
Утікаю й вертаю знов.
Умирає і воскресає

Олександр Козинець
2018.02.15 22:17
І навіть якщо ти
Будеш мене вести
Шляхом серця,
Що навіть діти чужі
В мені батька шукатимуть,
Я смиренно скорюсь,
Даруватиму світло їм.
Тільки дозволь крім цього

Ірина Вовк
2018.02.15 22:01
Хочеш знати, як це сталось?
Звідкіля дівча це взялось? –
твоя мама так сміливо
доню сотворить схотіла...
Щоб тебе родити вміло,
надихнуть красою тіло –
на троянд пахучі личка
влила патоки потічки...

Олексій Кацай
2018.02.15 21:24
Там, де галактика зникає,
на самому її краю,
я балансую й вигораю
до супокою. І свою
розтягую орбіту в нитку,
на пам’ять вузлики планет
на ній скрутивши, аби швидко
у спогади, як в інтернет,

Світлана Майя Залізняк
2018.02.15 15:33
Стоїть бабуся, дивиться на хату"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Завялова Інеса Завялова Інеса
2018.02.17

Олександр Бордо
2018.02.12

Джей Уей Ґамалія
2018.02.10

Володимир Кепич
2018.02.06

Олександр Прок
2018.02.01

Наталія Шовкун Лія
2018.02.01

Соня Безсонна
2018.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ночі Вітер - [ 2018.02.06 10:55 ]
    А за вікном...
    Від Гентоша до Чорі - днів мара.
    Кудись запхали слово у світлинах.
    Скубуть Пегасу пишного хвоста
    І приміряють сьогодення віник.

    О, брате! Пушкін - "сукін син",
    І Фет в труні давно перевернулись.
    А ми жив"ємо - вічности майстри,
    Клонисті фейки, віслюки, притули.

    А за вікном пухнастий білий сніг,
    Мереживо думок і радість, й відчай.
    Що, майстре, кинеш натовпу до ніг?
    МабУть нічого та тобі й не личить...


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (19)


  2. Ніна Виноградська - [ 2018.02.06 08:16 ]
    Скільки?


    Коли диявол вже сидить на троні,
    Із булавою владною в руці –
    Народ ковтає сльозоньки солоні,
    Бо правлять ним не люди, а людці.

    Повсюди плач гіркий і тихий стогін,
    А непогода теж своє – моква.
    І зрадили людей всі їхні бОги,
    Бо звідусіль брехня, слова, слова.

    Покірності всім треба, як овечки,
    Щоб мати лиш тупих волів, рабів.
    Тим, хто на трон піднявсь за гроші й гречку,
    Ніхто не сміє виявляти гнів.

    Тому сьогодні у оселях голод
    Живе повсюди, викликає страх.
    А парки і ліси з’їдає холод,
    Бо недоступний газ. У всьому крах.

    Майбутнє невідоме, бо зневіра,
    Війна на сході, всюди вороги,
    Що заливають сала всім за шкіру,
    Вони ж нам накопичують борги.

    Життя іде, страждає від безмов’я,
    Донбас палає, утікає Крим.
    Держава, що синів спливає кров’ю,
    Терпіти буде скільки цей режим?
    05.02.18


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  3. Ніна Виноградська - [ 2018.02.06 08:57 ]
    Не спіть, українці!


    Ви здуру кладете життя і тіло,
    І вірите в облудливі слова.
    Свобода й воля звідси полетіли,
    І Україна з вами ледь жива.

    Вас убивають вже не поодинці,
    Свідомо убивають з-за землі.
    Де розум ваш, скажіте, українці?
    Чому спите? Прокиньтеся! Малі

    Ті спротиви, що де-не-де проходять,
    В конвульсіях конають. І тоді
    Вас винищать страшні чужі заброди,
    Що геноцидом правлять. На воді

    Річок, озер, поставлено кордони,
    Напитись ніде, просто підійти.
    Для вас, зчумілих, всюди заборони,
    Бо мовчите, і сестри, і брати.

    Радієте чужому вам безвізу,
    Де праці з ранку вже нема межі?
    Для вас, дурних, працює телевізор,
    Де вішають брехню чужі мужі.

    Вони для нас, насправді – воріженьки,
    Яким потрібна лиш оця земля.
    А ви забули, у якої неньки
    Ви народилися? І вже здаля

    Не бачите, хто обікрав країну,
    Хто до могил зігнав увесь народ.
    Хто на війну погнав чужого сина
    І в тюрми тих, хто ще шукав свобод.

    Хто посадив своїх у телевізор,
    Щоби збивали люд з його шляху,
    Щоби втікали з дому вже без візи,
    Від безгрошів’я, голоду, страху.

    І що? Змиритись? І здихать родами,
    Все ворогам залишити своє?
    За нелюбов, невірність, зраду мами,
    Безпам’ятство – забули хто ви є!

    Ще поміж нас живуть думки Шевченка,
    І сіють вічне Леся і Франко!
    Вставайте, люди, помирає ненька,
    Між нами ворог, влесливий страшко!
    18.09.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (1)


  4. Ніна Виноградська - [ 2018.02.06 08:30 ]
    Вдовине


    Моя журо, моя печаль без краю,
    Мій чорний біль віднині, як мана.
    Я вас в товариші не обираю —
    Самі щоденно зирите з вікна.

    У сірий світ і у безмежжя тиші,
    Де самота з куточків вигляда.
    І де ніхто не мовить, не залишить
    Відкритим кран, де утіка вода.

    На всі запори замикаю двері,
    Всього боюся, бо тебе нема.
    Живу неначе у незвичній ері,
    В якій сама — свобода і тюрма

    Сама себе жалію і неволю,
    Невільником і катом — теж собі.
    Щасливою свою вбачала долю,
    Та плач і стогін у моїй журбі.

    Ну як мені тепер без тебе жити
    І як летіти на однім крилі!?
    Без тебе розцвітають перші квіти,
    Травичка проростає із землі.

    Заходить сонце на вечірнім прузі
    І яблунева гілка вигляда…
    Не ходять в гості вже колишні друзі.
    Стікає час без тебе, як вода


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  5. Ніна Виноградська - [ 2018.02.06 08:48 ]
    Телеграма


    Ізранку дощ — то буде день погожий,
    В дорогу дощ — щаслива буде путь.
    А в мене щось на успіхи не схоже,
    Хоча в прикметах я шукаю суть.

    Розсипала на стіл сільничку солі,
    Забула щіпку кинуть за плече,
    Щоб не збулось нещастя. А від болю
    Не тільки в серці, і в душі пече.

    Там десь далеко захворіла мама
    І я зібралась вранці до села.
    Хоча неждана пізня телеграма
    Не мамою відправлена була.

    А надіслав її мені сусіда,
    Кремезний, роботящий селянин.
    І я надіюсь — встигну до обіду
    Обняти маму. Декілька годин

    Автобусом проїду по Сумщині,
    Щось напишу про села і гаї,
    Про хлопчика, який на конячині,
    Нагадує дитячий світ мені.

    І не куняю я, біжить дорога
    Через ліси і ріки, за мости,
    До маминого рідного порогу,
    Що споришем устиг вже зарости.

    Бо виросли матусині онуки —
    Трави не топчуть, не збивають ніг.
    У них тепер шляхи всі — до науки,
    Бабусин дім для них — то оберіг.

    В саду на груші гойдалку колише
    Весняний теплий ніжний вітерець.
    І груша скрипне, наче схлипне тиша,
    Як місяць свій запалить каганець.

    І заґелґочуть гуси на світанку,
    В дійницю вдарить струмінь молока…
    На звуки був багатим світ ізранку,
    Коли в подушку куталась щока.

    І мамине: «Вже прокидайся, доню,
    Бо скоро сонце вигляне з‑за хмар».
    І пахли молоком її долоні,
    Як завжди пахне ладаном вівтар.

    Я напівсонна виганяю з двору
    Своїх гусей на вранішню стерню.
    І пил дорожній зігріває впору
    Оцю сільську малечу, всю рідню.

    А досипали ми попід скиртами,
    Закутавшись в солому аж до вух.
    І як раділи потім наші мами
    Тим колоскам, що зібрані в фартух…

    Отак і збігло, відійшло дитинство,
    Стекло водою, проросло в полях.
    Навчання, і кохання, й материнство —
    Тут кожен свій проклав у вічність шлях…

    Як добре — мама стріла на порозі:
    «Заслабла трохи, ти пробач мені,
    Бо важко, доню, вже мені невзмозі
    Одній тут бути довгі ночі й дні.»

    А я щаслива — мама біля мене,
    В дитинство повернулася душа.
    Під маминим крилом благословенним
    Відчула захист, як мале пташа


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.05 23:50 ]
    Правда кличе
    У нас є Жоха - то "великий" гуру.
    Від зауваг його регочуть кури.

    Цех вчителів уже на ладан дише,
    Пішла із сайту Люба Бенедишин.

    Кузан і Чорногуз - ось два поети -
    Як спротив графоманському клозету.

    Як в Лету кануть звідси і вони,
    "ПееМ" впаде в обійми Сатани.

    "Майстерні" стануть зовсім незугарні -
    Засушені, зажохані лошарні.

    Забаньте, о Адміне, правда кличе!
    Набрид він, цей невіглас войовничий!

    5.02. 7525 (ВІд Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (6)


  7. Олександр Сушко - [ 2018.02.05 22:25 ]
    На зорі ти її не буди
    На зорі ти її не буди,
    На зорі вона солодко спить.
    Ранок дихає в тиш на груді,
    Пломеніє на ямках ланіт.

    І подушка її палахка,
    І вогнистий виснажливий сон.
    І чорніє волосся ріка,
    Тасьми коси взяли у полон.

    Вчора ввечері в шибки діру
    Довго гледіла. Втрачено лік.
    І по хмарах гляділа на гру
    Що затіяв між зір молодик.

    Чим яскравіше місяць світив,
    Чим гучніше свистав соловій,
    Блідла швидко. Ще крок до біди.
    Нащо серце холодній, німій?

    І на юній прекрасній груді
    На ланітах так ранок горить.
    Не буди ти її, не буди,
    На зорі вона солодко спить!

    Афанасий Фет
    ***
    На заре ты ее не буди,
    На заре она сладко так спит;
    Утро дышит у ней на груди,
    Ярко пышет на ямках ланит.
    И подушка ее горяча,
    И горяч утомительный сон,
    И, чернеясь, бегут на плеча
    Косы лентой с обеих сторон.
    А вчера у окна ввечеру
    Долго, долго сидела она
    И следила по тучам игру,
    Что скользя затевала луна.
    И чем ярче играла луна,
    И чем громче свистал соловей,
    Все бледней становилась она,
    Сердце билось больней и больней.
    Оттого-то на юной груди,
    На ланитах так утро горит.
    Не буди ж ты ее, не буди,
    На заре она сладко так спит!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (1)


  8. Марія Дем'янюк - [ 2018.02.05 21:17 ]
    ***
    Квітка з твоєї долоні
    проросла у моєму серці.
    Тану в твоєму полоні
    крапелиною в сині озерця.
    Ніжність твоя до нестями
    гладить моє волосся.
    Серце ледь чути співає,
    райдужне двоголосся.
    Звідки такі мережки
    слів неймовірно ніжних?
    Сховані вже сережки
    плетивом шовкоманіжним.
    Ніжно тебе голублю.
    Тепло торкаюся скроні.
    В серці твоїм виростає
    квітка... з моєї долоні.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (4)


  9. Вален Серц - [ 2018.02.05 20:09 ]
    Something Like Me
    Іноді щось дивує мене.
    Головне ‒ це не відокремлювати
    себе від інших, від усіх.
    Відчуття власної індивідуальності ‒
    наче легка імла посеред прозорого
    простору.
    Саме головне ‒ це відчувати, що
    тебе не існує!
    Найзгубніше ‒ це почати тоталіризувати
    себе, ототожнюючи із навколишнім,
    а не навпаки.
    Відчуття навколишнього і водночас себе ‒
    це найтонший, найзагадковіший стан,
    коли розчиняєшся ти й розчиняються всі,
    залишаючи лиш погляд –
    знівідкіля...
    Це колективне самоусвідомлення усього,
    що було, буде і, звичайно ж, що є.
    Я думаю, що це колись відчували усі ‒
    і знають, що кращої правди
    не існує.
    Найгірше ‒ це почати домінувати,
    адже навіть домінування над собою ‒
    це втрата відчуття реальності й
    справжнього “Я”.
    Хто нас нагородив оцим відчуттям
    свого "я"? Воно оманливе ‒
    більше того ‒ воно жорстоке.
    У всьому навколишньому є якийсь
    обман, несправжність або
    навіяність... Наче хтось один
    намагається замінити собою усіх решта,
    але тільки разóм з усіма ми стаємо справжніми.
    Оце відчуття єдності та рівноправ'я ‒
    найкраще, що може бути.
    І найперше, що виводить із цього стану ‒
    це вчинки. Вчинки, які наче вкинуті у повітря
    або у воду камені ‒ пронизують чи прориваються
    крізь простір, полишаючи після себе або слід,
    або, що ще гірше, незагоєні рани.
    Насправді мистецтву вчинків потрібно вчитись,
    і вчинки ‒ це найостанніше, що потрібно робити.
    Вчинки ‒ це те, що не можна не
    зробити – а не те, що хочеться або
    очікуєш чи на що розраховуєш.
    Є лиш два способи отримати від
    навколишнього ‒ власну мрію – або
    хоча б припорошений цвіллю (чи
    уражений гниллю) плід – примус або
    загравання (підбурення чи
    уподоблення до гіршого – без тіней
    та мрій – існування).
    Обидва способи є руйнівними ‒
    як для себе, так і навколишніх ‒
    рано чи пізно. А от зробити так,
    щоб не стати тя́гарем або
    безоднею для інших ‒
    це... наче натхнення.
    Яке не можна примусити
    чи викликати за номером
    телефону ‒ його можна лиш
    визнавати, як і його
    право
    на
    існування.
    І навчитись співіснувати.
    Як – із коханою!..
    Або...
    із коханням!

    2.09.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  10. Юрій Ерметов - [ 2018.02.05 20:23 ]
    MissTerrія
    Іноді мені видається, що я ‒ це не я.
    Що я ‒ персонаж чиєїсь жартівливої п'єски,
    у якій всі неначе роблять вчинки, живуть
    у свóїх мріях,
    але повністю контролюються якимось кланом
    містичних істот.

    У будь-який момент в когось раптом
    змінюється настрій ‒
    і неважливо, чи це вибуховий гнів або
    раптово-неочікувана доброзичливість...

    Більше того, іноді виявляється, що ці
    вигадані кимось істоти
    також живуть у чúїйсь уяві, контролюються
    іще кимось і також нервуються,
    коли хтось з'являється ув їхній уяві, думкáх
    або почуттях.

    Привабливість цієї багатошаровості
    полягає в тому,
    що приземлені реальності не ґвалтують
    свідомості більш прозорих всесвітів.

    О, ні, при зміні їх намірів ти
    неочікувано виявляєш,
    як твоя вулиця, місто або навіть
    ціла країна раптом починають оживати, ворушитись
    та виявляти ознаки мислячих істот.

    Раптом у твóє життя входить людина,
    яка робить вчинки, схожі на вчинки інших людей,
    але ти бачиш, відчуваєш або розумієш,
    як звичайне питання, дотичний погляд а чи
    мимовільно-довільний крок набувають
    цінності дороговказу.

    Ти абсорбуєш усе до найменших подробиць:
    атмосфера чи настрій, не знати ‒
    повітря або уява ‒ набувають
    чарíвного значення.

    Здавалось би, що таке інтуіція?
    Не так важливо, щó ти робиш, але – як.
    О, ці подробиці, такі невагомі, такі
    мимовільні або чарівні:
    в ýсмішці однієї людини можна
    одразу пережити мільйон
    та одне життя.

    Отож, нехай все залишиться так, як бýло.
    Лише додамо одну найменшу деталь,
    у яку покладемо eсе, що дізнались у мить,
    коли вона зазирнула в
    твóє життя.

    2.03.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  11. Ксенія Озерна - [ 2018.02.05 20:22 ]
    Мойсей Фішбейн (лише Мойсей Фішбейн)
    Мойсей Фішбейн
    * * *
    Знесилені тіні побіля порога,
    побіля зволожених переплетінь,
    і кожна розколина темна і строга,
    і в кожній розколині пересторога,
    яку наслухає знесилена тінь,
    і кожна віддалина ще первозданна,
    і в кожній віддалині плекана мла
    і плекана синява, вдосвіта ждана,
    і плекана світла теплінь пожадана,
    заклечана в літеплі світлого тла,
    і лине у світлому тлі щонайвище
    сполохане тливо небесних доріг,
    і з-поза віддалин земний вітровище
    кружляє і свище, кружляє і свище,
    і тіні лягли на незнаний поріг.

    28 листопада – 4 грудня 2017, Київ


    Мойсей Фішбейн

    * * *

    За снігами душі божі,
    біла днина замала,
    біла хата на сторожі,
    невпізнанні огорожі
    хуртовина замела,
    білі коні, білі коні,
    нескінченний сніговій,
    снігоцвіт на підвіконні,
    тло, дароване іконі,
    в хуртовині вировій,
    неспогадувана гама,
    недоспівані пісні,
    білі душі, біла брама,
    біла одіж Авраама
    у засніженому сні.

    30 жовтня – 12 листопада 2017, Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (16)


  12. Іван Петров - [ 2018.02.05 20:45 ]
    Трансцендентальна медитація
    Цей світ складається із нескінченності прóшарків –
    як і кожен із нас...
    Ти заглиблюєшся заради відповідей,
    а він розчахується, всміхаючись допитливо!..
    Із часом звикаєш, і це починає подобатись –
    як звикаєш до ресторанів, шопінгу а чи щоденної компанії!..
    Звісно, що відповіді одразу не приходять –
    їх доводиться відвойовувати, як і будь-що найкраще...
    Приваблює, напевно, ось це відчуття істинності,
    хоча найнестримніше припорошує – необхідність...
    А ще доводиться визнавати, що наш світ –
    це частина одвічності, хоча й трішки – пропаща...
    Здається, що я починаю задумуватись про
    іще одне щось – про
    нове або може – навіть – про
    неуникне щастя...
    Альтернатив не існує, їх завжди потрібно створювати,
    хоча перед цим доводиться скасовувати алчність...
    Усе колись перетворюється на колишнє, як і
    наш колисковий всесвіт – нарешті...
    Отож, запрошую всіх –
    до трансцендентальної
    анігіляції!))

    16.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (11)


  13. Лариса Пугачук - [ 2018.02.05 17:00 ]
    Лебедію
    так нечутно, неначе вода
    підступив

    розтулити вуста
    і впустити
    водоспад
    водограй

    а десертом хода
    і пробудження світу
    на заході дня
    і світанок
    у лагіднім сні

    птахи спів
    у вікні
    світла радість тонка
    крізь мереживо вій

    любий мій

    05.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (6)


  14. Іван Потьомкін - [ 2018.02.05 17:01 ]
    ***

    «Як вода в криниці
    Сягне по цямрину,
    Тоді станем говорить
    Про мою дівчину.
    А поки ви, хлопці,
    Будете копати,
    Свою одиничку
    Буду научати:
    Як пекти й варити,
    Як у злагоді й любові
    Із коханим жити.
    Щоб як у криниці
    Вода прибувала,
    Так і онучаточок
    Я на старість мала».
    Послухали крамарі,
    Що сказала мати,
    Почухали потилиці
    Криниченьку ще завзятіш
    Узялись копати.




    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (1)


  15. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2018.02.05 13:06 ]
    Renaissance
    Сину Божий, радій: у господаря – первісток!
    Хлопець той –
    не пророк, не Спаситель;
    та привід радіти – вагомий.
    Вбережи від ножа та від кулі
    (додай собі клопоту).
    Хай вовіки
    сім’ї не святої
    печаль не огорне.

    Хай вирощує хліб і пече,
    Ти ж – юрбу нагодуєш;
    хай він риби наловить,
    а Ти – розділи як належить.
    А гріха і найменшого
    хай не бере він на душу.
    І – аби не хворів…
    Ну хіба що кохання чи нежить.

    Скільки їх полягло!.. Я не знаю, чи є в цім Твоя вина.
    Бережімо живих
    і славімо усіх новоявлених.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (1)


  16. Олександр Сушко - [ 2018.02.05 12:51 ]
    Трохи млявий
    Дратує погляд у хребтину вовчий,
    А я ж спокійний, чемний кіт-Баюн
    Титани похвали й осанни хочуть,
    Проносного вельбучним- не даю.

    Кому потрібна критики заноза,
    Якщо в пошані лаври і псалми?
    Іди сюди, вштрикну солодку дозу.
    І хай між нами возсіяє мир.

    Змінилося моє писемне кредо,
    Став майстром дифірамбів і рулад.
    Під пахвою завжди каструля меду,
    Дешеві зрази, мох і шоколад.

    Навчився не залазити у пляшку,
    І бевзю мурувати постамент.
    Між геніями простолюду важко,
    Під тушами вгинається хребет.

    Масую п'ятки і цілую вушка,
    Хоча олжа вважається гріхом.
    Нехай живе в тумані Попелюшка,
    Бо настрою псувати я не хо.

    P.S:

    Сьогодні трохи млявий, сонний,
    Не надиха словесний прах.
    Втекли із сайту "еталони",
    Або куняють у гробах.

    05.02.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (4)


  17. Юрій Ерметов - [ 2018.02.05 11:24 ]
    Хмари
    Чужі думки облягли мене,
    Чорна хмара повзе, страшучи;
    Чорна хмара, хижа вежа –
    Обкрадають, інакше кажучи.

    Ви пробачте мені, що поступливий,
    Що боюсь наступати грубо я:
    Я хотів би стати нормальним,
    А щоб темрява більше не краяла.

    Та тепер це мені не по силах –
    Обирати: чи вправо, чи вліво;
    Лиш би прийняте те, що надіслане,
    Бо усе, що моє, наче здійснене...

    Воно здійснене, а я вистланий,
    Від бажань і від мрій своїх висланий;
    А тепер... Що тепер? Хіба піснями
    Скільки зошитів ще позаписую?..

    ----------------

    А у лісі легесенький дощик,
    Тихо сіє проміннячком сонце;
    Я один, а ще також є жовтень,
    А ця мить подарунком є може?

    Вчора подумки було зізнався я,
    Що і в дýмках неначе заспався я;
    От вона узяла і злетіла –
    Я про музу душі, а не тіла.

    Що рятує мене завше бідами
    Від часів від моїх позасніжених;
    Ох і мучає, ох і хитає,
    Але човна усе ж штовхає.

    12.10.2012


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  18. Мирослав Артимович - [ 2018.02.05 09:18 ]
    Хто я?
    Зарозумілість, гордовитість, чвань,
    Пиха, чванливість, гонор, фанаберство –
    Оці слова-близнята, яко твань,
    Куди втопає приязнь і братерство.

    Зродила їх не матінка-любов,
    А та, відома іменем – гординя,
    І хто їх у собі не поборов –
    того нещасна доля до загину.

    У них сестер і братиків ще тьма:
    Бундючність із пихатістю, погорда,
    Спесивість, марнолюбство, – більш нема? –
    А що – не вистачає до рекорду?

    Будь-ласка: гордість, гордощі, бутá
    (Діалектичне – але теж рідненьке),
    Рахуймо далі, бо ж яка мета? –
    Звести усіх до однієї жменьки.

    А чванство, а зазнайство, зверхність – де?
    Фудульність заховалась і гордóта, –
    Хто у словник загляне – ще знайде,
    Не сумнівайтеся – була б лише охота!..

    Перелічити їх усіх – не стане дня.
    Коли ж осяє думка: «Постривай-но!
    Вони мені, на щастя, не рідня!» –
    Тоді любов ув’є вас життєдайна…

    05.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (8)


  19. Сергій Гупало - [ 2018.02.05 08:55 ]
    Свічки і вітри
    Забагато свічок у поезії, мало вітрів.
    Хитрувато бурмоче хитка, перезріла епоха.
    З «А-4» накази розлого лягають в «А-3»,
    І поезія, ніби «НЗ», видається потрохи.

    Не так вітер донбаський подув – і свічки попливли.
    У яке джерело не заглянемо – бачаться очі
    Тих, що в небі пливуть у сріблястій посмертній золі,
    І від цього частенько не спиться і ночі коротші.

    Я приречений сум за собою несу, як росу.
    Поетичне становище. Вітру нема. І не буде?
    Ой, затишшя моє! Я тобою себе притрушу,
    Щоб уникнути вірусу – вічної ерозастуди.

    В революції вітер. А той, що надворі – двійник.
    Ось така то поезія, схожа на слідство. Погляньте!
    Я у ній – напростець. Час оскірився звіром і зник.
    Він торкнувся поезії і повернеться галантним.

    Ну а я -- призвичаєно буду іти навпрошки.
    А свічки і вітри переповняться давністю суті.
    І рипітиме вірш, як елладські піски преважкі,
    І дзвенітимуть ноги, у ямби-хореї закуті.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (7)


  20. Ігор Шоха - [ 2018.02.05 08:48 ]
    Забрехавшомуся
    Єднаю Цоя, Путю і любов.
    Писати інше права я не маю,
    аби уже не римувати кров
    тієї рани, що не заживає.

    О, я ніщо… Я неук і вампір!
    Останні соки висисаю з пальця
    у тих, кому не ліньки на папір
    пришпилити зоїла і за..а..я.

    Оголюю нещасні голосні,
    а приголосні залишаю тому,
    кому я не виспівую пісні
    за всю його потенцію вагому.

    Я і себе зітру у порохню
    за теренові лаври самописця.
    Але не стану я у позу ню
    лише тому, що «геній» об’явився.

    До Ліри й Музи я не охолов.
    Оце й усі гріхи, які я маю.
    І ще – із ностальгією чекаю
    на Роксолану, Майю і Любов...
    Я поважаю благородну кров,
    а опонєнта – ні.
                        Не поважаю.

                                          05.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  21. Неоніла Гуменюк - [ 2018.02.05 08:02 ]
    Люблю Україну
    Люблю Україну у будень і свято,
    Люблю її бідну, люблю і багату,
    Люблю, коли сонце заходить за обрій,
    Коли мені зле і коли мені добре.

    Люблю ясени, що ростуть край дороги,
    Ділитиму з нею я болі й тривоги,
    Люблю її море, безмежнеє поле
    І не покину її я ніколи.

    Люблю її вдень, уночі й на світанку,
    Як матінку рідну, єдину й кохану.
    Як радісно їй, то сміятимусь дзвінко,
    Пишатимусь завжди, що я - українка.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  22. Володимир Бойко - [ 2018.02.04 23:41 ]
    * * *
    Минулі дні замріялись туманами,
    Минулі ночі заступила мла,
    А ти ж була такою довгожданою,
    Такою ти нежданою була.

    Душа моя надією окрилилась.
    Що поруч мене ти у світі є.
    А ти раптово в іншу перевтілилась,
    І марево розтануло моє.

    Вже відкружляла осінь листопадами,
    Спливла снігами талими зима…
    Я й нині заворожено пригадую
    Те, що було. І те, чого нема.

    Собі байками душу заколисую,
    В минулих днях шукаю тінь твою.
    Я, мов собака, рани ті зализую,
    І сам собі їх знову завдаю.



    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.51)
    Коментарі: (2)


  23. Ольга Паучек - [ 2018.02.04 22:31 ]
    Мене, мій Господи, прости
    Іду у ніч рябу і темну,
    Бреду не відаю куди,
    На долю непросту, буремну
    Жаліюсь... Боже мій, прости

    Що так багато в Тебе прошу,
    Що хочу щастя і тепла,
    Що ранню снігову порошу
    Душа моя не прийняла,

    Що зустрічаю осінь пізню
    Небесним кольором весни
    І за несмілу, тиху пісню
    Мене, мій Господи, прости.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  24. Алла Роль - [ 2018.02.04 22:48 ]
    30 січня
    30 січня. Розмерзлися стежки
    Й морозом сковані дороги,
    Минула заметіль порога,
    Антонів день – середина зими.

    І з снігом ніби в нікуди
    Поділися мої тривоги,
    Вдивляюсь в небо до знемоги,
    Туди, де хмари сонце повели.

    Зимовий день неначе крик –
    Піднявся, - загуло і стихло,
    Сьогодні у бою ніхто навік не зник,
    Кривавий місяць уповні
    Всесвітнє відобразив лихо.
    І поки дощ ішов з небесного покою,
    До ранку промовляла я:
    Ми ще зустрінемось з тобою.

    30 січня 2018 року


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  25. Олександра Христич - [ 2018.02.04 21:24 ]
    Естер
    Царю не вклонилась Вашті непокірна,
    Каміння гірське обминає струмок.
    Одну із красунь обирали в царівни,
    Зібрали багато вродливих жінок.

    Пів року мастили оливою тіло,
    Наступні півроку у пахощах теж.
    Розкішне жіноцтво заходило сміло,
    Царівною в Сузах ? Реальність ? Авжеж.

    Багато ілюзій буває на світі,
    Зробив за царя вибір євнух Гегай.
    Мав сторожа Ксеркс для жінок в своїй свиті,
    Той вибрав Естер серед званих в цей рай.

    Служниць було сім ще й кімната найкраща,
    Плекала у розкошах вроду весь рік.
    Гегай підказав - подарунки ? Нізащо !
    Й що саме почути мав цар-чоловік.

    Якщо захотіти - пів царства за вроду,
    Мудрець Мордехай в сироти із рідні.
    І вибрана Богом спасінням для роду,
    "Померти чи жити" - звучить як ві сні.

    Той жереб упав на дванадцятий місяць,
    Злий ГAман приніс десять тисяч в казну.
    Цар персня свого дав з руки нечистивцю
    На повне понищення всіх, на війну.

    Спасіння євреїв в прихильності неба,
    "Прославили диво" у свято Пурім.
    Зуміла Естер все зробити як треба,
    І стало це свято веселим й гучним.

    04.02.2018
    НЙ

    Пурім - пам'ять про спасіння євреїв більше 2400 р тому в період правління царя Ксеркса (Ахашвероша).
    У 355 році до н. е. верховний сановник при дворі царя домігся від царя прийняття указу про повне знищення всіх євреїв в імперії.
    Стараннями духовного лідера євреїв Мордехая і його племінниці Естер, яка стала дружиною царя, плани ГАмана були зірвані,
    сам він загинув з іншими ворогами.
    День, призначений для знищення євреїв, перетворився на день перемоги.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  26. Дружня рука - [ 2018.02.04 21:46 ]
    "Храм" науки
    Для насолоди розуму й очам
    Стоїть у місті «храм».
    Не моляться там люди,
    Все ж їдуть звідусюди.

    Так було сотні років.
    Так було ще недавно.
    Від тих учнівських кроків
    Розумно. Гідно. Вправно.

    Немає континенту,
    Щоб не було пошани.
    Все знищено дощенту
    Дурними хазяями …

    Не треба їм наука.
    У голові дурмани.
    Безпутник, ледарюга.
    Спілкуються стакани …

    Чому ж ота наука
    Така немов ягниця,
    Безсила і безрука,
    Вже видохлась синиця?

    Щоб людям пояснити,
    Що біле зовсім чорне?
    Частина повтікала,
    А інша в глупстві сохне …

    Мовчить. Чогось чекає.
    Звітує про звитяги.
    Звитяги на папері.
    Працюють коркотяги!

    А як хтось пробудився,
    Не дуже веселися,
    Ти хоч перевернися,
    А все ж якось зігнися …

    Не гнешся, не вклонився,
    Гарчиш немов собака,
    Ще й рік такий наснився,
    Удачі, забіяко …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Рудокоса Схимниця - [ 2018.02.04 21:32 ]
    ***
    Крізь пальців загострені тіні хиталось підстрелене сонце,
    А профілю розчерк нервовий дражнив, і сліпив, і тонув
    На денці фужеру шампана. Ця жінка і Ви – незнайомці,
    Спрозорене плетиво візій із Божого віщого сну.

    Витьохкують птиці багряні – не добрі, не злі – випадкові.
    Їх гнізда несправжні в каратах застиглих незбутих бажань.
    Ця жінка для Вас невідома цариця зміїної крові…
    І сукні лускаті узори так прагнуть гарячих торкань.

    Чи ж Ваших? Ви істинно вірите – Ваших, отих гарячкових,
    Аж зійдуть нараз пухирі, зазоріють булькато у біль.
    Пронизливим сяєвом в руки впаде її пещена голість,
    Інферно відкресне під серцем, почнеться правічний двобій.

    Ви хочете воєн, Трістане новітнього часу, дитино, –
    Яке ж підборіддя гладеньке: шовкові ясирні дари…
    А в неї лопатки болючі, бо має на дзвінкості спини
    Два гострих обрубки кривавих, що вже не підкорять вітри.

    Лиш сонце укотре рождалося ночі на рану відкриту,
    Лиш пальці шукали похилість плеча і окличність грудей.
    Ребром від ребра улягала вовчиця впокорено-дика,
    Ховалася смерком на спомин. Коштовна цариця-трофей.
    4.02.18.


    Рейтинги: Народний 6 (5.59) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (15)


  28. Олександр Сушко - [ 2018.02.04 20:15 ]
    Не дивись
    Не дивлюсь як брат вбиває брата,
    Не кажу нікому про біду.
    То в сусіда загорілась хата,
    Ну, а мій куточок у цвіту.

    В лантухи натоптуються дОбра,
    Лад у слові, ліжку та сім'ї.
    Ох і каша гарбузова добра!
    Гарно жінка варить, їв би й їв.

    Геть журбу! Сьогодні буде свято,
    Свіжуватимемо кабана!
    А навпроти - кум ухоркав свата,
    Повз обійстя проплива труна.

    Знову гвалт. На поміч кличуть чорта,
    Рити яму завтра я піду.
    Не лишають люди без роботи,
    Заступи могильні у ходу.

    Догризають мишаки окрайці,
    У підпіллі виросла діра.
    Вуса й борода у салі, смальці,
    Натомився, на диван пора.

    Та не так лягла щаслива карта,
    Світ перевернувся сторчголов:
    Залетіла у вікно граната,
    Крапає зі стелі тепла кров.

    p:s.

    Скоро час розорювать городи,
    Втюпиться у землю гречкосій.
    Ви пишить, братове, пишні оди,
    Я ж піду - покликали у бій.

    04.02.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (3)


  29. Мирослав Артимович - [ 2018.02.04 16:55 ]
    ***
    …воюють музи… на заклання…
    бої вербальні до синців…
    гидоти фраз гидке блювання…
    усе… гаплик…немає слів…

    04.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  30. Олександр Олехо - [ 2018.02.04 13:37 ]
    ніхто ніяк ніщо ніде
    ніхто ніяк ніщо ніде
    життя – вистава без ілюзій
    блідий зимовий день бреде
    по ліцензійно-чорній смузі

    зі сходу бреше жовтий пес
    він щиро вірить в силу гласу
    а час стікає із небес
    у все-минущу плинну масу

    сюжетна лінія зими
    із року в рік не так яскрава
    багаж років і сивини
    та нівельована забава

    на сторінках нічних есе
    у фоліантах супокою
    згадаю я про всіх і все
    і не погоджусь із собою

    ще будуть весни без кінця
    мільярди літ – хіба то мало
    вселенська мантія Отця
    ховає вічність у лекало

    у лабіринтах міражів
    у марах сонячного завтра
    існує правда без ножів
    і джокер мрій Господня карта

    і на кону – не доля-час
    а невмируще уповання
    що скаже зло здаюся пас
    і кануть в Лету всі страждання

    ніхто ніяк ніщо ніде
    притихли села вечорами
    а світ лукавий дива жде
    горить зоря над головАми…

    01.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2018.02.04 12:03 ]
    "Зазиває Зима місяць Лютий..."
    Зазиває Зима місяць Лютий, свій посох даруючи...
    Знов вальсує сама, про січневе уже не сумуючи...
    „Лютий-місяцю мій, младий Княже мій, владний муженьку,
    намети сніги, забіли дахи, кликни стуженьку!”
    Погуляємо ще, поміж віхол-стуж, погуляємо –
    поміж білих руж, сніжинко́вих руж, Долю вкраємо...
    „Хто мене таку за жону візьме! - то здивує світ,
    Між гарячих зір, білих чистих зір, між ледових віт –
    На баскім коні пролечу вві сні Нареченою, -
    Закую мости, уберу сади та й пеле́ною:
    „Лютий-місяцю мій, младий Княже мій, милий друженьку,
    намети сніги, забіли дахи, кликни стуженьку”...
    Ох же буде ніч, сім весільних свіч в Нареченої,
    У вінок із руж, білих сніжних руж, обрамленної,
    На семи вітрах та по всіх світах шати віються –
    Та по всіх кутках, по усіх стежках снігом сіються...

    І біжить Зима на баскім коні ощасливлена,
    На семи вітрах на Чумацький шлях, в Ніч задивлена...
    „Лютий-місяцю мій, младий Княже мій, невпокорений,
    Та лютуй-лети, та мети – не жди, сніг незораний”...

    І лютує Князь, та дарує Князь дар-за-да́рами,
    Веселиться Князь, п’є-гуляє Князь із боярами...
    І мете – не жде між гарячих зір білу віхолу...

    ...І минає в нас цей зимовий час щастям-втіхою...

    3.02.2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  32. Іван Потьомкін - [ 2018.02.04 11:59 ]
    ***

    Серед зими, як горобці поснули,
    І пітьма по кімнаті залягла,
    Балконні двері стиха прочинились,
    І на порозі... батько стали...
    Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
    Ми Баха далі слухали удвох –
    Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
    Здавалось, Бах переконать хотів,
    Що все те пережито не стільки ним, як нами...
    Хотів я батькові про це сказати.
    Відчинив повіки –
    Ні музики, ні батька.
    Навстежінь балкон.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (1)


  33. Василь Світлий - [ 2018.02.04 11:26 ]
    ***
    Мовчи мій, голосе!
    Мовчи!
    Не воруши тутешню тишу.
    Нехай поети щось там пишуть.
    Вони закохані в своє…
    А ти, мій голосе, мовчи!
    Не во-ру-ши...

    Та як змовчати?
    Ну, не годиться таке, брате!
    Хоча...
    Іронія тут – зла!
    І вириваються слова.
    А далі!?
    Хтозна яко буде.
    Поети надто творчі люди,
    Під ними крутиться земля.

    04.02.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (8)


  34. Вікторія Торон - [ 2018.02.04 10:43 ]
    Ти хвиля і частка
    Ти хвиля і частка, ти частка і хвиля.
    У різноголосся щоранку улившись,
    Рухливим вітрильником перехилившись,
    Чужими життями у бризках умившись,
    Ти – повінь всесилля.

    Ти тиша і буря, ти буря і тиша.
    Ногами сколочена труйна образа,
    У пам’ять запала непрощена фраза,
    В мовчанні – немов вертикаль верхолаза,
    Стрімкіша і зліша.

    Ти крила і очі, ти очі і крила.
    Пливе твоя тінь розчепіреним птахом,
    Мандрує задимленим вічним ландшафтом
    В століттях, назавжди просолених страхом —
    від фронту до тила.

    Ти подив і втома, ти втома і подив.
    Усе, що здавалось -- правдиво, первинно,
    Не склалось, не сталось як статись повинно,
    Доріжку у морі зворушує пінно
    Буденності подув.

    Та знову назатра -- ти хвиля і частка...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (9)


  35. Ігор Шоха - [ 2018.02.04 09:57 ]
    Життєві заморочки
    ***
    Позиція – це те, чого немає,
    коли і дуля є, і кулаки,
    і те, що окаянне захищає,
    і що, не добачаючи, читає
    або які поширює чутки.

    ***
    Співчувати одиноким –
    то є зайве у юрбі,
    де усе – собі, собі...
    Та усе вилазить боком
    небайдужим у журбі.

    ***
    І вороні білій помагають
    осягти не істину, то суть,
    що ніде нізащо не клюють,
    а коли за дещо вихваляють,
    за те саме іноді й уб'ють.

    ***
    Не допускає фейкова еліта,
    аби забули, що вона ще є,
    підказує, куди кому летіти,
    кого пора «забанити» до літа,
    тому …що не оперене своє.

    ***
    Підголоски – одесную,
    поки чує енний чин,
    як один тебе шанує.
    А коли уже не чує,
    то й покинуть як один.

    ***
    Не рятує магією слово
    і музикування на губі,
    поки перевіємо полову
    ту, яка – ні людям, ні собі.

                                          2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  36. Микола Соболь - [ 2018.02.04 06:44 ]
    Материнська журба
    Заклекотали автомати…
    Ой леле, – журавлі сумні…
    З війни дітей чекає мати –
    Коротшають недовгі дні…
    Ой, як не швидко той лелека
    (Аж дев’ять місяців летів.)
    Журавонька на раз курлика –
    У небо понесла синів.
    03.02.18р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (9)


  37. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2018.02.04 00:02 ]
    Не розкладаю
    Не розкладаю на за і проти,
    існує вічний життя супротив,
    це він на волі керує вітром,
    це він на вікнах цілує в ритмах
    то сонця блиски, то неба сльози,
    то дивні квіти життя з морозом...

    02.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (6)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.03 23:17 ]
    Передчуття
    Не зовсім день іще погас,
    Не зовсім ще розмерзлись води.
    Минає час, минає час,
    І тихо підсумки підводить.

    Хоч словом я тебе колов,
    Себе поводив необачно.
    Та за велику цю любов
    Тобі одній навіки вдячний.

    Поглянь: минає вже зима,
    Взаємин тане холод наче.
    Відчув я – десь там тайкома
    Твоя душа за мною плаче.

    Все небо – молока мов глек,
    Вечірнє світло у імлі є.
    О Леле люба, я – з лелек,
    Тебе мов леготом лелію.

    Бо доля в нас – на двох одна
    І небо нам одчинить браму.
    До нас любові йде весна,
    Вона уже не за горами!

    3.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (6)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.03 23:07 ]
    Опоненту
    Твій вірш не вартий і ескудо,
    Смердюча шохана паскудо!


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (12)


  40. Сокор Сокор - [ 2018.02.03 22:01 ]
    Зародження

    Від Божого слова ,
    Є наша мова
    І наша земна любов.
    З батьківської волі, -
    Я в маминім лоні,
    Дорогу життя я знайшов.
    Я плаваю долі
    У маминому лоні,
    Відчувши божественний світ.
    Мамині звуки -
    Радість, розлуки,
    Майбутній я батьківський рід.
    Я мамине слово
    І мамина мова.
    Я мамина пісня і кров з молоком.
    Я мамина казка
    І мамина ласка.
    Я мамина ніжність, надія й любов.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Дружня рука - [ 2018.02.03 21:39 ]
    Я п'яний тобою
    Я п’яний тобою,
    А зовні не скажеш,
    Твоєю луною
    Думки мої в’яжеш …
    Закрила собою
    Весни мерехтіння,
    Здавалися грою
    Тілесні хотіння …
    Голодний тобою,
    Скрегочу зубами.
    І б’юсь головою
    У простору брами …
    Я в’язень чи вільний?
    Той стан невідомий.
    Я сильний,
    Я білий,
    А іноді чорний …
    Розірвані струни,
    Крах кіно-культури,
    І вирвано корені
    У клавіатури.
    Я справжній,
    Коли я лечу й розбиваюсь.
    Я не зупиняюсь,
    Я в тебе вдаряюсь …
    Якщо ти такого собі обираєш,
    Впадеш. Розіб’єшся. Сама добре знаєш.
    Але коли руки наміцно сплітаєш,
    То ти не боїшся. Нічого. Літаєш!
    Я вітер,
    Я дощ.
    Я у вікна вриваюсь.
    Я добре у цьому неспокої знаюсь.
    Тебе я торкаюсь,
    Тебе обплітаю,
    А потім я каюсь,
    А потім я каюсь …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2018.02.03 20:19 ]
    Мелодії Едварда Гріга: "Мій лебідь"
    Мій лебідь білий, о мій легкокрилий,
    чом не тішиш ти серце,
    чом никнеш безсилий?

    Над лісами кружляєш в мовчанні,
    чуєш ельфів у ніжнім шептанні…

    … Та в мить розлуки,
    в мить чорної зради
    співаєш ти з муки,
    а не для розради:

    -О, мій вира́ю!.. Я млію… вмираю…
    Мій спів лебединий лиш марево раю…

    Мій лебідь!..


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (6) | "Е.Гріг "Мій лебідь""


  43. Олександр Сушко - [ 2018.02.03 18:10 ]
    Удвох краще
    Я - хлопець файний, не ледащо,
    Надибав молоду жону.
    У ліжку вдвох лежати краще -
    Міцніше музу пригорну!

    Вона крильцятами тріпоче,
    В очицях паволока, млость.
    Втішаю серденько дівоче,
    Удавлюю красу у повсть.

    Сплелися хтиві павучата,
    На вушка шепчемо "Кохай!".
    Рвонула почуттів граната,
    Душа потрапила у рай.

    Одинаки - сухі опеньки.
    Невдахи. Моляться вину.
    У пазусі засну тихенько,
    У хвилях радості втону...

    03.02.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  44. Козак Дума - [ 2018.02.03 15:12 ]
    Самі себе?!
    Життя людині дане тільки Богом,
    ніхто його не вправі віднімать!
    Та виявилась іншою дорога
    євреїв багатьох… Ні вік, ні стать
    у цьому дійстві не зіграли ролі,
    коли до таборів збирали їх.
    Бувало навіть у родиннім колі…
    і танув у печах дитячий сміх.

    Однак, не все в питанні цім так просто…
    Чому завжди єврейський антураж?
    Чому навкруг євреїв холокосту
    у всі часи такий ажіотаж?
    Нацисти українців не вбивали?
    В концтабори не гнали росіян
    чи білорусів в печі не складали,
    поляків, чехів, сербів – всіх слов’ян?!.

    Немовби димом не ішли цигани,
    французи, німці смерть там не знайшли.
    Іспанці горді власними ногами
    до крематоріїв дорогу не пройшли…
    Чому у дні війни, не тільки Богом,
    народ Ізраїлевий „обраним“ знов був?
    Чому лишилось стільки за порогом?
    Про Мільха, Гольдшлаг, Кацлера хтось чув?!.

    Перевертнів таких було багато
    тоді в двадцятий лицемірний вік –
    у армії фашистській юд-солдатів
    на сотні тисяч йшов мерзенний лік.
    У „Травниках“ ще звірів муштрували,
    тих нелюдів з пов’язками „капо“.
    Чужі й свої зазнали їх навали,
    в нацистських вистачало їх депо.

    Чому євреї розповзлись по світу?
    Повсюди тягнеться семітський шлейф…
    Та перш за все і всіх вони в елітах.
    Не виключенням став й германський Рейх!..
    Чому євреїв завжди не любили?
    У чому суть короткого есе?
    За непомірність і підступну силу,
    за їх користолюбство перш за все!

    01.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  45. Валентина Валентина - [ 2018.02.03 15:27 ]
    Де поділось моє щастя?
    Де поділось моє щастя?
    Як його знайти?
    Яку обрати стежку?
    З якого краю підійти?

    Може десь воно літає
    За хмаринкой дощовою,
    Може десь мене чекає
    За високою горою.

    Як би птахом я була,
    Мабуть, полетіла б,
    Розігнала б сумні хмари
    Й на високу гору сіла.

    Закричала б голосно
    Рідненькою мовою:
    -Вийди, вийди, моє щастя,
    Загорну тебе в хустинку,
    Полетим додому.

    08.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Сергій Гупало - [ 2018.02.03 14:24 ]
    П о л і т
    І зупиниться серце моє у польоті,
    Коли мрію дитячу я наздожену.
    Де морози ятряться в моїм підворотті,
    «Так ніхто не літав, – захихикає хтось,—ну і ну!»
    Так! Так ніхто не літав і літати не буде,
    Не повториться вигин вигин здивованих брів.
    Тільки вигін і гуси – ознака огуди…
    А тоді, а тоді – ними снив,
    З ними зрів!
    Це теперечки можна прифантазувати,
    А тоді, а тоді – що могли пастушки?
    Вміли жити в безчассі,
    Без ліку, без дати
    І не знати:
    До вічності йдуть всі стежки.
    Та від цього не будеш літати високо.
    Просто – якось з нудьги – розженешся й злетиш.
    І не льотчик тоді ти,
    Не жайвір,
    Не сокіл,
    А всього лиш новітній хлопчиш Кибальчиш.
    Та ось так ще ніхто не скріпив оборону,
    Щось подібне було за часів есесер…
    А тепер вам розкажуть про білу ворону,
    Що любила і любить життя над усе,
    А яєць не несе.
    Не цінують отих, що бажають літати,
    І типовими стали у нас бур’яни.
    Всі ми родом з дитинства… –
    Не важливі тепер
    точність, вірність цитати,
    Що мені зорянить.
    Ні, не треба тепер набирати розгону!
    І мене били, гнали,
    А це вже – розгін!
    А по тім – полюбили,
    Як люблять «Калину червону»,
    Де Шукшин, мов по серцю, оре свій останній загін.
    Там біда, тут біда і мене – знай! – бідою
    Обплело, обмело – і як хочеш лети!
    Як поет Пастернак, я життя називаю сестрою,
    І, можливо, тому відчуваю, що близько мені до мети.
    Попід сонцем кружляють журавлики в небі,
    Знай: від цього світлішає вбогість боліт!
    Я ще вчора жалів: у дитинстві злітати не треба.
    Але хто перерве той постійний політ?
    Ось така таїна.
    Як вино і отрута,
    Так всесильна вона, що ти краще мовчи.
    Не кажи, не кричи,
    Просто тихо спокутуй
    Той, з дитинства, політ…
    А зустрінемось ми, як завжди, –
    Через тисячу літ.





    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  47. Марґо Ґейко - [ 2018.02.03 13:06 ]
    Ме́та -
    Потоки Стіксу переплив,
    В Аїд Орфей спустився з неба
    І вимолив, сльозами злив
    Він Еврідіку в світло Феба

    Торкнулась хвиль космічних струн
    Тонкими пальцями Евтерпа
    Гримів Перун зі звоєм рун,
    Від звуків тих душа затерпла

    Прийшов і ти в мої світи,
    Злетів з орбіти мов комета
    Яскравим шлейфом засвітив
    Весь простір, що є квазі-, ме́та -

    реальність – царина чуття.
    Це храм, де ніжність розквітає
    Лиши сміття, зніми взуття
    в притворі. І мандруй до таїн!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (5)


  48. Ніна Виноградська - [ 2018.02.03 10:56 ]
    Спинений життєплин


    Ввібрався світ в оцю безмежну тишу,
    А небокрай - у сиву далечінь.
    Історія у пам’ять все запише,
    Щоби не рвати вузол поколінь.

    І ранок цей, і наш майбутній вечір,
    Де ми нарешті стрінемось удвох.
    Коли обнімеш ти мене за плечі,
    То ніжних слів посиплеться горох.

    І світ замре, зупиниться у долі,
    Заради цих жаданих так хвилин.
    І плакатиме вітер в чистім полі
    Від щастя, що спинило життєплин.
    30.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (1)


  49. Ніна Виноградська - [ 2018.02.03 10:48 ]
    Cпиняю час


    Можливість раз буває у житті,
    Вона та час і слово – не вертає.
    Все буде інше, люди й світ – не ті,
    А сказане злетіло в небокраї.

    Слова зневіри випалили світ,
    Зросте не скоро щось на попелищі.
    Надія залишає свій політ,
    Немовби човен, де пробите днище.

    Пора пройшла, пожовкла вся трава,
    А потім світ зими збілів незримо.
    У вірші намистинками слова
    Самі собою утворили рими.

    І я малюю літерами час,
    Хоча вже «завтра» стукає у двері.
    І можна прихилитись до плеча,
    Та я спиняю вічність на папері.
    29.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (1)


  50. Олександр Сушко - [ 2018.02.03 10:53 ]
    Несльозаве
    Піїт попався супер-ас, наче,
    Але від нього втік Пегас, плаче.
    Отримав коник надтяжку вавку,
    Рачкує муза навпрошки, з ляку.

    В коня хитавиця в ногах, чмихи,
    Бо у піїта їде дах, стріха.
    Утьопав геній-віртуоз думу,
    Читач упав у коматоз. Сумно.

    Куди не глянь - усе в сльозах, слизько.
    І у Покров, і у Пейсах - бризки.
    Заголосили на плечах діви,
    Куваче молоде курча, й сиве.

    Сльозаве завше на слуху, роси,
    А я писав щодня суху прозу.
    Тепер Пегасів табунець, острів,
    В ручиці пхають олівець гострий.

    І музоньок уже кубло, кишло,
    Смішних побільшують улов віршів.
    Іржуть щасливі лошаки в хаті,
    Плести закінчую рядки: спати!

    03.02.2018р.






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   1415