ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.06.23 20:20
Не жури і пробач, що проліз крізь затвірок
Екскурсійний заплив на столичну красу
Хай загнали у стрій і водили як звіра
Хай крутили по колу наче літо осу…
Ти гнучкий як і батько, як мати, як Травень…
Свій окремий підручник… і свій Поводир
Ти злітаєш

Леся Геник
2018.06.23 16:55
Цей дощ затягнувся надовго.
Небесний розгойдано дзвін.
Втонула в калюжах дорога.
І річка набрала розгін.

Вдягнулися гори в корону
важких нерозчесаних хмар.
З горішнього стиглого лона

Олександр Сушко
2018.06.23 15:02
Кохану муха укусили,
Чи, гейби, зголоднілий гедзь.
Од гніву стала синя мила!
Вже думав, що ухопить грець.

Сказав: - Дружино, годі, пробі!
Не варто брать перо до рук!
Немовби, начебто і мовби

Світлана Майя Залізняк
2018.06.23 08:59
Приклади мене подорожником,
шепочи: "Не для всіх... о ні"...
Тектонічними, надтривожними
проростають слова рясні.

Ти - то птах з-понад Псла, то ящірка.
Рань циноброва... явори...
Як же сіро поміж путящими

Сергій Гупало
2018.06.22 21:11
Вгамуй себе, коли проходиш поруч.
Я більшого у тебе не прохав.
Ніщо твоя таємна непокора,
Бо знаю: скрізь незмигні очі ґав.

Навколо нас оземлено кружляє
Цей дивосвіт, де від початку ми.
І подорожником, і молочаєм

Іван Потьомкін
2018.06.22 18:56
Такого ще не знали в цьому краї...
З гори, що підпирала крайні хати.
Каміння покотилося... Поповз ядучий дим.
Ряднину начебто накинули на небо.
Впали люди на коліна непритомні...
І раптом гуркіт стих. Небо заясніло.
Настала тиша: гуркіт сердець лиш

Наталка Пілігрим
2018.06.22 12:43
Квадрат апельсинного сонця у рамі моєї кватирки
Сполохує тінь в зіницях, цяткує полотна щік,
І полудень згорда дивить, і вечір з-під лоба зирка,
А стіни, вуста і очі заляпав сонцевий сік.

Так липко і мляво-жовтаво стікає по тілу повітря,
Здається,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.22 10:50
Жертовна зона розрослась...
Тебе спонукують до вчинку.
Вовки - між тлустих вань та ась -
деруть сім шкур... одну овчинку.

За що загинули оті,
що мали б чистити картоплю -
десь у солдатському куті

Кристіан Грей
2018.06.22 09:06
Твоє тіло – наче пахлава медова,
Яку пропонують галасливі торговці на кримських пляжах.
Хоча я її ніколи так і не спробував.
Як і твоє тіло.
І ніколи вже не спробую, бо
Ти сказала: «Ти втратив свій шанс».
І вбила в мені віру, надію і любов.
Що д

Ярослав Чорногуз
2018.06.22 08:13
Неначе диво в Божім раю,
В гаю троянду я стрічаю...
Не відвести очей, та й годі!
Таку красу не бачив зроду!

Коханням серце зайнялося
І до троянди потяглося...
Душа, та й тіло, аж тремтіли.

Олександр Сушко
2018.06.22 07:28
Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,

Серго Сокольник
2018.06.21 23:49
Золотом сонця слід
Зблисками по воді.
Сколоте донце від
Чари минулих діб...

Світлом зоріє день.
Світло стіка у ніч.
Де відшукати, де

Микола Дудар
2018.06.21 18:23
Страшне видовище. Гроші на вітер…
Вкотре з граблями цілуємось лобом
Сонце нагадує кролячий клітер
У давнину підстрелили б дробом…
Обрій туманний, одні негативи
Хмари і ті, відсунулись, зникли
Чом ти, юначе… від чого ти сивий?..
Убий мене, Боже, нія

Олена Багрянцева
2018.06.21 17:09
Привіт, мала. Ну як твоє життя?
Чому втекла, ні слова не сказавши?
Я лиш хотів по-чесному, без фальші.
Я відганяв лихі передчуття.

Та спалахнула ця чужа війна.
І я пішов сумлінно і свідомо.
Бо не волів лишатися удома,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.21 17:04
Чистиш рибу зраночку -
сім котів...
Ліпиш забаганочку -
син хотів...

А на завтра толоки,
мармелад...
Снива, мрії - волоком.

Ігор Шоха
2018.06.21 13:03
Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.

Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі

Адель Станіславська
2018.06.21 11:25
Не суди
й незасудженим будеш, -
кажуть.
Та засудять тебе -
повір...
І гріхи нанесуть
чорнотою сажі
мастехіном

Маркіяна Рай
2018.06.21 11:04
Залиш собі мої присвяти.
Покинь на мене нашу вічність.
Ніхто не здатен подолати
Такої вирви часової.

Я навчена собі брехати -
Найнепомітніша погрішність.
Найдосконаліша поразка, -

Микола Соболь
2018.06.21 06:01
У поліклініці – «совок».
Гниє чи догнива система?
Бо черги це болюча тема.
Із неї (черги) – ні на крок!
Жінки зчепилися в дуелі
Словесні поки що шрапнелі…
Ось – рукопашного урок.
У хід пішла війна сумками

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Галина Кучеренко
2018.06.17 22:25
Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!

Володимир Бойко
2018.06.17 21:35
Іще до липня буцімто далеко,
А липовий вже віє аромат.
Пахуча мжичка сіє серед спеки,
Спадаючи росою на асфальт.

Зближається глобальне потепління,
Природний календар прискорив біг.
Дарує червень липове цвітіння,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Зоріна Головатюк
2018.06.14

Александра Макуха
2018.06.14

Наталія Навроцька
2018.06.13

Готра Ян
2018.06.12

Оксана Мишанич
2018.06.08

Ясен Лад
2018.06.08

сергій порицький
2018.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2018.05.26 06:08 ]
    Громадяни, послухайте мене...
    Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс».
    І снує думок суцільна єресь, -
    хто кого із палуби жене...
    Я не розумію, що ся стало, -
    з болем і надривом щось кричало:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Палуба хитається та стогне.
    Під гармошку палуба «чарльстоне»,
    Палуба сьогодні не засне.
    Там, на баку, плаче здичавіло
    пісенька, з якої зрозуміло:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Там сидить вояк на бочкотарі,
    прихилився чубом до гітари
    і мудрує пальцями одне.
    Він гітару і себе замучив,
    та одне оте своє озвучив:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Громадяни слухати не хочуть,
    громадяни про своє торочать –
    їжа, пиво! Нащо їм сумне?
    Їм би, може, ще і спати треба?
    То чого волає він до неба:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Той томати он жує та солить,
    карти хтось засалені мусолить,
    чобітьми підлогу хтось мозолить,
    Ну а він гармошку рве та гне.
    Скільки раз отак усі мовчали,
    поки душі кожного кричали:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Хтось колись їх теж отак не слухав.
    Ребра розпирала сила духу,
    та байдужу душу що торкне?
    І тепер з душею в груди вбиту
    слухати не хочуть пережите:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Ой, боєць , на тлі цієї тари
    я такий же, тільки без гітари,
    і мене висотує земне,
    я іду і руки простягаю,
    я, уже охриплий, повторяю:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Боязно, що чути не бажають,
    і боюсь, - як чути починають, -
    їхні душі пісня омине,
    може в ній нічого, окрім болю,
    вимученого оцього з кров’ю:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    2000-18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  2. Галина Михайлик - [ 2018.05.26 01:02 ]
    Мати
    А серце обливалося керваво,
    коли благословляла на війну.
    Чи знало, чи напевне відчувало
    рвучких обіймів поминальний сум.

    А потім – світ перевернувся вдруге,
    утратив колір, запахи і звук.
    У відчаї – рятунок від наруги
    на відстані Твоїх тендітних рук…

    А потім, потім – чи надовго, мамо? -
    дитинне щастя чайки на межі.
    В недобрий час у чорне око впало
    і втоптане під чоботи чужі.

    Чужі… Свої часами ще чужіші…
    Єдине слово і: життя, чи смерть?!
    Кінець… Червоно на уламках тиші,
    і давить подих, і зникає твердь,

    і пошугом на прадідівській груші –
    «о незабутній смутку», «тихий жах»*!!!
    Блаженна Мати на Вкраїні сущій
    Віддала душу «за други своя»*.

    А син вернув в обійми захололі.
    Укотре знову струсонуло світ…

    У сяйві материнської любові
    через роки – в останній свій політ…






    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (4)


  3. Гренуіль де Маре - [ 2018.05.25 21:45 ]
    Трояндове варення
    Ти варила з троянди варення,
    А думки сновигали по хаті:
    Від «якби вже скоріше померти»
    До «ще лампу ось розмалювати б».

    Ти укотре хапалася неба –
    Небо знов прикидалось фантомом
    І цідилось байдуже крізь тебе,
    І вертало безжально додому,

    Де настирно-задушливо пахнуть
    Неживі зацукровані квіти -
    І малюнком на гасовій лампі
    Не вернути їх. Не воскресити.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.64)
    Коментарі: (9)


  4. Іван Потьомкін - [ 2018.05.25 18:05 ]
    Нужда й професія

    Не кожному, хто просить, подаю.
    З часом навчився розрізнять професію й нужду…
    …Попервах, як із найщасливіших країв
    Мене фактично відпустили голим,
    В центрі Єрусалима стрівсь мені прохач.
    Хоча тої пори самому годилося б простягувати руку,
    Не спиняючи ходи, я нашкріб щось там йому .
    І раптом одчайдушний крик почувся.
    Обернувся - бачу: за мною біжить «каліка»
    І з прокльонами дароване жбурля в мій бік.
    Відтоді ані теревені про хвороби
    (найчастіше несумісні з виразом обличчя),
    Ані про те, що діти помирають з голоду…
    Не йму ні жалості, ні віри.
    А подаю старезним дідусям й бабусям,
    Що сором’язливо відводять погляд.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  5. Микола Соболь - [ 2018.05.25 15:05 ]
    Останнє
    Гортаю неминучу прохолоду
    (До спогадів не тулиться тепло).
    Художник день нове готує тло –
    Пасьянсову перемішав колоду…
    Та прийде час коли вже все одно.

    Митарство словоблудне та спокуси –
    Минули. У дорогу вируша,
    Жахається розхристана душа
    Їй не горілки хочеться, а – мусу.
    І хліба! (Саме хліба – м’якуша).

    Лелечий гомін – вирвано роками.
    Всиха потроху паросток землі…
    Свіча стоїть і чарка на столі…
    Всі аксіоми не відкриті нами.
    Та полетіли в небо журавлі.

    Які б ми по життю не були вперті,
    Нам істини відкриються по смерті.
    24.05.18р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  6. Микола Соболь - [ 2018.05.25 15:04 ]
    Останнє
    Гортаю неминучу прохолоду
    (До спогадів не тулиться тепло).
    Художник день нове готує тло –
    Пасьянсову перемішав колоду…
    Та прийде час коли вже все одно.

    Митарство словоблудне та спокуси –
    Минули. У дорогу вируша,
    Жахається розхристана душа
    Їй не горілки хочеться, а – мусу.
    І хліба! (Саме хліба – м’якуша).

    Лелечий гомін – вирвано роками.
    Всиха по трохи паросток землі…
    Свіча стоїть і чарка на столі…
    Всі аксіоми не відкриті нами,
    У небо полетіли журавлі...

    Які б ми по життю не були вперті,
    Нам істини відкриються по смерті.
    24.05.18р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  7. Олександр Сушко - [ 2018.05.25 14:28 ]
    Тяжкий вибір
    Убережу невдаху-чоловіка
    Од вибору ледачої жони:
    У руки мавці устромляй мотику
    І хай на грядці поле бур'яни.

    У трудівниці видно лиш огузок,
    А у валяки - завжди сонний час
    Якщо від праці зменшується пузо -
    Хапай дівча за литку й хутко в ЗАГС.

    Якщо ж сидить за компом - пише вірші,
    А поглядом літає в небесах -
    Тікай од неї у кущі скоріше,
    Інакше боком вилізе краса.

    Ще не спіймав горобчика у жменьку,
    Один як перст копаюсь на межі.
    Городами пливуть задки пухкенькі,
    Але, на жаль, у всіх вже є мужі.

    25.05.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.48) | "Майстерень" 5.25 (5.47)
    Коментарі: (2)


  8. Юлианна Дрозд - [ 2018.05.25 13:35 ]
    Згадай мене
    Встанеш ти і спозаранку
    Чай чи каву собі наллєш.
    Будеш згадувати мене на світанку,
    Будеш мріяти, думати з ким.

    Ночами ти не будеш спати.
    Рікою їх проллєш.
    Будеш згадувати мене на світанку
    Тримаючи свічку, яка горить.

    Будеш згадувати мене на світанку,
    Будеш думати щодня, і в мить,
    Коли свічка твоя догорає,
    Коли свічка твоя згорить.
    червень 2016 рік


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Неоніла Гуменюк - [ 2018.05.25 08:24 ]
    Яблуня-дичка
    На межі із лісом у кінці городу
    Та яблуня-дичка виросла висока,
    Яблука великі, жовті та рум"яні,
    Але терпкий присмак та ще й кислий мають.

    І такі твердючі яблука у неї,
    Що ніхто не хоче плодів яблуневих,
    Лиш одне надкусить, скривиться і кине,
    Каже, що не любить тих яблучок кислих.

    А коли сушити яблука кислиці
    Та іще додати сушеної сливи,
    То зможемо пити ми узвар смачнющий,
    Навіть додавати не треба і цукру.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  10. Олена Музичук - [ 2018.05.25 07:54 ]
    Божа роса
    Зріє зело у городі.
    Господи-Боже, єси.
    Іскри роси на укропі,
    наче веселка краси.

    Вірую, вірю і знаю,
    як, і коли, і чому
    йду я стезею до раю,
    щоб уклонитись Йому.

    За небеса наді мною,
    хмари і Божу росу.
    Все, оповите Тобою,
    я на вівтар понесу.

    Все на землі невмируще –
    роси, і душі, і цвіт...
    Віра у істину сущу
    все ще утримує рід.

    Де вже піднятися вище?
    Йду по зеленій траві.
    Де ви, мої візаві?

    Вам би до хаосу ближче?
    ...........................................
    Вітер опівночі свище
    лиш у пустій голові.



    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  11. Тамара Швець - [ 2018.05.25 04:02 ]
    Доля ...
    Доля у кожного своя,
    І на очах у всіх вона,
    Її ніяк не сховаєш,
    І не заміниш, ні на мить,
    Те, що дано тобі долею,
    Зумієш перемогти боротьбою,
    Боротьбою за життя, існування,
    Мати для цього бажання,
    І хтось, раптом тобі допоможе,
    І на долю свій слід прокладе,
    Добро здійсниться, проросте
    І людина долю змінить...
    2009
    Переклала на українську мову 25.05.18 4.40


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Тамара Швець - [ 2018.05.25 04:55 ]
    Життя...
    Життя нам сюрпризи підносить,
    Коли ми їх зовсім не чекаємо,
    І якщо, хтось навіть запитає,
    Що нового, і як живемо,
    Відповісти, дуже-то не просто,
    Бо ж, не знаємо наперед,
    Все так, сьогодні ненадійно,
    Вийти може навпаки,
    А як, впевненості треба,
    Втомилися ми від всіх перешкод,
    Влаштовано все в світі складно,
    Для щастя потрібен позитивний заряд ...
    2009
    Переклала на українську мову 25.05.18 4.20


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Ночі Вітер - [ 2018.05.24 11:07 ]
    Потреба в сповіді...
    Потреба в сповіді? Та храм згорів до тла.
    Священник рясу кинув у багаття,
    І хрест зів’яв, покорчило метал
    Від сповідей і від химери щастя.

    Не вірю я ні в біль в очах твоїх,
    Ні в слово, що минулим пліснявіє,
    Ні в праведне, ні в первородний гріх,
    Ні в рай, ні в пекло – поховальні мрії.

    Та кривить посмішку спокуси вірний біс,
    М’якеньке хутро мостить під коліна
    І сповідає, й каже, що невинна.
    А що згоріло, те не варте сліз.


    Рейтинги: Народний -- (5.78) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (9)


  14. Тата Рівна - [ 2018.05.24 09:48 ]
    Великдень
    Скрики скрипки
    Скрипи ліжка
    Хрипи втомленого тіла
    Це – Великдень, – каже книжка.
    Розговілись, як зуміли.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (4)


  15. Неоніла Гуменюк - [ 2018.05.24 08:04 ]
    Місточок веселковий
    А місточок веселковий
    Через річку ліг
    Після дощу грозового,
    Що кудись побіг.

    А на цьому на місточку
    Та й кольорів сім,
    Виграють вони на сонці,
    Сліплять очі всім.

    Протримавсь хвилину-другу
    Веселковий міст,
    Розігнав у серці тугу
    І не стало сліз.

    Та й розтанув, заховався
    За хмарок табун,
    Все ж душі теплом торкався,
    Усмішкою вуст.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Деркач - [ 2018.05.24 08:18 ]
    Бажання слави
    Коли, наповнений солодкою любов’ю,
    Схиляв я голову свою перед тобою,
    Моливсь на тебе, мила, думав: ти моя...
    Ти знаєш, як відносився до слави я.
    Ти знаєш світ, його падіння, злети -
    Всю суєту, що докучає всім поетам.
    Мене стомили бурі, я не відчував
    Дзижчання дальнього докорів і похвал.
    Чи до чужих чуток тоді мені було,
    Коли, поклавши руку на моє чоло,
    Ти ніжним поглядом мене боготворила
    і шепотіла тихо: «Ти щасливий, милий?
    Скажи, ти іншу так любити вже не будеш?
    Мій любий, ти мене ніколи не забудеш?»
    А я затих у хвилях цього почуття,
    І напивався насолодою життя,
    І думав, час мине, та грізний день розлуки
    Ніколи не прийде... І що ж? І сльози, й муки,
    І зрада, і брехня на голову мою
    Звалились раптом... Хто я? Де я? І стою,
    Як подорожній під грозою у пустині,
    І все затьмарилось в моїх очах... І нині
    Я переповнений бажанням лиш одним:
    Бажаю слави я, щоб іменем моїм
    Наповнився твій слух, щоб кожну мить ти мною
    Оточена була, щоб славою гучною
    Все, все навкруг звучало голосом моїм
    І щоб, захоплена у тиші ним одним,
    Ти пам’ятала біль, і відчай мій, і муки
    В нічнім саду, у наш останній час розлуки.

    Із архіву



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Ігор Шоха - [ 2018.05.24 07:54 ]
    В’язень
    Сиджу у темниці тісній і сирій.
    За ґратами – воля. Орел молодий –
    Мій вірний товариш махає крилом
    І їжу криваву клює під вікном.

    Клює тай киває мені у вікно,
    Неначе зі мною задумав одно.
    І зве мене поглядом, криком своїм,
    І мовити хоче:« Летімо, летім…

    Ми вільні, мій брате, пора вже, пора.
    Он глянь, за горою біліє гора,
    А ген, у імлі за морями - моря,
    Де вільно гуляють лиш вітер та я.

                І сучасною мовою
    Конаю в Сибірі за правду і гріх
    заручником віри – один за усіх.
    За волю у світі, за плем’я моє
    орел двоголовий у тім’я клює.

    Клює тай спочине – мурує вікно
    і наче пакує мене заодно
    з моєю країною у каземат
    великий сусіда по імені - кат.

    Одумайся, кате, пора вже, пора.
    Нас вдома чекають і гори, й моря,
    де воля гартує поета перо,
    де сивіє нині мій синій Дніпро.

          05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (26)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2018.05.23 23:47 ]
    Катерина Каленіченко Чи ми удвох?*
    Усе частіш у вікна заглядає
    В зелених шатах весняна краса.
    Усе частіше я себе питаю:
    Чи ми ще вдвох чи я лишився сам?

    Мовчання поміж нами затяглося,
    Чекаємо, хто перший зробить крок…
    Була любов чи просто нам здалося,
    Що ми удвох торкалися зірок.

    Лютує хуга в нашому ваганні,
    Замовклі припорошує слова,
    Якщо вони між нами не останні,
    То й музика ще й досі в них жива?

    Мовчання поміж нами затяглося,
    Чекаємо, хто перший зробить крок…
    Була любов чи просто нам здалося,
    Що ми удвох, що ми удвох торкалися зірок?

    7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (6)


  19. Козак Дума - [ 2018.05.23 23:21 ]
    Хай живуть ялинки!

    Новий рік невдовзі, діти.
    Що ми будемо робити?
    Діти хором за хвилинку –
    Прикрашатимем ялинку!

    Та зітхнув малий Хома –
    Так ялинки в нас нема…
    Не внесли її до хати,
    жаль таку красу рубати.

    Тут утрутилась Яринка –
    Хай в дворі росте ялинка!
    Ми прикрасимо їй віти,
    й будем хоровод водити.

    В новорічну ніч сніжинки
    також сядуть на ялинку.
    І сказали хором діти –
    Край, ялинка буде жити!

    09.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  20. Козак Дума - [ 2018.05.23 22:12 ]
    Їжачок

    Жив на світі їжачок,
    мандрував він полем, лісом.
    Шубку мав із голочок,
    не боявся вовка з лисом.

    Груші, яблука йому
    до смаку, а ще - грибочки.
    Як приємно одному
    жваво бігати в садочку.

    Він на місці не сидить,
    хоч гуляє й наодинці,
    бо колючому кортить
    відшукать смачні гостинці.

    25.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  21. Вікторія Лимарівна - [ 2018.05.23 22:43 ]
    Вероніка
    Сонечко вийшло – пройшла непогода…
    Гарна дівоча приваблива врода.
    Як усміхнешся – сердЕнько співає!
    Рідна онуко, тебе я вітаю!!!
    Дзвоник останній - дороги безмежні
    Світ відкривають - і ти незалежна!

    Маєш життєві шляхи прокладати:
    Впевнено треба мети досягати!
    Мрії нехай всі здійсняться наразі.
    Вдалого шлюбу з коханим, щоб рАзом
    Йшли у любові, у злагоді, щасті.
    Хай не торкаються біль та нещастя!

    Дівчинка люба, моя Вероніка!
    Сенс і спасіння життя мого, ліки!
    Теплий твій погляд і лагідні очі –
    В них моя радість, їх бачити хочу
    Кожну хвилину, моє ти озерце:
    З нього наснага приходить до серця!

    ПрОшу я Божого Благословення!
    Кращої долі для тебе, натхнення!
    Щиро люблю я тебе, Вероніка!
    Ти моє сонечко, справжнє, навіки!

    23.05.2018
    Свидетельство о публикации №118052309123


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  22. Анастасія Поліщук - [ 2018.05.23 21:27 ]
    Замкнуте коло
    І все безперервно, по колу, невпинно:
    Будинок, робота, кафе, може, ринок,
    Дорога назад навмання.
    Як не дивно, повернешся знову в будинок.
    З почином!
    Ти можеш іти на концерти, в театри,
    На площі, до парку читати Петрарку,
    До сотні речей можеш мати завзяття,
    Уникнути пастки нікому не вдасться.
    Ти можеш гуляти всі ночі до ранку,
    У морі чи склянці топити світанки,
    Проте скільки б ти не пробіг, а настане
    Та мить, коли Каїн стає первозданним.
    І все починається знову по колу,
    І вдягненні в місті - в Едемі вже голі,
    І старець стає немовлям.
    За основу беремо не плід,
    Бо шукаємо корінь.
    Знаходимо.
    Знову не те, знову коло
    З рефренів, анафор і тавтологій
    Уранці, удень, уночі і підвечір.

    Ба! Замкнуте коло і є безкінечність.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  23. Оксана Рудич - [ 2018.05.23 16:08 ]
    Причастя
    Всесвіту таріль весняна,
    чисто вмивана дощем.
    Небо в хмарах полотняних
    нахилилось над хрущем…

    Стільки запахів у листі,
    стільки соковитих фарб
    крізь бетонні лики міста
    мироточать на бульвар.

    Сходить тісто у макітрі
    із моїх надій і снів.
    Наберу в легені вітру
    й причащуся од весни!
    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Сонце Місяць - [ 2018.05.23 15:23 ]
    згарки
     
    всілякий ґречний героїзм
    що живить наші жили кволі
    жадаючи авжеж бо крові
    її вампирський героїн

    ві а зе чемп’єнз для мільйонів
    виспівують безсмертні квін
    а хто живий лишився він
    снує один думки потворні

    прощання тьмянокольорові
    зоря полин сакральний цмин
    у літургії все без змін
    обійми грізної любові

    дзеркальний глузд антагоніст
    натомість цукру кине солі
    у нього небезчесна роль є
    за змістом знищувати зміст

    гаптований
    круками
    долі





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (17)


  25. Сергій Гупало - [ 2018.05.23 13:28 ]
    Пора життя
    Не бачиш виходу і гірший кожен день?
    Тобі насмілилися долю поправляти?
    Запам’ятай і знай. Анітелень!
    Бо невідомо, де вовки, а де телята.

    Усе простіше? То бери, бери тоді −
    Поли полин, і, звісно, давній щезне смуток.
    Повірив у суттєве − ходиш по воді,
    Це значить, що назад себе не повернути.

    Собі зрадій і тихо Богу помолись.
    Тобі сьогодні дуже добре пощастило.
    І цвіль весела на кухонному столі −
    Додаток до неперевершеного стилю.

    Твоя хода нестримна − прямо в епіку. Бувай!
    Пора життя, і не на часі просто воля.
    Нехай Бабай з тобою, а чи Менелай,
    Вкусити можуть інтернетні давні тролі.

    А ти живеш… Бо що? Бо є така пора.
    Не п’ята − перша, ще до тих, що в кожнім році.
    Тебе не дожене історія стара:
    Минуле наше − це мара, мура, діра…
    І ти − герой, бо новачок в отій мороці.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  26. Петро Скоропис - [ 2018.05.23 09:18 ]
    З Іосіфа Бродського. Тумасу Транстремеру
    От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
    обважнілим, перистим, рихлим, єдиним хлібом
    душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
    мене привітала свистом. Збігло піввіку.

    Барвінок і камінь зі скулами у щетині
    моху з тих пір ні з місця. І тхне, в пати́ні,
    бляклий, у смугу, гомерового сувою
    відріз, чиї непомірності воздаються моквою.

    Це уперше помітили дерева, неоковирна
    чия як укопаність слідує з недовіри
    птахам з їх метушнею і відбиває строгість
    погляду на сторукість – іноді одноногість.

    У цім рівнім, безпристраснім, потойбічнім світі
    відмінність рибини, що йде у сіті,
    і вимоклої на хлющ статуї алконавта
    помітна тільки адептам ідеї "будьмо/бувайте".

    І радше її двокрапка, чим дріб у еннім коліні
    голосу й позачасся, виплід оледеніння,
    я просочую рідну, ржаву, гранітну масу
    крапелькою зіниці, пильної свого часу.



    ---------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (7)


  27. Неоніла Гуменюк - [ 2018.05.23 09:17 ]
    Крило любові
    Каштанова свіча
    Яскраво так горіла,
    Торкнутися плеча
    Твого я так хотіла.

    У вальсі закружлять,
    Поринути у казку,
    Кохать, кохать, кохать
    І дарувати ласку.

    Та з радості співать
    Щоби душа хотіла,
    Від щастя раз у раз
    Моє серденько мліло.

    З тобою ми удвох,
    Сп"янілі від любові,
    Сховатись під крило
    Її були готові.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  28. Олександр Сушко - [ 2018.05.23 08:52 ]
    Писунка
    Не знав такої ще біди,
    Став схожий на шамАна.
    Щодня рука туди-сюди -
    Хвороба нездоланна!

    А жінка,мов гаряча піч,
    Жадає чоловіка.
    А я чорнилом день і ніч
    Забризкую сторінку.

    У кого - грип, у кого - сказ,
    Шуми летять зі шлунка.
    Такі хворобм не для нас:
    У римачів - писунка!

    Весна буяє! Рай! Краса!
    Народ упився квасом!
    Мене ж болячка загриза -
    Нема від неї спасу.

    Рятуйте, бо мені каюк!
    Пегасик ледве дише!
    Кажіть хутчій рецепт од мук,
    А я віддячу...віршем.

    23.05.2018р.


    На дні


    Електорат скликають на олжу,
    Закинули партійні бонзи вуди.
    А я на дні колодою лежу,
    Повз мене пропливають час і люди.

    Крізь воду око зріє бюлетень,
    Погойдує папір намоклий хвиля.
    Іззовні ґвалт, а тут анітелень,
    Рекламного не чує вухо дриля.

    На писка око вирячив линок,
    Убгався у пахвину рак зухвалий.
    А на землі збирається оброк,
    Агітки чорта демос задовбали.

    З трибуни злодій плеще язиком,
    Лякає білорибицю на плесі.
    А ми на пару із водяником
    Косиці мавкам чешемо по черзі...

    Прокинувся, по телику мура -
    Обітниці виплямкує ротяка.
    Цікавий сон. Але, на жаль, мара.
    Чому ж рука трима за клешню рака?

    23.05.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (10)


  29. Ігор Деркач - [ 2018.05.23 06:15 ]
    * * *
    Я інший, я не Байрон, ні.
    Я невідомий як обранець,
    Але – як гнаний світом бранець
    З душею рідної землі.

    Почав і кінчу я раптово.
    Мої досягнення малі.
    В моїй душі надії тонуть,
    Як в океані кораблі.

    Хто може, океане хмурий,
    Тебе пізнати в силі? Хто
    Юрмі мої відкриє думи?
    Я – або Бог – або ніхто!

    І особисто
    Ні, я на Байрон і не ви,
    хто пише ясно і прозоро.
    Мої ліси, моря і гори
    не вище вашої трави.

    Я не завершую раптово,
    початі зопалу, рядки.
    І човники мої готові
    на дно великої ріки.

    Хто може вирвати з неволі
    хоча б одного з багатьох?
    Єдиний воїн є у полі.
    Ні ви. Ні я. А тільки - Бог.

                 05/18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  30. Маркіяна Рай - [ 2018.05.22 18:51 ]
    Істерія. Сад душі.
    Якби то з вашої вершини
    Скотилась непідсильна брила
    Так, наче розтрощило п'яти,
    Так, наче вилетіло з шиби,
    Так, наче визвірилось блиском
    Під п'ятами несамовито
    Холодне скло?

    Розгнівана хмурю чоло,
    Та стихаю.
    Нічого як воно є
    Не знаю.

    Серед ночі, буває, сплю, забуваюсь. Тлінно.
    Та частіше буває - не сплю. Тоді сумую помірно,
    Споглядаю, як тіні на стінах танцють мені уклінно,
    І зітхаю, і поросят рахую, і вам сповідаюсь вірно.

    Він мовчить. Він помер ще до того, як я народилась, тож йому не до того.
    Він мовчанням мені натякає: викладай у тирадах усю повноту пустого!
    Ну а я
    Не знаю нічого як воно є,
    Тож продовжую про своє.

    А краями моєї стежки сонтрава цвіте.
    А снігами цвітіння моє замете, замете.
    А подолки мого убрання набіло стерлися.
    А з вершини котились брили, та у мене вперлися.

    А все ж деруся, все ж деруся
    Крізь ліс душі.
    Бува, - до джерела схилюся -
    Та в комиші.
    Бува, - потягнусь по ягідку,
    Зірву лиш прут.
    Буває, - акурат ступаю,
    А втраплю в бруд.

    І чула ж, дехто називає те місце - сад.
    Яка оказія! Мадонно! - Сади тирад!
    Там, певне, гнилість під ногами - плоди і біс.
    А в мене голками вродило. А в мене ліс.

    Та коли вдихаю на повні груди -
    Все живіше,
    І пташині співи, і вогники раптової ночі у закритих повіках,
    І ріки плюскочуть так, начебто ось вони тут, під ногами,
    Гамірливі джерела,
    Мироносні живиці моїх лісів,
    Чепурні квіточки -
    Дзвіночки,
    Чую, як позіхають, втираючи у кольорові лиця
    Краплі роси,
    Перетікають миті,
    Сонцем осушені розпорошують у полудневий простір
    (Умм... ааа... чмихаю, як від перцю) солодкавий пилок.
    Фіолетово. О!
    Свіжості такої вдихаю!
    Розкриваю зіниці, охолола до всіх тривог.
    Я засліплена. Бачу, - на моїй руці
    Чи то метелик, чи то павутинка.
    Не сполохайте нас обох,
    Доки прийде усвідомлення:
    Так, прекрасно! Ось на моїй руці
    Бог.

    Серед ночі, буває, сплю. Забуваюсь. Тлінно.
    Зранку - тішуся, наче іспит здала навідмінно.
    А на днях - будувала плани, доволі картинно.
    Ні, то добре, що все марніє, минає плинно.

    Він чорнильно мовчить.
    Зверху лягають аркуші, наче плити.
    Він мене тут дечого вчить, -
    Не істерити.

    20/05/18





    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  31. Володимир Бойко - [ 2018.05.22 14:57 ]
    І коли навзаєм проклинали (переклад з Ганни Горенко (Ахматової)
    І коли навзаєм проклинали
    В пристрасті, що душі розпекла,
    Обидвоє ще не уявляли,
    Як земля для нас обох мала,

    Як то пам'ять зболена терзає,
    Наче найлютіша із недуг,
    І щоночі серденько питає:
    Де подівся мій коханий друг?

    А коли, крізь хвилі фіміаму,
    Грізно і уроче хор гримить,
    Зазирають в душу нелукаво
    Неминучі очі із пітьми.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.51)
    Прокоментувати:


  32. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.05.22 09:06 ]
    Щаслива


    ...чи винна вона, що привабило тіло,
    а дзеркальце-свято "бери!" миготіло...
    Ланцюг той підпиляний вітром по зливі.
    Торочить у будень: "...сімейна... щаслива...
    і кава у постіль... і срібла шкатула...".
    Ті блискавки й зорі вогкі не забула!

    Пустила жага ворухкі метастази.
    Три душі Шарко - та застрягла в тій фазі,
    де їжі не треба, в оселечці просто...
    І жевжик цілує - сільський Каліостро.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (1)


  33. Козак Дума - [ 2018.05.22 09:35 ]
    Реквієм Перемоги
    Два маніяка у тридцять дев’ятім
    втягнули людство в світову війну.
    Пройшли роки, але підрахувати
    й донині всю не можемо ціну,
    якою нам далася перемога.
    Що каже нам статистика сумна?
    Хто воював, за що і проти кого?
    Кому потрібна все ж була вона?

    Відповісти щоб на усі питання,
    історію потрібно добре знать.
    Бо існували завжди намагання
    по-своєму її переписать.
    Минуло понад сім десятків років
    з тих пір, коли скінчилася війна.
    Та в пам’ять шрамом врізалась глибоким,
    не дасть той жах забути нам вона.

    Фашистському звернули шию звіру,
    коричневу здолали ми чуму.
    Ціною перемозі тій офіра
    життів людських мільйони. Все ж чому
    загинуло в рази фашистів менше,
    хоч спершу в наступ саме йшли вони?
    Бо в контратаку гнали пси зі „смершу“
    гарматне м’ясо дикої війни…

    Діди потужно наші йшли в атаку
    з гвинтівкою одною на п’ятьох…
    І не було косі смертельній браку
    в людських життях. Не стало багатьох…
    Згадаймо, як кувалась перемога
    в тилу, на фронті, серед партизан;
    лендліз – заокеанську допомогу,
    оточення і черговий казан…

    А скільки їх в ворожому полоні
    і безвісти сердешних полягло.
    Та й тим, що повернулися додому,
    Сибіру скуштувати довелось…
    Бо полонених в нас не шанували,
    живий з полону – ножик під ребро.
    Вожді їх за людей не рахували,
    ліпили зрадника на кожного тавро.

    Хто бідкався за ще зелених хлопців
    о тій військовій, нелегкій порі?!.
    Їх сотні тисяч горе-полководці
    втопили у бурхливому Дніпрі.
    Коли спочатку Дніпрогес зірвали
    і за водою сплив Вкраїни цвіт,
    а вдруге, як Славуту форсували,
    в бажанні знову здивувати світ.

    А скільки віддали життів намарно
    на нерозчищених від мін чужих полях.
    Просякла кров’ю оборонців гарно
    і наша, й європейська вся земля.
    Тож гнали їх на смерть, а не в атаку,
    по мінах і під вогняним дощем.
    Бо Жуков краще шанував собаку –
    „Баби нам понароджують іще“…

    Й понині серце корчиться в судомах,
    а в горлі спраглім просто бракне слів,
    при згадках тих, хто не прийшов додому
    з війни скаженої, з її страшних фронтів.
    Та скільки їх могло б іще пожити,
    все описать – не вистачить рядків.
    І серед них діди, дядьки і… діти,
    що від загиблих не народжені батьків!

    А скільки їх каліками вернулось
    з жарких полів кривавої війни…
    Як швидко та біда чомусь забулась
    тими, кого тоді спасли вони!
    Я не молю Творця про допомогу,
    але чому ж нерадісно мені,
    як площею в параді Перемоги
    незримо йдуть загиблі в тій різні?..

    А зараз переможці зло з собою
    несуть – нову загарбницьку війну.
    Росія стала з Україною до бою,
    любов поправши братську і земну…
    Напала підло у часи непевні,
    в сестри украла Крим, затим Донбас.
    Настали знов скрутні часи, буремні,
    вони рабами хочуть бачить нас.

    Обвішані цяцьками мов ялинки,
    у орденах й медалях в сім рядів,
    трясуть жирком „блондини“ і „блондинки“
    зразка кінця сорокових років.
    Лунають вибухи і кровоточать рани,
    та ту картину серцем не збагну…
    Кому потрібні ці міфічні ветерани,
    які плюндрують пам’ять про війну?!.

    Повстанці українські – хто вони:
    бандити, посіпаки, патріоти?
    Народу українського сини,
    що захищали Неньку від сволоти!
    Народжена у Другій світовій,
    в терорі, геноциді, катаклізмах,
    УПА й після війни ще йшла у бій,
    бо билася з фашизмом й комунізмом!

    Говорять нам, що треба примиритись,
    простить образи, вбивства, всі гріхи;
    допоки на „братів“ ми будем злитись,
    що нам зробити все те до снаги…
    Підставне виникає все ж питання –
    Кого прощати і миритись з ким?
    Попросить хто прощення й чи востаннє
    у морі переповнені людськім?

    Де діти тих, доноси що писали,
    морили голодом і в табори везли,
    знущались і в потилиці стріляли
    тим, що без зброї у атаку йшли?
    Де внуки тих, людей що ґвалтували
    і підло грабували свій народ?
    Тепер вони спасителями стали
    й святковий перші водять хоровод.

    Кого перемогли ми в сорок п’ятім
    і в чому перемоги тої суть?
    Чом переможці на хресті розп’яті,
    а переможені немов в раю живуть?!
    Чому забули братню допомогу
    того, хто підсобив здолати млу?
    Тяжку ціну дали за перемогу
    прості солдати й люди у тилу…

    Дев’яте травня, свято Перемоги,
    учасників все менше тих подій.
    Сплелися в зашморг їх шляхи-дороги,
    не привели народ до світлих мрій.
    Вітаю всіх з цим святом обережно,
    щоб не просипать ненароком сіль…
    Дев’яте травня – це печаль безмежна,
    це реквієм і невимовний біль.

    травень 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  34. Тамара Швець - [ 2018.05.22 08:13 ]
    О, жінка ...

    О, жінка, ти досконалість,
    Природою в дар тобі дано,
    Народжувати дитя, і не одне
    Ти стимул в житті для чоловіків,
    Не потрібно їм інших причин,
    Щоб в політ завжди прагнути,
    І честі, слави їм домогтися,
    Така граціозна, така красива,
    По життю, ти йдеш як диво,
    Блаженство, радість випромінюючи,
    Завжди впевнено крокуючи,
    Хочеш зробити світ добріше,
    Створити затишок і виховати дітей ...
    2009
    (переклала на українську мову 22.05.18 6.10)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Олександр Сушко - [ 2018.05.22 07:28 ]
    Рука Сірка
    Прилетіли міна, куля та граната -
    За "дарунки" дякую Кремлю.
    Мова - окупанта, церква - окупанта:
    Чим народ роз'єднаний зцілю?

    Поруч ниє морда: - Что мнє ваша мова?
    І вєздє похожіє попи...
    В ліжку розляглася дівка чорноброва -
    Кацапура ватника зробив.

    Бородаті лики моляться у Лаврі,
    Від Москви чекають пільг і благ.
    Паства на колінах, розчахнула гаври,
    Дулі заховала в рукавах.

    Із Сірком зустрівся. Каже: - Бачиш руки?
    Їх тобі у позику даю.
    Братчиків - на волю, ворогів - на муки,
    Знищиш всіх - опинишся в раю.

    Бачу бій кривавий, чую шабель дзенькіт,
    Крапле кров з Сіркової руки.
    Як же їх багато - тих, хто зрадив неньку,
    А ще більше - сонних хохлаків...

    22.05.2018р.

    Зупинись!

    Запиваю самогон розсолом,
    Ляжу в ліжко і натисну пульт.
    Розбишацькі настрої - крамола.
    Заклики до бунту? Буде суд.

    Влада краде. Та хіба уперше?
    Пообвик, що правлять брехуни.
    Кожен другий в Україні лежень -
    К бісу революції огні!

    Платять менше, ніж рабам у Римі,
    Не біда - на пійло гроші є.
    Владу інший хай бере за вим'я,
    Я ж - хохол. А, отже - не боєць.

    По пивницях вечорами носить,
    Наче в бурю човника без щогл.
    Лиш у нені побіліли коси,
    Бо із мене виросло ніщо...

    P.S:

    А народ у вир пливе нестримно,
    Чтачить сил піднятися увись?
    Утікає за кордон країна:
    О, мій побратиме - зупинись!..

    22.05.2018р.

    Запитай

    Сопе та стогне люд у полі,
    На грядках куряву здійма.
    Зіщипують із бараболі
    Жуків дружина і кума.

    У Президента є заводи,
    У депутата - віз бабла.
    Мене ж спасає лиш городик
    У верболозах край села.

    Народ звикає до наруги,
    Забили баки Верть і Круть.
    Війна, реформи і злодюги
    До гробу націю ведуть.

    Як сил не буде і стогнати,
    Від грошей лишиться діра -
    Штиками стануть і лопати:
    До гайдамаків не пора?

    22.05.2018р.


    Молитва за генія

    Молюсь за генія щодня,
    Свічки стромляю у менори.
    Хай муза клята не куня!
    Пегас-лайдак глибоко оре!

    Аби овацій вдарив град!
    У друзі бгались епігони!
    Хвали солодкий лимонад
    Зволожив поетичне лоно.

    В поклонах об долівку "Лусь!",
    Гуркоче лоб, немов мортира.
    О, як же гарно я молюсь -
    Аж сміхом душиться сатира.

    Усе тепер іде на так,
    Тікають по кущах таланти.
    Піїти утрачають смак!
    Навзаєм пишуться... присвяти!

    Молюсь: - Вернися на стезю!
    Пером не смикай спорадично!
    Не будеш слухати - вкусю!
    Пора наквецяти про вічне.

    22.05.2018р.






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (6)


  36. Сонце Місяць - [ 2018.05.22 05:35 ]
    Dichterleben
     
    зовні старіючий вайлд
    присвіши на лавці в парку
    прикуривши безвісної марки
    цигарку вдивляється вдаль

    недалечко цвіте мигдаль
    провокуючи розмисли марні
    від кав’ярні до буцегарні
    пломеніюча пастораль

    штучний рай весь облудний кайф
    мораль неетична до карми
    & мли непочатий край
    & нетребні мов пентаграми в
    повсякденно сусальному храмі

    одкровення ~ але нехай





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  37. Тата Рівна - [ 2018.05.21 23:51 ]
    любовна мантра
    слухай
    а остудити доменну піч
    подихом лише дотиком лише
    зможеш?
    ти ж така холодна
    що кров зміїна в тобі стає інеєм
    ти ж така холодна
    що відбиваєш синім на білий світ
    ти — чистий лід
    я — гарячий як віскі з колою
    ніби котяче соло у березневім o sole mio

    наша істина не така вже й сумна —
    розмішати тебе у мені
    і —
    пити до дна!

    а коли нарешті прогляне дно
    ми будемо щасливі п’яні
    нам буде все-одно
    у персональній нірвані

    ми зародимо нове життя
    ми заробимо мозолі любові
    розмішати б тебе у мені —
    до єдиної крові

    але поки у тебе під
    шкірою сніг-та-лід
    я просто шептатиму цю мантру без зупину
    а ти
    зумій
    кохана
    випити мій голос згола
    дотиком лише подихом лише
    запалити доменну піч
    і —
    не стріляй
    у спину....


    за лінком - авторське виконання віршика)


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (3)


  38. Галина Михайлик - [ 2018.05.21 23:30 ]
    Вірту/ре- альність
    Вони удвох самотні серед світу.
    За тисячі парсеків поміж них
    зеленим оком месенджер посвітить,
    тихеньке «дзень» - і стрепенеться вдих...
    - Привіт!
    - Привіт!
    - Як справи?
    - Непогано )
    (а між рядочків: - Далі! Не мовчи!)
    - У місті будеш – забігай на каву! )
    (і смайликів побільше, лайків…) Чи
    така вже віртуальна ця реальність?
    Чи, навпаки, - реальна віртуальність?



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (5)


  39. Петро Дем'янчук - [ 2018.05.21 19:12 ]
    Романтика.
    Покохай мене щиро
    Покохай від душі
    Покохай так завзято
    Щоб заграло струні

    Зачеркни все минуле
    Хай лишається там
    Де уже не розквітне
    Де дорога у Храм

    Покохай винятково
    Покохай до сльози
    Покохай загадково
    Мелодійністю гри

    Ми разом подолаєм
    Ми разом досягнем
    Біди перелистаєм
    Все з початку почнем

    В мальовничий Оазис
    Що посієм - зберем
    Занотуєм цей опис
    У душі - збережем

    Заспівай мені пташко
    Заспівай , звесели
    Романтично , привітно
    В моїй мрії живи...


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  40. Петро Дем'янчук - [ 2018.05.21 19:26 ]
    Знання
    Кому судилося кохать -
    той куштував дари вагання...
    Кому судилося пізнать -
    той був невільником для щастя...

    Кому судилося любить -
    той визнавав душі відвертість...
    Кому судилося простить -
    той помічав сторонню зверхність...

    Кому прийшлося оминать -
    той знає крутість поворотів...
    Кому довірили спинять -
    той мчав на швидкості скрізь простір...

    Такими стимулами вчить -
    гранує гармонійність власну
    Такими нападами злить -
    долать дилему на все здатну.





    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  41. Петро Дем'янчук - [ 2018.05.21 19:55 ]
    Край.
    Метеликом жовтим , метеликом синім
    Два кольори вічні - тризуба життя
    Вітанням зустрічним , вітанням привітним
    Моя Батьківщина - Україна моя

    В минулі століття , тисячоліття
    Кругом ворожнеча , одна боротьба
    Була завжди сильна , була завжди вільна
    Душа наша щира - родюча земля

    Червона калина - сестрами спільна
    Накриють , пригостять - свідомим братам
    Щаслива родина , молитва гостинна
    Для тих кому віра - Божа роса

    Ой роде мій власний , ой роде прекрасний
    Мого серця доля , мого серця край
    В мені ти квітучий , ніде не забутий
    Ти прапору нашого - вишитий рай.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  42. Олена Музичук - [ 2018.05.21 10:52 ]
    Ідилія
    Ось мої веселі чорнобривці
    У садочку, де знайшлася я.
    Зріють огірочки у теплиці.
    Кожному вигадую ім’я.

    Це ось - маціпунє як дитина.
    Лежні полягали у траву.
    А найперший – може, і єдиний.
    Ігорочок – так його назву.

    Хай міцніє гудиння-пагіння.
    Я стебельце кожне оброблю.
    Перший виростає на насіння,
    ну а інші росами поллю.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  43. Ольга Паучек - [ 2018.05.21 09:04 ]
    ***
    Злому назло:
    Живу, сміюсь, радію,
    Із ниточок
    Вив"язую свій світ,
    Господь дає:
    І віру, і надію,
    ... й весни усмішку
    ....... для осінніх
    ............... літ.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  44. Олександр Сушко - [ 2018.05.21 09:46 ]
    Пора
    Пора!

    Люди люблять тістечка із кавою,
    Шаурмою змащують персти.
    Ти прийшов у світ живих - за славою.
    Я прийшов - померти на хресті.

    Куля в грудях...біль...бажаю спокою,
    А осколок ногу відрубав.
    Виплітай рядочки в'яззю ловкою,
    Подивуй солдатів у гробах.

    Час ще є. Пливе в окоп кривавиця,
    Жайвори сюркочуть угорі.
    Хай піїти із папером бавляться,
    А мені шепоче смерть "Помри!".

    Для труни шматок вдягнуть у кітеля,
    Скажуть "Упокоївся Геракл".
    Над собою бачу лик Спасителя,
    Ти пиши. Мені уже пора.

    21.05.2018р.


    Без совісті

    Жити зручно холодним, без совісті,
    А сердечним - о ні! Навпаки!
    Перший кроку не ступить без користі,
    Другий - пташку годує з руки.

    Де беруться катюги та ґицелі?
    Ті, хто зраджує власний народ?
    Глянь - довкола неситі...грибницями,
    Чесний - гноблений, цинік - бомонд.

    Брат на Сході конає під залпами,
    Перед ним я у вічнім боргу.
    А на полі - народець із сапами,
    Позгинали горби у дугу.

    Якщо хочеш - окрадуй у темені,
    Хазяйнуй як ординець-монгол.
    Я - вкраїнець, із Божого племені,
    Ти - з байдужого. Отже, хохол.

    21.05.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (6)


  45. Ігор Деркач - [ 2018.05.21 09:55 ]
    Вітрила часу
    Мандрівочкою пахне уночі.
    У серці оселилася тривога.
    Веде у невідь бойова дорога.
    І їй не салютують деркачі.

    Про що дерчати далі, невідомо.
    Потуга є, а тягне до землі.
    Відчалюють у небо кораблі,
    але причали їхні - біля дому.

    І поки доля цвьохне батогом,
    опинюсь у літаючій тарілці
    і полечу, а час – усе на місці
    тупцює і не зрушити його.

    Дощі ідуть, кочують океани.
    І я іду, не переводжу час.
    Ось тільки перелізу перелаз
    і осідлаю грози і тумани.

    А я, ось-ось, і паруси напну,
    і – гайда по своє на стики часу,
    у простір перетворюючи масу,
    помазану у небі на війну.

    Міняються часи, віки, епохи,
    але незмінна та єдина мить,
    яка крізь мене нібито летить...
    Моя дорога заростає мохом.
    Вітрила надимаються потроху,
    а незворушний час усе стоїть.

    05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  46. Неоніла Гуменюк - [ 2018.05.21 09:30 ]
    Благословляє Клечана Неділя
    Маргариток гудзички біленькі
    На зеленій сукні диво-трав
    Хтось залишив отакі маленькі,
    Та ще й незабудки вишивав.

    Сплів віночок із ромашок й маків,
    І мереживо з волошок-васильків,
    Татар-зілля постелив та м"яту
    Й Клечану Неділю запросив.

    А вона у гості поспішає,
    Сіє дощик ситом золотим
    На жита, що в полі дозрівають
    І благословля на щастя й мир.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  47. Олександра Камінчанська - [ 2018.05.20 22:40 ]
    ***
    хай буде так, як накричать громи,
    як навіщує на гнізді лелека.
    і добрий звук старезної сурми
    озветься десь з-за обрію, здалека.
    і будуть руки сповнені тепла
    тебе чекати юну для обіймів.
    ця дивна ніч віддала, що могла,
    собі лишила зорі поруділі.
    …погасне мовчки вуличний ліхтар,
    допише ноту стомлений маестро.
    якби тоді у Господа спитав
    про ті стежки, дороги, перехрестя…
    ти нині там, ще юна, молода,
    а я отут – свою чекаю осінь.
    бо вік людський – нестримана вода,
    а сивина – то ще не старість – досвід.
    і знову час торкається зела,
    вгинають гілля яблука доспілі.
    свій кожен день прожила, як змогла
    …а десь в дорозі сиві заметілі…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  48. Настя Камінська - [ 2018.05.20 21:31 ]
    осінь
    Зриваю вабний плід святковостиглий
    Нарешті осінь.
    Осінь падолистна…
    На смак я випробовую красу
    І очі загорають блиском –
    Затягує у вир
    Момент оцей незнищний –
    Мов тайну закарбовує святу.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Олександр Сушко - [ 2018.05.20 20:05 ]
    Гав-гав!
    Шукаю вади у чужому оці,
    Найменший гандж - як віхоть для бика.
    Не втримати у гамівній сорочці
    Сатирика дурного язика.

    По маківці вистукувати дятлом
    Умію вправно, люди кажуть "спец".
    Стрічаю ранок віртуальним "батлом",
    Увечері з "бомондом" лютий герць.

    На сайті я стара цепна собака,
    Від графоманів відганяю муз.
    Учора лінувався - недогавкав,
    Сьогодні буду всіх підряд "кусь-кусь".

    Тобі зі мною краще не дружити,
    За тиждень неодмінно заклюю.
    Хай мліють у страху недопіїти,
    Почують скоро критику мою.

    Нап'яв личину фанаберства строгу,
    Пора когось погризти на почин.
    Якщо зі мною хочеш діалогу -
    Кивай, в долоні плескай і мовчи.

    20.05.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  50. Ліна Масляна - [ 2018.05.20 16:38 ]
    Сонце у воді
    Місток дерев’яний. А як перейти? Не збагнути...
    Рудою усмішкою блисне земля з-під трави.
    Хлопчиська у пошуках: вигадати і утнути.
    Сплелися дівчатам з кульбаби віночки нові.

    І квапиться знову минуле рибалити: отже,
    Захопленню вірне без ліку вже стільки літ.
    Там гамір дитячий на сотій тарзанці. Мій Боже!
    Згадалася гуля на лобі – ще той самоцвіт.

    А річка – та ж сама, хоча і вода утікає,
    Почесні архівники давніх пригод – береги.
    Зривається в сполох з гілля схарапуджена зграя.
    Бешкетникам-друзям назріли гнучкі батоги.

    Там білі фіалки під зрізаним (шкода) каштаном
    У трунку дитинства. І сонце у чорній воді…
    Емоції щастя лежать у шухляді листами.
    Те місце незмінне.
    Та ми коло нього - не ті.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   1432