Та жінка йшла вузенькою доріжкою,
вкривала радість осяйне лице.
Що коїться,  скажіть, з цією жінкою?
На капищі страждань згоріло все!

Не загасити полум'я душі,
не випрати вишиванку в багнюці,
її нестримні весни, спориші -
в долонях помістилися по суті.

В маленькому блокноті занотовані
фрагменти  безталанного життя -
колючі стерні, втрати, біль у повені,
кривої блискавки серцебиття.

Та очі випромінювали зміст
сюжетів ненаписаних романів,
у небі розливався благовіст,
зникали сиві сутінки  туманні. 

Всміхалася, а сині очі плакали -
щаслива панночка - услід усі.
Жита схилялися до неї маками,
красива йшла по вранішній росі.

Купальська ніч давалася  взнаки -
зірвала у ліщині квітку рути.
Горить любов на відстані руки,
та, як до неї серцем доторкнутись.

Мовчазливо радію
Я тому кожну мить,
Що погаслі надії
Ти змогла запалить.
І вогнем тим зігріла
Так уміло мене,
Що відтануло тіло
В мить одну крижане.
Та, засліплений зблиском
Ілюзорним кругом, –
Ставлю поки що риску
Під сердечним письмом…
26.05.19

я ранок люблю
коли тільки-но тільки
десь тенькне відро
доторкнувшись до зірки

коли крізь фіранку блаженна ріка
блаженного світла на стіл розіллється
і світ подобріє і світла нап'ється
мов котик налитого кимсь молока

я ранок люблю коли тільки-но тільки
малого пташати тоненька сопілка
насипле октави на листя габу
малого пташати моління люблю

коли під вікном горошини конвалій
розгорнуть смарагдовий свій планетарій
і я помолюся в ранковім причасті
краплиною слова планетою щастя

***
А на Чуді нація – месія,
місії високій завдяки.
Це така нечувана подія!
У безсмертя
нацики і черті
повели усі свої полки.

***
А реноме кацапії – злодії.
Кощій усе ламає до основ.
Ачей очима змія
тиранія –
це у народу віра і любов.

***
А у кіно перемагає Раша,
тому що це одні більшовики
і по усій землі бойовики.
Тому і наші -
в епатажі.
Перемагають бабу мужики.

***
А у нашій крайній хаті
не далеко до біди,
поки таті
волохаті
мають візії сюди.

***
А в Україні все - з роси й води.
І це хвилює найманця орди.
Все, що у жмені
і в кишені,
освоюють нувориші-жиди.

***
А в ролі хунти
ті самі брути
осоловіли
і п’ють меди.
Бажають жити
біля корита,
а інші – бути,
але завжди.

***
А у нашій Раді
знову раді Наді...
І ніхто про те не розповість,
на якій палаті
психіатри раді
знову написати номер шість.

05/19

Чи є присутнім світ, який тебе не містить
і вітер не запікся на щоці
останнього метро, і небо прямовисне
несе провину хмар, немов синці
від пустощів непосидючої дитини;

чи переслідувати варто у блідій
царині пам'яті стривоженість первинну,
якщо сліди заплутає Крадій

там, де з вагону вийду, морозець по карку,
ліхтар-п’яниця підставля плече
і січовий стрілець стрілятиме цигарку
і димом станцію від неба відсіче.

23.11.2017

Так хочеться поринути у світ незнаний,
Незламний, дивний і смішний
Забрати посмішку і погляд
Очей небесної краси.

Забути про минуле і йти далі
Під звук природи й самоти,
Коли спитає хтось: "Що ж далі?"
Не зупинятись, а просто йти.

У пошуках незвичної свободи,
Ідеї, вірності, краси
Думками з вільним небокраєм
Залишатися людьми!
27.05.2019

Ліриці пасує з медом ванна,
Істині сумній - сусальний лак.
Писане слівце - суціль омана,
У житті, насправді, все не так.

Про любов осонцену - рулади,
А про щастя оди,- полюбуйсь...
Пишні шати щирої неправди -
Звичний одіж поетичих муз.

А в руці лежить чека гранати,
Під ногами зламані мечі.
Варто хоч би дрібку набрехати -
Не люблю лякати читачів.

З ями видно лиш небес окрайчик,
У окопі інший хтось, не я.
А у мріях - соняхи гарячі,
Сад вишневий, тьохи солов'я...

27.05.2019 р.

Тупик,
И выхода не видно.
Тупик,
Лишь белая стена.
Я поднимаю голову,
Не видно,
Мне даже неба,
Серость потолка.
Смотрю под ноги,
Космос не зияет,
Пространством Млечного пути.
Лишь мокрый пол,
И я в нем отражаюсь,
Гримасой изувеченных Богов.

1

А щоб пірнути в пінне море -
помацай, кажуть мудрі, дно.
Шезлонги, парасолі, зорі...
Яка ж ти влеслива, мано!

І жовтий човен конопатиш,
і тчеш парео серед лун...
Лікуй печаль, гомеопате.
Здійняв штормисько дід-Нептун.

Пливли до берега чужого,
баласт летів крізь жалюзі...
І повернутися б спрожогу,
та є капуста й ряст - козі...

2

Вслухайся у хорал прослави.
На трьох акул уваги не...
Під виск сирен косили трави.
І виринало потайне...


2019

Весняні справи
Посів, полив, уборка,
Надихає гордо!!!
27.05.19 7.40

Весна чарівниця,
Цвіте, росте, піклує -
Людство годує!!!
27.05.19 7.30

Дивися й слухай… Пізнавай
Життя красу і шумовиння, –
Воно ключем б’є через край
І душу знаджує невпинно.
Його строката течія
Докупи зводить дні і ночі,
Тож пам'ять збуджена твоя
Даремно голову морочить…
Дивися жадібно на світ
І слухай гомін незлічимий, –
Іди в майбутнє сотню літ,
Ходою тою одержимий.
І хай летить за миттю мить,
Набутки множачи і втрати, –
Усім потрібно вперто жить,
А не покірно помирати!
27.05.18

І Пушкін, і Лермонтов тим паче
Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
А другий кров місив в чеченському болоті,
Чекаючи кулі як причастя.
А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи,
Як вишні українські заходилися цвісти.
Щоправда, одразу ж загув якось незвично:
Містично. Ба, навіть сюрреалістично .
І довго гув би ще, бо так і не повірив,
Що молодість – не вічна і начебто літами міряна.
Та в двадцять з лишком літ Всевишній
Узяв тебе до себе в Горні Висі.
І , може, й слушно: на Лемківщину твою любу
Апокаліптична вже насувалась згуба.
Тож і якби уник ти ровів Катині,
Зогнив би десь у сталінських катівнях:
Не зміг би з ручними солов’ями буть в одному хорі,
Оспівувать за мурами кремлівськими причаєну потвору,
А кинув би, як побратим по слову Осип,
У безсоромні вовчі очі хоча б і ці рядки пророчі:
«Де не оставсь на каменю ні камінь, де зрівнялись гори,
Знов мулярі нову тюрму будують з брил квітчастих.
Цвіте під шибеницями багряне квіття мандрагори
І мотуз вішальників для живих приносить щастя» .
Ні, ти уникнув «щастя соціалізму»,
Приправленого голодом та слізьми,
Уник і глуму, й неминучої біди
У вічність, як Ісус, вознісся молодим.

В палких обіймах терпну, млію,
цілунком зваблюю вуста,
плекаю стомлену надію -
ввіійти в альков любові. Та -
нічна зоря не згасне в небі,
а нам ряхтітиме весь час,
хай Ероса чутливий лебідь
оголених укриє нас.
Антуріум розквітне ще раз,
бажання - колотий горіх -
розкриє таїну печери
для насолоди, млосних втіх.
І потечуть блаженства соки
нектарами, і камертон
розбудить водограй в глибоких,
цілющих надрах, стогін-сон
зірветься з губ кармінних
ніжно,
заб'ється пульс. Іще... Іще...
Прискориться, натягне віжки,
і понесеться жеребцем
до ароматних феромонів,
п'янких грудей, медових сот,
до пристрасті - жага уповні -
не вичерпала наш цейтнот!

Антуріум - чоловіча квітка.

Розквітла роза,
Гарна чайна весняна-
Варення готую!
26.05.19 7.06

Сестричка моя
Лопух - листя зірвала-
Хворі лікують!
26.05.19 6.58

Дзвеніла музика в саду
Щемким і невимовним горем.
Так свіжо й гостро пахли морем
На блюді устриці в льоду.

Сказав мені: « Я вірний друг!» –
Торкнувся сукні переможно.
О, як з обіймами не схожі
Ці дотики жаданих рук.

Так пестять кішку або птиць,
На вершниць дивляться граційних…
Лиш сміх в очах його спокійних,
У війнім золоті зіниць.

Тужливих скрипок голоси
Співають над нічним туманом:
«Ти Небу дяку вознеси,
Бо вперше тет-а-тет з коханим».

2019

Примітки: Оригінал вірша Анни Ахматової

ВЕЧЕРОМ

Звенела музыка в саду
Таким невыразимым горем.
Свежо и остро пахли морем
На блюде устрицы во льду.

Он мне сказал: «Я верный друг!» –
И моего коснулся платья.
Как не похожи на объятья
Прикосновенья этих рук.

Так гладят кошек или птиц,
Так на наездниц смотрят стройных…
Лишь смех в глазах его спокойных,
Под легким золотом ресниц.

А скорбных скрипок голоса
Поют за стелющимся дымом:
«Благослови же небеса –
Ты первый раз одна с любимым».

1913

1

Бовдур! Цілий вік на владу гавкав!
Гриз КучмУ, тепер команду "ЗЕ".
Бо - поет! Не безхребетна п'явка,
Що з громади соки тільки ссе.

Як вам слово "більшість" - правда гарне?
Є іще одне слівце "товпа".
- Зупиніться! Стоп! - кричати марно,
В урвище отара мчить сліпа...

2

Гарно пахне в москаля ковбаска,
З Іордану в храмі лик святий...
Щука, рак і лебідь - це не казка,
В різні боки тягнем я і ти.

У Кремлі хохлам готують пайзцу,
Підбивають гетьмана на гріх.
Я ж не зрадив душу ані разу,
Рідна мова - серця оберіг.

В'яне квітка у коштовній вазі,
Байдуж взяла гору ( в цьому суть).
Результат - в Криму і на Донбасі
Чоботи вишИванками труть.

P.S.:

Нас немало. Але є й іуди,
Знаєш хто - хутчій ім'я кажи.
Наш очільник захищать не буде
Рідну мову. Отже, він чужий.

26.05.2019 р.

У тім краю,
Де ріки
Тихоплинні,
Де райдуги із них
Вологу п’ють,
Ще не завмерла
Мова України.
Вона живе,
І люди
В ній живуть.

Де клечанням
На Трійцю
Пахнуть хати
Й татарським зіллям
Вистелено світ,
Любистками
І дивом
Рути-м’яти —
Матусі руки —
Пам’ять ранніх літ

Вечора відсвіт червоний
Тоне в багровій воді, –
Берегом тупають коні
Сірі і темно-руді.
До прохолодних влоговин,
Чуючи дзенькіт відра, –
Сходять слухняно корови
З пагорбів ситних Дніпра.
Чайки півсонні повільно
Плинуть на гребенях хвиль,
І жабуринням окільним
Тхне, мов колись, звідусіль.
Зовсім життя не змінилось
Біля струмка між калин, –
Дякую Богу за милість
Змалечку любих місцин.
26.05.18

Людям, вічно набурмосеним,
Видається все не так.
Набурмосені відносини
Дошкуляють, як чиряк.

Ні нещирі перепросини,
Ні фальшивість обіймань,
Не поможуть набурмосеним
Перейти бурмосну грань.

Моя любов, моя печаль,
Моє кохання чарівливе -
Крізь тиху вечора вуаль
Просвічує сяйливе диво!

І як до нього не спішить,
Й у сні мені цей рай не сниться –
Те тихе полум`я душі,
Красою сповнене по вінця.

Немов неонова ріка,
Що у Дніпрі палає тихо,
Торкається щоки щока,
В очах коханих – іскри сміху…

І ніжні пестощі руки,
Солодкі вустонька кохані,
Цілунки пристрасні щемкі
В запаморочливому стані…

Пругке єднання інь і янь
І повне море насолоди,
І вибухи вулканні коди,
І гіркота німа прощань.

Удвох плекаємо цей сад,
В якому сакури проміння!
Й не осипається краса,
Як вічної весни цвітіння!

25 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Почекаю,
Поки дощик весняний пройде,
Поки райдуга в небу зійде.
Громовиці по небу пройдуть,
Роки за роками минуть.

Хай квітне омита земля,
Зеленіють луги і поля.
Вітер ласкавий шумить,
Ніби шепоче - любіть і любіть.

Почекаю,
Хай в місячнім сяйві купаєшся ти.
Очі вбирають небесні світи.
Сонце зігріє ніжні вуста.
Довга коса, ще довша зроста.

Хай стан твій дівочий в душу впаде,
Буду я бачити лише тебе.
Зір припаде до пишних грудей,
І не зміг я відвести від тебе очей.

Чекав я тебе шістнадцять літ,
Мужнів також я — став чоловік.
Йшов за тобою, весь час залюбки,
Щоб наші життєві зійшлися стежки.

І ніби у світі лишились одні,
Що зветься коханням у нас на землі.
У щасті земному поєднались серця
І нашій любові не було кінця.

Магелани загублених рим,
Океанів епічних сіндбади,
Я проханням ділюся моїм -
Заберіть до своєї бригади.

Не боюся авралів і вахт,
Не злякає мене і полундра.
Пропонуйте неписаний фрахт -
Будь-яка пропозиція мудра.

Неможливе довірте мені -
У роботі собі не відмовлю.
І за смислом на диво-човні
З віршомазами вийду на ловлю.

Колчаки граматичних широт,
Магнетичних довгот олександри,
Забирайте служити на флот,
Що іде в літераторські мандри.

Синтаксичних питань вояки,
Заполярних висот фердинанди,
Вслід за вами піду залюбки -
І мене запросіть до команди.

Ще ніхто не озвався. Не ждуть...
І даремні благання та кличі...
По-казковому треба, мабуть - 
Поклонившись, промовити тричі.

Закликаю до справ і кляну -
І скидаюся чимось на дурня.
Та здається, що чую луну -
А раніше хіба що відлуння.

І здається, озвався в цей час
Горбоконик, а може, й Пегас.

Може, поставиш чаю, ввечері трохи лячно.
Ходить довкола слово, сяде на груди — плаче.
Тут, у пустій квартирі, мов на далекій зірці,
солодко тане плитка. А від мовчання гірко.

Може, борги вертала, може, знайшла забуте.
Сядь біля мене трохи. Хай розійдуться сутінки.
Пахне рукав полином. Слово в долоні тліє.
Як розгориться добре — може, тоді зігріємось.

Може, поставиш чаю, може, нехай доплачу, й
стане гірке — солодким. Тут не складна задача.
Зробиш для мене дещо, й будемо зовсім квити.
Навіть якщо погасну, не забувай про світло.

Зустрічай мене з потягів, ще зустрічай зі сну.
Прокладай траекторії та даруй краєвиди.
Дивися отак, як зараз, тільки в мене одну.
І найпростіше: люби мене більше усіх на світі.

Не по мені,
як намір обганяє розум,
як зверхницька мета
здоровий глузд зміта...

Розверзлося, на землю впало небо
потоками гірких, невтішних сліз –
довкілля у мінорі править требу,
природа публікує прес-реліз…

Сумує Миколаїв, Україна,
в журі схилились літні й молоді,
ридає ридма, тужить вся родина –
пішов з життя письменник, батько, дід…

Та музика з-за мурів не стихає
й Господнє літо скоро, вже за мить*,
і «Скрипка з того берега» лунає,
й «Лампада над Синюхою» горить!

Всміхайся та не влещуйся нічим.
Бо друга можна зрадити й цілунком,
А оди, що звучать занадто лунко,
Двосічними бувають, як мечі.

Нехай твій шлях, невстелений ніким,
Не те, щоб не затоплювала повінь,
Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,
Не те, щоб ліг широким і легким.

Хай буде він вузький, але прямий.
І друзі не лукаві, а відверті,
Такі, щоб із тобою йшли до смерті,
Бо сила – Я звершається у Ми.

І ще, нехай з тобою буде та,
Хто ладан підкидатиме в кадило,
Не фоном слугуватиме, а тилом.
Оце і все. А решта – суєта!

Скарб природи-
Сонце, земля,повітря-
Дарунок Божий !
24.05.19 9.25
На фото природа на Дніпрі

Чудовий ранок,
Донька, Денис приїхав,
Бусінка вдома
24.05.19 9.20
На фото Бусінка біля комп'ютера.

Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
Небеса, на яких заборони печать,
вже нікого, ніколи, нічим не обмежать.
Але простір лишився моїм назавжди,
хоч поріг підмивають потоки води,
віддзеркалена в ній перекинута вежа.

Хай три виміри, наче кольчуга, скриплять
їх до вечора відблиски світла скроплять.
І в оселі пустій,замість гостя і ямба
запанує травнево-червнева імла.
Чи коротке життя, якщо підступи зла
розжене переможно приліжкова лампа.

Ти не квапся. У нас неполічені дні.
Чорний дах. немовля у чудовому сні.
Зав'язь літа. Ще заводі в ріках холонуть.
А коли наші сни розминуться і в них
розминуться світи без надуманих лих,
ми, збудившись, забудем про всі перепони.

Форм туманно-розпливчата рать,
я покличу тебе -- ти прийди і порадь,
при свідомості ми, чи в надуманих мандрах.
Але, наче каміння, тіла ще лежать,
а за вікнами -- чітко фортеці межа
і нам байдуже -- що там побачить Кассандра...

Та хай би вже було як є:
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;

Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –
Хай. Знати б лиш: дійду додому…

Та де той дім? І де та я,
Котра з дощами говорила?
Мовчи. Плазуй, немов змія,
Допоки не відростиш крила.

І де я тільки не бував
Від когось брав , питання мав
За кого дійсно вболівав
Для того не помітним став

Мені всміхалися вітри
Цвіли уквітчані сади
Стелили ткані рушники
Та плутало мої сліди

Можливо я не розумів
Себе до розпачу довів
Не тою правдою терпів
Не тому вогнищу горів

Я не жалкую ні про що
Мої падіння ремесло
Яку дорогу вабило
На ту було розтрачено

І де я тільки не бував
Від когось брав , комусь давав
Кого я дійсно шанував
Для того не помітним став.

Мудрощів би всім... Наливайте з діжки!
Запустіть модерні, ярі двигуни.
Був король - утік... проводжали пішки.
Корчували трухле, щось народ наснив.

Піднялись на прю, наварили каші,
роздала сорока... бракне сироті.
Де отут нові, креативні, наші?
На котурни злізли жваві - та не ті.

Знову притіснять (чую шепіт) мову.
По капусті - суржик, не пололи - тож...
Сподівань ковші. Мій нарешті повен.
Виломи... латання меж і огорож.

2019

Оголені тіні буремних подій
Лягають шипами на зоряний твій
Відвертий , ментальний , оточення бій
Лишає стигмати у лоні надій

На різні смаки обираємо хрести
До чого ми здатні ? Кому віримо ми ?
Де край тої ночі ? Статистика гри ?
Коли вже зупинять двоякі борги...

Наруга у всьому , цинічний контраст
Все швидше продажний вбивається цвях
Порадить жадоба прибічникам блат
Лишаючи мізер отримати шанс

Яка наша доля , майбутнє , і воля ?...
Цвіт нації гине , хоронимо дітей
Зречіться ілюзій , бо ми є основа
Якій обирати знамена ідей.

Усвідом що я з тобою
Із повік твоїх сльозою
Усвідом що я весною
Шлях обрав тобі любов*ю

Відгукнись , я зовсім поряд
Озирнись , прийми мій погляд
Травами , вологих росах
Зупинися тінню в водах

Заболить аж до без тями
Розжене всі томні хмари
Слідом , цвітом , пелюстками
Гоїмо цілющі рани

Усвідом що я з тобою
Пізнаю любов душею
Усвідом , для нас весною
Світ відроджується знову.

Смеркається, спиняє тиха ніч
минулого сум'яття каруселі.
Малинові мазки на чистій стелі 
сумних небес, а канделябри свіч
ще не горять, лише зоря одна
крізь поволоку синю проглядає.
Хтось поступово поза небокраєм
запалює свічки. Чия  вина,
що нарізно у чарівну цю мить,
коли вмирає світ у лоні ночі,
коли душа лебідкою тріпоче,
у безвість оксамитову летить
і задихається від смутку на краю
прекрасної мелодії-піано.
До тебе, як до неба, мій коханий,
не дотягнутися... Та я - люблю...

 
 

На кордоні совісті спокуса
Душу вперто знаджує щомить, –
То до Галі радо пригорнуся,
То без Олі не вдається жить.
На кордоні совісті затисла
Душу непостійності вина, –
Згадую сьогодні тільки числа,
Бо забулись зовсім імена.
На кордоні совісті тривожно,
Без хвороб та старості ознак, –
Покохати скільки треба – можна,
Розлюбити тільки милих як?..
Я не знаю, що робити далі
Буду на затоптаній межі,
Адже осамотнює Наталя
Грішним словом помисли чужі...
25.05.18

***
Аврал триває. Чубимося знову.
Російське чудо, і немає див.
Зшиваємо державу по-новому,
а націю – як Вова заповів.

***
Ґарантувати – це ще не подія,
яка усе вирішує за раз,
а обіцяти – це лише надія,
яка паралізує волю мас.

***
Учітеся, – наказував Шевченко.
Але – не помагає булава...
у руки не береться голова...
Фігури поміняти дуже легко,
а от розумно – це не два по два.

***
У Вавилоні будували вежі –
дивитися, куди путі ведуть.
А в Україні поділили межі –
смертями утрамбовуємо путь.

***
Були адольфи і наполеони,
приходять інші в ролі воєвод,
та все, що наступає на закони,
з ґарантією вимете народ.

***
Наївні читачі чекають месу,
яку ще репетирують отці.
А їхні меркантильні інтереси
утілюють поети й поетеси,
аби і їх вписали у святці.


05/19

Лад буває лише в раю,
там немає заміни Єві.
Я чарунок отут не таю,
відбиваюсь від ос у мреві.

Є китайський ліхтар, лукум.
Запустити б - та ливні, грози...
Обіцявся іще й самум!
Розпахтілися туберози.

Хто приніс - не лишив запи...
Роль Адама вакантна, тиха.
Що ж... пігулку гірку запий...
і затовкуй під бантик лихо.


2019

Коли скоробіжна розсудливість сходить на нас,
уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
вночі поміж сльоти, мокречі, багна,
народиться голос тендітно високий і світлий.

Крізь осад намулу проб'ється нове джерело,
воскресла краплина уперте каміння підточить,
розгорнутим форте оркестр завершить епілог,
який вже ні форми, ні зайвих розмов не захоче.

Мусоном холодним зволожить чоло океан,
стече на пожадливі губи солона краплина.
Уламком у просторі став прибережний майдан,
де відстань закоханість, наче в піску розчинила.

На віях твоїх одинока зоря мерехтить,
у темних зіницях блищить віддзеркалено всесвіт.
Все те, що тобі довелось у житті зберегти --
слова, що колись прозвучали, гіркі чи облесні.

Назад озиратись в дорозі -- марнота марнот.
Підлеглі ми примхам стихій -- чи земних, чи небесних.
Ми прагнем у цьому житті християнських чеснот,
а все випадає дорога, що друга, то -- хресна...

Усе повертається -- назви забутих поем,
будинків окреслення сірі, німі і безсонні.
Та знову рука через втому стерно поверне,
напнеться вітрило життям на морському осонні!

Кекси медові, третина банана,
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.

Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -
злецько дратую (беліссімо...) міма.

Знову жалію, що не зачиняла...
Дружба - півонія жухла, зів'яла.
Є горошина, кладу під перину...
Може, принцесу намрію для сина.


2019

Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцису,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до вечора сиділа в біленькій косинці,
Дуже гарно примостилась на високій гілці.

Вона прийшла у понеділок.
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.

Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла
Манив мене у дивосни…

Вона замріяно мовчала.
І я не міг дібрати слів…
О, як нас небо обіймало
Дощем, який над нами млів!

І я, либонь, уже не дихав,
Не думав і не розумів,
Що це - моя молитва тиха,
Засяяла серед громів.

І ось, вона переді мною,
як і тоді - така хмільна...
І серця стук іде луною -
Вона!
Вона!
Вона!
Вона…

Доцвітають весняні квіти,
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.
Скоро літо, а я не знаю,
Хоч і думав про це не раз, –
Що з тобою мене зближає,
Що єднає так міцно нас?..
24.05.19

В час, коли співають солов`ї,
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!

Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував
Любощі у цю – найкращу пору.

Крізь пташок мелодію в`язку,
Музика лилась хмільного шалу.
Пелюстки магнолії й бузку
Пестощі п`янкі переплітали.

Чашечка розкрилася твоя,
Мов троянда зашарілась ніжно.
Млів од погляду палкого я.
З нього щастя промінь білосніжний

Все єство блаженством огортав,
Різні дарував його відтінки.
І єднав, мов нитка золота,
Дві – кохання спраглі – половинки.

Обвивав так лагідно, як плющ,
Старовинні замки обвиває.
Дякуєм! Ти, Боже, всемогущ,
Дарував леліяння розмаю!

24 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
прохолодне, білорунне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.

Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, подаруй мені
ту мелодію кохання, що гітара грає.

Доторкнися лебедино до чуттєвих струн,
ось послухай калатає серце безупинно.
Ти мій легіню сердечний, -пристрасний чаклун.
Ділим яблуко спокуси на дві половини.

Зашарілись на раменах маками вуста,
в срібних росах стелить літо килими парчеві.
Царини ясна кульбабка - зірка золота,
вік би квітнути жасминно у твоїй любові.

Лапатий сніг січе у січні.
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запахущим квітом.
Нема серпів, але лишився серпень,
як пам’ятка про те, що колись жали серпами.
Од вереска вересень постав.
А як мовчазно лист спадає - час листопада.
Земля в грудках і в дощах – це грудень.
…Спасибі, рідна мово, що не спокусилася,
як інші посестри слов’янські,
на ласку латини з іменами імператорів чи гучними її числами,
а лишила те, що бачилось довкола.

Із якої далини -
з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?

З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди
замітає теплий вітер.

Вітре, вітре, з висоти,
вітре, вітре, над водою,
ходять хмари наді мною -
звідки ждать мені біди?

Ясний місяцю, світи!
Де шукать твої сліди?
Чи дозволить Вічна Мати
між собою поєднати
розмежовані світи?
Ясний місяцю, світи!

1993

Людям хліба і видовищ треба,
Люблять безголові тру-ля-ля.
Цирк приїхав! Регітня до неба!
Клоун взявся грати короля!

Ну, нарешті, почалась імпреза -
Думати навчається монарх.
"Я за оселедці чи за пейса?
За попа чи гуру у штанах?"

Тяжко цар-петрушка супить лоба,
Туго йде державницька мисля.
Дулю в носа тицяє Європа,
Від Росії у народу зляк.

Челядь - тлусті ненажерні блохи,
Я б їх всіх засунув у петлю.
А у демократії пологи
Під злостиві " Геть!" і "У-лю-лю!".

А тим часом тать кишені маца,
Інший цупить порося й теля.
Ні, не вийде короля з паяца,
Може, ти зіграєш короля?

23.05.2019 р.