ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.10.17 19:45
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Оксана Логоша
2019.10.17 17:55
І помирали руки,
І опадало листя.
Які ж пекельні мУки
Багряні ті намИста!

І в*янули суцвіття,
І закривались вени.
О!Як у цьому світі

Роксолана Вірлан
2019.10.17 15:55
Вона піде...вона завжди іде...
Вона не обертається ніколи
На ті дороги, де погибнув день,
Де окіл поторочений і доли.

Вона піде зникати в чорний гай-
Гордіша сонця і висока духом.
Не окликає в мить оцю нехай

Петро Скоропис
2019.10.17 14:34
Світ ковдр поруйнувався сном.
Та бовваніє неозоре
очима пильними, вікном
розтяте навпіл ніби, море.
Дві лоді, оголивши дно,
вподібнюються парі туфель.
Здійняте дибом полотно
і хвилі увиразнять дупель.

Сергій Губерначук
2019.10.17 12:23
Розляглися в чотири боки
три дороги, як дві стежини.
І, побачивши світ широкий,
я сховався в кущах ожини,
а чи, може, в кущах верболозу,
щоб не лізти в колючки марно;
чекав ночі я анабіозно,
поки сонце не впало за хмари.

Віктор Кучерук
2019.10.17 08:43
Г. С...
Дарма знедавна не приходиш
Ти без пояснення причин
Туди, де пес хвостом зі сходів
Змітає пасма павутин.
Дарма вирощуєш байдужість
І себелюбство жнеш повік,
Якщо тобою занедужав

Ігор Деркач
2019.10.17 08:25
Буває і ніщо дає урок
як замінити ямбами хореї.
Сонети це не купа балачок
і не подяка Музі чи Морфею.

І рупори беремо на замок,
і маємо від болю панацею.
Уміємо у попелі думок

Іван Потьомкін
2019.10.16 21:44
Де сховок, про те вона лиш зна.
Ніхто її не бачив в пору сухостою.
Зграбненька, мов та прима-балерина,
Являється в Єрусалим лиш восени.
Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
Не для музичного, сказати б, благозвуччя
В їм’я її вплелось Імення

Микола Дудар
2019.10.16 20:39
У бутлях світ, а небо в корках
Понтифік зник. Осиротів…
На поле битви пруть з Пріорки
Престол - хто встиг, той опосів…
А в Альпах сніг такий сліпучий!
Як хоч - засліпни, хочеш - з’їж
В Кореї "північ" знову пучить
От - от зів’яне цінний вірш…

Олександр Сушко
2019.10.16 17:58
Простий селюк на фронті гине,
Команда ЗЕ, як завжди, пас.
Гукаймо "Слава Україні!
Іди, герой! Воюй за нас!".

Мені дорожчий власний бізнес,
Дитина, жінка і бабло.
Іще й на носі прищик виліз!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.16 14:47
Розділ 4. Розплата за ілюзії

Вінок 11. Вигнання із раю

1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,

Устимко Яна
2019.10.16 14:02
ріка ковтає небо і сивіє
повісмами вростає в береги
рум’янок сумно дивиться крізь вії
на пустку що лунає навкруги

не плачуть очі виплакали сльози
коли прощалось літо кілька днів
край неба гріють пелени морози

Олена Побийголод
2019.10.16 13:58
Специфічний образ Росії у віршах російських поетів Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два сл

Світлана Ковальчук
2019.10.16 13:57
драбиною – в синє небо
торкнутись його із даху
печалей мабуть не треба
літак заповзявся птахом

муркоче листок пожовклий
на вухо коту осівши
в глибини вернувшись мовкне

Сергій Губерначук
2019.10.16 12:17
Десь за майже розталою прозоро-світанковою межею сивих лісів народжувався новий день. Із-за ледь-ледь рожевого, стомленого сутінками обрію, мовби ненароком, поволі виринали перші вранішні промені. Роздратований веселковими кольорами марева обрій нарешті в

Олександр Сушко
2019.10.16 08:47
Я гетьманом ставати не хотів,
Але царя зробили мойші з пупса.
Вперед! До перемоги! Бий...котів!
А москалів не варто. Бо боюся.

Вмирають патріоти поміж вирв,
Країну ж зрада поділила навпіл.
Відводьмо зброю! Відсьогодні мир!

Ніна Виноградська
2019.10.16 08:35
Зав'язавши слова
У тугий і заплутаний вузол,
Заховалась душа
Між остатками фраз, мов лахміть.
Відучора ми вже
Не родина,
І, навіть, не друзі.
Мов китайська стіна

Леся Геник
2019.10.16 07:12
Нехай і так: від нині - все інакше.
Твій перший біль навчив тебе іти,
не важачи на сльози, піт і кашель,
не важачи на тіні і хрести.

Твоє мовчання - нині не безсилля,
твоє мовчання нині - скеля дій,
коли душа вгору долає милі,

Вікторія Лимарівна
2019.10.16 00:10
Присвячується українським футболістам

Бентежні емоції на стадіоні!
Запекла хвилююча гра!
Та все ж перевагу бере Україна
З рахунком "два-нуль" на «ура!»
Сміливо вона виграва!

Олена Малєєва
2019.10.15 22:29
Засуджена довічно до позбавлення волі
Так сказав мені кат і суддя
В голові моїй порожньо,
А в лоні жевріє ледь життя—
Там зростає маленька зернина
Буде з неї колись людина.
І людина ця я.
Народити себе із себе

Олександр Сушко
2019.10.15 21:48
Саджав троянди цілий день на клумбі,
Втомився, сестри, аж немає слів.
Прийшла пора товкти водицю в ступі,
Бо вечоріє й кашу вже доїв.

Інгредієнт один - щемне кохання,
Приправа - серце, сльози і душа.
Годиться для цієї справи спальня -

Оксана Логоша
2019.10.15 19:55
НІч.Ніч.Тиш.
Служки зложили віяла.
Хто ти?Чому не спиш і мерегтиш віями?
Ніч снить сни.
Ти їх гортаєш слайдами-
Знов утечеш від них правдами і не правдами.
Стогін.Совиний страх?Мудра сова-смілива.
Ніч на Чумацький шлях зціджує рештки млива..

Сонце Місяць
2019.10.15 19:45
знай що пазл
склався наразі
хіба так як
він сам захтів

хто ми є
у якій ще фазі
при активах

Домінік Арфіст
2019.10.15 19:25
Голос мій тобі невтішний
І прямий:
Все тут лишнє, бренді-вишня,
Ангел мій.
Там де елліну світила
Красота,
З чорних дір мене сліпила
Срамота.

Микола Соболь
2019.10.15 17:49
Схвильований минулим і майбутнім,
А малороси гарно тулять грим.
Стираю ікла, навіть зуби кутні,
Бо Україна це завжди – екстрим!

Це Яр Холодний і криваві Крути,
Батурина страшні донині сни.
Московська мова споконвік – отрута!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.15 12:11
Вінок 10. Одкровення від змія

1.
Натхнення-мука до небес горить
І плавляться зірки, течуть в долоні.
У гріх веде магічний лабіринт,
У снах тремтять бажання ніжно-сонні.

Ніна Виноградська
2019.10.15 09:16
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,

Ярослав Чорногуз
2019.10.15 07:39
Перед серцем великим твоїм
Я сьогодні стаю на коліна.
І не сплю, і не п'ю, і не їм,
І щасливий, що я - твій мужчина.

Я сьогодні в любові воскрес
І життя по-новому осмислив.
Ти - безцінний дарунок небес

Іван Потьомкін
2019.10.15 00:21
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вч

Сонце Місяць
2019.10.14 23:01
та в курсі ви любите більше тексту
& щоб політична справа
інакший прогрес рівноцінний регресу
чи бавить а чи не бавить

звичайно ви маєте більше сенсів
святкові біблійні тарелі
& слово є срібло або vice versa

Олена Малєєва
2019.10.14 22:35
Ти знаєш, так важко
Примусити всіх говорити про себе
Або добре, або нічого...
Піти за обрій,
Без сумніву і печалі...
Осінь така цього року красива
І така важка...
Наповнити б кров'ю своєю

Ігор Федів
2019.10.14 21:45
Обоє линули за обрії печалі,
І зорями у небі малювали шлях.
А часу течія накручує спіралі,
І залишає їм цілунки на устах,
Аби дороги долі кроками ставали,
Щасливі миті обертає у роки.
У ритмі їх серця єдиному звучали,
Допомагаючи закоханим іти.

Олена Малєєва
2019.10.14 21:43
Не мовчи, не мовчи,
Не ламай гілки молодого дерева.
Сонце котиться десь за обрій...
Я не плачу,
Це просто очі такі вогкі.
Я не буду гадати і думати, де ти є
Де б не був, знаю: ти не мій..
Я не плачу,

Ігор Деркач
2019.10.14 20:45
Добирає урожайне літо
качани і колос до куля
і Ярило у піке зеніту
сіє павутини на поля.

І Покрова устеляє сіно
пеленою на нове зело.
По озимині її насіння

Сергій Губерначук
2019.10.14 18:58
Арфістка схилилась на арфу
і тихо заснула,
хоча ще пружинило струни,
і золото грало,
а ніч біля моря
у рота води набирала
й по хвилі, по звуку, по крапці
весь світ проковтнула.

Ніна Виноградська
2019.10.14 18:43
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анатолій Філософ
2019.10.03

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Микола Соболь - [ 2019.10.12 11:21 ]
    Осіннє
    Прокидаюсь у іншому вимірі.
    За вікном парасольок парад.
    Мідне листя хитає у безмірі
    Ще учора смарагдовий сад.

    Похилилися трави під росами.
    На світанку тенетка тремтить.
    Осінь-дівчинка ніжками босими
    По туману гуляє в цю мить.

    Захворіла погода капризами,
    День остуджує спеку дощем.
    Та за жовто-багряними лозами
    Прийде бабине літо іще.
    31.08.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Андрій Басанець - [ 2019.10.12 11:26 ]
    * * * *

    Жовтневий млин – у листі, в домі, в димі,
    У вітрі розвіваються листи.
    Нікуди нам уже не донести
    Цю теплу потерть, світло невгасиме,
    цей із польоту викроєний вимах,
    легеньку тінь на крилах золотих.

    Це теплий плин – бери його очима –
    Пиши про мене, на мені пиши –
    Ні цяточки на тілі не лиши,
    Хай нас ніхто довіку не розніме –
    О чиста згага, о любовна схима –
    Багаття на пожухлім спориші.

    Прощальний клин. Жура моя небесна.
    Не дописати – не перебрести –
    Хай пальцями змикаються мости –
    Нехай постане пустка безсловесна,
    Де над столом, як над широким плесом,
    У вітрі розвіваються листи.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Федів - [ 2019.10.11 21:13 ]
    Доля стала сумна
    Багато маємо зла,
    Опарою воно виростає,
    А доля стає сумна,
    У чарці на дні засинає.
    Чи поряд багато зла ?
    Як геометрична прогресія.
    У ями немає дна,
    Висушує душу депресія.
    Чи нами керує зло,
    А коли ми його породили?
    І де забули добро,
    Яке радо і щиро робили?
    Зло і утворює зло.
    Я маю ланцюг розірвати,
    І омиваючи тло,
    По-новому усе малювати,
    Чесно робитиму крок
    І подяки за це не чекаю,
    Закрию зло на замок
    А у ньому ключа поламаю.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.10.11 18:51 ]
    Уперше за багато літ і літер…
    Уперше за багато літ і літер
    я наздогнав заримований вітер!
    Налупцював його, розцілував,
    віршем на аркуш паперу поклав.

    Вітер завмер. Пішло щодення.
    Душу мою колише натхнення,
    рожеве письмо і голубе.
    Знічев’я вітер читає себе.

    Картини й скульптури дерев березневих
    з гілками оголеними, як нерви,
    щодня прописані моїм вітром,
    я страчу цим набоєм літер!

    Нема приходу небесного зонду,
    коли іґноруєш природу!
    Ні слова правди в цей світ з імли
    не дам, бо барви на ні зійшли!

    Стирчатиму опудалом на городі
    віршами зодягнений по древній моді,
    якщо не вивітрю протест
    через меланхолійно перенапружений ґротеск!

    Якщо не стешу короткий анекдот
    десь у вузькому коридорі –
    то й щастям не вп’юся від творчих щедрот
    і не спіймаю свій вітер надво́рі!

    9 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 247"


  5. Домінік Арфіст - [ 2019.10.11 17:39 ]
    МЦ
    Марино Іванівно, кримського неба горлице...
    мій погляд до Ваших зелених очей горнеться...
    орлѝце віща неупокорена... неприкаяна...
    Ваші кохані – Фоми... Іуди... і Каїни...
    божественну глину на чорній кро̀ві замішано
    такою безслізною Ви стоїте на суді... невтішною…
    палає життя як ягня на вогні жерто̀вному
    і мова Вас виправдовує... самі̀ Ви стаєте мовою...
    на кримському вітрі стою я розвіяний на всі сторони –
    і чорні крукѝ і чайки над морем зморено
    кличуть-гукають-чекають слідів на піщаній паперті…
    і ні садів... і ні слів... і ні навіть пам’яті…
    Ви зазирнули в аїд Карадагу – вижили
    ношу доріг і порогів чужих винесли…
    ми ще із Вами о ранній порі воскреснемо
    десь на краю ойкумени… в Криму – небесному…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  6. Олександр Сушко - [ 2019.10.11 16:58 ]
    То шо?

    Піввіку не вилазив я з-за парти,
    Став асом пишних од, а був профан.
    Нелегко мудрагелю гарувати,
    А хто сказав, що дурнику лафа?

    Він теж людина! Любить ситну кашу
    І сивіє так само як і ти.
    Повага ж між братами більше важить,
    Ніж інтелект і зверхності понти.

    І взагалі - розумні нині дурні,
    А я - тупак, бо не з команди "ЗЕ".
    Окупували дезертири юні
    Печерський з грошенятами клозет.

    Командує брилем тепер ярмулка,
    Прикрила тяму й глузд на років п'ять.
    Життя було раніше - суща мука,
    Ну, а тепер настала благодать.

    Зорав город, складаю дрова в клуні,
    Зловила жінка півника на борщ.
    Крім мене у селі усі розумні...
    Не згоден? Пазли розсипом? Отож!

    11.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  7. Оксана Логоша - [ 2019.10.11 16:33 ]
    Я кохала тебе
    Я пішла собі геть.Потонула у дні,і замовкла.
    Не заходжу у ніч , не відводжу від сонця очей.
    Ти повісив свій меч,що за міфами зветься Дамоклів,
    Ув одну із ночей.


    І туди я не йду...А ти вмієш кохати придні?
    Коли тіло землі не приховує ран і рубців?
    Ти підвісив свій меч ну прямісінько в серце мені
    Чи,скажи,не тому,що не втримав його у руці?

    Ти підвісив свій меч...А на стелі ідуть кораблі.
    Ти набив їхні трюми скарбами і м*ясом форелі.
    Я кохала тебе.Ти не вчився кохати при дні
    І розбився об скелі.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  8. Вікторія Лимарівна - [ 2019.10.11 14:49 ]
    ***
    На листі зеленому сніг…
    Так дивно, бо осінь навколо:
    Сумної мелодії соло…
    Подекуди вранішній слід:
    Поночі утворений лід,
    Холодний,торкнеться долоні.
    Тримає в своєму полоні.

    На листі зеленому сніг…
    Руйнуючи юність поволі,
    Життєві придбались мозолі.
    На скроні упевнено ліг.
    Чи буде доречним цей збіг?!!!
    Чи може змінити він долю???
    Окреслює кожному коло.

    На листі зеленому сніг…

    27.09.2019
    Свидетельство о публикации №119092709313


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (7)


  9. Сонце Місяць - [ 2019.10.11 13:32 ]
    даруй-те
     
    та бо всі ці абстракції так розумію наївні
    пляшка портвейну на двох шеррі бренді нете
    хай не магнум ~ нехай пара беллум тт
    полишати бажання & відкидати провинне

    ось бадьорий тайм~ плен трохи віршів на ритм вар’єте
    трохи прози яку не любити настійна задача
    все у мізках твоїх недопитливий старче~ юначе
    метафізика чинно недійсна просте і т.д


    я віршую собі вогкий жовтню незрячий
    тихий вайн & дазайн цеї ванни
    уламки снив про любов
    я віншую тобі як ти вмієш привносити вдачу

    & оце при сході світання
    неповторне за инших умов




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  10. Матвій Смірнов - [ 2019.10.11 12:38 ]
    На зупинці
    Поет стояв на зупинці трамвая,
    Прощаючись із життям.
    В поетів, знаєте, так буває -
    Гостре передчуття

    Того що буде - така вже вдача
    У них, і той не поет,
    Хто свого фіналу не передбачить
    Хоч трішечки наперед.

    Перед поетовими очима
    Немов наживо усе:
    Іде народ - повільно і чинно
    І тіло його несе.

    Іде начальник, друзі, дружина
    І натовп суне услід,
    Несе в руці дві чорні жоржини
    Вчителька укрліт,

    Що там? Ну що там? Ховають Поета!
    Почувши таку новину,
    Прості перехожі, знявши кашкети,
    По черзі несуть труну,

    Крокують поруч селяни, солдати,
    І творчий інтеліґент,
    Останню шану прийшов віддати
    Діючий Президент -

    Від нас пішов... Величезна втрата...
    (Сльози, відкрита труна),
    Уголос плакатимуть дівчата -
    (І особливо одна),

    І вітер стихне, юрба принишкне,
    Мовчатимуть солов’ї,
    І хтось із собою матиме книжку
    Що він написав її,

    І він автограф своєю рукою
    Поставив би - але ні:
    По-перше книжки нема як такої,
    По-друге - він у труні,

    І срібні хмари стануть печально
    Обабіч синіх небес,
    Порушить тишу глухим скавчанням
    Чийсь безутішний пес,

    І навіть літери у абетці
    Розсиплються як драже,
    І кінь, що віз катафалк, зірветься
    І в розпачі заірже,

    А десь у небі лелеки сірі
    Припинять щорічну путь
    У теплий обетований вирій,
    На грішну Землю впадуть,

    І навіть ангел опустить крила
    І стане Земля пуста
    І всесвіт згортатиметься безсило
    У сингулярний стан.

    І хоч на початку і було Слово,
    Та стали слова німі
    І ось над водою літає знову
    Божий Дух у пітьмі...

    Отак він думав. Хилилась долу
    Поетова голова,
    Харон свою смиренну гондолу
    Майже налаштував,

    Метався вітер, як вовк у стайні,
    І місяця коровай
    Униз на поета глядів востаннє...
    Аж тут підійшов трамвай.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  11. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.10.11 10:21 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 8)
    Розділ 3. Ім’я моїй спокусі – Ерато

    Вінок 8. Танго із маскою

    1.
    Закутій болем, ніби Прометей,
    Мені наснився маскарад шалений.
    Проміння, золотаве і густе,
    З нічної чаші розлила Селена.

    О, музико жаги! Магічний тембр
    У танець ночі захопив буремно.
    А муза нишком зайняла фотель,
    Нектар смакує під мотив Шопена.

    Спокуснику, забудемось удвох,
    Допоки в небі не зійшла Аврора.
    У казку в’ється чарівний клубок.

    В зіницях вибухають метеори.
    Та крізь тумани марень і тривог
    Душі так важко споглядати зорі.

    2.
    Душі так важко споглядати зорі,
    Коли земля для щастя затісна.
    Боюсь відкрити таїну Пандори,
    Пізнати мову грішних серенад.

    Уста ж твої горять, немов майори.
    Із місяця стікає лимонад.
    Граційно спокушає Терпсіхора,
    Пашіє серце від солодких знад.

    Накрила нас жага дев’ятим валом.
    Утішився підступний Асмодей.
    В цій бурі не утримаю штурвалу,

    Та віддалю безумний епогей.
    Коханням закує себе в кайдани,
    Жадаючи небес, німий Орфей.

    3.
    Жадаючи небес, німий Орфей,
    Пробудить у душі тривожні дзвони.
    Втекти я хочу, та нема дверей.
    Спокуси ж оточили легіоном.

    Володарю недоспаних ночей,
    Слова твої, мов крила махаона,
    Вогнем злітають і згорають вщент.
    Гарячий дотик розбудив дракона.

    Блаженним божевіллям повен зал.
    Звабливим оксамитом гусне морок.
    Зірками муза розсипає шал.

    Та розум шепотить мені докори.
    Бентежне серце, як сумний скрипаль,
    У ноти переллє любов і горе.

    4.
    У ноти переллє любов і горе,
    Розхристана душа, що рветься ввись.
    Лани моїх фантазій неозорих
    Покрив липких оман дрімучий ліс.

    Устами музи хитрий змій говорить,
    І наш едем п’янким гріхом обріс.
    Навколо маски. Тут усі актори.
    Тіла пильнує пристрасть, ніби лис.

    Спокусливих ілюзій піраміди
    Заповнять в серці потайний музей.
    У пахощах нічного дивоцвіту

    Облуди на яву снує Морфей.
    Не можу ні втекти, ні відпустити.
    Моя жага – театр і Колізей!

    5.
    Моя жага – театр і Колізей:
    Вертаються омани бумерангом.
    Вона у царстві масок, як плебей,
    Ні титулу не має, ані рангу.

    Та п’ю до дна хмільного сну коктейль.
    Мов грім раптовий, зазвучало танго.
    Зімкнулись пальці – пелюстки лілей.
    Ти – вигнаний з едему грішний янгол.

    Кружляє муза, загубивши шаль,
    Плете у мріях чарівні узори,
    Святкуючи солодкий ритуал.

    Сріблить шибки Селена мельхіором.
    Пливе у зорях, як тонка вуаль,
    Імперія римованих історій.

    6.
    Імперія римованих історій
    На зоряних просторах простяглась.
    Поезії палаци і собори
    Тримає на собі душа-Анлант.

    Та вибухне вулканом непокора,
    Любов помчить у пастку, ніби лань,
    А муза п’є пітьму, забувши сором.
    Тлумачить серце суть нічних послань.

    Цей танець, ейфорійний і трагічний,
    Лиш розділ із любовних епопей.
    Сипне Венера в очі пил космічний.

    Та нас не обвінчає Гіменей.
    Возносити омани буду вічно.
    Талан мій і талант – чужий трофей.

    7.
    Талан мій і талант – чужий трофей,
    А мрії заціловані вітрами.
    Любов же – то найкращий корифей,
    Що творить незабутні мелодрами.

    Із вирвища співає Лорелей
    І землю я втрачаю під ногами.
    Блукає серце, ніби Одісей,
    У грішних кольорах нічної гами.

    Спокуснику, відкрий своє лице!
    Для мене ця жага – солодкий ворог,
    Що душу продірявлює свинцем.

    Кричить бажання, мов голодний ворон.
    Та пристрасть муза вип’є, як абсент.
    Для вічності життя – лиш крапля в морі.

    8.
    Для вічності життя – лиш крапля в морі.
    Чому ж богине, ти несеш пітьму?
    Моя душа жагою важко хвора,
    Слова, зірки і ноти – все йому…

    Облуду навісну на біс повториш,
    Та пишний зал умить затягне муть.
    Замкнуться лабіринти й коридори
    Моїх даремно-сказаних «чому?»

    О, скільки ще губити і губитись?
    Не знаю, хто він – привид чи мольфар…
    І знов у римах несвята молитва.

    Під масками – огидь гріхів-почвар.
    Не можу більше я в оманах жити!
    О, музо! Забери сумнівний дар!

    9.
    О, музо! Забери сумнівний дар!
    Пробач, Евтерпо, я зруйную рими,
    Чорнилом ночі зафарбую даль
    І грішний образ покажу без гриму.

    Віддам усе за губ його мигдаль –
    Жагучий трунок із вогню і диму.
    В саду моїх надій цвіте сандал,
    Та в дзеркалі душі ридають міми.

    Врятуй мене, Авроро, від спокус –
    В обіймах Терпсіхори я загину!
    Ужалив змій, і так пече укус.

    Тече гаряча спрага по судинах.
    Упасти в море почуттів боюсь.
    Зніми з очей полуду, хай прокинусь!

    10.
    Зніми з очей полуду, хай прокинусь,
    Залиш мене, богине, назавжди.
    Колись одвічних істин берегиня
    Тепер підступна і розпусна ти!

    Та знов мене несе тонка крижина
    На перехрестя чарівних світів.
    Моя душа – немов бліда картина,
    І книга, що зачитана до дір.

    Ти віршами поїла, ніби трунком,
    Здіймала пристрасть навіжений шквал.
    Ізнову в рими утекла, хитрунко.

    Обкрала серце, мов скупий лихвар,
    Принадила смертельним поцілунком –
    Отруєний прокляттям твій нектар!

    11.
    Отруєний прокляттям твій нектар,
    Твій дотик, музо, ударяє списом.
    Ще мить і спалахне жага-стожар.
    Куди ж ти утікаєш? Повернися!

    Пронизав душу золотий кинджал,
    Та хай триває ця абсурдна п’єса!
    Розбите серце, мов тонкий бокал.
    В пітьму меди фантазій розлилися.

    Поріже вітер ніч на мармелад.
    І дика пристрасть, ніби шторм, нахлине.
    Юшиться янтарем любов-гранат.

    Спокуса накриває, мов лавина,
    Бо змій гріхом засіяв райський сад.
    Краса – лише оманлива личина!

    12.
    Краса – лише оманлива личина.
    У римах заблукав мій корабель.
    Роню у вічність почуття-сльозини,
    Фатальна ніч несе мене до скель.

    Ти згубиш, та довіку не покинеш.
    Ілюзії безжальна карусель
    Життя розтрощить на сипкі хвилини.
    Моє кохання – навісна дуель.

    Бринить у серці золота кіфара –
    То ніжністю захопить дивний вальс,
    То блискавками нот жага ударить.

    Обвуглиться палітра світлих фарб,
    Тобою, музо, надихатись марно:
    Твоя прихильність – заважкий тягар.

    13.
    Твоя прихильність – заважкий тягар.
    І все ж благаю: «Зупинись, гульвісо!»
    Катренами мощу нічний бульвар,
    Зірви ж, фантоме, із бажань завісу!

    Бушує пристрасть, мов дев’ятий вал.
    Мотив жаги лунає сміхом біса.
    Аж тут спокусник скинув чорний шарм.
    Під маскою – обличчя Діоніса…

    Торкнулась лиш на мить його руки.
    В очах палали кольори індиго.
    Та вмить погас магічний смолоскип.

    Пробив розлуку чарівний годинник,
    Посіяв у душі сумні казки.
    Чому ж така жорстока ти, богине?

    14.
    Чому ж така жорстока ти, богине?
    Спокуси в’ються у палкій душі.
    Погнила у коханні серцевина.
    Мені шепоче темрява: «Гріши!»

    Та музика жагу мою поглине,
    Чорнилами стече небесна шир.
    Слова плетуться диво-павутинно,
    Втікай від мене, та прошу, пишись…

    А поки задрімаю я в зажурі.
    У колі цих ілюзій-ворожей
    Зомліле серце викликає бурю.

    Зоріє між рядками Елізей.
    Повік любові розбивати мури,
    Закутій болем, ніби Прометей.

    МАГІСТРАЛ

    Закутій болем, ніби Прометей,
    Душі так важко споглядати зорі.
    Жадаючи небес, німий Орфей
    У ноти переллє любов і горе.

    Моя жага – театр і Колізей,
    Імперія римованих історій.
    Талан мій і талант – чужий трофей.
    Для вічності життя – лиш крапля в морі.

    О, музо! Забери сумнівний дар,
    Зніми з очей полуду, хай прокинусь!
    Отруєний прокляттям твій нектар!

    Краса – лише оманлива личина.
    Твоя прихильність – заважкий тягар.
    Чому ж така жорстока ти, богине?


    Корона сонетів - твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов"язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Деркач - [ 2019.10.11 10:08 ]
    Рокіровка
    Повертають воїни-сини
    в Україну, «із Дону додому»,
    де немає нібито війни,
    хоч і не упевнені у тому.

    Сонце України у диму,
    автомати не дають осічки
    і у Раді, наче у Криму,
    бігають зелені чоловічки.

    Не поможе на межі стіна,
    поки сатана уріже дуба.
    Нація обрала пацана,
    а Росія знову має зуба.

    Овоч поміняли на зело.
    Ну і що? Америка не знає.
    Раша хоче мати, що було,
    та у неї формули немає.

    Невідомо, що іще клопу
    заманеться у лиху годину
    і чому гундяєву-попу
    маємо платити десятину?

    І таке було уже не раз –
    є свобода, та немає раті,
    отамана обирає час,
    а у нього – шоу на шпагаті.

    Ясно, що готується тюрма
    і нема уже у тому толку –
    поміняти Бобіка на вовка.

    Полонених у Росії – тьма,
    а у нас диявола нема
    реалізувати рокіровку.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Любов Бенедишин - [ 2019.10.11 09:18 ]
    Експресивний експромт
    Всі слова – не ті…
    Слава – самоті.
    Лаври – до борщу.
    Смуток – відпущу.

    Суджене – прийму.
    Геть – усі «чому».
    Геть – усі «якби».
    «Їж, молись, люби»*




    10.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (8)


  14. Серго Сокольник - [ 2019.10.10 23:39 ]
    Продадуть
    Доли долі сумні омиває дощова (про що ви?) сльоза.
    Безбілетно птахи відлітають і їх до весни не вернуть.
    Ясночолі мужі га(о)ла(о)сують довкола... Хто- "проти"... Хто- "за"...
    І земля ціпеніє від думки- невже продадуть?.. Продадуть...

    Продадуть!.. Не вертайтесь, птахи, у гостинні весняні гаї!..
    Продадуть разом з вами і гнізда, і ваших майбутніх пташат!..
    Продадуть!.. Бо не ви і не ми тут одвічні уже хазяї...
    Продадуть!.. Не летіть у неволю!.. І тіло то ще не душа...

    І шерхоче в incognita тerra інтимно пожовкла трава
    Про цвітіння весни у неволі чужинській оманливу суть,
    І листами паперу хмарки, мов розірваний Білль про права,
    Вкрили небо юдолі. І долю читаєш у них- продадуть!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    Св. №119101000674


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  15. Устимко Яна - [ 2019.10.10 23:55 ]
    жовтень
    жартує жовтень листям золотим
    закрутить вгору й кидає додолу
    прикинеться невинним і святим
    пускаючи із ніздрів сизий дим
    і мружачись завдасть нежданно болю

    не бався з ним він битий мандрівник
    пройдисвіт що таких на світі мало
    він зводити й на спір дурити звик
    закрутить час і голову навік
    і ось тебе неначе й не бувало

    і сонце вже відтоді не твоє
    і литок вже тобі не лижуть трави
    і лиш павук останні сни снує
    і сліпнуть вікна в близнах рішельє
    що світяться в недосвітку кривавим


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  16. Сонце Місяць - [ 2019.10.10 22:16 ]
    давно небуло
     
    сади розквітлої доби у млості пишній
    квіт маковий торкне горби яскраво ніжним
    у небесі на голубій каніфолі

    тебе розрадить інший хтось десь у ролі
    і ти звичай майнеш собі манівцями
    не буде вечора егеж & нестями

    не буде — бо нема чого нема звідки
    на що вам понт & мірабо — хто

    свідки




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  17. Нінель Новікова - [ 2019.10.10 18:55 ]
    Жовтневий етюд
    Ця кучерява абрикоса
    Вже меліровочку зробила -
    Тепер така, пістряво-модна,
    А інші поглядають скоса
    Від заздрощів позеленіли
    Під жовтня подихом холодним...
    10.10.2019



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  18. Сергій Губерначук - [ 2019.10.10 18:27 ]
    Тобі невідома мелодія білого лебедя…
    Тобі невідома мелодія білого лебедя.

    Коли розгубилися очі
    І плечі твої зні́тилися,
    я́к знати могла ти
    Слово,
    таке випадкове і рятівне?

    "Осінь," – промовила ти
    і кинулася до дерева.

    І тиша, якої стояло багато,
    на менті одно́му
    тріснула,
    викотивши стиглий каштан
    із колько́ї мембрани.

    Не рано – не пізно, а так вчасно – "осінь".

    І от у таку суєту
    я почув
    мелодію білого лебедя:
    з дерев позлітали
    пернаті партитури "осені",
    ніби для оркестру;
    але був єдиний кивок голови
    білого лебедя.
    Це значить, що в нього під горлечком
    глибоко є:
    "я вдячний, послухайте серце моє".

    Воно калатало.., і ти – відгадала
    мелодію білого лебедя.

    22.09.1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 78"


  19. Анастасія Поліщук - [ 2019.10.10 18:05 ]
    Фараонові миші
    У кам'янистих пустелях,
    де ніч - нібито відпустка
    В арктичні сніги, у пеклі
    Щоденного сонця мангусти

    Навряд чи дрімають. Замість
    Обідніх фієст розкопки
    Проводять, і лапками камінь
    Все котять кудись, аж поки

    На древню споруду схожий
    Трикутників грані разом
    Зійшлися - і вже безодню
    Пустелі прикрасив замок

    Велично, пірамідально
    Здіймається - з манускриптів
    Нащадкам іще не знане
    Обличчя старого Єгипту

    Обвітрене трохи часом,
    У зморшках із битв і воєн
    З очима, немов оази,
    Із величчю рис фараонів

    Ще досі непізнане попри
    Усі експедиції світу...
    Щоправда, десь там у норах
    Живуть фараонові миші

    Єдині на варті сакральних
    Містерій і перероджень
    Все котять і котять камінь
    У першопричинні води

    P.S.
    Кінець - уникаю спокуси
    Багато ділитися з вами:
    Бо пообіцяла мангустам
    Тримати язик за зубами.









    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.10 15:46 ]
    Останнє бажання
    Так без тебе мені погано,
    Як будинкові - без тепла.
    Так без сонця сумний світанок
    Сповиває безлика мла.

    Так погано мені без тебе,
    Ледь від розпачу не кричу.
    Спохмурніле від туги небо
    Все здригається від плачу.

    Так без тебе мені недобре,
    Висихає душі ріка.
    Відлітає кудись за обрій
    Птаха щастя моя легка.

    І здається все мертвим, тлінним,
    І минулим, як слід епох,
    Я благаю долю уклінно -
    Дай нам бути частіше вдвох.

    Ти - епоха мого кохання,
    Ти для мене в цім світі - все!
    Ти - бажання моє останнє!
    Хай без тебе - в той світ несе!

    10 жовтня 7527 р. (2019),


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (13)


  21. Семен Санніков - [ 2019.10.10 13:17 ]
    пізно
    Живильним дощем напува
    Щороку негода осіння -
    І знов зеленіє трава,
    Вклоняючись їй за спасіння.
    Гуманна пора дощова!

    І поки шукав я слова
    Струнких аналогій з Ла-Нінья,
    Підмога прийшла теплова -
    Летюча, немов ескадрилья.
    Не вірте, що так не бува.

    Та поки писав про тепло,
    Про піковий спад холоднечі,
    На жаль, і воно відбуло
    В місця африканські й лелечі.
    І близяться, наче на зло,
    Часи снігової картечі.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  22. Андрій Басанець - [ 2019.10.10 13:22 ]
    * * * *
    Як невимовно ллється темнота –
    Ні рисочки, ні іскорки на тілі.
    Навіки ніч усе переповила –
    Ослаблий стан і зімкнуті вуста.

    Хай тільки хміль на тілі виграє,
    Хай обплітає груди і рамена,
    Нехай весь світ пребуде безіменним,
    Якщо у нього ймення не твоє.

    Я повелю – і спуститься туман
    Як саван над деревами всіма,
    Як віко над останньою луною.

    Ні музики, ні часу, ні письма,
    Ні руху, ані дихання нема…
    Й тебе нема – якщо ти не зі мною.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  23. Іван Потьомкін - [ 2019.10.10 12:30 ]
    Ніколи полічить свої літа
    Лічу прискіпливо чужі літа.
    Так прикро, що старіє товариство...
    А як бува хтось для цікавості спита:
    «Скільки ж на тебе літ тих накотилось?»,
    То одбуваюсь жартом ніяково:
    «Та полічити, бачте, до пуття все ніколи».
    І не тому, що начебто нема поваги до числа,
    Що принагідно лиш дивлюсь в люстерко,
    А просто як сувоєм розгортаються літа,
    Стає на серці сум’ятно і терпко.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (3)


  24. Олександр Сушко - [ 2019.10.10 11:43 ]
    Істина

    Пішачок загризає ферзя,
    А тура доїдає коняку.
    Тож писать про кохання ніззя,
    Бо талант мій отримає вавку.

    Ти мене на цей злочин не клич,
    Вивчи правила такту напам'ять.
    Діви ж виють над віршами ніч,
    А мужі у зажурі ридвють .

    Чуєш хлипи? Аж б'ють дрижаки!
    Хор страждальців описує муки.
    На кохання надгробні вінки
    Одягають піїтові руки .

    Всій мистецькій богемі хана,
    Муки розпачу торсають строфи.
    Кожен другий -на пласі кона,
    Кожен третій - висить на Голгофі.

    Перед взором ячить суїцид,
    Зашморг в'яжуть віршатники музі....
    Тьху, тьху, тьху! Нащо капості ці!
    Не пишіть, братани, мусі-пусі.

    10.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  25. Тетяна Левицька - [ 2019.10.10 10:50 ]
    Метушня
    Зібрали швидко дні осінні
    з городу стиглі врожаї.
    Дерева золоті, кармінні
    скидають листя, а мої
    печальні думи в'яжуть светр
    і рукавички для зими.
    Поскручував у смуток вітер
    всі хризантемні килими.
    Змив їжачків каштани бурі,
    в калюжі бруків і шосе.
    Текло життя в сирій зажурі,
    на потім відкладала все.
    Підбори, вишукані сукні,
    театри, оперу, балет.
    Міняла книг глибинну сутність
    на телевізор і омлет.
    Любов, десерти,  дискотеки,
    і узбережжя  на пізніш.
    Покинули гніздо лелеки,
    на згадку залишивши вірш.
    Робота, діти, магазини,
    домашні капці, телефон.
    Плекала мрії горобинні,
    щоночі снився - Пантеон
    і Відня люстри кришталеві,
    туманна Лондона - вуаль.
    Яскраві миті, де ви? Де ви?
    Скрізь метушня пуста, на жаль.
    Розвію думи пелехаті,
    мов прах над морем голубим.
    Щоб ні про що не шкодувати -
    збираюся в Єрусалим.
    Не в Рим усі ведуть дороги,
    стежки великі і малі
    а на Голгофу і до Бога,
    вклонитися святій землі!
    2019р









    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  26. Любов Бенедишин - [ 2019.10.10 10:34 ]
    ***
    У душі – тишина,
    Аж у вухах дзвенить…
    Макіяж… сукня… хна…
    Залишаю свій скит.

    Хтось киває: «Привіт!»
    Хтось питає: «Ти як?»
    Усміхається світ.
    Усміхаюсь і я.

    – Маєш вигляд «на сто»! –
    Друг за руку трима.
    …І не знає ніхто,
    Що мене вже нема.

    10.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  27. Юлія Ляхович - [ 2019.10.10 00:09 ]
    Жовтень
    жовтень такий, ніби тут зупинився час
    ніби принишкло все, і місто, і парк, і люди
    кажуть, ще має бути хвиля тепла, та всюди
    пледи чомусь, вогні, густа у ріці вода, і нудно
    думати довгі думки і бути на самоті.
    люди такі, що в жовтні вони якісь не ті.
    печалі їхні стають як горіхи вогкими
    терпнуть солодкі слова, як молода хурма
    місто ховає всіх під свої сіро-сині крила
    в схованках тих розливають глінтвейн і вина
    а ті хто хотів любити просто проходять мимо
    чекайте тепер, ті хто хотів любити, до перших снігів
    всі перечікують чогось, чекають останніх днів
    бунтують тихо, не одягають теплих довгих плащів
    дмухають в руки, тремтять на перших справжніх вітрах
    в прогнозах кажуть - скоро бабине літо
    винесіть, кажуть, на вулиці пледи, крісла, квіти
    каву, глінтвейни, вино, чи що там у вас.
    бачите, тут раз на рік зупиняється час
    тут літо тремтить на молодій павутині
    рівно два тижні. Тут двірники
    чомусь забувають змітати листя.
    Хтось ховає його у скрині.
    З цих зачарованих місць відлітають птахи
    і тихо, навпомацки вислизає з холодних обійм літо.
    Тільки ті, хто сміливі, хочуть в жовтні бути не такими, як всі
    і чомусь починають сильно-сильно когось любити

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Сонце Місяць - [ 2019.10.09 22:59 ]
    насамперед
     
    & зірка що висне вчепившись у шпиль
    святої ольги ~ ельжбети

    як без поспіху й сміху облудний штиль
    підкидає різні монети


    & вглядаєшся з тим
    крізь безодню що зветься ніч

    позбуваючися зусібіч
    гіпертексти суціль марнóти

    й ти ведеш мене ~ або кличеш
    за мною сумуєш & всяка ще дивовиж






     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  29. Ніна Виноградська - [ 2019.10.09 21:03 ]
    Поетові болі


    І про сонце, і про хмари
    Написав поет не раз.
    Римуванням всюди марив,
    Відчував болючість фраз…

    Та гнітило, що в діброві
    Серед велетнів-дубів,
    Грізно супить модні брови
    Дім багатих, а не вдів.

    І у вранішню годину
    Він писав: - Йому болить,
    Що багату Україну
    Обікрали зайди вмить.

    І нещасні жебраками
    Розбрелися по світах.
    За долярами, фунтами,
    Полетів їх долі птах.

    І уже скребуть Європу,
    Миють, чистять і перуть.
    Без родин, одні, наскоком,
    На чужину їхня путь.

    Скільки вдома є роботи
    І самотня там рідня.
    Та своїм кривавим потом
    Умиваються щодня.

    Може, міс, а, може, фрау
    Указать перстом і – геть!
    Дуже прикро за державу,
    Де болото, а не твердь.

    Розкошують бандюгани,
    Ув офшори гроші шлють.
    А в народу тільки рани
    Незагоєні гниють.

    У метро малі бродяжки
    Заспівають за п’ятак.
    Це майбутнє наше тяжко
    Виживає, мов жебрак.

    І догралися до краю,
    Доборолись, дожились.
    Не збираємо врожаю,
    Землю злодії взяли.

    І чомусь не українці
    Правлять балом на землі.
    Роздирають поодинці
    І великі, і малі...

    І болить в поета серце
    За державу, за народ,
    Що вмирає не за герці,
    А за долю без свобод.



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  30. Микола Дудар - [ 2019.10.09 17:25 ]
    І ми, по суті…
    …Сутулий пес у небо гавкав
    Цікаво, що він там узрів?
    Вже третій день всесвітня мряка
    А ми із кумом ще по пів…
    Чарчина - гідний співрозмовник…
    День заспиртований і ніч
    Хтось допрацьовує тритомник
    Шедевр майбутній… в тому й річ
    Що кум і я тут ні-до-чого -
    Погрузли в споминах… авжеш
    А пес розмову мав до Бога
    І ми, по суті, з кумом теж…
    09.10.2019.


    Рейтинги: Народний 5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  31. Тетяна Левицька - [ 2019.10.09 15:11 ]
    Без зайвих слів
    Не зловживай моїм терпінням -
    минулі сни в перукаря.
    Зриває з душ пора осіння
    останній лист календаря.
    Весна весілля відгуляла,
    згорнуло  літо свій намет,
    у клуні - мотлох, ржаві рала.
    А вітру жалібний кларнет
    шукає прихисток у домі,
    де холодно без зайвих слів
    і по кутках пустих натомість
    пряде сильце для комарів
    павук тутешній. Прикро, відчай,
    та віником ти не зметеш
    із дум - тенета, попіл вічний,
    заграву пристрасних пожеж.
    Не озирнутися, навіщо
    виймати спиці із коліс?
    Життя тасує миті віщі,
    педалі крутить під укіс.
    Що нам ділити? В потойбіччя
    лише з собою забереш
    гріхів душевні протиріччя,
    і каяття натільний хрест.

    2019р







    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  32. Микола Соболь - [ 2019.10.09 15:45 ]
    Ранкове село
    Село пахне сіном і свіжим удоєм,
    Садами, пшеницею, ланом без меж…
    Двері до хати прикриті габою
    Чи макраме у сплетінні мереж.

    Вітер гуляє від ферми до річки
    Загатою далі біжить у поля.
    Сонця промінчик нагадує стрічку,
    Що в коси вплітає ще сонна земля.

    Руки доріг не запилені, чисті.
    Довкілля умила ранкова роса,
    Що на траві засріблилась намистом…
    Боже Всевишній, яка це краса!
    25.08.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  33. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.10.09 12:10 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 7.)
    Вінок 7. Театр паяців

    1.
    Повік мені за міражі боротись.
    Несе мене сонетний зореліт.
    Осіння оксамитова погода
    Розтала сновидінням у імлі.

    Розбудить світанкова прохолода,
    Розсиплеться у віршах сердолік.
    Куди, богине, поведеш сьогодні?
    За спиною вже стільки марних літ...

    Назад нема путі. Вертатись пізно.
    Бентежить серце неземна мета.
    З глибин оман лунає дивна пісня,

    І бореться душа, немов титан.
    Не бачать люди болю закулісся.
    Борець для світу – лиш дивак, бунтар.

    2.
    Борець для світу – лиш дивак, бунтар.
    Не ціниться його натхненна праця.
    Гортаю снів магічний календар –
    Чи плакати, не знаю, чи сміятись.

    І от я бачу сон – театр постав.
    Вражає розкіш пишних декорацій.
    Велична сцена. Дорогий спектакль.
    А де ж актори? Скрізь одні паяци…

    Глузливий сміх. Гординя і пиха.
    Дійти не можуть режисери згоди.
    Тут кожен кривди і гріхів слуга.

    І скаляться образи чорнороті.
    Відбилась правда, ница і нага,
    У дзеркалі життя, мов у болоті.

    3.
    У дзеркалі життя, мов у болоті,
    Я бачу лиш блюзнірство і злобу.
    Безумців не торкне рука Господня.
    Вчинило хитре зло пекельний бунт.

    Поглинула красу брудна безодня,
    А честь перекроїлась на ганьбу.
    Паяци насміхаються мерзотно,
    Бо істина для них – порожній звук.

    Змішались тут і люди, і фантоми.
    Не знаю, чи актор я, чи глядач…
    Та кривда бухкотить гучніше грому.

    Навколо регіт, на душі – сльота.
    Покриють серце надважкі розломи.
    Підступно посміхнеться самота.

    4.
    Підступно посміхнеться самота,
    Просіє мрії, ніби через сито.
    Тобі лиш, музо всі скарби віддам,
    Бо блазням цих тривог не зрозуміти.

    Надій квітучих утече вода.
    Затьмариться печаллю чисте світло.
    В кінці тунелю ще горить ліхтар.
    Пітьмою не карай, моя Фемідо!

    Натхнення оцінили у мідяк.
    Та я бреду шляхами Дон Кіхота.
    Воюю з вітром, а лихий вітряк

    Омани та ілюзії молотить.
    За щиру пісню не діждусь подяк –
    У вічності вінець без позолоти.

    5.
    У вічності вінець без позолоти,
    Та не шукаю я легких шляхів.
    Лиш ворогам це завдає сухоти.
    Не переймайтесь, ви-ж бо не боги!

    Не вам судити всі мої ваготи.
    Не кидайте докори навздогін.
    А ви, роззяви, не плетіть гидоти,
    Рахуючи всліпу чужі борги.

    Краса для мене – рятівний дарунок,
    Натхнення і богиня золота.
    Незвіданим бринять душевні струни.

    Відкриє муза чарівний портал,
    Зірками розкладе таємні руни.
    Вінок поета – з вічних запитань…

    6.
    Вінок поета – з вічних запитань.
    Лиш ти мене, поезіє, не зрадиш.
    Прозрінням заясніє висота.
    В безсоння уплету печаль і радість.

    Із туги, мій едему, виростай.
    Лелій могутній дух краси і правди.
    Пітьму облуд здолає яснота.
    Натхненне серце не піддасться знаді.

    А критики волають всі гуртом.
    Та що ти не пиши – ніяк не вгодиш.
    За кожним кроком – табуни пліток.

    Сонети – то Сізіфова робота.
    Та хоч у душу ллє холодний дощ,
    Дає зерно натхнення диво-сходи.

    7.
    Дає зерно натхнення диво-сходи,
    Шукаю в римах золоте руно.
    Паяци ж не дають мені проходу –
    Метаються словами, мов багном.

    А, може, все це мрія ідіота?
    Заріс Парнас колючим бур’яном…
    І кривда розкидає скрізь бридоту.
    Захмарна ціль – палац із доміно.

    Розтала у пітьмі моя Колхіда.
    О, музо, розімкни свої уста!
    Багаттю літер не дозволь зітліти.

    Чому ж в нектарах віршів гіркота?
    Ростиш думки, сяйливі та тендітні,
    А люди топчуть золоті жита.

    8.
    А люди топчуть золоті жита…
    Красу так легко об злобу зламати.
    І кожен вірш, немовби сирота
    Витає по світах. Я множу втрати.

    Я спрагою караюсь, мов Тантал.
    Блаженства не дано мені пізнати.
    Плоди оман збирати час настав.
    Загуркотять спокути-грозопади.

    Збираю серце, як розбите скло,
    Уражене отруйною стрілою.
    Пегас у зорях загубив сідло.

    Сонети-сльози упадуть росою.
    Та морем стане мовне джерело.
    Слова і думи – витончена зброя.

    9.
    Слова і думи – витончена зброя,
    Та натовпу краса не до смаку.
    Любові нерозгадані сувої
    Пиляться у сонетному вінку.

    Сплелась дорога до зірок з нудьгою.
    Спокуси задають невірний курс.
    Так хочу залишитися собою,
    Та знов будую долю на піску.

    Для кого я виконую ці драми? –
    Паяци переповнили партер…
    Не гнів, а сміх найбільше серце ранить.

    І грим, і сльози часоплин розтер.
    Огорнуть душу самоти тумани,
    Хоч безліч у митця творінь-дітей.

    10.
    Хоч безліч у митця творінь-дітей,
    Самотній він у небесах фантазій.
    У зоряних рядках сумний підтекст.
    І болем кровоточать пишні фрази.

    До істини ведуть мільйони верст.
    Поет шліфує думи, мов алмази,
    Для нього слово-меч кував Гефест –
    Магічний сплав печалі та екстазу.

    У молодість немає вороття.
    Натхнення блідне і пливе маною.
    На обрії облуди мерехтять.

    Перо затупить хаос марних воєн.
    Накриє вірші повінь забуття –
    Не всім є місце у ковчезі Ноя.

    11.
    Не всім є місце у ковчезі Ноя –
    Сонети-кораблі потопить шторм.
    Залишиться лише любов зі мною –
    Прекрасний і оманливий фантом.

    Я мед натхнення посолю сльозою.
    Ілюзії цнотливої бутон
    Богиня снів терпким вином напоїть.
    Омані муза дасть новий виток.

    Та маски блазнів звідусіль мигочуть.
    Тут кожен псевдо геній і «естет».
    Кишать гріхи під пеленою ночі.

    Театр абсурду – світовий бордель.
    Та поки дурні що є сил регочуть,
    За брамою страждань едем росте.

    12.
    За брамою страждань едем росте,
    Та втішитись ніяк не можу словом.
    Шалено звідусіль гуде гротеск.
    Плекаю я зерно. Кричать: «Полова!»

    І знову написалось щось «не те»!
    Та заспокойтесь, горді суєслови.
    Вкінці-кінців самі себе з’їсте.
    Повернеться злоба до вас, панове.

    Даремно все – як об стіну горох!
    Паяц уроків мудрих не засвоїть.
    Заляпала блакить орда ворон,

    Бо дурість не здолати боротьбою.
    Я випалю ненависті тавро,
    Та як здійнятись в небеса любові?

    13.
    Та як здійнятись в небеса любові,
    Коли у неї лиш одне крило?
    Хто зіллям забуття мене напоїть?
    В степах душі один чортополох…

    Готує муза чарівні настої,
    Та серцю затісний її полон.
    Ілюзія краси стає гіркою.
    Згорить натхнення – ніби й не було.

    Якщо, богине, ти лише примара,
    Облудами даремно не бентеж.
    Омани почорніли, мов почвари.

    Оспівує любов німий читець.
    Та линути повік мені за хмари,
    Закутій болем, ніби Прометей.

    14.
    Закутій болем, ніби Прометей,
    Душі присниться золота заграва.
    Пожухлим листям буревій мете,
    У боротьбі стихій немає правил.

    Хай ляпають порожнє і пусте
    Маститі судді та дрібні роззяви.
    Я вирвусь із театру недотеп.
    Скінчиться врешті навісна вистава.

    Втім, кожному – своє. Розтане фарс.
    Розсіється вся челядь і дрібнота.
    На стендах часу дощ розмиє фальш.

    Паяців надихають лиш банкноти,
    Моє ж натхнення – в чарівних словах.
    Повік мені за міражі боротись!

    МАГІСТРАЛ

    Повік мені за міражі боротись!
    Борець для світу – лиш дивак, бунтар…
    У дзеркалі життя, мов у болоті,
    Підступно посміхнеться самота.

    У вічності вінець без позолоти,
    Вінок поета – з вічних запитань.
    Дає зерно натхнення диво-сходи,
    А люди топчуть золоті жита.

    Слова і думи – витончена зброя,
    Хоч безліч у митця творінь-дітей,
    Не всім є місце у ковчезі Ноя.

    За брамою страждань едем росте.
    Та як здійнятись в небеса любові,
    Закутій болем, ніби Прометей?

    Корона сонетів - твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов"язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Сушко - [ 2019.10.09 10:29 ]
    Годі!

    Я і осінь -братик і сестра.
    Настрій - норовливої породи.
    - Нумо, вітре,- листячком пограй!
    Та у мене нині ніц охоти.

    Цілий день ганяв отари хмар,
    Гнув додолу верби й осокори.
    Загорнусь в зірковий пеньюар
    Й ляжу спати на печі у мойри.

    А сестриця знов зове до втіх,
    Фарби на пюпітрі калапуця.
    А пейзажі в неї золоті,
    Показати варто, якось, любці.

    Влігся в очереті між качок,
    Скоро захропу (і це не глюки!).
    А сестра зловила світ в сачок,
    Приморозком в'яже візерунки.

    Спати годі! Геть мінорний сум!
    Осінь у святковому наряді!
    Понесу розохрену красу'
    Вихором у небеса блаватні.

    08.10.2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  35. Володимир Бойко - [ 2019.10.08 23:59 ]
    Порозвіяні
    Про мене ти нічого і не знала,
    Ну був, любив, страждав, пропав з очей...
    Так, я далеким був од ідеалу,
    Я не найкращим був поміж людей.

    Роки забрали пристрасті і болі,
    За вітром порозвіялось тепло.
    Видать, ми не зустрінемось ніколи,
    А що було – тернами поросло..


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  36. Ігор Деркач - [ 2019.10.08 22:03 ]
    Протест
    І
    Купиною осінньої аури
    догорають кущі,
    а за тучами вітер у траурі
    сіє-віє дощі.

    ІІ
    І написано, і переписано...
    Ой, було-не було –
    заримую-но сяючу лисину,
    а не хмуре чоло.

    Що на неї, буває, не капає –
    за огріхи мої!
    Але німбами орія-арія
    обрамляю її.

    І тому оминають аматори,
    ігнорують сноби...
    За поезію і за метафори
    ми побили лоби.

    І не соромно. Є ще епітети
    і буяє трава...
    А кому не дано це помітити,
    хай римує слова.

    ІІІ
    Є нечитане і недочитане...
    Напишу я іще, –
    що моєю журбою нанизане,
    змиє осінь дощем.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  37. Андрій Басанець - [ 2019.10.08 20:53 ]
    * * * *
    Вже осені зосталось небагато –
    Діждати сну, дожити в самоті…
    Вона встеляє сутінню палати
    і розправляє пружки золоті
    На подушках… ворушить у долонях,
    Обсмикує мережки й шнурівці…
    І переносить квіти з підвіконня
    Кудись у потаємні пивниці…
    Сухі долоньки, лебедина шия
    – і сон гряде, і сили вже нема –
    Лишень сосну хмариною прошиє
    І вигаптує інеєм туман.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  38. Любов Бенедишин - [ 2019.10.08 19:07 ]
    Золото
    А в жовтня знов
    на згадку шрами є…
    Багряна кров
    на аркуш крапає.

    Торкне Мідас
    слова немовлені, –
    врятує нас
    від смутку-повені.

    Застигнуть сни,
    пошерхнуть спогади…
    Серед мани
    відкриєш Богу ти:

    чи скроні, чи
    вже й серце сколото…
    Мовчи… мовчи…
    мовчання – золото.

    08.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  39. Сергій Губерначук - [ 2019.10.08 19:28 ]
    Кіт
    Нечутно, налякано, по-балетному,
    тікає кіт од гріха подалі.
    Його знайшли по нявканню фальцетному,
    коли він кидавсь на велосипедні педалі.

    А тут не миша, не пес, не опудало,
    ні землетрусу найменші прояви,
    а він навшпиньках, легенько, поплутано
    тікає в ліс і спить під сухостоями.

    Його робінзоном прозвали диким,
    котом-бойкотом і сільською раною.
    Як ніч, так зразу – тріщання й крики:
    о! знов третирує всю флору з фауною.

    20 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 125"


  40. Ірина Білінська - [ 2019.10.08 16:50 ]
    МАРШРУТ

    Наш маршрут
    лежить в одну сторону -
    Крізь туманів живих вуаль...
    А над ним, ніби чорні ворони -
    твій неспокій,
    моя печаль...
    І зупинок його не лічено,
    хоч насправді -
    лише одна.
    Може, долею непомічені,
    ми сягнемо скоріше дна*?..

    Наш маршрут
    простягнувся венами,
    крізь осінній атракціон...
    Ми ніколи назад не вернемось.
    Не повторимо знов цей сон.
    Теплим леготом заколисані,
    обіймаючись на межі -
    засинали близькі, немислимо,
    а прокинулися - чужі...

    Де розійдуться наші колії
    у туманну осінню даль -
    ми розділимо щастя порівно
    і підемо за вертикаль...






    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (1)


  41. Іван Потьомкін - [ 2019.10.08 15:42 ]
    Судний день

    Раз на рік таке на Святій Землі бува:
    Дорослих на вулиці майже не видно
    (Із синагог покаянні лунають голоси).
    Крім амбулансів, що пропливають вряди-годи,
    На шосе цілковите затишшя.
    Тільки велосипеди й ролики всіх мастей
    Мчать без остраху крутосхилами Єрусалима.
    Ще не набрала дітвора гріхів -
    Отож, цей день для неї свято неабияке .
    Таким він стане, пророки запевняли, для всіх,
    Як Месія на Землю нарешті зійде.
    Та посланця Всевишній зумисне не шле ,
    Бо не каяття чека, а безгріховності.
    Але невтямки поки що тим, кого Він обрав
    Повсюди в чистоті нести Його помисли...
    ...Тільки-но скінчиться напружений Судний День,
    То не Всевишній, а Сатана продиктує вчинки.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  42. Устимко Яна - [ 2019.10.08 14:43 ]
    ***
    ріка між нами розтеклась
    а ми у повінь ту упали
    як зір опалені опали
    і не впізнати інших нас

    ріка пливе ріка тече
    ріка вергає бурунами
    і плин змикається над нами:
    твоє плече моє плече

    і сонний берег нам пристріт
    і плавні кубляться туманом
    і ми зникаєм як омана
    між наших тіл між наших літ

    2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (16)


  43. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.10.08 09:50 ]
    Тільки схлипує струмочок
    В рівчаку на дні глибоко
    Щось тихесенько дзюркоче.
    Була річка повноводна,
    Залишився лиш струмочок.

    І несла вона всі води
    Так далеко в море синє
    Та долала перешкоди,
    Бо була могутня й сильна.

    Міць її забрала спека,
    Люди також забруднили,
    То ж тепер вона далеко
    Мандрувать не має сили.

    Тільки схлипує струмочок,
    У рівчак сльоза стікає,
    Ніби всім сказати хоче,
    Врятувать його благає.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний 5 (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Оксана Логоша - [ 2019.10.07 17:43 ]
    Круки
    Тепер кожен вечір над верби кружляють круки.
    Гурти їх численні закручують видимі кола
    Під сивими пасмами хмар,що застуджено й кволо
    Дощем розсівають холодні осінні шовки.

    Тепер тих круків тільки й чутно- аж глухне стерня.
    Відлуння втікає...втікає й ховається в нори,
    І тільки калина вогнем усміхається вгору.
    Здається не бачить,не чує того вороння.


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (11)


  45. Микола Дудар - [ 2019.10.07 14:06 ]
    Як на війні...
    …Моїми ж словами тиснеш на мене -
    Не ворохнутись і холодом пре
    Перегоріли в нас грьобані тени
    Ніхто не замінить неодіпре…
    Коханцем побув, побуду ще й братом
    Може попустить, а може і ні?..
    Вибухи поруч, ну наче з гармати
    Все як в людей… як на війні.
    07.10.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (1)


  46. Тетяна Левицька - [ 2019.10.07 14:08 ]
    Люблю не Вас
    Пробачте, друже, я люблю не Вас,
    хоч як би Вам опівночі не снилось,
    що в парі віденський кружляєм вальс,
    на чуйний дотик реагує тіло.
    Змією вигинаюся в руках,
    спокусливим смичком віолончелі.
    А прокидаєтесь, який це жах...
    з вершин блаженства падати  на скелі!
    І розбиватися душею, жаль,
    що не проймають очі загадкові,
    звучить не пристрасно із "Парсіфаль"
    Ваш тенор штучний, сповнений любові.
    Не струменить у крові повсякчас,
    і жалість неспроможна розтопити
    холодний айсберг, не люблю я Вас -
    не збуджують сценічні  реквізити.

    Парсіфаль - опера Ріхарда Вагнера

    2019р

     




     




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  47. Олександр Сушко - [ 2019.10.07 11:04 ]
    Осінь
    Вже не пасуться кози в лозах,
    Бичка на луках теж нема.
    Всьому виною - мила осінь,
    За носа смиче, як зима.

    З дерев мете багряну повінь
    Під ратиці та чобітки.
    Вганяє зашпори ранкові
    У задубілі п'ястуки.

    Ну що такій панянці скажеш?
    Збиткується, згубила встид.
    Березової б дати каші,
    Аби поводилась як слід.

    А, мо, простити їй обиду,
    Пустити в хату допізна?
    Щоб цілувала, наче літо,
    А обнімала як весна...

    Та ні, для неї я не лицар -
    Коханець без сердечних пільг.
    Був я, тепер зове сестрицю
    Загорнуту в пухнастий сніг.

    07.10.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  48. України Сокор - [ 2019.10.07 07:08 ]
    Коментар “поетам- китам”.

    Тепер пишу вірші в тривозі,
    Після висловів “поет-китів”*.
    Що писати я в не змозі,
    Не лишилось моїх віків.

    У віршах моїх халепа,
    “Кукушка хвалить петуха”,
    Мова, наголоси — недотепа.
    “Подальші від цього гріха”.

    “Звідки воно таке взялося?”
    Ямби, хорей — все ж таки,
    Помилки, збиті наголоси,
    Дієслівні ритмаки.

    Русизм словами процвітає,
    У римах бродить спотикач.
    Почуття моє вмирає,
    В віршах. Ти нам пробач.

    Вашу критику сприймаю,
    Я читаю все підряд.
    Вже де-що підправляю,
    Недостає мені порад.

    Своїм віршом “Шлях до волі”,
    Я просив допомгти.
    Та не склались наші долі,
    І марно пройшли роки.

    У Вас веселії команди,
    І хвалите самі себе.
    А приходьки - це не бренди,
    Вони для Вас - цабе*.
    2019.
    цабе* - клич для управління волами.
    В 2017 році, коментаром до віршів “Шлях до волі”, “Любов і кохання”, я звернувся до людей розуміючі в поезії, мені допомогти, за невеликий гонорар. Не відгукнувся ніхто. Притихли. Не надали прикладу, як працювати з віршами. Я не шукаю виправдувань.
    Я рахував, що можливо мої віршовані прози є нормальні, як повсякденна турбота, буде описана моїми римами, як історична довідка життя. І мені шкода, що заглянув у вашу руприку.
    Я вдячний С. Осока і С. Ілініч за чіткий пояснювальний шлях в поетичному житті. Беру до уваги і до виконання.





    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Микола Соболь - [ 2019.10.07 05:48 ]
    Досвід
    В’юнке, гнучке летить на крилах вітру…
    Ніщо не спинить юності політ.
    Розмитий час у нечітку палітру
    Ні днів не помічає, ані літ.

    За все колись приходиться платити.
    Все має ціну. Кожен Божий день.
    І, що б кому про це не говорити
    Не запакуєш щастя до кишень.

    О, юносте! Ти тягнешся до сонця,
    Тебе зірки осяють у імлі.
    А старість допиває нас до денця
    І нахиляє ближче до землі…
    21.08.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  50. Галина Кучеренко - [ 2019.10.06 23:08 ]
    ***
    Ховаючи світило в сірих хмарах,
    Похмура осінь дріботить дощем.
    Тепла ще хочеться… Як вогняна примара
    Кружляє вир із листя… В серці щем
    Війни… Не буде миру незабаром….

    Ще колисають вранішні тумани
    Родючу землю після щедрих жнив...
    Та не притлумити нам кровотечу з рани
    Бальзамом миротворчої мани.
    Чим сплачено за компроміс Богдáна….?

    Вкриваючи Говерлу покривалом,
    Зима постукала… Та наче ж осінь ще,
    Покрова - і надія, і забрало,
    У спалахах окреслює плече
    Захисника… Лиш тільки б сили стало…

    © 09/2019


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   ...   1504