ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.12.18 11:43
Замріявся (на те я і піїт),
Із пуза долина приємний буркіт.
Померти в ліжку аж під сотню літ
Забаглось між турботливих онуків.

Хай патріоти скніють на війні,
А я на кухні попишу віршата
Про сад, любов, озера та лани.

Любов Бенедишин
2018.12.18 11:23
Хочеться крикнути: «Де ти?» –
У глибину Інтернету.
Між чудасій і докорів
Щастя впізнати своє.

Скрізь – несполохана тиша,
Луни її не колишуть.
Бачити внутрішнім зором

Ігор Шоха
2018.12.18 11:15
Усі ми аплодуємо, буває,
всьому новому, любимо пісні.
І не буває соромно мені,
що долучився із якогось краю
до арії у опері одній.

ІІ
Є фабула. Анонси оминаю я...

Світлана Майя Залізняк
2018.12.18 10:23
Сон...
піднімаюся вище за трави.
Сила тяжіння тепер несуттєва
Ось долітає червіньковий гравій.
Хто ж там зустріне - Евтерпа чи Єва?

Сцени...
ліани...

Віктор Кучерук
2018.12.18 06:36
Як прикро, люба, що не разом
Уже радіється й болить, -
Що ти впокоїлась одразу,
А я - вагаюся що мить.
Зіперсь лякливо на онуків
І, мов зачумлений, стою, -
Собі продовжуючи муку
Та поділяючи твою...

Галина Михайлик
2018.12.17 22:02
сніжно
ніжно
біло

біль
минув
давно -
гадало_ся...

Ігор Шоха
2018.12.17 21:16
Йдемо за обрій інеєм повиті.
Усе насущне маємо з небес.
Неуязвимі, бо за правду биті,
і віковічні, бо Ісус воскрес.

До видимого муляємо ноги
та істині радіємо здаля.
У нас немає битої дороги,

Василина Іванина
2018.12.17 20:42
у мовчазнім чеканні стільки всього –
терплячості, непевності,
підозри,
що ти нетрібна,
мов ота ялиця,
в якої стовбур скривило від бурі.
...який хосен із неї – ні краси,
(та й кожен відвертається байдужо),

Серго Сокольник
2018.12.17 19:17
БІМБА еротично-детективне сюрреалістичне оповідання ***оригінальний сюжет, авторські знахідки. Опубліковано, як і уся моя інша проза*** -Любий, дай-но мені трохи коньяку! Не вмикай світло, пляшка десь тут, біля ліжка... І тобі ось... Все, клади! Йд

Іван Потьомкін
2018.12.17 14:33
Затісно в суєтному сьогоденні…
Кривавицею мерехтить майбутнє…
Невже таким задумано наш світ?
«А ти в минувшину занурся,- чую голос.-
Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
Прийнятні сьогоденню, віднайди.
Аби бодай на гріх один йому полегшал

Вероніка Новікова
2018.12.17 13:44
Я прийшла. Ось пісок, ось і лезо нічної води.
Холоди розрослися. Та годі, під одягом літо.
Я ходила так довго, як довго ніхто не ходив.
А тепер от прийшла. І, здається, раптово розквітла.

Ніч тремка і прозора, коріння у ній не росте.
Може ранок зар

Олександр Сушко
2018.12.17 12:59
Свобода, браття! Нумо у церкви!
Пірнімо купно в благодаті кубла!
Є хомути із Риму і Москви,
Приміряю дешевий - зі Стамбула.

Сліпаві гнучкошиєнки-раби
Рвонули навпрошки у райські пущі.
Штовхнув попа. Під рясою скарби

Ігор Деркач
2018.12.17 11:44
Я дуже невезучий на війну,
хоча біда не оминає хату.
І нині ясно – «руськую вєсну»
доб’є перо, якщо не автомати.

Карабкаються унтери на трон –
фотогенічні і, анфас, учені.
А я не присягав у мегафон

Сонце Місяць
2018.12.17 06:23
як ми, із грудневої вогкості
ввійшли до ампірної зали
голодні й лихі, зухвалі
навряд було що втрачати

гортензії між померанців
венеціанські дзеркала
боги & герої на фресках

Віктор Кучерук
2018.12.17 04:44
Зимова ніч, пустельна і безкрая,
Чорніє в посинілому вікні, –
Немов до скла навмисно примерзає,
Щоб світло не являлося мені.
Вона отак не вперше тріумфує,
Хоч хто те бачив чи про все те чув? –
Неначе жде, що крикну: “Алілуя!..”,
І запалю з безвих

Світлана Майя Залізняк
2018.12.17 01:19
Амур задуб на дереві... Зима.
Стріла примерзла кінчиком до шиби.
На столику надкушена хурма,
Качан капусти, хрін, баньката риба.

Засніжений будинок між доріг.
Укрився Карлсон шоколадним пледом.
Одну стрілу скупий амур беріг.

Світлана Майя Залізняк
2018.12.17 01:06
Пані Світлано-Майя! Отримав ВАШУ КНИГУ з вдячністю. Про цикли віршів, окремі вірші в динаміці розгортання образів - буде окремий художній та аналітичний огляд. А зараз саме головне: у ВАС увиразнено авторський неповторний стиль не тільки творення художніх

Серго Сокольник
2018.12.17 00:48
Друзі! Радий сповістити, що нещодавно вийшла моя нова книга "Горизонт подій. Обрана поезія та проза". Книга- номінант Всеукраїнського конкурсу "Краща книга України", Держкомтелерадіо, 2018 Видавництво Друкарський двір Федорова, Київ, 240 сторінок,

Сергій Гупало
2018.12.16 21:15
Важко стежиною йти, оглядатись:
Хто, як привиддя, мене доганяє?
Каже, що треба забути утрати,
Тепло дивитися на батерфляї…

Більше – проси у європ і америк…
Тих, що поважно повернуті задом.
Нібито клянчиш надійні папери

Микола Дудар
2018.12.16 20:56
Вивчаєш мову скрипаля
І джерело її, і схови…
Коли ще був зувсім малям -
Вас запідозрили у змові
І запроторили у клас
На довгих сім… плюс десять років -
Безцінний твій дороговказ
Веде у світ хрещених кроків…

Світлана Майя Залізняк
2018.12.16 20:38
То хміль, то плющик...

1

Робити людей щасливими,
зітхаючи, вперто вчуся.
Проходжу - міцна - жаливами...
А реципієнт - не в дусі.

Олександр Сушко
2018.12.16 19:34
Шукати глузд у глупстві я мастак,
Кладу осібно мухи та котлети.
Без дурнів не було би розумак,
Без графоманів - геніїв-поетів.

Вважав, що втік з ліричних калабань,
Плаксивої як дощ позбувся вади.
Та все відносне - навіть Інь та Янь,

Іван Потьомкін
2018.12.16 15:19
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Микола Дудар
2018.12.16 12:57
Одного дня далекого села
в цілому люди…
мухи там окремо,
жила-була цікавинка мала…
із пам’яті, на жаль, ми не зітремо
…він приземлявся трохи невпопад
сочилося із крил… принишкли верби
чекали там чомусь на зорепад

Ігор Шоха
2018.12.16 11:28
У час такий, у ці літа суворі
займає нішу кожен по собі.
Шанують сильних, а не тих, що в горі
конають у нерівній боротьбі.

Але звершилось і лунає, – слава!
Софія оживає на очах.
Вертається у лоно патріарх

Віктор Кучерук
2018.12.16 00:44
Мовчання довшає, мов ночі,
І гадки множаться щораз, –
Чом вогник сяяв неохоче,
А потім злякано пригас?
Адже стоять не дощовиті,
А лиш туманні трохи дні, –
Та він холоне і не світить,
І смутно бачиться мені.

Ігор Деркач
2018.12.15 21:20
Немає героя... Убита Надія...
На черзі і Віра, а може й Любов
до ближнього... За що оці лиходії
у мантіях з неї знущаються знов?

Коли покарає безкарна Феміда
суди, прокурорів і сучих синів
за їхню «презумпцію» щодо сусіда

Роксолана Вірлан
2018.12.15 19:10
Жити - смалити будні...
Висмалити до останку
Кармища обоюдні
В попіл - при божім ганку.

Вибути подих ночі,
Кола сансарного жарти...
Де ти, мій оболоче? -

Віктор Кучерук
2018.12.15 16:25
Дивлюсь, як тане на граніті,
В тремтінні полум'я, свіча
І намагаюсь притулитись
Плечем до рідного плеча.
Можливо, вітряно сьогодні
І десь розвіялось тепло,
Адже плече оце холодним
Таким ніколи не було.

Мирон Шагало
2018.12.15 15:48
Сипонуло ж, ох!,
і село сховалося,
наче й не було.

Де ж та стежка, де,
що веде до вечора
крізь короткий день?

Олександр Бобошко Заколотний
2018.12.15 15:31
Це лише у Айтматова
день понад вік тривав,
а у нашій місцевості в грудні –
авжеж, по-іншому…
Вже скляних дідморозів
на лапи ялин повіш

Ігор Шоха
2018.12.15 13:06
                І
Над проваллям, буває, стою,
а думками у вирій літаю.
І пірнаю у ту течію,
що додому уже не вертає.

                ІІ
Напиши мені, брате, листа

Олександр Олехо
2018.12.15 11:03
Усе своє? Свого не маю,
бо це – ілюзія, обман,
що є своє, синонім паю,
і ти йому господар, пан…
Життя довіку хижооке,
і загребуще, і цупке.
Вага «свого» на дно глибоке
людину вабить, кличе, зве…

Світлана Майя Залізняк
2018.12.15 08:02
Ex opere artifex agnosticur Майстра видно по роботі Ex ungue leonem Буквально: за кігтем лева пізнають Barba crescit, caput nescit борода росте, голова порожня Imperare sibi, maximum imperium est володіння над собою — найбільше з володінь Fiat lu

Сонце Місяць
2018.12.15 03:06
у вітрилах безсоння
щемить невідомість
мовби сморід в обіймах
із дешевим парфумом

мовби спогад розірваний
сутінку присмак
перецвілі тони

Домінік Арфіст
2018.12.14 22:21
мій дім – моя фортеця…
мій дім – моя в’язниця…
ввижається-живеться…
живеться – доки сниться…
о сни мої-кассандри
о мислі-одіссеї…
октаедри… меандри…
єсеї… фарисеї…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Надін Ко
2018.12.16

Рая Лебідь
2018.12.12

Гобіт Васильковий
2018.12.08

Катерина Гуменюк
2018.11.29

Ліна Редіген
2018.11.25

Катерина Теліга
2018.11.22

Ігор Федів
2018.11.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Марґо Ґейко - [ 2018.12.13 17:25 ]
    Босорканя
    Де голі дерева і дупла розкривши роти
    Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
    Де вени землі наполегливо риють кроти, –
    Самотня хатина стоїть під оспалими липами.

    Там духи пильнують того, хто обрав манівці.
    Між ними і нами спадають незримі паркани.
    Утоплені манять до себе… купатись в ріці,
    В краї сновидінь, оповиті старими казками.

    Де вхід там і вихід – тому, хто згадає, де вхід,
    Бо стріху хатини по всіх господинях залатано.
    На пічці сміється чорніший чорнильниці кіт,
    Він службу несе і майстерно підкурює ладаном.

    А ти... от навіщо ти знову прямуєш сюди?
    Цей світ небезпечний, закритий і вами незнаний
    Щоб кинути камінь?! Монаше, мене не суди!
    Я знаю, що буде, що буде нарешті із нами.

    Про камінь наріжний, я знаю, і свій – жорновий,
    Бо доля задовго по чорному чорним змережена.
    Не чула, щоб хтось із родимих її оновив.
    Лиш чую, як пес обернувся і бреше, ой бреше нам…

    Святвечір невдовзі. А хочеш моєї води?
    Я маю доволі, освячена також… мощами,
    Кого омивала. О, ліпше сюди не ходи!
    Земля просідає – кроти уготовили ями.

    Згадалось, у повні злетілись на мене круки,
    Хапали за коси… А я незворушна, розпачлива,
    Себе захистити не сміла. Лиш рух твій прудкий
    Мене осінив і пощезло. Це сон, що я бачила?!

    Тут паства інакша, мене ж не потрібно пасти.
    Бо в хаті навік оселились непрошені гості.
    Бери свій устав і не пнися у мій монастир!
    Для тебе труна, що мені звичайнісінька постіль.

    Уже споночіло, продавлюють землю сліди.
    Я тут не одна, я живу, виживаю між душами.
    Іди вже, рятуйся, прошу, не спиняйся, іди!
    Не хочу я зла, а воно мене змушує, змушує…

    Невже не боїшся мені простягнути руки?!
    Чи знаєш, що буде за викуп душі босоркані,
    Яка на ріка́х відслужила не дні, а роки,
    І вмить розіб’є немовлят об відкинутий камінь?!

    Немовби хтось заживо в серце кілка загатив, –
    Так страшно осики на мене очима заглипали.
    Веди мене, друже, туди, де спасаєшся ти!
    Зажди, я кота заберу, бо зайня́лось під липами.




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  2. Олександр Олехо - [ 2018.12.13 15:06 ]
    * * *
    Я так не вмію… та пусте,
    і поетичному взірцеві
    не заздрю чорно. Біло теж.
    Зате подякую творцеві,
    що є душа, і слово є,
    та їх єднання на папері.
    Шаную вічне і своє –
    ошатний вхід і будні двері.

    12.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  3. Олексій Кацай - [ 2018.12.13 13:39 ]
    Метелик
    Коли наближається швидкість
    до світлового бар’єра,
    то зникають зірки зо світлом
    галактичного інтер’єра.

    Їх вже по курсу не видно.
    Не видно їх за кормою.
    Я з безодні лечу в безодню,
    оповитий жалобно пітьмою.

    Дві плями нічого… Між ними
    тунельовано рейсу вектор…
    Та з боків зорельота вперто
    світла рештки змінюють спектр.

    До червоного від фіолету
    по обшивці лине веселка,
    немов кольоровий протяг
    з тунельних тих закапелків.

    Із зоряним вітром разом
    зростається із металом,
    неначе метелика крила
    випростуються помалу.

    Всесвіту кров – кольорова,
    а зірки, як черешні чи вишні,
    й зореліт потроху згасає,
    на планети яблуко сівши.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  4. Таміла Леськів - [ 2018.12.13 11:27 ]
    Коли з очей спадає пелена...
    Коли з очей спадає пелена
    І бачиш ясно помилки життєві,
    Робити щось запізно. Сивина
    Внесла свої корекції суттєві:
    Яке це має значення тепер,
    Чому і хто паплюжив, нищив душу
    І тіло, й волю? Дух мій ще не вмер.
    За дні останні я боротись мушу.
    І я борюсь за крихітки життя.
    А світ супротив чинить всім зусиллям.
    Плітки, підлота, ворога виття –
    Ніщо. Вже навіть не страшне насилля.
    Коли трамвай мого життя іде
    В пітьму депо з останньої зупинки,
    Я розумію: помилки – пусте.
    Уваги варті радощів крупинки.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Шоха - [ 2018.12.13 11:17 ]
    Виселки
    Пригадую неопалиме.
    Не досипаю ніччю.
    Усе стоять перед очима
    іконами обличчя.

    То поділю своє на двоє,
    то стулюю сюжети.
    А від ліричного героя
    одні лиш силуети.

    Допомагали, і любили,
    і обіймались разом,
    коли на Виселки ходили
    усім десятим класом.

    Так і пішли усі юрбою.
    Нема дівчат і хлопців,
    що полягли на «полі бою»
    десь у чужій сторонці.

    У кожного найвищі цілі
    і не свої дороги.
    І не біда, що уціліли
    та мучились не довго.

    Біда мені, що не згадаю,
    на що я сподівався,
    коли з обіцяного раю
    на виселки подався.

    12.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  6. Мирон Шагало - [ 2018.12.13 10:32 ]
    Львів, старенька вуличка під Високим Замком
    Так дуже близько — велике місто,
    трамвай дзеленьком зупинки мітить,
    крізь невгамовне щоденне дійство
    проходять юрби туди і звідти —
    турбот потоки
    (це там, але не тут).

    Сюди ж туристів давно не водять,
    забута світом і автодором.
    Тут пані Юзя, і пан Володя,
    і їхня киця з лінивим зором
    спинили роки
    (не знаючи цього).

    Зачарували свій час ті троє,
    і що їм наші міські суєти.
    Пильнують зелень гори старої,
    відбулі дати, колишні мети,
    затихлі кроки
    (і вуличку свою).

    (грудень 2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  7. Маркіяна Рай - [ 2018.12.13 09:11 ]
    Не наворожене
    В ніч на Андрія виводжу твоє ім'я
    Білим по білому - випаде, чи забудеться?
    Ось тобі мить призначена, ось тобі грішна я -
    Він чи прийде у сни, чи вкотре уже заблудиться?
    ...
    Білим по бі-
    ло-му, -
    ломить сліди йому.
    Снігом сади вкрива-
    є. Чи уже нема?
    Біле моє лице.
    Серце ж йому ось це!
    ...
    Витягую із грудей
    Та грію об нього руки.
    Тук-тук. За дверима стуки, -
    Не знати б мені людей!
    Тук-тук - віддаю навік
    І чую чуже ім'я.
    Ось він - мені чоловік,
    А ось йому грішна я.
    ...
    А, може, на те й зима,
    Щоб знати, чого нема.
    А, може, на те і сни,
    Щоб стрілися нам вони.
    ...
    Тільки в ніч на Андрія, бо так вже спрадавна водиться,
    Я виписую мрії примарно - по білому білим.
    Стережи мої сни! Адже й ніч зі світанком сходиться.
    Дорожи моїм серцем - вирваним і зболілим!

    12/12/18


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  8. Тамара Швець - [ 2018.12.13 09:43 ]
    Слова, як зерна...
    Слова, як зерна, силу мають,
    Завжди, про щось повідомляють,
    Є добре слово і лихе,
    Cлiд пам'ятать завжди про це..
    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Тамара Швець - [ 2018.12.13 09:11 ]
    Зимнее утро...
    Зимнее утро,
    Как оно чисто,
    Тихий снег, слегка кружится,
    Лес совсем не шелохнётся,
    Птичка резвая проснётся...
    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Юрій Лазірко - [ 2018.12.13 06:26 ]
    у чеканнi вiдстанi мовчать
    у чеканні відстані мовчать
    а мовчанню є про що сказати
    про любов до сили і меча
    при нагоді світом панувати

    про купання в золоті й пітьмі
    де немає голоду для втіхи
    і про тихий плач і дикий сміх
    у душі що Бог тобі надихав

    у бажанні важелі надій
    а надії мають право жити
    мов каміння в колах на воді
    чи волошка у обіймах жита

    чи благання подолати біль
    не давати приводу для втрати
    чи плекати небо у собі
    чи перемогти а чи програти

    у сумлінні паростки удач
    а удачі пришивають крила
    із глухого вигнана кута
    набирає змаху віри сила


    незабутні кривди вибачай
    безборонне світло переховуй
    відшукай небесного ключа
    віднайди пегасові підкови

    у моєму голосі печаль
    очі погасили світло-зорі
    зорі наче сльози – їх не жаль
    жаль в душі невиплакане горе

    12 Січня, 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  11. Микола Дудар - [ 2018.12.13 00:19 ]
    Цуценяті Моні
    В думи завія пролізла
    Випнула спокій у двір
    Вимкнуте світло, вже пізно
    У буді бубликом звір…
    А темінь - на десять кроків
    Хропе й облизує сни…
    Дитина воно до року
    І ти милуєшся ним
    12-12-2012


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  12. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.12.12 23:48 ]
    Із лементу
    Із лементу

    - Можна кінуть на вєси... нє вапрос! -
    дядько з ятки лементить. Малорос.

    Ось автобус - до калюж підплива...
    Дим усюди: з-під губи... з рукава...

    Бабці місця (літ під сто) не знайти...
    Обнялися парубки, мов коти...

    У будення свій ранжир... чи фасон.
    Я не думаю з лихим в унісон.

    Кажуть: дєвушка. Мовчу... Гарно ж як.
    Ось екслібрис на снігу - Залізняк...


    Вірю-знаю...

    1

    Ні, про сенси, що у каші,
    думать я не буду нині.
    Зло наповнить патронташі.
    Лізь у пекло по драбині...

    Вірю-знаю, що халепи -
    це спокута за колишнє.
    Вій здирає купи лепу,
    шле сновиддя з-за Комишні.

    2

    Є поети-онаністи,
    є кити і оселедці...
    Всюди лави... ніде сісти.
    Двиготить моя фортеця.

    Подарую по сервізу
    Лані й Майї, ріжу тортик.
    За віконцем хвилерізи...
    Вулканічно... пал в аорті.

    3

    Релаксую - щоб не всує...
    Доплітаю райські шати.
    Бус Снігуроньки буксує...
    Є причина... всім прощати.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  13. Ігор Деркач - [ 2018.12.12 21:45 ]
    Із царства небесного
    Доживаю своє уві сні...
            Не спішу до могили...
    Але чується голос мені:
            – пам’ятай мене, милий.

    Пам’ятаю... та наче й не чув,
            як, бувало, просила,
    щоб і я написав, не забув :
            – я люблю тебе, мила.

    І тепер, поки пам’ять жива,
            та опущені крила,
    повторяю я інші слова:
            – забувай мене, мила.

    Вже ось-ось – у далекі краї...
            Боже, дай мені сили
    просинатись, як чую її:
            – я чекаю, мій милий...

    12/18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  14. Сонце Місяць - [ 2018.12.12 19:13 ]
    декупаж
     
    рубається шляхта & маркіз
    де сад кавує у шарантоні
    доба мародерства у своїй повні
    наполеон відбуває в круїз

    босяцький ромео останній луї
    підкидує на чуттєвій долоні
    оперний моцарт ~ люди & коні в
    апофеозі класичному скрізь

    на мертве бароко лягає тінню
    ампір ~ атеїзм як холодна зброя
    мадам каліостро на одрі любови
    сняться котильйони & зовні

    провінційний провулок
    дохідний дім




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  15. Євген Лінивий - [ 2018.12.12 19:47 ]
    Естафета
    Не ми це почали, не нам завершати
    Ще буде багато словесних дощів
    Ще знайдуться люди, що будуть писати
    Побачить ще світ, немало віршів

    Ще знайдуться ті, хто зціляться словом
    Нащадки Шевченка, Костенко, Франка
    Ти ж чув, як звучить, твоя рідна мова
    Та все чомусь кажеш: "прости, мне пора"

    Ще знайдуться справжні митці-патріоти
    Чий дух не скорити мечем і насиллям
    За ради свободи! За ради народу!
    Вони прикладуть чи мало зусилля

    Тож, ми не останні в оцій естафеті
    Хто слово своє, не даремно прожив
    Ще буде багато безцінних поетів
    Хто неньку свою, усім серцем любив

    P. S. "Можна навіки згубити митця
    Та слово його буде жити в серцях"

    2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Рая Лебідь - [ 2018.12.12 17:01 ]
    Історія людей
    ...Той день минув...
    І стала ніч сліпа.
    Почуй!
    І вслухайся в слова:
    Історія людей.
    Тих, що були, і вже нема.
    Колись і ми ввільлємось
    В просто слово...
    Історія людей:
    Історія із святості й пороку;
    І не поступиться той день ні кроку...
    Той день, що впав сьогодні
    На твоє ясне чоло.
    І ти тепер єство, що стрепенулось,
    Тихо, й знов, в утробі майбуття:
    Тепер,під пісні, зір вестиме в вічність,
    Той день, малюючи тебе крізь забуття...
    ...Той день єси і юний, і старий,
    Мов его бога.
    Коли в колиску положив,
    Коли в труну проводив.
    ...І був той день німий,
    І ніч сліпа була йому до пари.
    І як ті двоє переспали
    В печері неба голубій
    І пара духів-голубів
    Упала ним на груди:
    Каїн і Авель.
    І перший їх дім.
    І перші сльози,
    І перший сміх.
    Крізь верболози
    В наш дім німий,
    у нашу хату, землю нашу...
    І в ніч сліпу, в нашу ніч...
    Той день, коли була свята вагіна,
    І зводилися храми для повій,
    І падали у сніг крихкий
    Умерлі на очах тяжкого колізею;
    І як горіли відьми на чумному пожарищі;
    Душилися "не люде" під тупіт
    Кроків ідолів живих...
    І виживали бога ради, і чорта ради,
    І ради дня, - німого дня.
    І зачиналися під світло зір:
    І прозрівала ніч, і були зорі їй за очі...
    ...І в шостий день творінь
    Світанок розбудив
    Од холоду нічного, і од химерних
    І блаженних снів Живих...
    І ми родились у світанок,
    І йшли у той же самий день...
    ...Історія людей...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Микола Дудар - [ 2018.12.12 17:47 ]
    "На коні"...етюд вуличної епопеї
    Ліпить і ліпить... Грудень
    Попереду довгий шлях
    Літру "запхав" маруда
    Вітер північний у пах…
    Світу, пливе, не бачить
    Кілька морів до колін
    Він ще усім віддячить
    Думав учора... та лінь…
    12-12-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  18. Адель Станіславська - [ 2018.12.12 16:31 ]
    То хто він?..
    То хто він, хто, отой святий месія?
    То де він, де, отой чудний пилат?
    А поле жде... А доля розпач сіє.
    І лід пече у теплім слові "брат".
    Та брат не той, що від орди-руїни.
    Та й геть не той, що ближній при межі.
    А той, з ким спільний хліб, і рідні стіни
    і отчий дім, зачахлий від олжі...
    Любов пощезла... Тільки люта суміш
    зо жовчі, брехонь, болю і тривог...
    Месіє, ти ся вродиш в цьому глумі,
    де вже углух від наших ґвалтів Бог?..
    Тут вже ніхто не чує і нікого...
    І хто б доніс до найглухіших вух -
    не буде манни. Ні месій. На Бога...
    Є поле. Є воли. І вірний плуг.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (6)


  19. Вікторія Лимарівна - [ 2018.12.12 12:28 ]
    Ось такий зимовий день
    Білосніжна завірюха
    Не втомилася від руху,
    Завітала, закружляла
    Над садами, над полями.
    Із мережива хустину
    Одягла та хуртовину
    Надіслала. Будьте вдома,
    Полікуйтеся від втоми,
    Від хвороб; щось забагато.
    То ж прогонимо їх з хати!
    Сніг вкладати хутко треба,
    Бо вказівка щойно з Неба
    Готуватись до зимівки,
    Відкладаючи мандрівки.
    Притрусила добре гірку.
    Час невпинний – і ялинку
    Прикрашати мріють діти,
    А дорослим порадіти
    Дуже хочеться наразі.
    Новий рік зустріти разом.
    Сподіваймося ж на краще,
    Щоб здоров′я дав нам, щастя,
    Миру, радості та статку
    Ше й подумати спочатку,
    Як привчатись до порядку!
    …Ось такий сьогодні день:
    Білий-білий, навіть пень,
    Що чорнів поодиноко,
    До небес піднявши око,
    Виріс, думкою прозрів.
    Жити краще захотів.

    12.12.2018
    Свидетельство о публикации №118121204303



    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (3)


  20. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2018.12.12 09:55 ]
    Ти дзвени-співай, водограй
    Водоспад-водограй,
    Ти дзвени-дзвени-співай,
    Нехай пісня-дивограй
    Пролунає на весь край

    Про небачену красу,
    Довгу дівчини косу,
    Про ромашок очі жовті,
    Вітерця теплого подих,

    Галяву, сонцем залиту
    І траву, росою вмиту.
    Ще - калину та вербичку,
    Що ростуть десь біля річки,

    Дивний запах матіоли,
    Хлібнеє безмежне поле,
    Що біжить за небокрай,
    Про вкраїнський рідний край.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Іван Потьомкін - [ 2018.12.12 09:35 ]
    Діти
    Чиї б то діти не були,
    Якого б кольору їх шкіра та волосся,
    Гостями в моє серце входять
    Якими є. І дозволу не просять.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  22. Павло ГайНижник - [ 2018.12.12 08:35 ]
    НЕОФІТКА-КВІТКА
    НЕОФІТКА-КВІТКА

    Спустились ця́точки зорі
    Веснянками на личко кві́тки.
    Осіннім сонцем десь вгорі
    Змило́вує хтось світ нізвідки
    В останніх пестощах. У грі
    Сніжинок пе́рвісних сусідки
    Вже мерехтять, мов ліхтарі,
    Зірки́ – небесні маргаритки
    І доцвітають хтивісто. В порі
    Обіймів зимних ворожбитки
    Чаклують з неба. Й байкарі
    Вітри́ шепочуть оповідки
    Про дні останні в кольорі.
    Холодних поцілунків свідки
    Вони в засніженій журі
    Чека́ воскре́сність неофітки.

    Павло Гай-Нижник
    12 грудня 2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Юрій Лазірко - [ 2018.12.12 05:51 ]
    так буває
    так буває
    є любов
    і немає
    і оголене тіло верби
    у осінніх вітрах
    затихає
    скоро знов
    повертаюсь
    у непрохані очі юрби

    так буває
    без промов
    промовляє
    проникає куди не поглянь
    те яке від пера
    оживає
    так немов
    синь від раю
    що плекає у промені рань

    так буває
    не знайшов
    що шукаєш
    тільки видихи сніжні журби
    і знеструмлений страх
    не чекає
    перейшов
    задихаюсь
    у всім тім що так ніжно любив

    так буває
    бачить Бог
    та не дбає
    ти звикаєш до гри й покарань
    не насінням добра
    проростаєш
    і вином
    розбавляєш
    те своє в сто химер перестань

    так буває
    без обав
    наступає
    безвінків'я на свіжі гроби
    і не кожна гора
    снить Синаєм
    я не знав
    гірко каюсь
    наче листя любов розгубив

    1 Грудня 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  24. Марія Дем'янюк - [ 2018.12.12 02:55 ]
    ***
    Розфарбовую свою душу:
    Сіре-в синє, а чорне-в зелене.
    Розфарбовую своє серце
    У всі відтінки, що має Вселенна.
    Та найбільше візьму блакиті,
    Ясновідблиску позолоти:
    Найсолодші Небесні Миті,
    Як щезають буденні турботи.
    І великий Осяяний Спокій -
    Ніжнобілий платок на плечі,
    Світлі двері у передпокій,
    У якому зорює вечір...
    Тихо-тихо іду до себе.
    Відкидаю суєтні трунки.
    Лише пломінь, що падає з Неба.
    Лише Ангелів поцілунки...









    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (6)


  25. Олена Багрянцева - [ 2018.12.11 23:52 ]
    Сто днів до весни
    А вдома у нього зашторені вікна. Знає:
    Молочна зима не зігріє цупких долонь.
    Він креслить нерівні кола і ходить краєм.
    Він просто звикає до січня самотніх скронь.

    У нього в кімнаті троянди цвітуть вітражні.
    Він слухає тишу і стелить різдвяні сни.
    Він так відчайдушно чекає на неї – справжню…
    СТО ДНІВ ДО ВЕСНИ.
    11.12.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  26. Микола Дудар - [ 2018.12.11 20:41 ]
    Із циклу: Декларативні "Афориз-лики"
    Ты если предал свою стаю
    навлек беду и слезы мам
    забудь дорогу лучше к Раю
    не место там…
    11-12-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Деркач - [ 2018.12.11 20:08 ]
    Оказії та колізії самвидаву
    Часу не гаю на дебати,
    аби укоськати рідню.
    Літературні ати-бати
    ведуть ефірні окупанти.
    А я дратую кацапню.

    Оказій море. Та не знаю,
    на що воно мені здалось?
    Ачей пора уже до раю,
    де і не ангели прощають,
    що номінований за щось.

    Усе, що маю за душею,
    заповідаю піснярам.
    Хоча за пам'яті моєї
    усі оплачені орфеї
    уже озвучують байрам.

    Немає лементу навколо
    самоневиданих томів.
    Зате цінують нині соло
    усіх допущених у коло
    самореклами холуїв.

    І тиражують фоліанти,
    мішками книги видають...
    І що? Яка у цьому суть?
    За що ображені таланти
    «міжусобойчики» ведуть?

    Усю суху макулатуру
    і рукопис газетяра
    чекають печі на ура.
    А самовидана халтура
    і нео-нелітература
    димить і тліє, бо – сира.

    Каміни – наші опоненти,
    оцінка праці і надій.

    Палають оди і сонети
    у «далі моря голубій».

    А що удієш, як поети
    ще вірять місії своїй?

    12/18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  28. Микола Дудар - [ 2018.12.11 17:51 ]
    Від новин...
    Коробить сон мій хвал тривоги:
    "Помер відомий кенгуру..."
    У нім відсутні були роги
    Ще оспівав був Азнавур
    Цей Шарль завжди мене цікавив
    Та трохи менш Ален Делон
    А ще рецепт смачної кави...
    І хто ж писав той "Тихий Дон…"
    Перелік збільшиться суттєво
    Якщо піти в зворотній бік
    Я б запитав в Адама й Єви:
    - Чому коробить з року в рік?...
    11-12-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (17)


  29. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2018.12.11 15:11 ]
    Про що це Ви...
    Про що це Ви, лікарю?!
    Жити б йому ще та жити…
    Нехай і не лідером,
    без охоронців і джипів;

    нехай і не визнаним
    і не обтяженим славою.
    Порвіть Ваші висновки:
    Бог таки більше послав йому.

    Відверто скажіть, віртуозе у білім халаті,
    чи має він шанси хворобу свою подолати?

    Та мовчки світило цигарку бере й запальничку
    (бо щирих розмов уникає, боїться панічно).
    Виходить. Біжить і сестричка услід за титаном.
    І висне в повітрі
    наївне
    моє
    запитання.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (1)


  30. Олена Кіс - [ 2018.12.11 15:17 ]
    Зимове хокку
    Глибокий спокій...
    Тонкої різьби дерев
    ніжна голизна.

    День коротшає,
    життя здається миттю.
    Невже минає?

    Зимова пора.
    Зорі як канделябри
    У трунній залі.

    Ворони крячуть
    стаями понад містом.
    Погребальний плач.

    Ох, вітряниця!
    Ховаюсь в чужий під’їзд.
    Чи перебуду?

    Джерельний запах
    Першого снігу вранці.
    Чекаєш Різдво.

    Саван чи крижмо
    сповило місто і парк?
    Чисто на душі…

    Паморозь міцно
    руки клену скувала.
    Ховаю свої.

    Під полуденним
    сонцем іскриться іній –
    Весільний вінок

    Лютий прощався,
    хугою заслав стежки.
    Нові прокладу…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (23)


  31. Олександр Сушко - [ 2018.12.11 09:58 ]
    Хрон
    Хрон (infernum) - це делікатес,
    Чистить чакри творчості шалено.
    У сучасних супер-поетес
    Вже не кров, а сік із нього в венах.

    З'їв кеге - світлішають думки,
    Вірші пруть глибокі та охайні.
    В мене хрону бодні, баняки,
    На десерт щодня даю коханій.

    Сік із хрону вилікукщє сум,
    Слізки із поезії - галопом.
    Щезне блаж, істерика, трясун,
    Звивини прокинуться під лобом.

    Мій Пегас - елітний "Порш Кайєн",
    А в невдах повзуть на пузах юзом.
    Лірика плаксива - не моє,
    Вилікував хроном кволу музу.

    Віршарам рум'янець до лиця,-
    Наче, хтось влупив по морді кедом.
    Сила мислі вся у корінцях:
    Вік жував і, врешті, став поетом.

    11.12.2018. р.




    Народження

    - Прокинься, коханий! Вже ранок, мій любий!
    Зі мною пограй в піддавки.
    Під ковдрою шурхіт, дружина голубить,
    Пестливо скубе волоски.

    Здаюся одразу стрункій генеральші,
    Бо мудрий, слухняний зольдат.
    Хай коник моторний пасеться на паші,
    Зростає із поні гігант.

    Вмостилася доля ізверху ловкенько,
    Галопом помчала в Едем.
    А перса у неї духм'яні, м'якенькі -
    Це місце для мене святе.

    Всю душу із мене висотує мавка,
    Притиснув до ліжка борвій.
    В розчахнутій гілці стрибає кульбабка -
    Долонею гладжу її.

    У променях сонця стелюся барвінком,
    Зливаються серцебиття.
    У Яня та Іня рождається зірка -
    Маленький клубочок життя.

    11.22.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  32. Сонце Місяць - [ 2018.12.11 02:11 ]
    харукі
     
    що не знайшовши загубив
    в перелюбі чи навіть шлюбі
    про що уста чи хай там губи
    не усміхнулися тобі ~

    не знаєш голомозий буддо
    простуючи поміж гроби
    від боротьби або ганьби
    до тиші над усі усюди





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  33. Наталя Мазур - [ 2018.12.11 00:10 ]
    Чом, каштане, пожовк?
    Чом, каштане, пожовк? Може, ночі вже зовсім холодні?
    Чи боїшся, що рине хурделиці білий загін?
    Ти так довго стояв у зеленім вбранні, а сьогодні
    Уночі пожовтів, мов за сонцем побіг навздогін.

    Ніч минула-майнула, немов надломилася доля,
    Хоч, насправді, убрання жовтіюче – теж до лиця.
    Не зітхай, не сумуй – це під осінь міняються ролі
    І пора позументи скидати з міцного плеча.

    Ми з тобою, каштане, підемо до осені в гості
    З кособоким дощем – сіруватим, неначе полин.
    Про гостини оті – різнобарвні та золотокосі,
    Попрохаєм у неї на спомин хоч кілька світлин.

    З нею будем ходити по ще несходимих маршрутах,
    Аж допоки зима їй не вручить свої постоли,
    А твої каштанята, позбувшись колючого пута,
    Побіжать увсебіч – ти їм листям стежки застели.


    10 жовтня 2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (3)


  34. Домінік Арфіст - [ 2018.12.10 20:50 ]
    грудень
    грудень на груди впав
    снігом… снагою неба…
    сон золотого Феба…
    спав би собі і спав…
    сніг на моїх устах –
    тайна… не та… не тане…
    сил небесних братання…
    доля долає страх…
    магія забуття –
    сніг… наголо́… готично…
    Каїнова дотична…
    савана сповиття…
    грудень – і день не день –
    гру огранює грою
    крига ламає зброю
    міриться у мішень –
    серце моє безсонне…
    диво моє бездонне…

    маюсь… зимово каюсь…
    Голосу сповідаюсь…
    сподіваюсь на Бога…
    Господова барлога
    там де німіє мова…
    грудень… день… Книга Йова…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  35. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2018.12.10 09:55 ]
    Біле царство зими
    На черешеньці маленькій
    Стали гілочки біленькі,
    Але ж це не цвіт квітує,
    Бо зимонька хазяйнує.

    То ж розвішала сніжинки
    На черешні та ялинці,
    На дубочку і калині,
    На горбочку та в долині.

    Її ковдра біла-біла
    Навіть річечку накрила,
    Все довкола притрусила,
    В біле царство запросила.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Сушко - [ 2018.12.10 08:31 ]
    Батьки та діти
    Доста глупства! Посивіли пейси,
    Додалося у лобі ума.
    Покататися на пікінесі
    Ізнадвору гукнула кума.

    В упряж "левів" пакую попарно,
    Трохи сала стоплю з ненажер.
    Пси могутні, потягнуть титана,
    Я ж манюній - із пудом центнер.

    В мудрих пустощах треба терпіння,
    Від утіхи вигукую "Ах!".
    Їздив, браття, учора на свинях,
    А на тижні літав на слонах.

    Батожищем вперіщив кусючок,
    Щоб "Хюндаєм" помчали на схід.
    Бо вважаю - для справи так лучче,
    Надто тлустий в блохастиків вид.

    Зледащіли! Не тягнуть корита!
    Під ногами калюжки руді.
    А котиську накручують діти
    Пишні вусики на бігуді.

    P.S:

    Крики болю втонули у жартах,
    Завтра іграшки будуть нові.
    Вчиться син катувати у тата:
    Буде гицель. Такий як і він.

    10.12.2018 р.

    Зміни

    Від оглядин стигне кров у венах,
    У дружини форм таких нема.
    Чоловічий клуб, шесток, арена,
    Танцівниця ногу підійма.

    Бо щодня качається в спортзалі,
    Випадає з топіків, тунік.
    А у жінки моцний торс у салі,
    Дві філейки, наче кавуни.

    Задрижали у спіралях гени,
    З дівою в уяві мартопляс.
    Прикриває листячко вербени
    Сексуально-еротичний паз.

    Пік оргазму. Ми - країна вільна!
    Геть моралі фіговий листок!
    Вдома ж тихо. Під вікном дружина
    Вишива Ісусика з хрестом.

    Хай до Відня їде працювати,
    Лоном торгуватиме щодня.
    Шлюб сьогодні шеляга не вартий,
    Долар у кишені - ось рідня!

    10.12.2018р.

    Знову

    Нежить у поезії - це норма,
    Стримувати чмихи сил нема.
    Вчитель каже: - Тут потрібна кома,
    Там поставив крапочку дарма.

    На папір стрибають закарлюки,
    Хутко січку хрумає читач.
    Кожен твір народжується в муках!
    Від душі! Пегасику, не плач!

    Мастурбую музоньку щоденно,
    Руки утомилися, їй бо!
    Та канцони лізуть із глютеном,
    А сонети загриза грибок

    Ну то й що? У кожного є вади!
    Тож до біса критику дурну!
    Заздрісник шепоче: - Кинь писати,
    Краще цвяхи забивай в труну.

    У читців перехопило подих,
    Вирячили очі о-го-го!
    Це у мене вичмихнулась ода,
    Геніальна! Звісно, про любов.

    10.12.2028р.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  37. Ігор Федів - [ 2018.12.10 07:31 ]
    Творчість і Байдужість

    У Творчості Байдужість запитала:
    «Навіщо щось робити у житті?
    Того, що вже здобуто тобі мало?
    Чому б не спочивати в марноті?»
    На ці слова їй Творчість відповіла:
    «А Сонце спочиває хоч колись?
    Без світла та тепла і ти б не жила…
    Прийде кінець, і світ би зупинивсь.»
    Як без тепла небесного світила
    Загине філософія буття.
    Без творчості загубить людство крила,
    І втратить всякий сенс його життя.
    Буває , що і Творчість спочиває,
    Це називають кризою Митця.
    Але проходить час, і все минає,
    Й людина трансформується в ТВОРЦЯ.
    2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Василь Кузан - [ 2018.12.09 21:50 ]
    У тимчасовому житті
    ***
    У тимчасовому житті
    Усе крихке і тимчасове.

    Міняють обриси світи
    І деформуються основи,
    В літописанні літ і сфер
    Міняють межі континенти…
    Ментальне прагнення рости
    Міняє напрям.
    Букви стерто
    На вицвілих вказівниках,
    Що не ведуть уже нікого
    До тих омріяних висот,
    Де сходяться в одну дороги.

    Тремтить кришталь святкових мрій,
    У марних планах на століття,
    Всихають усмішки очей
    І машкара до серця липне…

    Усе висить на волоску,
    Усе гойдається над прірвою.
    Лиш чути холод унизу
    І темрява шепоче: «Вірую…»
    І відголосить глибина
    Мінливим голосом минулого.
    Немов з могили потягло
    І в душу вогкістю війнуло.
    І в ноги холодно чомусь.
    І день ховається за вічністю.
    А я занурюю у ніч
    Із маски зроблене обличчя.

    06-09.12.18 © Василь Кузан




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (5)


  39. Микола Дудар - [ 2018.12.09 20:34 ]
    Двір...
    …зійшлися до лопат своїх понурих
    Шкребли той сніг, що падав кілька днів
    Ячіли горобці на мерзлих фурах
    Невимкнутий ліхтар ніяковів…
    Неначе світло денне знову зайве
    На поручні обпершись лаяв пес
    Ось-ось і баба Нюра вийти має
    У неї давня хартія - Собес…
    Вона там прибиральниця давнІшня
    Вона там наймиліша із усіх!!!
    Шкребем і задивляємось на грішних
    Котрих цей сніг докликатись не зміг…
    07-12-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  40. Володимир Бойко - [ 2018.12.09 20:08 ]
    Фантазія
    Польоти мрій – у снах і наяву,
    Польоти мрій крізь ночі до світанку,
    Коли туман лягає на траву
    І сонце зазирає у фіранку.

    Польоти вище зради і брехні,
    Обмов, лукавства, підступів і скверни.
    Фантазія ще оживе у сні,
    Але любов – ніколи не поверне.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  41. Володимир Дубровський - [ 2018.12.09 19:01 ]
    Моя вишня
    Я вишню посаджу поблизу хати
    І почекаю доки зацвіте
    До неї, може, знову вийде мати
    І щось розкаже стиха й обніме.

    І білий цвіт нестиме вітер
    Навкруг все знову оживе !
    Додому повернуться діти !?
    Я вишню посаджу, нехай росте.

    Нехай росте поблизу дому
    Щоб біля неї сісти всім за стіл
    Нехай росте , не знає втоми
    Я вишню посаджу, щоб була всім…

    09.12.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Олександр Сушко - [ 2018.12.09 13:57 ]
    Жінка
    Час минув еротичних поез,
    Їх чимало писалося літом.
    Дощ - це сльози богині небес,
    Восени їй завжди сумовито.

    Віршомазики їй не рідня,
    Тільки пишуть, показують розум.
    Ну, а я її звично обняв,
    Укриваю од вітру й морозу.

    Спи, кохана, спочити пора,
    На сторожі закоханий любчик.
    Бо Венера для хтивців - це гра,
    Мрій багато, а руки липучі...

    Випий чаю, тут м'ята й лимон,
    Це, насправді,- цілюща віагра.
    Скільки років удвох живемо,
    Люди кажуть - мені ти не пара.

    Нині зимно, а бачу весну,
    Розцвітає квіткова долина.
    Не цілуй! Бо ізнов не засну...
    Що ж ти робиш зі мною, богине?

    09.12.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  43. Мирослав Артимович - [ 2018.12.09 13:13 ]
    Запрошення
    Запрошую всіх охочих, котрі шпацируватимуть центральною частиною м. Львова
    у п’ятницю 14 грудня 2018 року, на презентацію моєї чергової збірки поезій «Повінь осолоди» на 18.00 за адресою: м. Львів, вул. М. Грушевського, 5 (поблизу пам’ятника М. Грушевському).
    Для загального ознайомлення подаю передмову до книжки

    ПОЕЗІЇ ОБПІКАЮЧА ДЖЕРЕЛИЦЯ
    …Полишаю у зазимованих львівських домівках барикади-стоси космосів книг-душ й серед них – ошатний книжковий острівець Мирослава Артимовича, взолочений теплими барвами літа-осені та ще й передзимової срібла просині, який нещодавно виріс-виокремився повабним острівцем на столі у робітні.., тут годилося б душі заякоритися.., але ж довкола – літа літо – й Пегасові крила бринять заклично-вільно, – кличуть у путь крізь вродливе українське велелюддя містечок, сіл – у золоту ясу волинського піднеб’я, зачесану на хвилястий проділ шаблистою Стир-рікою, кличуть до безобрійних лук-ланів, до втаємничуючих нашу постигмовану пам’ять крутих урвищ-берегів, до замріяних пагорбів, тисячоліттями людьми люблених, дарованих Богом-Україною… На одному із таких острівців, щоб ближче до неба, у селі Більчі – мого дідуня Івана по татові, та ще й дядка по бабуні – поета-мучня Поліщука Валеріана, – тут мого роду пуповина – зупинився небесно-синій ковчег ще козацької дерев’яної Дмитріївської церковці, що над вічним спокоєм прихистилася… Намолена й наболена Лодія ся невтомно у космосі-часі лине-маятникує, – як нам сущим-ідущим, так і минуло-минущим, які вже у Стіксі давно усамітнилися…
    Розривають-рвуть мої Пегаси упряжі-припони, осоружну вуздечку розкусують, – лину-линемо спрагло-нестримно у свою казку омріяну, лиш коло серця при боці тріпоче довірливим білокриллям – голубино-розпіреними сторінками – верстка душі майбутньої книги Мирослава Артимовича, обіцяючи «повінь осолоди»… Як нам разом буде там – у літеплах лук, у лісах, у річкових небесах?!.. Як буде там нашим світам?..
    …Моє вимріяне Більче зустрічає величним спокоєм пропахлого медами перестигаючого літа… П’янію слізьми-сльозами-росами… Знаю, що заностальгую тут за словомузикою, врізьбленою у папір – й тоді покличу на побачення душ білоптаха в чорному букв мереживі – майбутнє дитя-книгу, – розгорну-вслухаюсь, занурюся-порину у повінь осолоди, у справжність слова любові, що поезією зоветься…
    …Так і відбувається: розчиняюсь між небом і травами й розтуляю довірливо пелюстки книжкових сторінок майже навмання – і чую музику, і розумію, і разом із поетом співтворю1 душею:

    Люблю самотність… Лоно тиші…
    Коли розмашисто думкам…
    Тоді душа слова колише…
    І я в самотності не сам…

    Або вслухаюсь в ось ці нелукаві відповідальні рядки:

    Бог дав Тобі талант народжувати слово,
    Огранювать думки різцями диво-рим,
    Глибин старовини сягати до основи,
    Дивуючи не раз поривом осяйним.

    Чимало із поетичних дітей пана Мирослава – легкі, майже грайливі.., деякі, на перший погляд – гейби тривіальні, допоки не всмакуєшся у закодовану в їх словах-нотах пісню, в енергію любові, – автор кожне слово своє вилюблює-виціловує – розчулює-зворушує до катарсису… Прецікавий поет у пошуках пластики слова й в архітектоніці своїх поезій, оригінально експериментуючи зі словом, – він якось уміє наповнити його життєдайною енергією, або й творить нераз дуже доречні авторські неологізми… Поет віртуозно володіє словом (він – майстер виразного поетичного мазка!), поетикою (можливо, що й на інтуїтивному рівні)… Його любові у слові – віриш, багатшаєш нею, вслухаєшся у його ностальгії своїм серцем…

    Даленіють за обрій літа, прудконогі, мов лані,
    Наче сяйво туманне, дитинства зоря розтає.
    Все частіше на думку спадає вклонитися мамі
    За розхристано-буйне малече шаленство моє.

    Із нот його поезії складаються пісні (чимало його творів справді пісенні, як вірш «Я світлію душею, коли усміхаєшся ти…», строфа з якого наведена вище), думка-настрій, форма – в усьому – суголосність… А ще він – й поетичний сміхотворець нівроку, доброокий … Його слово - звукальне.., поет дорожить кожним своїм творінням, він осягає філософію і сенс життя через слово й у слові – повчальному, мудрому слові!
    Узримлені його рими.., лаконізм-густина – у кожному виваженому слові.., пошук й знаходження найоптимальнішої форми для висловлення чуття-думки, він – віртуоз акровірша, майстер вінковиплітання сонетів, який спромігся поєднати форму вінка сонетів з формою акровірша. Так-так, кожен з 15-ти сонетів (включаючи магістральний) є акровіршем! А як цікаво «змайстровано» подвійний акровірш «Люблю тебе одну – Одну тебе люблю», розкодуймо-прочитаймо його:

    Люблю тебе, одну тебе люблЮ,
    Юначі почуття спалю на попіЛ,
    Бо я не вітрогон, а однолюБ:
    Любов тобі до ніг кладу своЮ,
    Юрлива птахо, я твій вірний сокіЛ.

    Тебе люблю одну, люблю тебЕ.
    Елегія чуттів – єдиний жереБ.
    Без тебе сонця сяєво слабЕ,
    Едему розкіш – ти. Я ж – ніби велеТ.

    Одну тебе люблю, люблю однУ,
    Дарунку долі! – я тобою повеН:
    Нема тебе – мене долає нуД,
    У парі ми – на серці світанковО.

    Або ж подивуймо, як у вірші-посвяті «Дружині» буквально перетікає із серця у серце поетичне слово, в якому нуртує високий сенс любові:

    Ти – мереживо з ніжності й ласки,
    Ти – настояний трунок років,
    перемога моя і поразка,
    й заспокійливий серця мотив.

    Я кохаю Тебе, як ніколи,
    і молю невгамовні літа:
    «Зачекайте!.. Мої видноколи
    ще в пахучих покосах отав!..»

    У віршах-освідченнях Мирослава Артимовича живеш, а читаючи його громадянську поезію – бачиш-переживаєш не раз дуже болючу любов до України.., аж раптом – вдарить обпікально у серце краплина козацької крові – й словом народиться - запече, болючим словом обов’язку – й покличе на варту України:

    Я не був на війні… Не отримав цілунку від кулі…
    Не вгризався у землю під залповим щільним вогнем…
    Хоч немало років накували для мене зозулі,
    та не вірив, що підлий «сусід» на мій край посягне.

    Я не був на війні… Нині там – наші діти і внуки…
    І усі, як один – України незламні сини…
    Захлинуться в крові із московської псарні злі суки,
    бо не відають ще злодіянь дорогої ціни.

    Я не був на війні… Не вертався трьохсотим, двохсотим…
    Не вкарбований іменем і у звитяги скрижаль…
    Але доки ще слово в мені зарождається, – доти
    не минатиме бою й моя поетична стежа…

    ….Мирослав Артимович в особистому спілкуванні… Привітний, усміхненодоброокий, з іскринкою іронії… Він сканує своєю усмішкою людей і зігріває, а поезією-словом – гоїть, своєю поетичною підказкою він вчить рівноваги на хисткій гойдалці життя, його наука – в слові-любові, в характерника Енея гостро-прозірливім слові…
    …Мій лет-наближення до слова Мирослава Артимовича (не картаю себе і не каюсь, бо ж завше предорогі для мене довговимріювані літні дороги-дні!) – все ж притишили до піано нові дороги, бо ж кликали, чекали і повели мене до Риму-Вавилону, до казкових піднебних, мало не до овиду, каскадів водограїв, мов із раю, – довкола палацу у середньовічному італійському місті Тіволі… А потім був спекотний модерно-балаганний Неаполь, від якого потяг ще 25 кілометрів протупотів й повів-провів до станції «Circo Vezuviano».., а від неї – зачудовано й тривожно крокувалось мальовничим розмайним південним італійським містечком до занімілої двадцять віків тому античної Помпеї..,- й місто-легенда мовби розчахнулося навстріч незбагненною далиною давнини, повело принишклими безконечними німими вулицями із будинками-фортецями, благаючи вслухатися у патину закам’янілого крику-зойку, на усьому прикипілого.., місто, короноване Везувієм на безсмертя, мовби ділилося зі мною своїм даром безсмертя…
    І ось нарешті – поверненя до Матері, – неспокійні дороги літа привели до рідних порогів, до ясних зір і тихих вод, до росянистих цілющих мурав, до Богом даного підсоння і душі рідного слова, де з поміж інших голосів сердець виразно закамертонував поетичний голос Мирослава Артимовича… Й збагнув я, усвідомив, що його слово скрізь ходило за мною навзирці – просилося у душу й не відпускало… Й знову про Слово несуєтно подумалось: до нього наближаємось, у ньому живемо-раюємо, з нього черпаємо живлющу вітальну енергію, любові енергію, разом із ним приходимо до себе і возносимось до Бога…
    …Знаю, що моє пізнання слова-душі-слова поета Мирослава Артимовича обов’язкого продовжиться через сторінки його нової книги, певний, що його слово даруватиме кожному із його читачів Свято… Повірмо-довірмось йому! Й не ганджуйте, що так мені розмріялося, лірично розспівалося.., виною тут, мабуть, не лише елегійна казка проминаючого літа, а й непроминальна енергія Слова у «Повені осолоди»!
    Отож, зуміймо почути й наслухаймо велемовну молитовну тишу слова у піано-музиці поезії-любові-пісні Мирослава Артимовича.., – вдихнімо її, візьмімо і увійдімо душею…

    Жартує осінь: «Ждали на дощі?
    А я вам – літом бабиним: дзелень!..»
    Тож сонячно хай буде на душі
    І з миром хай народжується день!

    Багатшаймо поезією-любов’ю, йдучи з Україною у наш новий день творення!


    Зиновій Суходуб
    Заслужений журналіст України
    член Національної Спілки письменників України







    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  44. Марія Дем'янюк - [ 2018.12.09 13:27 ]
    Любов
    Поцілована полум'ям ранку
    В Божий Світ відслонила фіранку-
    В золотаве з багрянцем небо
    Птах молитви злітає до тебе.
    Він присяде на Божій долоньці,
    Де блакитна Земля і Сонце,
    Де заграви та дивохмари
    Мрій людських випасають отари.
    Небовогнику птах закурличе,
    Що його моє серденько кличе:
    Моє небо без нього сіріє,
    Дощ пекучо стікає з-під вії.
    Золотисту жадану зернину -
    Сонцесвічки яскраву жарину,
    Принесе диво-птаха на ґанок.:
    Золотітиме в серці світанок.
    Колоски шепотітимуть в днину:
    Я тебе не покину, дитино!



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (4)


  45. Іван Потьомкін - [ 2018.12.09 12:34 ]
    Відходимо од страху так повільно
    Поволі так збуваємося страху,
    Що дивними здаємось молодим.
    Тим, хто не знав доносів і на плаху
    Не сходив безневинним чи на дим
    Із газових печей у небеса полинув...
    Хто не вставав з молитвою єдиною:
    «Спасибі батьку Сталіну за те,
    Що живемо в країні, де людина
    Привільно так і дише, і росте!»
    ...Од страху ще й тому відходимо поволі,
    Що повсякдень одне нас непокоїть:
    Не потребує зло ні дозволу, ні прав,
    Щоб вислизнуть зі сторінок Історії,
    І потай задушить таку ще кволу волю...
    І станеться, як мудрий Соломон казав:
    «Все знову вернеться на своє коло».





    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  46. Домінік Арфіст - [ 2018.12.09 12:19 ]
    я пізнав тебе...
    я пізнав тебе по жесту…
    я пізнав тебе по звуку…
    у глибинах палімпсесту
    у гущавинах бамбуку
    тихе-тихе бурмотіння
    виливається віршами
    в моє ледве животіння
    долітає голос мами…
    дух літає де захоче
    і веде куди не знає…
    піднебіння залоскоче
    пісня – ні кінця ні краю…
    я і мучусь… я і мушу…
    ні дихнути… ні відняти…
    дивляться мені у душу
    дивні очі оленяти…
    обійняти кожне слово…
    сонцем висушити сльози…
    моя мамо… моя Мово…
    це все грудень… все морози…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  47. Сонце Місяць - [ 2018.12.09 04:28 ]
    Катрани (Rammstein)
     
    Витримуй екзамен
    Із кимось бути до кінця
    Вір тому хто позаду
    Не задержуйся
    Тримайся задля вірних
    Бо це правдива честь
    Дотримуючись правил
    Хай інші грають без

    І в катранів сліз не бракне
    Що так само ллються з лиць
    Та в катрановому царстві
    Годі роздивиться сліз

    Дотримуйся темпів
    Вкладаючись у строк
    Якби не встигав хто
    Тоді сповільнюй крок
    Ми — погляди ваших вічей
    Підтримка ваших рук
    Серця небезгрішні
    Та в них огневий струм

    І в катранів сліз не бракне
    Що так само ллються з лиць
    Та в катрановому царстві
    Годі роздивиться сліз

    В нетрях цих всяк одинак
    І скрут чимало звідусіль
    І природно що за смаком
    Синь морів суцільна сіль

    Хай там хто гадав би
    Що б тільки захотів
    Триматись є щастя
    Триматися наш стиль

    І в катранів сліз не бракне
    Що так само ллються з лиць
    Та в катрановому царстві
    Годі роздивиться сліз

    В нетрях цих всяк одинак
    І скрут чимало звідусіль
    І природно що за смаком
    Синь морів суцільна сіль

    І в катранів сліз не бракне
    Що так само ллються з лиць
    Та в катрановому царстві
    Годі роздивиться сліз





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  48. Володимир Півторак - [ 2018.12.09 00:55 ]
    * * *
    Коли погляд -
    пружиною скручений нерв.
    Коли твоє мовчання кричить,
    Поступово дорешти втрачаю себе,
    Розчиняючись у тобі.

    Твої хмари - червоні, і скали морські
    Доторкаються стоп твоїх.
    Я тебе роздягаю в уяві своїй.
    Всю тебе з голови до ніг.

    Ти богиня: міфічна і неземна,
    Таємниця прадавніх рун.
    І мовчання твоє - тільки серця луна,
    Перекладена мовою струн...

    19-07-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  49. Серго Сокольник - [ 2018.12.08 21:13 ]
    "Записано вірно..."
    ***поетичний сюр***


    Пробився совиний клич
    крізь сплетіння дерев і тьму-тьмущу...
    О час неймовірний! Ніч
    і трамвай, що прямує із Пущі.
    "записано вірно", хоча у квит-
    ку і місця вже майже немає...
    ...хтось їде останнім трамваєм
    і вІрші в дорозі складає
    із роздумів клаптів зимової темної ночі
    про тіло і душу... Про очі всілякі дівочі...
    Про те, що попереду буде
    і те що лишилось позаду,
    Про те, що від світу корисно
    уміть будувать барикаду
    і нею відгородитися
    (а краще на ній народитися
    ну просто отут таки...)
    -То іди вже ти, сядь
    на місце кондукторське
    (бачиш, звільнилося)
    і вірш запиши у мобілку
    про тіло і душу, про...
    ...проїзд вже вартує стільки...
    Кінцева! Ось і метро!
    При виході скаже у власному стилі мені
    - ти також поет, чи ні?
    Я не повчав оракулів дебільних.
    Свої каракулі писав я у мобільник.
    А ти ото, бува, їх не читав?
    ...спитав...
    ...Трамвайні рейки... Мов би думки звивина...
    ТА ІЗ ЧИЄЇ ГОЛОВИ ВОНА?..)))


    © Copyright: Серго Сокольник, 2018
    Свидетельство о публикации №118120809500


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.08 20:09 ]
    Сяюча гора
    Туманом сірим все заволокло:
    І небо, і дороги, і дерева.
    І простір весь – як потьмяніле скло,
    Його укрила курява сталева.

    І сіється, і сіється, і сі…
    Крізь туманець іскринами пороша.
    І падає завіса… Й у красі –
    Вогні дніпрові в золотий горошок.

    Вони немов підпалюють туман,
    Розносить вітер дим червонуватий.
    Жар-місто відкриває ця зима,
    Пошматувавши посивілу вату.

    І ця неону дивовижна гра
    Наводить різкість, як у телескопі.
    І розквітає сяюча гора,
    Долаючи зими холодний опір.

    8.10.7526 р. (Від Трипілля) (8.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   ...   1455