ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.06.23 20:20
Не жури і пробач, що проліз крізь затвірок
Екскурсійний заплив на столичну красу
Хай загнали у стрій і водили як звіра
Хай крутили по колу наче літо осу…
Ти гнучкий як і батько, як мати, як Травень…
Свій окремий підручник… і свій Поводир
Ти злітаєш

Леся Геник
2018.06.23 16:55
Цей дощ затягнувся надовго.
Небесний розгойдано дзвін.
Втонула в калюжах дорога.
І річка набрала розгін.

Вдягнулися гори в корону
важких нерозчесаних хмар.
З горішнього стиглого лона

Олександр Сушко
2018.06.23 15:02
Кохану муха укусили,
Чи, гейби, зголоднілий гедзь.
Од гніву стала синя мила!
Вже думав, що ухопить грець.

Сказав: - Дружино, годі, пробі!
Не варто брать перо до рук!
Немовби, начебто і мовби

Світлана Майя Залізняк
2018.06.23 08:59
Приклади мене подорожником,
шепочи: "Не для всіх... о ні"...
Тектонічними, надтривожними
проростають слова рясні.

Ти - то птах з-понад Псла, то ящірка.
Рань циноброва... явори...
Як же сіро поміж путящими

Сергій Гупало
2018.06.22 21:11
Вгамуй себе, коли проходиш поруч.
Я більшого у тебе не прохав.
Ніщо твоя таємна непокора,
Бо знаю: скрізь незмигні очі ґав.

Навколо нас оземлено кружляє
Цей дивосвіт, де від початку ми.
І подорожником, і молочаєм

Іван Потьомкін
2018.06.22 18:56
Такого ще не знали в цьому краї...
З гори, що підпирала крайні хати.
Каміння покотилося... Поповз ядучий дим.
Ряднину начебто накинули на небо.
Впали люди на коліна непритомні...
І раптом гуркіт стих. Небо заясніло.
Настала тиша: гуркіт сердець лиш

Наталка Пілігрим
2018.06.22 12:43
Квадрат апельсинного сонця у рамі моєї кватирки
Сполохує тінь в зіницях, цяткує полотна щік,
І полудень згорда дивить, і вечір з-під лоба зирка,
А стіни, вуста і очі заляпав сонцевий сік.

Так липко і мляво-жовтаво стікає по тілу повітря,
Здається,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.22 10:50
Жертовна зона розрослась...
Тебе спонукують до вчинку.
Вовки - між тлустих вань та ась -
деруть сім шкур... одну овчинку.

За що загинули оті,
що мали б чистити картоплю -
десь у солдатському куті

Кристіан Грей
2018.06.22 09:06
Твоє тіло – наче пахлава медова,
Яку пропонують галасливі торговці на кримських пляжах.
Хоча я її ніколи так і не спробував.
Як і твоє тіло.
І ніколи вже не спробую, бо
Ти сказала: «Ти втратив свій шанс».
І вбила в мені віру, надію і любов.
Що д

Ярослав Чорногуз
2018.06.22 08:13
Неначе диво в Божім раю,
В гаю троянду я стрічаю...
Не відвести очей, та й годі!
Таку красу не бачив зроду!

Коханням серце зайнялося
І до троянди потяглося...
Душа, та й тіло, аж тремтіли.

Олександр Сушко
2018.06.22 07:28
Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,

Серго Сокольник
2018.06.21 23:49
Золотом сонця слід
Зблисками по воді.
Сколоте донце від
Чари минулих діб...

Світлом зоріє день.
Світло стіка у ніч.
Де відшукати, де

Микола Дудар
2018.06.21 18:23
Страшне видовище. Гроші на вітер…
Вкотре з граблями цілуємось лобом
Сонце нагадує кролячий клітер
У давнину підстрелили б дробом…
Обрій туманний, одні негативи
Хмари і ті, відсунулись, зникли
Чом ти, юначе… від чого ти сивий?..
Убий мене, Боже, нія

Олена Багрянцева
2018.06.21 17:09
Привіт, мала. Ну як твоє життя?
Чому втекла, ні слова не сказавши?
Я лиш хотів по-чесному, без фальші.
Я відганяв лихі передчуття.

Та спалахнула ця чужа війна.
І я пішов сумлінно і свідомо.
Бо не волів лишатися удома,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.21 17:04
Чистиш рибу зраночку -
сім котів...
Ліпиш забаганочку -
син хотів...

А на завтра толоки,
мармелад...
Снива, мрії - волоком.

Ігор Шоха
2018.06.21 13:03
Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.

Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі

Адель Станіславська
2018.06.21 11:25
Не суди
й незасудженим будеш, -
кажуть.
Та засудять тебе -
повір...
І гріхи нанесуть
чорнотою сажі
мастехіном

Маркіяна Рай
2018.06.21 11:04
Залиш собі мої присвяти.
Покинь на мене нашу вічність.
Ніхто не здатен подолати
Такої вирви часової.

Я навчена собі брехати -
Найнепомітніша погрішність.
Найдосконаліша поразка, -

Микола Соболь
2018.06.21 06:01
У поліклініці – «совок».
Гниє чи догнива система?
Бо черги це болюча тема.
Із неї (черги) – ні на крок!
Жінки зчепилися в дуелі
Словесні поки що шрапнелі…
Ось – рукопашного урок.
У хід пішла війна сумками

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Галина Кучеренко
2018.06.17 22:25
Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!

Володимир Бойко
2018.06.17 21:35
Іще до липня буцімто далеко,
А липовий вже віє аромат.
Пахуча мжичка сіє серед спеки,
Спадаючи росою на асфальт.

Зближається глобальне потепління,
Природний календар прискорив біг.
Дарує червень липове цвітіння,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Зоріна Головатюк
2018.06.14

Александра Макуха
2018.06.14

Наталія Навроцька
2018.06.13

Готра Ян
2018.06.12

Оксана Мишанич
2018.06.08

Ясен Лад
2018.06.08

сергій порицький
2018.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Сушко - [ 2018.06.16 10:42 ]
    Рибалка
    Кигиче пісню діва бородата,
    Сусід таких вподобує. Я - ні.
    Коли клює карась - у мене свято,
    Сиджу один із вудкою в багні.

    Прочмихавсь у ранкову прохолоду,
    Струсив із вуха крапельки роси.
    Зостались вдома лиш мужі-колоди,
    Устромлені жінкам в цицьки носи.

    О третій ранку спати літом - злочин,
    Зимою ж - навпаки - хропи усмак.
    Клює, братове, аж вилазять очі,
    Рибині з рота вириваю гак.

    Слизька луска зволожує правицю,
    Романтика! Аж стиснувся сичуг!
    А завтра знову їду до столиці,
    Податки татям звично заплачу.

    Зламалась підло гусяча пір'їна,
    Та на улов мені жалітись гріх.
    Зелена жабця квакнула у спину,
    Спокійно хай живе до вихідних.

    16.06.2018р.



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  2. Неоніла Гуменюк - [ 2018.06.16 09:50 ]
    Сліпий дощик
    Останньої травневої неділі
    Рясний дрібненький теплий дощик сіяв.
    І золоту вплітало сонце стрічку
    У його краплі, квіти і травичку.

    Здавна сліпим цей називають дощик,
    Бо промінці закрили йому очі,
    Та не тримає він на них образи,
    Разом вони творять чудову казку.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Деркач - [ 2018.06.15 22:27 ]
    За обріями вічності
    І слово, і діло об’єднує суть,
    якою душа веселиться.
    Герої і антигерої ідуть,
    міняючи ролі і лиця.

    За обрії вічності кане пітьма
    і тонуть у ній каравели.
    Немає Адама, і Ноя нема.
    Іона один у пустелі.

    Конає на березі левіафан.
    Стихія по світу гуляє,
    аж поки її роковий ураган
    усе з берегів позмітає.

    Планета сумує за Жанною Д’арк.
    Уми розвиваються якось не так.
    У пеклі шукаємо раю.

    У Дарвіна гору бере маніяк.
    Іде еволюція, - каже Ламарк.
    Людина до мавпи вертає.

    06/18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Готра Ян - [ 2018.06.15 18:41 ]
    Чомусь затихнув деспот

    Чомусь затихнув деспот
    Нічого не говорить
    Для чого жити всесвіт?
    З собою вічно спорить
    З безглуздими людьми
    Котрі́ не розуміють
    Бо різні , різні ми !
    Почутись не зумієм
    Та що казать про інших!
    Якщо собі загадка
    Все стало тільки гірше
    Все почало́сь спочатку


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Маркіяна Рай - [ 2018.06.15 16:20 ]
    Вдаряються об вітряне крило
    Вдаряються об вітряне крило
    Високі чола нашого мовчання,
    А кожен червень, як нове повстання
    Супроти неприступного "було".

    Падуть пелюстки, мов зів'ялі дні,
    У запитаннях оклики змістились:
    Любить мені, чи не любить мені?
    О, як ми неосмислено простились!

    О, як кружляє фіолетом мить,
    Котру життя ромашкою зриває.
    Бунтує червень і єднанням снить,
    Та що йому на долю випадає?

    Високі чола, вітряність, віки,
    Імен відлуння, перехрестя й годі,
    Останній доторк теплої руки
    І дикі поступи навстріч оцій негоді.

    Збентежиться аж надто звичне Ю...
    А далі грім, і оклики, й мовчання.
    Я збережу лиш усмішку твою,
    А червень збереже моє кохання.

    15/06/18


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  6. Марія Дем'янюк - [ 2018.06.15 13:31 ]
    ***
    Коли стихає все і чути голос серця,
    Душа вміщає в собі цілий світ,
    В надії дивишся у небо, що озветься,
    Той, хто створив для тебе Заповіт.

    Небесна синь огорне ніжно землю.
    Буянять трави від пречистих сліз.
    Господь "люблю"тихенько промовляє
    Ромашки квітом, шепотом беріз.

    І вогник липи проникає в душу.
    Духмянить ладан із яскравих віт.
    Туман ранковий стелиться по суші
    І фіміамом очищає світ.

    І я несміло попрохаю в неба,
    Щоби тривала довго тиха мить.
    Ранкове сяйво пригорну до себе.
    Почую шепіт: Бог тебе хранить...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (5)


  7. Аліна Ластович - [ 2018.06.15 08:11 ]
    ***
    Шуми́ росо́ю та світа́нком,
    Сяй з висоти́ святих небес,
    Укрий окри́леним серпа́нком,
    Купай у за́тишкові плес.
    Сховай у про́сторі розваги,
    Прогомони́, як ковила́,
    Гостри́ життя щоденні шпа́ги,
    Щоб тиша вдаль мене вела.
    Співай симфонією лі́та,
    На стру́нах чистих грай Душі́,
    Аби теплом була́ зігріта,
    Щоб з неба падали куші́.
    Вітай зоре́ю хмари си́ві,
    Кради секунди й давні дні,
    Сльозою в легковажній зли́ві
    Блищи на зру́баному пні.
    Волошкою в чудовім лу́зі,
    Червоним маком си́ні будь,
    Готуй з весе́лки ба́рвний сму́зі
    Та корабле́м вікі́в прибудь.
    Схиляйся со́няхом чи жи́том,
    Тань шоколадом на губах,
    Пливи шале́ним оксами́том
    По срі́бно-зі́тканих горба́х.
    Мовчи розчу́леним візитом,
    Шукай заблу́кану в стежка́х
    І смійся сонячним блаки́том
    У Богом пи́саних книжка́х.
    Літай орлом у тихих хмарах,
    Здіймай цілу́нками до веж,
    Хмелій у дивовижних чарах
    І будь найбільшою з пожеж.
    Бери щодня за ру́ку тихо,
    На ній проводь тонки́й пунктир,
    Аби заснуло сві́ту лихо,
    Добро читало нам Псалтир.
    Тримай у ви́вчених обі́ймах,
    Горни до се́рця запах мій,
    Перемагай у вічних війнах,
    Хустинку втри́мати зумій.
    Заходь у снах на теплу ка́ву,
    Весні́ дару́нок свій принось,
    Носи в Душі́ мене ласка́ву
    Й ніко́ли звідти не винось.
    © Аліна Ластович. 14.06.2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Ігор Шоха - [ 2018.06.15 07:15 ]
    Післясмак
    Доля наша то жартує з нами,
    то кудись у безвісті несе.
    Дуже файно – гратися словами...
    Де ж те, пресловуте, наше все?

    Ой немає місії такої,
    що уже нікому не болить.
    Чую, як із далечі ясної
    у серцях відлуння гомонить.

    Не скупися на червону ружу,
    а у риму заплітай любов.
    На свої слова пролити душу –
    це не те, що проливати кров.

    Не барися запалити свічку,
    поки зирять з темені сичі,
    та на розпал не кидай у пічку,
    виплекане нею уночі.

    От якби уміти зупинити
    ту єдину і урочу мить,
    що свічею сяє зі століть...

    Жевріє корона самоцвіту.
    Поки доля мрією зігріта –
    у самотині,
    перегорить.

    06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  9. Софія Мацькович - [ 2018.06.15 00:22 ]
    Корінь
    Перед очима мовчки гусне темрява,
    повзе ліниво болість. Знову й знову
    душа скидає листя, ніби дерево,
    оголює свою першооснову.

    Душа стає струною й ніби меншає,
    спроквола ронить птиць і їхній щебет,
    не покидає плоть (своє помешкання),
    а й далі проростає просто в небо

    тонким і ледь понівеченим коренем.
    Його тримають янголи руками,
    сидять собі стривожені та зморені
    і, як на свічку, дмухають на рани.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Надія Медведовська - [ 2018.06.14 21:15 ]
    За межі - 2
    Ні голоси, ні очі, ні слова,
    Ні усмішки, ні рук міцне стискання –
    Ніщо від суєти не відрива
    Так, як солодка музика мовчання.
    Прислухайся до тиші. В ній бринить
    Все невимовне чистими хорами.
    Прислухайся – і на коротку мить
    Відчуєш зорі в себе під ногами.
    І потечуть спіралями світи,
    І зникне раптом слово «неможливо»,
    І вже нікуди не потрібно йти,
    Бо ось воно, найбільше в світі диво.

    Так вступить вічність у свої права.
    Ні голоси, ні очі, ні слова.

    28.05.1995


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.33) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  11. Тетяна Рибар - [ 2018.06.14 20:17 ]
    ***
    свята юліанно
    скалка у серці
    ріка ув очах

    хвилі розгойдують
    вітер розхитує
    хлюпає з чаш

    сферами колами
    крапками краплями
    порохом днів

    йти не спинятися
    не оглядатися
    хтось так схотів

    тишко тихесенько
    ми вже близесенько
    перст на устах

    пуп’янки квіти
    листя і ягоди
    світ вироста

    біле обличчя
    чорні кучерики
    не плач не плач

    свята юліанно
    чи є в тебе мати
    а чи була

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  12. Оксана Мишанич - [ 2018.06.14 18:15 ]
    "Дякую за все..."
    Всі моменти з тобою,
    Не забудуться ніколи,
    За такого друга,
    Я вдячна, Богу.

    Дякую Богу,за тебе,
    За вірність і доброту твою,
    Що був зі мною у хвилини важкі,
    І цінував дружбу мою.

    Іноді сварились,
    Були спори між нами,
    Але й так я вдячна, друже,
    Твоїй добрій мамі.

    Дякую Богу,за маму твою,
    Що тебе народила,
    І виховала так як треба,
    Віри й доброти навчила.

    Навчила любити,
    І старших поважати,
    Життю радіти,
    Ані трошки не сумувати.

    Дякую Богу,за тата твого,
    Що навчив тебе бути сміливим,
    І щоб не сталося,
    Завжди залишатися щасливим.

    Я вдячна Богові,
    І я правду скажу,
    Я молюся за тебе,
    І щастя тобі прошу.

    Будь щасливий усе і повсюди,
    І ніколи не сумуй ти,
    Щоб тебе любили й поважали,
    Твої рідні батьки.

    Слів усіх не зібрати,
    Але думка приходить одна,
    Ти сильній і мужній,як тато,
    І добрий,як мама твоя.

    За твою красиву усмішку,
    За настрій піднятий мені,
    За підтримку і доброту,
    Я вдячна,друже,тобі!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  13. Кристіан Грей - [ 2018.06.14 14:49 ]
    Автопортрет—16 (поетична пародія)
    Я підійшла до східного вікна - і визирнула, відхиливши штору
    У мене голі груди, стегна голі - і я, уся оголена, тремчу,
    Сусід навпроти аж роззявив рота, побачивши немислиму красу,
    Я усміхаюсь Мона Лізою й мовчу - а він від здивування втратив мову,
    Ковтнув язик, у голові полова - так хочеться зі мною поряд стати,
    Але не знає, як мене дістатись - бо я пішла гасити апетит…
    Аж озираюся – а мій сусід летить з тринадцятого поверху додолу
    Заради недосяжної мети.. «Хіба не дурень?!» - перейшла на «ти»…

    З розпуки у просторій бальній залі зберу гостей, станцюю їм канкан,
    Стрибну крізь вогнище, тоді через паркан, залишивши минуле все позаду,
    Простіть мене за зраду і незраду - а я іду, у мене погляд гострий,
    Відповідає ДБН і ГОСТу, а також СНіПУ, ПУЕ і стандартам –
    Хоча воно того таки не варте - бо прапор, штормом порваний на шмаття,
    Не прикриває голизну безплаття – від сорому й ганьби я ледь не млію,
    Зачинена в порожній бальній залі – і узяли мене всесвітні жалі
    За подорож безстрашну по квартирі, за нестояння в східному вікні –
    І скрикну, прокидаючись, я: «Ні-і-і-і-і!...»


    14.06.18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | "Тата Рівна Автопортрет—36"


  14. Олександр Сушко - [ 2018.06.14 12:34 ]
    Поспи
    Сапали моркву й буряки,
    Назавтра - кабачки та перці.
    А ніс облущився таки,
    Бо цілий день сопів на спеці.

    Сім'я з практичних міркувань
    Города взяла "на халяву".
    На вуха, ластівко, поглянь,
    Червоні, начебто заграва.

    Згоріла, ягідко? Гай-гай!
    Казав - вдягни хоча б жакета.
    Тепер на спину не лягай -
    Нема у хаті марафету.

    Цупкі задубли мозолі,
    Рука згина цвяхи й підкови.
    Чудово жити у селі,
    Тут люди, як бички здорові.

    Поклав кохану до стіни,
    Поцілував, як чемний денді.
    Кохатись будем восени.
    Поспи. До праці о четвертій.

    12.06.2018р.


    Житіє

    Потрібно їсти щось ротам,
    Торгуєм помаленьку.
    Комашка - тут, зернина - там,
    І пузо вже тугеньке!

    А дехто робить навпаки,
    Фантазія безмежна.
    Вшаношуються хропаки,
    Ротяка, наче верша.

    Бульки сусіда надима,
    Три гривні кожен подих.
    У мене стачило ума
    Поцупити заводик.

    Жадоби крутиться вовчок,
    Карась ковтає дафній.
    А кум попався на гачок -
    Сидить у буцегарні.

    Рибалю. Звично лин клює,
    Сачок в руках фартовий.
    Просте у мене житіє,
    У вас не так, панове?

    13.06.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  15. Марія Дем'янюк - [ 2018.06.14 11:27 ]
    ***
    Темного квіту пелюстки
    Прилипають до небесної хустки,
    І блакитне небо сіріє -
    Вже сльозини на соснах-віях.
    Та ця сірість непевна і хитка:
    Тихо квилить, глядить у віконце...
    Ща засяє у небі нагідка -
    Усміхнеться яскраво сонце...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  16. Готра Ян - [ 2018.06.14 10:42 ]
    Нове́ століття

    Нове́ століття
    Ті са́мі люди
    І ті ж жахіття
    І шлях в нікуди


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Неоніла Гуменюк - [ 2018.06.14 10:22 ]
    Світлий сум
    Світлий сум.Що це таке,
    Скаже хто мені про те?
    Якщо сумно, вже погано,
    Радість, мов туман розтане.

    Світлим сумом називаєм,
    Як дитинство ми згадаєм
    І ті роки галасливі,
    Коли ми були щасливі.

    Коли дві людини літні
    Та близькі такі і рідні
    Книгу споминів гортають -
    Світлим сумом називають.

    Згадує хтось про вербичку
    Кучеряву біля річки
    Й яблуневі заметілі,
    Кажемо, що сум той світлий.

    Та бува журба і туга
    Огортає нашу душу,
    Гіркі сльози ми ковтаєм,
    Це вже смутком називаєм.

    Краще ж бо не сумувати,
    Усміхатися й кохати,
    Працювати і радіти,
    Якщо сум, то тільки світлий.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  18. Наталія Навроцька - [ 2018.06.14 09:01 ]
    На вітер попіл сигарети
    На вітер попіл сигарети,
    Блукає погляд по мені.
    Думок химерні піруети,
    Я наче у якійсь мані.

    Твоїх очей блакить читаю,
    Паралізує холод кров.
    До свого раю не впускаєш
    І серце навпіл розколов.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Козак Дума - [ 2018.06.14 09:16 ]
    Себелюби
    Як все змінилося навкруг!
    Вже нові цінності в пошані –
    тепер тобі він тільки друг,
    хоча раніше був коханий.

    Позбулись ми в житті химер,
    любить когось – немає сенсу.
    Тепер він інший – лиш партнер,
    по бізнесу і навіть сексу.

    Якимсь черствим став білий світ,
    „любов до себе“ – в кожнім слові.
    Від почуттів лишився слід –
    ми клянемось собі в любові!

    Романтик – вже абориген,
    у всьому вигоду шукаєм.
    Свій розвалили Карфаген
    і зовсім це не помічаєм…

    Любити стали лиш себе,
    звершили ідіоти дійство,
    а кожен з нас тепер – цабе!
    Ми – це суспільство егоїстів…
    Я на увазі мав тебе
    і все суспільство лицемірства.

    14.06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  20. Гренуіль де Маре - [ 2018.06.14 01:39 ]
    Монолог білетера ;)
    - Хепі-енду в цій п’єсі не буде,
    Просувайтесь хутчіше до виходу.
    Ви ж глядач? Ні? Актор? Ач, приблуда –
    Сам не знає… Та годі, не дихайте,

    Наче загнаний кінь, бо - химери
    Всі ці ваші гризоти з печалями.
    Онде сцену вже хвилею стерло.
    Подивились? Зіграли? Відчалюйте.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (4)


  21. Вікторія Лимарівна - [ 2018.06.13 20:28 ]
    Шляхи життя
    Лише півгодини тривала негода:
    Страшна була злива та ще й буревій.
    Жахливих гостинців бурхливий напій
    Отримали ми цього дня від природи:

    Її не збагнути, від неї залежні.
    Ховає і радість, і гнів почуттів,
    Наповнює кошик нових відчуттів,
    Щоб знову по повній віддати належно.

    А ми тільки маємо все споглядати:
    Шукаємо сенс у житті і мету.
    В халепу потрапити можна ще ту!
    Та прагнемо знову ми все пізнавати,
    Шляхами йдучи, поступово зростати.

    13.06.2018
    Свидетельство о публикации №118061307520


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Наталія Навроцька - [ 2018.06.13 20:52 ]
    Ніч
    Ніч нависла
    Чорним павутинням.
    Місяць лисий
    Гасне в самотині.

    Ніч на вістрі.
    Стерлися дороги.
    Точний вистріл
    У броню убогу.

    Ніч нависла
    З виглядом біди.
    Ми - на відстань.
    Шлях у нікуди.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.06.13 16:40 ]
    Змітаю попіл...
    1

    Словесну воду перекрито.
    Стікає сива гіркота...
    Я клала перли до корита.
    А вранці присуд: "Ти - не та...
    Нам треба іншої, рудої.
    Таку приводив дідо Ох"...
    А я летіла... аж із Трої -
    і гарувала за шістьох.

    Розмалювала призьбу, ляду...
    Ось ретируюся - чужа.
    Бреде товпа із зоосаду.
    Шукає солі... чи коржа...

    Співає тужно-рідно "Древо".
    На борт запрошує Борвій.
    Змітаю попіл... королева...
    І знов - у точці вогневій.

    2

    Це справжні ліки - не плацебо.
    Спурт... екстрасистола... жива!
    Червона піна... жовте небо...
    Вік засівала... От - жнива.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  24. Петро Скоропис - [ 2018.06.13 13:35 ]
    З Іосіфа Бродського. На виставці Карла Вейлінка
    Пейзаж, чи майже. Кількісно фігур
    помалу убуває у довкіллі
    з напливом статуй. Білість шевелюр
    у мармурі, цім навпаки вугіллі
    місцин, годиться Півночі. Плато;
    гіпербореї патрають капусту.
    Усе горизонтальне, і ніхто
    вас не притис розчулено до бюсту.

    II
    Можливо, це – майбутнє. Тло, еге ж,
    для покаянь, для помсти товариству.
    Проникливо-приглушеного "геть!".
    Раптового прийому джиу-джитсу.
    Еге ж, се – місто будучини. Сад,
    густий і непроникний ба, на оці,
    як ящірці у тропіках – фасад
    готелю. Поготів – у хмарочосі.

    III
    Можливо – і минущина. Тунель
    під гору скрух. Під відчаїв вершину.
    Глаголів довгі вервиці до "л.
    До сум’яття нечулість крепдешину.
    Се – царина минущого. Стезі,
    глухої, без надій. Калюж тутешніх,
    що всотують зображення усі,
    як лушпайки – окатої яєчні.

    ІV
    Достоту – перспектива. Календар.
    Вірніше, із роз’ятрених гортаней
    нагода глибині душі нездар
    зізнатись у потузі бездиханній.
    І голосу, не оку, як було,
    опісля перепрошувань на кутні,
    спідручно обирати більше зло
    і сподіватись чулості в одлунні.

    V
    Можливо – натюрморт. Оддалеки
    усе, у рамці загнане, почасти
    мертвіє, нерухоміє. Хмарки.
    Ріка. Між берегів зависле птаство.
    Рівнина. Безумовно, і вона,
    як формою приплюснута ідея,
    далась взнаки текстурі полотна,
    листівці, виправданням Птоломея.

    VI
    Можливо – зебра моря або тигр.
    Від скинутого погляду і плаття
    облизує литки наперекір
    нездалій у засмазі балюстраді,
    і вечоріє, далебі. Жара;
    і розпашілий молот з наковальні
    зісковзує; і соло комара
    кінчається овацією спальні.

    VII
    Можливо – декорація. Дають
    "Причини Нечутливість у Розлуці
    до Висліду". Розчулює прелюд
    спів-виконавців, сліпуватих буцім,
    і "до" звучить, як тимчасове "од".
    Блискуче, ніби крапелька зі крану,
    з вібрацією, над дротами нот,
    місяцелике лине в ніч сопрано.

    VIII
    Достоту, що – портрет: у свій манір
    землисті, невибагливі відтінки
    поверхонь успадковує і зір,
    зосібна – у приставлених до стінки.
    І поступкою світлому, бліді
    клубливі хмари, буцім олімпійці,
    спиною чують уряди-годи
    у маляревім – погляд самовбивці.


    Що, зрештою, і є автопортрет.
    По суті, крок убік од власне тіла,
    повернутий у профіль табурет,
    вид здалеки життя, що пролетіло.
    Оце і звуть "майстерністю": пуття
    і змогу не боятись процедури
    своєї, власне, в формі небуття,
    відсутності в нім, списанім з натури.


    ---------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  25. Сонце Місяць - [ 2018.06.13 13:07 ]
    собі
     
    на гойдалці гомону й тиші
    прохати у світобудови
    притомності сниво~ віршів
    крізь міжсезонні хвороби

    вклонятися креативам
    найменшого квіту над яром
    найчудернацькішим димом
    освячуючи ті ж литаври

    збираючи наче зброю
    рядки що не всякому личать
    & знаючи місце герою
    радощам ледь невротичним

    осонь що оспівано всує
    кохання що чесно~ бездарне
    натхнень що усе спростує
    & ще якось поталанить

    за межами перебільшень
    нічними проспектами карми
    на гойдалці гомону й тиші

    із безкраю передчуттями





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  26. Олександр Сушко - [ 2018.06.13 11:25 ]
    На волі!
    Дружба - не дружба,- шматочок добра,
    Зверхності, розуму, піни...
    Мабуть, кінчати цю п'єсу пора,
    Поза втомила добрині.

    Учням - учитель, панянці - раби,
    Геніям - гурт епігонів.
    Шкети воюють, вчепились в чуби,
    Розпазурили долоні.

    Голем нехай вдовольня вереду,
    Слухає опуси, скарги.
    У домовину увагу кладу,
    Всохнув цікавості пагін.

    У потойбіччі зависнув на мить,
    З поглядом стрівся лукавим...
    Досить. На волю. Розламано кліть.
    Сонечко гріє ласкаве.

    13.06.2018р.

    Корівка гедзів ляпає хвостом,
    А мій п'ятак застряг у райській брамі.
    Товкти отця безпечніше гуртом,
    Молитися - отарою у храмі.

    Стоять перед амвоном "голубі",
    У ланцюгах, затягнуті у шкіру.
    З кадилами наскочили попи -
    Іде ловитва душ людських "на віру".

    Беруть нахрапом, ззаду, лагідком,
    Воюють будь здоров Господні гридні.
    А руці білі - чисте молоко,
    І ковбимки, неначе у вагітних.

    - Довікувати хочете в гріху?
    Програєте із люципером битву!
    Якщо свербить щоденно у паху -
    Гоніть бабло на прощення молитву.

    Таки зцідили з лохів золотий,
    У Бога в небесах нервовий нежить.
    Не доберу: хто грішний, хто святий...
    Молюсь... дубам. Вони хоча б не брешуть.

    17.06.2018р.



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (4)


  27. Олена Багрянцева - [ 2018.06.13 10:09 ]
    Якщо можеш тепер не мовчати, кажи що завгодно...
    Якщо можеш тепер не мовчати, кажи що завгодно.
    Я повірю словам, що гарячі, пекучі на смак.
    За липневу грозу б’є на сполох безглузда негода.
    Не зігрітись ніяк.

    Нам давно не зігрітись ніяк. Поміж нами – провалля.
    Говори абищо. Я не стану тримати образ.
    Ллє за вікнами дощ. Кулаками у шибки безжально
    Попереджує нас.

    Що слова – це вода, попереджує нас бережливо.
    Що не варто журбу розливати потоками фраз.
    Як не можеш мовчати – кажи, щоб мене зачепило.
    Говори без прикрас.
    13.06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  28. Готра Ян - [ 2018.06.13 09:13 ]
    Не знаю я, куди подітись
    Не знаю я, куди подітись
    Від вас, життєві бурі
    Де перестатиме боліти ?
    Лиш у могилі хмурій ?


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Маркіяна Рай - [ 2018.06.13 09:05 ]
    Про мізерність віри
    У провулках хиткого міста
    Зримо падають на людей
    Темні тіні всеневідпущеного
    За негріх каяття.

    Кам'яна, маловірна Невіста
    Побудована на піску
    Хамовито самокарається,
    Коли й Бог відпустив.

    12/06/18


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2018.06.13 07:01 ]
    Владислав Бойко Куплети Сідалковського*
    Пахнуть в Києві каштани,
    Ходять Києвом кияни,
    І киянок незаміжніх — тьма…
    А у мене ні квартири, ані М-24,
    Ні прописки в Києві нема.

    Мав дівчат знайомих, друзі,
    Я в Неаполі й Тулузі,
    Маврітанки падали до ніг.
    Розставляли хитрі сіті,—
    Та нема у цілім світі
    Кращих за киянок чарівних!

    В скверах парочки гуляють,
    Бистрі «Волги» жигуляють —
    Скрізь тобі ідилія сама!
    Був я в Лондоні й Брюсселі,
    У Вапнярці і Марселі —
    Краще міста Києва нема.

    7487 р. (Від Трипілля) (1979)



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  31. Катруся Садовнікова - [ 2018.06.12 21:13 ]
    Рандеву
    Будь же другом мені,
    Як одвічний знаток
    Наскрізних сих проблем,
    Що залляли в бетон;
    Дай напитися, га,
    Із виразних очей,
    Дай померти ще раз..
    Кожен раз як оцей.
    Я зірвала, зі слів,
    Наші всі рандеву,
    Так, однак рясний піт,
    Коли поруч іду.

    12.06.18.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Готра Ян - [ 2018.06.12 20:08 ]
    Рабство добровільне
    Рабство добровільне
    В обмін на банкноти
    Люди - божевільні
    Люди - ідіоти


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Тамара Швець - [ 2018.06.12 16:50 ]
    Ім'я Пітера Хейні ...
    Ім'я Пітера Хейні (1905-1996) широко відоме не тільки на його батьківщині в Данії, але і по всій Скандинавії і в багатьох англомовних країнах. Така популярність не видається дивною: XX століття навряд чи нарахує багато людей, в яких щасливо уживалися поет, романіст, есеїст, художник, архітектор, математик і інженер-винахідник і які до того ж зуміли в усіх цих іпостасях поводитися талановито.
    Найбільшу славу П. Хейні принесли його короткі вірші грукі. Саме за них він тричі був висунутий на Нобелівську премію.

    Парадокс життя
    Коли я думаю про задум Творця,
    Коли мене загадка життя турбує,
    Встають перед очима дві скриньки
    І в кожному закритий
    Від другого ключик.

    Дорога до мудрості
    Дорога до мудрості ? – То істина не нова.
    Запам’ятай, щоб не бути невігласом:
    Помилка
    І помилка
    І помилка знову
    Проте рідше
    І рідше
    І рідше.

    В одну мить
    Коли ти образ вічності пізнав,
    Все життя вміщується в єдину мить.
    Переклала на українську мову

    12.06.18 10.40





    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.06.12 15:37 ]
    А я інакша...


    1

    Її мужчинка - явно не Делон.
    Чуприни залишки, побабчене обличчя.
    Але ж від нього сукня і кулон.
    Дівчатко скаче...
    Коситься гінка травиця.

    2

    А я інакша... От мені б краси -
    летіла б за млини, байрак, автівку, віллу!
    Моя натхненнице, Діаночко, носи
    на стрілах клаптики накреслення Сивіли.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  35. Софія Мацькович - [ 2018.06.12 15:14 ]
    Старенькі будинки
    Стареньким будинкам не спиться щоночі,
    Не сняться бали, карнавали, епохи.
    Вони щось сопуть, ледь примруживши очі,
    Облуплені стіни вкриваються мохом.
    Стареньким будинкам так холодно й зимно,
    Порожні та сірі, вони – ніби привид.
    Будинки вдягають тонке павутиння,
    В німому благанні чекають на диво.
    І кожен куточок в них має свій спомин:
    Стільці, канделябри, скрипуча підлога.
    Не тліє вогонь, не кахикає комин,
    Ховається в яблунях двір… А дорога
    Плететься собі у чеканні на когось,
    Прядеться, снує й поростає травою.
    В стареньких будинків притомлений голос,
    Що кличе тихенько німою луною.
    Колись з них доносились звуки роялю,
    Не грає тепер вже самотній музика,
    Сріблясто відлунюють ноти печалі,
    І шибки віконець поскрипують стиха.
    На жаль, так буває: поспішно й бездумно
    Від рідних осель відмовляються люди.
    Стареньким будинкам щоночі так сумно,
    Старенькі будинки не можуть заснути.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Сушко - [ 2018.06.12 13:45 ]
    Поспи
    Сапали моркву й буряки,
    Назавтра - кабачки та перці.
    А ніс облущився таки,
    Бо цілий день сопів на спеці.

    Сім'я з практичних міркувань
    Города взяла "на халяву".
    На вуха, ластівко, поглянь,
    Червоні, начебто заграва.

    Згоріла, ягідко? Гай-гай!
    Казав - вдягни хоча б жакета.
    Тепер на спину не лягай -
    Нема у хаті марафету.

    Цупкі задубли мозолі,
    Рука згина цвяхи й підкови.
    Чудово жити у селі,
    Тут люди, як бички здорові.

    Поклав кохану до стіни,
    Поцілував, як чемний денді.
    Кохатись будем восени.
    Поспи. До праці о четвертій.

    12.06.2018р.

    Щупак

    Карась хвостом у річці плеще,
    Рибалю. Щука на меті.
    Луску обчистить, звісно, теща,
    Жона посмажить на плиті.

    Нема зубатої хижачки,
    Клюють як палець пічкурі.
    Хоч лізь і бийся навкулачки -
    Одні жабиська у Дніпрі.

    Нарешті вудка задрижала!
    Підсік! Тягну! Зопрів п'ятак.
    Та волосінь не із металу -
    Рибина відкусила гак.

    А інша вудка - "плюх" у воду,
    У вир прямує повз місток.
    За волю бореться природа,
    Іти не хоче на зубок.

    Нема азарту й епатажу,
    Прощай, щупаче-"натюрель".
    Удома жінка звично каже:
    - Сідай глитати вермішель.

    І хоч поїв усе до дрібки,
    Без жиру харч - ні те, ні се.
    Сім'я лишилася без рибки,
    Лиш кіт пічкурика гризе.

    12.06.2018р.

    Халепа!

    Рясні вперіщили дощі,
    Курчата лупляться у квочки.
    І день, і ніч гримить, плющить -
    Ходім, кохана, по грибочки.

    Найкращий з них - боровичок,
    Згадай як на зубищах хрупав!
    Матню прохромлює сучок,
    На носа крапає із дуба.

    Агов, лисички й маслюки!
    Ви де, смачні красноголовці?
    Мовчать. Співають лиш пташки,
    Комар застряг носищем в оці.

    З жоною супимо лоби,
    Сьогодні випала непруха.
    Йдемо із лісу без грибів...
    Халепа! Кліщ заліз до вуха!

    12.06.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  37. Тата Рівна - [ 2018.06.12 09:16 ]
    Автопортрет—36
    Я підійшла до східного вікна — там темінь густо висне, ніби шора
    У мене голе серце, вікна голі, оголені слова — немає штор
    Я підійшла до східного вікна. Там німота — не чути і цикади
    Мені не раді з цього боку, тут. Мені — мовчать і я їм теж не рада —
    Боюся визнавати все, як є. Боюся їм дивитись в очі сині —
    Мої роки не східні, не дитинні, а сиві коні, зірвані у шал
    Летять, несуться, колісниця б‘ється, литі колеса залипають в глині
    І залишають колію як рану. Я їм кричу щосили: «Тихо! Ша!
    Не поспішайте — я втрачаю шанс у цій гонитві вгледіти нірвану,
    Не поспішайте — я втрачаю шанс....»
    Та коням що? Їх доля — рись, галопи
    Або у «Париз‘єлі» — ескалопом
    Гасити чийсь гарячий апетит
    Мій час летить! Дурним лошам летить
    Не розібравши шляху — просто ради
    Якоїсь недосяжної елади
    Розмитої непевної мети.

    Лишилось мало — сили віднайти і перейти убрід цю бальну залу
    Де танцювали всі, хто міг лише, долаючи шаблони та кліше
    Долаючи уроджену кульгавість, шершавість рук й задуху від жабо

    Я перейшла нарешті бальну залу. Я підійшла до західних вікон
    А там священний місяць, мов віконт, поважно вів розмови з небом раннім
    Киваючи ріжком то так, то ні. Там був Георгій, звісно ж, на коні
    Зі списом у руці жилавій дуже. Знесилений, бо ж змія знов подужав
    Цього смеркання, як щокожний раз — не зрадила рука та спис поцілив
    Гаспид упав, хлестала кров із тіла, з тієї крові розлилась зоря
    Все небо, землю затягнувши млостю
    І ребра хат світилися, як кості на добре не затушених вуглях.

    Я заглянула в західне вікно. Там був останній змах крила та тіні
    А далі — тиша й, ніби, все-одно, що я стою і видивляюсь гостро
    Що ниє голка в сонячнім сплетінні. Я тут стороння, гостя нечекана
    Я ще зарано біля цих вікон, де сон панує, вічний сон по ГОСТу
    І ребра хат так світяться, як кості. А може то зовсім не ребра хат...
    І страшно так — нема путі назад
    Я озираюсь, а позаду — тиша ... І навіть вітер листя не колише
    І навіть я, напевно, не дишу
    Стою одна. Розгублена. Що ж далі?
    Зачинена в порожній бальній залі
    Без права переписки чи дзвінка
    І що мені тепер слова й медалі?
    І що мені тепер меди й мигдалі?
    І що мені тепер твоя рука?

    Здолала Рубікон і — далі буде...
    Аж поки не покличуть сурми суду
    Не проведуть чужі байдужі люди
    До західних вікон


    11.06.2018

















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (1)


  38. Іван Потьомкін - [ 2018.06.11 16:33 ]
    Стежина до щастя
    «Верта милий при місяці .
    Всенький день малює –
    Тому мальви, тому ружі,
    Коні та корови,
    Тільки чомусь не малює
    Мої чорні брови».
    «Писав тебе, моя люба,
    Аж чотири ночі,
    Та не в змозі ісписати
    Твої карі очі.
    Яким фарбам довірити
    Їх глибінь бездонну?
    Як твій усміх передати?
    Смутку ніжну повінь?
    Радиш писать на китайці.
    Не певен, чи вдасться».
    …І ще довшою стає
    Стежина до щастя.



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  39. Козак Дума - [ 2018.06.11 13:23 ]
    Початок епілогу?
    Біжить вперед життя мого дорога,
    мелькають дні, години, місяці…
    Простую вдаль від отчого порога,
    а десь чекає вічність у кінці.

    Робив – що міг, у чому розбирався,
    долав свій шлях і вірив в майбуття.
    Усе було – і плакав, і сміявся,
    історію писав всього життя.

    Старався не чорнити власну совість,
    здобув немало гідних перемог.
    Все ближче до кінця життєва повість,
    вже впору починати й епілог...

    Із чого починати? Геть не знаю,
    та за минувшим часом не тужу.
    Від вічності я раю не чекаю
    і зла на строгу дійсність не держу.

    11.06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  40. Олександр Сушко - [ 2018.06.11 13:08 ]
    Ліки
    Ліки

    Гавкучий пес колошкає село,
    За вірну службу - кісточка, сосиска.
    Несамохіть насуплюю чоло,
    Бо хохляки вподобали російську.

    Говірку скомпоновано з мури,
    Від матюків московських тхне мервою.
    Є рідна! Українська! Ось, бери!
    Не хочуть. Родичаються з ордою.

    Лошиця до жеребчика ірже,
    А над Дніпром бебекають івани...
    Байдужому смакує все чуже:
    Йорданська віра, негри та банани...

    А глузд шепоче підло "Охолонь!
    Це - безнадійні. Труєні каліки."
    Мовчу. А з-під пера тече вогонь -
    Шукаю хворим чудодійні ліки.

    11.06.2018р.

    Агов!

    Кажуть, задощить від середи,
    Без вологи сохне пагін кожен.
    Ех, поете! Що ти за один?
    В цьому світі люди прагнуть грошей.

    З голодухи музонька пищить,
    А Пегас іще не вийшов з коми.
    Хай ушкварять із купюр дощі -
    Будуть пироги, труси, хороми...

    Дурень - бідний. Бідний, бо дурний,
    А розумний, звісно, що багатий.
    Кажуть, є й заможні писуни,
    Як вужаки в'ються біля влади.

    Я ж її ізмалку не люблю,
    Чую "Влада!" - то хапаю шаблю.
    Не прошу ніколи у падлюк
    Навіть у біду якщо потраплю.

    Хоч ніколи ще не набридав -
    Нині у фінансових бермудах.
    Книжка вже готова. Золота.
    Ось рахунок. Виручайте, люди!

    Приватбанк, Сушко Олександр Григорович
    номер картки: 5168 7422 0615 9240

    11.06.2018р.


    Воюйте!

    В сусідів у сім"ї війна,
    До вуха долітає гуркіт.
    Кричить і лається вона,
    А він щодня здіймає руки.

    На шлюбні фото роблять "Cheese",
    А згодом - наче дикі рисі.
    Навіщо жити ніс у ніс,
    Коли у полум'ї обійстя?

    В подружнім ложі - лід, сніги,
    Нема ні Єви, ні Адама.
    Найближчі люди - вороги.
    Був рай. Тепер - пекельна драма.

    P.S.:

    У ліжку мавка. Чую сміх,
    Лечу в обійми їй болідом.
    Кохати жінку - це не гріх.
    Та гріх - дружину не любити.

    11.06.2018р.

    Без душі

    Щітки для пупків - гарний бізнес,
    Іде чорт зна що "на ура".
    Поїв. Аж у ковбику тисне,
    Поспати годинку пора.

    В долоні заснув пікінесик,
    Розчулився, ледь не зомлів.
    Дружина - вродливиця, персик.
    Ідилія. Рай на землі.

    На щастя показує компас,
    Глитнути кагору пора.
    А мамцю засунув у хоспіс,
    Не муляє очі стара.

    Не бачимо жилаві руки,
    Не крекче над вухом яга.
    Наймаємо няньку для внуків,
    Цукерки приносить слуга.

    Зорю не розгледиш крізь терня,
    Із прірви немає стежин.
    Вмирає самотньою неня.
    А діти живуть. Без душі.

    11.06.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (18)


  41. Вікторія Лимарівна - [ 2018.06.11 13:18 ]
    Річка – невеличка
    Впадає ця річка у море.
    Охоча вона до злиття.
    Наповнена,в щасті і горі.
    Таке, мабуть, має життя.

    А море – воно величаве!
    У водах своїх крижаних
    Розтопить журбу і печалі.
    Зігріється сонцем у них.

    Де ж річка,була невеличка?
    Пірнаючи в хвилі,біжить.
    І миле її,гарне личко.
    У щастя порине на мить.

    11.06.2018
    Свидетельство о публикации №118061103903


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  42. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2018.06.11 12:58 ]
    Протягом тривалого часу...
    * * *

    Протягом тривалого часу
    житиму з клеймом недосяжного.
    (Хвилі вже прогрілись, напевно –
    і чекають,
    доки
    пірну).
    Хто там зажуривсь? Не печалься!
    Публіка поважна уся вже там.
    (Я, щоб не впізнали, допетрав:
    взяв – та і підстригся «під нуль»).

    …Що ви, тут, солодкі, забули?
    Філію давно ліквідовано.
    Тобто, ні копійки немає
    в дюжині стільців чи канап.
    Бачите: нещасні бабуні
    теж сюди приперлись по долари.
    Ви їм повідомте: «Намарно.
    Влада перекрила канал.»

    Стомлені колеса, крутіться!
    Рухатися далі і далі нам.
    Чесно? Я не можу сказати,
    чи достатньо сили в мені.
    Руку переможцю потисне
    той, хто опинявсь у нокдаунах.
    І підпалить, гріючись, запит
    визнаний безгрішним
    міністр.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (1)


  43. Алла Смулка - [ 2018.06.11 11:58 ]
    В ній згас вогонь...
    В ній згас вогонь. Вона померла,
    Хоч тілом ще була жива.
    Її нескорена Говерла
    Шпилем уп'ялась у слова.

    Не стало сліз. Закам'яніла.
    Зів'яла. Змовкла назавжди.
    Здолати серцем не зуміла
    Непереможної орди.

    Злилась із натовпом сп'янілим
    У зазомбовані рядки.
    Колись була єдиним цілим,
    Та розлетілась на друзки.


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  44. Леся Геник - [ 2018.06.11 11:17 ]
    Заблукаю в тобі
    Заблукаю в тобі перед досвітком,
    обернусь на ласкаву зорю,
    запаливши ледь вичутим доторком
    розколисану душу твою.

    Пригорнуся до неї розніжено -
    так у щасті іще один день
    світлорусопухнастими віями
    до моєї щоки доторкне.

    І допоки за сонними шторами
    сонце місто будити зачне,
    розмалюю тремкими узорами
    щось між нами таке неземне.

    7.06.18 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  45. Алла Смулка - [ 2018.06.11 11:17 ]
    Розтрощена...
    Розтрощена. Розбита.
    Знецінена украй.
    Рікою з бруду вмита.
    Болить,кровить -- нехай!

    Всміхнусь. Сховаю сльози.
    Хай думають -- свята!
    Не дістають погрози
    До висоти хреста.

    Минеться. Чи зумію
    Із дна -- до перемог?
    Загину чи вцілію --
    Це знає тільки Бог.




    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  46. Марія Дем'янюк - [ 2018.06.11 11:37 ]
    Медовий вірш
    Хтось виліпив місяць
    Із меду липи.
    Поліз до неба
    Його почепити.

    І з нього стікали
    Медові краплинки -
    Засяяли рясно
    Солодкі зіринки.

    Льодяники з липи:
    Жовтенькі, духм'яні,
    Червневий дарунок
    Для ніченькомами.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (5)


  47. Алла Смулка - [ 2018.06.11 11:33 ]
    Боролась...
    Боролась. Довго. Не здавалась.
    Йшла проти зброї голіруч.
    Із катом сам-на-сам зосталась,
    А він щораз скидав із круч.

    Вставала. Голову здіймала
    До ще не бачених висот.
    Трави м'якенької шукала,
    Та полум'ям колов осот.

    Марніла. Танула від спеки
    У найжорстокіший мороз.
    Не помічала небезпеки
    Між наростаючих загроз.

    Ридала. Прагнучи любові,
    Відкрила серця наготу.
    Єство здираючи до крові,
    Забула геть про німоту.

    Змирилась. Відчай-безнадія
    Здолали непоборний страх.
    Померла недосяжна мрія
    Із кислотою на вустах.


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  48. Алла Смулка - [ 2018.06.11 11:43 ]
    Коли відкрились очі...
    Коли відкрились очі,
    Нема чого боятись.
    Світанок проти ночі --
    Куди вже їй змагатись.

    Пітьма здіймає крила,
    Щоб тінню охопити.
    Не знає: їй несила
    Світанок засліпити.

    Її очам не видно
    Крізь прірву порожнечі:
    Змагатись не солідно
    За неістотні речі.

    Розвиднілось. Світає.
    У зла -- одна дорога.
    Завжди перемагає,
    Хто в серці має Бога.


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  49. Адель Станіславська - [ 2018.06.11 10:53 ]
    Бо є...
    Замовкнути...
    Сподобитись на тишу.
    Утнути - що ніколи не було...
    Надворі ніч...
    І вітер не колише...
    Німує мить...
    Нічне небесне тло
    сприяє мовчазній несловомові,
    та думка не мовчить:
    снує-снує...
    Емоція -
    розляпка кольорова -
    на біле чорним у рядки стає...
    Для чого? -
    запитаюся у неба.
    Воно й не кліпне -
    хмари угорі
    закрили простір
    в собі і до себе:
    Бо є...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  50. Ігор Деркач - [ 2018.06.11 08:11 ]
    Прощання з воїном
    Не заживають наші рани.
    Летять у небі журавлі,
    а молодого ветерана
    везуть до рідної землі.
    Його матуся проводжала,
    Пишалася уся рідня.
    А мила так його чекала!
    І не діждалась того дня.
    У караулі на колінах
    стоять селяни без шапок.
    Мале село – надійна зміна,
    допоки є бодай куток.
    Невтішні вдови йдуть полями
    і дивляться із-під руки,
    чи не вертають журавлями,
    убиті їхні вояки.
    Вони не стали на коліна
    і виконали заповіт.
    Іде у вічності по мінах
    цвіт нації – наш юний квіт.

     06/18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   ...   1432